Іпатій Потій та уніоністика на межі XVI – XVII ст.

У статті розглянуто суспільно-культурну діяльність та літературний доробок полеміста-уніата кінця XVI – початку XVII ст. На основі текстуального аналізу прозових творів, гомілетичної спадщини, епістолярію Іпатія Потія охарактеризовано особливості його індивідуального стилю полемізування, приналежн...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2009
1. Verfasser:	Ткачук, Р.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України 2009
Schriftenreihe:	Слово і Час
Schlagworte:	Ad fontes!
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/133208
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Іпатій Потій та уніоністика на межі XVI – XVII ст. / Р. Ткачук // Слово і Час. — 2009. — № 6. — С. 13-19. — Бібліогр.: 20 назв. — укp.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-133208
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1332082018-08-26T15:32:52Z Іпатій Потій та уніоністика на межі XVI – XVII ст. Ткачук, Р. Ad fontes! У статті розглянуто суспільно-культурну діяльність та літературний доробок полеміста-уніата кінця XVI – початку XVII ст. На основі текстуального аналізу прозових творів, гомілетичної спадщини, епістолярію Іпатія Потія охарактеризовано особливості його індивідуального стилю полемізування, приналежність до художньої культури раннього бароко. The paper deals with social and cultural activities as well as with the corpus of polemic works written by Ipatiy Potiy, a famous polemicist of the turn of the 17th century. The precise analysis of Ipatiy Potiy’s prose works, homiletic texts, and letters made it possible to outline the distinctive features of his polemic approach, and thus to show his allocation in the context of Early Baroque. В статье расмотрены общественно-культурное и литературное наследие полемиста-униата конца XVI – начала XVII вв. Ипатия Потия. Через текстуальный анализ трактатов, гомилий, епистол Ипатия Потия охарактеризированы особенности индивидуального стиля полемизирования богослова, отнесенность к художественной культуре раннего бароко. 2009 Article Іпатій Потій та уніоністика на межі XVI – XVII ст. / Р. Ткачук // Слово і Час. — 2009. — № 6. — С. 13-19. — Бібліогр.: 20 назв. — укp. 0236-1477 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/133208 uk Слово і Час Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Ad fontes! Ad fontes!
spellingShingle	Ad fontes! Ad fontes! Ткачук, Р. Іпатій Потій та уніоністика на межі XVI – XVII ст. Слово і Час
description	У статті розглянуто суспільно-культурну діяльність та літературний доробок полеміста-уніата кінця XVI – початку XVII ст. На основі текстуального аналізу прозових творів, гомілетичної спадщини, епістолярію Іпатія Потія охарактеризовано особливості його індивідуального стилю полемізування, приналежність до художньої культури раннього бароко.
format	Article
author	Ткачук, Р.
author_facet	Ткачук, Р.
author_sort	Ткачук, Р.
title	Іпатій Потій та уніоністика на межі XVI – XVII ст.
title_short	Іпатій Потій та уніоністика на межі XVI – XVII ст.
title_full	Іпатій Потій та уніоністика на межі XVI – XVII ст.
title_fullStr	Іпатій Потій та уніоністика на межі XVI – XVII ст.
title_full_unstemmed	Іпатій Потій та уніоністика на межі XVI – XVII ст.
title_sort	іпатій потій та уніоністика на межі xvi – xvii ст.
publisher	Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України
publishDate	2009
topic_facet	Ad fontes!
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/133208
citation_txt	Іпатій Потій та уніоністика на межі XVI – XVII ст. / Р. Ткачук // Слово і Час. — 2009. — № 6. — С. 13-19. — Бібліогр.: 20 назв. — укp.
