“Самовидець” Салига
Gespeichert in:
| Datum: | 2012 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України
2012
|
| Schriftenreihe: | Слово і Час |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/144622 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | “Самовидець” Салига / В. Панченко // Слово і Час. — 2012. — № 1. — С. 41-42. — укp. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-144622 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1446222018-12-31T01:23:03Z “Самовидець” Салига Панченко, В. ХХ століття 2012 Article “Самовидець” Салига / В. Панченко // Слово і Час. — 2012. — № 1. — С. 41-42. — укp. 0236-1477 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/144622 uk Слово і Час Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
ХХ століття ХХ століття |
| spellingShingle |
ХХ століття ХХ століття Панченко, В. “Самовидець” Салига Слово і Час |
| format |
Article |
| author |
Панченко, В. |
| author_facet |
Панченко, В. |
| author_sort |
Панченко, В. |
| title |
“Самовидець” Салига |
| title_short |
“Самовидець” Салига |
| title_full |
“Самовидець” Салига |
| title_fullStr |
“Самовидець” Салига |
| title_full_unstemmed |
“Самовидець” Салига |
| title_sort |
“самовидець” салига |
| publisher |
Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України |
| publishDate |
2012 |
| topic_facet |
ХХ століття |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/144622 |
| citation_txt |
“Самовидець” Салига / В. Панченко // Слово і Час. — 2012. — № 1. — С. 41-42. — укp. |
| series |
Слово і Час |
| work_keys_str_mv |
AT pančenkov samovidecʹsaliga |
| first_indexed |
2025-07-10T19:45:18Z |
| last_indexed |
2025-07-10T19:45:18Z |
| _version_ |
1837290461674340352 |
| fulltext |
41Слово і Час. 2012 • №1
повноцінний діалог. Студенти мають бути неодмінно підготовленими до зустрічі
з письменником, щоб вони могли дискутувати з ним, мали свій погляд на нього.
Чи ж треба казати, якої підготовчої роботи це вимагає? Але Салига любить і
таку роботу. Для нього це теж літературознавство і критика. Сказати б, суто
практичного, ужиткового характеру. Хтось цього дуже не любить, бо вважає,
що то – безнадійно рутинна, зовсім не варта уваги справа, що головне – тексти
й тексти. А в Салиги й це – тексти. Хоча й усні, однак принципово важливі. Він
вірить, що вони згодом неоднораз озвуться у практичній діяльності філологів,
які вийдуть зі стін університету.
Коли я слухаю його, думається: вік не бере в ньому свого. Така ж самісінька,
як і в далекій молодості, інтелектуальна невтоленність, непогамована
допитливість. Постійна готовність до творчої змобілізованості. Тобто він –
постійно впізнаваний. Послідовний у головному. Визначальному для нього.
Чи це – не найважливіше?
Отримано 6 грудня 2011 р. м. Київ
Володимир Панченко
“САМОВИДЕЦЬ” САЛИГА
У Тараса Салиги поважна наукова біографія. Біобібліографічні довідки
засвідчують, що його пора “збирання винограду” – вельми щедра на книжки,
звання, відзнаки… Усе, як і має бути в талановитого й роботящого вченого.
Щоправда, слід уточнити, що Тарас Юрійович не належить до дослідників
суто кабінетного, “герметичного” типу, подібних, скажімо, до Олексія Лосєва,
який жив у світі антики, практично не виринаючи з нього. Ні, Салига від самих
початків своєї творчості знав смак “польових досліджень” на великому материку
рідної літератури, що твориться тут і тепер. Він був і залишається критиком,
може навіть – передусім критиком (попри неодноразові “заходи” в історію
літератури, наслідком яких були не лише численні наукові студії, а й укладені
та видані ним томи Є.Маланюка, Б.Кравціва, Р.Купчинського, а також украй
важливі антології – “Стрілецька голгофа”, 1992 і “Слово Благовісту”, 1999).
Авторські книжки Т. Салиги – це роздуми про сучасну літературу, найчастіше –
про поезію й поетів. За 30 років, від 1983-го починаючи, їх вийшло чимало, і,
здається, лише в одному випадку Салига писав книжку-монографію – літпортрет
“Микола Вінграновський” (1989). В усіх інших маємо літературно-критичні збірники.
