Роль І.О.Стемпковського (1789 – 1832) у справі організації перших музеїв на Півдні України та створенні програми охорони археологічних пам’яток (до 220–річчя з дня народження)

У статті описано життєвий шлях І.О. Стемпковського, включаючи військову службу та роботу на державних посадах. Особлива увага звертається на його громадську і наукову діяльність. Відзначені найбільш важливі наукові публікації та роль І.О. Стемпковського в організації й відкритті перших музеїв старож...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2009
Автор:	Пінкевич, Н.В.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури 2009
Теми:	Історичні постаті
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/14279
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Роль І.О.Стемпковського (1789 – 1832) у справі організації перших музеїв на Півдні України та створенні програми охорони археологічних пам’яток (до 220–річчя з дня народження) / Н.В. Пінкевич // Праці Центру пам’яткознавства: Зб. наук. пр. — 2009. — Вип. 16. — С. 146-156. — Бібліогр.: 21 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-14279
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-142792010-12-18T12:03:12Z Роль І.О.Стемпковського (1789 – 1832) у справі організації перших музеїв на Півдні України та створенні програми охорони археологічних пам’яток (до 220–річчя з дня народження) Пінкевич, Н.В. Історичні постаті У статті описано життєвий шлях І.О. Стемпковського, включаючи військову службу та роботу на державних посадах. Особлива увага звертається на його громадську і наукову діяльність. Відзначені найбільш важливі наукові публікації та роль І.О. Стемпковського в організації й відкритті перших музеїв старожитностей Північного Причорномор’я в Одесі та Керчі. Стаття присвячена 220–річчю від дня народження І.О. Стемпковського. В статье описан жизненный путь И.А. Стемковского, включая военную службу и работу на государственных должностях. Особое внимание обращено на его общественную и научную деятельность. Отмечены важнейшие научные публикации и роль И.А. Стемпковского в организации и открытии первых музеев древностей Северного Причерноморья в Одессе и Керчи. Статья посвящена 220–летию со дня родження И.О. Стемпковского. In the article there's described I.A. Stempcovskiy's life. Including military service, work at public positions. Special attention is drown to his public activities and scientific work. There are observed impotent scientific publications and the role of I.A. Stempcovskiy in organization of opening the first museums of antiquities of the northern territories of Black Sea in Odessa and Kerch. 2009 Article Роль І.О.Стемпковського (1789 – 1832) у справі організації перших музеїв на Півдні України та створенні програми охорони археологічних пам’яток (до 220–річчя з дня народження) / Н.В. Пінкевич // Праці Центру пам’яткознавства: Зб. наук. пр. — 2009. — Вип. 16. — С. 146-156. — Бібліогр.: 21 назв. — укр. 966-531-142-5 2078-0133 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/14279 uk Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Історичні постаті Історичні постаті
spellingShingle	Історичні постаті Історичні постаті Пінкевич, Н.В. Роль І.О.Стемпковського (1789 – 1832) у справі організації перших музеїв на Півдні України та створенні програми охорони археологічних пам’яток (до 220–річчя з дня народження)
description	У статті описано життєвий шлях І.О. Стемпковського, включаючи військову службу та роботу на державних посадах. Особлива увага звертається на його громадську і наукову діяльність. Відзначені найбільш важливі наукові публікації та роль І.О. Стемпковського в організації й відкритті перших музеїв старожитностей Північного Причорномор’я в Одесі та Керчі. Стаття присвячена 220–річчю від дня народження І.О. Стемпковського.
format	Article
author	Пінкевич, Н.В.
author_facet	Пінкевич, Н.В.
author_sort	Пінкевич, Н.В.
title	Роль І.О.Стемпковського (1789 – 1832) у справі організації перших музеїв на Півдні України та створенні програми охорони археологічних пам’яток (до 220–річчя з дня народження)
title_short	Роль І.О.Стемпковського (1789 – 1832) у справі організації перших музеїв на Півдні України та створенні програми охорони археологічних пам’яток (до 220–річчя з дня народження)
title_full	Роль І.О.Стемпковського (1789 – 1832) у справі організації перших музеїв на Півдні України та створенні програми охорони археологічних пам’яток (до 220–річчя з дня народження)
title_fullStr	Роль І.О.Стемпковського (1789 – 1832) у справі організації перших музеїв на Півдні України та створенні програми охорони археологічних пам’яток (до 220–річчя з дня народження)
title_full_unstemmed	Роль І.О.Стемпковського (1789 – 1832) у справі організації перших музеїв на Півдні України та створенні програми охорони археологічних пам’яток (до 220–річчя з дня народження)
title_sort	роль і.о.стемпковського (1789 – 1832) у справі організації перших музеїв на півдні україни та створенні програми охорони археологічних пам’яток (до 220–річчя з дня народження)
publisher	Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури
publishDate	2009
topic_facet	Історичні постаті
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/14279
citation_txt	Роль І.О.Стемпковського (1789 – 1832) у справі організації перших музеїв на Півдні України та створенні програми охорони археологічних пам’яток (до 220–річчя з дня народження) / Н.В. Пінкевич // Праці Центру пам’яткознавства: Зб. наук. пр. — 2009. — Вип. 16. — С. 146-156. — Бібліогр.: 21 назв. — укр.
