Леся Українка і Марія Конопницька (порівняльно-типологічне зіставлення)

У статті порівнюються образи й мотиви в поезії української і польської письменниць. Їхня спільність убачається в пафосі боротьби, вірі в силу художнього слова, увазі до фольклору, зверненні до античних образів, до закордонної тематики....

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2010
1. Verfasser:	Булаховська, Ю.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України 2010
Schriftenreihe:	Слово і Час
Schlagworte:	Порівняльне літературознавство
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/142956
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Леся Українка і Марія Конопницька (порівняльно-типологічне зіставлення) / Ю. Булаховська // Слово і Час. — 2010. — № 12. — С. 40-48. — Бібліогр.: 9 назв. — укp.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-142956
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1429562018-10-21T01:23:06Z Леся Українка і Марія Конопницька (порівняльно-типологічне зіставлення) Булаховська, Ю. Порівняльне літературознавство У статті порівнюються образи й мотиви в поезії української і польської письменниць. Їхня спільність убачається в пафосі боротьби, вірі в силу художнього слова, увазі до фольклору, зверненні до античних образів, до закордонної тематики. The article juxtaposes the metaphors and motifs used in the poetic works of L. Ukrayinka and M. Konopnicka in order to show the solidarity of both female writers in struggling against unfavourable social conditions as well as obvious affinities concerning their belief in the power of poetry, their use of folkloric elements, and their treatment of antique metaphors and foreign factual material. В статье сопоставляются образы и мотивы украинской и польской писательниц. Их общность усматривается в пафосе борьбы, вере в силу художественного слова, внимании к фольклору, обращении к античным образам и заграничной тематике. 2010 Article Леся Українка і Марія Конопницька (порівняльно-типологічне зіставлення) / Ю. Булаховська // Слово і Час. — 2010. — № 12. — С. 40-48. — Бібліогр.: 9 назв. — укp. 0236-1477 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/142956 [821.161.2+821.162.1]. 091 uk Слово і Час Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Порівняльне літературознавство Порівняльне літературознавство
spellingShingle	Порівняльне літературознавство Порівняльне літературознавство Булаховська, Ю. Леся Українка і Марія Конопницька (порівняльно-типологічне зіставлення) Слово і Час
description	У статті порівнюються образи й мотиви в поезії української і польської письменниць. Їхня спільність убачається в пафосі боротьби, вірі в силу художнього слова, увазі до фольклору, зверненні до античних образів, до закордонної тематики.
format	Article
author	Булаховська, Ю.
author_facet	Булаховська, Ю.
author_sort	Булаховська, Ю.
title	Леся Українка і Марія Конопницька (порівняльно-типологічне зіставлення)
title_short	Леся Українка і Марія Конопницька (порівняльно-типологічне зіставлення)
title_full	Леся Українка і Марія Конопницька (порівняльно-типологічне зіставлення)
title_fullStr	Леся Українка і Марія Конопницька (порівняльно-типологічне зіставлення)
title_full_unstemmed	Леся Українка і Марія Конопницька (порівняльно-типологічне зіставлення)
title_sort	леся українка і марія конопницька (порівняльно-типологічне зіставлення)
publisher	Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України
publishDate	2010
topic_facet	Порівняльне літературознавство
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/142956
citation_txt	Леся Українка і Марія Конопницька (порівняльно-типологічне зіставлення) / Ю. Булаховська // Слово і Час. — 2010. — № 12. — С. 40-48. — Бібліогр.: 9 назв. — укp.
