Особливості трактування особистості жінки в духовно-релігійному творі (Києво-Печерський патерик)

У статті проаналізовано історичну, релігійну та художньо-літературну сутність образів жінок у Києво-Печерському патерику – матері Феодосія Печерського, жінки, яка спокушала Мойсея Угрина, Марії, дружини воєводи Яна, та ін. Визначено, що в “Патерику” застосовано середньовічні принципи зображення і...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2014
1. Verfasser:	Щербак, О.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України 2014
Schriftenreihe:	Слово і Час
Schlagworte:	Ad fontes!
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/149832
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Особливості трактування особистості жінки в духовно-релігійному творі (Києво-Печерський патерик) / О. Щербак // Слово і час. — 2014. — № 5. — С. 76-82. — Бібліогр.: 14 назв. — укp.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-149832
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1498322019-03-07T01:23:12Z Особливості трактування особистості жінки в духовно-релігійному творі (Києво-Печерський патерик) Щербак, О. Ad fontes! У статті проаналізовано історичну, релігійну та художньо-літературну сутність образів жінок у Києво-Печерському патерику – матері Феодосія Печерського, жінки, яка спокушала Мойсея Угрина, Марії, дружини воєводи Яна, та ін. Визначено, що в “Патерику” застосовано середньовічні принципи зображення історичних персонажів – художнє узагальнення, алегоричність, притчовий характер оповіді, літературний етикет. В українській літературі доби Київської Русі жінки зображувалися рідко, але вписувалися в загальну схему традиційних персонажів. The article deals with historical, religious and literary gist of female characters of the Kyivan Caves Paterikon (the mother of Theodosius of the Caves, the temptress of Moses the Hungarian, Mary, the wife of voivode Jan, et al). The author shows that the Paterikon makes use of medieval principles of depicting the historical persons, i.a. artistic generalization, allegory, parabolic language and literary etiquette. It is argued that female characters were hardly mentioned in literary texts of the Kyivan Rus, unless they passed into overall patterns of traditional characters. В статье раскрывается исторический, религиозный и художественно-литературный смысл образов женщин в Киево-Печерском патерике: матери Феодосия Печерского, женщины, которая соблазняла Моисея Угрина, Марии, жены воеводы Яна, и др. Выяснено, что в “Патерике” применены средневековые принципы изображения исторических персонажей: художественное обобщение, аллегоричность, притчевой характер повествования, литературный этикет. В украинской литературе эпохи Киевской Руси женщины изображались редко, но вписывались в общую схему традиционных персонажей. 2014 Article Особливості трактування особистості жінки в духовно-релігійному творі (Києво-Печерський патерик) / О. Щербак // Слово і час. — 2014. — № 5. — С. 76-82. — Бібліогр.: 14 назв. — укp. 0236-1477 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/149832 821.161.2-97.09-055.2 uk Слово і Час Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Ad fontes! Ad fontes!
spellingShingle	Ad fontes! Ad fontes! Щербак, О. Особливості трактування особистості жінки в духовно-релігійному творі (Києво-Печерський патерик) Слово і Час
description	У статті проаналізовано історичну, релігійну та художньо-літературну сутність образів жінок у Києво-Печерському патерику – матері Феодосія Печерського, жінки, яка спокушала Мойсея Угрина, Марії, дружини воєводи Яна, та ін. Визначено, що в “Патерику” застосовано середньовічні принципи зображення історичних персонажів – художнє узагальнення, алегоричність, притчовий характер оповіді, літературний етикет. В українській літературі доби Київської Русі жінки зображувалися рідко, але вписувалися в загальну схему традиційних персонажів.
format	Article
author	Щербак, О.
author_facet	Щербак, О.
author_sort	Щербак, О.
title	Особливості трактування особистості жінки в духовно-релігійному творі (Києво-Печерський патерик)
title_short	Особливості трактування особистості жінки в духовно-релігійному творі (Києво-Печерський патерик)
title_full	Особливості трактування особистості жінки в духовно-релігійному творі (Києво-Печерський патерик)
title_fullStr	Особливості трактування особистості жінки в духовно-релігійному творі (Києво-Печерський патерик)
title_full_unstemmed	Особливості трактування особистості жінки в духовно-релігійному творі (Києво-Печерський патерик)
title_sort	особливості трактування особистості жінки в духовно-релігійному творі (києво-печерський патерик)
publisher	Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України
publishDate	2014
topic_facet	Ad fontes!
