Філософсько-правове визначення насильства

В статье анализируются противоречия юридической и философской интерпретаций понятия «насилие». В украинском законодательстве данный термин имеет негативные коннотации, также негативно истолковывается насилие в юридической литературе. В то же время осмысление присутствия данного понятия в культуре и...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2007
Автор:	Кобринський, Д.Ю.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України 2007
Теми:	Філософсько-правові дослідження в Україні
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/13584
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Філософсько-правове визначення насильства / Д.Ю. Кобринський // Проблеми філософії права. — 2006-2007. — Т. IV-V — С. 212-224. — Бібліогр.: 32 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-13584
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-135842010-12-03T13:28:53Z Філософсько-правове визначення насильства Кобринський, Д.Ю. Філософсько-правові дослідження в Україні В статье анализируются противоречия юридической и философской интерпретаций понятия «насилие». В украинском законодательстве данный термин имеет негативные коннотации, также негативно истолковывается насилие в юридической литературе. В то же время осмысление присутствия данного понятия в культуре и его философские определения свидетельствуют об амбивалентном содержании понятия, предполагающем наличие как негативных так и позитивных его аспектов, в зависимости от многих сопутствующих факторов. Рассматриваются не представленные в юридическом дискурсе виды насилия: структурное, символическое, имплозивное. Сопостовляются философские интерпретации насилия Аристотеля, М.Вебера, Х.Арендт, И.Ильина, П.Рикера, И.Галтунга, П.Бурдье, Ж.Бодрияра, Дж.Кина, Б.Капустина и других мыслителей. Анализируется проблема философской дефиниции насилия и делается вывод о неэвристичности попыток определять данный термин через противопоставление морали или закону. Осмысливается роль философии права в решении данной проблемы. Новизна данного исследования состоит в обнаружении несоответствий между содержаниями понятия «насилие» в философском и юридическом контекстах. В частности, на примере анализа нескольких законов анализируются возможные негативные последствия проблем определения насилия для украинского законодательства. В качестве научного результата предлагаются три варианта решения проблемы согласования философского и юридического определения понятия, что должно найти отражение также и в законодательстве. Первый: отказ от криминализации насилия и признание его лишь отягчающим обстоятельством, второй: четкое разведение легитимного и нелигитимного насилия, третий: адаптация юридического понимания насилия к философскому. The article analyses contradictions between legal and philosophical interpretations of the concept of violence. In Ukrainian legislation the term has only negative connotations, the same negatively violence is interpreted in legal literature. At the same time, appreciation of the presence of this concept in culture and of its philosophical aspects testify to its ambivalent nature, presupposing both negative and positive interpretations, depending on many associated factors. The types of violence not presented in legal discourse are examined: structural, symbolic, implosive. Philosophical interpretations of violence by Aristotle, М.Weber, H. Arendt, I.Ilyin, P.Rikoer, J.Galtung, P.Bourdieu, J.Bodriyar, J.Kin, B.Kapustin and other thinkers are compared. The problem of a philosophical definition of violence is analyzed and conclusions are drawn about setback attempts to draw the definition by contrasting the notion of violence to moral values or to the law. The role of legal philosophy is analyzed in solving this problem. Novelty of this research consists in finding out disparities between the contents of the concept of «violence » in philosophical and legal contexts. A case analysis of a number of Ukrainian laws is undertaken to demonstrate some possible negative consequences that originate from drawing a one–sided legal definition of violence. As a scientific result three different options are being considered in achieving a more coordinated approach in philosophical and legal frameworks, that further on could get reflected in legislation. First: waiver of criminalization of violence and recognizing violence as part of aggravating circumstances; second: clear legal separation of legitimate and not legitimate violence; third: adaptation of the legal understanding of violence to it’s philosophical definition. 2007 Article Філософсько-правове визначення насильства / Д.Ю. Кобринський // Проблеми філософії права. — 2006-2007. — Т. IV-V — С. 212-224. — Бібліогр.: 32 назв. — укр. 1818-992X http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/13584 uk Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Філософсько-правові дослідження в Україні Філософсько-правові дослідження в Україні
spellingShingle	Філософсько-правові дослідження в Україні Філософсько-правові дослідження в Україні Кобринський, Д.Ю. Філософсько-правове визначення насильства
description	В статье анализируются противоречия юридической и философской интерпретаций понятия «насилие». В украинском законодательстве данный термин имеет негативные коннотации, также негативно истолковывается насилие в юридической литературе. В то же время осмысление присутствия данного понятия в культуре и его философские определения свидетельствуют об амбивалентном содержании понятия, предполагающем наличие как негативных так и позитивных его аспектов, в зависимости от многих сопутствующих факторов. Рассматриваются не представленные в юридическом дискурсе виды насилия: структурное, символическое, имплозивное. Сопостовляются философские интерпретации насилия Аристотеля, М.Вебера, Х.Арендт, И.Ильина, П.Рикера, И.Галтунга, П.Бурдье, Ж.Бодрияра, Дж.Кина, Б.Капустина и других мыслителей. Анализируется проблема философской дефиниции насилия и делается вывод о неэвристичности попыток определять данный термин через противопоставление морали или закону. Осмысливается роль философии права в решении данной проблемы. Новизна данного исследования состоит в обнаружении несоответствий между содержаниями понятия «насилие» в философском и юридическом контекстах. В частности, на примере анализа нескольких законов анализируются возможные негативные последствия проблем определения насилия для украинского законодательства. В качестве научного результата предлагаются три варианта решения проблемы согласования философского и юридического определения понятия, что должно найти отражение также и в законодательстве. Первый: отказ от криминализации насилия и признание его лишь отягчающим обстоятельством, второй: четкое разведение легитимного и нелигитимного насилия, третий: адаптация юридического понимания насилия к философскому.
format	Article
author	Кобринський, Д.Ю.
author_facet	Кобринський, Д.Ю.
author_sort	Кобринський, Д.Ю.
title	Філософсько-правове визначення насильства
title_short	Філософсько-правове визначення насильства
title_full	Філософсько-правове визначення насильства
title_fullStr	Філософсько-правове визначення насильства
title_full_unstemmed	Філософсько-правове визначення насильства
title_sort	філософсько-правове визначення насильства
publisher	Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України
publishDate	2007
topic_facet	Філософсько-правові дослідження в Україні
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/13584
citation_txt	Філософсько-правове визначення насильства / Д.Ю. Кобринський // Проблеми філософії права. — 2006-2007. — Т. IV-V — С. 212-224. — Бібліогр.: 32 назв. — укр.