series	Слово і Час
work_keys_str_mv	AT tkačukr ípatíjpotíjtauníonístikanamežíxvixviist
first_indexed	2025-07-09T18:41:13Z
last_indexed	2025-07-09T18:41:13Z
_version_	1837195827931512832
fulltext	Слово і Час. 2009 • №6 13 Дем’ян наголошує на “омиванні гріхів” слізьми-плачем, і сам Іван Золотоустий постає серед тих, які плачуть над людськими гріхами, – Самуїла-пророка, Ісаї, Єремії, а висока оцінка пов’язана насамперед із тим, що його “всh писма наріканья и плачу наполнены” [6, ІІІ с. зв.]. Отож плач трактується як ліки на розум і серце. Словом, почесний ескорт віршів в українських книгах кінця XVI – початку XVII ст. незмінно пов’язаний із функцією скерованості, з маркуванням дороги до осягнення духовних вершин. Вірш стає ключем, що відмикає зміст книги, стає початком Премудрості, яку зберігає доти, доки його читатимуть, як це бачимо в Острозькій Біблії. І тоді, коли вірші безпосередньо не пов’язані зі змістом книги, наприклад, у “Лhкарстві на оспалий умисел чоловhчий”, їх скерованість щодо духовного поступу стає ще виразнішою – вони поєднують традицію з потребами часу, який прислухається до цієї традиції. ЛІТЕРАТУРА 1. Борисенко К. Явище синкретизму поезії та прози в українській літературі барокової доби: Автореферат дис. ... канд. філол. наук. – Харків, 2003. 2. Возняк М. Історія української літератури.– Львів, 1921. – Т.ІІ. 3. Гайдеґґер М. Дорогою до мови / Пер. з нім. В. Кам’янець. – Львів, 2007. 4. Курціус Е.Р. Європейська література і латинське середньовіччя / Пер. з нім. А. Онишко. – Львів, 2007. 5. Острозька Біблія. Вступи, гравюри, дослідження. – Т.77. – Львів, 2005. 6. Передмова до чителника // Лhкарство на оспалый умысел чоловhчий… – З друкарнh Острозкоє. – 1607. 7. Українська поезія. Кінець XVI – початок XVII ст. – К., 1978. 8. Цалай-Якименко О. Функціональна ритміка // Київська школа музики XVII ст. – К. – Львів – Полтава, 2002. Руслан Ткачук ІПАТІЙ ПОТІЙ ТА УНІОНІСТИКА НА МЕЖІ XVI – XVII СТ. У статті розглянуто суспільно-культурну діяльність та літературний доробок полеміста-уніата кінця XVI – початку XVII ст. На основі текстуального аналізу прозових творів, гомілетичної спадщини, епістолярію Іпатія Потія охарактеризовано особливості його індивідуального стилю полемізування, приналежність до художньої культури раннього бароко. Ключові слова: полемічний трактат, казання та гомілії, епістолярій, риторика, персвазія. Ruslan Tkachuk. Ipatiy Potiy and the Uniat theology at the turn of the 17th century The paper deals with social and cultural activities as well as with the corpus of polemic works written by Ipatiy Potiy, a famous polemicist of the turn of the 17th century. The precise analysis of Ipatiy Potiy’s prose works, homiletic texts, and letters made it possible to outline the distinctive features of his polemic approach, and thus to show his allocation in the context of Early Baroque. Key words: polemic treatise, legend, homily, epistolary heritage, rhetoric, persuasion. Відтинок часу із 1595-го по 1613-й рр. дослідники небезпідставно окреслюють як “Потієву добу”, а церковне об’єднання в Бересті називають “Потієвою Унією” [6, 13]. К. Студинський зазначав, що Берестейська унія вистояла в надзвичайно складному протистоянні з православною спільнотою як Речі Посполитої, так і за її межами тільки завдяки наполегливості та самозреченню однієї людини – Іпатія Потія [19, 11]. Енергійність цієї постаті дивовижна: “Потій – всюди там, де видно пролом у мурах фортеці; він владика, державний муж, промовець, Слово і Час. 2009 • №614 письменник, полеміст” [6, 13]. Непоступливий мислитель із бароковою вдачею прагнув прилучити Україну до світоглядних координат Західної Європи та втілив задум православних єпископів відродити первісну церковну єдність. В історичній науці та літературознавстві побутує думка, що Іпатій