Про особливості раннього українського гекзаметра
У статті розглядаються перші спроби імітації гекзаметра в українській поезії, що належали М. Костомарову та К. Думитрашку. З’явившись пізно, лише в середині ХІХ ст., український гекзаметр був орієнтований на найперспективнішу модель – змішаний дактило-хореїчний шестистопний розмір з незаримованим...
Gespeichert in:
| Datum: | 2010 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України
2010
|
| Schriftenreihe: | Слово і Час |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/142219 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Про особливості раннього українського гекзаметра / Н. Чамата // Слово і Час. — 2010. — № 6. — С. 105-116. — Бібліогр.: 10 назв. — укp. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-142219 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1422192018-10-01T01:23:16Z Про особливості раннього українського гекзаметра Чамата, Н. Питання теоретичні У статті розглядаються перші спроби імітації гекзаметра в українській поезії, що належали М. Костомарову та К. Думитрашку. З’явившись пізно, лише в середині ХІХ ст., український гекзаметр був орієнтований на найперспективнішу модель – змішаний дактило-хореїчний шестистопний розмір з незаримованими рядками й жіночими клаузулами. Достатньо різноманітний функціонально, ранній український гекзаметр уживався в оригінальних творах і перекладах (точніше – переспівах) високого і низького стилів. Використовувались обидві форми гекзаметра, більшою мірою та, яка асоціювалась із грецьким гекзаметром, менше – друга, що нагадувала латинський гекзаметр. The paper focuses upon the first imitations of hexameter in Ukrainian poetry written by M. Kostomarov and K. Dumytrashko. Having appeared only in the mid-nineteenth century, Ukrainian hexameter adopted the most challenging model of versification, that is, the dactylic-trochaic hexameter with unrhymed verses and feminine clausulae. Provided with multifarious functions, early Ukrainian hexameter found an application in original works of literature as well as in translations or other text renderings of both high and low styles. It should also be mentioned that Ukrainian poetry of that time boasts both types of hexameter. For all this, the form that was associated with Greek hexameter dominated over the form reminiscent of the Latin variant. В статье рассматриваются первые попытки имитации гекзаметра в украинской поэзии, принадлежавшие М.Костомарову и К. Думитрашку. Появившись поздно – только в середине ХІХ в., украинский гекзаметр был ориентирован на самую перспективную модель – смешанный дактило-хореический шестистопный размер с незарифмованными строчками и женскими клаузулами. Достаточно разнообразный в функциональном плане, ранний украинский гекзаметр употреблялся в оригинальных произведениях и переводах (точнее – переложениях) высокого и низкого стилей. Использовались обе формы гекзаметра – в большей мере та, которая ассоциировалась с греческим гекзаметром, меньше другая, напоминавшая латинский гекзаметр. 2010 Article Про особливості раннього українського гекзаметра / Н. Чамата // Слово і Час. — 2010. — № 6. — С. 105-116. — Бібліогр.: 10 назв. — укp. 0236-1477 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/142219 821.161.2’04:801.654 uk Слово і Час Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Питання теоретичні Питання теоретичні |
| spellingShingle |
Питання теоретичні Питання теоретичні Чамата, Н. Про особливості раннього українського гекзаметра Слово і Час |
| description |
У статті розглядаються перші спроби імітації гекзаметра в українській поезії, що належали
М. Костомарову та К. Думитрашку. З’явившись пізно, лише в середині ХІХ ст., український гекзаметр
був орієнтований на найперспективнішу модель – змішаний дактило-хореїчний шестистопний розмір
з незаримованими рядками й жіночими клаузулами. Достатньо різноманітний функціонально, ранній
український гекзаметр уживався в оригінальних творах і перекладах (точніше – переспівах) високого і
низького стилів. Використовувались обидві форми гекзаметра, більшою мірою та, яка асоціювалась із
грецьким гекзаметром, менше – друга, що нагадувала латинський гекзаметр. |
| format |
Article |
| author |
Чамата, Н. |
| author_facet |
Чамата, Н. |
| author_sort |
Чамата, Н. |
| title |
Про особливості раннього українського гекзаметра |
| title_short |
Про особливості раннього українського гекзаметра |
| title_full |
Про особливості раннього українського гекзаметра |
| title_fullStr |
Про особливості раннього українського гекзаметра |
| title_full_unstemmed |
Про особливості раннього українського гекзаметра |
| title_sort |
про особливості раннього українського гекзаметра |
| publisher |
Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України |
| publishDate |
2010 |
| topic_facet |
Питання теоретичні |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/142219 |
| citation_txt |
Про особливості раннього українського гекзаметра / Н. Чамата // Слово і Час. — 2010. — № 6. — С. 105-116. — Бібліогр.: 10 назв. — укp. |
| series |
Слово і Час |
| work_keys_str_mv |
AT čamatan proosoblivostírannʹogoukraínsʹkogogekzametra |
| first_indexed |
2025-07-10T14:28:16Z |
| last_indexed |
2025-07-10T14:28:16Z |
| _version_ |
1837270511651913728 |
| fulltext |
Слово і Час. 2010 • №6 105
Ніна Чамата УДК 821.161.2’04:801.654
ПРО ОСОБЛИВОСТІ РАННЬОГО УКРАЇНСЬКОГО ГЕКЗАМЕТРА
У статті розглядаються перші спроби імітації гекзаметра в українській поезії, що належали
М. Костомарову та К. Думитрашку. З’явившись пізно, лише в середині ХІХ ст., український гекзаметр
був орієнтований на найперспективнішу модель – змішаний дактило-хореїчний шестистопний розмір
з незаримованими рядками й жіночими клаузулами. Достатньо різноманітний функціонально, ранній
український гекзаметр уживався в оригінальних творах і перекладах (точніше – переспівах) високого і
низького стилів. Використовувались обидві форми гекзаметра, більшою мірою та, яка асоціювалась із
грецьким гекзаметром, менше – друга, що нагадувала латинський гекзаметр.
Ключові слова: гекзаметр, дактило-хореїчний шестистопний розмір, грецький гекзаметр, латинський
гекзаметр, дериват гекзаметра, цезура, клаузула.
Nina Chamata. On the peculiarities of early Ukrainian hexameter
The paper focuses upon the fi rst imitations of hexameter in Ukrainian poetry written by M. Kostomarov and
K. Dumytrashko. Having appeared only in the mid-nineteenth century, Ukrainian hexameter adopted the most
challenging model of versifi cation, that is, the dactylic-trochaic hexameter with unrhymed verses and feminine
clausulae. Provided with multifarious functions, early Ukrainian hexameter found an application in original
works of literature as well as in translations or other text renderings of both high and low styles. It should also
be mentioned that Ukrainian poetry of that time boasts both types of hexameter. For all this, the form that was
associated with Greek hexameter dominated over the form reminiscent of the Latin variant.
Key words: hexameter, dactylic-trochaic hexameter, Greek hexameter, Latin hexameter, hexameter derivative,
caesura, clausula.
Засвоєння античного вірша в Україні, як і в більшості слов’янських країн,
почалося разом із системним вивченням теорії художньої мови в курсах поетик,
що читалися із середини ХVІІ ст. в Києво-Могилянській академії (заснована
1632 р.). Викладання в ній велося латинською мовою, важливе місце у програмі
навчання відводилось поетиці й риториці, що нерідко об’єднувалися в один
курс. У поетиках розглядалися основні форми античної версифікації, зокрема
віршові розміри, виклад супроводжували численні приклади, переважно
з римських поетів. Водночас деякі професори як ілюстративний матеріал
використовували і власні твори, написані латиною.
