"Ісе Моноґатарі" та релігійні уявлення доби Хейан

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2001
1. Verfasser:	Капранов, С.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Відділення релігієзнавства Інституту філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України 2001
Schlagworte:	Філософія та історіософія релігії
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/14803
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	"Ісе Моноґатарі" та релігійні уявлення доби Хейан / С. Капранов // Українське релігієзнавство. — 2001. — № 19. — С. 23-32. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-14803
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-148032010-12-29T19:03:46Z "Ісе Моноґатарі" та релігійні уявлення доби Хейан Капранов, С. Філософія та історіософія релігії 2001 Article "Ісе Моноґатарі" та релігійні уявлення доби Хейан / С. Капранов // Українське релігієзнавство. — 2001. — № 19. — С. 23-32. — укр. http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/14803 uk Відділення релігієзнавства Інституту філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Філософія та історіософія релігії Філософія та історіософія релігії
spellingShingle	Філософія та історіософія релігії Філософія та історіософія релігії Капранов, С. "Ісе Моноґатарі" та релігійні уявлення доби Хейан
format	Article
author	Капранов, С.
author_facet	Капранов, С.
author_sort	Капранов, С.
title	"Ісе Моноґатарі" та релігійні уявлення доби Хейан
title_short	"Ісе Моноґатарі" та релігійні уявлення доби Хейан
title_full	"Ісе Моноґатарі" та релігійні уявлення доби Хейан
title_fullStr	"Ісе Моноґатарі" та релігійні уявлення доби Хейан
title_full_unstemmed	"Ісе Моноґатарі" та релігійні уявлення доби Хейан
title_sort	"ісе моноґатарі" та релігійні уявлення доби хейан
publisher	Відділення релігієзнавства Інституту філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України
publishDate	2001
topic_facet	Філософія та історіософія релігії
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/14803
citation_txt	"Ісе Моноґатарі" та релігійні уявлення доби Хейан / С. Капранов // Українське релігієзнавство. — 2001. — № 19. — С. 23-32. — укр.
work_keys_str_mv	AT kapranovs ísemonogatarítarelígíjníuâvlennâdobihejan
first_indexed	2025-07-02T16:20:40Z
last_indexed	2025-07-02T16:20:40Z
_version_	1836552806073368576
fulltext	22 23 багатьох чоловіків, навіть і до самого диявола. У цей час виникає вчення про інкубе та сукубе. Ідеал Марії, Непорочної Діви - це чоловічий ідеал жінки для жінок, а не для чоловіків, бо ж вони користувалися послугами жінок. Проституція - явище поширене в усіх культурах. Поряд з незайманими жінками чоловіки для задоволення мали багато інших, від яких не вимагалось чистоти. В епоху Відродження теж розглядали жінку як відьму, вірили в можливість спілкування її з дияволом і вважали вогнище нормою для неї. Навіть відомі гуманісти писали трактати про відьом і носили амулети проти них, наприклад, Марсіліо Фічіно - автор трактату "Відьма". В цей період Бога-Отця сприймали як саму силу, вічну, всюдисущу, як дію, священну каузальність, котра навряд чи може набути вловимих земних рис. На противагу Богу Діва Марія, Мати Божа - це реалізоване божественне, представниця грішних, але зберігша благодать. Протилежним до Марії є світ диявола. Паралельно з нею існують зло, відьми, Єва, хитрість, підступність. Діва Марія ж - святість, добро. Поруч з полум'ям любові до Марії, існують полум'я вогнищ спалюваних відьом. Самі відьми були переконані, що вони - відьми. Все це знайшло, зокрема, своє відображення й в архітектурі готики. "Саме тому, що у вигляді Марії небесна любов знайшла для себе осереддя, земна любов стала родичкою диявола. Жінка - це гріх. Так відчували великі аскети. Диявол панує через жінку; відьма є поширювачкою гріха" [Шпенглер О. Закат Европы // Самосознание культуры ХХ века.- М., 1991.