series	Слово і Час
work_keys_str_mv	AT bulahovsʹkaû lesâukraínkaímaríâkonopnicʹkaporívnâlʹnotipologíčnezístavlennâ
first_indexed	2025-07-10T16:08:11Z
last_indexed	2025-07-10T16:08:11Z
_version_	1837276800034537472
fulltext	Слово і Час. 2010 • №1240 У грудні відзначає свій високий ювілей Юлія Леонідівна Булаховська – відомий український полоніст, компаративіст, академік Академії наук вищої школи України. Редакція “Слова і Часу” щиро вітає багатолітню співробітницю Інституту літератури ім. Т.Г.Шевченка, зичить їй міцного здоров’я й нових творчих успіхів. Юлія Булаховська УДК [821.161.2+821.162.1]. 091 ЛЕСЯ УКРАЇНКА І МАРІЯ КОНОПНИЦЬКА (ПОРІВНЯЛЬНО-ТИПОЛОГІЧНЕ ЗІСТАВЛЕННЯ)1 У статті порівнюються образи й мотиви в поезії української і польської письменниць. Їхня спільність убачається в пафосі боротьби, вірі в силу художнього слова, увазі до фольклору, зверненні до античних образів, до закордонної тематики. Ключові слова: лірика, пейзаж, реалізм, романтизм, сарказм, фольклор. Yuliya Bulakhovska. Lesia Ukrayinka and Maria Konopnicka: A typological comparison The article juxtaposes the metaphors and motifs used in the poetic works of L. Ukrayinka and M. Konopnicka in order to show the solidarity of both female writers in struggling against unfavourable social conditions as well as obvious affi nities concerning their belief in the power of poetry, their use of folkloric elements, and their treatment of antique metaphors and foreign factual material. Key works: lyric poetry, landscape, realism, romanticism, sarcasm, folklore. Ці два славетні імені завжди стоять поруч, коли йдеться про найвидатніших письменниць слов’янського світу. Знаний вислів Івана Франка про Лесю Українку, що ця хвороблива жінка – чи не єдиний справжній чоловік на всю соборну Україну, можна застосувати й до творчої постаті Марії Конопницької, бо насправді, нічий голос, мабуть, навіть серед найбільш демократично настроєних польських письменників кінця ХІХ й початку ХХ ст. не звучав так відверто, пристрасно й неухильно, з таким натхненням і суспільним радикалізмом на захист народу і його прав, як її голос: “za podniesienie pochylonych głów w promienność słońca”. Творчість Лесі Українки й Марії Конопницької відіграла величезну роль у розвитку перш за все рідних для них літератур на шляху реалізму й суспільного прогресу. Насичена глибокими патріотичними почуттями й керована високими суспільними ідеалами, вона не лише близька українським і польським читачам, а й відома далеко за межами їхніх країн. Літературна діяльність обох письменниць припадає на хронологічно близькі, проте не ідентичні епохи. Доробок Лесі Українки, наприклад, виходячи з її 1 Статтю вперше опубліковано в журналі: Pamiętnik Literacki. – LXIV. –1973. – Z. 2. Слово і Час. 2010 • №12 41 ідейно-тематичної спрямованості та естетичних орієнтирів, належить радше до кінця ХІХ й початку ХХ ст. Натомість поезія і проза М. Конопницької своїм корінням пов’язана з літературою другої половини ХІХ ст., хоча її твори, написані вже на початку ХХ ст., – це не свідчення поступового згасання таланту, як, скажімо, у Казімєжа Тетмайєра, а вагомий внесок у формування польського поетичного епосу (маємо на увазі її поему “Пан Бальцер у Бразилії”), та навіть польської лірики ХХ ст. Леся Українка добре знала поезію Конопницької. У її доробку можна знайти твори, де вона звертається до тематики, образності і конкретних мотивів, котрі використовувала й польська письменниця. Як приклад поваги й зацікавлення творчістю М. Конопницької можемо не тільки навести той факт, що своїй першій поетичній збірці вона дала назву, подібну до одного з ранніх віршів польської поетеси, – “На крилах пісень”, а й указати на деяку схожість назв окремих творів (“Contra spem spero”, “Slavus – Sclavus”). Однак Леся Українка, звертаючись до подібної тематики, спираючись на життєві факти, доходить інших, оптимістичніших