Якість кримінального закону України як показник ефективності кодифікації законодавства

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2009
Автор:	Левицька, Л.В.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України 2009
Теми:	Кримінальне право та кримінальний процес
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/13979
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Якість кримінального закону України як показник ефективності кодифікації законодавства / Л.В. Левицька // Судова апеляція. — 2009. — № 2(15). — С. 31-40. — Бібліогр.: 6 назв. — укp.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-13979
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-139792010-12-08T12:02:15Z Якість кримінального закону України як показник ефективності кодифікації законодавства Левицька, Л.В. Кримінальне право та кримінальний процес 2009 Article Якість кримінального закону України як показник ефективності кодифікації законодавства / Л.В. Левицька // Судова апеляція. — 2009. — № 2(15). — С. 31-40. — Бібліогр.: 6 назв. — укp. XXXX-0026 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/13979 uk Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Кримінальне право та кримінальний процес Кримінальне право та кримінальний процес
spellingShingle	Кримінальне право та кримінальний процес Кримінальне право та кримінальний процес Левицька, Л.В. Якість кримінального закону України як показник ефективності кодифікації законодавства
format	Article
author	Левицька, Л.В.
author_facet	Левицька, Л.В.
author_sort	Левицька, Л.В.
title	Якість кримінального закону України як показник ефективності кодифікації законодавства
title_short	Якість кримінального закону України як показник ефективності кодифікації законодавства
title_full	Якість кримінального закону України як показник ефективності кодифікації законодавства
title_fullStr	Якість кримінального закону України як показник ефективності кодифікації законодавства
title_full_unstemmed	Якість кримінального закону України як показник ефективності кодифікації законодавства
title_sort	якість кримінального закону україни як показник ефективності кодифікації законодавства
publisher	Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України
publishDate	2009
topic_facet	Кримінальне право та кримінальний процес
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/13979
citation_txt	Якість кримінального закону України як показник ефективності кодифікації законодавства / Л.В. Левицька // Судова апеляція. — 2009. — № 2(15). — С. 31-40. — Бібліогр.: 6 назв. — укp.
work_keys_str_mv	AT levicʹkalv âkístʹkrimínalʹnogozakonuukraíniâkpokaznikefektivnostíkodifíkacíízakonodavstva
first_indexed	2025-07-02T15:45:27Z
last_indexed	2025-07-02T15:45:27Z
_version_	1836550589902749696
fulltext	Якість кримінального закону України як показник ефективності кодифікації законодавства Л. В. Левицька, кандидат юридичних наук, доцент, головний консультант Інституту законодавства Верховної Ради України На початку 1990�х років активізувалася й триває дотепер робота з реформу� вання кримінального законодавства України, викликана об’єктивними змінами в житті суспільства. Першим кодифікованим актом кримінального законодавства незалежної України є прийнятий у 2001 році Кримінальний кодекс України (далі – КК), який слугує прикладом реалізації наукового підходу до кодифікації законодав� ства і був високо оцінений провідними фахівцями кримінального права1. Зокрема, В. Тацій та В. Сташис, аналізуючи кодифіковане кримінальне зако� нодавство, виділяли такі базові концептуальні положення нового закону про кримінальну відповідальність: – визнання того, що законодавство України про кримінальну відповідаль� ність становить Кримінальний кодекс України, який ґрунтується на Конституції України та загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права; – закріплення основоположних принципів цивілізованого кримінального права: нема злочину, немає покарання без вказівки на те в законі; застосування закону про кримінальну відповідальність за аналогією забороняється; підставою до кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого Кримінальним кодексом; – закріплення в законі принципу