Процесуальні форми забезпечення рівності сторін у кримінальному судочинстві

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2009
1. Verfasser:	Мединська, Л.В.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України 2009
Schlagworte:	Кримінальне право та кримінальний процес
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/13947
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Процесуальні форми забезпечення рівності сторін у кримінальному судочинстві / Л.В. Мединська // Судова апеляція. — 2009. — № 1(14). — С. 46-51. — Бібліогр.: 11 назв. — укp.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-13947
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-139472010-12-07T12:02:13Z Процесуальні форми забезпечення рівності сторін у кримінальному судочинстві Мединська, Л.В. Кримінальне право та кримінальний процес 2009 Article Процесуальні форми забезпечення рівності сторін у кримінальному судочинстві / Л.В. Мединська // Судова апеляція. — 2009. — № 1(14). — С. 46-51. — Бібліогр.: 11 назв. — укp. XXXX-0026 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/13947 uk Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Кримінальне право та кримінальний процес Кримінальне право та кримінальний процес
spellingShingle	Кримінальне право та кримінальний процес Кримінальне право та кримінальний процес Мединська, Л.В. Процесуальні форми забезпечення рівності сторін у кримінальному судочинстві
format	Article
author	Мединська, Л.В.
author_facet	Мединська, Л.В.
author_sort	Мединська, Л.В.
title	Процесуальні форми забезпечення рівності сторін у кримінальному судочинстві
title_short	Процесуальні форми забезпечення рівності сторін у кримінальному судочинстві
title_full	Процесуальні форми забезпечення рівності сторін у кримінальному судочинстві
title_fullStr	Процесуальні форми забезпечення рівності сторін у кримінальному судочинстві
title_full_unstemmed	Процесуальні форми забезпечення рівності сторін у кримінальному судочинстві
title_sort	процесуальні форми забезпечення рівності сторін у кримінальному судочинстві
publisher	Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України
publishDate	2009
topic_facet	Кримінальне право та кримінальний процес
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/13947
citation_txt	Процесуальні форми забезпечення рівності сторін у кримінальному судочинстві / Л.В. Мединська // Судова апеляція. — 2009. — № 1(14). — С. 46-51. — Бібліогр.: 11 назв. — укp.
work_keys_str_mv	AT medinsʹkalv procesualʹníformizabezpečennârívnostístorínukrimínalʹnomusudočinství
first_indexed	2025-07-02T15:44:08Z
last_indexed	2025-07-02T15:44:08Z
_version_	1836550506922639360
fulltext	підшлункової залози – $70 тисяч, кісткового мозку – $620 тисяч, легені – $210 тисяч, роговиці ока – $5 тисяч). Логічними є внесені зміни до ст. 303 КК України з огляду на те, що прости� туція або примушування чи втягнення до зайняття проституцією розглядаються Конвенцією лише у контексті з торгівлею людьми. Водночас є деякі терміни, які порівняно з Конвенцією не точно відображені у кримінальному законодавстві України. Так, у ст. 3 Конвенції сформульовано поняття злочину, що має транс� національний характер, і це якщо: а) він учинений у більш як одній державі; b) він учинений в одній державі, але суттєва частина його підготовки, плану� вання, керівництва або контролю мала місце в іншій державі; с) він учинений в одній державі, але за участю організованої злочинної гру� пи, яка здійснює злочинну діяльність більше, ніж в одній державі; d) він учинений в одній державі, але його суттєві наслідки мали місце в іншій державі. З наведеного випливає, що для доведеності складу вказаного злочину вкрай необхідно зв’язати між собою усі наведені його елементи. Таким чином, згідно з Протоколом (ст. 4) злочини визначаються як «торгівля людьми» тоді, якщо вони мають транснаціональну природу та скоєні із залучен� ням міжнародної кримінальної групи, і в цьому сенсі є ще над чим працювати українському законодавцю. Про те, що злочин «торгівля людьми», учинений в Україні, містить у собі усі риси транснаціонального характеру, можна говорити вже сьогодні з огляду на те, що цей злочин має всі його ознаки, що зазначені в ст. 3 Конвенції, і не було б помилкою імплементувати, тобто запровадити у національне законодавство, та� ке поняття, як «транснаціональна організована злочинна група», що збігалося б і з європейською термінологію. На жаль, Україна ще не готова приймати такі закони і не в останню чергу це зумовлено її тимчасовими політичними та фінансовими труднощами, але в пер� спективі існуючий на теперішній час закон може бути змінено відповідно до міжнародних норм та з урахуванням потреб українського суспільства. Процесуальні форми забезпечення рівності сторін у кримінальному судочинстві Л. В. Мединська, здобувач кафедри кримінального права і процесу Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника Побудова правової держави в Україні диктує необхідність розширення демо� кратичних засад при провадженні кримінальної справи, які визначали б стан� дарти охорони прав і законних інтересів осіб, що беруть участь у судочинстві. Кримінальне право та кримінальний процес 46 № 1 (1 4 ), 2 0 0 9 У кримінальному процесі діяльність органів дізнання, досудового слідства, про� куратури і суду щодо порушення кримінальної справи, її розслідування і вирішення підлягає суворій процесуальній регламентації, яка визначається кримінально�процесуальним законом. Поширюється вона також і на учасників процесу та інших осіб, залучених до справи, утворюючи при цьому врегульова� ний, обов’язковий правовий режим провадження у кримінальних справах та за� безпечуючи реалізацію принципів правової держави в сфері правосуддя. Тому необхідним і особливо актуальним є встановлення процесуального порядку за� безпечення принципу рівності сторін у кримінальному судочинстві, адже його реалізація можлива лише в межах певних процесуальних процедур, які істотно впливають на становище особи в кримінальному процесі. Порядок процедури розгляду кримінальної справи в суді досліджували такі науковці, як М.А. Маркуш, Л.Б. Ісмаїлова, М.М. Полянський, А.В. Смирнов, М. Видря та інші, однак їхні напрацювання стосувалися лише окремих умов провадження кримінальної справи або ж дослідження засад змагальності. Пи� тання процесуального порядку забезпечення рівності сторін у кримінальному судочинстві залишилося без належної уваги. Особлива риса кримінального судочинства – це сувора процесуальна форма, детальна регламентація порядку розгляду кримінальних справ на всіх стадіях процесу1. Під процесуальною формою розуміють визначений законом порядок провад� ження у кримінальній справі загалом, порядок виконання окремих процесуаль� них дій та порядок прийняття процесуальних рішень2. Певна процесуальна форма визначена і щодо принципу рівності учасників судового процесу, яка передбачає певну процедуру його реалізації. Однак регла� ментація порядку розгляду кримінальної справи не завжди відповідає рівності прав у судочинстві. Одним із проявів незабезпечення рівності учасників при розгляді справи в суді є положення закону про вручення копії обвинувального висновку не пізніш як за три доби до дня розгляду справи лише підсудному. Всі інші особи повідо� мляються про день розгляду справи в суді в той же строк (ст. 254 КПК України). Тобто потерпілому та захиснику копії обвинувального висновку взагалі не вру� чаються. Як видається, вручення копії обвинувального висновку повинно відбу� ватись одразу ж після затвердження його прокурором та до направлення справи до суду, причому не лише обвинуваченому, а й потерпілому та захиснику. Такий порядок ознайомлення з обвинуваченням унеможливить «зміну» чи «коригу� вання» обвинувачення під час попереднього розгляду справи суддею та сприяти� ме можливості підготуватися до спростування чи підтвердження його сторонами в суді. На переконання Л.В. Кречетової, зміна порядку вручення копії обвинуваль� ного висновку, тобто вручення його прокурором ще до передачі справи в суд, а не судом, дасть змогу зменшити кількість клопотань зі сторони захисту безпосе� редньо в судовому засіданні, що в більшості випадків призводить лише до затя� Мединська Л. В. Процесуальні форми забезпечення рівності сторін у кримінальному… 47 № 1 (1 4 ), 2 0 0 9 1 Туманянц А.Р. Контрольні функції суду у сфері кримінального судочинства. – Х., 2000. – С. 9. 2 Лобойко Л.