Хто ми? Проблеми соціальної, культурної та правової ідентичності

Перевод c английского професора С. И. Максимова доклада А. Аарнио «Who Are We? On Social, Cultural and Legal Identity», представленный на XXIII Всемирном конгрессе Международной ассоциации философии права и социальной философии в Польше (2007)....

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2009
Автор:	Аарніо, А.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України 2009
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/13621
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Хто ми? Проблеми соціальної, культурної та правової ідентичності / А. Аарніо // Проблеми філософії права. — 2008-2009. — Т. VI-VII — С. 18-24. — Бібліогр.: 6 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-13621
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-136212010-12-03T11:47:31Z Хто ми? Проблеми соціальної, культурної та правової ідентичності Аарніо, А. Перевод c английского професора С. И. Максимова доклада А. Аарнио «Who Are We? On Social, Cultural and Legal Identity», представленный на XXIII Всемирном конгрессе Международной ассоциации философии права и социальной философии в Польше (2007). An English translation by professor S. I. Maksymov of the paper by Aulis Aarnio «Who are We? On Social, Cultural and of Legal Identity» presented at ХХІІІ IVR World Congress in Poland (2007). 2009 Article Хто ми? Проблеми соціальної, культурної та правової ідентичності / А. Аарніо // Проблеми філософії права. — 2008-2009. — Т. VI-VII — С. 18-24. — Бібліогр.: 6 назв. — укр. 1818-992X http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/13621 uk Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
description	Перевод c английского професора С. И. Максимова доклада А. Аарнио «Who Are We? On Social, Cultural and Legal Identity», представленный на XXIII Всемирном конгрессе Международной ассоциации философии права и социальной философии в Польше (2007).
format	Article
author	Аарніо, А.
spellingShingle	Аарніо, А. Хто ми? Проблеми соціальної, культурної та правової ідентичності
author_facet	Аарніо, А.
author_sort	Аарніо, А.
title	Хто ми? Проблеми соціальної, культурної та правової ідентичності
title_short	Хто ми? Проблеми соціальної, культурної та правової ідентичності
title_full	Хто ми? Проблеми соціальної, культурної та правової ідентичності
title_fullStr	Хто ми? Проблеми соціальної, культурної та правової ідентичності
title_full_unstemmed	Хто ми? Проблеми соціальної, культурної та правової ідентичності
title_sort	хто ми? проблеми соціальної, культурної та правової ідентичності
publisher	Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України
publishDate	2009
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/13621
citation_txt	Хто ми? Проблеми соціальної, культурної та правової ідентичності / А. Аарніо // Проблеми філософії права. — 2008-2009. — Т. VI-VII — С. 18-24. — Бібліогр.: 6 назв. — укр.
work_keys_str_mv	AT aarníoa htomiproblemisocíalʹnoíkulʹturnoítapravovoíídentičností
first_indexed	2025-07-02T15:30:35Z
last_indexed	2025-07-02T15:30:35Z
_version_	1836549654265724928
fulltext	18 Проблеми філософії права. – 2008-2009. – Том VІ-VІІ. Ауліс Аарніо ХТО МИ? ПРОБЛЕМИ СОЦІАЛЬНОЇ, КУЛЬТУРНОЇ ТА ПРАВОВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ (переклад з англійської С. І. Максимова) 1. Назву моєї роботи я запозичив з нової книги Самуеля Хантінгтона (Samuel P. Hanington) (2004), оскільки він зміг найбільш точно передати основну сутність даної проблеми. Хантінгтон досліджував питання американської націона- льної ідентичності. Моя ж увага в основному зо- середжується на Європі, оскільки саме тут знаходиться моє коріння, і я хоча б приблизно ознайомлений з особливостями цього регіону. Якщо говорити по суті, то і я, і Хан- тінгтон зробили спробу пізнати ідентичність лю- дини або суспільства. Тому все нижчевикладене можна перенести на аналіз соціальної, культурної та/або правової ідентичності в цілому. Це ж саме можна сказати і про дослідження Хантінгтона. Окрім Хантінгтона, Георг Генрік фон Врігт (Georg Henrik von Wright), а також Ян Бурума (Ian Buruma) та Авішай Маргаліт (Avishai Mar- galit) скеровували мої роздуми у належне русло. В осягненні правової ідентичності велику допо- могу я отримав від різноманітних учень Рауля Ван Кенегема (Raoul Van Caenegem). Я розпочну обговорення своєї проблеми зі статті фон Врігт «Сучасна ідентичність і етицизм (ethicism)», опублікованої після смерті автора та лише фін- ською мовою. 