Життєвий рівень київських поліцейських у ХІX – на початку ХХ ст.

В статье рассказывается о жизненном уровне киевских полицейских в ХІХ - начале ХХ вв. На основе анализа источников и научной литературы доказывается, что благосостояние служащих киевской полиции было намного лучше по сравнению с другими слоями населения....

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2009
Автор:	Молчанов, В.Б.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут історії України НАН України 2009
Теми:	Соціальні студії
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/13897
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Життєвий рівень київських поліцейських у ХІX – на початку ХХ ст. / В.Б. Молчанов // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.: Зб. наук. пр. — 2009. — Вип. 16. — С. 266-287. — Бібліогр.: 82 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-13897
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-138972010-12-07T12:03:38Z Життєвий рівень київських поліцейських у ХІX – на початку ХХ ст. Молчанов, В.Б. Соціальні студії В статье рассказывается о жизненном уровне киевских полицейских в ХІХ - начале ХХ вв. На основе анализа источников и научной литературы доказывается, что благосостояние служащих киевской полиции было намного лучше по сравнению с другими слоями населения. In the article, it is told about the living standarts of policeman’s of Kiev in XIX - beginning XX century. On the basis of source and scientific literature analysis it is proved that the prosperity of policeman’s of Kiev was much better compared to the other strata of society and had a firm tendency towards improvement. 2009 Article Життєвий рівень київських поліцейських у ХІX – на початку ХХ ст. / В.Б. Молчанов // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.: Зб. наук. пр. — 2009. — Вип. 16. — С. 266-287. — Бібліогр.: 82 назв. — укр. XXXX-0024 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/13897 947.083.5/72 (477.4) uk Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Соціальні студії Соціальні студії
spellingShingle	Соціальні студії Соціальні студії Молчанов, В.Б. Життєвий рівень київських поліцейських у ХІX – на початку ХХ ст.
description	В статье рассказывается о жизненном уровне киевских полицейских в ХІХ - начале ХХ вв. На основе анализа источников и научной литературы доказывается, что благосостояние служащих киевской полиции было намного лучше по сравнению с другими слоями населения.
format	Article
author	Молчанов, В.Б.
author_facet	Молчанов, В.Б.
author_sort	Молчанов, В.Б.
title	Життєвий рівень київських поліцейських у ХІX – на початку ХХ ст.
title_short	Життєвий рівень київських поліцейських у ХІX – на початку ХХ ст.
title_full	Життєвий рівень київських поліцейських у ХІX – на початку ХХ ст.
title_fullStr	Життєвий рівень київських поліцейських у ХІX – на початку ХХ ст.
title_full_unstemmed	Життєвий рівень київських поліцейських у ХІX – на початку ХХ ст.
title_sort	життєвий рівень київських поліцейських у хіx – на початку хх ст.
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2009
topic_facet	Соціальні студії
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/13897
citation_txt	Життєвий рівень київських поліцейських у ХІX – на початку ХХ ст. / В.Б. Молчанов // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.: Зб. наук. пр. — 2009. — Вип. 16. — С. 266-287. — Бібліогр.: 82 назв. — укр.
work_keys_str_mv	AT molčanovvb žittêvijrívenʹkiívsʹkihpolícejsʹkihuhíxnapočatkuhhst
first_indexed	2025-07-02T15:42:17Z
last_indexed	2025-07-02T15:42:17Z
_version_	1836550389896314880
fulltext	Проблеми історії України ХІХ–ХХ ст. 266 УДК 947.083.5/72 (477.4) В.Б. Молчанов (м. Київ) ЖИТТЄВИЙ РІВЕНЬ КИЇВСЬКИХ ПОЛІЦЕЙСЬКИХ у ХІХ −−−− на початку ХХ ст. В статье рассказывается о жизненном уровне киевских полицейских в ХІХ − начале ХХ вв. На основе анализа источников и научной литературы доказывается, что благосостояние служащих киевской полиции было намного лучше по сравнению с другими слоями населения. In the article, it is told about the living standarts of policeman’s of Kiev in XIX − beginning XX century. On the basis of source and scientific literature analysis it is proved that the prosperity of policeman’s of Kiev was much better compared to the other strata of society and had a firm tendency towards improvement. Історія вітчизняних правоохоронних органів здавна привертала увагу істориків і не лише їх. Разом з тим, якщо дослідженню діяльності карального апарату Російської імперії на терені присвячена значна кількість наукових праць, то питання життєвого рівня службовців поліцейського апарату зазвичай залишались поза увагою переважної більшості дослідників. Крім того, в зв’язку з тим, що в сучасних непростих умовах українського державотворення підрозділи вітчизняної правоохоронної системи нерід- ко стають заручниками боротьби за владу різних політичних сил, вивчення історично- го досвіду забезпечення гідного життєвого рівня представників правоохоронних уста- нов в минулому дасть можливість ефективно здійснювати формування матеріального забезпечення представників силових відомств в нинішній час. Саме тому метою нашого дослідження є ґрунтовне вивчення еволюції життєвого рівня київських поліцейських у ХІХ − на початку ХХ ст. Слід відзначити, що сучасна вітчизняна наука не має єдиного підходу стосовно визначення категорії рівня життя і стверджує, що: «На сучасному етапі досліджень у вітчизняній та зарубіжній практиці можна виокремити два основні підходи, що мають концептуальний характер і можуть бути визначені як основні концепції дослідження рівня життя населення: перша кон- цепція розглядає рівень життя як матеріальне становище населення (у розумінні наяв- ності необхідних матеріальних благ у вигляді доходу для підтримання основних жит- тєвих потреб, забезпеченості певним рухомим та нерухомим майном тощо). Основна увага приділяється питанням визначення раціональних норм споживання та відповідності реального споживання цим нормам, рівня та купівельної спроможності до- ходів, обґрунтуванню їх диференціації в суспільстві, встановленню соціальних стандартів. Добробут окремої особи розглядається через призму загальнонаціонального добробуту. Стратегічна мета держави – збільшувати обсяги виробництва і шляхом перерозподілу до- ходів у суспільстві забезпечувати вищий рівень задоволення потреб; друга концепція (яко- сті життя) базується на визнанні необхідності задоволення потреб людини не тільки в ма- Випуск XVI 267 теріальних благах, а й в умовах для розвитку й життєдіяльності, та означає частковий пе- рехід від макроекономічного до мікроекономічного розуміння. Основна стратегічна мета – створення умов для якісного життя та всебічного розвитку людини»1. На нашу думку обидві концепції визначення рівня життя на сучасному етапі є не- досконалими для його дослідження в минулому. Разом з тим, перша концепція є більш прийнятною оскільки базується переважно на матеріальному забезпечення та спожи- ванні. Справді, важко вести мову про стандарти якості життя та всебічний розвиток людини у ХІХ ст. Крім того, здійснення дослідження навіть за першою концепцією не буде об’єктивним оскільки вона не передбачає вивчення величини робочого часу, ди- наміки рівня зайнятості та безробіття. Ми вважаємо, що без таких важливих компоне- нтів концепція рівня життя має досить неповний вигляд і постає обмеженою не від- творюючи всіх аспектів категорії життєвий рівень. У своєму дослідженні ми залучає- мо дані по зайнятості київських поліцейських для більш повного визначення картини їх життєвого рівня. Разом з тим здійснення ґрунтовного дослідження навіть за таких умов нам видається надзвичайно складним через брак джерельної бази та відсутність такого роду наукових праць як у вітчизняній так і зарубіжній історіографії. Зайнятість представників середньої ланки київських поліцейських цілком залежала від суспільно-політичної ситуації в імперії, стану війни або миру та ін. Зазвичай їх фун- кції полягали в щоденному виконанні своїх службових обов’язків, а робочий день не перевищував світлового. Так, приміром, київський поліцмейстер-квартирмейстер Лит- винов у 1747 р. для міської поліції склав “предосторожности», які містили лише 5 пунк- тів, та за якими визначались службові обов’язки і функції співробітників цього апарату2. З часом обсяги втручання поліцейського апарату в усі сфери життя суспільства почали зростати. Вже через десять років у м. Києві було впроваджено посаду магіст- ратського городничого, яку обійняв Яків Павловський. Надана йому інструкція місти- ла 23 пункти і значно розширювала обсяги його3. За переконанням І.І. Дитятіна, вперше детально юридичне становище міст в Ро- сійській державі та роль поліції в їх житті було регламентоване в таких документах, як «Учреждение о губерниях»(1775), «Городовое положение» (1785), а головним чином в «Уставе о благочинии» (1782). Згідно з цими правовими актами, цілями і завданнями поліції визначались «...