Представницькі організації купецтва України наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст.

У статті проаналізовано участь купецтва України наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. у станових і представницьких об’єднаннях – купецьких товариствах, біржових комітетах, купецьких зібраннях, клубах та ін. З’ясовано, що купці завдяки участі в таких організаціях відстоювали свої підприємницькі інтереси...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2009
Автор:	Донік, О.М.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут історії України НАН України 2009
Теми:	Соціальні студії
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/13913
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Представницькі організації купецтва України наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. / О.М. Донік // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.: Зб. наук. пр. — 2009. — Вип. 16. — С. 159-172. — Бібліогр.: 44 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-13913
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-139132010-12-07T12:03:57Z Представницькі організації купецтва України наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. Донік, О.М. Соціальні студії У статті проаналізовано участь купецтва України наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. у станових і представницьких об’єднаннях – купецьких товариствах, біржових комітетах, купецьких зібраннях, клубах та ін. З’ясовано, що купці завдяки участі в таких організаціях відстоювали свої підприємницькі інтереси, посилювали економічну і соціальну інтеграції. В статье проанализировано участие купечества Украины в конце ХІХ – начале ХХ в. в сословных и представительских объединениях – купеческих обществах, биржевых комитетах, купеческих собраниях, клубах и т.п. Делается вывод, что купцы благодаря участию в подобных организациях отстаивали свои предпринимательские интересы, усиливали экономическую и социальную интеграцию. The article analyses participation of merchants of Ukraine at the end of XIX – beginning of XX century in class and representative associations – merchant communities, market committees, merchant gatherings, clubs and so on. The author reveals that merchants stood up for their business interests, strengthened economic and social integration due to participation in such organizations. 2009 Article Представницькі організації купецтва України наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. / О.М. Донік // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.: Зб. наук. пр. — 2009. — Вип. 16. — С. 159-172. — Бібліогр.: 44 назв. — укр. XXXX-0024 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/13913 94 (477) uk Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Соціальні студії Соціальні студії
spellingShingle	Соціальні студії Соціальні студії Донік, О.М. Представницькі організації купецтва України наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст.
description	У статті проаналізовано участь купецтва України наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. у станових і представницьких об’єднаннях – купецьких товариствах, біржових комітетах, купецьких зібраннях, клубах та ін. З’ясовано, що купці завдяки участі в таких організаціях відстоювали свої підприємницькі інтереси, посилювали економічну і соціальну інтеграції.
format	Article
author	Донік, О.М.
author_facet	Донік, О.М.
author_sort	Донік, О.М.
title	Представницькі організації купецтва України наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст.
title_short	Представницькі організації купецтва України наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст.
title_full	Представницькі організації купецтва України наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст.
title_fullStr	Представницькі організації купецтва України наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст.
title_full_unstemmed	Представницькі організації купецтва України наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст.
title_sort	представницькі організації купецтва україни наприкінці хіх – на початку хх ст.
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2009
topic_facet	Соціальні студії
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/13913
citation_txt	Представницькі організації купецтва України наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. / О.М. Донік // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.: Зб. наук. пр. — 2009. — Вип. 16. — С. 159-172. — Бібліогр.: 44 назв. — укр.
work_keys_str_mv	AT doníkom predstavnicʹkíorganízacííkupectvaukraíninaprikíncíhíhnapočatkuhhst
first_indexed	2025-07-02T15:43:02Z
last_indexed	2025-07-02T15:43:02Z
_version_	1836550437419876352
fulltext	Випуск XVI 159 РОЗДІЛ ІV СОЦІАЛЬНІ СТУДІЇ УДК 94 (477) О.М. Донік (м. Київ) СТАНОВІ ТА ПРЕДСТАВНИЦЬКІ ОБ’ЄДНАННЯ КУПЕЦТВА УКРАЇНИ наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. У статті проаналізовано участь купецтва України наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. у станових і представницьких об’єднаннях – купецьких товариствах, біржових комітетах, купецьких зібраннях, клубах та ін. З’ясовано, що купці завдяки участі в таких організаціях відстоювали свої підприємницькі інтереси, посилювали економічну і соціальну інтеграції. В статье проанализировано участие купечества Украины в конце ХІХ – начале ХХ в. в сословных и представительских объединениях – купеческих обществах, биржевых комитетах, купеческих собраниях, клубах и т.