На межі ілюзії та реальності
Рецензія на книгу: Нямцу Анатолій, Литвинюк Оксана. Міфопоетика Вільяма Ґолдінґа: Монографія. – Чернівці: Чернівецький національний університет, 2011. – 230 с.
Збережено в:
| Дата: | 2012 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України
2012
|
| Назва видання: | Слово і Час |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/144608 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | На межі ілюзії та реальності / О. Астаф’єв // Слово і Час. — 2012. — № 1. — С. 108-110. — укp. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-144608 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1446082018-12-31T01:23:34Z На межі ілюзії та реальності Астаф’єв, О. Рецензії Рецензія на книгу: Нямцу Анатолій, Литвинюк Оксана. Міфопоетика Вільяма Ґолдінґа: Монографія. – Чернівці: Чернівецький національний університет, 2011. – 230 с. 2012 Article На межі ілюзії та реальності / О. Астаф’єв // Слово і Час. — 2012. — № 1. — С. 108-110. — укp. 0236-1477 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/144608 uk Слово і Час Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Рецензії Рецензії |
| spellingShingle |
Рецензії Рецензії Астаф’єв, О. На межі ілюзії та реальності Слово і Час |
| description |
Рецензія на книгу: Нямцу Анатолій, Литвинюк Оксана. Міфопоетика Вільяма Ґолдінґа:
Монографія. – Чернівці: Чернівецький національний університет,
2011. – 230 с. |
| format |
Article |
| author |
Астаф’єв, О. |
| author_facet |
Астаф’єв, О. |
| author_sort |
Астаф’єв, О. |
| title |
На межі ілюзії та реальності |
| title_short |
На межі ілюзії та реальності |
| title_full |
На межі ілюзії та реальності |
| title_fullStr |
На межі ілюзії та реальності |
| title_full_unstemmed |
На межі ілюзії та реальності |
| title_sort |
на межі ілюзії та реальності |
| publisher |
Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України |
| publishDate |
2012 |
| topic_facet |
Рецензії |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/144608 |
| citation_txt |
На межі ілюзії та реальності / О. Астаф’єв // Слово і Час. — 2012. — № 1. — С. 108-110. — укp. |
| series |
Слово і Час |
| work_keys_str_mv |
AT astafêvo namežíílûzíítarealʹností |
| first_indexed |
2025-07-10T19:43:08Z |
| last_indexed |
2025-07-10T19:43:08Z |
| _version_ |
1837290344116387840 |
| fulltext |
Слово і Час. 2012 • №1108
НА МЕЖІ ІЛЮЗІЇ ТА РЕАЛЬНОСТІ
Нямцу Анатолій, Литвинюк Оксана. Міфопоетика Вільяма Ґолдінґа:
Монографія. – Чернівці: Чернівецький національний університет,
2011. – 230 с.
Монографія Анатолія Нямцу та Оксани Литвинюк присвячена трансформації
загальнокультурних традицій у творчості Вільяма Ґолдінґа. Художня
спадщина цього письменника розглядається у працях багатьох дослідників,
зокрема англійських – В. Алена, П. Гріна, Ф. Кермода, Д. Пембертона,
Л. Ґодсона, американських – Б. Діка, Б. Олдсі, С. Вейнтрайба, С. Ґайнса,
російських – В. Івашової, С. Болдирьова, А. Дружиніної, Р. Анікіна, О. Звєрєва,
Н. Михальської, українських – С. Павличко, О. Мельниченко, О. Товстенко,
Л. Мірошниченко, Г. Стовпи, Г. Костенко, О. Шаповал та ін. Деякі з них
заторкують окремі аспекти порушеної проблематики, зокрема міфопоетики.
Однак пропонована книжка – це перша системна праця, у якій узагальнено
набутки зарубіжного й українського літературознавства з цього питання, під
аксіологічним кутом зору розглянуто трансформацію традиційного матеріалу
у творах Вільяма Ґолдінґа та їх контекстах. Отже, монографія заповнює
прогалину в нашій науці й кореспондує з пріоритетним напрямком розвитку
сучасної гуманітаристики – діалогом літератур.
