Еволюція конституційно-податкового компромісу суспільства і держави

Автор исследует вопросы конституциооно-налогового компромисса общества и государства.

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2006
1. Verfasser:	Гаврилюк, Р.О.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України 2006
Schlagworte:	Філософія позитивного права
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/13582
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Еволюція конституційно-податкового компромісу суспільства і держави / Р.О. Гаврилюк // Проблеми філософії права. — 2006-2007. — Т. IV-V — С. 153-165. — Бібліогр.: 42 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-13582
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-135822010-11-17T12:01:50Z Еволюція конституційно-податкового компромісу суспільства і держави Гаврилюк, Р.О. Філософія позитивного права Автор исследует вопросы конституциооно-налогового компромисса общества и государства. An author researches into the issue of constitution-based tax compromise of society and state. 2006 Article Еволюція конституційно-податкового компромісу суспільства і держави / Р.О. Гаврилюк // Проблеми філософії права. — 2006-2007. — Т. IV-V — С. 153-165. — Бібліогр.: 42 назв. — укр. 1818-992X http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/13582 uk Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Філософія позитивного права Філософія позитивного права
spellingShingle	Філософія позитивного права Філософія позитивного права Гаврилюк, Р.О. Еволюція конституційно-податкового компромісу суспільства і держави
description	Автор исследует вопросы конституциооно-налогового компромисса общества и государства.
format	Article
author	Гаврилюк, Р.О.
author_facet	Гаврилюк, Р.О.
author_sort	Гаврилюк, Р.О.
title	Еволюція конституційно-податкового компромісу суспільства і держави
title_short	Еволюція конституційно-податкового компромісу суспільства і держави
title_full	Еволюція конституційно-податкового компромісу суспільства і держави
title_fullStr	Еволюція конституційно-податкового компромісу суспільства і держави
title_full_unstemmed	Еволюція конституційно-податкового компромісу суспільства і держави
title_sort	еволюція конституційно-податкового компромісу суспільства і держави
publisher	Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України
publishDate	2006
topic_facet	Філософія позитивного права
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/13582
citation_txt	Еволюція конституційно-податкового компромісу суспільства і держави / Р.О. Гаврилюк // Проблеми філософії права. — 2006-2007. — Т. IV-V — С. 153-165. — Бібліогр.: 42 назв. — укр.
work_keys_str_mv	AT gavrilûkro evolûcíâkonstitucíjnopodatkovogokompromísususpílʹstvaíderžavi
first_indexed	2025-07-02T15:30:11Z
last_indexed	2025-07-02T15:30:11Z
_version_	1836549629177495552
fulltext	ФІЛОСОФІЯ ПОЗИТИВНОГО ПРАВА Проблеми філософії права. – 2006-2007. – Том IV-V. 153 Р. О. Гаврилюк Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича ЕВОЛЮЦІЯ КОНСТИТУЦІЙНО-ПОДАТКОВОГО КОМПРОМІСУ СУСПІЛЬСТВА І ДЕРЖАВИ Постановка проблеми. Компроміс – неод- мінна умова існування та розвитку людського суспільства. Одним з найпоширеніших конкрет- них видів останнього є податково-правовий ком- проміс суспільства та держави. Цей компроміс гарантує природне поєднання, здавалося б, не поєднуваних, не сумісних між собою основопо- ложних начал суспільства і держави – прива- тного інтересу, приватної власності, з одного боку, та публічного інтересу, публічної влас- ності – з іншого. Саме тому податково-правовий компроміс регламентується нормативними актами найбільшої юридичної сили – конституціями дер- жав. Власне кажучи, саме з причини необхідності стійкого та цивілізованого нормативного регулю- вання податково-правового компромісу суспільст- ва та держави і з’явилися перші реальні конститу- ції в країнах світу. З тих пір дану проблему не за- лишила поза увагою жодна конституція держави, що мала місце в людській історії. Ступінь наукової розробки проблеми. Про- блема еволюції конституційно-податкового ком- промісу суспільства та держави, його типів у віт- чизняній та зарубіжній науці фінансового права належить до числа недостатньо вивчених. Зок- рема, українські вчені юристи–фінансисти до її спеціального дослідження ні в радянський, ні в по- страдянський періоди не зверталися жодного разу. Серед російських вчених, що спеціально чи хоча б дотично, у зв’язку з іншими питаннями, досліджу- вали проблему конституційно-податкового комп- ромісу суспільства і держави та його еволюції, не- обхідно назвати Г. М. Андреєву [1], Г. М. Бродсь- кого [5], П. Д. Баренбойма, В. І. Лафітського, В. О. Мау, Г. А. Гаджієва [3; 2; 4], Д. В. Вінницького [8] та деяких інших. Однак вони дану проблему не вирішили, а по суті тільки поставили. Дещо більша увага дослідженню питань ево- люції конституційно-податкових компромісів суспільства і держави приділена вченими юрис- тами–конституціоналістами та юристами–фінан- систами країн Заходу. Зокрема, такі підходи най- більш чітко виражені у теоріях представників чікагської (та вірджінської) наукової школи Дж. М. Бьюкенена (до речі, найбільш відомого з по- між своїх сподвижників на постсоціалістичному просторі), Г. Таллока, Е. Даунса та ряду інших. Критикуючи юридичні конструкції сучасних конституцій держав Заходу з раціоналістичних позицій, наприклад, Дж. Бьюкенен виходить з того, що вони втілюють групові інтереси замість того, щоб відображати дійсні інтереси громадян. На перший погляд його критика цих доктрина- льних підходів, особливо за формою, мало чим відрізняється від загальновідомої марксистської критики буржуазної держави. Однак висновки з такої критики Дж. Бьюкенен робить діаметра- льно протилежні висновкам марксистів. Зокрема, творчо застосовуючи ідеї К. Вікселя та Дж. Роулза, він спирається на моделі ринкової поведінки інди- віда у сучасному цивілізованому суспільстві і тому пропонує вироблення (точніше, виведення із соціа- льної дійсності) нових принципів соціальної спра- ведливості у конституційному регулюванні опода- ткування, консенсуальних у своїй основі, та досяг- нення на основі цих принципів всезагальної злаго- ди у суспільстві [31; 32; 7]. Не менш активно роз- робляється дана проблематика і представниками західноєвропейської юриспруденції [34, с. 85–100; 36, с. 119–151; 41, с. 111–117]. Тим не менше згадані нами вище досліджен- ня не з’ясовують проблему в цілому, не розкри- вають її в історичній динаміці, нарешті, аналізу- ють тільки окремі форми конституційно-подат- кового компромісу суспільства і держави і зовсім не розкривають імпліцитного характеру взає- мозв’язків еволюції субстанціональних вимірів податку, типів конституційних податкових ком- промісів суспільства і держави і таких же суб- станціональних якостей суспільства та держави. У даній статті ми переслідуємо мету з’ясувати основні якісні етапи еволюції конституційно- податкового компромісу суспільства і держави. Виклад основного матеріалу дослідження. 1. Докласичний період становлення і розвитку конституційно-податкового компромісу сус- пільства і держави. У даному дослідженні ви- користано деякі оцінки, положення та висновки, що містяться в роботах вище зазначених та окремих інших авторів. Однак насамперед воно здійснене на основі феноменологічного аналізу усіх 49 чинних конституцій Європи (42 з яких були прийняті після другої світової війни, в епо- ху Постмодерну) та 35 чинних конституцій дер- Р.