"Трьохфазова модель" трансформації і розвиток науково-технологічной сфери України
В статье осуществляется анализ эффективности национальной инновационной системы Украины на основе идентификации результатов за "трехфазовой моделью", что отображает изменения в научно-технологической сфере стран, социально-экономические системы, которых испытали трансформации....
Gespeichert in:
| Datum: | 2006 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Кримський науковий центр НАН України і МОН України
2006
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/14948 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | "Трьохфазова модель" трансформації і розвиток науково-технологічной сфери України / О.В. Шкурупій // Культура народов Причерноморья. — 2006. — № 78. — С. 110-114. — Бібліогр.: 12 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-14948 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-149482011-01-03T12:05:36Z "Трьохфазова модель" трансформації і розвиток науково-технологічной сфери України Шкурупій, О.В. Проблемы материальной культуры – ЭКОНОМИЧЕСКИЕ НАУКИ В статье осуществляется анализ эффективности национальной инновационной системы Украины на основе идентификации результатов за "трехфазовой моделью", что отображает изменения в научно-технологической сфере стран, социально-экономические системы, которых испытали трансформации. В статті здійснюється аналіз ефективності національної інноваційної системи України на основі ідентифікації результатів за "трьохфазовою моделлю", що відображає зміни в науково-технологічній сфері країн, соціально-економічні системи, яких зазнали трансформації. 2006 Article "Трьохфазова модель" трансформації і розвиток науково-технологічной сфери України / О.В. Шкурупій // Культура народов Причерноморья. — 2006. — № 78. — С. 110-114. — Бібліогр.: 12 назв. — укр. 1562-0808 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/14948 uk Кримський науковий центр НАН України і МОН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Проблемы материальной культуры – ЭКОНОМИЧЕСКИЕ НАУКИ Проблемы материальной культуры – ЭКОНОМИЧЕСКИЕ НАУКИ |
| spellingShingle |
Проблемы материальной культуры – ЭКОНОМИЧЕСКИЕ НАУКИ Проблемы материальной культуры – ЭКОНОМИЧЕСКИЕ НАУКИ Шкурупій, О.В. "Трьохфазова модель" трансформації і розвиток науково-технологічной сфери України |
| description |
В статье осуществляется анализ эффективности национальной инновационной системы Украины на основе идентификации результатов за "трехфазовой моделью", что отображает изменения в научно-технологической сфере
стран, социально-экономические системы, которых испытали трансформации. |
| format |
Article |
| author |
Шкурупій, О.В. |
| author_facet |
Шкурупій, О.В. |
| author_sort |
Шкурупій, О.В. |
| title |
"Трьохфазова модель" трансформації і розвиток науково-технологічной сфери України |
| title_short |
"Трьохфазова модель" трансформації і розвиток науково-технологічной сфери України |
| title_full |
"Трьохфазова модель" трансформації і розвиток науково-технологічной сфери України |
| title_fullStr |
"Трьохфазова модель" трансформації і розвиток науково-технологічной сфери України |
| title_full_unstemmed |
"Трьохфазова модель" трансформації і розвиток науково-технологічной сфери України |
| title_sort |
"трьохфазова модель" трансформації і розвиток науково-технологічной сфери україни |
| publisher |
Кримський науковий центр НАН України і МОН України |
| publishDate |
2006 |
| topic_facet |
Проблемы материальной культуры – ЭКОНОМИЧЕСКИЕ НАУКИ |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/14948 |
| citation_txt |
"Трьохфазова модель" трансформації і розвиток науково-технологічной сфери України / О.В. Шкурупій // Культура народов Причерноморья. — 2006. — № 78. — С. 110-114. — Бібліогр.: 12 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT škurupíjov trʹohfazovamodelʹtransformacííírozvitoknaukovotehnologíčnojsferiukraíni |
| first_indexed |
2025-07-02T16:28:04Z |
| last_indexed |
2025-07-02T16:28:04Z |
| _version_ |
1836553271047618560 |
| fulltext |
Чугаєв О.А.
КРИТЕРІЇ КОНВЕРГЕНЦІЇ ТА ВАЛЮТНА СТАБІЛЬНІСТЬ
110
12. Aziz J., Caramazza F., Salgado R. Currency Crises: In Search for Common Elements. Working Paper № 00/67.
– Wash. D.C.: IMF, 2000. – 55 p.