п. Делается вывод, что купцы благодаря участию в подобных организациях отстаивали свои предприни- мательские интересы, усиливали экономическую и социальную интеграцию. The article analyses participation of merchants of Ukraine at the end of XIX – beginning of XX century in class and representative associations – merchant communities, market committees, merchant gatherings, clubs and so on. The author reveals that merchants stood up for their business interests, strengthened economic and social integration due to participation in such organizations. Історія купецького стану є актуальною у зв’язку із визначенням його ролі та місця в економічному й суспільному житті України, зокрема в XIX – на початку ХХ ст., особливо в пореформений період, коли розвиток економіки зумовив сплеск підприєм- ницької діяльності, відбувався процес активного формування торгово-промислового прошарку, основу якого становило саме купецтво. Вивчення історії купецтва на теренах Російської імперії як окремої соціальної верстви почалося тільки з середини 1980-х рр. Цей напрямок історичних досліджень в останнє десятиліття набув значного поширення у працях російських науковців, які проаналізували різні аспекти історії купецтва досліджуваного періоду, зібрали й систематизували величезний фактичний матеріал, розробили нові методи та визна- чили підходи до вивчення цієї соціальної групи, звернулися до студіювання історії купецтва по окремих регіонах та на мікрорівні1. Проблеми історії України ХІХ–ХХ ст. 160 У вітчизняній історіографії проблема до цього часу залишається ще недостатньо розробленою. Так, деякі аспекти стосовно участі купців у формуванні підприємниць- кого прошарку України, їх ролі в розвитку промисловості й торгівлі в ХІХ ст. розгля- далися у працях Т.І.Лазанської, В.В.Крутікова та ін.2 В останні роки значна увага при- діляється регіональному аспекту у вивченні діяльності купецтва як окремого стану3. З’явилися наукові студії про окремих найбільш відомих в Україні підприємців і громадських діячів4, в яких зроблено наголос на їх соціокультурній діяльності. Купецтво України ХІХ ст., особливо в період стрімких економічних змін, які роз- почалися з останньої третини століття, розгортало діяльність на рівні представниць- ких об’єднань: купецьких зібрань, біржових комітетів, торгових і промислових об’єднань. Великого значення у цей час набула діяльність корпоративних об’єднань купецтва – купецьких товариств із правами станового самоврядування. У дорефор- мений період станове управління купецтва було складовою частиною самоврядування міст, а самі купці повністю контролювали думи (крім самостійних купців, у міських зборах могли брати участь купецькі сини, брати тощо). Міцні економічні позиції цього стану, високий майновий ценз сприяли його керівній ролі в міському житті у порівнянні з рештою «міських» станів. Хоча у чинному законодавстві передбачалися окремі збори купецьких громад для вирішення станових питань, функції голови тут (як і на зборах міщан) виконував міський голова5. Із запровадженням реформи 1870 р. було створено нову систему міського громад- ського управління. Всестанові вибори кардинально змінили порядок формування й статус органів міського самоврядування, що відкрило шлях для оформлення самостій- ного управління купецького стану. Купецтво обох ґільдій утворювало в кожному місті купецьке товариство, яке, однак, не мало над своїми членами жодної дисциплінарної влади6. Закон від 28 червня 1879 р. остаточно затвердив організаційну структуру корпо- ративного купецького спрощеного самоврядування: збори купецької громади, її вибо- рчий і розпорядчий органи, виконавчі посади купецького старости і його заступника. Повна система купецького самоврядування з дільничними виборчими зборами, збора- ми виборних купецького стану, купецькою управою й становим старшиною (він же – голова управи та зборів виборних) існували на території України тільки в Одесі7. В решті українських міст, згідно з законом, діяло спрощене купецьке самовряду- вання – для завідування становими справами товариства щорічно вибирали купецьких старост і їх товаришів (до 1879 р. кожна ґільдія обирала свого старосту). Збори купе- цьких товариств мали скликатися один раз на рік і проходити під головуванням купе- цьких старост, які безпосередньо розпоряджалися коштами корпоративного об’єднання. По закінченні господарського року вони виносили на затвердження гро- мади звіт про свою фінансову діяльність. Крім того, до їхніх обов'язків входило одер- жання й доведення до купців розпоряджень, іншої інформації від різних установ і ор- ганізацій, збір відомостей про представників купецького стану, видача посвідчень про належність до нього тощо8. Купецькі товариства як корпоративні об’єднання після міської реформи 1870 р., в умовах формування нових класів буржуазного суспільства, стали важливим соціаль- ним інститутом купецтва. Участь в їх роботі поступово перетворилася на визначаль- Випуск XVI 161 ний фактор належності до цього стану. Ці об’єднання були не тільки елементом само- ідентифікації купецтва, його впливу на суспільство (насамперед через доброчинність), а й подекуди у значних економічних центрах сприяли створенню загальних підприєм- ницьких представницьких об’єднань, а інколи й відстоювали інтереси всього місцево- го прошарку підприємців. Система організацій купецького стану оформилась у самостійні структури в по- реформений період. Вона вирізнялась аморфністю і відсутністю жорстких обмежува- льних рамок. Купецтво було повністю відкритим для прийняття нових членів, проце- дура вступу до стану була спрощена до краю. Належність до купецтва, відповідно до нормативних актів, щорічно оформлялась у казенній палаті або у повітовому казна- чействі при сплаті податку, при цьому згоди купецької корпорації не вимагалось. Ку- пецьке товариство не мало ніяких прав дисциплінарного впливу на своїх членів. Воно не мало ані освяченого традиціями статутного документа, ані інституту поручительст- ва при прийомі у члени ґільдії, ані випробувального терміну, ані корпоративних обря- дових церемоній. У широкому тлумаченні закону купці, які проживали у містах, автоматично утво- рювали станові товариства. Якщо вони не вибрали станового старосту, то фактично підпадали під загальну юрисдикцію міста9. Таким чином, майже всі без винятку міста України мали станові купецькі товариства, але не всі з них на практиці були повно- цінними становими корпораціями, які умовно можна назвати фіктивними. Такі купе- цькі товариства, хоча і мали виборних старост, по суті були такою ж фікцією, як і то- вариства, які не мали окремого станового