work_keys_str_mv	AT kobrinsʹkijdû fílosofsʹkopravoveviznačennânasilʹstva
first_indexed	2025-07-02T15:30:17Z
last_indexed	2025-07-02T15:30:17Z
_version_	1836549634896429056
fulltext	ФІЛОСОФСЬКО-ПРАВОВІ ДОСЛІДЖЕННЯ В УКРАЇНІ 212 Проблеми філософії права. – 2006-2007. – Том IV-V. Д. Ю. Кобринський Київський національний університет внутрішніх справ ФІЛОСОФСЬКО-ПРАВОВЕ ВИЗНАЧЕННЯ НАСИЛЬСТВА Приводом для написання даної статті стало усвідомлення суттєвих. розбіжностей, які на наш погляд, існують у тлумаченнях терміну «насиль- ство» в українському законодавстві та праві і в сучасній філософії. Поява спеціальних законів, метою яких є подолання насильства чи протидія йому, є свідченням важливості феномену наси- льства в суспільному житті, але розуміння дано- го терміну в законодавстві, побутовій мові, куль- турі та філософії, на нашу думку суттєво відріз- няються. Важливими задачами філософії права є узгодження правового та філософського розу- міння проблем, інтерпретацій понять та на основі цих процедур розробка нових шляхів осмислення правової сфери соціального буття. А отже філо- софсько-правовий аналіз проблематики, пов’яза- ної з насильством у законодавстві, правовій літе- ратурі та філософських концепціях може слугу- вати вирішенню цих задач. «Насильство» є одним з понять, визначення яких має передбачати щонайменше чотири рівні розуміння: конкретно-правовий, юридичний, зага- льнокультурний та філософський. І тому логічно послідовно проаналізувати представленість даного поняття в конкретних законів, у юридичній літера- турі, культурі та в філософських традиціях. Термін «насильство» в Кримінальному кодек- сі України згадується у статтях: 5, 116, 123, 126, 127, 144, 152, 153, 157, 160, 161, 162, 174, 180, 186, 187, 228, 340, 345, 346, 355, 365, 373, 377, 398, 405, 431, 433 (див. 16). Воно може бути об- тяжуючою відповідальність обставиною, спосо- бом здійснення злочину або кваліфікуючою ознакою складу злочину. Але здебільшого пере- важають перші два значення. У вказаних статтях Кримінального кодексу насильство чи включає перераховані нижче види дій, чи наводиться через кому, в одному ряду з ними: нанесення тілесних ушкоджень, побоїв, жорстоке поводження, нанесення образи, мучен- ня, мордування, погроми, зґвалтування, нанесен- ня удару, примус. Переважно, «насильство» ви- ступає як більш широке поняття по відношенню до конкретних протиправних дій (побоїв, нане- сення тілесних ушкоджень та ін.), але, іноді спів- відношення між цими поняттями втрачають од- нозначність підпорядкування. Слід зазначити, що за останні роки була про- ведена серйозна робота по вдосконаленню зако- нодавства, зокрема, Кримінального кодексу і ми вже не знаходимо таких неузгодженостей, як це мало місце в попередніх редакціях. Наприклад, у статтях 236 та 237 (Криміналь- ний кодекс станом на 15.11 1997 р. [див. 14] йшлося про насильницькі дій щодо начальника. У статті 236 п. а) давалася розшифровка «наси- льницьких дій щодо начальника» (це назва стат- ті): «нанесення тілесних ушкоджень, або побоїв начальникові в зв’язку з виконанням ним обов’язків по військовій службі – карається по- збавленням волі на строк від двох до десяти ро- ків» [14, с.154]. У статті 237 «Образа підлеглим начальника або начальником підлеглого» читає- мо: «Образа насильницькою дією підлеглим на- чальника, а так само начальником підлеглого – карається позбавленням волі на строк від шести місяців до п’яти років» [14, с. 155]. Розбіжності між статтями складають три пункти: наявність образи у ст. 237, наявність «виконання началь- ником обов’язків по військовій службі», не нази- вання конкретних видів насильницьких дій у ст. 237, хоча, скоріше за все маються на увазі дії, що не призводять до тілесних ушкоджень, а є лише образливими. І саме варіативність поєднання цих розбіжностей ускладнює вирішення питання про відповідність конкретного злочину до певної статті і викликає непорозуміння. Наприклад, до якої статті слід віднести нанесення побоїв нача- льникові, якщо це не пов’язане з «виконанням начальником обов’язків по військовій службі»? Чи можуть бути побої чи нанесення тілесних ушкоджень не образливими? Але і в теперішній редакції Кримінального кодексу є певні формулювання, які потребують подальшого вдосконалення. У Науково-практич- ному коментарі до Кримінального кодексу Укра- їни, у тлумаченні статті 180, де йдеться про пси- хічне насильство, дається таке визначення психі- чного насильство – «це погроза заподіяння фізи- чної, матеріальної та іншої шкоди (погрози вбив- ством, нанесенням тілесних ушкоджень, зни- щенням чи пошкодженням майна, вчиненням інших насильницьких дій)» [17, с. 454]. В той же час, статтею 129 передбачена відповідальність за погрозу вбивством. Філософсько-правове визначення насильства Проблеми філософії права. – 2006-2007. – Том IV-V. 213 Це лише деякі приклади труднощів, що спіт- кають юристів, які мають справу зі злочинами із використанням насильства. Узагальнюючи ре- зультати аналізу вказаних статей Кримінального кодексу, можна зробити такі висновки щодо проблем, пов’язаних з тлумаченням «насильст- ва» у цьому документі: У Кримінальному кодексі України немає визна- чення поняття «насильство», не розкритий зміст ознак насильства, і, зокрема, насильства, небезпеч- ного для життя та здоров’я, немає чіткого терміно- логічного розрізнення насильницьких форм пове- дінки («насильство», «напад», «нанесення тілесних ушкоджень», «погрози»), існують проблеми в кри- міналізації насильницьких злочинів. Ті дефініції насильства, які наводяться у На- уково-практичному коментарі до Кримінального кодексу, як правило, визначають «насильство» відносно конкретної статті і не можуть слугувати загальним його визначенням. Хоча імпліцитно передбачається існування декількох, навіть багатьох видів насильства, за- звичай, під терміном «насильство» розуміється лише «фізичне насильство», що призводить до підміни термінів. Не проводиться чітка межа між видами наси- льства. Термін «насильство» наділяється негативни- ми конотаціями і стає, незалежно від ситуації або контексту, ознакою правопорушення. Таким чи- ном введення в будь-який законодавчий акт цьо- го терміну має автоматично передбачати відпо- відальність «винних» у насильстві, а з іншого боку, необхідність подолання або усунення цього насильства. Немає чіткої визначеності осіб (груп осіб), або інших суб’єктів права, чи тих «інших», хто не є суб’єктами права, по відношенню до кого може бути застосоване насильство. Всі ці недоліки зумовлюють неоднозначність інтерпретації низки понять, пов’язаних з насиль- ством у Кримінальному кодексі. Далі для того, щоб скласти більш повне уяв- лення про представленість даної проблематики у законодавстві проаналізуємо три закони України, в яких фігурує термін «насильство». У «Законі України «Про боротьбу з терориз- мом» (див. 8) представлене розуміння насильства перш за все як фізичного насильства, але в ньому крім «захоплення заручників, підпалів, убивств, тортурів» до насильницьких дій відносять також «залякування населення та органів влади», а та- кож «погрози здійснення злочинних дій з метою досягнення злочинних цілей», що в цілому від- повідає значенню цього поняття в Кримінально- му кодексі. Аналогічне розуміння насильства знаходимо у Закон України «Про охорону дитинства». У стат- ті 10. «Право на захист від усіх форм насильст- ва» читаємо: «Держава здійснює захист дитини від усіх форм фізичного і психічного насильства, образи, недбалого і жорстокого поводження з нею, експлуатації, включаючи сексуальні зло- вживання, у тому числі з боку батьків або осіб, які їх замінюють» [див. 9] Безумовно, виглядає дивним поєднання через кому образи та сексуа- льних зловживань, але зауважимо перш за все намагання захистити дитину «від усіх форм на- сильства» у назві і «від ... фізичного та психічно- го насильства» у тексті статті. Перелік через ко- му після означення цих видів, наприклад, жорс- токого поводження та сексуальних зловживань ставить перед нами питання, чи є вони формами насильства, якщо так, то якого саме? Отже, мо- жемо констатувати певну невизначеність терміну у даних законах. Дещо інші конотації насильства ми знаходимо в Законі «Про попередження насильства в сім'ї», який на наш погляд є серйозним кроком на шляху правового врегулювання злочинів, пов’язаних з насильством. У цьому документі дається визначен- ня декільком термінам, пов’язаним із насильством: - «насильство в сім'ї – будь-які умисні дії фі- зичного, сексуального, психологічного чи еко- номічного спрямування одного члена сім'ї по відношенню до іншого члена сім'ї, якщо ці дії порушують конституційні права і свободи члена сім'ї як людини та громадянина і наносять йому моральну шкоду, шкоду його фізичному чи пси- хічному здоров'ю; - фізичне насильство в сім'ї – умисне нане- сення одним членом сім'ї іншому члену сім'ї по- боїв, тілесних ушкоджень, що може призвести або призвело до смерті постраждалого, пору- шення фізичного чи психічного здоров'я, нане- сення шкоди його честі і гідності; сексуальне насильство в сім'ї – протиправне посягання од- ного члена сім'ї на статеву недоторканість іншо- го члена сім'ї, а також дії сексуального характеру по відношенню до неповнолітнього члена сім'ї; - психологічне насильство в сім'ї – насильст- во, пов'язане з дією одного члена сім'ї на психіку іншого члена сім'ї шляхом словесних образ або погроз, переслідування, залякування, якими на- вмисно спричиняється емоційна невпевненість, нездатність захистити себе та може завдаватися або завдається шкода психічному здоров'ю; Д.