Епістолярний діалог Володимира Винниченка з Розалією Ліфшиць (1911–1918) (завершення)

Закінчення. Див.: СіЧ. – 2007. – №№9–10; 2008. – №№1, 3, 6–8; 2009. – №№2, 4, 6, 12; 2010. – №№1–3.

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2010
1. Verfasser:	Миронець, Н.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України 2010
Schriftenreihe:	Слово і Час
Schlagworte:	Написане лишається
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/142398
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Епістолярний діалог Володимира Винниченка з Розалією Ліфшиць (1911–1918) (завершення) / Н. Миронець // Слово і Час. — 2010. — № 7. — С. 105-115. — укp.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-142398
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1423982018-10-07T01:23:27Z Епістолярний діалог Володимира Винниченка з Розалією Ліфшиць (1911–1918) (завершення) Миронець, Н. Написане лишається Закінчення. Див.: СіЧ. – 2007. – №№9–10; 2008. – №№1, 3, 6–8; 2009. – №№2, 4, 6, 12; 2010. – №№1–3. 2010 Article Епістолярний діалог Володимира Винниченка з Розалією Ліфшиць (1911–1918) (завершення) / Н. Миронець // Слово і Час. — 2010. — № 7. — С. 105-115. — укp. 0236-1477 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/142398 821.161.2-6 uk Слово і Час Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Написане лишається Написане лишається
spellingShingle	Написане лишається Написане лишається Миронець, Н. Епістолярний діалог Володимира Винниченка з Розалією Ліфшиць (1911–1918) (завершення) Слово і Час
description	Закінчення. Див.: СіЧ. – 2007. – №№9–10; 2008. – №№1, 3, 6–8; 2009. – №№2, 4, 6, 12; 2010. – №№1–3.
format	Article
author	Миронець, Н.
author_facet	Миронець, Н.
author_sort	Миронець, Н.
title	Епістолярний діалог Володимира Винниченка з Розалією Ліфшиць (1911–1918) (завершення)
title_short	Епістолярний діалог Володимира Винниченка з Розалією Ліфшиць (1911–1918) (завершення)
title_full	Епістолярний діалог Володимира Винниченка з Розалією Ліфшиць (1911–1918) (завершення)
title_fullStr	Епістолярний діалог Володимира Винниченка з Розалією Ліфшиць (1911–1918) (завершення)
title_full_unstemmed	Епістолярний діалог Володимира Винниченка з Розалією Ліфшиць (1911–1918) (завершення)
title_sort	епістолярний діалог володимира винниченка з розалією ліфшиць (1911–1918) (завершення)
publisher	Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України
publishDate	2010
topic_facet	Написане лишається
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/142398
citation_txt	Епістолярний діалог Володимира Винниченка з Розалією Ліфшиць (1911–1918) (завершення) / Н. Миронець // Слово і Час. — 2010. — № 7. — С. 105-115. — укp.
series	Слово і Час
work_keys_str_mv	AT mironecʹn epístolârnijdíalogvolodimiravinničenkazrozalíêûlífšicʹ19111918zaveršennâ
first_indexed	2025-07-10T14:55:47Z
last_indexed	2025-07-10T14:55:47Z
_version_	1837272246985424896
fulltext	Слово і Час. 2010 • №7 105 УДК 821.161.2-6 ЕПІСТОЛЯРНИЙ ДІАЛОГ ВОЛОДИМИРА ВИННИЧЕНКА З РОЗАЛІЄЮ ЛІФШИЦЬ (1911–1918)* РІК 1916-ий № 24 (116) В. ВИННИЧЕНКО – Р. ЛІФШИЦЬ 14-ІV-[19]16 Сьогодня не послав тобі листа, бо не встиг до почти написати: ми встали о 6-ій і о 7-ій уже виїхали в с. Гóцулове купувати килима. Там сьогодня був базар. Ніякого килима не купили, а тільки дурно проїздились, зробивши 36 верст (туди й назад), та ще померзли добре. Холод тут стоїть вже третій чи четвертий день. Взагалі останні два тижні, себто весь апріль, погода погана, рідко коли з’являється сонце. І це наганяє на мене великий сум: коли тут так холодно, то що ж то діється в Москві. Як же його переїжжати на дачу? Ми ж там будемо мерзнути. Ти не боїшся? Я написав тобі позавчора (чи вчора, забув уже), щоб ти телеґрафувала мені, чи виїжжати мені 22-го, як я пропоную. Ти за мене не бійся, що мені буде холодно, але взагалі треба подумати, як там бути, треба дров купити. А де і як? Це ж треба поїхати в Царицино1 зарані і там роздивитись. От шкода, що не можна лишити Алісу! Просто хоч бери та лишай її через це. Але не можна ні в якому разі! Краще померзнути і перетерпіти ріжні незручности, ніж узяти собі такий клопіт. Дитинко! Словом, рішаємо так: я виїжжаю 22-го і буду в Москві 24-го ранком. Телеграми посилати не буду, а ти просто 24-го стрічай той поїзд, що виходить з Київа в 11 з чимсь дня. Пришлю телеграму (на Люб[ов] М[ихайлівну]), коли трапиться щось несподіване. Коли мене не буде чомусь 24-го, ти не лякайся і нічого особливого не думай, – можу спізнитись на якийсь поїзд, не найти білета і т. д. Тепер же це все дуже нормально. Куди мені потім діватись, – на дачу, чи перебути в Москві, – це складаю цілком на твою постанову! Бачитимеш, що переїжжати можна, переїдеш. Рішиш, що неможливо, так і буде, а я все одно виїду 22-го, бо довше ніяк і ні за що не зможу без тебе бути. І так мені уже здається просто неможливим і чудним, що я одважився не бачити тебе цілий місяць. Добре так, моя Нунка? Я радий, що ти знайшла собі товаришку по заняттям. От тільки погано, що з іспитами затягається. Діто, я тільки вчора одержав твого листа про справи, писаного 4-го! Коректи я все ж таки не маю. Не знаю також, чи вийшла “Земля”. От свинство він робить цей Ребрик, хай йому біс! Сезон же минає. Сумно тут тепер, дитинко. Сидимо третій день у хаті, як восени. Сон у мене трохи краще, але з примхами. Учора раптом ні з того ні з сього не міг довго-довго заснути*. А проте почуваю себе добре. Заріс бородою, бо не голюсь, але перед від’їздом причепурюсь, хай їй всячина, бороді. Закінчення. Див.: СіЧ. – 2007. – №№9–10; 2008. – №№1, 3, 6–8; 2009. – №№2, 4, 6, 12; 2010. – №№1–3. ** Над цими словами дрібними літерами написано: Цілую Дьону, знаєш як? Пам’ятаєш? 