Розвиток законодавства України щодо торгівлі людьми в контексті міжнародного права

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2009
1. Verfasser:	Юденко, Т.М.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України 2009
Schlagworte:	Кримінальне право та кримінальний процес
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/13946
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Розвиток законодавства України щодо торгівлі людьми в контексті міжнародного права / Т.М. Юденко // Судова апеляція. — 2009. — № 1(14). — С. 36-46. — Бібліогр.: 20 назв. — укp.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-13946
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-139462010-12-07T12:02:02Z Розвиток законодавства України щодо торгівлі людьми в контексті міжнародного права Юденко, Т.М. Кримінальне право та кримінальний процес 2009 Article Розвиток законодавства України щодо торгівлі людьми в контексті міжнародного права / Т.М. Юденко // Судова апеляція. — 2009. — № 1(14). — С. 36-46. — Бібліогр.: 20 назв. — укp. XXXX-0026 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/13946 uk Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Кримінальне право та кримінальний процес Кримінальне право та кримінальний процес
spellingShingle	Кримінальне право та кримінальний процес Кримінальне право та кримінальний процес Юденко, Т.М. Розвиток законодавства України щодо торгівлі людьми в контексті міжнародного права
format	Article
author	Юденко, Т.М.
author_facet	Юденко, Т.М.
author_sort	Юденко, Т.М.
title	Розвиток законодавства України щодо торгівлі людьми в контексті міжнародного права
title_short	Розвиток законодавства України щодо торгівлі людьми в контексті міжнародного права
title_full	Розвиток законодавства України щодо торгівлі людьми в контексті міжнародного права
title_fullStr	Розвиток законодавства України щодо торгівлі людьми в контексті міжнародного права
title_full_unstemmed	Розвиток законодавства України щодо торгівлі людьми в контексті міжнародного права
title_sort	розвиток законодавства україни щодо торгівлі людьми в контексті міжнародного права
publisher	Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України
publishDate	2009
topic_facet	Кримінальне право та кримінальний процес
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/13946
citation_txt	Розвиток законодавства України щодо торгівлі людьми в контексті міжнародного права / Т.М. Юденко // Судова апеляція. — 2009. — № 1(14). — С. 36-46. — Бібліогр.: 20 назв. — укp.
work_keys_str_mv	AT ûdenkotm rozvitokzakonodavstvaukraíniŝodotorgívlílûdʹmivkontekstímížnarodnogoprava
first_indexed	2025-07-02T15:44:06Z
last_indexed	2025-07-02T15:44:06Z
_version_	1836550504594800640
fulltext	кої діяльності. Але при цьому у інших складах злочинів розглядуваної групи та� ких «стрибків» не спостерігається. З цього випливає, що санкції статей 212 та 212�1, 233 КК мають бути зменшеними таким чином, щоб злочини, передбачені різними частинами однієї статті, за ступенем тяжкості відрізнялись не більш як на одну категорію. Отже, узагальнюючи викладене, можна зробити такі висновки. Конструкція кваліфікованих складів розглядуваних злочинів загалом відповідає правилам, виробленим наукою кримінального права та судовою практикою. Але в окремих випадках існує необхідність удосконалення в цій ча� стині кримінального законодавства шляхом приведення санкцій окремих час� тин статей КК, що передбачають відповідальність за кваліфіковані та особливо кваліфіковані злочини у сфері господарської діяльності, відповідно до правил диференціації кримінальної відповідальності, зокрема: – санкції статей 199, 200, 201, 209, 209�1, 210, 211, 223, 225, 228, 229 КК ма� ють бути змінені таким чином, щоб виключити вихід мінімального покарання за злочин, обтяжений кваліфікуючими або особливо кваліфікуючими ознаками, за межі максимального покарання за злочин, передбачений іншою частиною тієї самої статті КК, у якій ці ознаки відсутні; – санкції статей 212 та 212�1 та 233 мають бути перероблені таким чином, щоб за ступенем тяжкості злочини, передбачені різними частинами однієї статті, різнились не більш як на одну категорію. Розвиток законодавства України щодо торгівлі людьми в контексті міжнародного права Т. М. Юденко, суддя Апеляційного суду м. Києва Одним із ганебних явищ, з яким зіткнулося українське суспільство на� прикінці ХХ ст., є торгівля «живим товаром». Цей вид злочинної діяльності на� був таких масштабів, що експерти Комісії ООН вважають його за своїми наслід� ками третім після нелегальної торгівлі зброєю та наркотиками, який щорічно приносить прибуток злочинцям близько 7–12 млрд доларів, і це при тому, що ризик бути