Олександр Білецький, якого не знаємо

У статті розглянуто вірші О. Білецького “Нарцис” і “Новий Нарцис”. Здійснено спробу простежити спільне і відмінне в зіставленні з міфологічним сюжетом. Стверджується, що Нарцис у трактуванні О. Білецького – це визначальна метафора неоднозначності людської психіки, шляху від егоїзму до каяття, шля...

Full description

Saved in:

Bibliographic Details
Date:	2009
Main Author:	Гаврилюк, Н.
Format:	Article
Language:	Ukrainian
Published:	Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України 2009
Series:	Слово і Час
Subjects:	Дати
Online Access:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/133596
Tags:	Add Tag No Tags, Be the first to tag this record!
Journal Title:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Cite this:	Олександр Білецький, якого не знаємо / Н. Гаврилюк // Слово і Час. — 2009. — № 11. — С. 21-27. — Бібліогр.: 12 назв. — укp.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-133596
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1335962018-06-04T03:04:03Z Олександр Білецький, якого не знаємо Гаврилюк, Н. Дати У статті розглянуто вірші О. Білецького “Нарцис” і “Новий Нарцис”. Здійснено спробу простежити спільне і відмінне в зіставленні з міфологічним сюжетом. Стверджується, що Нарцис у трактуванні О. Білецького – це визначальна метафора неоднозначності людської психіки, шляху від егоїзму до каяття, шляху самопізнання. In this article, we analyse O.Biletsky’s poems “Narcissus” and “New Narcissus”, in order to find out their similarities and differences with the mythical plot. Thus, we argue that in O.Biletsky’s poems the figure of Narcissus is used as a metaphor of ambiguity of human psyche, or, in other words, of a way from egoism to repentance, the way of self-discovery. В статье рассмотрены стихотворения О. Белецкого “Нарцисс” и “Новый Нарцисс”. Осуществлена попытка проследить общее и отличное в сопоставлении с мифологическим сюжетом. Утверждается, что Нарцисс в трактовке О. Белецкого – это определяющая метафора неоднозначности человеческой психики, пути от эгоизма к раскаянию, пути самопознания. 2009 Article Олександр Білецький, якого не знаємо / Н. Гаврилюк // Слово і Час. — 2009. — № 11. — С. 21-27. — Бібліогр.: 12 назв. — укp. 0236-1477 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/133596 uk Слово і Час Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Дати Дати
spellingShingle	Дати Дати Гаврилюк, Н. Олександр Білецький, якого не знаємо Слово і Час
description	У статті розглянуто вірші О. Білецького “Нарцис” і “Новий Нарцис”. Здійснено спробу простежити спільне і відмінне в зіставленні з міфологічним сюжетом. Стверджується, що Нарцис у трактуванні О. Білецького – це визначальна метафора неоднозначності людської психіки, шляху від егоїзму до каяття, шляху самопізнання.
format	Article
author	Гаврилюк, Н.
author_facet	Гаврилюк, Н.
author_sort	Гаврилюк, Н.
title	Олександр Білецький, якого не знаємо
title_short	Олександр Білецький, якого не знаємо
title_full	Олександр Білецький, якого не знаємо
title_fullStr	Олександр Білецький, якого не знаємо
title_full_unstemmed	Олександр Білецький, якого не знаємо
title_sort	олександр білецький, якого не знаємо
publisher	Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України
publishDate	2009
topic_facet	Дати
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/133596
citation_txt	Олександр Білецький, якого не знаємо / Н. Гаврилюк // Слово і Час. — 2009. — № 11. — С. 21-27. — Бібліогр.: 12 назв. — укp.