13. Kumar M., Moorthy U., Perraudin W. Predicting Emerging Markets Currency Crashes. Working Paper №
02/7. – Wash. D.C.: IMF, 2002. – 38 p.
14. Sasin M. Predicting Currency Crises, the Ultimate Significance of Macroeconomic Fundamentals in Linear
Specifications with Nonlinear Extensions. – Warsaw: Center for Social and Economic Research // Studies and
Analyses. – 2001. – № 224. – 36 p.
15. Kamin S., Schindler J., Samuel Sh. The Contribution of Domestic and External Factors to Emerging Market
Currency Crises: An Early Warning System Approach. International Finance Discussion Paper № 711. – Board
of Governors of the Federal Reserve System, 2001. – 54 р.
16. Frankel J., Rose A. Currency Crashes in Emerging Markets: Empirical Indicators. Working Paper № 5437. –
Cambridge, MA: NBER, 1996. – 29 p.
17. Edison H. Do Indicators of Financial Crises Work? An Evaluation of an Early Warning System. International
Finance Discussion Paper № 675. – Board of Governors of the Federal Reserve System, 2000. – 74 p.
18. Nitithanprapas E., Willett Т. A Currency Crises Model That Works: A Payments Disequilibrium Approach.
Working № 2000-25. – Claremont Colleges, 2000. – 51 р.
19. Klein M., Marion N. Explaining the Duration of Exchange Rate Pegs. Working Paper № 4651. – Cambridge,
MA: NBER, 1994. – 27 p.
20. Tomczińska M. Early Indicators of Currency Crises. Review of Some Literature. – Warsaw: Center for Social
and Economic Research // Studies and Analyses. –2000. – № 208. – 32 p.
21. International Financial Statistics Online Service; World Development Indicators; Economic Freedom Network;
BradyNet, Inc.; International Banking Statistics Database. Bank for International Settlements; A New Database
on Financial Development and Structure. World Bank; Demirguc-Kunt A., Sobaci T. Deposit Insurance
Around the World (dataset). World Bank, 2002; Caprio G., Klingebiel D. Episodes of Systemic and Borderline
Financial Crises (1970s – 2002). Dataset. – World Bank, 2003. – 20 р.; Beck Th., Clarke G., Groff A., Keefer
Ph., Walsh P. New tools in comparative political economy: The Database of Political Institutions // World
Bank Economic Review. – 2001. – Vol. 15, № 1. – P. 165–176; Gleditsch N. P., Wallensteen P., Eriksson M.,
Sollenberg M., Strand H. Armed Conflict 1946–2002: A New Dataset // Journal of Peace Research. – 2002. –
Vol. 39, № 5. – P. 615–637; Global Corruption Report 2003. – Transparency International, 2003. – 326 p.;
2004 Index of Economic Freedom. Heritage Foundation; Direction of Trade Statistics Yearbook: 2001. – Inter-
national Monetary Fund, 2001. – 495 р.
22. Чугаєв О.А. Валютно-курсові орієнтири для запобігання валютній кризі // Проблемы развития внешне-
экономических связей и привлечения иностранных инвестиций: региональный аспект: Сборник науч-
ных трудов. – Донецк: ДонНУ, 2006. – Т.1. – С.423–429.
Шкурупій О.В.
«ТРЬОХФАЗОВА МОДЕЛЬ» ТРАНСФОРМАЦІЇ І РОЗВИТОК
НАУКОВО-ТЕХНОЛОГІЧНОЇ СФЕРИ УКРАЇНИ
В останні десятиріччя відбуваються активні процеси інтеграції України у світову та європейську спіль-
ноту. Складність формування нової системи відносин визначає актуальність дослідження основних проблем
об’єднання. Джерелом зазначених процесів для постсоціалістичних країн, у тому числі і для України, стала
системна трансформація 90-х років ХХ ст. Як одна з центральних для всіх країн постала однакова проблема
- забезпечення паритетності в новій системі міжнародних відносин. Її вирішення не тільки залишається ак-
туальним й зараз, а й набуває особливого змісту з огляду на формування в суспільстві нової економіки.