1 Царицино – велике дачне селище міського типу під Москвою. Після революції перейменоване на Леніно і включене в зону Москви. Слово і Час. 2010 • №7106 Зараз на вечерю покличуть. Надворі сіро, тоскно, хоч сад майже весь уже зелений. Шкода, що так мало сонечка досталось. Ганяюсь за ним, а воно, як на злість, от уже кілька літ якесь таке кисле, що аж досада бере. Ну, зате, я маю інше сонечко, яке гріє й світить мені завсігди, не ховаючись ніколи за хмари, завжди тепле, гаряче, ніжне. Аби воно було в мене. Правда, ти моє гаряче, ніжне? Але листом ти мені вже не відповіси. Відповіси якось інакше, як приїду, як лишимось самі, як... Правда? Аж не віриться, що це буде. Ніяких планів у голові, ніяких виразних проектів, намірів, все це виникне після того, як втишу душу тобою. Ой, Дітко моя, ти розумієш, я бачу, щó я почуваю, бо сама те саме маєш. І добре це. Страшно добре. Чи ти ж була вдруге у Видр[іна]? Чи зробила все, що могла? Гляди мені, а то... кара буде велика! Ну, хай буде так, як має бути, аби бути з тобою! Це єдине, чим я тепер живу, все одсунулось, затяглось цим бажанням. Ти! [Дописано знизу першої сторінки]: Бідна Н[адя], але все ж таки й сама багато винна за своє лихо. Ну, а від його чого ж більше можна було сподіватись? Тебе вітають дуже Є[вген] Х[арлампійович] і Ю[лія] М[иколаївна]. Є[вгенові] Х[арлампійовичу] вже краще, ходить потрошки, дещо їсть, співає. [Дописано зверху першої сторінки]: Знов бачив тебе у сні, але, на жаль, так туманно, що аж сумно. Наче мрія недосяжна, пропливаєш і зникаєш, лишивши тугу за тобою. [Дописано зверху і з лівого боку другої сторінки]: А як з піаніно? Буде? Наймеш чи Раїн рояль перевезеш? Все одно, аби щось було. Зразу буде чи потім? Малюна вітає Дьону! Знаєш, хто такий Малюна? Голубок ти мій, безумно бажана моя! ІР НБУВ. – Ф. 293. – № 59. №25 (117) В. ВИННИЧЕНКО – Р. ЛІФШИЦЬ 12-ХІІ-[19]16 Дитинча моє хороше! Зтомлений я сьогодні і напишу тобі мало. Вчора читали “Мохноногое”2. Переробка вподобалась і приступають до готування. Були всі потомлені (репетіції “Касатки”3), почали читання тільки о 10-ій і засиділись до 1-ої. Я пізно прийшов, ще пізніше заснув і сьогодні хожу, як та мокра миша, яку Дуня сьогодні піймала і топила в ватері. А ввечері іду на прем’єру сеї ж таки “Касатки” (втелющили мені білета). Балакав по телеф[ону] з Южиним4. Він каже, що листа мого не одержав. Сказав, що питання з “Ч[орною] П[антерою]” виясниться рішуче тільки в апрілі, а до того часу він нічого певного не може сказати. Про успіх в Київі її знав. Йому треба взяти такі п’єси, в яких були б заняті всі видатні артистки без кривди другим. Ціла діпломатія. На весну виясниться склад репертуару. Сподівається, що йому вдасться поставити. Головне ж – треба, щоб Жихарева5 охоче взялась, а вона, мабуть, не дуже за цю роль. Він казав, що вона вибрала “Гедду Габлер”6 , а він на її місці взяв би “Ч[орну] П[антеру]”. Обіцяв у февралі зробити в себе маленьку конференцію з Жих[арєвою] і Садовським для вияснення, чи вони візьмуться за ці ролі і чим треба для них поступитися. З Рост[ова] на Д[ону] прийшла згода, і послано туди екземпяр. От це всі мої новини. А як ви доїхали? Добре? Уявляю собі тебе в селі. Тепер ви сидите десь за столом і збіраєтесь вечеряти. Гляди ж мені, поправляйся і поправляй 2 П’єса В. Винниченка “Мохноногое” була поставлена в Московському Драматичному театрі 27 січня 1917 р. 3 “Касатка” – п’єса О. М. Толстого. Перша постановка відбулася в Московському Драматичному театрі 12 грудня 1916 р. 4 Южин (псевдонім; справж. прізв. – Сумбатов) Олександр Іванович (1857–1927) – російський актор, драматург, театральний діяч. Із 1882 р. до кінця життя працював у Малому театрі: з 1909 по 1917 р. був керівником трупи. 5 Жихарєва Єлизавета Тимофіївна (1875–1967) – російська актриса, у 1915–1917 рр. працювала в Малому театрі. 