Економічні чинники трансформації соціального становища селянства Лівобережної України на початку ХХ ст.
Завданням цієї довідки є ознайомлення читача із причинами аграрної кризи і змінами в соціальному житті мешканців лівобережних губерній, а саме Чернігівської та Полтавської на початку ХХ ст....
Збережено в:
| Дата: | 2009 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут історії України НАН України
2009
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/13907 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Економічні чинники трансформації соціального становища селянства Лівобережної України на початку ХХ ст./ В.І. Качмала // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.: Зб. наук. пр. — 2009. — Вип. 16. — С. 57-64. — Бібліогр.: 38 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-13907 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-139072010-12-07T12:03:09Z Економічні чинники трансформації соціального становища селянства Лівобережної України на початку ХХ ст. Качмала, В.І. Сторінки вітчизняної економічної історії Завданням цієї довідки є ознайомлення читача із причинами аграрної кризи і змінами в соціальному житті мешканців лівобережних губерній, а саме Чернігівської та Полтавської на початку ХХ ст. Основной целью данного исследования является ознакомление читателя с причинами аграрного кризиса и изменениями в социальной жизни жителей левобережных губерний, а именно Черниговской и Полтавской, в начале ХХ века. The main purpose of this study is to acquaint the reader with the causes of the agrarian crisis and changes in the social life of the inhabitants of the left-bank provinces, namely, Chernigov and Poltava, in the early twentieth century. 2009 Article Економічні чинники трансформації соціального становища селянства Лівобережної України на початку ХХ ст./ В.І. Качмала // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.: Зб. наук. пр. — 2009. — Вип. 16. — С. 57-64. — Бібліогр.: 38 назв. — укр. XXXX-0024 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/13907 323.325 (477.5) «19» uk Інститут історії України НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Сторінки вітчизняної економічної історії Сторінки вітчизняної економічної історії |
| spellingShingle |
Сторінки вітчизняної економічної історії Сторінки вітчизняної економічної історії Качмала, В.І. Економічні чинники трансформації соціального становища селянства Лівобережної України на початку ХХ ст. |
| description |
Завданням цієї довідки є ознайомлення читача із причинами аграрної кризи і змінами в соціальному житті мешканців лівобережних губерній, а саме Чернігівської та Полтавської на початку ХХ ст. |
| format |
Article |
| author |
Качмала, В.І. |
| author_facet |
Качмала, В.І. |
| author_sort |
Качмала, В.І. |
| title |
Економічні чинники трансформації соціального становища селянства Лівобережної України на початку ХХ ст. |
| title_short |
Економічні чинники трансформації соціального становища селянства Лівобережної України на початку ХХ ст. |
| title_full |
Економічні чинники трансформації соціального становища селянства Лівобережної України на початку ХХ ст. |
| title_fullStr |
Економічні чинники трансформації соціального становища селянства Лівобережної України на початку ХХ ст. |
| title_full_unstemmed |
Економічні чинники трансформації соціального становища селянства Лівобережної України на початку ХХ ст. |
| title_sort |
економічні чинники трансформації соціального становища селянства лівобережної україни на початку хх ст. |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| publishDate |
2009 |
| topic_facet |
Сторінки вітчизняної економічної історії |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/13907 |
| citation_txt |
Економічні чинники трансформації соціального становища селянства Лівобережної України на початку ХХ ст./ В.І. Качмала // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.: Зб. наук. пр. — 2009. — Вип. 16. — С. 57-64. — Бібліогр.: 38 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT kačmalaví ekonomíčníčinnikitransformacíísocíalʹnogostanoviŝaselânstvalívoberežnoíukraíninapočatkuhhst |
| first_indexed |
2025-07-02T15:42:44Z |
| last_indexed |
2025-07-02T15:42:44Z |
| _version_ |
1836550418231984128 |
| fulltext |
Випуск XVI
57
УДК 323.325 (477.5) «19»
В.І. Качмала
(м. Київ)
ЕКОНОМІЧНІ ЧИННИКИ ТРАНСФОРМАЦІЇ
СОЦІАЛЬНОГО СТАНОВИЩА СЕЛЯНСТВА
ЛІВОБЕРЕЖНОЇ УКРАЇНИ на початку ХХ ст.