О. Гаврилюк 154 Проблеми філософії права. – 2006-2007. – Том IV-V. жав Америки (з них в епоху Постмодерну при- йнято 31 конституцію). Крім того, нами були до- слідженні понад десять старих конституцій або конституційних актів держав Європи і стільки ж нині чинних конституцій інших держав світу. Дані нормативні акти, разом взяті, а також бага- тюща історична практика їх втілення пере- конливо засвідчують, що податок – одне з найу- нікальніших явищ людської цивілізації. Ставши природнім наслідком, продуктом певного рівня її зрілості, податок в подальшому перетворився в одну з неодмінних умов постійного прогресу людства. Згідно новітніх даних наук про суспіль- ство, це сталося на межі доісторичного періоду розвитку людства з першим історичним періодом його прогресу, тобто, на рубежі епох дикості і варварства. Після цього наступив надзвичайно тривалий період імпліцитної еволюції податку як суспільного явища, протягом якого формувались його класичні субстанціональні риси, сутність та зміст, з’явилися та досягли повної зрілості і не- обхідної стійкості зовнішні форми його прояву. Це відбулося вже поза межами історичної епохи варварства, у ході наступного етапу історичного розвитку – прогресу людства уже як суспільст- ва, тобто, ієрархічно, публічно-владним чином організованого – в період рабовласницької епо- хи, про що неспростовно свідчать безліч докуме- нтів та інших матеріальних джерел того часу, що дійшли до нас [23, с. 9–100]. Проте, як показав час, знадобилася ще одна велетенська історична епоха – епоха феодалізму – щоб проблеми податків та оподаткування під- нялися до рівня суспільно значимих та набули конституційного регулювання. Це сталося впе- рше у Великобританії, в якій без малого 800 ро- ків тому, ще у 1215 році, було прийнято один із перших в цивілізованій історії людства фактично конституційних актів – «Велику Хартію вільнос- тей», що породила парламент, який, в свою чер- гу, одержав від суспільства виключне право встановлювати податки, а також деякі громадян- ські свободи. «Велика Хартія вільностей» вста- новила, що ніхто не може бути заарештованим чи позбавленим свого майна інакше, ніж за ви- роком суду. З часу прийняття «Великої Хартії ві- льностей», як вважають англійські державознавці, з’явився конституційний звичай, в силу якого саме обраний населенням країни Парламент, а точніше кажучи – його нижня палата – Палата общин, оскі- льки саме вона обиралась населенням, вправі вста- новлювати податки [39]. Поза сумнівом, цим була започаткована перша історична форма докласич- ного типу конституційного податкового комп- ромісу суспільства і держави. Надзвичайно важливим кроком на шляху ствердження та розвитку закладеного «Великою Хартією вільностей» британського конституціо- налізму став «Вестмінстерський статут відносно суддів та шерифів» 1330 р., яким було запрова- джено створення місцевих судів та обов’язко- вість періодичного («щорічно один раз або час- тіше») скликання Парламенту. Як переконує іс- торичний досвід, ці та багато інших про- гресивних для свого часу положень нерідко по- рушувались королівською владою у її прагненні зберегти і всіляко примножити свої привілеї. Тим не менше стосовно до нових історичних та соціальних умов ці справді епохальні завою- вання людства постійно знаходили все нові та нові, ще більш вагомі та переконливі підтвер- дження, а конституційний компроміс суспільства і держави послідовно інституціоналізувався. Стосовно податків це було зроблено в черго- вий раз у 1297 р. при королі Едуарді І «Статутом про незволеність податків», у якому зазначалось, що «оподаткування... не може здійснюватись без загальної згоди духовенства та світських магна- тів, рицарів, міщан та інших вільних людей ко- ролівства» [12, с. 267]. Аналогічний статут 1340 р. проголосив недопустимість оподаткування прямими податками без згоди Парламенту, а Статути 1362 і 1371 р.р. поширили цей підхід на непрямі податки. «Велика Хартія вільностей» в цілому була підтверджена та розвинута в 1628 р. «Петицією про право», у якій зазначалось, зок- рема, що ніякі податки і збори не можуть запро- ваджуватись «без загальної згоди, вираженої ак- том Парламенту» [38, p. 83]. У «Великій Хартії вільностей» також міс- титься один з перших конституційних переліків видів податку – «феодальні повинності», «митні податки», «мито», «щитові кошти», «грошові до- помоги», «мостові внески», «забирання коней», «забирання возів», «вилучення лісу для королів- ського замку», «рицарські повинності» та деякі інші [20, с. 8-12, 15]. Тобто, у першому консти- туційному акті, який дійшов до нашого часу, ще не проглядається чітко податкова система, відсутня не лише родова, але й не сформульовані також видові дефініції податку. Водночас ряд субстанціональних рис усіх вище перерахованих та ряду інших платежів, що згадуються у «Вели- кій Хартії вільностей», чітко визначені у ній са- мій – сплата їх обов’язкова, поширюються во- ни в залежності від соціального стану плат- ника, сплачуються королю на основі політич- Еволюція конституційно-податкового компромісу суспільства і держави Проблеми філософії права. – 2006-2007. – Том IV-V. 155 ного суверенітету його влади. Зазначимо, що це тільки одна з груп субстанціональних якостей податку, виділених на основі аналізу перших конституційних актів Великобританії. «Велика Хартія вільностей» містить й інші субстанціональні дефініції податку. До них на- самперед належать ті, які вказують, що податки збираються королем виключно зі згоди парламе- нту, що формою парламентської згоди на опода- ткування платників податків є закон парламенту, що існує встановлена парламентом міра подат- кового вилучення, тобто, що королівська влада у збиранні податків не абсолютна, а конституційно- обмежена, нарешті, що функції встановлення пода- тків і збирання податків – два різних явища. Ще одна якісно відмінна від двох попередніх конституційно визначених субстанціональних рис податків середньовічних держав, як переко- нує величезний історичний досвід, полягає в то- му, що податкові надходження за своєю при- родою продовжували залишатися власністю від- повідного короля – суверена, зливаючись, пере- мішувались з іншими видами його власності, а держава, яка становилась, розвивалась, якої у класичній зрілій формі ще не було, відіграла роль виключно інструмента суверена у вста- новленні і збиранні податків, роль певного мі- рила свободи, а фактично обмежувала свавілля суверена в оподаткуванні. Найдієвішим спосо- бом такого обмеження свавілля феодальних су- веренів в оподаткуванні у держави–інструмента була конституція як форма компромісу найріз- номанітніших суспільних сил та інтересів, в тім числі й компромісу суспільства і держави. Саме спираючись на цей досвід, на нашу ду- мку, Ш.Монтеск’є та батьки Конституції США, творці інших конституцій держав Європи та Америки сформулювали цілісну концепцію об- межуючої владу конституції, на що, зокрема непрямо вказує помітне поширення у ХVIII – XIX ст. ст. у західній доктрині права дефініцій «обмежена державна влада» (limited constitution) та «обмежуюча конституція» (limiting constitution). Історичний досвід переконує, що як тільки питання податків і оподаткування стали предметом конституційного регулювання, вже ніколи більше проблеми податків та оподатку- вання не переставали цікавити творців конститу- цій держав. Навпаки, з кожним новим історич- ним етапом прогресу людства вони ставали все актуальнішими, а конституційне регламенту- вання їх – все витонченішим. Головною метою усіх наступних конституцій стало створення ін- ституціональних гарантій особистої свободи, ін- дивідуального та публічного інтересу, приватної та публічної власності, а найнадійнішим ме- ханізмом досягнення цього став розподіл публі- чної влади на взаємодоповнюючі та взаємно стримуючі її субстанціональні прояви та комп- роміс між суспільством і державою як спосіб до- сягнення їх визначальних цілей. З тих пір уже декілька століть підряд цей до- свід конституційного регулювання прав і свобод особи, суспільства та держави у податковій та інших сферах життя не перестає цікавити теоре- тиків та практиків юриспруденції, різних шкіл державознавства, представників інших суспіль- них наук. І поряд з переважно позитивними оці- нками цього досвіду не так вже й рідко зустрі- чаються його негативні оцінки. Зокрема, лауреат Нобелівської премії з економіки 1974 р., один з найвидатніших юристів ХХ ст. Ф. А. фон Хайєк у кінці 60-х років того ж століття писав: «У ві- домій нам формі поділ влади на законодавчу, судову і адміністративну гілки не виправдав спо- дівань. Уряди усіх країн зуміли конституційними методами набути повноважень, у яких ці люди хотіли їм відмовити. Перша спроба гарантувати захист особистої свободи з допомогою конститу- ційних обмежень явно провалилась» [28, с. 20]. Ця гротескна оцінка, на нашу думку, не що інше, як необґрунтоване перебільшення недоліків ме- тоду. Інакше людство не обирало б раз за разом саме цей шлях розвитку своєю магістраллю, а неодмінно шукало б і знайшло б привабливіші варіанти прогресу. 