6 “Гедда Габлер” – п’єса Г. Ібсена. У 1916 р. була поставлена в Москві в Малому театрі, роль Гедди виконувала Є. Жихарева. Слово і Час. 2010 • №7 107 Ір. Ол.7 Вітай її дуже. Ну, годі. Вже втомився писати. В кватирі тихо і холодно, сумно і самотно. Нунко моя, мила моя дитинчутка, хай тобі буде добре. Цілую коліна твої дорогі. [На 1-й сторінці на полях і між рядками дописано]: З поїзду поїхав обідати до Люб[ові] Мих[айлівни]. Було зібрання з особуполномоч[еним] Ю[го]-З[ападного] фронту і Жакові зробили кар’єру – лишається у М[оскві] представником Ю[го]-З[ападного] комітету. Матиме рублів 300 на місяць і трохи вільного часу. Добре, правда? Він – щасливо сміється у телефон і дякує. ЦДАВО України. – Ф. 1823. – Оп. 2. – Спр.9. – Арк. 28–28зв. №26 (118) В. ВИННИЧЕНКО – Р. ЛІФШИЦЬ 13-ХІІ-[19]16 Мій дорогий Дін! І сьогодня знов невиспаний. От біда. Ну, сей вечір уже сижу дома і рано ляжу спати. Вчора вернувся з “Касатки” і довго не міг заснути. Успіх великий мала п’єса. Почасти заслуговує: легка, весела, ніяких ні думок, ні важких вражінь не дає. Грали пречудесно, постановка гарна, артистична. Все разом зробило такий успіх, якого я давно не бачив. Мені особисто п’єса не дала багато. Це гарненька цяцька з целулоїду, на вигляд ніби масивна, а як зважиш на руці, – ніякої ваги не має. Така моя думка, цілком об’єктивна. Цілісенький день сидів над читанням рукописів до “Пр[оменя]”8. Нема нічого видатного, зупиняючого увагу більше, ніж до інших. Сумно. Вчора посварився з Надьою. Власне, вона мене ні з того ні з сього образила. В одному з антрактів вона здибала мене, ми посиділи разом і умовились, що будемо йти разом додому і що хто раніше вийде, той чекатиме в вестибюлі. Я переждав усю публіку, їх нема. Нічого не розуміючи, пішов собі додому. Коли бачу, на Садовій біля остановки трамваю стоїть Надя з Євг. Алекс9. Я підійшов і спитав, що ж це значить, що вони мене не підождали і примусили бозна навіщо простояти там. Вони почали дивно сміятись, а Надя з якоюсь нахабною посмішкою сказала: “А ви звикли, щоб усе вас ждали?” – От, мовляв, постій же й ти тепер. Я стиснув плечима, сказав: “Хм! Странно” і нічого більше не додавши пішов собі од них. Надя щось кричала мені навздогін, але я не озирнувся. Сьогодня вона не дзвонила, хоча присилала Дуняшу за твоєю сукнею, щоб зняти фасон. Мені здається, що це вже вплив Євг. Ал. Досі Надя принаймні не була брутальною. Коли до всіх її якостей ще ця мила риса, то красно дякую. Я більше не хочу мати щось спільне з нею. Ну, та хай їй біс. У нас знов холодно. Тихо і так само сумно. Я рішуче нічого не мав би проти того, щоб раптом задирчав дзвінок і прибігла звідки-небудь Нунка. І зразу стало б повно в хаті, затишно і навіть, здається, тепло. Ой, дитинчя, не засижуйся. Цілую твої милі лапи і коліна. Спи собі там тихо і спокійно, моя ясна. Вітай І. [р. Ал.]10 з дипломом. ІР НБУВ. – Ф.293. – № 61. №27 (119) В. ВИННИЧЕНКО – Р. ЛІФШИЦЬ 16-ХІІ-[19]16. Нунко, що ж це значить, що від тебе ані словечка досі немає? Оттак захопилась сільською ідилією? Тільки з картки Ір. Ал. вчора дізнався, що ви доїхали добре. Я не писав тобі ні позавчора ні вчора, бо був у дуже поганому стані, і така тупість була, 7 Ір. Ол. – Очевидно, Ірина Олександрівна (або Олексіївна) – приятелька Розалії Яківни, з якою вона відпочивала в селі. Жодних відомостей про неї знайти не вдалося. 8 “Промінь” – тижневик літератури, мистецтва і громадського життя, виходив у Москві в кінці 1916 – на початку 1917 р. за редакції В.Винниченка; закритий російською владою. 9 Євг. Алекс. – особу не встановлено. 10 І. [р. Ал.] – розшифрувати ініціали. Слово і Час. 2010 • №7108 що не міг порушити думкою. Навмисне лазив учора цілий день по людях, щоб не сидіти дома й не впадати ще в гірший стан. А позавчора по вулицях проходив весь вечір. Сьогодня вже краще. Мабуть, перелом був і та фаза в спочинку, коли нерви опадають цілком. Беруся до роботи вже. А також до мрій про твій приїзд. Я мрію про те, як ми в перший же день твого прибуття поїдемо в Брюсовський пер[еулок], як там буде тепло, затишно, чудесно. Правда? Тільки боюсь, що Малюна й Дьона не витримають до того. Але ти повинна піддержати цей намір. Не затримуйся, дитинча, виїжжай 21-го. Чуєш? Шкода мені одривати тебе від спочинку, але ж мені так самотно й сумно без тебе. Правда, коли ти й тут, то я не часто буваю з тобою дома, але все ж таки хоч уранці та ввечері можна бачити тебе. Ну, та тепер ти вже більше будеш родинною, правда? Жінка ж найбільше надає родинности й затишку кватирі. Новин ніяких немає. З лазарету ніхто не дзвонив. З Фані Мойс[еївною]11 не балакав. Грійся добре, бо в нас Тимофій12 піддержує полярну температуру. А на лижах навчились ходити? Чи я писав тобі, що Жака зроблено представником Київського Комітету Ю[го]- З[ападного] Фронту? А як же, тепер він кумкує. Матиме увільнення від війська і карб[ованців] 300 на місяць. Це непогано для його. Лямпа-“дочка” горить за спиною в мене, смердить і коптить. Що хвилини озираюсь на неї. Ну, до вечора. Зараз дам Дуні13 цього листа, щоб укинула. Цілую обережно- обережно маленьку Дьону і пригортаюсь до тебе, моя єдина. Хай тобі там буде добре-добре! Твій. ІР НБУВ. – Ф.293. – № 63. № 28 (120) В. ВИННИЧЕНКО – Р. ЛІФШИЦЬ 16-ХІІ-[19]16 Коха моя! Сьогодня одержав твого листа. Після того, як одіслав свого. Спасибі тобі, що спочиваєш і не почуваєш себе погано. Щоб ти приїхала рожевутою! Чуєш мені?! От тож то! У нас усе спокійно, тихо, ніяких