Самоконтроль суду першої інстанції у цивільному процесі: правова регламентація та потреба удосконалення і розширення

В статье освещаются проблемные вопросы правовой регламентации и судебной практики, касающиеся самоконтроля суда над своими процессуальными действиями и судебными решениями, когда в горизонтальном порядке (то есть не через суд высшей инстанции) суд, который их совершил или постановил, вправе сам же и...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2009
Автор:	Луспеник, Д.Д.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України 2009
Теми:	Цивільне право та цивільний процес
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/14001
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Самоконтроль суду першої інстанції у цивільному процесі: правова регламентація та потреба удосконалення і розширення / Д.Д. Луспеник // Судова апеляція. — 2009. — № 3(16). — С. 58-66. — Бібліогр.: 14 назв. — укp.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-14001
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-140012010-12-08T12:02:37Z Самоконтроль суду першої інстанції у цивільному процесі: правова регламентація та потреба удосконалення і розширення Луспеник, Д.Д. Цивільне право та цивільний процес В статье освещаются проблемные вопросы правовой регламентации и судебной практики, касающиеся самоконтроля суда над своими процессуальными действиями и судебными решениями, когда в горизонтальном порядке (то есть не через суд высшей инстанции) суд, который их совершил или постановил, вправе сам же их и отменить, после чего принять новое решение. Этот судебный контроль является более эффективным и своевременным для защиты нарушенных прав, свобод и интересов субъектов права. Вместе с тем, чтобы не нарушать компетенцию местного суда в этом вопросе, в статье указываются правовые нормы, которые дают такое право суду, и разъясняется механизм применения такого права, а также условия, при которых эти вопросы возможно решать. Предлагается законодателю расширить полномочия суда в этом вопросе, не нарушая при этом принцип правовой определенности судебных актов и права участников процесса на обжалование судебных решений в вышестоящем суде. The article highlights problematic issues of legal regulation and court practice regarding self-monitoring of a court over its procedural operation and judicial rulings when horizontally (that is not via court of higher instance) a court which performed or ruled a judgment has a right to revoke its judgment and afterwards issue a new one. This judicial control appears to be more effective and timely to protect violated rights, liberties and interests of subjects to law. However, in order to prevent violation of competence of local courts in this issue, the article identifies legal regulations which empower courts with such right and explains the mechanisms of application of such right, as well as conditions under which these issues can be resolved. The legislator is offered to expand the authority of courts regarding this issue without violating the principle of legal definition of judicial act and right of participants of litigation to appeal judicial rulings in higher court. 2009 Article Самоконтроль суду першої інстанції у цивільному процесі: правова регламентація та потреба удосконалення і розширення / Д.Д. Луспеник // Судова апеляція. — 2009. — № 3(16). — С. 58-66. — Бібліогр.: 14 назв. — укp. XXXX-0026 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/14001 uk Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Цивільне право та цивільний процес Цивільне право та цивільний процес
spellingShingle	Цивільне право та цивільний процес Цивільне право та цивільний процес Луспеник, Д.Д. Самоконтроль суду першої інстанції у цивільному процесі: правова регламентація та потреба удосконалення і розширення
description	В статье освещаются проблемные вопросы правовой регламентации и судебной практики, касающиеся самоконтроля суда над своими процессуальными действиями и судебными решениями, когда в горизонтальном порядке (то есть не через суд высшей инстанции) суд, который их совершил или постановил, вправе сам же их и отменить, после чего принять новое решение. Этот судебный контроль является более эффективным и своевременным для защиты нарушенных прав, свобод и интересов субъектов права. Вместе с тем, чтобы не нарушать компетенцию местного суда в этом вопросе, в статье указываются правовые нормы, которые дают такое право суду, и разъясняется механизм применения такого права, а также условия, при которых эти вопросы возможно решать. Предлагается законодателю расширить полномочия суда в этом вопросе, не нарушая при этом принцип правовой определенности судебных актов и права участников процесса на обжалование судебных решений в вышестоящем суде.
format	Article
author	Луспеник, Д.Д.
author_facet	Луспеник, Д.Д.
author_sort	Луспеник, Д.Д.
