Право на свободу мирних зібрань: європейські стандарти та практика іх застосування апеляційними судами в Україні
В статье автором анализируются нормативно-правовые основания реализации права на свободу мирных собраний с учетом практики Европейского суда по правам человека по статье 11 Конвенции о защите прав человека и основоположных свобод. Также приводятся примеры некоторых решений апелляционных судов по рас...
Збережено в:
| Дата: | 2009 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України
2009
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/13998 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Право на свободу мирних зібрань: європейські стандарти та практика іх застосування апеляційними судами в Україні / Т.І. Фулей // Судова апеляція. — 2009. — № 3(16). — С. 27-36. — Бібліогр.: 29 назв. — укp. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-13998 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-139982010-12-08T12:02:36Z Право на свободу мирних зібрань: європейські стандарти та практика іх застосування апеляційними судами в Україні Фулей, Т.І. Конституційне право В статье автором анализируются нормативно-правовые основания реализации права на свободу мирных собраний с учетом практики Европейского суда по правам человека по статье 11 Конвенции о защите прав человека и основоположных свобод. Также приводятся примеры некоторых решений апелляционных судов по рассмотрению указанной категории дел для иллюстрации учета европейских стандартов при осуществлении правосудия в Украине. Right to Freedom of Peaceful Assemdly: European Standards and Their Implementation by the Appellate Courts in Ukraine. The legal grounds for the right to freedon of peaceful assemdly and its realization according to case-law of the European Courts of Human Rights on Art. of ECHR are analyzed in the article. Also, some e[amples of the national Appellate Courts on the topis are used to illustrate implementation of the European Atandards in the domestis judicial practice. 2009 Article Право на свободу мирних зібрань: європейські стандарти та практика іх застосування апеляційними судами в Україні / Т.І. Фулей // Судова апеляція. — 2009. — № 3(16). — С. 27-36. — Бібліогр.: 29 назв. — укp. XXXX-0026 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/13998 uk Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Конституційне право Конституційне право |
| spellingShingle |
Конституційне право Конституційне право Фулей, Т.І. Право на свободу мирних зібрань: європейські стандарти та практика іх застосування апеляційними судами в Україні |
| description |
В статье автором анализируются нормативно-правовые основания реализации права на свободу мирных собраний с учетом практики Европейского суда по правам человека по статье 11 Конвенции о защите прав человека и основоположных свобод. Также приводятся примеры некоторых решений апелляционных судов по рассмотрению указанной категории дел для иллюстрации учета европейских стандартов при осуществлении правосудия в Украине. |
| format |
Article |
| author |
Фулей, Т.І. |
| author_facet |
Фулей, Т.І. |
| author_sort |
Фулей, Т.І. |
| title |
Право на свободу мирних зібрань: європейські стандарти та практика іх застосування апеляційними судами в Україні |
| title_short |
Право на свободу мирних зібрань: європейські стандарти та практика іх застосування апеляційними судами в Україні |
| title_full |
Право на свободу мирних зібрань: європейські стандарти та практика іх застосування апеляційними судами в Україні |
| title_fullStr |
Право на свободу мирних зібрань: європейські стандарти та практика іх застосування апеляційними судами в Україні |
| title_full_unstemmed |
Право на свободу мирних зібрань: європейські стандарти та практика іх застосування апеляційними судами в Україні |
| title_sort |
право на свободу мирних зібрань: європейські стандарти та практика іх застосування апеляційними судами в україні |
| publisher |
Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України |
| publishDate |
2009 |
| topic_facet |
Конституційне право |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/13998 |
| citation_txt |
Право на свободу мирних зібрань: європейські стандарти та практика іх застосування апеляційними судами в Україні / Т.І. Фулей // Судова апеляція. — 2009. — № 3(16). — С. 27-36. — Бібліогр.: 29 назв. — укp. |
| work_keys_str_mv |
AT fulejtí pravonasvobodumirnihzíbranʹêvropejsʹkístandartitapraktikaíhzastosuvannâapelâcíjnimisudamivukraíní |
| first_indexed |
2025-07-02T15:46:15Z |
| last_indexed |
2025-07-02T15:46:15Z |
| _version_ |
1836550639563309056 |
| fulltext |
Право на свободу мирних зібрань:
європейські стандарти та практика їх застосування
апеляційними судами в Україні
Т. І. Фулей,
кандидат юридичних наук, завідувач кафедри
загальнотеоретичних дисциплін
Академії суддів України
В статье автором анализируются нормативно�правовые основания реализации права на
свободу мирных собраний с учетом практики Европейского суда по правам человека по ста�
тье 11 Конвенции о защите прав человека и основоположных свобод. Также приводятся приме�
ры некоторых решений апелляционных судов по рассмотрению указанной категории дел для
иллюстрации учета европейских стандартов при осуществлении правосудия в Украине.
