Український вимір компаративістики

Український вимір компаративістики

Рецензія на книгу: Грицик Людмила. Українська компаративістика: Концептуальні проекції. – Донецьк: Юго-Восток, 2010. – 298 с.

Gespeichert in:
Bibliographische Detailangaben
Datum:2010
1. Verfasser: Ільницький, М.
Format: Artikel
Sprache:Ukrainian
Veröffentlicht: Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України 2010
Schriftenreihe:Слово і Час
Schlagworte:
Рецензії
Online Zugang:http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/142808
Tags: Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:Український вимір компаративістики / М. Ільницький // Слово і Час. — 2010. — № 11. — С. 98-101. — укp.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
id irk-123456789-142808
record_format dspace
spelling irk-123456789-1428082018-10-17T01:23:19Z Український вимір компаративістики Ільницький, М. Рецензії Рецензія на книгу: Грицик Людмила. Українська компаративістика: Концептуальні проекції. – Донецьк: Юго-Восток, 2010. – 298 с. 2010 Article Український вимір компаративістики / М. Ільницький // Слово і Час. — 2010. — № 11. — С. 98-101. — укp. 0236-1477 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/142808 uk Слово і Час Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection DSpace DC
language Ukrainian
topic Рецензії
Рецензії
spellingShingle Рецензії
Рецензії
Ільницький, М.
Український вимір компаративістики
Слово і Час
description Рецензія на книгу: Грицик Людмила. Українська компаративістика: Концептуальні проекції. – Донецьк: Юго-Восток, 2010. – 298 с.
format Article
author Ільницький, М.
author_facet Ільницький, М.
author_sort Ільницький, М.
title Український вимір компаративістики
title_short Український вимір компаративістики
title_full Український вимір компаративістики
title_fullStr Український вимір компаративістики
title_full_unstemmed Український вимір компаративістики
title_sort український вимір компаративістики
publisher Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України
publishDate 2010
topic_facet Рецензії
url http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/142808
citation_txt Український вимір компаративістики / М. Ільницький // Слово і Час. — 2010. — № 11. — С. 98-101. — укp.
series Слово і Час
work_keys_str_mv AT ílʹnicʹkijm ukraínsʹkijvimírkomparativístiki
first_indexed 2025-07-10T15:48:07Z
last_indexed 2025-07-10T15:48:07Z
_version_ 1837275536887382016
fulltext Слово і Час. 2010 • №1198 УКРАЇНСЬКИЙ ВИМІР КОМПАРАТИВІСТИКИ Грицик Людмила. Українська компаративістика: Концептуальні проекції. – Донецьк: Юго-Восток, 2010. – 298 с. До недавньо го часу не т і ль ки безпритульна, а й почасти позбавлена права називатися сво їм іменем , компаративістика сьогодні здобуває статус самостійної галузі літературознавства. Для цього існують важливі передумови: процеси глобалізації, що ведуть за собою небезпеку стандартизації й нівелювання в економічній та суспільно-політичній сферах життя, у сфері культури особливо небезпечні. Таку небезпеку відчув уже Й.В. Ґете (“German Romance”), який увів у науковий ужиток поняття “світова література ” . Він наголошував , що має на увазі не злиття національних літератур у єдину “загальнолюдську”, не стирання національного обличчя, а взаємозбагачення, обмін цінностями, бо загальне “просвічує і проступає через національне й особисте”. Домінантою книжки статей Людмили Грицик “Українська компаративістика: к онцепт уальн і прое кц і ї ” є саме ідея літературного взаємообміну, д і а л о г у л і т е р ат ур я к предмета порівняльного літературознавства . Книжк а в к линюєть ся в дис к ус і ї навколо проблем компаративістики як наукової дисципліни, простежує внесок українських учених у її становлення, виявляє ідеї українських дослідників, я к і неодноразо во випереджали концепції західноєвропейських учених, віднаходить і виставляє на світло денне маловідомі, а то й зовсім “загублені” імена літературознавців та їхні праці. Ще одна прикметна риса книжки Л . Грицик виявляється в тому, що авторка виступає репрезентатором, крім української, ще однієї близької їй літератури й літературознавчої думки – грузинської в її стиках з українською. Така подвійна проекція має свою мотивацію: Людмила Грицик здобула вищу освіту в Київському і Тбіліському університетах і зберігає активний інтерес до грузинської літератури дотепер, коли зв’язки між літературами й культурами наших народів послабилися. Для дослідниці українсько-грузинський діалог став також призмою погляду в ширший