Грані Шевченкового таланту: новий погляд
Рецензія на книгу: Генералюк Леся. Універсалізм Шевченка: взаємодія літератури і мистецтва. – К.: Наукова думка, 2008. – 544 с. – Бібліогр.: с. 516-539. Питання універсалізму особистості Тараса Шевченка вельми актуальне для постімперської науки про літературу. На жаль, прочитання універсальних...
Збережено в:
| Дата: | 2011 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України
2011
|
| Назва видання: | Слово і Час |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/143787 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Грані Шевченкового таланту: новий погляд / П. Іванишин // Слово і Час. — 2011. — № 1. — С. 98-101. — Бібліогр.: 7 назв. — укp. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| Резюме: | Рецензія на книгу: Генералюк Леся. Універсалізм Шевченка: взаємодія літератури
і мистецтва. – К.: Наукова думка, 2008. – 544 с. –
Бібліогр.: с. 516-539.
Питання універсалізму особистості Тараса Шевченка вельми актуальне
для постімперської науки про літературу. На жаль, прочитання універсальних
аспектів творчості геніального митця часто позначені політичним
доктринерством і міфотворчістю через уписування її в наперед задану
ідеологічну схему. Тому в радянський час дослідники мусили насичувати
свої праці марксистсько-ленінськими фразами про “революційно-
демократичний” інтернаціоналізм та гуманізм Шевченка. Натомість у наново
запроваджених постмодерними авторами тезах утверджується думка
про начебто універсальну “міфічну мисль” поета, про “космополітичний”
та “загальнолюдський” характер його “міфотворчості”. Попри ідеологічні
відмінності, призначення універсалістських (і радянських, і демоліберальних)
прочитань Т. Шевченка на диво схожі: нав’язати читачеві ідею про поза- чи
й антинаціональний характер його творів, зробити з геніального митця-
націотворця такого собі “космополита-мудреца” (пригадуючи “Тризну”). Про
інші, ще більш сумнівні й одіозні, виразно “десакралізаторські” (Л. Костенко)
постмодерні образи Кобзаря навіть не варто згадувати. |
|---|