title	Самоконтроль суду першої інстанції у цивільному процесі: правова регламентація та потреба удосконалення і розширення
title_short	Самоконтроль суду першої інстанції у цивільному процесі: правова регламентація та потреба удосконалення і розширення
title_full	Самоконтроль суду першої інстанції у цивільному процесі: правова регламентація та потреба удосконалення і розширення
title_fullStr	Самоконтроль суду першої інстанції у цивільному процесі: правова регламентація та потреба удосконалення і розширення
title_full_unstemmed	Самоконтроль суду першої інстанції у цивільному процесі: правова регламентація та потреба удосконалення і розширення
title_sort	самоконтроль суду першої інстанції у цивільному процесі: правова регламентація та потреба удосконалення і розширення
publisher	Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України
publishDate	2009
topic_facet	Цивільне право та цивільний процес
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/14001
citation_txt	Самоконтроль суду першої інстанції у цивільному процесі: правова регламентація та потреба удосконалення і розширення / Д.Д. Луспеник // Судова апеляція. — 2009. — № 3(16). — С. 58-66. — Бібліогр.: 14 назв. — укp.
work_keys_str_mv	AT luspenikdd samokontrolʹsuduperšoíínstancííucivílʹnomuprocesípravovareglamentacíâtapotrebaudoskonalennâírozširennâ
first_indexed	2025-07-02T15:46:22Z
last_indexed	2025-07-02T15:46:22Z
_version_	1836550647356325888
fulltext	ного і достатнього захисту прав на інтелектуальну власність, стимулювання міжнародного трансферу нових технологій, полегшення користувачам доступу до технологічних знань, ноу�хау тощо. Угода ТРІПС передбачає санкції проти порушників прав на інтелектуальну власність. Найбільш поширеними є правопорушення в галузі комп’ютерних програм і баз даних (захист здійснюється в рамках авторського права). Проте при всій важливості впорядкування міжнародних правил, створення солідної правової бази за всіма видами об’єктів світової торгівлі, включаючи то� варообіг наукомісткої продукції і прав на неї, питання управління правами власності на інтелектуальний продукт нині переросли межі юриспруденції, пе� ремістившись в економічну сферу. Володіння правами на найважливіші техно� логії й фундаментальні концепції забезпечують міцність конкурентних позицій бізнесу в набагато більшому ступені, ніж у галузі виробництва товарів і послуг. Знання, які знаходять форму такою, що охороняється законом інтелектуальної власності, отримують у цей час найвищу цінність. Самоконтроль суду першої інстанції у цивільному процесі: правова регламентація та потреба удосконалення і розширення Д. Д. Луспеник, кандидат юридичних наук, доцент, суддя Верховного Суду України В статье освещаются проблемные вопросы правовой регламентации и судебной практики, касающиеся самоконтроля суда над своими процессуальными действиями и судебными реше� ниями, когда в горизонтальном порядке (то есть не через суд высшей инстанции) суд, который их совершил или постановил, вправе сам же их и отменить, после чего принять новое решение. Этот судебный контроль является более эффективным и своевременным для защиты на� рушенных прав, свобод и интересов субъектов права. Вместе с тем, чтобы не нарушать ком� петенцию местного суда в этом вопросе, в статье указываются правовые нормы, которые да� ют такое право суду, и разъясняется механизм применения такого права, а также условия, при которых эти вопросы возможно решать. Предлагается законодателю расширить полно� мочия суда в этом вопросе, не нарушая при этом принцип правовой определенности судебных актов и права участников процесса на обжалование судебных решений в вышестоящем суде. The article highlights problematic issues of legal regulation and court practice regarding self�mon� itoring of a court over its procedural operation and judicial rulings when horizontally (that is not via court of higher instance) a court which performed or ruled a judgment has a right to revoke its judg� ment and afterwards issue a new one. This judicial control appears to be more effective and timely to protect violated rights, liberties and interests of subjects to law. However, in order to prevent violation of competence of local courts in this issue, the article identifies legal regulations which empower courts with such right and explains the mechanisms of application of such right, as well as conditions under which these issues can be resolved. The legislator is offered to expand the authority of courts regarding this issue