Завданням цієї довідки є ознайомлення читача із причинами аграрної кризи і змінами
в соціальному житті мешканців лівобережних губерній, а саме Чернігівської та Полтавської
на початку ХХ ст.
Основной целью данного исследования является ознакомление читателя с причинами
аграрного кризиса и изменениями в социальной жизни жителей левобережных губерний,
а именно Черниговской и Полтавской, в начале ХХ века.
The main purpose of this study is to acquaint the reader with the causes of the agrarian crisis
and changes in the social life of the inhabitants of the left-bank provinces, namely, Chernigov and
Poltava, in the early twentieth century.
Складні економічні та соціальні проблеми, що нині переживає наша держава,
вимагають вивчення і з’ясування становища, в котрому перебуває український народ.
Світовий досвід показує, що населення, яке живе на рідних землях, намагається
працювати на останніх та без поважних причин не залишає їх. Тим більше, що
українські землі є найбільш привабливими, оскільки тут зосереджено понад 30–40%
світового чорнозему1.
Вивчення господарських процесів, що відбуваються у суспільстві, дають мож-
ливість врахувати наукові прогнози його соціально-економічного життя. На жаль,
проблема землі і й досі не розв’язана. Дане питання стоїть досить гостро та є болючим
для кожного селянина. Ці землі споконвіку приваблювали іноземців, котрих цікавило
власне збагачення. Як свідчить історія, в Україні 14 млн гектарів найкращої землі на
початку ХХ ст. належало 8 тис. власникам. Ними були польські магнати, німецькі
барони, а також російські й українські поміщики. Наприклад, Браницькі мали 167 тис.
дес. землі, Потоцькі – 170 тис. дес., Терещенки – 141 тис. дес., Бобринські,
Харитоненки, Долгорукі – по 40–50 тис. кожні. Ще у 1912 р. Російська імперія
вивозила 651 млн пудів хліба за кордон, з них близько 43% давала Україна2.
Історично склалося так, що у вітчизняній історичній науці тривалий час прева-
лювали загальні соціально-економічні студії, а характер змін у певних регіонах країни
залишався поза увагою істориків. Завданням цієї довідки є ознайомлення читача із
причинами аграрної кризи і змінами в соціальному житті мешканців лівобережних
губерній, а саме Чернігівської та Полтавської на початку ХХ ст.
Аналізуючи шляхи трансформації соціального становища селянства, стає зрозумі-
лим, що сільське господарство впродовж тривалого часу відігравало домінуючу роль
у житті українських земель. Саме тому господарські аспекти історії селянства України
Проблеми історії України ХІХ–ХХ ст.
58
є досить актуальними у вітчизняній історичній науці. Вивченням економіки
в сільськогосподарському секторі почали займатися лише у ХІХ ст. (до XVIII ст. існу-
вавли своєрідні статистичні матеріали – реєстри поголовного податку, в яких фіксу-
валися тільки об’єкти – земля, млини, корчми тощо). Проведена у 1861 р. аграрна
реформа спонукала до досліджень стану сільського господарства, обслідування його
бюджетів, проведення описів нерухомого майна селян і розвитку кустарних сільських
промислів. Цим почали займатися земські управи, котрі являли собою виборні органи
управління. Щорічно публікувалися дані про посіви й врожай зерна по повітах,
окремо по поміщицьких та селянських землях.
Матеріали земської статистики сприяли розвитку економічної думки в Російській
імперії. Вагомий вклад у цю справу внесли українські дослідники. Завідуючий
Полтавським земським статистико-економічним бюро (1899–1902 рр.) О.О.Русов
протягом другої половини 1900 р. здійснив перепис усіх населених пунктів одно-
йменної губернії й зібрав колосальний матеріал про її господарський стан.
Статистиками було систематизовано дуже об’ємний матеріал по кожному повіту,
складено таблиці щодо розмірів землеволодіння і його характер3. На Чернігівщині
висвітлювали економічні та соціальні проблеми українського села О.П.Шлікевич
(розробив комбінаційні статистичні таблиці), П.П.Червинський (проводив земле-
робські обстеження), М.М.Коцюбинський (український письменник і громадський
діяч). Займалися цими питаннями історики та економісти Гвоздєв Р.І., Осадчий Т.І.,
Личаков Л. Вони вивчали динаміку народного життя після Всеросійського загального
перепису 1897 р., фіксували зміни в аграрній сфері, розвиток кредитно-банківської
системи, досліджували соціально-економічну діяльність земств.