особистої та винної відповідальності фізич� них осіб; – поширення в КК положень, спрямованих на посилення боротьби з ор� ганізованою злочинністю; 31 № 2 (1 5 ), 2 0 0 9 1 Тацій В., Сташис В. Новий Кримінальний кодекс України // Урядовий кур’єр. – 2001. – 16 червня. КРИМІНАЛЬНЕ ПРАВО ТА КРИМІНАЛЬНИЙ ПРОЦЕС – розширення системи покарань, альтернативних позбавленню волі, форму� вання санкцій Особливої частини від менш суворих покарань до більш суворих; – остаточна відмова від смертної кари як виняткової міри покарання, вста� новлення довічного позбавлення волі лише за злочини, пов’язані з умисним вбивством людини за обставин, що обтяжують покарання; – зменшення строків покарання у вигляді позбавлення волі за необережні злочини; – запровадження нових норм, що забезпечують можливість звільнення від кримінальної відповідальності та покарання; – закріплення в Особливій частини низки заохочувальних норм, що стиму� люють позитивну посткримінальну поведінку винного; – декриміналізація діянь, суспільна небезпечність яких не є великою і бо� ротьба з якими вважається достатньою шляхом застосування заходів адміністра� тивно�правового, дисциплінарного, цивільно�правового або іншого впливу2. З огляду на те що кримінальний закон завжди продукується реальними по� требами суспільства в кримінально�правовій забороні і більш�менш адекватно відображає їх у нормах закону (є соціально зумовленим), зміни соціально� політичних, економічних умов життя суспільства і держави зумовлюють не� обхідність подальшого реформування кримінального законодавства України у напрямі демократизації, гуманізації, посилення захисту прав і свобод людини відповідно до вимог міжнародних правових актів і зобов’язань держави перед європейським та світовим співтовариством. Також варто зазначити, що прийнятий КК 2001 року базувався на концепції національної кримінально�правової політики періоду 1991–2001 років, тобто був розроблений відповідно до завдань правової політики України у сфері боротьби зі злочинністю того часу, а тому окремі норми кримінального закону недостатньо повно відображають потреби суспільства в кримінально�правовому регулюванні. Саме тому з метою підвищення якості кримінального закону необхідно про� аналізувати стан кодифікації кримінального законодавства незалежної Україн� ської держави. Загалом кодифікація як форма систематизації законодавства має на меті посилення його стабільності, ліквідації колізій, створення чіткої, заснованої на науковому підґрунті системи нормативних актів. Іншими словами, оцінюючи ефективність кодифікації законодавства необ� хідно дати відповіді на питання: чи досягнуто її мету, тобто чи стало законодав� ство стабільним, чи ліквідовано колізії норм, чи є чіткою система нормативних актів? Аналіз внесення змін до кримінального закону за досить нетривалий період чинності свідчить про те, що стабільність законодавчого регулювання суспіль� них відносин не була забезпечена. Як видно з таблиці 1, до КК, ухваленого 5 квітня 2001 р., станом на 1 листо� пада 2008 року внесено зміни 44 законами 171 раз, при цьому майже половина з них прийняті у перші два роки дії Кодексу (перші зміни внесено Законом № 2953�ІІІ від 17 січня 2002 року, тобто через п’ять місяців після набрання КК чинності). Кримінальне право та кримінальний процес 32 № 2 (1 5 ), 2 0 0 9 2 Тацій В., Сташис В. Новий Кримінальний кодекс України // Урядовий кур’єр. – 2001. – 16 червня. У кількісному виразі найчастіше зміни вносились до Особливої частини КК України – 149 разів, що становить 87% загальної кількості. Особливу частину було доповнено 19 новими нормами і таким чином криміналізовано нові діяння, 6 норм виключено (проте виключені норми частин четвертої і п’ятої ст. 258 «Терористичний акт» знайшли відображення в новій нормі ст. 258�3 «Створення терористичної групи чи терористичної організації») та змінено редакції статей 124 рази. До Загальної частини кримінального закону зміни вносились всього 22 рази (13%), і практично всі (крім однієї редакційної зміни ст. 8 у 2006 році) одним нормативним актом – Законом України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінально�процесуального кодексів України щодо гуманізації криміналь� ної