series	Слово і Час
work_keys_str_mv	AT gavrilûkn oleksandrbílecʹkijâkogoneznaêmo
first_indexed	2025-07-09T19:16:29Z
last_indexed	2025-07-09T19:16:29Z
_version_	1837198048587939840
fulltext	Слово і Час. 2009 • №11 21 Надія Гаврилюк ОЛЕКСАНДР БІЛЕЦЬКИЙ, ЯКОГО НЕ ЗНАЄМО У статті розглянуто вірші О. Білецького “Нарцис” і “Новий Нарцис”. Здійснено спробу простежити спільне і відмінне в зіставленні з міфологічним сюжетом. Стверджується, що Нарцис у трактуванні О. Білецького – це визначальна метафора неоднозначності людської психіки, шляху від егоїзму до каяття, шляху самопізнання. Ключові слова: міфологічний сюжет, метафора, самозакоханість, самопізнання. Nadiya Gavryliuk. Olexandr Biletsky whom we did not know In this article, we analyse O.Biletsky’s poems “Narcissus” and “New Narcissus”, in order to fi nd out their similarities and differences with the mythical plot. Thus, we argue that in O.Biletsky’s poems the fi gure of Narcissus is used as a metaphor of ambiguity of human psyche, or, in other words, of a way from egoism to repentance, the way of self-discovery. Key words: mythical plot, metaphor, narcissism, self-discovery. Здавалося б, масштабна постать академіка Олександра Івановича Білецького, чиє 125-річчя від дня народження ми нині відзначаємо, належить до всебічно вивчених. І справді, наукові праці вченого становлять золотий фонд філологічних дисциплін, а його ім’я, на щастя, згадується не тільки з нагод ювілеїв та роковин. Постать і діяльність літературознавця була й донині залишається предметом спогадів, міркувань і досліджень. Одна з останніх у часі публікацій авторства Тетяни Третяченко – передмова до рукописної поетичної антології Олександра Білецького [12, 78] – відкриває для зацікавленого читача досі невідомий бік його багатогранної постаті. Саме Т. Третяченко належить ідея подати образ “ювілейного” О. І. Білецького не через повтор відомих фактів, а через ще не пізнаний поетичний ракурс. І пропонована стаття – спроба наблизитись до Олександра Білецького, якого не знаємо. Поезію О. Білецького можна порівняти з поезією М. Бажана за інтелектуальним розмахом. Це поезія книжна, за якою стоїть вікова літературна традиція. Окремий пласт віршів ученого становлять твори, що базуються на сюжетах античної міфології, серед яких виокремлюється міф про Нарциса. Показово, що перша частина книжки-автографа “Antologia ad se ipsum” (“Антологія для себе самого”) має назву “Нарцисс в пыли”, початковий вірш її зветься “Нарцисс”, а в циклі “Отравленная стрела” п’ятий вірш – “Новий Нарцисс”. У цьому образі прозирають погляди Олександра Івановича на людину загалом і на себе самого зокрема. Учений із глибокою повагою ставився до своїх колег і цінував добрі людські взаємини. Водночас у передмові до рукописної антології О. Білецький із властивою йому самокритичністю зазначає, що споглядання власного “я” “вызывает и образы тех, которые своим сопутствием мне жизнь благотворили – образы, к сожалению, не отпечатлевшиеся должным образом в стихах, писаных всегда о себе, для себя, про себя – как это ни грустно мне сознавать в настоящие время” [12, 78]. Гіркота з приводу того, що людина схильна в центр світу ставити себе й власні переживання, відбилася в неодноразовому звертанні автора до міфу про Нарциса. Ось як подає образ центрального персонажа міфічна оповідь: Нарцис – вродливий, але холодний і гордий син річкового бога Кефіса й німфи Ліріопи, який нікого не любив, лише себе вважав гідним любові. Заблукавши в лісі, він потрапив на очі німфі Ехо, яка в нього закохалась. Та Нарцис відштовхнув німфу. І вона скрикнула: – Полюби й ти, Нарцисе! І нехай той, кого ти полюбиш, не відповість тобі взаємністю! Слово і Час. 2009 • №1122 Її прохання вислухала Афродіта, і коли на полюванні Нарцис схилився, щоби напитися води зі струмка, він закохався у власне відображення [6, 321-323]. Вірш О. Білецького “Нарцис”, що відкриває антологію, було написано 1902 року. Починається він із фіналу міфологічної оповіді. Твір невибагливий щодо форми (п’ятистопний анапест із вільним римуванням1 без графічного членування на строфи), проте за цією невибагливістю приховується чимала робота зі словом. Варто завважити, що Олександр Іванович завжди прагнув найбільшої точності вислову та композиційної стрункості, про що свідчать правки й багаторазові переписування віршів, а також значна увага до розташування поезій у межах циклів. Вимогливість ученого до будь- якого власного тексту, зокрема віршів, проглядається й у характерних примітках олівцем “Переделать?” біля окремих творів, і в надзвичайно скромній оцінці автором літературної вартості своїх поезій. Завдяки такій вимогливості О. Білецький досягає незвичайної точності, вивіреності, доречності кожного віршованого слова. Будь-яка деталь працює на створення багатого поетичного образу: Над зеркальною влагой склонился Нарцисс и глядит. И от страсти безумной прекрасное тело трепещет. По зыбучему зеркалу ветер порой пробежит И о берег зеленый кристальные воды заплещут. Но с тоскою он ждет, чтоб ушел этот гость шаловливый. Небеса голубые окутала темная ночь [2, 5-6]. Уже в початковому рядку з’являється метафора “зеркальною влагой”, що згодом конкретизується сполукою “зыбучему зеркалу”. Так від загального уявлення, що вода – це дзеркало, автор переходить до важливого смислового акценту на тому, що поверхня цього дзеркала непостійна, вона хвилюється від вітру. Епітет “зыбучий” має ще одне значення – той, що засмоктує, поглинає. Здебільшого так кажуть про пісок, але в контексті античного міфу це значення може бути прикладене до води, бо ж усі бажання Нарциса поглинуло його власне відображення у дзеркалі вод. Через згубну пристрасть Нарцис тужить, коли вітер бентежить поверхню озера, ховаючи відображення. Серце його стає неспокійним, як плесо озера. Завершальним акцентом поетичного пейзажу стає алітерація на “з”, що передає хвилювання води (“зыбь”) і центрального персонажа вірша: “зеркальною, безумной, зыбучему зеркалу, зеленый”. Останнє слово цієї низки стає своєрідною ланкою, за допомогою якої малий пейзаж (озеро) уписується в більший пейзаж. І якщо перший позначено неспокоєм, то другий – весняним розквітом і веселощами. Вот Наяда, холодных глубин любопытная дочь, На него загляделась, играя волною стыдливой. А в лесу все проснулось, все дышит весною любви, Фавн за нимфой погнался и скрылись под тенью густою. На полянах, в кустах, и везде под дремотной листвою, Слышен страстный призыв “Смертный, миг упоенья лови!” В обробці міфологічного сюжету Олександр Іванович не обмежується двома персонажами. Зустрічаємо тут фавна – покровителя лісів, який ототожнювався з грецьким Паном, а також німф – божества, що уособлюють сили та явища природи. У тексті фігурує лісова німфа, за якою погнався фавн, та німфа 1 Анапест – трискладова стопа з наголосом на останньому складі (UU┴). Вільне римування – римування, якому властива безсистемна зміна різних способів римування – перехресного (aBaB), кільцевого (CddC), суміжного (eeFF). Однаковими літерами позначено рядки, що римуються між собою. Слово і Час. 2009 • №11 23 пливких вод – наяда. Якщо в тексті першоджерела Нарцисом милується лісова німфа, то в поезії О. Білецького – німфа вод. Завдяки цьому виникає погляд, сказати б, із того боку дзеркала, що фіксує нашу увагу на вроді Нарциса. Подвійне загравання стає своєрідним знаком поступового пробудження природи (“дремотной листвою; а в лесу все проснулось”). І на піку цього пробудження звучить заклик до людини: “Смертный, миг упоенья лови!”