Радянські історики відчували на собі тиск із боку партійного керівництва
й державних ідеологів. Тому деякі їх дослідження були необ’єктивними, агітаційно-
пропагандистськими. Незважаючи на це, вагомий внесок у вивчення впливу
столипінської аграрної реформи на сільське господарство зробив Лось Ф.Є у праці
«Україна в роки столипінської реакції». Автор висвітлив причини обезземелення
сільської бідноти, зробив аналіз розподілу землі. Варто згадати матеріали Слабченка
М.Є. до економічно-соціальної історії України, що вийшли з друку у Харкові (1925 р.),
Качинського В.П. про селянський рух в Україні (Полтава, 1927 р.) Не можливо не
відмітити праці Української академії наук, а саме статистичний збірник за редакцією
академіка М.В.Птухи ( К., 1924 р.).
Вагомий внесок у дослідження цієї проблеми, у розроблення нової концепції, яка
повинна вплинути на подальше вивчення соціально-економічного становища селян на
початку ХХ ст., внесли наші сучасники – Якименко М.А., Власик І.М., Вовк Ю.Г.,
Н.Р.Темірова та ін.
На початку ХХ ст. 4 / 5 населення України залишалися сільськими мешканцями4.
Перепис 1897 р. зафіксував таке співвідношення: із 2 297 854 осіб, що проживали
в Чернігівській губернії, лише 209 453 належали до міських жителів, на Полтавщині –
відповідно 3 046 833 осіб, із них 291 461 міщан5. У промисловому відношенні обидві
губернії відзначалися суттєвою відсталістю порівняно з іншими губерніями Російської
імперії. Хоча природа і клімат сприяли поширенню різних промислів, але підприєм-
ства важкої індустрії були майже відсутні, переважали легка й харчова галузі. Про-
Випуск XVI
59
мисловість зосереджувалася у містах і обслуговувала потреби міського населення.
Решта населення займалася сільським господарством-землеробством та скотарством.
Щотижневе видання Полтавщини, газета «Хуторянин» № 23 від 1898 р. відзначала:
«Вся наша губернія живе від землі, кожен землевласник і кожен селянин має свої
життєві інтереси в питаннях землеробства – котрим буде зібраний урожай, кількість
вирощених кормів, як покращити культуру обробки землі, котрими будуть погодні
умови, як зробити тваринництво прибутковою галуззю й ін.»6.
Розміщення населення було тісно пов’язане з розвитком приватних земле-
володінь7. Густота його на 1 кв. версту відігравала суттєву роль у забезпеченні селян-
ських господарств землею та встановленні цін на останню, а також у визначенні рівня
аграрного перенаселення. Він був різним, навіть в окремих повітах. Дослідження
показали, що на півдні Чернігівської губернії господарств було менше, ніж у північ-
них повітах: у Козелецькому, наприклад, середня селянська сім’я становила 5, 6 душі;
в Городянському – 5, 9; в Мглинському – 6, 0; у Суразькому – 6, 28. «Всяке село являє
стільки різноманітності в економічному становищі окремих груп свого населення, що
важко говорити про добробут окремих селищ як цілих одиниць і змальовувати цей
добробут цифрами», – писав В. Постников у 1891 р. 9.
За абсолютною густотою населення на 1-му місці були повіти Борзненський та
Конотопський, де на 1 кв. версту припадало 66–70 душ, друге місце займали Суразь-
кий, Новозибківський, Козелецький і Глухівський повіти (50–53). На останньому місці
були Остерський, Городянський та Мглинський (40–43 душі)10.
Скасування кріпосного права й пов’язані із ним перетворення спричинили низку
суперечливих процесів і тенденцій: з одного боку, вони зумовили збереження земле-
володіння поміщиків й прогресуючий занепад і деградацію їхніх маєтків, обезземе-
лювання та розшарування селянства, аграрне перенаселення, вимушені міграції, а з
іншого боку, – формували нестанову приватну власність на землю, сприяли станов-
ленню ринку робочої сили, стимулювали розвиток підприємництва, розширювали
сферу функціонування ринкових відносин, створювали передумови для становлення
громадянського суспільства11.
