Дружини православних священиків та їх роль у сім'ї в кінці ХІХ – на початку ХХ ст. (на матеріалах Правобережної України)
Стаття висвітлює життя дружин православних священиків, а також ту роль, яку відігравали матушки в родинах православного духовенства Правобережної України наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст....
Gespeichert in:
| Datum: | 2009 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут історії України НАН України
2009
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/13927 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Дружини православних священиків та їх роль у сім'ї в кінці ХІХ – на початку ХХ ст. (на матеріалах Правобережної України) / Б.О. Опря // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.: Зб. наук. пр. — 2009. — Вип. 16. — С. 458-464. — Бібліогр.: 30 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-13927 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-139272010-12-07T12:03:50Z Дружини православних священиків та їх роль у сім'ї в кінці ХІХ – на початку ХХ ст. (на матеріалах Правобережної України) Опря, Б.О. Гендерні студії Стаття висвітлює життя дружин православних священиків, а також ту роль, яку відігравали матушки в родинах православного духовенства Правобережної України наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. Статья освещает жизнь жен православных священников, а также ту роль, которую играли матушки в семьях православного духовенства Правобережной Украины в конце Х1Х начале ХХ в. Article highlights the lives of the wives of Orthodox priests, as well as their role in the family of Orthodox clergy Right-Bank Ukraine in the late Х1Х beginning of the twentieth century. 2009 Article Дружини православних священиків та їх роль у сім'ї в кінці ХІХ – на початку ХХ ст. (на матеріалах Правобережної України) / Б.О. Опря // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.: Зб. наук. пр. — 2009. — Вип. 16. — С. 458-464. — Бібліогр.: 30 назв. — укр. XXXX-0024 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/13927 271 (477.4) «18/19» uk Інститут історії України НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Гендерні студії Гендерні студії |
| spellingShingle |
Гендерні студії Гендерні студії Опря, Б.О. Дружини православних священиків та їх роль у сім'ї в кінці ХІХ – на початку ХХ ст. (на матеріалах Правобережної України) |
| description |
Стаття висвітлює життя дружин православних священиків, а також ту роль, яку відігравали матушки в родинах православного духовенства Правобережної України наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. |
| format |
Article |
| author |
Опря, Б.О. |
| author_facet |
Опря, Б.О. |
| author_sort |
Опря, Б.О. |
| title |
Дружини православних священиків та їх роль у сім'ї в кінці ХІХ – на початку ХХ ст. (на матеріалах Правобережної України) |
| title_short |
Дружини православних священиків та їх роль у сім'ї в кінці ХІХ – на початку ХХ ст. (на матеріалах Правобережної України) |
| title_full |
Дружини православних священиків та їх роль у сім'ї в кінці ХІХ – на початку ХХ ст. (на матеріалах Правобережної України) |
| title_fullStr |
Дружини православних священиків та їх роль у сім'ї в кінці ХІХ – на початку ХХ ст. (на матеріалах Правобережної України) |
| title_full_unstemmed |
Дружини православних священиків та їх роль у сім'ї в кінці ХІХ – на початку ХХ ст. (на матеріалах Правобережної України) |
| title_sort |
дружини православних священиків та їх роль у сім'ї в кінці хіх – на початку хх ст. (на матеріалах правобережної україни) |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| publishDate |
2009 |
| topic_facet |
Гендерні студії |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/13927 |
| citation_txt |
Дружини православних священиків та їх роль у сім'ї в кінці ХІХ – на початку ХХ ст. (на матеріалах Правобережної України) / Б.О. Опря // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.: Зб. наук. пр. — 2009. — Вип. 16. — С. 458-464. — Бібліогр.: 30 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT oprâbo družinipravoslavnihsvâŝenikívtaíhrolʹusímívkíncíhíhnapočatkuhhstnamateríalahpravoberežnoíukraíni |
| first_indexed |
2025-07-02T15:43:41Z |
| last_indexed |
2025-07-02T15:43:41Z |
| _version_ |
1836550477699874816 |
| fulltext |
Проблеми історії України ХІХ–ХХ ст.
