Маловідомі матеріали фондів Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського, що до історичного портрету гетьмана І.Мазепи (XVII–XVIIIст.)

У статті розглядаються перспективи дослідження польськомовного фонду Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського, зокрема, праць польських істориків, що до історичної біографії гетьмана Івана Мазепи....

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2009
Автор:	Якубова, Т.А.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури 2009
Теми:	Пам’яткознавство в документах
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/14281
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Маловідомі матеріали фондів Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського, що до історичного портрету гетьмана І.Мазепи (XVII–XVIIIст.) / Т.А. Якубова // Праці Центру пам’яткознавства: Зб. наук. пр. — 2009. — Вип. 16. — С. 165-176. — Бібліогр.: 26 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-14281
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-142812010-12-18T12:02:55Z Маловідомі матеріали фондів Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського, що до історичного портрету гетьмана І.Мазепи (XVII–XVIIIст.) Якубова, Т.А. Пам’яткознавство в документах У статті розглядаються перспективи дослідження польськомовного фонду Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського, зокрема, праць польських істориків, що до історичної біографії гетьмана Івана Мазепи. В статье рассматриваются перспективы исследования польськоязычного фонда Национальной библиотеки Украины им. В.И. Вернадского, в частности трудов польских историков, применимых к исторической биографии гетмана Ивана Мазепы. The article deals the process of scientific discovery Polish book of Volodymyr Vernadski National Library of Ukraine (works of the Polish historians in particular) – to be use in researching biography of the Ukrainian hetman Ivan Mazepa. 2009 Article Маловідомі матеріали фондів Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського, що до історичного портрету гетьмана І.Мазепи (XVII–XVIIIст.) / Т.А. Якубова // Праці Центру пам’яткознавства: Зб. наук. пр. — 2009. — Вип. 16. — С. 165-176. — Бібліогр.: 26 назв. — укр. 966-531-142-5 2078-0133 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/14281 uk Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Пам’яткознавство в документах Пам’яткознавство в документах
spellingShingle	Пам’яткознавство в документах Пам’яткознавство в документах Якубова, Т.А. Маловідомі матеріали фондів Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського, що до історичного портрету гетьмана І.Мазепи (XVII–XVIIIст.)
description	У статті розглядаються перспективи дослідження польськомовного фонду Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського, зокрема, праць польських істориків, що до історичної біографії гетьмана Івана Мазепи.
format	Article
author	Якубова, Т.А.
author_facet	Якубова, Т.А.
author_sort	Якубова, Т.А.
title	Маловідомі матеріали фондів Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського, що до історичного портрету гетьмана І.Мазепи (XVII–XVIIIст.)
title_short	Маловідомі матеріали фондів Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського, що до історичного портрету гетьмана І.Мазепи (XVII–XVIIIст.)
title_full	Маловідомі матеріали фондів Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського, що до історичного портрету гетьмана І.Мазепи (XVII–XVIIIст.)
title_fullStr	Маловідомі матеріали фондів Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського, що до історичного портрету гетьмана І.Мазепи (XVII–XVIIIст.)
title_full_unstemmed	Маловідомі матеріали фондів Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського, що до історичного портрету гетьмана І.Мазепи (XVII–XVIIIст.)
title_sort	маловідомі матеріали фондів національної бібліотеки україни імені в.і. вернадського, що до історичного портрету гетьмана і.мазепи (xvii–xviiiст.)
publisher	Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури
publishDate	2009
topic_facet	Пам’яткознавство в документах
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/14281
citation_txt	Маловідомі матеріали фондів Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського, що до історичного портрету гетьмана І.Мазепи (XVII–XVIIIст.) / Т.А. Якубова // Праці Центру пам’яткознавства: Зб. наук. пр. — 2009. — Вип. 16. — С. 165-176. — Бібліогр.: 26 назв. — укр.