З урахуванням зміни моделі світового розвитку, характер, якої починаючи з 80-х років ХХ ст. став ви-
значати людський фактор, на увагу потребує насамперед розгляд проблем, пов’язаних з інтелектуальним
потенціалом, який на разі визнається головним джерелом економічного зростання. Прийняття принципової
позиції щодо пріоритету зазначеного фактору та його реальне використання в інтересах піднесення вітчиз-
няної економіки означає для України одночасно і фундацію паритетних відносин при входженні до світово-
го ринку.
Зміна характеру світового економічного розвитку означає, що лідерство у міжнародних відносинах бу-
де визначатися розвиненістю сфери науки та технологій. Це не просто пріоритет високотехнологічних галу-
зей в економіці країн, а якісні зміни макроекономічних параметрів, що зумовлені впливом високих техно-
логій на економічне оточення. Зважаючи на це, саме в аспекті інноваційного розвитку необхідно розглядати
сьогодні вирішення найбільш важливих для України проблем – проблем забезпечення національної безпеки
та конкурентоспроможності, які зумовлені процесами міжнародної інтеграції.
Концептуальною основою для нового етапу економічного розвитку України має бути інноваційна мо-
дель, заснована на ідеях Й. Шумпетера. Практична реалізація зазначеного спрямування розвитку пов’язана
зі створенням національних інноваційних систем. Урядами більшості країн-технологічних лідерів викорис-
товуються розробки таких авторитетних науковців як Б. Лундвалл, К.Фрімен, Р.Нельсон та ін.
«Економіка, заснована на знаннях» - господарський уклад, який активно формується в найбільш розви-
нутих країнах – визначає сьогодні, відповідно до ступеню його становлення і розвитку, положення країни в
Проблемы материальной культуры – ЭКОНОМИЧЕСКИЕ НАУКИ
111
системі світогосподарських відносин, її конкурентоспроможність, можливість впливу на загальну ситуацію
на світовому ринку.
В американських дослідженнях використовується дещо інший термін – «суспільство знань та техноло-
гій». За оптимістичними оцінками вважається, що такий уклад уже існує в США та деяких європейських
країнах. Саме вони є лідерами в технологічному суперництві на світовому ринку і, користуючись перевага-
ми, справляють істотний вплив на всі визначальні процеси, що виникають при формуванні відносин з ін-
шими країнами світу.
Проте Україна займає зовсім інше місце в системі світогосподарських відносин. Тому її міжнародна
політика (зокрема інтеграційна) має насамперед виходити із збереження принципу економічної безпеки. За-
собом для цього є створення надійної інноваційної системи.
Метою цієї роботи є аналіз умов та механізмів, необхідних для забезпечення інноваційного зростання в
Україні. В завдання входять дослідження процесів і результатів формування національної інноваційної сис-
теми та ролі людського фактору в контексті соціально-економічного розвитку країни та її входження до єв-
ропейського і світового співтовариства.
Національна інноваційна система (НІС) – це сукупність організацій, які безпосередньо здійснюють
процеси виробництва та комерціалізації наукових знань і технологій, а також комплекс інститутів правово-
го, фінансового та соціального характеру, що забезпечують ефективне функціонування цих організацій
[1,c.6]. Її головними елементами є а) заклади освіти та професійного навчання; б) відповідна макроекономі-
чна та нормативна база, яка включає заходи з торгової політики, що створюють вплив на просування техно-
логій; в) мережа виробничих підприємств та інноваційні підприємства зокрема; г) комунікаційна інфра-
структура; д) інші фактори, такі як доступ до глобальних джерел знань та певні ринкові умови, що сприя-
ють впровадженню інновацій [2,c.53].
Класифікація суб’єктів може бути представлена за секторами: заводська наука, галузева наука, вузівсь-
ка наука, академічна наука та невідомча наука (венчурні фірми).
Виходячи з сучасних критеріїв щодо утворення ефективних національних інноваційних систем, стосов-
но України, на нашу думку, сьогодні можна говорити про проміжний етап створення такої системи. Існую-
чий на разі варіант є продуктом істотних змін і вже не схожий на зразок наукових і технологічних систем
(НТС), що існували за часів соціалістичної системи господарювання. Проте, він й не набув необхідного які-
сного рівня для того, щоб вважати таке утворення справді новою національною інноваційною системою
(НІС), здатною забезпечити лідерство України в рамках сучасного світового суперництва.
