Соціальна політика забезпечення соціальної справедливості щодо вимушених переселенців
Обґрунтовано необхідність удосконалення соціальної політики стосовно ВПО на засадах справедливості. Досліджено теоретичні засади категорії «соціальна справедливість», визначено фундаментальні характеристики соціальної справедливості як важливого суспільного явища та умови її досягнення. Здійснено ан...
Gespeichert in:
| Datum: | 2018 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут економіки промисловості НАН України
2018
|
| Schriftenreihe: | Вісник економічної науки України |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/150425 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Соціальна політика забезпечення соціальної справедливості щодо вимушених переселенців / В.П. Антонюк // Вісник економічної науки України. — 2018. — № 2 (35). — С. 10-18. — Бібліогр.: 25 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-150425 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1504252019-04-08T01:25:22Z Соціальна політика забезпечення соціальної справедливості щодо вимушених переселенців Антонюк, В.П. Наукові статті Обґрунтовано необхідність удосконалення соціальної політики стосовно ВПО на засадах справедливості. Досліджено теоретичні засади категорії «соціальна справедливість», визначено фундаментальні характеристики соціальної справедливості як важливого суспільного явища та умови її досягнення. Здійснено аналіз правових, соціально-економічних та інституціональних засад забезпечення соціальної справедливості в Україні, зроблено висновок, що в реальній практиці реалізація принципів соціальної справедливості в українському суспільстві залишається на низькому рівні. Досліджено становище ВПО в системі координат соціальної справедливості. Виявлено наявність у внутрішньо переміщених осіб України низку правових, економічних та соціальних проблем, які не вирішуються тривалий час. Мають місце численні порушення базових прав і свобод вимушених переселенців, обумовлених як недосконалістю законодавства, так і конфліктністю інтересів між ВПО і приймаючими громадами. Зроблено висновок про зниження рівня забезпечення базових принципів соціальної справедливості стосовно вимушених переселенців та наростання конфліктності в суспільстві з цього приводу. Обґрунтовано пріоритетні напрями та механізми соціальної політики щодо підвищення рівня захисту прав ВПО в контексті реалізації принципів соціальної справедливості. В статье сделано обоснование необходимости совершенствования социальной политики относительно внутренне перемещенных лиц на принципах справедливости. Исследованы теоретические основы категории «социальная справедливость», определены основные характерные признаки социальной справедливости как важного социального явления и условия для ее достижения. Осуществлен анализ правовых, социально-экономических, институциональных принципов обеспечения социальной справедливости в Украине, сделан вывод, что в реальной практике внедрение принципов социальной справедливости в украинском обществе остается на низком уровне. Исследовано положение ВПЛ в системе координат социальной справедливости. Выявлено наличие в среде внутренне перемещенных лиц Украины ряда правовых, экономических и социальных проблем, которые долгое время не решаются. Имеют место многочисленные нарушения основных прав и свобод внутренне перемещенных лиц, обусловленных несовершенством законодательной базы и конфликтностью интересов между ВПЛ и принимающими сообществами. Обоснован вывод о том, что произошло снижение уровня обеспечения базовых принципов социальной справедливости относительно ВПЛ, которое создает почву для повышения конфликтности в обществе. Обоснованы приоритетные направления и механизмы совершенствования социальной политики относительно ВПЛ, направленные на повышения уровня защиты их прав для достижения большей социальной справедливости. In the article, the justification of the need for improvement of social policy regarding internally displaced persons on the principles of justice are made. The theoretical basis of the category «social justice» are explored, the main signs of social justice as an important social phenomenon and the condition for its achieving are identified. The analysis of legal, socio-economic, institutional principles for ensuring of social justice in Ukraine is made, it was also concluded that the implementation of principles of social justice in Ukrainian society remains low in actual practice. The conditions of internally displaced persons in a coordinate system of social justice are explored. The existence among Ukrainian internally displaced persons a number of legal and socio-economic problems that for too long has been ignored are identified. There are numerous violations of fundamental rights and freedoms of internally displaced persons arising from imperfections of legislative framework and conflicts of interest between internally displaced persons and host communities. The conclusion is proved that the basic principles of social justice regarding internally displaced persons are not respected which create the conditions for increasing of conflict in the society. The priorities and mechanisms of improving the social policy regarding internally displaced persons are proposed, they are referred to increasing of the level of their rights protection for achieving greater social justice. 2018 Article Соціальна політика забезпечення соціальної справедливості щодо вимушених переселенців / В.П. Антонюк // Вісник економічної науки України. — 2018. — № 2 (35). — С. 10-18. — Бібліогр.: 25 назв. — укр. 1729-7206 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/150425 uk Вісник економічної науки України Інститут економіки промисловості НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Наукові статті Наукові статті |
