Від бароко до романтизму: шляхи взаємодії та діалог традицій
Рецензія на книгу: Новик О. П. Неповторність повторного. Барокові традиції в українському романтизмі. – Харків: Майдан, 2011. – 368 с.
Збережено в:
| Дата: | 2012 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України
2012
|
| Назва видання: | Слово і Час |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/144903 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Від бароко до романтизму: шляхи взаємодії та діалог традицій / І. Лімборський // Слово і Час. — 2012. — № 4. — С. 114-117. — Бібліогр.: 5 назв. — укp. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-144903 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1449032019-01-11T01:23:42Z Від бароко до романтизму: шляхи взаємодії та діалог традицій Лімборський, І. Рецензії Рецензія на книгу: Новик О. П. Неповторність повторного. Барокові традиції в українському романтизмі. – Харків: Майдан, 2011. – 368 с. 2012 Article Від бароко до романтизму: шляхи взаємодії та діалог традицій / І. Лімборський // Слово і Час. — 2012. — № 4. — С. 114-117. — Бібліогр.: 5 назв. — укp. 0236-1477 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/144903 uk Слово і Час Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Рецензії Рецензії |
| spellingShingle |
Рецензії Рецензії Лімборський, І. Від бароко до романтизму: шляхи взаємодії та діалог традицій Слово і Час |
| description |
Рецензія на книгу: Новик О. П. Неповторність повторного. Барокові традиції в
українському романтизмі. – Харків: Майдан, 2011. – 368 с. |
| format |
Article |
| author |
Лімборський, І. |
| author_facet |
Лімборський, І. |
| author_sort |
Лімборський, І. |
| title |
Від бароко до романтизму: шляхи взаємодії та діалог традицій |
| title_short |
Від бароко до романтизму: шляхи взаємодії та діалог традицій |
| title_full |
Від бароко до романтизму: шляхи взаємодії та діалог традицій |
| title_fullStr |
Від бароко до романтизму: шляхи взаємодії та діалог традицій |
| title_full_unstemmed |
Від бароко до романтизму: шляхи взаємодії та діалог традицій |
| title_sort |
від бароко до романтизму: шляхи взаємодії та діалог традицій |
| publisher |
Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України |
| publishDate |
2012 |
| topic_facet |
Рецензії |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/144903 |
| citation_txt |
Від бароко до романтизму: шляхи взаємодії та діалог традицій / І. Лімборський // Слово і Час. — 2012. — № 4. — С. 114-117. — Бібліогр.: 5 назв. — укp. |
| series |
Слово і Час |
| work_keys_str_mv |
AT límborsʹkijí vídbarokodoromantizmušlâhivzaêmodíítadíalogtradicíj |
| first_indexed |
2025-07-10T20:28:45Z |
| last_indexed |
2025-07-10T20:28:45Z |
| _version_ |
1837293204094844928 |
| fulltext |
Слово і Час. 2012 • №4114
проблема лиш манери письма Процюка,
його художньої над інтерпретац і ї .
Винниченко – це ще й радість життя, яка
дала йому змогу написати “Момент”, це
пошуки світового щастя, образ “ательє
щастя” в романі “Поклади золота” й
безліч іншого , далекого від мінору.
Роман Процюка дещо перевантажує
образ письменника самокопирсанням,
іпохондрією, смутком, образом покійного
сина, який виникає в найневідповідніші
моменти . Винниченко був ще – і
передусім – іншим, “світообіймаючим”,
вибуховим у своєму прагненні змінювати
св іт, симпатичним авантюрником .
Зрештою, він був Мефістофелем, а це
насамперед – гравець, трікстер. Про ці
риси слід було хоч би згадати. Але, як
написав автор роману “Маски опадають
повільно”, “розшифрувати архітектуру
його мозку не вдалося нікому” (297). І
тут постає питання: чи справді маски
опадають у цьому романі, чи, можливо,
з’являється ще одна, зроблена руками
Степана Процюка?
Богдан Пастух
Отримано 8 листопада 2011 р. м. Львів
ВІД БАРОКО ДО РОМАНТИЗМУ: ШЛЯХИ ВЗАЄМОДІЇ
ТА ДІАЛОГ ТРАДИЦІЙ
Новик О. П. Неповторність повторного. Барокові традиції в
українському романтизмі. – Харків: Майдан, 2011. – 368 с.