Аналіз розвитку процесів дозволяє відзначити ряд позитивних змін, що вже відбулись. До теперішнього
часу визначення набули головні складові елементи, наявність яких вимагає створення НІС; в науково-
технічній сфері практично завершеними є процеси реконструкції та консолідації інститутів, що існували в
межах науково-технологічної системи за радянських часів; активно з’являються модифіковані та абсолютно
новітні їх форми. Разом з цим, при безперечній наявності цих ознак, все ще не існує необхідної єдності - тієї
підстави, за якої зазначену сукупність елементів можна було б вважати системною цілісністю, основаною
на ефективних внутрішніх взаємозв’язках, дієвою і продуктивною.
На формуванні національної інноваційної системи України, не могли не позначитися наслідки,
пов’язані з її походженням. Специфіка утворення сучасних НІС в країнах ЦСЄ та пострадянського просто-
ру, яка характерна і для України, полягає у тому, що всі вони почали свою розбудову на основі інституцій
соціалізму, які регулювали відносини в науково-технічній сфері і були представлені відповідними науково-
виробничими установами, підприємствами тощо. Практично сучасні НІС, що створюються в країнах ЦСЄ
виникли на підставі реконструкції тих, що існували до цього, тому процеси їх якісного оновлення, згідно
поставлених завдань збереження існуючих позицій у світових господарських відносинах і завоювання но-
вих, потребують ще багато часу і зусиль. В цілому, не зважаючи на це, сучасний етап в країнах ЦСЄ та ко-
лишнього СРСР, по відношенню до ХХІ ст. оцінюються науковцями досить оптимістично - як фаза, що
знаменує початок переходу до нових національних інноваційних систем (часто досить бурхливий) [3,c.19].
Процеси перетворення наукових та технологічних систем та перспективи їх розвитку в країнах постсо-
ціалістичної трансформації були досліджені групою західних науковців1. Аналіз їх трансформації в чотир-
надцяти країнах2 дозволив визначити «трьохфазну модель» зазначених процесів.
Весь період системних змін в науковій та технологічній сферах в країнах ЦСЄ за цією моделлю пред-
ставлений так: перша фаза – розпад та фрагментация старої НТС; друга фаза – реструктуризація та консолі-
дація старих елементів/фрагментів НТС й виникнення нових продуцентів наукових знань та інститутів,
конструктивні зміни характеру діяльності (особливо від науки до інновацій); третя фаза – нова інтеграція
(комбінування діючих одиниць в нову функціонуючу систему кожної з країн і одночасне узгодження з між-
народними тенденціями розвитку в сфері науки та технологій), побудова якісно і кількісно нової НТС
[3,c.20].
Наведена модель, на нашу думку, може бути використана для оцінки сучасного стану у сфері науково-
технологічного розвитку України та визначення його відповідності вимогам сучасних світогосподарських
1 Meske W. (Ed) From System Transformation to European Integration. Science and technology in Central and Eastern Europe
at the beginning of the 21st century. Münster: LitVerlag, 2004
2 Перелік країн: Росія, Білорусь, Україна, Естонія, Латвія, Литва, Польща, Чеська Республіка, Словаччина, Угорщина,
Румунія, Болгарія, Федеральна Республіка Югославія, Словенія.
Шкурупій О.В.
«ТРЬОХФАЗОВА МОДЕЛЬ» ТРАНСФОРМАЦІЇ І РОЗВИТОК НАУКОВО-ТЕХНОЛОГІЧНОЇ
СФЕРИ УКРАЇНИ
112
відносин. Вона є науково обґрунтованою, чітко відображає генезис НІС сучасного зразку, що мають бути
створені в країнах постсоціалістичної трасформації, висвітлює еволюцію процесів і тому обрана нами для
застосування в аналізі.
Ефективність НІС насамперед оцінюється за показниками динаміки обсягу ВВП. Розглядаючи стан на-
ціональної економіки, слід визнати потребу інтенсифікації її розвитку і кардинальних якісних змін. За да-
ними Міжнародного центру перспективних досліджень, Україні, для забезпечення сприятливого режиму ін-
теграційних процесів, потрібний щорічний темп зростання ВВП у розмірі 7-8%. У цьому контексті поста-
ють, на нашу думку, два основних питання: перше - стосовно імовірного резерву такого зростання, друге –
стосовно здатності НІС, яка ще не є остаточно сформованою, забезпечити відповідні кількісні та якісні мак-
роекономічні зміни.