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/149832
citation_txt	Особливості трактування особистості жінки в духовно-релігійному творі (Києво-Печерський патерик) / О. Щербак // Слово і час. — 2014. — № 5. — С. 76-82. — Бібліогр.: 14 назв. — укp.
series	Слово і Час
work_keys_str_mv	AT ŝerbako osoblivostítraktuvannâosobistostížínkivduhovnorelígíjnomutvoríkiêvopečersʹkijpaterik
first_indexed	2025-07-12T23:02:36Z
last_indexed	2025-07-12T23:02:36Z
_version_	1837484067122053120
fulltext	Слово і Час. 2014 • №576 Олена Щербак УДК 821.161.2-97.09-055.2 ОСОБЛИВОСТІ ТРАКТУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ ЖІНКИ В ДУХОВНО-РЕЛІГІЙНОМУ ТВОРІ (Києво-Печерський патерик) У статті проаналізовано історичну, релігійну та художньо-літературну сутність образів жінок у Києво-Печерському патерику – матері Феодосія Печерського, жінки, яка спокушала Мойсея Угрина, Марії, дружини воєводи Яна, та ін. Визначено, що в “Патерику” застосовано середньовічні принципи зображення історичних персонажів – художнє узагальнення, алегоричність, притчовий характер оповіді, літературний етикет. В українській літературі доби Київської Русі жінки зображувалися рідко, але вписувалися в загальну схему традиційних персонажів. Ключові слова: патерик, жінка, образ, гріх, подвиг, трактування, середньовіччя, монастир, чернець, святий, блаженний, Русь, жінка-грішниця, жінка-спокусниця, жінка-праведниця, убога вдовиця. Olena Shcherbak. Interpreting the individuality of women in religious texts (Kyivan Cave Paterikon) The article deals with historical, religious and literary gist of female characters of the Kyivan Caves Paterikon (the mother of Theodosius of the Caves, the temptress of Moses the Hungarian, Mary, the wife of voivode Jan, et al). The author shows that the Paterikon makes use of medieval principles of depicting the historical persons, i.a. artistic generalization, allegory, parabolic language and literary etiquette. It is argued that female characters were hardly mentioned in literary texts of the Kyivan Rus, unless they passed into overall patterns of traditional characters. Key words: paterikon, woman, character, sin, feat, interpretation, the Middle Ages, monastery, monk, the Saint, blessed, Kyivan Rus, female sinner, temptress, righteous woman, poor widow. Протягом багатьох віків “Києво-Печерський патерик” був найпопулярнішою книжкою українського народу. Кожна родина, де були письменні люди, намагалася придбати цей твір, який постійно перечитувався й був своєрідним духовним орієнтиром. До вивчення цієї літературної пам’ятки зверталися багато українських та російських науковців, зокрема Л. Абрамович, М. Грушевський, О. Білецький, Ю. Ісіченко, В. Перетц, О. Шахматов, Л. Ольшевська, Г. Павленко, П. Білоус та ін. [див.: 1; 3; 4; 6; 9; 11; 12; 13; 14]. На перший погляд, “Патерик” розповідає про чоловічий монастир, тож не міг торкатися жіночої теми. Проте скрізь, де заходить мова по людське життя, поряд із чоловіками неодмінно згадано й жінок, нехай принагідно. “Патерик” містить три досить цікаві, розгорнуті оповіді, де жінка – одна з головних героїнь. До того ж усі три репрезентують різні типи жіночих образів як зразок з “Біблії” – жінка, яка стала на праведний шлях, праведна дружина й жінка- спокусниця. І хоча за церковно-релігійною традицією жінки в “Патерику” загалом не виступають позитивними героїнями, усе ж їхні образи (особливо образ матері Феодосія Печерського) трактуються неоднозначно. Жінка, яка стала на праведний шлях, – мати блаженного Феодосія Печерського, котра будь-що намагалася змусити сина жити вдома, поруч із нею, але врешті, зрозумівши, що Феодосій