М. Кримінально�процесуальне право: Курс лекцій. – К., 2008. – С. 19. гування процедури розгляду справи. Надання такої можливості є логічним за� вершенням права обвинуваченого знати, в чому він обвинувачується і на основі яких матеріалів, що впливає на ефективність реалізації права на захист3. Така позиція є логічною та сприяє рівності прав у судочинстві. Вираженням рівності при безпосередньому розгляді кримінальної справи в суді першої інстанції є обов’язковість участі сторін процесу. Однак чинний КПК України визначає обов’язкову участь лише підсудного та прокурора, щодо інших учасників процесу, то вказівки на їх обов’язкову присутність у законі не� має. Якщо ж підсудний чи прокурор не з’являться в судове засідання, то слухан� ня справи належить відкласти (статті 288, 289 КПК України). За неявки ж у су� дове засідання потерпілого суд може продовжувати розгляд справи, попередньо вислухавши думку учасників судового розгляду, якщо можливо у відсутності потерпілого з’ясувати всі обставини справи і захистити його права і законні інте� реси (ст. 290 КПК України). А чи можливо захистити права та законні інтереси особи за її відсутності? Напевне, що ні, навіть незважаючи на те, що явка проку� рора, який підтримує обвинувачення в суді, є обов’язковою. Суди, як правило, керуючись частиною третьою ст. 254 КПК України, своєчасно повідомляють потерпілого про день і місце судового розгляду кримінальної справи. Проте в деяких випадках вони не забезпечують належним чином явку потерпілого в судове засідання. Наприклад, Соснівський районний суд м.Черкас, розглядаючи справу за обвинуваченням П. за частиною першою ст. 190 КК України, порушив права потерпілого Г., котрого було визнано цивільним позивачем, оскільки не повідомив його в установленому законом по� рядку про день слухання справи, яку розглянув без його участі4. У зв’язку з на� явністю таких випадків п.12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 2 липня 2004 р. № 13 «Про практику застосування судами законодавства, яким передбачені права потерпілих від злочинів» зобов’язує суди вживати всіх мож� ливих заходів щодо забезпечення участі потерпілого в судовому засіданні. Роз� гляд справи за відсутності потерпілого (законного представника) без виклику його в судове засідання є істотним порушенням його процесуальних прав і може стати підставою для скасування вироку чи іншого судового рішення5. Такими, що потребують дослідження, є й питання обсягу прав потерпілого та підсудного. Так, у результаті дослідження положень статей 263 та 267 КПК Ук� раїни, в яких визначено відповідно права підсудного та потерпілого під час су� дового розгляду, можна констатувати, що обсяг прав підсудного є значно більшим, ніж у потерпілого. Так, підсудний має певні права, які не надані по� терпілому, це, зокрема, право на колегіальний розгляд справи, мати захисника, просити суд про оголошення доказів, звертатись до суду з останнім словом. Можливість потерпілого брати участь у судових дебатах визначена в ст. 267 КПК України. Стаття 318 КПК України також визначає потерпілого в складі Кримінальне право та кримінальний процес 48 № 1 (1 4 ), 2 0 0 9 3 Кречетова Л.В. Защитник в уголовном процессе: Учеб. пос. / Под ред. А.П. Гуськовой. – Орен� бург, 2000. – С. 88. 4 Практика застосування судами законодавства, яким передбачені права потерпілих від зло� чинів // Вісник Верховного Суду України. – 2005. – № 1 (53). – С. 27. 5 Постанова Пленуму Верховного Суду України від 2 липня 2004 р. № 13 «Про практику засто� сування судами законодавства, яким передбачені права потерпілих від злочинів»: Постанови Плену� му Верховного Суду України у кримінальних справах. – К., 2008. – С. 423. осіб, які беруть участь у судових дебатах. Але суди часто діють усупереч наведе� ному положенню закону. Абзац третій п. 29 Постанови Пленуму Веховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства, яким передбачені права потерпілих від злочинів» роз’яснює, що ненадання слова в судових деба� тах потерпілому є підставою для скасування вироку. Так, Апеляційний суд Автономної Республіки Крим скасував вирок Сімферопольського районного суду, який при розгляді справи за обвинуваченням Г. за частиною першою ст. 115 КК не допустив потерпілого до участі в судових дебатах6. Суд не тільки повинен забезпечити потерпілого правом виступу в судових де� батах, з’ясувавши чи бажає він скористатися цим правом (інакше він буде поз� бавлений можливості сформулювати свої вимоги, викласти свою позицію з при� воду виступу державного обвинувача і висловити заперечення), та запропонува� ти потерпілому