. На тлі міфологічних істот, що живуть за циклічним часом, а тому наділені безсмертям, минущість людського життя постає виразніше. Та йдеться тут не тільки про швидкоплинність часу, а й про нездатність людини через цю плинність чітко бачити власний образ, неспроможність помітити того, хто дивиться в те ж саме “дзеркало” (як Нарцис не помічає Наяди, так людина не помічає тих, хто поряд із нею). Отже, у цьому трактуванні давнього міфу відлунюють уже цитовані рядки з передмови Олександра Івановича до антології віршів. У світлі сказаного знаковою стає назва першої поетичної книжки цієї антології – “Нарцисс в пыли”. З міфу відомо, що Нарцис гине у водах озера. Про людину в Біблії мовиться: “Ти є порох і вернешся в порох” (Буття 3: 19) [9, 6]. Таким чином, назва першої книжки стає символічно поданою смертю центрального персонажа. Водночас Нарцис – це символ самозакоханості, а до самозакоханості, на думку автора вірша, схильна кожна людина. Смерть обертає на порох не тільки людське тіло, а й будь-яку самозакоханість. Ця пристрасть настільки захоплює Нарциса, що він наче перетворюється на статую: Лишь Нарцисс [нем и] глух, [и] недвижен, как будто закован, Все по-прежнему ищет в глубинах померкшей воды, Хоть бы отблески тусклые, хоть бы слепые следы Отраженья, которым так властно он [ – ] зачарован. Злой судьбою приближен к нему – и отторгнут навек… Невідомо , чи Нарцис у вірші О . Білецького розмовляв із власним відображенням, як це робив його міфологічний прототип. Переживаючи драматичну подію мовчки, суб’єкт гостріше відчуває душевне напруження. Імовірно, щоб передати міру страждань Нарциса, автор спершу написав рядок “лишь Нарцисс нем и глух”. Німота персонажа з погляду задуму неважлива, а тому в остаточному варіанті згадку про неї вилучено (див. тут і далі вилучений текст у квадратних дужках). І справді, Нарцис не розмовляє з іншими не тому, що не може говорити, а через духовну глухоту, небажання помічати когось, окрім себе. Решти світу для нього мовби й не існує. Більше того, Нарцис не чує власного розуму, чує тільки безтямну пристрасть і стає її рабом (“как будто закован”). У цьому ж рядку вилучено сполучник між однорідними членами речення задля дотримання ритму Ан5. Нарцис напружено шукає в потемнілій воді слабкі відблиски свого образу. Цей епізод полісемантичний. На поверхні – вітер збурює воду, вода темніє, і образ Нарциса, відбитий у ній, на певний час утрачає чіткість. А глибше – від одного подуву вітру до іншого минає час, упродовж якого Нарцис шукає сліди образу, що його запам’ятав (себе колишнього). І уявлення про цей образ у нього доволі приблизні, сліпі. Тут доречно згадати початок передмови до рукописної антології віршів О. Білецького, котрий пояснює її назву: “Антология – для себя самого значит, не то, что и с моей точки зрения является хотя бы относительной, художественной ценностью – а то, что может мне напомнить в большей или меньшей степени чувства, порывы, мысли моего “я” в разных, давно ушедших возрастах” [12, 78]. Слово і Час. 2009 • №1124 Вимогливий до себе О. Білецький, мабуть, проводив паралель “я – Нарцис”. Що припущення має певні підстави, засвідчує та ж таки передмова, де автор висловлює жаль через неналежне висвітлення у віршах образів інших. Цей факт дає змогу подати ще одне можливе тлумачення назви першої книжки “Антології для себе самого”. У деяких культурах існувала традиція разом із символами влади вручати новому володареві мішечок із порохом як нагадування про смерть. І цей звичай був, сказати б, запобіжним заходом від надмірної гордості. У текстах Біблії пил згадується в подібному контексті. Людина, що усвідомлювала свою провину, жалкувала про скоєне, сідала на попіл і посипала ним голову. Це був знак публічного каяття. Ісус Христос, докоряючи містам, що не розкаялися, використав саме цей образ: “Горе тобі, Хоразине! Горе тобі, Витсаїдо! Бо якби чуда, що в вас відбулися, сталися в Тирі та Сидоні, вони б давно покаялися у волосяниці та в попелі” (Матвія 11: 21) [9, 20]. Назва “Нарцисс в пыли” відсилає читачів до образу розкаяного грішника. Щодо Олександра Івановича , то чутливе