Ю. Кобринський 214 Проблеми філософії права. – 2006-2007. – Том IV-V. - економічне насильство в сім'ї – умисне позба- влення одним членом сім'ї іншого члена сім'ї жит- ла, їжі, одягу та іншого майна чи коштів, на які по- страждалий має передбачене законом право, що може призвести до його смерті, викликати пору- шення фізичного чи психічного здоров'я;» [10]. Крім цього спеціально визначаються поняття «жертва насильства в сім'ї», «попередження на- сильства в сім'ї», «реальна загроза вчинення на- сильства в сім'ї», «захисний припис», «віктимна поведінка щодо насильства в сім'ї» [10]. В цілому треба позитивно оцінити намагання чіткого визначення протиправних дій, пов’яза- них з насильством у родині, але, як ми спробує- мо продемонструвати нижче, філософська неви- значеність цього терміну впливає на певні аспек- ти тлумачення його в законі. Вкажемо також на те, що різні види насильст- ва визначаються через принципово різні наслід- ки: «порушення фізичного чи психічного здоро- в'я», «нанесення шкоди його честі і гідності», порушення передбачуваного законом права на недоторканість, майно та кошти. Знову, як і в Кримінальному кодексі ми бачимо, що «насильс- тво» не є складом злочину, а кваліфікуючою ознакою, тому незрозуміло, чому аналізоване по- няття винесено у назву закону. Також треба відзна- чити, що всі види насильства в цьому законі перед- бачають умисність, що, на нашу думку, не є безсу- мнівним у підході до насильства. Дуже нечітким є формулювання «може завдаватися або завдається шкода психічному здоров'ю», особливо враховую- чи складність визначення такої шкоди, вбачаючи індивідуальні особливості потерпілого, про що, до речі, в законі не йдеться. Експертні оцінки, які є необхідними, коли йдеться про застосування закону мають спирати- ся на певні рекомендації правників та інших фа- хівців. Харківський центр жіночих досліджень, працівники якого розробляли проект цього зако- ну, пропонують у якості тлумачення закону пе- релік дій та вчинків, які можна віднести до наси- льства в родині: «використовування своїх пере- ваг – росту, розмірів та сили; навіювання страху за допомогою розповідей, дій, тестів, поглядів; крики, стресогенну поведінку; жорстокість щодо інших істот; погрози покинути дитину; самогуб- ства; заподіяння фізичної шкоди; шкоди іншим людям, тваринам, рослинам тощо; погрози роз- любити дитину; загроза суворого покарання Бо- гом, судом, міліцією, школою, спецшколою, притулком, родичами та психіатричною лікар- нею; приниження; використання скарг для тиску на дитину; використання дітей у якості довіре- них осіб; крики; непослідовність; присоромлення дитини; використання дітей у конфліктах між батьками; «торгівельну» поведінку одного з ба- тьків щодо любові до дитини»[29]. Такий коментар, на наш погляд, не позбавле- ний розмитості і не дозволяє уникнути суб’єк- тивізму у рішеннях тим, хто буде опікуватися конкретними справами. Чого варті, наприклад, у якості «індикаторів» насильства «загроза суворо- го покарання Богом», якщо йдеться, скажімо про релігійну родину, чи «присоромлення дитини»? А як можна чітко визначити «непослідовність» чи, навпаки, «послідовність», особливо, коли йдеться про дитину, що росте, а тому, зрозуміло, виховні методи потребують гнучкості? Але більш важливо, що в цьому коментарі не йдеться про умисність заподіяного насильства, що пев- ною мірою суперечить законові. Наведемо ще одне визначення насильства, що належить Н. Врублевській, яке покликане допо- могти врегулювати стосунки з дітьми. «Насильство – це явище, що виникає з діяль- ності людини. Насилля є умисним порушенням прав і свобод іншої людини, що спричиняє фізи- чну та моральну шкоду» [3, с. 11]. Розгляд лише декількох аспектів даного тлу- мачення насильства, які мають відношення саме до порушень прав дитини, призводять до висно- вку, що така дефініція фактично лишає завдання визначення, чи мало місце насильство, експер- там, соціальним працівникам і суддям, а відтак є проблематичною. Щодо насильства по відно- шенню до дитини, то зрозуміло, що більшість випадків такого насильства викликана мотивами виховання і навряд чи можуть бути визнаними «умисними порушеннями». З точки зору батьків певні виховні методи є корисними, бо застосову- валися і їх батьками, результатом чого, на їх ду- мку, є безумовний позитив їх сучасних соціаль- них та людських досягнень. Крім того, у вихов- них ситуаціях дуже складно оцінити моральну шкоду, образа чи навіть страждання дитини не є достатніми критеріями, бо можуть бути виклика- ними, наприклад, незадовільною оцінкою в шко- лі, що, зрозуміло, не кваліфікується як шкідли- вий вплив на дитину. Отже, констатуємо, що, незважаючи на нама- гання чітко визначити насильство в сім’ї та його види, даний закон та коментар до нього не до- зволяють чітко визначити певні дії родичів як насильницькі, а експертні оцінки, які передбача- ються законом, неможливо позбавити суб’єктив- ності за допомогою визначень насильства та його видів, які даються в законі. Ці ж вади притаманні Філософсько-правове визначення насильства Проблеми філософії права. – 2006-2007. – Том IV-V. 215 і правовій літературі щодо насильства по відно- шенню до дітей. Наступним кроком нашого аналізу буде порі- вняння експлікованого чи імпліцитного розумін- ня насильства в наведених правових документах і тлумачення насильства в юридичній літературі. Почнемо з визначень в юридичних словниках та енциклопедіях. У Юридичній енциклопедії (Київ) ми знаходи- мо таку дефініцію насильства: «умисний фізичний чи психологічний вплив однієї особи на іншу, про- ти її волі, що спричиняє цій особі фізичну, мораль- ну, майнову шкоду, або містить у собі загрозу за- подіяння зазначеної шкоди зі злочинною метою. Такий вплив на людину здійснюються вчиненням певних умисних діянь» [32, с. 168]. Юридична енциклопедія під редакцією М.Ю.Тіхомірова (Москва) дає таку дефініцію: «Насильство (англ. violence) – фізичний та пси- хічний вплив однієї людини на іншу, яке пору- шує право громадян на особисту недоторканість (у фізичному та духовному сенсі)»[28, с. 342]. На нашу думку такі визначення не розкрива- ють правового змісту даного поняття, зокрема, чи йдеться в першому визначенні про факт наси- льства чи лише про загрозу його, коли «вплив .. містить в собі загрозу заподіяння зазначеної шкоди...»? З цього визначення випливає, що у насильства завжди має бути злочинна мета, що на нашу думку не є вірним. Також далі будуть аналізуватися такі види на- сильства, як системне, символічне, які ніяк не відображені у цьому визначенні, вони, крім того, по-перше, не передбачають суто міжособових відносин, по-друге, не можуть бути визнані суто «умисними діяннями». Щодо другого визначення: воно відсилає нас до ще більш «розмитого» поняття «недоторкано- сті» і містить в собі ті ж самі вади. Також треба зазначити, що обидві статті відносять насильство до злочинних діянь і не враховують легітимного насильства. Наведемо ще декілька юридичних визначень насильства: Згідно визначенню Ф.Джавадова, це «суспі- льно-небезпечний, протиправний, умисний вплив на організм людини, здійснюваний проти його волі та спрямований на спричинення шкоди життю та здоров’ю» [5, с. 11]. Дефініція Л.Сердюка виглядає так: «Зовніш- ній з боку інших осіб умисний та протиправний вплив на людину (або групу осіб), здійснюваний поза або проти його волі та здатний призвести до органічної, фізіологічної та психічної травми, та обмежити свободу його волевиявлення та дії» [25, с. 22]. Д.