покликаний стати ченцем, і сама прийняла постриг. Майбутній святий Феодосій народився в багатій і шанованій родині в першій половині XI століття, але з дитинства мріяв служити Богу, покинути мирське життя та піти в монастир. “Растый убо тhлъм и душею влеком на любъвь божию, и хожаше по вся дьни въ цьркъвь божию, послушая божьствьных книгъ съ всhм въниманиєм” [1, 23], – розповідає “Патерик”. Феодосій був незвичайною дитиною, не лише тому, що любив Бога понад усе, а й тому, що: “Єще же и къ дhтьм играющим не приближашеся, якоже обычай єсть уным, нъ и гнушашеся играм ихъ. Одежа же его бh худа и сплатана. О семь 77Слово і Час. 2014 • №5 же многашьды родителема єго нудящема и́ облещися въ одежю чисту и на игры съ дhтьми изити. Онъ же о семь не послушааше єю, нъ паче изволи быти яко єдинъ от убогых” [1, 23]. Історія навернення Феодосія до Бога де в чому нагадує історію чи не найвідомішого католицького святого Франциска Асизького, котрий також був багатим, але зрікся всього і став мандрівним монахом. Подібні зав’язки житій святих були вельми поширені в часи їх створення і з’являлися не лише в межах однієї релігії. У “Патерику” мовиться про те, що, коли батько блаженного помер, він “Оттолh же начатъ на труды паче подвижьнhй бывати, якоже исходити ему съ рабы на село и дhлати съ всякыим съмhрениєм”. Але “Мати же его оставляше ú, не велящи єму тако творити, моляше и́ пакы облачитися въ одежю свhтьлу и тако исходити єму съ съвьрьстьникы своими на игры. Глаголаше бо ему, яко, тако ходя, укоризну себе и роду своєму твориши” [1, 24]. Як відомо, майже в усіх релігійних творах противницею духовності, спокусницею завжди стає жінка – найчастіше це якась розпусниця, а інколи й мати, бо ж саме матір кожний любить найбільше, а проте Христос казав: “Хто любить батька й матір більше за Мене, той не достойний Мене”. Жінки, як була переконана Церква, не розуміють благодаті Божої, а тому опираються їй. На початку мати Феодосія постає жорстокою мачухою, яка “многашьды ей отъ великыя ярости разгнhватися на нь и бити и, бh бо и тhлъм крhпъка и сильна, якоже и мужь. Аще бо кто и не видhв ея, ти слышааше ю бесhдующю, то начьняше мьнhти мужа ю суща” [1, 24]. Тут бачимо навіть натяки на портретні характеристики – мати Феодосія сувора, неприваблива як ззовні, так за поведінкою. Феодосій же плекав думку втекти з дому й податися з паломниками до святих місць, тобто покинути рідну країну назавжди. Потому мати святого виступає чи не катом мученика за віру, коли наздогнала сина з паломниками, почала його “бити и́, дондеже изнеможе” [1, 25], а потім ще й замкнула у світлиці без води та їжі на чотири дні. Проте мати Феодосієва хоч і мала запальний характер, та не була тираном, і все те робила лише з великої любові до сина. Тому “По томь же пакы умилосрьдивъшися на нь, нача съ мольбою увhщавати и́, да не отъбhжит отъ нея, любляше бо и́ зhло паче инhх и того ради не тьрпяше без него” [1, 25]. Автор “Патерика” зобразив матір святого людиною із суперечливим настроєм: вона то полагіднішає і благає сина зректися свого “неподобного заняття”, то знову гнівається на нього. Зрештою, коли Феодосій утік наступного разу, “потомь же мати єго, яко его искавъши въ градh своєм и не обрете єго, съжалиси по немь. Таче… по дьньхъ мнозhх слышавъши, къде живет, и абие устрьмися по нь съ гнhвъм великъм” [1, 26]. Тобто в образі матері уособлено внутрішню боротьбу добра зі злом, де межа між любов’ю та гнівом майже непомітна, а інколи і стирається, коли почуття гніву підкорює добрі наміри. Зрештою, Феодосій подався до Києва до печерного старця, святого Антонія. Мати ж його довго шукала, а не знайшовши, “плакаашеся