458
УДК 271 (477.4) «18/19»
Б.О. Опря
(м. Кам’янець-Подільський)
ДРУЖИНИ ПРАВОСЛАВНИХ СВЯЩЕНИКІВ ТА ЇХ РОЛЬ У СІМ’Ї
в кінці ХІХ – на початку ХХ ст.
(на матеріалах Правобережної України)
Стаття висвітлює життя дружин православних священиків, а також ту роль, яку віді-
гравали матушки в родинах православного духовенства Правобережної України наприкінці
ХІХ – на початку ХХ ст.
Статья освещает жизнь жен православных священников, а также ту роль, которую иг-
рали матушки в семьях православного духовенства Правобережной Украины в конце Х1Х на-
чале ХХ в.
Article highlights the lives of the wives of Orthodox priests, as well as their role in the family of
Orthodox clergy Right-Bank Ukraine in the late Х1Х beginning of the twentieth century.
Сімейне життя відіграє важливу роль в існуванні кожної людини. З біографій ви-
датних історичних постатей відомо, що нерідко поштовхом до здійснення ними того
чи іншого серйозного кроку ставали події останнього. Тим часом, попри свою важли-
вість, сімейне життя окремих соціальних груп залишається майже невивченим1.
У досліджуваний період життя в шлюбі вважалося цілком природною моделлю
поведінки, яка схвалювалася суспільною думкою. Проте православне духовенство
було єдиною соціальною верствою, для котрої така модель була не тільки бажаною,
а й обов’язковою. За таких умов важливу роль у діяльності священика відігравала йо-
го дружина. Хоча з історії православної церкви написані сотні праць, повсякденне
життя священнослужителів в основному залишалося поза увагою науковців. Лише
окремих сторін цієї проблеми у своїх працях торкалися такі дослідники, як
Є.В.Бєлякова2, Т.А.Бернштам3, Т.Г.Леонтьєва4, Б.М.Миронов5, С.В.Римський6, В.А.
Федоров7. Однак вона потребує подальшого вивчення.
Оскільки роль голови сім’ ї належала священику, її душею мала стати його жінка,
тобто матушка. Дружини священнослужителів більшою мірою, ніж їх чоловіки, мали
вплив на домашній побут, надаючи йому гіпертрофованого релігійного характеру8.
Сімейні стосунки в їх родині завжди перебували під пильним спогляданням парафіян.
Священик і матушка мусили докладати максимум зусиль, щоб їх сімейне життя було
прикладом для віруючих. Адже важко було розраховувати на любов та повагу парафі-
ян до священика, у котрого в сім’ ї був розлад. Сумнівно, щоб йому вдалося забезпечи-
ти порядок у парафії, якщо він не міг дати лад у власній родині.
Священик, матушка, діти останніх, їх зовнішній вигляд, поведінка, житло, в кот-
рому вони мешкали, – все повинно було відповідати еталону зовнішньої благоприс-
тойності. Забезпечити це значною мірою, як й у кожній сім’ ї, мусила дружина свяще-
ника. Однак стосунки між матушкою та ним часто були далекими від ідеалу, оскільки
Випуск XVI
459
шлюб в основному укладався за необхідністю, викликаною цілком буденними потре-
бами. Нерідко під час вибору дружини керувалися таким принципом: «Обирай корову
по рогах, а дружину по родині», тобто з духовного стану9.
Саме духовенство протистояло проникненню в його середовище осіб з інших станів.
Існував неписаний закон, що попович має одружуватися на дівчині з духовного стану.
А дівчина відповідно теж не повинна була віддавати перевагу нареченому з іншого стану,
а лише з духовного. Так, єпископи, щоб зберегти цю традицію, інколи закріплювали пара-
фії за малолітніми доньками померлого священика, щоб, коли ті підростуть, могли вийти
заміж лише за богослова, котрий мав зайняти місце померлого батька дівчини10.
