Забезпечення робочою силою вугільної промисловості Донбасу у пореформений період
Розвідка має за мету розглянути низку аспектів процесу формування робітництва вугільної промисловості Донбасу у післяреформений період.
Збережено в:
| Дата: | 2009 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут історії України НАН України
2009
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/13906 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Забезпечення робочою силою вугільної промисловості Донбасу у пореформений період / І.В. Довжук // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.: Зб. наук. пр. — 2009. — Вип. 16. — С. 52-56. — Бібліогр.: 19 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-13906 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-139062010-12-07T12:03:53Z Забезпечення робочою силою вугільної промисловості Донбасу у пореформений період Довжук, І.В. Сторінки вітчизняної економічної історії Розвідка має за мету розглянути низку аспектів процесу формування робітництва вугільної промисловості Донбасу у післяреформений період. Основная цель статьи – рассмотреть ряд аспектов процесса формирования рабочего класса в отрасли угольной промышленности Донбасса в пореформенный период. The main purpose of the article – to consider several aspects of the formation of the working class in the Donbass coal industry in the post-reform period. 2009 Article Забезпечення робочою силою вугільної промисловості Донбасу у пореформений період / І.В. Довжук // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.: Зб. наук. пр. — 2009. — Вип. 16. — С. 52-56. — Бібліогр.: 19 назв. — укр. XXXX-0024 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/13906 553, 94 (477.62) «18-19» uk Інститут історії України НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Сторінки вітчизняної економічної історії Сторінки вітчизняної економічної історії |
| spellingShingle |
Сторінки вітчизняної економічної історії Сторінки вітчизняної економічної історії Довжук, І.В. Забезпечення робочою силою вугільної промисловості Донбасу у пореформений період |
| description |
Розвідка має за мету розглянути низку аспектів процесу формування робітництва вугільної промисловості Донбасу у післяреформений період. |
| format |
Article |
| author |
Довжук, І.В. |
| author_facet |
Довжук, І.В. |
| author_sort |
Довжук, І.В. |
| title |
Забезпечення робочою силою вугільної промисловості Донбасу у пореформений період |
| title_short |
Забезпечення робочою силою вугільної промисловості Донбасу у пореформений період |
| title_full |
Забезпечення робочою силою вугільної промисловості Донбасу у пореформений період |
| title_fullStr |
Забезпечення робочою силою вугільної промисловості Донбасу у пореформений період |
| title_full_unstemmed |
Забезпечення робочою силою вугільної промисловості Донбасу у пореформений період |
| title_sort |
забезпечення робочою силою вугільної промисловості донбасу у пореформений період |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| publishDate |
2009 |
| topic_facet |
Сторінки вітчизняної економічної історії |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/13906 |
| citation_txt |
Забезпечення робочою силою вугільної промисловості Донбасу у пореформений період / І.В. Довжук // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.: Зб. наук. пр. — 2009. — Вип. 16. — С. 52-56. — Бібліогр.: 19 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT dovžukív zabezpečennârobočoûsiloûvugílʹnoípromislovostídonbasuuporeformenijperíod |
| first_indexed |
2025-07-02T15:42:41Z |
| last_indexed |
2025-07-02T15:42:41Z |
| _version_ |
1836550415484715008 |
| fulltext |
Проблеми історії України ХІХ–ХХ ст.
52
УДК 553, 94 (477.62) «18-19»
І.В. Довжук
(м. Луганськ)
ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РОБОЧОЮ СИЛОЮ
ВУГІЛЬНОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ ДОНБАСУ
У ПОРЕФОРМЕНИЙ ПЕРІОД
Розвідка має за мету розглянути низку аспектів процесу формування робітництва
вугільної промисловості Донбасу у післяреформений період.
Основная цель статьи – рассмотреть ряд аспектов процесса формирования рабочего
класса в отрасли угольной промышленности Донбасса в пореформенный период.