without violat� ing the principle of legal definition of judicial act and right of participants of litigation to appeal judi� cial rulings in higher court. Цивільне право та цивільний процес 58 № 3 (1 6 ), 2 0 0 9 Відповідно до ч. 2 ст. 218 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК) після проголошення рішення суд, який його ухвалив, не може сам скасувати або змінити це рішення. Цим забезпечується така властивість судового рішення1, як його незмінність, гарантується стабільність судового рішення та забезпечується стабільність пра� вових відносин. Для перегляду судових рішень ЦПК передбачена чітко побудована інстан� ційна система. Водночас із цього загального правила є винятки і стосуються вони не можливості апеляційного чи касаційного оскарження судового рішен� ня, тобто так званого вертикального оскарження, а саме горизонтального оскар� ження та перегляду, коли відповідна скарга/заява про скасування чи зміну су� дового рішення подається до суду, що його ухвалив. Такі процесуальні повнова� ження суду першої інстанції є самоконтролем за своїми процесуальними діями та ухваленими судовими рішеннями. Саме цим усуваються неправильне засто� сування норм права, власні процесуальні недоліки та прорахунки. Інші вчені називають зазначені дії суду як первинний (власний) перегляд ухвалених рішень або позаінстанційний перегляд2, що за своєю суттю є аналогічними по� няттями. Деякі вчені самоконтроль суду називають факультативною, са� мостійною стадією цивільного процесу3, з чим погодитись неможливо, оскільки цим пропонується об’єднати доволі різні процесуальні дії, які можуть здійсню� ватись як до ухвалення рішення, так і після цього, а також навіть після набран� ня рішенням законної сили. Потреба в контролі суду першої інстанції за власними процесуальними діями та ухваленими судовими актами існує не тому, що апеляційний чи касаційний перегляди судових рішень не завжди є ефективними чи своєчасними. Законода� вець надає таку можливість саме суду першої інстанції, тому що, по�перше, щорічна судова статистика свідчить про те, що оскаржуються до вищих судових інстанцій не більше 3–5 % ухвалених судами першої інстанції судових рішень, а по�друге, ці вертикальні перегляди судових рішень здійснюються переважно після закінчення провадження у справі в суді першої інстанції, тобто після пев� ного проміжку часу, коли була допущена суддівська помилка і для її усунення доводиться застосовувати інші механізми, які для учасників процесу можуть бути значно затратними: зупинення виконання рішення до розгляду скарги (ст. 328 ЦПК), поворот виконаного рішення (ст. 380 ЦПК), які, до того ж, не завжди можуть усунути наслідки суддівських помилок. Як уже зазначалось, самоконтроль суду першої інстанції здійснюється як в ході судового розгляду, так і після закінчення розгляду та вирішення справи. За� значені дії місцевого суду законодавством якимось єдиним правовим терміном не названі, проте його дії, по�перше, чітко регламентуються нормами ЦПК, по� Луспеник Д. Д. Самоконтроль суду першої інстанції у цивільному процесі: правова … 59 № 3 (1 6 ), 2 0 0 9 1 Під судовим рішенням у статті пропонується розуміти як, власне, рішення суду по суті спору, так і ухвалу суду з процесуальних питань, що передбачено ст. 208 ЦПК України. 2 Терехова Л.А. Система пересмотра судебных актов в механизме судебной защиты. – М.: Волтерс Клувер, 2007. – С. 107, 288. 3 Тришина Е.Г. Проблема судебного контроля в гражданском судопроизводстве: Дис. ... канд. юрид. наук. – Саратов, 2000. – С. 19; Зайцев И.М. Самоконтроль суда первой инстанции в граждан� ском процессе // Российская юстиция. – 1998. – № 12. – С. 18–19. друге, мають певні межі, по�третє, усувають очевидні та невинні помилки, не по� рушуючи засадничих (основоположних) принципів процесу, і, по�четверте, по� милки виправляються тим судом, що їх допустив. Саме з’ясуванню такої правової регламентації присвячена стаття і, на нашу думку, такі повноваження суду першої інстанції слід удосконалювати і розши� рювати як для ефективного судового захисту, так і для своєчасного ухвалення законного, справедливого і обґрунтованого судового рішення. Важливим елементом більшості процесуальних дій суду щодо самоконтролю є те, що законом не встановлено певного строку як для подання заперечень чи скарги учасників процесу на такі дії суду, так і самі контрольні дії суду часто є безтемпоральними. Насамперед, контрольні дії суду першої інстанції (самоконтроль) стосовно своїх же судових актів здійснюються вже щодо