Творчість Ф. Достоєвського в рецепції Олени Бистрової

Творчість Ф. Достоєвського в рецепції Олени Бистрової

Рецензія на книгу: Бистрова О. Поетикальна парадигма романної прози Ф. Достоєвського в аспекті теоретичних ідей Д. Чижевського. – Тернопіль; Дрогобич: Швидкодрук, 2010. – 392 с....

Повний опис

Збережено в:
Бібліографічні деталі
Дата:2010
Автор: Галич, О.
Формат: Стаття
Мова:Ukrainian
Опубліковано: Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України 2010
Назва видання:Слово і Час
Теми:
Рецензії
Онлайн доступ:http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/142810
Теги: Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:Творчість Ф. Достоєвського в рецепції Олени Бистрової / О. Галич // Слово і Час. — 2010. — № 11. — С. 104-106. — укp.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
id irk-123456789-142810
record_format dspace
spelling irk-123456789-1428102018-10-17T01:23:08Z Творчість Ф. Достоєвського в рецепції Олени Бистрової Галич, О. Рецензії Рецензія на книгу: Бистрова О. Поетикальна парадигма романної прози Ф. Достоєвського в аспекті теоретичних ідей Д. Чижевського. – Тернопіль; Дрогобич: Швидкодрук, 2010. – 392 с. 2010 Article Творчість Ф. Достоєвського в рецепції Олени Бистрової / О. Галич // Слово і Час. — 2010. — № 11. — С. 104-106. — укp. 0236-1477 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/142810 uk Слово і Час Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection DSpace DC
language Ukrainian
topic Рецензії
Рецензії
spellingShingle Рецензії
Рецензії
Галич, О.
Творчість Ф. Достоєвського в рецепції Олени Бистрової
Слово і Час
description Рецензія на книгу: Бистрова О. Поетикальна парадигма романної прози Ф. Достоєвського в аспекті теоретичних ідей Д. Чижевського. – Тернопіль; Дрогобич: Швидкодрук, 2010. – 392 с.
format Article
author Галич, О.
author_facet Галич, О.
author_sort Галич, О.
title Творчість Ф. Достоєвського в рецепції Олени Бистрової
title_short Творчість Ф. Достоєвського в рецепції Олени Бистрової
title_full Творчість Ф. Достоєвського в рецепції Олени Бистрової
title_fullStr Творчість Ф. Достоєвського в рецепції Олени Бистрової
title_full_unstemmed Творчість Ф. Достоєвського в рецепції Олени Бистрової
title_sort творчість ф. достоєвського в рецепції олени бистрової
publisher Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України
publishDate 2010
topic_facet Рецензії
url http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/142810
citation_txt Творчість Ф. Достоєвського в рецепції Олени Бистрової / О. Галич // Слово і Час. — 2010. — № 11. — С. 104-106. — укp.
series Слово і Час
work_keys_str_mv AT galičo tvorčístʹfdostoêvsʹkogovrecepcííolenibistrovoí
first_indexed 2025-07-10T15:48:26Z
last_indexed 2025-07-10T15:48:26Z
_version_ 1837275563702616064
fulltext Слово і Час. 2010 • №11104 ТВОРЧІСТЬ Ф. ДОСТОЄВСЬКОГО В РЕЦЕПЦІЇ ОЛЕНИ БИСТРОВОЇ Бистрова О. Поетикальна парадигма романної прози Ф. Достоєвського в аспекті теоретичних ідей Д. Чижевського. – Тернопіль; Дрогобич: Швидкодрук, 2010. – 392 с. У своїх творчих зацікавленнях Олена Бистрова часто береться за розв’язання досить складних теоретичних питань науки про літературу. Її нова монографія “Поетикальна парадигма романної прози Ф. Достоєвського в аспекті теоретичних ідей Д. Чижевського” слугує зразком саме такої праці. Дослідження відкриває вступне слово авторки, у якому вона зазначає: “Духовна традиція Дмитра Івановича Чижевського (1894 – 1977) – це насамперед могутній поштовх до розвитку української науки в цілому й, зокрема, – славістики, філософії, теорії літератури, літературознавства, антропології, психології, педагогіки, і с т о р і ї . Д у х о в н а т р а д и ц і я Д. Чижевського – це прорив України у світову науку та культуру. З Чижевським кожен український учений може сміливо йти у світовий духовний простір” (4). Д . Ч и ж е в с ь к и й я к л ю д и н а енциклопедичних знань чимало місця в дослідженнях приділив студіям над творчістю Ф . Достоєвського , який , на погляд О.