безопасность и твёрдость зданий, благолепие и украшение го- родов, содержание мостовой, извоз, постоялые дворы, безвредность воздуха, чистота улиц, рек, колодезей, освещение улиц», а также «целомудрие нравов, ради достижения которого полиция должна прилагать тщание о благолепии и порядке при богослуже- ниях к истреблению роскоши, отвращению пьянства, ко присечению азартных игр, уничтожению общих бань и мылень»4. Політичний нагляд в імперії, як відомо, спочатку здійснювала таємна експедиція Се- нату, а з часом, після ліквідації цієї установи, її функції було перекладено на таємну полі- цію, жандармський корпус та ІІІ відділення його імператорської величності канцелярії5. Як свідчать факти, на території Київщини поліцейське відомство імперії через істо- тне зростання чисельності населення та посилення урбанізаційних процесів, крім міської і сільської поліцій, з початку ХІХ ст. запровадило свої підрозділи на руднях, транспорті, а також ряді великих фабрик і заводів та в прилеглій до них місцевості6. Така тенденція зумовлювала загальне чисельне зростання посадовців карального апарату. Проблеми історії України ХІХ–ХХ ст. 268 Найбільш чисельну, групу службовців і чиновників київської поліції представля- ли звичайні городові, унтер-офіцери, квартальні наглядачі, стражники, чиновники ни- жчого рангу, канцеляристи7, кати, нишпорки, поліцейські та охоронні агенти, рядові, жандарми, стражники та ін. Обов’язки представників цієї групи та їх робочий час рег- ламентувалися, як правило, відповідними статутами, циркулярами і наказами та поса- довими інструкціями. Оскільки представники саме цього найчисельнішого прошарку забезпечували ефективність роботи всіх важелів каральної системи імперської влади, то вивчення їх життєвого рівня представляє найбільший інтерес для дослідників. Одним із ключових показників життєвого рівня є заробітна плата та рівень дохо- дів, які можуть отримуватися індивідом як у грошовій, так і в натуральній формі. Найвищі посадовці імперського поліцейського апарату на Київщині, як правило, мали досить високе грошове утримання. Так, приміром, у 1845 р. київський, волинсь- кий і подільський генерал-губернатор Д.Г. Бібіков за кошторисом отримав 6575 руб. (з них за генеральський чин – 1430 руб., за звання сенатора – 1143 руб., столових грошей за звання генерал-губернатора – 3431 руб. і на утримання будинку – 571 руб.)8. Представляють значний науковий інтерес і обсяги грошового утримання київсь- ких поліцейських в першій половині ХІХ ст. Так, згідно з віднайденими нами бухгал- терськими документами, грошові доходи представників поліцейського апарату м. Києва на зламі XVIII – XIX ст. мали наступний вигляд: Штат поліції м. Києва станом на 16 квітня 1799 р.9 Таблиця 1 Посада Число осіб Річне утримання од- ного в руб. Річне утримання всіх в руб. Поліцмейстер 1 450 450 Асесор 2 250 500 Квартир’єр 1 Отримує жалування в магістраті Баунспектор 1 На поліцейських службовців та витрати по поліції 300 Міський архітектор 1 500 500 Помічник архітектора 1 120 120 Учень архітектора 1 60 60 На архітекторські припаси 100 У трьох частинах міста Інспектор 3 200 600 Судді з членів магістрату 3 Отримують жалування в магістраті Городовий унтер-офіцер 3 60 180 Унтер-інспектор 18 150 2700 Брандмейстер 3 100 300 У 18-ти кварталах міста Квартальний комісар 18 120 2160 Утримання на парадну форму 144 36 5184 Всього 13454 Випуск XVI 269 Якщо уважно проаналізувати вищенаведений штат поліції м. Києва, то побачимо, що ряд її службовців отримували платню не напряму з державної казни, а в міському магістраті, хоча виконували поліцейські функції і безпосередньо підлягали поліцмейс- теру. Незначні суми нарахувань на утримання службовців поліції наштовхують на думку про те, що в них не включено нарахувань столових і квартирних грошей. Викликає зацікавленість і величина утримання штату поліцейської команди м. Києва у 1799 р., яку доцільно показати окремою таблицею. Жалування київської поліцейської команди за новим штатом у серпні 1799 р.10 Таблиця 2 Посада Число осіб Утримання одно- го (руб.) Утримання всіх (руб.) Підпоручик 1 145,18 145,18 Старший унтер- офіцер 1 15 15 Молодший унтер 1 12 12 З наведених у таблиці даних видно, що київська поліцейська команда мала різних за рангом та родом функцій посадовців. Грошове утримання було незначним. У штаті відсутні витрати на амуніцію, однострій та ін. Очевидно, що її представники отриму- вали ще ряд грошових та натуральних надходжень із міського магістрату за окремим розпорядженням губернатора. Викликає зацікавленість і динаміка грошового утримання чинів київського полі- цейського відомства в середині ХІХ ст. Як стверджує Є.А. Самойленко, в цей період у м. Києві на утримання двох столів поліції виділялося близько 2 тис. руб. на рік вра- ховуючи жалування столоначальників по 180 руб. на рік кожному. Загалом у 1854 р. на утримання штату київської поліції було витрачено 32 702 руб. 76 коп. Згодом фі- нансування цієї служби було збільшено завдяки клопотанню київського губернатора до МВС за № 6175 від 22 серпня 1860 р. У ньому вказувалося, що Київ став одним з «орогих» міст Росії. Дороговизна всіх життєвих потреб у першу чергу відображалась на надто низьких окладах чинів київської міської поліції. У зв’язку з цим їх матеріа- льне становище потребувало негайного покращення, оскільки незадовільний рівень утримання змушував поліцейських знаходити протизаконні джерела для утримання себе і своїх сімей11. Після проведення в 60-х роках ХІХ ст. у Російській імперії поліцейської реформи в багатьох містах підросійської України річне утримання городничих не перевищува- ло 280 руб., дільничних приставів – 57, а квартальних наглядачів – 36. Останні отри- мували менше рядових пожежників, котрим платили додатково 5–10 руб. на квартиру, одяг і продовольство. Утримання міської поліції було меншим, ніж земської. У 1859 р. після об’єднання поліції в м. Києві були встановлені наступні річні грошові виплати для її службовців: міським наглядачам – по 150 руб. сріблом та забезпечення квартирою; становим приставам – 300 руб. утримання та по 50 руб. на канцелярію; помічникам станових приставів – 250 руб. на рік; для 37 слідчих приставів признача- Проблеми історії України ХІХ–ХХ ст. 270 лися річні оклади по 300 руб. (всього – 11 100 руб.) та на канцелярські витрати по 50 руб. на рік для кожного (всього – 300 руб.); на створення 12 тимчасових столів у повітових поліціях передбачалося по 240 руб. на кожний (всього – 2880 руб.) та по 77 руб. для кожної повітової поліції на влаштування канцелярських справ. Цього ж року новий начальник корпусу жандармів князь В. Долгоруков, щоб підняти престиж служби у цьому відомстві, добився підвищення платні і пенсій його офіцерам12. Представляють значний науковий інтерес джерела утримання київської поліції. Так, з циркуляру МВС №19921 від 16.8.1862 р. для начальника Київської губернії по губернському правлінню дізнаємося, що фінансування цього відомства здійснювалось наступним чином: «Джерела на утримання поліції: 1. При появі паспортів з дворян, купців та промисловців − по 20 коп., з міщан по 10 коп. 2. При отриманні свідоцтв про відсутність перепон до виїзду з міста чи повіту по 30 коп. Примітка: люди простого звання які приходять до Києва на заробітки від цієї плати звільняються. 3. При видачі свідоцтв за ст.211 т.14 статуту про паспорт торгівельного класу людям які проживають тут за паспортами і відкривають через пошту рахунки по 30 коп. 4. При видачі свідоцтв про відсутність заперечень на отримання паспортів для виїзду за кордон по 1,5 руб. 5. При видачі свідоцтв про відсутність перепон на відкриття торгівельних закла- дів та постоялих дворів – 1,5 руб. Примітка: якщо ці свідоцтва видаються графськими думами, то цей збір знімається графськими думами на користь поліції. 6. При видачі щорічно нових свідоцтв утримувачам закладів публічних жінок на безперешкодну діяльність протягом року по 10 руб на рік. 7. При видачі різним особам без розрізнення звань свідоцтв про поведінку від поліції які вимагаються при вступі на службу та до навчальних закладів по 30 коп. 8. При видачі свідоцтв чи посвідчень на отримання подорожньої за особистою потребою 30 коп. 9. При посвідченні копій з документів, довіреностей і т.п. по 30 коп. 10. При засвідченні підпису особи яка подає прохання до інших присутніх місць, крім поліції, підпису на довіреності, чи інших документів які засвідчуються в Актах чи маклерських книгах по 30 коп., виключаючи осіб зовсім бідного стану, котрим за- свідчувати підписи безкоштовно. 11. При засвідченні повісток поштової контори про тотожність особи, якій адре- сується грошова кореспонденція чи посилка по 20 коп., також виключаючи осіб най- біднішого стану. 12. При видачі свідоцтв про тотожність особи і відсутність з боку поліції перепон на отримання у судових закладах видачі актів і взагалі будь-яких документів по 30 коп. виключаючи осіб найбіднішого стану. 13. При видачі поліцією свідоцтв про відсутність з її боку перепон на відомий те- рмін у свята, масляний тиждень і т.