змін. Миші, правда, почали вже бігати вдень по кабінету, коли я лежу на канапі. А більш нічого. Дуня миє, стирає, наводить чистоту, старається. Я сижу в себе і то стукаю на машинці, то читаю, то думаю про деякі цікаві речі, які, мабуть, і тобі часом приходять на думку. (І тоді Дьона починає трошки плакати. Правда?). Ой, моє дитинча, я вже страшенно хочу, щоб швидче приходило 22–ХІІ. Ти ж мені телеґрафуватимеш, коли саме будеш у М[оскві]? Гляди! Виїжжай 21-го, бо я боюсь, що приїдеш разом з Бот[кіним]. Це буде така досада, образа і горе, що я заплачу. Зараз іду на зібрання “Променя” і “пайщиків”. Мабуть, знов буде Ник[олай] Мих[айлович]14 вимагать чого-неб[удь], що й сам не розбере, чого. А ще треба Василеві15 черкнути хоч пару слів. Нехай пришле нам ковбаси. Правда? А грошей не пошлю, нехай не думає, що в нас якийсь грошопровод очинився. Цілую твою рожеву смужку, що як квіточка виходить з кущика. Моя ти бажана! Ти! Ти! ІР НБУВ. – Ф. 293. – № 62. 11 Фані Мойсеївна – особу не встановлено. 12 Тимофій – мабуть, двірник. 13 Дуня – мабуть, хатня робітниця Винниченків. 14 Особу встановити не вдалося. 15 Ідеться про Павленка Василя – зведеного брата В. Винниченка по матері від першого шлюбу. Слово і Час. 2010 • №7 109 РІК 1917-ий № 1(121) В. ВИННИЧЕНКО – Р. ЛІФШИЦЬ 3-І-[19]17 Голуба моя дорога. Добре, що ви пішли собі додому: ми рушили з Москви тільки о 2-ій ночи. Приїхали в Петерб[ург] о 4-ій дня. Я спав не важно, а Л[юбов] М[ихайлівна]16 десь там теж поганенько. Нічого цікавого в дорозі не трапилось, були потомлені та якось мені не до того було. Говорили більше про Ал[ ] Ів[ ]17. Ну, та про це як приїду. Дзвонив Рощиній18. П’єса19 їй подобалась, каже, але в цьому сезоні не може вже піти, бо масу п’єс набрали. “Пьесная чехарда”, каже, тепер в Алекс[андрін]ці. Вона хвора і просить мене побачитись тільки 8-го. Отже виїхати, мабуть, зможу числа 8-9-го. Бо, може, доведеться після розмови з нею давати п’єсу Незлобину. Л[юбов] М[ихайлівна] поїхала в Пав[…]20* , і ми, мабуть, не пбачимось. Коли М-тусь до 8-го, то, може, разом вернемось. Це було б добре, бо без неї я навряд чи добуду білета. Щось страшне скрізь, а на Петерб[урзькому] вокзалі особливо. Я не знаю, як виберусь. Боюсь, що через білета сидітиму тут. От біда. Хіба що Мих[айло] Мих[айлович] Горлов21 щось поможе. Я прохав Л[юбов] М[Михайлівну], щоб вона мені через посла добула, та не знаю чи вдасться. Пишу нашвидку: зараз іду до “старих” в справі школи. Пригортаюсь до тебе, моя дитинка. Банщик!22 ІР НБУВ. – Ф. № 293. – № 70. №2 (122) Р. ЛІФШИЦЬ – В. ВИННИЧЕНКОВІ 24/ІІІ[1917] Коли вхожу до нас, перше на що дивлюся – це на вішалку. Завжди у мене крихотна надія, що мій малий, мій єдиний дома! Але цього бути не може і через те тихенько торкаюся до його пальта. Хай буде йому гарно! Хай весело всміхається життя. Шкода мені, що не з тобою я перші часи твої на Вкраїні23. От вже й наше свято швидко, пройшов рік з того часу як... Але про це не хочу! В кімнатах у нас порожньо і якось чуже. Сумно стоять дорогі речі твої, а на ліжко я навіть не можу дивитись. Де ти, дитина моя ясна? Може вже й з Київа поїхав, а я й не знаю. Всі товариши питають відомостей; завтра пошлю тобі телегр[аму] з запитанням про конфер[енцію]24. На неї може буде післязавтра відповідь. Мені здається, що вже тижнів три пройшло, як ти поїхав. Як ще довго лишатимусь тут, без тебе? Ти мій!! Ти розумієш, ясно розумієш, що я кажу тобі. 16 Очевидно, Любов Михайлівна Моргуліс. 17 Ал. Ів. – розшифрувати ініціали і встановити особу не вдалося. 18 Рощина – Рощин-Інсарова Катерина Миколаївна (Пашенная) (1883 – 1969) – видатна російська актриса, із 1913 р. працювала в Александрінському драматичному театрі в Петербурзі, де із січня 1916 р. за її участю ставилася п’єса В. Винниченка “Брехня” (“Ложь”). 19 Можливо, ідеться про п’єсу В. Винниченка “Мохноногое”, яка була поставлена в Московському Драматичному театрі 27 січня 1917 р. 20 Далі слово написане нерозбірливо. 21 Слово написано нерозбірливо, ніби так. 22 Це слово написане ліворуч основного тексту третьої сторінки листа, не дуже розбірливо. 23 20 березня (2 квітня) 1917 р. В. Винниченко виїхав із Москви в Україну, до Києва. 24 Ідеться про конференцію Української соціал-демократичної робітничої партії (УСДРП), що відбулася в Києві 4–5 (17–18) квітня 1917 р. під проводом В. Винниченка, який був обраний членом ЦК і став фактичним лідером партії. Слово і Час. 2010 • №7110 Ні, краще думати про щось инче, бо робиться нестерпно. Голубе мій! Тільки що одержала твою картку! Дякую, щастя моє, за ту радість, що ти дав мені, цілую ніжні руки, що дряпали її. Коханий, може вже завтра буде від тебе лист?.. Не знати про тебе нічого цілий тиждень – це занадто. Любий мій. Тяжко мені зараз робити, почуваю себе не підготовленою, розуміюся на всьому погано, аграрн[ого] пит[итання] зовсім не розумію, які давать директиви делегатові, не знаю. Якщо матимеш час – напиши мені докладного листа про те, що і як ти гадаєш поставити на конф[еренції]. Як мені