висновків [1, 12]. Про інтерес Лесі Українки до творчості Конопницької свідчить стаття “Заметки о новейшей польской литературе” [докл. див.: 2]. Цікаві й типологічні порівняння тематично близьких творів обох авторок: “Za sześć wieków” і “Забута тінь” – про Беатріче і дружину Данте, а також драматургічного фрагмента М. Конопницької “Vesalius” і драми Лесі Українки “У пущі”, де обидві письменниці виступають проти релігійного фанатизму як ворога справжнього мистецтва й наукового прогресу. До цих спостережень можна додати й декілька інших, наприклад, указати на співзвучність образів “досвітніх огнів”, що їх запалили “люди робочі” в Лесі Українки, і “ogniów, przez ludzi zapalonych” у вірші М. Конопницької “Credo”. Науковці наводять не лише позитивні відгуки Лесі Українки на поетичний доробок польської письменниці. Зокрема, І. Глинський цитує її лист до Івана Франка від січня 1903 року, у якому дівчина згадує, що без захвату ставиться до сучасного поетичного епосу загалом (хоча б до поеми “Пан Бальцер у Бразилії”), однак не може точно сформулювати, що саме викликає в неї таку негативну реакцію. У статті Маріана Якубця [див.: 7] виразно відчутне полемічне ставлення дослідника до деяких тез статті “Заметки о новейшей польской литературе”. Це стосується, зокрема, характеристики Стефана Жеромського лише як “співця покривджених і знедолених” (тут обіграно назву твору Ф. Достоєвського “Униженные и оскорбленные”). Науковець не сприймає й однозначно негативного трактування українською авторкою загальнонаціонального патріотизму польських письменників: “Вона дивувалася з Болеслава Пруса, Марії Конопницької, Елізи Ожешко, які загальнонаціональні інтереси ставили вище від інтересів суспільно- економічних і культурницьких польського селянина” [7, 375]. Наголосимо, зокрема, на тому, що польський дослідник так само говорив і про негативне сприйняття Лесею Українкою загальноукраїнських патріотичних настроїв із націоналістичним відтінком. Треба, однак, зазначити, що теоретичні висловлювання багатьох видатних митців аж ніяк не ідентичні їхній творчій практиці; що ці теоретичні висловлювання ставали з часом іншими, особливо в тих випадках, коли лунали з якогось конкретного приводу й не мали універсального звучання. Гадаємо, що не завжди можна однозначно погодитися з окремими думками дослідників, наприклад, із дещо перебільшеним “зближенням” Лесі Українки і Марії Конопницької як “літературних приятельок” або з таким твердженням М. Якубця: “Леся Українка не знала (у творчому плані) так званої “романтики протиріч” і не Слово і Час. 2010 • №1242 володіла типовою для польського романтизму пристрастю психологічного аналізу” [7, 373]. Чому? Схильність до психологічного аналізу становить, як відомо, одну із провідних рис усієї творчості Лесі Українки, а діалектика суперечностей загалом визначальна для її письменницької манери. Однак усе, про що тут ішлося, – це тільки окремі дискусійні деталі і дрібні приклади. Адже в цьому нарисі намагаємося говорити не про конкретні зв’язки двох видатних представниць слов’янських літератур, не про зіставлення деяких мотивів і образів, навіть не про помітні відмінності в їхньому світогляді (більша “революційність” Лесі Українки і певні ліберальні ілюзії та риторичність Марії Конопницької), а про подібність їхніх ідейних позицій, творчих настанов, у яких громадянський пафос письменника-борця органічно співіснував із глибоким ліризмом жіночої душі, а філософські узагальнення – з неповторною художньою майстерністю. Спроба такого типолог ічного порівняння двох видатних творчих індивідуальностей, у котрих можна спостерігати органічну спільність у самому характері літературного таланту, була здійснена, наприклад, у статті А. Піотровської [див.: 3], де йшлося про “співців Музи смутку й гніву”. У життєвому і творчому шляху обох слов’янських письменниць головну роль відігравав пафос