The main purpose of the article – to consider several aspects of the formation of the working
class in the Donbass coal industry in the post-reform period.
В післяреформений період почала активно розвиватися промисловість Над-
дніпрянської України, передусім Донецького басейну. Важливим питанням було
забезпечення промисловості відповідними кадрами, особливо робітниками.
Ця розвідка має за мету розглянути низку аспектів формування робітництва
вугільної промисловості Донбасу у післяреформений період. Цієї проблеми так чи
інакше торкалися в своїх працях І.Фелькнер, Л.Ліберман, Г.Бакулєв, П.Лященко, В. та
С.Нестерцови, В.Щербиніна й інші дослідники.
Питання про забезпечення вугільної галузі Донбасу робочою силою піднімалося
спочатку окремими підприємствами, а потім не сходило з порядку денного з'їздів
гірничопромисловців Півдня Росії. Так, один із них – І.Фелькнер у праці «Каменный
уголь и железо в России» (1874 р.) пропонував уряду «выдворить» заводське населен-
ня на Південь Росії штучним чином, принаймні на перші часи. На думку І.Фелькнера,
для створення міцних кадрів уряду слід було перемістити до Донбасу до 10 тис. душ
чоловіків та жінок1.
На І з'їзді гірничопромисловців Півдня Росії в 1874 р. питання про залучення на
копальні Донбасу робітників посідало важливе місце. Підкреслювалося, що брак
робочих рук улітку пояснюється головним чином малонаселеністю краю й що єдиним
правильним кроком у цьому напрямі було б заселення як вільних казенних, так
і приватних земель народом з внутрішніх губерній. Із таким клопотанням з'їзд
звернувся до уряду, але позитивного рішення не отримав. Зрозуміло, що землевлас-
никам-дворянам не дуже прийшлися до смаку ці пропозиції підприємців2.
В 1870–1880-ті рр. під час найбільшої потреби у робітниках вуглепромисловці
навіть виступили з пропозиціями про використання праці ув'язнених, силою утриму-
вати робітників на шахтах, відбирати з цією метою в них паспорти3.
За проханням вуглепромисловців Грушівського району, де проблема з професій-
ними гірниками стояла дуже гостро, імперський уряд навіть спробував у 1860 р.
залучити шахтарів із Німеччини. Приваблені вигідними умовами, вестфальські гірни-
Випуск XVI
53
ки 1000 осіб приїхали в парадних професійних костюмах, із музикою пройшлися
вулицями Новочеркаська. Однак, коли вони побачили землянки, цебра, рудничний
бруд, жахливі побутові умови, то рішуче через консула потребували повернення на
батьківщину; тільки 30 осіб із них залишились у Донбасі4.
Інтенсивний розвиток вугільної промисловості в 80–90-ті рр. XIX ст. привів,
з одного боку, до виключно високих темпів зростання кількості робітників, зайнятих у
цій галузі, а з іншого, – загострив дефіцит даної категорії останніх, що було пов'язане
з багатьма чинниками, в тому числі й вказаними вище.
Зазначимо, що основним джерелом формування та поповнення лав робітників
вугільної промисловості Донбасу у такій країні, як Російська імперія, стало розшару-
вання і пролетаризація селянства. Реформа 1861 р. викинула на ринок робочої сили
близько чотирьох мільйонів безземельних селян5. Рятуючись від голоду й зубожіння,
найбідніші з них масами уходили на заробітки в промислові центри та райони
капіталістичного землеробства. Саме Донбас на зламі ХІХ–ХХ ст. став таким центром
тяжіння робочої сили, одним із головних районів появи найманих робітників з проле-
таризованих селян6. На їх відхід, як головне джерело для поповнення лав робітників
вугільної промисловості Донбасу, вказували і промисловці: «...Протягом часу із
зростанням населення навіть у чорноземних губерніях наділ не міг уже давати
повного забезпечення для селянського населення, й для нього з'явилася необхідність
у відхожих промислах – необхідність не випадкова, викликана не якимось лихом,
а регулярна, що повторювалася з року в рік. Ось ці селяни, котрі шукають заробітків
у відхожих промислах, і становлять контингент наших робітників на кам'яновугіль-
них копальнях»7.