work_keys_str_mv	AT âkubovata malovídomímateríalifondívnacíonalʹnoíbíblíotekiukraíniímenívívernadsʹkogoŝodoístoričnogoportretugetʹmanaímazepixviixviiist
first_indexed	2025-07-02T16:00:36Z
last_indexed	2025-07-02T16:00:36Z
_version_	1836551542215278592
fulltext	165 Т.А. ЯКУБОВА Маловідомі матеріали фондів Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського, що до історичного портрету гетьмана І.Мазепи (XVII–XVIIIст.) У статті розглядаються перспективи дослідження польськомовного фонду Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського, зокрема, праць польських істориків, що до історичної біографії гетьмана Івана Мазепи. Ім’я гетьмана І. Мазепи нерозривно пов’язане з Гетьманщиною (1687– 1708), найбільш яскравим та суперечливим періодом національної історії. Цей період, на жаль, продовжує залишатися в масовій свідомості “укра- їнською Троєю”, яка чекає нових наукових пошуків і популяризації в науковій літературі . Наукові дослідження унікальності “мазепиної доби”, яка залишила яскравий слід в історії України [1], залишаються актуальни- ми й донині. Історіографічні та рукописні фонди Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського (далі – НБУВ) дозволяють дослідити мало- відомі історичні факти, які доповнюють і збагачують історичний портрет одного з найталановитіших українських гетьманів. Історичні джерела та література польськомовного фонду НБУВ надають можливість багатогранно висвітити маловідомі факти з біографії українського гетьмана та скласти уяву про складний період існування української держави. Гетьманщина як автономна держава у складі Московії впродовж 1687–1708 років. зазнала досить значних реформувань. Відбулося розширення її кордонів, збільшення кількості війська, зміцнення органів управління, закріплення за козацькою старшиною великих земельних територій, налагодження гнучкої форми стягнення зборів і податків [2]. Необхідно зазначити адміністративний хист гетьмана, якій незважаючи, навіть, на неврожайні роки, спромігся зберег- ти належний рівень боєздатності козацьких формувань в Україні. Про це страшне лихоліття у Лівобережній Україні – “голодування 1698–1699 років” згадує І. Крип’якевич. (В Інституті рукопису НБУВ зберігається оригінал його статті “Голод на Україні XVII – XVIII ст.” [3]). Він, зокрема, зазначає, що Самійло Величко у своєму “Літопису” під 1698 роком згадував: “Літо буле сухе. А затим був великий неврожай земних плодів. Потім наступила дорожнеча хліба. А за него почався зараз і голод між народом посполитим, котрий тиснув людей бідних цілий рік”. У іншому джерелі – Літопису Павла Полуботка – під 1699 р. записано більш лаконічніше: “Голодний був рік” У західноєвропейських джерелах, зокрема, реляціях дипломатів і часо- писах, відобразилася участь українських козаків у походах російської армії на Крим у 1687 та 1689 роках. Інтерес до цих походів на Заході, особливо в Австрії, Німеччині, підігрівався тим, що австрійський імператор Леопольд II після перемоги над турками під Віднем 1683 р. організує Святу Лігу, чергову 166 антитурецьку коаліцію, до якої ввійшла й Росія разом із залежною від неї Гетьманщиною. Найбільше про кримські походи та участь у них українських козаків писали німецькі й австрійські газети; говорилося в них і про переоб- рання козацького гетьмана під час першого походу, усунення та засудження І. Самойловича й обрання І. Мазепи. Найбільш докладно інформував про ці події “Thetrum Europeum”. Про козацькі походи й участь у них козаків писала також англійська преса, зокрема, урядове видання “London Gazette”. Північна війна між Швецією та Росією мала певне відношення до німецьких держав. Від результатів її завершення багато що залежало в самій Німеччині. Звідси – посилений інтерес до всього, пов’язаного з цією війною, зокрема, до українських козаків і особи І. Мазепи. Про них багато писали такі німецькі часописи як “Historische Remarques”, ляйпцігська “Die europäische Fama”. Так, у тижневику “Historische Remarques” у 1703 р. з’явилася доклад- на біографія І. Мазепи, автор якої виявив добру обізнаність із життєвим шляхом гетьмана, його родинними справами тощо. За рік не менш ґрунтовну й прихильну біографію І. Мазепи вмістив часопис “Die europäische Fama”, супроводивши її портретом гетьмана – гравюрою з якої пізніше скористався Енгель для своєї “Історії України та українських козаків”. Німецькій пресі у висвітлені українських справ властиві більша залежність від політич- ної кон’юнктури, що з особливою виразністю проявилося в ставленні до особи І. Мазепи. Якщо до 1709 р. це ставлення було прихильним, то після Полтавської битви тон німецької преси змінився. Гетьмана почали називати “зрадником” – звичайно озираючись на переможця Петра I, з яким тепер необхідно було рахуватися. Значну увагу цим подіям приділяла й преса інших країн Західної Європи: англійська, голландська, французька, італійська. Щоправда, якість її інформації поступалася тій, що давали німецькі часописи, – нерідко це були передруки з останніх; уміщалося чимало неперевірених відомостей, чуток, що не підтверджувалися. Але є в цій інформації і певна перевага – відсутність згадуваної залежності від політичної кон’юнктури, відносна