відповідальності» № 270�VI від 15 квітня 2008 року, відповідно до положень якого КК доповнено ст. 69�1 «Призначення покарання за наявності обставин, що пом’якшують покарання» та 20 норм змінено редакційно (табл. 1). На недоліки законотворчої діяльності вказує аналіз періодичності прийняття законів про внесення змін до КК. Зокрема, неприпустимою є практика внесення змін до Кримінального кодек� су України одночасно кількома законами, замість прийняття одного консолідо� ваного закону. Наприклад, в один день 3 квітня 2003 року внесено зміни різни� ми нормативними актами – законами № 662�IV, № 668�IV, № 669�IV; 23 люто� го 2006 року – законами № 3480�IV, №3504�IV; 22 грудня 2006 року – закона� ми № 527�V, № 534�V. Свідченням нестабільності кримінального законодавства є також практика неодноразових змін редакції однієї і тієї самої норми. Зокрема, ст.127 «Катуван� ня» змінювалась двічі – у 2005 та 2008 роках. У зазначений період і також двічі Левицька Л. В. Якість кримінального закону України як показник ефективності… 33 № 2 (1 5 ), 2 0 0 9 Таблиця 1 Показники внесення змін до Кримінального кодексу України (Станом на 1 липня 2008 року) N п/п Рік внесення змін до КК України Кількість законів про внесення змін до КК України Кількість та форми змін норм КК України Загальна частина Особлива частина допов� нено нормою виклю� чено норму змінено редакцію норми допов� нено нормою виклю� чено норму змінено редакцію норми 1. 2002 2 – – – 1 – 2 2. 2003 10 – – – 1 1 13 3. 2004 6 – – – 4 1 7 4. 2005 9 – – – 2 – 8 5. 2006 7 – – 1 8 2 8 6. 2007 6 – – – 3 – 10 7. 2008 4 1 – 20 – 2 76 44 1 0 21 19 6 124 Разом внесених змін 171 22 149 змінювали редакцію статей 164, 165, 289 КК; окремі норми, що передбачають відповідальність за посягання на виборчі права, статей 158, 176, 177 змінюва� лись тричі – у 2003, 2006, 2007 роках. А до ст. 306 «Використання коштів, здобутих від незаконного обігу наркотич� них засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів» зміни вноси� лись у 2003 році двічі, з інтервалом в 24 дні між законами (№ 430�IV від 16.01.2003 р., №485�IV від 06.02.2003 р.). Стаття 286 «Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами» двічі викладалась в новій редакції з інтервалом 5 місяців між законами, якими вносились зміни (№ 270�VI від 15.04.2008 р., № 586�VI від 24.09.2008 р.). Таким чином, аналіз кількісних показників внесення змін до кримінального закону швидше свідчить про недоліки законотворчої діяльності, а не про об’єктивну необхідність змін у зв’язку з розвитком суспільних відносин. Нестабільність сфери кримінально�правової регламентації пов’язана також з відсутністю чітких критеріїв визначення змісту багатьох понять, закріплених у КК. Зокрема, це стосується таких оціночних понять, як тяжкі наслідки, істотна шкода, значна суспільно корисна мета тощо. Високий рівень бланкетності, невиправдані зміни кримінально�правових норм зумовлюють їх низьку ефективність навіть в умовах бездоганної роботи правоохоронних органів. Соціологічні дослідження свідчать, що серед усіх при� чин та умов здійснення правоохоронними органами помилок четверте місце за ступенем суб’єктивної значущості займає такий фактор, як неясність і супереч� ливість законодавства3. Для визначення ефективності наступних кодифікаційних робіт окремій оцінці підлягають зміни кримінального закону, відповідно до яких відбувається криміналізація чи декриміналізація діянь. Дані про запровадження кримінальної відповідальності за нові злочини та про виключення з кримінально�караних певних діянь наведені у таблиці 2. Аналізуючи наведені дані криміналізації діянь, можна зробити висновок, що відбувається процес невиправданого «дроблення» загальних норм на спеціальні. Прикладом є доповнення КК статтями 194�1, 212�1, 158�1, 159�1, 232�1, якими встановлено відповідальність за різновиди (фактично способи) вже існуючих злочинів. Небезпечною також є тенденція використання законодавцем кримінального закону як засобу розв’язання суспільних проблем соціально�економічного ха� рактеру. Йдеться про встановлення у 2007 році кримінальної відповідальності за захоплення земельної ділянки та самовільне будівництво – ст. 197�1. Фактично норма прийнята в період найбільшої активності кримськотатарського населення АР Крим, яке вдалося до крайніх заходів у боротьбі за відновлення свої прав на землю та неспроможність органів влади задовольнити його вимоги і є, по суті, ре� анімацією ст. 199 КК 1960 року. Крім того, вказане діяння є настільки пошире� ним, що боротьба з ним кримінально�правовими методами виявиться неефек� тивною, адже причини, що його зумовлюють, мають здебільшого соціально�еко� номічний характер, і тому кримінально�правові позиції держави не будуть Кримінальне право та кримінальний процес 34 № 2 (1 5 ), 2 0 0 9 3 Джужа О.