Інколи доходило навіть до того, що єпархіальна влада виконувала роль свата. Ко-
ли у дівчини, яка мала посаг із пристойної парафії, з якихось причин не було нарече-
ного, її просто відправляли до семінарського керівництва і там робили «оглядини». По
черзі богослови, котрі хотіли отримати священицький сан, заходили й оглядали дівчи-
ну та цікавились, яку за неї дають парафію. Часом наречену просто ставили біля две-
рей класу, де кожен студент міг знайомитися з нею і за взаємної згоди вступати до
шлюбу, отримуючи з її рукою й парафію11.
Найбільш поширеним варіантом поєднання двох молодих людей з духовного ста-
ну була домовленість між родичами. За свідченням самого духовенства, досить трива-
лий час у церковному середовищі процвітала справжня рабська торгівля юними попі-
внами. Сватання було схоже на договір, у котрому наречений намагався не продеше-
вити, а батько – «спихнути товар» за будь-яку ціну. Його запрошували в дім, влашто-
вували пишну зустріч, давали йому подарунки12. Батько нареченої намагався якомога
скоріше одружити доньку, оскільки у випадку її не одруження він міг втратити пара-
фію та ще й мусив довіку годувати доньку. Тому зрозуміло, що на моральні якості
нареченого ніхто уваги не звертав. А якщо і доходили до батьків дівчини негативні
відгуки про майбутнього зятя, в хід ішли такі народні премудрості як «жениться –
зміниться», «хто ж нині не п’є», «поп’є, поп’є та й перестане, лише б у хмелю благим
був» і т.п.13 Зрозуміло, що на почуття та симпатії наречених ніхто уваги не звертав. За
таких умов непросто було побудувати гармонійні сімейні стосунки.
Останній в сім’ ї значною мірою залежали від того, як ставилася до своєї ролі ма-
тушки молода дружина. У разі, коли вона сприймала саму процедуру пошуку нарече-
ного, й подальше життя сільської матушки як обмеження свободи вибору та прини-
ження її жіночої гідності, то це своє негативне ставлення вона переносила і на свого
чоловіка. У випадку, коли наречена бачила своє майбутнє у виконанні важливої місії
допомагати в усьому своєму чоловіку, котрий виконував божественну справу, то це
усвідомлення наповнювало її життя глибоким внутрішнім змістом.
В реальному житті зустрічалися як перший, так і другий варіант, а також численні їх
комбінації. Так, у лютому 1899 р. до київської консисторії надійшла скарга від дружини
священика на її чоловіка А.М.Богорського. В ній вона повідомляла, що останній ще
з часів навчання у семінарії мав любовні стосунки з М.В.Ласкавою, які продовжилися
й після одруження. Крім того, вона звинувачувала чоловіка в поганому ставленні до неї.
Звинувачення на свою адресу А.М.Богорський заперечив, а по суті справи заявив
наступне. «Закінчивши курс наук, я став учителем у с. Кобриновій Греблі, де безвиїз-
но прожив цілий рік, а після отримав парафію звільненого за штат мого батька. Для
Проблеми історії України ХІХ–ХХ ст.
460
отримання парафії мені потрібно було одружитися. Я підшукав собі наречену, котра
була донькою київського протоієрея. День мого весілля був останнім днем мого спо-
кійного і осмисленого життя. З першого ж дня після весілля дружина почала проявля-
ти свій буйний характер. З того ж дня вона почала переслідувати мене докорами з при-
воду мого ніколи не існуючого зв’язку з М.В.Ласкавою. По приїзді в нову парафію
дружина почала нудьгувати за містом, ніщо її не цікавило, господарством вона не ба-
жала займатися. Сільське життя обтяжувало її. Цей сум переріс у бажання повернути-
ся в місто. А для цього їй потрібно було розлучитися, ось вона і придумала спосіб –
написала скаргу»14. Як бачимо, проблема у сім’ ї А.М.Богорського була спричинена не
поганою поведінкою священика, а невдоволенням своїм життям матушки, котру доля
закинула в село.
