Ранньосередньовічні пам’ятки Розточчя в світлі краєзнавчих та археологічних досліджень (ХІХ – 30-ті роки ХХ ст.)

The article deals with history of research of medieval monuments in the territory of Roztochchya from the beginning of ХІХ century – 30-th of XX century. Two successive phases in process of studying of region are distinguished: local history and archaeological. In this context special attention is f...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2009
1. Verfasser:	Ляска, В.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України 2009
Schlagworte:	З історії археології
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/14374
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Ранньосередньовічні пам’ятки Розточчя в світлі краєзнавчих та археологічних досліджень (ХІХ – 30-ті роки ХХ ст.) / В. Ляска // Матеріали і дослідження з археології Прикарпаття і Волині: Зб. наук. пр. — 2009. — Вип. 13. — С. 336-346. — Бібліогр.: 58 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-14374
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-143742010-12-21T12:03:25Z Ранньосередньовічні пам’ятки Розточчя в світлі краєзнавчих та археологічних досліджень (ХІХ – 30-ті роки ХХ ст.) Ляска, В. З історії археології The article deals with history of research of medieval monuments in the territory of Roztochchya from the beginning of ХІХ century – 30-th of XX century. Two successive phases in process of studying of region are distinguished: local history and archaeological. In this context special attention is focused on the characteristics of local history descriptions of the 19-th century – on discussion of the issue of localization of annalistic cities, on the characteristics of the first archaeological excavations in this area. Importance of scientific activities of B. Janush, M. Drevko, J. Pasternak etc. is emphasized. 2009 Article Ранньосередньовічні пам’ятки Розточчя в світлі краєзнавчих та археологічних досліджень (ХІХ – 30-ті роки ХХ ст.) / В. Ляска // Матеріали і дослідження з археології Прикарпаття і Волині: Зб. наук. пр. — 2009. — Вип. 13. — С. 336-346. — Бібліогр.: 58 назв. — укр. 978-966-02-5458-9 XXXX-0031 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/14374 uk Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	З історії археології З історії археології
spellingShingle	З історії археології З історії археології Ляска, В. Ранньосередньовічні пам’ятки Розточчя в світлі краєзнавчих та археологічних досліджень (ХІХ – 30-ті роки ХХ ст.)
description	The article deals with history of research of medieval monuments in the territory of Roztochchya from the beginning of ХІХ century – 30-th of XX century. Two successive phases in process of studying of region are distinguished: local history and archaeological. In this context special attention is focused on the characteristics of local history descriptions of the 19-th century – on discussion of the issue of localization of annalistic cities, on the characteristics of the first archaeological excavations in this area. Importance of scientific activities of B. Janush, M. Drevko, J. Pasternak etc. is emphasized.
format	Article
author	Ляска, В.
author_facet	Ляска, В.
author_sort	Ляска, В.
title	Ранньосередньовічні пам’ятки Розточчя в світлі краєзнавчих та археологічних досліджень (ХІХ – 30-ті роки ХХ ст.)
title_short	Ранньосередньовічні пам’ятки Розточчя в світлі краєзнавчих та археологічних досліджень (ХІХ – 30-ті роки ХХ ст.)
title_full	Ранньосередньовічні пам’ятки Розточчя в світлі краєзнавчих та археологічних досліджень (ХІХ – 30-ті роки ХХ ст.)
title_fullStr	Ранньосередньовічні пам’ятки Розточчя в світлі краєзнавчих та археологічних досліджень (ХІХ – 30-ті роки ХХ ст.)
title_full_unstemmed	Ранньосередньовічні пам’ятки Розточчя в світлі краєзнавчих та археологічних досліджень (ХІХ – 30-ті роки ХХ ст.)
title_sort	ранньосередньовічні пам’ятки розточчя в світлі краєзнавчих та археологічних досліджень (хіх – 30-ті роки хх ст.)
publisher	Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України
publishDate	2009
topic_facet	З історії археології
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/14374
citation_txt	Ранньосередньовічні пам’ятки Розточчя в світлі краєзнавчих та археологічних досліджень (ХІХ – 30-ті роки ХХ ст.) / В. Ляска // Матеріали і дослідження з археології Прикарпаття і Волині: Зб. наук. пр. — 2009. — Вип. 13. — С. 336-346. — Бібліогр.: 58 назв. — укр.
work_keys_str_mv	AT lâskav rannʹoserednʹovíčnípamâtkiroztoččâvsvítlíkraêznavčihtaarheologíčnihdoslídženʹhíh30tírokihhst
first_indexed	2025-07-02T16:03:58Z
last_indexed	2025-07-02T16:03:58Z
_version_	1836551754960863232
fulltext	Ляска В. Ранньосередньовічні пам’ятки Розточчя... 336 Матеріали і дослідження з археології Прикарпаття і Волині. Вип. 13. 