затриманим та покараним є мінімальним. Фахівці зазначають, що в багатьох країнах світу економіка характеризується зростаючим проникненням у неї міжнародних злочинних угруповань, які використовують рабську працю по� терпілих від торгівлі людьми в її тіньовому секторі1. Торгівля людьми існувала завжди, але масового характеру вона набувала за рабовласницького ладу, часів іспанської колонізації Америки, а також масового продажу негрів на цей континент та до Європи. У 1889–1890 роках на Брюс� сельській конференції ряд країн висловив тверду рішучість покласти цьому край, Кримінальне право та кримінальний процес 36 № 1 (1 4 ), 2 0 0 9 1 Торгівля людьми в Україні / ЮНІСЕФ, ОБСЄ, АМР США, Британська Рада. – К., 2004. – С. 110. затвердивши відповідний Генеральний акт та Декларацію. 18 травня 1904 р. ук� ладено Міжнародний договір про боротьбу з торгівлею білими рабинями. 25 вересня 1926 р. була прийнята Конвенція про рабство, у якій вперше дано нормативне визначення рабства і работоргівлі (Українською РСР Конвенція підписана 29 серпня 1956 р., а набула чинності вона 27 січня 1958 р.). 7 вересня 1956 р. у Женеві прийнята Додаткова Конвенція про скасування рабства, работоргівлі та інститутів і звичаїв, суміжних з рабством (Українською РСР Конвенцію підписано 31 жовтня 1958 р. і того ж дня ратифіковано Верхов� ною Радою УРСР). 15 лютого 1955 р. для України набула чинності Конвенція ООН про боротьбу з торгівлею людьми і експлуатацією проституції третіми особами від 21 березня 1949 р. Незважаючи на увагу міжнародних організацій до зазначеної проблеми, торгівля людьми, примусова проституція та торгівля людськими органами ос� танніми роками набули значного поширення. За даними тієї ж Комісії ООН, за� галом у світі купується і продається близько 1 млн жінок, при цьому четверта їх частина – з країн колишнього СРСР2. Наслідки торгівлі людьми є жахливими – руйнування суспільної моралі, по� ламані долі, зневіра, тяжкий психологічний стан, моральна деградація та відчу� женість потерпілих, втрата родинних зв’язків, поширення серед жертв депре� сивних та суїцидальних тенденцій, зростання агресивності і жорстокості та, на� решті, СНІДу і різного роду венеричних захворювань. Крім того, торгівля жінка� ми загрожує знищенням генофонду нації, оскільки продаються у проституцію фізично здорові та найпривабливіші дівчата. Важко сказати, яких масштабів на� була торгівля людьми в нашій країні, позаяк немає точних даних. Жертвами цього ганебного явища спочатку були переважно мешканки міст, сьогодні ж – дедалі більше і сільських районів. Матеріали кримінальних справ та повідомлення ЗМІ свідчать про те, що тор� гівля жінками з метою подальшої їх експлуатації за кордоном набули для Украї� ни загрозливого характеру. Такі злочини учиняються майже в усіх регіонах країни і вивозяться жінки на всі відомі ринки «сексуального бізнесу» – до Туреч� чини, Польщі, Угорщини, Чехії, Німеччини, Югославії, Хорватії, Греції, Об’єдна� них Арабських Еміратів, Ізраїлю та навіть до такої екзотичної країни, як Японія3. Попри те що детальної інформації стосовно розподілу кількості потерпілих від торгівлі людьми за регіонами не існує, є деякі дані, які представлені право� охоронними органами. Так, у 2003 р. найбільша кількість жертв була зареєстро� вана у Харкові (66 осіб), Донецьку (41), Луганську (35), Дніпропетровську (20) та Тернополі (17). Щодо кількості потерпілих, зареєстрованих в інших регіонах, то у Львові та Ужгороді їх було по 9 осіб, у Одесі – 4 особи, а у Миколаєві – 24. Дехто з дослідників переконаний, що торгівля людьми збігається з загальни� ми міграційними потоками українців до Італії, Португалії, Іспанії та ін.5, тоді як Юденко Т. М. Розвиток законодавства України щодо торгівлі людьми в контексті… 37 № 1 (1 4 ), 2 0 0 9 2 Там само. 3 Повідомлення програми «Подробности» телеканалу «Інтер» від 17 квітня 2007 р. 4 Звіт МОМ «Боротьба з торгівлею людьми в Україні» станом на 31 грудня 2003 р. 5 Торгівля людьми в Україні / ЮНІСЕФ, ОБСЄ, АМР США, Британська Рада. – С. 47. інші вважають, що це більше залежить від особистих контактів злочинців, а то� му особу зі сходу України можуть легко вивезти до Москви, а звідти продати у будь�яку точку планети6. Тільки у 2002 р. до ЦНБ Інтерполу в Україні надійшло 742 повідомлення з 30 країн світу про злочини, пов’язані з торгівлею людьми, внаслідок яких постраждали громадянки України, – 126 з Туреччини, 61 – з Ні� меччини, 42 – з Італії і 24 – з Бельгії7. Торгівлю людьми з України часто пов’язують зі зниженням рівня життя, безробіттям, низькооплачуваною роботою і таке інше, що дійсно має місце, а тому наша держава визначається як країна�постачальниця жінок на світові