Звідси – актуальність дослідження,
спроба розглянути предмет в історико-
літературному контексті ХХ ст. , де
крис тал і зу є ться неом іфоло г і чна
св ідом і с ть як один і з напрямк і в
культурної ментальності, класичний та
архаїчний міф заломлюється у призмі
багатьох методологічних підходів –
п си хоанал і т и чном у (З . Фройд і
неофройдисти О. Ранк, Г. Закс, А. Адлер),
юнґіанському (К.-Ґ. Юнґ), символічному
(Е. Кассірер), етнографічному (Л. Леві-
Брюль), структуралістському (К. Леві-
Стросс , М . Ел і аде , В . Тернер ) ,
постструктуралістському (Р. Барт,
М . Фуко , Ж . Дельоз , Ф . Ґваттарі ) ,
зрештою , постмодерн і зм руйнує
головну неоміфолог ічну опозицію
між текстом і реальністю, возносячи
на вівтар замість пародії – пастиш,
замість класичного модерністського
інтертексту – гіпертекст.
Об ’ є к т досл і дження – романи
В. Ґолдінґа “Володар мух”, “Спадкоємці”,
“Шпиль”, “Злодюжка Мартін”, “Подвійна
мова ” , “В ільне пад іння ” , пов і с т і
“Надзвичайний посол”, “Клонк клонк”,
“Бог Скорпіон”. Предмет дослідження –
характер трансформацій аксіологічних
домінант легендарно-міфологічного
матеріалу в його творах, переплетення
пізнання й оцінки, яке породжує нові
моделі ціннісної орієнтації людини.
У теоретичному аспект і виявлено
закономірності та особливості художнього
переосмислення традиц ійно го й
сюжетно-образного матеріалу в романах
В. Ґолдінґа, розглянуто аксіологічну
мотивацію варіант ів міфолог ічних
образів і сюжетів, окреслено шляхи
трансформації запозиченого тексту в
живому синтезі думки й почуття.
Перший розд і л “До проблеми
функціонування літературних архетипів
у європейському загальнокультурному
контексті” теоретичний. Розглядаються
з а к о ном і р н о с т і фун кц і о н у вання
т радиц і й ни х сюжет і в , образ і в і
мотивів легендарно-міфологічного й
літературного походження. Ідеться про
тонкощі рецепційної універсалізації,
об’єм персонажа (сюжетна схема), його
свідомість і самосвідомість, дотичність
до автора й оповідача, ціннісні орієнтації,
форми поведінки , портрет, пейзаж ,
речовий світ, часопростір тощо.
У другому розділі “Основні тенденції
прочитання традиційних структур у
літературі ХХ століття” розкрито матрицю
абсорбції міфологічного й літературного
матеріалу в художніх творах узагалі
й В. Ґолдінґа зокрема, акцентовано
увагу на специфіці інтерпретаційного
діапазону, різних рівнях рецепці ї
протосюжету та його складових, діалозі
лінгвокультур, які регулюють характер
109Слово і Час. 2012 • №1
трансформації протосюжетів і формують
його аксіологічну домінанту.
У підрозділі “Актуальні проблеми
трансформації традиційного матеріалу
у літературному контексті ХХ століття”
наголошується на тому, що філософську
основу сучасно ї неоміфолог ічно ї
культури заклали концепції Р. Ваґнера
та Ф. Ніцше, що збагатило проблеми
“література і міф”, “діалог літератур”
концептами ірраціоналізму, пантеїзму,
релятивізму, інтуїтивізму та ін. Це,
звісно, ускладнює процес реконструкції
загальнокультурних традицій у творах
письменника , оскільки , як слушно
зауважують дослідники, 1) зникає межа
між реальністю і вигадкою; 2) реальний
час і простір замінено циклічним, тобто
міфічним; 3) порушується баланс у
структурі психіки людини, де свідоме
поступається несвідомому.