орієнтальний прост і р , у т у сферу пракорен і в європейської духовності, дослідження якої свого часу породило міфологічну та міграційну літературознавчі школи, що трансформувалися в неоміфологізм та культурну антропологію. Стру к т ура к нижки “Укра ї н с ь к а компаративістика...”, попри те, що це збірка статей, має внутрішню логіку, котра об’єднує власне її “концептуальні проекції”, а саме: історизм розвитку пор і вняльних л і терат урознавчих досліджень , розмаїття теоретичних підходів та їх видозміни, внесок українських учених у становлення компаративістики як науки. Отже, виникає панорама, у якій напруга теоретичної думки чергується з біографічним відступом, а узагальнення виводиться з аналізу, або ж, навпаки, теза підтверджується фактами, створюючи рівновагу аналізу й синтезу. Стосовно теор і ї основна увага зосереджена на проблем і м ісця порівняльного літературознавства серед інших гілок науки про мистецтво слова, насамперед – теорії та історії літератури. Ця проблема стала сьогодні засадничою й чи не найбільш дискутованою серед українських дослідник ів , зокрема , після того , як у літературознавстві почав утверджуватися методологічний плюралізм, що прийшов на зміну теорії відображення як альфи й омеги у трактуванні функцій літератури. Ця обставина значною мірою визначила вектор руху нашої компаративістики в напрямку до теорії. Л. Грицик делікатно наголошує, що “сучасні вимоги диктують відмову від “дослідницьких звичок”, які використовувалися на початкових етапах розвитку компаративістики . Натомість доцільним видається активне використання різних методологічних п ідступ ів , в основ і яких – теор ія літератури” (8). Але теоретична домінанта не послабила зв ’язок компаративістики з історією літератури, позаяк об’єктом її уваги виступає художній текст не як іманентна одиниця, а як фрагмент ширшого художнього простору, що спонукає до шукання Слово і Час. 2010 • №11 99 аналогій або контрастів. Переважання теоретичного сегмента на компаративній площині, як випливає з дослідження Л. Грицик, принесла епоха постмодерних, постколоніальних, мультикультурних та міждисциплінарних підходів до літератури, коли на зміну конкретному діалогу між письменниками та літературами приходить дослідження з універсальної перспективи, функціональності прийому як компонента цілісної системи (у постмодернізмі це колаж, пародія, іронія, інтертекстуальність тощо). Інакше кажучи, простір традиційної французької школи компаративістики, базовано ї на і с тор і ї л і тератури , відвойовують засади американської, яка ґрунтується на теоретичному підході, що, власне, і визначило теоретичну домінанту сучасного порівняльного літературознавства, до якої схиляється й авторка рецензованої книжки. Однак у цій ситуації важко закріплювати остаточний пріоритет за котроюсь стороною, не схематизуючи явища, не обрубуючи гілок. Тому цілком зрозуміла й виправдана позиція Д. Наливайка, який ставить компаративістику у проміжну позицію, тобто стверджує її потребу охоплювати аспекти, пов ’язані як з історією, так і з теорією літератури, не протиставляти французько ї і американської шкіл, а сприймати їх як дві сторони одної медалі. “Український вимір” книжки Л. Грицик особливо виразно продемонстрований у статтях, де йдеться про становлення порівняльного літературознавства в Україні. На цьому полі маємо вже помітні здобутки , репрезентовані працями сучасних дослідників різних поколінь, зокрема Л. Білецького, Я. Гординського, Я. Яреми, М. Возняка, О. Білецького, П. Федченка, І. Денисюка, Д. Наливайка, Р. Гром’яка, Р. Зорівчак, Я. Поліщука, М. Гнатюка, В. Будного, Я. Гарасима... А в т о р к а к н и ж к и “ У к р а ї н с ь к а компаративістика...” зосередила увагу й на тих іменах та ідеях, які рідко були в полі зору дослідників. Маю на увазі ідеї “позанаціональної ” літератури О. Грена, ведійські студії Д. Овсянико- Куликовського , орієнтальні підходи А . Кримського та міждисциплінарні – М . Калиновича , перекладознавчі зацікавлення О. Багрія та ін. Л. Грицик виходить із тієї засади, що історію розвитку кожної науки треба досліджувати у всій повноті і складності, бо не раз якась ідеологема, що викликає наше неприйняття, затінює собою продуктивні спостереження й узагальнення. Так, до ідеї О. Грена про російську літературу як позанаціональну, тобто таку, до якої мали би входити вс і л ітератури , що творилися на теренах Російської імперії , цілком виправдано різко виступали І. Франко, М. Грушевський, С. Єфремов, Ф. Корж, водночас вони не заперечували, що