незалежність суджень і більша об’єктивність у трактуванні драматичних подій 1708–1709 років, зокрема дій І. Мазепи. Багато відомостей про події в Україні вміщувала також французька преса, зокрема, “Gazette de France”. Її матеріали стосовно України XVIII ст. ще на початку 20–х років ХХ ст. були зібрані й висвітлені Ільком Борщаком [4]. Слід зазначити, що французька преса не виявляла прихильність до Петра I та його дій на Україні, засуджуючи його жорстокість після пере- ходу І. Мазепи на бік шведів. Так, згадана “Gazette de France” писала після Полтавської битви, що “страшний цар жадає крові України”. Як уже не раз указували українські дослідники, з тогочасних західних джерел вимальо- вується досить привабливий образ І. Мазепи як людини високоосвіченої й інтелігентної, зовсім не авантюриста, навпаки – врівноваженого правителя, доброго дипломата, патріота, якого сувора необхідність штовхнула на ризи- кований крок до союзу зі Швецією. Особливий інтерес становить “Історія 167 Карла XII”, в якій один із розділів присвячений подіям в Україні 1708–1709 років [5]. У своєму описові України Вольтер спирався на західні, зокрема, й на французькі джерела, які відобразили сумнозвісну Руїну української землі. Звідси поширеність у тогочасній Європі уявлень про Україну як багату й родючу, але водночас сплюндровану країну. В описі Вольтер отримував усну інформацію про Україну та І. Мазепу від людей, які підтримували зв’язки з гетьманом Пилипом Орликом – барона Фабріза; аристократа Мезона, що мав зв’язки з сином гетьмана – Григорієм Орликом. Слід сказати, що дії І. Мазепи, його союз із Карлом XII Вольтер трактує як протидію політиці Петра I в Україні. Але слід зазначити також, що підхід Вольтера до істо- рії України значно змінився в більш пізнішій праці “Історія Росії за Петра Великого” (1763). Ця праця була написана на замовлення королівського уряду і не мала успіху ні у Франції, не за її межами. Тут І. Мазепа характе- ризується як “зрадник”, виправдовуються репресії Петра I в Україні після Полтавської катастрофи [6]. Безперечно, не дивлячись на тогочасні політичні впливи на світогляд французького філософа, можна твердити, що Вольтер тверезо й виважено вважає І. Мазепу унікальною історичною особистістю, що досягла духо- вних висот. Не дивно, що постать І. Мазепи наштовхнула Вольтера на певні філософські роздуми над історичною долею України, Росії, Європи. Один із сучасних дослідників творчості М. Бердяєва філософ В.П. Візін говорить, що “думка того, хто філософствує, рухається не як машинний механізм чи схематизм, а як вишуканість смаку, як безпомилковість почуття, як вишу- каність погляду” [7]. Користуючись термінологією російського філософа М. Бердяєва, можна стверджувати, що І. Мазепа мав своє внутрішнє слово. До цього внутрішнього слова неможливо прийти ззовні, від нього можна лише вийти, оскільки саме воно отримане не в горизонтальному діалозі, а в діалозі вертикальному – діалозі з Істиною [8]. За теорією філософа І. Пригожина, І. Мазепу можна зарахувати до значимих фігур в історії України, яка не лише “відтворювала наявне буття та духовно творила “уявні світи”, але й активно перетворювала “недосконалу” з його точки зору реальність на більш “прийня- тий” для нього “світ людини” [9]. Наявність певних історичних міфів щодо постаті гетьмана І. Мазепи, можливо, ще раз підкреслює неординарність і суперечливість особи гетьмана. (За характеристикою Г. Гегеля, міф є виявлен- ня “безсилля думки, котра ще не вміє утвердитися самостійно”). У добу гетьмана І. Мазепи в Україні наприкінці XVII ст. продовжувала- ся реалізовуватися політична концепцію Російської імперії “під високу руку” [10]. В цей історичний період серед представників козацької еліти панує інша політична ідея – про козацькі вольності й права у поєднанні з сильною вла- дою російського царя. Влада І. Мазепи в Гетьманщині поєднувала козацькі демократичні традиції та гетьманський авторитаризм, який мав тяжіння під “високу руку”. Привабливість цієї форми гетьманського правління була в стабільності гетьманської влади, яка значною мірою окреслювалася діями “сильної руки гетьмана”, близького за своїм вихованням і освітою до євро- пейських культурних традицій. 168 Польська історична література також приділила помітну увагу постаті І. Мазепи, надаючи певні оцінки його діяльності в різний період його істо- ричної біографії. Гетьман був яскравим і неординарним політичним діячем, людиною з широким колом особистих талантів. Можна зупинитися на осо- бливостях військового таланту гетьмана, опоетизованого польською літе- ратурою. В польськомовному фонді НБУВ зберігаються “Листи” Юліуша Словацького [11]. Трагедія в п’яти актах “Мазепа”, яка надрукована в цій збірці серед інших п’єс, надає певні риси характеру гетьмана в літературній обробці. Автор трагедії підкреслює погляд гетьмана на лицарську та козаць- ку гідність. Діалог ротмістра Збігнева та І. Мазепи представлений вільною розмовою двох досвідчених воїнів , у якій гетьман розмірковує над кращими душевними якостями військових людей на службі короля. На думку гетьма- на, в покірності духу є привабливість воїна: кожен своєму гонору повинен бути сторожем. Характер лицар повинен