| spellingShingle |
Наукові статті Наукові статті Антонюк, В.П. Соціальна політика забезпечення соціальної справедливості щодо вимушених переселенців Вісник економічної науки України |
| description |
Обґрунтовано необхідність удосконалення соціальної політики стосовно ВПО на засадах справедливості. Досліджено теоретичні засади категорії «соціальна справедливість», визначено фундаментальні характеристики соціальної справедливості як важливого суспільного явища та умови її досягнення. Здійснено аналіз правових, соціально-економічних та інституціональних засад забезпечення соціальної справедливості в Україні, зроблено висновок, що в реальній практиці реалізація принципів соціальної справедливості в українському суспільстві залишається на низькому рівні. Досліджено становище ВПО в системі координат соціальної справедливості. Виявлено наявність у внутрішньо переміщених осіб України низку правових, економічних та соціальних проблем, які не вирішуються тривалий час. Мають місце численні порушення базових прав і свобод вимушених переселенців, обумовлених як недосконалістю законодавства, так і конфліктністю інтересів між ВПО і приймаючими громадами. Зроблено висновок про зниження рівня забезпечення базових принципів соціальної справедливості стосовно вимушених переселенців та наростання конфліктності в суспільстві з цього приводу. Обґрунтовано пріоритетні напрями та механізми соціальної політики щодо підвищення рівня захисту прав ВПО в контексті реалізації принципів соціальної справедливості. |
| format |
Article |
| author |
Антонюк, В.П. |
| author_facet |
Антонюк, В.П. |
| author_sort |
Антонюк, В.П. |
| title |
Соціальна політика забезпечення соціальної справедливості щодо вимушених переселенців |
| title_short |
Соціальна політика забезпечення соціальної справедливості щодо вимушених переселенців |
| title_full |
Соціальна політика забезпечення соціальної справедливості щодо вимушених переселенців |
| title_fullStr |
Соціальна політика забезпечення соціальної справедливості щодо вимушених переселенців |
| title_full_unstemmed |
Соціальна політика забезпечення соціальної справедливості щодо вимушених переселенців |
| title_sort |
соціальна політика забезпечення соціальної справедливості щодо вимушених переселенців |
| publisher |
Інститут економіки промисловості НАН України |
| publishDate |
2018 |
| topic_facet |
Наукові статті |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/150425 |
| citation_txt |
Соціальна політика забезпечення соціальної справедливості щодо вимушених переселенців / В.П. Антонюк // Вісник економічної науки України. — 2018. — № 2 (35). — С. 10-18. — Бібліогр.: 25 назв. — укр. |
| series |
Вісник економічної науки України |
| work_keys_str_mv |
AT antonûkvp socíalʹnapolítikazabezpečennâsocíalʹnoíspravedlivostíŝodovimušenihpereselencív |
| first_indexed |
2025-07-13T00:08:43Z |
| last_indexed |
2025-07-13T00:08:43Z |
| _version_ |
1837488231759740928 |
| fulltext |
АНТОНЮК В. П.
10 ВІСНИК ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ УКРАЇНИ
В. П. Антонюк
д-р екон. наук
ORСID 0000-0003-2100-7343,
Інститут економіки промисловості НАН України, м. Київ
СОЦІАЛЬНА ПОЛІТИКА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СОЦІАЛЬНОЇ СПРАВЕДЛИВОСТІ
ЩОДО ВИМУШЕНИХ ПЕРЕСЕЛЕНЦІВ1
Постановка проблеми. Проблема внутрішньо пе-
реміщених осіб (ВПО), залишається однією з найгос-
тріших для сучасної України. Військовий конфлікт в
Донбасі та анексія Криму призвели до того, що бли-
зько 1,5-2 млн українців були змушені покинути
власні домівки, нажите майно, нерідко і рідних та пе-
реїхати в інші регіони України. При цьому вони зі-
штовхнулися з низкою проблем, починаючи від мож-
ливостей працевлаштування і кінчаючи можливостями
реалізації своїх громадянських прав і свобод та відчут-
тям себе повноправним членом суспільства.
За оцінками міжнародних експертів, Україна по-
сідає дев’яте місце у світі за кількістю ВПО. Від по-
чатку масового внутрішнього переміщення пройшло
4 роки, за ці роки тривалості внутрішнього перемі-
щення влада України повільними і невпевненими кро-
ками реалізує політику щодо гарантування конститу-
ційних прав і свобод переміщеним особам та забезпе-
чення сприятливих умов для їх життєдіяльності. Має
місце ряд позитивних зрушень — прийняття законо-
давчої бази, що закріплює права і свободи ВПО, ство-
рення Міністерства з питань тимчасово окупованих
територій та ВПО, прийняття Стратегії інтеграції
внутрішньо переміщених осіб та впровадження довго-
строкових рішень щодо внутрішнього переміщення на
період до 2020 року та інших дій влади. Однак біль-
шість із здійснених кроків і заходів не вирішують на
достатньо ефективному рівні проблеми ВПО, деякі
нормативні акти стосовно ВПО суперечать Основному
Закону України та міжнародним правовим нормам, а
також рекомендаціям міжнародних організацій щодо
підвищення рівня захисту даної категорії населення. В
Україні мають місце численні порушення базових прав
і свобод вимушених переселенців, які фіксуються між-
народними організаціями та вітчизняними дослідни-
ками. Це свідчить про те, що в Україні не реалізуються
принципи соціальної справедливості, як того вимага-
ють Цілі сталого розвитку, виконання яких взяла на
себе наша держава.