боротьби за здійснення демократичних ідеалів, перш за все суспільних; за реалістичну правдивість образності та романтичну піднесеність, якій зовсім чужим залишався романтичний індивідуалізм. До того ж обох поетес характеризує глибока віра в артистичну силу художнього слова, про що свідчить багато їхніх творів, зокрема “Credo”, “Contra spem spero”, “Слово, чому ти не твердая криця…”. Обидві вони за провідне джерело літературної творчості вважали фольклор з огляду на доступність його сприйняття. Цьому сприяли також їхні індивідуальні мистецькі риси: звернення до широкої аудиторії (слухачів і читачів); виразна метафорика, оптимізм і почуття значущості свого творчого доробку. Їм обом була чужою поверхова витонченість, позірна “кольористість” декадентського мистецтва з його культом скрайнього індивідуалізму. Не випадково М. Конопницька у вірші “Братам-співакам” (первісна назва цього вірша – “Декадентам”) порівнювала справжніх митців не з екзотичними рослинами, які тішать зір споглядача-естета, а із соснами в лісі, відкритими вітрам і сльоті. Своє мистецьке кредо вона виражала в постаті “starеgo teorbanisty” – близького “родича” Шевченкового Кобзаря й поета з “Давньої казки” Лесі Українки. Народний співець М. Конопницької не визнає індивідуалістичної лірики, не визнає того, хто співає тільки: Sobie, A pieśń się taka nie przetrze Jakiejść mglistej żałobie, Przez szerokie powietrze Jakiejść drobnej nadziei, miłości… Do krwi ludu, do kości... (“Staremu teorbaniście”) [8, 13]. Цього співця надихає не лише Муза смутку, а й Муза гніву – активно загрозлива щодо гнобителів, грізна захисниця гноблених: Uderz w struny – a grzmotem, Nie słowiczym szczebiotem, Bo nie łez nam potrzeba – lecz siły! [8, 13]. Для розвитку поетичного таланту Лесі Українки і М. Конопницької прикметне органічне злиття реалістичних і романтичних рис і велике розмаїття стилю, бо Слово і Час. 2010 • №12 43 окремі рядки їхніх творів бринять водночас і “демаскувальним”, викривальним пафосом, і ліричним смутком, сатиричною “гостротою” й невимушеною простотою (у вустах героїв з народу, яким властиве безпосереднє, щире відчуття всього природного, світлого й гарного (порівняймо поетичний цикл “Na fujarce”, “Z łąk i pól” і драму-феєрію Лесі Українки “Лісова пісня” з постатями Лукаша й Мавки)). Водночас обидві письменниці далекі від навмисної “примітивізації” під стиль “народної мови”, фальшивого, сентиментального фольклоризму, який дуже відчутний і в “Селянках” Теофіля Ленартовича, і в “народних віршах”, скажімо, О. Плещеєва чи в епігонських “народних” творах українських псевдопослідовників Т. Шевченка. Герої з народу Лесі Українки і М. Конопницької вирізняються вдумливістю у сприйнятті світу природи, її вічної краси, що перебуває у стані постійних змін та розвитку, і краси не абстрактної, а навпаки, органічно пов’язаної зі світом творчої праці людини. Ці “дійові особи” здатні побачити й відкрити для себе цю красу і в довколишньому світі, збагнути щось прекрасне й у власному життєвому досвіді: Лукаш (із “Лісової пісні”) – під час праці в полі; дівчина, котра “озирає” світ крізь маленьке віконце своєї хатини, постійно сидячи лише за плетінням куделі; підліток, який пасе вночі коні й каже: “Żebym jeno chciał, Pół świata bym miał, Tylko tyle, że konie paść muszę” (вірш “Rozlegnijże się”) [8, 21]. Долі обох слов’янських письменниць склалися так, що кожна з них мусила досить довго жити за межами своєї батьківщини. І це знайшло вияв у палкому патріотизмі, у тузі за рідним краєм, а водночас дало привід зацікавитися історією й життям сучасних їм зарубіжних країн (зокрема Італії), де вони перебували. Тематика й антична образність, така помітна в поезії і драматургії Лесі Українки (“Кассандра”, “У катакомбах”, “Руфін і Прісцілла”), відбита й у спадщині М. Конопницької (вірші “Sclavus-saltans”, “Freski”; цикл “Hellenica”, присвячений Греції, тощо). Важливе