сумління спонукало його до висловлення жалю та прохання прощення й розуміння в тих, у чиї руки потрапить його антологія. Та коли вже говорити про подібність автора вірша і його персонажа, то видається, що вона полягає аж ніяк не в самозакоханості – швидше у споглядальній зосередженості. Така зосередженість властива мислителю Білецькому та кожній людині, що прагне пізнати себе (пор. із трактатом Г. Сковороди “Наркісс. Разглагол о том : Узнай себе ” [10, 120-145] , де Нарцис виступає символом самопізнання). Подібне тлумачення знаходимо й у вірші нідерландського поета Герріта Ахтерберга (1905-1962) “Нарцисс” [11, 235]. Загалом же сюжет про Нарциса – один із найпоширеніших, неодноразово був переосмислений у літературі: “Метаморфози” Овідія (43 до н.е. – 17 н.е.); “Нарцис говорить” і “Фрагменти Нарциса” Поля Валері (1871 – 1945); “Трактат про Нарциса” (Теорія символу) Андре Жида (1869 – 1951), присвячений Полю Валері. Опрацьовувався він і в живопису Мікеланджело Мерізі (1571 – 1610), відомого як Караваджіо, Ніколи Пуссена (1594–1665), Сальвадора Далі (1904-1989) та ін. Трактування образу Нарциса достатньо різноманітне – від самозакоханості до самопізнання й кохання [8]2. Іноді образ Нарциса інтерпретують як символ любові до життя, як це бачимо у вірші американського поета Уістена Х’ю Одена (1907–1973) “Колискова”, де Нарцис – людина похилого віку [7, 196]. Варто наголосити на тому, що Нарцис із однойменного вірша О. Білецького – символ не конкретної людини, а людини загалом. Якщо взяти це до уваги, стає зрозуміло, що пошуки Нарцисом свого відображення у водах часу – своєрідна метафора пам’яті. Суб’єктивність пам’яті – наслідок її вибірковості (з позицій конкретного “я”). Це свідчить не тільки про “нарцисизм”, а й про індивідуальність кожного “я”. Цінувати її необхідно, наголошує О. Білецький, переводячи міф про Нарциса з площини згубної пристрасті (самозакоханості) у площину святої пристрасті (кохання й любові): Как похож на Нарцисса ты, жалкий богам человек! Всюду жадно ты ищешь себя и свое отраженье. И когда посвятит тебя страсти святое смятенье, Ты в любимом создании лишь образ свой хочешь поймать. 2 Авторка статті висловлює щиру подяку к.ф.н., н.с. Академії мистецтв України Олені Геннадіївні Бросаліній за надані відомості щодо побутування сюжету про Нарциса в зарубіжній літературі та мистецтві. Слово і Час. 2009 • №11 25 Хочешь всю свою жизнь, все мечтанья в него перелить, Заставляешь его для себя только жить и дышать, Чтобы зеркалом образ его для тебя мог служить, Чтоб, лаская его, ты себя самого мог ласкать! Нарцис був закоханий у себе самого і прагнув, щоб озеро (своєрідний аналог плинного часу) віддзеркалювало його образ. Але ж закохуючись у когось, люди, на думку автора, схильні чинити так само. У коханих дуже часто не хочуть помічати окрему індивідуальність, відмінну від власної, бачать тільки себе, свої риси (як у дзеркалі), думають насправді про себе більше, ніж про тих, хто поряд. Таке ставлення до свого оточення губить будь-які людські стосунки і спустошує людину. Від зовнішнього блиску зостається лише пил. Але за всієї трагічності ситуації залишається сподівання, що людина замислиться над своїми вчинками і змінить поведінку. Самозакоханий Нарцис стане Нарцисом у поросі. До образу Нарциса О. Білецький повернувся за п’ять-шість років, укладаючи цикл “Отравленная стрела” (1907-1908). Знову рушієм сюжету стає дзеркало, тільки цього разу воно трактується не метафорично (озеро, кохана людина), а реалістично (деталь інтер’єру): Уверенный, что сладкого секрета Стекло не выдаст, он к нему приник, Но вмиг влекущий спрятался двойник, Чуть зеркало дыханием согрето [3, 257]. У народній свідомості дзеркало осмислюється як предмет, що наділяє знанням про минуле (як у чарівних казках) або про майбутнє (обряд ворожіння на судженого, а також романтичні балади, в яких його