При з’ясуванні зазначених проблем в якості орієнтиру можна скористатися підрахунками російських до-
слідників, які стосуються потенційних можливостей економічного зростання за рахунок НДДКР. Згідно
них, по самим приблизним розрахункам за існуючої фази НІС наука здатна давати як мінімум 15% щоріч-
ного приросту ВВП [4,c.19].
Дієвість НІС визначається також такими параметрами як ступінь використання нових технологій в гос-
подарстві, експорт наукомісткої продукції, патентування, у тому числі за кордоном, чисельність науковців,
наукових публікацій тощо.
Застосування передових технологій слід розглядати як один головних критеріїв ефективності НІС. Інно-
ваційний продукт має бути не просто створений, а й використаний на практиці, при тому використаний
продуктивно.
З огляду на місце України в світовій економіці і враховуючи потребу якісних змін цієї ситуації, необхід-
но відзначити наступне. Позиції певної країни на сучасних глобальних ринках визначаються станом її між-
народної конкурентоспроможності. А вирішення відзначених проблеми пов’язані, перш за все, з інновацій-
ною здатність корпоративного сектору економіки. Наукові дослідження, що ведуться компаніями, є одним з
найцінніших джерел інновацій, які в свою чергу, стають основою довгострокових переваг національних то-
варовиробників на світовому ринку.
Проте в українському промисловому секторі, насамперед заводської науки, а також галузевої, до цього
часу не відбулись конструктивні якісні зміни, які б дозволили оцінити розвиток цього сегменту НІС як та-
кий, що відповідає завершеності організаційного формування й наближенню до прикордонного стану дру-
гої і третьої фази в моделі трансформації науково-технологічної сфери. Сьогодні, як відзначає «Щорічний
звіт про глобальну конкурентоспроможність» Світового економічного форуму, за індексом зростання кон-
курентоспроможності Україна посідає 86-е місце з 104 країн світу, а за індексом ділової активності – 65-е з
93 країн. За рейтингом конкурентоспроможності, визначеним англійським журналом «Eurоmoney» - 129 мі-
сце серед 180 країн світу [5,c.58-60]. Дослідження показують, що українським підприємствам бракує ресур-
сів для реалізації значного інноваційного потенціалу. На разі більш 90% продукції, що виробляється проми-
словістю України, не відповідає сучасному науково-технічному рівню. Як наслідок, на світовому ринку на-
укомісткої продукції наша країна контролює лише 0,1% її загального обсягу [6,c.72].
За даними, які наводять Б.Данилишин і В Куценко інтелектуальний потенціал України, який оцінюється
в 137-138 млрд. дол., є досить потужним. Проте він практично не трансформується у виробництво [6,c.71].
Частка підприємств, які активно запроваджують інновації в своїй діяльності становить в Україні 11%
[7,c.31].
З’ясовуючи сутність суперечності між потенційними можливостями інтелектуального ресурсу і резуль-
тативністю його використання, на наш погляд, необхідно відзначити неефективність існуючої системи фі-
нансування як одного з дестабілізуючих факторів макроекономічної складової НІС.
З одного боку, удосконалення потребує функція державного регулювання, яке здійснюється через меха-
нізм фінансування. На разі видатки з Держбюджету на здійснення наукових розробок є явно недостатніми і
не відповідають належною мірою а ні вимогам підтримки економічної безпеки, а ні сприянню економічного
зростання, а ні забезпеченню паритетного стану України поряд з розвинутими країнами світу. Якщо в США
частка держави у фінансування НДДКР становить 55%, у певних країнах ЄС – 40%, а подекуди й до70%, то
в Україні станом на 2002р. – тільки 28,9% [8,c.13].
