Художній салон Анатолія Марущака
Gespeichert in:
| Datum: | 2014 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України
2014
|
| Schriftenreihe: | Слово і Час |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/149920 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Художній салон Анатолія Марущака / Я. Голобородько // Слово і час. — 2014. — № 7. — С. 116-119. — укp. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-149920 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1499202019-03-16T01:22:59Z Художній салон Анатолія Марущака Голобородько, Я. Літературна критика 2014 Article Художній салон Анатолія Марущака / Я. Голобородько // Слово і час. — 2014. — № 7. — С. 116-119. — укp. 0236-1477 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/149920 uk Слово і Час Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Літературна критика Літературна критика |
| spellingShingle |
Літературна критика Літературна критика Голобородько, Я. Художній салон Анатолія Марущака Слово і Час |
| format |
Article |
| author |
Голобородько, Я. |
| author_facet |
Голобородько, Я. |
| author_sort |
Голобородько, Я. |
| title |
Художній салон Анатолія Марущака |
| title_short |
Художній салон Анатолія Марущака |
| title_full |
Художній салон Анатолія Марущака |
| title_fullStr |
Художній салон Анатолія Марущака |
| title_full_unstemmed |
Художній салон Анатолія Марущака |
| title_sort |
художній салон анатолія марущака |
| publisher |
Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України |
| publishDate |
2014 |
| topic_facet |
Літературна критика |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/149920 |
| citation_txt |
Художній салон Анатолія Марущака / Я. Голобородько // Слово і час. — 2014. — № 7. — С. 116-119. — укp. |
| series |
Слово і Час |
| work_keys_str_mv |
AT goloborodʹkoâ hudožníjsalonanatolíâmaruŝaka |
| first_indexed |
2025-07-12T23:15:37Z |
| last_indexed |
2025-07-12T23:15:37Z |
| _version_ |
1837484884487045120 |
| fulltext |
Слово і Час. 2014 • №7116
Ярослав Голобородько
ХУДОЖНІЙ САЛОН АНАТОЛІЯ МАРУЩАКА
Наприкінці 2013 р. в Херсоні вийшла друком книжка Анатолія Марущака
“П’ятнадцятий камінь”, до якої ввійшли вірші з книжок “У слові і в мовчанні”,
“Мандри наосліп”, “Щоденник вітру”, “86.400”. Спостереження над антологічної
збіркою А. Марущака подано у форматі архітект-критики, що передбачає
образний, навіть образно-композиційний стиль сприйняття та інтерпретації
текстів.
…У такі хвилини, як зараз, мені починає здаватися, що сходи існують
невипадково. Долаю їх непоспішливо, залишається зовсім не багато, і
можна б пришвидшити ходу, проте саме в цей час спадає на думку, що сходи
вигадані саме для того, аби дати можливість уповільнити свій ритм й уважніше
подивитися довкола. А коли це відбувається, то хоч-не-хоч зменшуються
оберти суєтності.
Відкриваю двері й опиняюся в першому приміщенні. Це фойє. У ньому досить
просторо. Проте, можливо, тут знайдено такий баланс світла і тіні, що одразу
виникає почуття просторовості. А може, це тому, що в ньому так розміщено його
головний і єдиний експонат, що відчуття просторовості з’являється незалежно
від реальних розмірів цього фойє. Підходжу до експоната – це поетична картина
“П’ятнадцятий камінь”, саме вона дала назву всій поетичній експозиції Анатолія
Марущака. Ця картина зупиняє на собі погляд: починаю майже фізично відчувати,
як вона передає свою настроєвість, як некваплива ліричність поглинає моє
єство. У цієї картини наявний ефект глибини, поетична картина не переобтяжена
деталями, і думкам хочеться розгорнутися, а її медитативне звучання так і
спонукає до цього розгортання. Мистецтво – це коли те, на що ти дивишся, що
слухаєш або читаєш, викликає в тобі бажання, потребу, необхідність зазирнути
в себе самого, мистецтво – це можливість побачити більше, інстинктивно
думається мені… Проходжу далі й невдовзі потрапляю в залу І – “У слові і в
мовчанні”. Тут чимало поетичних картинок, малюнків, фресок, полотен. Відчуваю,
як з’являється настійливе бажання зупинитися біля картин-віршів, підійти до
них ближче, віддалитися, знову наблизитися і знову відійти, постояти біля них,
тихо поміркувати, голосно помовчати, неквапливо поспілкуватися з ними як із
досвідченими співрозмовниками й послухати їхні розповіді.