п. на відкриття на базарних площах для простого люду гойдалок, балаганних вистав і звеселянь за кожне свідоцтво по 1 руб. Випуск XVI 271 14. При видачі свідоцтв на отримання в інших місцях грошей по числу суми по 1 % відсотку кожного разу. Примітка: збір цей не повинен стосуватися жалування, пенсій та інших окладів, які призначені для утримання осіб, які їх отримують. 15. При дозволі афіш на концерти маскаради, бали, феєрверки чи інші будь-які видовища, мистецтво, звіринців і взагалі будь-яких публічних вистав і звеселянь, ви- ключаючи лише постійні міські театри, дворянського і купецького клубу, по 2 руб. з кожної вистави, а за всі інші дрібні оголошення по 1 руб. 16. При видачі довідкових копій за визначенням поліції прохачам на випадок по- дачі прохання про те по 1 руб. 17. При засвідченні різного роду товарів, які постачаються за контрактами та на- кладними візниками, коли необхідно поліцейським чиновникам скласти акт таким товарам і засвідчити їх відраховувати 0,25 % від встановленої суми. 18. При видачі свідоцтв при пригоні худоби Черкаських і Українських биків по 5 коп. зі штуки, з ялівок і робочих, дрібної породи, волів по 3 коп., з коней яких при- водять на ярмарки вищої породи по 10 коп. з робочих простих по 3 коп. 19. При дозволі поліціями побудови чи переобладнання будинків 1 % від оціненої суми. 20. За неправильну побудову чи перебудову будинків без відома і розпорядження поліції відшкодовувати з господаря штрафу 2 % від оціненої суми. 21. При заяві становими приставами яким дозволено мати маклерські книги, по- зичкових листів, векселів, контрактів та інших різного роду документів, крім визначе- них мит, відшкодовувати на користь поліції по 0,25 % від 100 %. 22. При видачі сплавних білетів від суми вартості на місці дерев’яних виробів від 100 по 1 руб. 23. При заяві в поліції євреями контрактів на утримання ними в селах оброчних статей по 30 коп. 24. За 666 та 683 ст. 11 стат. векс. представлено законом відшкодовувати з борж- ників по векселях грошей відшкодовувати на користь поліції від усієї суми по 2 % – було справедливим використати силу цього закону не лише до векселів, але взагалі до всіх зобов’язань які представляються до поліції»13. Навіть побіжний аналіз вищенаведеного документу дає можливість усвідомити, що як кількість статей надходжень до бюджету, які контролювала київська поліція, так і їх види та обсяги давали можливість у повній мірі забезпечувати грошові випла- ти для київських поліцейських у відповідності з чинним на той час законодавством.. У зв’язку із зростанням народонаселення та пришвидшенням темпів зростання урбанізаційних процесів протягом другої половини ХІХ ст. апарат державної влади Російської імперії істотно зріс. Як стверджує П. Зайончковський, за 50 років (з 1853 по 1903 роки) чисельність чиновників зросла в 5 разів14. Подібна тенденція спостерігала- ся і в чисельному зростанні службовців каральних органів влади, чому сприяла рефо- рма поліцейської системи. 25 грудня 1862 р. були затверджені «Тимчасові правила про устрій поліції», згід- но з якими старі поліцейські органи в повітових містах (городничий і його канцелярія) і в повітах (земський справник і земський суд) були об’єднані в повітове поліцейське управління на чолі зі справником, який не обирався, як раніше, а призначався губер- Проблеми історії України ХІХ–ХХ ст. 272 натором. І хоч поліцейське управління оголошувалось колегіальним органом, виріша- льне слово належало його голові – повітовому справнику. Повіти поділялися на менші адміністративно-поліцейські одиниці: стани, дільниці і села. В станах поліцію очолю- вали станові пристави. Вони призначались губернатором за поданням повітових спра- вників. З 1878 р. у них з’явилися помічники – поліцейські урядники. Ця посада запро- ваджувалася для нагляду за виконанням поліцейських обов’язків нижчими чинами, зокрема соцькими і десяцькими (останні здійснювали поліцейські функції в селах). Поліцейський апарат Київщини значно збільшився через створення у 80-х роках ХІХ ст. корпусу сільської охорони, головне завдання якого полягало в охороні помі- щицьких маєтків. Сільська охорона утримувалась наполовину за рахунок державного бюджету й самих поміщиків. В умовах швидкого зростання міст у складі міських по- ліцейських управлінь з’явились розшукові («сыскные») відділення, які були зародка- ми карного розшуку15. Незважаючи на істотне зростання апарату каральних органів влади в цей період динаміка їх фінансування залишала бажати кращого. Так, наприклад, міська поліція протягом 21 року функціонувала на основі штату 1854 р.16 Слід звернути увагу на той факт, що в середовищі київських поліцейських особи російського походження мали ряд матеріальних переваг над іншими, які регламенту- валися окремими правилами: «..стосовно правил 30 червня 1867 р., то вони надають місцевим чиновникам російського походження 14–12 класів наступні переваги: 1.Право на підвищення за вислугу років, в чини по скороченому строку, одним роком раніше загального 3 і 4 річного строку (ст.3 правил). 2.Право на підвищення канцелярських службовців в чини 14 класу за скорочени- ми на половину, проти належного по їх походженню, строками (ст.4 правил). 3.Право на отримання за скороченими строками, повних окладів пенсій за 25 та половину за 20 років служби в краї (ст.11 правил). 4. Право на зарахування в строк вислуги на пенсію попередньої служби в імперії по селянських закладах та по виборах від дворянства (ст.5 правил). 5. Право на отримання ордену Св. Володимира 4 ступеня за 35 річну службу за скороченим строком, з тим, щоб 3 роки служби в краї рахувалось за 4 в Імперії (ст.6 правил)»17. Виписка з правил засвідчує, що в професійній кар’єрі київських поліцейських ро- сіяни мали набагато більше можливостей швидше збиратися наверх по службовій драбині, а відтак їх життєвий рівень був вищим у порівнянні з тими службовцями по- ліції котрі не мали російського походження. Окремим рядком слід сказати і про нештатних співробітників київської поліції у ХІХ ст. На думку А.С. Чайковського та М.Г. Щербака, “з нечисленних документів, які до нас дійшли (більшість знищено під час жовтневої революції і громадянської війни), вимальовується досить строката картина складу глибоко законспірованих інформаторів. Серед них подибуємо людей, зобов’язаних підтримувати зв’язок з поліцією за родом роботи (скажімо двірники), занепалих і аморальних (типу п’яничок), наївних і приміти- вних у своїй вірнопідданості (здебільшого, дрібних службовців, домогосподарок), гоно- ровитих авантюристів, яким належність до агентури приносила задоволення, і т.д. і т.п. І тут-таки – чиновники зі становищем, титуловані представники вищого світу, працівники Випуск XVI 273 культури, літератури й публіцисти (такі, як Ф.Булгарін, М.Греч), члени опозиційних партій (навіть відомі діячі – Є.Азеф, Р.Малиновський). Та відділення віддячувало їм значними сумами (по статті «Таємні витрати») недарма»18. Цікаво з цього приводу свідчить В.Д.Новицький: «За царювання Миколи І управ- ляючий ІІІ відділенням Л.В.Дубельт платив вивідачам суму кратну 30 – на згадку про суму срібників, які отримав Іуда Іскаріот; він же ставив до кутка вивідача Фадея Ве- недиктовича Булгаріна, коли йому траплялось забрехатися у своїх «доповідних» (що було, на жаль, нерідко). Характерно, що і знаменитий Шервуд, який намагався водити за носа керівництво, попри всі свої заслуги вилетів з ІІІ відділення»19. У другій половині ХІХ ст. грошове утримання київських поліцейських істотно зросло. Як пише Є.А.Самойленко, в м. Києві за штатом 1875 р. і додатками, прийня- тими у 1878 р., нараховувалось 300 городових. Кожен з них мав річне грошове утри- мання в розмірі 140 руб. та доплату 40 руб. на однострій. Дещо більше отримували 103 службовці поліції, відповідно, 144 руб. річного окладу та 50 руб. на однострій. 19 березня наступного року виплати для городових підвищили до 150 руб. річного окладу та 50 руб. доплати на однострій. Суттєвою грошовою допомогою для поліцей- ських у цей період стало і збільшення виплат за відрядження з – 13,5 руб. до 25 руб. на місяць на одну особу. Якщо порівняти штати поліції в м. Києві та м. Одесі за 1879 р., то побачимо, що річне фінансування Київської поліцмейстерської контори становило 7500 руб. на рік, а Одеської – 5000 руб. Разом з тим, грошове утримання одеських дільничних приста- вів, околодочних наглядачів та поліцейських службовців було вищим ніж, у м. Києві. Крім того, в одеській поліції існувала посада перекладача з річним утриманням в 600 руб., а в м. Києві такої посади не було20. Після підвищення грошового утримання в корпусі жандармів ситуація істотно змінилася. Як стверджують А.С. Чайковський та М.