На шляху до корпусу історії “науки словесності”
Рецензія на книгу: Гарасим Я.І. Нариси до історії української фольклористики: Навчальний посібник. – К.: Знання, 2009. – 301 с.
Збережено в:
| Дата: | 2010 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України
2010
|
| Назва видання: | Слово і Час |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/142812 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | На шляху до корпусу історії “науки словесності” / І. Яремчук // Слово і Час. — 2010. — № 11. — С. 110-112. — Бібліогр.: 12 назв. — укp. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-142812 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1428122018-10-17T01:23:21Z На шляху до корпусу історії “науки словесності” Яремчук, І. Рецензії Рецензія на книгу: Гарасим Я.І. Нариси до історії української фольклористики: Навчальний посібник. – К.: Знання, 2009. – 301 с. 2010 Article На шляху до корпусу історії “науки словесності” / І. Яремчук // Слово і Час. — 2010. — № 11. — С. 110-112. — Бібліогр.: 12 назв. — укp. 0236-1477 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/142812 uk Слово і Час Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Рецензії Рецензії |
| spellingShingle |
Рецензії Рецензії Яремчук, І. На шляху до корпусу історії “науки словесності” Слово і Час |
| description |
Рецензія на книгу: Гарасим Я.І. Нариси до історії української фольклористики: Навчальний
посібник. – К.: Знання, 2009. – 301 с. |
| format |
Article |
| author |
Яремчук, І. |
| author_facet |
Яремчук, І. |
| author_sort |
Яремчук, І. |
| title |
На шляху до корпусу історії “науки словесності” |
| title_short |
На шляху до корпусу історії “науки словесності” |
| title_full |
На шляху до корпусу історії “науки словесності” |
| title_fullStr |
На шляху до корпусу історії “науки словесності” |
| title_full_unstemmed |
На шляху до корпусу історії “науки словесності” |
| title_sort |
на шляху до корпусу історії “науки словесності” |
| publisher |
Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України |
| publishDate |
2010 |
| topic_facet |
Рецензії |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/142812 |
| citation_txt |
На шляху до корпусу історії “науки словесності” / І. Яремчук // Слово і Час. — 2010. — № 11. — С. 110-112. — Бібліогр.: 12 назв. — укp. |
| series |
Слово і Час |
| work_keys_str_mv |
AT âremčukí našlâhudokorpusuístoríínaukislovesností |
| first_indexed |
2025-07-10T15:48:44Z |
| last_indexed |
2025-07-10T15:48:44Z |
| _version_ |
1837275576644141056 |
| fulltext |
Слово і Час. 2010 • №11110
аттрактора, приклади геометричних
фракталів і фрактальних множин тощо
(Додаток Б ) . Роль синергетичного
принципу домінанти у формуванні
поліфонічних текстів та “гармонійному
впорядкуванні звукового і живописного
ладу ” (334) розкрито в Додатках
В, Д. Концепт домінанти у проекції
нейрофізіологі ї та нейропсихологі ї
репрезентовано в Додатку И. Загальні
відомості щодо золотого перетину й
універсальної пропорції , приклади
практичного застосування цієї теорії
знаходимо в Додатках Ж і З. Для кращого
ознайомлення читачів з особливостями
тих музичних творів, які залучені до
процесу перекодовування сенсу у
зразках української літератури межі ХІХ
– ХХ століть, уведено Додаток К.
Уважаємо, що монографія С. Луцак –
новаторське й ц ілком самобутнє
явище в науковому дискурсі концепту
д о м і н а н т и . В о н а в с т а н о в л ю є
синер гетичн і , к о г н і т ив і с тс ь к і та
рецептивно -комунікативні вектори
дії зазначеної категорії в художньо-
естетичному процесі, відкриваючи нові
обрії дослідження й рецепції художньої
домінанти у трансдисциплінарному
вимірі.