Бистрової, цікавив його “як антрополог, знавець людських душ ” (4 ) . Досл іджуючи рецепц ію Чижевським творчості Достоєвського авторка звертає увагу на спільність у ї х н і х б і о г раф і я х , хара к терах , обопільному тяжінні до позасвідомого, трансцендентного. Обидва персонажі її студій ненавиділи всі вияви зла, на чому ґрунтувалася їхня духовна спорідненість. О. Бистрова цілком слушно вважає Д. Чижевського вченим нового зразка, який надавав антропології перевагу над психологією . “Антропологія за Д. Чижевським – геніально передбачена міждисциплінарна когнітивна наука. До її завдань належить опис та вивчення системи знаків, процесів обробки та переробки інформації, дослідження за гальних принцип і в ор ган і зац і ї когнітивних (пізнавальних) здібностей людини в єдиний ментальний механізм і встановлення взаємозв’язку та взаємодії між ними” (6). Розглядаючи можливість вивчення романів Ф. Достоєвського крізь призму теоретичних поглядів Д. Чижевського, авторка зазначає, що “дослідження творів від ідей до виразу обличчя героя, від вчинків до задумів перетворення сусп ільства , в ід окремих прояв ів духовного життя до суспільної поліфонії, від секретів окремої особистості до загадковості “народного духу” , від байдужості до пейзажних замальовок і звеличення ролі природи, від наскрізного мотиву божевілля до утвердження високого інтелекту” (7). Дослідниця обґрунтовано вважає, що поети к а романно ї т ворчос т і російського класика ХІХ ст. підтверджує продуктивний характер саме когнітивного підходу до різних форм функціонування поетикальної парадигми. Вона зараховує до цих форм такі художні засоби, як афоризми, фразеологізми, максими, авторські ідіоми. Уже в першому розділі, аналізуючи сприйняття Д . Чижевським малої прози російського класика (“Хазяйка”, “Покірлива ” , “Неточка Незванова ” , “Дядечків сон”, “Село Степанчикове”), О. Бистрова доходить висновку, що український учений передбачив основні особливості творчої індивідуальності Ф . Дос тоєвсь к о го , к отр і буду т ь пров ідними в його доробку, – це віра в добро , христоцентричність . Анал і з прози Ф . Достоєвсько го , на погляд авторки монографії, дозволяє говорити про геніальність Д. Чижевського, яка виявилася в тому, що йому вдалося передбачити зародження когнітивного літературознавства , напряму науки про літературу, що мав тісні зв’язки з філософією, соціологією, антропологією: “У Достоєвського одним із проявів х удожньо - т ворчо го к о г н і т и в і зм у була закодована багатозначність , або парабола , яку глибоко розумів Чижевський” (16). Студіюючи праці Д . Чижевського , у я к и х т о й а н а л і з у є р о м а н и Слово і Час. 2010 • №11 105 російського письменника, О. Бистрова у другому розділі монографії “Інтерпретація романів Ф. Достоєвського в світлі духовної традиції Д. Чижевського” наголошує, що передусім українського вченого цікавили вияви людського духу, які під пером російського класика набували шекспірівських вимірів. Так, уже в аналізі роману “Бідні люди” дослідник побачив, що Ф. Достоєвський зумів розкрити не лише гіркоту злиднів бідної людини, а й спалах її душі. “Вже тут, у цьому ранньому роман і Достоєвського , сформувався його стиль і його кредо. Роки каторги й вигнання не могли витравити ні любові до людини та її христоцентричних поривань , вони поглибили розуміння психологічних глибин душі, увагу до функціонування найменших духовних порухів, усього того, що створювало стиль “поза межами краси” (Д. Чижевський)” (82). О. Бистрова зауважує, що тема двійництва завжди хвилювала Д. Чижевського, оскільки й він сам постійно відчував власну двоїстість: “Осмислити сутність двоїстості може лише той , хто волод іє здатн істю синтезувати науковий та художній підхід до явищ” (83). Авторка вважає, що саме такі нахили мав російський письменник, волод і в ними й Д . Чижевсь кий . Різниця між ними була в тому, що для Ф. Достоєвського в синтезі наукового і художнього підходу переважала художність, а для українського вченого – науковість. “Двійник ” Ф . Достоєвського став відправною точкою для українського літературознавця у вивченні проблеми двійництва в наступних романах цього автора – “Підліток”, “ Ідіот”, “Брати Карамазови”. Цікаві роздуми авторки монографії з приводу двійництва у творчост і Ф. Достоєвського та інтерпретації цього явища Д. Чижевським, який убачав уже в самій ідеї двійництва відголосся глибоких духовних проблем позаминулого століття. Український учений простежував певну еволюцію дв ійництва у творчост і Ф. Достоєвського. Зокрема, “втрата духовності та задоволення від появи цілої галереї нових іпостасей колись цілої особистості – це й є той новий прояв двійництва , точніше один із проявів, який передбачав Д. Чижевський” (153–154). Рецепці ї Чижевським ставлення Достоєвського до Шиллера присвячено п а р а г р аф “Д ом і н а н т н і о б р а з и , символи, мотиви в творі “Принижені та зганьблені”. У цьому романі ім ’я німецького письменника виступає своєрідним символом високого, чистого, що не сприймається представниками аристократичних кіл героїв роману, зокрема князем Валковським . Хоча Д. Чижевський наголошує й на іншій площині проблеми, показуючи, що й сам російський письменник сперечається із Ф. Шиллером. О. Бистрова зауважує, що