- С. 50]. В ХІХ ст. образ спокусниці Єви відійшов на другий план, акценти зміщуються знову в бік Марії. Жінка уявляється ніжним, граціозним створінням, контакт з грубим світом стає небезпечним. ЇЇ ідеали можуть бути зневажені при стиканні зі злом. Жінка - істота духовна. Це робить її вищою нездатною займатись політикою, розпоряджатись власним майном. Про жінку відтепер пишуть часто як про ангельську частину людства. За нею визнають переваги у всьому витонченому та вишуканому, на що лиш здатна людська істота. Відчувається прагнення зберегти за нею жіночість та привабливість. Хоч погані жінки існували, але , починаючи з вікторіанських часів, чоловіки вже не визнавали, що грішниці здатні їх спокусити. Авраамістичні релігії в ХХ ст. прагнуть використати тенденцію зростання ролі жінок у всіх сферах суспільного життя, їх зростаючу соціальну активність в інтересах зміцнення своїх позицій в сучасному світі. З цією метою проповідують ідеї підвищення ролі жінки в релігії, навіть про можливість ліквідації монополії чоловіків на посади священнослужителів (протестантські церкви, реформістський іудаїзм). Відчувається залучення жінок до управління громадою, створення та активізації діяльності різних жіночих релігійних організацій. Але іслам та іудаїзм й надалі наявність будь-якого культу жінки визнають за язичництво. Протиріччя в християнському вченні про жінку зумовлене неоднорідністю того підґрунтя, на якому сформувалось християнство. Воно, як і будь-яка інша релігія, постійно відчувало на собі вплив соціально-політичних, культурних та інших чинників суспільного життя. З часом на перший план в цьому виходить вселенський, універсальний, космополітичний месіанізм, котрий звертається не до Богом обраного народу, а до всього людства, і мав важливе значення для поширення християнства. Він відкрив шлях до усвідомлення рівності людей як членів людського роду, зміцнив становище жінки в суспільстві та релігійному житті. Перемога цієї тенденції дала можливість подолати ізоляціонізм і перетворитись в релігію Середземномор’я, а пізніше - й усього світу. Проблема жіночих божеств відображає суперечливі погляди християнства в цілому. Виникнувши як секта в іудаїзмі, в питаннях ставлення до взаємин статей воно ввібрало ідеї східних містичних вчень, досягнення грецької філософії від її початків до періоду еллінізму, а поширюючись в Римській імперії - зазнало впливу стоїцизму, неоплатонізму та римського права. С.Капранов * (м. Київ) “ІСЕ МОНОҐАТАРІ” ТА РЕЛІГІЙНІ УЯВЛЕННЯ ДОБИ ХЕЙАН Вступні зауваження “Ісе моноґатарі” – визначна пам’ятка японської класичної літератури, датована приблизно кінцем ІХ – початком Х століття. Автор цього твору невідомий, хоча найпоширеніша традиційна версія твердить, що це – один із провідних поетів доби Хейан (794–1192) Арівара-но Наріхіра (825–880). "Ісе моноґатарі" посідає важливе місце в класичній ієрархії текстів – глибоке знання його було обов’язковим для освіченої людини; крім того, цей твір містить у собі огляд життя хейанського аристократа, а відтак має характер “енциклопедичного” самоопису культури. * Капранов С.В.- науковий співробітник Інституту сходознавства імені А. Кримського НАН України. 24 25 Хоча текст “Ісе моноґатарі” на перший погляд (у межах західної дихотомії релігійного та секулярного) здається чисто секулярним, при детальнішому розгляді він виявляється тісно пов’язаним із сінто та буддизмом. Поза численними згадками про сінтоські1 та буддистські храми, ченців та черниць, жерців, ворожбитів, богів та демонів тощо, можна виявити релігійні мотиви, глибоко закладені в самій структурі як тексту загалом, так і його окремих віршів та епізодів. Спеціальні дослідження релігійного аспекту "Ісе моноґатарі" в сучасній науці нам на сьогодні невідомі. Складається враження, що цей твір здавався надто далеким від релігійної проблематики, й тому не вартим серйозного аналізу в цій площині. Так, автор одного з перших перекладів твору іноземною мовою, видатний російський японіст М.Конрад [Конрад Н.И. Вокруг Исэ моногатари // Конрад Н.И. Японская литература.- М., 1974.- С. 196-205; Конрад Н.И. На путях к созданию романа (Исэ-моногатари и Ямато-моногатари) // Конрад Н.И. Японская литература в образцах и очерках.- М., 1991.- С. 173-192] практично не звернув уваги на цей аспект твору. Ф.