Презумпція невинуватості – історико-правовий аспект
Збережено в:
| Дата: | 2009 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України
2009
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/13948 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Презумпція невинуватості – історико-правовий аспект / О.С. Котуха // Судова апеляція. — 2009. — № 1(14). — С. 51-58. — Бібліогр.: 18 назв. — укp. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-13948 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-139482010-12-07T12:02:16Z Презумпція невинуватості – історико-правовий аспект Котуха, О.С. Кримінальне право та кримінальний процес 2009 Article Презумпція невинуватості – історико-правовий аспект / О.С. Котуха // Судова апеляція. — 2009. — № 1(14). — С. 51-58. — Бібліогр.: 18 назв. — укp. XXXX-0026 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/13948 uk Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Кримінальне право та кримінальний процес Кримінальне право та кримінальний процес |
| spellingShingle |
Кримінальне право та кримінальний процес Кримінальне право та кримінальний процес Котуха, О.С. Презумпція невинуватості – історико-правовий аспект |
| format |
Article |
| author |
Котуха, О.С. |
| author_facet |
Котуха, О.С. |
| author_sort |
Котуха, О.С. |
| title |
Презумпція невинуватості – історико-правовий аспект |
| title_short |
Презумпція невинуватості – історико-правовий аспект |
| title_full |
Презумпція невинуватості – історико-правовий аспект |
| title_fullStr |
Презумпція невинуватості – історико-правовий аспект |
| title_full_unstemmed |
Презумпція невинуватості – історико-правовий аспект |
| title_sort |
презумпція невинуватості – історико-правовий аспект |
| publisher |
Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України |
| publishDate |
2009 |
| topic_facet |
Кримінальне право та кримінальний процес |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/13948 |
| citation_txt |
Презумпція невинуватості – історико-правовий аспект / О.С. Котуха // Судова апеляція. — 2009. — № 1(14). — С. 51-58. — Бібліогр.: 18 назв. — укp. |
| work_keys_str_mv |
AT kotuhaos prezumpcíânevinuvatostíístorikopravovijaspekt |
| first_indexed |
2025-07-02T15:44:11Z |
| last_indexed |
2025-07-02T15:44:11Z |
| _version_ |
1836550509697171456 |
| fulltext |
Слід зазначити, що такий вид діяльності захисника, як подання доказів перед�
бачений кримінально�процесуальним законом у п. 8 частини другої ст. 48, при�
чому право на це захисник має не у конкретній стадії судочинства, а з моменту
допуску його до участі у справі. Захисник у судовому розгляді не має рівної мож�
ливості представляти на основі своїх особистих оцінок докази, бо чинним зако�
нодавством він не наділений правом процесуального закріплення виявленої ним
позитивної для свого підзахисного інформації. Тому вважаємо, що право на по�
дання доказів згідно з правом прокурора має й захисник і у судовому розгляді
справи, а тому воно повинне бути закріплене в ст. 266 КПК України.
Документом, який фіксує порушення забезпеченої чи незабезпеченої судом
рівноправності сторін, є протокол судового засідання. Це форма закріплення
досліджених судом доказів, на яких грунтується вирок і документ, що процесу�
ально закріплює ці докази11. Відповідно до ст. 88 КПК України учасники судо�
вого розгляду мають право ознайомитися з протоколом судового засідання і по�
дати на нього письмові зауваження, вказавши на його неправильність чи непо�
вноту. За згоди з зауваженнями головуючий без виклику сторін посвідчує їх
правильність. Важаємо такі дії головуючого порушенням принципу рівності
сторін при розгляді кримінальної справи, оскільки можливою є ситуація, що
хтось із учасників процесу не поділяє позицію головуючого та особи, яка подала
зауваження, однак згідно з кримінально�процесуальним законом вони позбав�
лені права висловити свою думку. Тільки незгода головуючого із зауваженнями
на протокол є предметом розгляду в судовому засіданні з викликом усіх учас�
ників судового розгляду.
