З нових документів до історії Сіверщини (ХVІІ-ХVІІІ ст.) (частина 10)

У публікації представлені документи І. Новицького та інших старшин.

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2018
Автори:	Мицик, Ю., Тарасенко, І.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України 2018
Назва видання:	Сiверянський лiтопис
Теми:	Церковна старовина
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/141729
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	З нових документів до історії Сіверщини (ХVІІ-ХVІІІ ст.) (частина 10) / Ю. Мицик, І. Тарасенко // Сiверянський лiтопис. — 2018. — № 3. — С. 69-101. — Бібліогр.: 6 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-141729
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1417292018-09-12T01:23:12Z З нових документів до історії Сіверщини (ХVІІ-ХVІІІ ст.) (частина 10) Мицик, Ю. Тарасенко, І. Церковна старовина У публікації представлені документи І. Новицького та інших старшин. В публикации представлены документы І. Новицкого и других старшин. In publications presented documents of I.Novicky and pette officers. 2018 Article З нових документів до історії Сіверщини (ХVІІ-ХVІІІ ст.) (частина 10) / Ю. Мицик, І. Тарасенко // Сiверянський лiтопис. — 2018. — № 3. — С. 69-101. — Бібліогр.: 6 назв. — укр. 2518-7430 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/141729 94 (477) uk Сiверянський лiтопис Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Церковна старовина Церковна старовина
spellingShingle	Церковна старовина Церковна старовина Мицик, Ю. Тарасенко, І. З нових документів до історії Сіверщини (ХVІІ-ХVІІІ ст.) (частина 10) Сiверянський лiтопис
description	У публікації представлені документи І. Новицького та інших старшин.
format	Article
author	Мицик, Ю. Тарасенко, І.
author_facet	Мицик, Ю. Тарасенко, І.
author_sort	Мицик, Ю.
title	З нових документів до історії Сіверщини (ХVІІ-ХVІІІ ст.) (частина 10)
title_short	З нових документів до історії Сіверщини (ХVІІ-ХVІІІ ст.) (частина 10)
title_full	З нових документів до історії Сіверщини (ХVІІ-ХVІІІ ст.) (частина 10)
title_fullStr	З нових документів до історії Сіверщини (ХVІІ-ХVІІІ ст.) (частина 10)
title_full_unstemmed	З нових документів до історії Сіверщини (ХVІІ-ХVІІІ ст.) (частина 10)
title_sort	з нових документів до історії сіверщини (хvіі-хvііі ст.) (частина 10)
publisher	Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
publishDate	2018
topic_facet	Церковна старовина
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/141729
citation_txt	З нових документів до історії Сіверщини (ХVІІ-ХVІІІ ст.) (частина 10) / Ю. Мицик, І. Тарасенко // Сiверянський лiтопис. — 2018. — № 3. — С. 69-101. — Бібліогр.: 6 назв. — укр.
series	Сiверянський лiтопис
work_keys_str_mv	AT micikû znovihdokumentívdoístoríísíverŝinihvííhvííístčastina10 AT tarasenkoí znovihdokumentívdoístoríísíverŝinihvííhvííístčastina10
first_indexed	2025-07-10T13:22:29Z
last_indexed	2025-07-10T13:22:29Z
_version_	1837266371852894208
fulltext	Сіверянський літопис 69 © о. Мицик Юрій Андрійович – доктор історичних наук (м. Київ); © Тарасенко Інна Юріївна – кандидат історичних наук (м.Київ). МОВОЮ ДОКУМЕНТІВ УДК 94 (477) о. Юрій Мицик, Інна Тарасенко. З НОВИХ ДОКУМЕНТІВ ДО ІСТОРІЇ СІВЕРЩИНИ (ХVІІ-ХVІІІ ст.) (частина 10) У публікації представлені документи І. Новицького та інших старшин. Ключові слова: універсал, лист, гетьман, манастир. Тут ми продовжуємо уводити до наукового обігу документацію, яка стосується Сіверщини (про наші пошуки в архівосховищах і необхідність публікації документів з історії Сіверщини вже говорилось у попередніх частинах даної статті). Усього в цій частині статті наводяться тексти 51 документа, в т. ч. 5 у вигляді реґестів (№№ 3, 5, 6, 14, 15). Тут явно переважають документи ХVІІ ст. Це пояснюється тим, що ми намагалися увести до наукового обігу давніші документи, яких збереглося менше і які важче читати. Вони зберігаються переважно в Інституті рукописів Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського) (далі – ІР НБУВ). Тільки 5 документів були виявлені в інших архівосховищах: три (№№ 35, 37, 42) – в Центральному державному історичному архіві України у Києві (далі – ЦДІАУК), два (№№ 14-15) – у відділі рукописів (далі – ВР) бібліотеки Ягелонського університетув Кракові (далі – БЯ). Серед документів цієї частини нашої статті необхідно знову виділити ті, котрі доповнюють «Український Дипломатарій ХVІ-ХVІІІ ст.» і «Український Православний Дипломатарій ХVІ-ХVІІІ ст.», тобто документи гетьманів та іншої старшини. Тут представлені документи гетьманів Якима Сомка (наказний) (1), Івана Скоропадського (2), генеральної старшини (1), генеральних суддів Михайла Вуяхевича і Василя Кочубея (2), генерального хорунжого Якима Горленка (1), полковників: колективний лівобічних полковників (1), ніжинських Василя Золотаренко (1) та Івана Обидовського (1), прилуцького Гната Ґалаґана (1), чернігівського Оникія Силича (1); сотників: коропського (2), новомлинського (1), стародубського осавула Семена Березовського (1), царського воєводи у Ніжині Семена Шаховського (1). Один універсал написаний королем Речі Посполитої Яном Казимиром. З документів церковних ієрархів представлені листи ігумена Свято-Микільського Рихлівського монастиря Луки Григоровича (4). Адресатами листів виступають не менш значні люди: гетьман Данило Апостол (2), цар Олексій (1), охочекомонний полковник Ілля Новицький (6), ніжинський полковник Василь Золотаренко (1), охочекомонні полковники (1), чернігівський архієпископ Лазар Баранович (1), ніжинський протопоп Мефодій Филимонович (призначений у Москві як «єпископ»), князь Василь Волконський (4), канцлер Г. І. Головкін та ін. Відкриває дану публікацію випис з книг остерського замку 1629 р., котрий містить у собі купчу остерського боярина Iвaна Богуша літківських земель Пeтрові Tростяненку, також остерському боярину. Названі імена свідків – інших остерських бояр, остерського старости (Олександр Войський). Далі йде велика група документів, 70 Сіверянський літопис яка знаходиться у фондах «Сибірського приказу» та «Польських справ» Російського державного архіву давніх актів (далі – РДАДА). У 1927–1929 рр. Михайло Грушевський направив у Москву невелику групу істориків: В.С. Єфимовський (між іншим уродженець с. Берестовець Борзнянського р-ну), Д.О.Кравцов, В.Д. Юркевич та ін., яка проводила архівні пошуки («кверенди») і копіювала чи робили реґестри з найважливіших і досі невідомих документів з історії України ХVІІ-ХVІІІ ст. Цікаво, що багато таких документів вони виявили у фонді «Сибірського приказу», які помилково були до нього включені і тому були поза зоною пошуків дослідників. Ці матеріали зберігаються нині у ІР НБУВ і частину з них ми уводимо в науковий обіг, продовжуючи справу учнів і співробітників Грушевського. Тут ми друкуємо документи 1662 р., які переважно стосуються Козелецької ради, на котрій переяславського полковника Якима Сомка було проголошено наказним гетьманом, насамперед про її підготовку (3-7). У цьому головна цінність цих документів. Крім того, в них містяться дані щодо лівобічних полковників (4,12), наводяться незвісні імена (військовий суддя Тимофій Гуляницький), уточнюється час їхньої каденції, як от миргородського полковника Павла Царенка (Апостола), котрий був на цій посаді не пізніше квітня 1662 р., а досі фіксували його у такій якості у грудні того ж року (1). Можливо, під піщанським полковником (!) Костянтином, згадуваним у червні 1662 р., слід мати на увазі піщанського сотника Костя Федоровича доби Національно-визвольної війни 1648–1658 рр. (згадується під 1649 р.) (2). У відписці воєводи С. Шаховського (10) є цікаві дані про українського літописця Романа Ракушку-Романовського, котрий у цей час діяв як сотник, повертався з Москви через Глухів і повідомляв вісті про вій- ськові дії на Правобережжі, отримані від якогось глухівського козака. Тут згадується правобережний полковник Макуха (бій під Прилукою). Цей Макуха пізніше буде білоцерківським полковником у гетьмана Ханенка (1672–1674). Про Ракушку-Ро- мановського – посла В. Золотаренка до царя Олексія йдеться й у документі № 11. Наступні 3 документи (13-14) стосуються походу військ Речі Посполитої 1663- 1664 рр. на Лівобережну Україну. Першим з них є універсал короля Яна-Казимира 1663 р., яким він звільняв від податків, чиншів тощо остерську шляхту. Тут явно від- чувається намагання короля привернути на свій бік шляхту лівобічної Гетьманщини. З Остра ж був написаний і лист шляхтича Бєлінського (14), у котрому розкривалися наміри коронного війська йти походом на Батурин. Лист № 15 був писаний з табору під Коропом і у ньому змальовувалася ситуація на початку 1664 р. (події в Борзні, Коропі, Нових Млинах, Ромнах, Салтиковій Дівиці, Сосниці, Батурині). Цікаво, що сам король обмежився тим, що спалив передмістя останнього, а штурм доручив Яну Собеському, майбутньому королю, та наказному гетьману Івану Богуну. У зібраннях ІР НБУВ ми звернули увагу на рукопис ХІХ ст., який містив копії судової книги Борзни 60-х рр. ХVІІ ст. Частину з цих документів ми наводимо нижче (№ 16). В них проливається світло на повсякденне життя міста і згадуються й інші населені пункти (Вороніж, Шаповалівка тощо). До цих документів тематично прилягають купчі з окремих справ пізнішого часу (всього 9: №№ 23, 24, 36, 45,46, 48- 51). У першій з них ідеться про продаж млина на р. Борзенці наміснику Борзнянської протопопії, священику Свято-Троїцького храму, Василю Величковському, у другому (24) – про крадіжку бджіл у жителя с. Кунашівки (суч. Ніжинського р-ну). Тут згадується й Адамівка. На жаль, не можна точно сказати про яку Адамівку йдеться: чи ту, яка в Борзнянському р-ні (це більш вірогідно), чи в суч. Носівському р-ні. У купчій 1703 р. йшлося про продаж млина попадею – удовою о. Симеона, священика Свято-Микільського храму в Красному Колядині (суч. Талалаївского р-ну). Ще шість купчих (№ 45, 46, 48-51) були створені в середині–останній третині ХVІІІ ст. У перших двох ішлося про продаж землі козаками Борнянської сотні Лазарем Трубою та Василем Селезнем мешканцю Борзни Івану Круглику. У наступних двох ішлося про продаж землі козаком тієї ж сотні Омеляном Шевернею козакам Прокопу Тоцькому та Матію Шурмелю. Нарешті останні дві купчі стосуються продажу двору міщанином Новгорода-Сіверського Юрієм «Конах Карпаевим» раднику казенної палати Сергію Дергуну. Вони цікаві й тим, що проливають світло на топоніміку й склад урядовців Сіверянський літопис 71 Новгорода-Сіверського. Борзнянщини стосується й «доношение» 1765 р. козаків Бахмацької сотні в Малоросійську колегію (47), в якому вони просили про видання указу, котрий би ствердив їхнє право власності на гаї та сіножаті. Це було викликано свавіллям обмачевського старости Купчинського в часи гетьманату Скоропадського: староста рубав козацькі гаї і косив сіно на козацьких луках. Гетьман вжив заходів, але після його смерті новий староста продовжив свавілля, а звернення козаків до Малоросійської колегії залишалися без наслідків. У листі генеральної старшини (Петро Забіла, Іван Самойлович, Іван Домонтович, Карпо Мокрієвич) до Лазаря Барановича 1672 р. викладаються причини скинення з гетьманства Дем’яна Многогрішного (17). Наступні понад 10 листів походять з архіву охочокомонного полковника Іллі Новицького. Автором чотирьох із них (1680-1681 рр., №№ 18-21) був ігумен Свято-Микільського Рихлівського монастиря Лука Григорович. Свого часу два десятки його листів були надруковані нами в «Сіверянському літописі» (далі – СЛ) (3), але ці чотири документи не були в їхньому числі. Вони містять поздо- ровлення з релігійними святами, подяки за прислання подарунків і взаємні подарунки, наприклад, осетра, якого ченці спіймали в Сеймі (?!), нагадування про виконання обіцянок дати срібло на лампу чи кадильницю, коня, жита та ін.; згадки про зустрічі з Новицьким у Батурині, про поїздку ігумена Луки в Чернігів тощо. Дещо окремо стоїть судовий декрет 1686 р. генерального судді Михайла Вуяхевича (№ 23), де йдеться про села Гирявку й Карабутове на території суч. Сумщини. Продовжуючи розгляд цієї досить великої групи документів з архіву Новицького, вкажемо насамперед на лист до нього (25) Івана Скоропадського (ще як писаря Чернігівського полку). Тут ідеться про їхню розмову в Батурині, внаслідок якої Новицький замовив позолочений келих церкві в Рудні для відомої чудотворної ікони Богородиці (про неї писали С. Величко, Д. Туптало). Руднянський священик між тим переїхав до Києва і взяв з собою ікону. Через це Скоропадський затримав келих у себе, доки в Батурин не приїде Новицький і вирішить чи в Київ його передати, чи деінде, а тим часом позолоту келиха завершать у Чернігові. Лист № 26 був писаний 1696 р. сином Новицького – Григорієм, вихованцем КМА, мазепинцем, відомим у майбутньому просвітителем сибірських народів. Лист написаний надзвичайно красивим почерком і містить вибачення за недостатню кореспонденцію. Слід також виокремити ті документи, що стосуються маєтності Новицького – с. Нехаївки (суч. Коропського р-ну). Власне публікацію нехаївської частини кореспонденції ми вже почали в попередній частині документів щодо Сіверщини. Тут же продовжуємо публікацію листів стосовно Нехаївки і відзначаємо чотири листи старост села (Яська Остаповича та Лук’яна Василевича) до Новицького (27, 29-31). У них ідеться переважно про господарські справи (заготівля дерева для млинів, сіна, жнива жита й вівса, виробництво вапна, торгівля тютюном та горілкою, надіслання презентів, як от діжки огірків, тощо). Згадуються Понорниця (суч. Коропського р-ну), де робили неводи, Тиниця (село в суч. Бахмацькому р-ні), в степу біля якої нехаївці косили сіно. Старости пробували обернути козаків у підданих селян, навіть всупереч волі гетьмана Мазепи, що викликало гострий протест новомлинського сотника Григорія Самойловича, який погрожував у відповідь арештувати в місті нехаївських селян. З архіву Новицького походять і два листи коропівського сотника Тихона Довгаля (32, 33). Тут теж мова йде про самоуправство старости (цього разу начебто Неходовського) та про господарські справи (пивоваріння). Наступний документ (34) містить рішення гетьманської комісії на чолі з генеральним суддею Василем Кочубеєм щодо спірних земель між жителями Олишівки (село суч. Чернігівського р-ну) на чолі з сотником (Левком Шрамченком) та Іваном Биховцем, який поставив нові копці (межові знаки). У відповідь на скаргу олишівців Мазепа послав Дмитра Чечеля (відомого пізніше полковника), котрий і встановив неправоту Биховця. Оскільки останній стояв на своєму і втягнув у конфлікт жителів сіл Грабівки, Жуківки, Смолянки (села суч.