2. Класичний конституційно-правовий компроміс суспільства і держави. А) Консен- суальний вид конституційно-податкового компромісу суспільства і держави. В останній третині ХVІІІ – на початку ХІХ ст. ст. народи країн Америки і Європи були натхненні ідеями та ідеалами свободи і рівності. Це стало їх при- родною реакцією на багатовікове панування пе- ред цим тиранії та деспотії. Найбільш яскраво, послідовно та переконливо жага свободи та рів- ності, зокрема, у США проявилась в цей період у війні за незалежність проти англійських колоні- заторів 1776–1783 р.р. Найвищим торжеством, апогеєм вільнолюбного пориву населення США в даний період стало прийняття 4 липня 1777 р. першої загальнонаціональної Конституції США, яку 17 вересня 1778 р. змінила досконаліша Кон- ституція цієї держави, чинна по даний час. Зокрема, у Декларації про незалежність США стверджувалось: «...ми вважаємо очевид- ними наступні істини: всі люди створенні рів- ними (виділено мною – Г. Р.) і всі вони наділенні Р.О. Гаврилюк 156 Проблеми філософії права. – 2006-2007. – Том IV-V. творцем певними невідчужуваними правами, до числа яких належать: життя, свобода (виділено мною – Г. Р.) і прагнення до щастя» [30, с. 53]. В преамбулі Конституції Сполучених Штатів Аме- рики від 17 вересня 1778 р. стверджується: «Ми, народ Сполучених Штатів, з метою утворити більш досконалий союз, встановити правосуддя, гарантувати внутрішній спокій, забезпечити спі- льну оборону, сприяти всезагальному благоденс- тву та закріпити блага свободи за нами і по- томством нашим (виділено мною – Г. Р.) про- голошуємо і встановлюємо дану Конституцію для Сполучених Штатів Америки» [13, с. 809]. Підпункт 3 розділу 2 статті 1 Конституції США зобов’язує: «Місця представників і прямі податки (виділено мною – Г. Р.) розподіляються між окремими штатами... згідно чисельності їх населення» [13, с. 809]. А підпункт 1 розділу 8 цієї ж статті уточнює: «Конгрес має право: за- проваджувати та стягувати податки, мита, збори і акцизи для того, щоб сплачувати борги та за- безпечувати спільну оборону і загальне благо- денство Сполучених Штатів. При цьому всі ми- та, збори і акцизи повинні бути однаковими на всій території Сполучених Штатів» [13, с. 809]. Під впливом Конституції США пізніше ці ідеї знайшли велике поширення та підтримку серед населення інших американських країн, були вті- ленні та набули подальшого розвитку у їх кон- ституційних актах, у статтях яких неодмінно бу- ли присутніми категорії свобода, рівність і влас- ність [35, с. 326; 40, с. 197]. 26 серпня 1789 р. була прийнята перша із шіст- надцяти Конституцій Франції. Відкрила її всесвіт- ньо відома «Декларація прав людини і громадяни- на». Вона не тільки поклала початок конституцій- ній історії Франції, але й багато в чому визначила розвиток та сучасний стан інституту прав людини у світі, свобод та незалежності громадян у всіх їх субстанціональних проявах та вимірах. У статті 1 цієї Декларації стверджується: «Люди народжу- ються і залишаються вільними і рівними (виділе- но мною – Г. Р.) у правах. Суспільні відмінності можуть ґрунтуватися тільки на міркуваннях зага- льного блага» [15, с. 433]. Знамениті статті про податки «Декларації прав людини і громадянина» були запозичені з Декрету Національних установчих зборів Фран- ції від 11 серпня 1789 р. «Про знищення феода- льних прав та привілеїв». Зокрема, у статті ІХ цього Декрету встановлювались гарантії рівно- правності громадян у податковій сфері: «В сфері податків будуть назавжди знищенні грошові, особисті та земельні привілеї. Усі громадяни та будь-яке майно будуть оподатковуватись в одна- ковій формі» [19, с. 251]. Тому не випадково у «Декларації прав людини і громадянина», яка з’явилася невдовзі після цього, дві із сімнадцяти статей були присвяченні конституційному регу- люванню податків у новій державі: «13. На утримання збройних сил і на витрати по утри- манню адміністрації необхідні загальні внески; вони повинні розподілятися рівномірно між усіма громадянами відповідно до їх статку (виділено мною – Г. Р.). 14. Усі громадяни мають право встановлювати самі або через своїх пред- ставників необхідність державного оподатку- вання (виділено мною – Г. Р.), вільно (виділено мною – Г. Р.) давати згоду на його стягнення, слідкувати за його витрачанням і визначати його дольовий розмір, підстави, порядок та тривалість стягнення» [15, с. 434]. У першій главі Консти- туції Франції 1791 р., прийнятій вслід за «Декла- рацією прав людини і громадянина», стверджу- валось: всі податки повинні бути рівномірно розподіленими між усіма громадянами відпові- дно до їх статків» [9. c, 154]. У Конституції Франції 1795 р. уже з’явилась окрема досить детальна глава ХІ «Фінанси», у якій податкам було присвячено дванадцять ста- тей, з 302 по 312, а національному казначейству та рахівництву – ще одинадцять статей – із 315 по 325. Тому нам видається дещо упередженим та недостатньо обґрунтованим висновок відомих вче- них-конституціоналістів Т. Я. Хабрієвої та В. Є. Чиркіна проте, що «в цілому перша конституційна модель (а перші конституції Франції безсумнівно належать саме до неї – Г. Р.) – це інструментальна асоціальна модель обмеженого демократичного характеру» [27, с. 22], яка не приділяла належної уваги питанням соціального та економічного роз- витку суспільства в цілому, особливо його фінан- совим, в тім числі податковим, аспектам. Навпаки, раз за разом впадає в очі постійне намагання тоді- шнього конституцієдавця Франції збалансувати фінансові інтереси індивіда, держави і суспільства, досягти між ними консенсусу. Звичайно, одночасно неважко запримітити й те, що творці перших французьких конституцій, як і творці «Великої Хартії вільностей» в Англії, не дуже цнотливі до термінологічних дефініцій податку – для позначення останнього, напри- клад, вони використовували у якості рівноцінних поняття «загальні внески», «державні обкла- дення», власне «податки» та ряд інших термінів і терміносполучень. Водночас вони підкреслено послідовно фіксували увагу правокористувача на тому, що сплата податку – це насамперед ознака Еволюція конституційно-податкового компромісу суспільства і держави Проблеми філософії права. – 2006-2007. – Том IV-V. 157 особистої свободи, особистої незалежності плат- ника податку, його рівності як громадянина та власника з іншими громадянами та власниками держави, тобто, вказували цим самим на консе- суальний характер конституційно-податко- вого компромісу, досягнутого французькими суспільством і державою на рубежі ХVІІІ-ХІХст. ст. , на його фундаментальну об’єднуючу роль для них усіх разом. Це не випадковість, а глибока закономірність, оскільки Конституція Франції, за задумом її творців, повинна була містити «не вка- зівки тимчасового законодавця, а втілення у писа- ну форму встановлених розумом вічних та всезага- льних приписів» [37, с. 47]. Тобто, це було послі- довне практичне втілення на конституційному рів- ні доктрини природного права громадянина, дер- жави та суспільства в цілому, яке буквально пану- вало у другій половинні ХVІІІ ст. у Франції, ряді інших країн Європи та світу в цілому. Про такий же консесуальний характер кон- ституційно-податкового компромісу суспільства і держави, рівність платників податків гласить § 8 Конституційного акту Великого Герцогства Баденського 1818 р.: «Ніхто не може бути звіль- неним від сплати прямих і непрямих податків» [26, с. 96].; преамбула Конституційного акту Ба- варського королівства 1818 р., у якій особливо відзначалося, що «загальному благу підданих» будуть слугувати «рівність оподаткування та обов’язків по несенню податей» [26, с. 54], кон- ституції