Потій упроваджував Берестейську унію силовими методами, був тираном. Проте І. Паславський спростував ці твердження [8, 89] і констатував, що він діяв суто в межах правового поля. Перед нами постає самотня і трагічна особистість, яка самотужки намагалась відвернути київську церкву від небезпеки з боку московського патріархату. Релігійно-літературна полеміка кінця XVI – початку XVII ст. була формою міжетнічного діалогу, учасники якого пізнавали себе, свою історію, традиції, шукали відповідь на питання щодо свого місця у світовій історії. Іпатій Потій виявив себе талановитим полемістом. Берестейська унія, зауважив І. Франко, “винесла його на найвищі ступні руської ієрархії, дала йому також перо в руку, зробила його церковним письменником” [15, 517]. Іпатій Потій – автор таких полемічних трактатів, як “Унія алъбо выклад преднейшых арътыкулов, ку зъодноченью Греков с костелом Рымским належащых” (1595), “Άντιρρησισ abo apologia przeciwko Krzysztofowi Philaletowi” (1599), “Оборона Флорентійського собору восьмого” (1603), “Гаръмонія альбо согласіє вhры, сакраменътов и церемоней святоє Восточъноє церъкви с костелом Рымъским” (1608), “Rela- cia, у uważеnie postępkow niektorych około Сerkwi Ruskich Wileńskich” (1609). Надрукувавши 1605 р. “Poselstwo do Papieża Syxta IV od duchowienstwa y od książąt y od panów Ruskich w roku 1476”, він здійснив першу публікацію джерела з української історії [14, 29]. Цей скрипт був надзвичайно актуальним у контексті поберестейської полеміки, оскільки засвідчував намагання ієрархів київської церкви ще 1476 року об’єднатися з Римом. Іпатій Потій адаптував текст епістоли відповідно до культурно-історичних обставин того часу. Окрім цього, він був перекладачем твору Петра Скарги “Synod Brzeski”, автор якого став на захист Берестейського синоду [20, 70]. Полемічний доробок Іпатія Потія стосувався церковної унії. Пишучи трактати, листи, казання та гомілії, автор відповідав на звинувачення опонентів та ревно переконував українське суспільство в необхідності налагодження міжконфесійного діалогу, який, на його думку, був необхідним для піднесення освітньо-культурного рівня священиків та подолання духовного занепаду православної церкви. Завдяки своєму хисту полеміст зумів розкрити складні суспільно-культурні обставини кінця XVI – початку XVII ст., висвітлив причини прийняття Берестейської унії, деталі релігійної суперечки та сеймового протистояння уніатів і православних. Його твори публікувалися двома мовами – польською та українською, що було характерним для української літератури XVI – XVII ст. [5, 56]. У трактаті “Гаръмонія альбо согласіє вhры, сакраменътов и церемоней святоє Восточъноє церъкви с костелом Рымъским” автор указав причину двомовності навколоунійного дискурсу: “А протож, ку показаню правды, собралем тыє артыкулы тым порядком: церемоніи Восточноє церкви по-Руску, а Рымскоє по-Полску написалем, для вhдомости досконалшоє обоєй сторонh” [11, 171 – 172]. Такий підхід залучав до релігійної полеміки більшу аудиторію, уводив українську літературу в загальноєвропейський контекст. Релігійна публіцистика Іпатія Потія становить цінний матеріал для характеристики засад Берестейської унії. Вони підтверджують думку, що утворення уніатської церкви не було інспіроване зовнішніми чинниками, як це твердили літературознавці та історики минулого, а навпаки – зумовилося інституційною кризою київської церкви та духовним занепадом того часу. Прийняття церковної єдності випливало із прагнення прилучити Україну до Слово і Час. 2009 • №6 15 культури Західної Європи, а також необхідності налагодження контактів із юридичним центром Вселенського християнства, що гарантувало забезпечення рівності прав та свобод православних і католиків у соціально-політичній площині Речі Посполитої. Мотив повернення до “святої