Специфічність договірної правоздатності Святого Престолу

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2009
Автор:	Отрош, М.І.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України 2009
Теми:	Міжнародне право і порівняльне правознавсто
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/13957
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Специфічність договірної правоздатності Святого Престолу / М.І. Отрош // Судова апеляція. — 2009. — № 1(14). — С. 110-117. — Бібліогр.: 17 назв. — укp.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-13957
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-139572010-12-07T12:02:31Z Специфічність договірної правоздатності Святого Престолу Отрош, М.І. Міжнародне право і порівняльне правознавсто 2009 Article Специфічність договірної правоздатності Святого Престолу / М.І. Отрош // Судова апеляція. — 2009. — № 1(14). — С. 110-117. — Бібліогр.: 17 назв. — укp. XXXX-0026 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/13957 uk Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Міжнародне право і порівняльне правознавсто Міжнародне право і порівняльне правознавсто
spellingShingle	Міжнародне право і порівняльне правознавсто Міжнародне право і порівняльне правознавсто Отрош, М.І. Специфічність договірної правоздатності Святого Престолу
format	Article
author	Отрош, М.І.
author_facet	Отрош, М.І.
author_sort	Отрош, М.І.
title	Специфічність договірної правоздатності Святого Престолу
title_short	Специфічність договірної правоздатності Святого Престолу
title_full	Специфічність договірної правоздатності Святого Престолу
title_fullStr	Специфічність договірної правоздатності Святого Престолу
title_full_unstemmed	Специфічність договірної правоздатності Святого Престолу
title_sort	специфічність договірної правоздатності святого престолу
publisher	Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України
publishDate	2009
topic_facet	Міжнародне право і порівняльне правознавсто
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/13957
citation_txt	Специфічність договірної правоздатності Святого Престолу / М.І. Отрош // Судова апеляція. — 2009. — № 1(14). — С. 110-117. — Бібліогр.: 17 назв. — укp.
work_keys_str_mv	AT otrošmí specifíčnístʹdogovírnoípravozdatnostísvâtogoprestolu
first_indexed	2025-07-02T15:44:32Z
last_indexed	2025-07-02T15:44:32Z
_version_	1836550531359703040
fulltext	Специфічність договірної правоздатності Святого Престолу М. І. Отрош, завідувач відділу МЗС України Святий Престол як первинний суб’єкт міжнародного права і носій міжнарод� них прав і обов’язків, що виникають відповідно до загальних норм міжнародно� го права, вступаючи у міжнародні публічні правовідносини, реалізує свою між� народну правоздатність у конкретних формах, зокрема, і шляхом укладення міжнародних договорів (багатосторонніх і двосторонніх) та конкордатів. Однак, незважаючи на те, що міжнародна правосуб’єктність Святого Престолу нині є практично загальновизнаною, проблематика міжнародно�правового статусу Святого Престолу і, зокрема, специфічність його договірної правоздатності до цього часу залишаються недостатньо дослідженими у доктрині міжнародного права. Водночас це питання має не лише теоретичне, а й практичне значення і набу� ло особливої актуальності для відповідних українських інституцій після вста� новлення дипломатичних відносин між Україною і Святим Престолом. Ґрун� товні ж дослідження зі згаданої проблеми майже століття не проводилися у вітчизняній правовій науці, в тому числі і в період незалежності України. Однак деякі дореволюційні вчені юристи, серед яких В.Н. Александренко, А.Л. Бай� ков, М.А. Таубе, а також Н.