Про дитячу літературу по-дорослому
Рецензія на книгу: В.В. Кизилова. Художня специфіка української прози для дітей та юнацтва другої половини ХХ століття: Монографія. – Луганськ: В-во ДЗ “ЛНУ імені Тараса Шевченка”, 2013. – 399 с....
Збережено в:
| Дата: | 2014 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України
2014
|
| Назва видання: | Слово і Час |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/149836 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Про дитячу літературу по-дорослому / М. Васьків // Слово і час. — 2014. — № 5. — С. 104-106. — укp. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-149836 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1498362019-03-07T01:23:24Z Про дитячу літературу по-дорослому Васьків, М. Рецензії Рецензія на книгу: В.В. Кизилова. Художня специфіка української прози для дітей та юнацтва другої половини ХХ століття: Монографія. – Луганськ: В-во ДЗ “ЛНУ імені Тараса Шевченка”, 2013. – 399 с. 2014 Article Про дитячу літературу по-дорослому / М. Васьків // Слово і час. — 2014. — № 5. — С. 104-106. — укp. 0236-1477 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/149836 uk Слово і Час Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Рецензії Рецензії |
| spellingShingle |
Рецензії Рецензії Васьків, М. Про дитячу літературу по-дорослому Слово і Час |
| description |
Рецензія на книгу: В.В. Кизилова. Художня специфіка української прози для дітей та
юнацтва другої половини ХХ століття: Монографія. – Луганськ:
В-во ДЗ “ЛНУ імені Тараса Шевченка”, 2013. – 399 с. |
| format |
Article |
| author |
Васьків, М. |
| author_facet |
Васьків, М. |
| author_sort |
Васьків, М. |
| title |
Про дитячу літературу по-дорослому |
| title_short |
Про дитячу літературу по-дорослому |
| title_full |
Про дитячу літературу по-дорослому |
| title_fullStr |
Про дитячу літературу по-дорослому |
| title_full_unstemmed |
Про дитячу літературу по-дорослому |
| title_sort |
про дитячу літературу по-дорослому |
| publisher |
Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України |
| publishDate |
2014 |
| topic_facet |
Рецензії |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/149836 |
| citation_txt |
Про дитячу літературу по-дорослому / М. Васьків // Слово і час. — 2014. — № 5. — С. 104-106. — укp. |
| series |
Слово і Час |
| work_keys_str_mv |
AT vasʹkívm proditâčulíteraturupodoroslomu |
| first_indexed |
2025-07-12T23:03:17Z |
| last_indexed |
2025-07-12T23:03:17Z |
| _version_ |
1837484111597404160 |
| fulltext |
Слово і Час. 2014 • №5104
ПРО ДИТЯЧУ ЛІТЕРАТУРУ ПО-ДОРОСЛОМУ
В.В. Кизилова. Художня специфіка української прози для дітей та
юнацтва другої половини ХХ століття: Монографія. – Луганськ:
В-во ДЗ “ЛНУ імені Тараса Шевченка”, 2013. – 399 с.
У кожного було дитинство – отже, і певне коло книжок, які із захопленням
читалися або які праглося почитати. Зацікавлення відповідною літературою
реактуалізується з появою власних дітей, а для когось – і внуків. Тому
більшість відповідальних дорослих уважають себе хоч би трохи фахівцями
в галузі літератури для і про дітей та юнацтва (найчастіше її не зовсім
правильно, як стверджують дослідники, зокрема й Віталіна Кизилова,
називають “дитячою літературою”), знають певне коло авторів і творів.
Перечитування праці В. Кизилової переконує в тому, що знаємо ми насправді
дуже мало, бо праця відкриває цілий материк українських художніх текстів
для дітей, які вийшли друком протягом якихось 60 років (хронологічні межі
роботи насправді охоплюють і початок уже ХХІ-го – “нашого” – століття).
Приємною несподіванкою стало й те, що у вітчизняному літературознавстві
є потужна школа “дитячології”, яку багато хто з дослідників сприймає чомусь
не зовсім серйозною, не зовсім науковою галуззю. Чому? В. Кизилова дає
відповідь на це питання: позірну простоту кращих зразків літератури для
дітей і юнацтва чимало митців і науковців несправедливо сприймає за
примітивність. Як тут не згадати Г. Сковороду з його твердженням, що все
геніальне – просте. Авторка монографії доводить: якщо не геніальність, то
талант і наполеглива праця, чудове знання дитячої психології, уміння жити
в дитячому світі потрібні, щоби досягнути цієї геніальної простоти.
Насправді дослідження літератури для
дітей і юнацтва – справа складна, навіть
щодо позірно елементарних речей .