Подібна ситуація була поширеною, коли молода дівчина, ставши матушкою
в сільській парафії, страждала від своєї участі. Так, у часопису «Сельский священник»
один із дописувачів К.Андрієнко змальовував життя молодої сільської матушки Віри
Паїсеївної, яка була страшенно невдоволена своєю долею. Їй хотілося жити світським
життям, хотілося більше уваги чоловіка, котрий незрозуміло чого «…забував її заради
цих гидких мужиків. Усі ці обов’язки, треби всілякі! просто нестерпно!» – безперерв-
но обурювалася вона. Віра Паїсеївна зовсім не поділяла поглядів свого чоловіка, мо-
лодого священика, який любив своїх парафіян та намагався допомогти їм, чим міг15.
Не бажаючи опинитися в ролі матушки, частина дівчат духовного стану відмовля-
лась одружуватися з поповичами. Деякі з них ішли наперекір волі батьків й одружува-
лися «за велінням серця», інші, – здобувши освіту, змінювали свій світогляд і сприйма-
ли участь сільської матушки як щось принизливе для них. Вони розуміли, що одружен-
ня з кандидатом на священство означало для них відмову від світського та інтелігентно-
го товариства, від невинних розваг і веселощів, альтернативою котрих мало стати зану-
рення у господарські справи й сімейні турботи16. Отож, освіченість дівчини духовного
стану не завжди приносила їй користь. Зокрема цю думку розвинув у своїй статті один з
авторів «Сельского священника». Він описав роздуми сільської матушки, яка висловлю-
вала міркування про непотрібність освіти для дочок. В училищі діти здобувають звички,
бажання та смаки, котрі їм не доведеться реалізувати у реальному житті. Здобувши осві-
ту, вони лише поповнюють лави нещасних і невдоволених життям людей. Прості, неви-
багливі, з обмеженим розумовим кругозором матушки куди щасливіші освічених. Ці
переконання в неї виникли на підставі власного життєвого досвіду. Адже свого часу
вона здобула освіту у духовному училищі й мала віру в світле та щасливе майбутнє, яка
розбилася о побут повсякденного життя сільської матушки17.
Далеко не кожна молода дівчина була готова прийняти на себе обов’язки дружини
сільського священика, особливо, якщо перед нею відкривалися інші перспективи. То-
му батьки намагалися підготувати свою доньку до цього у фізичному і психологічно-
му плані. Цікавими в цьому відношенні є роздуми священика, котрі він висловлював
у листах до своєї щойно одруженої доньки. «Так, донечко моя, – писав він, – ти спра-
ведливо зауважуєш, що обов’язки дружини сільського священика важкі; скажу тобі
іще, що вони багатосторонні. Залишайся зразковою домовитою господинею, турбо-
тливою дружиною і матір’ю, ти, як помічниця свого чоловіка, повинна прийняти на
себе й частину його складних пастирських обов’язків. Дивись на парафію свого чоло-
Випуск XVI
461
віка, як на свою власну велику сім’ю, про котру ти маєш турбуватися з материнською
любов’ю…»18
І, дійсно, серед дружин священиків були такі, які безкорисливо та самовіддано
віддавали себе своїй місії й допомагали в усьому своєму чоловіку. Зокрема у 1897 р.
в «Подольских епархиальных ведомостях» наводився подібний приклад для насліду-
вання. Молодий священик зі своєю дружиною прийшов у парафію, де довгий час вза-
галі не було пастиря через надзвичайну бідність села. З великою душевністю він і ма-
тушка поставилися до парафіян, досить часто відвідували їх. Остання, підтримуючи
хворих, приносила їм ліки, оцет, гірчицю, м’яту та т.д.; давала добрі поради по догля-
ду за ними. Вона із задушевністю і співчуттям ставилася до проблем віруючих. У від-
повідь на таку щирість парафіяни віддячили сім’ ї священика щедрими добровільними
пожертвуваннями під час хресного ходу19.
Як бачимо, в житті парафії матушка відігравала надзвичайно важливу роль. Вона
мала гармонізувати стосунки не тільки у своїй сім’ ї, а й в усій парафії, що було корис-
но як для духовенства, так і для віруючих. Так, дружина надавала значну допомогу
чоловіку, коли навчала істинам віри простий народ. Вона, наприклад, могла
відкрити у себе вдома невеличку школу грамоти, в котрій би діти парафіян, особливо
дівчата, вчилися читати та співати молитви, знайомилися з правилами ведення
господарства20.