Слабка заселеність території Донбасу, майже повна відсутність постійних місце-
вих робітничих кадрів – усе це зумовило переважаюче поповнення лав донецького
пролетаріату завдяки селянам із Центральної Росії й України. Основну масу шахтарів
становили перш за все вихідці з російських центрально-чорноземних губерній. На
другому місці були вихідці з лівобережних українських, головним чином Чернігів-
ської, Полтавської, Харківської, Катеринославської, а також Області Війська Донсь-
кого. З цих двох районів вийшли до початку XX ст. до 90% усіх шахтарів Донецького
басейну8.
Дані земських статистиків про співвідношення прийшлих та місцевих робітників
серед гірників та їх родин по кам'яновугільній промисловості Бахмутського повіту
наочно характеризують цю тенденцію. З 2939 осіб, які мешкали в шахтарських посе-
леннях (не рахуючи 694 особи з Юзівки), 1983 – прийшлі з різних російських губер-
ній, 309 – місцеві (бахмутські) й 147 – з інших повітів Катеринославської губернії9.
Отже, забезпеченість вугільної промисловості Донбасу робітничою силою
в досліджуваний період була вкрай недостатньою.
Підкреслимо, що місцеве населення у вільний від польових робіт час віддавало
перевагу недисциплінованій праці замість найманої. Такі обставини значно впливали
на розміри затрат, котрі потрібні були для заснування підприємства, оскільки необхід-
но було будувати великі колонії та організовувати багато закладів, від яких західно-
європейські підприємці були звільнені завдяки наявності й близькості великих міст
Проблеми історії України ХІХ–ХХ ст.
54
або селищ, де робітник знаходив за наймом або на правах власності всі необхідні йому
життєві умови.
Досліджуючи різноманітні сторони гірничої та гірничозаводської промисловості,
даючи характеристику останньої й вказуючи на її потреби, земства і громадськість
звертали особливу увагу на стан робітничого класу на заводах та шахтах Донбасу.
Так, з приводу шахтарів Півдня в «Южно-русском горном листке» за 1881 р. від-
значалося: «Питання про гірничоробітників на півдні Росії дуже важливе питання.
Його поки що не торкались ані уряд, ані преса. Ми навіть не маємо точних
статистичних даних про кількість робітників на кам'яновугільних копальнях, не
говорячи вже про те, що у літературі абсолютно немає будь-яких даних про стан
гірничоробітників на півдні Росії. А тим часом, тут, на півдні, гірничоробітничий клас
є в повному сенсі невлаштованим. Бродяче життя, поголовне пияцтво, злиденність –
ось характерні якості нашого робітника. Більш-менш прийнятно влаштовані робітники
на великих рудниках... Про невеличкі рудники (а їх більшість) нічого й казати. Тут
вони працюють не самостійно, а від підрядників, і експлуатація їх досягає жахливих
розмірів. Ані землі, ані навіть рухомого майна наш робітник не має. Тут виробляється
у повному сенсі цього слова пролетаріат»10.
Поступово з розвитком промисловості Донбасу складався постійний контингент
шахтарів. За 1860–1890-і рр. кількість робітників тут збільшилася в 30 разів, причому
тільки за останні п'ять років XIX ст. – втричі. До початку XX ст. донецький проле-
таріат перетворився на одну з найбільших складових робітничого класу не тільки
України, а й усієї Російської імперії. На Донбас у 1900 р. припадало 5,5% усіх
промислових робітників у державі, причому у вугільній промисловості цей відсоток
становив 78,2.% В 1900 р. у межах нинішньої Донецької області нараховувалося
понад 59 тис. останніх. З них понад 37 тис. були зайняті на 26 копальнях11.