У тому й полягає нелегка специфіка праці критика, що йому весь час доводиться
“розкидатися”, бути майстром ближнього бою, “оперативником”. Але ж минає
час – і давні статті й рецензії добре знаного тобі автора читаєш уже як історію
літератури, яка тим і цікава, що свого часу була живою, миттєвою реакцією
на нові твори, збірки, журнальні публікації. Т. Салига – добрий “оперативник”:
він вільно почувався (почувається!) у різних літературно-критичних жанрах;
він намагався нічого не пропускати, прагнучи до тієї всеохопності, яку, окрім
нього самого, демонстрували Віталій Дончик, Михайло Стрельбицький, Микола
Ільницький, Михайло Слабошпицький… Тому в його книжки цікаво зазирати ще
і як у своєрідні “довідники”: адже перед нами літопис “самовидця”. Ось щойно
перечитав давню розвідку Салиги “Пробились на білий світ… Критичні нотатки
Слово і Час. 2012 • №142
про неопубліковані в період застою вірші”, опубліковану у “Дзвоні” ще 1990 року.
Якби на ту ж тему писав нинішній молодий дисертант, усе було б щодо фактажу,
може, й не згірш. Але ж не було б тієї, що у критика, свіжості естетичного й суто
емоційного сприймання щойно явленої зі сторінок журналів “шухлядної” літератури;
не було би полемічного реагування на снобістські кпини Віталія Коротича, який зі
свого московського “далека” дорікав українським літераторам, що їхні робочі столи,
бачите, зовсім порожні… Думаю, що й “публіцистики” в нинішнього дослідника
було б значно менше, і цікавили б його, може, не лишень тематологічні аспекти,
й оцінки “шухлядних” творів були б диференційованішими. Усе так, але мені все
одно цікаво було прочитати давню статтю Т. Салиги, щоби разом із ним зануритися
в неповторну атмосферу кінця 1980-х, “прокрутити” в пам’яті, ЯК повертався
Василь Стус, ЯК відкривали поезію Григорія Чубая, ЯК пробивали собі дорогу
поети “київської школи”…
Або ось серія інтерв’ю, що їх Салига брав 1987 р. у С.Пушика, Я.Яроша,
Н.Стефурак та Ю.Андруховича, подаючи їх у супроводі своїх літкритичних
коментарів. Андрухович – ще тільки автор однієї поетичної збірочки, готується
видати другу – “Середмістя”. Його запитують, як сприйнято його поетичний
дебют, і Юрій (ще не “Патріарх”!) елегантно полемізує із критиками, міркує про
корисність “бурлескно-буфонадного (іронічного) начала” в поезії, про потребу
в майстерних, “досконало зроблених”, хай начебто і “прохолодних”, віршах…
Працюючи саме зараз над великою статтею про Юрія Андруховича, я знаю, що
всі оті “випитування” Тараса Салиги й автокоментарі його співрозмовника мені
знадобляться. Кажу це до того, що написане колись давно не йде в пісок: воно
має, як пишуть в авторефератах, “практичне значення”. Принаймні історикам
української поезії ХХ століття точно не обійтися без статей і рецензій критика
Тараса Салиги.
Він, між іншим, належить до тих критиків, які цікавляться не лише знаковими
іменами. Охоче пише і про менш відомих, і про маловідомих. Тримає в полі
зору “свій” регіон, проте земляцький чинник не заважає йому бути суворим у
судженнях… У доброму сенсі слова, він – “чорнороб”, який не звик “полювати”
лише за “вічними партитурами”: хтось же має оглядати весь рельєф сучасної
літератури, хоч би яким хвилястим він був.
…Із Тарасом Юрійовичем мені випадало спілкуватися за різних нагод.
Здається, останніми роками це найчастіше пов’язано з участю в захистах
дисертацій чи в наукових конференціях. Пам’ятаю, як радів Тарас успіхові
нашого з ним друга Леоніда Куценка, котрий саме у Львові захищав свою
докторську дисертацію про Євгена Маланюка. У ті дні професор Салига
просто-таки випромінював щастя – він любив Льоню (так ми називали Леоніда
Васильовича, якого ось уже п’ять років як немає серед живих). І підтримував
його так, як може підтримувати лише друг.
Душевне тепло й широту натури Тараса Салиги щораз відчуваю під час
наших зустрічей у Львові, Києві, Івано-Франківську, Кіровограді. Так само, як
відчуваю його активну присутність в українському інтелектуальному житті,
де голос літературознавця Салиги не раз звучить із пристрастю полеміста й
публіциста. Дай же Тобі, Боже, сил і натхнення, дорогий Тарасе, на многая літа!
Отримано 7 грудня 2011 р. м. Київ
|