2. Фон Врігт відійшов від концепції модерні- зації і написав таке: «Модернізація, зруйнувавши старі основи життя, не замінила їх нічим новим. А особливо це стосується цінностей, які форму- ють основи моралі». Оскільки занепад цінностей суспільства багато у чому пов’язаний зі світогля- дом суспільства, традиційна культурна спадщина західного світу розкололася під впливом процесу модернізації. Фон Врігт обґрунтовано та точно вказує на те, як, особливо протягом останнього століття, західна культура втратила значну час- тину своєї могутності – особливість світогляду. Спадщина західноєвропейської культури вже не настільки близька багатьом людям, вона вже не є тим визначальним фактором формування євро- пейської, а загалом і західної ідентичності. Усе було інакше, як зазначав фон Врігт, у часи Данте Аліг’єрі. Наведемо хоча б один приклад. Йо- го «Божественна комедія» найкраще та найточніше у європейській літературі відобразила основні цін- ності у житті істинного християнина. Навіть не- зважаючи на те, що умови життя в Італії часів Дан- те були доволі нестабільними, що було зумовлено відсутністю єдності всередині країни, життя люди- ни насправді було доволі усталеним. В основі цьо- го лежить звичайний ряд цінностей, які осягнув Данте у своєму віршованому творі. Неважко зрозуміти, що це все залишилося у минулому. Ідентичність сучасної людини не мо- же базуватися на стабільності, запропонованої Данте. В її основу не можуть бути покладені на- віть ті цінності, які характеризували епоху Дан- те. Навпаки, проблема сучасної ідентичності ба- зується на розділенні світу. Вже не існує звичної, безпечної системи, відомої багатьом людям, яка би створювала підґрунтя для пізнання людської ідентичності. Ідентичність сучасної людини не дає відповіді на жодне питання; вона сама є пи- танням. Я спробую внести певну ясність у пору- шену проблему. Самуель Хантінгтон приблизно так само, як і фон Врігт, підійшов до аналізу цього питання. У своїх дослідженнях він закцентував увагу на по- нятті «ми-ідентичність» американців після подій 11 вересня 2001. Свою увагу він зосередив на ролі американського прапора. У порівнянні з пе- ріодом до 11 вересня 2001 р. його використання набуло неабиякого розповсюдження. Хантінгтон убачає у цьому символічну цінність, але він задає доречне питання: Чи підвищення ролі американ- ського прапора має якесь значення у відношенні до американської ідентичності, і якщо має, то у чому воно полягає? Хантінгтон зазначає: «Попу- лярність американського прапора після подій 11 вересня є яскравим доказом не лише того, що ідея національної ідентичності почала відігравати більшу роль для американців, але і про незрозумі- Хто ми? Проблеми соціальної, культурної та правової ідентичності Проблеми філософії права. – 2008-2009. – Том VІ-VІІ. 19 лість для них суті цієї ідеї». Так постає питання, що являє собою зміст ідентичності? 3. Фон Врігт і Хантінгтон, як і інші мислителі, які досліджували питання ідентичності, прийшли до висновку, що немає узагальнюючого визна- чення для цього поняття. Зрозуміло лише те, що обов’язковою, хоча і недостатньою, ознакою іде- нтичності є постійність. У інакшому випадку не- можливо було б сформувати загальне сприйняття ідентичності. Зокрема, фінський філософ Ейно Кайла (Eino Kaila), попередник фон Врігта, ви- користав як приклад істоту, створену з диму; всі відчуття зникають одразу ж, торкнувшись її сві- домості. Така істота нічого не може пізнати і зрозуміти, оскільки немає постійності і незмін- ності у її свідомості. У контексті аналізу проблеми ідентичності можна виділити два її типи – індивідуальну та суспільну. Про індивідуальну ідентичність мова іде тоді, коли людина може дати відповідь на такі питання: хто вона, чому вона надає перевагу і яке її відношення до інших членів суспільства? Ідеться про самопізнання. Основне питання не- обхідно поставити так: «Хто я?» Хантінгтон ставить те саме питання, але у множині: «Хто ми?» Його не цікавить окремий американець, а американське суспільство в ціло- му. Він порушує такі питання: «Під поняттям МИ мається на увазі один народ чи декілька? МИ – це те, що допомагає відрізнити нас від усіх ін- ших? МИ – це західноєвропейська нація? Або МИ – людська цивілізація в цілому?» Хантінгтон приходить до висновку: «По суті будь-який варі- ант відповіді на ці питання виражає припущення з приводу ідентичності». Вищезазначені питання можна перенести і на поняття суспільної ідентичності. З іншої сторони, при визначенні поняття суспільної ідентичності важливу роль відіграють традиції, досвід минулих поколінь, щасливі та болючі сторінки історії. Адже як щасливий, так і болючий досвід, однаковою