Таким чином, враховуючи викладене, можемо стверджувати, що процесуаль�
на регламентація прав сторін у вітчизняному кримінально�процесуальному за�
конодавстві не завжди забезпечує рівність у кримінальному судочинстві. Це
випливає з положень, які визначають порядок ознайомлення сторін з обвину�
вальним висновком, невідповідність прав потерпілого та підсудного, повнова�
жень прокурора і захисника та інше. Тож сподіваємось, що наші пропозиції
сприятимуть утвердженню рівності прав у судочинстві та збалансують процесу�
альні можливості учасників процесу при розгляді справи в суді.
Презумпція невинуватості –
історико@правовий аспект
О. С. Котуха, ад’юнкт,
асистент Львівської комерційної академії
У сфері здійснення практичної правової роботи та в процесі вирішення за�
вдань побудови правової держави в Україні одним із важливих напрямів дер�
жавної діяльності є зміцнення правопорядку.
Котуха О. С. Презумпція невинуватості – історико�правовий аспект
51
№
1
(1
4
),
2
0
0
9
11 Маркуш М.А. Цит. праця. – С. 149.
Вітчизняне кримінально�процесуальне законодавство, оновлення якого за�
тягується, і стан правозастосовної практики сьогодні не цілком відповідають по�
требам держави та суспільства. Тому зміст певних правових категорій потребує
глибокого теоретичного опрацювання, безпосередньо пов’язаного із процесом
реалізації правових норм.
Однією з таких категорій є правові презумпції, значення яких у процесі ре�
алізації права важко переоцінити. Вони сприймаються як правові норми, є
їхньою логічною основою, можуть справляти прямий вплив на розподіл обов’яз�
ку доказування. Ця обставина визначає необхідність розроблення нових
підходів у кримінально�процесуальній діяльності, які дадуть змогу підвищити
рівень дізнання та попереднього слідства.
Правові презумпції є одним з інститутів вітчизняного кримінального проце�
су, що визначають його побудову, пронизують всі стадії кримінального судочин�
ства. Ефективність їх застосування у повсякденній діяльності уповноважених
посадових осіб залежить від рівня правового регулювання презумпції, їх
відповідності проголошеним демократичним принципам.
Необхідність застосування презумпцій у праві зумовлена наявністю в них
праворегулювальних властивостей, оскільки їх застосування сприяє
стабільності, прискоренню та спрощенню процесу правового регулювання1.
Проблему становлення презумпції невинуватості у кримінальному процесі
досліджували В.К. Бабаєв, М.Й. Коржанський, М.М. Михеєнко, Л.М. Васильєв,
С.М. Гуліна, Т.Н. Москалькова, Н.Ф. Кузнєцова, В.М. Савицький, М.С. Строго�
вич, М.М. Полянський, Ч.С. Касумов, В.Т. Томін, Б.Т. Безлепкін та ін.
«Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана
кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і
встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов’язаний доводити свою
невинуватість у вчиненні злочину», – проголошено у ст. 62 Конституції України.
Ця правова формула народжена у гострих, багаторічних дискусіях, вона є од�
ним із найважливіших здобутків вітчизняного права, однак суперечки стосовно
принципу презумпції невинуватості не стихають і сьогодні. Під презумпцією не�
винуватості в теорії кримінального процесу зазвичай розуміють положення, що
особа, підозрювана або обвинувачена у вчиненні злочину, вважається невинува�
тою доти, доки її винуватість не буде доведена у визначеному законом порядку й
встановлена вироком суду, що набрав законної сили2. Однак науковці вислов�
лювали й інші визначення цього принципу як щодо самого формулювання пре�
зумпції невинуватості, так і сфери її правового закріплення (М.С. Строгович,
П.С. Єлькінд, В.Т. Томін, Б.Т. Безлепкін, В.К. Бабаєв, В.М. Савицький,
І.А. Лібус, І.Л. Петрухін та ін.). Деякі теоретики навіть вважають, що пре�
зумпція невинуватості лежить за межами кримінального судочинства і є елемен�
том загальноправового статусу громадянина3.
Кримінальне право та кримінальний процес
52
№
1
(1
4
),
2
0
0
9
1 Бабаев В.К. Презумпция в советском праве: Автореф. дисс. ... канд. юрид. наук. – Свердловск,
1969. – С. 3.