Отримано 28. 09. 2010 р. Степан Хороб
м. Івано-Франківськ
НА ШЛЯХУ ДО КОРПУСУ ІСТОРІЇ “НАУКИ СЛОВЕСНОСТІ”
Гарасим Я.І. Нариси до історії української фольклористики: Навчальний
посібник. – К.: Знання, 2009. – 301 с.
Фаховий вишкіл студента неможливий
без оновлення навчально-викладацької
системи на рівні й матеріалу, і методології.
У тих “ідеологічно небезпечних” галузях
знань, що були навмисно редуковані
радянською моделлю освіти, важливо
подолати інерцію їхньої однобокої
м е т о д о л о г і ч н о ї і н т е р п р е т а ц і ї .
Фольклористична галузь національної
“науки словесності” (П. Куліш) тоді
також постраждала, адже від початку
зародження функціонувала з ідеєю
національної самобутності, яка живила
едиторську і сцієнтично-методологічну
практику ї ї чільних представників .
Випереджувальний рух національного
дослідницького пошуку, як це зауважив
іще М . Драгоманов , пор івняно з
народознавством західноєвропейським
чи російським теж не сприяв ідеологічній
його легалізації.
Рецензована праця Ярослава Гарасима
покликана комплексно осмислити один
із важливих етапів розвитку історії
української фольклористики , який
проходив під знаком культурно-історичної
школи на рівні її загальнометодологічних
засад і методичної практики. Автор
нац ілений роз крити ї ї яс кравий
науковий образ, дати динамічну картину
зародження, розвитку чи редукції тих
чи тих ідей у пошукових парадигмах її
представників із поправкою на характер
особистості, її взаємини з колегами,
сприйняття ідей часу, світогляд. Через
те в архітектоніці книжки синтезовано
генетичний, хронологічний, біографічний,
проблемний, порівняльний, естетичний,
функціональний підходи, наявна також
ситуативна фокусація на історичному
моменті із діахронними зіставленнями.
Контекст західноєвропейський, у який
уписано спадщину М. Максимовича,
О . Бодянського , М . Костомарова ,
П. Куліша, О. Потебні, М. Драгоманова,
І. Франка, М. Грушевського, Ф. Колесси,
І . Денисюка , не лише увиразнює
національний аспект методологічної
парадигми культурно-історичної школи,
а й фіксує хронологію українського
новаторства в цій галузі.
Перетин авторських поглядів на
світогляд епохи, сцієнтичний процес у
його динаміці, персоналію, етап розвитку
Слово і Час. 2010 • №11 111
школи та засадничі її поняття дає міцну
наукову візію столітньої підвалини
української фольклористики.
Розглянувши в першій главі (9-25)
історіографію питання на матеріалі
“синхронних” зі школою праць (“Етнологія
та і стор ія л ітератури ” І . Франка ,
“Основи літературно-наукової критики”
Л. Білецького, “Головні напрямки й методи
в розслідах українського фольклору”
О . Колесси , “Література наукова ”
О. Огоновського), потім радянського
ета п у ( с т уд і ї М . Азадовс ь к о го ,
І. Березовського, О. Дея, М. Сиваченка,
В. Лесика) та розвідок, що з’явилися в
незалежній Україні (праці М. Дмитренка,
М. Яценка), автор дає виразну картину
становлення української фольклористики
і кристалізації культурно- історичної
школи як науково ї проблеми та
відкритості методологічного дискурсу.
Так актуалізовано потребу окремого
спеціального науково-методичного
видання з історії фольклористики ,
зокрема із проблем функціонування її
шкіл у плані “методології методологій”.
Ідучи “ab ovo”, дослідник не лише
розкриває початки появи культурно-
історичних ідей у процесі розвитку
філософської думки на Заході й перші
їх методологічні модифікації на прикладі
віденської школи етнографії тощо
(глава 2), а й простежує автономність
українських культурно-історичних ідей
стосовно тенівських чи гердерівських.