work_keys_str_mv	AT pínkevičnv rolʹíostempkovsʹkogo17891832uspravíorganízacííperšihmuzeívnapívdníukraínitastvorenníprogramiohoroniarheologíčnihpamâtokdo220ríččâzdnânarodžennâ
first_indexed	2025-07-02T16:00:30Z
last_indexed	2025-07-02T16:00:30Z
_version_	1836551536665165824
fulltext	146 начале ХХ вв. Рассматривается их сотрудничество в становлении музейного дела и охраны памятников, археологических исследований и т.п. Prymak A.F. N.F. Bilyashivsky’s activity for historical-and-cultural heri- tage’s protect in flashbacks and estimation of his contemporaries In the article on the basis of flashbacks of the known research workers of F. Ernst, K. Moshchenko, I. Svencickiy is probed payment of academician M. Bilyashivskiy in the maintenance of Ukrainian historical-and-cultural heritage in the end ХІХth – at the beginning ХХth centuries. There is examining also their collaboration in genesis of Ukrainain museology and in processes of historical-and-cultural heritage’s pro- tect, archaeological researches ets. Н.В. ПІНКЕВИЧ Роль І.О.Стемпковського (1789 – 1832) у справі організації перших музеїв на Півдні України та створенні програми охорони археологічних пам’яток (до 220–річчя з дня народження) У статті описано життєвий шлях І.О. Стемпковського, включаючи військову службу та роботу на державних посадах. Особлива увага зверта- ється на його громадську і наукову діяльність. Відзначені найбільш важливі наукові публікації та роль І.О. Стемпковського в організації й відкритті перших музеїв старожитностей Північного Причорномор’я в Одесі та Керчі. Стаття присвячена 220–річчю від дня народження І.О. Стемпковського. Іван Олексійович Стемпковський, якому в 2009 р. минає 220 років від дня народження, належить до піонерів дослідження стародавньої історії не тільки України, але й Європи. Його коротке майже 40–річне життя наповнене не тільки великими історичними подіями кінця XVIII та початку ХІХ ст., але й визначними відкриттями в галузі дослідження історії, заснування перших музеїв в Україні, створенні наукової програми охорони історико-культурної спадщини на теренах сучасної України, цивілізованого світу загалом. Він народився 14 червня 1789 р. в с. Нікольське (за іншими даними у невеликому маєтку Рязановці, що належав його батькові) Петровського повіту Саратовської губернії, у сім’ї дрібнопомісного поміщика-дворянина. Відомо, що його прадід мав прізвище Якоб і був польським шляхтичем. Достовірно поки-що не встановлено звідки походила родина Стемпковських, що згодом опинилася в Центральній Росії. То був якраз час, коли польським дворянам, що перейшли на російську службу, імператриця Катерина ІІ надавала землі та селян, територіально – будь-де на величезній території Російської імперії. Але цікаво, що в гербовнику шляхетних родів Польщі, де майже половина походила з українських земель, є родина “Stempowski” 147 гербу “Junosza”, наданому ще в 1480 р. [1], на щиті гербу якого зображений круторогий баран (мал. 1). І.О. Стемпковський закінчив Саратовське народне училище і в 1804 р. завдяки своєму дядькові генерал-майорові Ф.О. Кобле поступив на військо- ву службу підпрапорщиком Ладозького мушкетного полку. Так трапилося, що доля І.О.Стемпковського незмінно пересікалася зі життєвим шляхом видатного діяча Росії та Франції того часу епохи градоначальника Одеси, генерал-губернатора Новоросійського краю, двічі прем’єр-міністра Франції Армана Емманюеля дю Плессі Ришельє, більш відомого як Дюка Ришельє (1766–1822). Незважаючи на те, що один народився в глушині Російської імперії, а другий – у Парижі; перший репрезентував звичайний дрібнопоміс- ний російський дворянський рід, а останній був представником одного зі ста- ровинних і найбільш знатних родів Франції, – історичні події початку кінця XVIII – початку ХІХ ст. пов’язані з революцією у Франції, наполеонівськими війнами (в т.ч. й франко-російською війною 1812–1813 років), надовго звели долю цих людей і визначили не тільки їх шлях щаблями державної служби, але й пов’язала їх інтелектуальні інтереси, зокрема, ставлення до історії загалом, до старожитностей, до ролі історико-культурної спадщини в житті суспільства ХІХ ст. [2]. Герцог де Ришельє помітив здібного І.О. Стемпковського, коли за завданням імператора Олександра І перевіряв Ладозький полк. Згодом він [Ришельє] став градоначальником Одеси (з 1803 р.) та генерал-губернатором Новоросійського краю (1805–1814). З 1808 р. його ад’ютантом, а потім і осо- бистим секретарем став І.О. Стемпковський. Разом із герцогом де Ришельє у 1810 – 1812 роках він брав участь у військових операціях на Північному Кавказі, і за свою хоробрість отримав чин підпоручика. В Одесі І.