Попов визначає насильство як «суспільно- небезпечний, протиправний, умисний вплив, який здійснюється однією особою на іншу, що спричи- нило чи може спричинити заподіяння шкоди, пе- редбачуваної законодавством» [21, с. 34]. У цих трьох формулюваннях відзначимо шість аспектів, які з нашої точки зору не є незаперечними у тлумаченні даного поняття – це вплив, який ха- рактеризують умисність, протиправність, спрямо- ваність проти волі, заподіяння шкоди, об’єктом, якого виступає людина або група осіб. Як ми спробуємо показати далі насильство може бути неумисним, легітимним, непов’яза-ним саме з волею, таким, що не заподіює шкоди, спрямованим не проти людей, а, наприклад, проти тварин. Отже, наведені визначення, скоріше експлі- кують проблемне поле, пов’язане з розумінням насильства, ніж дають остаточну дефініцію, яка б могла слугувати основою для використання тер- міну у текстах законів та інших правових актів. Треба сказати декілька слів стосовно істори- ко-правового аспекту насильства у вітчизняному праві. Уперше узагальнююче поняття злочинно- го насильства згадується в Статуті князя Яросла- ва про церковні суди (XI ст.): «насиліть» означає один зі способів викрадення нареченої для всту- пу в шлюб. З 1845 р. (йдеться про «Уложения о наказаниях уголовных и исправительных») зако- нодавчий термін «насильство» («насилие») тлу- мачився вузько як побиття або інші дії, що спри- чинили фізичний біль. З того часу законодавчий термін (він означав тільки фізичне «насильство») розумівся вузько, як побої або інші фізичні дії, що спричиняли біль [31, с. 6–8]. Зазначимо, що у вітчизняному праві поняття «насильство» з’являється не як запозичення кон- кретного терміну, скажімо, європейського права, а має свою власну історію і безпосередній зв’язок з культурою, в тому числі і відповідні зміни в законодавстві відбуваються саме під впливом змін у суспільній свідомості (до речі, така ж доля даного поняття і в іноземному праві). Тобто краще розуміння «насильства» в праві можливе саме через прояснення культурних ко- нотацій цього поняття. Не дивлячись на визначальну роль насильства у творенні історії (згідно П.Рікьору насильство та історію поєднує знак дорівнює [22, с. 27]), у текстах давніх культур ми знаходимо здебільшо- го моральне засудження насильства. Це стосу- ється і даоської книги «Дао де цзін», і буддизму, в якому обґрунтовувалося поняття ахімси (неза- Д.Ю. Кобринський 216 Проблеми філософії права. – 2006-2007. – Том IV-V. подіяння зла іншим), давньоєгипетських та дав- ньоєврейських писань. Але в давніх культурах ми також зустрічаємо інтерпретацію насильства як справедливого, наприклад, у Біблії, у вигляді «Божої кари». Право на таке насильство нале- жить лише Богові (у монотеїстичних релігіях), або спеціально визначеним силам, наприклад, персоніфікованим «силам карми», які, здійсню- ючи його, не несуть відповідальності перед Ви- щим судом. Але приєднання до певних проявів Вищої сили можливе як раз через застосування реального чи символічного насильства, наприклад, з допомогою ритуалів кревного родичання або єд- нання у культовому причасті до жертовної крові. Позитивний сенс цих обрядів – набуття учасника- ми нових якостей, укріплення соціальних зв’язків, утвердження групової моралі (закону). Ці аспекти розуміння насильства знайшли за- кріплення у культурі в поняттях «справедливого» та «легітимного насильства». Так потрактоване насильство має довгу еволюцію, одним з етапів якої є його десакралізація (починаючи з Нового часу) і осмислення як прерогативи держави. X. Нибур вбачав у насильстві «Природну фо- рму політичної діяльності і соціальної поведінки людей». За його думкою військові, насильницькі засоби боротьби за владу та привілеї є такими ж унормованими як і мирні, ненасильницькі [16]. Л. Гумплович та К. Каутский оцінювали на- сильство, завоювання як первинний фактор істо- ричного розвитку, утворення классів та держав. [16] Незважаючи на неоднозначність сучасних оцінок концепцій Р. фон Ієрінга та Л.Гумпло- вича., треба вказати на їх теорії походження та існування держави та права, в яких насильству відводиться провідна роль. Р. Ієрінг фактично підпорядковував право державі, Полемізуючи з історичної школою права, зокрема Савіньї, яка тлумачила створення та розвиток права як посту- повий, безболісний та мирний процес, подібний до становлення та еволюції мови, Р.Ієрінг у праці «Боротьба за право» обстоює протилежне: «Життя права є боротьба народів, державної влади, проша- рків населення, індивідів», «будь-яке право в світі має бути здобуто у боротьбі». Фактично у цій бо- ротьбі припустимим є і застосування сили проти тих, хто чинить опір державі [див. 16]. Л.Гумплович виступає категорично проти то- го, щоб характеризувати державу як орган вми- ротворення, примирення протилежних інтересів. Йому належить бути органом примусу та насил- ля. Згідно Л.Гумпловичу, існування суспільства без державного примусу неможливо. «Для дер- жави,— пише Л.Гумплович,— право і правопо- рядок, якщо на них дивитися з висоти історії, є лише засобами» [16]. Такі погляди на насильство є радикальними і навряд чи виваженими, але і протилежні точки зо- ру не виглядають беззаперечними. Сучасний до- слідник Б.Крик пише: «Тенденція принижения або забуття позитивної ролі насильства містить в собі небезпеку хибної інтерпретації характеру та при- чин певних соціальних явищ... Поняття «насильс- тво» та «творення» («созидание») знаходяться зна- чно в більш тісному та прямому зв’язку одне з од- ним, ніж це нам уявляється» [16]. М. Вебер, також пов’язуючи насильство з фун- кціонуванням держави, зокрема стверджує, що державу неможливо визначити соціологічно у тер- мінах її цілей або змісту її діяльності, оскільки не- має такої задачі, яка була б винятковим надбанням держави. Тому чітко окреслену ознаку держави треба шукати у засобах, що вона використовує. Таким засобом, на його думку, й виступає насильс- тво. Державне, легітимізоване насильство, таким чином, розуміється як нейтральний засіб, втрачаю- чи суто негативні моральні конотації. Ханна Арендт не заперечує, що феномен вла- ди необхідно містить елемент «обмеженого» на- сильства, хоча в той же час вона вважає, що не можна зводити владу до «негативної» функції насильства. Шодо видів насильства, які може використо- вувати держава, то, наприклад, Е. Дюркгейм стверджував: «Непряме насильство також успі- шно придушує свободу», [6, с. 390], а Е.Тофлер вважав неповноцінною владу, засновану на то- тожності сили та насильства. Розвиваючи саме цю думку Тофлера, С.Сливка говорить про необ- хідність збалансованості в суспільстві, а насильс- тво має виступати якщо не в якості віртуальної можливості, то як надзвичайний захід: «Запобіган- ня до насильства свідчить про те, що в суспільстві вичерпується потенціал для ведення конструктив- ного діалогу і боротьба ідей переростає в боротьбу проти особистостей, які є їх носіями» [26, с. 170]. Але в цих трьох останніх інтерпретаціях насильст- во не повинно зникнути з владного простору, а має виступати як важливий аргумент держави у взає- модії з суспільством, який може бути задіяний за умов необхідності, а відтак його значимість не зменшується, а просто набуває іншого статусу. Саме так, як легітимацію владного насильст- ва, осмислює феномен права і німецький філо- соф права Густав Радбрух [див. 23]. Витлумачення насильства К.Марксом та Ж.Сорелем можна представити як апологію справедливого насильства, яке вже постає як ан- Філософсько-правове визначення насильства Проблеми філософії права. – 2006-2007. – Том IV-V. 217 тидержавне, але його виправдовує «історична правда». Шевченкове: «Поховайте та вставайте!» як і багато інших гасел національно-визвольних рухів передбачають подібне тлумачення справе- дливого і історично виправданого насильства. Отже, в якості попереднього висновку, зазна- чимо, що намагання представити насильство ви- ключно як негативне явище, що ми бачили у за- конах та правовій літературі, бажання усунути чи подолати його, певною мірою виглядає конфрон- таційним по відношенню до інших сфер культури. Характер присутності насильства в культурі від початку набув певної аксіологічної амбівалентнос- ті, яка характерна і для культури сучасної, зокрема, літератури та мистецтва, що яскраво ілюструє літе- ратурознавче дослідження Д.Жмурова. Цей автор у статті «Насильство (агресія) і лі- тература» [див. 7] наводить класифікацію так званого інтердискурсивного насильства в літера- турі. Зображення насильства на папері, з його точки зору, може бути способом зорієнтування читача, створення настрою та фону. Хоча ця кла- сифікація не позбавлена вад, наведемо основні види насильства представлені в ній: Фізичне насильство — будь-яке порушення фізичної цілісності персонажів. Моральне насильство — відбувається тоді, коли персонажу спричиняються душевні страж- дання. Образ «морально «зґвалтованої» людини змалював М.