Куликівського р-ну), Топчіївки (село суч. Чернігівського р-ну), викликав скарги ніжинського протопопа Павла Пучковського, нова комісія поставила крапку на цьому конфлікті, вирішивши конфлікт на 72 Сіверянський літопис користь олишівців. Універсалом (35) ніжинського полковника Івана Обидовського стверджувалися попередні йому надання, в першу чергу гетьмана Мазепи (4). Цієї ж обителі стосується документ № 44 – свідчення омбиського боярина Сави Грушев- ського (1745 р.). Тут містяться досить точні й де в чому оригінальні дані про історію монастиря, джерелом яких були свідчення старожилів. Але ця довідка була складена з метою обернення козаків у селян, про що свідчить доданий список жителів Омбиша, які називали себе козаками, але такими нібито не були. Універсалом 1709 р. гетьмана Скоропадського (37) новомлинському жіночому монастиреві підтверджувалися права на володіння Атюшею, Пальчиками, Кербутівкою (села відповідно суч. Коропського, Бахмацького та Борзнянського р-нів), які, до речі, стверджував ще за монастирем Іван Мазепа (5). Дуже цікавим є лист 1714 р. священика Данила Дворецького до канцлера Російської імперії Г. І. Головкіна (39). Тут містяться автобіографічні дані, зокрема про батька автора, який був священиком в селі Куликівці та будівничим тамтешньої церкви свв. архістратигів Михайла й Гавриїла, про взяття Салтикової Дівиці військами Речі Посполитої у 1664 р., запустіння Куликівки. Є важливі свідчення про хворобу київського митрополита Варлаама Ясинського («очи его изнемогості»). Цей документ друкується за копією другої половини ХІХ ст., а оригінал знаходиться в РДАДА у Москві (6). Інший лист 1723 р. був створений Семеном Березовським, осавулом Стародубського полку, і містив дані про значкового товариша Стефана Косовича (№ 40). Стородубщини стосується і документ № 38 – свідчення міщан м. Почепа щодо належності ряду сіл Почепщини. Далі йдуть два листи, адресовані гетьманові Апосто- лу. У першому (41) прилуцький полковник Гнат Ґалаґан доводив до відома вбивство Сидора Швеця – селянина с. Дмитрівки (суч. Бахмацького р-ну) Красноколядинської сотні гусаром Христо Неделковим, очевидно, болгарином. У іншому листі (42), який не датується точно, генеральний хорунжий Яким Горленко просив підтвердити надання йому с. Заїзд у Прилуцькому полку (село суч. Прилуцького р-ну). Теж недатованим точно є документ № 43 – наказ ніжинського полкового комісара шаповалівському сотенному отаману Семену Надточію щодо поставок овець. Насамкінець зазначимо, що підписи-автографи в документах підкреслені нами, а слова, які не вдалося прочитати – знаком (…). Квадратними дужками позначені пропуски в тексті через якісь дефекти (обірвана частина тексту тощо) або відновлені по смислу слова. Сподіваємось, ці джерела будуть цікавими і краєзнавцям, оскільки проливають додаткове світло на історію населених пунктів Сіверщини, на біографії її важливих діячів, на соціально-економічну, церковну і культурну історію краю. Джерела та література: 1) Кривошея В.В. Українська козацька старшина.–К., 1997.– С.40. 2) Гаєцький.–Т.1.–С.343. 3) о. Юрій Мицик. З документації Свято-Микільського Рихлівського монастиря ХVІІ ст.//СЛ.–2004.–№ 1.–С.12–24. 4) Універсали Івана Мазепи 1687–1709. – К.–Львів, 2006.–Ч.ІІ.–№ 187. 5) Там само. – К.– Львів, 2002.–Ч.І.–№ 100; Ч.ІІ.№ 27. 6) Малороссийские дела. – М., 2016. – С. 349. * * № 1 1629, квітня 15. – Остер. – Випис з книг Остерського замку. «Wypis z ksiąg zamku ostrzskiego. Roku od Narodzenia Syna Bożego tysiąc sześćset dwudziestego dziewiątego msca kwietnia piętnastego dnia. Przede mną Aleksandrem Wojskiem, podstarośćim ostrzańskim, stawszy oczewiśćie Iwan Bohusz, bojarzyn ostrszki, przyznał przedaż swoje własne, iż przedał rozrobek swój własny niwy wszystkie z rzeczkami z sieliszczami starymi dawnymi i ze wszystkiemi pożytkami od mała do Сіверянський літопис 73 wieła, których jednokołwiek sam miał i używał w gruncie Łetkowskim i z otczyną wszystką drzewem bortnym i ze zerczazami (?) wszystkimi mianowicie Petrowi Trostianenky, bojarynowi ostszkiemu, za pewno sume za trzydzieśći kop zł. liczby litewskiej tak jemu samemu, żenie jego, dzieciom jego, jako i krewnym bliskim powinowatym jego na wieczne czasy czego się już sam Bohusz zrzeka wiecznośćią, w której tej kupie jego niema mu niekt prszeszkody żadnej czynić w tym gruncie wszystkim w tej otczynie w rzeczkach, w sieliszczach starych dawnych. A kto by się ważył tego i przeszkode abo trudność jakie jemu miał zadawać, na takiego zakładam winę na jego mośći pana starostę ostrzskiego kop trzydzieśći zł. liczby litewskiej, a na pana podstarośćiego ostrzskiego kop dziesieć te wine wszystkie zapłaciwszy, ma mieć prawo o to wolne na urzędzie w zamku ostrzskim, z którego tego gruntu kupionego ma ten wysz pomieniony Piotr Trośćianenko do zamku ostrzskiego służbe bojarską odprawować i posłuszeństwo oddawać tak właśnie, jako i inni bojary letkowskie. Przy której tej przedaży i tej kupie i tym zeznaniu byli bojary ostrzskie, mianowicie Iwan Słoma Bielik, setnik ostrzski, i drugi Iwan Bielik, Jaśko Tetera, Jarmuła Toski (?) i innych ludzi niemało, którzy tego są dobrze wiadomi, o co prosili mie, abym te zeznanie i te kupię dla dalszej pamięci kazał do ksiąg zamkowych ostrzskich zapisać, co jest zapisano. Z których i ten wypis pod pieczęcią moją i z podpisem ręki mojej jest wydan. Pisan w zamku Ostrzskim roku i dnia wyszmianowanego. Aleksander Wojski, podstarośći ostrzski, ręką swoją». * * * Випис з книг остерського замку. Рoку від Нароження Сина Божого тисяча шістсот двадцять девятого місяця квітня п’ятнадцятого дня. Переді мною Олександром Войським, oстерським підстаростою, ставши очевисто Iвaн Богуш, остерський боярин, визнав свій власний продаж, що продав свій власний розробок всієї ниви з річками, з старими давніми селищами i з усіма пожитками від мала до велика, яких тільки сам мав i уживав в Літківському ґрунті i зі всією oтчиною, бортним деревомi з усіма речами (?) Пeтрові Tростяненку, остерському боярину, зa певну суму за тридцять коп злотих литовської лічби як йому самому, його дружині, його дітям, так і його близьким родичам, на вічні часи, чого сам Богуш вічно зрікається. В котрій його купівлі ніхто не має йому чинити жодної перешкоди у всьому цьому ґрунті, в цій отчині, в річках, в старих давніх селищах. A хтo б наважився на це i мав чинити йому перешкоду aбо якісь труднощі, нa такого покладаю штраф на його мость пана остерського старосту тридцять коп злотих литовської лічби, a нa пана остерського підстаросту – десять коп, цей штраф повністю заплативши, буде мати вільне право щодо цього на уряді в oстерському замку З цього купленого ґрунту має вищезгаданий Петро Tростяненко нести боярську службу на oстерському замку i віддавати послушенство власне так, як і інші літківські бояри. При якому цьому продажу i цій купівлі i цій заяві були остерські бояри, a саме Iвaн Солома Білик, остерський сотник, i другий Іван Білик, Ясько Teтeря, Ярмола Toський (?) i немало інших людей,котрі цього добре відомі, і просили мене, щоб цю заяву і цю купівлю для ліпшої пам’яті наказав записати до остерських замкових книг, щo і записано. З котрого запису i цей випис під моєю печаткою i з підписом моєї руки є виданий. Писано в остерськім замку року i дня вищезгаданого. Олександр Войський, остерський староста, своєю рукою». (НБУВ. – ІР. – Ф. ІІ. – № 27807. – Тогочасна копія. Наприкінці документа намальоване коло, всередині якого написано: «Місто печати» і збоку записано копіїстом: «На сем місті підпису в подліном прочитат не можно») № 2 1660, грудня___. – Борзна. – Купча. «Тисеча шестьсот шостогонадесят року мсця декамврия. Ставши пред нами явне, ясне, доброволне житель села ншего и козак Юско Циганок, презентовал нам врадові по доброволне чтосмо на нужду свою продал поля 74 Сіверянський літопис пахатного старостою загоровским, Иваном шедши на вряд наш борзненский Иляш Кисіль, оповідал нам, иж за поданям позву […] уряду борзенского Костю Ивановичу, поповичу оленовскому, и отаману Науму Бурчаку для усправедливеня на вишей назначоний термин на день 22 августа постановилися, которих било заложено виною за нестаням правне коп 8 на его мсть пана полковника. Уряд, видячи таковое огурство в их непослушенстві, якоби розуміючи за бунти не жіючие под претекством уряду нашего, веліл для памяти записать на жаданя оного Иляша и права святому на послушних (очевидно має бути: «неслушних». – Ю.М., І.Т.). Що есть и записано августа 24 дня. Оповідми нам любовное поеднаня Кость попович из Иляшем Киселем, иж из собою взявши міркованя в их заводе побою Кость попович принял противко Иляша Киселя прощение, а толко Иляшу міл вернуть Костю пулталяра косм[…] аж остатнего накладу міет доходить на судях права нескутечного у вимислах […], чинячи кгвалт праву святому тиранско мордерованому в накладах, якой в напитках […] вдвое […] уряду, а в другое самоволне и то есмо вислухавши, по третее веліл записать, що есть и записано на жаданя их. (НБУВ. – ІР. – Ф.ІІ – № 22918. – Тогочасна копія ХІХ ст.) № 3 1662, квітня 3 (березня 24).– Москва.– «Расспросные речи» капітана Олексія Невського, що привіз з Лівобічної Гетьманщини лист наказного гетьмана Якима Сомка до царя (реґест). Число московського війська в Києві (3 511 чол.), гармати і хліба. Я виїхав з Києва 6/ІІІ, напад татар на Кобижчу. Правобережні козаки зайняли дороги до Києва; в Києві «скудость большая», цинга, мало хліба, солі, коней залишилося усього з 100. В Ніжині 9/ІІІ Невський бачився з попом «белгородського полку» Іваном Курбатовим, якого Ромодановський прислав з Лубен у Ніжин до Золотаренка – кликати його в похід на татар». (НБУВ. – ІР. – Ф. ХІV. – № 163. – Арк. 15. – Реґест 20-х рр. ХХ ст. з мос- ковського оригіналу, який знаходиться в РДАДА (ф. «Сибірський приказ», 612. –Арк. 74) № 4 1662, квітня 23 (13).– Початок листа лівобічних полковників до В.Волконського. «Божиею милостию (царський титул) Василий Никифорович Золотаренко – ніжинский и всея Сіверы, Иоаникий Силич – черниговский, Лазарь Горличенко – прилуцкий, Андрій Пирский – лубенский, Павел Царенко- миргородский, Василей Шабан – зінковский Войска е.ц. пр. в-ва Запорожского полковники, вкупе со всем товариством, на съезде в Козельцу в ділах е. ц. пр. в-ва на то время будучим, – в. г. на- шого, е. ц. пр. в-ва, стольнику и воеводе князю Василью Богдановичю Волконскому, приятелю нашему много здравственных літ и счастливого пребывания, наипаче же душевного спасения от Всесильного Бога усердно желаем. С листов Тимофія Гуля- ницкого, судьи войскового, с Переясловля (дали[…]». (НБУВ. – ІР. – Ф. ХІV. – № 163. – Арк. – Копія 20-х рр. ХХ ст. з московської копії, яка знаходиться в РДАДА (ф. «Сибірський приказ», 612. – Арк. 79) № 5 1662, квітня 23 (13).– Перша відписка М. Батюшкова В. Волконському (регест). Полковники в Козельці кажуть: «епискуп пишет к гетману Якиму Самку: негараздо де ты, гетмане, чиниш, что ему, в.г. служиш ты изменою; да тот же наказный гетман пишет к нам в Козелец ис Переясловля, что приехали де в Переясловль из Запорожья от полковника Брюховецкого казаки. И с теми де казаками в Переясловле учинилась у государевых ратных людей ссора великая». (НБУВ. – ІР. – Ф. ХІV. – № 163. – Арк 49-50. – Копія 20-х рр. ХХ ст. з мос- ковської копії, яка знаходиться в РДАДА (ф. «Сибірський приказ», 612. –Арк. 78) Сіверянський літопис 75 № 6 1662, квітня 24 (14). – Регест відписки Микифора Батюшкова до князя Василя Волконського. Згідно з твоїм наказом я стою по сьогоднішній день в Козельці разом з наказним гетьманом Якимом Сомком. Приїхали й чернігівський, ніжинський, полтавський, миргородський, прилуцький та інші полковники й сотники. Вони чекають з Києва єпископа Мефодія. (НБУВ. – ІР. – Ф. ХІV. – № 163. – Арк 48-49. – Копія 20-х рр. ХХ ст. з ори- гіналу, який знаходиться в РДАДА (ф. «Сибірський приказ», 1662.– Стовбець 612.–Арк. 78) № 7 1662, квітня 24 (14).– Початок відписки Микифора Батюшкова князю Василю Волконському. «Господину князю Василью Богдановичю Микифор Батюшков челом бьет: приказал ты, господине, мне быть с наказным гетманом с Якимом Самком; и гетман Яким Самко и я, господине, ныне апреля по 14 д. стоим в Козельце. А черниговской, и нежинской, полтавской, и миргородской, и прилуцкой и иных многих городов полковники и сотники съехались, и стоят в Козельце ж, дожидаютца они ис Киева отца епискупа. Ведомо тебе[…]». (НБУВ. – ІР. – Ф. ХІV. – № 163. – Арк 49-50. – Копія 20-х рр. ХХ ст. з мос- ковської копії, яка знаходиться в РДАДА (ф. «Сибірський приказ», 612. –Арк. 83) № 8 1662, травня 1 (квітня 21). – Козелець. – Лист Якима Сомка, наказного гетьмана, до ніжинського полковника Василя Золотаренка. «Мні многомилостивый пане полковнику ніжинский, а мой милый приятелю! При тебі некакие сказываютца запорозцами, в Нежыне жывучы, послов нашых, от е. ц. в-ва к нам едучых, добре потщывали, горько поминаючиы там и меня, которыі и много о невинном напрасно говорять, что смирен, не знает де гетьманства и гетмана нужно. Прошу одноконно конем пришли в. мость его или и их ско[лько?] есть ко мні присылай на учту, не мыслячи на себя сорома; как перед тобою говорили, тож и здесь не замай говорят перед нами; полно того терпети от біздельников. Ті посланцы мои от е. ц. в-ва с милостивым словом приехали, извещаю тебі, а до войска о скорой поход желаю. Господу Богу тебя отдаю. Писан в Козельцы в 21 д., апріля 1662. Ияким Сомко, гетман Войска е. ц. в-ва Запорозского». (НБУВ. – ІР. – Ф. ХІV. – № 163. – Арк 48. – Копія 20-х рр. ХХ ст. з оригіналу, який знаходиться в РДАДА (ф. «Сибірський приказ», № 612.–Арк.90) № 9 1662, травня 15 (5). – Лист чернігівського полковника Оникія Силича до ніжин- ського протопопа Максима Филимоновича («єпископа» Мефодія). «Перевод з белорусково писма. Черниговский полковник Аникей Силич пишет преосвященному епископу, что посылал он посланника своево в Старый Быхов для проведыванья о неприятелех польского войска и воевода быховский ко мне ничего не отписал, потому что нельзя было писать, чтоб того писма ляхи не отняли. А войска под Быховым ляцкого нигде нет, оприче что от Мурашка в Быхове. И то послышав, наше войско страшитца: будет де сила наша не возьмет, то станеш де уступать из Гомеля. А гомляне тож хотят врознь розбежатца. Чтоб твоя святыня изволили писать к полковнику нежинскому, чтоб с полком своим к нам поспешился и с ыными полки, за што впрямь от е.ц. в-ва похвалу одержит, как нам Бог то доброе под Гомелем учинит, а ныне тому добрая пора есть. Да и о том воевода быховский изустно ко мне приказал, что де Быхове большой голод, да и ратные люди врознь з голоду бредут. Как бог поможет Гомель очистит, то 76 Сіверянський літопис б вольный проезд в Быхов был нашим казакам. А о походе тож своем извещаю, что дня завтрашнего даст Бог дождавшися, поеду до войска. Об чем вашей пастырской милости обо всем известивши, о благословении бью челом. Писан в Чернигове мая в 5 д. 1662 г. Разсмотрением пана Сомка на вашу пастырскую милость пускаю, что за твоими молитвами пастырскими что доброе господь Бог пошлет. А о мне ваша милость будь того надежен, что готов тотчас за е.ц в-во умерети, как бы не мыслил чего доброго, а сие дело и не делал бы того. А до его милости пана полковника заступаю будь, чтоб и стародубскому полку велел к Гомелю идти и всем сотником с сотнями, чтоб мы иміли как нынешняго 5 числа потом[…]». (НБУВ. – ІР. – Ф. ІІ. № 15576. Арк. 50-51. – Копія 20-х рр. ХХ ст. з перекладу ХVІІ ст. в справі № 612 (арк. 138) ф. Сибірського приказу РДАДА) № 10 1662, травня 15 (5). – Відписка ніжинського воєводи С. Шаховського в Тайний приказ. «Мая в 15 д. приехав с Москвы в Нежин Нежинского полку сотник Роман Ракушка, сказывал мне, холопу твоему, едучи он, сотник, с Москвы, в черкасском городе в Глухове ему, сотнику Роману Ракушке, сказывал глуховский козак, а как ево зовут, того он не ведает, при глуховском сотнику при Филипе Уманцу: в прошлом государь во 168 году как изменил тебе в. г. и отъехал к ляхам из обозу, от боярина и воеводы от Василья Борисовича Шереметева изменник и клятвопреступник Тимошка Цыцура, – был де он в Польше, а в нынешнем во 170 году изменник Тимошка Цыцура ис Польши с ляхами прислан в Фастов, При нем козаку и в Фастове де его поили и кормили; а из Фастова он, изменник Цыцура с ляхи подвинулся в украинные городы к Днепру, а из-за Днепра он, Цыцура, пришел в Переясловль один. И тот изменник Цыцура и его распросные речи посланы к тебе в.