згоди” [12, 114] проходить через усю творчість Іпатія Потія. Він намагався розкрити перед читачем концепцію церковної єдності, пояснити умови об’єднання обох конфесій і передусім указати на переваги православних вірян від унії з Римом. До союзників реалізації проекту “грецького католицизму” [16, 360] не можна зарахувати католиків Речі Посполитої. Вони розуміли унію як “перехідний етап” до остаточної відмови ортодоксів від обрядово-догматичної самобутності Східного християнства. Натомість ініціатори унії не погоджувались із цією думкою. Іпатій Потій у своїх творах, зокрема у трактатах “Унія алъбо выклад преднейшых арътыкулов, ку зъодноченью Греков с костелом Рымским належащых”, “Оборона Флорентійського собору восьмого”, “Гаръмонія альбо согласіє вhры, сакраменътов и церемоней святоє Восточъноє церъкви с костелом Рымъским”, намагався донести суспільству думку про те, що церковне об’єднання не становить загрози для літургії православної церкви. Полемістика кінця XVI – початку XVII ст. увібрала в себе увесь спектр актуальних питань тієї доби та слугувала каналом зв’язку духівництва із суспільством. У своєму першому полемічному трактаті “Унія алъбо выклад преднейшых арътыкулов, ку зъодноченью Греков с костелом Рымским належащых” Іпатій Потій намагався розкрити перед провідними верствами суспільства перспективу об’єднання київської церкви з Римом. Не випадково полемістом наведено п’ять догматичних відмінностей між православними та католиками, адже кількість у передберестейській релігійній полеміці наділялася персвазійними властивостями. Проте міжконфесійне протистояння довкола легітимності Берестейської унії порушило цілий спектр питань обрядового, догматичного та адміністративно-правового характеру. Це поставило під сумнів можливість реалізувати проект церковної єдності, який передбачав збереження візантійського обряду у православній церкві Речі Посполитої. Сучасні дослідники твердять, що післятридентська еклезіологія Рима виключала паритетну модель діалогу з іншими християнськими конфесіями. Це позначилося також на позиції Іпатія Потія та інших уніатських ієрархів [7, 46 – 47]. Після укладення Берестейської унії Іпатій Потій обґрунтовував необхідність церковного об’єднання тезою сотеріологічного ексклюзивізму [17, 73], яка нівелювала літургійну самобутність київської митрополії. У пізніших трактатах полеміста (“Άντιρρησισ abo apologia przeciwko Krzysz- tofowi Philaletowi”, “Heresiae Ignoranciae y Polityka popow y mieszczan bractwa Wilenskiego”, “Гаръмонія альбо согласіє вhры, сакраменътов и церемоней святоє Восточъноє церъкви с костелом Рымъским”) знаходимо висловлювання, котрі засвідчують його байдуже ставлення до обрядів Східної церкви, віровчення якої донедавна він дотримувавсь. Окрім доктринальних поступок Риму, відступу від засад артикулів Берестейської унії, що було зумовлено обставинами Контрреформації, цей агресивний спосіб полемізування Іпатія Потія, очевидно, можна пояснити також його аристократичною вдачею та переконанням, що вектор об’єднання київської церкви із Римом, який він підтримував, був оптимальним для подолання духовної кризи, піднесення освіти та науки в Україні. Слід урахувати й той факт, що зверхність Іпатія Потія, непоступливість у міжконфесійній полеміці була продиктована його інтелектуальною перевагою як над уніатами, так і над православними [9, 149]. Більшість своїх творів автор опублікував анонімно. Досі в літературознавстві Слово і Час. 2009 • №616 не має одностайної думки щодо атрибуції таких полемічних трактатів, як “Άντιρρησισ abo apologia przeciwko Krzysztofowi Philaletowi”, “Оборона Флорентійського собору восьмого”, “Heresiae Ignoranciae y Polityka popow y mieszczan bractwa Wilenskiego”, “Гаръмонія альбо согласіє вhры, сакраменътов и церемоней святоє Восточъноє церъкви с костелом