М. Науково�практичний інтерес до становлення кримінально�виконавчої та кримінологічної політики України // Науково�практичний журнал. – 2006. – № 11. – С. 28–34. Левицька Л. В. Якість кримінального закону України як показник ефективності… 35 № 2 (1 5 ), 2 0 0 9 Таблиця 2 Дані криміналізації та декриміналізації діянь в Україні (Станом на 1 листопада 2008 року) N п/п Рік Назва розділу Особливої частини КК Номер та назва статті, якою встановлено відповідальність (криміналізовано діяня) Номер та назва статті, якою скасовано відповідальність (декриміналі� зовано діяння) Примітка 1 2 3 4 5 6 1. 2002 Злочини у сфе� рі господарсь� кої діяльності 203�1. Незаконний обіг дисків для лазерних систем зчитування, матриць, обладнання та сировини для їх виробництва У 2005 р. відбулись редакцій� ні зміни 2. 2003 Злочини у сфе� рі господарсь� кої діяльності 209�1. Умисне порушення вимог законодавства про запобігання та протидію легалізації (відмиван� ню) доходів, одержаних злочин� ним шляхом 230. Порушення антимонополь� ного законодав� ства Злочини у сфе� рі охорони держ. таємни� ці, недоторкан� ності кордонів, забезпечення призову та мо� білізації 331. Незаконне п е р е т и н а н н я державного кор� дону 3. 2004 Злочини у сфе� рі використан� ня електронно� обчислюваль� них машин (комп’ютерів), систем та ком� п’ютерних ме� реж і мереж електрозв’яку 361�1. Створення з метою викори� стання, розповсюдження або збу� ту шкідливих програмних чи тех� нічних засобів, а також їх розпов� сюдження або збут. 361�2. Несанкціоновані збут або розповсюдження інформації з об� меженим доступом, яка зберіга� ється в електронно�обчислюваль� них машинах (комп’ютерах), ав� томатизованих системах, комп’ю� терних мережах або на носіях такої інформації. 363�1. Перешкоджання роботі електронно�обчислювальних машин (комп’ютерів), автомати� зованих систем, комп’ютерних мереж чи мереж електрозв’язку шляхом масового розповсюджен� ня повідомлень електрозв’язку. Кримінальне право та кримінальний процес 36 № 2 (1 5 ), 2 0 0 9 1 2 3 4 5 6 4. 2005 Злочини проти власності 188�1. Викрадання електричної або теплової енергії шляхом її самовільного використання 194�1. Умисне пошкодження об’єктів електроенергетики У 2008 р. відбулись редакцій� ні зміни ст. 194�1 Злочини у сфе� рі господарсь� кої діяльності 212�1. Ухилення від сплати страхових внесків на загально� обов’язкове державне пенсійне страхування 5. 2006 Злочини проти виборчих, тру� дових та інших особистих прав і свобод люди� ни і громадя� нина 158�1. Незаконне знищення ви� борчої документації або докумен� тів референдуму 159�1. Порушення порядку фі� нансування виборчої кампанії кандидата, політичної партії (блоку) Злочини у сфе� рі господарсь� кої діяльності 232�1. Розголошення або викори� стання неоприлюдненої інформа� ції про емітентів або його цінні папери Злочини проти г р о м а д с ь к о ї безпеки 258�1. Втягнення у вчинення терористичного акту 258�2. Публічні заклики до вчи� нення терористичного акту 258�3. Створення терористичної групи чи терористичної органі� зації 258�4. Сприяння вчиненню теро� ристичного акту Ст. 258�3 сконстру� й о в а н а ш л я х о м в и к л ю � чення ч. 4 та ч.5 ст. 258 Злочини проти громадського порядку та мо� ральності 298�1. Знмщення, пошкодження або приховування документів чи унікальних документів Націо� нального архівного фонду 6. 2007 Злочини проти власності 197�1. Самовільне зайняття зе� мельної ділянки та самовільне будівництво Злочини проти г р о м а д с ь к о ї безпеки 265�1. Незаконне виготовлення ядерного вибухового пристрою чи пристрою, що розсіює радіоактив� ний матеріал або випромінює радіацію 7. 