першої стадії цивільного проце� су – стадії відкриття провадження у справі. Так, відкривши провадження у справі, в ході судового розгляду цей же суд контролює свою процесуальну діяльність самостійною перевіркою правильності таких дій (відкриття прова� дження у справі) і, встановивши, що позивач не мав суб’єктивного права на пред’явлення позову або порушив умови реалізації права на позов, вправі закри� ти провадження у справі (ст. 205 ЦПК) або залишити заяву без розгляду (ст. 207 ЦПК). Саме цим суд виявляє і усуває свою ж помилку на попередніх стадіях про� цесу, яка, як уже зазначалось, не завжди залежить від суду (якщо щодо юрис� дикції спору суд повинен визначитись сам, правильно застосувавши норми пра� ва, то щодо наявності іншого тотожного спору в суді суд у більшості випадків та� кою інформацією при відкритті провадження у справі володіти не може). Наданий законодавцем суддівський самоконтроль є абсолютно виправданим, оскільки це відповідало б завданням цивільного судочинства (ст. 1 ЦПК). Адже змушувати суд за будь�яким позовом ухвалювати рішення по суті спору лише для того, аби вищестоящий суд, установивши зазначені вище порушення і через значний проміжок часу, скасував це рішення із закриттям провадження у справі чи залишенням заяви без розгляду є неефективним правовим засобом захисту. Абсолютно логічним виявляється і аналогічне право суду в окремому прова� дженні. Якщо суд, виходячи з підстави заяви не зміг при відкритті провадження у справі виявити спір про право, то він вправі, встановивши це під час розгляду справи, залишити заяву без розгляду, а не безпредметно доводити справу до по� милкового рішення по суті заяви (ч. 6 ст. 235 ЦПК). На жаль, суди першої інстанції недостатньо використовують надане їм зако� нодавцем право контролювати свої процесуальні дії, що призводить до суддівських помилок, які змушені виправляти вищі судові інстанції. Аналогічні контрольні дії щодо своїх ухвал вчиняє суд першої інстанції і сто� совно інституту підсудності, порушення яких допускаються з різних причин: як через суддівські помилки, так і через неповноту інформації, що надається суду учасниками процесу. Зокрема, відкривши провадження у справі з порушенням правил підсудності (глава 1 розділу III ЦПК), що водночас є порушенням ч. 3 ст. 6 Закону України «Про судоустрій України», згідно з якою ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом, суду першої інстанції надано право за пев� Цивільне право та цивільний процес 60 № 3 (1 6 ), 2 0 0 9 них умов передати справу до іншого суду (ст. 116 ЦПК) і цей суд зобов’язаний буде прийняти справу до свого провадження, позаяк спори між судами про підсудність не допускаються (ст. 117 ЦПК). Слід звернути увагу на те, що усунути свої ж порушення правил підсудності ЦПК надає суду у випадках, передбачених пунктами 1 і 2 ч. 1 ст. 116 ЦПК, на відміну від положень ЦПК 1963 року, незалежно від того, на якій стадії процесу це порушення буде виявлено4. Тому при проведенні попереднього судового засідання суду належить більше уваги приділяти питанню дотримання правил підсудності. Крім того, невикористання наданих суду першої інстанції нормами ЦПК можливостей щодо самоконтролю за дотриманням правил територіальної виключної підсудності є безумовною підставою для скасування судового рішен� ня з направленням справи на новий розгляд до суду, якому вона підсудна (пункт 6 ч. 1 ст. 311, пункт 6 ч. 1 ст. 338 ЦПК). Якщо суд першої інстанції не погоджується із заявою (скаргою) однієї із сторін про передачу справи на розгляд до іншого суду, цей учасник процесу мо� же оскаржити відповідну ухвалу в апеляційному порядку (пункт 5 ч. 1 ст. 293 ЦПК). Проте часто відповідач не подає заяву до суду першої інстанції, а одразу подає апеляційну скаргу на ухвалу про відкриття провадження у справі у зв’яз� ку з порушенням правил підсудності, що не сприяє оперативності судового роз� гляду та його ефективності й дотримання строків розгляду справи. Згідно з ч. 1 ст. 157 ЦПК суд розглядає справу не більше 2�х місяців, за певними категоріями справ – не більше 1�го місяця з дня відкриття провадження у справі. Таким чи� ном, відкривши провадження у справі, строк розгляду справи почався обчислю� ватися, а подання апеляційної скарги на таку ухвалу і перенесення її розгляду значно порушує цей строк. У багатьох випадках такі ухвали суду залишаються без змін, а за порушення строку розгляду справи все одно відповідатиме суд, хо� ча його провина не завжди наявна і більшість відповідачів оскаржують ухвалу про