управління. Наприклад, у Житомирі і Кам’янці-Подільському наприкінці ХІХ ст. купецькі товариства не здійснювали ніякої громадської діяльності, не мали капіталів і нерухомого майна, до того ж, купці не пла- тили членських внесків. Їх діяльність обмежувалась лише видачею молодим людям купецького стану «увольнительных приговоров» для вступу до навчальних закладів10. Ті станові об’єднання, які відповідали хоча б одній з таких вимог, як наявність окремих капіталів, володіння нерухомістю, ведення доброчинної діяльності, можна окреслити як діючі. Насправді, значна частина купецьких товариств в Україні володі- ла досить скромними капіталами і займалась доброчинною діяльністю в незначних масштабах. Лише кілька товариств у великих містах, маючи спеціальні капітали, здій- снюючи щорічні збори з купців, здатні були провадити громадську діяльність на до- сить значному рівні. Формально окреме купецьке станове управління, за підрахунками М. К. Шацилла на основі анкетного дослідження господарського управління Міністерства внутрішніх справ про становище купецьких товариств (було розпочате в 1896 р. з метою дослі- дження міських станів), існувало лише в 144 містах імперії. При цьому значна кіль- кість товариств не мала навіть спрощеного представництва у вигляді виборних старо- ст. Губернатори багатьох губерній, у тому числі Катеринославської, Херсонської і Чернігівської, заявили про відсутність (за винятком Одеси й Катеринослава) на їх території фактично діючих купецьких установ11. Наявність виборного купецького ста- рости не була свідченням того, що купецьке станове об’єднання в дійсності функціо- нувало. Воно найчастіше було такою ж фікцією, як і більшість товариств, які не мали станової організації. Якщо, наприклад, Одеське, Київське і Харківське купецькі това- Проблеми історії України ХІХ–ХХ ст. 162 риства обкладали своїх членів внесками, які йшли на задоволення станових потреб, розпоряджалися становими капіталами, нерухомим майном, утримували доброчинні і навчальні заклади, надавали допомогу і стипендії, то більшість купецьких товариств в українських містах існували, займаючись переважно утриманням станового керівни- цтва і виконанням канцелярських формальностей (див. таблицю). Зрештою, у більшо- сті населених пунктів купецькі товариства існували номінально. Купецтво тут не мало ані організації, ані власних капіталів, ані окремого керівництва. Табл. Вибірка капіталів купецьких товариств у містах України та їхніх витрат (1892–1896 рр.)12 Середній розмір грошових повинно- стей, які бралися на громадські потреби за 1892–1896 рр. (руб.) Розміри капіталів, які належали това- риству (руб.) Середні щорічні витрати за 1892–1896 рр. (руб.) Купе- цькі това- риства Загаль- на сума щоріч- ного збору з даного това- риства Серед- ній роз- мір окремих платни- ків Загаль- ний скла- дочний капітал Спец. капітал На утри- мання станово- го управ- ління і канце- лярії На утри- мання сиріт- ського суду На утри- мання благо- дійних, навчаль- них та інших закладів На допо- могу при- ста- рілим і нуж- ден- ним чле- нам това- рист- ва Охти- рка 168 5 19293,1 – 30 – 400 183 Валки 150 4 108,18 – 28 – – – Керч- Єніка- ле 1174 1-ї ґіль- дії – 12; 2-ї – 7 4062 – 435 – – – Київ 5020,6 1-ї ґіль- дії – 6; 2-ї – 3 – 349888 1400 – 30000 1000 Одеса 67151 1-ї ґіль- дії – 79,6; 2-ї – 31,75 380000 803000 10744 7665 24000 4258 Полта- ва – – 1293 – 230,5 980 – – Випуск XVI 163 Севас- то- поль 2225 5,25 12024 – 300 – – 250 Сло- в’янсь к 200–300 5 – 5462 50 – – 200 Старо- більсь к 150–200 5 – – 30 120 – – Суми – – – 6584,3 187,33 – – – Харків 5038 1-ї ґіль- дії – 15,2; 2-ї – 5 – – 1137,33 900 2000 2745,8 Серед найактивніших купецьких товариств було Київське, яке в 1896 р. відкрило комерційне училище на кошти, забезпечені капіталом у 140 тис. руб. і щорічними вне- сками в 30 тис. руб. Крім того, вони виплачували учням із купецьких родин 20 стипе- ндій в Києво-Подільській гімназії, 4 – в ремісничій школі Київського попечительства бідних, 12 – у приватних жіночих ремісничих класах Кулицької, 1 – в Київській духо- вній академії13. У 1909 р. річний бюджет Київського купецького зібрання становив 100 тис. руб.14 Утім, найбільшими капіталами володіло, а, відповідно, і здійснювало у широких обсягах громадську діяльність Одеське купецьке товариство, яке мало окреме купець- ке управління. Зокрема, це станове об’єднання в 1891–1895 рр. фінансувало засноване в 1862 р. шестикласне комерційне училище (10 учнів забезпечувалися щорічними сти- пендіями по 125 руб. кожна), щорічно видавало по 300 руб. одеському Товариству опіки нужденних і Одеській лікарні для «приходящих», платило 7665 руб. на утри- мання сирітського суду, і у цілому за 5 років витратило 24 тис. руб. на доброчинні потреби і 4258 руб. на допомогу пристарілим і нужденним15. Російська держава з самодержавною владою до останніх днів свого існування не- від’ємно утримувала за собою право контролю не тільки над органами влади на місце- вому рівні, а й будь-яким проявом громадського самоврядування. Серед іншого, до повноважень кожного губернатора входило затвердження, а, фактично, призначення купецьких старійшин, котрі обиралися з кола купців. Якщо підприємець потрапляв у немилість до царської адміністрації, вона могла відмовити йому в затвердженні. Купецькі товариства більшості міст і містечок України, як правило, відмовлялися навіть від спрощеної станової організації (наявність виборних ґільдійських старост) і передавали станові функції загальноміським органам влади. Організація станового самоврядування лише в декількох губернських містах виділялася з більшості купець- ких товариств. Вони відрізнялися як масштабами доброчинності, так і брали на себе частину функцій податкових органів. Однак лише цим і обмежувалась їх скромна дія- льність. У цілому станове представництво купецтва так і не укорінилося в Російській імперії. Проблеми історії України ХІХ–ХХ ст. 164 Результатом анкетного дослідження, здійсненого на межі ХІХ–ХХ ст. господарсь- ким управлінням міністерства внутрішніх справ про становище купецьких, міщансь- ких