2 Теория доказательств в советском уголовном процессе / Под ред. Н.В. Жогина. – М., 1973. –
С. 349.
3 Томин В.Т., Безлепкин Б.Т. Презумпция невиновности обвиняемого и советский уголовный
процесс // Развитие науки и практики уголовного судопроизводства в свете требований Конститу�
ции СССР. – М., 1978. – С. 64.
Практично у всіх юридичних, тлумачних словниках та енциклопедіях пре�
зумпція невинуватості визначається положенням, відповідно до якого обвину�
вачений вважається невинуватим, доки його вина не буде доведена у встановле�
ному законом порядку.
Певний ретроспективний підхід до розгляду інституту презумпції невинува�
тості дав змогу виявити деякі закономірності його розвитку й визначити пер�
спективи вдосконалення. Безперечно, презумпція невинуватості має свою особ�
ливу багатовікову історію, елементи якої зародилися ще у давнину. Перші пра�
вові норми, що покладали обов’язок доказування вини обвинуваченого на обви�
нувача містяться у відомій пам’ятці історії права – Законах Хаммурапі, котрі
починалися саме регламентацією питань судочинства. Так, стаття 1 Законів ва�
вилонського царя встановлювала, що людину, яка не зуміла довести винуватість
іншої у вбивстві, необхідно стратити. Дослівно це було викладено так: «Якщо
людина під присягою буде обвинувачувати іншу у вбивстві і не доведе цього, то
обвинувача слід стратити»4.
Найвідомішою правовою пам’яткою Стародавньої Індії є Закони Ману. Тут
теж відображений майбутній елемент презумпції невинуватості – покладення
обов’язку доказування на обвинувача чи заявника. Закони Ману передбачали
три можливі випадки покладення обов’язку доказування позивача: в разі
пред’явлення ним позову до суду; у разі відмови боржника повернути борг;
у разі заяви кредитора про наявність свідків, які можуть підтвердити пра�
вильність його вимог.
Наявність цивільно�процесуальної термінології у законах Ману зумовлена
нечітким розподілом норм на матеріальні та процесуальні, кримінальні та
цивільні, тому правила судочинства тут були загальними. Важливо підкреслити
високий ступінь розробки інституту покладення обов’язку доказування на заяв�
ника. Мається на увазі регламентація наслідків недобросовісної поведінки заяв�
ника: вказування на свідка, який не був присутній при укладенні угоди;
непідтвердження своїх показань; суперечності у показаннях; зміна раніше пода�
них показань; непідтвердження раніше вказаних фактів; відмова відповідати на
запитання; вихід із залу судового засідання5.
У Стародавніх Афінах не існувало спеціальних органів, які повинні були по�
рушувати кримінальну справу і підтримувати обвинувачення у суді. Обвинува�
чення мало приватний характер, тобто порушити судову справу міг кожен по�
внолітній і дієздатний громадянин Афін. Виклик обвинуваченого чи відповіда�
ча до суду не вважався обов’язком державних органів, а покладався на особу,
яка порушила справу. В разі неявки обвинуваченого чи відповідача справа роз�
глядалася заочно. На позивача чи потерпілого покладався також і обов’язок
виклику на суд свідків. Таким чином зароджувалося правило покладення
обов’язку доказування на обвинувача, визнане згодом найважливішим елемен�
том презумпції невинуватості обвинуваченого6.
Прообраз принципу презумпції невинуватості зустрічається і у римському
приватному праві – «presumption boni viri». Зміст його полягає у тому, що кожен
Котуха О. С. Презумпція невинуватості – історико�правовий аспект
53
№
1
(1
4
),
2
0
0
9
4 Васильев Л.М. Презумпция невиновности обвиняемого в истории российского права. – Волго�
град, 2003. – С. 14.
5 Там само. – С. 17–18.
6 Там само. – С. 20.
учасник цивільно�правових відносин презюмувався як такий, що діє добро�
совісно (bona fide), а якщо хтось стверджував протилежне, то зобов’язувався до�
вести це твердження. Хто стверджує, той доводить – «ei insumbit probation qui
dicit»7.