відкриття провадження у справі з мотивів порушення судом правил підсуд� ності, здебільшого, лише задля затягування розгляду справи, зловживаючи своїм правом5. Вважаємо, що в цьому разі законодавець міг би надати суду першої інстанції, крім права змінювати підсудність згідно зі ст. 116 ЦПК, ще і право самому ска� совувати ухвалу про відкриття провадження у справі через порушення правил територіальної підсудності, а відмова у скасуванні цієї ухвали може бути оскар� жена в апеляційному порядку. Під час судового розгляду норми ЦПК надають суду першої інстанції багато можливостей контролювати власні процесуальні дії, усувати свої недоліки, зок� рема в інституті доказування. Так, суду надано право повторно здійснювати процесуальні дії з надання та дослідження доказів. З цією метою він вправі повторно допитати учасників цивільного процесу, поставити додаткові запитання експерту, призначити по� Луспеник Д. Д. Самоконтроль суду першої інстанції у цивільному процесі: правова … 61 № 3 (1 6 ), 2 0 0 9 4 Проблеми теорії та практики цивільного судочинства: Моногр. / За заг. ред. проф. В.В. Комаро� ва. – Х., 2008. – С. 271–274. 5 Луспеник Д.Д. Порушення строків розгляду справ узаконено новим ЦПК або проблеми доступ� ності правосуддя та шляхи їх вирішення // Адвокат. – 2005. – № 7. – С. 3–8. вторну чи додаткову експертизу. Крім цього, згідно зі ст. 192 ЦПК після з’ясу� вання всіх обставин справи та перевірки їх доказами головуючий надає сторо� нам та іншим особам, які беруть участь у справі, ще одну можливість дати додат� кові пояснення, які можуть доповнити матеріали справи. Нові як фактичні, так і правові обставини можуть бути наведені безпосередньо в судових дебатах (ст. 194 ЦПК) або з’ясуватись і в нарадчій кімнаті при ухваленні рішення (ст. 195 ЦПК), після чого суд поновлює судовий розгляд і додатково з’ясовує об� ставини справи. Все це свідчить про контрольні дії суду над своїми процесуаль� ними діями, що направлені на ухвалення законного і обґрунтованого рішення. Також на цій стадії процесу до самоконтролю суду першої інстанції над своїми проміжними ухвалами відноситься й надане законодавцем право цьому ж суду переглянути (скасувати) ухвалу про відмову в задоволенні певного про� цедурного клопотання. Так, статтею 168 ЦПК зазначено, що ухвала суду про відмову в задоволенні клопотання не перешкоджає повторному його заявленню. Про це ж зазначено в пункті 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами процесуального законодавства при роз� гляді цивільних справ по першій інстанції» від 21 грудня 1990 року № 9 (зі змінами, внесеними постановами від 25 грудня 1992 року № 13 та від 25 травня 1998 року № 15). Водночас у цьому разі суду слід більш чітко застосовувати свої процесуальні повноваження щодо перешкоджання такому учаснику процесу зловживати правом, затягуючи процес. Під час судового розгляду суду першої інстанції надано право здійснювати самоконтроль і щодо ухвал про забезпечення позову. Адже відомо, що заходи за� безпечення позову вживаються без повідомлення відповідача, без отримання від нього пояснень, а лише на підставі інформації, однобічно наданої позивачем і без подання ним доказів, адже за законом їх подання водночас із пред’явленням позову не передбачено обов’язковим6. Проте, отримавши пояснення іншої сто� рони або надані відповідні докази, які спростовують первинну інформацію про необхідність забезпечення позову, суд вправі як допустити заміну способу забез� печення позову, так і скасувати свою ухвалу про вжиті заходи забезпечення по� зову (ст. 154 ЦПК). На жаль, судова практика свідчить, що при проведенні по� переднього судового засідання, які здебільшого проводяться формально, суди майже не з’ясовують питання доцільності вжитих при пред’явленні позову за� ходів забезпечення позову. Більшість дій щодо самоконтролю судом першої інстанції здійснюються після ухвалення судового рішення, тобто після закінчення судового розгляду. До них належать, зокрема: доповнення або виправлення журналу/протоколу судо� вого засідання (статті 199, 200 ЦПК); усунення неповноти судового рішення (статті 219–221 ЦПК); скасування судового наказу (ст. 106 ЦПК); скасування заочного рішення (ст. 232 ЦПК); скасування рішення у зв’язку з нововиявлени� ми обставинами (ст. 365 ЦПК). Деякі вчені до самоконтролю судом першої інстанції відносять скасування ним ухваленого рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або Цивільне право та цивільний процес 62 № 3 (1 6 ), 2 0 0 9 6 У цьому разі доречними є пропозиції