інших держав. У зазначених конституційних положеннях виразно та послідовно втілилась доктрина опода- ткування А. Сміта, який стверджував, що основ- ним гарантом особистої свободи платника пода- тку, ознакою податку як демократичного інсти- туту є право приватної власності, яке на основі легітимного податково-правового компромісу суспільства і держави принципово захищається конституцією та реально породжує таке ж захи- щене конституцією право публічної власності [25, с. 505-507]. Саме тому цілком природно і навіть символічно, що і у двох статтях «Деклара- ції прав людини і громадянина», якою відкрива- лась перша Конституція Франції, мова велась також про власність. Зокрема, у статті 2 цієї Де- кларації власність на рівні зі свободою, безпекою та опором насиллю віднесена до природних і не- від’ємних прав людини. А остання, сімнадцята стаття Декларації стверджує: «Оскільки влас- ність є правом недоторканим і священним, то ніхто не може бути позбавленим її інакше, як у випадку встановленої законом безсумнівної сус- пільної необхідності та за умови справедливого і попереднього відшкодування» [15, с. 434]. Б) Етатистський конституційно-податко- вий компроміс держави і суспільства. Суттєво збагатила дефінітивними положеннями субстан- ціонального характеру конституційне податкове право Конституція Канади від 29 березня 1867 р., що також належить до першої конституційної моделі. В ній конституційні положення про по- датки було виділено в особливу частину Консти- туції, названу «Фінансовим законодавством; з королівської санкції», тобто, у ній вперше серед конституцій держав світу офіційно було закріп- лено ще не пріоритет, а ініціативну першість держави стосовно податкового компромісу сус- пільства та держави – у Європі у цей час вже утверджувались етатистські доктрини оподатку- вання, однак в Канаді це проявилося тоді у якості тенденції, яка скривалась за цілком демокра- тичними конституційними конструкціями, які до того часу встигли стати традиційними. Зокрема, стаття 53 цієї Конституції «Біллі про доходи і податки», яка відкриває підрозділ «Фінансове законодавство; королівська санкція» розділу ІV Конституції «Законодавча влада», стверджує: «Біллі про асигнування для певної мети будь- якої частини державних доходів чи про встанов- лення податків або мита будуть виходити від Па- лати общин» [13, с. 340]. Щоправда, ця завуальованість настання цілої історичної епохи етатизму в оподаткуванні, трансформація класичного консесуального кон- ституційно-податкового компромісу суспільства та держави у продиктований суспільству держа- вою їх етатистський конституційно-податковий компроміс знімалась уже в наступній, 54-й статті «Рекомендації про асигнування грошових кош- тів» Конституції Канади. У ній, зокрема, уточ- нюється: «Палата общин не буде вправі схва- лювати чи приймати будь-яке рішення, резо- люцію чи біль про асигнування будь-якої час- тини державних доходів або про будь-які по- датки чи мита з цією метою, яке не було попе- редньо рекомендовано цій Палаті Генерал- губернатором у його посланні під час сесії, у якому були запропоновані таке рішення, ре- золюція, адреса чи білль» [13, с. 353-354] (ви- ділено мною – Г. Р.). Стаття 102 «Утворення Консолідованого по- даткового фонду» розділу VIII «Доходи; борги; активи; податки» Конституції Канади передба- чає: «Усі податки і доходи, правом на одержання яких до утворення та на час утворення Союзу були наділенні відповідні законодавчі органи Р.О. Гаврилюк 158 Проблеми філософії права. – 2006-2007. – Том IV-V. Канади, Нової Шотландії та Нью–Брансуїка, за винятком тих з них, які даним актом зарезерво- вані за відповідними законодавчими органами провінцій чи які вони будуть одержувати на ос- нові спеціальних повноважень, наданих провін- ціям даним актом, утворюють Консолідований фонд, призначений для потреб державного управління Канади у порядку та відповідності з обов’язками, передбаченими даним Актом» [13, с. 357] (виділено мною – Г. Р.). Тобто, тут ми ба- чимо другу субстанціональну трансформацію кла- сичного податково-правового компромісу суспіль- ства і держави періоду домонополістичного капі- талізму, тобто його першого виду, а саме зміну цілей оподаткування – від потреб забезпечення публічних інтересів суспільства до потреб за- безпечення «державного управління». Аналогічна вимога міститься в Конституції Канади і до зміни цілей місцевих податків. Зок- рема стаття 126 «Провінційний консолідований податковий фонд» Основного Закону Канади пе- редбачає: «Ті частки податків і доходів, на стягу- вання яких до затвердження Союзу мали право відповідні законодавчі органи Канади, Нової Шотландії та Нью–Брансуїка і які на підставі да- ного Акту зберігаються за урядами чи законода- вчими органами відповідних провінцій, а також всі податки і доходи, що стягуються ними в силу спе- ціальних повноважень, наданих цим провінціям даним Актом, будуть утворювати в кожній провін- ції єдиний консолідований доходний фонд, при- значений для покриття державних потреб провін- ції» [13, с. 357] (виділено мною – Г. Р.). Ще одна винятково важлива, справді субста- нціональна риса податку, його імпліцитна влас- тивість визначена у статті 125 «Винятки з опода- ткування для державних земель, etc» розділу VIII Конституції Канади. Вона містить в собі насту- пну вимогу: «Жодні землі чи будь-яка інша державна власність, що належать Канаді чи будь-якій провінції зокрема, не можуть бути оподатковані» [13, с. 357] (виділено мною – Г. Р.). Це природно, оскільки головна функція по- датку – фіскальна – полягає у формуванні дохо- дів держави чи іншого публічного союзу. Встановлюючи податки, держава виступає у якості суб’єкта політичної влади, причому в ін- шій якості у податковому правовідношенні вона не може виступати в принципі, оскільки податок – це примусове вилучення частки чужої для держави, а ще точніше – приватної власності і водночас легітимне публічне заволодіння нею. З цієї нагоди дуже образно резюмував Г.М.Бродський: «Таким чином, в основі одер- жання податку лежать публічно-владні повнова- ження держави як політичного суб’єкта, в силу чого саме відношення між платником податку і державою опосередковано фінансово-правовим відношенням. Здійснюючи стягнення податку, держава привласнює чуже» [6, с. 84]. Тому не випадково, що іще в дореволюційній вітчизняній науковій літературі податок розглядався як пуб- лічно-правовий дохід [29, с. 7]. І навпаки, в основі одержання державою доходу від об’єктів держав- ної власності лежать не публічно-правові повнова- ження, а повноваження приватноправові, якими держава володіє в силу свого титулу власника того чи іншого об’єкта, а також доходу, одержаного від його використання, тобто, у даному випадку дер- жава реалізує права власника речі. А звідси внаслі- док так званого оподаткування державою своєї ж власності величина державної власності в кінцево- му підсумку не змінюється, тому якщо навіть дер- жава називає таке правовідношення податком, вона забирає все-таки своє. Таким чином, уже в перших буржуазних кон- ституціях держав Європи і Америки був розкри- тий і зафіксований субстанціональний взає- мозв’язок та взаємозалежність приватного і пуб- лічного начал у розвитку цивілізованого суспіль- ства, взаємозумовленість природних прав і за- конних інтересів громадян, а також податкових інтересів та прав держави. У цих конституціях знайшла дефінітивне закріплення перша пара- дигма конституційного податкового права, яку, на нашу думку, можна сформулювати на- ступним чином: 1. Податок – це законно встано- влене згідно конституції держави вилучення певної частки приватної власності на користь публічного утворення. 2. Приватна власність первинна, а пода- тки похідні від неї. 3. Податки генетично пов’язанні лише з приватною власністю і на публі- чну власність не поширюються. 4. Приватна влас- ність та податки взаємопов’язані та взаємозалежні. 5. Приватна власність є проявом приватного інте- ресу, а податок – публічного інтересу. 