Багато селянських сімей як і у Чернігівській, так і в Полтавській губерніях почали
частково або повністю відходити від землі та займатися кустарництвом. «Полтавская
земская газета» №1 від 2 липня 1906 р. зазначала: «За даними міського статистичного
бюро, серед сільського населення кустарництвом займаються 6 785 господарств.
Кустарі виробляють свою продукцію власноруч чи з допомогою членів родини
й збувають її в тій місцевості, де вони безпосередньо мешкають, на ярмарках, базарах
чи здають перекупникам. Кустарщина має розвиток у тих районах, у котрих є багатий
природний матеріал (глина, лоза, дерево тощо). Розвиток такого виробництва є дуже
важливою допомогою для малоземельного і безземельного селянина»12. Із 6 853
обстежених кустарних господарств Полтавської губернії землі не мали зовсім – 27,1%;
мали близько 1 дес. – 24%; до 3 дес. – 21,3% ; до 6 дес. – 15, 6%; понад 6 – 8 дес. –
5%13.
Проблеми історії України ХІХ–ХХ ст.
60
Табл. 1
Промисли Кількість населення, що
займається промислами
% населення зайнятий у
промислах
с/г, мисливство,
рибальство
1 812 385 78, 87
Промисловість добувна та
обробна
213 194 9, 28
Торгівля 77 794 3, 39
Служба в приватних осіб 71 605 3, 12
Візники 14 263 0, 62
Державні службовці 12 704 0, 55
Інші 78 309 3, 4114.
У таблицю не ввійшли 538 352 осіб чоловічої й жіночої статі, які самостійно
добували кошти на життя або отримували їх від держави – стипендії, дотації, пенсії.
Крім того, із тих осіб, що займалися сільським господарством, полюванням
і рибальством (1 812 385), 116 372 мали ще допоміжні заняття: кустарне виробництво
льняних виробів – 327 790; займалися столярною справою – 11 690; шили одяг – 7 670;
виготовляли та лагодили взуття – 6 168; займалися перевезеннями – 5 938; розводили
бджіл – 4 717; робили колеса, дуги, вози – 3 204; інше – 3 000. Головне управління
землеробства опублікувало відомості стосовно бюджету селян-кустарів: «Середній
прибуток землероба становить 429 руб. на одне господарство. Прибуток від
кустарництва – 255 руб. дорівнює 34,1% його бюджету. Хоча середній прибуток
кустарного господарства (426 руб.) менше на 3 руб. середнього прибутку землероба
(429 руб.), він має менші витрати на 33 руб., таким чином його прибуток перевищує
витрати на 25 руб.15Соціально-економічне становище селянства на початку ХХ ст.
змінювалося, відбувався неминучий поділ його на прошарки: бідняків, середняків
і заможних. Купівля землі вимагала значних коштів. Вони були не в усіх, а лише
у заможних, – котрі мали на 1 млн дес. землі більше, ніж поміщики, а також у 2,5 раза
більше посівів, у 2 рази – коней та великої рогатої худоби16.
Зростання крайніх груп селянства Полтавської губернії (в тисячах) можна
побачити з таблиці 2.17
Табл. 2
Роки по 1 дес. від 1 до 3
дес.
від 3 до 9
дес.
від 9 до 15
дес.
більше 15
дес.
1882 – 89 4 ,5 22, 9 43, 3 7. 9 5, 2
1900 7, 7 26, 8 35, 7 7, 1 5, 4
1910 9, 1 26, 1 33, 9 8, 1 6, 2
Аналогічною була ситуація й на Чернігівщині. У 1900р. господарств, які не мали
наділу, було 80 740 (17,8%), мали до 3 десятин – 145 533 (31,7%), від 3 до 6 десятин –
104 020 (22,9%)18.
Випуск XVI
61
Сільське господарство переживало гостру кризу, що охопила всі його галузі.
В 1902 р. полтавська газета «Хуторянин» опублікувала цікавий матеріал щодо
головної закономірності згаданого процесу: всі прибутки від сільського господарства
не перевищують затрачених на нього зусиль і коштів. Автор публікації висловлював
тугу за тим часом, коли вся Європа харчувалася виключно українським хлібом.
З’явилися нові конкуренти – США, Аргентина, Індія. Тому питання про підняття ціни
на експорт хліба неможливе, а може і зовсім непотрібне, тому що більшість населення
Російської імперії систематично недоїдає. Звичайний хліб став для нього розкішшю.