Фос у своєму фундаментальному дослідженні “Ісе моноґатарі” [Vos F. A study of the Ise monogatari with the text according to the Den-Teika- hippon and annotated translation.- ‘s-Gravenhage: Mouton, 1956.- Vol. 1-2] присвячує окрему главу китайським, корейським і буддистським впливам. Щодо останніх він зазначає: “Прямий вплив буддистських писань на “Ісе моноґатарі” дуже маленький...” (жодного конкретного прикладу впливу – навіть “дуже маленького” - він не наводить). Але, веде далі вчений, буддизм значно вплинув на загальну атмосферу твору: “...свідомість марноти цього світу, скороминущості людського життя майже завжди бовванить на задньому плані”. Висновок нідерландського японіста звучить, на нашу думку, надто категорично: “...у загальній атмосфері твору менше сінтоського, ніж буддистського впливу” [Vos F. Op. cit.- Vol. 1.- P. 139–140]. Новий етап вивчення “Ісе моноґатарі” знаменують праці Катаґірі Йо:іці [Katagiri Yōichi. Ise monogatari-no kenkyū.- Tōkyō: Meiji Shoin, 1969.- Vol. 1-2; Katagiri Yōichi (chosha daihyō). Taketori monogatari, Ise monogatari.- Tōkyō: Shueisha, 1978.- 218 p.], в англомовному японознавстві – дослідження Роберта Боврінґа [Bowring R. The Ise 1 Ми вважаємо, що слід розрізняти сінто як релігію та сінтоїзм як ідеологію, вторинну щодо релігійного вчення. Відповідно ми вживаємо тут і нижче прикметник “сінтоський” у значенні “той, що стосується сінто як релігії”, на відміну від прикметника “сінтоїстський” - “той, що стосується ідеології сінтоїзму”. monogatari: A Short Cultural History // Harvard Journal of Asiatic Studies.- 1992.- Vol. 52.- No. 2.- Р. 401-480] та Сьюзен Блейклі Кляйн [Klein S.B. Allegories of Desire: Poetry and Eroticism in Ise Monogatari Zuinō // Monumenta Nipponica.- Spring 1997.- Vol. 52.- No.4.- P. 441-465; Klein S.B. Ise Monogatari Zuinō: an Annotated Translation // Monumenta Nipponica.- Spring 1998.- Vol. 53.- No.1.- P. 13-43]. Ці дослідники звернулися до коментарів, які тлумачили "Ісе моноґатарі" у річищі езотеричної поетики – напряму, що переживав свій розквіт у період Камакура (1193–1338 рр.). Введення відомого шедевру до контексту традиції спонукає по-новому глянути на нього. Езотеричні коментарі розглядають "Ісе моноґатарі" як релігійний текст, як містичне одкровення. Постає питання, наскільки сам твір дає підстави для такого тлумачення. Ця стаття – перший крок у пошуках відповіді. У нашому дослідженні ми користувалися сучасним стандартним виданням "Ісе моноґатарі" під редакцією Ісіди Дзьо:дзі [Ise monogatari // Ishida Jōji yakuсhū.- Tōkyō, 1998]. Нумерацію данів (розділів) "Ісе моноґатарі" подано за цім виданням. Звертаємо увагу читачів на те, що у російському перекладі "Ісе моноґатарі" М.Й. Конрада [Исэ моногатари. Перевод, статья и примечания Н.И.Конрада.- М., 1979] інша нумерація данів. Японські власні назви, терміни та ін. подаємо в українській транскрипції М. Федоришина [Федоришин М.С. Українська транскрипція японської мови.- Львів, 1994.- 27 с.]. Двокрапка після голосного позначає його подовження. Виключення складають назви та терміни, що вже увійшли до української мови, як-от Кіото (не Кьо:то:) чи сінто (не сінто:). Відмінювання японських власних назв подаємо згідно з загальними правилами відмінювання іноземних власних назв чинного правопису. Японські імена та прізвища подаємо за традицією: спочатку – прізвище, потім – ім’я. Постановка проблеми Передусім варто зробити кілька загальних зауважень щодо проблеми. Вона пов’язана з концепцією, релевантною в межах європейського світогляду, але недоречною в контексті культури Хейану. Це опозиція “релігійне « секулярне”, що коріниться в культурній парадигмі європейського середньовіччя. На нашу думку, доречнішими є опозиції “сакральне « профанне” та “екзотеричне « езотеричне”, проте на перше місце слід поставити опозицію “сінто « буддизм”. У межах цієї статті ми обмежимося цими двома вченнями, бо нашим предметом є релігійні уявлення, а конфуціянство, даосизм і його японізована версія – оммьо:до: у тогочасній Японії носили, на нашу думку, радше 26 27 філософський чи ідеологічний (конфуціянство) або ж оккультний (даосизм, оммьо:до:) характер. Опозиція “релігійне « секулярне” є цілком природною для світогляду, що ґрунтується на засадах трансценденталізму, як це було в провідній течії класичної західноєвропейської думки. Проте сумнівно, щоби така дихотомія була притаманна японцям доби Хейан, для якої був характерний синтез різних світоглядів, насамперед – сінтоського та буддистського. Обидва вчення, принаймні в тому вигляді, як їх було представлено в тогочасній Японії, є іманентистськими. Сінто (для доби Хейан цей термін стосується всіх тубільних японських релігійних і магічних вірувань) базується на (1) концепції породження світу Богами та (2) уявленні про божественність, притаманну тією чи іншою мірою феноменам цього світу. Звідси випливають гілозоїзм, анімізм і пантеїзм (чи, радше, панентеїзм) як суттєві риси сінтоського світогляду (детальніше про це див.: [Капранов С. Мітологія, поетика та семантика ландшафту в японській культурі // Людина в ландшафті ХХІ століття: Гуманізація географії. Проблеми постнекласичних методологій.- К., 1998.- С. 106- 108]). Буддизм магаяни, до якої належить переважна більшість японських буддистських шкіл, стверджує тотожність сансари (профанного світу страждань) і нірвани. Природа Будди іманентна всім живим істотам. Отже, де було місце для секулярного в культурі, що вбачала прояв божественності в усіх феноменах світу, передусім – у самому житті та природному довкіллі? Теоретично таке місце могло б створити конфуціянство, що обмежує релігійне у подвійний спосіб – заперечуючи все ірраціональне (магічне, містичне) як “забобони” й водночас інституціоналізуючи певні традиційні форми релігійності як самоцінний ритуал, тим самим – що дуже важливо – “очужуючи” релігійне. Але питання, наскільки цей аспект конфуціянства впливав на хейанську культуру, ще недостатньо досліджене. Під час розгляду координат, придатних для опису й аналізу хейанської релігійності, передусім впадає в око опозиція “сінто « буддизм”. Ці два поняття тісно пов’язані одне з одним: сам термін “сінто” виникає по появі буддизму в Японії як позначення сакрального виміру власне японської традиції (на противагу універсальному “шляхові Будди”). Буддизм привніс також опозицію “монастирське « мирське”, але це “мирське” не тотожне секулярному: воно не було позбавлене сакрального виміру, по-перше, оскільки язичницькі вірування, що відтоді дістали назву “сінто”, не були знищені, по-друге, в силу вищезгаданого постулату тотожності сансари та нірвани. О.Мещеряков вирізняє два основні типи особи в хейанській культурі: аристократичний – homo sensibilis та буддистський – “людина, що спасається” [Мещеряков А.Н. Древняя Япония: буддизм и синтоизм (Проблемы синкретизма).- М., 1987.- С. 148–149]. Аристократична (мирська) культура, отже, була ближче до власне японської традиції, та, відповідно, до її сакрального виміру – сінто. У межах обох традицій, одначе, слід зазначити диференціацію згідно з опозиціями “сакральне « профанне” та “езотеричне « екзотеричне. Остання була особливо актуальною в період Хейан, коли домінантними школами буддизму стали езотеричні - сінґон і тендай. Таким чином, наша задача в цій статті – аналіз “Ісе моноґатарі” в координатах, заданих вищезазначеною системою опозицій. Існує ще одна проблема, яку слід враховувати, коли йдеться про художню літературу, а саме: відмінність між дійсними віруваннями та суто художніми вигадками, у які ніхто не вірив. Є підстави вважати, що частина матеріалу, який сучасні дослідники схильні розглядати під досить широкою рубрикою “мітологічного”, не була у згаданий період об’єктом релігійної віри, тобто її не сприймали як дійсність. Так, Й.Тубєлевич вважає, що легенди про теннінів (які лишили свій відбиток і в “Ісе моноґатарі”) або про Ткалю й Волопаса для хейанців були просто вигадками [Tubielewicz J. Superstitions, magic and mantic practices in Heian period.- Warszawa, 1980]. Ми будемо, отже, розглядати лише ті елементи "Ісе моноґатарі", які можна віднести до актуальних у добу Хейан релігійних вірувань. Подорож героя до Ісе Перед детальним розглядом окремих місць у тексті згадаймо, що від архаїчних часів, задовго до доби Хейан, а також пізніше, принаймні – до доби Камакура, до поезії ставилися як до сакрального (а отже - езотеричного) знання та форми магії [Ермакова Л.