О. Стемпковський познайомився з багатьма визначними діячами того часу. Наприклад, герцог де Рішельє мешкав поруч із онуком останнього українського гетьмана ХVIII ст.. К.Г.Розумовського (1728–1803) Петром Олексійовичем. Разом із де Ришельє, який дружив із нащадком гетьмана, у нього на гостинах часто бував і І.О. Стемпковський [3]. У 1814 р. він супроводжував герцога де Ришельє на Віденський конгрес, де завдяки знайомству з імператором Олександром І був зарахований до штату імператорського двору. При дворі імператора І.О. Степковський брав участь у військовому поході 1815 р.; у такий спосіб від брав участь у взятті Парижу в 1815 р., де був зарахований у окремий російський окупаційний корпус під командуванням генерал- ад’ютанта графа М.С. Воронцова [4]. В Парижі відбу- лося їх перше близьке знайомство, яке згодом перерос- Мал. 1. Польський герб родини Стемпковських 148 ло у дружбу. У віці 29 років І.О. Стемпковський отримає звання полковника, а незадовго до смерті в 42 роки – звання статського генерала (звання рівне дійсному статському раднику за Табелем про ранги Російської імперії). Виїжджаючи до Франції після перемоги над Наполеоном І удячний де Рішельє подарував своєму ад’ютантові власну дачу – відомий “Дюковський сад” у Одесі. В свою чергу І.О. Стемпковський із часом подарував цей уні- кальний природний заповідник місту Одесі [5]. До 1819 р. І.О. Стемпковський у званні полковника залишається при М.С. Воронцові у Франції, виконуючи старанно всі його завдання. Сприяло його кар’єрі й те, що його колишній патрон – герцог де Рішельє мав вели- ку вагу при дворі короля Людовика XVIII з династії Бурбонів, повернутої до Франції після реставрації монархії в 1815 р. У вільний же від службо- вих обов’язків час І.О. Степмковський займався головною справою його життя – вивченням стародавньої історії, яка його завжди живо цікавила. Ще під час перебування у складі російських окупаційних військ у Парижі протягом 4 років І.О. Стемпковський жваво цікавився історією, старожит- ностями, познайомився з багатьма французькими спеціалістами в галузі стародавньої історії [6]. У Французькій академії написів та словесності, де займалися вивченням текстів стародавніх авторів, він знайомиться з секре- тарем цієї установи Рауль-Рошеттом. Можливо, завдяки цьому знайомству І.О. Стемпковський у 1821 р. перебував у Парижі, де був прийнятий членом- кореспондентом Академії написів і витончених мистецтв Франції. У 1820 р. І.О. Стемпковський повертається з окупаційного корпусу на батьківщину, де продовжує військову службу. Проте, в 1824 р. він очолює в Одесі комісію з перевірки Рішельєвського ліцею, а в 1822–1826 роках – комісію з будівництва пам’ятника герцогу де Рішельє. В 1823 р. генерал- губернатором Новоросійського краю був призначений паризький знайомий І.О. Степмковського граф М.С. Воронцов, що сприяло не тільки його військо- вій, але й громадській та науковій діяльності. Граф М.С. Воронцов був не тільки досвідченим військовим і талановитим адміністратором, але й цікавив- ся старожитностями. Недарма інколи його називали “археологом-аматором” [7]. До Одеси І.О. Стемпковського тягнуло, насамперед, те, що вона була не тільки адміністративною столицею Новоросійською краю, але й значним еко- номічним і культурним центром, була розташована безпосередньо на залиш- ках стародавніх поселень. Також у Одесі жив дядько І.О. Стемпковського – генерал Ф.О.Кобле, який упродовж довгих років був комендантом Одеси, був найближчим соратником герцога де Рішельє та О.Ф. Лонжерона [8]. В Одеському археологічному музеї НАН України (колишній музей Одеського товариства історії та старожитностей) зберігся невеликий гравірований пор- трет І.О. Стемпковського, зроблений із портрета художника Е. Бушарді, на котрому зображений профіль молодої людини у військовій формі, з гордови- тою осанкою та упевненим поглядом (мал. 2). Французька революція та наполеонівські війни співпали з періодом історії, коли в Європі виник особливий інтерес до стародавньої історії, 149 зокрема, історії античної Греції та Риму, ста- рожитності яких знаходили в усій південній частині Європи. Надзвичайну зацікавленість викликали знахідки руїн античних міст на берегах Північного Причорномор’я, доступ до котрих науковцям і поціновувачам старо- вини відкрився тільки після його входження до складу Російської імперії. Повернувшись до Одеси І.О. Стемпковський починає вивчати пам’ятки старовини Півдня Російської імпе- рії. Йому належить одне з перших досліджень з античної історії Північного Причорномор’я – “Местоположение греческих поселений на берегах Понта Эвксинского между Тирасом и Борисфеном”, яке було надруковане в 1820 р. [9]. Задля написання цієї роботи І.