по немь лютh, биющи въ пьрси своя яко и по мрьтвhм” [1, 29], тобто виявила звичайну жіночу суть – жалість. Проте незабаром лихий бік душі знову оволодів нею, бо, прибувши до Києва за сином і прийшовши до Печерського монастиря, “и се начатъ старьца льстию вызывати, глаголющи, яко да речете преподобьнууму да изидеть. “Се бо многъ путь гънавъши приидохъ, хотящи бесhдовати къ тебе и поклонитися святыни твоей, и да благословлена буду и азъ от тебе” [1, 30]. Протягом оповідання автор неначе підсилює темний бік матері Феодосія, описуючи спочатку її жорстокість до сина, а потім і богохульство. Зустрівшись з Антонієм і почувши, що син не хоче з нею бачитися, вона вже не смиренно говорила до Старця, а гнівно кричала: “О нуже старьца сего, яко имый сына моего и Слово і Час. 2014 • №578 съкрывый въ пещерh, не рачить ми єго явити” [1, 30]. “Патерик” наголошує, що все це вона робила через велику любов до сина, якому бажала тільки добра, тому погрожувала Антонію вбити себе прямо перед дверима печери, якщо Феодосій не вийде до неї. Побачивши нарешті сина, “охопивъшися ємь плакашеся горко” [1, 31]. Феодосій же на її вмовляння повернутися додому (бо тепер вона ладна була дозволити йому і в церкву ходити, і працювати, як він забажає, тільки б бачити його щодня) відповів: “То аще хощеши видhти мя по вся дьни, иди въ сий град, и въшьдъши въ един манастырь женъ и ту остризися. И тако, приходящи сhмо, видиши мя. Къ симъ же и спасениє души приимеши” [1, 31]. Окрім звичайної оповіді, тут простежуються мотиви, які сходять до Послань апостола Павла, котрий заповідав чоловікам навчати жінок вірі, а жінкам покірно слухатися їх. Якщо на Феодосія як на чоловіка випала благодать Божа й він з дитинства посвятив своє серце вірі, то його мати, будучи жінкою, не розуміла цього, аж поки син не настановив її. До того ж вона ще довго опиралася, не хотіла слухати його, і тільки любов до нього і страх розлуки змусили її все ж прийняти постриг у Києві. “Въ єдинъ бо дьнь пришьдъши мати ему глаголя: “Се, чадо, велимая вься тобою сътворю, и къ тому не възвращюся въ град свой, нъ яко богу волящю, да иду въ манастырь женъ, и ту остригъшися прочая пребуду дьни своя. Се бо от твоєго учения разумhх, яко ничтоже єсть свhтъ сий маловременьный” [1, 31]. Однак навряд чи жінку на постриг спонукали слова Феодосія, скоріше вона, як уже говорилося, не хотіла з ним розлучатися. Автор, безперечно, вітає її вибір, а тому завершує її історію лагідними словами: “пусти ю въ манастырь женьскый, именуемъ святааго Николы. И ту постриженh єй быти, и въ мьнишьскую одежю облеченh ей быти, и поживъши же ей въ добръ исповhдании лhта многа, съ миръмь усъпе” [1, 31]. А ще повідомляє, що це саме мати Феодосієва розповіла одному з братів про його дитинство, а він розповів Несторові, автору “Патерика”, який і записав усе з його слів. Другий яскравий жіночий образ підступної спокусниці знаходимо в оповіданні про преподобного Мойсея Угрина, привабливого юнака, якого під час захоплення Києва королем Польщі Болеславом Хоробрим забрали до Польщі в рабство. Там же, як свідчить “Патерик”, “сего же видhвши жена нhкаа от великих, красна сущи и юна, имуще богатество многоє и власть велию. И та убо приимъши въ умh видhниа доброту и уязвися въ сердци въжделhниємь, єже въсхотhти сему преподобному” [1, 142]. На відміну від матері блаженного Феодосія Печерського ця жінка зображена в “Патерику” лише з негативного боку – чи тому, що справді такою була, чи тому, що вона – полячка, а оскільки поляки виступили тут загарбниками, то й у свідомості письменників набули лише гріховних рис характеру. Так чи так, а жінка почала вмовляти Мойсея стати її