Right to Freedom of Peaceful Assemdly: European Standards and Their Implementation by the
Appellate Courts in Ukraine. The legal grounds for the right to freedon of peaceful assemdly and its
realization according to case�law of the European Courts of Human Rights on Art. of ECHR are ana�
lyzed in the article. Also, some e[amples of the national Appellate Courts on the topis are used to illus�
trate implementation of the European Atandards in the domestis judicial practice.
У практиці адміністративних судів України важливе місце посідають справи
про обмеження чи усунення обмежень щодо реалізації права на мирні зібрання.
Свобода мирних зборів є однією з важливих можливостей публічної реалізації
права на свободу висловлювань та права на свободу асоціацій1. Право на свобо�
ду мирних зібрань гарантується Конституцією України, а саме ст. 39 встановлює,
що громадяни мають право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітин�
ги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи
виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування. Обмеження щодо ре�
алізації цього права може встановлюватися судом відповідно до закону і лише в
27
№
3
(1
6
),
2
0
0
9
КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВО
1 Буроменський М. Право на свободу асоціації та на проведення мирних зборів // Європейська
конвенція з прав людини: основні положення, практика застосування, український контекст / За
заг. ред. О.Л. Жуковської. – К.: ЗАТ «ВІПОЛ», 2004. – С. 625.
інтересах національної безпеки та громадського порядку – з метою запобігання
заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення або захисту прав і
свобод інших людей.
Це право також закріплене у ст. 11 Конвенції про захист прав людини і осно�
воположних свобод (далі – Конвенція), яка набрала чинності для України 11 ве�
ресня 1997 року, і як міжнародний договір, згода на обов’язковість якого надана
Верховною Радою України2, відповідно до ст. 8 Конституції України є частиною
національного законодавства. До того ж Законом про ратифікацію від 17 липня
1997 року № 475/97�ВР Україна повністю визнала юрисдикцію Європейського
суду з прав людини (далі – ЄСПЛ або Суд) в усіх питаннях, що стосуються тлу�
мачення і застосування Конвенції, а відповідно до ст. 17 Закону України «Про
виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав люди�
ни» від 23 лютого 2006 року № 3477�IV суди застосовують при розгляді справ
Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Особливості провадження у справах, пов’язаних із реалізацією права на
мирні зібрання, визначаються статтями 182–183 Кодексу адміністративного су�
дочинства України (далі – КАСУ). Водночас аналіз судової практики з цієї ка�
тегорії справ дає змогу зробити висновок про необхідність врахування положень
ст. 11 Конвенції та відповідної практики ЄСПЛ, тим паче, що роль Конвенції та
рішень Суду за цією статтею матиме особливе значення для нових адміністра�
тивних судів в Україні3.
Як відомо, сфера дії ст. 11 Конвенції є доволі широкою: нею охоплюються не
лише мирні зібрання, страйки, мітинги, демонстрації, а й реєстрація та
діяльність громадських об’єднань та організацій, профспілок, політичних
партій, національних меншин тощо. Проте метою цієї статті є висвітлення
підходів ЄСПЛ до тлумачення окремих вимог ст. 11 Конвенції лише у справах,
де йдеться про право на мирні збори, у контексті можливості їх застосування у
національній судовій практиці, зокрема судами апеляційної інстанції.
У фаховій літературі наголошується на схожості статей 8, 9, 10 та 11 Кон�
венції: вони мають багато спільних рис, аналізуючи й розтлумачуючи їх, ЄСПЛ
застосовує схожі підходи4. Ключовим до розуміння сумарного ефекту цих прав
та їх захисту в рішеннях Суду є той факт, що вони відображають як право особи
на свободу дій від втручання з боку держави у відповідних сферах, так і позитив�
не зобов’язання уряду забезпечувати ефективну реалізацію цих прав, у тому
числі захисту їх від інших приватних осіб, котрі можуть намагатися втручатися
в здійснення цих прав5.
Коституційне право
28
№
3
(1
6
),
2
0
0
9
2 Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Пер�
шого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції: Закон України від 17 липня 1997 року
№ 475/97�ВР (із змінами, внесеними згідно із законами № 551�XIV від 24 березня 1999 року,
№ 1420�IV від 3 лютого 2004 року, № 3436�IV від 9 лютого 2006 року) // Офіційний вісник Украї�
ни. – 2006. – № 9. – С. 32. – Ст. 523.
3 Адміністративна юстиція України: проблеми теорії і практики. Настільна книга судді / За заг.
ред. О.М. Пасенюка. – К.: Істина, 2007. – С. 429.