Поетичний малюнок “Сумнів” позначений лаконічною культурою художньої
фрази. У ньому, здається, присмаком афористичності оздоблені не лише грані
думки, а й інтонаційні візерунки. Стиль недомовленості прозоро натякає на те,
чого тобі або не вистачає, або так хочеться почути – на невичерпність внутрішніх
асоціацій і вкорінених у них потрактувань. Настроєву картину “Чужинець”
виконано у класичних медитативних тонах, медитації – ключ до тривкого зв’язку
у складному партнерстві “я і соціум”: із соціумом завжди непросто, можливо,
тому, що самоусвідомлення особистісного “я” не може не поглиблюватися. У цій
картині з виразними настроєвими образами простежується те, що, мабуть, варто
означити як філософія змін – змін у нюансуванні погляду на себе, на життя й
на своє невидиме життя в самому собі.
Фреска “Яблучний Спас” лагідно дзвенить сув’яззю метафор й ажурністю
пейзажів. Дивишся на неї, вслуховуєшся в її словесні фарби – і чи то
усвідомлюєш, чи то відчуваєш, хоча, мабуть, і те й інше разом, як у тобі
засновується й поширюється впевненість у незнищенності світла. І вже бачиш,
як ним, життєдайним світлом, плавно підсвічені всі-всі яблука – найпосутніша
деталь цієї фрески. І розумієш: саме таке світло дарує надію на порятунок.
117Слово і Час. 2014 • №7
Ліричний малюнок “Я минуле шукаю обабіч доріг…” узято у виразний
семантичний багет. Простір цього малюнку густо й водночас ненав’язливо
заповнено образним фактажем, що звучить лунко й асоціативно, а фактура
його тонко грає внутрішньою римою і лагідною фонікою. За всієї драматичності
смислових інтонацій малюнок дихає пластичністю свого виконання.
Поетична картина “Мозес” насичена й поліфонічна, як саме життя. Так і
здається, що з неї от-от поллється музика. Спочатку соковито і з викликом
поведе свою партію саксофон, а після його гучно підтримає весь енергетичний
склад джаз-оркестру. Здається, що й Луї Армстронг зі своїм хрипким афро-
американським голосом перестане бути лише персонажем “Мозеса” й зійде з
картини до нас, посміхаючись і запитуючи: “Ну що, заспіваємо “Let my people
go”? Заспіваємо разом?”. І вже уявляється, як ми підхоплюємо цю композицію
і в унісон виводимо ці чотири заповітні слова. Хоча, гадаю, є пісні, які краще
втілювати, аніж просто співати…
Картинку “Шістдесяті” виконано начебто як малюнок з натури – тут лаконічно і
влучно прописані живі, натуральні штрихи. Усі ці конкретні деталі, рельєфні мазки
створюють пазл чи мозаїку, а радше – їхній своєрідний мікс, за яким проступають
контури портретного охоплення тієї обнадійливої і дещо наївної доби.
Ліричний етюд “Білий хліб від сутінків стає житнім…” витримано у стриманих
і виважених тонах. Та виваженість художнього наративу аж ніяк не означає
позбавленості внутрішньої експресивності – інколи саме навпаки, як у
цьому етюді. Виважена стриманість голосу закумулювала в собі ущільнену
настроєвість, наголошену грою контрастів, яка завжди є в житті.
Після огляду ліричного етюду переходжу до зали ІІ – “Мандри наосліп”.
Тут також розміщено не один десяток картин, мініатюр і полотен, зупиняюся
і вдивляюся в них… Водночас ледь не підсвідомо думаю, що одна з
найважливіших функцій мистецтва в тому життєритмі, в якому ми всі
перебуваємо, – це зупинити, дати час на обдумування, повернути людину
обличчям до себе і власного індивідуального життєчасу. Пастельний
малюнок “Третя душа” делікатно оприявнює безмежність художньотворчих
можливостей – так органічно переплітаються тут образний ряд, інтонаційна
канва і м’який філософський підтекст, що неначе наповнюєшся відчуттям
неголосного, але втаємниченого мелосу, який нашіптує і нагадує: життя у
своїй основі мелодійне, як загадка. Медитативний малюнок “Тиша сильніша
за вест і норд…” розташовано в художній залі на помітній відстані від цієї
пастелі, але за відшліфованістю звучання, за філософським інтонування він
духовно близький до неї. Медитація – це завжди рух углиб, і цей медитативний
малюнок своєю фабулою незмінно навертає на думку: чи не найцікавіше в
мисленні – саме його повороти й нові ракурси думки, які якраз цей малюнок
і виформовують . Картина “Пауза” заряджена глибинною художньою
артикуляцією – такою акцентованою, що образні силуети, образні величини
картини немовби промовляють самі за себе. У цьому артикулюванні постійно
проривається гостре відчуття драматичності, яка, здається, у всьому – у мові,
настроях, смислових обертонах картини. Навіть сам задум проартикулювати
такий життєвий стан, як паузу, відлунює драматичністю.