ринки. Саме громадянки України нині становлять значну частину живого «това� ру» на них. Утім, реально боротися з таким явищем, як торгівля людьми, можна лише за умови об’єднання зусиль усіх зацікавлених державних і недержавних ор� ганізацій, розробки і втілення нових законів та відповідних програм. У червні 1999 р. при Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини було ство� рено Національну координаційну раду щодо запобігання торгівлі людьми, з ура� хуванням пропозицій якої 25 вересня 1999 року Кабінет Міністрів затвердив Комплексну програму протидії торгівлі людьми на три роки, яка була продовже� на на 2002–2005 роки. Друга комплексна програма складається з трьох основ� них частин, спрямованих на запобігання торгівлі людьми, переслідування торгівців людьми, захист потерпілих та їх реінтеграцію. Серед інших заходів – Указ Президента «Про додаткові заходи щодо за� побігання зникненню людей, удосконалення взаємодії правоохоронних та інших органів виконавчої влади в їх розшуку» від 18 січня 2001 р. Але найбільше значення надається кримінальному переслідуванню зло� чинців, виявленню причин і умов, що сприяли злочину, з метою їх усунення. Україна ще в 1998 р., визнаючи той факт, що торгівля людьми є одним із найне� безпечніших злочинів проти особи, внесла зміни до чинного на той час Кримі� нального кодексу статтю 124�1 «Торгівля людьми». За визначенням, яке подава� лось у її першій частині, торгівля людьми – це відкрите чи таємне заволодіння людиною, пов’язане з законним чи незаконним переміщенням за згодою чи без згоди особи через державний кордон України або без такого для подальшого продажу або іншої оплатної передачі з метою сексуальної експлуатації, викори� стання в порнобізнесі, втягнення в злочинну діяльність, залучення в боргову ка� балу, усиновлення в комерційних цілях, використання у збройних конфліктах, експлуатація її праці8. За учинення цього злочину передбачалось покарання у вигляді позбавлення волі від 3 до 8 років з конфіскацією майна або без такої. Частина друга статті передбачала відповідальність за ті самі дії, але вчинені щодо особи молодше 16 років, кількох осіб, повторно, за попереднім зговором групою осіб, з використанням посадового становища або особою, від якої по� терпілий був у матеріальній або іншій залежності, і каралися позбавленням волі на строк від 5 до 10 років з конфіскацією майна або без такої. Кримінальне право та кримінальний процес 38 № 1 (1 4 ), 2 0 0 9 6 Там само. 7 Соціальний аналіз основних чинників торгівлі людьми: реальна ситуація та шляхи запобіган� ня / А.В. Алексєєва, Ю.М. Галустян, І.А. Шваб та ін. – К., 2003. – С. 92. 8 Кримінальний кодекс України. – К., 1999. Відповідальність за дії, передбачені частинами першою та другою цієї статті могла наставати за частиною третьою у разі, якщо такі дії вчинені організованою групою або пов’язані з незаконним вивезенням дітей за кордон чи неповернен� ням їх в Україну, або з метою вилучення у потерпілого органів чи тканин для трансплантації чи насильницького донорства, або якщо вони спричинили тяжкі наслідки, і караність за які передбачалась від 8 до 15 років позбавлення волі з конфіскацією майна. Відповідно до ст. 112 «Підслідність» Кримінально�процесуального кодексу України розслідування справ щодо торгівлі людьми за ст.124�1 у КК України бу� ло підпорядковано слідчим прокуратури і це означало, що лише прокуратура мала право порушувати кримінальні справи за цією статтею. Крім того, було внесено ряд змін до інших законів. Наприклад, новою по� правкою до ст. 7 Кримінального кодексу України торгівля людьми віднесена до розряду тяжких злочинів9. Введення у національне законодавство статті, яка передбачала покарання за торгівлю людьми, було дуже важливим кроком уперед, і Україна стала першою державою з�поміж держав СНД, яка прийняла такий закон. Порівняно з ана� логічними законами західних держав ст. 124�1 ККУ передбачала покарання не лише за торгівлю жінками з метою їх примусового залучення до секс�індустрії, як зокрема у Бельгії, Італії та Нідерландах, а й за торгівлю людьми з метою будь� якої експлуатації, торгівлю дітьми (усиновлення в комерційних цілях), і це був прогрес. Проте нововведений закон був недосконалим і потребував доопрацювання. Значна кількість кваліфікуючих ознак робила його громіздким і незро� зумілим для працівників правоохоронних органів та важким у доказуванні. Крім того, назва злочину не відображала його змісту і не збігалася із відповідним визначенням злочину, яким користуються у міжнародній практиці. Об’єктивна сторона злочину визначалась як відкрите чи таємне заволодіння особою, що пов’язане з законним чи незаконним переміщенням через держав� ний