Дружина священика повинна була вміти надати першу медичну допомогу при
травмах, порізах, опіках, що часто траплялися у селянському побуті. В неї під рукою
завжди мали бути найнеобхідніші засоби для надання медичної допомоги. Адже селя-
ни часто не довіряли лікарям. А вміння матушки допомогти хворій людині надзвичай-
но зближувало її з парафіянами і відповідно піднімало авторитет її чоловіка21.
На матушці також лежала турбота про всю її багатодітну сім’ю. Дружина свяще-
ника народжувала, «скільки Бог дасть», й у сім’ях підростало по шість – вісім дітей. Із
великою любов’ю та співчуттям згадував про свою матір зокрема митрополит Євло-
гій. Він зазначав, що життя її було неймовірно важким; «Втративши чотирьох дітей
протягом восьми років, мати моя і мене вважала приреченим: я народився також слаб-
кою дитиною, але вижив. Після мене в неї було іще дев’ять дітей, троє з котрих поме-
рли іще немовлятами, шість вижили»22. Як бачимо, за життя мати митрополита наро-
дила чотирнадцять дітей, із котрих семеро померли. Зрозуміло, що життя її було спов-
нене турбот та тривог. Соціальний статус матушок диктував їм особливий стиль пове-
дінки: праця й молитва, турбота про чоловіка і дітей посилювали покірність долі, на-
давали їх вірі відтінок фанатизму23.
Дружина священика зобов’язана була дотримуватися всіх постів і слідкувати за
тим, щоб пісну їжу у відповідний час вживали всі члени її сім’ ї. Так, у споминах мит-
рополита Євлогія знаходимо таку інформацію: «Увесь Великий піст (окрім свят Бла-
говіщення та Вербної неділі) ми не їли навіть риби, не говорячи вже про молоко; а на
свят-вечір нічого не їли до першої «зірки»24. За церковними нормами, крім обмежень в
їжі, у піст бажано було утримуватися від подружніх стосунків за взаємною згодою.
В багатьох сім’ях рекомендований характер цієї норми сприймався як обов’язковий.
Тому порушення подружніх постів вважалося серйозним гріхом, а зачаття дитини
у той час вважалося аморальним25. Дружина священика мала з покірністю переносити
Проблеми історії України ХІХ–ХХ ст.
462
всі труднощі, нестачі й підтримувати свого чоловіка в скрутні часи, мусила виступати
у ролі «ангела миру і любові» не тільки для своєї сім’ ї, а й для усієї парафії26.
Числені обов’язки, що покладалися на матушку, було непросто виконати навіть
у шлюбі з коханою людиною. А траплялася така ідеальна картина досить нечасто че-
рез процедуру укладання шлюбу в стані духовенства. Для жінок, які перебували у не-
щасливому шлюбі, не було альтернативи. Сімейне життя служителів культу будувало-
ся за старовинним народним принципом «звикне, то і полюбить».
Інколи траплялися випадки, коли священики поводили себе вкрай аморально що-
до своїх дружин. Про це свідчить значна кількість скарг, котра подавалась останніми
на чоловіків. Так, матушка М.Опокова з с. Рубого Сквирського повіту Київської губе-
рнії скаржилася на свого чоловіка, священика В.Опокова, наводячи наступні факти.
Прожила вона зі своїм чоловіком 39 літ, протягом яких терпіла з його боку всі можли-
ві знущання, але піти від нього не могла, оскільки мала десять душ дітей. На старості
літ матушка хворіла ревматизмом та шлунком і вже не мала сили терпіти знущання
свого чоловіка, котрий не давав їй шматка хліба, бив та виганяв із дому. Так, у 1905 р.
в присутності прислуги й десяти робітників він побив дружину так сильно, що вона
ледь не вмерла. Тому матушка зверталася до консисторії з проханням вплинути на її
чоловіка, щоб той дав їй можливість дожити останні дні у спокої, не виганяв із дому,
особливо в холодну пору року27.