Поширеною є думка, що принцип презумпції невинуватості вперше був
сформульований у XVIII ст. у книзі «Про злочини й покарання» Чезаре Бек�
каріа: «Ніхто не може вважатися злочинцем до того моменту, поки не буде вине�
сено обвинувальний вирок. Суспільство не може позбавити обвинуваченого сво�
го захисту до того, як буде встановлено, що він порушив умови, які гарантували
йому такий захист»8. Ця формула виникла на хвилі протесту проти насильства,
жорстокості законів та їх негуманного застосування під час інквізиційного
процесу.
У XVIII ст. наукова та суспільна думка критично ставилася до існуючого пра�
восуддя. Прикладом цього є скасування катування як засобу доказування. У цей
період кримінальне судочинство піддавалося широкому реформуванню.
Теорія презумпції невинуватості обвинуваченого з’явилася у 1764 р. в Італії
як протест проти знущань та зловживань влади щодо обвинуваченого. Пре�
зумпція невинуватості як правова норма була закріплена у французькій Декла�
рації прав людини і громадянина від 26 серпня 1789 р., а також у конституції
Франції 1791 р. – як рішучий протест проти незаконного затримання та арештів
без достатніх на це підстав.
Уперше за багато років у французькій Декларації прав людини і громадяни�
на проголошувалася рівність громадян перед законом, право на захист, усність,
гласність і змагальність процесу9. Важливо, що принцип презумпції невинува�
тості у цьому документі знайшов відображення у такому формулюванні:
«Оскільки кожна людина вважається невинуватою, доки її не визнано винною,
то у разі необхідності застосування арешту, будь�яка надмірна суворість для за�
безпечення охорони особи обвинуваченого повинна суворо каратися законом»10.
Найпослідовнішою серед буржуазних реформ 60—70�х років XIX ст. була су�
дова реформа у Росії 1864 р. У кримінальний процес були введені демократичні
засади: презумпція невинуватості, попереднє розслідування у кримінальних
справах, гласність, усність, змагальність судочинства, гарантії права обвинува�
ченого на захист, участь у процесі адвоката, суд присяжних, всебічне, об’єктив�
не дослідження й оцінка доказів за внутрішнім переконанням суддів, апе�
ляційний і касаційний порядок оскарження вироків. Демократичні засади,
закріплені в Статуті кримінального судочинства 1864 p., були наслідком втілен�
ня досвіду зарубіжних країн з урахуванням місцевих традицій11.
Подальша імплементація демократичних принципів у нормативні акти стала
традицією і була втілена у міжнародних нормативно�правових документах, при�
Кримінальне право та кримінальний процес
54
№
1
(1
4
),
2
0
0
9
7 Гуліна С.М. Проблеми реалізації принципу презумпції невинуватості в кримінальному процесі
// Підприємництво, господарство і право. – 2005. – № 1. – С. 1149.
8 Чезаре Беккариа. О преступлениях и наказаних. – М., 1995. – С. 121. www.krotov.info/library/
b/blok_m/bekkaria3.html
9 Боботов С.В. Правосудие во Франции: Учеб. пос. – М., 1994. – С. 6
10 Французька Декларація прав людини і громадянина, 1789 р. http://www.internetrights.org.ua
11 Історія держави і права України: У 2 т. Т. 1 / За ред. В.Я. Тація, Й. Рогожина, В.Д. Ганчарен�
ка http://www.vuzlib.net
свячених правам людини та громадянина. У ст. 11 Загальної декларації прав лю�
дини, ухваленої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 р., проголо�
шується: «Кожна людина, обвинувачена у вчиненні злочину, має право вважа�
тися невинною доти, доки її винність не буде встановлена у законному порядку
шляхом прилюдного судового розгляду, при якому їй забезпечують усі можли�
вості для захисту»12. У ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні
права, прийнятого Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1966 р. та ратифіко�
ваного Указом Президії Верховної Ради УРСР від 19 жовтня 1973 р., проголо�
шується: «Кожен обвинувачений у кримінальному злочині має право вважатися
невинним, поки винність його не буде доведена згідно з законом»13.