О. Стемпковський мав ознайомитися з архе- ологічними пам’ятками цієї території та порівняти реальне розташування з повідомленнями про це у працях античних авторів. Зміст статті свідчить про широке знайомство І.О. Стемпковського з античною літературою, яку він вивчав і в Парижі, і в Одесі, а також із початковими археологіч- ними дослідженнями у Північному Причорномор’ї. Треба відзначити, що І.О. Стемпковський, на жаль, не володів ані давньогрецькою, ані латиною, від- так, знав твори античних авторів не з оригіналу, а з перекладів одеського вче- ного А.Ф. Панагіодора-Ніковула. Оригінальний же текст був узятий з виписок із різних книг стародавніх авторів, виданих на той час у європейських країнах, – 6 величезних томів котрих [виписок] І.О. Стемпковський привіз із Парижу. Треба зазначити, що своєю працею І.О. Стемпковський на початку ХІХ ст. започатковує науковий підхід до вирішення питань з історичної географії Північного Причорномор’я – питання локалізації стародавніх поселень, античних міст-держав на основі вивчення конкретних археоло- гічних пам’яток [10]. Всі попередні більш ранні дослідження європейських вчених не могли врахувати такі дані, бо південь України був не доступний для досліджень до цього часу. Цікаво, що безпосереднім поштовхом для вказаного досліджен- ня І.О. Стемпковського слугували археологічні знахідки на території Приморського бульвару м. Одеси, де того часу здійснювалося активне будівництво. Пізніше археологи доведуть, що на цьому місці знаходилося велике античне поселення та некрополь [11]. І.О. Стемпковський не тільки надав докази відносно розташування конкретних античних поселень між Дністром і Дніпром, але й прийшов до дуже важливого висновку, що впро- довж останніх 2500 років узбережжя берегу Чорного моря зазнала значних змін, які треба враховувати. Це наукове передбачення І.О. Стемпковського Мал. 2. Малюнок з портрету І.О. Стемпковського художника Е. Бушарді 150 виявилося справедливим і зараз доведене науковими дослідженнями ХХ ст. У своїй праці І.О. Степмковський визначив залишки стародавнього античного поселення на території Приморського бульвару як стародавню Гавань істріан, що згадується античними авторами. Локалізація ним інших античних поселень – “Скопела” біля сучасного с. Дофінівка, “Гавані Ісаків” біля сучасної с. Чорноморка південніше Одеси – до сьогодні залишаються дуже гіпотетичними, а локалізація “Нікосія” біля сучасного м. Овідіополя в історіографії нині заперечується. В Одесі, що в першій половині ХІХ ст. стрімко розвивалася, зосе- редилося багато прогресивних діячів науки та культури. Тут виникає один із перших гуртків поціновувачів старожитностей. Вони збирали- ся в будинку І.П. Бларамберга (1772–1831), який був того часу відо- мим знавцем та колекціонером предметів старовини. Серед відвідувачів гуртка був і І.О. Стемпковський. У зібраннях приймали також участь П. Дюбрюкс, О.І. Левшин, А.Ф. Панагіодор-Ніковул. Учасники цього гуртка вирішили створити в Одесі музей старожитностей [12]. Наприкінці 1824 р. І.О. Стемпковський звернувся до генерал-губернатора графа М.С. Воронцова з доповідною запискою, яка була написана за сучасною модою – французькою мовою: “Note sur les recherches d’antiquites qu’il y aurait a faire dans la Russie meridionale”. Пізніше ця записка буде видана російською мовою у вигляді статті “Мысли относительно изыскания древностей в Новороссийском крае» [13]. Короткий зміст цієї записки був в газеті “Одеський вісник” (№ 27 за 1827 р.), а також був покладений у основу доповіді І.О.Стемпковського на засіданні Московського товариства історії та старожитностей. У цій записці було коротко охарактеризований стан збереження старо- житностей Півдня Російської імперії (Новоросії), їхнє виключне значення для держави та народу, про величезне їх значення для науки, необхідність їх збереження та створення наукових організацій – музеїв – для зберігання та вивчення давньої спадщини. Граф М.С. Воронцов не тільки як давній знайомий І.О. Стемпковського, але як державний і культурний діяч, спи- раючись на обґрунтування І.О. Стемпковського зробив у 1825 р. доповідь імператору Миколі І, отримавши від останнього повну підтримку. 19 червня 1825 р. була видана постанова про організацію спеціальних досліджень “по отысканию древностей в Новоросии” та організацію музеїв у Керчі та Одесі для зберігання старожитностей. Обидва музеї очолив І.П. Бларамберг. В радянській історіографії встановленою була думка про імператора Миколу І як про виключного ретрограда, гнобителя, солдафона, і ніхто не помічав досить цікавої особливості його характеру – любові до всіх старожитностей. Відтак, він багато в чому сприяв розвитку археології та дослідженню історії. Звісно, що захоплення стародавньою історією призводить як до вивчення стародавніх речей, так і до їх колекціонуван- ня. І.