М. Речи богов и песни людей.- М., 1995]. За традицією, що склалася в добу Хейан, кожен, хто мав намір оволодіти цим священним мистецтвом, мусив студіювати “Ісе моноґатарі”. Це буде нашим вихідним пунктом для подальшого розгляду. Сама назва твору відсилає до назви однієї з головних святинь сінто – Ісе дзінґу: (відомі й інші назви твору, які вживали в минулому, зокрема – “Дзайґо ґа моноґатарі”, тобто оповідь Арівара-но Наріхіри. Проте вже в найстаріших коментарях фігурує назва “Ісе моноґатарі”). З цією святинею пов’язаний також один з епізодів твору, а саме – роман безіменного героя з сайо: – верховною жрицею храму Ісе. Усталеною є думка, що в основі цього епізоду лежить історія кохання між Арівара-но Наріхірою (якого традиційно вважали автором і прототипом героя “Ісе моноґатарі”) та сайо: Ясуко Найсінно: (роки служби 859 - 876) [Saikū rekishi hakubutsukan. Sōgō annai.- Miya-ken Taki-gun, 1995.- P. 17, 37]. Про 28 29 важливість цієї події свідчить як розмір приділеного їй фрагменту, (дани 69-74 за нумерацією версії Ден-Тейка-хіппон), так і його центральне розташування. Деякі старовинні версії тексту розпочинаються з цієї події, що також свідчить про її важливе місце в сюжеті. У версії “Ден-Тейка- хіппон”, визнаній за основну, на початку йдеться про візит героя до іншого сінтоського святого місця – Касуґи, де можна побачити зашифрований натяк на подальші події [Капранов С. Топоніми в “Ісе моноґатарі” як проблема перекладу // Матеріали першої Всеукраїнської науково-практичної сходознавчої конференції.- К., 1998.- С. 108-111]. Сама подія варта особливої уваги в контексті нашої теми. Сайо: – цнотлива дівчина, принцеса імператорського роду, яку обирали шляхом дівінації на певний термін для служіння Богині Сонця – Аматерасу. Новообрана жриця переїздила до спеціального палацу, розташованого неподалік від Ісе дзінґу:, де весь час свого служіння вела життя, повне численних ритуальних обмежень, серед яких чи не головним був целібат. Вчинок героя “Ісе моноґатарі”, отже, був брутальним порушенням релігійних настанов. Коментатор XV ст. Іцідзьо: Канера (Дзенко:) у своєму “Ісе моноґатарі ґукенсьо:” зауважує з приводу вищезгаданого фраґменту: “Син Наріхіри на ім’я Морохіса (помер 880 р.) народився від цієї верховної жриці. Його всиновив Такасіна-но Мінео. Навіть у родоводах сказано, що члени клану Такасіна не відвідують храму Ісе. Причина полягає в тому, що вони – нащадки особи, яка порушила святість храму” [Цит. за: Vos F. Op. cit.- Vol. 1.- P. 43]. Прикметно, що в тексті ми не знаходимо навіть натяку на засудження героя. Водночас “Ісе моноґатарі” не дає підстав підозрювати автора у вільнодумстві, атеїзмі чи аморальності. Навпаки, цей твір був своєрідним підручником витонченої поведінки, як справедливо зазначали і М.Конрад, і Ф.Фос. Більше того, його вважали навіть сакральним. Так, існує традиція, що “задум цього твору виник у найсвятішій присутності Великої Богині Ісе”, або що під час написання твору з’явився посланець Аматерасу [Vos F. Op. cit.- Vol. 1.- P. 68]. Самого Арівара-но Наріхіру було канонізовано як одного з Безсмертних поетів (япон. касен, де ієрогліф сен (кит. сянь) позначає даоського святого, що досягнув безсмертя). Це було не просто високою оцінкою його поетичного таланту – ікони Наріхіри використовували під час езотеричних обрядів [Klein, Susan Blakeley. Allegories of Desire: Poetry and Eroticism in Ise Monogatari Zuinō // Monumenta Nipponica.- Spring 1997.- Vol. 52.- No.4.- P. 441-465]. Йому було присвячено сінтоський храм Арівара-дзіндзя, споруджений у місці смерті поета [Katagiri Yōichi (chosha dayhyō). Taketori monogatari, Ise monogatari.- Tōkyō: Shueisha, 1978.- P. 183]. Існує зображення Наріхіри як Бога поезії верхи на священному олені [Katagiri Yōichi. Op. cit.