кордон або без такого, і не відображала тих же діянь, але здійснених шля� хом обману, із застосуванням погроз чи незаконного утримання дитини або осо� би, яка не може розуміти значення дій, що застосовуються проти неї10. Суб’єктивна сторона складу злочину також не була ідеальною. Для того щоб порушити справу за ст. 124�1 КК України, потрібно було довести факт про наміри, тобто спеціальну мету щодо експлуатації людини в проституції, викори� стання її в порнобізнесі, втягнення в злочинну діяльність, залучення в боргову кабалу і таке інше11. У новому Кримінальному кодексі України від 5 квітня 2001 р. ст. 149 щодо торгівлі людьми була перенесена з розділу злочинів проти життя та здоров’я осо� би в розділ злочинів проти волі, честі та гідності особи, що більше відповідало її спрямованості на захист порушених прав людини. Юденко Т. М. Розвиток законодавства України щодо торгівлі людьми в контексті… 39 № 1 (1 4 ), 2 0 0 9 9 Кримінальний кодекс України, прийнятий 5 квітня 2001 р. – К., 2001. 10 Стрекалов Є.Ф. Проблемні питання класифікації злочинів, пов’язаних з торгівлею людьми // Вісник НУВС. – 2001. – № 14. – С. 48–54. 11 Шемшученко Ю.С. Нелегальна міграція та торгівля жінками у міжнародно�правовому кон� тексті. – К., 2001. Були внесені зміни і до КПК України (ст. 112 «Підслідність»), якими перед� бачено передачу повноважень по розслідуванню справ про торгівлю людьми від слідчих прокуратури до слідчих міліції12. Втім, порівняно зі ст. 124�1 КК нова ст. 149 давала принципово нове визна� чення цього злочину. Тепер вона дістала назву «Торгівля людьми або інша неза� конна угода щодо передачі людини», і цей вид злочину визначався як продаж, інша оплатна передача людини, а так само здійснення стосовно неї будь�якої іншої незаконної угоди, пов’язаної із законним чи незаконним переміщенням за її згодою або без згоди через державний кордон України для подальшого прода� жу чи іншої передачі іншій особі (особам) з метою сексуальної експлуатації, ви� користання в порнобізнесі, втягнення у злочинну діяльність, залучення у борго� ву кабалу, усиновлення (удочеріння) в комерційних цілях, використання у збройних конфліктах, експлуатації її праці13. Санкція частини першої ст. 149 передбачала позбавлення волі на строк від 3 до 8 років, тоді як її друга частина за ті самі дії, вчинені щодо неповнолітнього, кількох осіб, повторно, за попередньою змовою групою осіб, з використанням службового становища або особою, від якої потерпілий був у матеріальній або іншій залежності, передбачала караність у виді позбавлення волі на строк від 5 до 12 років з конфіскацією майна або без такої, що значно підвищувало відповідальність за цей злочин. Частиною третьою ст. 149 встановлювалася відповідальність за дії, передба� чені частинами першою або другою цієї статті, але вчинені організованою гру� пою або пов’язані з незаконним вивезенням дітей за кордон чи неповерненням їх в Україну, або з метою вилучення у потерпілого органів чи тканин для транс� плантації чи насильницького донорства, або якщо вони спричинили тяжкі наслідки. Такі дії каралися позбавленням волі на строк від 8 до 15 років з конфіскацією майна. Таким чином, ст. 149 КК України були чіткіше визначені ознаки складу зло� чину, що, безумовно, наблизило українське законодавство до міжнародних норм, але водночас не відповідало його вимогам повною мірою і далеко не було ідентичним до поняття «торгівля людьми», наведеного у Протоколі про попе� редження і припинення торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, і покаран� ня за неї. Зазначеним протоколом доповнена Конвенція ООН проти транснаціональної організованої злочинності14, яку ще називають Палермською конвенцією – за місцем відкриття її для підписання в Італії державами�членами у грудні 2000 р. Україна як активний член міжнародної спільноти ратифікувала цю Кон� венцію та Протокол до неї 4 лютого 2004 р. Протокол про боротьбу з торгівлею людьми – перший міжнародний доку� мент, який спрямований на вирішення усіх аспектів, пов’язаних з цими пробле� мами. Протокол містить положення про кримінальну відповідальність за тор� гівлю людьми, про захист жертв, а також про співпрацю та заходи запобігання. Кримінальне право та кримінальний процес 40 № 1 (1 4 ), 2 0 0 9 12 Кримінально�процесуальний кодекс України. Науково�практичний коментар. – К., 2003. 13 Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року. Офіційний текст. – К., 2001. 14 Конвенцію прийнято резолюцією Асамблеї ООН 15.11.2000 р. разом із Протоколом проти не� законного ввозу мігрантів по суші, морю і повітрю. WI. – К., 2003. Відповідно до п.п.