Г. Щербак, у цей період бажаючих перевестися з армії в жандарми було багато. Наприклад, у 1871 р. подали відповідні рапорти 142 офіцери; з них шеф жандармів відібрав 21, а комісія рекомендувала зара- хувати лише 621. У зв’язку з соціально-економічними зрушеннями, спричиненими промисловим переворотом та реформою 1861 р., істотно зросла кількість представників поліцейсь- кого відомства та поглибилась їх спеціалізація. Так, у м. Києві з 1873 р. почала функ- ціонувати розшукова поліція. Її начальник одночасно обіймав посаду другого поміч- ника київського поліцмейстера (за що мав надбавку в обсязі 600 руб. на рік). Одночас- но було затверджено і штат розшукової поліції, до складу якої входили помічник на- чальника з річним утриманням в 1020 руб.; 7 “сыщиков» (дозволялося приймати жі- нок) з окладом (у 3 – по 540 руб. і у 4 – по 360 руб. на рік) та 8 городових з надбавкою до їх річного утримання 576 руб. Значною статтею витрат за цим штатом були екстре- ні видатки, які становили близько 2000 руб. на рік. Загалом державній казні річне утримання київської розшукової поліції обходилося в 7256 руб.22 Крім того, у м. Києві у 1898 р. здійснювались спроби створити київську річну поліцію (за зразком лондон- ської). Проте успіху вони не мали23. Проблеми історії України ХІХ–ХХ ст. 274 Крім основного утримання всі поліцейські отримували ще й різного надбавки до їх жалування. У зв’язку з цим приведемо обсяги набавок поліцейським службовцям Південно-Західного краю Російської імперії за 1881 р. окремою таблицею. Список поліцейським чинам Київської, Подільської і Волинської губерній, яким призна- чені одноразові допомоги взамін відсоткової прибавки до утримання за 1881 р.24 Таблиця 3 №п/ п Посада, чин і прізвище Сума По Київській губернії 1 В.о.Київського поліцмейстера, дійсний ст. радник Фон Гюббенет 998 2 В.о.помічника поліцмейстера, полковник Нікітін 576 3 Помічник поліцмейстера тит радник Мастицький 476 4 Столоначальник поліцейського управління тит.радн. Барашенков 102 5 Помічник поліцмейстера титулярний радник Толубєєв 140 6 Пом-к Київського повітового справника надв. радник Красицький 476 7 В.о. Бердичівського поліцмейстера колезький асесор Шебанов 190 8 Секретар поліцейського управління титулярний радник Пєнков 160 9 Частн. пристав м. Бердичева, кол. секретар Бразуль-Брутковський 190 10 Пристав 3-го стану Берд повіту колезький асесор Шепель 134 11 Радомишльський повітовий справник колезький радник Світкін 112 12 Помічн Таращанського повітового справника надв.радн. Ющенко 476 13 Пристав 1-го стану того ж повіту капітан Дмитрієвський 190 14 Помічник Васильківського повітового справника кол.ас. Бєлаков 286 15 Пристав 1-го стану того ж повіту колезький асесор Геропес 300 16 Пом-к Канівського повітового справника надв. радник Вишняков 476 17 Старший засідатель поліцейського управління кол.ас. Балясний 96 18 Секретар поліцейського управління тит.радник Копитько 96 19 Пристав перш стану того ж повіту кол.ас. Гермашев 190 20 Пристав 1-ї частини м. Умані колезький секретар Морозов 190 21 Помічник пристава 1-ї частини м. Умані тит. радник Грибов 190 22 Пристав 3-го стану Уманського повіту кол. асесор Давидович 286 23 В.о. Звенигородського повітового справника майор Мещерський 452 24 Сек-р Звенигородського поліцейського управління кол.ас. Гедговд 286 25 Пристав 1-го стану Звенигородського повіту тит. радн. Безпалов 190 26 Ст.засідатель Липовецького поліц. упр-ня кол. ас. Андрієнко 286 28 Секретар того ж управління титулярний радник Черниченко 95. 29 Пристав 1-го стану того ж повіту титулярний радник Навротський 96 30 Пристав 2-го стану того ж повіту колезький асесор Жданов 218 31 Черкаський повітовий справник колезький асесор Панкєвич 490 32 Ст. засідатель поліцейського упр-ня кол.секр. Міщенко-Анісімов 95 33 Поліцейський наглядач 1-ї частини Черкас тит.радник Коссюра 190 34 Поліцейський наглядач 2-ї частини того ж міста кол.сек-р Троян 80 35 Пристав 2-го стану Сквирського повіту кол. асесор Позній 190 36 Поліцейський наглядач м. Чигирина тит. радник Литвиненко 110 Випуск XVI 275 По Подільській губернії 37 Поліцмейстер м. Кам’янця колезький секретар Попатенко 150 38 Камۥянецький повітовий справник вістовий поручик Калінович 300 39 Пом-к Летичівського повітового справника губ.сек-р Пєсчанський 200 40 Ольгопільський повітовий справник колезький радник Вощинін 350 41 Гайсинський повітовий справник надвірний радник Янченко 300 42 Пристав 3-го стану того ж повіту кол. реєстратор Красницький 120 43 Притсав 3-го стану Ямпільського пов. провінціальний сек-р Гурін 200 По Волинській губернії 44 Володимир-Волинський повітовий справн. штабс-капітан Боклашов 450 45 Острозький повітовий справник надвірний радник Боровиков 450 46 Рівненський повітовий справник колезький секретар Єрмолаєв 500 47 Пристав 2-го стану Старокостянтинівського повіту Кандауров 190 48 Кременецький повітовий справник надвірний радник Силич 200 49 Пристав 1-го стану того ж повіту, колезький секретар Деканович 140 50 Лубенський повітовий справник надвірний радник Лукич 500 51 Бувший поліцмейстер м. Житомира кол.радн. Газаскіон-Сомальскій 100 52 Заславський повітовий справник ротмістр Енгельгардт 400 53 Поліцейський пристав м. Волочиська, колезький асесор Індутний 160 54 Пристав 1-го стану Дубенського повіту кол. асесор Сердюков 110 55 Пристав 1-го стану Луцького повіту, вістовий поручик Шумаков 150 Всього 14938 Як видно з таблиці надбавка до жалування за 1881 р. по поліції південно-захід- ного краю становила 14938 руб. Зокрема по Київській губернії – 9968 руб., Подільсь- кій – 1620 і Волинській – 335025. Найбільше доплат припадає на Київщину оскільки цей регіон був найбільш густозаселений і економічно розвинений. Оскільки грошове утримання нижчих чинів київської поліції в кінці ХІХ ст. зали- шалось досить низьким, у цій державній структурі спостерігалась значна плинність кадрів. Так, протягом 1899 р. у м. Києві з 388 осіб нижчих чинів поліції звільнились зі служби 233 особи. Плинність кадрів призводила до поширення службових зловживань та посадових злочинів серед поліцейських службовців. Так, П.Ф.Щербина пише, що наглядач київ- ського тюремного замку Анісімов брав участь у виготовленні фальшивих грошей за допомогою ув’язнених Калайди, Блумкіна, Давида Ясського та ін. З двох плавок сума фальшивих грошей складала 400–500 рублів. Гроші оптом продавались київським діл- кам по 30–40 рублів за сотню. Десять рублів з сотні брали собі ув’язнені, а решту 20– 30 рублів забирав наглядач тюрми Анісімов26. Після розкриття цієї справи поліцейське керівництво було вимушене підвищити грошове утримання наглядачів київського тюремного замку. Саме тому як «Смотри- телю» так і двом наглядачам було встановлено доплату в обсязі 900 руб. на рік (по 300 руб кожному)27. Заслуговує на увагу і такий вид позапланових доходів київських поліцейських, як депозитні вклади до банків. На думку В.К.Яцунського, в першій половині ХІХ ст. від- сотки по депозитах були невисокими, а їх кількість незначною28. Проблеми історії України ХІХ–ХХ ст. 276 Негативно на добробуті як всього населення, так і службовців київської поліції ві- дображались наслідки економічних криз. На думку відомого радянського дослідника А.Ф.Яковлєва, кризи промислового капіталізму в Росії мали місце у 1873, 1882 та 1890 рр. Вони мали характер криз загального перевиробництва і були фазами еконо- мічного циклу. Кризи 1900–1903 рр. та 1908–1909 рр. мали структурний характер і не спричинили а ні стрімкого падіння цін, а ні масових банкрутств, а ні різкого зростан- ня безробіття29. Загалом на зламі ХІХ–ХХ ст. ситуація в грошовому обігу залишалась відносно стабільною. Інфляція мала повзучий характер і не могла істотно впливати на життєвий рівень представників каральних органів влади. Значною мірою становище у цій сфері змінилося в дещо пізніший період. Хоча поступове знецінення паперових грошей від- бувалося постійно, проте найвищих темпів воно досягло напередодні та під час пер- шої світової війни. На підставі даних, наведених Н.Шапошніковою, можна стверджу- вати, що величина грошової маси Російської імперії, яка перебувала в обігу протягом 1913–1914 рр., майже подвоїлася30. Це призводило до зниження вартості грошей та купівельної спроможності як усіх громадян так і київських поліцейських зокрема. Загалом, якщо ретельно простежити динаміку грошових доходів головних соціа- льних груп жителів підросійської України на початку ХХ ст. то побачимо, що держав- ні службовці перебували у більш вигідному становищі порівняно з основною масою населення, оскільки грошове жалування вони отримували регулярно і вчасно. Однією з найбільш високооплачуваних категорій була поліція. За даними ЦДІАУК, нами по- будована таблиця грошових доходів київських поліцейських. Грошове жалування поліцейських чинів м. Києва на початку ХХ ст.31 (руб. на рік) Таблиця 3 Посада Жалування Посада Жалування Обер-поліцмейстер 8500 Околодочний наглядач 600 Поліцмейстер 5500 Письмоводитель 600 Керівник канцелярії 3000 Наглядач резерв. команди 400 Пом. поліцмейстера 2500 Кінний стражник 190 Чиновники з особливих доручень 2000 – 2300 Городові старші 250 Начальник розшукової поліції 2000 Городові молодші 190 Пристав 1500 Городові резервні 120 Пом. пристава 1000 Архіваріус 700 Столоначальник 900 Секретар 1600 Пом. столоначальника 700 Казначей 800 Городові тимчасові 190 Журналіст 700 Видно, що найвищу заробітну плату отримував обер-поліцмейстер, а найнижчу – городові та кінні стражники. Досить істотний рівень грошового утримання був у сек- ретаря, пристава та столоначальника. Міська влада постійно приділяла увагу грошо- Випуск XVI 277 вому забезпеченню охоронців правопорядку. Так, у 1903 р. для городових залежно від вислуги було підвищене річне грошове утримання на 50–100 руб.32 Як і в попередній період, чисельність правоохоронців зростала. Так, за свідчення- ми відомого києвознавця В. Ковалинського, у м. Києві у 1911 р. після перенесення борделів з центральної частини міста на віддалену від центру Заводську вулицю для дотримання громадського порядку на навколишній території утримувачки такого роду закладів Прасковія Дячкова, Марія Байкова та Васса Крючкова у грудні просили по- ліцмейстера з наступного 1 січня призначити за їхній рахунок в районі будинків роз- пусти нічний пост у складі одного городового. 