Адже особисте подвижництво перших
хоробрих української фольклористики
й у збиранні, а згодом і кваліфікуванні
реліктів нашої старовини відповідно
до їхньої національної, історичної та
жанрової специфіки детермінувало появу
тих основних ідей, що сконкретизуються
в маніфесті культурно-історичної школи
М.Максимовича (42–52).
Викристал і зован і методолог ічн і
константи маніфесту М. Максимовича,
покладені в основу дослідницької
призми, розкривають індивідуальну
специфіку культурно-історичного методу
сучасників і наступників ученого. Це
концепція історизму усної словесності,
концепція національної самобутності,
к онцепц і я х удожньо ї специф і к и
фольклору, концепція зв’язку фольклору
та л і тератури , і с торизм , зв ’язок
фольклору з літературою. Так створено
модель школи , усіх ї ї семантично-
варіантних модифікацій в історичній
тяглості.
Вдалий компонент викладу – увага
до окремої постаті та ї ї особливої
дослідницької практики, у котрій кожен із
чотирьох концептів отримує семантичний
розвиток. Наприклад, якщо історизм
О. Бодянського зачіпає “связь поэта
со своим миром, землей, эпохой…”
(78), то в П. Куліша має “своєрідний
ретроспективно-поступовий характер,
мета якого – витлумачити сучасне
політичне і соціальне буття народу…”
(89). Окреслено абсолютне новаторство
українських учених у формулюванні
наукових засад. Я. Гарасим слушно
акцентує на тому, що ще 1837 року
у праці О. Бодянського “о народной
поэзии славянских племен” наявна
“рівноцінна тенівській тріаді”, що виникла
у середині 60-х років, “а то й чіткіша за
неї, триєдина формула зумовленості
специфіки фольклору: народ, країна,
епоха” (235). Крім цього, у посібнику
заторкнуто питання зв’язку культурно-
і с торично ї методолог і ї з і ншими
підходами – формально-структуральним,
компаративістичним , міфологічним ,
п с и х о л о г і ч н и м . П и т о м а р и с а
української культурно-історичної школи,
закцентована у студії, – методологічний
етос, зумовлений способом розвитку
школи, тобто осмислення можливостей
і меж кожного наукового методу студій
словесності. Адже в надрах історичної
практики розвивається компаративізм,
психологічна школа О. Потебні (242).
Варто виокремити останню главу
розвідки, присвячену фольклористичному
доробку професора Івана Овксентійовича
Денисюка й написану з особливим
пієтетом. У центрі уваги – генологічна
концепція, фундатором якої він був і
концепти котрої активно впроваджував
у наукове буття львівської філології. З
націленості І. Денисюка на встановлення
джерел нац і онально ї специф і ки
фольклору та уваги до національної
естетичної його унікальності постала
парадигма фольклорного стилю, яка
дає змогу розшифрувати народнопісенні
образні сполуки (273-274).
Книжку структуровано так, що глави, у
яких іде поступове, поступеневе розкриття
феномену школи, супроводжуються
рубриками “Питання для самоконтролю”
та “Література”. Добре, що в бібліографії
Слово і Час. 2010 • №11112
названо конкретні наукові праці, за
текстами яких студентові-філологу
найкраще відкриються теоретико -
методологічні постулати в інтер ’єрі
часу, характеру їх творця, загальної
фольклористичної ситуації. Окрім того,
література відображає також стан
дослідження культурно- історичного
етапу фольклористики в сучасній науці,
і зацікавлений у цій царині читач зможе
побачити “неорані” чи “незасіяні” ділянки
для власного наукового пошуку.