Наводилися порівняльні дані про те, що продуктивність праці у США в 5 разів більша,
ніж у Російській імперії. На одну особу, котра займається землеробством в Америці,
припадає на продукти харчування 100 руб., а в Росії – 14 руб. 30 коп. (у 7 разів
менше)19.
Руйнувала селянський добробут також оренда землі. Неспроможність селян вести
господарство на своїх злиденних ділянках змушувала багатьох із них вдаватися до
орендування землі в поміщиків. Наприклад, у 1905 р. в Козелецькому повіті із
загальної кількості 19 005 дворів, власники 8 584 дворів (45, 2%) змушені були
орендувати землю; у Городянському повіті ці показники відповідно становили 17 909
– 8 713 дворів та 48, 7%. Очевидно, й в інших повітах ситуація була аналогічною. На
селян мала великий тиск і влада. Якщо російський селянин платив 25 коп. подушного
податку, то український був змушений виплачувати по 2 руб. щорічно20. Тому
однорічна оренда, що була поширена на Полтавщині та Чернігівщині, була страшенно
невигідною для простого селянина. Явище подорожчання землі було викликане
прагненням землевласників усіма способами збільшити прибуток від маєтків
і віддавати в оренду гіршу землю, до того ж на невигідних для селян умовах.
Порівняємо вартість оренди землі у Полтавській та Чернігівській губерніях з іншими
в 1904 р.: Київська – 16, 36 руб. за 1 дес.; Чернігівська відповідно – 12, 08; Полтавська
– 9, 34; Таврійська – 8, 65; Волинська – 6, 40. Отже високі ціни на землю були не
стільки наслідком розвитку капіталізму, скільки результатом земельного голоду
селян21. Вони споконвічно прагнули мати землю й працювати на ній.
Сільські заможники та орендарі-лихварі брали в оренду у поміщиків великі
земельні площі, передаючи їх за певну приплату суборендарям – селянам. Загальна
кількість орендованої останніми землі (в тис. дес.) становила у Полтавській губернії –
74, 65, а в Чернігівській – 361, 6. Оренда землі за способом оплати була різною. Так, за
даними «Обзора сельского хозяйства Полтавской губернии за 1904 г.» половиною
врожаю сплачувало оренду 23, 1% селян; грошима – 61,6%; відробітками – 15, 3% 22.
Процент відношення індивідуальних покупців через банк до загального числа
покупців (колективні селянські громади, товариства) був таким23:
Табл. 3
Губернії 1908р. 1909р. 1910 р. 1911 р.
Полтавська 57, 6 80, 2 90, 5 83, 5
Чернігівська 29, 1 53, 5 69, 9 83, 2
Проблеми історії України ХІХ–ХХ ст.
62
Для основної маси селянства через відсутність коштів і дорожнечу купівля землі
була недоступна. Допомогу вони могли отримати в Селянському поземельному банку.
Він надавав позику під заставу землі, яка купувалася. Однак кредит був вкрай
невигідним для селян – від 7, 5 до 8, 5% на рік. Робив грошові позики й сільський
лихвар, але під 20% та вище, а потрібно було повернути йому на 1/6 чи на ¼ більше,
ніж взято24. Організувати міцне господарство на банківські гроші могло тільки
заможне селянство. Біднота, взявши позику, не могла її віддати. До останньої банк
ставився безцеремонно: спродував її землі, штовхав до дальшого руйнування
господарств25.
Рятуючись від голоду та злиднів, селянство залишало свої домівки. Частина із них
ішла у місто, поповнюючи ряди робітничого класу, й працювала за наймом26. Інша
частина йшла на заробітки в Таврійську і Херсонську губернії. Робота там значно
краще оплачувалась та й були більш сприятливі умови для оренди і купівлі землі27. За
період з 1891 по 1900 рр. з Полтавської та Чернігівської губерній у середньому на 100
душ населення взяли паспорти на відхожі промисли 42 особи28.
В той час починає поширюватися міграційний рух на окраїни імперії. Головними
колонізаційними регіонами для українців були Донська, Кубанська області й Ставро-
польська губернія. Саме туди переселилися 360 тис. українців, що становило 41,5 %
всіх новоселів29. Іншими регіонами переселення були Північний Кавказ, Сибір
(Томська, Тобольська, Єнісейська губернії) та Середня Азія30. Тільки у 1883–1905 рр.