Динамічний малюнок “М’яч” розроблено cуто по-чоловічому. Головна його
персона – м’яч – той самий, футбольний, причетний до стількох емоцій,
переживань і полемік. А основна його знахідка – це сам м’яч, яким грали в
матчі та який розповідає про себе і свою “поведінку” в матчі. І малюнок цей
виконано фабульно, інтригуюче, із тактовним, ледь відчутним гумором.
Поетичне полотно “В очікуванні порому через Ла-Манш” подає чіткі, немов
барельєфи, і колоритні мікросюжети, які, утім, попри свою автономність,
Слово і Час. 2014 • №7118
утворюють смаковиту житейську цілісність. Метафорика в ньому поєднана з
натуральністю, конкретні сценки виявляють цілком узагальнювальну оптику.
Інтеркультурні позначки розставлені зі смаком, полотно нагадує невеличкий
відеофільм – так послідовно розгортається в ньому образна фактура.
Поетична картинка “До Ієроніма Босха” відпрацьована не лише кожною
деталлю, а й кожним порухом митця. Її карбований стиль зберігає ліричний
характер. Можливо, тому, що вона тримається на лейтмотивах, на прийомі
повторів, які надають їй структурної пластики і граційності. А карбована
ліричність – це вже ознака неординарності авторового підходу: композиція,
інтонаційний рисунок, образна палітра асоціюються із роботою маляра, що
покладає мазки влучно, без виправлень і коректив.
Після зали І та ІІ з’являється гостре бажання повернутися до вже оглянутих
поетичних картин А. Марущака і ще раз побути з ними та біля них: вони, так
би мовити, надовго не відпускають. Проте ось зала ІІІ – “Щоденник вітру”, і дух
мандрівника-шукача перемагає в мені, принаймні поки що. Я входжу до неї,
подумки вирішуючи дотримуватися тієї ж поведінкової тактики, що й раніше:
з усієї розмаїтості стисло виокремлювати основні особливості тих із них, що
подають найвиразніше уявлення про всю колекцію зали.
У психологічній фресці “Крик” смислові візерунки прописано з такою
cконденсованістю, що вона нагадує стиснуту пружину, яка кожну хвилину
готова вивільнити свою стримувану енергетику. Медитативність, покладена
на філософічну інтонаційність і вирізьблена фабульною свободою, можливо,
навіть примхливою сюрреалістичністю фабули, стає тим самим художнім
ключиком, що відчиняє чи то приховані, чи то замасковані двері, які ведуть у
простір глибини.
Асоціативну мозаїку “Щоденника вітру” складають п ’ять лаконічних
самостійних фрагментів, і в кожного – свій зоровий ракурс, своя життєва історія
і мисленнєва канва. Кожен із них датований своїми асоціативно-біографічними
позначками. Ця мозаїка, цей поетичний живопис становить собою різновид
духовної творчості – мистецтва, де править дух і викладаються життєві події
біографії духу.
У лірико-філософському портреті “Рікша” вгадується внутрішній поклик
до розширення художньої території. Орієнтальні мотиви передані з такою
психологічною доступністю, що немовби наближенні до нас і до нашого
зовсім не орієнтального життя-буття. Образні паралелі надають мисленню
життєдайної, неначе ковток кисню, масштабності, повороти думки розгортають
ліричну й філософську ситуацію під цілком епічним кутом зору й думання.
А те, що задумано як портрет, виявляє ознаки онтологічної художньої студії.
Поетична композиція “Температура фарб” може бути означена ще як
живописна поезія. За структурою це п’ять мінісюжетів, що вкорінені в естетичну
ментальність п’яти художників і їхніх знакових, як нині прийнято говорити,
картин. Мінісюжети своєю тонікою і своїм нервом виражають, сказати б,
психологічну температурність цих картин, що розміщені в динаміці зростання,
а в окремих мистецьких спалахах спроможні сягати безкінечності.