Соціальна справедливість як в теоретичному ас-
пекті, так і в плані впровадження її принципів в Ук-
раїні досліджується у статтях Г. Пилипенка [1],
Т. Прохоренка [2], О. Яременка [3] та багатьох інших
науковців, які обґрунтовують шляхи та механізми під-
вищення її рівня. В монографії О. Макарової соціа-
льна справедливість розглядається у взаємозв’язку з
соціальною політикою [4]. Низка досліджень присвя-
чена аналізу становища ВПО та можливостей їх інте-
грації в нові територіальні громади з позицій забезпе-
чення їх прав і рівних можливостей [5-7]. Незважаючи
на велику кількість публікацій, в Україні в суспільстві
та владних структурах немає достатнього розуміння
1 Стаття підготовлена в межах виконання науко-
вого проекту «Досягнення соціальної справедливості
щодо вимушених переселенців», що реалізується в
вагомості вирішення проблеми забезпечення соціаль-
ної справедливості щодо ВПО.
Метою даного дослідження є системне висвіт-
лення та актуалізація проблеми низького рівня забез-
печеності прав і свобод внутрішньо переміщених осіб,
порушення принципів соціальної справедливості, що
посилює конфліктність українського суспільства.
Виклад основного матеріалу за темою дослідження.
Прагнення соціальної справедливості та боротьба за
неї пронизує всю історію розвитку людського суспіль-
ства. Справедливість є предметом вивчення різних
наук: філософії, етики, соціології, економіки, юрис-
пруденції. У філософській та політичній думці спра-
ведливість є найвищою чеснотою, безумовним мора-
льно-етичним імперативом людини, суспільства, дер-
жави. Вона характеризує відповідність між практич-
ною роллю індивідів або соціальних груп у житті сус-
пільства та їхнім соціальним становищем, між їхніми
правами й обов'язками, між вчинками й винагоро-
дами, заслугами людей та їхнім суспільним визначен-
ням.
З позицій економічної теорії соціальна справед-
ливість обумовлена економічними відносинами в сус-
пільстві та діючим механізмом їх реалізації, з позиції
філософії та соціології — морально-етичними засадами
суспільства. Справедливість є категорією історичною,
розуміння якої залежить від сформованого рівня роз-
витку економіки, розподілу матеріальних умов вироб-
ництва і вироблених суспільством благ та послуг, а та-
кож від загальноприйнятих у конкретному суспільстві
й на певних етапах його розвитку норм моралі та
права. Соціальна справедливість, більш ніж будь-яка
інша економічна категорія, схильна до впливу полі-
тики й ідеології, а боротьба за її досягнення здебіль-
шого породжує соціальні конфлікти. Отже, ця катего-
рія є багатоаспектною, має зв’язок з різними науками,
однак оскільки в її основі лежать економічні, соціальні
й етичні чинники, то її слід віднести до соціоеконо-
мічних категорій.
Сучасні погляди на поняття соціальної справед-
ливості мають довгу передісторію, які сформувалися у
працях Платона, Арістотеля, Канта, Дж. С. Мілля та
інших вчених, а її важливість у забезпеченні суспіль-
ного розвитку обумовила звернення до цієї проблема-
тики всесвітньо відомих науковців. У більшості людей
поняття соціальної справедливості асоціюється з мо-
рально-етичними принципами, а також з рівністю та
рівним розподілом, що суперечить ринковій еконо-
міці, яка базується на принципах свободи, підприєм-
ницької активності та конкуренції. Саме розмежу-
вання цих понять визначає змістовну сутність катего-
рії « соціальна справедливість».
рамках програми НАН України «Економічна ефектив-
ність vs соціальна справедливість: пріоритети розвитку
України на етапі подолання кризи».
АНТОНЮК В. П.
2018/№2 11
У масовій свідомості переважає думка, що в ос-
нові справедливості лежить поняття рівності. Однак,
як відзначав Дж. Гелбрейт: «Рівність не відповідає ні
людській натурі, ні характеру і системі економічної
мотивації. Всім відомо, що люди сильно розрізня-
ються по тому, наскільки вони хочуть і вміють зароб-
ляти гроші. При цьому джерелом тієї енергії та ініціа-
тиви, які служать рушійною силою сучасної еконо-
міки, частково є не просто прагнення мати гроші, а
бажання перевершити інших у процесі їх заробляння»
[8]. Отже, рівність не властива людині, а розбіжність
здібностей, талантів, мотиваційних чинників та сфер
діяльності обумовлюють нерівність у доходах та сус-
пільному становищі. Тому в класичній ліберальній
теорії йде заперечення принципу соціальної справед-
ливості, як не сумісного з проголошенням свободи
особистості та дією ринкового механізму. Так, Фрідріх
фон Хайєк визнавав «справедливість» як норму відно-
син між людьми в громадянському суспільстві, але ка-
тегорично виступав проти поняття «соціальна спра-
ведливість», для якої необхідна «досконала модель
розподілу», але вона, на його думку, неможлива в
принципі. Тому Хайєк вважав, що «соціальна справе-
дливість» — ніщо інше, як напіврелігійний забобон,
втілення якого потребує, щоб уряд встановив деяку,
усіма визнану, схему «розподільчої справедливості».
Однак це призведе до обмеження свободи особистості,
а то й до тоталітаризму [9].
У іншого видатного економіста і соціолога
М. Фрідмена поняття справедливості невіддільне від
понять «рівності» і «свободи». У проблемі «рівності»
Фрідмен виділяє три аспекти — особисту рівність, рів-
ність можливостей і рівність результатів. На його
думку, особиста рівність і рівність можливостей не су-
перечать свободі, а становлять істотну складову сво-
боди особистості. Однак це не стосується «рівності ре-
зультатів», яка не випливає з рівних можливостей.