10 січня вони вже внесли до міської скарбниці 500 руб. на утримання та 25 руб. на озброєння поліцейського, а також зо- бов’язалися надати для городового помешкання. Міська влада клопотання задоволь- нила33. Обсяг витрат на квартирне утримання вищих чинів поліцейського апарату царсь- кої влади на Київщині можна показати такою таблицею. Земські витрати на квартирне утримання поліцейських у Київській губернії в 1905 р. (руб.)34 Таблиця 4 Види витрат Київська губернія Квартирне утримання судових слідчих 25300 Квартирне утримання повітових справників 7700 Дані таблиці свідчать про значні обсяги видатків із земських бюджетів на цільове задоволення житлових потреб поліцейських посадовців. Найбільше грошей за цією статтею витрачали в Київській губернії на квартирне утримання судових слідчих, а повітові справники отримували значно менше грошей. Представляє науковий інтерес і грошове утримання київських поліцейських нишпо- рок. Так, на початку ХХ ст. заробітна плата філера становила близько 50 руб. на місяць. Для тих, хто прослужив більше одного року, передбачалась надбавка від 10 до 20 руб. Найбільш досвідчені агенти зовнішнього спостереження (зі знанням іноземних мов, до- свідом роботи, старші філери) отримували від 100 до 120 руб. Крім того, отримували, хоча і рідко, нагороди за успішне виконання службових обов’язків. Як правило, їх обсяг не перевищував 100–120 руб. У виняткових випадках нагороди становили 500 руб.35 Згідно зі свідченнями, які наводить у своїй праці відомий вітчизняний історик В.М.Волковинський, начальник київської охранки М.М.Кулябко справно виплачував Дмитру Григоровичу (Мордку Гершковичу) Богрову (подвійному агенту, майбутньо- му вбивці П.А.Столипіна) щомісяця по 100–150 руб., фінансував поїздки за кордон, де його агент «Аленський» вів досить розкішне життя36. Важливою статтею доходів філерів були витрати на відрядження, за рахунок яких компенсувалися не лише затрати на проїзд, а й видавалися добові в обсязі 2,5 – 3 руб.37 Надзвичайно дорого для поліцейського відомства обходилося утримання закордонних агентів, яке становило 250–2500 марок на місяць, тобто від 100 до 750 руб.38 Разом з тим у їх середовищі спостерігалася значна плинність кадрів. Звільнення досвідчених філерів зі служби пояснювалося постійно зростаючою небезпечністю їх професії при незмінно- му грошовому забезпеченні. Крім того, вони не мали ніяких службових прав, а їх сім’ ї Проблеми історії України ХІХ–ХХ ст. 278 не забезпечувались державною допомогою у випадку втрати годувальника. Окремим привілеєм агентів була пільга у вигляді 20 % знижки при відвіданні ними будинків роз- пусти, та все ж вона залишалася для них слабкою втіхою39. Згідно з наведеними П.Павловим даними напередодні Першої світової війни дер- жавні витрати на утримання інформаторів істотно зросли. Гроші на утримання секре- тних співробітників та конспіративних квартир відпускались департаментом поліції з секретного фонду за розробленим ним кошторисом у розпорядження начальників жа- ндармських управлінь, охоронних відділень та розшукових пунктів. Так, у Києві за цією статтею видатків витрачалось близько 12 тис. руб. на рік40. Загалом громадськість не любила службовців правоохоронних установ влади че- рез їх зажерливість. Проте, незважаючи на зростання корупції, штати службовців по- ліцейського відомства постійно зростали. Це було зумовлене тим, що відбувалось зна- чне пришвидшення урбанізаційних процесів, яке було спричинене промисловим пере- воротом та розширенням фабрично-заводського виробництва. Надзвичайно важливою складовою життєвого рівня, яка потребує детального нау- кового вивчення є сфера споживання як київськими поліцейськими так і членами їх сімей різноманітних товарів і послуг. Одним з перших вітчизняних науковців, який ґрунтовно розпочав досліджувати цю сторону людського життя, був С.Подолинсь- кий41. У плані вивчення проблеми задоволення потреб людини у продуктах харчуван- ня надзвичайно цікавими є творчий доробок О.Чаянова, який наголошував, що ви- вчення людської потреби в їжі показує, як різні люди по-різному задовольняють цю потребу42. На його думку, споживач, маючи певну суму грошей і розраховуючи зроби- ти видатки на певну потребу, зробить їх лише в тому випадку, якщо немає іншої, більш нагальної. Якщо ж така потреба є, то видатки з бюджету споживача будуть спрямовані саме на її задоволення, тому що відмова від цього буде більшим тягарем, ніж від попередньої потреби43. Як показує аналіз архівних джерел та наукової літератури вищі київські поліцей- ські посадовці харчувались переважно вдома. Їжу для них готували власні кухарі з найбільш якісних продуктів, а до столу подавала прислуга, наявність якої була необ- хідною для них у той час. До речі, Т.Веблен виділяє наступні мотиви утримання до- машньої прислуги: «1) В умовах підкорення кодексу доброчесності сили і час членів такого сімейства повинні представницьким чином витрачатися в актах демонстратив- ного «неробства…» 2) В умовах підкорення вимозі демонстративного споживання атрибути людського життя (житло, обстановка, екзотичні дрібнички, гардероб, харчу- вання) стали настільки складними і обтяжливими, що споживачі не можуть належним чином справитися з ними без сторонньої допомоги»44. Разом з тим, вони могли вжива- ти їжу і на офіційних балах та прийомах та під час нанесення відвідин. Безперечно, що страв для таких осіб подавали значну кількість і з надлишком. Практично, вони мали можливість дозволяти собі і непродуктивне споживання. Представники середнього прошарку службовців київської поліції харчувались пе- реважно також вдома (їжу для них, як правило, готували домогосподарки), або в за- кладах громадського харчування (кафе, трактирах, ресторанах та ін.). Поліцейські службовці найнижчих рангів, оскільки їх рівень платоспроможності був невисоким, готували собі їжу самі, або це робили їх дружини та інші члени сімей. Випуск XVI 279 Одночасно вони могли купувати їжу в більш демократичних закладах громадського харчування та торгівлі, де вона була доступною за ціною – крамницях, шинках, корч- мах, харчевнях та ін. Дехто з них винаймав помешкання разом «зі столом» або харчу- вався в «чайних» чи користувався «домашніми обідами». Вагомим показником життєвого рівня київських поліцейських є обсяги витрат на харчування. Річ у тім, що серед задоволення матеріальних потреб видатки на продово- льство посідають перше місце, тому при незначному доході переважна його частина витрачається саме на купівлю продуктів харчування. Разом із зростанням доходу час- тка його, що витрачається на продукти харчування, скорочується від загальної суми і змінюється у якісно кращий бік, зменшується вага продуктів рослинного походження, а частка тваринних, навпаки, зростає. Однак потреба у цих продуктах є «мало еласти- чною» (сягнувши визначеної межі, частка видатків на харчування починає скорочува- тися, одночасно збільшуються видатки на інші товари)45. При дослідженні якості та раціонів харчування київських поліцейських представ- ляє суттєвий інтерес такий важливий показник, як вартість продуктів. Цікавою в цьо- му плані є думка О. Єгунова. За його переконанням, ціною хліба, саме тому, що «без нього ніхто жити не може», більшою чи меншою мірою обумовлюються ціни всіх ін- ших предметів виробництва та споживання, відповідно і всіх речей. Ціною хліба ви- значається ціна всіх інших продуктів землеробства, котрі вирощуються лише тоді, коли це приносить більший, або принаймні такий самий дохід, який отримується від хліба. Якщо ціна на хліб зростає, то частина земель, на яких вирощуються інші куль- тури, буде використовуватися під хліб, при чому кількість урожаю цих культур та їх пропонування на ринку скоротиться, а ціни на них відповідно зростуть46. Таким чи- ном, можна припустити, що вартість зернових культур безпосередньо впливає на ціну всіх інших товарів, які присутні на ринку. Так, приміром, згідно з даними Є.