Чи цей світ лагідний?
Збережено в:
| Дата: | 2013 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України
2013
|
| Назва видання: | Слово і Час |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/146941 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Чи цей світ лагідний? / В. Палинський // Слово і час. — 2013. — № 6. — С. 103-105. — укp. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-146941 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1469412019-02-13T01:23:38Z Чи цей світ лагідний? Палинський, В. Літературна критика 2013 Article Чи цей світ лагідний? / В. Палинський // Слово і час. — 2013. — № 6. — С. 103-105. — укp. 0236-1477 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/146941 uk Слово і Час Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Літературна критика Літературна критика |
| spellingShingle |
Літературна критика Літературна критика Палинський, В. Чи цей світ лагідний? Слово і Час |
| format |
Article |
| author |
Палинський, В. |
| author_facet |
Палинський, В. |
| author_sort |
Палинський, В. |
| title |
Чи цей світ лагідний? |
| title_short |
Чи цей світ лагідний? |
| title_full |
Чи цей світ лагідний? |
| title_fullStr |
Чи цей світ лагідний? |
| title_full_unstemmed |
Чи цей світ лагідний? |
| title_sort |
чи цей світ лагідний? |
| publisher |
Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України |
| publishDate |
2013 |
| topic_facet |
Літературна критика |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/146941 |
| citation_txt |
Чи цей світ лагідний? / В. Палинський // Слово і час. — 2013. — № 6. — С. 103-105. — укp. |
| series |
Слово і Час |
| work_keys_str_mv |
AT palinsʹkijv čicejsvítlagídnij |
| first_indexed |
2025-07-11T00:59:14Z |
| last_indexed |
2025-07-11T00:59:14Z |
| _version_ |
1837310226005491712 |
| fulltext |
103Слово і Час. 2013 • №6
Віктор Палинський
ЧИ ЦЕЙ СВІТ ЛАГІДНИЙ?..
1. Прожите та пережите
По суті, книжка прози Юрія Коваля “Цей лагідний, лагідний світ” (Львів: “Апріорі”,
2011. – 575 с.) – це художній і моральний ретроспективний авторський підсумок усього
масиву прожитого та пережитого і, припускаю, поборювання набутого літературного
досвіду для прийдешніх, таких звабливих новотворчих осягнень. Насправді це
вартісний замір для професійного гравця, що вірить у “гру в бісер”. Знається на
житті, на літературі, на собі, тобто певен своєї місії “сказати”, не аж так очікуючи
суспільних відлунь визнання й ваговитих матеріальних винагород. І це, як на мене,
залишає добротну літературну перспективу навіть в авторських 70-х.
2. Подобатися всім?..
Цей прозаїк одверто й ніколи не відчував підступної зваби подобатися всім. Він,
так бачиться мені, завше був надто профі, аби навіть припустити щось подібне.
Тяжів до якихось проривних естетик. Це була його дорога до себе (і в цьому –
найсенсовніший сенс творення цих текстів).
Ніколи особливо не переймався славосяйними можливостями літератури (від
часів триєдиної “Зеленої України” до роману “І ріки впадуть у море”), бо це, мабуть,
самодостатній шлях Художника.
Навіть у найважчі часи він не запобігав перед вождями від ідеології. Просто
зненацька замовчав, удосконалюючи свою естетику. Можливо, у цьому й була його
приваблива несовковість.
3. Велика перерва
Кілька десятиліть Ю. Коваль не писав. І нині не прихильний до розмов на цю
тему. Одного разу з цього приводу, по дотичній, сказав щось на зразок: “…У душі
я вразлива людина, яка може своєрідно реагувати на неприємні подразники, зокрема,
Слово і Час. 2013 • №6104
і творчим мовчанням”. Отож таки мовчання – як спроба протесту?.. Аби вишукати
можливість злагоди із собою через християнську упокореність? Аж до “завмирання
душі”? Не квацяючи все чорним, без злостивого завантаження саможерних “програм”
помсти; власне – без “льодовикового періоду”; бо ж завше була жвава, із добротним
словом, публіцистика, талановита есеїстка в періодиці, цікава редакторська робота…
Хоча: чи замінило це по-справжньому художню творчість?..