Фрідмен вводить поняття «справедливий розподіл»,
який можливо забезпечити з допомогою уряду, однак
це призводить до небажаних наслідків обмеження сво-
боди, а нерідко і до примусу та терору. Тому він під-
креслює, що сфера діяльності уряду має бути обмеже-
ною, його головний обов'язок полягає в захисті членів
суспільства від примусу, охороні закону й порядку
[10]. Фрідмен відзначає суперечність між ідеалом
«справедливого розподілу» та ідеалом «особистої сво-
боди», в той же час підкреслює важливість створення
рівних можливостей.
Найбільш відомим сучасним дослідником про-
блем справедливості є американський філософ і полі-
толог Дж. Ролз. У своїй книзі «Теорія справедливості»
(1971 р.) [11] він обґрунтовує, що мета суспільства по-
лягає в досягненні соціальної справедливості. Саме
принцип справедливості є найбільш прийнятним при
укладанні суспільної угоди між владою та народом.
Дж. Ролз сформулював два принципи справедливості,
які відповідають двом визначальним принципам —
«свободи» і «відмінностей»: 1) кожна людина повинна
мати рівні права відносно основних свобод, до яких він
відніс: право голосу на виборах, право займати офі-
ційну посаду, свобода слова і зібрань, свобода совісті,
свобода думки, свобода особистості, свобода від пси-
хологічного тиску та фізичної загрози, право на осо-
бисту власність, свобода від довільного арешту і за-
тримки; 2) виходячи з факту «нерівності», він вважає,
що соціальні й економічні нерівності мають бути орга-
нізовані таким чином, щоб вони вели до найбільшої ви-
годи для всіх, у тому числі і найменш забезпечених гро-
мадян; що при відмінностях в заняттях має надаватися
усім можливість доступу до посад і соціального ста-
тусу. Все це можливе лише на підставі політичного
консенсусу. Роулз доводить, що «нерівність», органі-
зована іншим чином, викличе небажану соціальну на-
пругу в суспільстві і протест у бідної частини суспіль-
ства.
Розвиваючи ці ідеї, Дж. Стігліц доходить виснов-
ку, що рівність можливостей підвищує економічну
ефективність у суспільстві, тому що держава бере на
себе певні обов’язки гарантувати людині доступність
до базових цінностей, пов’язаних перш за все з роз-
витком людської особистості, таких як охорона здо-
ров’я, реальна участь в управлінні державою, пенсійне
забезпечення за віком, інвалідністю тощо [12].
Ринкова економіка за своєю природою передба-
чає певне соціальне вирівнювання, оскільки ринок з
його головним механізмом — конкуренцією, стимулює
економічну і підприємницьку активність, а в умовах
правової держави створює рівні можливості доступу до
базових соціальних благ. Водночас світова практика
свідчить, що ринок не забезпечує вирівнювання в до-
ходах навіть в країнах з високим їх рівнем у розрахунку
на душу населення. Ступінь соціальної диференціації
є різним по країнах і визначається в основному від-
мінностями в займаному суб'єктами місці у виробни-
цтві і розподілі національного доходу, в рівні освіти
і спеціальної підготовки, майновим станом до періоду
вступу в працездатний вік тощо. Тому в розвинених
країнах світу зусилля держави в різній мірі й у різних
формах спрямовуються на подолання надмірної соці-
альної нерівності та несправедливості.
Отже, фундаментальною основою соціальної спра-
ведливості є, по-перше, забезпечення рівних прав
і можливостей кожному члену суспільства у форму-
ванні та реалізації його освітнього, професійного, ку-
льтурного, соціального і духовного потенціалу. Це до-
сягається не лише прийняттям відповідних законів
(про освіту, зайнятість тощо), але й створенням ефек-
тивного механізму їх реалізації; по-друге, забезпечення
політичної, економічної та соціокультурної свободи
особистості, створення необхідних умов для реалізації
її трудових і підприємницьких зусиль з метою досяг-
нення певного успіху в економічній чи громадській ді-
яльності; по-третє, утвердження в масовій свідомості
принципу особистої відповідальності за власний ста-
тус і добробут. Ф. фон Гаєк зазначав, що «вільне
і справедливе суспільство не буде самодостатнім і не
буде функціонувати, якщо його члени не сприймати-
муть як належне те, що кожен індивід займає таке ста-
новище, яке є наслідком його діяльності, визнаючи це
і щодо своєї власної діяльності» [13]; по-четверте,
здійснення державою зусиль і заходів по зменшенню
надмірної економічної та соціальної нерівності,
обумовленої різними чинниками, передусім інституці-
ональними, та надання підтримки соціально уразли-
вим членам суспільства для забезпечення їх базовими
соціально-економічними умовами життєдіяльності на
прийнятному рівні.
Таким чином, на сучасному етапі сформовано
теоретичне бачення соціоекономічної категорії «соці-
альна справедливість». Як визначає О. Яременко,
АНТОНЮК В. П.