У жорстокому ставленні до дружини звинувачувався і священик М. Поржецький.
Скарга на нього надійшла від його матушки та селян с. Красненьке Липовецького по-
віту Київської губернії. М.Поржецька втекла від свого чоловіка й просила накласти на
їх спільне майно арешт, оскільки він витрачав кошти на потреби своєї співмешканки
В.Лисакової. Далі вона зазначала, що її чоловік отримав від продажу господарства
понад 3 тис. руб.: продав 5 корів, 10 штук дрібної худоби і свиней, пару коней за
450 руб., буряк за 750 руб., хліба на 1200 руб., молотилку й т.п. Тут же М.Поржецька
пояснювала, що чоловік її всіляко знущався над нею, часто бив. А співмешканка свя-
щеника В.Лисакова, яка раніше ледь з голоду не помирала через те, що чоловік поки-
нув її за розпусне життя, тепер стала одягатися в шовкові сукні та протягом трьох ро-
ків побудувала для себе будинок із чотирьох кімнат, сарай, купила гарних коней тощо.
Врешті, священика було визнано винним у жорстокому поводженні з дружиною і бли-
зьких стосунках з В.Лисаковою, за що відправлено до Видубицького монастиря тер-
міном на один місяць. Крім того, він отримав настанову помиритися з дружиною, а у
разі її невиконання йому загрожувало позбавлення сану28.
Аналогічна скарга була написана на священика с. Ромашек Канівського повіту
Київської губернії В.Шумського від його односельчанки А. Скиргойли. У ній повід-
омлялося про жорстоке катування ним своєї дружини Катерини. В результаті розслі-
дування було з’ясовано, що В. Шумський дійсно знущався над дружиною: топив її в
криниці, бив та т.п. Від такого ставлення в останньої загострилася душевна хвороба,
котрою вона хворіла іще до заміжжя. Благочинний виніс священику попередження:
якщо той не змінить свого ставлення до дружини, його буде позбавлено сану. Після
цього поведінка священика змінилася. Він став краще себе поводити з дружиною29.
Як свідчать архівні документи, жорстоке ставлення деяких священнослужителів
поширювалося не лише на матушок, а й на дітей. Так, М.Симоновська – дружина свя-
Випуск XVI
463
щеника Подільської єпархії І.Симоновського – неодноразово зверталася зі скаргами на
свого чоловіка, котрий завдавав їй та її двом донькам фізичних і моральних страж-
дань: морив їх голодом, зачиняючи у хаті без їжі, вривався вночі в їх кімнату, вила-
муючи двері, та наносив побої матушці та дітям. Своєю поведінкою він довів їх до
того, що дружина й молодша донька сильно захворіли, а старша з горя збожеволіла.
Численні скарги М.Симоновської не давали результату. Лише після звернення до архі-
єпископа волинського і житомирського ним було вжито відповідних заходів.
І.Симоновського позбавлено сану, а також було здійснено кроки для захисту його
дружини й дочок30.
Отже, на матушку покладався цілий ряд обов’язків. Остання повинна була наро-
джувати та виховувати дітей, вести господарство, допомагати чоловіку у виконанні
його пастирських обов’язків. Крім того, вона мала забезпечити зразковість власної
сім’ ї, щоб бути прикладом для наслідування віруючими. Від неї залежали авторитет
пастиря в парафії, а отже, і ставлення віруючих до церкви. Виконати всі ці завдання
було непросто, особливо з огляду на меркантильність мотивів укладання шлюбів. Із
цих причин роль сільської матушки була не надто привабливою для дівчат духовного
стану.
___________________________
1 Реєнт О.П. Історія України ХІХ – початку ХХ ст.: методологічний зріз і тематичні на-
прями наукового пошуку // УІЖ. – 2007. – №6. – С.227.
2 Белякова Е.В. Церковный суд и проблемы церковной жизни. – Москва, 2004. – 664 с.