6. Конститу- ція демократичної держави в однаковій мірі захи- щає приватний та публічний інтереси в суспільстві, платника податку та його одержувача. Однак найреволюційнішою рисою еволюції правової природи податку, його системоутво- рюючою субстанціональною характеристикою, що знайшла у цей час адекватне конституційне закріплення, стало те, що податкові надхо- дження в даний період трансформувались із власності різноманітних королів, монархів і т.д. у власність держави, повністю, чітко та остаточно відділились від приватної власності Еволюція конституційно-податкового компромісу суспільства і держави Проблеми філософії права. – 2006-2007. – Том IV-V. 159 попередників-суверенів. Внаслідок цього дер- жава перетворилась із звичайного інструмента оподаткування, що було властиво попереднім історичним періодам її розвитку, у повно- правного володаря усіх податкових надходжень. У податках держава отримала унікальний ін- струмент не лише стабільного прирощення своєї власності, але й потужного легітимного впливу на весь суспільний, насамперед, економічний розвиток. Це знаменувало собою настання якісно нового етапу розвитку конституційного податко- вого права, а також якісно нового етапу у розви- тку власне держави, який відомий ізраїльський історик та воєнний теоретик Мартін Ван Кре- вельд назвав «держава як ідеал» [22, с. 243]. На- решті, це означало настання якісно нового виду конституційно-податкового компромісу суспіль- ства і держави, у якому провідна роль, доміну- вання повністю змістилося в бік держави – на- ступив, інакше кажучи, тривалий історичний пе- ріод відвертого, а в окремі історичні етапи його розвитку цинічного, безсоромного етатизму. Набуття державою як певною корпораці- єю права неподільної власності на податкові надходження, що остаточно відбулося на рубежі докласичного і класичного періодів розвитку су- спільства, на зламі Середньовіччя та Нового часу (Модерну за термінологією суспільствознавців Заходу), стало вирішальним та остаточним субстанціональним фактором оформлення державного суверенітету і власне класичної держави. Саме в суверенітеті, як відомо, Гегель вбачав найважливішу характеристику держави, що докорінно відрізняє її від інших суспільних утворень. Причому на відмінну від Гоббса Ге- гель не вважав цей суверенітет тільки інструмен- том для встановлення правопорядку, а наділяв його високим етичним змістом. За Гегелем дер- жава, будучи єдиним суспільним інститутом на землі, що не визнає нічого, що б стояло над нею, може вільно розвиватись тільки у відповідності зі своєю власною природою. Цією свободою во- на наділяє своїх громадян за умови, що вони співробітничають з нею, і ця свобода служить державі виправданням завжди і у всьому. За- вдяки суверенітету, а значить, і податкам, дер- жава перетворилась, за оцінкою Гегеля, з ін- струмента сюзерена та водночас платників пода- тків, суспільства в цілому на істинну «Ходу Бога у світі» [10, с. 283]. Внаслідок цього, як писав уже згадуваний нами Мартін ван Кревельд, сама історія людства трансформувалась із безформної маси фактів у логічну повість про виникнення держав, їх зрос- тання, зіткнення однієї з іншою, досягнення зрі- лості та занепад в нескінченному пошуку доско- налішого політичного порядку, який був би вод- ночас і досконалішою істиною [22, с. 243]. Бі- льше того, на повну противагу Дж. Локку, твор- цям конституцій США і Франції Гегель був пе- реконаний, що істинна свобода індивіда мож- лива тільки в середині держави. Заберіть дер- жаву, неодноразово повторював він, і людина перетвориться в ніщо, у маленьку біологічну іс- тоту, чиє життя відірване від світового духу і в цьому сенсі не має жодного етичного значення. Після першої світової війни (1914–1918 рр.) у капіталістичних країнах, а з 1917 р. й у першій соціалістичній тоталітарній державі – РРФСР (з 1922 р. – в СРСР, а також у Монголії і Туві) утвердились нові конституційні моделі, які Т.Я.Хабрієва та В.Є.Чиркін визначили як: а) ін- струментальну із соціальними елементами лібе- рально-капіталістичну модель в основному де- мократичного характеру та б) політично недемо- кратичну конституційну модель тоталітарного соціалізму [27, с. 24, 26]. Конституційних дефі- ніцій субстанціональних якостей податку як юридичної категорії вони не збагатили і не могли збагатити в принципі, оскільки у державах, що жили раніше чи живуть по даний час за такими ж конституціями, залишилась незмінною правова природа податкових надходжень їх бюджетів – вони були і продовжують залишатися власністю цих держав. Тому не зазнав глибоких якісних трансформацій і конституційно-податковий ком- проміс держави і суспільства – він продовжував бути нав’язаним етатистською державою суспі- льству і відображав головним чином волю дер- жави та її фундаментальні інтереси. Тим не менше у конституціях цих моделей відбулися дефінітивні уточнення, так би мовити, техніко-тактичного характеру. Першою їх чітко зафіксувала та втілила Конституція Австрійської Республіки від 10 листопада 1920 р. Хоча з часу її прийняття спливло понад вісімдесят років, во- на по сьогоднішній день продовжує залишатися одним із досконаліших зразків цивілізованого врегулювання податкових правовідносин на най- вищому з усіх можливих позитивному рівні. Зо- крема, у частині 1 статті 13 Конституції Авст- рійської Республіки визначено, що «Компетен- ція Федерації і Земель у сфері податків регу- люється особливим Федеральним конститу- ційним законом («Конституційним законом про фінанси») [15, с. 33] (виділено мною – Г. Р.). Згідно статті 44 Конституції Австрійської Ре- спубліки конституційні закони чи конституційні Р.О. Гаврилюк 160 Проблеми філософії права. – 2006-2007. – Том IV-V. положення, що містяться в звичайних законах, приймаються за особливою процедурою – вони можуть бути прийняті Національною радою тільки у присутності не менше половини членів і більшістю у дві третини поданих голосів. Крім того, вони повинні бути чітко визначені, як такі: конституційний закон, конституційне поло- ження. В доповнення до сказаного конституційні закони чи конституційні положення, що міс- тяться у звичайних законах, на основі яких об- межується компетенція земель у сфері законо- давства та виконавчої діяльності, потребують схвалення Федеральною Радою, наданого у при- сутності не менше половини його членів більші- стю не менше як у дві третини поданих голосів [15, с. 53]. Згодом цей підхід був творчо запози- чений багатьма державами Європи, Америки та інших країн. Це дозволило ще більше вдоскона- лити процедуру оподаткування, привести її у відповідність з вимогами часу, зробило більш прийнятним з боку суспільства податковий тя- гар. Досконаліша процедура оподаткування сут- тєво сприяла посиленню захисту природних прав та законних інтересів платників податків, подо- ланню етатистського характеру оподаткування. В) Людино-центристський вид класичного конституційно-податкового компромісу дер- жави і суспільства. Якісно новий етап у еволю- ції конституційних підходів до податкового ком- промісу суспільства і держави наступив у сере- дині ХХ ст. Це був класичний постмодерн у да- ній сфері, що став можливим завдяки новітній, за класифікацією уже згадуваних нами Т. Я. Хабрі- євої та В. Є. Чиркіна, соціально-інструментальній демократичній моделі сучасної конституції [27, с. 28-29]. Насамперед суттєво змінилася мета оподат- кування – з чистого доходу держави, призначеного для задоволення виключно державних потреб, якими були податки до середини ХХ ст. , податкові надходження цивілізованих держав Заходу у дру- гій половині ХХ ст. , де-юре ще залишаючись вла- сністю держави, разом з тим у все більшій мірі ста- ли набувати рис засобу, інструмента суспільства задовольняти публічні потреби цього ж таки суспі- льства, впливати на економіку всієї країни та еко- номіку світового співтовариства. Цей поворот податково-правового компромі- су до його соціалізації, до гуманізації мети опо- даткування вперше знайшов своє конституційне закріплення у 1946 р. у Франції. Зокрема, у п. 10 Преамбули Конституції Французької Республіки цього року стверджується: «Нація забезпечує (виділено мною – Г. Р.) особі