2009. С. 336–346. Віталій ЛЯСКА РАННЬОСЕРЕДНЬОВІЧНІ ПАМ’ЯТКИ РОЗТОЧЧЯ В СВІТЛІ КРАЄЗНАВЧИХ ТА АРХЕОЛОГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ (ХІХ – 30-ті роки ХХ ст.) Розточчя – специфічна за своїми природними умовами територія. Яскравим свідченням цього є і сам термін “Розточчя”, етимологічне походження якого дослідники виводять від слова “розтока” (пол. “roztoka”) [Haliczer, 1933, s. 130; Maruszczak, 2002, s. 207; Piotrowski, 2005, s. 103]. Останнє, вочевидь, вказує на наявність на цій території вододілу між басейнами Чорного та Балтійського морів. Цю характерну особливість відзначали ще географи кінця ХІХ ст., виділяючи цю територію в окремий регіон [Podręcznik geografii Galicyi, 1876, s. 12; Galicya, 1881, s. 447–448; Rechman, 1904, s. 33]. У географічному розумінні Розточчя – це макрорегіон, який лежить між Підкарпаттям на півдні та Люблінсько-Волинською височиною на півночі. Він простягається горбогірною смугою, довжиною близько 180 км і шириною 20 км, з південного сходу на північний захід, й поділяється на мезорегіони, котрі виокремлюються завдяки характерним рисам геологічної будови та рельєфу. В географічній літературі їх здебільшого виділяють три: Горайське, Томашівське та Равське Розточчя [Maruszczak, 1972, s. 340–384; Reder, 2005, s. 7]. Прикордонне розташування Розточчя наклало свій відбиток на етнокультурній та політичній ситуації у регіоні в середньовіччі, адже як слушно зауважує Я. Редер, етнокультурні й політичні межі, котрі проходили через цю територію, поділяли його “в різних напрямах та пропорціях” [Reder, 2005, s. 5]. Таке географічне місцезнаходження Розточчя дало підстави М. Піотровському ототожнити цю територію із згаданим у праці аль-Масуді “масивом гірським”, що відокремлював Русь від доп’ястівської Польщі [Piotrowski, 2005, s. 103]. Зважаючи на сказане вище, закономірним виглядає процес наукового зацікавлення тереном Розточчя, починаючи з ХІХ ст. Попри це, історія краєзнавчих та археологічних досліджень на території регіону не привертала належної уваги з боку дослідників. Найчастіше така інформація має характер невеликого за обсягом історіографічного огляду в синтезованих працях про Розточчя [Balcer, Machnik, Sitek, 2002, s. 7–8; Gurba, 2005, s. 119–120], або ж коротких відомостей про історію вивчення тієї чи іншої пам’ятки, котрі слугують преамбулою до основної частини [Wartołowska, 1958, s. 7–16; Берест, Касюхнич, 1996, с. 13–14; Чайка, 1999, с. 91–92 та ін.]. Можемо стверджувати, що історія першопочатків краєзнавчого та археологічного вивчення Розточчя виглядає маловисвітленою та нез’ясованою. Власне, цим і зумовлюється актуальність нашого дослідження, оскільки саме до 30-х рр. ХХ ст. закладається інформативна база про локалізацію багатьох пам’яток регіону й відбувається їх введення в історичну науку. Отож, головним завданням цієї статті є аналіз нагромаджених джерел про середньовічні пам’ятки на терені Розточчя. Хронологічні рамки дослідження охоплюють період від початку ХІХ ст. до 30-тих рр. ХХ ст. З перших десятиліть ХІХ ст. у Центрально-Східній Європі пожвавлюється інтерес до збирання та вивчення старожитностей, їх наукової інтерпретації. Паралельним потоком йде розвиток історичної науки, зокрема тієї її галузі, котра присвячена середньовіччю. У більшості випадків зацікавлення минувшиною в практичній сфері реалізувалося в краєзнавчих пошуках, які мали за мету виявлення та опис прикметних об’єктів старовини, їх введення в історичну науку та популяризацію серед громадськості. В цей же час робляться спроби цілеспрямованого обстеження значних територій, закладаються основи фіксації пам’яток, окремих об’єктів, знахідок [Булик, 2006, с. 298]. Окремі дослідники (Ю. Костжевський [Kostrzewski, 1949, s. 14– 33], А. Абрамович [Аbramowicz, 1967, s. 99–131], Н. Булик [Булик, 2009, с. 404–413]) окреслюють такі тенденції поняттям “романтична археологія”, тому що саме в цей час Ляска В. Ранньосередньовічні пам’ятки Розточчя... 337 інтелектуальна еліта суспільства звертається до праісторії рідного краю, його природи, культурної спадщини. Як слушно зауважує Я. Лєх, археологія доби романтизму була пов’язана “з розбудженою вражливістю епохи, зверненою на таємничість, незвичайність, готичність, захоплення рунічним письмом, похованнями та передхристиянськими віруваннями і традиціями, всім, що було пов’язано зі смертю і трансцидентністю. Звідти її зацікавлення розкопками поховань, курганів, місць давнього культу, городищ і печер” [Лєх, 2006, с. 21]. Ю. Костжевський, один з перших істориків польської археології, початок її романтичного періоду пов’язує з появою у 1818 р. в журналі молодих літераторів з Кременця праці “O Sławiańszczyznie przed chrześcijaństwem” Адама Чарноцького (1784–1825), відомого під псевдонімом Зоріан Доленга-Ходаковський [Kostrzewski, 1949, s. 14]. Яскраво описав діяльність дослідника Станіслав Кунасєвич, котрий писав, що З. Доленга-Ходаковський “перший з кийком в руці і з торбиною на плечах почав обходити села і містечка, ведучи розмови з старцям… й розкопуючи старожитні могили…відшифровуючи запліснявілі документи і рукописи, словом зі всіляких можливих користався способів, аби тільки відкрити зaгублені часом сліди давньої минувшини” [Kunasiewicz, 1872, s. 6–7]. Зазначимо, що З. Доленга-Ходаковський обстежував і пам’ятки Розточчя, зокрема він відвідав городища в Сонсядці (літописний Сутейськ) [Banasiewicz, 1990, s. 91] та Потеличі [Potylicz, 1887, s. 883]. Після відвідин останнього у 1818 р., дослідник подає відносно детальний його опис. Так, Потелицьке городище “…старих Слов’ян, валом довкола обнесене; а через те, що цей вал, на самому схилі гори скелястої насипаний, міг легко осипатися, поставлено пізніше плоске каміння у щільні фундаменти і землею покрито для зміцнення валу. У деяких місцях те каміння грубе видніється посеред валу, а в деяких, де земля валова осипалась, лише воно стирчить, без розміру , обробки і без ніякого порядку…” [Potylicz, 1887, s. 883]. Такий інтерес до пам’яток минувшини на території Розточчя не був випадковим. Так, на початку ХІХ ст. Кароль Бояновський повідомив про існування в околицях села Гуців місцевості з стародавніми укріпленнями, знаної в місцевій традиції під назвою “городисько” [Prusicka- Kołcon, 2007, s. 45]. Серед дослідників цього часу можемо також виокремити Міколая Створжинського, архівіста Замойської ординації в Звєржинці. У своїй неопублікованій праці “Opisanie historyczne dóbr Ordynacyi Zamoyskiej” він зібрав значний джерельний матеріал, в т. ч. і про городища південної Люблінщини. Ця робота, котра обіймає 662 сторінок, була результатом його кропіткої праці протягом 1815–1834 рр. “Opisanie historyczne…” базувалося на відомостях, котрі дослідник “черпав з доступних йому як архівісту джерел та донесень з терену” [Gurba, Orłowski, 1956, s. 67–68]. Те, що дослідник отримував інформацію про пам’ятки регіону з “інших рук” не применшує наукової вартості праці, адже у справі інвентаризації городищ М. Створжинський значно випередив своїх сучасників [Gurba, Orłowski, 1956, s. 68]. Дослідник описав не тільки такі великі городища, як Гуців чи Сонсядка, але й курганні могильники в Липську та Дешковицях. Окрім того, науковець згадує про “замчиська” у Красніку, Щебрешині, Турoбіні, Томашові, Сусці та низку курганів у Гуцьові, Звєржинці та ін. Зауважимо, що попри подання інформації про городища, дослідник намагається визначити час їхнього функціонування, але часто така хронологічна інтерпретація викликає чимало сумнівів. Так, городище в Баторжі, на думку вченого, існувало в часи Стефана Баторія, а літописний Сутейськ виник за Яна Казимира [Gurba, Orłowski, 1956, s. 69–70]. Водночас не можна применшувати наукову вагу праці М. Створжинського, адже вона довший час залишалася єдиним каталогом пам’яток Люблінщини, в т. ч. і Розточчя. В руслі романтичної археології закономірним виглядає те, що печери, які завше в народній традиції овіяні ореолом таємничості та сакральності, не могли не викликати зацікавлення у краєзнавців. Так, печера в Страдчі викликала неабиякий інтерес у галицьких прихильників старовини. Одним із перших дослідників, котрий описав цю пам’ятку, був Богуш Жигмонт Стечинський. На сторінках польського видання “Przyjaciel Ludu” він у 1841 р. під літерою “К” опублікував опис цієї печери [K, 1841, s. 235–238]. Обстеживши порожнину в Страдецький горі, дослідник порівнює її з київськими печерами, адже в обох випадках “людина Ляска В. Ранньосередньовічні пам’ятки Розточчя... 338 Рис. 1 Вхід до печери у Страдчі, 1841 Fig. 1. Entrance to cave in Stradch, 1841 тут більше аніж природа зробила”. Також Б. Ж. Стечинський провів обміри печери; було встановлено, що її передня частина – природного походження, а далі вона розширювалася людиною в південно-східному напрямку, поділяючись на кілька лабіринтів. В галереях, що постали завдяки людській руці, на стінах спостерігалися округлі ніші, які, ймовірно, слугували місцем для спання (рис. 1) [Stęczyński, 1841]. Характерно, що одна з частин печери має назву “Престол”, що свідчить на користь тези про сакральний характер пам’ятки. Дослідник намагався віднайти на стінах “руські написи”, про які йому було відомо з фольклорних джерел, але ця спроба завершилась невдачею. Окрім того, на основі зібраних легенд, вченим робиться спроба пояснити етимологію назви “Страдч”. На думку Б. Ж. Стечинського, вона походить від слова “страта”, що, очевидно, слід пов’язувати із насиллям, яке чинили татари над місцевими мешканцями під час своїх нападів [K, 1841, s. 235–238]. Пізніше печера в Страдецькій горі продовжувала викликати значний інтерес серед наукової спільноти. Так, відомості про неї знаходимо на сторінках краєзнавчих праць авторства К. Фалькевіча, І. Гавришкевича, А. Шнайдера, В. Площанського та ін. [Janusz, 1918, s. 112]. Зауважимо, що в кількох випадках за основу розповіді про Страдч брався нарис Б. Ж. Стечинського (Ю. І. Крашевський [Kraszewski, 1860, s. 100–102], М. Удзєла [Udziela, 1896, s. 60–64]). Водночас бачимо в науковій літературі спроби ототожнення печери у Страдчі з літописною “Печерою Домажировою”. Саме до такої думки схилявся знаний галицький історик Д. Зубрицький. Як аргументи він наводив невелику відстань до Страдецької печери села Домажир, а також народну традицію, котра свідчила про давнє використання печери як сховища від набігів татар. Дослідник також припускав наявність в Страдчі укріпленого міста, котре існувало тут за княжих часів [Зубрицкий, 1855, с. 138]. Відмінної позиції дотримувався М. Грушевський, котрий критично оцінивши припущення Д. Зубрицького, висловив думку, що літописна “Печера Домажирова” може знаходитися поблизу села Домаморичі на Тернопільщині [Грушевський, 1895, с. 1–2]. У пізніший час дискусії навколо локалізації “Печери Домажирової” не припинялися. Зокрема, знаний український історик І. Крип’якевич висловив думку, що ця пам’ятка мала знаходитись в безпосередній близькості Галича на місці сучасного с. Підпечери Івано-Франківської обл. [Крип’якевич, 1984, с. 37]. Все ж сучасні археологічні дослідження дають підстави схилитися на користь думки Д. Зубрицького [Пелещишин, 1994, с. 13–15]. Одним з об’єктів краєзнавчого зацікавлення стало і городище Щекотин, згадка про яке зустрічається в літописі під 1242 р. у зв’язку з міжусобною війною Ростислава Михайловича та Данила Романовича [Літопис Руський, 1989, с. 400]. Городище відвідували та описували краєзнавці В. Площанський та С. Баронч [Чайка, Мазур, 2003, с. 45]. Припущення про час його заснування та локалізацію висловив також Р. Ковшевич, котрий в 1834–1839 рр. був парохом у с. Глинську. Звертаючи увагу на важливість топонімічних назв у справі з’ясування локалізації літописних міст, Р. Ковшевич вказував на те, що “град Щекотов” знаходився на місці сучасного йому урочища Щекотин поблизу с. Глинська [Ковшевичъ, 1865, с. 161–170]. Однак Ляска В. Ранньосередньовічні пам’ятки Розточчя... 