Медитативна акварель “Будь-що-будь” за всієї вишуканої ліричності
оприявнює знаки концептуального, ба навіть інтелектуального художнього
письма. Її елементи-складники – як родичі, зведені разом або розселені
неподалік одне від одного. Усе, що бачимо і що нас оточує, становить собою
один-єдиний рід. Немає, власне, нічого, що б у всьому світі відповідало
поняттям “нерідний”, “чужий”. Виявити спорідненість, а ще ліпше – рідність того,
що з’являється, живе довкола нас – у цьому й полягає справжня інтелектуальна
місія мистецтва.
119Слово і Час. 2014 • №7
І ось я ступаю в останню залу ІV – “86.400”. Хоча нею завершується нинішня
поетична експозиція А. Марущака, проте, гадаю, “далі буде” і з часом постануть
нові зали, де так само витатимуть запашний ліричний аромат і тонкий смак
філософічних шукань.
Поетичне полотно “Життя” має, здається, чи не всі ознаки-якості символічності,
тут відчувається не лише суто художнє, а й художницьке метазавдання: чи
можна в межах одного полотна висловити, що ж таке життя? Чи взагалі
можливо його виразити? Реалії цього полотна дуже близькі до того, щоби дати
ствердну відповідь: так, якщо в ньому простежується відчуття руху. Життя –
це рух у напрямку “від – до”, а такий рух завжди забезпечує – з нашої волі чи
ні – накопичення досвіду, а досвід – це і є знаття того самого напрямку, того
самого тунелю за маршрутом “Від – До”.
Пастельний етюд “І що з невідкладного врешті зробити зосталось?..” наскрізь
просвічується відчуттям ностальгійності – за днем завтрашнім, за непрожитим,
за недожитим. Абстраговані обриси в ньому невимушено переходять у
конкретні штрихи й повсякденні подробиці. Лірична колористика, пластичне
аранжування світла і тіні нагадує аж ніяк не про ліричний, а навпаки – по-
життєвому трагічний фінал, оприсутнений відчуттям-усвідомленням конечності.
Межа настільки поруч, що він може настати саме тоді, коли його найменше
очікують. Але межа – це не підсумок і тим паче не висновок, це квінтесенція,
смислове ущільнення того, як і з яким серцем жилося до й перед нею.
Мініатюри, об’єднані в цикл “Хет-трики”, засновані на футбольних колізіях
і за формою нагадують хайку. Власне, є всі підстави мовити, що це і є
“профутбольні” хайку від А. Марущака. Ці малюнки-хайку акумулюють у
собі факти з історії та серцевину філософії футболу. Ці двадцять мініатюр
виглядають як фотовиставка, що показує футбол у його привабливому
енігматичному дійстві. Що не мініатюра – то світлина, оживлена футбольним
спогадом чи матчевою ситуацією. Футбол – це як життя, що не завершується,
бо лише набирає оберти. А чому цикл названо цим імпозантним поняттям “Хет-
трики”? Та тому, що воно означає три м’ячі, забиті за гру одним гравцем. Одне
слово, як три рядки, що складають відому форму японської поетичної класики.
Картину “Вчорашнє” розроблено й написано в техніці надреалістичного
поетичного живопису. Фарби – соковиті, але не подразливі, настрій –
самозаглиблений, проте не мінорний. Мікрообразам щільно, і вони, здається,
торкаються одне одного. Простір картини насичений так, що починаєш
вдихати її загусле повітря й не лише бачити – сенсорно відчувати і сприймати
це постійно зникоме вчорашнє, що відходить у тінь, але ніколи не зникає.
Воно мешкає у свідомості й чекає свого часу, щоб виявитися в її чуттєвих
фотофайлах. Учорашнє не буває минулим – лише притлумленим, прихованим.
До настання тих життєвих ситуацій і сплесків, які ще виразніше виявлять його.
Завершальний малюнок цієї зали і, відповідно, усієї поетичної експозиції –
“Копач”. Зовсім невеличкий, він, утім, увібрав у себе суть мистецької культури
А. Марущака, а це розробка нескінченних покладів метафоричності й пошуки
нової якості узагальнювального мислення. Метафорика – один із найкоротших і
найскладніших шляхів. Шляхів у неприступну глибину того, що дещо узвичаєно
і трохи патетично іменується буттям.
Із цими думками і спостереженнями я залишаю територію поетичної
експозиції. А точніше – поетичної галереї. Проте ненадовго. Позаяк відчуваю
і знаю: невдовзі знову повернуся до неї. А коли хочеться повернутися – це
означає, що зустріч, розмова, діалог не завершуються. І, мабуть, саме це і є
для мене чи не найголовнішим атрибутом і клейнодом мистецтва.
Отримано 16 січня 2014 р. м. Херсон
|