г. к Москве. Да в прошлом, государь, во 169 году зимою прислан был из-за Днепра от изменника от Юраски Хмельницкого полковник Макуха с ляхи и с татары и с пехотою з заднепрскими козаки на сю сторону Днепра под Прилуку, чтоб ему город Прилуку засесть, а под твоею б в. г. высокою рукою тот город не был. А в то, государь, число в Прилуке был полковник Терещенко да крапивенский полковник; и посылали до изменника Юраска Хмельницкого для ляхов и татар и заднепрских козаков они, полковники, Терещенко да кропивенский, чтоб было чем тот город Прилуку здать изменнику Юраску Хмельницкому. И в то, государь, число прилуцкой городовой отаман Лазарь Горлеченко с казаки и з мещаны, помня свое прежнее обещание и служа тебе, в. г. верно и не хотя потдатца под изменичью и бусурманскую руку, присылали козаков своих до неженского полковника до Василья Золотаренка для государь того, чтоб к ним в Прилуку на помочь из Нежина прислать твоих в.г. ратных людей и козаков, или сам бы шол (?), чтоб не пустить в город Прилуку неприятелей ляхов и татар и изменников черкас. И полковник Василей Золотаренко с твоими в. г. ратными людьми стольника и воеводы Иванова полку Лихорева и с козаки своими в Прилуку ходил и с ызменниками с Макухою полковником и с ляхи и с татары и с изменники черкасы под Прилукою бой у него был, и ляхов и татар и изменников черкас многих побил, а иные з бою побежали за Днепр; а которые в Прилуках были изменники, и тех изменников полковник Василей Золотаренко в Прилуке побрал, и оковав изменника кропивенского полковника, послал к тебе в. г. к Москве; а Терещенка выпустил на свободу за крестным целованьем, чтоб ему впредь тебе в. г. не изменить, служить верно; а на их место в Прилуке поставил полковником городового отамана Лазаря Горлеченка. А в нынешнем, государь, во 170-м году, как приходили войною на сю сторону Днепра под твои в. г. украинные, черкасские и московские городы воинские люди, крымской хан с татары и изменник Юраска Хмельницкой с черкасы и с ляхи, и в то, государь, число изменник Юраска Хмельницкой с черкасы и с ляхи и с татары приходил сам и всякими изменичьи прелестными листы прилуцкого полковника Лазаря Горлеченка обсылал, чтоб он, Лазарь, прельстился на его изменичьи прелестные листы, тебе в.г. изменил и город бы Прилуку здал. Полковник Лазарь Горлеченко, Сіверянський літопис 77 служа тебе, в.г., верно, на его изменьичьи прелести не прельстился. Дав нынешнем же, государь, во 170 году апреля в 10 д. как была рада в Козельце у наказного гетмана у Якима Сомка с полковники и с козаки, которые ему, гетману, дружили и приятны для, государь, того, чтоб его обобрали сего боку Днепра надо всеми черкасскими полки на гетманство. И в то, государь, число на той раде Лазарь Горлеченко, служа тебе, в.г., верно и радеючи обо всяких твоих в.г. делах, ему, Якиму Сомку, передо всеми полковники, которые были на той раде, говорил, чтоб без твоего в.г. указу Якими Сомка на гетманство не выбирали, ожидали б от тебя, в. г., указу посланцов тех, которые посланы с рады к тебе, в. г., к Москве ис Киева от Мефодия епископа обо всяких твоих, в.г., делах – нежинский протопоп Семион да сотники: Григорей Горькуша да Роман Ракушка. И наказной гетман Яким Сомко ронясь за то, что он, Лазарь Горлеченко, служит тебе, в. г., верно и за те слова бив его, Лазаря Горлеченка, с полковництва скинул, а на его место поставил в Прилуках полковника прежнего, изменника Терещенка. Да майя государь в 11 д. сказывал мне, холопу твоему, Мефодий епискуп, что с черкасских городов: з Гадича, з Зинкова, з Груни да з четвертого города, а как он слывет, того не упомнит, твоих в.г. воевод и ратных людей черкасы с городов выгнали. Да он же Мефодий епискуп мне, холопу твоему, сказывал, что идут с полки к Белой Церкви ляхи Родивилова войска да полк драгунова, да полк Балабанов; а изменник Юраска Хмельницкий хочет стать на Тройцын день на урочище Росаве с козаки и с ляхи и с тотары вместе». (НБУВ. – ІР. – Ф. ХІV. – № 163. – Арк. 55–56.– Копія 20–х рр. ХХ ст. з оригі- налу, який знаходиться в РДАДА (ф. «Сибірський приказ», № 612.–Арк. 133–135) № 11 1662, червня 6 (травня 27). – Ніжин. – Лист ніжинського полковника Василя Золотаренка до царя Олексія. «170 г. июня від 10 д. к в. г. (титул) писал ніжинской полковник Василей Золо- таренко с сотником стрелецким с Федором Порошиным. После в. г-ря имянованая и большие титлы написано: Василей Никифорович Золотаренко, полковник Войска в.пр.ц.в-ва Запорожского ніжинский, вкупі со всім товариством, в полку Ніжинском будучим, яко вірные и во віки неотступные подданные, ниско до лица земли ниц перед пресвітлым государским в. ц. пр. в-ва маестатом упадаючи, челом бьем. Любо то мы, вірные в. ц. пр. в-ва подданные, ласкою и милосердною в. ц. пр. в-ва милостию истинно обнадежены зостаем, что вы в.г., в.ц. пр. в-во, в своей ц. пр. в-ва грамоте через посланцов наших Григория Горкушу и Романа Ракушку с товарищи присланої, по нашому смиренному челобитью своих ц.пр. в-ва бояр на избрание гетмана со всіми иными в.ц.пр. в-ва ділами прислати назначили. За что ниц перед пресвітлыми в.ц.пр. в-ва стопами упадаючи, челом бьем. Однако видячи мы время нынешнее в любви непостоянное и до порухи всяких в.ц.пр. в-ва діл, усердно сміем ваших в.ц.пр. в-ва маестату ног челобитною и слезною прозьбою нашею через сее недостойное писаня наше коснутися, чтоб вы, милостивый, християнский государь царь, прислать своих ц.пр. в-ва бояр долготі не подаючи, изволили вскорі тіх своих ц.пр. в-ва бояр в войско прислать, чтоб за скорым поспіхом боярским в Козельце попсованые річи вскоре направити и чтоб тіх речей в разширение немалую болізнь нужному малоросийскому народу наносячее, не допускати, и за приіздом так ваших ц. пр. в-ва бояр и окольничого и воеводы и намістника белгородцкого, князя Григория Григорьевича Ромодановского, о котором покорне вас, в.г. в.ц. пр. в-во, просим, яко и с Низу послов запорожских, а либо и самого Брюховецкого, гетмана кошевого, расточенныя и разрозненныя мысли в един любве союз службе вашей ц. пр. в-ва, полезный без мотчания собрати и соединити. Естьли з чім ті в. ц. в-ва бояре и окольничий не поспешат и в скором времяни не приідут, тогда козельская злоба не токмо умаряти и уменшатися не будет, но что разве большую смутную прибавку и горшее разширение, ваш государский в. ц. в-ва маестат оскорбляючее, а нам всім вірным в. ц. пр. в-ва подданным в неменьшее озлобление приростати чаять. Чтоб тогда то все до совершения своего злого не приходило, под то 78 Сіверянський літопис времянім (на полі приписано: «сами» – примітка копіїста. – Ю.М., І.Т.) в. ц. пр. в-ва богомольцам – преосвященным Мефодием, епископом мстиславским и оршанским, и с князем Семеном Ивановичем Шеховским, воеводою ніжинским, упросили есмо в. ц. пр. в-ва окольничого и воеводу и намісника белогородцкого, князя Григорья Григорьевича Ромодановского, чтоб он в надежду ваше ц. пр. в-ва милосердное к нам милости до тех міст нім (сами) в. ц. пр. в-ва бояря и окольничий по указу ц. в. в-ва на раду к нам прибудут, для умалення и неращирения внутренное до приходу боярского смуты, – нам сколько тысячь ратных в. ц. пр. в-ва людей на скором часі на оборону прислат. А как окольничий к нам важных в. ц. пр. в-ва людей пришлет, и вы б, вел. милосердный государь, в ц. пр. в-во, по нашему слезному нынешнему прошению того в гнів не поставили, по премудрейшим и превысочайшим государским разумом своих и то діло своей государской вірной службе причитали. Еще смиренно до лица земли упадаючи, слезне просим. Да потом вам, в. г., вашому ц. пр. в-ву, обявляю, что по указу и по повеленью в. ц. пр. в-ва тысячю осмачок ржи собрал и весь борошень и судно готово стоит, только того борошна на Запорожье для небезпечных часов отпустить нельзі; когда смиренно в. ц. пр. в-во свой государский указ ко мне прислать, где будет воля и изволение в. ц. пр. в-ва тот борошень возвратити в город князю Семену Ивановичу Шеховскому на ваших ц. пр. в-ва ратных людей отдати, чем то на иное место в. ц. пр. в-во тот запас возвратити изволите, что на Запорожье отнюдь отослати не мошно. А коль будет беспечный приход на Запорожье, то и в то время по вашому государскому указу хлебнете запасы тотчас собраны и посланы будут. И о том тоже вам в. ц. пр. в-ву ведомо чиню, что видячи я в хлебе скудных и нужных ратних в. ц. пр. в-ва людей, в Нежине на службе вашей государской будучие, по моему верному и давному разумению дал я на росход хлебных запасов две тысячи золотих польских серебряными копейками, покаместа ваш государский указ о вышреченном хлебном запасе будет; о чем с князем Семеном Ивановичем Шеховским расписался. Ту тогда верную мою и всего товариства полку Нежинского к в. г., в. ц. пр. в-ву, возвестивши и повторе слезне о скорой поспех боярских просячи, много здравственных лет вам, в. г., в. ц. пр. в-ву, яко верные и во веки неотступные подданные. А с сею грамотою послан московских стрельцов сотник Федор Мошков. Дан в Нежине 27 мая 1662 г. В. ц. пр. в-ву верные подданные Василий Никифорович Золотаренко, полковник Войска в. ц. пр. в-ва Запорожского нежинский, со всем товариством». (НБУВ. – ІР. – Ф. ХІV. – № 163. – Арк. 70-74. – Копія 20-х рр. ХХ ст. з тогочас- ної московської копії, яка знаходиться в РДАДА (ф. «Сибірський приказ», № 612) № 12 1662, червня 8 (травня 29). – Реєстр полковників Лівобічної Гетьманщини. «Войска Запорожского полковники, которые в подданстве государя по сей стороні Днепра: киевской Василей Дворецкой, ніжинской Василей Золотаренко, миргородской Павел Царенко, лубенской Иван Парской, стародубской Петр Рославец, прилуцкой Лазарь Горлеченко, кременчюцкой Гаврило Дубовик, полтавской Кгунжол, черниговской Аникей Силич, пещанской Костянтин. Имяна полковников взяты из Посольского приказу в нынешнем во 170 году мая в 29 день». (НБУВ. – ІР. – Ф. ХІV. – № 163. – Арк 60-61. – Копія 20-х рр. ХХ ст. з мос- ковської копії, яка знаходиться в РДАДА (ф. «Сибірський приказ», 612. –Арк. 179) № 13 1663, грудня 28. – Остер. – Універсал Яна Казимира. «(Повний королівський титул). – Ю.М., І.Т) Oznajmujemy niniejszym listem naszym, komu o tym wiedzieć będzie nałeżało, wszem wobec i każdemu zosobna. Lubo z prawa pospolitego stan szlachecki od wszelkich aggrawatiej ciężarów, podatków i innych exactiej był i jest zawsze wolny, atoli jednakże nam supplikowali szlachetni Gabriel i Wacław Orłowsci, Konstanty Mozańdki, Jerzy, Stephan i Paweł Odonowiczowie, Dmitr i Bogdan Zakrzewscy, Bazyli Saczko, Piotr, Andrzej i Gregorz Krzyweccy, Konstazny Bronowicki Сіверянський літопис 79 swoim i wszystkiej szlachty w traktcie Ostrzskim a województwie Kijowskim tu, na Zadnieprzu miеszkających imieniem, aby im prawa, przywileje i wolnośći od najaśnieszych przodków naszych królów polskich nadane, a pod czas przeszłych wojeni i zamieszań w tych tu krajach pogubione, odnowili i tychże ludzi jako szlachtę przy wolnośćiach zdawna im służących zostawali. Przeto jako wszystkich poddanych naszych suppliki łaskawie przyjmujemy, tak pogotowiu ludziom stanu rycerskiego osobliwą laskę naszę oświadczając jako ludziom stanu szlacheckiego, prawa, przywiłeje i wolnośći, które onym i antecesorom ich zdawna służą, odnawiamy i świeżo daje- my. Tak aby żadnemi podatkami, czynszami, robociznami, staciami i innemi exactiami nie byli aggrawowani, ale od tych wszystkich angariej przykładem wszystkich stanu szlacheckiego ludzi wolnemi byli. Z tą jednak conditią, aby podatki od Rzplitej uchwalone, tak jako i inszi, płacili i wojnę, najazdy, czas gdy tego potrzeba będzie, za listami lub uniwersałami naszemi służyli, żadnej okkaziej wojennej nie opuszczali i w tym tak się sprawowali jako ich antecessorowie i sami oni dotąd postępowali, zachowując w tej mierze zwyczaj i sposób wyprawy na wojnę w tych tu krajach, a osobliwie w starostwie Ostszańskim zachowali. Nadto domy, dwory, futory, uroczyszcza i inne mieszkania ich tak w starostwie Ostrzskiem, jako i gdziekołwiek będące, od wszelakich żołnierzskich staty, nocłegów, popasów uwałniamy, mieć chcąc, aby żaden z wojsk naszych koronnych W. ks[ię]twa Litt[ewskiego] i Zaporowskich w domach i dworach ich statiej tak pieniążnych i jakichkołwiek innych wybierać, popasów, stanowisk, przechodów, nocłegów czynić nie ważył się, ale ich przy wolnośći szlacheckiej zachował pod ostrośćiu artykułów wojsko- wych. Dajemy też tymże ludziom władzę i moc domów i futorów, uroczyszcz i gruntów swoich własnych, które im (jako udają) kozacy pozabierali, dochodzić prawem. Prawa nasze krółewskie Rzplitej, kośćioła ś. rzymskiego katholockiego i urodzonych starostów naszych wcałe zachowu- jąc. Na co dla łepszej wiary przy podpisie ręki naszej pieczęć koronną przycisnąć rozkazaliśmy. Dan w Ostrzu nad Desną dnia XXVIII-o miesiąca grudnia roku Pańskiego MDCLXIII-o panowania krółewstw naszych polskiego i szwedzkiego XVI roku. Jan Kazimierz król». * * * Oзнаймуємо нинішнім нашим листом, кому про це буде належало знати, всім взагалі і кожному зособна. Хоча згідно із загальним правом шляхецький стан завжди був і є вільним від всіляких тягарів, податків i іншого, однак нам скаржилися шляхетні Гавриїл і Вацлав Oрловські, Koстянтин Moзанський, Юрій, Стефан i Павло Oдoнoвичі, Дмитро i Бoгдан Закшевські, Василь Сачко, Петро, Aндрій i Григорій Kривецькі, Koстянтин Броновицький від свого імені й імені всієї шляхти Oстерської округи і Kиївського воєводства тут, на Задніпрю, мешкаючої, щоб їм права, привілеї i вольності надані найяснішими нашими предками, польськими королями, aле які знищені під час минулих війн і завірюх в цих краях,відновили i цих же людей як шляхту залишили при вольностях, котрі здавна їм служили. Ми приймаємо супліку ласкаво як і всіх наших підданих, освідчуючи нашу особливу милість як людям рицарського стану, так і шляхецького стану, а права, привілеї i вольності, котрі їм і їхнім попередникам здавна служать, відновляємо і знову надаємо, щоб жодними податками, чиншами, роботизнами, стаціями та іншого не були обтяжені, aлe від всіх цих примусів були вільними як всі люди шляхецького стану. З такою однак кондицією, щоб податки, ухвалені Річчю Посполитою, як і інші, платили i на війні й нападах, коли буде час і потреба, зa нашими листами або універсалами служили, не пропускаючи жодної воєнноїoказії i в цьому так діяли, як їхні попередники, зберігаючи у цьому звичайний спосіб походу на війну в цих краях, a особливо в Oстерському старостві. Надто звільняємо доми, двoри, хутори, урочища й інші їхні мешкання як у Oстерському старостві, так і будь-де, від всяких жовнірських стацій, нічлігів, попасів, прагнучи, щоб жоден з наших військ коронних, Великого князівства Литовського i Запорозьких в їхніх домах i дворах брати грошових стацій і будь-яких інших, не важився чинити попаси, постої, переходи, нічліги, aлe їх при шляхецькій вольності зберігав під суворістю військових артикулів. Також даємо цим же людям владу i силу добиватися правом повернення своїх власних домів i хуторів, урочищ i ґрунтів,котрі у них (як твердять) забрали козаки, повністю зберігаючи наші королівські права Pечі 80 Сіверянський літопис Посполитої, свято римського католицького костьола i уродзоних наших старостів. На щo для ліпшої віри при підписі нашої руки наказали притиснути коронну печатку. Дан в Oстрі над Десною дня XXVIII-o мiсяця грудня року Божого MDCLXIII-o панування нашого королівств наших польського i шведського XVI рoку. Ян Kaзимир король. (НБУВ. – ІР. – Ф. ХІV. – № 163. – Арк 13-15. – Копія 20-х рр. ХХ ст. з оригі- налу, який знаходиться в РДАДА (ф. «Польськi справи», 1663. – Стовбець ч. 13) № 14 1663, грудня 28. – Остер. – Реґест листа шляхтича Бєлінського до варшавського пробоща, ксьондза Щуки. Вчора була рада. Вирішили йти до Остра, куди всі стягуються, а звідти – до Батурина, у котрому кажуть з Брюховецьким стоїть кілька тисяч москалів. Дасть Бог, ми візьмемо це місто. Ромодановський з кількома тисячами війська йде до Сосниці (?). Тетері піддалося 52 міста, перш ніж він прийшов до Гадяча, а звідти думає рухатись до Ромна, де на нього буде чекати наказ йти на Сівськ. (БЯ. – ВР.