Рымъским”, “Relacia, у uważеnie postępkow niektorych około Сerkwi Ruskich Wileńskich”. Анонімність була одним із тактичних прийомів уніоністики. Полемізуючи з тезами конкретного трактату, богослов був змушений вуалювати своє ім’я. Це надавало йому змогу спрямувати релігійну суперечку в необхідне для нього річище та уникнути поширення неправдивих свідчень, “незручних” фактів із його біографії. Здобутки полемічної літератури передберестейської доби застосовувались та вдосконалювались у навколоунійній суперечці. Трактат уніоністики складався з епіграфа, у якому розкривалася тема твору, присвяти суспільному лідерові, передмови до читача, тематичних розділів та завершальної частини. Іпатій Потій послуговувався вище окресленою схемою побудови наративу, за винятком останнього компонента, що можна зарахувати до недоліків архітектоніки його писань. Своєрідністю діалогу аналізованого автора з аудиторією було те, що він не змушував її визнавати легітимність Берестейської унії. У трактаті “Άντιρρησισ abo apologia przeciwko Krzysztofowi Philaletowi” читаємо: “А ведже и до того всего ни кого кгвалтом не тягнемо, толко наукою а словом Божым што (єст) лепшого указуєм” [10, 979]. Полеміст, навівши потужний аргументаційний матеріал, залишав вибір за реципієнтом, чим залучав його до розв’язання актуальних проблем сучасності. Такий спосіб надавав можливість Іпатієві Потію полемізувати “опосередковано”: бути медіатором диспуту між опонентами та отцями Церкви. Пишучи полемічний трактат, Іпатій Потій ставив за мету довести супротивникові свої переконання та вплинути на читацьку аудиторію, привернути її увагу. Для цього, зазвичай, полеміст застосовував різноманітні аргументаційні засоби риторичного мистецтва, відомі ще з часів античності. Виняткове значення в релігійно-літературній суперечці поберестейської доби відводилось одній із найважливіших функцій красномовства – зворушити (movere). Іпатій Потій прагнув не лише сподобатись (delectare) та навчати (docere), а й вплинути на емоції читача й у такий спосіб досягнути поставленої мети. Персвазійна функція емоцій була виокремлена ще першими теоретиками риторичного мистецтва, зокрема у працях Арістотеля та Цицерона. Римський філософ зараховував емоційність мовлення до найважливіших завдань ритора та вважав її ознакою правильно складеної орації [18, 68]. Писання Іпатія Потія наближаються до стильової системи раннього бароко. Щоб переконати читачів, полеміст майстерно послуговувався різноманітними засобами красномовства, які апробовувалися ще в часи античності. І. Франко, попри суб’єктивне ставлення до творчого доробку письменника, усе ж зазначив, що він був талановитим ритором, котрий володів цілим арсеналом персвазійних засобів: “Промовляє звичайно попросту, часто з почуттям, навіть патетично, але все те пливе не з дійсного почуття ані зворушення, все те штука, обчислення, майстерна гра віртуоза” [15, 520]. Зокрема, Іпатій Потій уживав такі риторичні фігури: антифора, ексекрація, прозопопея, гомеотелевтон, асиндетон, полісиндетон, градація, антитетон, плеоназм, метатеза, поліптотон, ґемінація, ампліфікація, ізоколон, анномінація тощо. Для досягнення емоційності та експресивності мовлення Іпатій Потій використовував тропи, прислів’я, крилаті вислови, пейоративну лексику та композиційно-стилістичні засоби. До тропів, які полеміст застосовував Слово і Час. 2009 • №6 17 найбільше, належать метафора, метонімія, гіпербола, антономазія, алегорія, дотеп, іронія, сарказм, порівняння, епітет, синекдоха тощо. Методу пізнання дійсності Іпатія Потія властивий бароковий принцип вичерпності, прагнення до універсалізму [1, 539]. Аналізуючи найбільш актуальні питання, полеміст проводив різноманітні паралелі, залучав до тексту античну та середньовічну філософську спадщини, наводив приклади біблійних персонажів