мі- рою впливають на формування ідентичності. Це свідчить про те, що на понятійному рівні суспільна ідентичність передує індивідуальній. На підтвердження цього фон Врігт зазначає, що суспільство надає індивіду досвід, за допомогою якого він може формувати власну ідентичність. Усе так само як і при вивченні мови. Рой Баскарі (Roy Bhaskari) стверджує, що людина народжу- ється і зростає у певному мовному середовищі, а отже, вивчає мову суспільства, а не створює свою. Такої ж погляду додержується і Людвіг Вітгенштайн (Ludwig Wittgenstein), людина не може сформувати мову. Людина є в’язнем мови, так само індивідуальна ідентичність формується під впливом суспільства та існуючої культури. Сила індивідуальної ідентичності залежить від того, наскільки правдиві ідеї лежать в її осно- ві. Сильна ідентичність – це правдивий погляд на себе. Це саме стосується і суспільства. Ідентич- ність індивідуальна або суспільна, в основі якої лежать вузькі та деформовані уявлення, дуже вразлива. І, що ще гірше, така людина стверджу- ється за рахунок інших. Той, хто володіє слаб- кою ідентичністю, дуже рідко лояльний та скро- мний по відношенню до інших, а навпаки, агре- сивний, образливий і навіть деспотичний і бру- тальний. Людина, яка реально оцінює факти, че- сна та має почуття гідності, не потребує утвер- джуватися за допомогою інших. Такий тип іден- тичності не потребує причиняти біль іншим, па- нувати над ними або знищувати їх. 4. Усе вищезазначене висуває перед нами проблему ідентичності людини та суспільства у сучасному світі. Я вже звертався до того факту, що модернізація зруйнувала західноєвропейську традицію, побудовану на іудейсько-християнсь- ких цінностях і надбаннях минулих поколінь. Такі обставини доволі загрозливі, навіть трагічні. Сучасний європеєць збився зі шляху пошуку своєї ідентичності. Він утратив самого себе. Оскільки ідентичність є основою для самопізнання, то людина та суспільство без неї відділяються один від одного. У зв’язку з цим я згадую зауваження Сорена Кіркегарда (Soren Kierkegaard): найважче ставати самим собою. Ось чому проблема відді- лення суспільства і людини настільки помітна при характеристиці західного суспільства. Фон Врігт писав: «Сучасна, середньостатистична глобалізо- вана людина – це відокремлена істота, яка змага- ється з іншими в егоїстичному прагненні до нажи- ви. Така людина є Нарцисом нашого часу, самотня у своєму світі. Та водночас у своїй самотності вона намагається шукати свою ідентичність або те, що її може замінити». Такі самі проблеми висуває перед собою Хан- тінгтон, досліджуючи ідентичність американсь- кого суспільства. Особисто я хотів би наголосити на тому факті, що у сучасному світі ідентичність та її складові частини вже не існують. Немає по- вного і точно вираженого поняття ідентичності сучасної людини ні на поверхні сучасного життя, ні під нею. Найскладніша проблема пошуку іде- нтичності – це напрямок, у якому необхідно шу- кати. Дилема полягає у зрозумінні різниці між знанням і пізнанням. 5. Зрозуміло те, що знання пов’язано з понят- тям істини. Коли я формулюю судження С, від- повідно до якого конкретна річ А – це В (надворі Аарніо Ауліс 20 Проблеми філософії права. – 2008-2009. – Том VІ-VІІ. дощ), ми маємо справу зі знанням-суд-женням, якщо С може бути доведено як істинне (надворі справді йде дощ). Знання людини збільшуються разом із постановкою нових суджень та їх дове- денням. Фон Врігт правильно зазначає, що збі- льшується кількість загальних людських істин, а у зв’язку з цим міцнішає і загальнолюдське знання. Водночас необхідно звернути увагу на те, що разом зі збільшенням знання поділяється на окремі спеціалізовані сфери, залишаючи лю- дину без світогляду, побудованого на цілісному знанні. Це створює підґрунтя для появи ірраціо- нальних світоглядів, основою яких є поклоніння магії та чарам. Знання – це не лише зусилля; во- ни звертають людину зі шляху пошуку істинного світогляду. Для ідентичності найнебезпечніше те, що фрагментація знань зумовлює зникнення самопі- знання людини. Пізнання не є тотожним знанню, хоча воно допомагає знанню у раціональному усвідомленні дійсності. Пізнання – це можли- вість до розуміння зв’язків між речами, а також між істинами. Без глибокого аналізу цього пи- тання дехто може сказати, що пізнання – це з’ясування сутностей, пізнання речей або текстів. Коли я пізнаю щось, я пізнаю зв’язок між реча- ми. Не випадково пізнання близьке за значенням до когерентності та сумісності, а не до відповід- ності, навіть якщо спочатку йшлося про зв’язок із відповідністю істині. Пізнання також пов’язане із