боляче, що мала можливість балакати з тобою і не використовала її як слід! Та з тим вже нічого не зробиш. Хотілося б мені бути достойною тебе і я доб’юся цього! А тепер до побачення, радість моя. Цілую ясні очі, лапи милі і шию біля вушка. Твоя-твоя. ЦДАВО України. – Ф. 1823. – Оп. 2. – Спр. 9. – Арк. 55–55зв. № 3 (123) Р. ЛІФШИЦЬ – В. ВИННИЧЕНКОВІ 27/ІІІ [1917] Моя ясна, моя рідна дитина! Від тебе була картка. З неї бачу, як страшенно ти обтяжений зараз роботою! Моя радість ясна, хай тільки сили вистарчає у тебе. Не змучуйся дуже, бо коли приїду та побачу тебе змарнілим – розсержуся! Чуєш, мій коханий? Значить по Вкраїні не поїдеш. Це добре, але зле, що не маєш річей. Попрохаю кого-небудь одвезти тобі твій чемодан. Може візьмуться. Тобі приходиться всю орган[ізацію] відроджувать. Як же так могло статись, що нікого не знайшлося для цього до тебе? Завтра, може, пошлють на часопис гроши, а я вже посилаю допис написаний Катериною25. Вона дуже багато працює зараз в партії. Сьогодня з нею перевіряли “Комуніст[ичний] Маніфест”. По моєму, не погано перекладено, але Плехановськ[ий] переклад нахожу досить важким. Ой! Я не знаю, що мені робити. Я ж скоро, мабуть, поїду до тебе. Правда, мій ясний? Бідна Кроха моя, тобі приходиться зараз і кватиру шукати26 ще до всіх своїх справ і про мене думати. Це занадто! Як би помогти тобі, мій єдиний? За мене не думай, і коли часу нема – не пиши. Я ж знаю, що не дивлячись на брак часу, мені знайдеться маленьке місце у тебе в голівці, а більш мені нічого не треба. Я почуваю себе добре, тільки трохи нервово. Це, мабуть, усі зараз так, бо інакше неможливо. Робота іде. Прочитаєш допис і побачиш. На останньому мітенгові було біля тисячи москалів, та робітників, та інтеллігентів. А у [Е]С-[Е]Рів на їхньому першому, що відбувся за день до нашого останнього, було тільки 200. Це, звичайно, через те, що погано повідомляли, але й не тільки через це. Да, Кроха! У лазареті були вибори представників в управу: 1 лікаря, 1 сестру, 1 от адміністрації та двух від санітаров та няньок. Вибирали тайним голос[уванням] усі усіх кандидатів. Няньки нічого не знали, думали, що голосуватимуть голосно і умовились вибрати мене, але коли сказали їм, що треба письменно, та дали папірці – вони полякалися і написали Новос.27 та смотрітеля. Уявляєш собі, яка це річ? Я почала агітувати, щоб ці вибори не визнавали. Няньки погодилися, але Малінін, коли довідався, що вибори опротестовані – прийшов і почав переконувати. Говорив про 25 Мова про Катерину Голіцинську – революційну діячку, члена УСДРП, близьку подругу Винниченка ще з його студентських років і спільної роботи в соціал-демократичних гуртках у Києві. 26 Після приїзду до Києва В. Винниченко жив у помешканні Є. Чикаленка на вул. Маріїнсько- Благовіщенській, 56 (будинок не зберігся), а згодом – на вулиці Пушкінській, 23, кв. 14. 27 Новос. – Розшифрувати прізвище і встановити особу не вдалося. Слово і Час. 2010 • №7 111 довір’я до всіх їх, про спільні інтереси і т[аке] инче. Бачу я, що няньки мовчать і що все може провалитись, і виступаю. Він як розлютиться, як почне лаятись! Просто сміх на його. Чому це, каже, ви за няньок говорите, хто вам дав право? А я кажу, що сама взяла собі його. Він каже, чому, як ви вибрані кандидаткой від лікарів, ви виступаєте од нянь. Я кажу, що з лікарями нічого спільного не маю, а почуваю до себе близькими тільки нянь та санітарів і через те приєднуюся до їх. Він як пес був лютий. Після такої балачки няньки нікого, крім мене, не схотіли вибирати, але я мусила зняти сама свою кандидатуру, бо виходило негарно, ніби я все це підстроїла, щоб мене вибрали неодмінно. Тоді няньки одмовилися взагалі вибирать лікаря, а я користуюсь надзвичайною та тільки незаслуженою симпатією. Хочу неодмінно організувати нянь до від’їзду і зв’язати їх з инчими лазор[етними] служащими. Це просто писати, але воно було все дуже цікаве. Ти пишеш, щоб я працювала. Я дещо роблю. Але часу від зборів лишається дуже мало. Приходиться багато лазити пішки, бо трамв[аї] пагано ходють. В партії відносини налажуються. Довженко28 позбувся свого шовінізму, а Катерина своєї ортодокс[альності]. Тепер вона ставиться до його прихильно і навіть піддержує його кандидатуру щодо конференції. Тільки ортодоксальні “пісталети” дуже незадоволені ним. Найменше робить Сашко29. Коли його питаю, коли він нарешті їде – він каже “коли виженете”. І це правда, сам він, здається, нічого не може зробити, навіть галушки їсти не хоче на Україні! У Сіми з Гашею30 не була і не звоню їм. Нема чого мені з ними робити. Рая31 приходила один раз обідать. От і все! Зараз спати, бо завтра вставать рано, потім йти в лазарет, потім біганина. І завтра моє і твоє свято. Будемо святкувати, як справжні люди, да, дитина моя ясна? Да, радість моя, коханий мій, ніжно цілую твої руки бідні, стомлені оченята, хай тобі буде спокійно, легко, радісно. Коли покличеш – приїду зараз же, але без цього не поїду. Буду ждати серьозних відомостей. До побачення, дитинча ти моє. Як