Гоголь у повісті «Шинель». Нейтральне насильство. Воно, з точки зору автора використовується для того, щоб показати негативних та позитивних персонажів, (хоча ця думка Д.Жмурова виглядає суперечливою). Таке насильство зустрічається досить часто. Напри- клад, у «Мері Поппінс» Памели Треверс змальо- вується така картина: «...Потім Мері зробила ду- же дивну річ — вона відламала у себе два пальці і дала їх Джоні та Барбі...». Гротескне насильство. Наприклад, «жорсто- кість» як інструмент «парадоксу» в літературі. Трагічне насильство. Емоції, які Аристотель визначив як сутність трагедії, це співчуття та страх. А отже, сцени насильства, що викликають співчуття, і є трагічні. Гумористичне насильство. Ось одна з репліка з твору А. Бірса «Клуб батьковбивць», яку про- мовляє матір, звертаючись до свого сина, щойно відрізавшого вухо немовляті у колисці: «Джон, ти мене дивуєш». Традиційне насильство. Воно часто зустріча- ється у казках. Це, наприклад, сюжети про битви богатирів зі злими силами. Дидактичне насильство.. Тобто з допомогою «насильства» навчають. Сцени «насильства» необхідні для підви- щення рівня контролю над дитиною або для по- дальшої її соціалізації. Магічне насильство. Наприклад, колискова з побажанням смерті дитині, яке, можливо, ініціює символічний перехід її до сну. Методологічне насильство. Використовуєть- ся як засіб виразу художньої концепції. «Єдине, що реально впливає на людину – це жорстокість» (А. Арто). Ігрова агресія. Уявіть ситуацію: вас на вулиці оточує натовп дивно одягнених людей, вони го- лосно кричать, щось вимагають, погрожують... Те, що виглядає, як агресія, слов’янський обря- довий фольклор... Дотекстуальна агресія. Вона має місце у випа- дках, коли автор намагається зрозуміти свого героя і вчиняє акт агресії, щоб вжитись у його роль. Посттекстуальная агресія має місце у випа- дках, коли письменник здійснює вигаданий ним злочин. Крім цього Д.Жмуров наводить як види ін- тердискупсивногго насильства: конкуренцію, грубість, стосунки з родичами, асоціативну агре- сія, праве (неправе) насильство. Підсумовуючи занурення в літературний кон- текст, констатуємо, що насильство в культурі може бути амбівалентним, а його зображення – невід’ємна частина мистецтва, в тому числі при- значеного для дітей. Перейдемо до філософських визначень наси- льства, і почнемо саме з тих позицій, які, на наш погляд, сформували сучасне праворозуміння. Російський філософ Іван Ільїн у полеміці зі Львом Толстим пропонував свій варіант вирі- шення проблеми визначення «насильства». Він вважав, що доцільно зберегти термін «насильст- во» для позначення всіх випадків ганебного (предосудительного) примусу, що йдуть від злої душі, або спрямовуючого на зло, – і встановити інші терміни для позначення неганебного (не- предосудительного) примусу, що йде від добро- зичливої душі або спонукає до добра. Тоді, на- приклад, поняттю самопримушування будуть підпорядковані, з одного боку, поняття самоспо- нукання і самопримусу, з іншого – відповідні види психічного та фізичного самонасильства, і далі, поняттю зовнішнього примушування бу- дуть підпорядковані, з одного боку, поняття пси- хічного спонукання, фізичного спонукання і припинення (пресечения), з іншого – відповідні види психічного насильства над іншими; і тільки Д.Ю. Кобринський 218 Проблеми філософії права. – 2006-2007. – Том IV-V. тоді крізь прояснену термінологію, вперше, на думку філософа, виявиться проблема неганебно- го (непредосудительного) примушування і його різновидів як така. [12, с.53–54]. Немов би виконуючи настанови І.Ільїна, зако- нодавство (в даному випадку українське) засуджує насильство і намагається замінити це поняття си- нонімами (примус), якщо йдеться про ті діяння, що не є злочинами чи аморальними вчинками. Але таке тлумачення аналізованого поняття звужує його і намагається викреслити з «семан- тичного поля» дуже суттєві сектори «справедли- вого покарання», «відплати», і, безумовно, ви- глядає на сьогоднішній день анахронічним. Роз- межування понять примус та насильство, особ- ливо коли йдеться про політико-правову сферу, не є характерним для більшості мислителів, які аналізували дану проблематику. У першу чергу це стосується вже згаданих М.Вебера та Х.Арендт, підхід яких до держави як до «інсти- туту примусу–насильства» вже згадувався. І то- му, незважаючи на спроби деяких правознавців розмежувати ці два поняття [див.18] задля того, щоб зберегти за державою право на «примус», а поняття «насильство» використовувати для тав- рування правопорушників, ми будемо спиратися саме на широке трактування насильства, яке включає в себе різні способи примушування. Далі спробуємо звернутися до сучасного суто філософського контексту і, зокрема, спробуємо продемонструвати, що сучасний філософській підхід до визначення насильства не може ґрунту- ватися на пропонованому І.Ільїним моральному фундаменті. Для прояснення сучасної ситуації філософсь- кого осмислення насильства звернемося до книги професора Йєльського університету Б.Капустіна «Моральний вибір у політиці» [див. 13]. Автор, аналізуючи західну літературу щодо «насильст- ва» доходить дивного висновку: «У літературі — і особливо у сучасній — повторюються мірку- вання про те, що політичній теорії майже нічого сказати про насильство і вона має залишити цю тему «технікам» від політики (Х.Арендт), що насильство взагалі навряд чи є корисним понят- тям (Д.Річз), що проблема його визначення не має рішення (Ж.Бодріяр), що філософія не ціка- виться насильством (О.О’Ніл), що немає загаль- ної теорії насильства і не слід чекати на її появу (Д.Муро-Руїз), що проблема насильства давно і надійно «маргіналізована» в західній політичній філософії, і саме намагання до її осмислення ви- магає певних зусиль задля реконструкції вже усталених філософських конвенцій (Е.Больсин- жер)» [13, с. 283]. Складність визначення, так, при- наймні здається Б.Капустіну, примушує М.Фуко відмовитися від оперування терміном «насильст- во» і «розчинити» його в позбавленій якогось нор- мативного виміру концепції влади як «дисципліну- вання» та «нормалізації» [13, с. 304–305]. Початок використання терміна «насильство» дав Аристотель, який у «Фізиці» та «Метафізиці» використовував поняття biai та biaios, які озна- чають протидію природі, у розумінні внутрі- шньої природи речі. Таке розуміння насильства корелює з протиставленням його «потребам» же- ртви, які не задовольняються, або «потенціалу», який не розкривається в результаті заподіяного насильства. Недоліками такого підходу, який ха- рактерний і для багатьох сучасних дослідників (Й.Гальтунг) і, до речі, представлений у «Законі про захист від насильства в сім’ї», є складність визначення природи та природних потреб. Про- блемність «фундаментальних потреб» полягає у неможливості тлумачити їх як «об’єктивні сутнос- ті» людського життя, що не залежать від інтерпре- тацій тих, хто ці потреби відчуває і тих, хто їх за- довольняє. Якщо ж визнати, що «фундаментальні потреби» культурно-історичний продукт інтерпре- тацій, то визначення насильства, яке базується на цьому понятті виглядає «порожнім». Серед інших Б.Капустін аналізує лінгвістич- ний підхід до проблеми П.Рікьора, який намагав- ся розрізнити насильство та інформацію в мові. Подібні способи визначення насильства викори- стовують і інші автори [див. 4]. Але цей підхід має серйозну опозицію в філософії. Т.Адорно в результаті інтерпретації духу та сенсу гегелівської філософії, утворює формулу «думка–праця– насильство». А Л.Вітгенштейн та Р.Нозік, продов- жуючи це міркування, приходять до висновку, що будь-яка логічна аргументація є кінець кінцем на- сильницькою, бо примушує під тиском раціональ- них аргументів прийняти точку зору, яку ми відхи- ляли до того. Яскраві, на думку деяких дослідни- ків, приклади такого «систематичного насильства над співрозмовниками» являють бесіди Сократа, змальовані у ранніх діалогах Платона. Далі Б.Капустін присвячує багато уваги роз- гляду та критиці визначення англійського філо- софа Джона Кіна: «Насильство краще розуміти як небажаний фізичний вплив груп (людей) та/або індивідів на тіла інших, які в результаті цього зазнають наслідків, які варіюють від шоку, синців, подряпин до каліцтв навіть смерті. Наси- льство — акт, що виражає стосунки, в яких об’єкт насильства недобровільно третирується не в якості суб’єкта, чия «іншість» визнається та Філософсько-правове визначення насильства Проблеми філософії права. – 2006-2007. – Том IV-V. 219 шанується, а лише як річ, яка потенційно заслу- говує того, щоб йому заподіяти шкоду або навіть ліквідували» [13, с. 284–285]. Погоджуючись з Б.