В результаті складання більш-менш постійного кадрового складу у вугільній галу-
зі Донбасу наприкінці XIX – на початку XX ст. почали формуватися так звані шахтар-
ські родини, котрі ставали в подальшому відчутним джерелом поповнення лав робіт-
ництва. За даними перепису 1897 р., у гірничій промисловості Півдня України
спадкоємні шахтарі становили 7,1%, але кількість їх постійно зростала12.
Віковий, статевий та національний склад робітників вугільної промисловості Дон-
басу прослідкувати досить важко. Дослідник С.І.Потолов, користуючись даними пере-
пису 1897 р. і непрямими даними, вважав, що він визначався перевагою гірничої
й гірничозаводської промисловості у басейні13. Дійсно, тяжкі умови ручної праці
в останній могли витримати відносно молоді та фізично здорові чоловіки. За даними
перепису, у вугільній промисловості Донбасу жінок було близько 1% від загальної
кількості робітників14. Але за даними Статистичного бюро Ради з'їзду гірничо-
промисловців Півдня Росії за 1902 р., жінки на копальнях Донбасу становили 2,4%15.
Зазначимо, що жіноча й дитяча праця посідала не останнє місце на шахтах
Донецького басейну: з кожних ста робітників усіх груп виробництва жінок і дітей
працювало 8,2%. В другій групі виробництва ця категорія дорівнювала 14,3% від
загальної кількості робітників, у третій групі – 15,5% та в п'ятій (найбільш дрібні
копальні) – 20,8%. При цьому слід мати на увазі, що дитяча й жіноча праця у дійсності
були розвинуті ще більше, особливо на дрібних селянських шахтах16.
Випуск XVI
55
Законом від 9 березня 1892 р. було заборонено використовувати працю дітей
віком до 15 років на підземних і нічних роботах. Але адміністрація копалень постійно
порушувала ці правила. Л.Ліберман, який довгі роки пропрацював у Донбасі, писав
з цього приводу: «Щоб судити про застосування законів, котрі обмежували дитячу
працю, слід на будь-якому руднику зайти до будинку вуглепідйомних або інших
машин, або в так зване «лампове відділення» – приміщення, де наливаються,
підпалюються й видаються робітникам «запобіжні» лампи, і ви побачите маленьких
хлоп'ят, котрі рухаються серед ламп, витирають, наливають та заряджають їх
пістонами для автоматичного запалювання у підземних виробітках...
З блідими, стомленими обличчями, перемазаними кіптявою й сажею, з чорними
руками, вкрай замасленими, швидко рухаються вони по великому будинку під не-
дрімливим оком десятника. Більшості з них важко дати і 13 років, постійно попа-
даються діти років одинадцяти. Але, якщо ви спитаєте в будь-кого, скільки йому
років, він на превелике здивування відповість: «п'ятнадцять». Робиться це часто за
розпорядженням (звичайно, неофіційним) нижчої адміністрації, яка виконує таким
чином «закон»; крім того, саме хлоп'ятко не зацікавлене відкрити істину: воно може
позбавитися цього місця, а це відкриває перед ним перспективу недоїдання, одвічних
дорікань дома у лінощі та дармоїдстві. Так виконувався закон про вік працюючих
дітей. Не менш точно дотримувався він стосовно тривалості робочого дня і нічних
робіт»17.
Старий шахтар Є.Д.Медведєв згадував про початок своєї трудової діяльності:
«Я приїхав до батька, коли мені не було ще 12 років. Мати служила куховаркою
в артілі, я поступив працювати на шахту «Капітальна». Десятником у нас був
Коваленко, й коли батько привів мене до нього, він заявив: «Дуже малий. Не довезе
санок. Та годі, спробуємо». Спустилися першого разу у шахту в ніч. Лампи коптили –
одна мука. Працював тоді більше 12 годин. Було так натягаєшся, що коли йдеш на-
гора, ніг під собою не чуєш. Заробляв тоді 15 руб. на місяць»18.