на Далекий Схід мігрували з Лівобережжя 66 957 осіб31. Вони становили 84% від
загальної чисельності мігрантів. На першому місті стояла Чернігівська губернія, котра
дала відповідно 24, 97% (68, 992 особи)32, за нею Київська – 24, 14% (66, 709), далі
Полтавська – 24, 15% (66 703)33.Всього за той період із України виїхали 415 636
переселенців, із них самовольців – 216 783, що становило – 52 % усіх мігрантів краю34.
Аналізуючи документи, можна сказати, що не тільки бідні селяни вирушали
у далеку дорогу в пошуках кращого життя. Співвідношення переселенців із України
складалося так: 63, 3% – бідняків, 23, 4% – середняків, 13, 3% заможних селян35.
Незважаючи на це, банківські ціни на землю зростали. Так, у Чернігівській губернії
тільки за 1899–1902 рр. вони збільшилися вдвічі й становили в середньому 128 руб.
на рік36.
Аграрна криза сприяла концентрації землі у руках заможних селян, змусила
господарювати їх по-новому, по-капіталістичному, застосовувати сільськогосподар-
ські машини, найману працю для покращення кількості та якості обробки землі,
раціонально займатися економікою. Внаслідок столипінської аграрної реформи у 1912
р. в Україні відсоток заможних селян становив 11, 9. Їм належало 448 тис. дворів
(5 млн осіб.); середняків було відповідно 550 тис. (5–6 млн. чол.). Взагалі в Україні,
особливо у чорноземних областях, столипінська реформа мала більший успіх, ніж у 40
губерніях Європейської Росії, що пояснюється особливою ментальністю місцевого
населення, потягом його до землі, до створення власних господарств.
Поступово почались відкриватися кооперативні товариства, засновуватися
сільськогосподарські, позичкові, споживчі, позичково-ощадні товариства. Було ство-
рено кілька бджільницьких, молочних і садівницьких об’єднань37.
Випуск XVI
63
Губернії Споживчі
тов -ва
Позичкові
тов -ва
Позичково-
ощадні
Сільськогоспо-
дарські
Всього
Полтавська 289 151 33 117 570
Чернігівська 80 137 83 32 327
Одночасно змінювався й побут селян у зв’язку із соціально-економічним роз-
шаруванням. Відчувалися помітні зміни в архітектурі житла. Заможні господарі
почали будувати кам’яні будинки під бляшарною черепицею. В їх побут входить
швейна машина, гумове взуття та одяг фабричного виготовлення. Відчувався потяг до
освіти і культури, у селі відкривалися бібліотеки-читальні створювалися, самодіяльні
хорові й театральні гуртки. Завдяки земствам у 15 повітах Полтавщини за 1897–
1910 рр. грамотність населення підвищилася з 16, 9% до 23, 7%. Крім початкових
шкіл, уряд відкривав сільськогосподарські класи та організовував вечірні заняття при
земських школах для дорослих і підлітків38.
Підсумовуючи вищесказане, можна відмітити, що зміни в економіці й соціаль-
ному житті були значними. Актуальним є питанням піднесення господарства та
розподілу землі українським селянством і нині. Сучасна економічна думка відчуває
гостру потребу в узагальненні історичного досвіду, нагромадженого нашими
предками в організації селянського господарства. Потрібно знати помилки, які вже
мали місце, наприклад, у тій же аграрній політиці царського уряду, включаючи
реформи земельних відносин П.А.Столипіна. Держава повинна сконцентрувати
в своїх руках відповідні адміністративні органи не тільки агрономічної допомоги,
а й важелі економічного регулювання відносин між фермером та селянином,
побудувати гнучку систему підтримки безпосереднім товаровиробників.
___________________________
1 Романцов В.О. Українці на довічних землях (ХVІІІ – ХХ ст.). – К., 2005. – С.10.
2 Лось Ф.Є. Нариси з історії України. Вип. ХІ. Україна в роки столипінської реакції. – К.,
1944. – С.88–137.
3 Полтавская земская газета. 13 августа 1906. – С.12.