цінностями, мо- раллю й етикою. Ідентичність має певний етич- ний вимір. Як зазначав фон Врігт, «Моє самопі- знання (ідентичність) неповне, доки воно не буде підкріплене розумінням гармонії, що визначає моє ставлення до інших членів суспільства. Я маю на увазі рефлексивність ідентичності. Якщо я буду зосереджений виключно на егоїстичному прагнен- ні до особистого блага у суспільстві, то моє життя не буде соціальним». Я не можу нічого до цього додати. Ця думка певною мірою співвідноситься з позицією Вітгенштайна про особисту мову. Люди- на не може створити власну мову; це соціальне явище, засіб спілкування між людьми. Ідентичність – це соціально спільний фено- мен. Вона спільна для тих членів суспільства, які мають однаковий досвід. Якщо я зрозумію, що моя ідентичністю знаходиться на шляху Т, то цей шлях стає суспільною ідентичність, якщо я усвідомлю, що інші члени суспільства розділя- ють зі мною однаковий досвід. Навіть якщо не- має необхідності досліджувати це питання більш глибоко, я вважаю, що суспільна ідентичність (хоча можливо, й індивідуальна також) відносить- ся до конвенційної онтології, яку детально дослі- джував Єрік Лагершпетц (Eerik Lagerspetz). Річ існує, якщо я у це вірю, а також якщо я вірю, що інші вірять у це. У будь-якому випадку ми маємо справу з ідеєю ідентичності під впливом комуні- таризму. Розуміння суспільної ідентичності базується на усвідомленні раціональності цінностей, про яку говорив Макс Вебер. Моя суспільна ідентич- ність визначається зв’язками з іншими членами суспільства. Якщо я відмовлюся від власної, ви- няткової ідентичності, з притаманною їй внутрі- шньою приватністю (privacy), то інші неважливі. Та якщо я буду намагатися дослідити свою соці- альну ідентичність, уявляючи, як то бути фіном, американцем чи європейцем, я не зможу зрозумі- ти жодну ідентичність. Ось чому Хантінгтон ста- вить питання «Що відрізняє нас від них?». Якщо брати до уваги етичний аспект ідентичності, як пропонував фон Врігт, то «вони» - це ті, з ким я не відчуваю солідарності та лояльності, яку я відчуваю з іншими, хто є «ми». Якщо проблема поставлена так, то сучасна ідентичність визнача- ється рівнем лояльності та солідарності. Чи лоя- льно ставлю лише до себе, свого кола спілкуван- ня, своєї нації, статі, релігійної спільноти, раси чи до інших також, наприклад, до Європи чи на- віть до усього світу? Я не буду торкатися власної інтерпретації цієї проблеми кількості. 6. Я хотів би звернути увагу на основополож- ні ознаки ідентичності. Як уже вище зазначалося, ідентичність має певний етичний вимір, який проявляється у відношеннях між різними реча- ми. На додаток до цього ідентичність вимагає мудрості (wisdom). Фон Врігт при визначенні по- няття ідентичності сучасної людини у глобалізо- ваному світі зауважує, що людям не вистачає прагнення до мудрості, а збільшення кількості знань і навичок саме по собі не допоможе людині у досягненні добробуту в час науково-технічного прогресу, це навпаки лише ускладнить вибір правильного шляху на майбутнє. Усвідомлення своєї особистості зменшується разом зі збіль- шенням кількості знань і навичок. Ось чому іде- нтичність людини переживає кризу. Людина знає або припускає, що знає набагато більше, ніж по- передні покоління, проте розуміє так само далеко не все. Наприклад, рівень знань за часів Данте був набагато примітивнішим у порівнянні з су- часним суспільством, але вони допомагали того- часній людині пізнати саму себе. Світ був не та- ким динамічним, зрозуміло організований, і його цінності були легкими для сприйняття. І незва- жаючи на те, що світ був дуже жорстоким, іден- тичність була у безпеці. Хто ми? Проблеми соціальної, культурної та правової ідентичності Проблеми філософії права. – 2008-2009. – Том VІ-VІІ. 21 Самуель Хантінгтон у своїй попередній книзі «Конфлікт цивілізацій та перетворення світового порядку» (1996) зазначає, що модернізація зумо- вить конфлікт між цивілізаціями, а не утворення уніфікованої глобальної культури. Сучасна лю- дина втрачає зв’язок зі своїм корінням і шукає підтримку у спільнотах, які підтримують ті ж самі цінності. Такі спільноти будуються в першу чергу на релігії, наприклад, іслам або православ- не християнство. Отже, через взаємну несуміс- ність таких спільнот результатом буде не зміц- нення ідентичності у світовому суспільстві в ці- лому, а лише їх співіснування. Фон Врігт хоча і не підтримує повною мірою ідеї Хантінгтона, проте він погоджується з тим, що їх не можна ігнорувати. Він вбачає майбутнє як період регре- су. Все, що залишилося, - це надія, і фон Врігт з приводу цього зазначає: «Дозвольте нам сподіва- тися на те, що настане день, коли ми досягнемо суспільства, члени якого щиро зможуть сказати «Світ – це моя батьківщина». 