коханцем, обіцяючи зробити його господарем усіх свої багатств. На що Угрин відповів їй: “То кый мужь, поимъ жену и покорився єй, и исправился есть когда? Адам пръвозданный, женh покорився, из раа изгнанъ бысть. Самсон, силою паче всh преспhвъ и ратным одолhв, послhди же женою предан бысть иноплеменникомъ. И Соломонъ премудрости глубину постигъ, женh повинувся, идоломъ поклонися. И Ирод многы побhды сътворив, послhди же женh поработився, Предтечю Иоанна усекну. То како азъ, свободь сый, раб ся сътворю женh, єаже от рожениа не познах?” [1, 142-143]. У цих словах відчувається стереотипне уявлення чоловіків (тим більше монахів) про жінок як про корінь зла і спосіб диявола спокушати чоловіків, щоб вести їх до загибелі. Варто зауважити, що Мойсей, котрий говорить про руйнівну силу довіри до жінок, сам до свого полону переховувався у Предслави, сестри Ярослава Мудрого, тобто здавався на милість жінки, хай навіть княжого роду. Звичайно, 79Слово і Час. 2014 • №5 автор “Патерика” не міг достеменно знати всі деталі діалогів між Мойсеєм та його господинею, тому й додумував згідно з канонами написання житій святих. Отже, жінка знову почала спокушати святого принадами свого тіла та своїми багатствами, обіцяючи, що, як він згодиться бути з нею, вона викупить його з рабства і зробить своїм законним чоловіком. Проте й цього разу Мойсей не піддався на її хитрощі, кажучи, що п’ять років безневинного рабства для нього не така тяжка ноша, як духовне падіння. Тоді жінка вже серйозно задумала викупити Мойсея, міркуючи: “Аще искуплю єго, всяко и неволею покорить ми ся” [1, 143]. Коли ж викупила, то “влечаху єго безстуднh на дhло непреподобно. Яко се власть приимши на нем, и повелеваеть ему причтатися сєбh, и разрhшивши же его от узъ, и въ многоцhнныа ризы оболкъши єго, и сладкыми брашны того кормящи, и нуждениемь любовным того объемлющи, и на свою похоть нудящи” [1, 143]. Тут також простежується доволі стала думка про жінок як про істот, ненаситних у жадобі тілесної насолоди, наче їм більше нічого й не потрібно, а надто – духовної самореалізації. Якщо чоловіки мали повагу, хоч би ким вони були (скажімо, за професією), то серед жінок поважали здебільшого лише черниць (особливо черниць-дів), бо ж вони подолали свою гріховну, хтиву натуру. Тим часом Мойсей Угрин був невблаганним. З вишуканої їжі, що подавала йому жінка, вживав лише сухий хліб та воду, а шати коштовні зняв, “и на таку ярость подвиже-ну, яко и гладом уморити єго” [1, 144]. Лише завдяки співчуттю одного зі слуг, який таємно носив святому їжу, той не помер. Потому ж друзі Мойсея радили йому кинути свою пиху та одружитися з цією жінкою, бо в тому немає гріха, а навпаки, одружуватися велів Господь. Але й на це Мойсей відповів, що йому не потрібні ні багатство, ні слава на землі: “Аще же съ животом избуду от рукы жены сеа, то чернець буду. Что же убо въ Евангелии Христос рече? “Всякъ, иже оставить отца своєго, и матерь, и жену, и дhти, и домъ, той єсть мой ученик” [1, 144]. Тобто людина зробила більш далекоглядний вибір, якщо сказати прямо, просто хотіла врятувати свою душу й потрапити до раю. “Сии слышавши жена, помыслъ лукав въ сердци сий приимши, всаждаєт єго на кони съ многымы слугами, и повеле водити єго по градом и по селам, якоже доволhеть єй, глаголющи ему: “Сиа вся твоа суть, яже угодна суть тебh; твори якоже хощеши о всhм” [1, 145]. Однак святий лише посміявся з неї, кажучи, що тлінними багатствами цього світу його не підкорити. Після того, як повідомляє “Патерик”, прийшов старець зі Святої Гори (Афон) і настановив Мойсея, як зберегти чистоту своєї душі. Жінка ж ота, “зневірившись у сповненні своїх надій, завдала