мати розторопний, серце мати палке мов вогонь, та зимове як лід обличчя. Лицар до гроба має пронести таємницю друга, братерство, приязнь воїнів один до одного. Вузлом слів воїн має заспокоїти гнів і поєдинок. Можливо припустити, що шляхетні погляди на лицарську та козацьку справу І. Мазепа отримує під час перебування при дворі польського короля. У згаданому польськомовному фонді НБУВ зберігаються “Памятники Яна Хризостома з Гославіч Паска” [12], де автор описує перебування І. Мазепи при дворі польського короля в 1662 р. Книга Яна Хризостома, якій брав участь у війнах XVII ст., є мемуарами шляхтича, рукопис оригіналу котрих зберігався у середині XIX ст. в Імператорській публічній бібліотеці (Санкт-Петербург). Шляхтич Ян Хризостом народився приблизно у 1630–1636 роках у Равському воєводстві. Вивчав науки в єзуїт- ських школах. Цей шляхтич був відомою персоною при королівських дворах Яна Казимира та Яна III. Наділений талантом світського тонкого гумору, він був улюбленцем польського вищого світу, виконував різні публічні справи королів. Монархи полюбляли його за веселий характер мужнього воїна. Ян Хризостом одружився у 1667 р. на багатій удові Ганні Ласка. В 1672 р. разом із воєводою Краківським ходив у походи проти орди, яка стояла проти міста Комарни, приймав участь у військових діях проти Османської імперії. В розділі його книги “Rok 1662” надрукований лист Павла Сапехі, воєводи Віленського та гетьмана Великого князівства Литовського до польського короля про експедицію до Нарви. Тут повідомляється, що в 1662 р. король Ян Казимир виїжджає до Варшави, і – крім історичної інформації про вій- ськовий похід – у листі містяться відомості про перебування І. Мазепи в Польщі. Про майбутнього гетьмана розповідають розділи: “Цікава зустріч автора в передпокоях короля з Мазепою нобілітованим козаком,” “Любовна пристрасть того ж Мазепи нобілітованого, а разом і дворянина королівсько- го, до пані Фальбовської.” В 1662 р. І. Мазепа знову приїжджає до двору польського короля “переспросити про шабельників гродненських”. На жаль, військова кар’єра майбутнього гетьмана не склалася в Польщі повною мірою. Придворне оточення короля не сприймало І. Мазепу як “колегу при дворі”, 169 називаючи його “паном єсаулом” і не надаючи йому значних військових повноважень. Автор документу стверджував, що І. Мазепа інколи вдавався “до речей фальшивих”, про що відкрито говорив польський король [13]. В документі зазначається, що в 1662 р. І. Мазепа вийшов із покоїв польського короля ледве не плачучи, тому що отримав поразку. Польський король не прийняв його, хоча за І. Мазепу просили автор мемуарів і королівський біс- куп. У 1663 р. І. Мазепа “з конфузом виїхав із Польщі”. Причиною цих подій був конфлікт І. Мазепи з паном Фальбовським. На Волині І. Мазепа мав вій- Мазепи з паном Фальбовським. На Волині І. Мазепа мав вій-Мазепи з паном Фальбовським. На Волині І. Мазепа мав вій- Мазепа мав вій-Мазепа мав вій- сько в сусідстві зі шляхтичем Фальбовським. За відсутності Фальбовського І. Мазепа перебуває в його замку, де триває його роман із пані Фальбовською. Перебування І. Мазепи в замку помітили слуги польського шляхтича, які приносили йому військові карти. Розгніваний пан Фальбовський захопив І. Мазепу та промовив до нього: ”Вибирай смерть”. Прив’язавши оголеного І. Мазепу до коня, пан Фальбовський зробив декілька пострілів над ним. А повернувшись додому, шляхтич, навіть, забив вікно, через яке І. Мазепа про- никав у замок. І. Мазепу Фальбовський відпустив, можливо, взявши з нього слово, що майбутній гетьман залишить Польщу. Після цих подій невідо- мим поетом були складені вірші, в яких говорилося, що король нобілітував І. Мазепу на шляхетство, а пан Фальбовський посвятив його в лицарі. Cudzołóstwo i szalbierskie fochy! Widzisz Mazepa, jak to handel płochy Szpetnie łgać i kraść zostawszy szlachcicem. Nie smaczna to rzecz, cudze wracać licem. Na szlachectwo cię król nobilitował, Na rycerstwo zaś Falbowski pasował. Після 1663 р. І. Мазепа опиняється у Франції, де – за словами Пасека – вивчає мови та науки, здобуваючи європейську освіту. Дослідниця Т.Г. Таїрова-Яковлєва в монографії “Мазепа” (2007) зазначає, що роман із пані Фальбовською трапився до того часу, коли І. Мазепа поступив на службу до польського короля. Авторка відстоює власну точку зору про те, що мемуарами Пасек “відплачував” за конфлікт із гетьманом. Історик зазначає, що ще декіль- ка років після 1662 р. І. Мазепа виконував різні доручення польського короля. Можливо припустити, що саме європейській рівень освіти і вихо- вання І. Мазепи приваблювали Петра I, якій хотів привести, за висловом А. Міцкевича “народ російський до життя та звичаїв європейських”. В польськомовному фонді НБУВ зберігається праця А. Міцкевича “Література слов’янська” (1865) [14]. Курс лекцій зі слов’янської літера-” (1865) [14]. Курс лекцій зі слов’янської літера- (1865) [14]. Курс лекцій зі слов’янської літера- тури був викладений польським поетом в Колегіумі французькому в 1841– 1842 роках. А. Міцкевич описує в літературних лекціях епоху Петра I, тому праці польського літератора будуть цікаві не лише мовознавцям, але й істо- рикам, джерелознавцям, які класифікують праці А. Міцкевича як унікальні історичні джерела з історії України та Росії періоду Гетьманщини. Класик польської літератури у своїх лекціях зазначає, що Петро I провів реформу 170 в армії, під час якої вводяться посади генералів, офіцерів, створюється вій- ськова та цивільна ієрархія. Проте, армія Петра I відрізнялася від армій країн Європи. Якщо в Європі армія складалась з лицарів і жовнірів, то в Росії вій- ськові формування стрільців і дітей боярських поступово змінювали багато- національні формування, які складалися з росіян, фінів, українців, німців. Багатонаціональний склад російської армії, до якої почали входити полки українського козацтва, надавав перевагу армії Петра I перед польською військовою системою. Військовий досвід гетьмана І.