Сповідь мандрованого дяка: Артем Чапай. “В пошуках України”
Збережено в:
| Дата: | 2012 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України
2012
|
| Назва видання: | Слово і Час |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/145012 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Сповідь мандрованого дяка: Артем Чапай. “В пошуках України” / Я. Мишанич // Слово і Час. — 2012. — № 6. — С. 92-93. — укp. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-145012 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1450122019-01-14T01:24:15Z Сповідь мандрованого дяка: Артем Чапай. “В пошуках України” Мишанич, Я. Літературна критика 2012 Article Сповідь мандрованого дяка: Артем Чапай. “В пошуках України” / Я. Мишанич // Слово і Час. — 2012. — № 6. — С. 92-93. — укp. 0236-1477 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/145012 uk Слово і Час Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Літературна критика Літературна критика |
| spellingShingle |
Літературна критика Літературна критика Мишанич, Я. Сповідь мандрованого дяка: Артем Чапай. “В пошуках України” Слово і Час |
| format |
Article |
| author |
Мишанич, Я. |
| author_facet |
Мишанич, Я. |
| author_sort |
Мишанич, Я. |
| title |
Сповідь мандрованого дяка: Артем Чапай. “В пошуках України” |
| title_short |
Сповідь мандрованого дяка: Артем Чапай. “В пошуках України” |
| title_full |
Сповідь мандрованого дяка: Артем Чапай. “В пошуках України” |
| title_fullStr |
Сповідь мандрованого дяка: Артем Чапай. “В пошуках України” |
| title_full_unstemmed |
Сповідь мандрованого дяка: Артем Чапай. “В пошуках України” |
| title_sort |
сповідь мандрованого дяка: артем чапай. “в пошуках україни” |
| publisher |
Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України |
| publishDate |
2012 |
| topic_facet |
Літературна критика |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/145012 |
| citation_txt |
Сповідь мандрованого дяка: Артем Чапай. “В пошуках України” / Я. Мишанич // Слово і Час. — 2012. — № 6. — С. 92-93. — укp. |
| series |
Слово і Час |
| work_keys_str_mv |
AT mišaničâ spovídʹmandrovanogodâkaartemčapajvpošukahukraíni |
| first_indexed |
2025-07-10T20:41:08Z |
| last_indexed |
2025-07-10T20:41:08Z |
| _version_ |
1837293974838050816 |
| fulltext |
Слово і Час. 2012 • №692
Ярослав Мишанич
СПОВІДЬ МАНДРОВАНОГО ДЯКА:
АРТЕМ ЧАПАЙ. “В ПОШУКАХ УКРАЇНИ”
Правду кажучи, українська книжка про мандрівки до останнього часу була
великим дефіцитом. Точніше, її зовсім не було, хоча традиція мандрованої й
паломницької літератури в Україні дуже давня.
Розповіді про мандри-подорожі в останні десятиріччя якось зразу
перемістилися до Інтернету, оминувши традиційне книговидання. Ну, можна
ще погортати глянцеві журнали на відповідну тематику, і стає зрозуміло, що
люди подорожують досить активно, майже не обмежуючи себе в засобах.
Тому особливо приємно, що видавці нарешті звернули увагу на такий жанр,
як мандрівний репортаж.
До речі, про засоби чи то пак гроші і їх саме в Артема Чапая (творчий
псевдонім Антона Водяного) від самого початку було небагато, правду кажучи –
зовсім обмаль. Малобюджетна подорож – саме те, що полюбляє молодь у
студентські роки, але наш автор – не студент. Подорож мотоциклом – улюблене
заняття байкерів, але автор і близько не стоїть поруч із цією субкультурою.
Професійний мандрівник? Теж ніби ні – від тексту виникає враження, що Чапай
уперше в житті вийшов за батьківський поріг. То хто ж він такий?
Усе не так просто. Автор неодноразово згадує свої бувальці в Північній та
Латинській Америці, Угорщині, мандрівки Кримом і Закарпаттям. Вільно володіє
кількома мовами. Як бачимо, досвід “вештання світом” у Чапая є, і чималий.
Але чи не єдиний наслідок такого досвіду – відсутність страху перед мандрами,
легкість, з якою автор іде на контакт із людьми. Це, власне, головне в будь-
якій подорожі – спілкування з людьми, заради цього й задумується мандрівка.
Трохи насторожує назва книжки “В пошуках України”. Чапай зізнається,
що “зідрав” її в Стейнбека, але не полишає відчуття, що українці настільки
загублені в часі і просторі, що змушені шукати самих себе, і назва тут – на
своєму місці.
А от із мотоциклом Чапай знайомий далеко менше, ніж із навколишнім світом,
і спілкування із залізним конем дається йому значно важче, ніж із людьми. Тому
певна (і дуже відчутна!) нервозність на початку розповіді, очевидно, викликана
можливими проблемами з боку “матчасті”. Проблеми виникли ще на самому
початку, та ще й які! Дощ ллє, бензин поганий, колеса лопаються, вогонь на
привалі не хоче горіти… А по дорогах, виявляється, ще й машини їздять…
Халепа! Проте гомеричний регіт лунає дедалі рідше, Чапаєві поступово
вдається зацікавити читача своїми роздумами “за жизнь”.