Відомості з античного віршування подавались викладачами теорії поезії
з різною повнотою. Проте питання, пов’язані зі сферою гекзаметра, його
характеристика були висвітлені неодмінно. Акцент зазвичай робився
на виразності й ритмічній гнучкості розміру. Оригінальними і влучними
спостереженнями над особливостями гекзаметра, переконливою спробою
осмислити правила, що їх мали дотримуватися ті, хто звертався до цього
розміру, вирізняється трактат Феофана Прокоповича “Про поетичне мистецтво”
(“De arte poëtica libri III”) – курс лекцій, прочитаний 1705 р. студентам Києво-
Могилянської академії. Виклад, що відштовхувався від безпосереднього
аналізу античних текстів, ураховував досвід попередників – авторів курсів
теорії поезії як українських (професорів Києво-Могилянської академії), так і
західноєвропейських (Я. Понтана, Ю. Ц. Скалігера, Ф. Стради). 1786 року з
ініціативи Георгія Кониського трактат Прокоповича був виданий у Могильові.
Дослідники київських поетик наголошують на впливі, що його справила на
їхніх авторів у частині викладу теорії гекзаметра ця праця [див.: 5, 9–25].
Деякі наявні тут рекомендації зі складання гекзаметрів – їх уміщено в розділі
ІІІ “Про повіствування і, насамперед, про огріхи та удачі в гекзаметрі” (окремі
підрозділи “Огріхи в гекзаметрі”, “Достоїнства та вишуканість гекзаметра”) [7,
392–401] – і досі зберігають практичне значення для поетів і перекладачів
давньогрецьких та латинських текстів.
Слово і Час. 2010 • №6106
Ф. Прокопович звертає увагу на характер і місце цезури в рядку, пише
про оптимальну кількість складів останнього слова рядка, застерігає проти
збігу словоподілів і стоп, уважаючи побудований за таким принципом рядок
“потворним”, тощо. Він говорить про “величезне значення”, котре мають у
гекзаметрі, як і в інших віршах, повтори, посилення й багатосполучниковість
[7, 394]. Дуже цікавими видаються зауваження автора про важливість
змістового наповнення взаємодії у вірші “звучання слів, ритму та кількості стоп”:
“…Якщо предмет розповіді сумний, значущий, величний, неквапний, разючий
тощо, то вірш мусить бути багатий на спондеї. Навпаки, він має рясніти
дактилями при описі чого-небудь радісного, стрімкого, частого. Змішувати ж
дактилі зі спондеями слід тоді, коли трапляється щось зяюче, або перерване,
немов би нерішуче, сумнівне, незрозуміле чи те, що викликає вагання” [7,
395]. Слушними виглядають міркування про необхідність урізноманітнювати
синтаксис складеного гекзаметром твору: “Досягається вишуканість не тільки
в окремих рядках, а й при їхньому поєднанні, особливо щодо того, щоб
речення не завершувалося в кожному з рядків. Це було б занадто нескладно й
уривчасто. Але подібно до того, як при розташуванні стоп слово має переходити
з однієї стопи до іншої, так хай і думка переходить з одного рядка до іншого,
розгортаючись і цим зв’язком поєднуючи кілька рядків, доки не закінчаться
одночасно й вірш, і думка <…> Однак думка, завершена в одному рядку,
надає йому (за умови рідкісного застосування) чималу вишуканість. Проте
найприємнішим стає поєднання рядків, подібно до певної безперервної течії
води, від різноманітності всіх цих засобів: тобто якщо речення завершується
то в одному рядку, то охоплює два або й більше, далі – якщо самі рядки
складаються то з дактилів, то зі спондеїв; цезура ж у них – то пентемімерис,
то трохеїчна; іноді ж замість них ставиться гіптемімерис: одні рядки утворені
скупченням кількох маленьких речень, в інших думка розвивається впродовж
усієї їхньої довжини. За приклад може слугувати весь повністю Вергілій” [7,
400–401]. Ані Прокопович, ані інші поети в Україні ХVІІІ ст. не залишили свідчень
про спроби пошуку відповідника античному гекзаметру, оригінальні ж твори
за традицією складали силабічним віршем.
Як і в польській та російській літературі, перші звернення українських поетів
до античних авторів, що писали гекзаметром, не привели до вироблення
метричних відповідників оригіналу, а відбувалися на основі актуальних
для тогочасної поетичної практики розмірів. Перший твір нової української
літератури – “Енеїда” Івана Котляревського (перше неповне видання – 1798 р.,
Петербург; повне видання – 1842 р., Харків, під назвою “Виргилиева
Энеида, на малороссийский язык переложенная И. Котляревским”) – була
не перекладом, а бурлескною переробкою античної поеми й поповнила вже
наявний відповідний ряд у європейській літературі (П. Скаррон, А. Блюмауер,
М. Осипов й О. Котельницький). Замість героїчного гекзаметра Котляревський
звернувся у своїй ірої-комічній поемі до розмовного чотиристопового ямба.
Перші українські тексти, написані імітованим гекзаметром, з’явилися пізно
– у середині ХІХ ст. Ідеться про твори Миколи Костомарова та Костянтина
Думитрашка й найпоширенішу у східнослов’янських літературах форму
імітації гекзаметра – мішаний дактило-хореїчний шестистоповий розмір. Варто
нагадати, що техніка силабо-тонічної імітації античних розмірів існувала в
російській поезії з 60-х років ХVІІІ ст. Розроблений Василем Тредіаковським у
поемі “Телемахіда” (1766) гекзаметричний вірш на дактило-хореїчній основі
розвинув Микола Гнєдич у перекладі “Іліади” (1829), завдяки якому він став
загальноприйнятим у наслідуваннях стародавніх поетів. Розквіту гекзаметр
досяг у Василя Жуковського в 30-40-х рр. ХІХ ст., виявившись провідним
Слово і Час. 2010 • №6 107
розміром його творчості цього періоду і значно розширивши свій жанрово-
стилістичний діапазон [3, 70–71, 125–126].
Наша стаття – це спроба з’ясувати особливості українського гекзаметра
на початковій стадії його функціонування. Із цією метою досліджувалися
гекзаметричні твори двох уже названих українських письменників – віршоване
оповідання “Щира правда” (опубліковано 1839 р.), переспів п’ятої пісні
“Краледворського рукопису” “Ludiše a oslavném šedániv” під назвою “Турнія”
(1838–1839), поема “Пантікапея” (1841), вірш “Еллада” (1842), балада “Співець
Митуса” (1850) одного з найяскравіших представників українського романтизму
М. Костомарова та поема “Жабомишодраківка” К. Думитрашка (написана 1847,
надрукована 1859 р.) – переробка приписуваної Пігретові давньогрецької
пародійної поеми “Батрахоміомахія”. Проаналізовано силабічну організацію,
акцентний порядок, розташування та тип цезури в рядках, характер клаузул,
певною мірою – синтаксичну будову рядка тощо.