Мазепи був украй необхідним Петрові в період військового реформування. Поява рекрутів у XVIII ст. закріпила в російській армії традиції самодержавної деспотії. Адам Міцкевич вважає, що саме реформована російська армія дала витоки класичній російській літературі та публічній мові у XVIII–XIX ст. Польща XVII–XVIII ст. наближається до європейських політично-культурних тради- цій. Двір Августа II перейняв звичаї двора Людовика XIV, за якими театр, опера, обіди для шляхти, написання портретів придворними художниками стають європейськими ознаками польського аристократичного етикету. Правотворення в Польщі цього часу стає манією епохи. Елементи європеї- зації також приходять у Росію в XVIII ст. Але на відміну від Європи в Росії стверджується державний апарат, який стає виключно елементом самодер- жавної влади, яка не дотримується європейської правової системи. В Росії і холоп, і дворянин залишається рабом і підданим государя. В російську ментальність міцно входить теза, що людина в імперії є лише гвинтиком державної системи, а особистість людини є “ніким і нічим”. Ймовірно, що східно-деспотична форма правління в Російській імперії за Петра I до кінця не сприймалася європейським складом душі І. Мазепи. Гетьман розумів, що Україна зі своїми козацько-демократичними традиціями, військово- культурною спадщиною багато в чому відрізняється від Росії. Козацька унікальна культура, яка декілька століть відчувала на собі західні та східні впливи, наближаючись за історичними обставинами до Європи, була тією відмінною особливістю, яка відмежовувала Україну від деспотичної систе- ми влади Російської імперії в XVII–XVIII ст. У польськомовному фонді НБУВ зберігається історичний роман швед- ського письменника Карла Корвела “Мазепа” (1834), перекладений поль- ською мовою Тадеушем Бутчарином. Автор зазначає про посилення авто- ритаризму гетьмана І. Мазепи після заслання С. Палія до Сибіру. Скарби С. Палія відійшли до володінь І. Мазепи. Гетьман Задніпровської України Самусь, приятель С. Палія, добровільно зложив з себе гетьманські обов’язки. Отаман кошовий Запорозької Січі К. Гордієнко став послушним волі геть- мана Малоросії. І. Мазепа досягнув того, до чого довго прагнув. Нарешті, він оволодів цілою Малоросією й Україною. Автор зазначає, що під час Північної війни в Україні знайшли відгук голослівні маніфести Швеції проти російського царя. Петро І, готуючись до опору шведам, наполягав на вислан- ні малоросійських полків до війська. Ці наміри російського монарха йшли всупереч планам І.Мазепи. Гетьман зібрав на Україні продуктові припаси та кращі українські полки, щоб бути разом зі шведським монархом. З метою 171 заспокоєння російського царя, доказу про свою вірність І.Мазепа посилав йому коней на потребу війська і благав не позбавляти Україну оборони, говорив про небезпеку від старшини, яка начебто мала неприязнь до Росії. Різні відомості стосовно України І. Мазепа доносив царським міністрам: Меншикову, Головкіну, Шафірову. Гетьман розраховував на те, що пере- конаний його доводами російський цар доручить йому оборону України та покладе на нього відповідальність за внутрішній спокій у Гетьманщині [15]. Наприкінці XVII ст. Запорізька Cіч перетворюється на своєрідну легальну соціальну опозицію гетьманській владі. Сюди стікаються незадо- волені політикою гетьманів І. Самойловича та І. Мазепи. За гетьманування останнього, який зумів високо поставити авторитет гетьманської влади, запорожці стали більш слухняними [16]. І. Мазепа завдяки тісному контак- ту з С. Палієм вивчив особливості “Великого кордону” з військової точки зору, а також особливості проведення козацьких воєнних операцій щодо турецьких фортець Причорномор’я. Саме вдало реалізоване у військовому сенсі питання “гетьман І. Мазепа та турецько-татарське прикордоння” нада- ло можливість гетьману проявити себе в антиосманській політиці Росії й укласти союз зі шведами. Як указує сучасний історик Володимир Кривошея, джерела свідчать, що з І. Мазепою пішло до шведів близько 1200 чоловік (1000 комонників і сердюків і 200 козаків). Чисельність війська, яке пішло з гетьманом І.