місце в доробку обох письменниць посідають мотиви з античної міфології, позначені філософським забарвленням авторської візії, головно в річищі проблем суспільних. Улюблений мотив поезії і драматургії Лесі Українки – трагічна постать титана Прометея, а саме його героїчний учинок для добра людства; його страждання, а також образ “вогню”, викраденого в богів. Тут наявний також образ його брата Епіметея: “одного батька й матері синове – титани зроду не були братами” (“Кассандра”) і вогонь із багать, запалених на заклик віщунки Тірци, – опікунки Прометеєвого вогню, яка знає, що той чудодійний вогонь зберігається саме серед людей праці, покликаних до відбудови знищеного краю (“На руїнах”). Тому не випадково Лесю Українку названо “Дочкою Прометея” й чимало написано саме із приводу її прометеїзму. У творчості М. Конопницької ця загальноєвропейська метафорика кількісно не посідає такого місця, як у Лесі Українки, проте й польська письменниця звертається до міфологічної тематики (наприклад, у прозовій поемі “Prometeusz i Syzyf”). “Італійські замальовки” у творчості обох авторок не вичерпувалися, звісна річ, лише стародавньою тематикою. У циклі “З подорожньої книжки” Лесі Українки й у збірці М. Конопницької “Drobiazgi z podróżnej teki” віднаходимо реалістичні постаті італійців – людей праці, позбавлених античної монументальності, зате “овіяних” почуттям авторської симпатії, глибокої та щирої, як, наприклад, образ хлопця з корабля – “наче рибка, що попала, необачна, в клятий невід” – із вірша Лесі Українки “В порті”. Італійський пейзаж в української письменниці постає не в поетичних мальовничих барвах південної блакиті, а у брудному гарячому задимленні робітничих передмість (вірш “Дим”, написаний 1903 року). Слово і Час. 2010 • №1244 М. Якубець слушно зауважує антиекзотичність української поетеси, домінування в її творчості саме суспільних акцентів: “Цей її цикл, сповнений щирої поетичності, є водночас “актом суспільним”, політичним, навіть “закликом” до справедливості стосовно давніх мешканців цього чудового закутка світу. Виразне свідчення цього – хоча б сонет “Бахчисарайська могила”, де принадам романтичним і таємницям татарського гарему авторка протиставила “тінь криваву” неволі [7, 376]. Подібно й Конопницька звертається до закордонної тематики, зокрема італійської, акцентуючи на житті простої людини праці. Реалістичні “замальовки” такого життя зробила вона в поетичних “Obrazkach”. Центральна тема її вірша “Capri” – не краса Півдня й не мальовничі постаті гондольєрів, а доля вбогого рибалки, у якого немає чим накритися й де відігрітися. Цей мешканець сучасної їй Італії не почувається нащадком колишніх могутніх володарів Риму, не знає імен Тіберія, Августа, “lecz patrząc mrocznym okiem w gasnące zarzewie głód i nędzę swą skarży… To jego cezary!” [9, 161]. І в цьому виразно спостерігаємо спільний погляд обох письменниць – тобто протест проти приниження й тиранії; “демаскування” фальшивої ідеї переможця-володаря. Для них обох володар – це завжди гнобитель, а от народ – правдивий творець непроминальних цінностей (матеріальних і духовних). Згадаймо вірш Лесі Українки “Напис в руїні”, з котрого випливає думка: не має значення, як саме називався цей володар, бо все одно він був тираном, і в історії залишилося не його ім’я, а плід рук народних. Тут можна порівняти цей вірш із віршем Конопницької “A jak poszedł Król na wojnę…”, у котрому дуже переконливо, у фольклорній формі прямого протиставлення, фігурує теза: ореол слави оточує володарів, які безпосередньої участі у війні не беруть, не переживають особисто її загрозливих прикрощів, але, незважаючи на все, саме їх вітають урочисто церковні, “державні” дзвони та ще й “na słoneczne świata strony”, тоді як на долю Стахів – тобто пересічних учасників війни, справжніх переможців – припадають лише страждання й негаразди, а часто-густо і