Складність дослідження поставлених
завдань полягає в тому, що романи
В. Ґолдінґа передбачають нескінченну
варіативність інтерпретацій, у сучасному
літературознавстві романи й повісті
письменника прочитані з погляду
християнської ідеології, психоаналізу,
е к з и с т е н ц і а л і з м у, м іфол о г і з м у,
структуралізму, контекстуального
прочи та ння тощо . Ак с і ол о г і ч н а
домінанта таких інтерпретацій пов’язана
з категорією сюжетної “пам ’яті” , ї ї
трансформацій та вмінням кожного
досл ідника розкрити ї ї тонкощі з
граничною ясністю й переконливістю.
Стосовно блоку проблем, порушених
у другому розділі, то тут напрошуються
коментарі до проблеми дуальності
гносеологічної та аксіологічної природи
художніх творів узагалі і В. Ґолдінґа
зокрема: 1) якщо твори письменника
справді подекуди наближені до науки
й вирішують ті ж завдання, що й вона,
тільки іншими засобами (наприклад,
роман “Паперові люди”), тоді оціночне
начало в художньому творі, зрештою,
як і в науковому, можна ототожнити
з натурал істичною концепц ією , а
натуралізм суперечить природі міфу;
2) якщо роль суб’єктивного чинника,
самовираження й оцінки в художньому
творі принципово інша і значніша ,
ніж у науковому, то оціночна сторона
збігається з емоційно - інтуїтивним
самовираженням суб ’єкта, однак ми
знаємо, що міфологічну свідомість годі
диференціювати на об ’єкт, суб ’єкт і
предикат. Як же вийти з цього глухого
кута?
Зв існо , новий художн ій вар іант
т р адиц і й но ї с т ру к т ури повинен
відповідати логіці поведінки персонажів
в іншій культурно-історичній ситуації.
Порівняно з попередніми версіями тут
постає новий ідейно-тематичний зв’язок,
рівень сприймання й моделювання
дійсності , створюється “програма ”
можливи х д і й і н д и в і д а в нов і й
екзистенційній ситуації , при цьому
виявляються багатофункціональність
традиційного матеріалу й широка
шк ал а а к с і ол о г і ч н и х д ом і н а н т.
Про це йдеться у третьому розділі
“Аксіологія переосмислення традиційних
легендарно-міфологічних структур у
творчості В.Ґолдінґа”. Тут у центрі уваги
такі проблеми, як трансформація міфу
про втрачений рай у романі “Володар
мух”, аксіологічна функція міфу про
гріхопадіння у “Спадкоємцях”, хронотоп
робінзонади у “Злодюжці Мартін ” ,
євангельські коди роману “Шпиль”,
синтез язичницької та християнської
традицій у повістях “Надзвичайний
посол”, “Клонк клонк”, “Бог Скорпіон”.
Про міфологію як структурний принцип
художньої творчості йдеться в четвертому
розд і л і “Онтол о г і ч н ий к о н те к с т
функціональності загальнокультурних
традицій у романах В.Ґолдінґа”. Свої
романи-притчі В . Ґолдінґ наближає
до романів-міфів. Автори монографії
наголошують: “Прозу Ґолдінґа дійсно
можна вважати породженням сучасної
міфологічної свідомості . Майже чи
не кожен його твір наближається до
міфологічної позачасовості, є спробою
виявити фундаментальні основи буття
та людської природи, віднайти в цьому
житті його основні, кореневі, непохитні
ознаки” (147). У книжці розглянуто
твори письменника в контексті романів-
антиутопій, зокрема таких, як “О дивний
новий світ” О. Ґакслі, “1984” Д. Оруела,
“Ми” Є. Зам’ятіна, “4510 по Фаренгейту”
Р. Бредбер і , “Тор говц і к осмосу ”
С. Корнітала та Ф. Пола, “Механічне
піано (Утопія 14)” К. Вонеґута, “Квиток
на Транай” Р. Шеклі.
Слово і Час. 2012 • №1110
В и ч е р п н у х а р а к т е р и с т и к у
антиутопічних моделей у літературі
подав А. Нямцу у своїй попередній
книжці “Міф. Легенда. Література” (2007).