- P.143]. На іншій картині, що композиційно аналогічна іконам Парінірвани Будди (один із поширених у буддизмі іконографічних сюжетів, що зображує тіло Будди, який щойно покинув земний світ, а також численні живі створіння – включно з богами, духами, людьми та тваринами, що оплакують утрату). Поета зображено як Будду, а оплакують його численні коханки, серед яких і небожителька (можливо, Богиня) [Katagiri Yōichi. Op. cit.- P. 26]. Цей останній сюжет перегукується з ранніми коментарями до “Ісе моноґатарі”. Так, “Ісе моноґатарі цікенсьо:”, автором якого традиційно вважають Мінамото-но Цуненобу (1016–1097), містить твердження, що Арівара-но Наріхіра – це втілення бодгісатви Каннон [Vos F. Op. cit.- Vol. 1.- P. 103]. Бодгісатва Каннон (санскр. Авалокітешвара) відомий як у жіночій, так і в чоловічій іпостасі. Найдавніший з коментарів, що збереглися – “Ісе моноґатарі дзуйно:” [Klein S. B. Ise Monogatari Zuinō: an Annotated Translation // Monumenta Nipponica.- Spring 1998.- Vol. 53.- No.1.- P. 13-43], приписуваний Арівара-но Сіґехару (помер біля 910 р.), синові Наріхіри. Сучасні науковці відносять цей коментар до доби Камакура. Це – інтерпретація твору в дусі тантричного буддизму та рьо:бу-сінто (синкретичного вчення, що розглядало сінто та буддизм як два аспекти єдиної релігії). Він описує Наріхіру як езотеричного вчителя, засновника містичної традиції, яку можна простежити принаймні до XVIII ст. [Vos F. Op. cit.- Vol. 1.- P. 102]. Важливо, що згідно з цим вченням амурні пригоди поета постають як містична практика, заснована на єднанні чоловічого та жіночого первнів (навіть слово “Ісе” тут витлумачено як “І-се”, де “і” позначає жіночий, а “се” – чоловічий первень). Враховуючи сказане, можна припустити, що роман Наріхіри з сайо: слід розуміти як ієрогамію – містичний шлюб. Якщо це так, то вчинок поета (як божественної істоти) не підсудний загальним релігійним нормам, і толерантне ставлення до нього зрозуміле. Хоча згадані коментарі та твори мистецтва є значно пізнішіми за “Ісе моноґатарі”, вони можуть відбивати давню традицію. Теофанія та зустріч з демонами Іншими цікавими для нас місцями є дан 117, де описано явлення Божества, та дан 6, де герой стикається з силами зла. У тексті їх розташовано симетрично, і навряд чи це випадково. Важливо також, що демони трапляються на шляху героя на початку твору, перед подорожжю до Ісе, а теофанія відбувається після неї. В такому разі роман зі жрицею можна розглядати як ритуал очищення від нечисті та прилучення до 30 31 божественного. Тут доречно згадати й притаманний сінто оптимістичний погляд на світобудову, яка розвивається від хаосу до космосу. Структуру 6-го дану побудовано на системі опозицій: демони (оні) незримо мешкають у клуні біля річки Акутаґава, назва якої (дослівно “засмічена річка”) натякає на нечисть, скверну; їм протистоять Боги (камі), що проявляють себе у громі (камісае) та дощі (очищувальні стихії). Інша опозиція нечистоті – білі перла (сіратама), за які коханка героя сприйняла краплі роси. Варто нагадати, що слово тама означає також і душу. На той час як демони залишаються незримими й забирають коханку героя з цього світу (пожерши її), Бог у 117 дані особисто являється в цей світ, щоби обмінятися віршами з імператором. Ранні (езотеричні) коментарі стверджують, що то був Сумійосі-Даймьо:дзін, Пресвітлий Бог Сумійосі. Його вважали заступником поезії. Поетичний діалог між ним та принцем Кару згадано у хроніці храму Сумійосі – “Сумійосі-тайся дзіндайкі” (Див.: Ise monogatari // Ishida Jōji yakuсhū.- Tōkyō, 1998.- P. 154). 117 дан "Ісе моноґатарі" є прикладом утаґакі – сінтоського ритуалу спілкування з Божествами через обмін віршами, звідки й бере початок уся японська поезія “вака” [Ермакова Л.М. Речи богов и песни людей.- М., 1995.- C. 169]. Зазвичай такій обмін відбувався між чоловічою та жіночою групами – саме тому, на нашу думку, імператор і звертається не безпосередньо до Бога, а до священного дерева – сосни – як до жінки (хімемацу - “принцеса-сосна”). Коментаторська традиція вважає, що замість імператора вірша склав Арівара-но Наріхіра, який його супроводжував. Крім Сумійосі-Даймьо:дзіна, у тексті згадано ще одне Божество – морського Бога Ватацумі чи Ватацу-умі (дан 87). Він також пов’язаний із поезією [Ермакова Л.М. Речи богов и песни людей.- М., 1995.