відбито). Дзеркало не лише володіє таємним знанням, а й має зв’язок із потойбіччям (поява відображення померлої людини у дзеркалі віщує смерть живим, ось чому в домі з покійником дзеркала затуляють тканиною). Дзеркало – шлях в інший світ, “задзеркалля”. Шлях небезпечний, але потрібний для того, аби краще збагнути себе і світ довкола себе (повісті-казки Л. Керролла “Аліса в Задзеркаллі” й “Аліса в країні чудес”, фільм-казка “Королівство кривих дзеркал”, вірш американського поета Рассела Едсона “Антиматерія” та ін.). Символ такого дзеркала в міфі про Нарциса – поверхня води. Наприклад, Оскар Уайльд, інтерпретуючи міф, розкриває не тільки первинний зміст (самозакоханість), а й ідею пізнання себе через Іншого: ставок тужить за померлим Нарцисом, бо любив його “за те, що коли він лежав на моїх берегах і зазирав у мене, люстерка його очей завжди віддзеркалювали мою власну красу” [1, 52]. Окрім пізнання себе через Іншого, дзеркало надає змогу пізнати себе як Іншого. Так виникає надзвичайно поширена в літературі тема двійництва. Як зазначає М. Гірняк, “роздвоєння, фраґментарність особи, процес розщеплення людської свідомості стали основою літератури модернізму, що намагався знайти адекватні способи відображення множинності й двозначності людського існування” [див.: 5]. У контексті пошуків доби модернізму звучить і “Новий Нарцис” О. Білецького. Цей вірш, на відміну від “Нарциса”, не має кінцівки-пояснення й розгорнутої системи метафор. Одна з причин перенесення їх у підтекст – формальні особливості сонета, де в чотирнадцяти рядках необхідно передати максимум думок і почуттів ліричного персонажа, спонукаючи читача до самостійного мислення. Менша кількість слів (завдяки чіткій метричній схемі – п’ятистопному Слово і Час. 2009 • №1126 ямбу – і визначеній послідовності рим, у цьому випадку на французький взірець3) призводить до зростання їх ваги, вимагаючи від автора особливої точності. От і О. Білецький шліфує образ: Но я-ль смогу оставить без ответа Подслушанный желаний тайных вскрик? [Мной перехваченный желанья вскрик] Нет, хитрым вором в твой скользну тайник, Нарцисс, ожившая мечта поэта! Опинившись перед дзеркалом, ліричний персонаж не може не вступити в діалог зі своїм двійником. Визначальне в характеристиці двійника – його таємничість і загадковість. Звідси випливає “закритість” двійника для пізнання. Двійник – завжди “тінь”, те, в існуванні чого людина сама собі не зізнається відкрито. Можливо, перехоплений “бажання крик” видається авторові недоречним саме тому, що виказує активну дію з боку двійника. Насправді ж активності можна очікувати тільки від персонажа “по цей бік дзеркала”, від свідомості, що пізнає, дослухаючись до себе. І тому як остаточний варіант обирається рядок “подслушанный желаний тайных вскрик”. Подібне вслухання допомагає впізнати свого візаві – Нарциса. Він постає перед зором ліричного персонажа (і автора) “в очаровании юной наготы”. Та юність Нарциса, з погляду автора, не обов’язкова характеристика. Самозакоханою може бути людина будь-якого віку, надто творча, для котрої результати власної праці важать дуже багато. Крім того, із плином часу людина змінює погляд на себе. І краса, що видавалася чарівною перевагою, стає тягарем. Вона непотрібна, коли її нема з ким розділити. Пізнавши “у задзеркаллі” власну життєву драму, ліричний персонаж вірша страждає. Страждання має ціну тільки тоді, коли воно гостре й мовчазне. Ліричний персонаж не прагне викликати співчуття, розчулити себе. Він шукає розуміння. Когда с бунтующей зазывно кровью, Под игом бесполезной красоты [В очаровании юной наготы] [Ты жалобно] Страдая ты4 склонился к изголовью… Оскільки йдеться про ситуацію “задзеркалля”, то відображення у свічаді сприймається як відображення Іншого. “Але цей Інший – частка нашої власної особи, і, якщо ми щоразу розумітимемо його, то, врешті-решт, пізнаємо себе. Людина усвідомлює