339 при визначенні локалізації літописного “граду” він керувався не лише топонімічними джерелами. Проаналізувавши літописні дані, Р. Ковшевич зробив висновок, що Щекотин знаходився відносно далеко від основних шляхів походів монголів, зокрема він зауважив, що “м�стоположеніє удобное сихъ около 3 миль отъ себе отстоящих городовъ [Домажир та Щекотин – В. Л.], въ горахъ л�сами покрытых и окруженныхъ, и одною ц�пью къ Ярославлю отсюда протягающихся, пособствовало ихъ соблюденію тогда отъ напада жестокихъ Татаръ…” [Ковшевичъ, 1865, с. 167]. Ця гіпотеза Р. Ковшевича в подальшому підтвердилась археологічними дослідженнями. В сучасній археологічній науці утвердилась думка про локалізацію Щекотина поблизу с. Глинська [Чайка, 1999, с. 91–96; Чайка, Мазур, 2003, с. 45–59 та ін.]. Як бачимо, часто дослідження пам’яток Розточчя відбувалося в руслі співставлення вже відомих городищ зі згаданими в літописі. Приміром, М. Грушевський був одностайний з Р. Ковшевичем в питанні місцезнаходження “граду Щекотова” [Грушевський, 1992, с. 612]. Окрім невірного тлумачення місцезнаходження “Печери Домажирової”, М. Грушевський сприймав також як доволі сумнівну локалізацію літописного Потелича в тодішньому Рава- Руському повіті і вважав, що обставини літописного повідомлення “…скорше б вказували на якесь місце близше угорської границі. Тилич коло Попраду, на звичайній дорозі в Угорщину, дуже добре сьому відповідає” [Грушевський, 1992, с. 612]. Зазначимо, що польський історик С. Церха, ведучи мову про Червенські міста, взагалі заперечує існування Сутейська. Він вважав, що літописець мав на увазі не власну назву городища, а користувався прикметником “пограничний” (старопол. “sąciask”) [Cercha, 1912, s. 22]. Що ж до інших пам’яток Розточчя, то вони також не залишились поза увагою дослідників. Зокрема, городище біля Малих Грибович поверхово обстежував Й. Білінкевич [Janusz, 1918, s. 166]. І. Шараневич згадує про “старе замчисько” в Потеличі [Szaraniewicz, 1886, s. 156], про цю ж пам’ятку міститься коротка замітка і в праці А. Шнайдера [Janusz, 1918, s. 190]. На потребі докладного археологічного вивчення “руських градів” поблизу Львова (зокрема, Щекотина, Домажира, Страдча та Рокитного) акцентував увагу А. Петрушевич [Kronika czynności …, 1892, s. 155]. Певні відомості про залишки давніх поселень у регіоні зустрічаємо і в багатотомному виданні “Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich”. Зокрема, тут подано опис Страдецької печери та її розміри [Stradcz, 1890, s. 383], згадано городища у Баторжі (тут “старе городисько мало 62 сажні протяжності і 150 стоп висоти”) [Batorz, 1880, s. 117], Сусці [Suśc, 1890, s. 601] та ін. Автор статті про Потелич у цій енциклопедичній праці, беручи до уваги повідомлення І. Шараневича, вказує на те, що ще в ХV ст. тут були помітні сліди замку, котрий контролював стародавній шлях з Белза у Надсяння [Potylicz, 1887, s. 883]. На початку ХХ ст. дослідження старожитностей Східної Галичини розпочав відомий краєзнавець Б. Януш (В. Карпович). Серед пам’яток Равського Розточчя його увагу привернули городище в Рокитному та печерний комплекс у Страдчі [Janusz, 1913, s. 43–49]. Провівши обстеження городища в Рокитному, дослідник зробив висновок, що воно мало форму еліпса (розміри сторін якого становили: довшої –168 м, коротшої – 127 м) і захищалося складною системою валів, в яких прослідковуються сліди в’їздів. Б. Януш провів детальні обміри на території городища: висота валу при головному в’їзді сягала 3 м, його ширина при основі становила 10,5 м. На думку дослідника, укріплення в Рокитному аналогічні до валів та ровів городища в Підгородищі [Janusz, 1913, s. 43–44]. Функціонування цих городищ, на думку Б. Януша, припадає на “часи руські”, проте своїми початками вони могли сягати кінця слов’янської доби [Janusz, 1913, s. 45]. Окрім того дослідник детально описує оборонні укріплення городища в Малих Грибовичах та вперше ототожнює літописний Борок з городищем у Рокитному. Зауважимо, що аналогічної позиції щодо локалізації літописного Борока дотримувався І. Крип’якевич [Крип’якевич, 1991, с. 313– 314]. Лінію оборони на північних теренах Галицької землі, котра складалася з городищ у Рокитному, Малих Грибовичах, Домажирі та Щекотині, Б. Януш пов’язує з міжусобною війною Ляска В. Ранньосередньовічні пам’ятки Розточчя... 340 чернігівського князя Ростислава Михайловича супроти Данила Романовича. Проаналізувавши літописні джерела, вчений висловив думку, що згадані городища слугували опорою у військових кампаніях саме для Ростислава Михайловича [Janusz, 1913, s. 63–64]. Б. Януш провів також незначні археологічні розкопки в печерному комплексі Страдча. Надзвичайно барвистим є опис цих робіт самим дослідником: “При слабкому світлі свічки праця тривала неповних дев’ять квадрансів [квадранс: чверть години – В. Л.], яка була увінчана незначним по правді, але в цілому цікавим результатом. Отож, перекопуючи поверхню якихось трьох метрів квадратних до глибини менше більше 1 ½ , натрапив я спочатку на дрібні кавалки вугілля, які ставали щораз чисельними в міру поглиблення долівки. Далі трапився кавалок черепка посудини глиняної, що заохотило мене до ще ширшого та глибшого копання в цьому місці. Скоро я віднайшов велику вже кількість черепків, а біля них кілька кісток звіриних і трохи недопалених кавалків дерева.” [Janusz, 