Мазепою за підрахунками історика становила 12 козацьких полків. За І. Мазепою пішли представники 34 козацько-старшинських родин [17]. О. Оглоблин вважає, що “можна прийняти цифру коло 3000 як най- більш імовірну” як вимір чисельності козацтва, яке пішло з гетьманом [18]. Польськомовний фонд НБУВ надає історичні джерела та літературу, в яких містяться різні оцінки військовим подіям під фортецею Очаків, де брав участь І. Мазепа в 1709 р. “Пам’ятники Кристофа Завіши” – воєводи мінського (в 1666–1721 роках) (1862) є його мемуарами, в яких автор описує стосунки Карла XII та гетьмана І. Мазепи під час відступу від Полтави до Очакова у 1709 р. В главі “Р[ok] 1709” автор зазначає, що король програв баталію під Полтавою в Україні, залишившись з декількома сотнями кін- ного війська, з І. Мазепою, гетьманом запорозьким, і незначною кількістю генералів. Шведський король з І. Мазепою пішов через прикордонні очаків- ські степи до Бендер, оточений малою купкою людей. Князь О. Меншиков із 30 тис. воїнів переслідував Левенгаупта й нагнав його аж біля Дніпра. Тривалий час до Полтавської битви шведи шанували Карла XII. Європа визнавала цю славу та прославляння як наслідок військових перемог шве- дів. Єдина легковажна битва під Полтавою, на думку автора “Пам’ятників”, згладила ім’я Карла XII перед іншими монархами [19]. Польський історик Доміціян Мечковський у праці “Образи історичні з часів Станіслава Ліщинського” (“Obrazy historyczne”) (1861) описує перебу- вання Карла XII під фортецею Очаків у 1709 р. Цім історичним подіям при- свячена глава “Відносини Карла XII та Станіслава Лещинського з Портою Отоманською під час їх перебування в Бендерах. Дипломатія султанів та візирів”. Після битви під Полтавою шведський король і український геть- 172 ман ступили на малий човен, аби переплисти через Дніпро. На інших чов- нах переправлялися Дніпром канцлер Мюллер (Műller), генерал-ад’ютант Понятовський (Poniatowski) та кілька сотень військових. Три сотні вершни- ків королівської гвардії та до тисячі поляків на конях перепливали Дніпро. За Дніпром Карл XII пересів на легку повозку разом із генерал-майором Харчем (Harch), який на полі битви отримав тяжкі поранення. Військовий загін із жовнірів і піхотинців йшов степом услід за королем. Через 5 днів військо Карла XII досягло Південного Бугу. Король мав бажання пере- правитись через Буг до фортеці Очаків. Паша в Очакові не бажав пускати шведів до фортеці без попереднього донесення до сераскір-баші в Бендерах. Шведський посланець привіз наказ від сераскира, щоб турки належну честь оказували королю, який у залишався приязні з Портою. Управителі турець- ких військово-адміністративних округів мали були в кожному місці, де зупинявся шведський король, на його прохання доставляти необхідні речі та провіант. Карл XII і гетьман І. Мазепа були прийняті в фортеці Очаків, за думкою Д. Мечковського, 12 липня 1709 р. Ледве пройшла година після переправи Карла XII , як шеститисячний загін росіян напав на шведів біля р. Південний Буг, багатьох забравши у полон. Очаківський паша просив із покірністю пробачення за затримку в переправі військ Карла XII на проти- лежній стороні Бугу. Король з суворістю розмовляв із очаківським пашею – як зі своїм слугою. Але потім великодушно вирішив не звинувачувати його перед султаном. Бендерський сераскір за побажаннями короля вислав різних продовольчих припасів і надав загін воїнів для супроводу з почестями [20]. Про перебування гетьмана та шведського короля біля фортеці Очаків у 1709 р. розповідає також праця польського історика Єзефа Шуйського “Творіння” (“Dzieła”) (1889). Автор зазначає, що в останній хвилі видала себе зрада І. Мазепи. В листопаді 1709 р. зі шведами з України пішло 9 тис. чоло- вік. Страшна та сувора зима примусила їх до подальшого маршу. Зголодніла армія шведів у квітні 1709 р. зупинилася під Полтавою. Лише продовольчі магазини змогли б урятувати цю армію. Допомогу Полтаві проводив Петро I. Велика битва під Полтавою трапилася 8 липня 1709 р., в якій Карл XII отримав поразку та перший раз залишився зламаним. За словами історика, війська, яким вдалося врятуватися, пішли за Дніпро. Завдяки порадам і керівництву Станіслава Понятовського Карл XII знайшов порятунок у паші Очакова. У кривавій битві під Полтавою Швеція втратила своє першорядне значення. Польща та козаччина втратили останній шанс зупинити північного сусіда. І. Мазепа помирав засмучений тому, що його політичні амбіції та плани фортуна історії після Полтави жорстоко відхилила [22]. Сучасна українська дослідниця Олена Даниліна в статті “Доба україн- ського відродження (до 320-річчя обрання на гетьманство Івана Мазепи)” (2007) вважає, що І. Мазепа прийшов до влади у нелегкі для України часи, коли після смерті Богдана Хмельницького здобутки Національно-визвольної війни були зведені нанівець через “нездатність українців об’єднатися для досягнення спільної мети”. Прагнення до звільнення України побачили в діях І. Мазепи М. Драгоманов і М. Грушевський. Навіть М. Костомаров, 173 не дивлячись на негативне ставлення до особи І. Мазепи, визнавав його винятковість: “Мазепа как историческая личность, во многих отношениях представляет собой замечательный, выдающийся из ряда тип своего време- ни и того общества, в котором он воспитывался и действовал политически” [23]. Сучасна російська дослідниця Т. Таїрова-Яковлєва в уже згадуваній праці “Мазепа”, визнає, що в сучасній Російській історіографії настав час відмовитися від штампів щодо І. Мазепи. Автор