1. Гекзаметр Миколи Костомарова
Три з названих поезій Костомарова “Щира правда” (60 рядків), “Еллада” (16
рядків), “Співець Митуса” (47 рядків), а також переспів із “Краледворського
рукопису” (76 рядків) – монометричні твори. “Пантікапея” має поліметричну
композицію, до складу якої входить 20 рядків гекзаметра, послідовність
метричних ланок – [ 4+4+5] →[X4+X3], Я5, Гк (16 рядків), Я5, Гк (4 рядки),
Я5, [ 4+4+5] →[X4+X3]. Усі чотири оригінальні твори та “Турнія” належать до
поширеної в Костомарова тематичної групи поезій, що мають історичну основу.
Зокрема, баладу “Співець Митуса” написано на сюжет із “Літопису руського”
(Іпатіївського). “Турнія” – нарація від автора. У “Щирій правді” та “Співці
Митусі” авторська нарація поєднується з діалогом персонажів. У фантастичній
драматичній поемі “Пантікапея” гекзаметр уключений до партії головного героя
– Мари (тіні одного з босфорських царів, прах якого викинули з могили шукачі
старовини) і в першому відтинку, складеному цим розміром, становить основу
розповіді, у другому – медитації. У формі зверненого авторського монологу-
медитації, тема якого – переосмислене трактування слави стародавньої Греції,
побудовано вірш “Еллада”. Отже, традиційний для гекзаметричних творів
епічний первень у Костомарова панує не беззастережно: поширюючись на
поезії “Щира правда” та “Співець Митуса” і, звичайно, на “Турнію”, домінуючи
в “Пантікапеї”, він цілком поступається медитативному началу в “Елладі”.
Астрофічна будова, жіночі клаузули, відсутність римування у “Щирій правді”,
“Турнії”, першій, основній гекзаметричній частині “Пантікапеї”, “Співці Митусі”
відповідають класичним нормативам розміру; “Еллада” з її катренами,
чоловічими клаузулами в парних рядках та спорадичним перехресним
римуванням, до того ж ліричною мовленнєвою структурою – один із варіантів
деривата гекзаметричного вірша. Детальний розгляд акцентної, цезурної,
складочислової систем гекзаметричних творів Костомарова дає підстави для
висновків про існування суттєвих відмінностей у реалізації базового дактило-
хореїчного взірця імітації античного розміру. Крайні форми цієї організації в
Костомарова представлені текстами віршового оповідання “Щира правда” та
балади “Співець Митуса”, які наводимо нижче.
Обидва твори продовжують традицію героїчного гекзаметра високого стилю,
що йде від Гомера, Вергілія, Овідія, нових епіків на зразок Клопштока, традицію,
яка функціонувала й у тогочасній російській поезії, зокрема у вже згаданого
Жуковського (“Аббадонна”, “Цеікс і Гальціона”) [3, 126]. З боку ритмічної будови
вони втілюють два головні різновиди розміру: вірш “Щира правда” – форму, яку
пов’язують з особливостями грецького гекзаметра, балада “Співець Митуса”
– варіант, що тяжіє до гекзаметра латинського. Із 60 рядків першого твору
Слово і Час. 2010 • №6108
ЩИРА ПРАВДА
1
5
10
15
20
25
30
35
40
45
50
55
60
– Бра́тоньку, що́ і святі́ше / й доро́жче тобі́ на сім сві́ті?
– Щи́рая пра́вда, коха́ний; / ніко́ли її́ не знева́жу.
– А як мені́, так святі́ш / короле́ві ^ щи́рая ві́рность1.
– Що́ ж, хоча пра́вда, хоч ві́рність / – все рі́вно, і те́, і друге́є! –
Та́к між собо́ю Харке́вич / із Вро́нським бала́кали ни́шком.
Вро́нський той бу́в каштеля́н, / а Харке́вич хору́нжий; злюби́лись
Хло́пці собі на сій мо́ві. / Харке́вич сказа́в: “Щира правда”. –
Вро́нський же: “Ві́рность”, / – і ду́мали: “Пра́вда і ві́рность – все рі́вно!”
Слу́шна война́ запала́ла / тоді́ на Вкраї́ні: Хмельни́цький з Пото́цьким,
Во́ля з нали́гою крі́пко зчепи́лись, / і та́м, під Корсу́нем,
Ля́хи розби́ті втіка́ли, / а і́нші похля́ли голо́дні,
Ги́нули в то́пкім багні́, / або туля́че життя́ волочи́ли
Між татарво́ю в нево́лі: / такі́вська була́ їм запла́та
За те́, що шку́ри лупи́ли з люде́й / та пекли́ на залі́зі.
Коло Черні́гова би́вся / Рада́н-есау́л з ворога́ми.
Повипиха́в полякі́в / з городі́в украї́нських до зли́дня,
А бузуві́рів-жиді́в перері́зав / і ру́шив коза́цькеє ві́йсько
В Но́вгород-Сі́верський. / Та́м каштеля́ном був Вро́нський, / в пові́ті ж
Бу́в там хору́нжим Харке́вич, / його́ неізмі́нний друзя́ка.
Си́ла коза́цькая вже́ / розтягла́сь по широ́кому по́лю,
Мі́цно та бо́йко оха́пила крі́пость, / і го́род, і за́мок.
До́вго вовту́зились хло́пці, / але́... не доми́слили, я́к би
Крі́пость узя́ти, бо Вро́нський / її́ борони́в як потре́бно:
В му́ри втере́бив гарма́ти, / по зго́ру – страше́нні коло́ди.
Де́нь ^ і ні́ч козаки́ на обло́зі, / турбу́ються, зна́й, коло ва́лу.
А як гарма́ти тара́хнуть, / або зве́рху коло́да горгу́сне,
Гля́нь, і скоти́лася со́тня / уни́з голова́ми додо́лу.
Ки́нуть хоті́ли войну́, / та вже й са́м есау́л зануди́вся;
Ба́чив, що вже́ й козаки́ ледащі́ють, ^/ ма́ло й зоста́лось.
Ту́т їм якра́з посила́є / Госпо́дь несподі́вану по́міч:
До́брий Харке́вич, / що щи́рою пра́вдою ду́же коха́вся,
Ни́шком прийшо́в до Рада́на / з вата́гою хло́пців на ра́ду.
– Бі́г помага́й тобі,– ка́же, / – послу́хай мене́ лиш, добро́дій:
З рі́чки у го́род іде́ / під земле́ю прори́та кана́ва,
Я́ усе зна́ю, / не бі́йся, Рада́не, / я ва́ш, украї́нці!
– Дя́кую! – мо́вив Рада́н. / Як пора́дили, так і зроби́ли.
Ні́ччю дава́й накида́ти на го́род / – розбу́рхали ля́хів.
Вро́нський всю си́лу злучи́в / і ришту́є на на́ступ коза́цький.
Б’ю́ться, січу́ться, стріля́ють, / – не ла́диться бідним коза́кам.
Ля́хи рего́чуться: / ли́хо свої́м ворога́м вони ба́чать.
Вро́нський усі́х звоюва́ть намага́вся, / аж о́т тобі ди́во!
В за́мці коза́ки, / січу́ть і плюндру́ють, / не-да́й-світа ва́лка;
Стра́шні раке́ти пусти́ли по ві́тру, ^/ ля́хам поді́яли жа́ху.