4 Harris, O’Boyle & Warbrick, Law of the European Convention on Human Rights (Butterworth,
1995). – Р. 283–434.
5 Адміністративна юстиція України: проблеми теорії і практики. Настільна книга судді / За заг.
ред. О.М. Пасенюка. – С. 428 і наст.
Схожість статей 8–11 Конвенції, а також ст. 2 Протоколу № 4 зумовлена
їхньою структурою: в першому пункті гарантуються конкретні права і свободи,
тоді як в другому викладено загальні положення, які дають можливість Високій
Договірній Стороні обмежити здійснення цих прав і свобод, що свідчить про те,
що ці права не є абсолютними. Така структура допомагає встановити рівновагу
між правами особи та більш широким інтересом демократичного суспільства в
цілому у разі ймовірного виникнення конфлікту. Зокрема, обмеження прав, га�
рантованих статтею 11 Конвенції, може бути виправдане лише за наявності
трьох умов, а саме: по�перше, вони встановлені законом, по�друге, мають закон�
ну мету, зокрема, застосовуються в інтересах національної або громадської без�
пеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я чи моралі
або для захисту прав і свобод інших осіб, і, по�третє, є необхідними в демократич�
ному суспільстві.
Крім того, ст. 11 Конвенції не перешкоджає запровадженню законних обме�
жень на здійснення цих прав особами, що входять до складу збройних сил, поліції
чи адміністративних органів держави. Останнє речення пункту 2 ст. 11 надає
право державам встановлювати «законні обмеження» щодо здійснення
працівниками поліції права на свободу об’єднання. Суд вважає, що під терміном
«законний» у цьому реченні мається на увазі та сама концепція законності, про
яку йдеться в інших таких самих чи подібних формулюваннях у Конвенції, зок�
рема у словосполученнях «відповідно до закону» і «встановлений законом», які
містяться у другому пункті статей 9, 10 та 11. Як і стосовно ст. 10 концепція за�
конності в Конвенції, крім вимоги відповідності з національним законом, вима�
гає також забезпечення певної якості національного закону, наприклад передба�
чуваності, і взагалі вимагає відсутності свавілля6.
Оскільки права, які гарантує ст. 11, пов’язані з політичними і соціальними
цінностями демократичного суспільства, тому вони значною мірою доповнюють
і розвивають права на свободу на свободу думки, совісті та релігії (гарантовані
статтею 9 Конвенції), а також на свободу вираження поглядів (гарантовані стат�
тею 10 Конвенції). Більше того, у рішеннях Суду постійно наголошується, що
право на свободу вираження поглядів пов’язане також з груповими заходами,
зокрема маніфестаціями. Хоча при розгляді справ щодо свободи зібрань у світлі
ст. 11 остання виступає як lex specialis, відіграє автономну роль та має конкрет�
ну сферу застосування, Суд часто звертається до положень ст. 10 Конвенції, як
це будо, наприклад, у справі «Езелен проти Франції»7. У справі «Фогт проти
Німеччини» ЄСПЛ відзначив, що «захист особистих думок, передбачений стат�
тею 10, є однією з цілей свободи зібрань та об’єднання, яку гарантує стаття 11»8,
повторивши згодом це положення у цілій низці справ, зокрема, загальновідомій
«Реквеньї проти Угорщини»9.
Крім того, розгляд справ стосовно ст. 11 Конвенції необхідно розглядати крізь
призму загальних положень Конвенції, зокрема: принципу верховенства права,
Фулей Т. І. Право на свободу мирних зібрань: європейські стандарти та практика…
29
№
3
(1
6
),
2
0
0
9
6 Rekvenyi v. Hungary, заява № 25390/94, рішення від 20 травня 1999 року, п. 59.
7 Ezelin v. France, заява № 11800/85, рішення від 26 квітня 1991 року, Серія А № 202, п. 37.
8 Vogt v. Germany, заява № 17851/91, рішення від 2 вересня 1995 року, п. 64
9 Rekvenyi v. Hungary, заява № 25390/94, рішення від 20 травня 1999 року, п. 58.
закріпленого в Статуті Ради Європи, визнання якого є обов’язковою умовою
членства в цій організації, і про який йдеться у ст. 8 Конституції України; ст. 1
(гарантування кожному (виділено автором. – Т. Ф.), хто перебуває під юрис�
дикцією Високої Договірної Сторони, визначених прав і свобод); ст. 32 (поши�
рення юрисдикції Європейського суду з прав людини на всі питання, які стосу�
ються тлумачення та застосування Конвенції і протоколів до неї); негативних та
позитивних зобов’язань держави, що є Високою Договірною Стороною Кон�
венції; принципів тлумачення Конвенції, вироблених Судом, зокрема, принци�
пу пропорційності як забезпечення справедливого балансу між інтересами осо�
би та суспільства та правила чіткого тлумачення обмежувальних положень. Та�
кож ст. 11 тісно пов’язана із статтею 17 Конвенції, що забороняє зловживання
правами, тобто мітингувальники не можуть покликатися на права, передбачені
ст. 11, з метою нанесення шкоди гарантованих Конвенцією правам інших осіб.