– № 5.–С.909.–Тогочасна копія) № 15 1664, січня 17. – Табір польських військ під Коропом. – Реґест анонімного листа. Король під Сосницею. Цього ж дня взяли Дівицю. Король йде на Глухів. Нові Млини, добре укріплене місто, піддалося нам, давши присягу. У ньому були посли Сірка, котрі поверталися з Москви з царськими грамотами для Сірка. В них цар обіцяв йому дати підкріплення. Ці грамоти віддали королю. У короля є й інші листи, зокрема листи Брюховецького, в котрих він повідомляє деяких полковників про великі царські підкріплення з Ромодановським й Шереметєвим, а насправді він їх не мав. Ці посли тиждень тому виїхали з Москви і мали сказати Сірку, що нема ніякого війська у полі. Йдучи повз Батурин, король хотів вибити з міста Брюховецького, але з тим було кілька тисяч московитів і сто гармат. Тому король обмежився тим, що спалив передмістя, і наші пішли далі. Король доручив пану хорунжому (Яну Собеському) і пану наказному гетьману Богуну, щоб він спробував узяти це місто, якщо буде оказія зробити це без великих втрат. 17 січня король став з військом під Коропом, де є склад всіх речей Брюховецького. Король хоче штурмом взяти це місто, оскільки воно не хоче піддаватися. Пан коронний хорунжий і пан гетьман (Павло Тетеря) з військами взяли тим часом значні міста Ромни й Борзну. Майже всі козаки відірвані від царя, трохи їх є з Брюховецьким у Батурині. Пан Вольський вернувся 16 січня з Криму. Хан дуже добре його прийняв, обіцяв під присягою стати при королівському боці. (БЯ.–ВР.– № 5.–С.912–913.–Тогочасна копія) № 16 1664, листопада 20 (10). – Борзна. – Судові справи. «[…]росправу з тещею своею именъем Ганъною Хмелецкою по умертю жоны его, а дочки еи, которая з ними мешкала нерозділно в хлібі (?), аже юж по смерти небожчиной хотячися розділить. Прето мы, уряд, высылаем бурмистра Мойсия и Ярмолу Водовоза, мещанина, которые там в дому межи ними постановили учинивши, зезнали урядови в тие слова: иж Игнат за выналезком оноес (?) особ, а другое з волі своее дал ей плате былось в (...)* що тилко небожчино было и манистов двое, так внесенъное, яко и своего прыкладу, до того курту шуптуховую з гузами сребними и плахту едну з шовком, а другую черчатую. Чим оная контентуючися, юж оному Игнатові жадной турбации в мешканю его чинить не повинни на вічные часы. Уряд выслухавши од особ помененных зезнаня, для памети веліл в книги записати, што и записано есть. Того ж місяця 10 дня. На враді нашом борзненском передо мною Костантием Забілою, атаманом городовым, Иваном Рымаром, войтом и многими мещанами борзенскими, гды по учиненю досыть мещане наши именем Павел Круглик, Семен Голяк, Остап Новик Сіверянський літопис 81 и иные вороняжцом, а меновито умоцованному Василеви Чорнишови, который пленипотентом од всего местечка Воронежа был и право з помененными мещанами нашими зачал(?) в яковый способ: иж року прошлого тысеча шестсот шестдесят третего под час бытности короля полского з войском в сих наших краях а того завіхреня многих быви городы в подданство оному… (так в копії означено пропуск в оригіналі. – Ю.М., І. Т.) Року 1664 місяця ноеврия 4 дня. Запис Василия Якубовича на дом Васкирчин. При бытности урожоного его мил. п. Петра Забілы, судьи енералного Войска его царского пресвітлого величества Запорозкого, на враде нашом борзненском постановившися пан Василий Якубович, мещанин борзненский, а положил урядовий запис, даный от пана Васкирченка, в котором лекговал дом свой власный, стоячий подля башты от Шаповаловки на улице пробитой, в сумі певной в трыдцати копах в заставі до часу того, яко тот его запис роборуе и актис в собі мает, до Рожества Пресвятой Богородици, который юж и пройшол под таковыми обовязками, в том же записе менуючими, у вічност и спокойное уживанье ежелибы не міл викупити. На который кгды теды припозваный Панас Выскирченко в том был (…)* если есть способный до выкупленя того своего дому, которого Василий Якубович любо час и термин минул, не зборонял, однак оный, вымовляючися неспособностю сумы, ясне и доброволне без жадного усилованю признал, иж поневаж не міл чим выкупити оного дому, едно (?) юж жадного сам уступу не хотячи міти, пущал Василию Якубовичу тот дом в посесъсию и вічъное держанье, варуючи того, абы юж жаден з повиннъих его близких и далеких до тогось дому не обзывал, позволяючи волного шафованя и повороченья к волі найліпшему его пожиткові. Урад з обополной такового зезнаня вислухавши, за потребованьем стороны до книг міских веліл записати. Ноеврия 10 дня. При бытности урожоного пана Петра Забілы, судьи енералного Войска его цар. прес. вел. Запор[озкого], на вряде нашом борзненском скаржилыся сотник шаповаловский Павел Павленъко на Никиту Сипъченъка о своей шкоді, сталой в дому его власном, иж речей немало будучих в его схованю скрадено, то есть шкатулку, в которой было сребра ламаного грывна, пояс срібрный и грошей золотых пятдесят, которое скрадене сталося в року тысеча шестисот шестдесят четвертом в місяцю септеврию двадцять шестом дні. Прыпозваный Никита так же про том его шкодованю и своей шкоды менил так много: сердяг дві, поясов черцовых два, а третый гарусовый, шлих и хустка челядникові, лантух и запаска ани помененый Павел от розных людей перечул о купном срібра в Сосници в писара сосницкого именем Сергия якобы зъстосовалося до того зъгинулого Павлова, так же пояс срібрный и ломового срібра штоколвек. Сергий теды за позвом судыйским становъши, о своей купле таковый респонс даючи, повідал, иж купил тое срібро октоврия дванадцятого дня в року нинішнем, вышей на дати положоным, у чловека з Канева прыежджаго именем Кондрата Товстого, бывшого войта каневского, который менил пояс быти власным своим, а ламаное срібро купил у казака в Козелцу. И так суд зъобополный, выслухавши жалобы шкодуючого и припозваных отгоду (?), жебы Сергий своего заводцу становил ку своему очыщеню, наказует, а Никиту Сипченъка на певную поруку, давши на прослуханье оное шкоды термін справі той на шесть недель въскладет, счо есть для памяти за приказом урядовым до книг записано. Декаврия шостого дня. Пры бытности урожоного п. Петра Забілы, судъи енералного Войска его царского пресвітлого величества Запорозкого, на вряде борзненском кгды Татияна, пасерба Холявчина, доходячи близкостю материзны своее на Марии Холявчисе, второй малжонце по змертю матки своее, то есть овец осмерча, з которых высведчили были трое овец у Андрия Жлуктенка якобы ее материнские. Андрий теды Жлукътенко слушный довод на тое дал, же его были отчистые овцы, зезнавал на тое Грицко Артюшенъко, Артамон Конашовский и много людей. Суд зъобополный, варуючи того, абы Татиана дівка, пасерба Холявчина, в тых овцах не турбовала, ані ся болшей не увязовала, наказует. На що з потребованьем стороны до книг есть записано. 82 Сіверянський літопис За сотництва Тараса Забіли 1669 августа а в. (1, 2-примітка копіїста. – Ю.М., І. Т.) Максима Боронивского справа. На вряде нашом […]. Книга справ поточневих (?) (примітка копіїста, яку він же закреслив: «Кни- га эта в отрывке найдена в г. Борзне помещаем ея из (…)* записи сообщены мне Н.М.Белозерским») (НБУВ. – ІР. – Ф. ІІ – № 22908.– Арк. 2 –4. –Копія ХІХ ст.) № 17 1672, березня 24 (14). – Батурин. – Лист генеральної старшини до чернігівського архієпископа Лазаря Барановича. «Яснопреосвященний в Богу мсцвий отче архиепископе черніговский и новгородский, нам велце мсцвий пане и пастыру, в Духу Святом отче и ласкавый добродію. Найнижайшые нашые вашой святытелской мл. засылаем услуги. Досить нашой по всі часы было терпливости, которая Богу и вашой святытелской мл. есть відома, и якуюсмо через бывшого гетмана Демяна Игнатовича не мал тыранским поносили способом, не могучи далей выдержать, а звлаща кгды нас и всі добро посполитое в татарскую, посполу з Дорошенком зносячыся, хотіл его царскому пресвітлому величеству віру зламавшы, запрягти неволю, мусілисмо оного, и то за указом его царского пресвітлого величества, взявшы, яко зменника, на Москву одослать, якося из вашею святытелскою мл. обходил можеш добре розуміти, поневаж и тот лист тепер писаний в одну до достоенства его царского пресв. величества, затягаючы до- рогу не на правъду, але на истотную был вашой святителской мл. был уформованый здраду вырозуміваючы интенъциу, яка од вашой святытелской мл. мает выйти, тая обіцана на містца святые до Киева его не певная дорога была, бо місто Киева ку До- рошенкови зближывшыся, якобы з ним в едности зоставал и солтанови ся турецкому подал міл трактовати, же ся так стало вашой святытелской мл. ознаймуем, абыс ваша святытелская мл. добре собі тушыл, ни о чом не вонтпячы. Кгдыж мы в той окказыї до его царского пресвітлого величества, яко вірные поданые выправилисмо пана Карпа Мокриевича, писара енералного, просячы, абы яко отец ласкавый о нас и целости добра посполитого радил и преложоного обрати веліл. То теды ознаймившы, ласце и благословеню вашой святытелской мл. з найнижайшыми нашыми услугами, яко наипилней и наипокорней полецаемся и зостаем вашой святителской мл. во всім зычливыми слугами. Петро Забіла, обозный, Иван Самуйлович, Иван Домонтович, суді, Карп Мокриевич, писар Войска его царского пресв. велич. Запорозкого енералный З Батурына 14 марта року 1672». Подлинник писан на листі бумаги, который был сложен пакетом и запечатан вой- сковою печатью на красном воску под кустодиею. На пакете надпись: «Яснепреосвя- щенному в Богу его мл. гдну отцу Лазару Барановичу, архиепископови черніговскому, новъгородскому и всего Севіра, нам велце ласкавому милостывому пану и пастыреви в Духу Стом, отцеви и добродіеви, ку одданю належит». Подле печати на кустодии, по- мета: «180-го марта в 29 день, с енералним писарем с Карпом Мокріевым с товарыщи». Вірно: К. М. Оболенский. С подлинным сверял С. Иванов». (НБУВ. – ІР. – Ф. ІІ. – № 13472. – Копія другої половини ХІХ ст.) № 18 1680, квітня 4 (березня 25). – Рихлівський монастир. – Лист ігумена Луки Гри- горовича до охочокомонного полковника Іллі Новицького. «Мні велце ласкавий мсци пане полковнику Войска его цар[ского] прес[вітлого] велич[ества] Запор[озкого] комоннный, добродію мой. Сіверянський літопис 83 Годилобыся мні давно поклонитися в. мс. мс. пану, любо теж писанем посетити, а же в отлеглости лісной зостаемо, сими часи почулем о щасливом повороті з военной дороги с послушания всего посполитого добра ку домови, щого велице утішившися. Тепер на всемирний великий празник блговіщения Прстой Бци през подлое писмо мое низко поклонившися, навіжаю и зычу, абы млитвами Прстой Бци сиї остатниї дни стаго Поста провадячи, дождал в. мс. мс. пан радостних воскресенских дний в мирі, здраво и дшезбавенно з еї мсцю панею и милыми дітками и зо всіми любящими весело празновати, стокротне и сердечне щире зичу. Тут же на блгословение от убогого дому стля Хва Николая на трапезу осетрини посилаю, бо над подивене, як монастир став, нигды в уступі не трафилося осетра поймати, которого то и в. мс. мс. пану уділяю. И припоминаю добродію мой сторони фунта срібра, же рачил в. мс. мні устне приобіцати, офіруючи щос в похвалу стому Николаю зробити чи лямпу чи кадилницу, а в том, що Бг на серце в. мс. мсцівому пану подаст[…] (НБУВ. – ІР. – Ф. ІІ. – № 14137. – Оригінал) № 19 1680, травня 26 (16). – Рихлівський монастир. – Лист ігумена Луки Григоровича до охочокомонного полковника Іллі Новицького. «Мні велце ласкавий мсци пане полковнику Войска его [црского] пресвітлого величества Запорозкого комоннный, доброд[ію мой великий]. Писалем по килка рази писмо мое до в. мс., моего мс. пана, просячи на пр[азник…] стго Николая, на которое жадного скутечного респонсу не одержалем. Т[о…] так розумію наша неугодност, а в. мс. мс. пана забавы военние то спра[вити] могли. Зачим тое блгопоугодное Гспдеви и Его угодникові діло часу своего […]поволнійшого поветовати, рач доброд[ій] мой покорне прошу. Под час бытности нашой в Батурині розних особ мовы до ушу в. мс. мс. пана носилися, межи которими и я промовилем. На оние в. мс. мс. пан з ласки своїй его милости пану и пастыру цубатого білого коня дати приобецал. Зачим тепер по указу его пастырской милости и в пилной моей потребі в Чернігов о середі, даст ли Бг, виежжаю. Чи не можная бы при котрой[…] ведлуг проможности моей от в. мс. мс. пана поклонитися могу, а на сей час з оним же моим поклоном в неотмінную любов и ласку в. мс. мс. пана полецаюся покорне и назавше зостаю В. мс., моему мс. пну и [великому] доброд[іеви] всего доб[ра зичливий слуга] и уставичний [бгомолец] Лука Григориевич, [игумен, з братиею]. З мнстра стеля Хва Николая рихловского мсця мая 16 1680». (НБУВ. – ІР. – Ф. ІІ. – № 14552. – Оригінал) № 20 1680, грудня 25 (15). – Рихлівський монастир. – Лист ігумена Луки Григоровича до охочокомонного полковника Іллі Новицького. «Мні велце ласкавий мсци пне полковнику Войска его црского пресвітлого величества Запорозкого комоннный, добродію мой великий. За вшелякую показанную мні пнскую любов велице в. мс., доброд[ію] моему, подяковавши по обетницу на прудком часі посилаючи, покорне в. мс. мс. пна прошу, жеби была от дана. А що в. мс. мс. пн. казал до Лохвиці едним возом слати, рад бым то учинити, тилко ж як то пред святы братия по послушаниях розіхалися, згола не маш кому, азали з ласки в. мс. мс. пна тое то по остатній дорозі отшукается, сторони панны побожноі для ученя дітей в. мс. мс. пна по желанию в. мс. доброд[ія] моего, яком устне мовил и тепер повторяючи, скоро тилко за поданою оказиею до госпожі игумениі макошинской написати и о тое постаратися пилно обецую. А на тот час з вшелякою моею поволностю ласце панской в. мс. доброд[ія] моего неотмінно молитвы мої залецивши, сам себе вручаю и назавше зостаю В. мс., моему мс. пну и великому доброд[ію] всего добра зичливий слуга и уставичний бгомолец Лука Григориевич, игумен, з братиею. З мнстра стеля Хва Николая рихловского місця декаврия 15 1680». (НБУВ. – ІР. – Ф. ІІ. – № 14542. – Оригінал) 84 Сіверянський літопис № 21 1681, січня 2 (1680, грудня 23). – Рихлівський монастир. – Лист ігумена Луки Григоровича до охочокомонного полковника Іллі Новицького. «Мні велце ласкавий мсци пане полковник Войска его црского прес[вітлого] велич[ества] Запорозкого комоннный, добродію мой великий. От Хрста Спсителя в. мс., мс. мс. пану и великому доброд[іеви], весъпол з еї місцю панею в. мсціною и со всіми любящими, тут на земли долгих літ и вшеляких щасливостий, а в нбі вічних роскоший заживати щире зычу. За отдане жита и пива в. мс., моему мс. пну и добродіеви, низко поклонившися, велице покорне дякую. Тут же добродію мой упоминаюся о горілку, которую в. мс. мс. пан обіцал до обители стой и мні устне приказал, абим присыл[ал] по оную. Тепер добродію мой посланца своего посылаючи, упрошаю покорне: рач обітницу свою скутком исполнити. Затим ласці панской неодмінно себе з братиею моею яко найпокорній вручаю, зостаючи назавше. В. мсці, моему мцівому пну и великому доброд[ію], всего добра зичливий слуга и уставичний бгомолец Лука Григориевич, [игумен, з братиею]. З мнстра стеля Хва Николая рихловского декав[рия] 23 1680 року». (НБУВ. – ІР. – Ф. ІІ. – № 14543. – Оригінал, завірений авторським підписом і печаткою) № 22 1686, липня 12 (2). – Батурин. – Судовий декрет генерального судді Михайла Вуяхевича. «Михаил Вуяхевич, судия на сей час енералний Войска их царского прсвітлого величества Запорозского. Вам, атаману гировскому, войтови и всім обывателем тамошним ознаймуем, иж що был Захарко Дудченко в купные сіножати и правом посполитым обварованые пна Юрия Харевича од меж вступил и увязался, менуючи своими, в сеножатех и облогу были межами. На которые сіножати и облоги по межовном приказу нашом судовом выіздъжалисте сами своими особами з продавцами Семеном Кушнеренком и Дацком, жителями карабутовскими, аже тые продавци при обецности вашой показавши в тых сіножатех и облогах межи и граници, поки сами держали и уживали, признали, же Захарко Дудченко неналежне в сіножати и облоги, купним правом набытые, пана Юриевы Харевичови вступовал и увязовался, границу собі чинячи на чужих добрах; тое ограничене и на запис вишоречений пан Харевич показал. Якое мы ограничене при бытности вашой, на той час учиненное, судом нашим похваливши, сим нашим писмом судовым записи купчие на тые сіножати и облоги, пану Юрию служачие, ствержаем, а жебы так Захарко Дудченко, яко и всі обыватели тых сел Гиравки и Карабутова через межи и граници до тых сіножатей и облогов не важилися вічними часы вступовать под закладом вини ста талярей до скарбу войскового заплаченя суд варует сим декреталним писаним и о котором и вас, старшину, уведомивши, ку певности лепшое сяя крипост под печатю судовою и подписом руки писарской есть выдана. Писано в Батурині 1686 июля 2го. Андрей Василиевич, писар судовий войсковий енералный». (НБУB. – ІР. – Ф. І. – № 18892. – Копія кінця ХІХ ст. Запис копіїста: «С копии из бумаг А.