С. Суворов та інші у своїх наукових працях приділя� ли серйозну увагу дослідженню правової природи Святого Престолу. Серед за� рубіжних авторів, які займалися згаданою проблематикою, слід назвати таких як Д. Анцилотті, А. Вінен, Д. Грахам, Г. Каталано, Х. Є. Кардинале, Д. Кунц, Е. Ланге�Ронненберг, Дж. Около, Л. Оппенгейм, З. Сідні та деякі інші. Аналіз праць вищеназваних авторів свідчить, що в них започатковано розв’язання про� блеми особливостей міжнародної правосуб’єктності Святого Престолу і тому варто спиратися на них при подальшому дослідженні сучасного правового ста� тусу Святого Престолу в міжнародному праві і, зокрема, його договірної право� здатності. Отже, метою цієї статті є дослідження специфічності договірної право� здатності Святого Престолу. 110 № 1 (1 4 ), 2 0 0 9 МІЖНАРОДНЕ ПРАВО І ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО Святий Престол є учасником низки багатосторонніх міжнародних договорів у різних галузях, серед яких як питання, що стосуються його суто релігійної діяль� ності (наприклад, захист жертв війни, права дитини), так і ті, що безпосередньо не стосуються такої діяльності, однак становлять для нього певний інтерес у силу відповідного віровчення Церкви та її практичного служіння (наприклад, Договір про нерозповсюдження ядерної зброї). Він також укладає двосторонні угоди з релігійної та світської проблематики. Двосторонні договори Святого Престолу, за винятком деяких, зокрема Латеранських угод 1929 р., не є політичними і регулю� ють конкретні питання співробітництва в різних галузях. Такі угоди укладають� ся як шляхом обміну нотами, так і за допомогою підписання двосторонніх юри� дично зобов’язуючих документів. Особливо активізувалося укладення таких угод останнім часом. Однак деякі з міжнародних договорів, що укладаються Святим Престолом, є специфічними за ціллю та предметом правового регулювання і притаманні лише його до� говірній практиці. Мається на увазі конкордат, який у системі міжнародних до� говорів посідає особливе місце як «класичний договір», що укладається Святим Престолом з державами. Питання щодо правової природи конкордатів є одним з ключових у теорії міжнародної правосуб’єктності Святого Престолу. Це зумовлено тим, що кон� кордати є особливим видом міжнародної нормотворчості. Їх специфічність поля� гає в тому, що за формою вони аналогічні міжнародним договорам, однак об’єк� том правового регулювання мають як питання міжнародного, так і виключно внутрішньодержавного характеру. Історично конкордат був вироблений у західноєвропейській юридичній практиці для припинення або для уникнення в майбутньому небажаних ні для Церкви, ні для держави зіткнень між собою. За змістом конкордати стосувалися або окремих спірних юридичних питань, а таких була більшість, або мали на меті принципово регулювати відносини між державою і Церквою. Перший істо� ричний приклад конкордату – Вормський конкордат, укладений 23 вересня 1122 р. між Папою Калікстом ІІ і германським імператором Генріхом V, згідно з яким імператор відмовлявся від інвеститури (церемонія затвердження духовної особи в сані єпископа) «шляхом кільця і посоху» і обіцяв гарантувати канонічну процедуру виборів. Цей конкордат мав об’єктом правового регулювання не лише відносини Святого Престолу та Священної Римської імперії, а й питання взаємодії держави з Католицькою Церквою, яка перебуває в його юрисдикції1. Лише з другої половини XV ст. поняття «конкордат» остаточно отримує зна� чення технічного терміна при укладенні двосторонніх договорів. Відтоді Святий Престол і різні держави дедалі частіше обирали шлях формальної домовленості для врегулювання становища Католицької Церкви в даній державі або вирішен� ня спільних проблем. У 1516 р. король Франциск І і Папа Лев X уклали Болонський конкордат, що скасовував Прагматичну санкцію, за якою зберігався королівський контроль над Церквою у Франції. Один із найвідоміших – Наполеонівський конкордат Отрош М. І. Специфічність договірної правоздатності Святого Престолу 111 № 1 (1 4 ), 2 0 0 9 1 Classen P. Das Wormser Konkordat in der deutschen Verfassungsgeschichte / Investiturstreit und Reichsverfassung. – Sigmaringеn, 1973. – S. 441–460. 