Інтерес до бароко у вітчизняному літературознавстві не згасає впродовж
останніх трьох десятиліть, але, попри це, багато його аспектів усе ще
залишаються далекими від остаточного з’ясування. Пошуки вітчизняних
науковців тут виявляються цілком суголосними з напрямками наукових студій
зарубіжних колег, у котрих сьогодні спостерігається сплеск посиленої уваги до
трансформації барокових традицій наприкінці ХХ – на початку ХХІ ст. у таке
неоднозначне й лабільне явище, як необароко, що розглядається в контексті
постмодерністського бачення світу з його апологією фрагментарності,
усього неусталеного, динамічного, лабільного й такого, у якому чуттєве
домінує над інтелектуальним, а знак утрачає своє референційне означення,
перетворюючись на самодостатній предмет “літературної гри” або чистий
символ. У цьому ж контексті нині бачаться характерна в цілому для барокового
типу свідомості “вільна гра” активної інтерпретації тексту й “метафорична
есеїстика письма” в літературі постколоніалізму й мультикультуралізму.
Монографія Ольги Новик спрямована
передусім на заповнення донедавна не
помічених лакун у дослідженні складних
взаємозв’язків бароко й романтизму в
українській літературі, особливо тих,
що пов ’язані з трансформацією та
переосмисленням відповідних традицій.
Ця проблема останнім часом привернула
відчутну увагу багатьох авторитетних
л і терат урознавц і в при вивченн і
зарубіжних літератур . Розвідками
останніх десятиріч минулого століття
закладено необхідний фундамент для
подальших досліджень . Зокрема у
цьому контексті варто згадати науково
прониклив і прац і Л . Софроново ї
[3] й І . Тертерян [5] . Сьогодні вже
значно б ільше й переконлив іше ,
н іж донедавна , го вори т ь ся про
парадигматичну взаємодію цих двох
художніх систем: пишуть, наприклад,
про “поетику романтичного роману, яка
співвідноситься з традиціями роману
бароко” [2, 110]. Або про особливу
“романтичну субпарадигму креативізму”,
котра типологічно близька до бароко
115Слово і Час. 2012 • №4
своєю “умовно-ігровою життєтворчістю,
творенням фантазмів (уявної реальності)
вигаданого світу” [4, 98].
Перед автор к ою рецензовано ї
монографії постала низка складних
завдань. Перш за все це стосується того,
що подібні дослідження лежать у царині
не тільки історії української літератури,
а й компаративістики, бо йдеться не
лише про еволюцію літературних
напрямів і стилів і літературного процесу
загалом, коли один тип художнього
мислення “оприявнюється” в іншому
і його “сліди” виявляються знаковими
при формуванні відповідних структур
художнього мислення. Ідеться також про
порівняння цих двох типів художнього
мислення, двох естетичних систем, до
того ж у пошуках не тільки спільного, а
й відмінного, що виявляється у двох хоч
і близьких, але різних стильових потоках,
різних поетиках, стратегіях творення
художнього образу, різних міфологічних
і символічних началах . Зрештою ,
всього того, що прийнято означувати як
“традицію” в межах літературного тексту.
Власне, це вже інше, складніше питання,
яке стосується чогось суголосного і
значною мірою трансформованого ,
що за нової культурно - і сторичної
ситуації виявило не тільки “живучість”,
а й здатність до “другого ” , іншого
життя у творчост і письменник ів .
Природно, що таке завдання вимагало
особливої траєкторії дослідницької
думки, зваженості, поміркованості й
найголовніше – наукової сміливості в
оцінках конкретних літературних фактів
та явищ.
У першому теоретичному розділі
монографії “Проекції бароко в романтизмі:
теорія та історія питання” докладно
розглянуто потрактування традиції
сучасною науковою думкою. Тут авторка
доходить важливого висновку, який
стає провідним вектором подальшого
аналізу взаємодії українського бароко
й романтизму : “Основою , каноном
літературної традиці ї є т і прояви
взаємодії між авторами і текстами,
авторами і культурою попередніх
епох , що допомагають зберегти і
відтворити певні загальні явища в
літературі попри зміну світогляду людини
в нових суспільних умовах” [1, 33].
Загалом такий погляд не викликає
заперечення, більше того, виглядає
цілком слушним, якщо припустити, що
літературна традиція має певну, так
би мовити, “усталеність” у художній
свідомості, бачиться незмінюваною
константою, відтворюваною в різних
художніх системах або структурах ,
яким є, приміром, художній текст. Але
якщо піти за логікою постсучасних
наукових парадигм , приміром , за
деконструктивізмом і постмодернізмом,
і поглянути на традицію як на величину
динамічну, лабільну, котра весь час
змінює свої “контури”, виявляє здатність
до примхливого “мерехтіння” в межах
різних текстів, то механізми взаємодії
українського бароко й романтизму можуть
постати трохи в іншій площині. І тут
виникають уже складні трансформаційні
моделі переходу барокових традицій
у романтичні. Навіть на рівні окремих
мотив ів і св ітоглядних настанов .