Зябловського, на Київщині у серпні 1804 р. лан- тух борошна вагою 9 пуд47 коштував 1 – 15 руб.; круп гречаних – 2,1 – 18; вівсяних – 3 – 19,1; ячних – 1,6 – 20; пшона – 2,6 – 22,5. Четверть48 вівса цього ж року коштувала від 0,75 до 7,5 руб.49 Як бачимо, спектр цін на бакалійні товари був досить значним. На нашу думку, їх величина залежала від обсягів реалізації цих товарів (оптом чи вро- здріб) та від місця продажу. Загалом ціни на харчові продукти протягом розглядуваного періоду зростали. Од- нак, раціони продуктів харчування істотно змінилися у якісно кращий бік. Люди по- чали більше купувати нових продуктів (картоплі, локшини, білого хліба, делікатесів та ін.). Одночасно розширювалась мережа закладів громадської торгівлі та харчування, зростала роль ярмарків. Ціни на головні продукти харчування регулювалися держа- вою шляхом жорсткого впровадження місцевими органами влади політики такс про яку вже писалося в наших попередніх дослідженнях50. Якщо співставити заробітну плату звичайного київського городового з цінами на продукти харчування на початку ХХ ст., то побачимо, що за один день своєї служби він міг придбати собі наступну кількість харчових продуктів (або, або): дві курки; бі- льше 2 кг солоної риби; майже 7 кг яловичини; 2 кг шинки; 1 відро молока; 50 яєць; 5 кг цукру та ін. Проблеми історії України ХІХ–ХХ ст. 280 Друге місце у шкалі людських потреб займає споживання одягу та взуття. У стру- ктурі доходів київських поліцейських окремою статтею їх грошового утримання були виплати на однострій. Разом з тим, у позаслужбовий час вони нерідко одягали цивіль- ний костюм. Крім того, за їх рахунок здійснювалось забезпечення одягом та взуттям членів їх родин. Досліджуючи забезпечення цієї потреби, слід звернути увагу на той факт, що попит на її задоволення є набагато еластичнішим порівняно із задоволенням попиту у продуктах харчування, адже у сфері вдосконалення костюму верхня межа витрачання грошей на задоволення цієї потреби практично відсутня. Вартість одягу та взуття, який вживали більш платоспроможні службовці київсь- кої поліції була вищою, оскільки вони виготовлялись із імпортного якісного матеріа- лу. У зв’язку з цим на їх вартість впливали зовнішньоекономічні чинники. Так, у 1807–1810 рр. через приєднання Росії до континентальної блокади (Тильзитський мирний договір) обіг зовнішньої торгівлі скоротився, що, у свою чергу, негативно по- значилося на обсягах споживання імпортних товарів51. Взимку носили шуби-ротонди, а згодом пальта52. Під час сильних морозів як жін- ки, так і чоловіки використовували виготовлені з овечої вовни чорні, білі, коричневі іноді з орнаментом валянки. Нерідко практикували одягати на чоботи та валянки ка- лоші53. Матеріал для виготовлення одягу використовували як місцевого виробництва, так і імпортний. Так, приміром, у першій чверті ХІХ ст. із м. Лейпцига до України ввозили сукно, байку, полотно, кисеї, тафти, кашеміри, атлас, шкарпетки, хустки та ін.54 У 1810 р. було введено в дію «Положення про зовнішню торгівлю», яке встановлювало високе ввізне мито на цукор, предмети розкошу, лляні, шовкові та вовняні вироби, шкіри. У 1816 р. всі ввізні мита було підвищено. Лише у 1819 р. новий тариф знизив ставки на ввіз сировини і напівфабрикатів55. Відомий автор тих часів, Я.Новиков, розлючено критикуючи політику протекціонізму царського уряду, стверджував: «… наш тариф вважає шовкові тканини предметом розко- шу і обкладає їх високим митом. Але середній клас у Росії думає інакше. Немає дрібного чиновника, бідного офіцера чи прикажчика, дружина якого не вважала б за необхідне, при відомих умовах, одягти шовкове плаття. Чоловік розорюється, робить борги, проте разом з тим усвідомлює необхідність жертви через вимоги громадської думки»56. Наявність високої ціни на шовкові вироби у першій половині ХІХ ст. підтвер- джують і вітчизняні краєзнавці. Так, приміром, Ю.К.Домотенко засвідчує, що у 1849 р. на Київщині 1 фунт шовку коштував 12 руб. З нього виходило 12 наміток, які продавалися по 2 – 3 руб. Відповідно, 1 фунт шовку давав 18 руб. прибутку. В окремі роки сільська сім’я від тутового промислу мала до 80 руб. і більше доходу57. В.В.Потаніна стверджує, що митні тарифи, які були запроваджені у 1857 р., були досить низькими. Проте у 1868 р. було запроваджено ще більш протекціоністські ми- та58. Саме ці заходи і викликали масове невдоволення споживачів. Однак, незважаючи на всі негаразди, споживання київськими поліцейськими та членами їх родин одягом і взуттям протягом ХІХ – початку ХХ ст. істотно поліпшилося. Разом із зростанням фабричного виробництва збільшувалось пропонування цих предметів на ринку. Роз- ширення товарно-грошових відносин та торгівельної мережі робили їх більш доступ- ними для споживачів. Випуск XVI 281 Про істотне збільшення пропонування готового одягу свідчать газетні рекламні оголошення тих часів. Так, газета «Киевлянин» у 1897 р. повідомляла, що торгівель- ний дім «Котляров и Черноголовкин» реалізує лляну тканину подвійної ширини по 30 коп. за аршин59 і бумазею по 12 коп.60 Інше періодичне видання − «Жизнь и искусс- тво» − у 1893 р. повідомляло про розпродаж у м. Києві білизни до Різдва Христового: сорочок батистових з комірами і манжетами по ціні 1,15 руб.; полотняних – 1,5 руб.; шкарпеток за ціною 65 коп. за пів дюжини; фуфайок теплих по 75 коп. та ін.61 Ця ж газета у 1894 р. надрукувала оголошення про розпродаж у київському «Варшавсько- му» магазині зимових пальт за ціною 9 руб.; осінніх − по 5 руб.; літніх – по 4 руб. 75 коп.; миколаївських шинелей – по 35 руб.; піджачних костюмів – по 6 руб. 50 коп.; штанів – по 1 руб. 40 коп.62 Окрему увагу слід приділити споживанню товарів широкого вжитку та предметів довгострокового користування та побуту. В цілому вони залишались доступними за ціною. Так, приміром, на початку ХІХ ст. в м. Києві ціни на побутові речі були такі: пляшка кришталева – 12,5 коп.; склянка – 10; глечик кришталевий – 16; сулія – 6; сито – 6; писанка – 963. Меблі замовляли у майстрів або купували готові. При нагоді товари довгостроко- вого вжитку можна було придбати за помірною ціною на розпродажах. Так, у 1877 р. преса повідомляла про продаж з торгів віденського піаніно, м’яких меблів, столів, ка- ртин, ламп, шаф та ін., які були оцінені в 277 руб.64 В кінці ХІХ ст. металеве ліжко можна було придбати за 10–12 руб.65, а вартість чорного гарнітуру, оббитого оксами- том, становила від 100 руб.66 У загальній шкалі життєво необхідних потреб людини третє місце після харчу- вання та споживання предметів першої необхідності і довгострокового вжитку посідає забезпечення житлом та побутовими зручностями. Саме ці фактори найбільш яскраво характеризують загальний добробут службовців київської поліції. Всі помешкання, якими вони користувались для проживання, можна поділити на приватні та орендова- ні. Слід відзначити, що асортимент пропонованого житла був досить широким і скла- дався з особняків, невеликих будинків, квартир та кімнат. Найвищі посадовці київського поліцейського апарату проживали у власних особ- няках, які знаходились на території їх садиб, або маєтків чи в містах де вони перебу- вали на службі. Службовці середнього та нижчого прошарків проживали у власних будинках та квартирах, або винаймали житло. Вартість помешкань та їх оренди була різноманітною і залежала від таких факторів, як якість житла, місце розташування, забезпеченість побутовими зручностями, ціна землі. Ціна на будинки в губернських центрах завжди була високою, тим більше, якщо вони були новими, мали багато поверхів та значну площу. Так, приміром, на початку ХІХ ст. у м. Києві будинок купця Лаберди було оцінено в 25 000 руб., вдови поручика Настасії Вулавичевої − в 12 000 руб., колезького асесора Георгія Рибаковського − в 6500 руб. та ін.67 Разом з тим, при бажанні в цей же період в м. Києві можна було придбати стару хату за 100–150 руб.68 У 1894 р. київські газети рекламували оренду п’ятикімнатної квартири з виходом у двір, «ватер-клозетом», каналізацією та ванною по вул. Микільсько-Ботанічній № 81 за Проблеми історії України ХІХ–ХХ ст. 282 480 руб. на рік69. У сільській місцевості житло було значно дешевшим. Так, згідно з да- ними І.Фундуклеєва, в середині ХІХ ст. в Київській губернії селянське обійстя у складі хати, стодоли, хліва і комори можна було збудувати за 91 руб. 20 коп. сріблом70. До послуг київських поліцейських під час відряджень, подорожей та мандрівок у різних містах підросійської України функціонували готелі. Їх мережа протягом дослі- джуваного періоду значно розширилася, а вартість послуг була різною. Так, приміром, київський готель «Росія» в кінці ХІХ ст. пропонував приміщення за ціною від 75 коп. до 4 руб. за добу. За умови помісячної оплати вартість проживання була нижчою – від 12 до 50 руб. і дорожче71. Дещо нижчого класу у м. Києві був готель «Саксонський». У ньому винаймання помешкань коштувало від 50 коп. до 3 руб. за добу. Правда, у цьому закладі всі номери були обладнані ваннами, електричним освітленням, телефо- нами та ін. Крім того, тут для клієнтів безкоштовно надавали постільну білизну та самовари72. Готель «Стара Женева» в м. Києві по вул. Софійській у 1896 р. здавав но- мери за ціною від 50 коп. до 3 руб. за добу73. Аналізуючи доступність житла протягом ХІХ – початку ХХ ст. слід згадати і про побутові зручності. Безперечно, на початку ХІХ ст. становище у цій сфері було досить складним. Однак, разом з науково-технічним прогресом та розвитком товарно- грошових відносин в комунальній сфері все більше почали утверджуватись водогінна мережа, каналізація та ін. Про неухильне розширення мережі водогону у м. Києві свідчить рекламне оголо- шення майстра П.