…І знову, ніби спонтанне, хоч і довгоочікуване, нинішнє повернення до художньої
прози, людинолюбної та шляхетно доброзичливої. Як колись! Тож ніби й закінчилась
ота “велика перерва”?
4. Самовиникле
Юрій Коваль насамперед послуговується творчою інтуїцією. А радше – невіддільний
від неї. Він не закликає, не заклинає, прислухається до себе справжнього,
намагається людяно зарадити вихолодженій природі всесвіту, спрагло припадає
до першоджерел: віднайти саме ту місцину, звідки й слід розігнатися, спробувати
створити щось своє, таки неповторне, у стані незмінного літературного драйву. І
неодмінно експериментуючи (книжка оповідань “Гармонія”). Пошуковуючи творця.
Подеколи, майже навпомацки просуваючись до своїх золотих образів – олюднених
землі, неба, степу, зовсім не обов’язково припасовуючи їх до якихось конкретних
подій чи буденних оціночних суджень. Зрештою, не конче приміряти їх і до себе, з
авторською кайфовою безпристрасністю, коли прагнеш домогтися більшого за інших.
Таке, можливо, деміургічне! Самовиникле. Спонтанне. Безконечне. Візуалізувати.
Озвучити. Виповнити змістом. І благодатною святою українськістю. Збагнути, що
сьогодні діється із Зеленою Україною, із жовто-синьою – аж до блакитного, до
вишуканого, до шляхетного. Чи знову – режимні чужинецькі обумовленості?.. І як із
цим упоратися? Чи допоможуть тут лише професійна заангажованість й еволюція
пошуків форми? Допоможуть! Разом з іншими суспільними чинниками.
І в цьому Ю. Коваль себеназдоганяючий. Колишній та нинішній. Непогамовний.
Жертовний.
5. Наслухáтись тиші
Отже, “цей лагідний, лагідний світ” Ю. Коваля – насамперед простір його відкритої
й лагідної душі, що самоорганізовується, реагуючи на добро щодня, щогодини,
щомиті… І це настільки ж природно для автора, як дихати свіжим повітрям. Він
творить свою прозу, тримаючись ритму серця, не форсуючи голосу, не спинаючись
навшпиньки, аби здатися вищим; не сіпаючись нервово врізнобіч, не створюючи
якихось герметичних семантичних самопасток. Його світ – серед інших щедрих
світів. І йому так добре! Як, утім, і героям його знакових новел “Гармонія”, “Ігор”,
“Плитка шоколаду”, “Мамо, налийте мені молока”, “Степко-розбишака”. Ніби звичайні
невибагливі люди, що впокорено несуть свій хрест, не нарікаючи й не шукаючи
легшого. Тільки – у своїх світах: і вирозумілий батько-щофер, і мати в сонячному
ореолі доброти, і простодушний задерикуватий Степко, і навіть Дмитро, який у стані
самогонного запоморочення “байдуже наслухáв тишу, яка повзла до нього з усіх
кутків”. Ю. Коваль не відсторонено розповідає про них: він – із ними в їхніх світах;
він діалогізує зазвичай – не буквально, а на рівні душі. Йому доводиться дбати про
всіх них. І він спроможний талановито з цим упоратись.
Зумисне не цитую: знаю, що так утрати не компенсувати навіть обсяжними
наполегливими коментарями. Лише закликаю читати. Читати.
…Зрештою, притягальність його прози саме в тому, аби читачеві прийти до неї
самостійно. Спробуйте.
6. “Як много важить слово…”
…Ще в ті, так звані радянські часи, коли мав опінію явного молодого неспокійного
“експериментатора-формаліста”, та ще й згадуваного в “західних” літературно-
публіцистичних виданнях, що як мінімум не заохочувалось офіційними ідеологами
від літератури, відчував він майже органічно, як слово набуває справжності в умовах
тиску. Як багато важить кожен прорив до правдивості у власній образно-чуттєвій
системі цінностей. І вже далеко згодом – як слово порожніє, як проникне поранення
105Слово і Час. 2013 • №6
у нього потрапляє легковажність – лжа себелюбові й у ньому вигасає енергія сонця;
відбувається неконтрольований процес простого говоріння та наговорювання.