науковців щодо внесення змін до ЦПК України та зо� бов’язання особи, яка подала заяву про забезпечення позову, надати докази на її підтвердження. оголошення її померлою (ст. 250 ЦПК), скасування свого ж рішення про обме� ження цивільної дієздатності фізичної особи чи визнання її недієздатною (ст. 241 ЦПК)7. Проте ці випадки, на нашу думку, є не самоконтролем суду над своїми судовими актами, тобто їх скасування через допущену помилку, а є зви� чайною схожістю процесуальних інститутів, оскільки первинно ухвалені судові рішення не були помилковими чи незаконними стосовно застосування права і повністю відповідали обставинам справи на час їх ухвалення, проте з’явилися обставини, які зумовлюють потребу в перегляді судового рішення. Фіксування судового процесу є однією з гарантій гласності судового процесу як засадничого принципу правосуддя. Вона означає обов’язковість процесуаль� но�документального оформлення актів�документів, які фіксують процесуальні дії суду, сторін та інших учасників цивільного процесу, а також обставини, фак� ти при розгляді справи8. Самоконтроль направлений на забезпечення належної якості процесуальних документів суду, позаяк недотримання встановлених пра� вил при складанні та оформленні протоколів позбавляє їх доказової сили і про� цесуального значення. Саме тому законодавцем надано право особам, які беруть участь у справі, знайомитися із технічним записом судового засідання, журна� лом/протоколом судового засідання та подавати зауваження щодо неповноти та неправильності їх запису. Нерідко учасники процесу використовують подання зауважень на журнал/протокол судового засідання для затягування направлен� ня справи до вищестоящого суду в разі подання скарги9. Незважаючи на це, суди повинні ретельно контролювати оформлення секретарем судового засідан� ня судових актів, які фіксують судовий процес та розглядати подані на них зауваження не так, начебто це «зайва робота, яка ускладнює процес», а усвідом� лювати значення цієї самоконтрольної роботи, зокрема для стадій перегляду судового рішення. Як зазначається у пункті 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення» від 29 грудня 1976 року № 11 (з відповідними змінами), постановлене у справі рішення має бути гранично повним, зрозумілим, чітким, обов’язково мати вступну, описову, мотивувальну та резолютивну частини і ви� кладеним у послідовності, встановленій ЦПК. Однак у судовій практиці, на жаль, частими є випадки, що судові акти мають дефект неповноти, тобто містять у своєму змісті недоліки про таку інформацію, яка з огляду на вимоги цивільного процесуального закону підлягає обов’язково� му включенню до нього. Водночас така неповнота судового акта, хоча і означає його певну дефектність, але вона не пов’язана з помилковістю висновків суду з того чи іншого питання по суті спору. Усунути неповноту судового акта може лише суд, який його ухвалив, позаяк суд вищої інстанції не вправі підміняти собою суд першої інстанції, він не може в апеляційному чи касаційному порядку перевіряти законність і обґрунто� Луспеник Д. Д. Самоконтроль суду першої інстанції у цивільному процесі: правова … 63 № 3 (1 6 ), 2 0 0 9 7 Зайцев И.М. Самоконтроль суда первой инстанции в гражданском процессе // Российская юс� тиция. – 1998. – № 12. – С. 18. 8 Проблеми теорії та практики цивільного судочинства: Моногр. / За заг. ред. проф. В.В. Комаро� ва. – Х., 2008. – С. 628. 9 Луспеник Д.Д. Настільна книга професійного судді при розгляді цивільних справ (складання судових процесуальних документів за новим ЦПК України). – Х., 2005. – С. 248. ваність рішення суду в частині, що не ухвалена, тим паче, що немає предме� та/об’єкта судової перевірки. Законодавець надав суду першої інстанції широкий спектр можливостей для усунення неповноти судового акта: виправлення описок та арифметичних поми� лок (ст. 219 ЦПК), ухвалення додаткового рішення (ст. 220 ЦПК), роз’яснення рішення (ст. 221 ЦПК), відстрочку, розстрочку його виконання, вжиття заходів для забезпечення його виконання (ст. 217 ЦПК). Зазначену неповноту судового акта зазвичай називають зовнішньою, вони вказують на очевидні помилки суду, порядок їх усунення нескладний та чітко регламентований процесуальним законом. Зокрема, при виправленні описок чи арифметичних помилок маються на увазі такі неточності, які впливають на можливість реалізації рішення чи його правосудності, наприклад, перекручування прізвища, ім’я, по батькові сторін, складу суду та інші аналогічні граматичні помилки. Арифметичні помилки мо� жуть