і сім’ї необхідні умови для їх розвитку» А в п. 11 цей підхід знай- шов свій подальший розвиток: «Вона гарантує усім... охорону здоров’я, матеріальне за- безпечення, відпочинок і дозвілля. Будь-яка людська істота, яка за віком, фізичним чи ро- зумовим станом, економічним становищем не- здатна працювати, має право одержати від сус- пільства засоби, необхідні для власного існу- вання» [17, с. 431] (виділено мною – Г. Р.). У стат- ті 1 нині чинної Конституції п’ятої Французької Республіки від 4 жовтня 1958 р. дані положення синтезовані у принципово важливу та надзвичайно містку формулу соціальної держави [17, с. 411]. Аналогічні чи близькі до цих вимоги були за- фіксовані у більшості конституцій держав Єв- ропи і Америки, прийнятих у другій половині ХХ ст. Однією з останніх у цьому ряду за часом прийняття є Конституція Фінляндії від 11 червня 1999 р. Зокрема, у § 88 «Різні вимоги до дер- жави» Основного Закону Фінляндії зазначається: «Кожен, незалежно від державного бюджету, має право на одержання від держави законних засо- бів, необхідних для нього чи неї» [17, с. 390]. Причому на відміну від Радянської держави, кон- ституції якої переважно лише декларувала гуманні соціальні цілі цієї держави, але не спроможні були забезпечити їх на практиці, соціально орієнтовані конституції цивілізованих держав Заходу дані цілі не тільки проголошували, але й забезпечували, оскільки в цих країнах уже в той час ефективно діяли механізми політичної і соціальної відповіда- льності держави за свою політику. Тим не менше великий історичний досвід ре- алізації конституцій різних моделей цього виду, особливо більше ніж півстолітній досвід вті- лення їх соціально модифікованих варіантів (а в СРСР більш як сімдесятирічний досвід!) переко- нливо продемонстрував, що «держава загального добробуту» (Welfare state) у будь-якій формі – ліберальній, соціал-демократичній, корпоратив- ній чи навіть соціалістичній – не може тривалий час залишатися ефективною. Податковий тягар у таких державах неухильно посилюється, проте й за цих умов він не спроможний покрити надмір- них соціальних зобов’язань, що покладаються на соціальну державу. Соціальні претензії, що кра- тно перевищують можливості держави задоволь- няти їх, неминуче призводять до сумних наслід- ків – втечі капіталу з країни, зниження темпів розвитку, відставання, до утриманства громадян, втрати їх активності, ділової ініціативи, доеко- номічного занепаду суспільства [42]. Глибоко та всебічно проаналізувавши ці про- цеси, директор Центру досліджень міжнародної торгівлі при Інституті Катона у США А.Б.Ліндсі Еволюція конституційно-податкового компромісу суспільства і держави Проблеми філософії права. – 2006-2007. – Том IV-V. 161 аргументовано резюмував: «В останні два деся- тиліття уряди найрізноманітніших країн зіткну- лися із серйозними економічними хворобами – як у формі гострої кризи, так і у вигляді хронічно низької ефективності, – породженими десятиліт- тями дисфункціональної антиринкової політики. У відповідь на ці недуги уряди послабили дер- жавне втручання в економіку та розширили про- стір ринкової конкуренції» [24, с. 14]. 3. Посткласичний (егалітаристський) тип конституційно-податкового компромісу сус- пільства і держави. Не випадково на рубежі другого та третього тисячоліть в конституційній податковій доктрині держав матеріалізувалась і відразу ж набула певного поширення нова ідея – ідея Work–fare state – держави, що підтримує працю, сприяє праці, а не прагне тільки перероз- поділяти ВВП та національний дохід на свою користь при допомозі податкового інструмента- рію. Ця держава зобов’язується забезпечувати лише головні потреби людини, націлює громадян на їх долучення до суспільно-корисної праці та законне одержання від цього адекватної частки «суспільного короваю». Зокрема, у поясню- вальній записці до Конституції Перу 1993 р. її роз- робниками зазначається, що держава бере на себе лише турботу про основні потреби соціальних спі- льнот, а людина сама турбується за себе і за свою сім’ю [33]. Параграф 110 Конституції Норвезького королівства в редакції Закону від 5 травня 1980 р. стверджує: «В обов’язок державних органів вхо- дить створення умов для того, щоб кожна здатна до праці людина могла забезпечити собі утримання своєю працею» [16, с. 671]. Ще більш послідовно розгорнуті і чіткіше сформульовані дані цілі у Союзній Конституції Швейцарської Конфедерації від 18 квітня 1999 р. Зокрема, у ст. 6 частини 1 «Загальні положення» даної Конституції вимагається: «Кожна особа відповідальна за себе саму і сприяє відповідно своїм силам вирішенню завдань держави і суспі- льства» [16, с. 538]. Ст. 12 частини другої «Осно- вні права, громадянські права і соціальні цілі» Конституції Швейцарії визначає: тільки «Той, хто потрапляє у тяжке становище і не в змозі ту- рбуватися про себе, має право на допомогу та обслуговування і на кошти, необхідні для гідного існування людини» [16, с. 539]. А статті 41 глави третьої «Соціальні цілі» частини другої Консти- туції Швейцарії вимагає: «Союз і кантони в до- повнення до особистої відповідальності і приватної ініціативи виступають за те, щоб: ... b) працездатні могли самі покривати свої витратити на життя за- вдяки праці на співрозмірних умовах ... 4. Із соціа- льних цілей не можуть виводитись жодні безпосе- редні претензії на державні послуги» [16, с. 543]. Тобто, демократичні і ринкові трансформації суспільств у другій половині ХХ – на початку ХХІ століть висунули нові вимоги до конститу- ційного регулювання оподаткування, уточнивши насамперед його цілі та інструменти. Головне, що стало неминучим у конституційній податко- вій доктрині держав – це їх здатність трансфор- мувати податкову політику від системи фактично повного державного забезпечення споживачів публічних послуг до системи «створення мо- жливостей» для них переважно самостійно ство- рювати ці блага та самим утримувати себе. Та- кий доктринальний реверс конституційного по- даткового права з неминучістю потяг за собою глибоку якісну трансформацію змісту та форм конституційно-податкового компромісу суспіль- ства і держави. Суспільство у все більшій мірі та все очевидніше перетворюється із об’єкта в суб’єкта цього компромісу, податкової політики загалом, а державі знову повертається, однак на уже іншому ступені історичного розвитку, її роль інструмента суспільства у його податко- вій політиці. За своїм змістом, особливо субста- нціональними вимірами, це є втілення природно- позитивної доктрини податкового права. Дані риси конституційного податкового пра- ва найповніше та найпослідовніше проявилися у конституціях новітніх конституційних моделей, ще не пізнаних сповна теорією конституційного й до певної міри фінансового права, які були прийняті буквально на рубежі ХХ – ХХІ століть. Наприклад, ст. 58 «Участь у фінансових витра- тах» Конституції Республіки Молдова вимагає: «Громадяни зобов’язані брати участь у суспільних витратах (виділено мною. – Г. Р.) через по- середництво сплати податків і зборів» [16, с. 559]. Тут цілком очевидно, що метою податку з позицій даного підходу є уже не традиційне забезпечення витрат держави і податкові надходження уже не стають власністю держави, як було у попередні історичні етапи еволюції конституційно-правового компромісу з приводу податку між суспільством і державою – у даному випадку податок стає джере- лом фінансування суспільних витрат і стягується в інтересах усього суспільства. Ще більш революційною є по суті вимога Конституції Федеративної Республіки Бразилія, яка передбачає, що державні підприємства спла- чують податки на тих же умовах, що й усі не- державні підприємства. Зокрема, у ст. 153 цієї Конституції зазначається, що «Союзу належить право встановлювати податки на ... доходи і при- Р.