7. Я не буду вдаватися до розмірковування з приводу тези Хантінгтона, обмежуся лише тим, що це мало подібне на правду, є великим перебі- льшенням. Варто лише звернути увагу на куль- туру Китаю та Японії. Їхня характеристика ско- ріше дає позитивні, ніж негативні сподівання. Наприклад, цікаво спостерігати за тим, який вплив буде мати конфуціанство на розвиток рин- кової економіки Китаю. З приводу конфлікту ци- вілізацій я хочу акцентувати увагу на більш ву- зькому його розумінні. Ян Бурма й Авішай Мар- галіт називають його Оксиденталізм (Occidental- ism). Їх основна думка полягає у тому, що ми не живемо у «маніхейському світі», де ведеться вічна боротьба між добром і злом. Незважаючи на це, у світі існує велика кількість недовіри та ненависті, спрямованої на захід. Коли ми говоримо про захід- ну ідентичність, то маємо на увазі саме Оксидента- лізм. З цієї точки зору Маргаліт і Бурума влучно ставлять питання: «Чому ненавидять Захід і що є джерелом цієї ненависті?» Загальновідомий факт, що сучасна ненависть проти Заходу в основному зосереджена на Сполу- чених Штатах Америки. З погляду Оксиденталізму політика США є не лише невдалою та несправед- ливою, а й, по суті, дуже жорсткою. Звичайно, вона має багато негативних напрямків, які в основному зосереджуються на війні та окупації Іраку, проте через це США не можна вважати винуватцем усіх проблем. У цьому плані Оксиденталізм – це все- стороння позиція, яка не обов’язково зосереджу- ється на політиці США або її прихильниках. Я не буду зосереджувати увагу на джерелах ненависті, які розглядають Бурума і Маргаліт, адже вони не- важливі для цієї доповіді. 8. Раніше я вже зазначав, що ознаками слабкої ідентичності є нестача знань та самопізнання. Основна ідею Оксиденталізму полягає у тому, що під запереченням заходу лежить нерозуміння того, якою є західна людина, особливо америка- нець. Маргаліт і Бурума обґрунтовано ставлять питання: «Якого рівня сягають культурні непо- розуміння, засновані на неправильному та упе- редженому ставленні інших до нас?» З цієї пози- ції центральне місце займають цінності, на які звертав увагу фон Врігт як на основний елемент ідентичності. Він дійшов навіть до дослідження етичного виміру ідентичності. Ненависть до За- ходу базується на цінностях, які його символізу- ють. Іноземці вбачають такі цінності, наприклад, у фільмах, переповнених насильством і сценами сексуального характеру, які розповсюджуються по всьому світу. Складається враження, що увесь цей бруд, який у фільмах ставиться на перший план, характеризує культуру Заходу. Ця ідея за- гальновідома, тому не будемо звертатися до неї знову. Набагато цікавіше буде продовжити до- слідження разом із Бурумою та Маргалітом. Вони зазначають, що Оксиденталізм охоплює не лише недовіру та ненависть до Заходу або яко- їсь окремої західної держави. Оксиденталізм нена- видить сучасне суспільство. Будь-яке явище, яке наводиться ісламістами як приклад морального розладу Заходу, притаманне і для всього сучасного суспільства. Отже, маємо певний парадокс. Фон Врігт указує на те, що людський досвід ідентичності стає більш слабким і деформованим як наслідок модернізації. Прості та зрозумілі цін- ності розпадаються. Зростаюча кількість знань ви- тісняє мудрість, якої так потребує західна людина. Людина не пізнає саму себе, вона себе втратила. З іншого боку, Оксиденталізм формує свою модель сучасного західного суспільства. Такий самий роз- пад цінностей, який стосується західної людини, притаманний і для Оксиденталізму, як загальної картини сучасності. Цінності, які руйнуються, фо- рмують загальну ваду, яка характеризує західну людину, якщо дивитися ззовні. Отже, криза західної ідентичності ззовні не дає змоги західній людині чітко зрозуміти свою ідентичність. Варто сказати, що існує внутрішній і зовнішній досвід ідентичності, який діє у різних напрямках. Розділений образ західної сучасності підсилює Оксиденталізм і водночас підриває за- хідне самопізнання. 