Наприклад, фрагментарне й антиномічне
в бароко еволюц іонує в ц іл і сне
сприйняття буття в романтизмі шляхом
переосмислення романтиками частини
або фрагмента як органічного складника
цілого. Водночас відчуття ілюзорності
світу в бароко приховано за зовнішньою
карнавальністю, складною метафорикою
й символікою , а в романтизмі – за
порушуваних однакових проблем –
усе це викликає пошук автентичного,
чуттєвого, безпосереднього. Водночас
спільними для бароко й романтизму
були відчуття емоційної напруги, складна
взаємодія аскетизму й гедонізму. Але –
знову треба наголосити на цьому – це
все ж таки були різні художні і стильові
системи, а тому їхня подібність може
приховувати імпліцитні сліди й інших
художніх систем, а зовнішня схожість
мотивів може виявитися оманливою.
І в цьому полягала одна з основних
складностей, розв’язати яку покликана
книжка О. Новик.
Безперечний здобуток другого розділу
монографії “Барокові мотиви і образи в
літературі українського романтизму” –
його спрямованість на охоплення
художніх явищ у широкому культурному
й літературному контексті, що увиразнює
низку важливих і малодосліджених
момен т і в у рецепц і ї баро к ових
традицій українськими письменниками-
романтиками. Передусім у центрі уваги
опинилися мотиви швидкоплинності й
марності життя, memento mori, ярмарку,
Слово і Час. 2012 • №4116
гріха та покари, дива, а також мариністичні
образи, образи серця, людей героїчного
чину, барокового поета в романтизмі.
На переконання дослідниці, барокові
мотиви “залишилися побутувати в
українському письменстві найперше
завдяки домінуванню християнської
традиції в літературі романтизму” [1,
194]. Водночас барокові мотиви марності,
швидкоплинност і життя природно
накладалися на романтичні мотиви
незгоди зі світом, пошуків власного “я”.
У третьому розділі “Барокові традиції
в структур і романтичного тексту ”
аналізуються проблеми, пов ’язані з
поетикою бароко й романтизму як
типологічно близьких художніх систем,
де можна віднайти багато спільного у
відтворенні хронотопу в літературному
творі, а також використання художніх
прийомів (“сон”, “текст у тексті”, риторика
у структурі художнього тексту). Докладний
аналіз дав змогу авторці дійти висновку
про те, що двійництво в українському
романтизмі базується як на впливі
європейських романтичних літератур, так
і на бароковій антитетиці [1, 351].
Хронотоп в українському романтизмі,
на переконання дослідниці , своєю
ускладненістю й химерністю, поєднанням
реального й ірреального часто сягає
барокової естетики і традиції. У цій
системі цінностей сон і видіння в
романтичному творі виконують кілька
функцій, як і в бароковому письменстві,
постаючи одночасно й мотивом , й
окремим образом [1, 352].
Особливо цікаво висвітлено проблему
еволюції жанрової системи українського
романтизму, в якій, на думку О. Новик,
простежуються традиції християнської
книжності, а також фольклорної традиції
барокової доби.
Важливий внесок в уявлення про
бароков і традиці ї в українському
романтизм і становить сумл інний
аналіз О. Новик літературних фактів,
опертий на велику кількість історико-
літературних джерел. А це, безперечно,
увиразнює евристичність дослідження,
його зорієнтованість на теоретичний і
практичний матеріал, який може стати
у пригоді в написанні історій української
літератури, а також у вивченні відповідних
тем студентами.
Незважаючи на ретельно проведену
робот у над с к ладним х удожн ім
матеріалом, деякі аспекти типологічних
особливостей бароко й романтизму, на
мій погляд, потребують подальшого
аналізу. Хотілося б висловити кілька
думок із цього приводу, можливо, у
вигляді поки що запитань . 1. Яких
нових рис надав “бароковий” характер
у к р а ї н с ь к о ї л і т е р а т у р и п е ршо ї
третини ХІХ ст. самому українському
романтизму? Чи є підстави вважати,
що це , с в о єю ч е р г ою , н а д а л о
українському романтизмові тих рис,
котрі вирізняють його на тлі інших
європейських літератур? 2. Чи маємо
підтвердження тому, що символіка
й емблематика українського бароко
дістали продовження в українському
романтизмі як у поезії, так і у прозі?
3 . Як сп івв ідносяться між собою
міфологеми бароко й міфологічний
дискурс українського романтизму?
4. Чи можна віднайти відгуки барокових
риторик і поетик ХV І І – ХV І І І ст. у
полеміках українських критиків початку
ХІХ ст. про риторичний і естетичний
підходи до літературного твору? 5. Чи
не виконувало українське рококо, яке
іноді називають “пізнім бароко”, навіть
залишаючись на рівні спорадичних
стильових проявів, роль своєрідного
тонкого “прошарку ” між бароко і
романтизмом?