же ти без річей! Голубка. Це я винна, прости мене! Прощай. Цілую з білью і ніжностю, з тугою і радістью. Спасибі тобі за те, що ти живеш і я. Люблю тебе без краю... ЦДАВО України. – Ф. 1823. – Оп. 2. – Спр. 9. – Арк. 46–49зв. № 4 (124) Р. ЛІФШИЦЬ – В. ВИННИЧЕНКОВІ ВЕЛИКДЕНЬ 2/ІV[1917] Сьогодня свято. Вранці принесла мені Ірина червоне яєчко, з червоними ж квітками. Цілий день просиділа я в хаті і спочивала. Зараз вечір. Тихо в кімнаті, десь гудуть паровози, трамваїв не чути. Годинник тікає. Десь там ти сидиш і хвилюючись балакаєш про завтрашний день. Тепер ти вже знаєш, що я не встигну. Це й добре для тебе, бо не так розбиває твою увагу. Ох, коли б же конференція наша вдалася! Коли б все вийшло добре!! Дай тобі боже сили, моє щастє. Коли ти одержиш цього листа, я вже, мабуть, буду їхати до тебе, але хто знає, може й ні. Отже, як ні – пам’ятай, що я найнещасна людина. Я говорю тобі звичайними словами, але ти за ними повинен почути мою тугу і біль і благання, щоб цього не було. 28 Довженко Василь Данилович (1876–?) – політичний і громадський діяч, за фахом інженер. До 1917 р. – член української громади в Москві. Належав до соціал-демократичної Спілки, згодом член УСДРП. У 1917 р. – член Української Центральної Ради, Малої ради і Всеукраїнської ради робітничих депутатів. 29 Сашко – особу не встановлено. 30 У Сіми з Гашею… Ідеться про брата Розалії Яківни та його дружину. 31 Рая – сестра Розалії Яківни. Слово і Час. 2010 • №7112 Ні, я поїду вже. Повинна ж я як-небудь покінчити з усім цим? Отже, жди на мене 7-го. Завтра поїду на вокзал шукати білета. Особливо мене лякає багаж. Як я повезу його? Ну, та як-небуть же возять люди? Сьогодня узнала, що Катерина теж поїде з М[оскви]. Її чоловіка переводять у Петр[оград] і вона з ним їде. Але не зараз. Теж буде ліквідувати кватиру. Да, я бачила її чоловіка. Він на мене зробив неприємне вражіння. Якийсь дегенеративний тіп і з холодним, егоїстиячним виразом очей. Бідна Московська організація. Вона лишається без людей, майже. Сьогодня до тебе вже приїхали делегати. Де ж вони житимуть? Де ти живеш? Чи лишив ти за нами ті дві кімнати, за які писав? Як же там живеш без білизни, Кроха мій? Я не могла прохати товаришив, щоб взяли для тебе білизну, бо вони самі їхали навіть без білетів… Ну, та ти ж міг купити? Господи, я якось зовсім про тебе нічого не знаю. Я хочу хоч що-небудь з реальних подробиць мати. Ти одійшов од мене, не пишеш, не маєш часу. Я бачу, як ти рвешся на часті, як не встигаєш ні їсти, ні спати, і мені соромно, що кинула тебе самого і лишилася собі спокійно відпочивати. Єдине, що втішає мене, що скоро й я зможу віддати свої сили роботі поруч з тобою. Хай тобі буде добре, любов моя! Твоя Р[оза]. ЦДАВО України. Ф. 1823. – Оп. 2. – Спр. 9. – Арк. 53–54зв. № 5 (125) Р. ЛІФШИЦЬ – В. ВИННИЧЕНКОВІ [Квітень1917]32 Не знаю, про що починати тобі, дитинча ти моє? Я така вимучена, що просто не знаю, як дотягну до від’їзду. Нерви страшенно розгулялися, сукні зробились такі широкі, що скоро прийдеться перероблять. А мені б так хотілось приїхати непоганою! Що я не роблю – нічого не помагає, спати не можу як слід. Знаю, коли тільки приїду до мого дому – зможу і спати, і думати, і жити, а поки ще я тут одірвана та сама – нічого цього не можу. Мені так болить у грудях, коли думаю за тебе, що вже стараюся не думати. Я боюся, що не здержу себе, крикну, кину усе і побіжу до тебе все одно як, хоч і пішки. От в такому стані я весь час і буду, мабуть, до самого від’їзду. А коли той від’їзд буде? Я не можу давати публікацію, бо офіціяльно передавати не можна, а посвятити чужих людей в мій план незручно, бо тоді вони можуть обдурити, експлуатувати абощо. Отже, я передам кватиру брату Гаші, Соніному батькові. Він приїде з Орла завтра увечері. Як він не зможе взять кватиру зараз же – його справа полагодить це, як знайде кращим (передати поки що своїм родичам). Я, в кожному разі, вимогатиму, щоб мені було одповідено категорично. Якщо він одмовиться – зараз же передаю инчим Гашиним родичам, котрі хотять узяти, але бояться перебивати у перших кандидатів. Для мене ясно, що справа з квартирою рішена в бажаному смислі. Не знаю, які річі брать з собою? Хочу тільки літні, а на зиму все одно прийдеться комусь поїхати у М[оскву] та покінчити більш рішуче справу з меблями. Так ми з тобою умовлялися, так воно й буде. От і з’їзд пройде без мене33. Ніколи не маю зразу ж того, чого дуже хочу! Ні, брешу. Маю дуже багато, так багато, що голова крутиться від усього і якийсь суєвірний страх напада. Боюсь за те, що щось зміниться, одійде від мене. Починаю турбуватись, коли не одержую звісток 1-2 дні. От ти вже кинув писати, ніби зрадів, що я їду, а може й не тому? Я не серьозно питаю це, прости мої слова, радість моя! Я з такою побожністю молюся тобі! Балакати про тебе – для мене свято. Велике свято, велика радість. 32 Лист датований за змістом. 