1801 р., який поклав кінець антирелігійній політиці Французької революції і, залишаючись чинним до 1905 р., заклав основи сучасного типу конкордату. Конкордат, укладений з Росією у 1847 р., діяв лише 19 років. Повстання у 1863–1864 рр. у Польщі, яка входила до складу Російської імперії, і, як наслідок, антикатолицькі акції російської влади призвели до розриву у 1866 р. конкордату і дипломатичних відносин між Святим Престолом і Росією. Сьогодні між Святим Престолом і Російською Федерацією не існує жодних формальних угод. Принагідно варто зазначити, що Україна також не має двосторонніх угод зі Святим Престолом. У другій половині XIX ст. Ватиканом були укладені конкордати з різними країнами Центральної і Південної Америки, які здобули незалежність. Особли� во важливим для Святого Престолу є конкордат, укладений з Італією у 1929 р., як складова частина Латеранських угод, який регулює статус Католицької Церк� ви в Італії. Міжнародній практиці відомі такі три форми укладення конкордату. Наводи� мо їх у тій послідовності, як вони з’являлися в історії міжнародного права: 1. У вигляді двох незалежних один від одного документів сторін – Папи та окремої держави, що містять взаємні права та зобов’язання сторін. У такій формі, зокрема, був укладений вищезгаданий Вормський конкордат. 2. Як акт папського законодавства (булла чи бреве) після попередньої домо� вленості з урядом держави. 3. У вигляді єдиного документа, який підписується, ратифікується та публікується сторонами, після чого набуває чинності2. За своєю формою конкор� дат, у даному випадку, аналогічний стандартному міжнародному договору. У такій формі в даний час укладаються практично всі конкордати, що підкрес� лює суверенну рівність сторін і міжнародно�правовий характер угоди, що ними укладається. Західна юридична наука виробила три теорії щодо правової природи конкор� датів. Згодом ці теорії, кожна з якої домінує на певному етапі історичного роз� витку відносин Католицької Церкви з державами, знайшли своє відображення і в доктрині міжнародного права. Ці теорії у хронологічному порядку їх виник� нення такі: 1. Теорія привілеїв, згідно з якою Церква має верховенство над державою і тому не допускає можливості для держави стати рівноправною з Церквою сторо� ною: конкордати – суть привілеї, що даруються Папою державі як милість, що може бути в будь�який час скасована, тоді як світська держава залишається пов’язаною тими зобов’язаннями, які вона взяла на себе, і позбавлена права ска� совувати конкордат. Така теорія, природно, випливає з середньовічної теократичної доктрини про верховенство Церкви над усіма державами, із вчення «про два мечі». Один меч застосовується безпосередньо самою Церквою і знаходиться у руках Папи. А другий – вручається ним королю для служіння інтересам Церкви, якій нале� жить судити земну владу. Церква судить королів, але один лише Бог судить Церкву..3 Міжнародне право і порівняльне правознавство 112 № 1 (1 4 ), 2 0 0 9 2 Цыпин В.А. Церковное право: 2�е изд. – М., 1996. – С. 123. 3 Ковальский Я.В. Папы и папство. – М., 1991. – С. 140. Таким чином, відповідно до положень цієї теорії конкордат складався з двох частин: привілеїв, якими Церква добровільно наділяє державу, та односторонніх зобов’язань держави щодо їх виконання. 2. Теорія легітимності, суть якої полягає у верховенстві держави над усіма існуючими у межах її території корпораціями і тому не допускає можливості для Церкви стати рівноправною з державою стороною: конкордати – суть закони, що виходять від державної влади, і можуть бути нею змінені чи скасовані у будь� який час. Інакше кажучи, державі згідно з цією теорією належить абсолютний суверенітет, на її території Католицька Церква – лише одна з корпорацій, що контролюється державою. Теорія легітимності, яка є повною протилежністю теорії привілеїв, була сфор� мована в період становлення суверенітету та незалежності світської влади. Згідно з цією теорією, в основі якої закладено принцип юридичного пози� тивізму, лише держава володіє суверенною владою на своїй території, тільки во� на є джерелом усіх прав і може приймати правові акти, юридично обов’язкові для своїх громадян. Церква має лише ті права, які були делеговані їй державою. Таким