3 Бернштам Т.А. Приходская жизнь русской деревни: Очерки по церковной этногра-
фии. – Санкт-Петербургб., 2005. – 416 с.
4 Леонтьева Т.Г. Вера и прогресс: православное сельское духовенство России во второй
половине ХІХ – начале ХХ вв. Москва, 2002. – 272 с.; Леонтьева Т.Г. Жизнь и переживания
сельского священника (1861–1904 гг.) // Социальная история. – Москва, 2000. – С.34–56; Ле-
онтьева Т.Г. Женщины из духовного сословия в самодержавной России. Женщины. История.
Общество. – Тверь, 1999. – С.47–58.
5 Миронов Б.Н. Социальная история России периода империи (ХVІІІ – начало ХХ в.):
В 2 т. – Т. 1. – Санкт-Петербург., 2003. – 548 с.
6 Римский С.В. Российская церковь в эпоху великих реформ (церковные реформы в Рос-
сии 1860–1870-х годов). – Москва, 1999. – 568 с.
7 Федоров В.А. Русская Православная Церковь и государство. Синодальный период.
1700–1917. – Москва, 2003. – 480 с.
8 Леонтьева Т.Г. Жизнь и переживания сельского священника (1861–1904 гг.) // Соци-
альная история. – Москва, 2000. – С.39.
9 Бернштам Т.А. Указ.соч. – С.391.
10 Почему кандидаты в священство – семинаристы, учителя, псаломщики – неохотно же-
нятся на дочерях священников, диаконов и псаломщиков, а выбирают себе невест из других
сословий? // Подольские епархиальные ведомости (далі – ПЕВ). – №28–29. – 1897. – С.718.
11 Там же. – С.720.
12 Леонтьева Т.Г. Жизнь и переживания сельского священника – С.51.
13 Леонтьева Т.Г. Женщины из духовного сословия в самодержавной России – С.51.
Проблеми історії України ХІХ–ХХ ст.
464
14 Центральний Державний Історичний Архів України в м. Києві (далі – ЦДІА України). –
Ф.127. – Оп.954. – Спр.460. – Арк.3–3 зв., 69 зв. – 70, 83 зв. – 84.
15 Андриенко К. Идиллия // Сельский Священник. – 1907. – Апрель, Май, Июнь. – С.43.
16 Почему духовные невесты, дочери священно-церковнослужителей не всегда выходят
замуж за духовных женихов, кандидатов священства // ПЕВ. – 1897. – №50. – С.1357–1358.
17 Без выхода // Сельский Священник. – 1907. – Февраль. – С.48.
18 Письма священника к дочери // Руководство для сельских пастырей (далі – РдСП). –
1888. – №18. – С.20.
19 Вступление на паству молодого священника и его первые шаги // ПЕВ. – 1897. – №9. –
С.187.
20 Нечто о религиозно-нравственном влиянии на прихожан жены пастыря // РдСП. –
1886. – №42. – С.173.
21 Чем может быть полезна жена сельского священника в деле подаяния медицинской по-
мощи его больным прихожанам? // РдСП. – 1889. – №5. – С.135.
22 Евлогий, митрополит. Путь моей жизни: Воспоминания митрополита Евлогия (Георги-
евского), изложенные по его рассказам Т.Манухиной. – Москва, 1994. – С.14–15.
23 Леонтьева Т.Г. Женщины из духовного сословия в самодержавной России. – С.53.
24 Евлогий, митрополит. Указ. соч. – С.17.
25 Сысоева Ю. Записки попадьи: Особенности жизни русского духовенства. – Москва,
2008. –С.159.
26 Примерное поведение священника в домашней жизни // РдСП. – 1872. – №21. – С.120–121.
27 ЦДІА України. – Ф.127. – Оп.947. – Спр.166. – Арк.5–5зв.
28 Там само. – Оп.946. – Спр.113. – Арк.4зв., 6, 15зв., 105зв. – 106.
29 Там само. – Оп.1063. – Спр.69. – Арк.2, 4–4зв.
30 Там само. – Ф.442. – Оп.636. – Спр.323. – Арк.3–3зв.
|