“Про що шепочуть крапельки дощу…”: поезія Наталі Лисенко-Єржиківської
Gespeichert in:
| Datum: | 2011 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України
2011
|
| Schriftenreihe: | Слово і Час |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/144296 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | “Про що шепочуть крапельки дощу…”: поезія Наталі Лисенко-Єржиківської / Л. Канцедал // Слово і Час. — 2011. — № 10. — С. 92-95. — Бібліогр.: 1 назв. — укp. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-144296 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1442962018-12-16T01:23:17Z “Про що шепочуть крапельки дощу…”: поезія Наталі Лисенко-Єржиківської Канцедал, Л. Літературна критика 2011 Article “Про що шепочуть крапельки дощу…”: поезія Наталі Лисенко-Єржиківської / Л. Канцедал // Слово і Час. — 2011. — № 10. — С. 92-95. — Бібліогр.: 1 назв. — укp. 0236-1477 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/144296 uk Слово і Час Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Літературна критика Літературна критика |
| spellingShingle |
Літературна критика Літературна критика Канцедал, Л. “Про що шепочуть крапельки дощу…”: поезія Наталі Лисенко-Єржиківської Слово і Час |
| format |
Article |
| author |
Канцедал, Л. |
| author_facet |
Канцедал, Л. |
| author_sort |
Канцедал, Л. |
| title |
“Про що шепочуть крапельки дощу…”: поезія Наталі Лисенко-Єржиківської |
| title_short |
“Про що шепочуть крапельки дощу…”: поезія Наталі Лисенко-Єржиківської |
| title_full |
“Про що шепочуть крапельки дощу…”: поезія Наталі Лисенко-Єржиківської |
| title_fullStr |
“Про що шепочуть крапельки дощу…”: поезія Наталі Лисенко-Єржиківської |
| title_full_unstemmed |
“Про що шепочуть крапельки дощу…”: поезія Наталі Лисенко-Єржиківської |
| title_sort |
“про що шепочуть крапельки дощу…”: поезія наталі лисенко-єржиківської |
| publisher |
Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України |
| publishDate |
2011 |
| topic_facet |
Літературна критика |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/144296 |
| citation_txt |
“Про що шепочуть крапельки дощу…”: поезія Наталі Лисенко-Єржиківської / Л. Канцедал // Слово і Час. — 2011. — № 10. — С. 92-95. — Бібліогр.: 1 назв. — укp. |
| series |
Слово і Час |
| work_keys_str_mv |
AT kancedall proŝošepočutʹkrapelʹkidoŝupoezíânatalílisenkoêržikívsʹkoí |
| first_indexed |
2025-07-10T19:04:36Z |
| last_indexed |
2025-07-10T19:04:36Z |
| _version_ |
1837287916177457152 |
| fulltext |
Слово і Час. 2011 • №1092
Людмила Канцедал
“ПРО ЩО ШЕПОЧУТЬ КРАПЕЛЬКИ ДОЩУ...”:
ПОЕЗІЯ НАТАЛІ ЛИСЕНКО-ЄРЖИКІВСЬКОЇ
Скільки ідей, задумів і натхненних мрій щомиті відвідує
Наталку Лисенко (Наталію Єржиківську) – цього, певне,
не скаже ніхто. Вона завжди кудись поспішає – на
радіо, телебачення, у бібліотеку, щось конче “сьогодні”
з’ясувати, дописати, віднести в редакцію тощо. Після
кожної зустрічі з нею (навіть в ефірі) залишається почуття
піднесеності й усвідомлення якоїсь неподоланої висоти
поза собою і в собі самій.
Таке саме враження справила на мене й перша
поетична збірка Наталі “Ріка біжить за обрій” (2010), котра
нещодавно побачила світ у видавництві з приємною для
кожного автора назвою “Успіх і кар’єра”. Збірка відразу
була помічена, з’явилися рецензії Ольги Смольницької
“Джазова імпровізація на українські слова” й Олесі
Сандиги “Вишіптую, творю... цікавий світ малюю... ”. У
першій, зокрема, наголошено, що “вірші Н. Єржиківської
– це ліричні фрагменти і цикли, і схожі на класичні максимуми строфи, і верлібри...
Певною мірою збірка “Ріка біжить за обрій” нагадує ліричний щоденник, підсумок
творчого діяння 70 – 80-х років. У пізніших віршах надана перевага ритмізованому
верлібру, в якому дуже органічне довільне римування” (Femina. Альманах авангарду,
психоаналізу, психотерапії, психології / Упоряд. Олена й Ольга Смольницькі. –
Сімферополь, 2010. – № 9. – С. 104-106). А в другому відгуку зауважується, що
“у віршах відчувається близькість поетики до українського фольклору, автентики.