12 ВІСНИК ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ УКРАЇНИ
справедливість — це ступінь реалізації ціннісно-детер-
мінованих очікувань суб’єктів щодо їхнього статусу,
доступу до суспільних ресурсів, праці і доходів та ін-
ших суттєвих умов їх життєдіяльності. Справедливість
відображає рівень соціального порядку, що має міні-
мальну ентропію [3]. Соціально справедливим необ-
хідно визнати забезпечення роботою кожного еконо-
мічно активного члена суспільства, отримання гідної
заробітної плати, достатнє пенсійне й соціальне забез-
печення осіб похилого віку, інвалідів, дітей без бать-
ків, вільний доступ громадян країни до якісної освіти,
охорони здоров'я, спорту, культури та ін.
Реальні можливості для реалізації принципів со-
ціальної справедливості в кожній країні і на конкрет-
ному етапі її розвитку визначаються фактичним ста-
ном економіки країни та демократичною системою
державного управління на благо суспільства. Еконо-
мічною умовою досягнення соціальної справедливості
є високі і стабільні темпи ефективного економічного
зростання, що забезпечують зайнятість, створюють фі-
нансові можливості держави для вирішення соціаль-
них проблем. Політичною умовою є реальне народо-
владдя, прийняття рішень на державному рівні в інте-
ресах усіх верств населення, а не окремих владних чи
бізнесових груп.
Проблема реалізації принципів соціальної спра-
ведливості актуальна для всіх без винятку країн. Віт-
чизняні дослідники відзначають, що «…протягом
останніх трьох десятиліть нерівність доходів і заробіт-
ної плати різних верств населення різко зросла у біль-
шості країн ОЕСР. Хоча суттєві відмінності між краї-
нами зберігаються, в більшості випадків доходи за-
можних громадян збільшилися набагато швидше, ніж
доходи малозабезпечених верств населення» [14, с. 44].
Наростання соціальних проблем в багатьох краї-
нах світу та загострення потреби в досягненні соціаль-
ної справедливості обумовили обговорення цієї про-
блеми на міжнародному рівні. У 2011 р. на 100-й сесії
Міжнародної конференції праці була представлена
Доповідь Генерального директора МОП «Нова ера со-
ціальної справедливості» [15], в якій проаналізовано
чинники, що підривають соціальну справедливість на
сучасному етапі, та шляхи її досягнення в майбут-
ньому. В Доповіді зниження рівня соціальної справе-
дливості вбачається не лише в наслідках фінансової
кризи, а передусім у тому, що багато урядів країн не
мають ні сили, ні прагнення до того, щоб « …обуздать
непостижимо мощное влияние финансовых воротил
на жизнь наших обществ». Підкреслюється «…неспо-
собность представителей нашей политической сис-
темы мыслить перспективно, договариваться по клю-
чевым национальным и международным вопросам и
заверять граждан в том, что их интересам, действи-
тельно, отдается приоритет при выработке политиче-
ского курса» [15, с. 3]. У Доповіді визначається, що
досягти ефективного зростання й підвищити рівень
соціальної справедливості можливо шляхом: продума-
ної макроекономічної політики; більш високого рівня
інвестицій і створення гідних робочих місць та життє-
здатних підприємств у реальній економіці; сприяння
інклюзивним та справедливим ринкам праці, а також
міжнародним трудовим нормам; підкорення фінансо-
вої системи потребам реальної економіки; надання
більш прогресивного характеру податково-бюджетній
політиці.
Низький рівень забезпечення соціальної спра-
ведливості характерний і для України. У монографії
О. Макарової досліджено сутність та існуючі у світі
моделі соціальної справедливості. Вона вважає, що
міру соціальної справедливості також можна визна-
чити через характеристики нерівності, соціальної за-
хищеності, бідності, доступу до соціальних послуг,
рівня суспільної довіри і свободи, корумпованості су-
спільства [4, с. 22]. Вона відзначає, що українське су-
спільство характеризується надмірною економічною
нерівністю, що обумовлює відчуття несправедливості
у більшості населення.
В основі політики досягнення соціальної справе-
дливості лежать права людини, які по своїй сутності є
гарантованою законом мірою свободи та можливостей
особи в соціально-економічній та суспільно-політич-
ній сферах, що відповідають досягнутому рівню роз-
витку людського суспільства й окремої країни, та
в змозі забезпечити існування і розвиток людини. По-
ложення про права людини були закріпленні у статтях
Статуту ООН (1945) та стали основою міжнародного
захисту прав людини і основних свобод. 10 грудня
1948 р. Генеральна Асамблея ООН затвердила Зага-
льну декларацію прав людини, яка проголосила цент-
ральний пункт концепції прав людини – визнання
людської гідності кожної особи. У 1950 р. було прий-
нято Європейську конвенцію з прав людини, яка утво-
рила Європейський суд з прав людини та запровадила
судовий механізм захисту визнаних міжнародним пра-
вом загальних стандартів політичних, економічних,
соціальних і культурних прав та свобод людини в кра-
їнах-членах Ради Європи. Нині діє комплекс міжна-
родних документів, прийнятих ООН: Загальна декла-
рація прав людини 1948 p.; Міжнародний пакт про
економічні, соціальні і культурні права 1966 р.; Між-
народний пакт про громадянські і політичні права
1966 p.; Факультативний протокол до останнього. У
сукупності вони складають Міжнародний білль прав
людини (або Хартію прав людини).