Вро́нський не зми́слить, / що тре́ба роби́ти: / у за́мок поли́не –
Во́рог воро́та трощи́ть! ^/ На ба́шти – всере́дині ли́хо!
О́т коли кру́то прийшло́ся; / пропа́ли, нема́є визво́лу!
Ви́йшов наш Вро́нський на ба́шту / та й про́сить: “Змилу́йтеся, бра́тці,
Бу́дьте ласка́ві нам, бі́дним, ^/ ду́ші пусті́ть на поку́ту!
О́т вам і за́мок, і ска́рби, / й гарма́ти, і стра́ви – все ва́ше!”
Чу́є Рада́н і зласка́вився, / ві́н-то жалки́й був, сердя́га,
Гу́кнув по стро́ях / – і бі́льше коза́цькі шаблю́ки не ся́ють.
О́т і рушни́ці уни́шкли, ^/ о́т зарипі́ли воро́та.
Вро́нський вихо́дить з ключи́ма; / край це́ркви собо́рної стрі́нув
Ві́н есау́ла, а з ни́м і Харке́вич, / коли́шній друзя́ка!
Ті́льки поба́чив, як кри́кне: / “Ізги́нь ти, прокля́тий яри́за!”
Сви́снула ку́ля / – і бі́дний Харке́вич / шеле́хнув об зе́млю!
На́че скаже́ні рвону́лись коза́ки, / шаблю́ки брязко́чуть,
Ту́т положи́ли і Вро́нського / – о́ба вони́ щось каза́ли.
Вро́нський стогна́в: / “Загуби́ли мене́ та за щирую ві́рность”.
Ви́мовив ти́хо Харке́вич: / “Заби́т я за щи́рую пра́вду!” [4, 46–47].
Д6
Д6
Д6
Д6
Д6
Д6
Д6
Д7
Д6
Д6
Д6цн1
Д6
Д6
Д6
Д6
Д7
Д6
Д6
Д6
Д6
Д6
Д6
Д6
Д7у1
Д6цн1
Д6
Д6
Д6
Д6
Д6
Д6
Д6
Д6
Д6
Д6
Д6
Д6
Д6
Д6
Д6
Д7цу1
Д6
Д6
Д6
Д6
Д6
Д6
Д6
Д6
Д6
Д6
Д6
Д6
Д6
Д6
1 Тут і далі знак ^ сигналізує про стягнений (укорочений) проти схеми дактилічної стопи склад.
Слово і Час. 2010 • №6 109
СПІВЕЦЬ МИТУСА
Словутнього пhвца Митусу, древле за гордость не
восхотhвша служити князю Данилу, раздраного, акы
связаного, приведоша...
Ипат. летоп., стр. 180.
1
5
10
15
20
25
30
35
40
45
Ги́не ^ си́ла Дажбо́жого вну́ка: / тата́ри плюндру́ють,
Кня́зі кую́ть коромо́́ли, / не дба́ють об ві́рі і лю́дях.
Ку́риться Га́лицька во́лость, ^/ ди́м до Бески́дів простя́гся,
Впа́в Володи́мир Воли́нський; ^/ Ки́єва вже́ не підня́ти.
Кня́зь Ростисла́в із Дани́лом / не ми́лують зе́млю Дністря́нську;
У́гри і ля́хи біди́ додаю́ть; / в Переми́шль набігає
Кня́зь Костянти́н; / коромо́лує з ни́м на Дани́ла влади́ка.
Крі́пший за всі́х в Переми́шлі / співе́ць ^ слову́тний Миту́са.
Ша́блі не но́сить співе́ць / і груде́й ^ щито́м не вкрива́є –
Пі́снями си́пле на кня́зя, ^/ го́стрими ніби стріла́ми,
Пі́снями лю́д стурбува́в ^/ і хі́ть до війни́ підлива́є.
Кра́сних не хва́лить діви́ць ^/ Миту́сина пі́сня шале́на,
Ми́рного лю́дям життя́ / не проро́чить, не грі́є одва́ги
На супоста́та: / усо́биці й сму́ти та пі́сня виво́дить.
От уже гра́д Переми́шль ^/ Андрі́й обляга́є повка́ми,
Ла́скаво зго́ду дає́ ^/ – не ра́дить на зго́ду Миту́са.
Ра́но в неді́лю ступа́ють / повки́ княжене́цькі до шту́рму,
Спе́ршу гарцю́ють стрільці́, ^/ а та́м подаю́ться поро́ки.
Вве́чері кня́зь в Переми́шль уступа́, / закува́ли влади́ку,
Си́лу взяли́ на пото́к / непокі́рного лю́ду; подра́ли
Ту́ли бобро́ві у ї́х / і барсу́чі і во́вчі прилби́ці.
І́нші біжа́ть по чужи́нах; / не вті́к ^ слову́тний Миту́са.
Ві́н, що коли́сь не схоті́в / заспіва́ти Дани́лові, бра́нцем
Ста́в ^ тепе́р перед кня́зем / Дани́лом слову́тний, а бу́їсть
Да́вня у се́рці... / Не впа́в на колі́на, / лице́ не поблі́дло.
Грі́зно погля́нув на йо́го Дани́ло / і мо́вив слова́ми:
– Го́рдий співа́че, ^/ сла́вний співа́че! / Бунто́вниче кля́тий!
Що́, солов’ї́ний ^ го́лос / зміня́в на гадю́че сича́ння?
Бо́г дарува́в тобі си́лу, ^/ ти́ одміни́в її бі́су!..
Чо́м, як Боя́н старода́вній, ^/ ти́ не співа́в нам про сла́ву
Пре́дків вели́ких? ^/ Чо́м не навча́в нас / добру́ і согла́сці?
Чо́м од гріхі́в не впиня́в / нерозу́мних ^ о́гненним сло́вом?
– Кня́же,– одві́тив Миту́са, ^/ – о́сь заспіва́ю вам пі́сню:
Рі́жтесь, куса́йтеся, би́йтесь, ^/ по́пелом Ру́сь посипа́йте,
Пи́йте брате́рнюю кро́в, / умива́йтесь сльоза́ми наро́ду.–
О́т до вас до́брана пі́сня! ^/ І́ншої ва́м не почу́ти!
Що́ вас спиня́ти? ^/ Що́ вам співа́ти? / Шкода́, опізни́лись!
По́мста за по́мсту, ^/ ка́ра за ка́ру, ^/ ли́хо за ли́хо!
Ко́нчились ві́ки, ^/ спо́внилась ча́ша, ^/ грі́м розпали́вся:
Су́д немину́щий, ^/ су́д невмоли́мий, /– напи́сана до́ля!
Ко́нчились ві́ки! ^/ Зі́лля сухе́є ого́нь поїда́є.
Ха́й поїда́є! ^/ Ха́й пропада́є ^ Ру́сь із князя́ми!
Бо́же прокля́ття ^/ чо́рними хма́рами ви́сить над не́ю;
Хма́ри згусті́ють, ^/ ві́ки проли́нуть, / і зно́в, хоч не ско́ро,
Зно́ву розго́нить ^/ я́снеє со́нце тума́н вікові́чний;
В той час-годи́ну ^/ і́нших пісе́нь ^ співці́ заспіва́ють
І́ншим князя́м, та не ва́м, ^/ ^ – і́ншому ру́ському лю́ду!.. [4, 131-132].