Наприклад, як термінологічно правильно
означити цей пласт літератури? В яких
взаєминах він перебуває з розвитком
усієї літератури й “дорослою” творчістю
автора? Де межа, яка відокремлює твори
для дітей і юнацтва від літературної
творчості дітей та “дорослої” літератури,
чи існує вона взагалі? У чому різниця
між літературою для дітей і про дітей?
Дати відповіді на них украй непросто.
В. Кизилова має своє бачення проблем
і доводить , що пошук правильного
їх вирішення – це не формальне
вправляння в дефініціюванні, а вагомі
кроки в осягненні сутності й завдань
літератури для дітей і юнацтва, шляхів
її формування й розвитку в українській
літературі ІІ пол. ХХ – поч. ХХІ ст.
Особливо складними стали спроби
жанрового визначення й розмежування
конкретних текстів. Авторка монографії
доводить: потрібно постійно пам’ятати
про те, що на літературу для дітей
поширюється загальна літературна
тенденція ХХ ст. до синтезування багатьох
жанрів і різновидів в окремих творах, і ця
тенденція в останні десятиліття лише
посилюється.
Том у до сл і д н иц я в ио к р емлює
домінантн і жанри і ї х р ізновиди ,
і важко не погодитися з нею , що
найпродуктивнішими в літературі для
дітей і юнацтва були й залишаються
(принаймні в українському письменстві)
літературна казка і пригодницька повість
ецензіїР
105Слово і Час. 2014 • №5
у розмаїтті різновидів і модифікацій.
Водночас авторка постійно нагадує, що
наведена класифікація умовна й може
коригуватися залежно від акцентації на
тих чи тих змісто-формальних чинниках,
того чи того дискурсивного прочитання.
І не тільки літературного, мистецького.
Твори для дітей, безперечно, як і будь-який
інший літературний витвір, виконують
естетичну функцію: “Найголовніший
критерій характеристики творів для дітей
та юнацтва – художність” (25). Але вона
немислима також без інформаційної,
пізнавальної та – особливо – виховної
(дида к т и ч но ї ) фун кц і й , фун кц і ї
соціалізації тощо . Навіть у творах
фентезі – “другої реальності” – дослідниця
акцентує на пізнавально-дидактичному
їх характері, на “світоглядному сенсі”
дитячої фантастики (256).
З а г а л о м с л у ш н і м і р к у в а н н я
В. Кизилової про постійний контроль і
тиск радянської ідеології на всі сфери
літературного життя , зокрема й на
літературу для дітей і юнацтва. Проте
гадаю, що в якусь мить дослідниця
стала заручницею подібних тверджень,
особливо коли намагається розмежувати
письменників на тих, хто подібному
тискові піддався, і на тих, хто зумів
вистояти у протистоянні з ним. Апріорі до
останніх потрапляють усі шістдесятники,
до протилежного табору – усі решта.
Важко, однак, погодитися, що твори
О. Копиленка, а тим більше “Наші тайни”
Ю. Смолича – лише “соцзамовлення”.
Д а р е м н им и в и г л я д аю т ь т а к о ж
твердження про те, що продуктивне в
радянській літературі протиставлення
“хорошого” і “поганого” педагога – вияв
усе того ж “соцзамовлення”, як і загалом
зображення небайдужого, працьовитого,
творчого вчителя – носія прогресивних
переконань. Чесно кажучи, я й зараз
мрію про таких педагогів для власної
дитини (як і дитина також), а головне –
знаю: і зараз їх чимало. А потрібно ще
більше.
Враховуючи специфіку читача, не
оминає В . Кизилова також питань
психолого-фізіологічних і, наприклад,
в и з н а ч а є п р и ч и н и н а й б і л ьш о ї
популярності саме повісті серед дитячо-
юнацької аудиторії (на мою думку, досить
влучно): повістевий жанр “є оптимальним
для адекватного сприйняття підлітково-
юнацькою аудиторією”, яка не хоче
обмежуватися однією-двома подіями
в оповіданні чи новелі , але ще не
готова читати завеликий за обсягом
пригодницький роман , якому важко
уникнути повторюваності, утримувати
читацьку увагу в постійній напрузі. Як
наслідок, романи для дітей пишуть зовсім
не часто, віддаючи перевагу повістевим
дилог іям , трилог іям , намагаючись
зберегти тих самих персонажів, але
суттєво оновити конфліктно-перипетійну
основу й наративну стратегію. Загалом у
монографії постійно педалюється думка,
що жанротворчим домінантним чинником
літератури для дітей виступає адресат із
диференціацією на читача дошкільного
й молодшого шкільного віку та читача
середнього і старшого шкільного віку.
Щоправда, не варто, мабуть, уважати
орієнтацію на читача рисою, яка вирізняє
літературу для дітей, бо кожен твір
тримає в полі зору “свого” читача. Про
це, зрештою, ідеться і в монографії,
коли авторка посилається на відповідні
думки М. Бахтіна (51) й У. Еко (56).