1913, s. 47] На думку Б. Януша, ці знахідки є прямою вказівкою, що печеру заселяли ще з давніх часів, можливо вона слугувала скельним монастирем для ченців чи сховищем під час набігів татар [Janusz, 1913, s. 47–49]. Відомості про пам’ятки Східної Галичини, в т. ч. і Равського Розточчя, були систематизовані Б. Янушем в узагальнюючій праці “Zabytki przedhistoryczne Galicyji Wschodniej”, котра вийшла друком в 1918 р. Дослідник подав короткі відомості про топографію та оборонні системи городищ регіону, детально описав печеру в Страдецькій горі. Важливо зазначити, що Б. Януш не лише послуговувався даними, котрі були відомі з праць попередніх дослідників, він також використовує матеріали власних обстежень. Науковець повідомляє про городища в Добростанах, Домажирі, Рокитному, Великих Грибовичах∗, Завадові, Парипсах, Потеличі: тут також зустрічається інформація про залишки укріплень в присілку Окопи Магерівські [Janusz, 1918, s. 108, 110– 111, 165–166, 173, 189–190]. Дослідник відзначив схожість планувальної структури городищ в Завадові та Великих Грибовичах. Останнє за керамічним матеріалом він продатував слов’янським часом [Janusz, 1918, s. 173, 165–166]. Серед низки городищ, які зустрічаються у праці Б. Януша, за ступенем інформативності можемо виокремити дані про Парипси. За повідомленням науковця, вали городища окреслюють еліпс, довжина довшої сторони якого становить 45 м, а коротшої – 30 м. У валах чітко простежувалися сліди від двох в’їздів. З легкодоступної сторони городище відділене валом, котрий поділяє його на дві частини: більшу та меншу. Цей вал було розкопано, в його середині виявлено залишки деревного вугілля та скупчення каміння. На думку дослідника, за планувальною структурою городище в Парипсах аналогічне до укріпленого поселення в Потеличі. Б. Януш датує городище Х– ХІІ ст. [Janusz, 1918, s. 190]. Очевидно, городище в Парипсах в пізнішій ∗ в сучасній літературі це городище відоме як Малі Грибовичі. Рис. 2 Схематичний план городища в Рокитному (за: Janusz, 1913) Fig. 2. Schematic plan of hill-fort in Rokytne (by: Janusz, 1913) Ляска В. Ранньосередньовічні пам’ятки Розточчя... 341 ахеологічній літературі стало відоме під назвою Вороблячин (літописні “Ворота”) [Пелещишин, Касюхнич, Рудий, 1993, с. 72–73]. Можна сказати, що діяльність Б. Януша символізує перехід своєрідного “Рубікону” у справі наукового вивчення середньовічних пам’яток Розточчя, адже вчений не лише систематизував науковий доробок своїх попередників, але й вперше провів археологічні розкопки на терені регіону. Саме від часів Б. Януша результати польових досліджень стали основним джерелом до висвітлення історії Розточчя у середньовічні часи. Такий “сигнал” від Б. Януша безумовно сприяв пожвавленню археологічних досліджень на території не тільки Розточчя, але й на всіх землях колишньої Речі Посполитої. Окрім того, охорона історичних та культурних пам’яток, їх наукове вивчення та інвентаризація стали державною справою. Цей процес слід пов’язувати з початком діяльності Державного Товариства Консерваторів Праісторичних Пам’яток. Вже 22 лютого 1920 р. було визначено території, котрі охоплювалися тимчасовими консерваторськими округами. На теренах Люблінської та Волинської губерній діяльністю по охороні пам’яток мав займатися ІІІ округ з осередком в Любліні, котрий очолював Міхал Древко [Gurba, 2000, s. 159]. За словами М. Древка, головним завданням на початках “було доведення до кінця інвентаризації праісторичних пам’яток люблінської землі” [Drewko, 1923, s. 100]. Остаточний поділ на консерваторські округи був затверджений у 1922 р.: на території Польщі виокремлювалося 8 округів, VI-й з яких (Люблінський) на чолі з М. Древком мав діяти у Люблінській, Волинській та Поліській губерніях [Gurba, 2000, s. 159]. Охороною пам’яток у V – Львівському окрузі (Львівське, Тернопільське та Станіславівське воєводства) мав опікуватися Б. Януш, котрий з 1923 р. обіймає посаду консерватора [Піотровска, 2006, с. 70–74]. Зауважимо, що значною проблемою у діяльності Товариства Консерваторів у 1920-их рр. була нестача фінансів, і як наслідок – несистематичність досліджень. Так, у 1924 р. у Люблінському воєводстві археологічні розкопки проводилась на тринадцяти пам’ятках, а вже в 1926 р. – лише на трьох [Gurba, 2000, s. 161]. Як самостійна науково-охоронна установа Товариство консерваторів діяло до 1928 р., після чого воно було включено у структуру Державного Археологічного музею у Варшаві [Florek, 2000, s. 276]. Серед досліджень, котрі в згаданий час проводилися Товариством Консерваторів, варто виділити розкопки М. Древка у 1922 р. на курганному могильнику в Липську (Томашівське Розточчя). За словами дослідника, “могильник розташований поблизу потужного городища, оточеного валами та ровами…він тягнеться гребенем по лінії з південного сходу на північний захід…ближче до городища могильник складається з курганів висотою близько 1 м або зовсім низьких, 30–40 см висотою; кургани північної сторони не виказують такої різниці у висоті – на загал вони до 1 /2 м висоти. Кургани округлої, трапляються однак нечисельні – овальної форми, розташовані досить щільно, місцями дотикаються один до одного…” [Drewko, 1923, s. 100– 101]. У розкопаних курганах північної групи М. Древко зафіксував одне вогнище та нечисленні фрагменти кераміки. Південні кургани виявилися дещо багатшими; там були знайдені “…перепалені кістки людські, хоч і в дрібних фрагментах, однак чисельні…, цілі посудини, точені на колі…” [Drewko, 1923, s. 101]. На підставі