Щоб збори чи акція протесту охоплювалася сферою дії ст. 11, вони неодмінно
повинні мати «мирний» характер. Зауважимо, що «мирно» в українській мові оз�
начає не лише «1) без війни, в мирі; 2) без сварок, дружелюбно, миролюбно;
3) тихо, спокійно», проте й «людно, багатолюдно»10.
Прикметник «мирний» становить природне обмеження дії свободи зібрань.
Відповідно, якщо національні органи влади мають достатні підстави вважати,
що певні зібрання, демонстрації чи мітинги не матимуть мирний характер, то об�
меження на такі заходи, включаючи їх заборону, можуть бути виправданими.
Проте, якщо існує небезпека того, що певні мирні зібрання можуть бути приво�
дом для заворушень і це є поза контролем організаторів таких зборів, то цей факт
не може становити виправдання для обмеження свободи зібрань11. Відповідно,
кваліфікація слова «мирні» означає, що для виправдання обмеження на прове�
дення зібрань, які не мають такого характеру, держава не повинна звертатися до
стандарту ч. 2 ст. 11, яка містить підстави для обмеження свободи зібрань.
Стаття 11 застосовується навіть у тому разі, коли зібрання призвело до на�
сильства, проте спочатку мало мирну мету («Християни проти расизму і фашиз�
му» проти Сполученого Королівства»12). Стаття 11 може бути застосована навіть
у тому разі, коли зібрання було незаконним. При цьому цілі зібрання чи акції
протесту не мають значення тією мірою, якщо зібрання має мирний характер,
але якщо зібрання не має жодної визначеної цілі, ч. 1 ст. 11, ймовірно, не засто�
совується. Отже, молоді люди, яким просто хотілося «прогулятися» і яким не
дозволили це зробити, не можуть посилатися на ст. 11 (справа «Марк Андерсон і
дев’ять інших проти Сполученого Королівства»13). Отже, з свободи зібрання не
випливає право перебування в компанії. Так, ув’язнений, що перебуває в оди�
ночній камері, не може посилатися на ст. 11 (справа «Макфілі проти Сполучено�
Коституційне право
30
№
3
(1
6
),
2
0
0
9
10 Новий тлумачний словник української мови: У 3 т. / Уклад. В. Яременко, О. Сліпушко. – К.:
Аконіт, 2001. – Т. 2.К.–П. – С. 188.
11 Christians against Racism and Fascism v. United Kingdom, заява № 8440/78, рішення від
16 липня 1980 року, Platform «Arzte fur das Leben» v. Austria, заява № 10126/82, рішення від
21 червня 1988 року.
12 Christians against Racism and Fascism v. United Kingdom, заява № 8440/78, рішення від
16 липня 1980 року.
13 Mark Anderson and nine others against the United Kingdom, ухвала щодо прийнятності заяви
№ 33689/96 від рішення від 27 жовтня 1997 року.
го Королівства»14). Так само сфера дії ст. 11 доволі обмежена щодо права на ви�
раження протесту в квазі�громадських місцях чи приміщеннях, що належать
приватним власникам, таким як торгівельні центри, сфера дії ст. 11 доволі обме�
жена. У справі «Епплбі та інші проти Сполученого Королівства»15 Суд
більшістю голосів виніс рішення, що ст. 11 не поширювалась на осіб, які поба�
жали роздавати листівки в торгівельному центрі.
Праву на свободу мирних зібрань ЄСПЛ дає широке тлумачення, вважаючи,
що воно охоплює як закриті зібрання, так і зібрання у громадських місцях, а
також збори у встановленому місці та публічні процесії, і що ним наділені як
окремі особи, так і організатори зібрання16. Виходячи з цього широкого тлума�
чення, Суд визнав, що держава не може безпідставно встановлювати обмеження
стосовно права на мирне зібрання, відмовляючись видавати необхідні дозволи
на організацію чи участь у таких зібраннях, відмовляючись забезпечити
поліційний захист демонстрантів або не виконуючи будь�яких інших своїх пози�
тивних зобов’язань з гарантування цього права. Встановлюючи баланс між за�
конними інтересами держави за статтею 11 у зіставленні з інтересом забезпечен�
ня таких прав особи або об’єднання (групи) осіб, Суд також враховує альтерна�
тивні засоби врегулювання або покарання за недопустиму поведінку чи дії у разі
їх вчинення.