та подій із минулого та сучасності. Такий спосіб конструювання наративу допомагав авторові зацікавити читача, переконати його та ґрунтовно розкрити досліджувану тему. Особливий інтерес для Іпатія Потія становили психологія людини, її духовність. Розуміючи світ як єдність суперечностей, що було характерним для барокового мислення [4, 6], він порушував у своїх творах питання вічності та короткочасності, життя та смерті, а також інші теми, у яких підносилася перевага духовного над матеріальним. Іпатій Потій мав на меті згуртувати навколо себе українців, створити передумови для націотворення, сформувати потужні чинники духовного відродження. У присвяті трактату “Унія алъбо выклад преднейшых арътыкулов, ку зъодноченью Греков с костелом Рымским належащых” Теодорові Скумину- Тишкевичу, яка збереглась у рукописному тексті XVII ст., автор розвинув ідею богообраності українського народу. Полеміст, знаючи роль цього міфу в історії юдеїв, обґрунтував міркування про те, що Бог обрав українців для відновлення унії Східної та Західної християнських церков [13, 221]. Іпатій Потій неодноразово висловлював ідею Господнього покарання Царгорода за відступ від церковної єдності з Римом. Ця думка, а також твердження, що миряни, які чинять перешкоди для поширення Берестейської унії, спокутуватимуть провину перед Богом, наводили страх на читача, створювали емоційний ефект викладу. Переведення полеміки в метафізичну площину засвідчує теоцентричний світогляд Іпатія Потія. Берестейську унію, соціально-культурні процеси полеміст витлумачував крізь призму есхатологічної концепції історії, згідно з якою кожне явище було рефлексом Трансцендентності та виконувало певну функцію у здійсненні Божої волі й реалізації плану спасіння людства. Вважаючи себе, ініціаторів проекту церковного об’єднання виконавцями Божої волі, богослов уперто та безкорисливо захищав ідею підпорядкування київської церкви папі римському. В обґрунтуванні своїх міркувань полеміст послуговувався схоластичним прийомом аргументації – посиланням на авторитетні джерела. Інвенційну топіку писань Іпатія Потія утворюють, як це було властивим добі Ренесансу та бароко, спадщина античних філософів (Платон, Арістотель, Ціцерон), давньогрецьких та римських письменників (Сапфо, Катон, Гомер, Піндар), праці середньовічних мислителів (Іоанн Богослов, Василій Великий, Ієронім, Августин Блаженний, Теофілакт та ін.), а також цитати зі Святого Письма. Щоб переконати читача у правильності тези, богослов публікував у творах постанови церковних соборів, укази королів Речі Посполитої, важливі документи, залучав до тексту історичний фактаж. Основу аргументації Іпатія Потія становлять дедуктивний та індуктивний способи доведення міркувань. Залежно від завдання та стратегії мовлення полеміст розбудовував необхідні фігури силогізмів (дедуктивні умовисновки) та ентимем, які були основними компонентами логіки Арістотеля. Іпатій Потій також першим з українських проповідників склав казання та гомілії на цілий літургійний рік за латиномовними взірцями [3, 215]. Він послуговувався топічною логікою доведення міркувань. Серед loci theologici, які в тексті проповіді виконували конститутивну фунцію, Іпатій Потій найчастіше Слово і Час. 2009 • №618 використовував моделі таких топів: “визначення”, “вирахування частин”, “дія та її зазнавання”, “протилежні та несхожі речі”, “властивості життєві”, “причина”, “ім’я”, “спосіб та знаряддя дії”, “місце”. Структура проповідей Іпатія Потія засвідчує їх відповідність риторичній системі XVI – XVII ст. Його казання та гомілії складаються з чотирьох частин: propositio, exordium, narratio, peroratio. Проте слід зауважити, що не в усіх творах проповідник дотримувався такого чіткого розподілу. Довільний підхід промовця до побудови гомілетичного тексту засвідчив ранній етап