Д6
Д6
Д6
Д6
Д6
Д6
Д6
Д6
Д6
Д6
Д6
Д6
Д6
Д6
49 – це рядки чистого Д6, 43 рядки мають жіночу цезуру, 13 цезур чоловічих,
4 – дактилічні. У другому творі до чистих Д6 належать лише 14 рядків з 47,
до складу 33 рядків поряд із дактилічними стопами входять хореїчні, з цих
32 рядків 4 рядки (38, 39, 42, 46) містять по 2 хореїчні стопи, в останньому
рядку (47) у третій стопі, як у пентаметрі, стягнуто 2 склади: “Іншим князям,
та не вáм, – íншому руському люду!..”. Отже, незважаючи на те, що більшість
цезур у “Співці Митусі” жіноча, означені чинники серед інших надають баладі
Слово і Час. 2010 • №6110
властивого латинському гекзаметрові різкого звучання, особливо відчутного
у другій частині з її яскраво вираженою налаштованістю на відтворення
драматичного пафосу та ораторської інтонації.
Ритміка раннього вірша “Щира правда” (увійшов до першої збірки Костомарова
“Украинские баллады Иеремии Галки”, 1839) менш вправна. Наявні в рядках
12 та 26 нарощення складу у третій стопі, на яку припадає цезура (“Гинули
в топкім багні, / або туляче життя волочили”, “А як гармати тарахнуть, / або
зверху колода горгусне”), гіперметричність (чотири рядки Д7, два з них – 25
і 43 зі стягненням складу, в останнього – у цезурі) за своїм характером є,
найімовірніше, свідченням браку досвіду, ніж наслідком прагнення увиразнити
звучання вірша. Таким чином, за наявності жіночих клаузул складочисловий
склад “Щирої правди” такий: 49 (або близько 80%) рядків вірша мають 17
складів, 5 рядків – 16 складів, по 2 рядки – 20, 19 та 18 складів; балади “Співець
Митуса”: 28 (або 60%) рядків мають 16 складів, 14 (або близько 35%) рядків
– 17 складів, 5 рядків – 15 складів.
Синтаксична організація і “Щирої правди”, і “Співця Митуси”, як й інших
гекзаметричних віршів Костомарова, дуже різноманітна, її принципи суголосні
з настановами “Поетики” Ф. Прокоповича. Текст будується на послідовності
різних за обсягом, порядком слів, інтонаційним забарвленням речень та їхніх
частин. Особливості синтаксису, кореспондуючи з ритмікою, підтримують
тематичний рух твору. Зокрема, на початку балади “Співець Митуса” лаконізм
пов’язаних інтонацією переліку речень, більшість яких займає половину
рядка, завершуючись на цезурі або з кінцем рядка, сприяє нагнітанню
внутрішнього драматизму зовні безсторонньої, констатувальної розповіді про
князівські міжусобиці на Русі під час монголо-татарського нашестя 1242 р.,
що послаблювали державу. Дещо пожвавлюють звучання вірша вторгнення
вже від рядка 5 більших за обсягом речень, enjambement (перенесення) (у
рядку 6), зсув цезури з третьої на другу стопу (рядок 7). Чинники ускладнення
будови вірша виступають активніше з переходом нарації до головного героя
й пов’язаних із ним подій. Речення, що вводить його до твору, має один
рядок (8), два наступні з характеристикою Митуси, обтяжені однорідними
конструкціями, порівнянням, enjambement’ом, поширюються на кілька рядків
(9–14). Прикладом гнучкості гекзаметра Костомарова можуть слугувати важливі
в сюжетному розгортанні рядки 22-26 з авторською розповіддю про позицію
головного героя в кульмінаційний момент його протистояння (після падіння
Перемишля) з переможцем князем Данилом, що передують їхньому діалогу:
22 “Інші біжать по чужинах; не втік словутний Митуса.
23 Він, що колись не схотів заспівати Данилові, бранцем
24 Став тепер перед князем Данилом словутний, а буїсть
25 Давня у серці… Не впав на коліна, лице не поблідло.
26 Грізно поглянув на його Данило і мовив словами:”
Три з п’яти рядків фрагмента – це чистий Д6, два містять по одній стопі Х,
до того ж склад стягується не на цезурі (у рядку 22 – на четвертій, у рядку
24 – на першій стопі). Межі слів і стоп не збігаються. Певна одноманітність
превалювання жіночих цезур (лише один рядок 23 має чоловічу цезуру)
компенсується варіантністю їх розташування: на традиційну третю стопу цезура
припадає у рядках 22 та 23, на четверту – у рядку 26, дві цезури на другій
та четвертій стопах наявні в рядку 25, місце цезури в рядку 24 не фіксоване
й залежить від інтерпретатора тексту. Особлива різноманітність, виразна
семантична заангажованість властива синтаксису наведеного фрагмента,
Слово і Час. 2010 • №6 111
на основі якого ще раз окреслимо деякі ознаки гекзаметричного вірша
Костомарова. Це введення до твору різнорозмірних речень; певна свобода в
розташуванні синтаксичних пауз, що можуть не збігатися із закінченням рядка
та цезурою; широке варіювання порядку слів у реченні; різнотипне ускладнення
будови речень, зокрема за допомогою введення підрядності; enjambement’и.
У контексті вказаного звернімо увагу на посилення протиставлення в рядку
22, яке досягнуто шляхом зміни порядку слів у другому реченні на зворотний
(у першому реченні був прямий), а також на акцентування контрастних за
семантикою останніх слів у рядках 23 і 24 – “бранцем” і “буїсть”, що відбувається
завдяки їхній позиції в enjambement’і та синтаксичній паузі перед ними, – так
увиразнено суперечливе становище головного героя балади.
Уже йшлося про трансформацію у другій частині балади (від рядка 27)
мовленнєвої (зміна авторської розповіді на діалог персонажів), тональної та
інтонаційної структур. Участь ритміко-синтаксичної організації гекзаметра у
створенні драматичної експресії викладу відбувається в кількох напрямках.
Насамперед перебудовується ритмічний профіль вірша. Зокрема, якщо із 26
рядків першої частини твору Д6 були 13 рядків, то з 21 рядка другої частини
тільки 1. Більшість стягнень складу в дактило-хореїчних рядках першої частини
традиційно збігається з цезурою на третій стопі – таких рядків 8, 2 рядки мають
стягнення на першій, 3 рядки – на четвертій стопі, на другій – жоден. Інша
картина у другій частині балади: на третю стопу, що стоїть у цезурі, припадає
лише 6 стягнень, 9 рядків мають Х на другій стопі, 1 рядок – на четвертій
стопі, 4 рядки – по Х на другій та четвертій стопах. Текст перенасичений
притаманними риторичному стилю окличними та питальними реченнями,
різного виду повторами й паралелізмами. Рядки зі стягненими другою та
четвертою стопами зосереджені переважно в пісні-відповіді Митуси, котра в
основній частині побудована на коротких реченнях із дрібним фразуванням,
так що деякі рядки мають тричастинну будову й хореїчна стопа, збігаючись із
синтаксичною паузою, підкреслює її. Напр.: “Що вас спиняти? Що вам співати?