Капустіним, що Д.Кін звужує поняття насильства, зводячи його до суто фізичного впливу, зосередимо увагу на іншому аспекті критики. Дослідника не влаштовує спря- мованість впливу проти «бажань» жертви наси- льства, він вважає, що не бажання, а воля та ро- зум мають дискримінуватися у випадках, які вважатимуться насильством. «Розум, представлений як гегелівський «об’єктивний дух», тобто як раціональна органі- зація життя людей у суспільстві, є пригнічення (подавление) насильства — злочинів, необґрун- тованих замірів, хаосу, який несе неприборкана стихія приватних егоїзмів. Філософія як артику- ляція Розуму ладна явити теорію його розвитку та побудови, тобто того, як відбувається приду- шення насильства. Але в цій теорії придушення насильство буде завжди чимось таким, що витіс- няється та вислизає» [13, 284]. Щоб вловити цей феномен, Жак Деріда вигадав вдалий, за думкою Капустіна, вираз: «конституююче Інше». Йдеть- ся про поняття, певною мірою опозиційне й ко- релятивне до того, що визначається. Щодо наси- льства, як це тлумачить Капустін, таким понят- тям виступає Розум. «Без пригнічуваного наси- льства саме існування Розуму не виправдане і незрозуміле, і в цьому сенсі Розум залежить від насильства та конституюється ним»[13, с. 318]. Дозволимо собі не погодитися з дослідником і, посилаючись на наведені нижче підходи до насильства (П.Бурдьє, Й.Гальтунга та ін.), ствер- джувати, що таке уявлення про насильство дуже звужує межі цього феномену, як він представле- ний у соціальному житті і в сфері права. Прикла- ди, що наводяться Б.Капустіним у книзі і диску- сія з ним підчас Міжнародної наукової конфере- нції в Алмати (липень 2005 р.) виявили, що згід- но такому розумінню насильства, воно не може мати місця, наприклад, по відношенню до дітей, бо діти не наділені Розумом в «гегелівському» його розумінні. І, зважаючи на правовий аспект проблеми, такий підхід ставить під сумнів необ- хідність «захисту дітей від насильства» і прийн- яття відповідних законів. Але ґрунтовний і масштабний аналіз «насиль- ства» Б.Капустіним заслуговує на окреме звер- нення до його книги. У цій статті ми лише наве- демо ще один «деконструктивістський» по від- ношенню до можливостей визначення насильст- ва, але евристичний аспект його підходу до про- блеми. Йдеться про розрізнення насильства як факту і моральної його оцінки. Російський вче- ний дуже слушно зауважує, що зведення насиль- ства до порушення моралі, а подібних визначень він наводить декілька, нічого не відкриває в при- роді насильства. Наприклад, «американський філософ Бернард Герт так відповідає на питання «Що таке насильство?»: Це порушення заповідей Декалогу (особливо перших трьох)» [13, с. 295]. (Скоріше за все йшлося про інші за нумерацією заповіді Мойсея – Д.К.) Такі визначення згідно Б.Капустіну є бездо- ганними, бо абсолютно беззмістовні. «Насильст- во не посідає нічого, чого би не було в моралі, а лише наділяє його зворотним знаком. Обертання в порожнечі досягає апогею, коли з’ясовується, що і в моралі немає ніякого змісту. Бо сама мо- раль – це є форма думки. Який може бути зміст в «золотому правилі» до тих пір поки воно не за- стосоване до чогось?» [13, с. 295]. Капустін від- значає, що подібні визначення називають пара- зитичними. До цього ж типу належать і ті дефі- ніції, які протиставляють насильство законові. Наприклад: «не санкціоноване законом викорис- тання сили» [13, с. 295], так пише інший амери- канський філософ Роберт Пол Волф. А відтак, зведення насильства до аморального чи протиза- конного застосування сили є такими, що лиша- ють проблему визначення невирішеною, бо саме правове тлумачення насильства вже ґрунтується на немов би внутрішньо притаманній насильству аморальності чи протизаконності. Ми вище на- водили подібні визначення насильства, які до- сить розповсюджені в юридичній літературі і законах. І бачили, що насильство у деяких зако- нах наділяється характеристикою внутрішньо притаманної злочинності, хоча ця злочинність, як це випливає з такого роду визначень, має бути порушенням якогось закону, а без вказування на конкретний закон, втрачається сенс таким чином визначеного поняття. Але якщо протиставлення насильства моралі взагалі дійсно виглядає беззмістовним, то певні моральні категорії, як наприклад «любов», у пе- вних філософських традиціях можуть бути більш евристичними у сенсі визначення насильства. Можна згадати відому статтю Л.Толстого «Закон насильства та закон любові». Цю ж лінію продо- вжує А.Гжегорчик «Розглядаючи способи та умови ненасильницьких дій, ми відзначили, що ці дії пов’язані з певним моральним ідеалом по- ведінки в конфлікті.... Цей ідеал є моральним наслідком установки, яку можна назвати лю- бов’ю до кожної людської істоти» [4, с. 64]. Аналіз намагань визначення насильства через Д.Ю. Кобринський 220 Проблеми філософії права. – 2006-2007. – Том IV-V. протиставлення певним категоріям, а також че- рез genus proximum та differentia specifica (най- ближчий рід та видову ознаку) підштовхнув нас до спроби сконструювати два ряди понять – тих, які є протилежними до насильства і тих, через які воно визначається. Корелятивними до насильства є негативний вплив, примус, заподіяння шкоди, погроза, му- чення, панування, влада, дисциплінування, нав’язування, маніпулювання. Опозиційними по відношенню до насильства в різних його інтер- претаціях виступають поняття права, закону, свободи, волі, бажання, здоров’я, життя, безпеки, потреб, користі, розуму, моралі, любові, екологі- чності поведінки. Отримавши цей перелік, ми з певною ймовір- ністю можемо визначити межі, нехай дуже ши- рокі, в яких можна говорити про прояви насильс- тва. Аналіз цих списків в контексті присутності «насильства» в правотворчості (та правозастосу- вання) може бути темою окремого дослідження, але навіть просте перерахування даних термінів дозволяє окреслити «тезаурус» насильства у су- часному філософсько-правовому дискурсі. Говорячи про сучасність, треба окремо виділити види насильства, які почали досліджуватися лише в останні десятиліття, в першу чергу до них можна від- нести структурне та символічне насильство. Структурним називається включене у соціальну систему насильство, яке виявляє себе у нерівному розподілі влади і, як результат, у нерівних можли- востях. Воно виступає засобом, який використовує влада задля режимів перешкоди індивідам та гру- пам повністю реалізувати свій потенціал. Автор даної концепції, Йоган Гальтунг, зазначав, що таке «насильство» синонімічне соціальній несправедли- вості. Якщо спроектувати це розуміння насильства на законодавство, то ми побачимо, що воно ніяк не враховується у аналізованих законах, що ще раз демонструє відмінність філософських та правових інтерпретацій терміну. Згідно П. Бурд’є [див. 2], суспільство являє собою сукупність стосунків (відносин), які утво- рюють «поля», що відповідають різним типам влади. За його думкою неможлива редукція од- ного поля до іншого. Одним з центральних по- нять його теорії є Habitus, структуровані соціа- льні стосунки, сукупність схем інтеграції та інте- ріоризації різних полів, система сталих групових та індивідуальних установок, орієнтацій, які фу- нкціонують як матриці сприйняття та способів діяння. Habitus, структуруючи сприйняття, мис- лення, та поведінку, відтворює соціально- культурні правила, «стилі життя» різних соціа- льних груп. Будь-яка влада тримається не тільки за рахунок прямого насильства, а здебільшого через визнання її легітимності. Таким чином влада здійснює «символічне насильство», нав’язуючи свою систему значень, ієрархію цін- ностей, які набувають «природного» характеру. Символічна влада виникає і функціонує за спів- участі пригнічуваних нею людей. Легітимність такої влади ґрунтується на незнанні, несвідомо- му прийняття панівних цінностей та установок. Незнання, за думкою Бурд’є, цє неповне або міс- тифіковане знання. «Структурна містифікація» – не є свідомим обманом, оскільки під її впливом перебувають і самі містифікатори. З допомогою «символічного насильства» кристалізується сис- тема відносин «панування–підкорення». Тут ми також маємо констатувати, що дана інтерпрета- ція насильства не знайшла поки що місця у пра- вовому дискурсі, і зокрема, в законодавстві. хоча аналіз різних видів насильства у сім’ї чи у систе- мі освіти (йдеться про сучасні експертні методо- логії) має виявити такий його вид, причому він «вмонтований» у сімейні та освітні відносини на рівні структурних складових, і виокремити таке насильство, «подолати» його можна лише зруй- нувавши самі ці соціальні інститути. А отже ми ще раз бачимо, що філософська інтерпретація аналізованого поняття передбачає конотації, які не відповідають базовому тлумаченню та «стиг- матизації» насильства у праві. Слід зазначити, що намагання знайти нові ін- терпретації феномену насильства тривають, напри- клад, Ж.