4 А. Хоменко. Населення України 1897–1927 рр. Популярна розвідка за попередніми
підсумками перепису населення 17. ХІІ.1926 р., Х., 1927 р. – С.28–80.
5 ЦДІА. – Ф. 323. – Оп. № 1. – Спр. 216 – 218. – Арк.138.
6 Хуторянин –1898 р. 4 червня. – С.375.
7 Осадчий Т.И. Земли и землевладельцы в Юго-Западном крае, на Украине, Подолии,
Волыни. Опыт стат.-эконом. исследования. – К., 1899. – С.15–128.
8 Большая энциклопедия. – Санкт-Петербург, 1905. – Т. 20. – С.41.
9 В.Постников. Южно-русское производственное хозяйство. – М.,1891. – С.392.
10 Демченко Т.П., Онищенко В.І. Нариси з історії Чернігівщини. Від найдавніших часів до
наших днів: Випуск 3. Чернігівщина поч. ХХ ст. 1900–1917 рр. – Чернігів, 1998. – С.3–67.
11 О.Д.Бойко. Історія України. Вид. 2-ге. К., 2002. – С.656.
12 Полтавская земская газета –1906 2 июля. – С. 11.
13 Якименко М.А. Становлення селянського (фермерського) господарства в Україні після
скасування кріпосного права (1861–1918 рр.) // УІЖ – 1996. – № 1. – С.129.
Проблеми історії України ХІХ–ХХ ст.
64
14 Черниговская губ. (Первая Всеобщая Перепись населения под ред.. Н.А.Тройницкого). –
Санкт-Петербург, 1905. – С.VIII.
15 Хуторянин. – 1906. – 17 октября.
16 Мельник Л.Г. Соціально-економічний розвиток України (1900–1917 рр.) ХХ ст. – К.,
1992. – Т.2. – С.14.
17 Лось Ф.Є. Там само. – С.61.
18 Черниговская неделя – 1914, 23 травня – С.3.
19 Хуторянин. – 1902. – 3 октября. – С.706.
20 Лось Ф.Є. Там само. – С.68.
21 1 Слабченко М. Є. Матеріали до економ.-соц. історії України ХІХ ст. – Т.1. – Х., 1925. –
С.268–512.
22 Качинський В. Селянський рух на Україні в 1905–1907 рр. – Полтава, 1927. – С.21–329.
23 Лось Ф. Є. Там само. – С.67.
24 Гвоздев Р.И. Кулачество-ростовщичество. Его экономическое значение. – Санкт-
Петербург, 1908. – С.49.
25 Лось Ф.Є. Там само.
26 Лазанська Т. І. Реформа 1861 р. та її соціально-економічні наслідки. Історія України.
Курс лекцій у 2-х книгах. Від найдавніших часів до к. ХІХ ст. – К., 1991. – Т.1. – С.449–492.
27 ЦДІА. – Ф. 442. – Оп. 633. – Спр. 496. – Арк. 159.
28 Лось Ф.Є. Формування робітничого класу на Україні і його революційна боротьба к.
ХІХ – поч. ХХ ст. – К., 1955. – С.62–177.
29 Якименко М. А. Міграції українського селянства 1861–1905 рр. // УІЖ – 1982. – № 9. –
С.66.
30 Тихонов В.А. Переселение в России во второй пол. ХІХ в. (По материалам переписи
1897 г. и паспортной статистики). – Москва, 1978. – С.166–408.
31 Кауфман А.А. Переселение и колонизиция. Санкт-Петербург, 1907. – С.67–256.
32 Деятельность Черниговского губернского земства по переселению за 1909г. – Чернигов,
1910 р. – С.11–228.
33 Кізченко В.І. Розвиток культури на Україні. Історія УРСР. – К., 1978. – Т. 4. – С.70–429.
34 Переселение из Полтавской губернии с 1861 по 1 янв. 1901 г. – Вып. 2 (1894–
1901 гг.) – С.413.
35 Лещенко Н.Н. Изменения в аграрных отношениях на Украине в результате проведения
реформы 1861 г. // Ежегодник по аграрной истории Восточной Европы. – Таллин, 1959. С.56–
196.
36 ЦДІА. – Ф. 442. – Оп. 633. – Спр. 49. – Арк.3.
37 Лось Ф.Є. Там само. – С.86.
38 Черниговская земская неделя. 1915. – 3 мая. – С.15.
|