О. Стемпковський зібрав величезну колекцію стародавніх монет Фанагорії, Пантікапею, Боспору, Херсонесу, Ольвії, Тіри й інших античних міст Північного Причорномор’я. Пізніше його колекція була придбана Імператорським Ермітажем у Санкт-Петербурзі [14]. В цій колекції були 151 185 монет із Пантикапею, 494 монети царів Боспору, 33 монети Фанагорії, 109 монет Херсонесу, 253 монети Ольвії, 18 монет Тіри. Сама колекція була оцінена на той час у 24 тис. французьких франків. Музей в Одесі був відкритий згідно імператорського наказу в 1825 р. [15]. Його основу склала колекція старожитностей І.П. Бларамберга, який подарував музеєві спочатку 265 стародавніх монет, 82 різних ста- родавніх предмета, 50 томів книжок, а пізніше – ще 230 стародавніх монет, 16 стародавніх написів, 276 стародавніх посудин, 138 металевих стародавніх предметів. За його прикладом музеєві почали дарувати свої колекції й інші, зокрема, граф М.С. Воронцов. У складі колекції остан- нього були археологічні знахідки з Тендри [16]. У 1826 р. був відкритий музей у Керчі [17], де першим директором став також І.П. Бларамберг, який постійно мешкав у Одесі. Звісно, ці музеї не були схожі на сучасні, – вони швидше нагадували прості сховища для старожитностей. У музеях не було працівників, окрім директора, який і займався всім – від збереження, вивчення матеріалів до їх публікації. Втім, така риса була характерна й для інших музеїв початку ХІХ ст. Так, наприклад, Лувр у Франції був просто зібранням колекцій, що належали французьким королям, і тільки після революції в 1793 р. був проголошений музеєм Франції. Санкт-Петербурзький Ермітаж також був сховищем колекцій, що належали імператорській родині, і тільки 1852 р. був відкритий для відвідувачів. Таким чином, організація музеїв у Одесі та Керчі на той час була досить прогресивним явищем для розвитку музейної справи, ініціатором якого виступив саме І.О. Стемпковський, який достойно оцінив старожитності Північного Причорномор’я і фактично започаткував справу їх зберігання. У 1827 р. І.О. Стемпковський звільняється з військової служби, а в березні 1826 р. переїжджає з Одеси до Керчі, куди отримав призначененя на посаду Керчь-Енікальського градоначальника від генерал-губернатора Новоросійського краю графа М.С. Воронцовим. На цій посаді він зали- шався до своєї смерті 6 грудня 1832 р. Але, вочевидь, не переїзд у Керч, не призначення на посаду градоначальника і, навіть, не отримання звання генерала були головними для нього в цей час. Головним залишалася старо- давня історія та її пам’ятки, якими був наповнений Керч. Це маленьке місто натоді представляло собою справжню столицю старожитностей Північного Причорномор’я [18]. У І.О. Стемпковського дістався головного об’єкту своєї цікавості, про що свідчать його дії в Керчі – давньому Пантікапеї, столиці Боспорського царства, найбільш таємничого в історії стародавнього світу. Ймовірно, це й спричинило його переселення до Керчі. І.О.Стемпковський, насамперед, застосував увесь свій життєвий досвід, аби прислужитися розвиткові цього маленького міста. Новий градоначаль- ник відразу ж відкрив у Керчі повітове училище; звернувся до влади про надання субсидії місту для покращення його структури на суму 50 тис. руб. щорічно. Ця сума надавалася Керчі й упродовж багатьох років уже після смерті І.О. Стемпковського. За прикладом Одеси він створює в Керчі 152 міський сад. За його життя і керування Керч поступово перетворювалася у значне портове містечко. У Севастополі в 1829–1830 роках виник серед матросів спалахнув т.зв. чумний бунт, учасники якого були вислані до Керчі й розміщені в таборі “просто неба”. І.О. Стемпковський як градоначальник вирішив створити учасникам бунту більш-менш прийнятні умови життя [19]. Для цього їм почали будувати особливе приміщення. Каміння для будівництва виріши- ли брати з урочища Куль-Оба. Під час добування каміння під наглядом П. Дюбрюкса і була відкрита відома зараз всьому світові усипальниця скіф- ських царів – “Золотий” Куль-Обинський курган із неповторними шедев- рами стародавнього мистецтва, що зберігаються зараз у Ермітажі. Історія цього відкриття є особлива сторінка в розвитку археології не тільки вітчиз- няної, але й світової. І без сумніву – головна заслуга у збереженні знайдених у тут цінностей належить П. Дюбрюксу та І.О. Стемпковському. Відкриття кургану Куль-Оба було поставлене І.