чином, відповідно до положень цієї теорії, конкордати є не що інше, як поступки, надані церковній організації державою, які мають юридичну силу настільки, наскільки є внутрішніми законами світської влади. Отже, повноцін� ний договір між державою і Церквою як нерівноправними сторонами є немож� ливим. Конкордат за таких умов розглядається лише як специфічний законодав� чий акт держави. Юридичний аналіз теорії привілеїв і легітимістської теорії що� до правової природи конкордатів свідчить, що вони суперечать сучасному міжнародному праву, однак свого часу вони відіграли значну роль у врегулю� ванні відносин між державою і церквою. Згадані теорії нині можуть розглядати� ся лише в історичній ретроспективі. 3. Договірна теорія, виходить з положення про рівноправність обох контра� гентів – Папи як глави Католицької Церкви (а не корпорації, існуючої в межах держави) і державної влади. Конкордати як особливий вид угоди мають міжна� родно�правовий характер і регулюють взаємовідносини двох рівних суб’єктів міжнародного права, слугуючи однаковою мірою для обох контрагентів джере� лом як прав, так і зобов’язань, і можуть бути скасовані лише за взаємною згодою сторін. Таким чином, ця теорія найбільш відповідає сучасному стану речей, ви� ходить з договірної природи конкордатів і розглядає Папу і світську державу як рівноправних контрагентів. У вітчизняній дореволюційній літературі конкордат визначається як «угода між державою і Церквою, тобто між державною владою і Папою як церковним главою католицьких підданих даної держави, з питань, що становлять спільний інтерес для Церкви і для держави, причому не має значення, до якого вірос� повідання належить глава держави і яка релігія панує в даній державі»4. Подібні визначення конкордату, а також дослідження його правової природи можна зустріти і в працях інших видатних тогочасних вітчизняних вчених – юристів, Отрош М. І. Специфічність договірної правоздатності Святого Престолу 113 № 1 (1 4 ), 2 0 0 94 Суворов Н.С. Учебник церковного права / Под ред. и предисл. В. А. Томсинова. – М., 2004. (Се� рия «Русское юрид. наследие»). – С.143–145. 5 Байков А.Л. Современная международная правоспособность папства в связи с учением о меж� дународной правоспособности вообще. – С.�Пб., 1904. – С. 461; Таубе М.А. Современное междуна� родное положение папы в связи с идеей межвластного права. – С.�Пб., 1910. – С. 210. які спеціалізувалися в галузі державного та міжнародного права5. З того часу, як свідчить бібліографія міжнародного права, у вітчизняній юридичній науці не проводилося жодного дослідження особливостей міжнародної правосуб’єктності Святого Престолу. У зарубіжній літературі з канонічного та міжнародного права можна зустріти різні визначення конкордату як договору, що регулюється міжнародним правом. Наведемо декілька з них з метою відображення точок зору представників різних юридичних шкіл щодо цього поняття. «Конкордат ( лат. сoncordare – бути у зла� годі) – це фундаментальний урочистий договір між Святим Престолом і певною державою, що регулює в цілому відносини договірних сторін. У широкому сенсі конкордат – це формальна угода між Святим Престолом та іншим суб’єктом міжнародного права, укладена дипломатичним шляхом і заснована на міжна� родних правових нормах, що стосуються договорів»6. «Конкордати, – пише у своїй дисертації на здобуття вченого ступеня доктора канонічного права Джуд М.Т. Около, – це договори, що укладаються Святим Престолом як керівним органом Католицької Церкви і конкретною державою з метою врегулювання, частково чи повністю, діяльності Церкви на території цієї держави»7. Відповідно до іншого визначення, яке, власне, доповнює наведені, «конкордат є міжнародною угодою між Папою та державою щодо правового становища Като� лицької Церкви у цій державі»8. Що стосується останніх двох наведених визна� чень, то слід зауважити, що Святий Престол має окремі угоди з деякими країнами, наприклад, з Марокко, де немає фактично жодного місцевого католика. Переважна більшість авторів вважає, що