Шкода, опізнились! / Помста за помсту, кара за кару, лихо за лихо! / Кончились
віки, сповнилась чаша, грім розпалився: / Суд неминущий, суд невмолимий,
– написана доля!”.
Про високий рівень опанування Костомаровим гекзаметра свідчить
відсутність у його творах так званих ритмічних затичок – слів, уведених для
підтримання ритму. Небагато в цих текстах випадків акцентних зміщень, їх
відповідно позначено в першодруку. Немає й заборонених поетиками замін
дактиля в п’ятій стопі. За своїми ритмічними особливостями основний
гекзаметричний фрагмент поеми “Пантікапея” наближається до віршового
оповідання “Щира правда”, що природно, зважаючи на невеликий часовий
інтервал між їхнім створенням. Подібного висновку можна дійти і щодо ритму
“Турнії” – переспіву з “Краледворського рукопису”: тут на 76 рядків припадає
57 рядків чистого Д6 (у рядку по 17 складів), два рядки Д5 (по 14 складів), 17
рядків мають по одній стопі Х (у рядку по 16 складів), більшість цезур – жіноча,
їх 51, чоловічих – 25, наявні кілька випадків позасхемних наголосів, зокрема
на двоскладових словах. Що ж до другого написаного гекзаметром фрагмента
“Пантікапеї”, то він, будучи чотиривіршем із чоловічими клаузулами в парних
рядках, відступає від усталених нормативів. Ця форма імітації гекзаметричного
розміру повторена Костомаровим наступного року у вірші “Еллада”.
1852 р., через 11 літ після створення поеми “Пантікапея”, Костомаров
реалізував її фабулу в новому, значно розширеному варіанті тексту російською
мовою суцільним гекзаметром. Цей текст, що не мав авторської назви й
був надрукований 1890 р. після смерті автора, привернув увагу І. Франка,
Слово і Час. 2010 • №6112
який 1915 р. здійснив його український переклад розміром оригіналу, давши
заголовок “На руїнах Пантікапеї (поема М.І. Костомарова)”. Дуже цікава
Франкова післямова до перекладу з характеристикою гекзаметра російського
варіанта поеми, а також труднощів, із якими зіткнувся перекладач, і засобів,
до яких він удавався, долаючи їх: “В оригіналі ця поема має 363 рядки. Вона
написана гекзаметрами, здебільшого неправильними, та незважаючи на
сю формальну хибу, все-таки, на мій погляд, належить до найзамітніших
та найглибше продуманих поетичних творів, якими може повеличатися
російське письменство ХІХ віку. Се й спонукало мене присвоїти сей твір
нашому письменству та додати рівночасно нев’янучу цвітку до вінця слави
М . Костомарова . Мій переклад вийшов дещо довший від оригіналу.
Перекладаючи загалом докладно рядок за рядком я, крім природних вимог
нашої мови, що при відповіднім ужитті робить можливим конкретніше, живіше
та колоритніше представлення, ніж у російській, подбав поперед усього про
правильну, чисто дактилічну будову гекзаметрів із захованням у переважнім
числі віршів правильної цезури, чого в віршах Костомарова, очевидно, не
обшліфованих для друку, аж надто часто почувається недостаток” [10, 298-299].
Далі Франко обґрунтовує необхідність зроблених ним відступів від оригіналу,
пояснюючи їх “прогалинами та перескоками або недоладністю в описах”,
тим, що можна вважати “браком остаточного продумання та викінчення” [10,
299]. Слід зазначити, що “правильної, чисто дактилічної будови гекзаметра”,
“недостаток” якої Франко закидав Костомарову, йому самому в перекладі
вповні досягти не вдалося, що засвідчують уже перші рядки з їх акцентними
зміщеннями та додатковими позасхемними наголосами на повнозначних
словах. Наводимо початкові рядки з поеми Костомарова та Франкового
перекладу:
“Юпи́тер све́тлый плыве́т / по зеле́ным вода́м киммери́йским.
Со́н ^ тума́нный покры́л ^/ и го́род, и по́рт. Но в селе́ньях
Си́льных ^ Пантикапе́и ^/ бро́дит ^ стра́нник уны́лый,
Смы́сл ^ моги́льных верши́н / уловля́я при ту́склом мерца́ньи” [4, 133].
Микола Костомаров
“Юпі́тер сві́тлий пливе́ / по зеле́них Кіме́рії во́дах;
Со́н ^ тумана́ми покри́в ^/ ^ мі́сто ^ й при́стань. По си́льних коли́сь-то
Пантікапе́ї вала́х / походжа́ подоро́жній пону́рий,
При бли́ску мля́вому зі́р ^/ ^ ше́пти ло́влячи зва́лищ могильних” [10, 287].
Іван Франко
2. Гекзаметр Костянтина Думитрашка
У невеликій, повністю ще не опублікованій літературній спадщині письменника
й фольклориста, професора російської словесності Київської духовної академії
Костянтина Думитрашка поема “Жабомишодраківка” – єдиний твір, написаний
гекзаметром. Звернення автора до переспіву “Батрахоміомахії” (“Війни мишей
із жабами”), приписуваної Пігретові комічної давньогрецької поеми, пародії
на героїчну гомерівську епопею “Іліада”, перебувало в річищі розвинутої в
українській літературі першої половини ХІХ ст. бурлескно-травестійної традиції,
котра поширювалася й на перші інтерпретації античних текстів. Ідеться передусім
про “Енеїду” Котляревського та здійснені наприкінці 1820-х – на початку
1830-х рр. переробки од Горація Петром Гулаком-Артемовським. Як і
Котляревський та Гулак-Артемовський, Думитрашко привніс у твір український
історико-побутовий колорит. Автор насичує сюжет місцевими реаліями, натякає
Слово і Час. 2010 • №6 113
на давні збройні конфлікти між Україною та Польщею. Друкуючи поему 1859 р. в
Петербурзі під заголовком “Жабомишодраківка (Батрахоміомахія) на нашу руську
мову перештопав К.Д.”, Думитрашко супроводив її передмовою, в якій ішлося і
про вірш переробки: “Несколько необходимых замечаний. “Батрахомиомахия”
есть пародия на героическую поэму Гомера; шуточный тон подлинника удержан
и в этом приблизительном переложении. Малорусские народные песни и
думы сложены почти все силлабическим стихом; но размер тонический так
же свойственен малорусским стихам, как и русским; доказательством этого
служат прекрасные стихотворения Котляревского и Гулака-Артемовского1. Но
они писали только ямбом – употребительнейшим в их время стихом русским.
Здесь предлагается опыт малорусского гекзаметра” [1, 585]. У рукопису поеми
перед текстом уміщено зауваження автора “Первый малорусский гекзаметр”
[1, 585] – помилкове, зважаючи на раніші твори Костомарова, твердження, що
й досі повторюється в багатьох виданнях, зокрема й в “Українській літературній
енциклопедії” [див.: 9, 125]. Свій “приблизний переказ” Думитрашко зробив із
давньогрецького оригіналу. Назвиська персонажів поеми українською мовою не
перекладено, у рукопису під текстом подано “толкованіє декотрих гречеських
імен”. На час створення й публікації “Жабомишодраківки” вона була найбільш
наближеною до першоджерела інтерпретацією “Батрахоміомахії” в Російській
імперії. Три російські прозові та два віршові переклади, частина з яких неповна і
здійснена з текстів попередників, в “Огляді російських перекладів “Війни мишей
із жабами” М. Альтмана характеризується загалом негативно. Застосування
гекзаметра відзначено лише в перекладі уривка (55 рядків) Вілламова (1826),
до того ж переклад названо “архаїчним до незрозумілості” й наведено технічно
безпорадні гекзаметричні рядки [2, 20–21]. Нагадаймо, що популярна в Росії
жартівлива казка В. Жуковського “Війна мишей і жаб” (1831) ні перекладом,
ні навіть переказом “Батрахоміомахії” не була, з давньогрецького твору
запозичено лише кілька початкових моментів сюжету, а також гекзаметр,
що вже вживався російським поетом як говірний, прозаїзований розмір.