О. Стемпковському в заслугу, але й гуманне ставлення до бунтівних матросів не обійшлося без відповідного донесення у Міністерство внутрішніх справ Російської імпе- рії. Щоправда, ніяких особливих заходів до керченського градоначальника вжито не було – золото з Куль-Оби справило приголомшуюче враження не тільки на імператора Миколу І, але й на фахівців усього світу. Імператор наказав після цього проводити розкопки всіх курганів біля Керчі, а всі зна- йдені речі з них передавати до Імператорського Ермітажу. Усе має свій кінець: слава, гроші, звання, посади. В 1830 р. І.О. Стемпковський захворів на сухоти, а за два роки – 6 грудня 1832 р. на 44 році життя він помер на руках у свого друга П. Дюбрюкса. Як одно- го з першовідкривачів археології Боспорського царства у Північному Причорномор’ї І.О. Стемпковського поховали на найвищому місці Керчі – де колись був акрополь Пантікапею – горі Мітрідат, згідно його заповіту. І.О.Стемпковський користувався повагою не тільки в середовищі росій- ської станової й державної еліти і вчених – але й серед пересічних мешканців м. Керчі. Над його могилою в 1834 р. була збудована каплиця. Після смерті П. Дюбрюкса в 1835 р. останнього поховали тут-таки в каплиці поруч із І.О. Стемпковським. Каплиця встояла під ударами революційних лихоліть, громадянської війни, військових дій під час ІІ Світової війни, але вже після звільнення Криму від нацистів у 1944 р. її знесли аби на горі Мітрідат збу- дувати обеліск Слави. Збереглися лише її дореволюційні фотографії, на яких каплиця представляла собою чотирикутний портик античного храму з коло- нами, що височів над горою та над усією Керчю та Керченською протокою і був помітний на десятки кілометрів (мал. 3). Зникла і вулиця в Керчі що носила ім’я градоначальника, що так прислужився місту – її перейменували на вул. Володі Дубиніна – підлітка, що допомагав керченським партизанам під час нацистської окупації і загинув уже після звільнення міста радянськи- ми військами. У газеті “Одесский вестник” (№ 6 за 1833 р.) був надрукований некролог І.О. Стемпковського – Одеса також пам’ятала його добрі спра- 153 ви на користь міста. Стаття А. Ашика про І.О. Стемпковського вийшла також у “Записках Императорского Одесского общества истории и древностей” – майже через 30 років після його смерті, хоч усі науковці відзначали значні заслуги І.О. Стемпковського перед наукою та у справі організації Одеського товариства історії і старожитностей, яке було засно- ване за 7 років після його смерті. Одеса ж у подарунок отримала й книгозбірню І.О.Стемпковського – її згідно заповіту передали до Одеської публічної бібліотеки. І.О.Стемпковський залишив величез- ну наукову спадщину, яка стосується не тільки історичної географії, але й перших наукових досліджень стародавньої історії Північного Причорномор’я, особливо істо- рії Боспорського царства. Серед наукових праць І.О. Стемпковського, крім зазначених далі, особливу цінність ста- новлять кілька його розвідок, уміщених у різних виданнях, які на сьогодні є бібліографічною рідкістю. В Одесі в 1820–х роках виходила газета французькою мовою “Messager de la Russie meridional”, яка за генерал- губернаторства графа М.С. Воронцова стала виходити також і російською під назвою “Одесcкий вестник”. Багато зі своїх розвідок І.О. Стемпковський дру- кував якраз у цих двох виданнях: “Medaille de Mithridatе III, roi du Bospohore Cimmerien et de la reine Gepaipiris” (№ 11–12 за 1926 р.), “Quelques idees sur les recherches d’antiqutes dans le Bosphore” (№ 37 за 1926 р.), “Problemes numismaytiques” (№ 60–61 за 1926 р.); “Заметки о древностях” (№ 100 за 1928 р.), “Antiquites” (№ 29, 39 за 1929 р.), “Decuit des Arcadiens, en faveur de Leucon, prince du Bosphore” (№ 44 за 1929 р.), “Palimseste de couvert dans le Bosphore”; “Medaile de Phareanses, ancient roi du Bosphore Cimmerien” (№ 75 за 1929 р.), “Nouvelles decouvertes numismatiqes” (№ 77 за 1929 р.), “Monument, eleve a l’empereur Adrien par Rhometalces, roi du Bosphore” (№ 93 за 1930 р.), “Inscription greque, decouverte dans l’ile de Taman” (№ 101 за 1930 р.), “Надпись времен Тиверия Юлия Рискупорида, царя Босфора” (№ 52 за 1932 р.), “Надпись царя Спартока, сына Перисадова” (№ 63 за 1932 р.) та інші [20]. Треба зазначити, що видання газет на початку ХІХ ст. в Російській імперії було досить рідкісним явищем. Їхній наклад був незначним (до кіль- кох сотень екземплярів), тому вони були досить раритетними вже тоді, не кажучи про сучасність – зараз вони зберігаються тільки в деяких великих бібліотеках і обмежені для користування. Передплатниками газет у ХІХ ст. були тільки заможні люди. Публікація в цих газетах наукових статей була Мал. 3. Каплиця над могилою І.О. Стемпковського на горі Мітрідат у Керчі (з фотографії початку ХХ ст.). 154 певною сенсацією, яка дозволяла мешканцям міст порівнювати відкриті старожитності на Півдні Російської імперії з досить популярними в ті часи у Європі старожитностями стародавньої історії Греції та Риму. Аналіз статей І.