- C. 166- 167]. Між Сумійосі та Ватацумі існує тісний зв’язок. Взагалі, Сумійосі- Даймьо:дзін (триєдиний Бог: Сокоцуцу-но О:мікото, Накацуцу-но О:мікото та Увацуцу-но О:мікото) та трійця Ватацумі (Сокоцу-ватацумі- но камі, Накацу-ватацумі-но камі та Увацу-ватацумі-но камі) народилися, згідно з “Кодзікі” та “Ніхонґі”, коли Ідзанаґі здійснював омовіння від скверни царства мертвих – Йомоцу-куні [Кодзики – Записи о деяниях древности: Свиток 1-й. Мифы.- СПб., 1994.- С. 50; Нихон сёки – Анналы Японии: В 2 т.- СПб., 1997.- Т. I.- С. 126]. Первісно і трійцю Сумійосі, і трійцю Ватацумі шанували як морських Богів. Але в "Ісе моноґатарі" не зрозуміло, чи йдеться про цю трійцю Ватацумі, чи про Оо-вата-цумі-но камі, Бога-Духа Великого Моря [Кодзики. Вказ. праця.- С. 43]. Як би то не було, Боги сінто, згадані в "Ісе моноґатарі", пов’язані водночас із морем і поезією. Саме вони були в осередді пантеону езотеричної поетики, одним із центрів якої був храм Сумійосі. Сінтоські храми у структурі тексту Отже, найважливіше місце в "Ісе моноґатарі" посідають три сінтоські святині – Ісе, Сумійосі та Касуґа. До них можна додати й храм О:харано, згаданий у дані 76. У тексті вони з’являються у такому порядку: Касуґа (дан 1) – Сумійосі (дан 68) – Ісе (дани 69-74) – О:харано (дан 76) – Сумійосі (дан 117). У дані 68, де вперше згадано Сумійосі, йдеться лише про красу цього місця, а не про його релігійне значення. Можна припустити, що до зустрічі зі жрицею-сайо: свідомість героя лишається закритою для сакрального, й лише заборонене кохання відкриває йому очі. Якщо так, то кохання жриці стає для героя ініціацією. Навряд чи випадково й те, що згадані вище храми виявляються пов’язаними між собою: храми Ісе та Сумійосі мають безпосередній зв’язок з імператорською родиною, а Касуґа та О:харано – храми першопредків роду Фудзівара, з якого в добу Хейан принци крові брали собі наречених. В ХІ ст. було створено “систему 22 храмів”, куди увійшли чільні храми, яким надавав підтримку імператорський двір. Храми з цього списку поділялися на три групи – вищу, до якої входило сім храмів, включно з Ісе-дзінґу:, середню (також сім храмів) та нижню (вісім храмів). Сумійосі-тайся входив до середньої групи. Як зазначає А.Ґраппар, більшість храмів цієї групи розташовано в провінції Ямато, й виключення становлять лише святилища О:харано та Сумійосі. На думку дослідника, це спричинено тим, що Сумійосі безпосередньо пов’язаний з імператорським родом і церемоніями сходження на престол, а О:харано – аналог храму Касуґа, пов’язаного з родом Фудзівара [Grappard A. The Economics of Ritual Power // Shinto in History: Ways of the Kami. Ed. by J. Breen and M. Teeuwen.- London, 2000.- P. 75-76]. Якщо ми додамо, що у вищій групі аналогічне становище мають Ісе та Касуґа (лише вони знаходяться за межами провінції Ямасіро), то напрошується висновок, що Сумійосі – аналог Ісе в середній групі. Отже, храми, згадані в "Ісе моноґатарі", утворюють систему: на вищому щаблі – Касуґа та Ісе, на нижчому – О:харано та Сумійосі. З іншого боку, Касуґа та О:харано явно відіграють в "Ісе моноґатарі" другорядну роль, підпорядковану парі Ісе та Сумійосі, де відбуваються головні події духовного життя героя. Буддистські елементи Час звернутися до буддистських тем у тексті “Ісе моноґатарі”. Серед них найважливіші - три: чернецтво, смерть та ідея скороминущості життя. Черниць згадано в чотирьох данах (15, 60, 102 та 104), ченців - у 32 33 двох (85 та 78). Жоден з цих епізодів, проте, не демонструє буддистської релігійності. Персонажі твору приймають чернецтво через складну життєву ситуацію або через невдале кохання, а зовсім не тому, що прагнуть просвітлення. Поведінка таких ченців нічим не відрізняється від поведінки звичайних придворних. Тему смерті представлено досить широко - в данах 39, 45, 58, 77, 88, 125. Тут значно більше власне буддистського, що випливає зі специфічного “розподілу обов’язків” між двома релігійними вченнями: смерть мало цікавила сінто, яке навіть не мало розробленої концепції потойбічного життя. Такий розподіл, сформований ще в попередню добу Нара, зберігся й до