Міжнародний пакт про громадянські та політичні
права [16] у третьому розділі містить так званий Ката-
лог прав (ст. 6-27), до яких включено 22 положення з
базових прав людини, в тому числі такі, як: право на
життя; заборона тортур, рабства та примусової праці;
право на свободу та особисту недоторканність; право
на вільне пересування та свободу вибору місця прожи-
вання; рівність перед судом; право на визнання пра-
восуб'єктності; право на свободу думки, совісті та ре-
лігії; свобода слова; право брати участь у веденні дер-
жавних справ, голосувати і бути обраним; рівність пе-
ред законом, заборона дискримінації та інші.
Міжнародний пакт про економічні, соціальні
і культурні права [17] більш змістовно визначив права
людини у трудовій, соціокультурній та побутовій сфе-
рах, а саме: право на працю в справедливих та спри-
ятливих умовах (ст. 6—8); право на соціальний захист,
достатній життєвий рівень і на найвищий досяжний
рівень фізичного та психічного здоров’я (ст. 9—12);
право на освіту та користування здобутками свободи в
галузі культури і результатами наукового прогресу
(ст. 13—15). У 1961 р. Радою Європи було прийнято
Європейську соціальну хартію, яка суттєво розширює
гарантію прав у соціально-трудовій сфері.
Отже, на міжнародному рівні зусиллями міжна-
родних організацій та форумів створено правову плат-
форму для забезпечення основоположних свобод
АНТОНЮК В. П.
2018/№2 13
і прав людини, які становлять підвалини соціальної
справедливості та миру в усьому світі. Міжнародні
пакти про права людини поклали на окремі держави
обов'язок забезпечити поступове здійснення в своїх
країнах прав усіма необхідними засобами, включаючи
законодавчі.
В Україні це здійснено в рамках Конституції Ук-
раїни та низки законів, що регулюють соціально-тру-
дову сферу — законів про зайнятість, про освіту. про
пенсійне забезпечення тощо. Можливості забезпе-
чення рівних прав і свобод для кожного громадянина,
рівних можливостей доступу до базових соціально-
економічних цінностей — свободи, поваги його гідно-
сті, освіти, можливості працювати та заробляти собі на
життя, що формують підвалини соціальної справедли-
вості, декларуються ст. 21-64 Конституції України. Не-
зважаючи на формування правових засад соціальної
справедливості, в реальній практиці забезпечення
принципів справедливості в українському суспільстві
залишається на низькому рівні. Соціологічне опиту-
вання, яке в 2016 р. здійснено Інститутом соціології
НАН України показує низький рівень задоволення на-
селення забезпеченням своїх прав, свобод, рівності пе-
ред законом і соціальної справедливості (див. таб-
лицю).
Таблиця
Оцінка респондентами забезпечення параметрів прав
і свобод та соціальної справедливості, у % до всіх
(2016 р.) [18]
На вашу думку,
якою мірою в Ук-
раїні забезпечу-
ються:
Недо-
стат-
ньою
Достат-
ньою
Важко
сказати
Рівність всіх гро-
мадян перед зако-
ном 89 5 6
Соціальна справе-
дливість 89 3 8
Права і свободи
людини 76 10 14
Свобода слова і
свобода совісті 66 17 17
Належний рівень
життя громадян 94 2 4
Порушення базових принципів соціальної спра-
ведливості має безліч проявів — від неможливості
знайти роботу, низької оплати праці до корупції та не-
захищеності перед свавіллям владних структур. За да-
ними Державної служби статистики у 2017 р. 10% еко-
номічно активного населення працездатного віку були
безробітними. Більше 51% населення мало середньо-
душовий загальний доход у місяць, нижчий за фак-
тичний прожитковий мінімум, що свідчить про значну
поширеність бідності при надмірному нагромадженні
багатства у невеликої групи владно-олігархічних кла-
нів. В Україні через технологічну відсталість та низьку
ефективність економіки не створено економічні під-
валини для забезпечення соціальної справедливості —
підвищення рівня заробітної плати, пенсій, інших
форм соціальної підтримки. Має місце значне поши-
рення тіньової економіки й зайнятості, де принципи
соціальної справедливості фактично не діють.
Аналізуючи проблеми справедливості в Україні,
Т. Прохоренко відзначає суттєве порушення її прин-
ципів, що має негативні наслідки. «Закріплюються ті-
ньові практики, чиновники верхніх щаблів влади про-
довжують використовувати службові повноваження
задля власного збагачення, спостерігається суттєвий
дисбаланс між оплатою праці та прибутками вищих і
нижчих соціальних прошарків. При такій моделі сус-
пільного устрою неминуче виникає колосальна соціа-
льна нерівність, процвітають корупція і кумівство. Усе
це супроводжується девальвацією моральних ціннос-
тей. Моральне виправдання збагачення будь-якою ці-
ною витісняє зі свідомості більшості нових власників
ідеї любові до ближнього, співчуття і допомоги тим,
хто опинився в скрутній ситуації, тобто всі ті ідеали,
що і складають сутність уявлень про справедливість.
Як наслідок, неефективно використовуються наявні
ресурси, пригнічується здорова ініціатива, спотворю-
ється трудова мотивація, відбуваються відчуження гро-
мадян від політики, моральний занепад суспільства,
підривається рівень правової свідомості тощо» [2].