Бодрійяр відносить всі раніше визначені види до так званого експлозивного насильства, а надбанням сучасності, на його думку, виступає «імплозивне насильство» [див. 1, с. 117–127]. Аналізуючи феномен насильства з точки зору можливого подальшого розвитку уявлень про нього, доцільно звернутись до визначення наси- льства у Словнику з прав людини, яке, на наш погляд, дає один з варіантів осягнення перспек- тив майбутнього розуміння насильства. «Насиль- ство – це демонстрація сили для надання впливу або знищення. Воно може бути зображено як де- кілька концентричних кіл із чітким «ядром» у центрі і розмитих по краях: 1. Ядром можна вважати пряме фізичне наси- льство, заподіяне людям; 2. Опускаючи обмеження «фізичне», ми мо- жемо включити «психологічне насильство», мен- тицид, зловмисні маніпуляції і т.п.; 3. Опускаючи обмеження «пряме», ми може- мо включити непрямі форми насильства; Філософсько-правове визначення насильства Проблеми філософії права. – 2006-2007. – Том IV-V. 221 4. Опускаючи обмеження «людей», ми може- мо включити інших живих істот: насильство, жорстокість до тваринних; 5. Опускаючи обмеження «організмів», ми можемо включити екоцид, насильство стосовно навколишнього середовища; І так далі, опускаючи усе більше обмежень, ми можемо розширити поняття насильства, включивши в нього: 1. Насильство стосовно структур, систем, іде- ологій і т.п.; 2. Насильство стосовно самооцінки, гідності, незалежності і т.п.; 3. Оформлене соціальне насильство або «со- ціальна зіпсованість», що означає зменшення життєздатності або індивідуальної придатності в силу традицій, звичаїв, обрядів населення. 4. Інституціональне насильство; 5. Структурне насильство» [27]. У цьому визначенні підкреслюється дуже ва- жливий, на наш погляд, момент: динаміка істо- ричного розгортання–усвідомлення насильства, яке призводить в тому числі й до розширення кола визнаних жертв насильства, яке було до пе- вного часу обмежене лише людьми. І цей аспект інтерпретаційного переосмислення вже знахо- дить відображення в правотворчій практиці. За даними інтернет–сайту America.ru у штаті Мен законодавчі органи обмірковують прийнят- тя нового закону, який захищає домашніх тва- рин. Ініціатори закону виступають за те, щоб до- машні тварини теж відносилися до категорії тих, хто потребує захисту правоохоронців у випадках, коли хтось з власників постійно вдається до на- сильницьких дій і загрожує іншим родичам. Не- обхідність прийняття даного акту зумовлена час- тотою випадків, коли задля впливу на своїх жертв домашні тирани використовують улюбле- нців другої половини чи дітей.. Цей приклад, як і корелятивні формулювання харківських право- захисників: «Психологічне насильство проявля- ється також у ... шкоді, що її спричинено домаш- нім тваринам» створюють, на наш погляд, мож- ливості перспективи долучення до категорії об’єктів насильства представників тваринного світу. Ще одним кроком у напрямку здійснення такої можливості є включення в кримінальний кодекс статті, що передбачає покарання за «му- чення тварин», а «мучення», як трактується у декількох статтях Кримінального кодексу є од- ним з видів насильства. У коментарі до статті 209 Кримінального ко- дексу України «Жорстоке поводження з твари- нами» об’єктом злочину визначаються «моральні засади суспільства в частині ставлення до тва- рин. Небезпека цього злочину полягає в тому, що жорстокість виявлена щодо тварин, стає нормою поведінки, поширюється і на взаємини з людьми, відіграє негативну роль у вихованні молоді. Предметом цього злочину є тварини, що нале- жать до хребетних.... Об’єктивна сторона злочи- ну може виражатися у двох формах: – знущання над тваринами, – нацькування тварин одна на одну» [17, с. 700]. Аналізуючи цитований уривок, ми бачимо, що коментатори Кримінального кодексу так чи інакше намагаються уникнути визнання тварин об’єктом насильства, а відтак і відповідної ква- ліфікації злочину. Але логіка підказує, що нега- тивна моральна складова насильства, проти якої спрямований цей закон, проявляється безпосере- дньо, а не опосередковано, у жорстокому став- ленні і до тварин. Додамо цікаву думку Р.Рорті: «Засноване на засадах свободи та релятивізму, сучасне суспіль- ство не визнає спільних властивостей людської природи, крім одного: здатності відчувати біль. Виступаючи як позалінгвістична даність, біль є феноменом, зрозумілим без словників»[24]. Розвиваючи цю думку можна з одного боку прийти до чергового, але евристичного визначення насильства («вплив, який спричинює біль»), а з іншого усвідомити, що, дійсно, не тільки люди можуть від нього потерпати: А отже, біль може бути ще одним індикатором насильства. Евристичним може бути також розгляд наси- льства як особливого аспекту комунікативного акту. Слід зазначити, що в певному секторі діянь чи ситуацій, у яких ми можемо зафіксувати на- сильницьку складову, розуміння події комуніка- нтами може співпадати, але це співпадіння лише окреслює консенсусний відрізок насильства. А поза межами цього відрізку, але так би мовити на прямій «насильства» ми знаходимо добровільно обраний примус, свідоме чи неусвідомлене деле- гування певної частини свободи, когнітивний дисонанс волі та бажань або різних мотивів, пра- гнення до протиборства з іншою силою. Усклад- нене цими конотаціями явище не може бути од- нозначно трактованим ані з точки зору моралі, ані з позиції права. Ставлення до «іншого» в ко- мунікації може розглядатися лише як один еле- мент комунікативної стратегії або комунікатив- ного акту. І стратегія і акт передбачають багато разів відображене у дзеркалі «іншого» ставлення до нього «я» і усвідомлення цього ставлення з боку «я». Така безкінечність має свої точки фік- сації, які і повинні бути розглянуті в якості конк- Д.Ю. Кобринський 222 Проблеми філософії права. – 2006-2007. – Том IV-V. ретних ситуацій і слугувати для визначення пра- вового статусу стосунків між комунікантами. Ці ситуації можуть підпадати під урегульовані за- коном випадки, а можуть створювати нові «кей- си», які вимагають новацій у законодавстві. Саме проблематика «насильства», як ми нама- галися показати, приховує багато підводних ка- менів, зіткнення з якими буде призводити до по- глиблення правового розуміння поняття та уточ- нення законодавчих актів. Висунемо гіпотезу, що задля нормального іс- нування суспільства в тому числі, сучасного, зберігається необхідність насильства. Владне насильство є атрибутом держави і тому навряд чи може обговорюватись його усунення. Аналіз присутності інших видів насильства – структур- ного, економічного та інших теж не дозволяє го- ворити про них, як про злочини конкретних осіб чи організацій. Наявність психологічного наси- льства в міжособових та суспільних стосунках є складним явищем, яке визначити досить важко, особливо маючи на увазі проблему усвідомлення такого насильства його жертвою чи жертвами і вже згадану неоднозначність комунікативних вимірів насильства. Тому подолання психологіч- ного (психічного) насильства навряд чи є зада- чею суто правовою, а покарання за нього не мо- же бути врегульованим правом без спеціальних експертних процедур із залученням психологів, педагогів, соціальних працівників. Проблема подолання насильства в суспільст- ві, справедливого покарання за злочинне насиль- ство, захисту від насильства, в тому числі, дітей, має вирішуватись на шляху теоретичного – пра- вознавчого, філософського, психологічного, со- ціологічного – осмислення насильства та пов’язаних понять, наприклад «культ насильст- ва». Дуже важливим є прояснення моральної чи аморальної складової насильства, відокремлення розуміння насильства як факту від морального засудження будь-якого насильства. Ми бачимо три шляхи можливого узгодження філософського розуміння насильства та необхідно- сті правового визначення терміну. Перший – від- мовитися від криміналізації насильства як такого, а вважати його обтяжуючою обставиною. Тут маєть- ся на увазі лише фізичне насильство, яке в такому випадку дорівнює застосуванню сили. Другий: чітко розрізнити легітимне і нелегі- тимне насильство. Задля цього необхідно буде вирішити проблему суб’єкту та об’єкту насильс- тва, класифікувати види насильства і визначити- ся з тим, на що спрямоване насильство: на будь- яку шкоду, протидію волі чи бажанням жертви. Важливо окремо визначити легітимне насильст- во, зазначити суб’єктів права, які можуть бути наділеними правом на насильство: держава, ба- тьки, вихователі, інші, і чітко встановити межі припустимого легітимізованого насильства. Третій: усвідомлюючи динаміку розуміння насильства, представлену, наприклад, у визна- ченні Словника з прав людини [27], намагатися пристосувати законодавство до розширення кола суб’єктів, жертв та видів насильства. Перший варіант корелює зі ставленням до на- сильства у Кримінальному кодексі і деяких зга- даних законах, але приймаючи його, треба від- мовитися від поняття «психічного насильства» та переглянути «Закон про захист від насильства в сім’ї», у якому, нагадаємо, йдеться також і про економічне та інші види насильства. Щодо другого варіанту, на нашу думку, кращим вирішенням проблеми спрямованості насильства є протидія бажанням, тобто визначення Д.