О. Гаврилюк 162 Проблеми філософії права. – 2006-2007. – Том IV-V. буток будь-якого характеру» [14, с. 219]. Більше того, в главі першій «Про федеральну податкову систему» розділу шостого «Про податкову сис- тему і бюджет» Конституції Бразилії міститься пряма вказівка на «обмеження органів влади встановлювати стягнення обов’язкового ха- рактеру» [14, с. 217-219] (виділено мною – Г. Р.). Оскільки за Конституцією Бразилії стягнення обов’язкового характеру встановлюються ви- ключно законодавчою гілкою влади, то мова тут іде фактично про обмеження держави. Г. М. Бродський декілька років тому з цієї нагоди написав наступне: «ймовірніше всього це (вище наведена вимога Конституції Бразилії – Г. Р.) зроблено не з міркувань визнання єдиної пра- вової і економічної природи фінансових відно- син, що виникають у держави з державними і недержавними суб’єктами, а як реакція на ви- могу суспільства та приватних підприємницьких кіл про недопущення створення для державних підприємств пільгових умов господарювання, в силу чого приватні підприємства виявляються у заздалегідь невигідному становищі» [5, с. 82]. За- перечуючи по суті сам собі, Г. М. Бродський заве- ршує своє вище наведене міркування наступними словами: «Тим не менше видається, що фактор зміни форми власності був і залишається виріша- льною ознакою для визнання обов’язкового плате- жу у якості податкового» [5, с. 82]. Перше з наведених нами міркувань Г. М. Бродського нам видається помилковим, не аргу- ментованим з наступних причин. По-перше, у Конституції Бразилії в частині, у якій ведеться мова про оподаткування щодо держави, застосо- вана дозвільна юридична конструкція (не сама ж держава собі дозволяє!), а щодо платників пода- тків – юридичні конструкції заборон і обмежень. По-друге, податкові надходження Конституція Бразилії кваліфікує не як власність держави, а як державні фінанси (а так поки–що традиційно по- ступають більшість конституцій держав світу), тобто як публічні фінанси [14, с. 227], що також уже не є винятком для сучасних конституцій держав Європи, Америки й інших континентів. Нетрадиційно підійшов до визначення право- вої природи податку і права власності на подат- кові надходження також конституцієдавець України. Зокрема, у п. 1 ст. 95 Конституції Укра- їни підкреслюється, що «Бюджетна система України будується на началах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатс- тва між громадянами і територіальними грома- дами» [21, с. 53] (виділено мною – Г. Р.). А в п. 2 цієї ж статті зафіксовано, що «Виключно зако- ном про Державний бюджет України визнача- ються будь-які витрати держави на потреби усього суспільства, розмір і цільове значення цих витрат» [21, с. 54] (виділено мною – Г. Р.). Поки що в Україні ні наукою фінансового права, ні жодною іншою юридичною наукою, ні самим законодавцем України цей принципово новий методологічний підхід до розумінні пра- вової природи податкових надходжень бюджету та публічних фінансових ресурсів в цілому ще не сприйнятий адекватно. Тим не менше тільки даний підхід, як переконує практика, робить можливим застосувати до з’ясування справжньої природи цих явищ об’єктивні закономірності розвитку людини як системоутворюючого фактора суспільства в ці- лому, особливо його фінансового сектора, подола- ти традиційні пануючі у фінансово-правовій теорії та практиці суб’єктивізм й ідеологічні кліше, бага- толітню інерцію мислення. Зокрема, узагальнюючи застосовані у Кон- ституціях Молдови, Бразилії, України, ряду ін- ших держав нові методологічні підходи до з’ясування і розкриття правової природи подат- ків і права власності на податкові надходження, субстанціональних вимірів податково-правового компромісу суспільства і держави, не можна не побачити, що їх юридичні конструкції не одно- мірні, а багатомірні. Насамперед вони виступа- ють юридичною формою економічної сутності публічних фінансів. Остання полягає в тому, що податкові надходження у бюджетах держав зне- особлюються й набувають в силу цього якість фонду коштів загального вжитку, «суспільного багатства», за термінологією Конституції Украї- ни, єдиним призначенням якого є фінансування публічних потреб за принципом конкуренції цих потреб між собою, тобто їх пріоритетності. Ці якості суспільного багатства (насамперед і головним чином податкових надходжень бюдже- тів держав) стали підставою для вчених Заходу у їх обґрунтуванні доктрини фіскального обміну, яка зробила можливим і в публічній сфері засто- сувати ринкові інструменти. Внаслідок цього практичне використання публічних фінансових ресурсів піднялось у цих країнах на якісно ви- щий рівень. Україна ж тільки поки що ставить перед собою таку мету, тому наявний досвід у її досягненні інших держав та суспільств може ви- явитись досить цікавим і корисним. У будь- якому разі досвід цивілізованих держав Америки і Європи переконує, що ринкова методологія з’ясування природи податкових надходжень бю- джетів держав, як і публічних фінансів в цілому, раціональна і вельми перспективна. Тому вона Еволюція конституційно-податкового компромісу суспільства і держави Проблеми філософії права. – 2006-2007. – Том IV-V. 163 повинна посісти провідні позиції й у вітчизняній пострадянській правовій теорії. «Державні фі- нанси, – пише П.-М. Годме, – це суспільне ба- гатство у формі грошей і кредиту, що перебуває у розпорядженні органів держави» [11, с. 37] (виділено мною – Г. Р.). По-друге, конструкція «суспільне багатс- тво» є встановленою у Конституції України мірою необхідної поведінки держави з при- воду публічних фінансів. Податкові, як і будь- які інші, надходження в бюджет держави не мо- жуть бути використані нею на що завгодно, а тільки на публічні потреби. Як переконує систе- мний аналіз Конституції України, ця міра вклю- чає в себе і встановлення меж фіскальних вилу- чень держави з приватного сектора з тим, щоб досягалась найбільша ефективність викорис- тання ВВП і національного доходу на загально- суспільному рівні. Тобто, конституційно-подат- ковий компроміс суспільства і держави на основі конституційної конструкції «суспільне багатс- тво» є поки що найвищим типом з усіх історично відомих типів компромісів суспільства та держави у сфері оподаткування і відзначається му- льтиплікаційним впливом на усі сфери суспільного життя, насамперед на економіку країни. Україна нині перебуває на порозі запровадження саме такої конституційної податкової доктрини, однак уже прийнятий у другому читанні проект її Податково- го кодексу виписаний ще зі старих, попередніх, етатистських доктринальних підходів. По-третє, конструкція «суспільне багатство» є визначеною у Конституції України мірою сво- боди контрагентів держави у податкових право- відносинах. Та частина їх приватної власності, на яку не поширюється правовий режим «суспі- льного багатства», апріорі неподільно і повністю перебуває у їх приватній власності і відносно неї вони вправі застосовувати на власний розсуд весь набір правомочностей власника. На іншу ж частку власності контрагентів держави у подат- кових правовідносинах, на яку у належній пра- вовій формі поширюється юридичний режим «суспільного багатства», її виробники можуть претендувати поряд з іншими членами суспільс- тва уже не як приватні власники, а лише як спо- живачі суспільних благ. Але й у держави, згідно Конституції України, не виникає право власності на створене таким чином суспільне багатство – вона від імені сус- пільства тільки здійснює управління та розпоря- дження ним. Більше того, як однозначно випли- ває зі статті 95 Конституції України, держава у юридичній конструкції «суспільне багатство» є зобов’язаною стороною, управомоченою здійс- нювати тільки передбачені суспільством дії. Тобто, за нині чинною Конституцією України українська держава не є реальним власником Державного бюджету України, а лише від імені істинного власника – українського суспільства – здійснює його права «лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Кон- ституцією та Законами України» [21. с. 11]. У зв’язку з цим, ймовірніше всього, стали немину- чими також зміни субстанціональних якостей кла- сичної держави. Однак який характер матимуть ці зміни, на нашу думку, однозначно сказати ще не можливо. У цьому аспекті не лише вітчизняний, але й світовий досвід ще недостатні. Таким чином, аналіз деяких новітніх субста- нціональних якостей податку, його