отриманого керамічного матеріалу дослідник датує могильник Х–ХІ ст., зауваживши, що південні кургани, можливо, старші [Drewko, 1923, s. 101]. В контексті вивчення пам’яток Розточчя слід згадати узагальнюючу працю знаного польського археолога В. Антонєвича “Archeologia Polski”. У ній дослідник, керуючись топографією укріплених поселень, виділив на території Поділля та “Червоної Русі” три типи городищ. Приміром, укріплення в Рокитному В. Антонєвич відносить до першого типу, для якого характерне розташування городищ на пагорбах, типова складна система оборони та наявність в планувальній структурі передгороддя [Antoniewicz, 1928, s. 219]. Продовженням ґрунтовних археологічних досліджень на терені регіону можна вважати розкопки Я. Пастернака на городищі Щекотин. Зазначимо, що перед початком досліджень вчений здійснив обстеження території пам’ятки: було виявлено керамічний матеріал, а саме – “череп’я горщика з типовим орнаментом”, котрий числиться в “набутках” Музею НТШ за Ляска В. Ранньосередньовічні пам’ятки Розточчя... 342 1929–1932 рр. [Пастернак, 1933, с. 128]. Цілком ймовірно, що такі розвідкові роботи мали місце в 1929 – на поч. 1930 рр., оскільки вже в 1930 р. в статті “Археологія Жовківщини” дослідник датує укріплення в Щекотині ХІ–ХІІ ст. [Пастернак, 1930, с. 7]. Археологічні розкопки було проведено в 1934 р., тоді ж Я. Пастернак докладно описує топографію городища: “…воно знаходиться у значній віддалі на південний захід від села, на горбоватій віднозі львівсько- томашівського розточа й займає біля двох моргів простору. Від лекше доступної східньої сторони відтяте воно глибоким валом і ровом. Цей вал окружував первісно ціле городище, також від сторони стрімкого природного спаду гори, але тепер він з північної сторони сильно ушкоджений…каменоломом…” [Пастернак, 1936, с. 176]. Археологічними розкопками у північній частині Щекотина було виявлено “хату з княжої доби”, розмірами 2,80×1,90 м, на долівці якої зафіксовано ямки від стовпової конструкції. На долівці житла віднайдено фрагменти кераміки ХІІІ–XIV ст., залізну сокиру та фрагмент скляного браслету. Вищеперелічені археологічні матеріали було передано до Музею НТШ [Пастернак, 1937, с. 262]. У північно-західному куті городища на глибині 0,3 м виявлено вимощену камінням доріжку, довжиною 20 м та шириною 0,2–0,7 м [Пастернак, 1936, с. 176–177]. На всій території пам’ятки було закладено 20 зондів, однак ознаки культурного шару виявлено лише у північній її частині, з якої добре проглядається навколишня округа. Тому Я. Пастернак висловив припущення, що Щекотин не був постійно заселеним, а слугував сховищем для навколишніх мешканців в часи небезпеки [Пастернак, 1936, с. 177]. Обстеживши ділянку, оточену валом та ровом, котра знаходилась на пагорбі на північний схід від городища в ур. Цвинтар, Я. Пастернак вказав на можливість існування тут підплитових поховань, “…на доказ цего тепер підчас орання подибуються камяні плити, під якими є певно старі гроби…” [Пастернак, 1936, с. 177–178]. У 1939 р. Я. Пастернак провів незначні археологічні обстеження в печерному комплексі Страдецької гори, який, на його думку, був підземним монастирем руського часу, схожим до печер Лаври в Києві. Дослідник подав дані про його планувальну структуру, окрім того визначив функціональне призначення деяких частин печери, зокрема, він зауважив, що “…в стінах коридорів були видовбані ніші-келії для монахів, в одному місці стояла невеличка капличка прямокутної (250×330 см) форми, 252 см заввишки, в другому (куті - В. Л.) найбільша келія (370×650 см), яка, певно, була спільною харчівнею-рефектаром монахів…” [Пастернак, 1961, с. 581]. У своїй короткій замітці про Страдч, котра вміщена у синтезованій роботі “Археологія України”, Я. Пастернак не згадує про речовий матеріал, виявлений ним під час цих досліджень, однак така інформація зустрічається в пізніших виданнях. Зокрема, О. Ратич повідомляє про виявлений у Страдчі в 1939 р. керамічний матеріал руського часу, наконечник списа та залізний гачок [Ратич, 1957, с. 31]. У середині 1930-х рр. Я. Пастернак провів розвідкові роботи на території городища в Потеличі, про що свідчать “керамічний матеріял, залізна стрілка, камяний брусок та залізний ножик”, передані ним до Музею НТШ [Пастернак, 1937, c. 265]. У 1933–1934 рр. експедиція під керівництвом М. Смішка, який на той час займав посаду асистента кафедри преісторії Львівського університету, досліджувала поселення культури лійчастого посуду та руське городище ХІ–ХІІ ст. на Чорній Горі біля с. Малі Грибовичі. Городище оточене трьома лініями валів і ровів, простежено також сліди в’їзних воріт і дороги, яка вела на його центральну площадку, т. зв. “середгороддя”. Вона овальної в плані форми, її розміри 65×50 м. Характеризуючи потужність оборонних укріплень, М. Смішко пише, що “…найсильніше городище було укріплене від сходу, слабше від півночі й півдня, а зовсім відкрите від сторони стрімкого, західнього схилу.” [Смішко, 1937, с. 93]. Закладені на городищі траншеї дали змогу вивчити внутрішню структуру оборонних валів. Дві зовнішні лінії укріплень були насипані з ґрунту, вибраного з ровів і на гребенях, як вказує дослідник, мали частокіл. У внутрішньому валі виявлено потужні прошарки перепаленої глини, вугілля, рештки обвуглених колод. М. Смішко вважав, що конструкція цієї оборонної лінії, ймовірно, складалася з двох рядів дерев’яних стін, між якими засипано глину. У траншеях, закладених на території пам’ятки, виявлено одну яму, два залізних цвяхи, фрагменти кераміки та кістки Ляска В. Ранньосередньовічні пам’ятки Розточчя... 