Кіна, в якому фігурує «небажаний вплив». Це дозволяє мати більш чіткі критерії для встановлення чи мало насильство місце в певному випадку. Третій шлях є більш складним і заплутаним, але він дозволить поступово узгоджувати філо- софські новації у тлумаченні даного поняття з правовим його статусом. Перелік літератури 1. Бодріяр Ж. Симулякри і симуляція, К., Основи, 2004. 2. Бурдьє П. Социальное пространство и символическая власть http://www.belintellectuals.com/library/book.php?id =171 3. Врублевська Н. Насильство та жорстоке ставлення до дитини – вплив на формування особистості// Вісник представництва Everychild в Україні, вип. №2, 2003. 4. Гжегорчик А. Духовная коммуникация в свете идеала ненасилия, //Вопросы филосо- фии.— 1992.— №3. 5. Джавадов Ф.М. Квалификация насильст- венных преступлений, совершенных с примене- нием оружия: Автореф. Дис… канд. юрид. наук. М., 1985. 6. Дюркгейм Э. О разделении общественно- го труда. М., 1996. 7. Жмуров Д.В. Насилие (агрессия) и лите- ратура http://www.npocmo.ru/pubn_p.html 8. Закон України Про боротьбу з терориз- мом. 9. Закон України Про охорону дитинства. Філософсько-правове визначення насильства Проблеми філософії права. – 2006-2007. – Том IV-V. 223 10. Закон України Про попередження наси- льства в сім’ї. 11. Иванова В.В. Преступное насилие: Уче- бное пособие для вузов.– М.: ЮИ МВД РФ, Книжный мир, 2002. 12. Ильин И.А. О сопротивлении злу силою // Собр. соч.: В 10 т. – М.: Русская книга, 1995. – Т. 5. 13. Капустин Б.Г. Моральный выбор в по- литике, М., 2004. 14. Кримінальний кодекс України станом на 15 листопада 1997 р., К., 1998. 15. Лазоренко О.В., Барков В.Ю. Гуманіза- ція ідеології безпеки – стратегічна вимога сучас- ності // Стратегічна панорама. Щоквартальний науково-практичний журнал Ради Національної безпеки і оборони. – №4, 1999. – К.: Стратегічна панорама, 1999. 16. [Насилие как феномен социальной орга- низаци. Опыт теоретико-методологического ана- лиза] http://bankrabot.com/work/work_41205.html? 17. Науково-практичний коментар до Кри- мінального кодексу України, 3–тє вид., переробл. т а доповн./ за ред. М.І.Мельника, М.І.Хавронюка/ .–К.: Атіка, 2003. 18. Орешкина Т. Физическое или психичес- кое принуждение как обстоятельство, исключа- ющее преступность деяния // Уголовное право, 2000, №3. 19. Платон. Государство // Платон. Сочине- ния: В 4–х т. Т. 3., Ч.1, М., 1994. 20. Поляков А. В. Проблемы общей теории права http://law.edu.ru/doc/document.asp?docID 21. Попов Д.В. К вопросу о соотношении уголовно-правовых понятий принуждение и на- силие, Уфа, 2004. 22. Радбрух Г. Философия права: Учеб. по- собие для вузов. – М.: Международные отноше- ния, 2004. 23. Рикёр П. Торжество языка над насилием. Герменевтический подход к философии права // Вопросы философии, 1996, №4. 24. Рорти Р. Случайность, ирония, и соли- дарность («Contingency, Irony and Solidarity». Cambridge, Mass., 1989) http://psylib.org.ua/books/gritz01/sluchajnost'_ironij a_i_solidarnost'_rorti.htm 25. Сердюк Л.В. Насилие: криминологическое и уголовно-правовое иссле- дование. М.: Изд-во «Юрлитинформ», 2002. 26. Сливка С. Філософія насильства свобод- ної волі у позитивному праві. Роль ОВС у сфері запобігання та протидії насильству у суспільстві. Номер 2000. 27. Словарь по правам человека. http://www.hro.org/editions/glossary/13/violence.ht m 28. Тихомирова Л.В., Тихомиров М.Ю. Юри- дическая энциклопедия /под. ред. М.Ю.Тихоми- рова.– М., 1999. 29. Харківський центр жіночих досліджень. Індикатори, які дозволяють визначити факти психологічного насильства в сім’ї щодо дітей. http://kcws.kharkov.ua/soc_art01.html 30. Честнов И.Л. Право как диалог: К фор- мированию новой онтологии правовой реальнос- ти. СПб., 2000. 31. Шарапов Р.Д. Физическое насилие в уго- ловном праве. – СПб.: Изд-во «Юридический центр Пресс», 2001. 32. Юридична енциклопедія в 6 тт., т.4, К., 2003. Д. Ю. Кобринский ФИЛОСОФСКО-ПРАВОВОЕ ОПРЕДЕЛЕНИЕ НАСИЛИЯ В статье анализируются противоречия юридической и философской интерпретаций понятия «на- силие». В украинском законодательстве данный термин имеет негативные коннотации, также нега- тивно истолковывается насилие в юридической литературе. В то же время осмысление присутствия данного понятия в культуре и его философские определения свидетельствуют об амбивалентном со- держании понятия, предполагающем наличие как негативных так и позитивных его аспектов, в зави- симости от многих сопутствующих факторов. Рассматриваются не представленные в юридическом дискурсе виды насилия: структурное, символическое, имплозивное. Сопостовляются философские интерпретации насилия Аристотеля, М.Вебера, Х.Арендт, И.Ильина, П.Рикера, И.Галтунга, П.Бурдье, Ж.Бодрияра, Дж.Кина, Б.Капустина и других мыслителей. Анализируется проблема философской дефиниции насилия и делается вывод о неэвристичности попыток определять данный термин через противопоставление морали или закону. Осмысливается роль философии права в решении данной проблемы. Д.Ю. Кобринський 224 Проблеми філософії права. – 2006-2007. – Том IV-V. Новизна данного исследования состоит в обнаружении несоответствий между содержаниями по- нятия «насилие» в философском и юридическом контекстах. В частности, на примере анализа не- скольких законов анализируются возможные негативные последствия проблем определения насилия для украинского законодательства. В качестве научного результата предлагаются три варианта решения проблемы согласования фи- лософского и юридического определения понятия, что должно найти отражение также и в законода- тельстве. Первый: отказ от криминализации насилия и признание его лишь отягчающим обстоятель- ством, второй: четкое разведение легитимного и нелигитимного насилия, третий: адаптация юриди- ческого понимания насилия к философскому. D. Y. Kobrynskiy PHILOSOPHICAL AND LEGAL DEFINITION OF VIOLENCE The article analyses contradictions between legal and philosophical interpretations of the concept of vio- lence. In Ukrainian legislation the term has only negative connotations, the same negatively violence is in- terpreted in legal literature. At the same time, appreciation of the presence of this concept in culture and of its philosophical aspects testify to its ambivalent nature, presupposing both negative and positive interpreta- tions, depending on many associated factors. The types of violence not presented in legal discourse are examined: structural, symbolic, implosive. Phi- losophical interpretations of violence by Aristotle, М.Weber, H. Arendt, I.Ilyin, P.Rikoer, J.Galtung, P Bourdieu, J.Bodriyar, J.Kin, B.Kapustin and other thinkers are compared. The problem of a philosophical definition of violence is analyzed and conclusions are drawn about setback attempts to draw the definition by contrasting the notion of violence to moral values or to the law. The role of legal philosophy is analyzed in solving this problem. Novelty of this research consists in finding out disparities between the contents of the concept of «vio- lence» in philosophical and legal contexts. A case analysis of a number of Ukrainian laws is undertaken to demonstrate some possible negative consequences that originate from drawing a one–sided legal definition of violence. As a scientific result three different options are being considered in achieving a more coordinated ap- proach in philosophical and legal frameworks, that further on could get reflected in legislation. First: waiver of criminalization of violence and recognizing violence as part of aggravating circumstances; second: clear legal separation of legitimate and not legitimate violence; third: adaptation of the legal understanding of vio- lence to it’s philosophical definition.

Філософсько-правове визначення насильства

Репозитарії

Схожі ресурси