правової при- роди та юридичного режиму податкових надхо- джень у бюджети держав, зроблений нами на основі нині чинних Конституцій Молдови, Бра- зилії та України, ряду інших держав, дозволяє, на нашу думку, цілком обґрунтовано резюмувати про одночасне продовження трансформації суб- станціональних якостей податку і власне дер- жави, конституційно-податкового компромісу суспільства та держави. Остання, тобто держава, саме завдяки встановленню своєї повної та непо- дільної власності на податкові надходження ос- таточно набула своїх класичних рис, стала суве- ренною. Поступова втрата державою свого ви- ключного права власності на податки, очевидно позначиться і на трансформації її становища як носія суверенітету у сучасному суспільстві. Висновки. Конституційно-податковий комп- роміс суспільства та держави насамперед відзна- чається яскраво вираженим історичним характе- ром. Він виник ще в докласичний період розвитку суспільства та держави як легітимна їх відповідь на об’єктивну необхідність поєднати між собою такі основоположні начала людської цивілізації, як приватна власність та публічний інтерес. Найтри- валіший період часу цей компроміс еволюціонував під домінуючим впливом держави, який в окремі періоди історичного розвитку набував абсолютних рис і внаслідок цього призводив до неминучої за- гибелі таких держави і суспільства або завершува- вся їх якісною трансформацією. У найновіший історичний період, який за пе- ріодизацією частини західних суспільствознавців відноситься до постпостмодерну, все більш оче- видно провідна роль у конституційно-податко- вому компромісі зміщується від держави до сус- пільства з усіма неминучими наслідками, що з цього факту випливають: змінюється конститу- Р.О. Гаврилюк 164 Проблеми філософії права. – 2006-2007. – Том IV-V. ційна конструкція права власності на податкові надходження – істинним власником їх стає гро- мадянське суспільство, а держава від його імені лише здійснює управління та розпорядження ці- єю власністю; змінюються методи конститу- ційно-податкового регулювання на рівні суспіль- ства і держави з переважно імперативних та пе- реважно диспозитивні; змінюється конститу- ційно-легітимна юридична конструкція податку в сторону її збагачення за рахунок захисту прав та законних інтересів не тільки одержувача по- датків, але й насамперед їх платника. Ці та інші субстанціональні зміни податку та його консти- туційного регулювання, які самі є логічним нас- лідком еволюції суспільства та держави, в свою чергу, справляють ще глибший вплив на їх пода- льшу трансформацію. У зв’язку з цим одним з найактуальніших завдань сучасної юриспруден- ції в цілому, наук конституційного та фінансо- вого права зокрема є здійснення глибокого та всебічного аналізу даних процесів, вироблення на цій основі якісно нової конституційно-подат- кової доктрини України, адекватної історичному етапу її прогресу. Перелік літератури 1. Андреева Г. Н. Экономическая конститу- ция в зарубежных странах. – М.: Наука, 2006. 2. Баренбойм П. 3000 лет доктрины разде- ления властей. Суд Сьютера. 2–е изд., доп. и пе- рераб. – М., 2003. 3. Баренбойм П., Лафитский В., Мау В. Конституционная экономика. – М., 2001. 4. Баренбойм П. Д., Гаджиев В. А., Лафит- ский В. И., Мау В. А. Конституционная экономи- ка. – М.: Юстицинформ, 2006. 5. Бродский Г. М. Право и экономика нало- гообложения. – СПб.: Изд-во СПб. ун-та, 2004. 6. Бродский Г. М. Право и экономика нало- гообложения. – СПб.: Изд-во С.–Петерб. у–та, 2000. 7. Бьюкенен Дж. М. Сочиненияю – М.: Тау- рус Альфа, 1997. 8. Винницкий Д. В. Налоги и сборы: Поня- тие. Юридические признаки. Генезис. – М.: Нор- ма, 2002. 9. Вопросы государства и права во францу- зской буржуазной революции ХVIII в. Т. 2. – М.: Госюриздат, 1940. 10. Гегель Г. Философия права. – М.: Мысль, 1990. 11. Годме П.-М. Финансовое право. / Пер с франц. – М.: Прогресс, 1979. 12. История государства и права зарубежных стран. Часть 1. Учебник для вузов (Под ред. Н. А. Краменниковой и О.А . Жукова. – М.: Изд-во Но- рма, 1996. 13. Конституции государств Америки: В 3-х т. / Под ред. Т. Я. Хабриевой. Т. 1. Северная и Центральная Америка. – М.: Ин–т законодатель- ства и сравнительного правоведения при Прави- тельстве Российской Федерации, 2006. 14. Конституции государств Америки: В 3-х т. / Под ред. Т. Я. Хабриевой. Т. 3 Южная Амери- ка. 15. Конституции государств Европы: В 3-х т. Т.1. / Под общ. ред. Л. А. Окунькова. – М.: НО- РМА, 2001. 16. Конституции государств Европы: В 3-х т. Т.2. / Под общ. ред. Л. А. Окунькова. – М.: НО- РМА, 2001. 17. Конституции государств Европы: В 3-х т. Т.3. / Под общ. ред. Л. А. Окунькова. – М.: НО- РМА, 2001. 18. Конституции государств Европы: В 3-х т.Т. 1. / Под ред. Л. А. Окунькова. – М.: Изд-во НОРМА, 2001. 19. Конституции и законодательные акты буржуазных государств в ХVII – XIXв.в. – М.: Госюриздат, 1957. 20. Конституционные акты Великобритании. Великая Хартия вольностей. // В кн.: Конститу- ции зарубежных стран. Сб.: – М.: Юрлитинформ, 2006. 21. Конституція України. Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 ро- ку. Із змінами, внесеними Законом України від 8 грудня 2004 року № 2222–ІV. Станом на 1 січня 2006 р. Офіційне видання. – К., 2006. 22. Кревельд Мартин ван. Расцвет и упадок государства / Пер. с англ. 23. Кучерявенко Н. П. Курс налогового пра- ва. В 6.т. Т.1. Генезис налогового регулирования (в 2-х частях). Часть 1. – Харьков: Легас, 2002. 24. Линдси А. Б. Глобализация: повторение пройденного. Неопределенное будущее глобаль- ного капитализма. Пер. с англ. – М.: Альтина Би- знес Букс, 2006. 25. Сміт А. Добробут націй. Дослідження про природу та причини добробуту націй / Пер. з англ. О.Васильєва. – К.: Port-Royal, 2001. 26. Современные конституции. Т.1. – СПб.: Право, 1905. 27. Хабриева Т. Я., Чиркин В. Е. Теория сов- ременной конституции. – М.: НОРМА, 2005. 28. Хайек Фридрих Август фон. Право, зако- нодательство и свобода: современное понимание Еволюція конституційно-податкового компромісу суспільства і держави Проблеми філософії права. – 2006-2007. – Том IV-V. 165 либеральных принципов справедливости и поли- тики. Пер. с англ. – М.: ИРИСЭН, 2006. 29. Ходский Л. В. Конспект по курсу финан- сового права. – СПб., 1904. 30. Хрестоматия по всеобщей истории госу- дарства и права. Т. 2. – М.: Юристъ, 1996. 31. Buchanan J. M. Politics without Romance // HIS-Journal, 1979. – № 3. 32. Buchanan J. M. Politische Okonomie als Verfassungstheorie. – B., 1990. 33. Constitution Politica de Peru. – Lima, 1993. 34. Höfling W. Ökonjmische Theorie der Staatsverschuldung in rechtswissenschaftlichen Perspektive // Öffentliches Recht als ein Gegenstand ökonomischer Forschung. – Tubingen, 1998. 35. Lopes Rosas J. R. Ensayo de historia constitucional Argentina. T.1/ – Jante Fe: Abab y Beigbeder, 1960. 36. Oeter S. Erhrobung der Konstitutonellen Politischen Ökonomik an Einzelfragen– Föderalismus // Öffentliches Recht als ein Gegenstand ökonomischer Forschung. – Tubingen, 1998. 37. Oppetit B. Philosophies du droit. – Paris, Daloz, 1999. 38. The General Acts and General Synod Meas- ures. 1975. Part III. – G., 1976. 39. The Public General Acts and General Synod Measures. 1075. – Par. A. III. – G., 1976. – 9.16. 40. Trigo C. F. Las Constituciones de Bolivia. – Madrid: Instituto de Estudios Politicos, 1958. 41. Varberg V. Staatsverschuldung und konstitutionelle Ökonomik // Öffentliches Recht als ein Jegenstand ökonomischer Forschung. – Tubingen, 1998. 42. Yoodin R. E., Headey B., Muffels R., Dirven H.-J. The Real Worlds of Welfare Capitalist. – Cambridge, 1999. – P.V. Р. А. Гаврилюк ЭВОЛЮЦИЯ КОНСТИТУЦИОННО НАЛОГОВОГО КОМПРОМИССА ОБЩЕСТВА И ГОСУДАРСТВА Автор исследует вопросы конституциооно-налогового компромисса общества и государства. R. O. Havryluik EVOLUTION OF THE CONSTITUTION-BASED TAX СOMPROMISE OF SOCIETY AND STATE An author researches into the issue of constitution-based tax compromise of society and state.

Еволюція конституційно-податкового компромісу суспільства і держави

Institution

Ähnliche Einträge