Зазначені засади втілені й у кримінально�процесуальному законодавстві Ук�
раїни. Кримінальний процес України побудований таким чином, що обвинува�
чений не є об’єктом розслідування – він виступає повноправним суб’єктом, який
займає певне процесуальне становище та наділений відповідними правами і
обов’язками.
Презумпція невинуватості у кримінальному судочинстві України є правовою
гарантією встановлення істини у справі. Кримінально�процесуальні принципи,
зокрема принцип презумпції невинуватості, є загальними для всіх стадій судо�
чинства і знаходять у кожній із них своє специфічне вираження.
За змістом частин першої – третьої ст. 62 Конституції України дія презумпції
невинуватості пов’язується не лише з визнанням особи винною шляхом винесен�
ня обвинувального вироку, що набрав законної сили. Вона поширюється й на
осіб, причетність яких до вчинення злочину з’ясовується під час судового прова�
дження. Згідно з частиною третьою цієї статті обвинувачення не може ґрунтува�
тися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі
сумніви щодо доведеності вини особи у вчиненні злочину тлумачаться на її ко�
ристь. Цим конкретизується положення про презумпцію невинуватості й водно�
час встановлюється гарантія її дії до набрання вироком законної сили.
Презумпція невинуватості як принцип визначає правовий статус особи, яка
притягується до кримінальної відповідальності, впливає на розподіл процесу�
ального навантаження щодо доказування між учасниками процесу, знімаючи
відповідний обов’язок з обвинуваченого і покладаючи його на відповідні дер�
жавні органи, відповідальні за розслідування і вирішення кримінальної справи,
слугує підставою для повної реабілітації осіб, вина яких залишилася недоведе�
ною. М.С. Строгович правильно підкреслював, що презумпція невинуватості –
це не суб’єктивна думка того чи іншого учасника процесу, а об’єктивне правове
положення, яке встановлюється законом. Ототожнення обвинуваченого і вину�
ватого в жодному разі не можна допускати в судовій та слідчий практиці14.
Завдяки презумпції невинуватості у кримінальному процесі України знахо�
дить широке застосування принцип змагальності. Оскільки обвинувачений вва�
жається невинуватим, йому надається право на захист, яке забезпечується такою
Котуха О. С. Презумпція невинуватості – історико�правовий аспект
55
№
1
(1
4
),
2
0
0
912 Загальна декларація прав людини, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 р.
http://olexa.org.ua/ukr/law/law01.htm
13 Міжнародний пакт про громадянські і політичні права. Ратифікований Указом Президії Вер�
ховної Ради Української РСР від 19 жовтня 1973 р. №2148�08.
14 Строгович М.С. Право обвиняемого на защиту и презумпция невиновности. – М., 1984. – С. 21.
організацією процесу, за якої обвинувачений реально може захищатися у суді
від пред’явленого йому обвинувачення.
Обвинувач і обвинувачений виступають у суді сторонами, яким надані рівні
процесуальні права для обстоювання своїх висновків і оспорюваних тверджень
протилежної сторони. На підставі принципу змагальності кожна сторона має
свої права та обов’язки. В силу дії презумпції невинуватості ці права та обов’яз�
ки розподіляються між сторонами так: обвинувач зобов’язаний довести вину�
ватість підсудного; підсудний вправі доводити свою невинуватість, але не зо�
бов’язаний це робити. Якщо ж він висунув будь�який доказ своєї невинуватості,
то не зобов’язаний доводити його істинність. Обов’язок обвинувача – спростува�
ти цей доказ.
На підставі презумпції невинуватості суд, починаючи судовий розгляд, не мо�
же вважати підсудного винуватим. Лише під час судового розгляду, де кожна
сторона подає свої докази і досліджуються всі обставини справи, у суду фор�
мується власне переконання щодо винуватості або невинуватості підсудного, яке
і знаходить свій прояв у відповідному рішенні. Таким чином, ці принципи є
взаємопов’язаними.