9. Під час аналізу питання Оксиденталізму Бурума та Маргаліт не обмежилися порівнянням світу Ісламу та західного світу. Це питання знач- Аарніо Ауліс 22 Проблеми філософії права. – 2008-2009. – Том VІ-VІІ. но ширше. Оксиденталізм є лише однією із форм фундаменталізму. Фундаменталізм ми можемо спостерігати також на заході, хоча дехто так не вважає. Фінський історик Пекка Масонен (Pekka Masonen) стверджує, що фундаменталізм ідеалі- зує цінності досучасного суспільства, патріарха- льний устрій, спадкову теократію. Зважаючи на це, фундаменталізм – це певна ностальгія, проти якої сучасне суспільство безсиле. Важливе місце відводиться релігії та її замін- никам. Розвиток західної секуляризації призвів до того, що релігія у сучасному суспільстві є сферою приватного життя, тоді як у досучасному суспільстві вона була ще й інструментом влади. Бурума та Маргаліт наголошують на тому факті, що фундаменталізм за своєю суттю знаходиться над владою, а фактично є втратою влади. У су- часному західному суспільстві релігійні служи- телі втрачають той вплив, який їм належав рані- ше. Яскравим прикладом може бути сьогодення Скандинавського суспільства. Голос церкви лед- ве чути, і, втративши свій вплив, зазвичай при- єднується до застосування влади. Коли йдеться про співвідношення між релігі- єю та владою, поза всякими сумнівами, необхід- но звернути увагу, наприклад, на іслам або пра- вославне християнство. Західний фундамента- лізм більш войовничий, ніж ісламізм, який дає повністю деформовану картину релігії Іслам. За- хідна людина повинна відкрити очі на тенденції фундаменталізму на заході. Ось де Бурума і Ма- ргаліт показують у вищій мірі свідомий погляд на шлях світу (way of the world). Вороги сучасного суспільства об’єдналися у велику групу західної інтелігенції. Пекка Масо- нен, посилаючись на Буруму та Маргаліта, за- значає, що ця група інтелігенції прагне до вста- новлення олігархії знаючих, а простіше – до пат- ріархального суспільства, і, як засіб досягнення цієї мети, розглядають тоталітарну ідеологію. Певна частина інтелігенції захоплюється логічніс- тю, простотою та дисципліною тоталітарної ідео- логії. Таке відношення типове для багатьох захід- них рухів сталінізму та майоізму, які знайшли під- тримку і у середньому, і у вищому класах, зверта- ються до тих, для кого справжній робочий клас далекий та невідомий. Повернення до тоталітариз- му було і є протиотрутою проти множинності цін- ностей, яка у сучасному суспільстві набуває форми нестачі цінностей, цитуючи Мілана Кундеру (Milan Kundera), нестерпної легкості життя. Піднесення Оксиденталізму на сході та заході не є виправданням для песимізму. Фон Врігт по- кладає надію на нові елементи розвитку. Це ж саме роблять Бурума і Маргаліт. І це знову пове- ртає нас до проблеми ідентичності. Сучасна лю- дина не повинна піддаватися самокритиці та за- кривати очі на позитивні результати модернізації. Таким результатом є, наприклад, демократія та мир. Насправді демократична держава повинна бути мирною державою. Найціннішим здобутком модернізації є права людини. Відкритість – це та- кож наслідок модернізації, хоча ми інколи її не по- мічаємо. Принцип конституційної держави також можна віднести до здобутків модернізації. Я не буду продовжувати цей перелік. Я лише процитую Пекка Масонен: «Ми маємо справу з реалізацією позитивних якостей минулого». Фон Врігт має на увазі те саме, коли говорить про зростання самопізнання. Це також складає зміст європейської ідентичності. Все ж таки я не вірю в ідеальне бачення нової моделі європейської людини, яка стане наслідком подальшого розви- тку Європейського Союзу. ЄС, безперечно, має багато позитивних характеристик, наприклад, розповсюдження демократії на його периферію, проте мрії про новий тип людини є такими ж, як і мрії про нову «радянську людину», які зникли разом із крахом СРСР. Питання полягає не в по- яві нового типу людини, а у продовженні поста- новкиі питання Хантінгтона: «Хто ми?» 10. Назва моєї роботи охоплює і поняття пра- вової ідентичності. Наприкінці я хочу висловити деякі думки і з приводу цього аспекту проблеми. Рауль ван Канегем (Raoul van Caenegem), бель- гійський професор історії, зазначав: «Оскільки майбутнє темне та непроникне, то я покладаю свій оптимізм на минуле». І це насправді так. Ми пови- нні звертатися до сторінок минулого, для того щоб не задумуватися над речами, які стали зрозумілими багато століть тому. Може здаватися, що ми дослі- джуємо нові речі, а по суті звертаємося до загаль- новідомих фактів. Право не є винятком. Вважається, що Середньовіччя залишило для наступних поколінь чотири вагомих інститути. Два з них утворилися на британських островах, а два на континенті. В Англії зародилася ідея пар- ламенту. Ця ідея, яка розповсюдилася на конти- нент значно пізніше, знайшла своє відображення у рішеннях місцевого суду у XIII ст. в Англії (наприклад, Лецестершир, 1285, у справі пріор Лонда проти Ральфа Бассета). Крім того, Англія стала колискою загального права. Було створено право, яке було звичайним, королівським і сто- сувалося професійних суддів. Ці дві ідеї, парла- ментаризм і загальне право, пізніше запровади- лися у США, а ідея парламентаризму розповсю- дилася у Європу. Незважаючи на це, ці серед- ньовічні форми права заклали основи сучасної конституційної держави. І взагалі поштовхом до Хто ми? Проблеми соціальної, культурної та правової ідентичності Проблеми філософії права. – 2008-2009. – Том VІ-VІІ. 23 розвитку усіх сучасних форм держави стала Ве- лика французька революція, проте якщо зверну- тися до витоків цих ідей, то не можна недооціни- ти роль середньовічної Англії. 