Доволі показовою для ілюстрації наведених принципів є рішення ЄСПЛ у
справі «Станков та Об’єднана македонська організація “Ілінден” проти Бол�
гарії»17, у якій розглядалося право на мирне зібрання незареєстрованої ор�
ганізації. Організація�заявник, заявлена мета якої полягала, зокрема, в тому,
щоб об’єднати всіх македонців у Болгарії та домогтися визнання македонської
общини, наголошувала, що вона не порушуватиме територіальної цілісності
держави і не вдаватиметься до насильницьких чи незаконних засобів для досяг�
нення своїх цілей. Проте органи влади неодноразово відмовлялися задовольни�
ти клопотання як про реєстрацію, так і про надання цьому об’єднанню дозволу
провести пам’ятні збори, посилаючись, зокрема, на відмову в реєстрації цієї ор�
ганізації та нібито існуючу ймовірність того, що на таких зборах лунатимуть се�
паратистські заклики.
ЄСПЛ зазначив, що навіть якщо група осіб закликає до автономії, вимагає
відокремлення частини території країни чи вимагає якихось інших докорінних
конституційних і територіальних змін, вираження таких поглядів не може авто�
матично виправдовувати заборону такій групі проводити свої збори18, а тому в
цій справі було констатовано порушення ст. 11 Конвенції. Суд вказав також на
обов’язок національних органів влади з особливою пильністю дбати, зокрема,
про те, щоб загальнонаціональна громадська думка забезпечувалася не за раху�
Фулей Т. І. Право на свободу мирних зібрань: європейські стандарти та практика…
31
№
3
(1
6
),
2
0
0
9
14 McFeeley v. the United Kingdom, ухвала щодо прийнятності заяви № 8317/7 8 від 15 травня
1980 року.
15 Appleby and Others v. the United Kingdom, заява № 44306/98, рішення від 6 травня 2003 року.
16 Djavit An v. Turkey, заява № 20652/92, рішення від 20 лютого 2003 року, п. 56.
17 Stankov and the United Macedonian Organisation Ilinden v. Bulgaria, заяви № 29221/95 і
29225/95, рішення від 2 жовтня 2001 року.
18 Stankov and the United Macedonian Organisation Ilinden v. Bulgaria, заяви № 29221/95 і
29225/95, рішення від 2 жовтня 2001 року, п. 97.
нок утиску вираження думок меншинами, якими б непопулярними не були ці
думки19.
Принципи Конвенції не просто зобов’язують держави�учасниці поважати
свободу мирних зібрань та не втручатися у її здійснення, оскільки «справжня
ефективна свобода зібрань не може зводитися до простого обов’язку з боку дер�
жави не втручатися: суто негативна концепція не є сумісною з об’єктом та
цілями статті 11». Відтак, за аналогією з іншими статтями Конвенції, стаття 11
накладає на держави�учасниці певні позитивні зобов’язання, тобто інколи вима�
гає вживати позитивних заходів, якщо це є необхідним, що означає, зокрема,
право на державний захист проти порушення цього права або втручання у таке
право з боку третіх осіб. Так, у рішенні у справі «Платформа “Лікарі за життя”
проти Австрії» ЄСПЛ зазначив, що «демонстрація може дратувати або обра�
жати осіб, ідеї чи вимоги яких протилежні тим, які відстоюють демонстран�
ти. Учасники, однак, повинні мати змогу провести свій захід, не побоюючись
загроз фізичного насильства з боку своїх опонентів; наявність таких побоювань
може перешкодити об’єднанню або іншим групам, що дотримуються спільних
поглядів або мають спільні інтереси, відкрито висловлювати свої погляди сто�
совно досить суперечливих питань, які непокоять суспільство. У демократично�
му суспільстві право на контр�демонстрацію не може перешкоджати здійснен�
ню права на демонстрацію20.
У цій справі уряд Австрії дозволив проведення демонстрації проти абортів у
певному місці, але згодом організація звернулася з проханням змінити місце
проведення демонстрації на інше, в якому здійснювати контроль за натовпом бу�
ло б складніше. Уряд попередив організаторів демонстрації про ймовірність ви�
никнення ситуації, в якій поліція не зможе забезпечити належний захист демон�
странтів від нападів опонентів, і це насправді сталося. Такі проблеми виникли
також під час проведення другої демонстрації. Заявник скаржився, що уряд по�
рушив ст. 11, оскільки не вжив належних заходів щодо попередження будь�яких
конфліктів під час проведення демонстрації. Згідно з аргументами організації�
заявника поліція залишалася повністю бездіяльною протягом кожної з двох де�
монстрацій, що розглядаються. Уряд заперечував таке твердження: на його дум�
ку, негайне втручання було б невиправданим та спровокувало б фізичне насиль�
ство.