Проте для корекції ситуації, що склалася в науково-технологічній сфері, слід виходити з її реальних
умов. А саме: українська економіка зараз знаходиться в такому стані, коли не існує змоги здійснювати фі-
нансування за всіма спрямуваннями, які надає можливість реалізувати наявний інтелектуальний потенціал і
сподіватися, що на цьому фоні автоматично визначиться повідний напрям наукових досліджень, який здат-
ний забезпечити інноваційний прорив. Ми приєднуємося до тієї думки, що для реалізації відповідних захо-
дів необхідно, щоб на макрорівні були визначені 7-8 пріоритетних технологій, за якими Україна може бути
конкурентоспроможною на світовому ринку наукомісткої продукції і всіляко підтримувати їх [9,c.14]. Вра-
ховуючи реалії, сприяння інноваційному розвитку має бути спрямоване за принципом підтримки науково-
технологічних пріоритетів там, де вони збереглись і надолуження утраченого лідерства в тих галузях, де це
ще можна зробити.
Інший бік проблеми - фінансування НДДКР за рахунок коштів корпоративного сектору. На вітчизняних
підприємствах інноваційна діяльність фінансується переважно з власних коштів господарюючих суб’єктів
Проблемы материальной культуры – ЭКОНОМИЧЕСКИЕ НАУКИ
113
(70%), проте результативність таких інвестицій низька. Інноваційна продукція у промисловому випуску
складає лише 5% [7,c.31].
Очевидним є той прикрий факт, що в корпоративному секторі економіки до теперішнього часу виробни-
чі наукові дослідження й розробки, з одного боку, і інноваційна діяльність - з іншого, як єдиний процес, не
стали явищем загального характеру.
Якщо групувати за суб’єктами, то позитив такого роду найбільшою мірою простежується на провідних
підприємствах таких галузей української економіки як космічна механіка і технології, літакобудування, су-
днобудування, хімічна промисловість, окремі напрями машинобудування та ін. Саме вони і забезпечують
конкурентні переваги України на зовнішньому ринку. Наукові дослідження та впровадження їх результатів
здійснюють відповідні організаційні структури (галузеві та внутрішньогосподарські) створені на базі круп-
них підприємств - наукові об’єднання, інститути, лабораторії, конструкторські бюро тощо. Продуктивними
також слід визнати процеси використання новітніх технологій у випадку їх імпорту. Вони надходять, як
правило, в дочірні підрозділи, створені на території України закордонними фірмами. І все ж таки, разом з
тим, переважна кількість вітчизняних підприємств не забезпечує системних підходів до створення і викори-
стання інноваційного продукту. Венчурні ж фірми, які спеціалізуються на процесах наукових досліджень,
розробок та створенні відповідного продукту й впровадження інновацій - є досить слабкими.
З урахуванням сучасних відмінностей інтеграції, українські проблеми створення в корпоративному сек-
торі економіки ефективної підсистеми НІС є сенс розглядати в контексті процесів щодо прагнення ЄС сфо-
рмувати зрілу інноваційну систему в межах регіонального об’єднання. Виходячи з того, що виникненню та
розвитку наукомістких підприємств, створенню нових високотехнологічних виробництв, поширенню ново-
введень в кожній із країн сприяє стабільне середовище, за висновками Єврокомісії, необхідно створювати
умови з доступу підприємств до знань, нагромадженого досвіду, фінансової підтримки, консультативних
служб та ринкової інформації, а також для зміцнення співробітництва між підприємствами та іншими учас-
никами інноваційного процесу [9,с.17].
Отже, розпізнавання відповідності реальних процесів фазам становлення НІС в Україні приводить до
висновку про те, що в секторі підприємництва вони здебільшого відносяться до серединного стану стадії
«реструктуризація». Більшою мірою, на нашу думку, до завершальної стадії формування НІС «нова інтег-
рація» наближені процеси в секторі академічної науки і освіти. Проте і у цьому випадку, незважаючи на
процеси позитивних трасформаційних змін підсистеми, що існувала за часів соціалістичних відносин і по-
яву нових продуцентів - наукових та освітніх ′акторів, з чітко визначеними, відповідно до сучасних вимог
компетенціями та профілем своєї діяльності, лишається ціла низка проблем, які потребують вирішення. З
них найсуттєвішою для сучасного розвитку економіки України та стабільності її позицій на зовнішньому
ринку, з нашої точки зору, є підвищення продуктивності академічної науки і освіти. Потребує на збільшен-
ня практичне використання науково-дослідних розробок. Наприклад, в США близько 50% фундаменталь-
них досліджень здійснюються силами університетської науки, де сконцентрована третина всіх науковців та
інженерів країни [10,c.331].