О. Стемпковського, написаних упродовж останніх років його життя, свід- чить про те, що він опанував натоді й давньогрецьку, і латину. Тепер знання давніх мов дозволило йому розшифровувати написи на стародавніх монетах, перекладати більш написи на кам’яних плитах тощо. Достатньо серйозною науковою працею І.О. Стемпковського була участь у написанні окремих частин великої книги маркіза де-Кастельно “Essai sur l’histoire ancienne et moderne de la nouvelle Russie”, яка була надрукована в Парижі в 1820 р. У Франції того часу виявляли величезний інтерес до Росії, яка не підкорилася Наполеону І, і армія якої окупувала Францію. Освіченій французькій публіці це здавалося дивним явищем, і французькі вчені праг- нули розібратися у тому, що представляє собою Росія. Вони розглядали її не як тільки єдину державу, але й намагалися дізнатися більше про її складові частини, які мали свою історію, що сягала історії стародавніх Греції та Риму. Серед глав, написаних І.О.Стемпковським у цьому паризькому виданні, при- вертає увага одна з них, яка присвячена історії українського козацтва. Велика історико-культурна спадщина, безумовно, сприяє розвитку усіх сучасних країн. Давні пам’ятки та музеї представляють наочні представники їх історії. І.О. Стемпковський зробив величезний унесок у справу досліджен- ня стародавньої історії сучасного Півдня України, збереження археологічних пам’яток, організацію перших музеїв у Одесі та Керчі. Він був не тільки членом Паризької академії написів і словесності, але й членом Паризького азіатського товариства, Товариства сільського господарства Південної Росії. І.О. Стемпковський підкреслював визначну роль античних старожитностей Південного Причорномор’я: “Земля Греції та Риму виснажена, а багатства нашої Новоросії невичерпні”. Пройшло багато часу. Зараз ми живемо в новій державі – Україні, яка займає власне місце у світовій спільноті. Відтак, треба надати належне й тим ученим, які ще до утворення сучасної держави вивчали давню історію її земель. Після І.О. Стемпковського залишилось більше 40 наукових дослі- джень, програма досліджень і охорони вітчизняної та світової історико- культурної спадщини; його знахідки перебувають нині в багатьох музеях; значний внесок І.О. Стемпковський зробив у справу організації Одеського археологічного та Керченського історико-археологічного музеїв. Його спра- ви, засвідчені світовою наукою і культурою, упродовж ХХ та початку ХХІ ст. неодноразово позитивно оцінювалися у працях науковців [21]. Проте, діяльність І.О. Степковського та його творчий доробок заслуговує на окреме наукове дослідження. 1. Polskie rody szlacheckie i ich herrby. – Bialostok, 2000. – S. 192. 2. Третьякова Л. Последний из рода Ришельє // Вокруг света. – 2001. – № 1 (2724). – С. 82; Полевщикова Е.В. “Мы здесь в гуще битвы против анархии…” (политическая 155 жизнь эпохи Реставрации в письмах А.Э. Рищелье В.П. Кочубею) // Французский еже- годник. – 2003. – М., 2003. – С. 165–181. 3. Дерибас А. Старая Одесса. Исторические очерки и воспоминания. – Одесса, 1913. – С. 52. 4. Захарова О.Ю. Генерал-фельдмаршал светлейший князь М.С. Воронцов. – М.: Центрполиграф, 2001. – 142 с. 5. Дерибас А. Вказана праця. – С. 38. 6. Ашик А. И.А. Стемпковский // Записки Одесского императорского общества истории и древностей. – Т. V. – Одесса, 1863. – С. 901–915. 7. Мурзакевич Н.Н. Очерк заслуг, сделанных наукам светлейшим князем Михаилом Семеновичем Воронцовым. – Одесса, 1860. 8. Дерибас А. Вказана праця. – С. 38. 9. Стемпковский И.А. Исследования о местоположении древних греческих посе- лений на берегах Понта Эвксинского между Тирасом и Борисфеном, учиненное по случаю найденных в 1823 году остатков древностей в Одессе с сравнительною картою древней и новой географии сих мест.– СПб., 1826. – 45 с. 10. Агбунов М.В. Загадки Понта Эвксинского (Античная география Северо- Западного Причерноморья). – М., 1985. – С. 14; Він же. Материалы по античной гео- графии Причерноморья // Вестник древней истории. – 1983. – № 4. – С. 110–129. 11. Романюк В., Черняков И. Что было на месте Одессы. – К., 2008. – С. 104–113. 12. Синицын М.С. Развитие археологи в Одессе // Записки Одесского археологиче- // Записки Одесского археологиче-Записки Одесского археологиче-Одесского археологиче-кого археологиче- археологиче-археологиче- ского общества. – Т. 1 (34). – Одесса, 1960, – С. 7–14. 13. Стемпковский И.А. Мысли относительно древностей в Новороссийском крае // Отечественные записки. – 1827. – Т. 29. – № 81. – С. 40–72. 14. Р-в В. Стемпковский (Иван Алексеевич, 1789–1832) // Энциклопедический сло- // Энциклопедический сло-Энциклопедический сло- варь (Ф.А. Брокгауз, И.