Проблема дотримання соціальної справедливості
стосується усіх членів українського суспільства. Однак
існують групи населення, для котрих вона є значно
болючішою (інваліди, особи похилого віку, діти та ін.).
Серед них особливе становище займають внутрішньо
переміщені особи (ВПО). За даними Мінсоцполітики,
станом на 29 жовтня 2018 р., за даними структурних
підрозділів соціального захисту населення обласних та
Київської міської державних адміністрацій, взято на
облік 1 522 743 переселенців з окупованих територій
Донецької та Луганської областей та АР Крим [19].
Однак, вимушених переселенців фактично більше,
оскільки Національна система моніторингу ситуації з
внутрішньо переміщеними особами [20] засвідчує, що
у системі соціального захисту реєструється близько
95%. Окремі експерти оцінюють чисельність ВПО
удвічі більшою порівняно з офіційними даними.
Слід відзначити, що ВПО є специфічною катего-
рією населення.
По-перше, вони постраждали внаслідок масштаб-
ного політичного й цивілізаційного конфлікту і зброй-
ного протистояння, яке вилилося в анексію Криму,
війну на Донбасі та окупацію частини його території.
Навряд чи можна хоч якось звинуватити вимушених
переселенців у причинах цього протистояння. Вони
стали заручниками нездатності державних органів
влади, як центральних, так і регіональних, захистити
територію своєї країни та її громадян, які жили й пра-
цювали в Україні та платили державі податки.
По-друге, вимушені переселенці з Криму та Дон-
басу втекли не лише від війни та небезпеки, вони по-
кинули рідні домівки, оскільки були не згодні з тим
політичним режимом, який встановився на непідкон-
трольних Україні територіях. Вони не виїхали в Росію,
Польщу чи інші країни, а вибрали Україну, як рідну
країну для свого майбутнього та своїх дітей.
По-третє, вони понесли надзвичайно великі ма-
теріальні збитки, оскільки абсолютна більшість зали-
шила на непідконтрольних Україні територіях житло
(квартири чи будинки), нагромаджене майно (меблі,
побутову техніку тощо). У багатьох частина майна (а
то і все) було знищено внаслідок воєнних дій. Тому
матеріальне становище ВПО різко знизилося порів-
няно з його станом до вимушеного переселення.
АНТОНЮК В. П.
14 ВІСНИК ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ УКРАЇНИ
По-четверте, вимушені переселенці з Криму та
Донбасу зазнали значної моральної шкоди, зумовленої
страхом та стресом від війни, змушеної міграції, втра-
тою друзів, рідних, звичного оточення, страхом перед
невизначеністю свого майбутнього становища, не зав-
жди доброзичливим ставленням населення у місцях
переміщення.
По-п’яте, ВПО є громадянами України, вони ма-
ють паспорти української держави з реєстрацією, у аб-
солютної більшості вимушених переселенців, на тери-
торіях, хоч і непідконтрольних Україні, однак які за
всіма міжнародними нормами належать Україні.
Отже, ВПО є громадянами України, які в порів-
нянні з іншими верствами населення більшою мірою
постраждали від незалежних від них обстави. І вони
мають всі підстави як не на співчуття та допомогу з
боку держави та суспільства, то хоч на рівні з іншими
мешканцями країни права і свободи. У Конституції
України це закріплено ст. 24 — Громадяни мають рівні
конституційні права і свободи та є рівними перед за-
коном. Вище в аналізі стану соціальної справедливості
було зроблено висновок, що в Україні її рівень забез-
печення для переважної більшості населення є низь-
ким. Однак, аналіз становища ВПО показує, що вони
знаходяться в значно гіршому становищі стосовно за-
хисту своїх прав та доступу до базових соціальних цін-
ностей, яке можна визначити як дискримінаційне, що
ніяк не сумісне з принципами соціальної справедли-
вості.
На сучасному етапі проблеми ВПО аналізуються
багатьма дослідниками та громадськими організаціями
[21-23], в тому числі й фахівцями Інституту економіки
промисловості НАН України [5-7]. При цьому відзна-
чаються численні порушення базових прав і свобод
вимушених переселенців, обумовлені як недосконалі-
стю законодавства, так і конфліктністю інтересів між
ВПО і приймаючими громадами.
Експерти Української Гельсінської спілки з прав
людини та «Донбас СОС» констатують — незважаючи
на той час, що минув з початку збройного конфлікту,
держава досить повільно розв’язує проблеми ВПО,
при цьому іноді створюючи нові проблеми. «Після
майже чотирьох років збройного конфлікту, в чин-
ному законодавстві залишається чимало дискриміна-
ційних положень, які завдають значних майнових та
немайнових збитків для переміщених осіб. Призна-
чення соціальних виплат ставиться у залежність від
місця перебування особи, що не дозволяє їй вільно пе-
ресуватись в межах території України, а тривалі вери-
фікації особи та місця її проживання не лише пору-
шують право на повагу до приватного життя, але й на-
довго позбавляють людину її законних виплат», — за-
явила юрист громадської приймальні УГСПЛ у спра-
вах Криму Г. Рассамахіна1. Запровадження Національ-
ної системи моніторингу ситуації з внутрішньо пере-
міщеними особами, що фінансується Європейським
Союзом та впроваджується Міжнародною організа-
цією з міграції (МОМ), та інші дослідження стано-
вища вимушених переселенців дають змогу система-
1 Дем’яненко М. з посиланням на: URL: https://glavcom.ua/
news/derzhava-povilno-virishuje-problemi-vnutrishno-peremishchen
ih-osib-pravozahisniki-466686.html).