М.Лазаревского») № 23 1691, квітня 18 (8). – Купча. «Року тисяча шестсот девятдесят первого місяца апріля дня осмого. Купля млына отца Василия Грыгориевича, свщника Троецкого, у Юска, Дмитра Водовозъніков. На враде нашом борзненском перед нами, Тарасом Тарасовичем Забілою, сотником, Петром Макаровичем, атаманом городовим, Иваном Ярмоловичем, войтом, Савою Сіверянський літопис 85 Даниловичем, бурмистром, и при многом товариству и мещанах при том будучих як постановишися очевисто Юско, Дмитро Матвіенъки Водовозовичи, рожоные браты, жителе борзненъские, бувшие мелники греблі, лежачое на реці Борзенъці, мененое кустовское, ясне, доброволне и явне без жадного усилованя признавали, иж маючи прирожоним правом отчистим тоей мененной греблі половину з млыном волним лотоком з двома колами и камінми мучнимы, которую то греблі половину и до млына потребно з приналежним начиням желізным, также с хатою, дворцем, по половины огорода и гаю, там же лежачого близко млынов, тот гай на поправу всей греблі належит до гаченя як Матвіевой бывшой части, так и Киряновим небожчиковским потомком, писмами обвровано ест. Опроч того млына од поля стоячого и половины тоее ж ле- жачое греблі ны в чом никому интересоватися, бо тилко Матвіенъки Водовозовичи Юско и Дмитро свой млын власный ужываючий з половиною греблі не пенный и жадной суммі небожчиком Матвіем, отцем их, и ими потомками, нікому ни в чом не был заведенный. Которого то млына з доброй воли своей продали пречестному гспдну отцу Василию Григориевичу Величковъскому, сщеннику Свто-Троецъкому, намістънику протопопиї Борзненское, за певную сумму и готовие пінязи, то ест за тисячу золотих сполна. Которую то сумму одличивши и до рук своих одобравши, зреклися уже Водовозовичи млына своего и сим доброволным записом стверджали в моц таковую подаючи, иж волно, мовят, пречестному отцу Василию Величковъскому тим млыном як своим власним владіти, завідоват и на том зостаючи поссесорам на свой ліпший пожиток оборочат на вічност уживат с притомностю и потомки своими по них низ (?) походячими. А уже Юско, Дмитро себе самых, малжонков, потомков и всіх кревных своих, близких и далеких, у вічност пускаючи, себе оддаляют и варуют, абы до того млына и половини гребли нихто з ных жадного уступу и упоминку міти не повинен. А если бы хто важился в тую продажу на одзов близкостю доходит, тако- вий тоее ж суммы выш реченой до скарбу войскового судові поважному и належному урадови міскому подпадаючий, вины под заложеньем их сторон сто золотих албо в совито платити неопустъне будет. Урад, вислухавши доброволного зезнаня продажы и куплі, то на жаданье их до книг ншых міских борзненских принявши, велілисмо записат, яко и ест записано. (НБУB. – ІР. – Ф. І. – № 50913. – Тогочасна копія) № 24 1691, липня 12 (2). – Борзна. – Справа про крадіжку бджіл. «Року 1691 2 июля. О покраденю пчол у кунашовского жителя Хвеска Солодъкого. На враді нашом борзненъском постановишися очевисто жалобник на имя Хвеско Солодкий з притомним значним козаком Борисенком(?), житель конашовские, опо- відали и скаржилися о шкоді сталой покраденю з ліса уля едного з пчолами и взявши пошол (?) же ему тая шкода сталася через Ивана Мірочъника, котрий мешканцем был од килко літ конишовским и оний на житло вибралъся до села Адамовки и был помежником то ест Иван Мерочник, и там мимо ходом своим о тих пчолах знаючи з улем узял своїм фортелем злодейским и донесши в село Адамовку до Семена, рожо- ного брата своего, тые пчолы з того уля краденого перегнал у свой инший, а тот улей у (…)* сховал, а кгды за тим пошуком прислідовши и дойшли того слушним доводом при тих (?), же людех жителей адамовских як знайшли улей в землі то оголосили и свідочним(?) обложилися того ж часу и явные злочинцы Иван и Семен при том же лицу поставлены были и стали за свой ексес злый учинок шкодуючи Хвеска просити и оным злочинцам через тих же жителей адамовских пофолкговано, то тым часом понехавши худобку утеклы проч. А же кгды справа конец свой міла узяти затим не стало кого правом за (…)* карати, тилко до далъшого зисканя злочинцов азали бы могъли зымани, велілисмо записат». (НБУB. – ІР. – Ф. І. – № 50914 (зв.) – Тогочасна копія) 86 Сіверянський літопис № 25 1690, листопада 16 (5). – Батурин. – Лист писаря Чернігівського полку Івана Скоропадського до полковника Іллі Новицького. «Мсцівий пане полковнику комонный, мні велце мсцівый пане и здавна добродію. Здарилося мні тут, в Батурині, по указу ясневелможного его мл. пана гетмана, милостивого добродія, сего часу бути, где на сей час и панове сотники полку в. мс., м. м. пана, згодилися, через которых яко певную оказию низкий мой засилаю уклон и з умислу доношу в. мс., м. м. пану, відати, же любо коштом в. мс., м. м. пана, келих зовсім готовий, тилко не казалем золотити, леч иж священик, в Рудні будучий, при чудовном Прстой Бці образі, же преселение учинив з Рудні до Киева и образ з собою тамже запровадив, а руднянское місце праве якби пусто зостала. Претож и келіха офірованого туди ні до кого отсилати; овшем умислилем я задержавши у себе даст Гсдь Бг, у пришлых Рождества Хва с(вя)тах тут, в Батурин, привезти, жебыс в. мс., м. м. пн, сам очима своего оглядав и куди дома будет хиба вже до Киева и тому ж чудовному образови сам в. мс., м. м. пн, отослати рачиш албо и вперед св(я)т, если здарится певная оказія, з Чернігова докончивши зовсім ис позолотою тую роботу пришлю до в. мс., м. м. пана, Давній за моїми забавами, иже часто з дому отгораюся (?), не докончено и що вже так сталося, иж перенесен образ з Рудні в Киев чиню відомо в. мс., м. м. пну, и затим давной его ж и тепер непремінной ласце мене залецаючи, зостаю и обовязуюся З Батурина 5 ноеврия 1690 . В. мс., м. м. пану, упрейме зичливый всіх добр приятелем и поволний слуга И. Скоропадский, писар черніговский. Припровадилем тут же в Батурин барилко рижков от его мл. пна полковника нашого черніговского в. мс., м. м. пну, обіцаное и зоставилем в дорозі его м. пна хорунжого енералного, по дорозі рачиш в. мс., м. м. пн., до себе вышукати». (НБУВ. – ІР. – Ф. ІІ. – № 14619. – Оригінал) № 26 1696, січня___. – Нехаївка. – Лист Григорія Новицького до батька, полковника Іллі Новицького. «Мствий добродію мой, мсці пне отче. Немній утескненний о неласце вашой отцевской млсти, на нас окказуючоеся, зоставати мушу, поневаж през так долгий час жадное ку нам, дітем своим, от вашой отцевской млсти навижателное листовное не обявляетъся слово, през якое ради бы мы вседушне о добром повоженю и милом вашой отце[вской] млсти здоровю почувши, утішитися. А так розумію, моя то в том синовская зостает неосторожность, же таковую премилосердную вашой отцевской млсти ласку на мене мiваючую, чимсь обрушилем. Зачим з умислу сим моим си[новским…] вашой отцевской млсти, моего милостивого добродія, навижа[ючи] листом, пренизкое мое вашой отцевской млсти отдаю чолобите […прошу] покорне о прежную вашой отцевской млсти ласку таковую, абы мы, чувши частій о милом вашом здоровю, могли тишітися з оного. О тое и повторе вашой отцевской млсти, моего млствиого добродія, покорственно просячи, отдаюся при поволности моей синовской его ж млстивой ласце. Вашой отце[вской милости, моего млстивого] добродія […]. З […] януар[…] року 1696». (НБУВ. – ІР. – Ф. ІІ. – № 14662. – Оригінал) № 27 1693, березня 3 (лютого 22). – Нехаївка. – Лист Яська Остаповича до полковника Іллі Новицького. «Добродію мой. Оповеженю господарском в. мс. добродіеви моему ознаймаю, иж за ласкою Бжою добре ся поводит. На млин Царевский деревя готова бруся дубового (…)* палей вусмдесят ловдей (?) пар пять, валув три, буртниц дві. О тютюн ознаймую в. мс. добродіеви, же Марко Подзюбаный хоче приняти увес як много ест гут (?) у Коропі и Сіверянський літопис 87 в Снітині по копі камен на рок, ежели в. мс. добродія буде росказання на туй ціні увес отдати. Горілки куф три готовой ест, за коториі дают куп по пятнадцати. Ежели в. мс. добродія буде розказ, то продамо. Тое в. мс. добродіеви ознаймивши и узичивши от Гсда Бга доброго здоровя, ласце ся вашой панской отдаю и назавше зостаю В. мс. добродіеви моему во всем зичливый и найнизший (?) слуга Яско Остапович. З Нехаевъки февраля 22 1693». (НБУВ. – ІР. – Ф. ІІ. – № 14600. – Оригінал) № 28 1690, лютого 13 (3). – Нові Млини. – Лист новомлинського сотника до старости с. Нехаївки. «Пане староста нехаевский. Не відаю в чию то надію тое чинеш, же козаков приймуеш до подданства, бо гдиж я мію такое росказане от самого ясневелможного и всіх нас мстивого добродія его млсти пна гетмана, же од жадного козака сотні своей нікому не попустил в подданство. А ти над росказане тое важился чинити, же послалем первіе козака своего городового по тих противъников, котрий здавна козаковали и служили еще их отці под сотнею, так теж и он на тих же волностях козацьких зоставал, а ти их до мене не подал. По котрих въчерашнего дня послалем трох козаков своих, а ти и так не видал и мало самих не позабивал, що еще говориш, жеби я ис сотнею въсею пришол по них, то подобно хочеш з нами войну точити за въласних наших козаков, еднак (?) кажеш до себе ис сотнею приходити, а як до Нехаевки не прибирался на войну.За котрое свое спротивълене сподівайся міти заплати нещо доброй, дай Бже. Щасливий приход ясневелможному его млсти пну гетману до Батурина до певне донес відати самому добродіеві, що ти за козаков велиш нам ис сотнею приходити, а тепер ко весне прислати Ярошенков и Остапа Жогла. А если их к нам не пришлеш, то певне в городі кажу ваших мужиков искилко забрати, аж поки их до нас не пришълеш, поти будут в нас ваши мужики сидіти. О том до в. мости пишу и Бгу поручаю. З Нових Млинов февруария 3 1690. В. мсці зичливий приятел Григорий Самойлович, сотник новомлинский, рукою». (НБУВ. – ІР. – Ф. ІІ. – № 14530. – Оригінал) № 29 1694, червня 29 (19). – Нехаївка. – Лист Лук’яна Василевича до полковника Іллі Новицького. «Их црского прес[вітлого] влчства Войска Запорозкого мсцівий пне полковник охочокомоннный, мні велице ласкавий пне и млстивий добродію. Поволности услуг моїх яко найпокорнійше вашой панской млсти препославши, извістую, иж тую деревню по указу вашом панском минувшого (?) дня сполне як приналежитая виготовалисмо. На росказане ваше панское, якое мні указано, абы драни купил тисяч зо дві. Теди я тое діло споряди лем, тилко еще тая дрань не отшукана, за которую то дрань тисяч дві, далем осм коп грошей. Строни вапника вашой панъской млсти тож до ознайменя подаю, иж три печи дров вже спалили, толко юж на едну піч четвертую дров будет, а болше не маш. В той міре вашого панского респонсу прошу: чили як тая четвертая піч дров спалится, знову дрова куповати, чили теж робити престати. Знову тиж вашой панской млсти с покорною, а уніжоною аффектациею моею здаюся и ознаймую, же юж борошна кромі житного отнюд не маем, пшона и инъшого. А робітники докучают, яко то вапник и инъшие [роботни]ки. О тое в.м., м. мс. пна о ласкавий респонс упросивш[и,…] должен зостаю в услугах моїх яко найпо[ко] pнійшe[…] Вашой [панской милост]и моего лас[кa]вого и м[лстиво]го добродія ни[жай]ший слуга и подножок Лукян Василевич, староста нехаевский. З Нехаевки июня 19 1694 року». (НБУВ. – ІР. – Ф. ІІ. – № 14634. – Оригінал) 88 Сіверянський літопис № 30 1694, липня 22 (12). – Нехаївка. – Лист Лук’яна Василевича до полковника Іллі Новицького. «Их црского престлго влчства Войска Запорозкого мсцівий пне полковник комоннный, мні велице млстивий пне и добродію. Поволность мою в милостивую ласку вашу панъскую яко найпокорнійше полецившы, до ознайменя в. мс., м. мс. пну, и ласкавому добродіеви преподаю, иж на ваше панъское, которое от в. мс., м. мс. пна, ко мні прислано, абым (?) людей виправивши за Тиницю в степ, сіно здобыл. Теды я в той міре рихло стараня приложивши, оное діло спорядилем. Которого сіна в степу вроблено шістьнадцять скирт. Сторони зас оних неводов, которие в Понурници за указом вашим панъским поедналисмо, зробити, теди вже зроблени, толъко ж еще не отшукивани, ласкавого респонсу прошу: чи в рихлом часі оние потреби абыс отшукат чи як ваше панъское росказане будет. Знову теж до ознаймую, же посилаю воз глабчатий новий, дягилю и дяглиці маевую посилаю сколко було, угурков діжечку посилаю, вересу мішок, запасок посилаю. Которие готови сім, а иншие еще не роблены. Тое в.м., м. мс. пну, до ознайменя подавъши, должен назавше в услугах моих зостаю, яко естем В. м., м. м. пну, найнижший слуга и подножок Лукян Василевич, староста нехаевский. З Нехаевки июля 12 1694 року». (НБУВ. – ІР. – Ф. ІІ. – № 14646. – Оригінал) № 31 1693, серпня 30 (20). – Нехаївка. – Лист Лук’яна Василевича до полковника Іллі Новицького. «Мстивый мсці добродію мой. До ознайменя в. мсці мсці пну преподаю: строны тютюну, которий сторговали короповъци на имя Игнат Рудий з двома товаришми именно камений тридцят. Теди отважилем и записаный от них цереgраф одержалем, которий и посилаю ку в. мсці мсці пну. А за готовые гроши продалем того ж тютюну каменей двадцяти три: камен ціна по полталяра. Що того тютюну выйшло всего каменей пятдесят и три. Сіно, которое косили на Усорочи в законников скидалисмо скирт чтири, а собі законники не взяли ни одной копици, тилко отповіл нам сам игумен до уздреня его з в. мс. мсці пном устне розмовити! Тут теж ознаймую и строни збожа зжатого мні нажали, жита нажали сто тридцять коп, а ярины овса нажали коп сто тридцять и пят. А строни винников млстивый добродію ознаймую: далем тепер нового борошна на кадку, нехай прежде отмовлялис борошном злеглым а тепер, хвала Бгу, к осени приходити и борошъно новое, а не могли ж (?) поправитис, то хиба переміняти, жеби не псовали борошна. И то до ознайменя в. мсці мсці мсці пну преподаю: по отході того бувшого старости Ивана Заїки отобралем гусей 14, качок 20, а инших рухомых речий господарских жадного посудку, не тилко миски и ложки, не оставил аж у людей на новое господарство мусілем доставати. К тому мстивый добродію той то Заїка зостает тилко на згоді (?) подобно хочет и мене неоgинутая (?) звести яко и инных. О чом не могу розуміти: чи он мене повинен слухати или я его. Сие до ознайменя в. мсці мсцівому пну преподавши, зостаю назавше слуга твой(?) пна моего млстивого Лукъян Василевич. З Нехаевъки августа 20 року 1693». (НБУВ. – ІР. – Ф. ІІ. – № 14530. – Оригінал) № 32 1693, серпня 13 (3). – Лист короповського сотника Тихона Довгаля до полков- ника Іллі Новицького. «Их црского пресвітлого величества Войска Запорозкого мсці пане полковнику комонний, велце мні мсці пане и ласкавый добродію. З листа вашой пнской (млсти), моего велце ласкавого добродія, з солодовні естем Сіверянський літопис 89 велце контент, за которую ласку вашу панскую Гсдь Бг нагородою да будет. А я до услуг вашой панской млсти поволным быти полецаюся, при котором полеценю відати вашой панской млсти подаю, иж хоч ся первие (?) ячние солоди, тилко житние, в которих велце выгодною завше бывала, в которой и в далший час велце покоры прошу ласкавого добродія моего солод, який на свою потребу зробити пивов. Хоч тепер не маш в нашом городі фуремних, посылаю от(…)* вашой панской млсти з мці (?) якого колвек пива на ваш пожиток, просячи добродія моего велце покорне ласкаве приняти. При том полецаю ласце вашой панской, зостаючи назавше В. м., моему мсці пану и велце ласкавому добродію, желаючим всіх добр и найповінійшим до услуг Тихон Довкгеля, сотник короповский. З Коропа 1693 року мсця августа 3». (НБУВ. – ІР. – Ф. ІІ. – № 14532. – Оригінал) № 33 1694, листопада 26 (16). – Лист короповського сотника Тихона Довгаля до полковника Іллі Новицького. «Мой велце мсци пане полковнику комонний, мой мсци пане и добродію. Бувши я у вашей пнской млсти, добродія моего, в Нехаевці по салютованю щасливого и доброго здоровя и незаміжоних літ панованя и при унижоном чоломбитю моем просилем приказу старості пооддавати челядниці моей забраную одежду, чого он, староста ексивзуется відати, переказует на Неходовского, пред оным бувшого старосту. О том листовне добродія моего як Бг донесет не препомнети велце прошу и реестрик зписаний речей посилаю, зостаючи во вшеляких послушний в оказіях завше поволний Вашой панской млсти всего добра зычливий и рад служити Тихон Довкгеля, сотник коропов[ский]. З Коропа 1694 року ноеврия 16». (НБУВ. – ІР. – Ф. ІІ. – № 14519. – Оригінал) № 34 1693, червня 29 (19).