і ремісничих товариств, став проект реформування міських станових установ, який так і не був опублікований, хоча інформація про нього потрапила до газет. За повідомленням петербурзької преси, намічене реформування повинно було торкнути- ся членів не тільки ремісничих і міщанських товариств, а й купецького. Разом вони мали становити єдиний «міський стан». Усі справи з керівництва ним передбачалося сконцентрувати у міських громадських управліннях, до яких повинні були перейти і всі збори, які надходили до міщанських, ремісничих і купецьких управ. На загально- міські органи передбачалось покласти турботу з утримання різних доброчинних за- кладів, які перебували у розпорядженні трьох міських станів. При ліквідації ремісни- чих і купецьких станів передбачалося зберегти їх як ремісничі і торгові корпорації, які служили б на благо розвитку ремесел і торгівлі. Для цього планувалося й надалі зби- рати добровільні збори з членів корпорацій на суспільні потреби. Торгово-промислова діяльність не повинна була зобов’язувати представника міського стану входити до складу корпорації, членство в якій також було справою вільного вибору16. Таким чином, держава намагалася зробити ще одну спробу, як і наприкінці XVIII ст., запровадити єдиний «міський стан», який об’єднав би існуючі три стани суспільства: купців, міщан і ремісників. Принциповою новизною цього нереалізовано- го проекту було запровадження окремих станових інститутів і об’єднання всіх міських жителів під егідою єдиного загальноміського керівництва. Уряду було зрозуміло, що наявні станові органи в умовах капіталізму були рудиментом минулого. Відомий сучасний російський історик Б.М.Миронов із цього приводу зазначив, що функції купецьких товариств зводилися майже винятково до благодійності, яка притягувала увагу здебільшого збіднілої чи розореної частини міської верстви. Увагу ділових людей привертали інші організації, перебування в яких сприяло встановленню корисних зв’язків і допомагало професійній, а згодом і політичній діяльності. Питання, що обговорювалися в купецьких товариствах, не становили загального інтересу, і тому центр громадського життя купецтва наприкінці ХІХ ст. переміщується до інших об’єднань – перш за все до біржових товариств17. Появі в ХІХ ст. спеціальних організацій для здійснення оптових операцій – товарних бірж, які засновувалися в місцях найбільшої концентрації товарного попиту, сприяв інтенсивний розвиток торгівлі. У Російській імперії товарні біржі, на відміну від розвинутих західноєвропейських країн, з’явилися порівняно пізно. Зокрема, розквіт біржової діяльності розпочався з кінця ХІХ ст. Якщо в 1872 р. в імперії налічувалося 17 бірж, то в 1903 р. – вже 36, а в 1911 р. – аж 8718. Прикладом для статутів місцевих бірж був статут Московської біржі. Як зазначалося в §1 статуту Київської біржі, «біржа є місцем збору для взаємних стосунків й угод за всіма обігами торгівлі і промисловості та для отримання необхідних щодо них відомостей»19. Такий комерційний інститут уособлював вищу і передову форму оптової торгівлі, при якій здійснювалися угоди з купівлі-продажу за зразками, стандартами, технічним описом виробів, укладення угод на торгівлю товарами, акціями, облігаціями, векселями. На біржі відбувався перехід власності від одного господаря до іншого без реального Випуск XVI 165 руху товарної маси, при цьому визначались терміни поставок і умови взаємних розрахунків. Товарні біржі в Російській імперії були самоврядними установами. Із загальної кі- лькості учасників біржового торгу, який мав відкритий характер, виокремлювалося біржове товариство, повноправними членами якого з правом голосу на загальних збо- рах могли бути ті постійні відвідувачі бірж – торговці і промисловці, котрі сплачува- ли, понад встановлену плату за білет на право постійного відвідування біржі, щоріч- ний добровільний членський внесок на утримання біржі і відповідали її статуту: нале- жали до ґільдійських купців, промисловців, або були представниками акціонерного товариства. Нових членів приймало загальне зібрання біржового товариства. З його середовища «для найближчого завідування справами біржі і її господарською части- ною» обирався біржовий комітет, який складався зі старшин (звичайних членів), у деяких випадках – гофмаклера (старшого маклера) та голови біржового комітету. Термін їх повноважень встановлювався на три роки (протягом цього часу вони не бу- ли зобов’язані виконувати обов’язки по міським виборам), утім більшість із них пере- обиралися на цю посаду десятиліттями. Голова біржового комітету, а також гофмак- лер затверджувався міністерством торгівлі і промисловості20. Крім того, при біржах існували арбітражна, котирувальна й експертна комісії, аукціоністи, нотаріуси, браку- вальники товарів й десятники. Особливе місце в біржовій структурі відводилося заліз- ничним комітетам, які мали вирішувати тарифні питання, що суттєво відбивалось на рівні цін і ступені торгової активності. Функції біржового комітету були різноманітні: завідування порядком на біржі, її господарськими і адміністративними справами, складання й видання біржового бюле- теня, збір відомостей про місцеву торгівлю і промисловість, складання правил біржо- вої торгівлі і зводів місцевих комерційних звичаїв, відносини з усіх питань, які стосу- валися біржі, з урядовими й громадськими установами, посередництво зі спірних угод між комерсантами на біржі та ін.21 Наприклад, Харківський біржовий комітет щорічно видавав «Обзор ярмарочной торговли в Харькове» за окремі роки, який складався на основі даних, які повідомлялися комітету торговими фірмами та відомостей, що отри- мувалися шляхом опитування торговців. По закінченню кожного з чотирьох ярмарків біржовий комітет публікував зібрані відомості в газеті «Южный край». Центральними фігурами на біржі, від яких залежала загальна ділова активність, були маклери, котрі відігравали роль посередників при затвердженні торгових угод. Статутом біржі визначалося комплектування штату маклерів. Щоби стати маклером, потрібно було відповідати певним вимогам, до яких