Презумпція невинуватості означає, що закон вважає обвинуваченого невин�
ним, доки ті, хто вважає обвинуваченого винним, не докажуть його вини і ця ви�
нуватість буде встановлена обвинувальним вироком суду, який вступив у закон�
ну силу. Це об’єктивне правове положення визначає і спрямовує діяльність по�
садових осіб, що ведуть провадження у кримінальних справах, органів досудо�
вого слідства, прокуратури і суду, їх ставлення до обвинуваченого. Який би не
був стан зібраних у справі доказів, яка б не сформувалась думка у того чи іншо�
го суб’єкта кримінально�процесуальної діяльності щодо винності обвинувачено�
го, у будь�якій кримінальній справі повинно бути забезпечено неухильне додер�
жання і виконання вимог ст. 22 КПК України про всебічне, повне й об’єктивне
дослідження обставин справи. І яким би не було переконання особи, яка прово�
дить дізнання, слідчого, прокурора про винність обвинуваченого, вони не мають
права залишити жодного виправдовувального елементу без перевірки та жодно�
го доказу, що свідчить на користь обвинуваченого15.
Презумпція невинуватості в її розумінні та застосуванні виключає односто�
ронній обвинувальний підхід під час розслідування та вирішення кримінальних
справ, не допускає швидких, необдуманих, безпідставних рішень про притяг�
нення громадян як підозрюваних і обвинувачених. Вона спрямована на те, щоб
кримінальні покарання застосовувалися тільки до тих, хто порушує закон, шко�
дить суспільству і правопорядку.
Однією з основних вимог кримінально�процесуального законодавства є те,
що ніхто не може бути притягнутий як обвинувачений інакше, ніж на підставах
і в порядку, встановлених законом (ст. 5 КПК). Якщо є сумнів у вчиненні кон�
кретною особою злочину, то слідчий, прокурор і суд повинні керуватися прави�
лом про тлумачення усіх сумнівів на користь обвинуваченого.
Сьогодні актуальність дотримання правил презумпції невинуватості не вик�
ликає сумнівів. Вона закріплена у багатьох міжнародних нормативних актах і
внутрішньому законодавстві більшості країн.
Кримінальне право та кримінальний процес
56
№
1
(1
4
),
2
0
0
9
15 Михеєнко М. Кримінально�процесуальне право України. – К., 1997. – С. 65–66.
З огляду на логічну природу презумпція невинуватості є штучною презумп�
цією, а не справжнім узагальненням життєвого досвіду. Незважаючи на наявні
факти скасування вироків, значна кількість притягнутих до кримінальної від�
повідальності осіб виявляються винними. Кількість невинних становить лише
незначну частину загальної кількості підсудних. Ця презумпція не є підсумком
фактичних даних та життєвого досвіду, а однією з основних вимог правосуддя.
Однак, як бути у випадку, коли вироком суду людина визнається винною? За
загальним правилом для всіх, презумпція невинуватості стосовно даної особи
припинила своє існування за певним злочином. Та в подальшому вона має «пра�
во на існування» ще двічі. Суд під час апеляційного чи касаційного розгляду
справи зобов’язаний розглядати матеріали, які до нього надійшли, та в разі не�
обхідності матеріали кримінальної справи, виходячи із презумпції невинува�
тості засудженого.
Презумпція невинуватості непохитна, незалежна до моменту спростування її
судом, вона змушує державні органи виконувати відповідний обсяг роботи, не�
обхідний для винесення єдино правильного рішення, яке відповідатиме істинно�
му стану речей та принципам кримінального судочинства.
Значення презумпції невинуватості важко переоцінити. Вона є корисною,
доцільною, життєво необхідною. Від неї «залежать теоретичні положення й
практичні рекомендації з основоположних питань правосуддя: роль суду у пра�
вовій державі, встановлення істини у кримінальних справах, співвідношення
досудового й судового слідства, забезпечення обвинуваченому права на захист,
способи реабілітації незаконно засуджених»16. Її дотримання відбивається на
наслідках боротьби зі злочинністю й на стані законності у державі загалом.
Презумпція невинуватості є правовою гарантією, яка відокремлює осо�
бистість від свавілля, нею пройняте все кримінально�процесуальне право, вона
діє повною мірою й у повному обсязі на всіх, без винятку, стадіях кримінально�
го процесу.