Сюжет у такого роду виданнях відсутній як явище – натомість маємо
щоденниковий виклад матеріалу, із датуванням чи без – не має значення.
Автор не застосовує датування й навіть уводить до тексту власні спогади з
минулих подорожей, пожвавлюючи розповідь.
Книжці властивий сухий репортажний стиль (колишній журналіст писав!),
але навіть крізь нього прориваються панічні емоційні нотки, що примушують
читача сміятися (не з чужих проблем, боронь боже, а з того, як наш герой на
рівному місці знаходить негаразди на свою п’яту точку).
Поруч із негараздами є ще шлях, люди на ньому й поза ним і, власне,
питання, яке автор ставить перед усіма, хто переходить йому дорогу: “Що для
вас є Україна?”. Можливо, запитання не надто коректне, більш риторичне чи
філософське, тому відповіді Чапай отримує дуже різні – добрі та злі, збайдужілі
й пафосні, із гумором і роздратовані.
93Слово і Час. 2012 • №6
Західна Україна – рідний дім для автора та його дружини Ромашки, тому їздити
тут психологічно неважко. Настрій псують лише дороги й погода. Ну, зовсім
трохи – міліціонери. До речі, про міліцію, яку зараз годиться страшенно лаяти.
Артем Чапай чесно зізнається, що з-поміж десятків і сотень працівників ДАІ, які
зупиняли його на дорозі, лише мізерна кількість хотіли щось “на лапу”. У книжці
трохи написано лише про одного такого діяча, досвід спілкування з яким був
для автора неприємним. Решта служителів смугастої палиці просто виконували
свою роботу – деякі занадто прискіпливо, деякі добродушно, але більш-менш
чесно й відповідально. Один із сотні навіть погодився сфотографуватися
“для історії”. Очевидно, наляканий розповідями попередників Чапай наперед
очікував із боку працівників міліції чогось неприємного, тому образи даїшників,
враження, отримані від спілкування з ними, – найцікавіші у книжці.
Тепло автор пише про друзів – старих і нових, знайдених в Інтернеті (одна
з небагатьох прикмет сучасного світу), через ЖЖ, що протягом усього шляху
були поруч із ним, підтримували, як і чим могли. Чимало випадкових знайомих
допомагали мандрівникові безкорисливо й від усієї душі, а от за всю подорож
не образив ніхто. Перед нами ціла галерея образів простих людей, з якими
автора зіштовхнуло життя й дорога. Прості українці зайняті простими й вічними
справами – живуть, працюють, творять, виховують дітей. Авторові приємні ці
люди, приємне спілкування з ними – на Заході чи Сході, на Поліссі чи у Криму.
Хоч як це дивно для журналіста-новинаря, Артемові Чапаю непогано
вдаються пейзажні описи. Він милується лісами й болотами Полісся; йому не
чужі пагорби й видолинки Поділля; він захоплений степами Донбасу і Приазов’я,
лісами Буковини й родючою Південною Бессарабією. Боляче мандрівникові
дивитися лише на руїну, що утворилася на місці колись багатих і потужних
підприємств та сільських господарств.
Єдине, що стовідсотково викликає неприємні емоції в автора, а відтак і в
читача, – сучасна українська влада, яка не робить нічого для людей, грабує
країну й наживається на чужій праці. Цю думку поділяють усі без винятку (!!!),
із ким мандрівника зіштовхує доля. Читати про владу в Артема Чапая просто
неприємно – ніби про ворожу армію, що тишком-нишком захопила Україну…
Нарешті, друге й останнє питання, яке ставить мандрівник усім зустрічним, –
про що вони мріють? Виявляється, мрії в народу дуже скромні й хочуть люди
зовсім небагато – щасливого і спокійного життя для себе і своїх дітей. Звичайно,
тут можливі варіанти: дитячі мрії відрізняються від мрій дорослих людей, проте
ці наївні і простодушні бажання викликають у автора відверту симпатію до
людей, що їх висловлюють.
Загалом завдання, що ставив собі автор книжки на початку, можна вважати
виконаним. Чапай проїхав мотоциклом через усю Україну, відвідав Захід, Схід,
Північ і Південь, зустрів по дорозі сотні людей, привіз додому цілу хмару думок
і море фотографій. Читається книжка цікаво й легко, незважаючи на поодинокі
ляпи на зразок “одруженої дівчини”. Щоправда, ілюстрації для книжки можна
було б вибрати кращі, але й ті, що є, цілком дають уявлення про мандрівку.
І, що найцінніше, із книжки дізнаємося трохи більше не про далекі краї, а про
самих себе. А мотоцикл – усього лише засіб, не більше. На його місці міг би
бути автомобіль, кінь чи віслюк, хоча любов Чапая до мотоциклів – не порожні
слова. І до чого вона приведе – покаже час...
Отримано 5 жовтня 2011 р. м. Київ
|