засвоєння західноєвропейських риторичних схем. Для подання теми казання та гомілії Іпатій Потій послуговувався тільки Святим Письмом. Цитата, узята із Книг Старого та Нового Завітів або ж праць отців Церкви, наводиться за моделлю латинсько-польських риторик на початку проповіді та виконує важливу функцію в її структурі. На перший погляд, вагомість цього пасажу незначна, проте це не зовсім так. Він становить осердя гомілетичного наративу, котре рухає та конструює проповідницький текст. Конститутивна функція скриптуральної цитати в конструкції гомілетичного наративу дає проповідникові змогу налаштовувати свідомість реципієнта на сприйняття моральних директив християнської церкви. Вдало обрана цитата зі Святого Письма чи інших авторитетних джерел засвідчує вміння гомілета впливати на емоції слухачів, що становить одну з головних функцій риторичного мистецтва “movere”. Повторення Іпатієм Потієм біблійного епіграфа в тексті казання не було випадковим. Скриптуральний пасаж слугував згорнутим епілогом дотепер висловлених міркувань та був відправним пунктом для розгортання нової думки. Отже, він структурував промову на тематичні частини, що, зрештою, полегшувало сприйняття інформації аудиторією. У вступній частині проповідник намагався здобути прихильність реципієнтів, заінтригувати їх та підготувати до теми, яка докладно розкриватиметься в нарації. Ритор застосовував розлогий історичний фактаж, що робило його мовлення цікавим та переконливим. Вичерпне опрацювання теми проповіді засвідчує приналежнісь промовця до мистецької культури бароко, однією з ознак якої був принцип універсалізму та всеохопності. Успіх казання значною мірою залежить від того, наскільки грамотно ритор побудує завершення. Іпатій Потій у цій частині проповіді також виявив себе вправним промовцем. Він не вдавався до примітивного способу узагальнення тез наративної частини, перерахування головних пунктів, що розкривались у структурі проповіді, а розгортав молитву, обов’язковими компонентами якої були анаклеза (звертання до Бога), директивні формули та акламація (“Амінь”). Іпатій Потій був також автором багатьох листів, які відповідають канонам епістолографічного жанру та належать до кращих зразків художньої епістолярної прози кінця XVI – початку XVII ст. У своїх листах він полемізував з апологетами православної церкви та утверджував позиції Берестейської унії. Компонентами риторичної персвазії епістолярію полеміста були диспозиційна топіка, техніка ампліфікації, антитетичне моделювання мовлення. Щоб виразити емоційний пафос, автор послуговувався риторичними фігурами накопичення, ритмізації, діалогізації тощо. Творчість Іпатія Потія виокремлюється на тлі навколоунійної полеміки кінця XVI – початку XVII ст. Він виявив себе талановитим полемістом, який володів усіма персвазійними засобами риторичного мистецтва. Його доробок викликав значний резонанс у тогочасному суспільстві та був причиною розпалу релігійної суперечки, з якої розпочинається літературне бароко в Україні. Слово і Час. 2009 • №6 19 ЛІТЕРАТУРА 1. Гісторыя беларускай літературы XI – XIX стагоддзяу: У 2 т. – Мінск, 2006. – Т. I: Дауняя літаратура: XI – першая палова XVIII стагоддзя. – 910 с. – Библиогр.: с. 894 – 908. 2. Грушевский А. Из полемической литературы конца XVI в. после введения унии // Известия Отделения русского языка и словесности Российской Академии Наук. – Петроград, 1918. – Т. XXII. – Кн. II. – С. 291 – 313. 3. Грушевський М. Історія української літератури: В 6 т. 9 кн. – К., 1995. – Т. 5. – Кн. 2. / Упоряд. О. В. Дідух; Приміт. С. К. Росовецького. – 352 с. – (“Літературні пам’ятки України”). 4. Іваньо І. Про українське літературне барокко // Українське літературне барокко: Збірник наукових праць. – К., 1987. – С. 3 – 18. 