Підходи Жуковського до вироблення різновиду гекзаметра низького стилю із
властивою йому відмовою від ритміко-синтаксичних стереотипів, інтонаційною
природністю мали, очевидно, вплив на формування вірша “Жабомишодраківки”
[Про гекзаметр Жуковського див.: 6, 34, 65–66, 74; 3, 126, 163–164].
Текст Думитрашка складається з “Посвящения” (15 рядків), адресат якого
не встановлений, та власне поеми – 290 рядків (“Батрахоміомахія” за різними
списками налічувала близько 300 рядків). Більшість рядків “Жабомишодраківки”
(243 із 305, тобто близько 78%) – чистий Д6, що відповідало традиції відтворення
грецьких гекзаметрів, яка йшла від дуже популярних у Росії перекладів Гнєдича.
Хореїчні стопи трапляються в 56 рядках, з них по дві – у 8 рядках. На першу
позицію припадає 6 хореїчних стоп, на другу – 15, на третю – 18, на четверту
– 22, на п’яту – 1. Розподіл дактило-хореїчних рядків у тексті нерівномірний.
Напр., рядки 51–90 мають 15 рядків із хореїчними стопами (у рядках 60–80
їх 9), рядки 151–194 суцільно дактилічні. Усі клаузули поеми Думитрашка
жіночі, римування відсутнє. Таким чином, із 305 рядків 243 мають 17 складів,
46 – 16 складів, 8 – 15 складів. Різноманітна цезурна організація твору. При
абсолютному переважанні цезур на третій стопі кількісне співвідношення
жіночих і чоловічих цезур практично зрівнюється: 130 чоловічих і 128 жіночих.
У 29 рядках цезури дактилічні, у 5 – гіпердактилічні. Лише в одному рядку
останньої групи цезура утворена двокореневим словом (р. 169: “Що́ мов
1 “Твардовский” Гулака-Артемовского написан силлабическим стихом. (Примітка К. Думитрашка).
Слово і Час. 2010 • №6114
песи́головці, / примогли́ б, одні дру́гих поїли”)2, у решті – багатоскладовими
однокореневими словами (р. 124: “Ті́ ж чобітки́ понакро́ювали / із лушпи́ння
квасолі”; р. 181: “Що мережка́ми, ще за́полочі / я сама́ вишивала”; р. 249:
“До́бре приці́лившися, / запусти́в в його го́струю стрілку”; р. 290 “Жа́б і мише́й
пороспу́джували / і війну́ порішили”). Уведення до рядка гіпердактилічних
цезур, що призводять до помітних ритмічних збоїв, – явна похибка в будові
гекзаметричного вірша “Жабомишодраківки”.
Із 29 дактилічних цезур у поемі 25 припадають на третю стопу, тобто ділять
рядок навпіл, що заборонялося правилами складання гекзаметрів. Тут варто
звернути увагу на відсутність скупчень таких рядків у Думитрашка (поспіль не
більше двох), непоодинокі випадки пом’якшення рядкового розлому завдяки
особливостям синтаксису, enjambement’ам, а також на можливу зорієнтованість
на додаткове семантичне виділення (підсилення протиставлення, переліку)
завдяки сильній ритмічній паузі, до того ж часто супроводжуваній паузою
синтаксичною. Наводимо приклади з увиразненим і змазаним розломом рядка
після дактилічної цезури на третій стопі:
32 Я́к же нам бу́ть в товари́стві, / що ми́ не вживе́мся з тобо́ю?
33 Ти́, пане-бра́те, калю́жишся / все́ у боло́ті, а на́ш брат
34 Ї́сть, хоть і кра́дучи, вся́чину, / і не схова́ють од ме́не
35 Ні паляни́чок м’яке́ньких, / пшени́чних, на ли́сту пече́них.
68 За Фізігна́та держи́ться / і во́ду ^ з ше́рсті стряха́є,
69 Ні́жками трі́па об че́рево, / а у душі́ похоло́ло.
277 Ті́лько ж недо́вго од бли́скавки / ми́ші завзя́ті жаха́лись,
278 Дру́жно взяли́ся уп’я́ть, / щоб ^ жа́б укіне́ць докона́ти.
279 Те́ б і було́, та Сату́рнович / жа́бам вели́ку підмо́гу,
280 Мо́вби із не́ба, із о́зера / ви́слав миша́м на поги́бель.
286 То́ були ра́ки, мише́й / вони клі́щами ду́же щіпа́ли,
287 І полама́ли їх ра́тища, / і поколо́ли муни́цю.
Серед недоліків вірша “Жабомишодраківки”, що обтяжують його звучання, – 1)
акцентні зсуви, коли природні наголоси слів не відповідають метричній схемі; 2)
наголошування другорядних частин мови, котрі потрапляють на сильні позиції
в рядку; 3) уведення багатоскладових слів тощо. У тексті наявні поодинокі
рядки з нарощуванням складу та кілька іншометричних рядків (1 рядок Д7, 3
рядки Д5, 2 рядки Ан5). Синтаксична система твору різноманітна, однак надто
ускладнена підрядними реченнями, порівняльними, дієприкметниковими та
дієприслівниковими зворотами. Звучання вірша врізноманітнюють також уже
зазначені варіювання цезур та заміна дактилічної стопи на хорей. Наведені
нижче фрагменти дають уявлення про способи організації гекзаметра
Думитрашка; якщо другий уривок, ритміці котрого властиві змінні жіночі та
чоловічі цезури й нечисленність хореїчних стоп, нагадує грецький гекзаметр, то
перший із суцільними чоловічими цезурами і значною кількістю двоскладових
стоп – латинський:
2 Тут і далі текст поеми “Жабомишодраківка” цитується за кн.: [1, 248-256]. У нумерації рядків, що наведені
нижче, текст присвяти не врахований.
Слово і Час. 2010 • №6 115
72 Хво́стик у во́ду впусти́в, / як ^ ве́сло впуска́ють із чо́вна.
73 Мо́литься всі́м ^ бога́м, / щоб душі́ ^ не занапасти́ли,
74 Ка́ється вслу́х у гріха́х / і рида́є дрібни́ми сльоза́ми,
75 Рю́має гі́рко і та́к / крізь сльози́ небора́к промовля́є:
76 “Ма́буть, що Та́вр, ^ не та́к / умости́в ^ на спи́ні коха́нку,
77 Як перево́зив у Кри́м ^/ по си́ньому мо́рю Євро́пу,
78 О́х, ^ не та́к, як мене́ / попроси́в Фізігна́т у госпо́ду,
79 Да ^ й скупа́в усього́ / і зроби́в, як ту мо́кру воро́ну!”