у працях цього вченого -поліглота , присвячених грузинській, вірменській, таджицькій та іншим літературам є багато цікавих фактів стосовно кавказько- візантійських контактів , серед яких помітний і український компонент. Розвиваючись у річищі з іставної характеристики літератур, українська компаративістика висувала свої ідеї. Так, дослідниця зіставляє погляди на історію розвитку байки представника німецької міграційної школи Теодора Бенфея й українського письменника і вченого Василя Масловича, доходячи висновку, що коли німецький учений основну увагу звертає на “пояснення подібних у словесній творчості різних народів явищ наявності спільних джерел (санскритські пам’ятки, які різними шляхами проникали в Європу”), то український прагне крізь призму індійських пам’яток “простежити за розвитком жанру байки” (51). Відкриттям для багатьох у книжці Л. Грицик буде й постать Олександра Багрія, послідовника О. Веселовського, О . Потебні , І . Франка , В . Перетца , який утверджував ідею “примирення і поєднання формального і соціологічного методів”, а історію літератури розглядав під кутом зору передусім “чергування форм, шляхів від “поетичного слова, що творить образ”, до “художнього твору як певного процесу бачення світу” та до “стилю, що є відображенням свідомості індивідууму чи епохи” (161). Неодноразово виявляємо суголосність позиц і ї Л . Грицик з поглядами ї ї попередників у трактуванні деяких дискусійних питань стосовно світогляду українських письменників. Торкаючись, наприклад, проблеми, чи була поема П. Куліша “Магомет і Хадиза” вираженням його туркофільських симпатій і спробою ідеалізувати турецько-магометанський світ, у чому не раз його звинувачували, Слово і Час. 2010 • №11100 дослідниця стверджує , що поема “Магомет і Хадиза” – твір про вірність і красу кохання і що зв’язок зі Сходом, зі світом мусульманської поезії дозволив Кулішеві “в блискучій поетичній формі говорити про високе і вічне” (136). Такий погляд багато в чому перегукується із трактуванням цієї поеми у праці В. Щурата “Філософська основа творчості Куліша”, виданій у Львові ще 1922 року. У цій праці історіософський аспект поглядів П. Куліша потрактований у контексті всієї світоглядної системи письменника і вченого . Ставлячи питання , як по годити не гативне ставлення Куліша до Росії й Польщі із визнанням культурної місії поляків і росіян в Україні й чи не є його “переходи” від козакофільства до москвофільства, а відтак до полонофільства і, нарешті, до туркофільства , Щурат пропонує розглядати цю еволюцію як зміну політичної, а не культурної орієнтації, в основі якої лежить “віра в непропащу силу української нації”, що опирається будь-якому насильству. Ця віра, на переконання вченого, ґрунтується на етичних засадах філософії Бенедикта Спінози , а саме на його концепції примирення релігі ї і філософії . Ця концепція, переконує В. Щурат, привела письменника до уподібнення Христа й Аллаха (Аллах, як і Христос, – Бог любові) та спорідненості християнства й і сламу, що відбилося в поемах “Маруся Богуславка” та “Магомет і Хадиза” і що споріднює ці твори Куліша з ісламоцентричною поемою польського поета Юліуша Словацького “Король Дух”. Окремий блок статей книжки Л. Грицик уводить читача в атмосферу досліджень сучасних компаративістів, у працях яких народжуються й апробуються нові ідеї. Тут поряд із виваженими й випробуваними багатолітнім досвідом Д. Наливайка твердженнями знаходимо пропозиції, які буде апробувати час. Бо ж частина статей книжки виросла, імов ірно , з опонентських в ідгук ів та рецензій дослідниці (“Проблеми типологічної та національної ідентичності І. Лімборського”, “Віхи інтеграційних процесів в оцінках Р. Радишевського”, “Грузинськ і модел і пор івняльних студій” тощо) . Остання з названих розвідок уводить нас у світ грузинських зацікавлень і грузинознавчих досліджень авторки. Оскільки мені свого часу випало бути якоюсь мірою дотичним до осмислення літературного життя у Грузії, “грузинські сюжети” викликали в мене особливе зацікавлення . Зокрема , приємною несподіванкою була зустріч на сторінках книжки з іменем Георгія Наморадзе – перекладача українських письменників грузинською мовою , грузинських – українською. Доля подарувала мені нагоду особистого знайомства з цією цікавою людиною в липні 1961 року, коли я, тоді молодий український журналіст, під час відпустки вирішив поїхати до Грузії. Зустріч відбулася на славетній Мтацмінді – пантеоні діячів грузинської культури. Людина поважного віку (мав тоді 79 років), Георгій