смерть, гинуть вони – безіменно, по них дзвонять жалісливо й тихенько тільки “te dzwoneczki, te liliowe”. І тут (звернімо на це увагу) бачимо показову спільну рису в самому провідному засобі звернення до фольклору: просту і зрозумілу образність (ліс; блиск сонця; лісові квітки) і насамперед – типово фольклорне протиставлення (візуально яскравий, переможний блиск сонця і лісовий, похмурий напівморок, що тільки поглиблюється); дзвони костьолу і лісові дзвіночки. І все це “веде” до неприхованого сарказму (внутрішнього): “A najgęściej giną chłopy” [8, 27]. Порівняймо наведену думку й зі знаменним уривком із “Давньої казки” Лесі Українки: “Мужики цікаві стали, Чи ті кості білі всюди, Чи блакитна кров проллється, Як пробити пану груди?” [6, 55]. Подібними настроями сповнені й вірші Конопницької “Wolny najmita” i “Chłopskie serce”. У першому з гірким сарказмом говориться про необмежену “свободу” наймита – гірку “довільність” у всьому, бо він нічого не має: ні власної хати, ні одягу, ні постійної праці – може йти, куди захоче, може – жити, може й умерти – це нікого не обходить. Другий вірш – трагічний: польська поетеса глибоко співчуває горю матері- селянки, котра після того, як забрали до війська її єдиного сина, впала мертва, її “селянське серце”, у шляхетській уяві таке нечуле і грубе, раптом розірвалося від болю. Творчість Лесі Українки і М. Конопницької – це, звісна річ, насамперед блискучі зразки громадянської лірики. “А водночас у серці “єдиного мужчини” (вираз Івана Франка про Лесю Українку) крилася чутливість, чиста жіночість, Слово і Час. 2010 • №12 45 прагнення любові. Крилася <…> у словах, найчастіше овіяних смутком, викликаним і особистими справами, і суспільними” [4, 293]. Однак дуже зрідка особисті почуття набирають у них форми суто інтимної лірики: “Я змаганням втомилась кривавим, І мені заспівати хотілось Лебединую пісню собі” (“Мелодії”) [5, т. II, 160]. Подібні емоції органічно вплітаються в лірику пейзажну, лірику спогадів і роздумів. У Конопницької це, наприклад, “Sine lasy we mgłach drzemią…”, “Ta gwiazda” й інші. Поетична замальовка “Sine lasy we mgłach drzemią…” – зразок лірики громадянської, проте із глибоким “відгуком” особистим. Однак і тут уся цілість “тримається” на контрастних протиставленнях, на яскравих барвах і пейзажних “обрисах”: “Sine lasy we mgłach drzemią, Gaśnie jasny dzień… Ach, i tobie, moja ziemio, Idzie mrok i cień! Krótka była twoja zorza, Najpiękniejsza z zórz, Co od morza szła do morza złotym polem zbóż” [9, 5]. У вірші “Ta gwiazda” маємо дуже прикметний синтез лірики пейзажної, інтимної та патріотичної – образ далекої Вітчизни, “провідної зірки”, бажаної й недосяжної, тієї, що манить до себе і блакитною глибиною річки родинної й навіть безмежністю засніженої рівнини. Чимало таких “поетичних замальовок” знайдемо й у Лесі Українки. Деякі з них наводить З. Бараньський [див.: 6, 396]: Талого снігу платочки сивенькії; Дощик дрібненький, холодний вітрець; Проліски в рідній травиці тоненькії, Це була провесна, щастя вінець [5, т. I, 295]. Геть понад морем, над хвилями синіми В’ються, не спиняться чаєчки білії… Де тебе мають шукати на безвісті, Милий мій, думи мої бистрокрилії? [5, т. I, 228]. “З художнього погляду цей “службовий” пейзаж виразно тяжіє до літературної традиційності; Леся Українка відмовилася тут від поширених у добу модернізму мотивів тропічної природи, екзотичних квітів та незвичних рослин. Не вдавалася вона й до внутрішніх тропів, які вражали б читача своєю оригінальністю, <…> зате дуже охоче зверталася думкою до традиційних уже мотивів пір року, зокрема, весни й осені, з якими асоціювалися настрої або радості, або смутку” [6, 396-397]. Можна принагідно звернути увагу на аналогічну тенденцію в М. Конопницької. Навіть у поемі “Пан Бальцер у Бразилії”, “уводячи” (до пейзажу) екзотичну рослинність південноамериканських лісів і океанський