90 Ту́т, потопа́вши, Псіха́рпакс / такі́ї слова́ промовля́є:
“Ну́, пострива́й, Фізігна́те. / Ізві́в ти шля́хецькую ду́шу!
Москаля́ ти підві́з, ^/ так ти́м я оту́т загиба́ю; А5
А якби́ на землі́ се було́, / то й тобі́, ледащи́ці, А5
Да́в би я ма́ку; а то́, / як жидю́га, мене́ одури́вши,
95 Пхну́в ти, як з мо́сту. / Щоб те́бе ^ бо́жая си́ла поби́ла,
Що́б вашу жа́б’ячу Сі́ч / татарва́ зруйнова́ла!” Д5
Та́к проклина́вши, серде́га / впурну́в та й наза́д не верта́вся.
По́ки аж жо́вч рознесло́, / і уп’я́ть він над о́зером ви́рнув.
Се́є ж поба́чивши, Ліхопіна́кс, / крій боло́та стриба́вший,
100 Шви́дше чкурну́в і, заса́павшись, / все́ розказа́в товари́ству.
Ту́т, його слу́хавши, ми́ші / прийшли́ у аза́рт не на шу́тку,
За́раз пан ма́ршал свої́м ^/ жовні́рам звелі́в до схід со́нця
Скли́кать до ра́ди ^ все́ посполи́тство в буди́нки Трокса́рта,
Ба́тька того́ мишука́, / що неда́вно втону́в у калюжі”.
Порівняння гекзаметричних текстів Костомарова і Думитрашка свідчить
про вправніше володіння технікою вірша першим. Недостатньо вироблена
й мова “Жабомишодраківки”. Вага поеми Думитрашка в історії української
літератури визначається, зокрема, тим, що це була перша спроба відтворення
українським гекзаметром античного поетичного тексту. Борис Тен, перекладач
“Іліади” й “Одіссеї” Гомера, згадуючи “Жабомишодраківку”, побачив у ній, “з
одного боку, практичне застосування теорії гекзаметра, викладеної Феофаном
Прокоповичем у його “Поетиці”, що не могла не бути відомою К.Думитрашкові
як виучневі Київської академії, а з другого – наслідування прикладу гнучкості
гекзаметрів М.Гнєдича” [8, 56]. Саме тогочасна російська літературна практика
з її увагою до гекзаметра й в оригінальних творах, і в перекладах справила, на
наш погляд, вирішальний вплив на утвердження цього розміру в Костомарова
й Думитрашка.
Коротко торкнемося подальшої історії українських перекладів “Батрахоміомахії”.
Певною мірою вони відбивають тенденції наступних етапів функціонування
гекзаметра в українській поезії. 1870 р. поему переклав Степан Руданський,
на той час уже автор украй українізованого перекладу “Іліади”. Вірш його
“Омирової війни жаб з мишами”, як і “Омирової Ільйонянки” (так називалась
“Іліада” у Руданського), має постійну кількість складів – їх 12 та жіночу клаузулу,
рядки незаримовані. Базовий розмір перекладу – Ам4, проте велика кількість
відхилень від метричної схеми в багатьох фрагментах трансформує силабо-
тонічний вірш у тонічний переважно із чотирма (і більше) акцентами. Імена
персонажів перекладено українською мовою.
За рік до смерті, 1915 р., І. Франко зробив переклад повного тексту
“Батрахоміомахії”, не встигнувши остаточно його доопрацювати. Відповідно до
сюжетного розвитку інтерпретатор поділив текст поеми на 20 розділів і дав їм
заголовки. Збережено грецькі імена дійових осіб. Поет повністю відмовивися
Слово і Час. 2010 • №6116
від уведення до твору українських реалій (дуже обмежено їх застосовує вже
Руданський). У метричному плані Франкова “Війна жаб з мишами” продовжила
традицію дактило-хореїчного варіанта імітації гекзаметра із цезурою на
третій стопі та чергуванням жіночих і чоловічих цезур. Невикінченість тексту
виявнюється в надмірному обтяженні вірша позасхемними наголосами,
акцентних зміщеннях і стиках, випадках збільшення стопності рядка,
невпорядкованому синтаксисі.
Високий художній рівень властивий опублікованому 1968 р. перекладові
П. Стрільцева “Батрахоміомахія, або Війна жаб і мишей”. Його текст ґрунтується
на рядках Д6 із жіночою цезурою на третій стопі. Поява чоловічих і дактилічних
цезур у деяких рядках пов’язана з функцією смислового підсилення. Гнучкість
вірша забезпечує складна й водночас прозоро організована синтаксична будова
тексту, що спирається на послідовність різних за розміром фраз і речень,
розвинену паузну систему, enjambement’и. Багата сучасна лексика перекладу
Стрільцева позбавлена елементів просторіччя, які трапляються в текстах його
попередників. Для імен персонажів знайдено вдалі українські відповідники.
Отож, уже перші спроби імітації гекзаметра в українській поезії були
зорієнтовані на найперспективнішу модель – мішаний дактило-хореїчний
шестистоповий розмір із неримованими рядками й жіночими закінченнями
рядків. Вірш порівняно невеликої кількості гекзаметричних творів, що належали
піонерам українського гекзаметра М. Костомарову та К. Думитрашку, у
функціональній сфері постав доволі різноманітно. Він уживався в поезіях
оригінальних і перекладених (точніше переспіваних) високого і низького стилів.
Використовувалися обидві форми гекзаметра – та, що асоціювалася з грецьким
гекзаметром (у ній, безперечно, домінували рядки чистого Д6 та жіноча цезура),
й інша, яка нагадувала латинський гекзаметр (зі значною кількістю хореїчних
стоп у тексті та переважанням чоловічих цезур). Тяжіючи більше до грецької
версії гекзаметра, твори Костомарова й Думитрашка заклали міцні підвалини
розвитку українського гекзаметра.
ЛІТЕРАТУРА
1. Бурлеск і травестія в українській поезії першої половини ХІХ ст. – К., 1959.
2. Война мышей и лягушек (Батрахомиомахия) / Перевод с древнегреческого, вводная статья и комментарии
М.С.Альтмана. – М.– Ленинград, 1936.
3. Гаспаров М. Очерк истории русского стиха: метрика, ритмика, рифма, строфика. – М., 1984.
4. Костомаров М. Твори: У 2 т. – К., 1990. – Т. 1: Поезії; Драми; Оповідання.
5. Маслюк В. Латиномовні поетики і риторики ХVІІ – першої половини ХVІІІ ст. та їх роль у розвитку
теорії літератури на Україні. – К., 1983.
6. Матяш С. Метрика и строфика В.А.Жуковского // Русское стихосложение ХІХ в.: Материалы по метрике
и строфике русских поэтов. – М., 1961.
7. Прокопович Ф. О поэтическом искусстве // Сочинения. – М., 1961.
8. Тен Б. Нотатки про ритміку гекзаметра // Мовознавство. – 1967. – №4.
9. Українська літературна енциклопедія: У 5 т. – К., 1990. – Т. 2.
10. Франко І. Зібр. тв.: У 50 т. – К., 1978. – Т.11: Поетичні переклади та переспіви.
Отримано 18.03. 2010 р. м. Київ
|