конкордати є, безперечно, частиною міжнародного права і регулюються ним9. Д. Анцилотті у «Курсі міжнародного права» зазначає: «Якщо під конкордатом розуміють угоду між двома одиниця� ми, координованими і рівними, яка за своєю зобов’язуючою силою може бути віднесена винятково до принципу pacta sunt servanda, то формальна схожість конкордатів з міжнародними договорами повна, і, очевидно, одні лише відмінності між предметами угод не виправдовують вилучення цих актів зі сфе� ри міжнародного права»10. Також Д. Грахам і Д. Кунц стверджують, що «лише Святий Престол може бути учасником юридично зобов’язуючих договорів, відо� мих під назвою конкордатів»11. Подібну ж думку на підтвердження положення щодо міжнародної правосуб’єктності та договірної правоздатності Святого Пре� столу висловлює і німецький юрист А. Вінен, зазначаючи, що «ніхто не укладав би конкордатів і не підтримував би дипломатичних відносин з главою ієрархічно нижчого співтовариства»12. Міжнародне право і порівняльне правознавство 114 № 1 (1 4 ), 2 0 0 9 6 Католическая энциклопедия. Изд�во Францисканцев. – М., 2005. – Т. 2. – С. 1223. 7 Okolo Jude M. T. The Holy See: a Moral Person. The juridical nature of the Holy See in the light of the present Code of Canon Law.– Р. 40. 8 Sidney Z. Ehler. The Recent Concordats / Recueil des Cours . – Vol. 104 (1961). – Р.6. 9 Cardinale H. The Holy See and the International Order (Gеrrards Cross, England, 1976). – Р. 34.; Yearbook of the International Law Commissin. – Vol. II (1959). – P. 96. 10 Анцилотти Д. Курс международного права. – М., 1961. – Т. 1. – С.. 139. 11 Цит. за: Harris D. J. Cases and Materials on International Law. Fifth Edition. – London, 1998. – P. 144 12 Wynen Arthur. Die pдpstliche Diplomatie geschichtlich und rechtlich dargestellt. – Freiburg im Breisgau, 1922. – S. 39. У доповіді члена Комісії міжнародного права ООН, спеціального доповідача Х.Валдока про право міжнародних договорів від 26 березня 1962 р. конкордати також розглядаються як міжнародні договори, якими юридично оформлюється співробітництво Святого Престолу з різними державами13. У зв’язку з цим виникає питання про можливість застосування до конкордатів положень Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 р. У ст. 1 цієї Конвенції зазначається, що вона «застосовується до договорів між держава� ми». Звідси начебто сам собою напрошується висновок, що положення Конвенції не можуть поширюватися на конкордати, оскільки стороною конкордату є Свя� тий Престол, який не є державою. Однак це, як зазначено в Конвенції, не впли� ває на їх дійсність і не є перешкодою для застосування до них норм Конвенції. Ст. 3, зокрема, проголошує: «Той факт, що ця Конвенція не застосовується до міжна� родних угод, укладених між державами та іншими суб’єктами міжнародного пра� ва або між такими іншими суб’єктами міжнародного права, і до міжнародних угод не в письмовій формі, не заторкує: а) юридичної сили таких угод; b) застосу� вання до них будь�яких норм, викладених у цій Конвенції, під дію яких вони підпали б у силу міжнародного права, незалежно від цієї Конвенції; с) застосу� вання цієї Конвенції до відносин держав між собою в рамках міжнародних угод, учасниками яких є також інші суб’єкти міжнародного права»14. Міжнародне право не обмежує своїх суб’єктів щодо предмету їхньої компе� тенції, незалежно від того, світські це питання чи духовні, якщо при цьому вони не виходять за межі своєї юрисдикції та не порушують принципів міжнародного права. Святий Престол у міжнародних відносинах виступає передусім як носій духовного суверенітету, тому переважна більшість укладених ним угод стосують� ся релігійних питань. Водночас особливості змісту міжнародної угоди не вплива� ють на її дійсність, якщо при цьому не порушуються норми jus cogens. Таким чи� ном, немає підстав для перешкод поширенню норм міжнародного права на міжнародні угоди Святого Престолу, включаючи конкордати. При цьому щодо конкордатів діє і вимога «pacta sunt servanda», яка знайшла відображення в ос� новних