(а) ст. 3 Протоколу «торгівля людьми» означає дії, здійсню� вані з метою експлуатації, вербування, перевезення, передачі, приховування або одержання людей шляхом погрози силою або її застосування або інших форм примусу, викрадення, шахрайства, обману, зловживання владою або ураз� ливістю становища, або шляхом підкупу, у вигляді платежів або вигод для одер� жання згоди особи, яка контролює іншу особу. Під поняттям особи, яка контролює іншу особу, треба розуміти представників східних та деяких азіатських країн світу з традиційним ставленням до жінки як до «обмежено дієздатної», а також може стосуватися дітей та людей з фізичними вадами. Щодо поняття «торгівля людьми», то воно має широке значення. Проте одним із найпоширеніших видів цього злочину є торгівля жінками з метою сексуальної експлуатації. Тому експлуатація, за Протоколом, означає, як мінімум, експлуа� тацію проституції інших осіб або інші форми сексуальної експлуатації, приму� сову працю або послуги, рабство або звичаї, подібні до рабства, підневільний стан та вилучення органів. Згода жертви торгівлі людьми на передбачувану експлуатацію, визначену в п.п.(а) ст. 3 Протоколу, не береться до уваги у випадках застосування до неї яко� гось із примусових та інших способів, зазначених у статті. Вербування, перевезення, передача, укривання або прийом дитини з метою експлуатації кваліфікується як «торгівля людьми» навіть у випадках, коли не застосовується жоден із способів, передбачених п.п.(а) ст. 3 Протоколу. При цьому дитиною вважається будь�яка особа, молодша 18 років. Згідно із ст. 4 Протоколу злочини визначаються як «торгівля людьми», якщо вони мають транснаціональну природу та скоєні із залученням кримінальної групи, а покарання за неї має наставати як у випадках умисного її скоєння, так і за намір скоїти такі дії, участь у скоєнні таких дій, організацію їх скоєння або керівництво іншими особами, що учинили такі дії. З наведеного випливає, що злочином вважаються і такі дії злочинців, коли вони були здійснені без факту перетинання державного кордону, тобто злочином визнається як зовнішня, так і внутрішня торгівля людьми. Незважаючи на те що Протокол містить міжнародне юридично обов’язкове визначення «торгівля людьми», його відтворення у ст.149 КК України не було таким чітким, і може тому виникали певні труднощі у застосуванні цієї норми на практиці. Переважно це стосувалося такої конститутивної ознаки цього злочи� ну, як переміщення жертв через державний кордон України. Водночас зазначалося, що перетинання кордону Протоколом взагалі не розгля� дається як необхідна умова скоєння «торгівлі людьми», а тому поняттям цього зло� чину логічно було б охопити всі форми експлуатації праці або послуг, як з пере� міщенням жертв злочину через державний кордон, так і без такого переміщення. Таким чином, для досягнення дійового впливу зазначеного документа не� обхідно було привести у відповідність до Конвенції національне законодавство. Зокрема, слід було прийняти зміни до ст. 149 та ст. 303 КК України, які пропо� нувались Комітетом Верховної Ради України з питань боротьби з організованою злочинністю та корупцією близько двох років і обговорення яких наштовхну� лось на певні труднощі, пов’язані не тільки з правовим визначенням деяких Юденко Т. М. Розвиток законодавства України щодо торгівлі людьми в контексті… 41 № 1 (1 4 ), 2 0 0 9 термінів, а і їх відповідністю Конвенції та зручностями в подальшому застосу� ванні на практиці. Протокол, який є невід’ємною частиною Конвенції, крім зазначеного, містить положення про захист жертв, співпрацю та заходи запобігання, які також по� винні знайти відображення у чинному законодавстві України. На практиці склалося так, що свідчення потерпілих від торгівлі людьми є чи не основним фактором успішного розслідування справ. Водночас потерпілі не завжди бажають давати свідчення, як у ході досудового слідства, так і в суді. Жінки, які були продані з метою сексуальної експлуатації (на відміну від трудо� вої), жадають щоб їм дали спокій і не примушували розповідати про свій гіркий досвід будь�кому, не говорячи про співробітників правоохоронних органів. Во� ни зазвичай хочуть повернутися додому анонімно, аби ніхто не дізнався про те, що з ними трапилось. І це їхнє право, яке слід поважати. На бажання потерпілих свідчити у справах проти торгівців людьми впливає реальний чи уявний жах перед можливим переслідуванням або навіть помстою з боку останніх, і він підсилюється відсутню ефективної системи захисту свідків. Так, за Законом України «Про забезпечення безпеки особам, що беруть участь у кримінальному судочинстві», прийнятим у 1994 р., потерпілі від тор� гівлі людьми мають право на захист15. Проте за своїм змістом Закон, незважаю� чи на його вдалість, є радше