Звичайно, відповіді на всі ці запитання
неможливо вичерпно дати в одному
монографічному дослідженні, котре
загострило увагу й оприлюднило
важлив і проблеми у к ра ї н с ь к о го
літературного процесу нового часу.
Але сподіватимемося, що найближчим
часом тут з ’являться й нові праці ,
як і , спираючись на рецензовану
монографію , продовжать науков і
пошуки подібного спрямування.
ЛІТЕРАТУРА
1. Новик О. Неповторність повторного. Барокові традиції в літературі українського романтизму:
Монографія. – Харків, 2011.
2. Пахсарьян Н. Поэтика фрагментарности в рококо и романтизме: Прево и Шатобриан // Пахсарьян Н.
Избранные статьи о французской литературе. – Днепропетровск, 2010.
117Слово і Час. 2012 • №4
3. Софронова Л. Человек и картина мира в поэтике барокко романтизма // Человек в контексте культуры.
Славянский мир. – М., 1995.
4. Тамарченко Н., Тюпа В., Бройтман С. Теория литературы: В 2 т. /Под редакцией Н.Д.Тамарченко. – М.:
Academia, 2004. – Т.1.
5. Тертерян И. Барокко и романтизм: к изучению мотивной структуры // Iberica. Кальдерон – мировая
литература. – Ленинград, 1986.
Ігор Лімборський
Отримано 4 січня 2012 р. м. Черкаси
РЕІНКАРНАЦІЇ РЕАЛІЗМУ
Рева Л. В. Неореалізм: дискурс теорій та художніх ідей (на матеріалі
української та російської літератури і критики). – К.: ВД Дмитра
Бураго, 2011. – 344 с.
Здавалося б, про реалізм та похідні від нього явища вже стільки написано,
що виправданим можна вважати й термін-докір реалізмоцентризм із
огляду на незнищенність, а іноді й домінування саме тверезо-аналітичних,
світоглядницьких підходів до мистецтва. Факт тривання й реінкарнацій
реалістичного типу творчості в часі безперечний, що засвідчено й відповідною
термінологією: античний реалізм, реалізм Середньовіччя, реалізм епохи
Відродження, давньоукраїнський реалізм, реалізм ХVІІ–ХVІІІ, ХІХ та ХХ ст.
Поряд із цими визначеннями, на думку багатьох учених, має право на
існування й неореалізм.
Людмила Рева – колишня учениця
відомого літературознавця Василя
Фащенка, автора багатьох студій про
новелу, психологізм, характер, діалог
тощо, а ідея дослідження неореалізму –
одна з нереалізованих його задумок. Тож
присвята монографії вчителеві цілком
закономірна.
До книжки вм іщено й укладену
свого часу В . Фащенком програму
з історії української літератури, де,
за підрахунками авторки , 17 разів
фігурує поняття неореалізму, риси
якого вчений виявляв у творчост і
В . Стефани к а , В . Винни ч е н к а ,
Б. Лепкого, В. Підмогильного, М. Куліша,
Є. Плужника, Т. Осьмачки, І. Багряного,
В. Барки, П. Загребельного, Григора
Тютюнника , В . Дрозда , І . Драча ,
Р. Іваничука, Вал. Шевчука. Ушановуючи
пам’ять свого вчителя, дослідниця не раз
звертає увагу на те, що В. Фащенко не
вигадував терміна, однак першим згадав
про нього наприкінці минулого століття
стосовно української літератури. Із
цим варто погодитись, адже навіть у
роботі філологічного семінару 1997 р.,
присвяченого варіаціям реалізму,
серед багатьох його різновидів не
знайшлося місця саме неореалізмові.
Хоча тоді ж вийшло перше видання
“Літературознавчого словника-довідника”
за редакцією Р. Гром’яка та Ю. Коваліва
зі статтею про неореалізм як “стильову
течію в українській літературі , що
виявила себе у 20-ті роки ХХ ст., зокрема
у творчості Г.Косинки, В.Підмогильного,
Є. Плужника, Б. Антоненка-Давидовича,
у 60–70-ті рр. – у Гр. Тютюнника та ін.”
[2, 504].
Нині термін “неореалізм” фігурує в
довідкових виданнях, зокрема у другій
редакції словника-довідника (2006) та
в “Літературознавчій енциклопедії” (К.,
2007; автор-укладач Ю. Ковалів).
Наші сучасники намагаються дійти
до художньої суті неореалістичного
стилю у творах українських митців.
Хоча збер і гається неоднозначне
ставлення до неореалізму. Варто
згадати, що тривалий час термін не
вважали загальноприйнятим, тому його
не введено до термінологічного кола
українських видань 20–30–40-х рр .
|