Серед їх прикметних ознак він називає
тотальну стандартизацію та уніфікацію
життя, притчевість і параболічність,
багатоаспектну розробку емоційно-
психолог ічного плану, активн ість
г носеолог і чно ї та про гностично ї
функцій твору. Цим характеристикам
відповідають “Володар мух”, “Злодюжка
Мартін”, “Спадкоємці”, “Бог Скорпіон”,
“Шпиль” та інші. У монографії зазначено:
“Утопія стала основою для низьких
антиутопічних жанрових модифікацій.
У центрі утопії – державний устрій, в
антиутопії – людина, позбавлена таким
устроєм індивідуальності. Антиутопія
спрямована проти тотал і тарного
режиму у державі, на захист людини,
анал і з у є морально -психоло г і ч н і
вади особистості, її деформацію під
впливом технократії та тоталітаризму.
Утопія разом з алегоричним романом
породили антиутопію, що полемізує
з ними літературними прийомами та
естетичними засобами” (147). Можливо,
у дослідженні варто було б чіткіше
окреслити межі між міфом, притчею,
алегорією. Однак це зробити непросто.
Ці межі розмиті , або ж , як кажуть
Ж. Дельоз та Ф. Ґваттарі, маємо справу
з детериторізацією кожного явища ,
контурами його щезнення.
Спираючись на досягнення сучасного
літературознавства, автори монографії
обґрунтовують тезу про трансформацію
притчі в романах письменника, і тут
розвиваються висновки українських
учених О . Кузнєцової , Г. Стовпи ,
О. Шаповал та ін. Проте, як слушно
вказують вони, В. Ґолдінґ не співвідносить
власн і твори з певним к аноном .
Наприклад, у своїй робінзонаді він аж
ніяк не прив’язується до географічних
показників , а досліджує морально-
естетичний світ героїв . Цей акцент
зумовлений партиципацією (Л. Леві-
Брюль), свого роду маніпуляцією із
зображенням, унаслідок якої, на думку
А. Нямцу, безлюдні острови втрачають
свою географічну чіткість і стають
матрицею опозицій “цивілізація-природа,
особистість-соціум” та інших.
Ви к о р и с т о в уюч и л е г е н д а р н о -
міфологічний і традиційний матеріал,
В. Ґолдінґ перекомбіновує художній
простір, показуючи його лінійність і
об’ємність, стисненість і розтягненість,
перервність та безперевність, закритість
і відкритість тощо. Кожен хронотоп
отримує символічне забарвлення: “У
сфері художньої літератури просторові
міфологеми переносять текст у сферу
філософських універсальних концепцій,
тобто створення авторської картини
світу, філософського концентруму
буття” (162). Про мозаїчний часопростір
романів письменника, його презентацію
через сукупність бінарних опозицій
(гора/ліс, вода/камінь, світло/тінь та ін.)
ідеться в підрозділах “Трансформаційна
функція простору та часу в романах
В.Ґолдінґа”, “Прометеївські алюзії та
ремінісценції про Прометея у контексті
романів В.Ґолдінґа”.
Можемо підсумувати, що авторам
справді вдалося вловити головне ,
визначальне у феномені аксіологічної
трансформації загальнокультурних
традицій у творах В. Ґолдінґа, таке,
що приховане від безпосереднього
споглядання й зумовлене глибинними
внутрішніми зв’язками й тенденціями
розвитку міфологічної свідомості.
Дослідники мають рацію, що в ролі міфу,
який “підсвічує” сюжети творів В. Ґолдінґа,
виступають антична й біблійна міфологія,
літературний матеріал , історично -
культурна реальність минулих століть.
Унаслідок цього текст наснажений
алюзіями та ремінісценціями, він за
своєю структурою сам наближається до
міфу й головними його ознаками стають
циклічний часопростір, гра на межі ілюзії
та реальності, уподібнення мови твору
до міфічної прамови, метаморфози
міфологічних героїв та ін.
Олександр Астаф’єв
Отримано 30 жовтня 2011 р. м.Київ
|