декларативним, ніж дієвим, і це пов’язано з тим, що заходи безпеки, передбачені ним, є досить дорогими для держави, яка, на жаль, не має достатніх коштів для їх фінансування. Крім того, немає дієвого механізму застосування його на практиці. Закон визначає цілий ряд заходів безпеки: особиста охорона; охорона житла і майна; видача спеціальних засобів індивідуального захисту або сповіщення про небезпеку; використання технічних засобів контролю; прослуховування те� лефонних та інших переговорів; візуальне спостереження; зміна документів і зовнішності; переселення в інше місце проживання; забезпечення конфіден� ційності даних про особу; закритий судовий розгляд тощо. Проте на практиці вони майже не застосовуються. Дійсно, потерпілі та свідки мають право вибира� ти вид заходів безпеки, але не мають права вимагати їх. Утім, виконання деяких положень цього Закону не потребує фінансових ви� трат, наприклад таких, як забезпечення конфіденційності даних особи (ст. 15), тобто «...обмеження відомостей про особу в матеріалах справи, заміни прізвища, імені, по батькові псевдонімами...»16. Важливим чинником у заохоченні потерпілих свідчити проти торгівців є за� крите судове слухання, але суддя може його призначити лише за заявою по� терпілої, тоді як потерпілі та свідки часто не здогадуються про таку можливість і не користуються нею. Закон також гарантує надання безпечного місця перебування для свідків під час досудового слідства, судового розгляду та після нього, але фактично лише не� велика кількість свідків дійсно на період розслідування справи одержує такий Кримінальне право та кримінальний процес 42 № 1 (1 4 ), 2 0 0 9 15 Закон України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судо� чинстві» від 4 лютого 1994 р. 16 Там само. притулок, а після його завершення подальший захист свідків через брак коштів вже є неможливим. Це також стосується і проведення процесу в іншому регіоні з метою забезпечення конфіденційності потерпілих. З наведеного випливає, що порівняння ризику для себе і можливості успішного вирішення справи цілком природно утримує потерпілих від надання свідчень правоохоронним органам та судові. Немає впевненості у потерпілих і в тому, що вони отримають компенсацію за свої страждання, і це також негативно впливає на їхнє рішення співпрацювати з органами. Відшкодування збитків передбачено чинним законодавством, і особа, яка за� знала матеріальної, фізичної чи моральної шкоди від злочину, має право пред’явити цивільний позов, який розглядається судом разом з кримінальною справою17. Проте на практиці таке відшкодування відбувається дуже рідко з огляду на те, що воно покладається на засудженого, а той, як правило, або не має майна, або воно записане на інших осіб. Коли ж судом застосовується конфіскація май� на до засудженої особи, яка завжди буває на користь держави, то таке рішення виконується в першу чергу, не залишаючи нічого потерпілим. Для спрощення відшкодування завданої шкоди і створення реальних можли� востей для отримання потерпілими компенсації варто було б передбачити ме� ханізм компенсації з боку держави, як це відбувається у більшості розвинутих країн світу, і про що в нашій державі вже давно ведуться дискусії, але рішення й досі не прийнято. Велике значення для ефективності розслідування та збору доказів у справах про торгівлю людьми має співпраця з іноземними правоохоронними органами. Втім, їхні представники з деяких країн відмовляються співпрацювати чи нада� вати допомогу правоохоронцям України. Враховуючи той факт, що дії, відповідальність за які передбачена ст.149 КК, часто вчиняються за кордоном, то задокументувати такі дані без допомоги закордонних колег надзвичайно важко, а фактів, які можуть бути зібрані в Україні, недостатньо для успішного розсліду� вання справи18. Тому налагодження такої співпраці між українськими та іно� земними правоохоронними органами, особливо у відносинах з тими країнами, з якими Україна не має угод про взаємну правову допомогу, може значно поліпшити розслідування таких справ, зокрема, щодо діяльності організованих злочинних угруповань. З урахуванням наведеного визначення поняття торгівлі людьми у Протоколі про попередження і припинення торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, і покарання за неї, що доповнює Конвенцію ООН проти транснаціональної ор� ганізованої злочинності, Законом від 12 січня 2006 р. ст. 149 КК була викладена у новій редакції. Це вже третя редакції статті, яка оновлена разом із назвою та змістом ст. 303 КК України «Сутенерство або втягнення особи в заняття проституцією»: «Стаття 149. Торгівля людьми або інша незаконна угода щодо людини. Юденко Т. М. Розвиток законодавства України щодо торгівлі людьми в контексті… 43 № 1 (1 4 ), 2 0 0 9 17 Цивільний позов у кримінальній справі, ст. 28 КПК України. – Харків, 2000. – С. 24. 