Суд зазначив, що хоча Австрія була зобов’язана забезпечити захист учас�
ників правомірної демонстрації, проте ефективність заходів не може бути гаран�
тована з абсолютною певністю. З огляду на свою обмежену компетенцію
відповідно до ст. 19 Конвенції, Суд не оцінював оперативність або ефективність
дій поліції, він лише розглядав питання, чи є обґрунтованою скарга на те, що
відповідні органи влади не вжили необхідних заходів. ЄСПЛ дійшов висновку, що
відповідно до ст. 11 Конвенції держава зобов’язана вжити певних заходів, а не
досягти окремих результатів. Тому у справі, про яку йдеться, Суд постановив,
Коституційне право
32
№
3
(1
6
),
2
0
0
9
19 Stankov and the United Macedonian Organisation Ilinden v. Bulgaria, заяви № 29221/95 і
29225/95, рішення від 2 жовтня 2001 року, п. 107.
20 Platform «Arzte fur das Leben» v. Austria, заява № 10126/82, рішення від 21 червня 1988 року,
п. 32.
що органи влади Австрії вжили всіх розумних і належних заходів для захисту
демонстрантів, а отже, порушення ст. 11 не було.
Таким чином, у цій справі, як загалом у справах щодо статей 8–11 Конвенції,
Суд застосовує принцип пропорційності, що «вимагає дотримання певного ба�
лансу між вимогами цілей, вказаних у частині 2 статті 11 та вільним вира�
женням поглядів словами, жестами або навіть мовчання особами, що зібралися
на вулиці або в інших громадських місцях». У справі «Езелін проти Франції»21
Суд визнав, що необхідність припинення порушень громадського порядку не
повинна призводити до того, щоб заважати людям публічно і мирно виражати
свої переконання. В розглядуваній справі на заявника�адвоката було накладене
дисциплінарне стягнення його професійною асоціацією за поведінку, несумісну
з обов’язками, які накладаються його професією, за участь у санкціонованій
компетентними органами демонстрації, яка, однак, закінчилася заворушення�
ми. Суд зазначив, що «досягнення справедливого балансу не повинно мати
наслідком стримування адвокатів, під загрозою дисциплінарних стягнень, від
висловлення їх переконань з такої нагоди»22. ЄСПЛ дійшов висновку, що «свобо�
да брати участь в мирному зібранні – у цьому випадку демонстрації, яка не бу�
ла заборонена, – є настільки важливою, що не може бути обмежена будь�яким
чином, навіть щодо адвоката, доки відповідна особа не вчиняє з цього приводу
будь�якої негожої дії»23 та визнав, що це покарання було неспівмірним і обмежу�
вало право заявника на мирне вираження протесту.
Необхідність повідомлення чи отримання санкції на проведення демонст�
рації чи мітингу не порушує ст. 11, якщо лише така вимога з боку держави не має
на меті перешкодити мирному зібранню. Загальна заборона на демонстрацію мо�
же бути виправдана лише в тому разі, якщо існує реальна небезпека виникненJ
ня безпорядків, які неможливо попередити іншими, менш жорсткими заходами.
Таким чином, заборонні заходи повинні бути суворо обґрунтовані.
Стандарти, викладені у рішеннях ЄСПЛ, мають особливе значення, коли
йдеться про їхнє застосування у національній практиці. Так, відповідно до пунк�
ту 1 ст. 182 КАСУ органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування
негайно після одержання повідомлення про проведення зборів, мітингів, по�
ходів, демонстрацій тощо мають право звернутися до окружного адміністратив�
ного суду за своїм місцезнаходженням із позовною заявою про заборону таких
заходів чи про інше обмеження права на мирні зібрання (щодо місця чи часу їх
проведення тощо). Як зазначено у пункті 5 ст. 182 КАСУ суд задовольняє вимо�
ги позивача в інтересах національної безпеки та громадського порядку в разі,
якщо визнає, що проведення зборів, мітингів, походів, демонстрацій чи інших
зібрань може створити реальну небезпеку заворушень чи злочинів, загрозу здо�
ров’ю населення або правам і свободам інших людей. У постанові суду зазна�
чається спосіб обмеження реалізації права на мирні зібрання.