і створює себе через образи Інших, і образи, які вона бачить у дзеркалі, сприймає не як об’єкти, а як суб’єкти. Відбувається злиття баченого і глядача, однак сприймання зображення як Іншого зумовлює певну фраґментарність суб’єкта, відчуження від образу в дзеркалі” [див.: 5]. Оцю двоїстість сприйняття відображає завершальний терцет: Твои, чужие-ли прошли с любовью От плеч до бедер жадные персты? – Кто это? шепчешь. – Отвечаю: ты. О. Білецький, використовуючи міфологічний сюжет про Нарциса й, безумовно, знаючи його світові літературні обробки, розгортає цілком оригінальну образну 3 У французькій поезії набули поширення сонети із “закритим” кільцевим римуванням у катренах і “відкритим” у терцетах або, навпаки, “відкритого” (перехресного) в катренах і “закритого” в терцетах, тобто АБАБ+АБАБ+ВВГ+ДГД або АБАБ+АБАБ+ВВГ+ДДГ. Контамінований тип АББА+АББА+ВВГ+ДДГ [див.: 4, 226]. 4 Дописано олівцем. Слово і Час. 2009 • №11 27 побудову. Кожен із розглянутих віршів про Нарциса має свої особливості. Ранній “Нарцис” формально доволі простий, до того ж зазнає додаткового спрощення за рахунок кінцівки-роз’яснення. Водночас вірш містить розгорнуту систему метафор і символів, яка додає йому художньої вартості, ускладнюючи читацьку інтерпретацію. “Новий Нарцис” спрощений щодо метафор (не в сенсі доступності сприйняття, а в сенсі чисельності), однак вірш ускладнюється для розуміння як через відсутність авторських роз’яснень, так і внаслідок звертання автора до сонетної форми. Жоден з аналізованих віршів не можна однозначно назвати “слабким” чи “сильним”. Видається, що своєрідний “диптих” про особливості людської психіки – ще одне свідчення неоднозначності й накреслення альтернативи. Але хоч би яка з варіацій була ближчою кожному з нас, вони підводять до думки про важливість самопізнання як запоруки розуміння власної вартості й цінності Інших, гармонійних стосунків із людьми – думки, що визначає специфіку поетичної антології О. Білецького. ЛІТЕРАТУРА 1. Вайлд О. Поезії в прозі // PROVACATIO: ЗАРОДЖЕННЯ. Літературно-мистецький журнал-книга / Ред. П. Малкович, І. Пасічник. – С. 52. 2. Відділ рукописних фондів і текстології Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України. – Ф. 162. – Од. зб. 1235, арк. 3. – С. 5-6. 3. Відділ рукописних фондів і текстології Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України. – Ф. 162. – Од. зб. 1235, арк. 127. – С. 257. 4. Гаспаров М. Русский стих начала ХХ века в комментариях. – М., 2001. 5. Гірняк М. Дзеркало в тексті та текст як дзеркало (на матеріалі інтелектуальної прози В. Домонтовича // Вісник Львівського університету. Серія філологічна. – Випуск 33: Теорія літератури та порівняльне літературознавство. – Ч. 2. – Львів, 2004. – С. 137-145 // http://hdl.handle.net/123456789/209 6. Нарцисс // Мифы древней Греции / Сост. И. С. Яворская. – К., 1993. – С. 321-323. 7. Ожерелье стихов: из двух американских антологий / Пер. с английского и вступление Г. Кружкова // Иностранная литература. – 2009. – № 2. – С. 196. 8. Роговин И. Интерпретация сюжетов “Метаморфоз” Овидия в европейском искусстве (мифы о Фаэтоне, Нарциссе и Эхо, Дедале и Икаре, Филемоне и Бавкиде): Автореф. дисс. … кандидата искусствоведения / 17.00.09. – Теория и история искусства. – Москва, 2007 // http://www.aprik.ru/doc/Avtoreferat_Rogovina.rtf. 9. Святе Письмо Старого та Нового Завіту Українського Біблійного Товариства, 1994. 10. Сковорода Г. Вірші. Пісні. Байки. Діалоги. Трактати. Притчі. Прозові переклади. Листи / Ред. В. І. Шинкарук, упоряд. і прим. І. В. Іваньо. – К., 1983. – С. 120-145. – (БУЛ. Дожовтнева українська література). 11. Из современной нидерландской поэзии / Пер. с нидерландского Л. Фрухтмана. – М., 1977. – С. 235. 12. Третяченко Т. Академік О. І. Білецький // Слово і Час. – 2008. – № 9. – С. 78.

Олександр Білецький, якого не знаємо

Institution

Similar Items