Мойсеєві тяжких катувань: звеліла роздягнути його й бити заліззям, так що й земля наситилася кровю”. Йому погрожували ще більшими тортурами, аж до четвертування. Мойсей же знову лише висміяв її, нагадавши, як вона безсоромно змушувала його до перелюбу. Тоді жінка пішла до свого короля Болеслава за порадою. Болеслав відповів їй, що, оскільки Мойсей – її раб, вона може робити з ним усе, що забажає, і звелів Мойсею слухатися її, бо ж і Святе Письмо велить рабам коритися господарям. На те мовив Мойсей: “Каа убо полза человhку, аще и весь мир приобрящет, а душу свою отщетить, или что дасть измhну на души своєй?” [1, 147]. Одначе жінка не вгамовувалася і продовжувала змушувати його до перелюбу (хоча давно могла вже знайти іншого й одружитися з ним). “Єдиною же повеле его положити нужею на одрh своєм съ собою, лобызающе и обоимающе, но не може ни сею прелестию на своє жаланиє привлещи его”. Мойсей відказав на її спокуси: “Въсує труд твой, не мни бо мя яко безумна или не могуща сего Слово і Час. 2014 • №580 дhла сътворити, но страха ради Божиа тебh гнушаюся, яко нечистыи” [1, 147]. Треба розуміти так, що його звертання адресоване не конкретно цій жінці, а всім жінкам. Тоді ж удова “повелh єму по 100 ранъ даати на всяк день, послhди же повелh єму тайныа уды урhзати” [1, 148], щоб, як сама сказала, не діставався він нікому. Але, зрештою, закінчилася для Русі лиха година польського панування – помер Болеслав, а з ним і багато його підданих, серед яких і наша героїня. Мойсей Угрин повернувся до Києва і прийшов по Печерського монастиря, де прийняв чернечий сан. І, як стверджує “Патерик”, “дарував йому Господь силу гамувати пристрасті”. Так, одного разу прийшов до нього брат, що був знесилений у боротьбі з блудом, і попросив святого допомогти йому. “Святый же, имhа жезлъ въ руцh своєй, – бh бо не могый ходити от онhх ранъ, – и сим удари єго в лоно, и абы омерътвеша уды єго, и оттоле не бысть пакости брату” [1, 148]. Історія Мойсея Угрина перекликається зі старозавітним оповіданням про спокушення праведного Якова дружиною Потіфара, господаря дому, де працював Яків. Напевне, створюючи житіє святого Мойсея Угрина, автор “Патерика” запозичив відомий біблійний мотив, уплівши його у свій твір. Проте мучителька святого Мойсея Угрина – не єдина спокусниця в “Патерику”. В історії про блаженного Варлаама, сина боярина Іоана, який забороняв тому йти в монастир і навіть підбурював князя, щоб той вигнав святого Антонія і його послідовників з країни, згадана жінка (чи то дружина Варлаама, чи то просто жінка, знайдена його батьком), яка мала спокусити його й відвернути від думок про чернецтво. Так само, як свого часу мати святого Феодосія Печерського, боярин Іоан, бажаючи повернути сина додому (який уже прийняв постриг), проник до печери, схопив його й поволік додому, де змусив розкішно вдягтися й сидіти з ним за обіднім столом. Трохи згодом “жена же єго, якоже бh єй повелhно, хожаше предъ ним и моляшети и́ сhсти на одрh своємь” [1, 135]. Але блаженний Варлаам, “видhвъ же неистовьство жены” [1, 135] і зрозумівши батькові плани, лише ревно молився й сидів на одному місці три дні, не ївши й не зодягаючись ні в яку іншу одіж, окрім свитини. Іоан, почувши від слуг, що його син три дні не виходить з кімнати, не їсть і не п’є, пожалів його й дозволив повернутися до печерського монастиря. Коли ж Варлаам ішов з дому, то плакали за ним, наче за померлим, і раби, і рабині, і мати з батьком, і “жена, мужа лишающися плакашеся” [1, 135]. Чи це та сама жінка, котра намагалася спокушати його, точно не сказано, але скоріше за все це вона й була. На відміну від матері Феодосія чи господині