11. Іншими були дві основні ідеї континента- льної Європи. У період Середньовіччя почало формуватися загальне право (jus commune), яке розповсюдилося на всю Західну Європу. Загаль- не право континентальної Європи (general law) не варто ототожнювати із загальним правом Ан- глії (common law). Загальне право широко розпо- всюдилося на континенті, особливо на тій тери- торії колишньої, на яку мала вплив Римська ім- перія. Це загальне право в тому розумінні, що існувало місцеве право, яке застосовувалося по- ряд із загальним правом, а іноді і замість нього. Основою пізнішого jus commune стало право, розроблене юристами Римської імперії. Після знищення Західної Римської імперії настав пері- од занепаду римського права. Певне відродження римське право знайшло у Візантії. У 500 р. до н.е. імператор Юстиніан скликав видатних юрис- тів, які об’єднали основні принципи римського права. Були зроблені деякі доповнення відповід- но до вимог сучасності. Це була спроба оживити право. У той час не було кодифікованого законо- давства і суди перебували у повному безладі. Півстоліття потому утворилася група видат- них мислителів права з правової школи Північної Італії (перш за все з Болоньї), яку очолив Ірнерій (Irnerius). З їхніх праць почала розвиватися пра- вова думка Європи. Вчені Болоньї відокремили право від церкви, створили світське право на ос- нові римського права. І це було третє пришестя римського права у середині XI ст. І з цих часів тягнуться усі зародки юридичної техніки сучас- них європейських юристів. Ми цілком справед- ливо можемо вважати себе нащадками римської традиції. Саме тому такі поняття повсякденного використання, як договір, борг, торгівля дару- вання, нерухоме майно, приватна власність ма- ють свої корені саме в римському праві. Поступово Європа почала розвивати своє «зага- льне право» - jus commune. Використання цього терміна давало змогу європейським юристам спів- працювати незалежно від їх походження та мовних ознак. Jus commune було покладено в основу ваго- мих правових пам’яток, таких як Кодекс Наполео- на та Германське цивільне уложення. 12. Іще одним досягненням Середньовіччя є риродне право, хоча його корені сягають набага- то глибше. Зародки природного права ми знахо- димо ще у Стародавній Греції, насамперед у працях Аристотеля. Проте Середньовіччя підня- ло його на новий етап розвитку, перш за все у працях Томи Аквінського. Мова велася про при- родне право, вічне, незмінне, всіх часів і народів, яке існує над земним правом. Тома Аквінський вважав, що таке право надане Богом. Наступні покоління раціоналізували природне право, по- збавили його божественного змісту. Вважалося, що людина здатна зрозуміти й усвідомити одвіч- ні принципи права, які стосуються кожного. Прикладом цього є Загальна декларація прав і свобод людини та Європейська конвенція про за- хист основних прав і свобод людини. Ці документи містять багато основоположних принципів приро- дного права. Так сталося, що Середньовіччя знову серед нас. Сучасні конституції воскресили природ- не право, яке має багатовікову історію. Мораль була повернена праву. Такі зміни заслуговують на підтримку, як джерело цих змін – Середні віки, які були не такими вже темними, як зазвичай прийня- то вважати. Ми не повинні підтримувати Умберто Еко (Umberto Eco) у засудженні повернення Сере- дньовіччя. Сучасність може багато чого перейняти із глибини віків. З приводу цього я можу лише ска- зати: «З поверненням, стародавні ідеї!» 13. Юриспруденція мала особливо вагоме значення в період жорстокої централізації влади (період процвітання Римської імперії, правління Юстиніана, ера Наполеона). Ці періоди подару- вали світу вагомі правові кодекси, наприклад, Звід законів цивільного права, Цивільний кодекс, Кри- мінальний кодекс. Проте правова наука отримала свій розвиток у період послаблення централізації влади. У цей час з’явився неабиякий інтерес до юриспруденції. Її завданням стало вираження справедливості, виведення її з кризи. Яскравим прикладом цього