У реалізації принципу презумпції невинуватості виявляється моральний
принцип кримінального судочинства. Він виражається в тому, що «жорстка й
принципова лінія державних органів, пов’язана з кримінальним переслідуван�
ням осіб, підозрюваних і обвинувачених у вчиненні злочинів, поєднується із ре�
тельним та чуйним людським підходом до з’ясування провини й ступеня
відповідальності тих, хто притягується до кримінальної відповідальності»17.
Презумпція невинуватості – це найважливіший елемент системи загальних
прав людини, гарантія її честі й доброго імені.
Порушення ж презумпції невинуватості, відступ від її положень надають
дослідженню обставин справи обвинувального характеру, що віддаляє від знахо�
дження істини. Засудження невинної особи заподіює більшу шкоду авторитету
правової системи, державі й суспільству загалом, ніж низький рівень розкриття
злочинів.
Історія виразно засвідчує, що від типового правосуддя, суворого дотримання
презумпції невинуватості лише один крок до її порушення і навіть справжніх
Котуха О. С. Презумпція невинуватості – історико�правовий аспект
57
№
1
(1
4
),
2
0
0
9
16 Савицкий В.М. Презумпция невиновности. – М., 1997. — С. 85.
17 Москалькова Т.Н. Нравственные начала уголовного процесса (стадия предварительного рас�
следования): Дисс. ... докт. юрид. наук. – М., 1997. – С. 70.
репресій. Повернення до поваги прав і свобод людини, до їхньої реалізації, до
дотримання усіх вимог закону триває десятиліттями. Забезпечення належної ре�
алізації передбачених у законодавстві норм права щодо принципу презумпції
невинуватості дасть змогу говорити про справжню повагу до людини.
Безперечно, правові презумпції мають важливе значення для побудови будь�
якої галузі права, зокрема кримінально�процесуального.
Презумпція невинуватості названа В.М. Савицьким «...правильним компа�
сом» для науки про правосуддя та всієї практики боротьби зі злочинністю. «Від
реалізації цього принципу залежить характер діяльності державних органів,
становище людини у суспільстві й державі: маріонетка вона, покірний об’єкт
владного впливу чи Громадянин, Особистість, права й свободи якої становлять
найвищу цінність»18. Одним із найважливіших її положень є те, що людина по�
винна вважатися невинною незалежно від мотивів відмови від обвинувачення.
Поки не ухвалено обвинувального вироку суду, який набрав законної сили, пра�
ва обвинувачуваного необмежені.
Дослідження цієї теми дає підстави для висновку, що проблема правових
презумпцій, які застосовуються у кримінальному процесі, має велике науково�
прикладне та правове значення. Правові презумпції мають значну наукову та
історичну цінність, оскільки вони є одним із найважливіших інститутів
кримінального процесу. Рівень їх розробки у багатьох аспектах визначає побу�
дову всієї галузі кримінально�процесуального права, дотримання прав і свобод
учасників кримінального процесу. Детальне і ретельне закріплення презумпцій
необхідне за самою суттю кримінального процесу. У ньому, як у жодній іншій
галузі права, щоденно мають місце владні відносини, які зачіпають права та
інтереси особистості.
Здійснення судочинства у кримінальних справах, підвищення його ефектив�
ності за допомогою детальної регламентації правових презумпцій дає змогу по�
зитивно впливати на формування професійних якостей посадових осіб, які
здійснюють кримінальне судочинство.
Удосконалення правового регулювання правових презумпцій, які застосову�
ються у кримінальному процесі, необхідно починати з однієї з основних – пре�
зумпції невинуватості. Потреба детальнішого формулювання певних правил
цього положення не викликає сумнівів, тому що ретельна регламентація дасть
змогу зміцнити одне з основних прав людини – право на свободу і недотор�
канність особистості. Час замислитися над тим, як завтра забезпечити їх дотри�
мання.
Кримінальне право та кримінальний процес
58
№
1
(1
4
),
2
0
0
9
18 Савицкий В. М. Цит. работа. – С. 2.
|