Мойсея Угрина образ жінки Варлаама не розкритий так глибоко, однак її й не можна назвати “негативною героїнею”, як мучительку Мойсея Угрина, бо нічого поганого Варлаамові вона не зробила і, зрештою, лише виконувала волю його батька. Окрім цього, у “Патерику” знаходимо образ праведної жінки-християнки, яка своїм благочестивим життям заслужила уваги святого Феодосія і згадки не лише в житії святого, а й у “Повісті минулих літ”. Ідеться про Марію, дружину Яна, “духовного сына святому”, тобто Феодосія. Як розповідає “Патерик”, “оба благочестива суща, в цhломудрии живуща, по божественому Павлу, брак честенъ храняще” [1, 82], тому Феодосій любив навідуватися до них і навчати їх різним богоугодним ділам. Одного разу вони заговорили про погребіння, і тоді Марія спитала Феодосія: “Отче, честный Феодосие, кто вhсть, гдh моє тhло положено будет?” [1, 82]. Тоді ж Феодосій, “сповнений пророчого дару”, відповів їй, що її покладуть там же, де і його. Пророцтво святого справдилося. Через 18 років після нього померла Марія, “и пришедши черноризци, пhвьше 81Слово і Час. 2014 • №5 обычныа пhсни, и принесоша, положиша ю въ церьки Святыа Богородица Печерьскиа противу гробу Феодосиеву, на шуей странh” [1, 83]. Образ праведної дружини Яна Марії, здавалося б, досить простий і згадується лише у зв’язку з пророцтвом Феодосія Печерського, однак тут ясно показано, що саме такі жінки, благочестиві й тихі, котрі дотримуються заповідей Господніх і живуть у мирі, можуть сподіватися на благословення святого, а значить, на спокій після смерті. “Патерик” не оминув увагою Предславу, сестру князя Ярослава Мудрого, в якої переховувався Мойсей Угрин після битви на Альті, де загинув його опікун, святий князь Борис. На жаль, окрім фрази про те, що “сей же Моисий єдинъ избыв от гръкиа смерти и гръкаго заколениа избежав, и прииде ко Предславh, сhстры Ярославли, и бысть ту” [1, 142], про неї сказано лише, що польський князь Болеслав, повертаючись після поразки додому, з-поміж інших скарбів і полонених (серед яких був і Мойсей) “поатъ съ собою обh сестрh Ярославли” [1, 142]. Ще одна історична особа, дружина київського князя Ізяслава Ярославича княгиня Гертруда Польська, згадана в “Патерику” навіть двічі, але з одного й того ж приводу. У житіях Феодосія і Мойсея Угрина розповідається про те, як через постриг боярських синів Варлаама і Єфрема князь Ізяслав хотів був вигнати святого Антонія і його послідовників із Києва. Але коли вони вже виходили з міста, “княгыни же его, ляховица сущи, възбрани ему, глаголющи: “Ни мысли, ни сътвори сего. Сице бо нhкогда сътворися в земли нашей: и нhкиа ради вины изгнани быша черноризци от предhл земля нашиа, и велико зло съдhася в Лясhх” [1, 148-149] (ідеться про вигнання князем Болеславом чорноризців з Польщі й подальше повстання народу). Ще один жіночий образ “Патерика” – це бідна вдова, “яже бh от судии обидима” [1, 70], котрій допоміг Феодосій Печерський. Одного разу йшов Феодосій до робітників, які будували церкву, і зустрів удову, котра спитала його: “Чьрьноризьче, повhжь ми, аще дома єсть иумен ваш?” [1, 70]. Феодосій запитав її, нащо їй знадобився ігумен, хіба на ньому гріх якийсь є? Вона ж відповіла, що не знає, чи грішна він людина, чи ні, але чула, що він усім убогим та нещасним допомагає. Тоді Феодосій сказав їй іти додому й пообіцяв, що ігумен допоможе в її справі, а сам пішов до судді “и єже о ней глаголав тому, избави ту от насилия того” [1, 71], після чого суддя “възвратити той, имь же бh обидя ю” [1, 71]. Загалом образ удовиці тут радше виступає способом глибшого розкриття образу самого Феодосія Печерського, який був “многыим заступьник бысть