Здається, саме тоді й саме тому, аби не впасти у сказ дурнописання, він узявся за
публіцистику й ледве чи не в кожному числі “Дзвона” викладався на всі сто в рубриці,
що її разом із колегами започаткував, – “Пробоєм” (знаково). Ці тексти витворювали
не лише атмосферу безкомпромісності та стильного карбованого авторського
письма, а й спонукали до творчої приязні і спільних духовних пошукувань українства.
Ніщо насправді значне не може визріти саме в собі, без спільного могутнього
річища волі (огрому народної спільноти). Ставити перед собою не одноденні цілі,
не потурати стадності, піднестися над тимчасовістю, над самим собою… Це та інше
було в його “текстах”. “Пробоєм”. І пробивав. Така публіцистика, без розважальщини
й розпринадних обгорток, нічого не спрощувала в сенсі Слова..
7. Дещо про самість стилю
…Щодо письмацької майстерності Юрія Коваля, передусім визначати вивіреному
окові та живому неквапливому сприйняттю зацікавленого, уважного, сказати б,
кваліфікованого читальника й, зрозуміло, фахівця від літератури, доскіпливого,
як і об’єктивного. І в першого, і у другого благодатно присутня жага художньої
досконалості. А її не влаштуєш ні “захвацьким” сюжетом, ні актуальною тематикою,
ані вміло замаскованою блудоманією чи сивухою буцімто модних медитативних
проникнень у позапростори…
Письменник, самодостатньо налаштований лише на свої творчі можливості та
активні читацькі естетичні запити, майже завше інтуїтивно відчуває напрямки
пошуків відповідного формозмісту. І, як наслідок, частує нас не так коньячним
марочним трунком, як вивіреною нашою традиційною абсентною настоянкою, та ще
й з додатками лише йому відомих інгредієнтів неповторності... Скажімо, так, як в
“Одвічній клятві”. І не лише у “прозопоемі” тут справа! А у схильності до природного
експериментаторства автора – від витоків і до сьогодення. Це вже назавше, як
ознака стилю. Як самість.
Гадаю, цього разу, творча “пауза” таки вичерпалась? Бо світ цей, насправді, може
бути й “лагідним, лагідним”. Але не без нашого втручання. Зокрема, не без творчої
заангажованості Юрія Коваля.
8. Інше
Книжка явно не виграє від дещо інфантильного розділу “На творчих гонах”, що
в ньому із найрізноманітніших видань та інших джерел, ретельно та послідовно
наведено тексти-витяги стосовно Ю. Коваля, його творчості, літературного процесу…
Це перетворює її на видання якоюсь мірою альбомного типу, та ще й додає
родинно-побутової злокалізованості змісту, що почасти нівелює книжку. Напевне,
маючи напрацьоване літературне ім’я та, урешті, удавшись до такого обсяжного
ваговитого видання, авторові слід було б відмовитись від будь-яких чужорідних
текстів, навіть – передмови, ще більш виособлюючи твори, зібрані під добротною
твердою палітуркою, та не розсіюючи цілющу енергетику власної творчості.
Утім я можу й помилятися…
9. Насамкінець
…А ще у книжці Ю. Коваля, як мало в кого іншого, бачу квінтесенцію концепту засад
національного життя і творчості, точніше – її художнє відображення. Тому сприймаю
“Цей лагідний, лагідний світ” як справжній дарунок для всіх тих, хто прагне бути у
злагоді із власним сумлінням, хто почувається відповідальним за долю українства
в нинішньому жорстокому світі, хто перебуває в беззастережних пошуках художньої
неперервності національних традицій, що – понад усім і понад усе.
Тож “лагідний” чи “жорстокий”?.. Відповідь шукати всім нам разом, бо це Наш
Світ. Україна.
Читаючи. Думаючи. Відчуваючи. “Цей лагідний, лагідний світ”.
Отримано 15 травня 2012 р. м. Львів
|