Судова практика свідчить, що суб’єкти владних повноважень часто нехтують
положеннями ч. 1 ст. 71 КАСУ щодо тягаря доведення, відповідно до якої кожна
Фулей Т. І. Право на свободу мирних зібрань: європейські стандарти та практика…
33
№
3
(1
6
),
2
0
0
9
21 Ezelin v. France, заява № 11800/85, рішення від 26 квітня 1991 року, Серія А № 202.
22 Ezelin v. France, заява № 11800/85, рішення від 26 квітня 1991 року, п. 52.
23 Ezelin v. France, заява № 11800/85, рішення від 26 квітня 1991 року, п. 53.
сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та запере�
чення. Непоодинокими є випадки, коли під час розгляду справи у першій
інстанції позивачем не доведено та судом не встановлено в чому саме полягає за�
гроза громадському порядку, здоров’ю населення або правам і свободам інших
осіб, а також чи існує загроза скоєння злочинів внаслідок проведення заявленою
акції, що стала предметом спору. Крім того, доводи позивачів�суб’єктів владних
повноважень часто мають характер припущень та не підтверджуються
відповідними доказами. Як приклад, можна навести твердження, що «проведен�
ня маршу неминуче викличе вихід учасників заходу на проїжджу частину, що
призведе до створення аварійно�небезпечних ситуацій. Крім того, по вказаному
маршруту на даний час проводяться ремонтні роботи, і призупинення проведен�
ня ремонтних робіт на вищевказаних об’єктах, яке пов’язане з проведенням мар�
шу�протесту по центральній вулиці, може привести до зриву графіку введення в
дію фонтанів з світомузикою»24 або «скупчення групи осіб у кількості понад
30 чоловік у сквері, який розташований у центрі міста може порушити сан�
епідемобстановку, що у подальшому вплине на здоров’я населення регіону»25.
Посилаючись на такі та схожі аргументи, органи місцевого самоврядування про�
сять або заборонити проведення масових заходів, або змінити місце проведен�
ня – з центральної частини населеного пункту на його околицю. Трапляються
випадки, коли суд відкриває провадження у справі за позовною заявою, яка
надійшла у день проведення масових заходів.
Так, прикладом дискусійного застосування положень ст. 11 Конвенції суда�
ми України є ухвала від 15 січня 2007 року Апеляційного суду Автономної Рес�
публіки Крим у справі № 22�а�1329/2007 р.26. Відповідно до фактів справи
18 грудня 2006 року до Алуштинської міської ради надійшла заява від 34 осіб
кримсько�татарської національності про проведення акції протесту на захист
духовної та культурної спадщини кримських татар на території скверу біля кіно�
театру «Шторм» по вул. Горького м. Алушти. Особи, які підписали заяву, поси�
лаються на те, що таким чином вони виказують своє обурення з приводу прий�
нятих міською радою рішень з питань проектування і реконструкції скверу у
кінотеатрі «Шторм». При виїзді на зазначене в заяві місце встановлено, що осо�
бами, які принесли заяву, захоплена територія у кінотеатрі «Шторм», перекриті
виїзди на територію паркової зони.
Алуштинська міська рада 19 грудня 2006 року звернулася до суду з
адміністративним позовом до представника групи кримських татар ОСОБА_1
про обмеження права проведення зборів – до тридцяти п’яти осіб – учасників
акції протесту на мотодромі по вул. 60 років СРСР м. Алушти.
Судом першої інстанції було встановлено, що заява до Алуштинської міської
ради надійшла, коли акція протесту вже проводилася.
Коституційне право
34
№
3
(1
6
),
2
0
0
9
24 Справа № 22�а�2543/07 за позовом Харківської міської ради до Харківського обласного
об’єднання громадян «Українська родина» про обмеження права на мирні зібрання шляхом заборо�
ни проведення марш�протесту з нагоди відзначення Міжнародного дня захисту корінних народів
світу в м. Харкові.
25 Справа № 22�а�1329/2007 р за адміністративним позовом Алуштинської міської ради до пред�
ставника групи кримських татар ОСОБА_1 про обмеження права проведення зборів.
26 Справа № 22�а�1329/2007 р за адміністративним позовом Алуштинської міської ради до пред�
ставника групи кримських татар ОСОБА_1 про обмеження права проведення зборів.
Оскільки Рішенням Конституційного Суду України від 19 квітня 2001 року
№ 4�рп/2001 вказано, що строк завчасного сповіщення має бути достатнім і для
того, щоб органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування могли
визначитися, наскільки проведення таких зібрань відповідає закону, та в разі
потреби, згідно з ч. 2 ст. 39 Конституції України, звернутися до суду для
вирішення спірних питань, суд першої інстанції дійшов висновку, що учасники
акції, не дотримавшись рішення про дозвіл на проведення акції від органа
місцевого самоврядування, на момент подання заяви до Алуштинської міського
ради вже проводили акцію. Судова колегія Апеляційного суду АР Крим підтри�
мала рішення суду першої інстанції і, вважаючи, що організаторами проведен�
ня акції не були виконані всі необхідні й суттєві, передбачені ч. 2 ст. 39 Консти�
туції України та ст. 11 Конвенції, умови для проведення цього масового заходу,
дійшла висновку про недотримання необхідного балансу між несприятливими
наслідками для прав, свобод та інтересів мешканців м. Алушти й іншого насе�
лення, і цілями, на досягнення яких були спрямовані оскаржувані дії.