Окремі поезії формою нагадують народні заклинання – гіпнотичною монотонністю
ритму, синонімічними перерахуваннями й повторами... Головним достоїнством
поетичного обдарування Н. Єржиківської є її щирість, якась трепетна незахищеність
у любові до цього світу, до людей, в чому вона не боїться зізнатися” (Українська
літературна газета. – 2011. – 29 лип. – С. 3). До слова, оприлюдненню деяких віршів
Наталі посприяв телеконкурс “Тридцять сонячних поезій” на телеканалі КДТРК,
ведучою якого була акторка й поетеса Катаріна Сінчилло. Вірші, подані на конкурс,
вийшли у фінал. Та, на жаль, єдина десятихвилинна вранішня програма з вечірнім
повтором, яка популяризувала українську класичну й сучасну поезію, проіснувавши
лише майже півтора року, а в травні 2009-го перестала виходити в ефір.
Невибагливу з поліграфічного боку та воднораз продуману в дизайні, а від того
дуже світлу й таємничу книжечку “Ріка біжить за обрій” хочеться розгорнути й
дізнатись, яка ж вона у власній поезії – авторка численних досліджень поетичного
слова багатьох відомих і невідомих широкому читацькому загалові письменників
різних часів не лише українських, а й інших народів.
Перше враження не розчаровує, а підтверджує здогад: Наталчині віршовані
рядочки – багатовимірні й не нададуться до сприйняття одразу. До них захочеться
повернутися, крізь них зазирнути у щось незвідане, перелетіти слідом за авторкою
до невідомих берегів і небуденних відчуттів: “Кінбурнський триптих”, присвячений
критика
ітературнаЛ
93Слово і Час. 2011 • №10
Олегові Єржиківському (фрагмент його подано в перекладі Валерії Богуславської),
“Чаклунка”, “Кинбурнский триптих” – присвята в оригіналі, тобто російською мовою,
так само “В Яремчу” – присвята Наташі Ракицькій-Жамар – авторці художнього фото
(“Ріка Прут, 2008 р.”, сепія, використаного на обкладинці). І, що особливо приємно,
“небуденних” навіть тоді, коли йдеться про звичайнісіньке і знайоме, наприклад,
осінь на порозі сільської хати (“Вересень”):
“Горіхове осіннє листя, / терпке й пахуче золото айви, / каштан їстівний, симиренка
зимня, / і груші й сливи – це твої сади... ”. Чи, приміром, у лісі:
Поміж осик, що гарно вбрані
в багряні сукні та хустки,
гуляє вітер в жовтому жупані –
хизується на всі лади.
А пані перешіптуються стиха:
“Жеби цей легінь не приніс нам лиха…”.
Фольклорна, міфологічна й біблійна символіка, ремінісценції з художньої
української, російської і польської літератур (“Стомився кінь не від дороги”, “Перший
сніг”, “Зустріч”, “Зі збіркою Ахматової – Олександра”, “Анна Грацці”) – усе це в
поетичному оприявленні приваблює своїми національно-забарвленими смисловими
та філософськими підтекстами. З-поміж них – і образ крилатого Вітру, “що по нашому
сліду іде – / все підбирає, все підмічає, все в невідомість несе”; і різдвяного гурту,
налаштованого на новорічний святковий лад, подаючи який авторка не цурається
прямої мови, діалектизмів:
– Різдво величати – час задобряти!
Йовжко на скрипочку грає,
Дюрі-бачі бубном обертає.
А Лоці май голосно звідає:
– Пане газдо, веселити чи дорожити!?
– Веселіть і грайте – малого забавляйте,
і про чоловіка старого згадайте!..
У липні ц. р. побачила світ добірка віршів українських поетів про Різдво “Раю, мій
раю, іде Коляда” (Ніжин, 2011), упорядкована Надією Данилевською. До неї ввійшов і
третій вірш Наталі із триптиха “Кроки” (“І. Ой бо ж, глибока часу криниця!..”, “ІІ. Серце
бентежне, серце тривожне...”, “ІІІ. – Різдво величати – час задобряти...”), фрагмент
із якого процитований вище.