2008 Злочини проти власності 188. Викрадення шляхом демонтажу та іншим засо� бом електричних мереж, кабельних ліній зв’язку та їх обладнання Злочини проти встановленого порядку несен� ня віськової служби ч.1 ст.413 марнотратство особистих предметів об� мундировання, споряджен� ня, їх втрати чи псування через порушення правил зберігання сприйматись як справедливі, а кримінально�правові приписи не виконувати� муться великими групами населення. Реалізація принципу економії криміналь� ної репресії означає віднесення до злочинних лише тих діянь, із якими не� обхідно боротися тільки кримінально�правовими засобами, тобто ступінь суспільної небезпеки цих діянь повинен бути настільки високим, що застосу� вання інших заходів правового впливу буде малоефективним і безрезультатним. Декриміналізація як напрям кримінально�правової політики є за своїм змістом протилежною криміналізації і полягає в процесі виявлення передбаче� них кримінальним законом не суспільно небезпечних форм індивідуальної по� ведінки, визнанні недопустимості, неможливості й недоцільності їх криміналь� но�правової заборони шляхом їх фіксації в законі як злочинних і кримінально� караних. Порівняння кількісних показників криміналізації та декриміналізації діянь свідчить про розширення сфери дії кримінального права, а отже, про відсутність якісної декриміналізації діянь. Так, за період чинності КК 2001 року запроваджено 19 норм, якими визна� чено ознаки злочинів, а виключено всього 6 норм, одну з яких – частини четвер� та і п’ята ст. 258 КК повністю відображено у новоприйнятій ст. 258�3 КК. Тобто законодавець одним Законом (№ 170�V від 21.09.2006 року) одночасно виклю� чає одну норму, і доповнює кодекс «новою» з текстом, ідентичним щойно скасо� ваній нормі. Одним із основних шляхів розвитку кримінального законодавства є очищен� ня КК від малозначних діянь, що забезпечить уніфікацію законодавства та гу� манізацію суспільства. Саме тому необхідно активізувати процес дек� риміналізації в напрямі виключення з кола злочинних тих діянь, протидіяти яким можна і без використання кримінально�правових засобів. У чинному Кримінальному кодексі України містяться законодавчі новели, доцільність криміналізації яких викликає сумнів. До них, зокрема, можна віднести: ст. 127 «Катування», ст. 212�1 «Ухилення від сплати страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», ст. 213 «Порушення порядку здійснення операцій з металобрухтом», ст. 214 «Порушення правил здачі дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння», ст. 232�1 «Розголошення або використання не оприлюдненої інформації про емітента або його цінні папе� ри» тощо. Таким чином, сучасне кримінальне законодавство характеризується надмірною та необґрунтованою криміналізацією діянь. Варто погодитись з дум� кою В. Навроцького, висловленою під час виступу на міжнародній науково� практичній конференції з проблем вдосконалення кримінального кодексу Ук� раїни у Львові: «За великим рахунком те, що було злочином сто або двісті років тому, залишається таким і зараз. Вигадати нині новий склад злочину, передба� чити відповідальність за нове посягання, ввести нову норму так само складно, як і вигадати нову літеру абетки». Причиною таких тенденцій є ігнорування зако� нодавцями теоретичних основ законотворчого процесу. Дедалі більшого поши� рення у суспільстві набуває думка про те, що криміналізація діянь необумовле� на об’єктивною потребою, а є наслідком вирішення відомчих, групових чи осо� бистих проблем4. Левицька Л. В. Якість кримінального закону України як показник ефективності… 37 № 2 (1 5 ), 2 0 0 9 4 Навроцький В. Кримінальний кодекс України 2001 року: підсумки та перспективи // Школа права. – Львів, 2006. – С. 56. Аргументами на користь цього твердження є кількісні показники змін кримінального закону за розділами Особливої частини КК. Так, численних змін зазнали: розділ VІІ «Злочини у сфері господарської діяльності» – 27 змін; розділ V «Злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і сво� бод людини і громадянина» – 25 змін; розділ VІ «Злочини проти власності» – 15 змін; розділ XІІІ «Злочини у сфері обігу наркотичних засобів» – 13 змін; розділ XІ «Злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту» – 11 змін; розділ ІX «Злочини проти громадської безпеки» – 10 змін. До розділу XVІ «Злочини у сфері використання електронно�обчислювальних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж та мереж електрозв’язку» внесено 8 змін у 2003–2004 роках, по 7 змін налічують норми розділу ІІ «Злочи� ни проти життя та здоров’я особи» та розділу XІX «Злочини проти встановлено� го порядку несення військової служби». По 5 змін налічують розділи VІІІ «Злочини проти довкілля», XІІ «Злочини проти громадського порядку та моральності», XVІІІ «Злочини проти правосуд� дя». У розділі ІV «Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканності» змін зазнали три норми, до розділів XІV, XV, XVІІ зміни вносились двічі, а до розділу ІІІ «Злочини проти волі, честі та гідності особи» – всього 1 раз. Водночас жодних змін не зазнали норми розділу І «Злочини проти основ національної безпеки України», розділ X «Злочини проти безпеки виробництва» та розділ XХ «Злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопо� рядку». З огляду на соціальну цінність об’єкта кримінально�правової охорони, який є критерієм побудови розділів Особливої частини КК, можна зробити висновок про підвищену увагу законодавця до удосконалення кримінальної відповідаль� ності за посягання на суспільні відносини в сфері господарювання, використан� ня електронно�обчислювальних машин (комп’ютерів) та на виборчі права гро� мадян. Саме тому наступні зміни чинного кримінального закону мають зумовлюва� тись розвитком суспільних відносин, який завжди передує процесу удоскона� лення кримінально�правових засобів їх регулювання. З огляду на те що удосконаленню підлягає не лише зміст, а й форма криміна� льного закону, доцільно проаналізувати накопичені знання щодо теоретичних засад криміналізації діянь. Узагальнюючи дані наукових досліджень останніх років, можна зазначити5, що до підстав запровадження кримінально�правової заборони (криміналізації діянь) відносять такі: 1) суспільна небезпека, ступінь якої необхідно з’ясовувати під час обговорен� ня кожної кримінально�правової новели; 2) типовість і достатня поширеність антигромадської поведінки, але з ураху� ванням ступеня суспільної небезпеки та страху населення перед злочинністю; Кримінальне право та кримінальний процес 38 № 2 (1 5 ), 2 0 0 9 5 Фріс П.Л. Кримінально�правова політика України: Дис. ... докт. юрид. наук за спеціальністю 12.00.08. – кримінальне право та кримінологія; кримінально�виконавче право. – К.: НАВСУ, 2005. – 439 с.; Балобанова Д.О. Теорія криміналізації: Дис. ... канд. юрид. наук за спеціальністю 12.00.08: кримінальне право та кримінологія, кримінально�виконавче право. – Одеса: Одеська нац. юрид. ака� демія, 2007. – 228 с. 3) динаміка суспільно небезпечних діянь із урахуванням причин і умов, що їх породжують; 4) необхідність впливу кримінально�правовими заходами з огляду на те, що кримінальна репресія – крайня форма протидії протиправній поведінці; 5) сучасна оцінка можливостей системи кримінальної юстиції в протидії тим або іншим формам антигромадської поведінки, і як їхня складова – наявність матеріальних ресурсів для реалізації кримінально�правової заборони; 6) співвідношення позитивних і негативних наслідків криміналізації. Крім того, виокремлюється група соціально�психологічних підстав криміналізації, куди відносять рівень суспільної правосвідомості й психології та історичні традиції. Вона займає особливе місце в механізмі кримінальної зако� нотворчості у зв’язку з тим, що прямо вказує законодавцеві на обмеження, пов’язані з використанням криміналізації при здійсненні кримінальної політи� ки (якість криміналізації). Іншими словами, криміналізація діянь недопустима у випадку, коли: 1) відсутні прогалини у законі; 2) визначена і узгоджена термінологія. Щодо цього варто погодитись з позицією авторів (П.П. Андрушко, В.О. На� вроцький, З.А. Тростюк, М.