33 Ідеться про Український національний з’їзд, який відбувся 6–8 квітня 1917 р. На ньому В. Винниченка обрано членом Української Центральної Ради (УЦР) і заступником її голови – М. Грушевського. Слово і Час. 2010 • №7 113 День і ніч, кожна хвилина життя мого є молитва тобі. Все освічується тобою і через те робиться прекрасним, потрібним, бажаним. Без тебе я, як кімната без вікон... Дякую тобі за кожну думку, за кожне слово, за все, що відчуваю до тебе! До побачення, моя єдина дитинка! Добра ніч. Що ти робиш зараз? От, якби побачити! Я б хотіла приїхати несподівано, прийти в хату, сховатись в кутку за канапою і просидіть там цілий вечір, виглядаючи. А ти б і не знав. Чи могла б я це зробити, як ти думаєш? Цілую твою ночну сорочечку! Твоя Р[оза] ЦДАВО України. – Ф. 1823. – Оп. 2. – Спр. 9. – Арк. 50–52. №6 (126) В. ВИННИЧЕНКО – Р. ЛІФШИЦЬ [18. 05. [19]17]34 Середа Ну, що ж тобі написати добренького, дитинча моє? Доброго мало. Не знають нас і не цікавляться знати35. Вражіння таке, що тільки тоді звернуть увагу й задумаються, як ми матимемо добру силу і встригнемо що-небудь незвичайне, виїмкове, страшне. На їхні притуплені, зашарпані нерви, звиклі вже до всього, очевидно ділає щось дуже гостре. Особливо це з нервами керовників Виконавчого Комітету36. Ми до їх ще не добились. Два дні вже лазимо в Таврійський палац, щоб піймати Чхеїдзе і ніяк не піймаємо. Постановили ми від делегації написати “докладну записку” про стан річей, викласти в ній все, що збірались сказати на словах, і хай їм чорт. Коли звернуть увагу, коли шарпне за нерви і схотять балакать, – підемо. А ні, то й так поїдемо. Але перед тим заявимо, щоб наслідки брали вже на себе. З міністрами вже й не пробуємо балакать, їх так само не піймаєш. Дамо й їм “докладну записку”, а тоді будемо говорити. Були тільки всією делегацією у премьєра кн[язя] Львова37. Дали йому коротеньку декларацію з списом вимог. Умовились, що в п’ятницю він скаже нам, коли ми зможемо мати купну розмову з тою комісією кабінету, яку вони для цього виберуть з поміж себе. Побачимо, коли й як то буде. Судячи по тому, як реагував Львов на нашу декларацію (перечитавши її тут же вголос) як говорив, надій не дуже багато на мирне залагоження справи. Серце болить і ниє весь час від думок, аж душно стає. А придумать такий вихід, який би без болю дав нам те, що має бути, нема, очевидно, можливости. Та й побоююсь за нашу силу. Чи зможемо ми, навіть пустившись на все, щось вибороти тепер? А як виборемо тільки їм право не давати нам нічого, переслідувати, спираючись на наше поводження. Чи можемо ми брати на себе рішення такого моменту? Легко тим крикунам галасувати, погрожувати, хіба вони відповідатимуть перед самими собою? 34 Лист надісланий із Петрограда, датований за поштовим штемпелем. 35 16 травня 1917 р. В. Винниченко прибув до Петрограда на чолі представницької делегації від УЦР як заступник її голови на переговори з Тимчасовим урядом і Петроградською радою робітничих депутатів із пропозицією, щоб ці органи заявили про своє прихильне ставлення до автономії України. Самої ж автономії українці готові були чекати до схвалення її Всеросійськими Установчими зборами. Однак у кінці травня делегація повернулася до Києва, не досягнувши бажаного результату. Це спонукало Центральну Раду активізувати роботу по підготовці Універсалу (основний автор В. Винниченко), де було проголошено автономію України. 36 Ідеться про Виконавчий комітет Петроградської ради робітничих депутатів, обраний 27 лютого 1917 р. на чолі з меншовиком М. С.Чхеїдзе. Виконком розташовувався в Таврійському палаці й фактично ділив владу з Тимчасовим урядом (двовладдя). 37 Князь Львов Г. Є. – міністр-голова і міністр внутрішніх справ Тимчасового уряду з 2(15) березня по 24 липня (6 серпня) 1917 р. Слово і Час. 2010 • №7114 Зараз іду до Серг[ія] Олекс[андровича]38 обмірковувати разом “докл[адну] записку”, яку завтра будемо вдвох писати. Втомлений дуже, бо не сплю, а все думаю. І про Київ думаю, про партію, про внутрішніх ворогів. І знов натикаюсь на те саме: сил нема. Нема тих сил, яких вимагає несподівана ситуація, до яких історія не підготувала нас. Ми тільки первокласники, а треба удавати з себе восьмикласників. І від цього й боляче, і соромно, і бере лють на прокляту історію. Ти, дитинко, не пиши мені, бо, може, ми через тиждень виїдемо. Я буду часом писати тобі. А тепер піду вже, – ждуть. Хай тобі добренько буде, моя ясна, хороша. Спочивай, не перетомлюйся, бережи себе, бо як і ти будеш втомлена і виснажена, то хто ж мене піддержить своєю бадьоростю й здоровим сміхом, словом і чуттям? Цілую твої очі добрі, теплі. Твій ЦДАВО України. – Ф. 1823. – Оп. 2. – Спр. 4. – Арк. 3-4зв. РІК 1918-ий № 7 (127) В. ВИННИЧЕНКО – Р. ЛІФШИЦЬ [10 липня 1918 р.] Кохо, сталося якесь непорозуміння: по наказу “Особливого штабу Гетьмана” мене арештовано39. За що, – не знаю і не сказано нічого на моє запитання. Везуть мене тепер у Київ і буде мене поміщено на В[еликій] Підвальній 14, 4-й або 5-й поверх. Я гадаю, що Дуні40 краще лишитись поки що тут, на дачі Біляшевських41 або Нарбутів42. А ти їдь у Київ і постарайся хоча б