Світанок, народження дня й відчуття його вранішніх, обідніх і вечірніх годин
передано у вірші “Джазова імпровізація” зовсім неочікуваними виражально-
зображальними засобами: “Зранку день – латинське ovum, / А до обіду, – як писанка
інкрустована, / Як забавка майстра... ”. Тут поетична тканина тексту підпорядкована
різнотональній ритмомелодиці. Якщо перша строфа тяжіє до розповідної форми, то
друга передає міську суєту-суєт: “І шовк повітря, й віск годин, / і фарби справ – на
батік міста, / де підвечірок – галерея картин / митця-постмодерніста...”. Остання
ж строфа прописана в іронічно-жартівливому ключі з використанням казкових
елементів. Бо й справді, усі ми родом із дитинства й наївно віримо, коли “нічка – сіра
мишка... зачіпає яйце хвостиком – небом розбігаються курчата”. Глибоко архаїчна
віра в магію, у чарівників і диво та присутність його в нинішньому дні відбита в поезії
“Чаклунка”, де постає образ безстрашної чорноліської знахарки (“стара чаклунка в
чорній сукні”), що:
Зрізає чагу й чорноплідну горобину,
а на галявині – копає чорнокорінь.
Зрива чебрець, і череду, і чемерицю –
ні пугача, ні чеглика, ні вовка,
Слово і Час. 2011 • №1094
ні звіра, ані птаха не боїться.
До неї місяць з неба промовляє.
дерева й трави й зорі неозорі
дарують в ніч червневу:
ліки від розпуки, намовлянь і згуби,
зело від розлуки, зілля на весілля.
Візуальний ряд, позначений таємничим ореолом, стає зримим, відчутним й
емоційним ще й завдяки алітераційним (“ч”, “з”) й асонансним (“о”, “е”) повторенням.
Відмічу вірші, позначені осінніми настроями: “Натюрморт”, поштовхом до написання
якого стала картина художниці Ніни Котек “Квіти” (1970); “Білий голуб”, “Безсоння” і
“Спогад”. Щодо останнього твору, то, читаючи його, щиросердно переймалася тими
інтимними переживаннями, які ніби лише мені довірила лірична героїня, а відтак
справді близькими й милими серцю стали і старовинне польське місто Гданськ, і
закарпатське містечко Іршава.
Невеличка, на 56 сторінок, поетична збірка, що подає доволі широке коло
зацікавлень авторки, умістила в себе чимало: штрихи-враження від її творчості
Зінаїди Пахолок (“Вірші... полонили мене своєрідною ритмомелодикою, образністю,
відвертістю ліричної героїні”) та Валерії Богуславської; простору, як на такий обсяг,
передмову Павлини Дунай “Поетичні рефлексії Наталки Єржиківської”. За ними –
поезії, написані українською мовою, та переклади з російськомовних Наталчиних
віршів Валерії Богуславської у розділі “Цвітний серпень”; авторські “Переклади” з
польської – Ю. Тувіма, Ю. Чеховича та з російської – Ф. Сологуба; поезії російською
мовою – розділ “Кинбурнский август”.
Між іншим, вважаю, варто вказати, чому були перекладені нею вірші Федора
Сологуба “Кам’яні будиночки, всі по три віконця...” і “Минуть усі ці дні, життя зав’ється
наше...”. Обидва тексти, датовані 7 груднем 1913 р. із зазначенням місця написання
– “Єлисаветград, вулиці”. Саме з торішньої статті Н. Єржиківської1 можна дізнатися
історію виникнення цих поезій та гіпотетичне авторське припущення стосовно
знайомства Є. Маланюка з петербурзьким письменником. Отже, посилаючись на
публікацію, перекажу лише основне.
6 – 8 грудня 1913 р. російський письменник перебував у Єлисаветграді (нині
Кіровоград). Тут 7 грудня, перед лекцією “Мистецтво наших днів”, яку мав прочитати
увечері, популяризуючи філософсько-естетичні засади російського символізму, він
вирішив познайомитися з містом, що й надихнуло його на поетичні тріолети, один
з яких у перекладі Наталі подаю нижче:
Кам’яні будиночки, всі по три віконця,
Ви спокійно-радісні, що вам побажать?
Вашим тихим бранцям поспішати нікуди,
Милі ці будиночки, всі по три віконця,
Знане вам томління, непозбутняя жага?
Все, що було полум’ям, – нині вже зола.
Затишні будиночки, всі по три віконця,
Вам, спокійно-радісним, нічого бажать.
7 грудня. 1913
Єлисаветград. Вулиці.