принципах міжнародного права і підтверджена Статутом ООН15. Погоджуючись повністю з такою точкою зору, слід додати, що найбільш оче� видним доказом факту поширення норм міжнародного права на міжнародні уго� ди Святого Престолу, зокрема конкордати, є повноправна участь Святого Пре� столу у Віденській конвенції про право міжнародних договорів 1969 р. Окрім того, якщо раніше конкордат розглядався як особливий вид законодавчих актів і джерело римо�католицького церковного права, то чинний Кодекс канонічного права 1983 р., незважаючи на його універсальний характер як єдиного зводу за� конів, не регулює питання, пов’язані з міжнародними угодами Апостольського Престолу, і не відносить конкордат до джерел власного права. При цьому і прак� тика останніх десятиліть свідчить, що Святий Престол прагне застосовувати, у Отрош М. І. Специфічність договірної правоздатності Святого Престолу 115 № 1 (1 4 ), 2 0 0 9 13 First Report on the Law of Treaties by Sir Humphrey Waldock, Special Rapporteur. Document A/CN.4/144 and Add.1. – United Nations, 1962. – P. 31. 14 Віденська Конвенція про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 р. // Сборник важ� нейших документов по международному праву. Часть I общая. Сост. М.В.Андреева. – М., 1996. – С. 496. 15 Catalano Gaetano. Problematica giuridica dei concordati. – Milano: Multa Paucis AG, 1963.– P. 135. разі необхідності, норми Віденської конвенції до положень конкордатів, підкреслюючи тим самим їх міжнародно�правовий характер. Порядок укладення конкордатів у цілому відповідає міжнародній практиці укладення міжнародних договорів і складається з трьох етапів: переговорів з ме� тою погодження тексту, підписання та ратифікації. Погодившись з текстом кон� кордату, повноважні представники сторін парафують погоджений текст, а потім зазвичай відбувається його підписання на рівні глави уряду держави і держав� ного секретаря. Зі сторони Святого Престолу конкордат ратифікує Папа, а від імені держави, відповідно до конституційної процедури країни, – парламент або глава держави. З моменту обміну ратифікаційними грамотами конкордат набу� ває чинності. Після цього відбувається опублікування тексту конкордату в офіційному виданні держави та Збірнику документів Апостольського Престолу (Acta Apostolicae Sedis). Юридична структура конкордату значною мірою випливає із загальної струк� тури угод між державами. Конкордат являє собою текст, складений двома мова� ми, поділений на нумеровані пункти або статті і підписаний двома сторонами. Договірними сторонами конкордату є Святий Престол і держава. Святий Пре� стол діє від імені Папи Римського, а держава – через своїх конституційних пред� ставників. Юридична сила конкордату базується на загальному правилі pacta sunt servanda, закріпленому Віденською конвенцією про право міжнародних до� говорів 1969 р. Позиція Святого Престолу стосовно того, що стороною в його міжнародних угодах, включаючи конкордати, виступає саме він, а не Держава�Місто Ватикан, є принциповою. Винятком з цього правила є лише деякі договори, для учасників яких обов’язковою є їх територіальна складова (наприклад, договір про приєднання до Статуту Всесвітнього поштового союзу 1964 р.). Святий Престол, виходячи з інтересів Католицької Церкви, укладає конкор� дати та інші міжнародні договори як з унітарними, так і з федеративними держа� вами. Зміст таких конкордатів та угод дуже широкий. «Специфічним об’єктом конкордатів можуть бути питання церковного, літургійного, освітнього, еко� номічного чи соціального порядку. Вони, звичайно, включають «змішані ма� терії», в яких рівною мірою заінтересовані як Церква, так і держава»16. Текст конкордату зазвичай здебільшего містить перелік прав, які надаються Церкві з боку держави і нею гарантуються. Отже, об’єктом правового регулюван� ня конкордатів є, з одного боку, відносини, що належать до сфери дії внутріш� нього права держави, а з іншого боку – відносини, що регулюються міжнарод� ним правом і породжують взаємні права і зобов’язання сторін відповідно