відносилися обов’язкова наяв- ність російського підданства, досягнення 30-літнього віку і належність до купецького звання. Наприклад, на Київській біржі вибори перших маклерів відбулися 20 квітня 1872 р. Із січня 1890 р. їх обиралося 15, при цьому тут існувало співвідношення між маклерами християнського (2/3) й інших (в основному юдейського) віросповідань. Між іншим, вони також повідомляли гофмаклеру відомості про ціни на товари. Останній їх розміщував у біржових бюлетенях, які видавалися з 1877 р. по суботах. Там містилися відомості про ціни на товари і фонди, про укладені на біржі угоди, про ціни на головні статті місцевої промисловості (цукор, хліб, спирт) на інших внутрі- шніх ринках22. Проблеми історії України ХІХ–ХХ ст. 166 Узагалі в Російській імперії біржі не були високоорганізованими ринками. Вони не встигли створити розгалужену систему органів, між якими було б розподілено ви- рішення завдань у сфері розвитку господарства і представництва його інтересів. Їм випала допоміжна функція, яка в усіх розвинутих державах була завданням торгово- промислових палат. Тому біржові комітети були не тільки комерційними, а й громад- сько-представницькими органами, які досить часто на своїх зібраннях виконували таку функцію, що не була властива західним біржам. Нерідко біржі як місцеві об’єднання виникали через назрілі потреби у представництві місцевих торгово- промислових інтересів, що відбивало роз’єднання місцевого купецтва і промисловців. Коли в 1911–1912 рр. постало питання про створення торгово-промислових палат, більшість бірж побачили в них загрозу для себе і «наполягали на збереженні за остан- німи їх теперішньої ролі як органів торгово-промислового представництва, не дивля- чись на всю неможливість за дотримання цієї умови будь-якої раціональної реформи щодо забезпечення торгово-промисловому класу повного, а не часткового тільки, представництва»23. Біржові комітети, будучи формально відповідальними за ведення поточних справ на біржі, фактично виконували функції представницького органу ін- тересів промисловців і купців свого регіону, впливали на законодавство і громадську думку, на економічний і технічний розвиток місцевої промисловості й торгівлі. Першу біржу в Україні було засновано ще 30 жовтня 1796 р. в Одесі (для ведення закордонної торгівлі товарами, векселями, акціями, білетами та ін.), майже одночасно із заснуванням самого міста, коли за клопотанням іноземного купецтва перший архітектор Одеси Ф.П. де Волан розпорядився її влаштувати в будинку Дофіне (статут біржі був затверджений лише 20 липня 1848 р.). З 1807 р. по 1837 р. Одеська біржа розміщувалася на розі Рішельєвської вулиці, а потім її зібрання відбувалися у спеціальному будинку, побудованому за міський кошт, і тільки наприкінці ХІХ ст. вона отримала власне приміщення на розі Поліцейської і Пушкінської вулиць24. Одна з найбільших у країні, вона відзначалася величезним обігом торгових операцій (наприкінці 50-х рр. ХІХ ст. не менше 60 млн руб. сріблом), забезпечувала постійний зв’язок між оптовими покупцями та постачальниками продукції і товарів в усіх чорноморських і азовських портах Півдня Росії25. В Одесі поряд із біржею (згодом і в Києві) існував Комітет торгівлі та мануфактур. Ще з 1829 р. у цьому місті «для влаштування місцевого кредиту на біржі й обговорення комерційних питань» існувало відділення Комерційної ради. У липні 1872 р. воно було перетворене в Комітет торгівлі і мануфактур, згідно з «Положенням про дорадчі установи по частині торговій і мануфактурній промисловості» від 7 червня того року, який функціонував із 1875 р. Його діяльність тісно поєднувалася з діяльністю біржового комітету. Комітет торгівлі і мануфактур обирався підприєм- цями, причому половина його членів змінювалася кожні два роки. Якщо перший мав дбати про загальні інтереси торгівлі, то другий – про місцеві26. Починаючи з останньої третини ХІХ ст. нові товарні біржі почали з’являтися і в інших українських містах. Так, питання про заснування в Києві біржі було порушене в 1862 р. М.Х.Бунґе, на той час керуючим Київською конторою Державного банку, який вважав, що біржа «зробила б Київ осереддям торгових угод цілого краю, сприяла б встановленню більш постійних і правильних цін на головні предмети Випуск XVI 167 місцевого виробництва і сприяла б здійсненню кредитних угод»27. 5 листопада 1865 р. статут Київської біржі був затверджений імператором, а датою її заснування є 13 лютого 1869 р., коли відбулося засідання 23 підприємців, які обрали голову і членів біржового комітету. У Харкові біржа була відкрита 8 січня 1876 р. (статут затверджено у жовтні 1868 р.), яка з 1882 р. розміщувалася у власному солідному приміщенні на Миколаївській площі, що було побудоване за кошти О.К.Алчевського – голови біржового комітету28. До 1912 р. в Україні з’являється ще 11 бірж: у Миколаєві, Єлисаветграді (зернова), Катеринославі, Херсоні, Кременчуці, Бердянську, Олексан- дрівську, Маріуполі, Феодосії, Рівному та ще одна у Харкові – кам’яновугільна і залізоторгова (1902 р.)29. Близькість до цього міста Донецького району сприяла тому, що саме тут з’явилася біржа, яка стала виразником потреб і регулятором цін на продукцію гірничої і металургійної промисловості, так, як це відбувалося на Київській чи Єлисаветградській, які регулювали ціни, відповідно, на цукор та зерно. У роботі бірж проглядалася тенденція малочисельності складу біржового товариства, до того ж, за відсутності схильності у місцевого купецтва до зібрань, останні відбувалися не так уже й часто. На біржі купецтво збиралося переважно тільки під час ярмарків. В інший час торгові угоди здебільшого підписувалися в магазинах, крамницях, конторах і складах, а хлібні угоди – ще й на залізничних станціях. Для ділових зустрічей у купців існували улюблені трактири. В Одесі було поширеним використання меморандумів, тобто листів, якими контрагенти обмінювалися і в яких детально зазначалися умови угод. Утім, з кожним роком обіг бірж в українських містах зростав. Наприклад, на Київській біржі в 1873 р. він визначався сумою в 4,5 млн руб., а в 1895 р. – уже 77 млн руб. Головними предметами угод на ній був цукор- пісок і рафінад (становили 90% суми всіх угод), а також хлібні продукти та процентні папери30. Ця біржа не випадково вважалася цукровою. Саме Одеська і Київська біржі мали важливе значення для торгівлі своїх районів. Із часом такі установи перетворилися на представницькі об’єднання підприємців, що відстоювали перед урядовими органами їх ділові інтереси на рівні окремого великого регіону (купці і промисловці, які входили до того чи іншого біржового комітету, мали право звертатися з поданнями до уряду, їх залучали до консультацій з економічних питань). О.