Проблемно, ідейно рубрики творять
цілість, адже скеровують молодь і на
самостійне опрацювання конкретних
фольклористичних студій представників
відповідного етапу культурно-історичної
школи, із яких “виростає” матеріал глави,
і на аналітичне його структурування
при засвоєнні . Окрім того , виклад
матеріалу в кожній главі апелює до змісту
попередньої, творячи базу для нової
проблематики, котра розкривається у
главі наступній. Доречним виглядає і
розділ “Додатки”, у котрому накреслено
проблемно -тематичні обрі ї всього
нормативного лекційного курсу “Історія
української фольклористики” , який
викладають у Львівському університеті,
у планах практичних занять: бачимо,
що рецензований посібник допоможе
студентові в опрацюванні багатьох тем.
Книжка підсумовує також внесок
самого автора в галузь [див . : 1 –
12], базується й на досвіді кафедри
у к р а ї н с ь к о ї ф о л ь к л о р и с т и к и
ім. Ф. Колесси Львівського національного
ун іверситету імен і Івана Франка ,
дороб к о в і к оле г Т. Комаринця ,
І. Денисюка, Р. Кирчіва, В. Івашківа,
Л . Підгорно ї , Б . Гладиш -Олейко ,
С. Пилипчука, постаючи як вагомий
здобуток львівської фольклористики,
котрий має загальнонаукове значення.
Отже, концептуальні тези визначних
фольклористів ХІХ–ХХ ст. у посібнику
отримали фахову навчально-методичну
адаптацію для вишівського курсу “Історії
української фольклористики” на рівні її
окремого етапу.
ЛІТЕРАТУРА
1. Гарасим Я. Естетика народнопісенної творчості в українській фольклористиці ХІХ – початку ХХ ст. //
Вісн. Львів. ун-ту. Сер. Філол. – 2007. – Вип. 41. – С. 128-141.
2. Гарасим Я. Етноестетика в теоретичній концепції Івана Франка // Українознавчі студії. – Івано-
Франківськ, 2002-2003. – №4-5. – С. 275-279.
3. Гарасим Я. Іван Франко як дослідник думи // Українське літературознавство. – 2001. – Вип. 64. –
С. 103-110.
4. Гарасим Я. Культурно-історична концепція фольклору в працях М. Драгоманова // Молода нація. – К.,
1996. – Вип. 2. – С. 79-109.
5. Гарасим Я. Культурно-історична школа в українській фольклористиці. – Львів: ЛДУ ім. І.Франка, 1999.
– 142 с.
6. Гарасим Я. Наукова методологія Франка-фольклориста // Іван Франко – письменник, мислитель,
громадянин: Матеріали міжнар. наук. конф. – Львів, 1998. – С. 284-290.
7. Гарасим Я. О. Потебня та І.Франко // Львів. Потебніана: Матеріали наук. читань. – Львів, 1997. –
С. 55-60.
8. Гарасим Я. Пантелеймон Куліш як фольклорист культурно-історичної школи // Пантелеймон Куліш і
сучасність: Матеріали Всеукр. наук. конф. – Івано-Франківськ, 1994. – С. 106-108.
9. Гарасим Я. Перший учений української еліти та його маніфест культурно-історичної школи // Національна
еліта та інтелект. потенціал України: Тези доп. міжнар. наук. конф. – Львів, 1996. – С. 240-241.
10. Гарасим Я. “Студії над українськими народними піснями” Івана Франка: методологічний аспект //
Warshawskie Zeszyty Ukrainoznawcze. – Warszawa, 2007. – №23-24. – S. 201-207.
11. Гарасим Я. Традиції культурно-історичної школи у науковім методі М.Грушевського-фольклориста //
Михайло Грушевський і Західна Україна: Доп. і повід. наук. конф. – Львів, 19095. – С. 234-236.
12. Гарасим Я. У дивосвіті “одшедших поколінь”. Фольклористичні студії Денисюка // З його духа печаттю:
Зб. наук. праць на пошану професора І. О.Денисюка. – 2001. – Т.1. – С. 12-18.
Отримано 05.10. 2010 р. Ірина Яремчук
м. Львів
|