Змістове наповнення поетичної книжки “Ріка біжить за обрій” дуже цікаве й
розмаїте. Однак від такої концентрації різноманіття, на мій погляд, у читача
можуть виникнути й “проблеми” щодо усвідомлення та оцінки репрезентованого
поетичного доробку в цілому, оскільки людина, на розуміння О. Потебні, “вдаючись
1 Єржиківська Н. До історії написання Федором Салогубом поезій “Минуть усі ці дні, життя зав’ється
наше...”, “Кам’яні будиночки, всі по три віконця...” // Ученые записки Таврического национального
университета им. В. И. Вернадского. – Сер. “Филологические записки. Социальные коммуникации” / Ред.
кол. Н. Д. Багров и др. – Симферополь, 2010. – Т. 23 (62). – № 1. – С. 98.
95Слово і Час. 2011 • №10
від однієї мови до іншої, змінює разом з тим характер і напрям течії своєї думки,
до того ж так, що зусилля її волі тільки змінює колію її думки, а на подальшу течію
її вплив лише опосередкований”1. Та ще ж переклади, за О. Потебнею, несуть у
собі кожен нове, відмінне від оригіналу поняття, незалежно від ступеню володіння
мовами перекладачів. То скільки ж їх тоді – понять – у збірці? Можливо, й забагато
одразу?..
Збірку прикрашають графічні роботи художника Олега Єржиківського “Дон Кіхот”,
“Из Кинбурна”, а також виконаний ним графічний портрет Наталії над текстом її
біографії.
Щиро вітаючи авторку з першою поетичною збіркою, бажаю їй у наступній
зосередитись винятково на власній поетичній персоні. Збільшувати обсяг збірки,
на моє бачення, варто за рахунок своїх, а не перекладених (навіть якщо й дуже
майстерно!) поезій і зроблених нею перекладів. В ідеалі поетичних збірок у Наталі
має бути кілька: віршів, написаних українською та російською мовами, перекладів,
оскільки така потреба, переважно літературних ремінісценцій, для неї, вочевидь,
існує. Її щирий голос так само проникливо знову звертається до нас: “О, весни
неповторних стартів – / Із літа в осінь, – в зимній снігопад, / Хоч “хижий меч”
відміряних годин на варті, / Моя стихія – біг, і час цінніший устократ...” (Femina.
Антологія авангарду, психоаналізу, психотерапії, психології / Упоряд. О.С. та
О.М. Смольницькі. – Сімферополь, 2011. – №10. – С. 193. Рос., укр., англ. та нім.
мовами).
1 Потебня А. Мысль и язык. – К.: СИНТО, 1993. – С. 164 (переклад наш. – Л.К.).
Отримано 20 листопада 2010 р. м. Київ-Гадяч
Наталка Лобас
ЗУСТРІЧ, ЯКА ВІДБУЛАСЯ: НАТАЛКА БІЛОЦЕРКІВЕЦЬ
Наталка Білоцерківець уже давно знайшла своє місце в сучасній українcькій поезії
(одне з літературних видань зарахувало її до т. зв. “перших вісімдесятників” поряд із
Г. Пагутяк, Т. Федюком, В. Герасим’юком та ін.1), хоча йдеться радше про вихід на
сцену, адже протягом усіх цих років з’являлися друком книжки поетеси (остання –
“Готель “Централь” 2004 р.). Рік 2009-ий ознаменувався виходом польського
перекладу її віршів – зб. “Троянда і ніж”2.
Якось в одному з інтерв’ю поетеса згадувала, що в дитинстві їй пророкували
долю Лесі Українки3. Однак очевидно, що наврядчи хтось наважився би назвати її
“одиноким мужчиною на всю соборну Україну”: важко знайти поезію більш жіночу й
жіночну. І ця жіночість забарвлює не лише відверто інтимні вірші, а й ті, що шукають
сенсу буття. Світ цієї поезії амбівалентний. Троянда і ніж – свого роду дві осі, навколо
яких обертається земля Білоцерківець. Чорне і біле, між якими всі відтінки почуттів
та емоцій. Світ, в якому “лагідна земля, де діви, мов кришталь” і “червоний колір
скель, де келії ченців”, у якому весільний танок переходить у танець смерті; світ,
де молоко, мед і цикута.
1 Хрестоматійний додаток до часопису “Плерома”. – Вип. 3 на http://www.ji.lviv.ua/ji-library/pleroma/zmist.
htm
2 Róża i nóż / Wybrał i przełożył Bogdan Zadura. – Zerzów: “Fraza”, 2009. – 60 s.
3 Кононенко Є. Наталка Білоцерківець: Родина для мене не менш важлива, ніж поезія: Розмова з романтичною
одруженою жінкою. – http://www.umoloda.kiev.ua/number/874/164/31821/
|