К.Алчевський, багаторічний голова харківського біржового комітету, напри- кінці XIX ст. на засіданні урядової комісії дав таку лаконічну оцінку ввіреній йому біржі: «Її цілі й завдання – бути опікуном торгівлі й промисловості цілого краю та об’єднувати розрізнене купецтво»31. Також він наголосив на тому, що вона повинна бути не тільки виразником потреб місцевої торгівлі і промисловості, а й «ходатаєм» про ці потреби перед урядом. Біржовий комітет на чолі купецтва ставав, таким чином, своєрідним форумом соціальної інтеграції та найважливішим інструментом від- стоювання підприємницьких інтересів. Зокрема, у Києві до складу місцевого комітету на чолі з купцем-росіянином М.Ґ.Хряковим наприкінці 1880-х рр. входили найбільші промисловці і комерсанти міста, які нагадували про поліетнічний характер місцевого підприємництва: поляк граф В.О.Браницький, українці М.А. та Ф.А.Терещенки, євреї Проблеми історії України ХІХ–ХХ ст. 168 І.М. та Л.І.Бродські, В.О.Рубінштейн, М.Р.Закс, росіянин грецького походження і міський голова І.А.Толлі та ін.32 Із 1870-х рр. здійснювалися спроби координації підприємницьких інтересів купе- цтва на всеросійських торгово-промислових з’ їздах. Такі з’ їзди до кінця ХІХ ст. від- булися в 1870 р. у Санкт-Петербурзі, у 1872 р. і 1882 р. у Москві та в 1896 р. у Ниж- ньому Новґороді. Зокрема, під час проведення останнього загальноросійського еконо- мічного з’ їзду підприємцям удалося досягнути якісно нового організаційного ступеня. У його роботі взяли участь близько 700 делегатів від підприємців і технічної інтеліге- нції, у тому числі й чимало представників з українських губерній33. Крім участі в роботі станово-представницьких і професійних організацій, купці об’єднувалися в різні зібрання, клуби за професійно-становою ознакою з метою регулярного професійного спілкування й обміну, проведення разом із родинами вільного часу. Поряд із підприємцями їх відвідувачами були чиновники, дворяни, представники вільних професій. Уже із середини XIX ст. у найбільших українських містах, на противагу дворянським зібранням, почали виникати клуби, де на чільному місці були представники ділового світу, і, особливо, купецтва. Зокрема, в Одесі така асоціація при «Російському товаристві пароплавства й торгівлі» була відкрита 2 липня 1861 р. Хоча до клубу з перших днів діяльності залучалися представники всіх більш- менш заможних прошарків суспільства, переважав тут купецький елемент, а сам клуб мав характер переважно купецького зібрання. Так, на 1 січня 1862 р. він нараховував 312 дійсних членів, серед яких 166 були купцями34. Із перших днів під час візитів до клубу заможних одеситів захоплювали не азартні ігри, а «саме бажання провести час у приємному товаристві», «себе показати й на інших подивитися». Тут весь час влаштовувалися бали, чимало з яких із благодійною метою, виставки картин (зокрема, у 1899 р. В.В. Верещаґіна), квітів, літературні вечори, засідання наукових товариств. Одночасно з відкриттям клубу була заснована бібліотека, яка в 1911 р. налічувала понад 1500 вітчизняних і іноземних найменувань періодичних видань35. Стати членом цього клубу, який у 1903 р. був перейменований у «Купецьке зі- брання», вважалося за честь. Серед його 217 дійних членів у 1911 р. поряд із відомими політичними і громадськими діячами, військовими, вченими, адвокатами, як, напри- клад, граф С.Ю.Вітте, адмірал М.М.Чихачев, професор А.О.Скальковський, були такі відомі негоціанти, як П.Ф.Родоканакі, А.І.Тработті, А.М.Маврокордато, А.К.Папудов, А.А.Анатра, брати Кумбарі, Єфрусі, Рафаловичі та ін.36 У Харкові схожий клуб з’явився в 1835 р., коли для зібрань комерсантів уперше гостинно розчинилися двері будинку купця Сойкіна на Миколаївській площі. У 1838 р. 39 харківських купців за ініціативою глави міста купця С.І.Костюріна зверну- лися до генерал-губернатора із клопотанням про заснування Комерційного клубу. Проте лише 19 листопада 1858 р. його було відкрито у центрі міста, на вул. Римарсь- кій, в орендованому приміщенні37. Харківський комерційний клуб почав своє офіційне життя у складі 295 членів. Відсутність станових обмежень щодо членства сприяла доволі швидкому набуттю ним популярності серед представників міської еліти Харкова – купецтва, промисловців, дворян й інтелігенції38. Будинок, відкритий щодня зранку до першої години ночі, під час вечорів розваг і відпочинку був доступним для платоспроможної публіки. Тут Випуск XVI 169 влаштовувалися свята, сімейні урочистості, а також музичні вечори. Із 1871 р. клуб мав у своєму розпорядженні власний оркестр. Члени клубу мали право залучати до участі в його діяльності гостей за власний рахунок. Відвідувачі користувалися бібліо- текою, двома читальними залами, кількома столами для більярду та буфетом. У сере- дині 1880-х рр. завдяки добудові вдалося відкрити респектабельну бальну і парадну зали зі сценою й оркестровою ямою. Ці переваги сприяли тому, що з 1891 р. у цій залі було розміщено сцену Харківського оперного театру. У літні місяці помилуватися красотами парку та його різноманітних павільйонів отримали змогу глядачі, що спла- тили гроші за відвідання оперного спектаклю, і гості клубу. Наприклад, у 1897 р. Хар- ківський комерційний клуб налічував 682 члена, у тому числі 9 старшин- розпорядників. До складу почесних старшин клубу було обрано 8 найбільш поважних підприємців міста, серед яких значилися М.Х.Гельферіх, В.І.Ґладков, М.О.Жевержеєв, А.П.Куксін, І.