343 тварин. Така відносна бідність матеріалу княжої доби привела дослідника до висновку, що городище виконувало винятково оборонні функції і не мало постійного “цивільного” населення [Смішко. 1937, с. 94]. У 1939 р. городище в Малих Грибовичах з екскурсією відвідали учасники практичних та семінарських занять, котрі проводились на кафедрі праісторії Львівського університету [Білас, 2005, с. 71]. Вагоме значення для висвітлення проблематики укріплених поселень у регіоні мали дослідження, котрі стосувалися городища в Сутейську. У 1935 р. вийшла друком невелика за обсягом стаття Анни Кутжeбянки про літописний Сутейськ, в якій цей “град” локалізовано поблизу с. Сонсядка. Окрім аналізу писемних джерел, дослідниця звернула увагу на вигідне торгівельно-стратегічне розташування городища відносно польсько-руського пограниччя [Kutrzebianka, 1935, s. 101–106]. В 1936–1939 рр. археологічні дослідження на терені Сутейська провадила Софія Вартоловська під загальним керівництвом В. Антонєвича. Як вказує дослідниця, “розкопки в Сонсядці відбувалися в середньому 5 тижнів на рік з уваги на виразно скромні фундації на цілі дослідницькі. Експедиція не мала ні фотографа, ні кресляра…” [Wartołowska, 1958, s. 7]. Проте розкопки на цьому городищі викликали значний інтерес посеред польської археологічної спільноти. Так, в 1938 р. тут відбувся З’їзд молодих археологів з різних університетів Речі Посполитої [Wartołowska, 1958, s. 10]. На жаль, ці археологічні дослідження, як і зрештою всі інші на терені Розточчя, були перервані буремними часами Другої Світової війни. Отож бачимо, що, починаючи з перших десятиліть ХІХ ст., середньовічні пам’ятки Розточчя отримують різноманітні інтерпретації у краєзнавчому, історичному та археологічному аспектах. Зазначимо, що протягом ХІХ ст. переважав поверхневий їх опис – важливим в цьому відношенні було співставлення вже відомих городищ зі згаданими в літописі. Водночас не слід недооцінювати результатів цих досліджень, оскільки саме тоді була закладена інформативна база про локалізацію більшості відомих городищ Розточчя, відбулося їх введення в історичну науку. З певністю кажемо, що переломною у справі вивчення терену Розточчя стала наукова діяльність Богдана Януша. У 20–30 – тих рр. ХХ ст. завдяки знаним українським та польським археологам (М. Древко, Я. Пастернак, М. Смішко) бачимо якісно новий рівень дослідження середньовічних пам’яток регіону. На жаль, ці процеси перервала війна, після закінчення якої розгляд території Розточчя здійснювався крізь призму державних кордонів. ЛІТЕРАТУРА Берест Р. Я., Касюхнич В. В. 1996 Дослідження в околицях с.Страдч // Археологічні дослідження Львівського університету у 1995 р. – Львів. – С. 13–16. Булик Н. 2006 З історії археологічних досліджень у Східній Галичині в ХІХ – на поч. ХХ ст. // МДАПВ. – Вип. 10. – Львів. – С. 298–317. 2009 Археологія доби романтизму в Східній Галичині // Фортеця: збірник заповідника “Тустань” на пошану Михайла Рожка. – Кн. 1. – Львів. – С. 404–413. Білас Н. 2005 Археологічна наука в Львівському університеті (ХІХ – 30-ті роки ХХ ст.) // АДЛУ. – Вип. 8. – Львів. – С. 46–114. Грушевський М. 1895 Чи “Домамири”, чи “Домажири” // Записки НТШ. – Т. V. – Книга 1. – Львів. – С. 1–2. 1992 Історія України-Руси. – Т. 2. – Київ. – 633 с. Зубрицкий Д. 1855 Исторія древняго Галичско-Русского княжества. – Ч. ІІІ. – Львовъ. – 314 с. Ковшевичъ Р. 1865 Изслђдование мђстоположенія старинного города Руси Галицкой Щекотова или Щекотина // Науковый Сборникъ издаваемый Литературным обществомъ Галицко-Русской матицы. – Вып. I–IV. – Львовъ. – С. 161–170. Ляска В. Ранньосередньовічні пам’ятки Розточчя... 344 Крип'якевич І. 1984 Галицько-Волинське князівство. – Київ. – 176 с. 1991 Деякі літописні назви з Галичини // ЗНТШ. – Т. ССХХІІ. – Львів. – С. 313–315. Літопис Руський… 1989 Літопис Руський / Переклад Л. Махновця. – Київ. – 590 с. Лєх Я. 2006 З історії польсько-українських зв’язків в археології (кінець ХVІІІ ст. – 1939 р.) // АДЛУ. – Вип. 9. – Львів. – С. 17–53. Пастернак Я. 1930 Археологія Жовківщини // З минулого Жовкви. Історична читанка. – Жовква. – С. 5–7. 1933 Нові археологічні набутки Музею Наукового товариства ім. Шевченка за час від 1929– 1932 рр. // ЗНТШ. – Т. CLII. – Львів. – С. 113–130. 1936 Перші археольогічні розкопи з рамени гр.-кат. Богословської Академії у Львові // Богословія. – Т. XIV. – Книга 2–3. – Львів. – С. 165–179. 1937 Нові археологічні набутки Музею Наукового товариства ім. Шевченка за час від 1933– 1936 рр. // ЗНТШ. – Т. CLIV. – Львів. – С. 241–268. 1961 Археологія України. – Торонто. – 790 с. Пелещишин М. А. 1994 До питання про літописне городище “Печера Домажирова” // Еволюція розвитку слов’янських градів VIII-XIV ст. у передгір’ї Карпат і Татр. – Львів. – С. 13–15. Пелещишин М. А., Касюхнич В. В., Рудий В. А. 1993 Розкопки літописного урочища „Ворота” на Яворівщині” // Studia Archaelogica. – Вип. 1. – Львів. – С. 72–73. Ратич О. О. 1957 Древньоруські археологічні пам’ятки на території західних областей УРСР. – Київ. – 58 с. Смішко М. 1937 Сліди прадавнього поселення на Чорній Горі в Грибовичах Малих біля Львова // Наша Батьківщина. – Ч. 4–5. – Львів. – С. 93–97. Чайка Р. 1999 До питання історіографії та попередніх досліджень літописного городища Щекотин // Львівський археологічний вісник – Вип. 1 – Львів. – С. 91–100. Чайка Р., Мазур О. 2003 Град Щекотов часів протиборства Данила і Василька Романовичів та Михайла Чернігівського та його сина Ростислава // Галич в доісторії і середньовіччі. Матеріали міжнародної наукової археологічної конференції. – Галич. – С. 45–50. Аbramowicz A. 1967 Wiek archeologii. Problemy polskiej archeologii dziewiętnastawiecznej. – Warszawa. – 191 s. Antoniewicz W. 1928 Archeologia Polski. – Warszawa. – 344 s. Balcer B., Machnik J., Sitek J. 2002 Z pradziejów Roztocza na ziemi zamojskiej. – Kraków. – 230 s. Banasiewicz E. 1990 Grodziska i zamczyska Zamojszczyzny. – Zamość. – 118 s. Batorz... 