5. Котинська К. Багатомовність полемічної літератури періоду Берестейської унії (діалоги 1600 – 1663 років) // Warszawskie zeszyty ukrainoznawcze. – Warszawa, 1998. – Vol. VI – VII. – S. 55 – 69. 6. Курилас Б. З’єдинення Архиєпископа Мелетія Смотрицького в історичному і психологічному насвітленні. – Вінніпеґ, 1962. – 138 с. – Бібліогр.: с. 95 – 101. 7. Новаковський П. Літургійна проблематика в міжконфесійній полеміці після Берестейської унії (1596 – 1720). – Львів, 2005. – 252 с. – Бібліогр.: с. 9 – 16. 8. Паславський І. Між Сходом і Заходом: Нариси з культурно-політичної історії української Церкви. – Львів, 1994. – 144 с. – Бібліогр.: с. 137 – 142. 9. Пекар А. Іпатій Потій – провісник з’єдинення // Analecta Ordinis S. Basilii Magni. – Romae, 1996. – Vol. XV. – P. 145 – 247. 10. Потей И. Антиризис или Апология против Христофора Филалета. В двух текстах: Западно-Русском (1599) и Польском (1600) // Памятники полемической литературы в Западной Руси. – Петербург, 1903. – Кн. III. – С. 477 – 981. 11. Потей И. Гармония альбо согласие веры, сакраментов и церемоней святое Восточное церкви с костелом Рымским // Памятники полемической литературы в Западной Руси. – Петербург, 1882. – Кн. II. – С. 169 – 222. 12. Потей И. Уния альбо выклад преднейших артыкулов, ку зодноченью Греков с костелом Римским належащих // Памятники полемической литературы в Западной Руси. – Петербург, 1882. – Кн. II. – С. 111 – 168. 13. Потhй И. Теодору Скумину на Олице и Несвижу воеводh Троицкому Ипатий Потhй, епископ Влодимерскій, року 1598 (Рукопис) // Бібліотека князів Чарториських. – С. 221 – 257. 14. Сеник С. Українська Церква в XVII столітті // Ковчег: Збірник статей з церковної історії. – Львів, 1993. – Ч.1. – С. 25 – 71. 15. Франко І. Зібр. тв.: У 50 т. – К., 1983. – Т. 39: Літературно-критичні праці. – 702с. 16. Чижевський Д. Українське літературне бароко: Вибр. праці з давньої л-ри. – К., 2003. – 576 с. – (Київська б-ка давнього укр.письменства. Студії; Т. 4). 17. Hryniewicz W. Przeszłość zostawić Bogu. Unia i Uniatyzm w perspektywie ekumenicznej. – Opole, 1995. – 177 s. 18. Korolko M. Sztuka retoryki. Przewodnik encyklopedyczny. – Warszawa, 1990. – 322 s. – Bibliogr. – s. 303 – 311. 19. Studziński C. Pierwszy występ literacki Hipacyusza Pocieja. – Lwów: Nakladem autora. Z drukarni W. A. Szyjkowskiego, 1902. – 79 s. – Bibliogr.: s. 76 – 79. 20. Studzińskij C. Ze studyów nad literaturą polemiczną. – Kraków, 1905. – 30 s. Æóðíàë “Ñëîâî ³ ×àñ” âèñâ³òëþº ïèòàííÿ ³ñòîð³¿, òåîð³¿ òà ñó÷àñíî¿ ïðàêòèêè ë³òåðàòóðíîãî ðóõó, çàãàëüíîêóëüòóðíîãî æèòòÿ. Âèõîäÿ÷è ç ïðèíöèï³â îá’ºêòèâíîñò³ òà ïëþðàë³çìó, ðåäàêö³ÿ íå ââàæàº çà îáîâ’ÿçêîâå ïîä³ëÿòè âñ³ ïîãëÿäè ³ ïîëîæåííÿ àâòîð³â, çàâäÿêè ÷îìó çáåð³ãàº ³ ïðèðîäíèé ´ðóíò äëÿ êîíñòðóêòèâíî¿ ïîëåì³êè. Íåîäì³ííèìè âèìîãàìè äî ìàòåð³àë³â, ùî ïîäàþòüñÿ íà ðîçãëÿä ðåäêîëåã³¿, º äîñòåìåíí³ñòü íàâåäåíèõ ôàêò³â, ïîñèëàíü íà âñ³ âèêîðèñòàí³ äæåðåëà, òî÷í³ñòü ó öèòóâàíí³. Ñòàòò³ òà ³íø³ ìàòåð³àëè (êð³ì ëèñò³â) ïîäàþòüñÿ äî ðåäàêö³¿ óêðà¿íñüêîþ ìîâîþ, îáñÿãîì íå á³ëüøå äðóêîâàíîãî àðêóøà; ïîñèëàííÿ ðîçì³ùóþòüñÿ âíèçó ñòîð³íêè. Ñòàòò³ ïîäàâàòè íà åëåêòðîííîìó íîñ³¿ ÿê òåêñòîâèé ôàéë áåç ïåðåíîñ³â ó ñëîâàõ ó ðåäàêòîð³ Microsoft Word; ìîæíà íàäñèëàòè åëåêòðîííîþ ïîøòîþ: jour_sich@iatp.org.ua. Îáîâ’ÿçêîâî ìóñèòü áóòè ïîäàíà âèðàçíà ðîçäðóêîâêà ñòàòò³ ó 2-õ ïðèì³ðíèêàõ, âèêîíàíà øðèôòîì íå ìåíøå 14 êåãëÿ ÷åðåç 1,5 ³íòåðâàëè 28 ðÿäê³â íà ñòîð³íö³. Ñïèñîê âèêîðèñòàíî¿ ë³òåðàòóðè â àëôàâ³òíîìó ïîðÿäêó ïîäàºòüñÿ â ê³íö³ ñòàòò³; Äî ñòàòò³ (êð³ì ðåöåíç³é) îáîâ’ÿçêîâî äîäàºòüñÿ àíîòàö³ÿ ç êëþ÷îâèìè ñëîâàìè (íà 600-800 çíàê³â), ³ì’ÿ òà ïð³çâèùå àâòîðà óêðà¿íñüêîþ, ðîñ³éñüêîþ òà àíãë³éñüêîþ ìîâàìè. ÏÀÌ’ßÒÊÀ ÄËß ÀÂÒÎÐIÂ ïîñèëàííÿ ðîçì³ùóþòüñÿ â òåêñò³ ó êâàäðàòíèõ äóæêàõ: [íîìåð âèäàííÿ ó ñïèñêó, ñòîð.].

Іпатій Потій та уніоністика на межі XVI – XVII ст.

Institution

Ähnliche Einträge