О.Монаков, П.Д.Новов, М.В.Орлов та П.П.Рижов39. Поряд із Комерційним клубом у Харкові існувало Купецьке зібрання. Статут цьо- го об’єднання, ухвалений у 1891 р., демонстрував устремління впевненої у своїх силах економічної еліти міста, що стала новою колективною силою у соціальній структурі, до участі у суспільному житті та її претензії на особливе становище. Зокрема, у 1896 р. зібрання налічувало 205 членів президії, почесних та дійсних членів40, які були «представниками верстви купецтва, власниками патентів на належність до ґільдій або ж свідоцтв про право на комерційну діяльність». Згідно з §11 статуту, не допускалося членство у клубі: «1) жінок; 2) неповнолітніх, за винятком носіїв відповідних рангів; 3) вихованців освітніх установ, нижніх військових чинів та юнкерів, навіть у разі до- сягнення ними повноліття; 4) колишніх членів, виключених за порушення правил і норм; 5) осіб, проти яких було порушено процедуру судового розгляду; 6) неплато- спроможних осіб, проти яких було порушено процедуру банкрутства; 7) осіб, виклю- чених з інших харківських клубів та аналогічних їм закладів за порушення правил поведінки; 8) штатних працівників зібрання, а також господарів буфетів, більярдних тощо»41. Прийом новачків відбувався за рекомендацією двох дійсних членів зібрання, що ставилася на голосування. У ньому мала взяти участь щонайменше половина чле- нів. Обраним вважався той, за кого проголосувала проста більшість. Почесних членів обирали двома третинами голосів після внесення їх кандидатур радою зібрання. Неформальне спілкування, розваги і «дозвілля, максимально віддалене від повсякденних справ» – такою була мета діяльності Харківського купецького зібрання згідно з §1 статуту. Воно влаштовувало бали, маскаради, вечори танців, музичні і літературні вечори, банкети для членів зібрання та їхніх сімей. «Спілкування, дозвілля і користь в різних галузях знання» – засадничі гарантії статуту клубу своїм членам – доповнювалися підшивками газет і журналів, бібліотекою та доповідями, організованими власними зусиллями. Той, хто залишав зібрання після другої години ночі, сплачував штраф у розмірі від 30 коп. до 38 руб., що використовувався на потреби зібрання. До участі у розважальних заходах, згідно з §27 статуту, допускалося також і дамське товариство42. Важливим місцем неформальних зустрічей і спілкування київських купців був Купецький клуб на Олександрівській вулиці, що став символом інтеграції місцевого купецтва у суспільне життя міста. Головував у ньому купець-старообрядець Проблеми історії України ХІХ–ХХ ст. 170 М. П. Деґтерєв, який щодня з’являвся у цьому будинку, розглядаючи його як комер- ційний заклад. Спочатку він як голова зібрання 20 квітня 1881 р. в розлогому листі звернувся до київського міського самоврядування із клопотанням, до якого було до- лучено плани ділянки, побудови та оформлення фасаду Купецького клубу. Оскільки поблизу запланованого будівельного майданчика стояла капличка на пам’ять про події 4 квітня 1866 р., коли було скоєно перший замах на Олександра ІІ, необхідно було також заручитися згодою духовної консисторії міста. Після її надходження та схва- лення 2 квітня міською думою проекту будівництва і надання згоди на фінансову під- тримку в розмірі 40 тис. руб. у травні 1881 р. під наглядом Купецького зібрання та особисто М. П. Деґтерєва розпочалися будівельні роботи43. Останній вбачав у Купецькому клубі заклад, яким необхідно було вміло керувати з метою отримання економічної вигоди. Заклад мав у своєму розпорядженні сад із літнім театром, де щовечора грав струнний оркестр. За 30 коп. потрапити туди могли всі бажаючі, тоді, як приміщення клубу було до послуг лише його членів. Навіть до- ходами від гри в більярд та азартних ігор М. П. Деґтерєв розпоряджався, виходячи з власних інтересів. Він забирав виручку з метою повернення кредиту, який він надав на спорудження клубу. Тому цей заклад кияни часто називали «лавочкою Деґтерєва», приписуючи останньому яскраво виражену «жадібність». Мета його життя, на думку багатьох, полягала в тому, щоб заробити якомога більше грошей. М. П. Деґтерєв, як згадували його сучасники, міг годинами торгуватися через 5 копійок, водночас робля- чи пожертвування для громадських потреб із щедрістю, що рідко спостерігалася серед благодійників Києва44. Як ми з’ясували, купецькі товариства, що реально функціонували в економічно більш значних містах, у нових пореформених умовах найбільшу увагу приділяли бла- годійності, розвитку професійної освіти. Із переходом від традиційного укладу до ін- дустріального купецька станова організація з елементу системи місцевого управління перетворювалася на інститут громадянського суспільства. Водночас біржові товарист- ва, створені за професійно-становою ознакою, в яких переважали представники купе- цтва, вирішували не тільки економічні завдання, а й відстоювали через біржові комі- тети торгово-промислові інтереси усіх підприємців на місцевому і державному рівнях. Купецькі зібрання, які існували в багатьох містах України, формували простір комунікації підприємницького прошарку, змістовним наповненням якого були професійні та благодійні устремління, і який водночас уможливлював як неформальне спілкування, так і насичене дозвілля. Тут улаштовувалися бали, маскаради, театральні вистави, танцювальні, музичні, літературні вечори й наукові лекції, організовувалися бібліотеки. Поряд із цим великою популярністю серед відвідувачів користувалися азартні ігри й більярд. Неформальна обстановка клубів дозволяла обговорювати й вирішувати важливі питання, які стосувалися господарських і громадських справ. Будинки купецьких зібрань відігравали роль осередку культурного життя великих міст. Час, проведений спільно у клубах або товариствах, співпраця в міській думі та інших громадських органах відкривали можливості соціальної інтеграції купецтва поза етнічними бар’єрами. Випуск XVI 171 ___________________________ 1 Боханов А.