прhдъ судиями и князи” [1, 71], аніж самостійним образом жінки. Однак постать саме вбогої вдовиці, котру несправедливо кривдять, досить типовий для української літератури і, зокрема, для усної народної творчості, тож варто припустити, що до житія святого Феодосія Печерського він потрапив саме з фольклору. Для нас же він цінний тим, що дає змогу виокремити ще один тип жінки в “Патерику” – удови-страдниці, якій допомагає святий подвижник. Отже, “Києво-Печерський патерик”, в основу якого покладено історії життя монахів Києво-Печерського монастиря, не оминув своєю увагою й жіночі постаті. Хоч як це дивно, але саме “Патерик” – один із небагатьох середньовічних творів вітчизняної літератури, де жінки зображені яскраво, детально, у художньому стилі. Не можна сказати, що жінка в “Патерику” виступає лише як негативний персонаж, як дияволиця, від якої чоловікам треба тікати. Єдиним таким прикладом постає полячка, котра купила Мойсея Угрина й мучила його. Натомість образ матері Феодосія неоднозначний, а під кінець розповіді повністю позитивний, адже в житіях часто докладно описуються помилки грішників, щоб увиразнити їхнє майбутнє духовне прозріння. Марія, Слово і Час. 2014 • №582 жінка Яна, – повністю позитивний образ, він символізує спокій і благодать, які дарує праведне життя з вірою в Бога. Про Предславу Володимирівну й Гертруду Польську в “Патерику” сказано небагато, проте обидві вони виступили у своїх невеликих, але позитивних ролях – фактично були заступницями чорноризців. З одного боку, зрозуміла прихильність автора цих розповідей до сестри шанованого князя Ярослава Мудрого та до дружини його сина, однак із другого – варто завважити, що “Патерик” не має упередженості щодо жінок і зображує як позитивні, так і негативні їхні образи. ЛІТЕРАТУРА 1. Абрамович Д. Києво-Печерський патерик (Вступ. Текст. Примітки). – К., 1931 (Репринтне видання – 1991). 2. Абрамович Д. Исследование о Киево-Печерском патерике как историко-литературном памятнике. – СПб, 1902. 3. Білецький О. Києво-Печерський патерик // Матеріали до вивчення історії української літератури: У 5 т. – К., 1959. – Т. 1. – С. 135-141. 4. Білоус П. “Золота книга” української літератури (Києво-Печерський патерик) // Українська мова і література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. – 2003. – №3. – С. 28-38. 5. Викторова М. Составители Киево-Печерского патерика и позднейшая его судьба. – М., 1863. 6. Грушевський М. Історія української літератури: У 6 т., 9 кн. – К.: Либідь, 1993. – Т. 3. – С. 102-127. 7. Житие Феодосия Печерского // Памятники литературы Древней Руси. Начало русской литературы. ХІ – начало ХІІ века. – М., 1978. – С. 305-391 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://litopys.org. ua/oldukr2/oldukr61.htm 8. Ісіченко Ігор, архієпископ. Аскетична література Київської Руси. – Харків: Акта, 2005. 9. Ісіченко Ю. Києво-Печерський патерик у літературному процесі кінця XVI – початку XVIII ст. на Україні. – К.: Наук. думка, 1990. 10. Києво-Печерський Патерик / Пер. із церковносл. М. Кашуба і Н. Пікулик. – Львів: Свічадо, 2007. – 192 с. 11. Ольшевская Л. Киево-Печерский патерик: Автореф. дис. ... канд. филол. наук. – М., 1979. 12. Павленко Г. Становлення історичної белетристики в давній українській літературі. – К.: Наук. думка, 1984. 13. Перетц В. Киево-Печерский патерик в польском и украинском переводе // Славянская филология. – М., 1958. 14. Шахматов А. Киево-Печерский патерик и Печерская летопись. – СПб, 1897. Отримано 13 лютого 2014 р. м. Київ

Особливості трактування особистості жінки в духовно-релігійному творі (Києво-Печерський патерик)

Institution

Ähnliche Einträge