стосуватися неправильного підрахунку сум, які підлягають стягненню, ча� сток у праві власності на будівлю тощо. Проте, якщо неправильне визначення суми, що підлягає стягненню, було наслідком застосування судом закону чи іншого нормативно�правового акта, який не підлягав застосуванню, позаяк містив інші правила розрахунків для стягнення суми, то це не дає права на ви� правлення арифметичних помилок у рішенні суду, а є підставою для оскаржен� ня рішення в апеляційному порядку10. У статті 220 ЦПК наведено перелік випадків, коли суд з власної ініціативи чи за заявою осіб, які беруть участь у справі, може ухвалити додаткове рішення. Цей перелік є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. Суд не вправі під видом ухвалення додаткового рішення змінювати зміст ухваленого рішення чи вирішити інші питання, які не були досліджені в судовому засіданні та з при� воду яких сторонами не давалися пояснення. Додаткове рішення може бути ух� валене тим судом, що ухвалив рішення, а не іншим судом, наприклад за місцем виконання рішення суду. У тих випадках, коли рішення суду не містить недоліків, що можуть бути усу� нені лише ухваленням додаткового рішення, а містить неточності, ускладнює його реалізацію, можна їх усунути шляхом роз’яснення рішення. З огляду на те, що роз’яснення рішення необхідне для усунення перешкод у його реалізації, воно можливе лише в тому разі, якщо рішення ще не виконане або не закін� чився строк, протягом якого рішення може бути пред’явлене до примусового виконання. Рішення суду про відмову в задоволенні позову не підлягає при� мусовому виконанню, тому, на нашу думку, це виключає можливість його роз’яснення. У порядку горизонтального оскарження подаються заява боржника щодо ви� даного судового наказу та заява відповідача про перегляд заочного рішення, а також заява про перегляд рішення у зв’язку з нововиявленими обставинами. При їх розгляді в повній мірі реалізується самоконтроль судом першої інстанції своїх судових актів. У наведених випадках мова йде не про усунення зовнішньої Цивільне право та цивільний процес 64 № 3 (1 6 ), 2 0 0 9 10 Балюк М.І., Луспеник Д.Д. Практика застосування Цивільного процесуального кодексу Ук� раїни (цивільний процес у питаннях і відповідях): коментарії, рекомендації, пропозиції. – Х., 2008. – С. 379. неповноти судового акта, а про його заміну, перевірку його правильності та за� конності, таким чином здійснюється власний перегляд судових рішень. Фактично через процедуру скасування судового наказу боржник реалізує право, аналогічне праву оскарження рішення в позовному чи окремому прова� дженнях через суд вищої інстанції. Заперечуючи проти виконання судового на� казу, боржник реалізує і право на подання своїх доводів та заперечень проти за� яви стягувача. Процедура скасування судового наказу доволі спрощена як по суті, так і за строками, без виклику сторін і достатньо одних, навіть немотивова� них, заперечень боржника. При розгляді заяви про перегляд заочного рішення та його скасування суд, що його ухвалив, повинен у сукупності встановити таке: 1) що неявка відповіда� ча з поважних причин; 2) з об’єктивних причин про їх наявність він не міг повідомити суд; 3) що відповідач надав обґрунтовані докази, які свідчать про те, що вони можуть вплинути на рішення суду. Таким чином, суд не перевіряє за� конність і обґрунтованість заочного рішення, а при його скасуванні не вказує, яке рішення має бути ухвалене при новому розгляді справи. Узагальнення судової практики ухвалення та перегляду судами заочних рішень свідчить про те, що часто інститут заочного розгляду справи відповідачі та їх представники використовують для зловживання своїми процесуальними правами та затягування розгляду справи і, таким чином, він стає не процесуаль� ною санкцією для відповідача, як це передбачалось законом, а певною пільгою для нього11. Отже, з одного боку, самоконтроль – скасування заочного рішення судом, що його ухвалив, слугує цілі поновлення порушеного права відповідача та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, а з другого – свідчить про до� пущені судом процесуальні порушення, які надзвичайно впливають на строки розгляду справи. Доказова процесуальна діяльність має бути проведена судом і при розгляді заяви про перегляд судового рішення у зв’язку з нововиявленими обставинами, в ході якого суд перевіряє, чи відповідають факти, про які заявляє заявник, оз� накам нововиявлених обставин і зобов’язаний відрізнити їх від нових доказів та нових обставин, які можуть становити