Що стосується національного складу робітників вугільної промисловості Донбасу,
то кількісне співвідношення простежити тут досить важко. Вище вже згадувалося, що
вона поповнювалася кадрами в основному з чорноземного центру Росії й Ліво-
бережної України. Протягом другої половини ХIX ст. у складі донецького проле-
таріату переважали російські робітники. Однак з кінця століття посилюється відхід
українських селян у гірничу і гірничозаводську промисловість Донбасу. За даними
перепису 1897 р., серед працюючих в останній росіяни становили 74%, українці –
22,3%. У 1900 р. росіяни становили 55,7% всіх донецьких шахтарів. Потім йшли
вихідці з українських губерній – Катеринославської, Чернігівської, Полтавської – та
Області Війська Донського – 31,5% гірників19.
Таким чином, індустріалізація Донецького басейну поклала початок формуванню
особливого в професійному й етнонаціональному складі населення регіону, де пере-
важав прийшлий елемент, позбавлений будь-якої приватної власності, а отже, і почут-
тя власника, що формувало «справжній пролетаріат». Постійний брак робочої сили та
некваліфікована праця на шахтах приваблювали до регіону строкатий за Етно-
соціальним складом контингент, що створило особливу національну, мовну й культур-
ну сутність Донбасу.
Проблеми історії України ХІХ–ХХ ст.
56
___________________________
1 Фелькнер И. Каменный уголь и железо в России. – Санкт-Петербург., 1874. – С.97.
2 Либерман Л.В. Труд и быт горняков Донбасса прежде и теперь. – Москва, 1929. – С.34.
3 Труды VI съезда горнопромышленников Юга России, бывшего в городе Харькове с 8-го
по 28-е октября 1881 г. – Х., 1881. – С.368.
4 Бакулев Г.Д. Развитие угольной промышленности Донецкого бассейна. – Москва,
1955. – С.201.
5 Лященко П.И. История Народного хозяйства СССР: В 3-х томах. – Т.2. – Москва,
1956. – С.26.
6 Ленин В.И. Развитие капитализма в России // ПСС. – Т.З. – Москва, 1979. – С.587–588.
7 Труды XXIV съезда горнопромышленников Юга России, бывшего в городе Харькове с
1 по 14 декабря 1899 г. – Ч.1. – Х., 1890. – С.356.
8 Потолов С.И. Рабочие Донбасса в XIX веке. – Москва; Ленинград, 1963. – С.107.
9 Сборник статистический сведений по Екатеринославской губернии. Т.2. Бахмутский
уезд. – Екатеринослав, 1886. – С.276.
10 Южно-русский горный листок. – 1881. – №1. – С.14.
11 История городов и сел Украинской ССР: В 26 т. Донецкая область. – К., 1976. – С.22.
12 Потолов С.И. Назв. праця. – С.119.
13 Там же. – С.125.
14 Численность и состав рабочих в России на основании данных первой всеобщей
переписи населения Российской империи 1897 г. – Санкт-Петербург, 1906. – Т.1. – С.16.
15 Каменноугольная промышленность России в 1902 г. Вып.1. Каменноугольная
промышленность южной России. – Х., 1903. – С.ХLVI.
16 Углекоп Донецкого бассейна. Краткая объяснительная записка к экспонатам, сост. сан.
врачом И.И.Лященко. – Екатеринослав, 1913. – С.6.
17 Либерман Л.В. Указ. соч. – С.18–19.
18 Державний архів Донецької області. – Ф.Р-2109. – Оп.1. – Спр.59. – Арк.13.
19 Нестерцов В.Д., Нестерцова С.М., Щербинина Е.В. Деловая элита Донбасса XIX –
начала XX вв. – Донецк, 2007. – С.16.
|