Відмінність полягає хіба в тому, що увага
до читацьких особливостей і запитів у
літературі для дітей та юнацтва значно
більша, ніж у “дорослій” літературі.
Попри те, що в монографії ідеться
про проблеми н і б и то “ди т я чо ї ”
літератури, В. Кизилова усвідомлює й
аргументує всю їх складність, а тому
дає всебічне висвітлення крізь призму
“історико-типологічних, рецептивних,
герменевтичних стратег ій , засад
структуралізму, інтертекстуальності,
н а р а т о л о г і ї ” . Н а п р а ц ю в а н н я
попередників стало підґрунтям для
роботи , і це стосується не т ільки
досліджень у царині літератури для дітей
і юнацтва. Потреба писати саме цікаву,
захопливу прозу виводить письменників,
а заодно й дослідницю на ті літературні
терени, які теж не в особливій пошані
в “серйозних ” л ітературознавц ів .
Ідеться про літературну фантастику і
пригодницькі жанрові різновиди, що їх
дослідники найчастіше зараховують до
паралітератури. Приємно, що не всі.
Є вагомі праці і в цих галузях, більше
того, є і свої наукові авторитети, котрі
ґрунтовно (можливо, ґрунтовніше, ніж в
Слово і Час. 2014 • №5106
інших царинах літератури) розглянули
проблеми генолог і ї , морфолог і ї ,
наративних особливостей . Такими
авторитетами для В. Кизилової стали
А . Вуліс , котрий дав надзвичайно
повну і скрупульозну характеристику
пригодницьких жанрів, С. Олійник і
Т. Бовсунівська – автори жанрових
класифікацій літературної фантастики й
фентезі відповідно. Та навіть у “чужих”
галузях літературознавства В. Кизилова
не йде сліпо за авторитетами , має
власне бачення проблем , значно
коригуючи класифікації й генологічні
характеристики, творчо застосовуючи
їх при дослідженні досить специфічної
літератури для дітей і юнацтва.
Українська література для дітей і
юнацтва другої половини ХХ ст. вписана
в монографі ї в широкий контекст
вітчизняної та зарубіжної літератури
минулого й сучасності . Найбільше
ж приваблюють два цікаві моменти
в роботі . Перше : авторка постійно
акцентує на потребі й умінні “дитячих”
письменників побачити і зрозуміти Іншого
та передати це вміння читачам. По-друге,
В. Кизилова в кожному творі, попри
типологічну спорідненість із подібними
творами світової літератури, намагається
побачити національну неповторність,
яка може виявлятися у фольклорних
витоках, в актуалізації національної
і с тор і ї й в ідтворенн і сучасност і ,
у символ і ч ном у в і дд зер к аленн і
вітчизняних суспільно-політичних і
культурних реалій ( інтерпретуючи ,
наприклад, “Королівство” Г. Пагутяк),
навіть у тому, що в рисах позитивних
дитячих персонаж і в убачає ться
відтворення національних ментальних
рис (“молодецтво, широта душі, героїка,
романтично-ліричні поривання, сильні
пристрасті, буйні веселощі, гумор тощо”
персонажів “Тореадорів з Васюківки”
В . Нестайка , “що є нев ід ’ємною
складовою українського характеру”).
У якийсь момент задумався над тим, що
читацька аудиторія літератури для дітей
і юнацтва багатомільйонна, і абсолютна
більшість цієї аудиторії – не потенційні,
а реальні читачі. Парадоксально дійшов
висновків, які заперечують перші рядки
рецензії: насправді не так уже й багато
творів для дітей у нашій літературі. Ось
і в монографії переважно повторюються
одні й ті ж прізвища під час аналізу творів
різних епічних жанрів: В. Нестайко,
Б. Комар, В. Рутківський, З. Мензатюк,
А. Кокотюха, Я. Стельмах. Тішить те,
що література для дітей і юнацтва стає
все продуктивнішою в українському
письменстві, кількість авторів і творів
невпинно зростає, як і наклади видань.
Для них не зайвим буде знайомство з
монографією В. Кизилової, зокрема з її
спостереженнями над сюжетобудовою,
н а р а т и в н и м и о с о бл и в о с т я м и ,
специфікою встановлення авторського
контакту з читачами та ін., щоби творити
не лише популярні, цікаві твори, а й із
високим естетичним та пізнавально-
виховним потенціалом. Не зайвою буде
монографія і для літературознавців, бо
переконує: твори для дітей і юнацтва –
таки великий і дуже вагомий пласт
вітчизняного письменства, без якого
неповною буде картина української
літератури ІІ половини ХХ – початку ХХІ
століття.
Микола Васьків
Отримано 25 грудня 2 013 р. м. Київ
|