лише підставу для нового позову, що, на жаль, не завжди правильно враховується судами першої інстанції12. Законодавцем зазначена самоконтрольна функція, тобто скасування ухвале� ного рішення не судом вищої інстанції, а судом, що його ухвалив, застосована з огляду на те, що істотні обставини, про які стало відомо після ухвалення судово� го рішення та набрання ним законної сили, є настільки очевидними, що помил� ковість судового рішення може бути усунена без передачі справи до суду вищої інстанції. При цьому процедура розгляду заяви про перегляд судового рішення у зв’язку з нововиявленими обставинами детально виписана законодавцем, що при її чіткому і точному дотриманні порушень норм права не повинно бути. Водночас слід звернути увагу на схожість цієї стадії процесу з касаційним пе� реглядом судового рішення, оскільки обидва види перегляду застосовуються Луспеник Д. Д. Самоконтроль суду першої інстанції у цивільному процесі: правова … 65 № 3 (1 6 ), 2 0 0 9 11 Практика ухвалення та перегляду судами заочних рішень у цивільних справах // Вісник Верховного Суду України. – 2007. – № 10. – С. 25–35. 12 Бородін М.М. Перегляд судових рішень у зв’язку з нововиявленими обставинами у цивільних справах // Вісник Верховного Суду України. – 2008. – № 8. – С. 10–13. щодо судових рішень, що набрали законної сили. Проте їх відмінність полягає у тому, що перегляд судового рішення у зв’язку з нововиявленими обставинами викликаний не помилкою суду, а відкриттям нових обставин, які суду не були і не могли бути відомими на час розгляду справи. Наведені вище законодавчі положення щодо можливості суду першої інстанції в порядку самоконтролю усувати допущені ним недоліки та процесу� альні порушення без передачі справи до суду вищої інстанції, що значно скоро� чує строки розгляду справи та ефективно поновлює певну сторону процесу в правах, вказують на те, що законодавцем процедуру самоконтролю можна було б розширити щодо тих випадків, у яких це допустимо, виходячи із основополож� них принципів цивільного процесу і про деякі з них вище вже йшлося. Крім того, виправданим є надання суду першої інстанції можливості в судо� вому засіданні переглянути свою ухвалу про залишення заяви без розгляду, як� що позивач повторно не з’явився в судове засідання без поважних причин і не просив про розгляд справи за його відсутності (пункт 3 ч. 1 ст. 207 ЦПК). Судо� ва статистика свідчить про те, що кількість скасованих таких ухвал судом вищої інстанції є доволі значною. Причинами цьому є як неналежне повідомлення су� дом учасників процесу, так і відсутність належного державного фінансування судів на поштові відправлення, зловживання учасниками процесу своїми про� цесуальними обов’язками щодо своєчасної явки до суду чи повідомлення про не� бажання взяти участь у розгляді справи, так і через певні законодавчі розбіж� ності між норами ЦПК та Законом України «Про поштовий зв’язок» щодо порядку вручення судових повісток13. Для перегляду ухвали зазначеного виду достатньо встановити причину неяв� ки позивача та чому про поважну причину неявки не було повідомлено суд, а відмова у скасуванні цієї ухвали може бути оскаржена в апеляційному порядку. Такий порядок існує, зокрема, в ЦПК РФ (ч. 3 ст. 223), проблем у її застосуванні немає, як і критики цієї норми права з боку вчених та практиків14, яка надзви� чайно скорочує можливість захисту позивачем свого порушеного права. Таким чином, від того, наскільки суди будуть вірно застосовувати надані їм нормами ЦПК контрольні функції щодо своїх процесуальних дій та судових актів (самоконтроль), зрозуміють їх призначення, межі дії та механізм ре� алізації залежить покращення роботи судів першої інстанції, їх ефективність для виконання завдання цивільного судочинства та ухвалення законних і обґрунтованих судових рішень, від чого залежить авторитет судової гілки влади, а також зменшить навантаження на суди вищих судових інстанцій. Цивільне право та цивільний процес 66 № 3 (1 6 ), 2 0 0 9 13 Балюк М.І., Луспеник Д.Д. Практика застосування Цивільного процесуального кодексу Украї� ни (цивільний процес у питаннях і відповідях): коментарії, рекомендації, пропозиції. – Х., 2008. – С. 170–173. 14 Гражданский процесс: Учеб. / Под общ. ред. Н.М. Коршунова. – С. 363; Терехова Л.А. Система пересмотра судебных актов в механизме судебной защиты. – М.: Волтерс Клувер, 2007. – С. 115.

Самоконтроль суду першої інстанції у цивільному процесі: правова регламентація та потреба удосконалення і розширення

Репозитарії

Схожі ресурси