побачення добути. Маю маленьку надію, що ми з тобою зустрінемось на Канівській пристані і ти разом зо мною поїдеш у Київ. А коли розминемся, то ти все ж таки не турбуйся, я певен, що це якесь прикре непорозуміння і що арештовувати мене нема ні в кого рішуче ніяких реальних підстав. Я думаю, що швидко мене буде увільнено і ми вернемось сюди. Коли ж справа з моїм визволенням через щось затягнеться, то Дуню з річами ти випишеш у Київ. Добре? Отож будь, голубко, спокійна і постарайся швидче добути побачення. Обнімаю тебе всім серцем. В. В. ІР НБУ. – Ф. 293. – № 71. Підготовка текстів і примітки Надії Миронець ВІД УПОРЯДНИКА Цим закінчуємо публікацію листування Володимира Винниченка зі своєю коханою, а потім дружиною Розалією Ліфшиць за 1911–1918 роки. Це практично повний корпус тих їхніх листів, які зберігаються в архівах України (у Центральному державному 38 Єфремов Сергій Олександрович (1876–1939) – політичний і громадський діяч, учений-літературознавець і публіцист. У 1917 р. – заступник голови УЦР, член Малої ради, входив до складу делегації УЦР на переговорах із Тимчасовим урядом про автономію України. 39 Улітку 1918 р. В. Винниченко, будучи у відставці з посади голови уряду УНР, відпочивав разом із дружиною на дачі на Княжій Горі під Каневом, поряд із дачами Біляшівського та Нарбута. Там Винниченка було арештовано 10 липня, про що свідчить запис у його щоденнику за це число (Винниченко В. Щоденник. – Т. І. – С. 289). 40 Дуня – очевидно, хатня робітниця Винниченків. 41 Біляшівський Микола Федотович (1867–1926) – відомий український учений-археолог і музеєзнавець, громадсько-політичний діяч. Після тривалих розкопок на Княжій Горі придбав там земельну ділянку, на якій збудував будинок для відпочинку, що популярно звався “дача Біляшівського”. 42 Нарбут Юрій (1886–1920) – видатний український художник-графік, ілюстратор багатьох творів художньої літератури, виконав низку гербів та державних паперів УНР: банкноти, поштові марки, печатки. У 1917 р. – професор графіки новоствореної Української Академії мистецтв, із грудня 1918 р. – її ректор. Слово і Час. 2010 • №7 115 архіві вищих органів влади й управління України та в Інституті рукопису Національної бібліотеки імені В. І. Вернадського НАН України). Принагідно висловлюю щиру подяку керівникам цих установ Н. В. Маковській та Л. А. Дубровіній за надані архівні матеріали. На жаль, не маємо змоги опублікувати все листування В. Винниченка з Р. Ліфшиць, оскільки їхні листи еміграційного періоду, за свідченням С. Гальченка, зберігаються на депозиті УВАН у США в Колумбійському університеті, в Архіві Бахметьєва. На сьогоднішній день фонд В. Винниченка переданий на зберігання у Прінстонський університет і практично не доступний українським дослідникам. Мої спроби одержати з цього архіву копії інших документів не увінчалися успіхом, незважаючи на прохання Президента УВАН проф. А. Кіпи, на заходи для полагодження цієї справи, які вживала співробітниця УВАН Т. Скрипка, на моє майже піврічне листування з архівом УВАН та директором Бахметьєвського архіву Т. Чоботарів. Архів В. Винниченка не опрацьований, і знайти там що-небудь дуже важко. Працівники того архіву не виконують ніяких замовлень на пошук документів, для цього дослідникові з України треба їхати до Нью-Йорка і працювати там місяцями, бо по кілька коробок із документами привозять із Прінстона до Нью-Йорка 1-2 рази на тиждень і всі їх треба переглянути, щоби знайти потрібне. Давно вже настав час для того, щоб перевезти величезний і надзвичайно цінний архів В. Винниченка в Україну й цим виконати волю Розалії Яківни, яка, передаючи архів чоловіка в УВАН, заповідала, що передає його туди на тимчасове зберігання, а в Україну він має потрапити тоді, коли вона стане незалежною державою. Урядовим чиновникам незалежної України слід потурбуватися про те, аби цей заповіт був виконаний. Надія Миронець Отримано 29.07.2009 р. м. Київ Малютіна Н. П. Українська драматургія кінця ХІХ – початку ХХ ст.: Навч. посіб. – К.: Академвидав, 2010. – 256 с. У посібнику йдеться про художню зрілість української драматургії к. ХІХ – поч. ХХ ст. з усіма притаманними їй тенденціями модернізму в контексті загальнолітературних змін доби, зокрема руйнування цілісності драматичної дії та колізій, переваги риторичних стратегій над принципами розвитку дії, впровадження авторського, іноді іронічно- пародійного дискурсу, символізація художньої образності, поява візійної драми, авторський голос на всіх рівнях текстової структури, пріоритети мелодраматично-водевільної, фарсової основи п’єси. Той бурхливий у розвитку української драматургії, театру, театральної критики час відкрив простір для реалізації таланту великого грона драматургів. Висвітлення особливостей їхньої творчості та загальних тенденцій розвитку порубіжної української драми і створює основу й тематичну структуру цієї книжки. С.С.

Епістолярний діалог Володимира Винниченка з Розалією Ліфшиць (1911–1918) (завершення)

Institution

Ähnliche Einträge