18 Торгівля людьми в Україні. ЮНІСЕФ, ОБСЄ, АМР США, Британська Рада. – С. 127. 1. Торгівля людьми або здійснення іншої незаконної угоди, об’єктом якої є людина, а так само вербування, переміщення, переховування, передача або одержання людини, вчинені з метою експлуатації, з використанням обману, шантажу чи уразливого стану особи, – караються позбавленням волі на строк від 3 до 8 років. 2. Дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені щодо неповнолітньо� го, або щодо кількох осіб, або повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або службовою особою з використанням службового становища, або особою, від якої потерпілий був у матеріальній чи іншій залежності, або поєднану з насиль� ством, яке не є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого чи його близьких, або з погрозою застосування такого насильства, – караються позбавленням волі на строк від 5 до 12 років з конфіскацією майна або без такої. 3. Дії, передбачені частиною першою або другою цієї статті, вчинені щодо не� повнолітнього, або організованою групою, або поєднані з насильством, небез� печним для життя або здоров’я потерпілого чи його близьких, або з погрозою за� стосування такого насильства, або якщо вони спричинили тяжкі наслідки, – ка� раються позбавленням волі на строк від 8 до 15 років з конфіскацією майна або без такої». Примітка. 1. Під експлуатацією людини в цій статті слід розуміти всі форми сексуальної експлуатації, використання в порнобізнесі, примусову працю або примусове надання послуг, рабство або звичаї, подібні до рабства, підневільний стан, залучення у боргову кабалу, вилучення органів, проведення дослідів над людиною без її згоди, усиновлення (удочеріння) з метою наживи, примусову вагітність, втягнення у злочинну діяльність, використання у збройних конфліктах тощо. 2. У статтях 149 та 303 цього Кодексу під уразливим станом особи слід ро� зуміти зумовлений фізичними чи психічними властивостями або зовнішніми об� ставинами стан особи, який позбавляє або обмежує її здатність усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними, приймати за своєю волею самостійні рішення, чинити опір насильницьким чи іншим незаконним діям, збіг тяжких особистих, сімейних або інших обставин. 3. Відповідальність за вербування, переміщення, переховування, передачу або одержання малолітнього чи неповнолітнього за цією статтею має наставати незалежно від того, чи вчинені такі дії з використанням обману, шантажу чи уразливого стану зазначених осіб або із застосуванням чи погрозою застосуван� ня насильства, використання службового становища, або особою, від якої по� терпілий був у матеріальній чи іншій залежності»19. Основним безпосереднім об’єктом зазначеного злочину є воля і гідність люди� ни. Його додатковим факультативним об’єктом можуть виступати здоров’я лю� дини або встановлений порядок здійснення службовими особами своїх повнова� жень. З об’єктивної сторони злочин, передбачений ст. 149 КК, може мати кілька форм: торгівля людьми чи інша незаконна угода щодо неї, вербування, пе� реміщення, переховування, передача, одержання людини. Кримінальне право та кримінальний процес 44 № 1 (1 4 ), 2 0 0 9 19 Голос України. – 2006. – 10 лют. Суб’єктом злочину, передбаченого ст. 149 КК, є осудна особа, яка досягла 16�річного віку. З суб’єктивної сторони цей злочин характеризується прямим умислом, ко� рисливим мотивом (обов’язковим для продавця), а при вербуванні, переміщен� ні, переховуванні, передачі чи одержанні людини взагалі будь�яким мотивом, який у такому разі виступає факультативною ознакою, та спеціальною метою. Людина як об’єкт цього злочину на відміну від інших злочинів щодо неї ви� користовується саме для подальшої її експлуатації: 1) у будь�якій формі сексу� альної експлуатації; 2) використанні у порнобізнесі; 3) примусовій праці або примусовому наданні послуг; 4) у рабстві або звичаях, подібних до рабства; 5) підневільному стані; 6) залученню у боргову кабалу; 7) вилучення органів; 8) проведення дослідів над людиною без її згоди; 9) усиновлення (удочеріння) з метою наживи; 10) примусової вагітності; 11) втягнення у злочинну діяльність; 12) використання у збройних конфліктах. Кваліфікованими видами злочину (частина друга ст. 149 КК) є вчинення йо� го щодо неповнолітнього, кількох осіб, повторно, за попередньою змовою гру� пою осіб, службовою особою з використанням службового становища, особою, від якої потерпілий був у матеріальній чи іншій залежності, або особою, від якої потерпілий був у матеріальній чи іншій залежності, або