сьогодні. Цікаво, що єдиний буддистський храм – Ансьо:дзі - згадано в тексті як місце поховальної церемонії. Смерть і тему швидкоплинності життя можна вважати єдиним внеском буддизму до тексту “Ісе моноґатарі”, але зазначена тема в добу Хейан уже втратила, на нашу думку, буддистську специфіку й стала складовою частиною світосприйняття аристократії. Нагадаємо, що самі по собі ці теми (смерть та скороминущість) ще не містять нічого специфічно буддистського. Буддизм передбачає особливі уявлення, пов’язані зі смертю (перевтілення, карма тощо), погляд на життя як на страждання (а не просто як на щось нетривале) й відповідну реакцію на це – прагнення до просвітлення, що виявляється передусім у зреченні світу. Нічого такого ми не знаходимо в “Ісе моноґатарі”. Можна навіть припустити, що в тексті у прихованому вигляді міститься певна сінто-буддистська полеміка. Попри те, що японській релігійності загалом притаманні толерантність і плюралізм, вона зовсім не виключає полеміку. В історії Японії були навіть прояви релігійної ворожнечі, але значно рідше, ніж в європейській історії й не такі жорстокі. Так, у 9-му дані гору Фудзі порівняно з горою Хіей. Перша з них - одна з чільних сінтоських святинь, натомість друга – сакральний центр буддизму школи Тендай. Автор "Ісе моноґатарі" твердить, що Фудзі у двадцять разів перевищує гору Хіей (насправді - лише в 4,5 рази). Цікаво також, що вічні сніги на вершині Фудзі в “Ісе моноґатарі” потрактовано як ознаку божественної непідвладності часові, на той час як у тексті поч. VIII ст. “Хітаці-фудокі” (“Опис земель та звичаїв краю Хітаці”) наведено легенду, де ці ж самі вічні сніги витлумачено як ознаку прокляття [Древние фудоки /Пер., ком. и пред. К.А.Попова.- М., 1969]. Можна припустити, що останній текст – витвір прихильників культу г. Цукуба, яку там представлено як святішу за Фудзі. Можна також порівняти трактування згаданого сюжету про демонів, які з’їли коханку героя, в “Ісе моноґатарі” (дан 6) та в буддистському творі “Кондзяку моноґатарі” (сувій 27, гл. 7). У другому з текстів грім витлумачено як “голос демонів”, на той час як у першому це – голос камі. Висновки Таким чином, ми бачимо, що “Ісе моноґатарі” - твір, тісно пов’язаний із релігійними уявленнями своєї доби. Проте релігійний зміст його не лежить на поверхні, він вимагає аналізу структури, а подекуди - тлумачення з опорою на контекст. Безсумнівний зв’язок “Ісе моноґатарі” з езотеричною традицією “шляху поезії”, й не лише зовнішнє, через включення до корпусу текстів цієї традиції та коментування, а й внутрішнє – через культ морських Богів, що є й Богами поезії (Сумійосі- Даймьо:дзін і Ватацумі). Більше того, смисл деяких частин твору не можна зрозуміти, не враховуючи езотеричне тлумачення. Загалом можна стверджувати також, що релігійність “Ісе моноґатарі” радше сінтоська, ніж буддистська, хоча й з елементами синкретизму, притаманними культурі тієї доби. Згодом (у ранніх коментарях) міра такого синкретизму помітно зростає. Японська езотерична поетика мало досліджена з багатьох причин, і не остання з них – секретний характер вчень, здебільшого усна передача їх від вчителя до учня. Подальше її вивчення й аналіз японської класики з урахуванням релігійних традицій, що складали духовну атмосферу епохи, є перспективним напрямком японістики. О.Шелудченко * (м. Київ) МУСУЛЬМАНСЬКА ІНТЕРПРЕТАЦІЯ МЕСІАНСТВА Мусульманство виникло в VI столітті як відгалуження старозавітного монотеїзму, а також як реакція на іудейсько-християнську традицію. Засновник ісламу пророк Мухаммед не був для мусульман Богом, що втілився в образі людському. Мусульманство заперечувало боговтілення як в принципі невірну ідею. Аллах визнавався єдиним і абсолютним Богом, який ніяк не міг бути втілений в образі людини через свою абсолютну трансцендентність. Тому Христос, на думку мусульман, був лише пророком, але не розіп’ятим на хресті Богом. * Шелудченко О.- аспірантка кафедри релігієзнавства філософського факультету Київського Національного університету імені Тараса Шевченка.

"Ісе Моноґатарі" та релігійні уявлення доби Хейан

Institution

Ähnliche Einträge