до суперечки Достоєвського з Шиллером “Достоєвський підходить свідомо й навмисно” (97). Аналізуючи в наступному параграфі визначальні ознаки стилю в романі “Злочин і кара”, авторка, виходячи з поглядів Д. Чижевського, вважає, що розвиток сюжету, композиції та духовне тло названого твору підпорядковуються протиборству двох ідей: одна з них пов ’язана з правом на позбавлення людини життя , друга – із законами сумління й віри. Першу вона називає чавунною, другу – живою. Д . Чижевс ь к и й до буд ь - я к о го літературного явища підходив як до унікального, яке неможливо заздалегідь замінити певною теоретичною викладкою, адже і явища, і люди завжди постають у творі багатовимірно й цілісно. На його погляд , людське буття несе в собі субстанційний характер, будучи явищем ієрархічної подільності й водночас єдності. Саме з таких позицій підходить авторка монографії до аналізу ролі слова й функціонування вічних ідей у поетиці роману “Гравець” у рецепції Д . Чиже в с ь к о г о . Вон а з в е р т а є увагу на автобіографічне підґрунтя духовного й матеріального життя героїв Достоєвського. Зокрема, О. Бистрова простежує пристрасть до гри самого російського письменника й героя його роману Олексія Івановича. “Навколо центрального мотиву гри формуються різні сюжетні ходи, в центрі яких волею долі опиняється гравець” (151). Цікаво , що дослідниця вбачає в рецепції Чижевським романної творчості російського класика вихід на величезну кількість теоретичних проблем , які так чи так були порушені українським літературознавцем. Це метонімічний стиль, надчасова актуальність, типізація, Слово і Час. 2010 • №11106 гіперболізація, стилетворча роль ідей, фантастичний реалізм, роль слова, дидактизм романної прози тощо. У третьому розд іл і монограф і ї О . Бистрова розглядає проблему “Федір Достоєвський і Україна”. Вона виходить з того, що серед багатьох дослідників творчості Ф. Достоєвського лише І . Франко та Д . Чижевський залишили найвагоміші праці , хоча авторка монографії не забуває й інших науковців, що працювали в зазначеному напрямку (Б . Буряк , В . Воробйов , Є . Шабл і овсь кий , Н . Кру т і к о ва , В. Капустін, Т. Заморій та ін.). Окрему роль авторк а в ідводить виступу Олеся Гончара на урочистостях з нагоди 150-річчя від дня народження Ф. Достоєвського в Києві 18 листопада 1971 року: “Гончар звертає нашу увагу на співпричетність Достоєвського - романіста до людських страждань, і це дає йому право бути моральним суддею серед живих” (291). Завершуючи огляд зробленого українськими науковцями з теми “Достоєвський і Україна”, авторка монографії справедливо вважає ї ї невичерпною. Висновки органічно підсумовують зроблене дослідницею із Дрогобича, яка зуміла зануритися в поетикальну парадигму прози Ф . Достоєвського крізь сприйняття її українським ученим Д. Чижевським. І хоча кожне нове покоління науковців знайде щось нове у творчості Ф. Достоєвського (адже письменники такого масштабу завжди мають у своєму доробку щось інакше прочитане, недочитане , де можливост і для інтерпретації не мають меж), зроблене О . Бистровою не залишиться поза увагою. Заслуговує на увагу й додаток до праці, що містить дві маловідомі статті Д. Чижевського (“До проблеми безсмертя у Достоєвського (Страхов – Достоєвський – Ніцше)” і “Масарик і Достоєвський”) із ґрунтовними коментарями авторки. Гадаю , що моно г раф і я Олени Бистрової “Поетикальна парадигма романної прози Ф . Достоєвського в а с п е к т і т е о р е т и ч н и х і д е й Д. Чижевського” – це вагомий внесок у вітчизняну науку про літературу, а її авторка ще далеко не вичерпала свій творчий потенціал. Отримано 15.06.2010 р. Олександр Галич м. Луганськ ТРАНСДИСЦИПЛІНАРНИЙ ВИМІР ЛІТЕРАТУРОЗНАВЧОГО КОНЦЕПТУ ДОМІНАНТИ: СИНЕРГЕТИЧНІ, КОГНІТИВНІ Й РЕЦЕПТИВНО-КОМУНІКАТИВНІ ПРОЕКЦІЇ Луцак С. М. Домінанта як ментальне осердя художньо-естетичного процесу (на матеріалі української літератури межі ХІХ – ХХ століть). – Івано-Франківськ: Фоліант, 2010. – 400 с. М о н о г р аф і я С в і т л а н и Л у ц а к репрезентує новаторський погляд на в ідому теоретичну проблему художньої домінанти . Насамперед варто відзначити здійснене дослідницею переакцентування категоріального виміру вказаного поняття, умотивоване сучасною епістемологічною ситуацією. Безперечно, сáме глибоке проникнення в суть концепту домінанти дало змогу авторці розглядати обране теоретичне поняття не апріорі, а з урахуванням його трансдисциплінарного виміру, тобто практики використання ідеї домінанти в науці про словесність, мистецтвознавстві , психофізіології , о к р е м и х ф і з и к о -м а т е м а т и ч н и х дисциплінах та ін.

Схожі ресурси