Н. Российское купечество в конце XIX – начале ХХ века // История СССР. – 1985. – № 4. – С.106–118; Его же. Крупная буржуазия России. Конец ХІХ в. – 1914. – Москва, 1992. – 260 с.; 1000 лет русского предпринимательства. Из истории купеческих родов: Сб. очерков и воспоминаний. – Москва, 1995. – 478 с.; Предпринимательство и предприниматели России от истоков до начала ХХ века: Сб. / Ред. кол.: В.И. Бовыкин, В.В. Журавлëв, Ю.А. Петров, А.К. Сорокин. – Москва, 1997. – 343 с.; История предпринимательства в России. XVI – начало ХХ вв.: В 2-х кн. – Кн. 2: Вторая пол. XIX – нач. ХХ века / В.И. Бовыкин, М.Л. Гавлин, Л.М. Епифанова и др. – Москва, 1999. – 575 с.; Ульянова Г.Н. Благотворитель- ность московских предпринимателей: 1860–1914. – Москва, 1999. – 512 с.; Брянцев М.В. Куль- тура русского купечества: Воспитание и образование. – Брянск, 1999. – 201 с.; Его же. Религи- озно-этические основы предпринимательства в России (ХIХ в.). – Москва, 2000. – 96 с.; Леван- довская А.А., Левандовский А.А. “Тёмное царство”: купец-предприниматель и его литератур- ные образы // Отечественная история. – 2002. – № 1 – С. 146–158; Шацилло М.К. Социальный состав буржуазии в России в конце ХІХ в. – Москва, 2004. – 265 с.; Купеческая Москва: Обра- зы ушедшей российской буржуазии / Пер. с англ.; отв. ред. Уэст, Ю.А. Петров. – Москва, 2007. – 248 с.; Гончаров Ю.М. Купеческая семья второй половины XIX – начала ХХ вв.: По материалам компьютерной базы данных купеческих семей Западной Сибири. – Москва, 1999. – 240 с.; Мешалкин П.Н. Меценатство и благотворительность сибирских купцов-предприни- мателей: вторая половина ХIХ – начало ХХ вв. – Красноярск, 1995. – 157 с.; Скубневский В.А., Старцев А.В., Гончаров Ю.М. Купечество Алтая второй половины ХIХ – начала ХХ вв. – Бар- наул, 2001. – 240 с. та ін. 2 Крутиков В.В. Буржуазія України та економічна політика царизму в пореформений пе- ріод. – Дніпропетровськ, 1992. – 171 с.; Лазанська Т.І. Соціальне походження промислової буржуазії України в ХІХ ст. // Укр. іст. журн. – 1996. – № 2. – С. 65–73; Її ж. Історія підприєм- ництва в Україні (на матеріалах торгово-промислової статистики ХІХ ст.). – Київ, 1999. – 281 с.; Її ж. Торговельні доми України на рубежі двох століть (1892–1914 рр.) // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.: Вип. ІІ. – Київ, 2001. – С. 24–41; Ігнатьєва Т.В. Купецт- во Правобережної України в кінці ХVIII – першій половині ХІХ століття: соціально-етнічний аспект // Наук. праці Кам’янець-Подільського педагогічного ун-ту: Іст. науки. – Кам’янець- Подільський, 2003. – Т. 11. – С.172–179. 3 Бєліков Ю.А. Купецтво Харківської губернії (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.): Дис. ... канд. іст. наук. – Харків, 2003. – 280 с. 4 Ковалинский В.В. Меценаты Киева. – 2-е изд., доп. – Киев, 1998. – 528 с.; Донік О.М. Ро- дина Терещенків в історії доброчинності. – Київ, 2004. – 314 с.; Шудрик І.О., Даниленко Л.А. Династія Харитоненків. – Суми, 2003. – 192 с.; Григорий Григорьевич Маразли: меценат и коллекционер: Сб. ст. – Одесса, 1995. – 288 с. та ін. 5 Бєліков Ю.А. Вказ. праця. – С.52. 6 Городовое положение с законодательными мотивами, разъяснениями и дополнитель- ными указаниями / Сост. С.Г. Щегловитов. – С.-Петербург, 1892. – С.282; Коркунов Н.М. Рус- ское государственное право. – Т. 1. – С.-Петербург, 1893. – С.232. 7 Свод законов Российской империи. – Т. 9: Законы о состояниях. – Ст. 590, 614. – С. 119–120, 124. 8 Там же. – Ст. 595, 596. – С.120. 9 ПСЗ РИ. – Собр. 2-e. – Т. 45, отд. 1-е. – С.271. 10 Російський державний історичний архів (далі – РДІА). – Ф.1287. – Оп. 44. – Спр. 548. – Арк. 29, 32. Проблеми історії України ХІХ–ХХ ст. 172 11 Шацилло М.К. Указ. соч. – С.72; Миронов Б.Н. Социальная история России периода им- перии (ХVIII – начало ХХ в.). – Т. 1. – С.-Петербург, 1999. – С. 505. 12 Шацилло М.К. Указ. соч. – С.64–65, 70. 13 РДІА. – Ф.1287. – Оп. 44. – Спр. 548. – Арк. 50–51. 14 Галайба В. Хроніка старого Києва. – К., 2003. – С.154. 15 Шацилло М.К. Указ. соч. – С.70. 16 Там же. – С.95. 17 Миронов Б.Н. Указ. соч. – С.505, 508. 18 Филипов Ю.Д. Биржа. – С.-Петербург, 1912. – С.197–198. 19 Устав Киевской биржи. – Киев, 1873. – С.1. 20 Там же. – С. 4; Осадчая А.И. Биржа в России // Вопросы истории. – 1993. – № 10. – С.8–9. 21 Торгово-промышленная Россия. Справочная книга для купцов и фабрикантов. – С.26–27. 22 Двадцатипятилетие Киевской биржи. 1869–1894 г. – К., 1895. – С. ХХVІ, ХХХ, 122. 23 Осадчая А.И. Указ. соч.– С. 8. 24 Одесса 1794–1894. – Одесса, 1895. – С.169, 180, 195. 25 Записки о торговых и промышленных силах Одессы, сост. в 1859 г. А. Скальковским. – С.-Петербург, 1865. – С.109. 26 Одесса 1794–1894. – С.195. 27 Двадцатипятилетие Киевской биржи. 1869–1894 г. – С. І. 28 Невзоров А. Русские биржи. Отчёт по командировке во внутренние губернии России на летние месяцы 1896 года. – Юрьев, 1897. – С.172. 29 Филипов Ю.Д. Указ. соч. – С.163. 30 Отчёт Киевского биржевого комитета за 1895 г. – К., 1896. – С.7–10. 31 Невзоров А. Указ. соч. – С.173. 32 Державний архів м. Києва (далі – ДАК). – Ф.226. – Оп. 1. – Спр. 18. – Арк. 1. 33 Див.: Торгово-промышленные съезды в России. (Обзор деятельности). – С.-Петербург, 1896. – 163 с. 34 50-летие Одесского купеческого собрания. 1861–1911. Исторический очерк. – Одесса, 1911. – С.12, 26–29. 35 Там же. – С.15–16. 36 Там же. – С.17, 30–32. 37 Лейбфрейд А.Ю., Полякова Ю.Ю. Харьков. От крепости до столицы: Заметки о старом городе. – Харьков, 2004. – С.226. 38 Обзор деятельности Харковского коммерческого клуба за 50-летие существования (1858–1908 гг.). – Харьков, 1910. – С.5–6. 39 Список членов Харьковского коммерческого клуба за 1897–98 год. – Харьков, 1898. – С.3, 33. 40 Підраховано за: Список членов Харьковского купеческого собрания за 1895–96 год. – Харьков, 1896. – 16 с. 41 Устав Харьковского купеческого собрания. – Харьков, 1892. – С.6. 42 Там же. 43 1 ДАК. – Ф.163. – Оп. 41. – Спр. 2085. – Арк. l, 2, 3, 17, 18. 44 1 Ярон С.Г. Киев в восьмидесятых годах. Воспоминания старожила. – Киев, 1910. – С.179–181.

Представницькі організації купецтва України наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст.

Репозитарії

Схожі ресурси