Дорфмана, в якому повідомлялось: «Водогони влаштовую всюди задарма ! Отримую лише за матеріал за цінами місцевих прейскурантів !»74. Важливим фактором добробуту було опалення житлових приміщень. Спочатку воно було пічним. Проте, разом з технічним прогресом все більшого поширення поча- ло набувати водяне та парове. Ціни на паливо влада жорстко контролювала і обмежу- вала за допомогою системи такс, яку ми досліджували у попередніх роботах75. Одно- часно спостерігався прогрес і у системах зв’язку. Спочатку це було лише письмове листування поштою, проте у другій половині ХІХ ст. разом із винайденням телеграфу і телефону ці засоби спілкування набували все більшого застосування в житті пред- ставників каральних органів влади. Так, у м. Києві перші телефони з’явились у 1878 р. Газети повідомляли про звуко- вий телеграф (телефон) і пропонували споживачам придбати пару телефонів та 40 аршин дроту лише за 10 руб. Першу телефонну станцію ( 2 комутатори по 50 номе- рів кожний) у цьому місті було введено в дію лише у 1886 р.76 В житті кожної людини помітну роль відіграють засоби пересування. Саме тому вивчення еволюції забезпечення транспортними послугами службовців київської по- ліції представляє значний науковий інтерес. Загалом протягом досліджуваного пері- оду транспорт поділявся на водний та сухопутний. Останній у свою чергу ділився на гужовий та механічний. Всю першу половину ХІХ ст. аж до поразки Російської імперії у Кримській війні монопольне становище займав гужовий транспорт. У зв’язку з цим представляє інтерес вартість коней, які були головною тягловою силою. Поступово коні дорожчали. У 1877 р. київські газети повідомляли про продаж 8-річного сірого коня, навченого ходити під сідлом та у запрягу, за 55 руб. Разом з ним продавались: фаетон за 325 руб.; екіпаж за 300 руб. та коляска без верху за Випуск XVI 283 175 руб.77 Багаті посадовці, як правило, користувались службовим транспортом або мали власний «виїзд». З часом між містами встановлюється регулярне диліжансове сполучення. Так, у другій половині ХІХ ст. вартість проїзду у диліжансі сполученням Київ-Чернігів у І класі становила 4 руб., у ІІ – 3 руб., а за кожний пуд поклажі треба було платити 50 коп. Аналогічне сполучення було встановлено і м. Києва з м. Житомиром. За цим маршрутом вартість проїзду у І класі становила 3 руб. 50 коп., у ІІ – 2 руб. 50 коп. та за поклажу треба було платити по 40 коп. за 1 пуд. Значною пільгою у диліжансовому сполученні було безкоштовне провезення ½ пуда поклажі на кожен куплений квиток78. Починаючи з другої половини ХІХ ст. розпочинається будівництво залізничної мережі. Разом з її розвитком зростало і забезпечення споживачів у потребах пересу- вання між містами та країнами. Залізничний транспорт відразу почав набувати попу- лярності серед пасажирів, оскільки він був більш швидким, ефективним і дешевшим, порівняно з гужовим. Завдяки технічному прогресу з кінця ХІХ ст. усе більшого поширення набувають механічні види транспорту, такі, як трамваї, автобуси, мотоциклети, автомобілі та ве- лосипеди. Окремо варто зупинитись на розвитку міської трамвайної мережі. Проїзд на цьому виді транспорту був значно дешевшим і зручнішим порівняно з послугами віз- ників. Крім того, чиновники київської поліції при виконанні своїх функцій користува- лись громадським транспортом безкоштовно. Цікаво те, що на початку ХХ ст. навіть планували побудувати трамвайну колію між м. Києвом і м. Житомиром79. На жаль, ці плани обірвала Перша світова війна. Другорядним, хоча й важливим показником життєвого рівня є забезпечення засоба- ми особистої санітарії та гігієни, а також медичне обслуговування. Безперечно, що в першій половині ХІХ ст. ситуація в цій сфері залишала бажати кращого. Проте згодом у зв’язку з розширенням товарно-грошових відносин, зростанням ринку, піднесенням за- гальної культури та свідомості громадян почали намічатися тенденції до її поліпшення. Газети другої половини ХІХ – початку ХХ ст. рябіли рекламними оголошеннями з про- позиціями придбати різноманітні засоби санітарії, гігієни, косметики та парфуми. У 1877 р. київська преса повідомляла про наявність різних видів мила в аптечних складах Марцинчика та Неєзе, а також у косметичному магазині Добржанського. Так, 1 фунт мамонтового мила коштував 40 коп. За твердженням рекламодавця, саме воно найкраще освіжало обличчя, надавало шкірі білизни, миттєво повертаючи дівочу сві- жість, захищало від впливу спеки та холоду. Більш невибагливим клієнтам пропону- валось мило з єгипетських трав по 35 коп. за фунт (рекомендувалось шершавим об- личчям з засмагою та тріщинами). Завдяки чудодійній рідині «Індіана», яка коштувала 4 руб. за флакон, можна було пофарбувати сиве волосся у русий, або рудий чи чорний колір. Для жінок пропонува- ли косметичний засіб для шкіри відомого паризького парфумера Легранда під назвою «Одаліска – Creme cosmetgue Briliante» лише за 1 руб. 50 коп.80 В цілому асортимент був досить широким, а ціни на подібні засоби − помірними. Приміром, у другій половині ХІХ ст. великий флакон одеколону вагою 1 фунт у м. Києві можна було купити за 1 руб. Продавали і половину такого флакону за 50 коп., або чверть − за 25 коп. Жіночі парфуми пропонувалися по ціні 35–45 коп. за Проблеми історії України ХІХ–ХХ ст. 284 флакон, а коробка рисової французької пудри − за 25–40 коп. та ін. Прийнятними за ціною були і засоби індивідуальної санітарії: запашний оцет для очищення повітря – 50 коп.; зубний порошок – 15; флакон туалетного оцту – 50; зубного саліцилового елі- ксиру – 60; перлинного молока для дамського протирання – 50; гліцеринового молока – 50; банка англійського кольдкрему – 30–40 коп.81 Разом з косметикою, якщо вірити газетній рекламі, пропонувалися і засоби по бо- ротьбі з паразитами − рідина від молі по 30 коп. за флакон, або свіжий японський по- рошок «Вірна смерть» який знищував блощиць, чорних тарганів, прусаків і мокриць (ціна 1 руб. за фунт)82. Підсумовуючи вищенаведений матеріал у якості висновку до нашого дослідження хотілось би відмітити наступне: По-перше − як світова так і вітчизняна наука здійснила вагомий внесок в теоретичне переосмислення категорії життєвий рівень. Однак, жодне із запропонованих нині визна- чень не є досконалим і не висвітлюють повною мірою усі аспекти даної категорії. По-друге, детальне вивчення динаміки рівня зайнятості та доходів київської полі- ції в ХІХ – на початку ХХ ст. засвідчує ту закономірність, що одночасно із зростанням імперської бюрократичної машини управління чисельно зростав штат в системі охо- рони правопорядку м. Києва. Зайнятість вищих поліцейських чинів м. Києва у пере- важній більшості випадків була перманентною і напряму залежала від їх організова- ності та соціально-політичної ситуації в регіоні. Робочий час у поліцейських серед- нього та нижчого прошарків не був занадто значний, і, як правило, жорстко не регла- ментувався. Доходи представників київської поліції мали свої особливості. Справа в тому, що їх диференціація була доволі значною, адже як грошове, так і натуральне утримання високопосадовців у сотні разів перевищувало доходи рядового складу. Крім основного грошового жалування всі, хто перебував на поліцейській службі в за- лежності від обійманої посади отримували низку доплат у вигляді столових та кварти- рних грошей а також натуральне утримання. По третє, ретельний аналіз динаміки сфери споживання чиновників київської по- ліції в ХІХ – на початку ХХ ст. засвідчує, що разом із розвитком ринкових відносин ситуація і цій царині помітно покращувалась. Істотним чином поступово вдосконалю- валось громадське харчування. В цілому зростало споживання населенням цукру, кар- топлі, делікатесів, приправ та ін. Найкраще харчувались представники вищої поліцей- ської адміністрації. Споживання їжі працівниками середнього та нижчого щаблів по- ліцейського апарату напряму залежало від їх платоспроможності та організованості. У галузі споживання предметів першої необхідності, серед яких чільне місце за- ймають одяг та взуття, найкраще забезпечення мали представники вищої ланки імпер- ського управління, оскільки одяг та взуття для них шили висококваліфіковані кравці та шевці з найдорожчих і найвишуканіших матеріалів. У зв’язку з їх високою плато- спроможністю вони мали можливість купувати найякісніші і найдорожчі товари ши- рокого вжитку. Решта чиновництва та канцелярських службовців правоохоронних установ перебувала у більш