– Батурин.– Рішення комісії щодо спірних земельних володінь. «Року тисяча шестъсот девятдесят третего июня девятнадцятого дня. По волі и зуполном злеценю ясневелможного его милости пна Иоанна Мазепи, гетмана Войска их царского пресвітлого величества Запорозкого, мы, нижей подписании особи, засідали и слухали споров и звад межи олишевскими обывателями п. Левком Шрамченком, сотником, и всем товариством и посполством з едное стороны, и межи п. Иваном Быховцем, значним товаришем войсковим, з другое стороны, точачоеся о землі, кгрунта, поля и сіножати. Якие то землі, кгрунта, поля и сіножати любо и перед сим в рожних часех были межи ними розвожены и граничены, и по тих розводах смирност в зауживанню оных межи обоими сторонами трвала, однак сего літа дал до нових турбаций причину п. Иван Быховец, же сам собою межи полями и сіножатми на певних містцах новие копци ставил, з яких мір олишевские, а особно села Смолянки обыватели, жалем взбудившися, удались з жалосною скаргою до ясневелможного его милости пна гетмана, по которой оных скарзі от его милости пна гетмана, по которой оных скарзі от его милости пна гетмана на осмотрение тих копців зсылан был п. Димитрий Чечел, значний войсковий товариш, з Батурина до Олишевки, где явне тое показалося, же он, п. Иван Быховец, неслушне пол и сіножатей себе был замірил и копцами новими починил на них знаки. А так кгди преречоний сотник и обыватели олишевские тут, в Батурині, у ясневелможного его милости пна гетмана справедливости стое себі допрашовалися, теды мы, нижей подписании, узнавши быти п. Ивана Быховца в том діле неправим, яко зганилисмо ему тот поступок, так приказалисмо оному тых собою чиненых копцов отступити и вічне зректися и кого колвек отняттем нив и сіножатей на инших от тих копцов містцах был укривдил, абы тие все укривжоним поворочал, а тое поле, ораное около Жуковщины прошлое осены своим житом, он, п. Быховец, засіял, тое жито тии люде, господари власнии поля оного, 90 Сіверянський літопис мают себі зжати. Леч кгда показался быти слушный лист гранычний пна Захарии Шийкевича, перед сим для граничення лісограбовских кгрунтов от ясневелможного его милости пна гетмана року 1690 висланного, которому листу обидві стороны ни в чом не перечили, теды мы той лист и нашим зданнем зо всім в нем описанними околичностями и варунками потверждаем. Тут же и вновь через п. Димитрия Чечеля межи Грабовцами высипаннии копци за моцнии и твердии быти в потомние часы узнаваем и укрепляем. А межи міскими олишевскими и ежи грабовскими п. Быховцеви належними кгрунтами, поневаж не чиенено граници и жадних знаков, ани копцами, ани иншими яковостями, для того, поневаж там суміжние сут кгрунта, не кладено, теды на том містцу мает кожний заживати своего власного без жадного спору, не переходячи в нивах межей и в сіножатех давних своих знаков. А иж преречоний п. Иван Быховец и села Топчіевки жителей потривожил, кладучи сего літа на их полях сам собою копці новии, на привлащенне себі ширшого кгрунту к урочищам Неклям и Падиковщині, о що пречестний отец Павел Пучковский, протопоп ніжинский, село тое в областы своей маючий, велми з скаргою своею до его милости пна гетмана удавалъся, теды мы тыи новии копци Быховцеви внівеч оборочаем, позволяючи жителем топчіевским, як козаком, так и посполитим людем, своими полями и сіножатми власними вічне владіти. А поневаж на тих містцах, уже тому двадцет літ вершится, были от бывшего гетмана небожчика Ивана Самойловича высланнии, именно небожчик Федор Завадзкий, судя полковий ніжинский, и п. Василий Гуменский, сотник ніжинский тамошний полковий, з товариством, котории межи селом Топчіевкою и межи власностями п. Ивана Быховца тии кгрунта розездили и роз граничили и листом своим граничним починеннии через себі знаки и копці утвердили, на котором листі и сам он, отец протопопа, подписалъся и через так великое время николи тому листу не перечил, а и топчіевские жители на том переставали, теди и тепер мы тот преречоних особ лист граничний при моци заховуем и вічне утверждаем, міти хотячи, абы описаныи в нем знаки кгрунтов и варунки кріпостей николи ни от кого не были нарушены. Если бы зас была чия вонтпливост о тих розезду оного знаках и копцах и задавал бы хто п. Быховцеви, же он тот розезд переступил и неналежное себі що привлащил, теды яко сут люде живии, на том розезді будучии, именно преречоний ясневелможного его милости пна гетмана Василий Гуменский и прочии, в Олишевці будучии, так через оных мает тот розезд и починении копци тии и знаки по истинні и по правді подлуг граничного листа оказатися и обяснитися без споров и без звад жадних. Тое все, за докладом и донесеннем нашим ясневелможному его милости пну гетману, власною его милости рейментарскою волею и високою владзою так утвержаем и умоцняем, як в сем листі нашем есть выражено и описано, на вічное обоих сторон успокоение. Если бы теды якая сторона того здання нашого, в сем листі описаного, не заховала и в чомколвек успокоенние річи нарушила, тая повинна будет на реймент его милости пна гетмана заплатити вины грошей тисячу золотих без жадного отпусту. Дан в Батурині року и дня вишей описаного. Их царского пресвітлого величества Войска Запорожского енералный писар Василий Кочубей. Их царского пресвітлого влчства Войска Запорожского асаул енералний Андрій Гамалія. Наказный судиа, писар судовый Андрей Василевич. Дмитро Нестеренко, сотник батуринский. Гордій Хрисанович, атаман батуринский». (НБУВ.–ІР.–Ф.–ІІ.–№ 18893.– Копія кінця ХІХ ст. Внизу документа чотири проставлено літери «м.п.», що означає «місто печати». Запис копіїста: «Арх. Черн. д.д. собр., д. № 5290; подлинник) № 35 1699, вересня 19 (9).– Ніжин.–Універсал ніжинського полковника Івана Оби- довського. «Его црского прсвтлого величства столник Войска Запорозского полковник ніжинский Иоан Обідовский . Сіверянський літопис 91 Ознаймуем сим ншим універсалом всей старшині и черні полку Ніжинского и всім, кому бы о том приналежало відати, иж висоце в Бгу превелебний его млст отц Кирилл Филімонович, игумен мнстра Омбишевского, міючи от свтой великой чудотворной Лаври Киево-Печерской врученное собі правление и строение того свого мнстира для свобіднішого и латвійшого в всіх ділах управления и для защищения добр мнстирских, яко міст от прошлых давных властей виданые кріпости, а особливе от самого ясневелможного млстивого моего добродія, его млсти пна гетмана, потвержений універсал. Так абы и ншу отворстий лист ку таковому ж далшому соблюдению добр и волностей наданых был виданий приліжное от его млсти отца игумена принялысмо желание. Послідуючи теды без найменшого нарушеня висоцеповажному ясневелможного моего добродія з горливой его пнской ку обители свто побожности виданому універсалові и инные прежных антецессоров в цілости заховуючи кріпости и до того відаючи, же от кожного нас блгопотребна ест ку обители особливе в их защищениї прислуга, видаем сей лист наш, през которий пилно того потребуем, абы тая свтая обител при всяких в універсалах вираженых свободах не нарушне тривала, а найбарзій яко ретелне тое опівает висоцеповажний ясневелможного реїментара указ, жебы от датков роковых приналежных на слуг нших войсковых ціле была волна так, абы тое завше непремінно было заховано, ствержаем и жебы тая свтая обытел в всякой своей свободі жадной и наименшой ни от кого не поносила трудности, повторе властию ншею міти хочем и пилно приказуем. Дан в Ніжині сент[ябра] 9 д. року 1699. Звишменованний столник и полковник ніжинский рукою власною На звороті: Волност от всякой подачи его млсти пна полковника ніжинского Ивана Обідовского». (ЦДІУАК. – Ф. 153. – Оп. 1.– № 4. – Оригінал, завірений особистим підписом і печаткою) № 36 1703, серпня 2 (липня 22). – Красний Колядин. – Купча. «Копія. Предо мною Корніем Салогубом, сотником красноколядинским, и при мні на тот час будучому Ивану Сідку, атаману городовому, Семену Завуйці, войту, и Ивану Жигиру, бурмистру, ставши очевисте Евдокия господиновая небожчица отца Семеона (…), сущаго храму стля Хва Николая нашого красноколядинского, освідчила явне, ясне и доброволне, иж половину млина, фундушем лежачого на греблі нашой красноколядинской на реці Ромні, спадаючого частю от матки старой Шулжихи синові небожчику отцу Семеону и на его господиновую з сином Василком, з небожчиком спложенним, в котором млыні знайдуется дві колі с каменями мучними, а третое коло там же ступное под особливою кліткою, на едних лотоках будучою, где и в низ того млина есть островец и дворец з лозами, якие здавна прилежат до гачения греблі, так для ради оплачения долгов, виноватих людем чрез небожчика гспдна своего отца Семена, яко теж и для виживлення самой себе з Василком, дитиною своею, з доброй волі своей тую то половину млина з ступником, островцем и з дворцем лозами вічними часи продала п. Ивану Зубенку, товаришу знатному, обивателеві нашому красноколядинскому, за певную сумму пятсот золотих полских битой и дробной монети грошей готових, суть сполна пред нами урядом одебрала всю свою належитую до своїх рук сумму. Отдала теж до вічного уживання ему самому, жені и потомству его, по нем будучому, волно будет в той половинці млину и ступнику Ивану Зубенку всякие пожитки отбірати и теж воля діятимется, кому хотя дати, даровати, шафовати, продати и вічне в поссесию запродати и куди хотячи ведлуг умыслу на пожиток свой оборочати. Тут теж варует и во во вічность запысует, абы в том спокойном его держаню и заживаню ніхто жадної перешкоди и утыску не важился чинити, не повинна вже она сама, ні дітина и ні жаден с приятелей еї, близких и далеких, сукцессиї себі до откупления того половини млына и ступника дідичних. На що для ліпшой віри и 92 Сіверянський літопис совершеннійшого в позние времена ствержения по упрошению Евдокиї, госпожи Симеоновой, записавши тую еї доброволную продажу, росказалисъмо ствердити звиклою врядовою печаткою и видати стороні афектуючой п. Ивану Зубенку сие наше врядовое писмечко с подписом вишше менованних имен наших. Писан и дан з волі господиновой з уряду красноколядинского июня 22 1703 року. В подленной тако: Виш менований уряд красноколядинский». (НБУВ. – ІР. – Ф. І. – № 55105. – Тогочасна копія. Внизу документа нама- льоване коло, всередині якого написано: «місто печати») № 37 1709, січня 16 (5). – Глухів. – Універсал гетьмана Івана Скоропадського. «Пресвітлійшого и державнійшого великого государя его царского величества Войск Запорожских гетман Иоан Скоропадский. Пну полковникові ніжинскому со всею того полку старшиною, а особливо пну сотникові новомлинскому з тамошним урядом и посполством и кому бы колвек о том відати належало, сим нашим універсалним ознаймуем писаним, иж маючи законници мнстря дівичего новомлинского от антецессеров наших надание собі села Атюшу, Палчики, Кербутовку и просили на оние нашого региментарского подтверждения. Мы теды не отмовивши оных прошению, а особливе стосуючись до універсалов антецессоров наших яко вышмененние села с принадлежащими угодиями повагою універсалу нашого при ных заховуем так, абы законицам дівочого мнстря новомлинского в держаню тих сел и в отбиранию з оных належитого приходу дабы ни от кого жадная не чинилась кривда и перешкода пилно варуем, посполитие тых сел обывателі, абы належитое во всем подданическое оным отдавали послушенство міти хощем и рейментарско приказуем. Дан в Глухові 1709 року мсця януария дня 5. В подлінном тако: Звиш менованний гетман рукою власною». (ЦДІАК. – Ф. 140. Оп. 1. – № 2. – Арк. 6. – Тогочасна копія. Наприкінці до- кумента намальоване коло, всередині якого написано «Місто печати реймен- тарской») № 38 1710, лютого 22 (11). – Свідчення міщан м. Почепа щодо належності ряду сіл Почепщини. «1710 году февраля в 11 день почепский войт Исак Семенов да бурмистр Павел Михайлов с міщаны сказали по святой непорочной евангелской заповіди господни вправду еже ей ей, что де села войтовства Храповского Совостьяновичи и Котляково и мелница под Погаром, селцо Коляшевко, которіе ныні за сотником погарским, міское село Витовка, село Житное и Бобиничи и дві мелницы, что под деревнею Шничами да под деревнею Приселками село Болшая Дерешня исстари надлежали до двора гетманского почепского. Для которого сві[ди]телства руками своїми подписуемся». (НБУВ. – ІР. – Ф. № 1438. – Тогочасна копія) № 39 1714, листопада 9 (жовтня 29). – Лист священика Данила Дворецького до кан- цлера Російської імперії Г. І. Головкіна. «Его царского священнійшого величества сиятельнійший граф и государственный канцлер Гавриил Иванович Головкин, премилостивый государь мой. При нижайшем моем поклоне до стоп ног превосходительства вашого преклонившеся, в нужном сем моем деле все смиренно прошу. Отец мой Антоний Дворецкий был першим священиком в селі Куликовці, поблизу міста Дівиці Салтиковой, и за его, священства, старанием, фундациею и коштом, Сіверянський літопис 93 при мирной помощи, и церков святіх архистратиг Михаила и Гавриила, собору их, сооружена, архиепискуствующу в то время Лазару Барановичу в Чернегові. Потом Господним попущеним, гріх ради человіческих, за нашедшими ґвалтовними експедициями военними, яко то, в первих, короля шведского Казимира в сіверские страни, когда от него и місто Дівиця Салтикова огнем и мечем знесена была без помилователного пощадіния, знову потом за держави пресвітлійшого монархи Алексія Михайловича Ромадановский (…) през которую многие и различние міста, містечка опустошены были, тогда от нестерпимого утиску военного и тое село Куликовка на разно розишлася била; того теди времени, и не хотя, церковь, грунта и всі набитки отец мой оставил и заишол был на время за Днепр в Полісе, до містечка Иванкова и на том місцу, за вторгнением агарянским през татар, за ласкою Божиею, блаженния памяти Инокентия Гизеля, архимандрита печерского, з неволи визволений зостал, и в Киеві мешкал літ з десять, а по благословеню ясне в Бог преосвященного князя Четвертинского, митрополита киевского, знову был послан до Иванкова, отколь через ляхов и епископа львовского Шумлянского, поіздников (!), вражиим их навітам, забраний был до Білой Церкви в неволю, и в кайданах цілий рок вязене терпіл, и оттоль, Божиим промислом освободившися, забрался был на первое місце до села Куликовки, яко до своих отчистых грунтов и до церкви, перше от себе фундованной, же там священник, после моего отца наставлений, претил и не допущал до церкви Божии, теди он заносил прозбу до отца архимандрита печерского Иоасафа Кроковского, теперешнего митрополита, абы он по милости своей унесл инстанцию за отцем моим до отца митрополити киевского Варлаама Ясинского, и зараз, за ходатайством отца архимандрити, позволена была половица парахией при той же церкві священствовати отцу моему, посполу с тим ж священиком; а когда отец митрополит Варлаам Ясинский велце состарился и очи его изнемогості, в той час сожитель и при едной церкви Божии сослужитель отца моего, коварством и прелестию нещасной мамони, поплічники и асистенти отца метрополити, без відома его, своею властию отдалили знову от церкви и от парахией отца моего. О сем вашому превосходительству донесши, всепокорственно вашого высокородия прошу абы през вашу инстанцию до преосвященного отца митролити киевского Иоасафа Кроковского, ижбы за так поважною грамотою от вашого сиятелства поданною, доконечне привернена была церквою в Куликовце и парахия отца моего стародавная в потомние часи, дабы при том святом храмі богомолитствовати за многолітную державу царствующаго государа цара Петра Алексіевича и за многолітное здравие сиятелства вашого и всей превисоце поважной фамилии и за спасение ваше, о що пофторе и по десяте вашого превосходительства всеусердно прошу, зостаючись Вашему сиятелству нижайший слуга и богомолец Данило Антонович Дворецкий, грішний священик». (НБУВ. – ІР. – Ф. VІІІ. – №. – Копія другої половини ХІХ ст. Запис копіїста: «Архив Министерства Иностранных дел. Дела малороссийские. 