1880 Batorz // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. – T. I. – Warszawa. – S. 117. Drewko M. 1923 Sprawozdanie z działaności Państw. Konserwatora zabytków przedhistorycznych na okręg Lubelski za r. 1922 // WA. – T. VIII. – Warszawa. – S. 100–102. Ляска В. Ранньосередньовічні пам’ятки Розточчя... 345 Cercha S. 1912 Gdzie znaidowały się Grody Czerwieńskie // Litwa i Ruś. Miesięcznik ilustrowany, poświęcony kulture, dziejom, krajoznawstwu i ludoznawstwu / pod. red. J. Obsta. – T. III. – Z. I. – Wilno. – S. 21–40. Florek M. 2000 Ochrona zabytków archeologicznych w Polsce Środkowowschdniej // Archeologia Polski Środkowo-Wschodniej. – T. V. – Lublin. – S. 276–282. Galicya… 1881 Galicya // Słownik geograficzny... – T. II. – Warszawa. – S. 447–448. Gurba J. 2000 Ochrona zabytków archeologicznych wojewódznw Lubelskiego i Wołyńskiego – VI okręg konserwatorski Lubelski w latach 1920–1928 // Zamojsczyzna i Wołyn w minionym tysiącleciu. Historia, kultura, sztuka. – Zamość. – S. 159–162. 2005 Roztocze w średniowieczu // Archeologia Roztocza. Krajobraz przyrodniczo-kulturowy. – Lublin.– S. 118–126. Gurba J., Orłowski R. 1956 Mikołaj Stworzynski, nieznany inwentaryzator grodzisk południowej Lubelszczyzny z początków XIX w. // WA. – Т. XXIII. – Warszawa. – S. 66–71. Haliczer J. 1933 Slównik geograficzny. Pochodzenie i znaczenie nazw geograficznych. – Tarnopol. – 171 s. Janusz B. 1913 Z pradziejów ziemi Lwowskiej. – Lwów. – 93 s. 1918 Zabytki przedhistoryczne Galicyji Wschodniey. – Lwόw. – 310 s. K. 1841 Pieczary pod wśią Straczem w Galicyi, w cyrkule lwowskim // Przyjaciel Ludu. Czyli Tygodnik potrzebnych i poŜytecznych wiadomości. – R. VII. – № 30. – Leszno. – S. 235–238. Kostrzewski J. 1949 Dzieje polskich badań prehistorycznych. – Poznań. – 221 s. Kraszewski J. I. 1860 Sztuka u Słowian szczególnie w Polsce i Litwie przedchrześcijańskiej – Wilno. Kronika czynności… 1892 Kronika czynności Koła c. k. Konserwatorów i Korespondentów Galicyi Wschodniej // Teka konserwatorska. Rocznik Koła c. k. Konserwatorów staroŜytnych pomników Galicyi Wschodniej. – Lwów. – S. 148–163. Kunasiewicz S. 1872 Kilka slów o “Rocznikach dla archeologów, numizmatów i bibliografów polskich” – i o wydawcy tychŜe: Drze Stanisławie KrzyŜanowskim. Odbitka z odcinku “Gazetu Narodowej”. – Lwów. – 36 s. Kutrzebianka A. 1935 Sąciaska, gród z polsko-ruskiego pogranicza // WA. – T. XIII. – Warszawa. – S. 101–106. Maruszczak H. 1972 WyŜyny Lubelsko-Wołyńkie // Geomorfologia Polski. – T. 1. – Warszawa. – S. 349–384. 2002 Osobliwości stosunków fizjograficznych Roztocza i ich znaczenie dla działalności człowieka w czasach prahistorycznych i we wczesnym średniowieczu. Aneks 2 // Balcer B., Machnik J., Sitek J. Z pradziejów Roztocza na ziemi zamojskiej... – S. 207–221. Reder J. 2005 Głowne cechy środowiska przyrodniczego Roztocza i ich ewolucja // Archeologia Roztocza... – S. 5–20. Rechman A. 1904 NiŜowa Polska opssana pod względem fizyczno-geograficznym. – Lwów. – 535 s. Piotrowki M. Ляска В. Ранньосередньовічні пам’ятки Розточчя... 346 2005 Słowianie na Roztoczu w okresie wczesnego średniowiecza // Archeologia Roztocza... – S. 103– 117. Podręcznik geografii... 1876 Podręcznik geografii Galicyi / uloŜyl L. Tatomir. – Lwów. – 175 s. Potylicz... 1887 Potylicz // Słownik geograficzny... – T. VIII. – Warszawa. – S. 879–883. Prusicka-Kołcon E. 2007 Guciów – archeologiczny fenomen z okresu wczesnego średniowiecza // Zamojski Kwartalnik Kulturalny. – № 3. –Zamość. – S. 45–49. Stradcz... 1890 Stradcz // Słownik geograficzny... – T. XI. – Warszawa. – S. 382–383. Suśc... Suśc // Słownik geograficzny... – T. XI. – Warszawa. – S. 601. Szaraniewicz I. 1886 Krótki opis geograficzny austryacko-węgierski÷j monarchii z szczególn÷m uwzdlędnieniem królewstwa Galicyi i Wielkiego księstwa Krakowskiego do uŜytku szkół średnich. – Lwów. – 203 s. Udziela М. 1896 Janów pod względem historycznym i jako latowisko przyszłości. – Lwów. Wartołowska Z. 1958 Grod czerwieński Sutiejsk na pograniczu polsko-ruskim // Światowit – T. XXII. – Warszawa. – 139 s. Vitalij LIASKA ROZTOCHCHYA EARLY MEDIEVAL MONUMENTS IN THE CONTEXT OF LOCAL HISTORY AND ARCHAEOLOGICAL RESEARCHES (ХІХ CENTURY – 30-TH OF XX CENTURY) The article deals with history of research of medieval monuments in the territory of Roztochchya from the beginning of ХІХ century – 30-th of XX century. Two successive phases in process of studying of region are distinguished: local history and archaeological. In this context special attention is focused on the characteristics of local history descriptions of the 19-th century – on discussion of the issue of localization of annalistic cities, on the characteristics of the first archaeological excavations in this area. Importance of scientific activities of B. Janush, M. Drevko, J. Pasternak etc. is emphasized.

Ранньосередньовічні пам’ятки Розточчя в світлі краєзнавчих та археологічних досліджень (ХІХ – 30-ті роки ХХ ст.)

Institution

Ähnliche Einträge