поєднаний з насильст� вом, яке не є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого чи його близьких, або з погрозою застосування такого насильства, а особливо кваліфікованими (частина третя) – вчинення тих самих дій, які передбачені частиною першою або частиною другою ст. 149 КК України, але вчинені щодо малолітнього, організо� ваною групою, або поєднані з насильством, небезпечним для життя або здоров’я потерпілого чи його близьких, або з погрозою застосування такого насильства, або якщо вони спричинили тяжкі наслідки. Дослідивши розвиток національного законодавства щодо торгівлі людьми у порівнянні з міжнародними нормами з цієї проблеми, слід зазначити, що воно є досить прогресивним з огляду на те, що український законодавець передбачив кримінальну відповідальність за торгівлю людьми, незважаючи на елемент при� мусу при цьому (частина перша ст. 149 КК України), що значно розширило кількість осіб, які можуть бути притягнутими до кримінальної відповідальності і за значно більшу кількість дій навіть порівняно з Протоколом ООН20. Новелою в законі є розуміння незаконної експлуатації людини у вигляді ви� лучення у неї органів, проведення дослідів над нею без її згоди, примусової вагітності, а також тримання людини в рабстві або подібному до рабства чи у підневільному стані. Це було прогалиною у кримінальному законодавстві нашої держави, особли� во ураховуючи той факт, що нелегальна торгівля людськими органами зростає в усьому світі і найбільш поширеним є експорт біологічного матеріалу із еко� номічно відсталих країн. І це не дивно. Адже, за деякими повідомленнями, до� нор отримує 30–50% від вартості операції по трансплантації органу чи тканини. При цьому пересадка нирки коштує близько $50 тисяч, печінки – $236 тисяч, Юденко Т. М. Розвиток законодавства України щодо торгівлі людьми в контексті… 45 № 1 (1 4 ), 2 0 0 9 20 Ст. 3 п. а, b Протоколу про попередження і припинення торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, та покарання за неї. – К., 2003. – Ст. 34. підшлункової залози – $70 тисяч, кісткового мозку – $620 тисяч, легені – $210 тисяч, роговиці ока – $5 тисяч). Логічними є внесені зміни до ст. 303 КК України з огляду на те, що прости� туція або примушування чи втягнення до зайняття проституцією розглядаються Конвенцією лише у контексті з торгівлею людьми. Водночас є деякі терміни, які порівняно з Конвенцією не точно відображені у кримінальному законодавстві України. Так, у ст. 3 Конвенції сформульовано поняття злочину, що має транс� національний характер, і це якщо: а) він учинений у більш як одній державі; b) він учинений в одній державі, але суттєва частина його підготовки, плану� вання, керівництва або контролю мала місце в іншій державі; с) він учинений в одній державі, але за участю організованої злочинної гру� пи, яка здійснює злочинну діяльність більше, ніж в одній державі; d) він учинений в одній державі, але його суттєві наслідки мали місце в іншій державі. З наведеного випливає, що для доведеності складу вказаного злочину вкрай необхідно зв’язати між собою усі наведені його елементи. Таким чином, згідно з Протоколом (ст. 4) злочини визначаються як «торгівля людьми» тоді, якщо вони мають транснаціональну природу та скоєні із залучен� ням міжнародної кримінальної групи, і в цьому сенсі є ще над чим працювати українському законодавцю. Про те, що злочин «торгівля людьми», учинений в Україні, містить у собі усі риси транснаціонального характеру, можна говорити вже сьогодні з огляду на те, що цей злочин має всі його ознаки, що зазначені в ст. 3 Конвенції, і не було б помилкою імплементувати, тобто запровадити у національне законодавство, та� ке поняття, як «транснаціональна організована злочинна група», що збігалося б і з європейською термінологію. На жаль, Україна ще не готова приймати такі закони і не в останню чергу це зумовлено її тимчасовими політичними та фінансовими труднощами, але в пер� спективі існуючий на теперішній час закон може бути змінено відповідно до міжнародних норм та з урахуванням потреб українського суспільства. Процесуальні форми забезпечення рівності сторін у кримінальному судочинстві Л. В. Мединська, здобувач кафедри кримінального права і процесу Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника Побудова правової держави в Україні диктує необхідність розширення демо� кратичних засад при провадженні кримінальної справи, які визначали б стан� дарти охорони прав і законних інтересів осіб, що беруть участь у судочинстві. Кримінальне право та кримінальний процес 46 № 1 (1 4 ), 2 0 0 9

Розвиток законодавства України щодо торгівлі людьми в контексті міжнародного права

Institution

Ähnliche Einträge