І. Хавронюк та ін.), які наполягають на необхідності доповнення Загальної частини КК розділом про термінологічне тлумачення вживаних у статтях КК понять; 3) відсутня доцільність –зміна положень кримінального закону та запровад� ження відповідальності за нові діяння не зумовлюються потребами суспільства й держави. Таким чином, вітчизняне кримінальне законодавство потребує осмислення загальнотеоретичних питань криміналізації суспільно небезпечних діянь з ура� хуванням сучасних змін соціально�економічних відносин з метою підвищення ефективності дії кримінального закону. До проблем кодифікації законодавства про кримінальну відповідальність на� лежить неузгодженість його положень з положеннями інших нормативно�пра� вових актів. Зокрема, до цього часу невиконані обіцянки законодавця прийняти КК у па� кеті разом із Кримінально�процесуальним кодексом України, норми якого виз� начають демократизм всієї системи кримінальної юстиції держави, а також здійснити кодифікацію законодавства про адміністративні правопорушення, норми якого підлягають негайному узгодженню з КК. Необхідність подальшого удосконалення кримінального закону засвідчено у Концепції реформування кримінальної юстиції України, затвердженої Указом Президента України від 8 квітня 2008 року № 311/20086. Зокрема, у Концепції наголошено на доцільності поділу кримінально кара� них діянь на злочини та кримінальні проступки, визначено критерії такого поділу, а також визнано необхідність розробки нового кодифікованого акта – Кодексу України про кримінальні проступки. Таким чином, до перспективних напрямів підвищення якості сучасного кримінального закону доцільно віднести такі: Левицька Л. В. Якість кримінального закону України як показник ефективності… 39 № 2 (1 5 ), 2 0 0 9 6 Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15 лютого 2008 року «Про хід ре� формування системи кримінальної юстиції та правоохоронних органів»: Указ Президента України від 8 квітня 2008 року № 311/2008 // Урядовий кур’єр. – 2008. – 17 квітня. – подальша гуманізація кримінального закону; – пояснення у кримінальному законі понять та термінів, що в ньому вжива� ються; – необхідність уточнення меж кримінальної відповідальності; – виділення інституту кримінального проступку як окремої категорії право� порушень; – запровадження кримінальної відповідальності юридичних осіб; – законодавче закріплення правил кваліфікації діянь; – вивчення соціальної зумовленості кримінальної відповідальності за окремі види злочинів; – декриміналізація діянь за ознакою відсутності чи невеликого ступеня суспільної небезпеки; – удосконалення законодавчих конструкцій складів злочинів в Особливій частині КК України; – мінімізація оціночних критеріїв кваліфікуючих ознак матеріальних складів злочинів. У зв’язку з цим нагальною потребою сучасного періоду розвитку криміналь� но�правової політики в Україні є здійснення комплексного моніторингу норм Загальної та Особливої частин КК України. Тактика судового слідства в системі криміналістики: тенденції та наукові дискусії М. Й. Вільгушинський, перший заступник голови Апеляційного суду м. Києва Криміналістика є доволі динамічною наукою, яка характеризується розвит� ком усіх структурних елементів, наповненням їх новим змістом. Відбувається певна перебудова криміналістичної науки, оскільки вона перестає бути тільки наукою для досудового розслідування. Дані криміналістики широко використо� вуються й у діяльності суду. В криміналістичній літературі справедливо зазначається, що дослідження можливостей і меж застосування даних криміналістики судом у певних випад� ках виявило необхідність розробки таких криміналістичних рекомендацій, які були б призначені для суду, враховували специфіку судового слідства та його відмінності від попереднього (досудового) розслідування. Завдання полягає у розробці тактики саме судового слідства, і це завдання визначає на теперішній час одну з важливих тенденцій розвитку криміналістичної тактики1. Судовий розгляд кримінальних справ багато років залишався «полем битви» криміналістів2. Кримінальне право та кримінальний процес 40 № 2 (1 5 ), 2 0 0 9 1 Белкин Р.С. Очерки криминалистической тактики: Учеб. пособие. – Волгоград, 1993. – С. 19. 2 Баев О.Я. От тактики суда к тактике в суде // Проблемы криминалистики и уголовного процес� са (статьи разных лет). – Воронеж, 2006. – С. 90.

Якість кримінального закону України як показник ефективності кодифікації законодавства

Репозитарії

Схожі ресурси