після закінчення судового слідства скористатися правом участі в судових дебатах, але і роз’яснити йому до початку розгляду справи, коли він цим правом наділений7. На стороні обвинувачення в судовому розгляді беруть участь прокурор та по� терпілий, які є повноправними учасниками судочинства з широкими повнова� женнями. Однак правове становище прокурора і потерпілого суттєво різниться. Прокурор діє як професіонал�юрист, а потерпілий – як особа, залучена до кримінальної справи у зв’язку з подією злочину. Для процесуальних дій по� терпілого характерним є диспозитивність. Він може відмовитися від реалізації своїх прав, особливо щодо підтримання обвинувачення, і повністю покластися на прокурора. На відміну від потерпілого прокурор не зацікавлений у результа� тах розгляду справи. Прокурор підтримує державне обвинувачення в суді в силу своєї державної служби, керуючись інтересами держави, суспільства8. Як свідчить судова практика, факторами, які негативно впливають на забезпечення прав потерпілих у судовому процесі, є, з одного боку, недостатня правова обізнаність цих осіб, відсутність у них коштів на оплату послуг представників, а з іншого – пасивне ставлення окремих державних обвинувачів до захисту зазна� чених прав. Оскільки потерпілий є непрофесійним учасником судових дебатів, то, зви� чайно, він не може і професійно підготуватися та виступити з судовою промовою в судових дебатах. Замість потерпілого, у випадку його відмови від виступу, або поряд з ним, у судових дебатах може виступати його представник, який є са� мостійним та рівноправним учасником судового розгляду. Найчастіше у кримінальному процесі представниками потерпілого виступають адвокати, для яких захист прав та законних інтересів громадян є професійним обов’язком9. Незабезпечення потерпілому права брати участь у судових дебатах необхідно вважати грубим порушенням принципу рівноправності, бо на цьому етапі судо� Мединська Л. В. Процесуальні форми забезпечення рівності сторін у кримінальному… 49 № 1 (1 4 ), 2 0 0 9 6 Практика застосування судами законодавства, яким передбачені права потерпілих від зло� чинів. – С. 28. 7 Маркуш М.А. Принцип змагальності в кримінальному процесі України: Монографія. – Харків, 2007. – С. 148. 8 Юрчишин В.М. Обвинувачення в судах України. – Чернівці, 2005. – С. 117. 9 Загорський О.Б. Судові дебати в кримінальному процесі: правові та психологічні проблеми: Мо� нографія. – Івано�Франківськ, 2005. – С. 81. вого розгляду кожна з сторін прагне переконати суд у правильності своїх по� зицій. Важливим етапом судового розгляду справи є останнє слово підсудного, в якій підсудний викладає своє ставлення до пред’явленого йому обвинувачення. Однак, на думку М.М. Полянського, в цьому не виражається перевага підсудно� го. Надання підсудному останнього слова тільки урівнює позиції обвинувачення і захисту. Останнє слово підсудного є його важливою гарантією, а також у цьому проявляється значна увага до особи підсудного10. У судовому засіданні право на захист реалізується передусім через право ма� ти захисника. Безпосередньо в судовому засіданні це право надається лише підсудному. Потерпілий має право під час судового розгляду особисто або через свого представника підтримувати обвинувачення (частина четверта ст. 49 КПК України). Можливість мати представника, яким може бути адвокат, близькі ро� дичі, законні представники та інші особи, ще не означає наділення їх такими ж правами, як захисника підсудного. Частина третя ст. 52 КПК України зазначає, що представники потерпілого, цивільного позивача чи відповідача користують� ся процесуальними правами осіб, інтереси яких вони представляють. А як зазна� чалося, права потерпілого є дещо вужчими, ніж права підсудного та його захис� ника. Важаємо за необхідне визначити обов’язок держави надавати безоплатну правову допомогу потерпілим від тяжких та особливо тяжких злочинів, адже по� трепілими від злочинів є люди різних професій та соціальних груп, які переваж� но не мають юридичних знань і не можуть скористатися своїми правами. У комплексі забезпечення рівності сторін у кримінальному судочинстві важ� лива роль належить професійним учасникам процесу: прокурору та захиснику підсудного. У кримінально�процесуальному законі відсутнє положення, яке визначало б обов’язкову участь поряд з прокурором захисника