1714 года, № 40») ) Малороссийские дела. – М., 2016. – С. 349. № 40 1723, вересня 14 (3). – На Коломаку. – Лист Семена Березовського, осавула Стародубського полку, до генеральної старшини. «Велможние мсцівие панове старшина войсковая енералная, мні велце ласкавое и млстивое добродійство. Подан мні лист от вельможностей ваших панских 9 септеврия с таковим указом, дабым Стефана Косовича, товариша значкового (ежели ест в поході теперешнем при полку) отпустил до боку велможной ваших панских для инших пилних интересов: на которий лист ваш добродійский так отвітствую: же оний Косович и не був в поході теперешнем, и так довнімаю, что и не будет; так слишно, же его пан Чарнолуцкий употребив на якоесь иншое діло. Теди разві туда ваша панская млсть прикажете по его, Косовича, написати. А я болш […] моим вельможностей ваших панских не турбуючи, 94 Сіверянський літопис поволность услуг моих при нижайшом моем уклоні вашим панским млстям, моему велце ласкавому добродійству, рекомендую. От Коломаку 3 септеврия 1723 р. Велможностям вашим, моему велце ласкавому добродійству, до услуг наиповолнійший Семен Березовский, асаул полку Стар[одубовского]. На обороте: Его императорского всепресвітлійшого влчства Войска Запорозкого старшині войсковой енералной: велможному его млсти пану Василию Жураковскому, асаулові енералному и велможному его млсти пану Якову Лизогубу, бунчуковому енералному, моим велце ласкавим добродіям, служебничо належит». (НБУВ. – ІР.– Ф. ІІ. – № 18123. – Копія кінця ХІХ ст. Наприкінці документа написано копіїстом: «Х.и. а., № 1591; подлинник, весь писанный рукою Семена Березовского, не исключая адреса») № 41 1729, травня 14 (3). – Глухів. – Лист прилуцького полковника Ґната Ґалаґана до гетьмана Данила Апостола. «Ясневелможний мсці пне гетмане, мой премлстивійший добродію. Посилал до мене полку моего сотник красноколядинский розиск обер и унъдер офіцерамы полку гусарского пятой роты купно з урядовымы красноколядинскимы о забытом тамошній сотні Красноколядинской посполитом члвіку, жителю села Дмытровкы Сидору Шевцю, от жолніра того ж полку гусарского пятой роты Хрысты Неделковым сочиненний. Которий при сем моем писаниї посилаючы в блгоразсмотрітелное разсуждение ясневелможносты вашой пна моего млстиваго, прошу вашого рейментарского наставления: як мію з тым поступыты. При том ласце вашой пнской навсегда мя вовіраю вашой ясневелможности, моего премилостивійшаго добродія. Мая 3 року 1729 Глухов. Нижайший слуга его императорского величества Войска Запорож[ского] полковник прилуцкий Ґнат Ґалаґан». Адреса: «Его императорского величества Войска Запорожского обоїх сторон Днепра гетманови ясневелможному его млсти пану Даниїлу Апостолу, моему премлстивійшом добродіеви вручити». (НБУB.–ІР.–Ф. І.–№ 55103. – Оригінал, завірений особистими підписами авторів і печаткою) № 42 Між 1729–1734 рр. – Лист генерального хорунжого Якима Горленка до гетьмана Данила Апостола. «Ясне велможний добродію мсці пне гетмане и кавалер, млстивійший мой пне и благонадежний патроне. Антецессор ясневелможности вшой покойний гетман Скоропадский надал мні в полку Прилуцком в сотні полковой село Заїзд со всіми приналежностми за службы мої и в спокойное владіние універсалом своїм мні ствердил, а потвержателного вшей ясеневелможности універсалу не имію. Сего ради при обятиї ног реїментарских покорнійше прошу вшей ясневелможности приказат мні тое село Заїзд висоцеповажним вшей ясневелможности універсалом конфірмоват. Ясневелможности вшей, млстивійшого мні пана и блгонадежного патрона всенижайший слуга хорунжий енералний Яким Горленко». (ЦДІАУК.–Ф. 51.–Оп.1.–№ 43а.–Арк.63.– Тогочасна копія) № 43 174_, січня 15 (4). – Шаповалівка (?). – Наказ полкового комісара Олександра N. «Пан атаман сотений шаповаловский Надточій. На требование сотенних шаповаловских комісаров Стефана Савченка и Антона Четвероуса, в чем вaм оние комісари востребуют, ни в чем малейшой не чинит оним Сіверянський літопис 95 комисарам супротивления як напечатано в указі печатанном и регламенте и в даной мні с полковой ніжинской канцеляриї инструкциї в 15 (?) пунктах с(…)* прописано в кошари(?) ні в чем малейшем не противтеся, и чинит всякое вспомоществование по силе указов, чтоб за вами никакой малейшой ни чинити б и остановки и помешателъства, понеже вскоре буде к смотрению (…)* и в той час ні чим не отговоритес, руки и ноги одобет за противност, что же ви самоволно без ведома моего продали овец и баранов 64 и за тую предерзость сковану будут ноги и руки отослан (?) будет куда показана будет зичливістю (?) всим предлагаю 174 года генваря 4 дня. На подлином тако: Полковой комісар овчарних заводов Александр (…)вич. (НБУВ. – ІР. – Ф. ІІ. – № 22909. – Тогочасна копія) № 44 1745, лютий. – Свідчення омбиського боярина Сави Грушевського. «1745 году февраля. Савка Елизарович Грушевский, літ себі от роду сказует 83, з отца, діда и прадіда жител омбишский, совісно сознает, же от отца своего слишал, что пред Хмелницкого войною за владіния в селі Омбыш благочестивого пна Угорніцкого и по смерти вдовствуючої его панеї Екатерини Угорніцкой, не бывало козаков, но все поддание як самой панюй, так и монастирця омбышского дівичого черницям повинност подданическую без противства исполняючие бивали. Як же пні Угорніцкая в старости своїй начала ослабівати, за порадою своїх приятелей отдалася в вічную протецию за архимандрита Иосифа Тризни Стопечерской обители и вручивши маетности свої Лосиновку и Омбыш во вічное владіние, требовала и упросила да[б]и мужеский монастир был би устроен и по еї хотінию законники з великого Печерского монастиря прислани, монастир устроен и хвала Бжия исполнилас и она жиючи в обоїх монастирах, законниц и чернцюв пищею и одіянием удоволювала до войни Хмелницкого, в которую когда всюди поддание не стали своих панов слухати, а в смерть вбивати, тогді нікоторие нижей означенние и омбишці запротивившися и не схотівши в підданстві бити, хотіли панюю Угорницкою вбыти, если бы старанием отца моего Елизара, боярина, до Киева не втекла, а отц мой боярско служачий, что мало его не вбыли, принужден всю худобу свою доволную оставити и з семею и единих толко душах за Дніпр утекти, откуду у одінадцят аж літ, когда до Омбыша отц пришов, худобу розграбовано застав (….), что трудно (…). Ниже означенних душ их подданних при(…) козакуючих именно: Юско, а прозвания его не відает, стал козаком в Хмелнищину, а прежде бил подданим пана Угорніцкого, а где он родился в Омбыші или на стороні того мні отец мой не говорил. Син Юсков – Трохим Ющенко, родился в Омбыші, а в походах нікаких не бил. Трохимов син, а Юсков внук Кондрат Ющенко, родился в Омбыші и в поході Очаковском бил, а при каких командірах, того он не відaет, а на gрунті, яком дід его будучи подданим жил, и стал козаковат, с того gрунту и отец его на том же gрунті козаковал и тепер Юсков внук. Данило Легкий вишшеозначенного Максюти gрунт купил в помененной Бабички, а оный Легкий, родимец села Кагарликов, и в Кагарликах жиючи, звался козаком, а бил леч он или отец его з показаного села в каких походах или не бил, того не відает, а из Омбыша не бил ні в каких походах. Син Данилов Гаврило Легченко, родился в Омбиші и в Очаковском поході бил, а при каких командірах, того не відает. А на грунті прописаного Максюти з отцем своїм Данилом Легким живет и козакует, а як зайшол оный Легкий до Омбиша, будет тому літ тринадцять. Степан Дриgа, родимец Хорошого озера, и в том селі не козаковал, ибо не иміл своего gрунта, но в своего дядка вмісто наймита жил. Когда взял за себе в вишшеозначенного козака Леска Лузана девку и перейшовши з Хорошого Озера до Омбиша, стал жить 96 Сіверянський літопис при тестю. Потом купил в вишшеозначенного Грицка Хихлушенка половину gрунту и жиючи на той половині, стал козаком и в поході полском был. А як пришол до Омбиша, будет літ тридцят. Сини Степана Дриgи, Влас и Грицко Дриженки, родилис в Омбиші, Влас в Сулаку помер, Грицко был в Очаковском поході, а при каких командирах, того не відает. И тепер Грицко Дриженко на означеннно gрунті живет и козакует. Жук, а имени его не знает, жил на монастырском gрунті и был ні подданним, ні козаком, ибо если загадают в войско, то он подданим називается, толко ж войско проминет, то он знову козаком зовется и в походах ніяких не был, а на котором gрунті жил он, тепер подданим, на том gрунті живет. Жуков син Федор Жученнко родился в Омбиші и ні в яком военном поході не был, кромі на Берестовой, да и то не за себе, но наймом за вишшепрописанного Трихома (!) Ющенка, которий Ющенко за тое ему дал частку gрунту и тепер на той часткі живет и козаком називается. К сей сказки по прошению Савы Грушевского, боярина омбышъскаго, неграмотного, иерей Яков Василиев омбишъский». (ЦДІУАК. – Ф. 153.–Оп. 1. – № 39. Оригінал) № 45 1747, травня 9 (квітня 28). – Борзна. – Купча. «Тисяча сімсот сорок семого году місця априля двадцят осмого дня. Я, нижей подписавшийся козак и жител борзенский Лазар Труба, всякому суду и праву, кому тепер и в потомние часи відати надлежат будет, сим моїм вичисто уступним купчим записом обявляю, что имелась в моем владіниї нивка з рощею под шеберинку (!) дубину березовою при містечку Борзні в урочищи Демидовки, за ставком лежачая межою по одной стороні дубина шеберника (!) ровом граничит, по другой стороні чрез ровчак козака и жителя борзенского Ивана Круглика сінокос з рощею березовою, ни в чем ні с ким не спорная и никому пред тим продажею и закладом и никакими зделками не заведеная, но собственная моя и безспорно мною во владіниї употребляемая, за общим совітом жени и дітей своїх, з доброй своїй волі без всякого принуждения и утискання продал вишенаміненному поміжнику козаку Ивану Круглику во вічност за суму готових денег едного рубля и шестьдесят копіек. Которая сумма российскою доброю монетою вся сполна руками моїми от него, Круглика, принята и в приемі тех денег на сем же купчом записі его, Круглика квітую чего для себі, жені и дітям своїм в том уже нивки никакого владіния собственности близькостю и викупного права не оставляю, но все свое право и владіние, которое я сам з женою и дітми в той нивки иміл ему ж, Ивану Круглику, уступую, кото(р)ою нивкою волно ему, Круглику, тепер и кому от него впред достатися иміет, как хотя владіти вічно, продати, даровати, в запис(?), в заміну кому пуститы и по всякому своему изволению на свой как наилучший пожиток оборочати и употребляти. А я сам, жену и дітей своїх от той нивки вовся отдаливши, не имію я сам, жена и діти мої и нихто другий з сродников моїх, близких и далеких, за оную нивку ему, Круглику, и наслідникам его денег откладиват и никакого затруднения и во владіниї препятствия и помешателства чинит и никаким образом той нивки отбират и присвоиват. А если би другой кто к той нивки приискивался и иміл какую нибудь претенсию, то оной претенсиї моїм правом и на собственом моем кошті так сам я, яко жена и діти мої, его, Круглика, и наслідников его защищат, охранят и оборонят должни будем. В лутшое же таковой моей доброволной продажи достоверие и твердость для потомних часов сия вічисто уступленная купчая запис за моею рукою ему, Ивану Круглику, от мене дана в містечку Борзні году, місця и дня вишеописанних. К сему купчому доброволному запису продавець козак и жител борзенский Лазарь Труба за показанную в сем запису проданую нивку собственную от него, Ивана Круглика, денги рубль и шестьдесят копеек всі исполна принявши, подписался. А вмісто его неграмотного по его персональному прошению житель мартиновский Яков Ковтуненко руку приложил. С поданним купчим записом сводил козак и жител бахмацкий Кузма Иванов». (НБУВ. – ІР. – Ф. ІІ. – № 22912. Арк. 1-2 зв. – Тогочасна копія) Сіверянський літопис 97 № 46 1749, жовтня 6 (вересня 25). – Борзна. – Купча мешканця Борзни козака Василя Селезня. «Тисяча сімсот сорок девятого году сентябра двадцят пятого дня. Я, ниже подписавшийся козак, жител борзенский Васил Селезен всякому суду и праву кому тепер и в потомние часи відати надлежат будет, сим моїм вічисто уступном купчим записом обявляю, что имелась в моем владіниї нива з березовою и лозовою рощами оранкою дней на два помеж з едной и другой стороні ниви козака борзенского Давида Щеверні, с третой сторони ниви козака борзенского Ивана Круглика, а з четвертой сторони ниви гпдна полковника и глуховского коменданта Делятура, лежачая в урочищи под Демидовкою за ставком, ни в чем ни с ким не спорная и никому пред сим продажею и закладом, ни другими зділками не заведенная, но собственная моя по наслідию от отца моего на мене надлежащая и безспорно мною чрез многие года во владіниї употребляемая з доброй своей волі без всякого принуждения и утіснения продал вышшеписаному поміжнику Ивану Круглику самому, жені, дітям и по них другим наслідникам его во вічность за сумму готових денег российской монети восім рублей. Которая сумма руками моїми принята и в приемі тіх денег на сем же купчем записі оного Ивана Круглика квітою, причем ему, Ивану Круглику, и позволение даю сей мой купчей запис для конфирмациї где-нибудь по его желанию на уряді каком представить, ибо я уже себі, жені, дітям и никому з сродников моїх близких и далеких в той ниві никакова владіния собственности близкости и викопного права не оставляю, но все свое право и владіние, которое я в той ниві иміл оному ж Ивану Круглику вручил и уступил вічними часи сталим утверждением и обовязателством моїм, что волно ему самому, Ивану Круглику, жені, дітям и кому от него впред остатись иміет, тою нивою как хотя владіти, продати, даровати, в заклад и в заміну кому пустити и ко всякому своему изволению на свой как найлутший пожиток употреблят. А я от оной ниви вічно изрекаюс себе же, жену, дітей и сродников моїх близких и далеких отдалив, не иміет никто не токмо за ту ниву ему, Ивану Круглику, жені, дітям и сродникам его денег откладиват, но и никакого препятствия затруднения и помішателства чинит и никаким образом тоей ниви отбырат и присвоеват. А если би другий кто до тоей ниви приискивался и иміл какую претенсию, то от оной претенсиї я моїм правом и на своем кошті сам или наслідники мої его, Ивана Круглика, жену, дітей и наслідников его ж защищат, охранят и оборонят должни будем. В лутшое ж такой моей доброволной продажи достовірие и твердост для потомних часов сия вічисто уступная купчая запис за тую (?) и упрошение мною о сем свідомих людей руками ему ж, Ивану Круглику, от мене дана в містечку Борзні, году місця и числа вышшеписанного и сей купчой продавець вишеписаной ниви и приемщик за оную восьми рублей денег козак и жител борзенский Васил Селезень, а вмисто его неграмотного, по его прошению жител борзенъски Кондрат Паляничка руку приложил. Вишеписаной продажи нивки свідом и по прошению продавца козака и жителя борзенского Василя Селезня во свідителство подписался козак и жител борзенский Васил Лиман, а місто его неграмотного, по его прошению и за себе козак и жител борзенский Макар Бакало руку приложил». (НБУВ. – ІР. – Ф. ІІ. – № 22912. Арк. 1-2. Тогочасний запис: «На ниву Селез- невскую помеж Давида Северня») № 47 1765, червня___.