до ви� мог цього права. Однак особливе місце конкордатів у системі міжнародних дого� ворів зумовлене не лише особливостями об’єкта правового регулювання конкор� датів, а й специфічною правовою природою однієї з сторін – Святого Престолу, що, однак, не впливає на дійсність цих договорів. Саме та обставина, що голо� вною метою конкордату є не стільки регулювання двосторонніх відносин Свято� го Престолу та конкретної держави, скільки визначення правового статусу та за� сад діяльності місцевої (національної) Католицької Церкви на території держа� Міжнародне право і порівняльне правознавство 116 № 1 (1 4 ), 2 0 0 9 16 Cardinale Hyginus Eugene. Op. cit. – Р. 34. ви – учасниці цієї угоди (а ці питання належать до внутрішнього права держа� ви), відрізняє конкордати від звичайних міжнародних договорів. У зв’язку з цим варто зазначити, що проблема подвійності об’єкта правового регулювання конкордатів є суто юридичною і про неї може йтися лише тоді, коли це питання розглядається виключно у правовій площині, тобто з погляду юриспруденції, а не теології. Католицька доктрина обстоює єдність Католицької Церкви, керівним центром якої є Святий Престол на чолі з Римським Понтифі� ком. Усі місцеві (національні) католицькі церкви розглядаються Святим Пре� столом як невід’ємні складові єдиної Вселенської Католицької Церкви, тому пи� тання їхньої діяльності на території відповідних держав, на думку Апостольсь� кого Престолу, не належать до виключної компетенції цих держав. Водночас з формально�юридичного погляду, всі церковні інституції, що знаходяться на те� риторії певної держави, є національними юридичними особами, які, як і всі інші юридичні особи, діють на території цієї держави відповідно до її внутрішнього права. Конкордати як безстрокові договори необмежені у часі і не містять положень, що дозволяють їх денонсацію, не можуть припинити свою дію інакше, ніж шля� хом, визначеним у міжнародному праві. Припинення дії конкордату може мати місце лише у випадках і в порядку, передбаченому міжнародним правом, зокре� ма ст. 42–72 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 р. Підсумовуючи викладене щодо специфічності договірної правоздатності Свя� того Престолу, можна дати таке визначення конкордату. Конкордат – це регуль� ований міжнародним правом фундаментальний договір, що укладається у пись� мовій формі Святим Престолом як керівним органом Католицької Церкви з пев� ною державою, який регламентує в цілому відносини договірних сторін і встанов� лює засади їхньої співпраці та визначає положення, юридичний статус і умови діяльності Католицької Церкви та її адміністративних структур на території даної держави, гарантуючи їм свободу зносин з Апостольським Престолом. Конкордат є особливою формою міжнародної нормотворчості, шляхом якої Святий Престол реалізує обидві складові свого суверенітету: духовну і світську. Для набуття чинності, правові норми, що включені до конкордату, повинні бути оформлені як внутрішньодержавні законодавчі акти, тобто держава, яка укладає конкордат, бере на себе зобов’язання привести своє внутрішнє законодавство відповідно до положень конкордату. Конкордати укладаються вже майже дев’ять століть і, як свідчить практика останніх десятиліть, Святий Престол продовжує і надалі активно використову� вати цей зручний механізм для врегулювання всього спектра суспільних відно� син «змішаної природи». До цього варто додати, що навіть після анексії Папсь� кої (Церковної) держави залишалися чинними конкордати, які існували на той час. Окрім того, Святий Престол продовжував укладати конкордати з державами між 1870 і 1929 рр.17 Це, звичайно ж, є ще одним доказом того, що міжнародна правосуб’єктність Святого Престолу не спирається на будь�який територіальний суверенітет, який Святий Престол може мати чи ні. Отрош М. І. Специфічність договірної правоздатності Святого Престолу 117 № 1 (1 4 ), 2 0 0 9 17 Sidney Z. Ehler. Op. cit. – Р. 31, 42.

Специфічність договірної правоздатності Святого Престолу

Репозитарії

Схожі ресурси