краєвид, авторка не оперує вигадливими порівняннями й кольорами: хвилі, що монотонно й безперервно пливуть за бортом корабля, нагадують селянам-емігрантам тільки борозди землі, котрі поволі здіймає вгору плуг. Літературній діяльності аналізованих митців притаманні незмінно: велика емоційна напруга і значна широта як тематики, так і жанрового втілення: поеми, драми, що спираються на різноманітні мотиви зі світової історії та міфології (Ян Гус; Роберт Брюс – король шотландський; Прометей і Сізіф; Імагіна; Іфігенія в Тавриді). Обидві залишили поетичні твори й цикли з фольклорним забарвленням (“Na fujarce”, “Z łąk i pól” Конопницької і драма-феєрія “Лісова пісня” української поетеси). Їхні критичні статті й досі не втратили свого значення. Видавнича й перекладацька діяльність письменниць сприяла Слово і Час. 2010 • №1246 також розвитку вітчизняних літератур. Однак уся ця різноманітна творчість, сповнена думки, пройнята була органічно глибокою авторською вірою в силу творчої праці, у майбутнє рідного народу й усього людства, зокрема вірою у відродження Батьківщини кожної з них. Тому й досі художнє слово Лесі Українки і Марії Конопницької залишається живим у народній пам’яті, надихає читачів і письменників; тому воно й зараз таке близьке ідейно-естетичним ідеалам Росії, України й Польщі. ЛІТЕРАТУРА 1. Вервес Г., Вєдіна В., Булаховська Ю. Українсько-польські літературні зв’язки ХХ ст. – К., 1963. 2. Глинський І. Посестри // Всесвіт. – 1971. – № 2. 3. Пиотровская А. Некрасов и Конопницкая // Польско-русские литературные связи. – М., 1970. 4. Рильський М. Твори: У 3 т.– К., 1955. – Т. 3. 5. Українка Леся. Поезії: У 2 т. - К., 1961. 6. Barański Z. Z obserwacji nad poetyką Łesi Ukrainki // Slavia Orientalis. – 1971. – № 4. 7. Jakóbiec M. Łesia Ukrainka a polska literatura romantyczna // Slavia Orientalis. – 1971. – № 4. 8. Konopnicka M. Wybór poezji. – Moskwa, 1943. 9. Konopnicka M. Poezje: U 5 t. / Opracował J. Grabek. – Warszawa, 1954. – Т. 4. Отримано 16.09.2010 р. м. Київ Ростислав Радишевський ЮЛІЯ БУЛАХОВСЬКА – ПОЛОНІСТ І КОМПАРАТИВІСТ Юлія Леонідівна Булаховська (нар. 8 грудня 1930 року) – доктор філологічних наук, професор, почесний академік Академії наук вищої школи України, відомий славіст-літературознавець, літературний критик, компаративіст, полоніст, дослідниця польсько-українських літературних взаємин, авторка художньої прози. Вона – гідний наступник у галузі літератури й талановитий учень свого славетного батька Леоніда Арсенійовича Булаховського. Успадкувавши наукову солідність і скрупульозність, ґрунтовний методологічний інструментарій і незаангажованість поглядів на літературний процес, вона змогла встановити і тримати стійкі ціннісні орієнтири протягом довгого і плідного наукового життя. Ю. Булаховська народилася в місті Харкові. З літа 1944 року постійно мешкає в Києві. 1952 року закінчила філологічний факультет (російсько-слов’янське відділення, польську групу) Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка, а 1955 року – аспірантуру при кафедрі слов’янської філології цього ж університету за спеціальністю “Історія польської літератури”. 1956 року дослідниця захистила кандидатську дисертацію “Розвиток реалізму у творчості Елізи Ожешко кінця 60-х – середини 80-х років”. З осені того року й до сьогодні працює в Інституті літератури імені Т. Г. Шевченка НАН України. Із січня 1965 року має атестат (учене звання) старшого наукового співробітника (Рішенням Президії АН УРСР). Нині – провідний науковий співробітник- консультант. Основна тематика її праць – польська література ХІХ – ХХ ст. і польсько-українсько-російські літературні зв’язки цього періоду. Ще одна сфера наукових зацікавлень – питання органічної взаємодії художньої літератури з музикою та образотворчим мистецтвом.

Леся Українка і Марія Конопницька (порівняльно-типологічне зіставлення)

Institution

Ähnliche Einträge