Андрійович розпитував про українських письменників, називаючи імена представників не тільки старшого, а й середнього та молодшого поколінь, цікавився літературними новинками. Гарною українською мовою розповідав, що в 1920-х – на початку 1930-х рр., проживаючи в Харкові , допомагав Павлові Тичині опановувати грузинську мову, консультував Миколу Бажана в його роботі над перекладом поеми Шота Руставелі “Витязь в тигровій шкурі”, дружив з Володимиром Гжицьким та іншими українськими письменниками, з деякими і з них розд ілив долю репресованого сталінським режимом… На цей спогад наштовхнула мене тональність досліджень Людмили Грицик, де при строгому науковому підході прориваються ліричні інтонації. Вони навіяли і згадку про знайомство із самою Людмилою Василівною та Грицьком Халимоненком у Піцунді в середині 1980-х років при обговоренні проблеми взаємозв’язків грузинської літератури з іншими національними літературами тодішнього СРСР в рамках діяльності Ради літературних зв’язків та художнього перекладу при Спілці письменників Грузії. Пригадую, з приводу виступу Халимоненка, виголошеному грузинською мовою, дружина критика Зази Абзіанідзе Олеся сказала мені на вухо: “Дуже сильний акцент, але жодної помилки”. Грузинознавчі статті книжки “Українська компаратив істика : концептуальн і проекції” охоплюють моделі порівняльних Слово і Час. 2010 • №11 101 с т у д і й , п р о бл е м и х у д о ж н ь о г о перекладу, зокрема виявлення творчої індивідуальності перекладача. Розвідки ці засвідчують широку обізнаність авторки з теоретичною думкою в галузі компаративістики, зокрема, в Україні та Грузії. Авторка вводить читачів у лабораторію українських та грузинських перекладачів : пошуку еквівалентів віршових розмірів, передачі національних реалій та образних структур, втрат і компенсацій у практиці перекладання. Український вимір поступово переростає у процесі дослідження в багатовимірність, монолог включається в полілог, творячи в сукупності панорамну картину живого, багатовекторного простору сучасної компаративістичної науки. Отримано 23.09.2010 р. Микола Ільницький м. Львів ІВАН ФРАНКО В РУМУНІЇ Ювілейний симпозіум. Іван Франко (1856–1916). 150 років від дня народження. – Бухарест: Вид-во “RCR Editorial”, 2008. – 273 с. Сьогодн і франкознавча наука в Україн і сягає нового етапу свого розвитку. Виходять монографії (А. Білої, Б. Бунчука, В. Гнатюка, Т. Гундорової, В. Корнійчука, М. Легкого, Б. Тихолоза, Н. Тихолоз, М. Ткачука, М. Челецької, Р. Чопика, А. Швець та ін.), присвячені вивченню творчості Івана Франка. У провідних літературознавчих журналах (“Слово і Час”, “Дзвін”, “Дивослово”, “Укра їнське л ітературознавство ” ) з’являються численні праці, у яких не лише здійснюється нова інтерпретація Франкових текст ів , а й робляться спроби заглибитися у світоглядний феномен Франка -людини , Франка - філософа… Наслідком масштабних наукових заходів, приурочених до 150- річчя від дня народження Івана Франка, стало видання в Україні збірників статей , присвячених проблемам франкознавства, посібників із вивчення творчості митця. Франкова спадщина стає епіцентром наукових пошуків і дослідників поза межами України (І. Бетко (Польща), М . Ласло -Куцюк (Румунія ) та ін . ) , зокрема , посилюються румунсько - українські франкознавчі зв’язки. У цьому зв’язку збірник “Ювілейний симпозіум. Іван Франко (1856–1916). 150 років від дня народження”, надрукований у Бухаресті 2008 року за фінансового сприяння Союзу українців Румунії , заслуговує на особливу увагу. Це видання містить матеріали першого румунсько- українського франківського симпозіуму, який пройшов 8–9 грудня 2006 року в залі вченої ради Факультету іноземних мов та л ітератур Бухарестського університету. Ініціаторами проведення к он гресу вист упили Міжнародна асоціація франкознавців, яка працює у Львові, кафедра слов’янських мов Бухарестського університету, Асоціація славістів Румунії і, що приємно, Союз українців Румунії (бо ж, наприклад, у Варшаві організацією Франкового юв і л ею з а ймавс я Варшавс ь к и й університет, але не громада українців). Роль організатора симпозіуму взяла на себе Ярослава Колотило – радник Мін і с терс тва к ульт ури і к ульт і в Румунії. Збірник охоплює матеріали доповідачів симпозіуму й вирізняється оригінальною композицією. Варто звернути увагу на деякі його особливості як фахового новаторського видання . Передусім це перший двомовний румунсько - український збірник. Ідеться не лише про те , що в ньому є румунські і ,

Ähnliche Einträge