є історична школа права в Німеччині в XIX ст.. Карл Фрідріх фон Савіньї підняв на належний рівень загальне пра- во Німеччини перед початком справжнього про- цесу уніфікації. Савіньї зрозумів, що право ви- никло серед людей і зростає як живий організм. Дух народу (volksgeist) є основою для права, і завдання юриспруденції – вираження цього духу у принципі верховенства права. Юристи висту- пають проміжною ланкою між духом народу (правовою свідомістю) та нормами права, оскі- льки лише юристи наділені особливою юридич- ною технікою для формування правової свідомо- сті. Незважаючи на це, у думках Савіньї є певний парадокс, який має вагоме практичне значення. Оскільки німецька юриспруденція не мала свого власного коріння, то виникла необхідність у розробці правових концепцій та технологій. За основу було взято римське право, зокрема Ко- декс Юстиніана. Отже, парадокс ось у чому: за- вданням юриспруденції стало формування німе- Аарніо Ауліс 24 Проблеми філософії права. – 2008-2009. – Том VІ-VІІ. цької правосвідомості, проте для цього не виста- чало правового інструментарію, який у результа- ті був запозичений у римському праві. Так відбу- валося відновлення забутих принципів римського права. Результатом стало створення пандектного права, яке було взято за основу для подальшого кодексу цивільного права (BGB), а потім і для ста- новлення фінської цивільно-правової традиції. 14. Праці Савіньї у сфері юриспруденції ма- ють неоціненне значення. Коли централізована влада не була в змозі створити загальне право для королівства, це завдання взяли на себе уні- верситети. Цей процес був демократичним, це був прорив знання, по суті відбулося відроджен- ня античної спадщини Європи у сучасних умо- вах. Прикладом може бути те, що навіть у наш час у Гельсінському університеті використову- ється підручник Рудольфа Сома «Інституції» (In- stitutions), за допомогою якого студенти-юристи долучаються до традиції європейської правової думки. Цей підручник залишається і буде зали- шатися актуальним. 15. Свої дослідження я зосередив переважно на європейській ідентичності, і це можна розці- нити як недолік, або вузькість цієї роботи. Тому маю надію, що висновки, до яких я прийшов, можуть бути використані для характеристики ідентичності будь-якого культурного середови- ща. До цього прагнув і фон Врігт у своєму аналі- зі ідентичності. Особисто я виробив певне куль- турне коло європеїзму, тому хотілося б підвести певні підсумки. У наш час ми потребуємо певного елемента, який об’єднав би навколо себе правову європей- ську традицію, а не розділяв її за національною ознакою. Спільне навчання та структура євро- пейської думки є саме такими елементами. Тому я заперечую проти можливості бути добрим юристом-теоретиком і водночас поганим юрис- том-практиком, помилковість цієї ідеї вже давно доведена історією. Вчені-юристи повинні гостро поставити питання: «Хто ми?», відповідь на яке ми не знайдемо ані тепер, ані у майбутньому, адже це взагалі недосяжне. Це питання займає значне місце у пошуку ідентичності та шляху до самопізнання, який триває протягом історії, у моєму випадку – історії Європи. Список літератури 1. Buruma I.-M.A. Occidentalism. A Short His- tory ofAnti-Westernism, 2004. 2. Huntington S.R. Who Are We? The Chal- lenges to America's National Identity 2004. 3. Masonen P. «Baabelin portto ja modernin yhteiskunnan viholliset» («A Harlot of Baabel and the Enimies of the Modern Society»), Book review in Kana-va 2005, no. 7 (in Finnish only). 4. Van Caenegem R.C. European Law in the Past and the Future. Unity and Diversity of Two Millen- nia, 2002. 5. Van Caenegem R.C. «The Unification of European Law: A Piperdream?», European Review 2006, no. 1. 6. Von Wright G.H. «Moderni identiteetti ja eet- tisyys (The Modern Identity and Ethics)», in: Ajatus 63, The Yearbook of the Finnish Philosophical Soci- ety (posthumous, in Finnish only). Аулис Аарнио КТО МЫ? ПРОБЛЕМЫ СОЦИАЛЬНОЙ, КУЛЬТУРНОЙ И ПРАВОВОЙ ИДЕНТИЧНОСТИ Перевод c английского професора С. И. Максимова доклада А. Аарнио «Who Are We? On Social, Cultural and Legal Identity», представленный на XXIII Всемирном конгрессе Международной ассоци- ации философии права и социальной философии в Польше (2007). Aulis Aarnio WHO ARE WE? PROBLEMS OF SOCIAL, CULTURAL AND LEGAL IDENTITY An English translation by professor S. I. Maksymov of the paper by Aulis Aarnio «Who are We? On Social, Cultural and of Legal Identity» presented at ХХІІІ IVR World Congress in Poland (2007).

Хто ми? Проблеми соціальної, культурної та правової ідентичності

Репозитарії

Схожі ресурси