вважає, що гетьмана слід розглядати не лише як зрадника, але й розуміти причини переходу до Карла XII. Головною причиною переходу гетьмана до шведів історик вважає плани Росії щодо ліквідації Гетьманщини, розбудові якої гетьман віддав 20 років праці. Карл XII за порадами І. Мазепи відправляє посланника до очаків- ського паші, з яким у І. Мазепи були давні зв’язки. Паша допоміг військам переправитися через Південний Буг. 23 липня 1709 р. сераскер-паша прислав запрошення Карлові ХІІ до Бендер [24]. Дослідження історичної постаті гетьмана І. Мазепи й досі залиша- ються актуальними. На жаль, повноцінні дослідження “мазепиної доби” в Радянській Україні були неможливими з низки історичних причин. Сучасний український історик О. Кондратенко в дисертаційному дослідженні “Архівні фонди НАН України як джерело з вивчення розвитку української академічної історичної науки (1944–1956)” (2008) за підсумками джерелознавчого аналі- зу документів директивного характеру вищих партійно-радянських органів установив ключові моменти ідеологічного впливу держави на історичну науку впродовж повоєнної десятирічки. Зокрема, дослідник указує, що у цей період відбулося поновлення та різке посилення ідеологічного диктату партійно-радянських органів на українську історичну науку, насамперед на академічну, задля остаточного її одержавлення й перетворення на допоміж- ній засіб у ствердженні комуністичної ідеології. Починаючи з 1947 р. після постанови ЦК КП(б)У від 29 серпня 1947 р. “Про політичні помилки та неза- довільну роботу Інституту історії України АН УРСР” відбулося остаточне згортання досліджень з історії України як самостійного напрямку. Наукова робота академічних установ історичного профілю концентрувалася на вико- нанні тем із підготовки наукових праць з історії суспільних і політичних рухів. Про спільне походження трьох братніх слов’янських народів, утво- рення СРСР тощо. У більшості історичних досліджень переважала тематика винятково важливого для радянської пропаганди значення: возз’єднання українського та російського народів, приєднання Західної України до УРСР, визначальна роль Жовтневої революції у розвитку України тощо. Відтак, вивчення вітчизняної історії проводилося лише у контексті тематики загаль- ної історії СРСР [25]. Активізація наукових досліджені “мазепиної доби” в Україні починається лише в 1990–х роках XX ст.. Нова хвиля історичних біографічних досліджень цього періоду існування Гетьманщини почалася на початку XXI ст. – як у вітчизняній, так і в західній україніці. Доба геть- манування І. Мазепи, між іншим, знайшла своє відображення і в документах Інституту рукопису НБУВ. Тут зберігаються рукописні копії документів останньої третини ХVІІ – початку ХVІІІ ст., які надають уяву про стосунки 174 Підгетьманської України з Московською (Російською) державою, гетьма- на І. Мазепи з московським урядом у 90–х роках XVII ст.: “Укази царя до І.Мазепи та кошового отамана (січень 1692р.)” та “Малоросийские дела 1689–1681 г. Расходы денежной казны, употребление в Приказе Малыя России посланцам” [26]. Наприклад, в указі царя (січень 1792 р.) до гетьмана І. Мазепи російський цар просив, аби козаки на Січі “отдавали ему гетману послушание в воинских делах и имели с ним совет” – як і за старою військо- вою традицією низове військо було у попередніх гетьманів “в послушании”. “Малоросийские дела 1689–1691 г.’’ зберігають рукописні копії докумен- ту “Расходы денежной казны, употребленные в Приказе Малыя России на дачу жалования приходским гетманским и запорожзким посланцам’’. У документі зазнається, що грошове жалування надавалося таким посланцям з України від гетьмана, як вищі духовні особи та Генеральному бунчужному. Аналіз документів свідчить, що українська полкова старшина регулярно отримувало грошову дотацію за військову службу на стороні московського царя – в такий спосіб Москва утримувала військову рівновагу сил зі сторони турецько-татарського прикордоння. Відтак, документи Інституту рукопису НБУВ демонструють процес колаборації в Україні у XVII ст., коли козацька полкова старшина, зберігаючи шляхетні традиції військової справи, виявляла бажання співпраці з московським урядом. Загалом, документи Інституту рукопису НБУВ, історична література польськомовного фонду НБУВ надають певну перспективу подальших істо- ричних досліджень складних відносин, які існували між турецько-татарським прикордонням України та Гетьманщиною у XVII ст. Доба гетьмана І. Мазепи залишає й донині пласт недослідженої історі- ографічної літератури та джерел, зокрема, у фондах Національної бібліотеки ім. В.І. Вернадського. За словами польського історик І.Німцевича справжня історична пісня та ґрунтовна національна історіографія як ознаки культури нації створюються народом сильним, закоханим у рідну землю. Тому є сподівання, що ство- рення повноцінної історіографії біографії постаті гетьмана І.Мазепи та його доби в історії України слід чекати від нових хвиль духовного відродження української держави в XXI ст. 1. Мицик. Ю. Іван Мазепа. – К., 2007. – 72 с. – (Серія “Великі українці”). 2. Павленко С.О. Оточення гетьмана Мазепи: соратникик та прибічники – К.: Вид. Дім “КМ Академія’’, 2004. – 602 с. 3. Інститут рукопису Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського (далі – ІР НБУВ), ф. X, од.