– Бахмач (?).–«Доношение» козаків Бахмацької сотні в Мало- російську колегію- «В Малороссийскую колегію. Нижайшое доношение. Иміется в дачах батуринских между козачими грунтами гаї и сінокоси наши издревле козачие при урочищі річки Борзни, близ футора презиваемого Островского состоящие, по которим ґаями и сінокосами нам (?) діди и отци наши так по них ими нижайшие владіли чрез многие года спокойно и безпрепятственно, послі ж того 98 Сіверянський літопис бывший покойного гетмана гспдна Скоропадского обмачевский староста Федор Купчинский почал бил оние наши гаї рубит и сінокоси сам собою косит, почему мы о том оному ж гспдну Скоропадскому приносили жалобу. По которой нашей жалобі помянутий гспдн Скоропадский оние наши гаї и сінокоси пустошит універсалом старості купчинскому запретил, почему тот староста Купчинский в помянутих наших гаях и сінокосах обиди и не чинил. После же того(?), когда умре гспдн Скоропадский, то другой староста Максим Подолский, согласясь з бывшим обмачевским управителем Тарициним ті наши гаї и сінокоси к означеному островскому футору присовокупил и нас, нижайших, ко владінию невідомо почему не допустил. Когда же ми, нижайшие, были челом в генеральной войсковой канцеляриї за правления князя гспдна Шаховского, то потому нашому челобытю и указом велено помянутому Тарицину и старості Подолскому означених наших гаев и сінокосов не пустошит. Которий указ так нам и подлинний покойного гетмана Скоропадского данний нам універсал означенним Тарициним виморочивши невідомо для чего без отдачи універсал во время ж бывшого в смотрениї добр, тогда принадлежащий к конной гвардиї гспдна генерала фон де Вейзбаха, ми, нижайшие, обявя копию помянутого універсала, просили о вышеписанном разсмотрения, по которому нашому прошению помянутий гспдн фон де Вейзбах вмісто тіх наших присовокупленних гаев и сінокосов давал в обміну поля. Но понеже оной гпдн фон де Вейзбах от смотрения тіх добр вскорі перемінен, то оное его, гспдна фон де Вейзбаха, обнадеживание без дійства осталос, чрез что ми, нижайшие, состоїм в обиді, так что по своей должности и козачей служби отправлят с чего крайне не состоятелни и хотя об отдачи нам оних наших отческих и дідовских козачих гаев и сінокосов поданние в суді земском батуринском доношения иміются, однак по оним в ползу прошений наших ничего и до днесь не учинено. Того ради Малороссийской коллегиї с оного данного нам от покойного гетмана Скоропадского на охранение помянутих гаев и сінокосов наших універсала копию представляя, нижайше просим в подтверждение того для спокойного и безпрепятственного нашего тими гаями и сінокосами владіния повелет с Малороссийской своей должности козачую службу и о том учинит милостивое разслідование и опреділение. К сему доношению вомісто козаков сотни Бахмацкой Ивана Зарудного, Клима Иващенка, Данила Кофтуна, Юска Верещака, Леска Гноянки, Данила Гуза, Остапа Пейзжалого, Ивана Вурмінича, Романа Шулгана, Петра Гришенка, Лукяна Сергіенка неграмотних по их прошению и за себе Иван Лященко подписался. 1765 года июня __дня». (НБУB. –ІР. – Ф. І. – № 55162. – Тогочасна копія) № 48 1771, вересня 29(18). – Борзна. – Купча. «Тисяча семсот семдесят перво году сентябра восемнадцятого дня. Я, нижеподписавшийся, всякому суду и праву, кому тепер и в потомние часи відати надлежати будет сим моїм вічистоуступним купчим записом обявляю в том, что имелся до сей во владіниї моем не в чем н е с ким не спорний и никому пред сим продажею закладом и никакимы зділкам не заведений, но собствений мой по наслідию от умершаго отца моего абшитованного полку Нежинского значкового товариша Давида Шеверні, доставшийся, то с оного грунта половинную часть лежачого в містечку Борзні, на подварках лобковских со всем хоромным строением, яко то хатою едною, старою без сінец и без всякой малійшей пристройки, сараем едним, в смежност грунтов козаков борзенcких з сторон, едной Михайла Ґея, другой, двоюродного брата мого Ивана Шеверні, з третой оставшаяс того грунта моя половинная часть, а з четвертой дорога граничит. З доброй моей волі ані с какова принуждения и примусу, за с[о]гласием всіх родственников моих, близких и далеких продал я, и тою продажею уступил, козаку сотні Первоборзенской, Прокопу Тоцкому в вічное и потомственое владіние, за цену российской монети, з совітости сорок рублей денег, которие всі сполна от него, Тоцкого моими руками и принятии и в приемі оних на сем же купчом записі его, Тоцкого квітую с таким утверждением и обовязателством моїм, что волно ему, Тоцкому, и по нем наслідникові его как хотя владіти, продати, дати, даровати, в Сіверянський літопис 99 заклад, в заміну кому хотя пустити и на свoй как найлучший пожиток оборочати и употребляти, а я себе и всіх родственников своїх близких и далеких от оного грунту вовси отдаляю и не иміет никто к тому грунту и строению приискиватся и во владінии препятствия и помішателство чинит, то от оной претенсиї сам я и на собственном моем кошті, его, Тоцкого и наслідников его, охранят и оборонят должен буду и в ліпшое сего достовірие и твердост для потомних часов. Сия вічисто уступная купчая запись за моею и упрошених мною о сем свідомих персон, руками и печатми, означенному козаку борзенскому Прокопу Тоцкому дана в городі Борзні сию же мою купчую запис на каком уряді он, Тоцкий законфірмоват пожелает, дозволяю. Году, мсця и числа вишеписаних. К сему купчому запису продавець и приемъчик всіх сполна денег умершого значкового полку Ніжинского товариша Давида Шеверні син его Емелиян Шеверня подписался, а вмісто его неграмотного по его прошению козак борзенский Павел Кондрик руку приложил. Сему купчому запису свідоми и на прошение реченого продавци Емелияна Шеверні в освідителство подписалис при печатех атаман городовий сотенний борзенский Андрей Тычинa, сотенний борзенский писар Степан Обелец». (НБУВ. – ІР. – Ф. ІІ. – № 22912. Арк. 9-9 зв. Оригінал, завірений печатками.) № 49 1774, листопада 20 (9). – Борзна. – Купча. «Тисяча семсот семдесят четвертого году ноябра девятого дня. Я, ниже подписавшийся, всякому суду и праву, кому тепер и в потомние часи о сем відати надлежати будет, сим моїм вічистим купчим записом обовявляю в том, что имілся до сего во владіниї моем ні в чем не с ким не спорний и никому пред сим продажею, закладом и никакими зділками не заведенний, но собственний мой по куплі мні от сина (умершого значкового товариша Давида Шеверні) Омелка Шеверні грунт з едною хатою и плетенними сі[н]цями(?) доставшийся, лежащий на подварках Лобковских в смежності з сторон: едной козака борзенского Ивана Шеверні, другой Якима Ґея, третой Василя Білозерского, з доброй своей волі, ані с какова принуждения и утіснения за согласи(е)м родственников своих, близких и далеких, продал я и тою продажею уступил в вечное и потомственное владіние козаку и жителю борзенскому Матвію Шурмелеву за цену российской монети без совитости восімнадцять рублей, которое денги от него, Шурмелева, мною всі сполна приняти и в приемі оних на сем же купчем записі квитую. С таким утвержденим и обовязателством моїм, что волно ему и по нем наслідникам его, или кому от него достатся может, тім проданним мною грунтом как хотя владіти, продать, дать даровать, в заклад, в заміну пустити и на свой как найлутший пожиток оборочать и употреблять. А я себе, жену и наслідников своих, от оного грунта вовся отдаляю и все свое право и владіние, которое я до сего в оном имел, ему, Шурмелеву, вручаю и не иміет никто к оному грунту приискиватся и во владінии препятствия и помішателства чинит, а буди би кто к оному приискиватся стал и имел какую либо претенсию, от то оной претенсии сам я его, Шурмелева, в надлежащем суду, собственним своїм правом охранять, оборонять должен буду. В лутшое сего достовірне и твердость для потомних часов и сия вічисто уступная купчая запис, за подписом моим, и упрошенних мною свидітелей дана в городі Борзні. Году, мсця и дня вишеписанних. К сему купчому запису продавець и приемщик всех сполна вишеписанного числа денег козак и житель борзенский Прокоп Тоцкий, а вместо его, неграмотного, по его прошению канцелярист Герасим Паляничка руку приложил. Сему купчому запису свідоми и во свідителство на персоналное вишеписаного козака Тоцкого прошение при печатех подписалис Козак борзенский Кондрат Паляничка Запис іншою рукою: 1780 года июля прописанной грунт с самою только (?) одною хатою куплем в жени Матвія Шурмеля за сорок два рублі и денги приняли всі сполна з Матвіем мужем еї другим». (НБУВ. – ІР. – Ф. ІІ. – №. – Арк 11-12. – Тогочасна копія) 100 Сіверянський літопис № 50 1782, травня 14 (3). – Купча. «Року тысяча сімсот вісімдесят второго мая третого дня. Мы, ниже подъписавшиесь, міщанин Новгородка-Сіверского Юрий Иванов сын Конах Карпаев, з дочерью моею Ефросиниею, Карпа Черницкого кравца женою, чиним відомо сым нашим купчим записом во всякого суда и права и кому відат надлежатимет, в том, что иміючи мы во владіниї своем двор наш собственной з огородом и садком мні, Евфросиниї, по наслідству матки моей, а мні, Юрию, по первой жені доставшийся, лежачий под городом Новгородком по дороге, к монастиру зъдешнему идучой, в лівой руки на углі при улиці, гді есть шинк гспдна Журавки, а также напротив чрез дорогую (!) болшую улицу от двора мищанина Григория Пригари, а сумеж двора удови Анни Костихи з сынами еї, в приході церквы Воздвижения, тот двор з огородом и садком продали его високородію гспдну совітнику казенной палаты Сергию Сидоровичу Дергуну, за сто двадцять рублей. И отобрав ті денги, позволяем владіть вічно ему и потомству его. Ми ж к отбуванию гражданской повинносты иміем особие свої ґрунта. И в том для лутшого достовірия сей наш купчий запис за подписом нашим и упрошенных нами свидітелей на уряді городового сіверского магистрата дали ему, господину совітнику Дергуну, року и дня высшеписанних. К сему вичистому купчому запису продавец міщанин новгородской Юрка Конохов Карпаев подписался, а вмисто его неграмотного по усному и рукоданому его прошению руку приложил міщанин новгородской Федор Колесничевской. К сему купчому запису по прошению міщанки новгородской Карпа Чернацкого жени Евфросиниї Чернацкой вмісто еї неграмотной руку приложил мищанский син Давид Шох. При дачи сего вічистого купчого записа и видачи денег были и во свидітелство с персоналной и рукоданной прозбі выш означенних продавцов Юрия Карпаева и дочери его Евфросиниї Чернецкой при печатех подписались. Асаул сотенний судия словесъний городовий новгородъский Максим Ключевский. Абшитованний писар сотенний Евсевий Рудніцкий. 1782 года мая 13 дня. Сей вічистий купчий запис от продавцов мищанина новгородского Юрия Конохова Карпаева и дочери его, міщанки новгородской, Карпа Чернацкого жени Евфросиниї Чернацкой, на уряді ея императорского величества в городовом новгодском сіверском магистраті самоперсонално при доношениї сознан и с прозбі их в вічистие магистрата городового новгородскаго сіверскаго книги с тім доношеним под № 18 на листу 36 вписан. Для чего и сия поміта за подписом оного магистрата присудствующих и с приложеним урядовой печати учинена. Бургомистр Степан Жадиевич. Бургомистр Петр Мещетич. Ратман Степан Косенок. Ратман Григорий Пригара. Ратман Евдоким Налігака. Ратман Леонтий Онискевич. Правящий секретарскую должность Емелиан Коротшин. Канцелярист Лев Трусевич». (НБУВ. – ІР. – Ф. ІІ. – № 27810. – Оригінал, завірений підписами і печатками. Запис на звороті: «Купчая на двор в Новгородке от Юрка з дочерью его за 120 р. 1782 году мая 3») № 51 1782, грудня 9 (листопада 28). – Купча. «Року тисяча сімсот вісімдесят второго ноябра 28 дня. Я, ниже подписавшийся, міщанин Новгорода-Сіверского Евхим Осыпов сын Конах, чиню відомо сим моїм купчим записом во всякого суду и права и кому бы о сем ныні и впредь відаты надлежало, в том, что продал я его высокородию господину совітнику казенной новгород-сіверской палаты Сергию Сыдоровычу Дергуну дворовое Сіверянський літопис 101 мое місто со огородом лежачое: едучы по болшей улицы из города к монастиру здешнему и проехав переулок Воздвыженской церквы, в лівой руке напротыв двора міщанина здешнего ж Ивана Пригары и сумеж з едной правой стороны сад войскового товарыща Грыгория Налягакы, а з другой лівой стороны двор его, господина совітника Дергуна, в конці ж гумно и садок племянныков моих міщан Ивана и Андрея Конахов. И взявшы я у него, господина совітника, денег пятдесят рублей, позволяю владіть ему и наслідныкам его вічно,а мні с наслідныки моїми и ныкому діла ніт. Жить же имію на другом моем містцу для отъбувания гражданской повынносты. А для лутшого укріпления сей купчий запис за рукою моею и упрошенных мною свыдітелей на уряді магистрата Новгорода-Сіверского дал ему, господину совітныку, року и дня высшепысанных. К сему вичистому купчому запису с персоналной и рукодайной прозбі міщанина новгородского Евфима Конохова во місто его яко неграмотного руку приложил коллежский канцелярист Семен Налягака. При сем били и во свидітелство по прошению Евхима Коноха подписались при наших печатех. Священник Крестовоздвиженской новгородской Иоан Шох. Губернского магистрата засідатель Иван Пригара. Коллежский канцелярист Иван Уманец. 1782 года декабря 19 д. сей купчий запис от міщанина новгородского Евфима Ко- ноха при доношениї самоперсонално в городовый новгородский сіверский магистрат представлен. Почему за подписанием присутствующих и приложеним печати, равно при подписі и самого продавца учинена сия поміта, за которою и сей купчий запис потребуючой стороні гспдну совітнику казенной новогород-сіверской палаты Сергию Сыдоровичу Дергуну отдан генваря 11 783 года. Бургомистр Степан Жадиевич. Бургомистр Петр Мещетич. Ратман Степан Косенок. Ратман Евдоким Налягака. Ратман Леонтий Онискевич. Правящий секретарскую должность Емелиан Коротин. В персоналом сознатье сея крепости подписался міщанин новгородской Евфим Конохов, а вмісто его, неграмотного, по его прошению руку приложил міщанин новгородский Федор Колесничевский». (НБУВ. – ІР. – Ф. ІІ. – № 27811. – Оригінал, завірений підписами і печатками. Запис на звороті: «Купчая Евхима Коноха, міщанина новгородского, на дворовое місто в Новгор[оді] 1782 году ноября 28») В публикации представлены документы І. Новицкого и других старшин. Ключевые слова: универсал, лист, гетман, манастырь In publications presented documents of I.Novicky and pette officers. Keywords: universal, sheet, hetman, monastery.

З нових документів до історії Сіверщини (ХVІІ-ХVІІІ ст.) (частина 10)

Репозитарії

Схожі ресурси