Звичайно, Україні необов’язково додержуватися американської структури НІС, в якій переважає універ-
ситетський сектор. Існують і інші приклади: в Німеччині та Франції сектори вищої школи, державний сек-
тор наукових досліджень та приватновиробничий знаходяться в стані функціональної рівноваги; в країнах
ЦСЄ домінує позауніверситетський сектор. Але за будь-якого внутрішнього утворення НІС, основним кри-
терієм залишається ефективність її дії. Існуючий же стан НІС України відповідність такого роду не забез-
печує. За приблизно однакової часки дослідників серед зайнятого населення в Україні та країнах ЄС, показ-
ники, що характеризують ефективність розробок – динаміка зростання інновацій, частка наукомістких тех-
нологій, тощо – надзвичайно малі [6,c.79].
Розглядаючи як один з індикаторів ефективності НІС патентування, необхідно відзначити структурні
зміни, що характеризують зазначений процес. В розвинутих країнах (США, Японії, Великій Британії, Фін-
ляндії) з 8 груп, за Міжнародною патентною класифікацією, найбільше число заявок на патентування було
подано в розділи з високими наукомісткими технологіями (групи G і H). В Україні ж, за даними аналізу віт-
чизняних науковців, структурні зрушення характеризуються негативною динамікою: порівняно з 1998р.
збільшилась частка низьких технологій і, відповідно, зменшились частки технологій середнього і високого
рівнів; величина останньої з них становила у 2003р. 11,56% [11,c.82]. Протягом 2000-2003 рр. частка вина-
ходів в загальній кількості науково-технічних розробок скоротилась на 48%, а ресурсозберігаючих техноло-
гій на 12%.[7,c.31].
Труднощі, які супроводжують становлення НІС в Україні, пов’язані з неефективним використанням
людського фактору, насамперед з використанням наявного інтелектуального потенціалу. Несприятливі
умови, які існують всередині країни, зумовлюють, зокрема, проблему відтоку наукових кадрів. Безумовно,
оцінюючи сучасний стан української еміграції, не можна не відзначити наявність позитивних тенденцій,
насамперед, того факту, що інтенсивність еміграційних потоків зараз є значно нижчою, ніж в 90-х роках.
Проте разом з цим лишаються і стають все більш значимими якісні зміни міграції робочої сили. Вони
пов’язані з тим, що інтереси розвинутих країн з постіндустріальним характером економіки зумовлюють
практично ескалацію інновацій як особливий і найбільш ефективний вид конкурентної боротьби. Зміна по-
колінь техніки й технологій визначає в наш час шляхи нагромадження багатства, джерелом якого є інтелек-
туальний капітал, закладений в людині. Прагнення «права власності на інтелект» змушує передові економі-
чно розвинуті країни стимулювати приток носіїв інтелектуального капіталу, у першу чергу носіїв інтелек-
Шкурупій О.В.
«ТРЬОХФАЗОВА МОДЕЛЬ» ТРАНСФОРМАЦІЇ І РОЗВИТОК НАУКОВО-ТЕХНОЛОГІЧНОЇ
СФЕРИ УКРАЇНИ
114
туально-креативного капіталу – висококваліфікованих працівників (науковців, інженерів та ін.).
Ці тенденції вже зараз створюють надзвичайно серйозну проблему для країн, в яких НІС знаходиться в
стадії формування, і вона може стати ще більш гострою в перспективі. Необхідно враховувати той факт, що
розвинуті країни світу сьогодні відчувають значну нестачу висококваліфікованих працівників, і в першу
чергу у високотехнологічних галузях економіки. За даними ОЕСР в сфері висококваліфікованої праці в
найближчі 20 років буде відзначатися дефіцит робочої сили. НІС США (одна з найбільш розвинених), на-
приклад, підтримується, головним чином, за рахунок процесів глобалізації ринку робочої сили. За даними
офіційної статистики, згідно перепису населення 22,4% громадян США, що мають учений ступінь – інозе-
много походження [6,c.77]. За іншими даними до 75% американського наукового потенціалу походять з ін-
ших країн світу [12,c.105]. За цих умов при відсутності запобіжних заходів негативний ефект міграції для
України може стати однією з головних причин слабкості національної інноваційної системи, оскільки нас-
лідки можуть прийняти неповоротній характер.
Отже узагальнення надає змогу оцінити існуючу інноваційну систему України як таку, що знаходиться в
стадії формування. Для забезпечення її відповідності критеріям паритетних економічних відносин наднаці-
онального рівня необхідно вирішити багато проблем з удосконалення державного регулювання, оптимізації
інституцій, фінансування тощо. За їх конкретизації найбільш нагальними є ті, що сприяють зацікавленості
підприємств у здійсненні НДДКР та ефективного використання їх результатів як на внутрішньому, так і на
зовнішньому ринках, а також всіляка підтримка діяльності закладів науки і освіти, яка розглядається як
першоджерело формування інтелектуального потенціалу країни. Інтеграція науки, освіти, виробництва є
однією з вирішальних передумов створення НІС як цілісного утворення здатного забезпечити для України
перехід від існування за національно-індустріальним типом розвитку до постіндустріального, науково-
інформаційного суспільства.
Джерела та література
1. Оболенский В. Технологическое соперничество на мировом рынке // Мировая экономика и междуна-
родные отношения. – 2003. - №7 – С.3-12
2. Бобылев С.Н. Развитие человеческого потенциала в России // Вестник Московского университета. –
Сер.6. Экономика. – 2005. - №1. – С.41-63
3. Меске В. Наука и технологии в Центральной и Восточной Европе: результаты трансформации и нере-
шенные проблемы // Белорусский экономический журнал. -2005. -№1. – С.19-29
4. Белых И.Г. Проблема использования интеллектуального потенциала// Актуальные проблемы современ-
ной науки. – 2005. - №3. – С. 18-19
5. Антонюк Л. Конкурентоспроможність національної економіки, показники та динаміка розвитку / Зб.
наук. праць Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України. - Вип. 32. – К.: 2002 –
С.58-60
6. Данилишин Б., Куценко В. Інтелектуальні ресурси в економічному зростанні: шляхи поліпшення їх ви-
користання // Економіка України. – 2006. - №1. – С. 71-79
7. Шубравська О.В. Основні індикатори та ризики соціально-економічного розвитку України // Актуальні
проблеми економіки. – 2005. - №8(50). – C.25-33
8. Ревуцький С. Державна правова підтримка інноваційної активності у країнах Європейського Союзу //
Інтелектуальний капітал. – 2005.-№1.– C. 12-18
9. Панченко Є. Інтелектуальний потенціал компаній: досвід емпіричного дослідження // Економіка Украї-
ни. – 2005. - №10. – С. 14-24
10. Экономика знаний / В.В.Глухов, С.Б.Коробко, Т.В.Маринина. – СПб: Питер, 2003. – 528с.
11. Леоненко П.М. Черепніна О.І. Зовнішньоекономічна діяльність України: сучасні тенденції // Актуальні
проблеми економіки. – 2005. - №2(44). – С. 80-84
12. Экономика знаний: мировые тенденции и Россия // Вестник московского университета. – Сер.: Эконо-
мика. – 2005. - №3. – С.100-108
Повна С.В.
ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ ПІДПРИЄМСТВ
ХАРЧОВОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ ЯК ДІЄВИЙ ФАКТОР РОЗВИТКУ
АГРОПРОМИСЛОВОГО КОМПЛЕКСУ ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Вступ. Сучасні прагнення України до вступу до Європейського Союзу (ЄС) та Всесвітньої торгівельної
організації (ВТО) вимагають від вітчизняного агропромислового комплексу (АПК) виходу на такі іннова-
ційно-інвестиційні засади діяльності, при яких його продукція буде конкурентоспроможною як на внутріш-
ньому, так і на зовнішньому ринках. При цьому не вимагає доказів, що конкурентоспроможність вітчизня-
ного АПК у стратегічному плані відбудеться шляхом застосування високих технологій у всіх сферах і галу-
зях комплексу. Бо закон Лібіха (урожайність культур визначається фактором, який є у мінімумі) визначає
результативність виробничо-технологічного ланцюгу у всьому його діапазоні – від самого сільського гос-
подарства до харчової промисловості та перероблення його продукції і до фондовиробляючих галузей АПК
та торгівлі.
|