підсудного в су� довому розгляді, що не сприяє рівності прав у судочинстві. Розкриваючи права та обов’язки прокурора і захисника як учасників судово� го розгляду, чинний КПК України відходить від вимоги рівності їх прав. У час� тині другій ст. 264 КПК України визначено права прокурора в судовому засіданні: подає докази, бере участь у дослідженні доказів, заявляє клопотання і висловлює свою думку щодо клопотань інших учасників судового розгляду, ви� кладає свої міркування з приводу застосування кримінального закону і міри по� карання щодо підсудного. Тоді ж як захисник відповідно до частини першої ст. 266 КПК України сприяє підсудному в здійсненні його прав і захисті його за� конних інтересів, має право на побачення з підсудним, бере участь у дослідженні доказів, порушує перед судом клопотання про витребування і приєднання до справи нових доказів, що виправдовують підсудного або пом’якшують відповідальність, заявляє інші клопотання, викладає суду свою думку про кло� потання інших учасників судового розгляду. Як випливає із змісту зазначених положень закону, має місце невідповідність прав прокурора та захисника в судовому розгляді. Передусім це стосується пра� ва на подання доказів: прокурор має право подавати докази, а захисник – лише право на клопотання про витребування і долучення до справи нових доказів. Кримінальне право та кримінальний процес 50 № 1 (1 4 ), 2 0 0 9 10 Полянский Н.Н. Вопросы теории советского уголовного процесса. – М., 1956. – С. 204. Слід зазначити, що такий вид діяльності захисника, як подання доказів перед� бачений кримінально�процесуальним законом у п. 8 частини другої ст. 48, при� чому право на це захисник має не у конкретній стадії судочинства, а з моменту допуску його до участі у справі. Захисник у судовому розгляді не має рівної мож� ливості представляти на основі своїх особистих оцінок докази, бо чинним зако� нодавством він не наділений правом процесуального закріплення виявленої ним позитивної для свого підзахисного інформації. Тому вважаємо, що право на по� дання доказів згідно з правом прокурора має й захисник і у судовому розгляді справи, а тому воно повинне бути закріплене в ст. 266 КПК України. Документом, який фіксує порушення забезпеченої чи незабезпеченої судом рівноправності сторін, є протокол судового засідання. Це форма закріплення досліджених судом доказів, на яких грунтується вирок і документ, що процесу� ально закріплює ці докази11. Відповідно до ст. 88 КПК України учасники судо� вого розгляду мають право ознайомитися з протоколом судового засідання і по� дати на нього письмові зауваження, вказавши на його неправильність чи непо� вноту. За згоди з зауваженнями головуючий без виклику сторін посвідчує їх правильність. Важаємо такі дії головуючого порушенням принципу рівності сторін при розгляді кримінальної справи, оскільки можливою є ситуація, що хтось із учасників процесу не поділяє позицію головуючого та особи, яка подала зауваження, однак згідно з кримінально�процесуальним законом вони позбав� лені права висловити свою думку. Тільки незгода головуючого із зауваженнями на протокол є предметом розгляду в судовому засіданні з викликом усіх учас� ників судового розгляду. Таким чином, враховуючи викладене, можемо стверджувати, що процесуаль� на регламентація прав сторін у вітчизняному кримінально�процесуальному за� конодавстві не завжди забезпечує рівність у кримінальному судочинстві. Це випливає з положень, які визначають порядок ознайомлення сторін з обвину� вальним висновком, невідповідність прав потерпілого та підсудного, повнова� жень прокурора і захисника та інше. Тож сподіваємось, що наші пропозиції сприятимуть утвердженню рівності прав у судочинстві та збалансують процесу� альні можливості учасників процесу при розгляді справи в суді. Презумпція невинуватості – історико@правовий аспект О. С. Котуха, ад’юнкт, асистент Львівської комерційної академії У сфері здійснення практичної правової роботи та в процесі вирішення за� вдань побудови правової держави в Україні одним із важливих напрямів дер� жавної діяльності є зміцнення правопорядку. Котуха О. С. Презумпція невинуватості – історико�правовий аспект 51 № 1 (1 4 ), 2 0 0 9 11 Маркуш М.А. Цит. праця. – С. 149.

Процесуальні форми забезпечення рівності сторін у кримінальному судочинстві

Institution

Ähnliche Einträge