Таке рішення, на нашу думку, є спірним. Відповідно до пункту 2 ст. 182
КАСУ позовна заява, яка надійшла в день проведення масових заходів, або
після цього, залишається без розгляду, оскільки сенсу в судовому рішенні після
початку заходів уже не буде27. Адже сенс сповіщення державних органів про
проведення масових заходів заздалегідь, тобто у прийнятні строки, що переду�
ють даті їх проведення, полягає не у проханні «дозволу» на їх проведення, як це
іноді інтерпретується самими ж уповноваженими органами, а у наданні можли�
вості відповідним державним органам вжити заходів щодо забезпечення право�
порядку та захисту інтересів інших осіб у разі проведення контрзаходів особами,
які мають протилежні погляди. Тобто якщо організатори мирних зібрань не
виконали свого конституційного обов’язку щодо сповіщення уповноважених
органів про проведення цих заходів заздалегідь, то у разі, скажімо, їх побиття
контрдемонстрантами вони не матимуть правових підстав дорікнути державі у
невиконанні її обов’язку щодо забезпечення безпеки осіб під час цього заходу.
Таке тлумачення випливає як з рішень ЄСПЛ щодо застосування ст. 11 Кон�
венції, зокрема, у справі «Платформа “Лікарі за життя” проти Австрії», так і
з рішення Конституційного Суду України у справі щодо завчасного сповіщення
про мирні зібрання, що «тривалість строків завчасного сповіщення має бути у
розумних межах і не повинна обмежувати передбаченого статтею 39 Конституції
України права громадян на проведення зборів, мітингів, походів і демонстрацій.
Такі строки мають слугувати гарантією реалізації цього права громадян»28.
Нехтування обов’язком завчасного сповіщення унеможливлює ефективне засто�
сування гарантій реалізації цього права, проте не може нівелювати саме право
на мирні зібрання.
Фулей Т. І. Право на свободу мирних зібрань: європейські стандарти та практика…
35
№
3
(1
6
),
2
0
0
9
27 Кодекс адміністративного судочинства України: Наук.�практ. комент.: У 2 т. / За заг. ред.
Р.О. Куйбіди. – К.: Книги для бізнесу, 2007. – Т. 2. – С. 399.
28 Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Міністерства
внутрішніх справ України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 39 Кон�
ституції України про завчасне сповіщення органів виконавчої влади чи органів місцевого самовря�
дування про проведення зборів, мітингів, походів і демонстрацій (справа щодо завчасного сповіщен�
ня про мирні зібрання) від 19 квітня 2001 року // Офіційний вісник України. – 2003. – № 28. –
Ст. 1379.
Водночас низка рішень апеляційних адміністративних судів свідчить про ро�
зуміння національними суддями європейських стандартів щодо права на свобо�
ду мирних зібрань. Зокрема, в ухвалі від 20 вересня 2007 року у справі
№ 22�а�2543/07 Харківський апеляційний адміністративний суд погодився з
висновком суду першої інстанції по справі про ненадання жодного доказу на
підтвердження позовних вимог, що марш�протест може створити реальну небез�
пеку заворушень чи злочинів, загрозу здоров’ю населення або правам і свободам
інших людей і зазначив, що проведення цього заходу не суперечить закону та не
порушує чиї�небудь права, свободи та інтереси. Іншим прикладом правильного
застосування ст. 11 Конвенції у національній судовій практиці може слугувати
постанова від 18 жовтня 2007 року Дніпропетровського апеляційного
адміністративного суду у справі № 22а�1546/0729.
Отже, аналіз рішень Європейського суду з прав людини щодо ст. 11 дає змогу
зробити висновок про тісний зв’язок права на свободу мирних зібрань зі стаття�
ми 8–10 Конвенції, покладення на державу певних позитивних зобов’язань та
виправдання заборони на проведення масових заходів лише у разі існування ре�
альної (не гіпотетичної) загрози виникнення порушень громадського порядку
чи захисту прав інших осіб при відповідному обґрунтуванні такої заборони.
Коституційне право
36
№
3
(1
6
),
2
0
0
9
29 Справа № 22а�1546/07 за позовом виконавчого комітету Запорізької міської ради до трудової
династії електронників ОСОБА_1�ОСОБА_2 про обмеження щодо реалізації права на мирні
зібрання.
|