скромному становищі. Однак, разом із соціальними та економічними зрушеннями відбувалось загальне поліпшення споживаного одягу та взуття. Ціни на ці вироби були прийнятними, оскільки розвиток машинного виробни- цтва спричинив до впровадження великих масштабів випуску товарів масового спо- Випуск XVI 285 живання. Негативний вплив на процеси ціноутворення нерідко справляла урядова по- літика протекціонізму, яка через завищення ввізного мита на товари першої необхід- ності та предмети широкого вжитку постійно спричиняла до появи дефіциту на окремі групи товарів та невиправданого завищення їх вартості, що в свою чергу зумовлювало погіршення становища у сфері споживання. Житлове забезпечення та побутове обслуговування службовців київської поліції були далекими від досконалості. Проте, порівняно з іншими верствами населення во- ни перебували у набагато кращому становищі, адже держава забезпечувала їх помеш- каннями та видавала відповідні доплати на їх утримання й придбання побутових зруч- ностей. Разом із загальним зростанням міського господарства, появою і розширенням водогінної та каналізаційної мереж, впровадженням поштових перевезень, телеграф- ного та телефонного зв’язку намітились суттєві зрушення в бік загального покращен- ня сфери побутового обслуговування. Разом зі зростанням науково-технічного прогресу у галузі транспортного забезпе- чення відбувалась заміна гужових пересувних засобів на механічні, а користування ними ставало більш дешевим і якісним. Одночасно із загальним розвитком суспільст- ва поступово покращувалось становище і в санітарно-гігієнічній сфері. Про це свід- чать періодичні видання того часу, які пропонували споживачам значний асортимент такого роду предметів за доволі помірними цінами. Неухильне покращення відбува- лось і з наданням медичних послуг. ___________________________ 1 Рівень життя населення України / НАН України. Ін-т демографії та соц. дослідж., Держ. ком. статистики України; За ред. Л. М. Черенько. – К.: ТОВ «Видавництво «Консультант», 2006. – С.16−17. 2 Тищенко М. Інструкція Київського магістрата магістратському городничому 1757 року. Б.м., б.р. – С.89. 3 Там само. – С.93. 4 Дитятин И.И. Статьи по истории русского права. − СПб.:Паровая скоропечатня А. Пороховщикова, 1895. − С.14. 5 Чайковський А.С., Щербак М.Г. За законом і над законом: З історії адміністративних ор- ганів і поліцейсько-жандармської системи в Україні (ІХ – початок ХХ ст.). – К.: Україна, 1996. – С.74–75. 6 Там само. – С.62. 7 Канцеляристи ділились на 4 розряди у відповідності з походженням: 1)спадкові дворя- ни; 2) діти особистих дворян, купців І гільдії та духовенства; 3) діти приказнослужбовців, куп- ців ІІ і ІІІ гільдій; 4) діти міщан та податних станів. Для всіх цих розрядів встановлювались особливі строки вислуги першого класного чину/Зайончковский П.А. Правительственный ап- парат самодержавной России в ХІХ в. – М.:Мысль, 1978. – С. 34. 8 Зайончковский П.А. Указ. соч. – С.75. 9 ДАК. – Ф.1. – Оп.1. – Спр.77. – Арк.33. 10 Там само. – Арк. 29. 11 Самойленко Е.А. Киевская городская полиция в ХІХ – начале ХХ вв.: Дис. ... к.ю.н. – Х., 2000. – С.35. 12 Чайковський А.С., Щербак М.Г. Назв. праця. – С.83 –84. Проблеми історії України ХІХ–ХХ ст. 286 13 ЦДІАУК. − Ф.442. − Оп.39. − Спр.160 (Дело об увеличении жалования чиновникам гра- дских та земских полиций Киевскойї, Подольской и Волинской губерній. Начато: 10.3.1862, окончено: 14.12.1865. По полицейской части 60 л.). − Арк.8 − 10. 14 Зайончковский П.А. Указ. соч. – С.91. 15 Чайковський А.С., Щербак М.Г. Назв. праця. – С.81 –82. 16 Самойленко Е.А. Указ. соч. – С.69. 17 ЦДІАУК. − Ф.442. − Оп.522. − Спр.227. (Дело по записке Генерал-лейтенанта Каханова о предоставлении чиновникам русского происхождения, занимающим низшие должности, не- которых преимуществ. Начато:31.12.1884, окончено: 8.11.1885. По 1 столу 1 отделения 1884 г. Юго-Западный край Полицейская часть 59 л.). − Арк.43. 18 Чайковський А.С., Щербак М.Г. Назв. праця. – С.73. 19 Новицкий В.Д. Из воспоминаний жандарма. – М.:Изд-во МГУ, 1991. – С.18 20 Самойленко Е.А. Указ. соч. – С.77– 79. 21 Чайковський А.С. Щербак М.Г. Назв. праця. – С.90. 22 Самойленко Е.А. Указ. соч. – С.96. 23 Там же. – С.89. 24 ЦДІАУК. − Ф.442. − Оп.519ю − Спр.211 (Дело о назначении чинам полиции Юго- Западного края, из виходцев внутренних губерний пособия, взамен процентной прибавки к жалованию. Начато: 24.12.1881, окончено:12.3.1882. 10 л.). − Арк.8 − 9. 25 Там же. − Арк.11. 26 Щербина П.Ф. Судебная реформа 1864 года на Правобережной Украине. – Львов: Вища школа, 1974. – С.64 – 65. 27 ЦДІАУК. − Ф.442. − Оп.520. − Спр.96 (Дело о видаче Смотрителю киевского тюремного замка и двоим его помощникам добав очного содержания в 1882 р. Начато:9.6.1882, оконче- но:11.6.1882. 4 л.) − Арк.1−2. 28 Яцунский В.К. Социально-экономическая история России XVII – XIX вв. – М.: Наука 1973. – С.113 29 Яковлев А.Ф. Экономичаские кризисы в России. – М.: Гос. изд-во полит. лит-ры, 1955. – С.16. 30 Шапошнікова Н. Продовольче становище в Україні в роки Першої світової війни (ли- пень 1914 – лютий 1917 рр.). – К., 2002. − С.56. 31 Складено на основі: ЦДІАУК – Ф. 442. – Оп.638. – Спр.1. – Ч.ІІ. – Арк. 11 – 12; Киевля- нин. – 1903. – № 5. – С.3. 32 ДАК. – Ф. 163. – Оп.51. – Спр. 18. – Арк. 7. 33 Ковалинський В. Київські мініатюри. Книга четверта. – К.: Купола 2005. – С.99 –100. 34 Взято з: ПСЗРИ. – ТXXV, отд. 2. 1905 Прилож. – СПб., 1908. – С.176. 35 Чайковський А.С. Щербак М.Г. Назв. праця. – С.81. 36 Волковинський В., Ніконова І. Революційний тероризм в Російській імперії і Україна (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.). – К.:Старий світ, 2006. – С.238. 37 Жандармы России / В.С. Измоздик. – СПб.:Изд. дом Нева, 2002. – С.367. 38 Там же. – С.396. 39 Там же. – С.368., Жухрай В. Тайны царской охранки: авантюристы и провокаторы. – М.: Изд-во полит. лит-ры, 1991. – С.42, 47, 49. 40 Павлов Г. Агенты, жандармы, палачи. – Петроград:Былое, 1922. – С.10 – 13. 41 Подолинський С. Вибрані праці. – Луцьк: ТзОВ Агроспецсервіс, 2004. – С.88. 42 Чаянов А. Очерки по теории трудового хозяйства. – Вып.2. – М.: Тов-во типогр. А.И.Мамонтова, 1913. – C 11. 43 Там же. – C 11. 44 Веблен Т. Теория праздного класса. – М.: Прогресс, 1984. – С.106. Випуск XVI 287 45 Наумов Г. Бюджеты рабочих г. Киева. – К., 1913. – С.34. 46 Егунов А.Н. О ценах на хлеб в России и их значение в сфере отечественной промыш- ленности. – М.: Университетская типография, 1855. – С.ІІІ. 47 1 пуд = 40 фунтів=16,38 кг// Советский энциклопедический словарь. – М., 1981. – С.1093. 48 1 четверть = 6 пудів, або =209,91 л // Там само. – С.1502. 49 Зябловский Е. Статистическое описание Российской империи в нынешнем ее состоянии с предварительными понятиями о статистике с общим обозрением Европы в статистическом виде. – СПб.: Тип-я правительствующего Сената, 1845. – С.38. 50 Молчанов В.Б. Вплив державного регулювання цін на життєвий рівень населення України (початку ХХ століття) // Історія України. – 1999. – № 11. – С.5–6. 51 Казьмирчук Г.Д., Соловйова Т.М. Соціально-економічний розвиток Правобережної України в першій чверті ХІХ століття. – К.:ТОВ Міжнародна фінансова агенція, 1998. – С.96. 52 Беловинский Л.В. История русской материальной культуры. – М.:Вуз. книга, 2003. – С.109–110. 53 Там же. – С.73. 54 Казьмирчук Г.Д., Соловйова Т.М. Назв. праця. – С.102. 55 Там само. – С.96. 56 Новиков Я.А. Протекционизм. – СПб., 1890. – С.26. 57 Домотенко Ю.К. Преславне містечко Трипілля на Київщині: історичні нариси. – 2-е вид., допов – К.: За друга, 2006. – С.94, 96. 58 Потанин В.В. Таможенная политика России 60-х годов ХІХ в. и русская буржуазия / Про- блемы общественной мысли и экономическая политика России ХІХ–ХХ веков. – Л., 1972. – С.61. 59 1 сажінь = 3 аршинам = 7 футам = 2,1336 м / Советский энциклопедический словарь. – М., 1981. – С.1170. 60 Киевлянин. – 1897. № 355. – С.6. 61 Жизнь и искусство. – 1893. – № 4. – С.4. 62 Там же. 1894. – № 76. – С.6. 63 Лазаревська К. Назв. праця. – С.305. 64 Киевский листок объявлений. – 1877. – № 3. – С.3. 65 Жизнь и искусство. – 1897. – № 80. – С.4. 66 Киевлянин. – 1899. – № 184. – С.5. 67 ІР НБУ. – Ф.61. – № 940 – 961. – Арк. 26. 68 Лазаревська К. Назв. праця. – С.302. 69 Жизнь и искусство. – 1894. – № 265. – С.1. 70 Фундуклеев И. Указ. соч. – С.54. 71 Жизнь и искусство. – 1898. – № 76. – С.3. 72 Ведомости сельского хозяйства и промышленности. – 1899. – № 69. – С.4. 73 Жизнь и искусство. – 1896. – № 3. – С.4 74 Ведомости сельского хозяйства и промышленности. – 1899. – № 1. – С.3. 75 Молчанов В.Б. Вплив державного регулювання цін…. – С.5–6. 76 Кабыш С. Откуда пошёл киевский телефон // Київська старовина. – 2004. – № 4. – С.16. 77 Киевский листок объявлений. – 1877. – № 4. – С.3. 78 Там же. – № 19. – С.3. 79 Рада. – 1912. – № 955. – С.3. 80 Киевский листок объявлений. – 1877. – № 2. – С.3. 81 Там же. – С.4. 82 Там же. – №3. – С.4.

Життєвий рівень київських поліцейських у ХІX – на початку ХХ ст.

Репозитарії

Схожі ресурси