зб. 17588. – арк. 9 (документ із фонду АН УРСР – оригінал статті Івана Крип’якевича “Голод на Україні XV–XVII в.”, підготовленої до друку в журналі “Україна”). 4. Борщак І., Мартель Р. Іван Мазепа: життя і пориви великого гетьмана – К.: Свенас, 1991. – 136с.; Борщак І. Мазепа. Людина й історичний діяч // Записки Наукового товариства імені Т. Шевченка. – 1933. – Т. 152. – С.24, 28–29. 5. Voltaire. Oeuvres complètes de Voltaire: En 92 T. – [s. I.]: Société littéraire, 1785– 1789. – T. 26. Histoire de Charles XII. – Paris, 1785. – 437 p.; 1 portr. 175 6. Voltaire. Oeuvres complétes de Voltaire: En 92 T. – [s. I.]: Société littéraire, 1785–1789. – T. 27. Histoire de l’empire de Russie, sous Pierre le grand. – Paris, 1785. – 536 p.; 1portr. 7. Визин В.П. Бердяев и Шестов: спор об экзистенциональной философии. // Историко-философский ежегодник. – 2001. – М.: Наука, 2003. – С. 303–304. 8. Титаренко С.А. До питання про осягнення унікальності феномена спадщини Миколи Бердяєва. // Вісник Державної Академії керівних кадрів культури і мис- тецтв. Щоквартальний науковий журнал. Міністерство культури і туризму України. Державна Академія керівних кадрів культури і мистецтва. – № 2. – К., 2007. – С. 23–27. 9. Богуцький Ю.П. Історія та теорія культури в синергетичній парадигмі. // Вісник Державної Академії керівних кадрів культури і мистецтв Щоквартальний науковий журнал Міністерство культури і туризму України Державна Академія керівних кадрів культури і мистецтва. – № 2. – К., 2007. – С. 30=35. 10. Пріцак Л.Д. Основні міжнародні договори Богдана Хмельницького 1648– 1657 рр. : автореф. дис.на здобуття наук.ступеня канд. іст. наук: спеціальність: 07.00.02. « Всесвітня історія» . – К., 2005. – 32 с. 11. Slowackiego Juliusza. Pisma. – T. III. – Lipsk, 1861. – S. 466. 12. Pamiętniki Jana Chryzostoma z Gosławic Paska z czasów panowania Jana Kazimierza, Michała Korybuta i Jana III (1656–1688) przejrzał i wstępem i spisem rzeczy opatrzył Dr. Zygmunt Węclewski. – T. XI. Biblioteka Polska. – Lwów, 1877. – S. 408. 13. Pamiętnikiki Jana Chryzostoma Paska, z czasów panowania Jana Kazimierza, Michała Korybuta i Jana III. Biblioteka Zaśiankowa. – T. 1. – Petersburg: Nakład i druk Bolesława Maurycego Wolffa, 1860. – 295 s. 14. Mickiewicz A. Literatura słowiańska. Rok drugi, 1841–1842. – T. II. – Poznań, 1865. – S. 381. 15. Korwell K. Mazepa. Romans historyczny przełożony na język polski. – Cz. III. – Warszawa, 1834. – S. 12. 16. Гуцал Я. Кривошея І. Запорозька Січ в системі міжнародних відносин в добу гетьмана Мазепи. // Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні. Збірка науко- вих статей. – К., 2007. – С. 259–260. 17. Кривошея. В. Генеалогія українського козацтва. Нариси історії козацьких пол- ків. – К.: Видавничий дім “Стилос”, 2004. – 389 c. 18. Оглоблин О. Іван Мазепа і його доба. – Нью-Йорк–Париж–Торонто, 1960. – С. 363. 19. Zawisza K. Pamiętniki Krzysztofora Zawiszy wojewody Mińskiego (1666–1721). Wydane z oryginalnego rękopismu i opatrzone przypiskami przez Juliana Bartoszewicza. – Warszawa: Nakładem Jana Zawiszy, potomka Wojewody, 1862. – 438 s. 20. Meczkowski Domicjan Obrazy historyczne z czasów Stanisława Leszczyńskiego z odcieniami obyczaju i charakteru ludzi. – Krakow: Nakładem i czcionkami “CZASU”, 1861. – 141 s. 21. Szujski J. Dziela. Historya Polska. Ser. 2. – T. 9. – Krakow: w drukarni “CZASU” Fr. Kluczyckiego i Spółki pod zarządem Józefa Łakocińskiego, 1889. – 438 s. 22. Даниліна О. Доба українського відродження (до 320–річчя обрання на геть- манство Івана Мазепи). // Українознавство. Календар-щорічник. 2007 . Київський Національний Університет імені Тараса Шевченка. Центр українознавства. – К., 2006. – С. 126–130. 23. Таирова-Яковлева Т. Мазепа. – М., 2007. – 271 с. 176 24. Кондратенко О.Ю. Архівні фонди НАН України як джерело з вивчення роз- витку української історичної науки 1944–1956 : автореф. дис. … канд. іст. наук: спец. – 07.00.06 “Історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни”. – К., 2008. – 20 с. 25. ІР НБУВ, ф. V, од.зб. 767–922, арк. 2. 25. Там само. Якубова Т.А. Малоизвестные материалы фондов Националной библи- отеки Украины им. В.І. Вернадского, относительно историчного портрета гетмана И. Мазепы (XVII–XVIII в.) В статье рассматриваются перспективы исследования польськоязычного фонда Национальной библиотеки Украины им. В.И. Вернадского, в частнос- ти трудов польских историков, применимых к исторической биографии гетмана Ивана Мазепы. Yakubova T.A. Not wellknown materials of funds in Volodymyr Vernadsky Nacional Library of Ukraine in relation to the historical portrait of hetman Ivan Mazepa (17th – 18th centuries) The article deals the process of scientific discovery Polish book of Volodymyr Vernadski National Library of Ukraine (works of the Polish historians in particu-in particu- lar) – to be use in researching biography of the Ukrainian hetman Ivan Mazepa.

Маловідомі матеріали фондів Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського, що до історичного портрету гетьмана І.Мазепи (XVII–XVIIIст.)

Репозитарії

Схожі ресурси