А. Ефрон). – СПб., 1896. – Т. ХХХІ. – С. 589. 15. Дложевський С.С. Одеський державний (крайовий) історико-археологічний музей. – Одеса: Політосвіта, 1925. – 27 с.; Він же. Одеський державний історико- археологічний музей // Український музей. – № 1. – К., 1927. – С. 195–211. 16. Шкляж И.М. Сокровища семьи Воронцовых. – Одеса, 1992. – 61 с. 17. Марти Ю.Ю. К столетию Керченского музея // Крым. – 1926. – № 2. – С. 126–134. 18. Формозов А.А. Археологические путешествия. – М., 1974. – С. 17; Він же. Пушкин и древности. Наблюдения археолога. – М., 1979. – С. 28–34. 19. Кирилін Д.С. З історії археологічних досліджень Керченського музею старожит- ностей // Український історичний журнал. – 1971. – № 12 (129). – С. 98–99. 20. Р-въ В. Вказана праця. – С. 589. 21. Тункина И.В. Русская наука о классических древностях юга России (XVIII – середина ХІХ в.). –СПб: “Наука”, 2002. – 54 с.; Непомнящий А.А. Подвижники крымоведения. – Симферополь, 2006. – С. 117–128. 156 Пинкевич Н.В. Роль І.О. Стемпковського (1789–1832) в деле органи- зации первых музеев на юге Украины и создании программы охраны археологических памятников (к 220–летию со дня рождения) В статье описан жизненный путь И.А. Стемковского, включая военную службу и работу на государственных должностях. Особое внимание обра- щено на его общественную и научную деятельность. Отмечены важнейшие научные публикации и роль И.А. Стемпковского в организации и открытии первых музеев древностей Северного Причерноморья в Одессе и Керчи. Статья посвящена 220–летию со дня родження И.О. Стемпковского. Pinkevych N.V. �.�.�� (1789–1832) �� .�.�� (1789–1832) �� .�.�� (1789–1832) �� .�� (1789–1832) �� .�� (1789–1832) �� (1789–1832) �� (1789–1832) �� (1789–1832) �� (1789–1832) �� role on business of organi- on business of organi-on business of organi- business of organi-business of organi- of organi-of organi- organi-organi- zation of the first museums on the south of �kraine and creation of the pro- of the first museums on the south of �kraine and creation of the pro-of the first museums on the south of �kraine and creation of the pro- the first museums on the south of �kraine and creation of the pro-the first museums on the south of �kraine and creation of the pro- first museums on the south of �kraine and creation of the pro-first museums on the south of �kraine and creation of the pro- museums on the south of �kraine and creation of the pro-museums on the south of �kraine and creation of the pro- on the south of �kraine and creation of the pro-on the south of �kraine and creation of the pro- the south of �kraine and creation of the pro-the south of �kraine and creation of the pro- south of �kraine and creation of the pro-south of �kraine and creation of the pro- of �kraine and creation of the pro-of �kraine and creation of the pro- �kraine and creation of the pro-�kraine and creation of the pro- and creation of the pro-and creation of the pro- creation of the pro-creation of the pro- of the pro-of the pro- the pro-the pro- pro-pro- gram of archaeological monuments’ protect (to 220th annyvessary of his birth) In the article there’s described I.�. Stempcovskiy’s life. Including military ser- the article there’s described I.�. Stempcovskiy’s life. Including military ser-the article there’s described I.�. Stempcovskiy’s life. Including military ser- article there’s described I.�. Stempcovskiy’s life. Including military ser-article there’s described I.�. Stempcovskiy’s life. Including military ser- there’s described I.�. Stempcovskiy’s life. Including military ser-there’s described I.�. Stempcovskiy’s life. Including military ser-’s described I.�. Stempcovskiy’s life. Including military ser-s described I.�. Stempcovskiy’s life. Including military ser- described I.�. Stempcovskiy’s life. Including military ser-described I.�. Stempcovskiy’s life. Including military ser- I.�. Stempcovskiy’s life. Including military ser-I.�. Stempcovskiy’s life. Including military ser-.�. Stempcovskiy’s life. Including military ser-�. Stempcovskiy’s life. Including military ser-. Stempcovskiy’s life. Including military ser-Stempcovskiy’s life. Including military ser-’s life. Including military ser-s life. Including military ser- life. Including military ser-life. Including military ser-. Including military ser-Including military ser- vice, work at public positions. Special attention is drown to his public activities and scientific work. There are observed impotent scientific publications and the role of I.�. Stempcovskiy in organization of opening the first museums of antiquities of the northern territories of Black Sea in Odessa and Kerch.

Репозитарії

Схожі ресурси