тизувати їх проблеми в координатах соціальної спра-
ведливості [20]2. Порушення принципів соціальної
справедливості щодо ВПО найчастіше проявляється у
такому.
1. Наявність дискримінаційних норм у законодав-
стві України щодо внутрішньо переміщених осіб, які об-
межують їх права та ставлять у нерівноправне стано-
вище відносно інших верств населення. Як відзначено в
Доповіді громадських організацій, що опікуються про-
блемами ВПО, багато здійснених Урядом кроків щодо
вирішення проблем ВПО не є, на жаль, достатньо
ефективними, а деякі взагалі суперечать Основному
Закону України та міжнародним правовим нормам
[23]. Це стосується передусім механізму соціальних
виплат внутрішньо переміщеним особам, у тому числі
пенсій, для отримання яких необхідно пройти пере-
вірку наявності переміщеної особи за місцем її фак-
тичного проживання або перебування. Особливо дис-
кримінаційною була постанова Кабінету Міністрів Ук-
раїни від 08.06.2016 р. № 365 [24], що зумовило при-
зупинення соціальних виплат. Національна системи
моніторингу виявила — 18% відсотків домогосподарств
ВПО повідомили, що зазнали призупинення соціаль-
них виплат з часу початку конфлікту, з них 60% ви-
падків припадають на період із січня 2017 р. до бе-
резня 2018 р., тобто після прийняття даної постанови.
Як відзначають міжнародні експерти та вітчизняні фа-
хівці проблем ВПО, внаслідок відсутності чіткої дер-
жавної політики у сфері прав людини, 2016—2017 рр.
стали роками дискримінації ВПО, які є пенсіонерами
чи отримувачами будь-якої соціальної допомоги, а та-
кож абсолютного обмеження пенсійного забезпечення
громадян України, які проживають на непідконтроль-
них державній владі територіях [21].
Постановою Окружного адміністративного суду
міста Києва визнано не чинними: пункти 7, 8, 9, 13
Порядку призначення (відновлення) соціальних ви-
плат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого
постановою № 365. Однак перевірки тривають, а ВПО,
які є пенсіонерами, страждають від невиплат пенсій.
Крім того, Мінсоцполітики своїм інформаційним ли-
стом від 21.07.2018 р. за підписом заступника Міністра
М. Шамбіра щодо виконання рішення суду фактично
нівелює ці рішення [25].
Неправочинними є також встановлені вимоги для
всіх ВПО отримувати соціальні та пенсійні виплати
виключно у Державному ощадному банку України, що
робить їх нерівноправними порівняно з іншими гро-
мадянами України, утруднює доступ до соціальних ви-
плат з огляду на недостатність відділень та банкоматів
Ощадбанку та низьку ефективність організації його ді-
яльності.
2. ВПО мають гірші можливості щодо реалізації
свого права на працю та можливість заробляти на
життя (с. 43 Конституції України). Обстеження по-
казало, що серед опитаних ВПО частка економічно
активного населення становить 60%, з них 48% — пра-
цевлаштовані та 12% опитаних ВПО наразі шукають
роботу і готові розпочати її виконання, тобто є безро-
2 Було проведено 10 раундів опитувань з березня
2016 р. по червень 2018 р., які здійснено за міжнародною
методикою та за охопленням були найбільш масштаб-
ними в Україні. У 2018 р. вони охопити більше 8300 осіб
ВПО та ключових інформаторів.
АНТОНЮК В. П.
2018/№2 15
бітними. Отже рівень безробіття вищий, ніж у серед-
ньому по Україні (10%). 80% ВПО, які активно шу-
кали роботу, зазначили, що стикалися з труднощами
під час пошуку роботи, з них 9% вказали на дискри-
мінацію через статус та реєстрацію ВПО [20]. Право-
захисники зазначають, що внутрішньо переміщені
особи нерідко звертаються до громадських прийма-
лень Української Гельсінської спілки з прав людини
(УГСПЛ) з питань працевлаштування і професійної
підготовки. Проблема зайнятості та отримання гідного
трудового доходу є однією з найболючіших серед
ВПО.
3. ВПО мають гірші можливості забезпечення
власного матеріального добробуту. Ст. 48 Конституції
України декларує право кожного на достатній життє-
вий рівень. Для більшості мешканців України це право
має гіпотетичний характер, а для більшості ВПО воно
взагалі не реалізується, незважаючи на те, що виїхала
найбільш активна та заможна частина населення. Об-
стеження показали, що середньомісячний дохід на
одну особу домогосподарства ВПО дещо зменшився з
2446 грн у грудні 2017 р. до 2239 грн у березні 2018 р.
При цьому його рівень є значно нижчим порівняно із
середньомісячним доходом на одну особу домогоспо-
дарства в цілому серед населення України, який ста-
новив 3640 грн у січні-вересні 2017 р. Крім того, рі-
вень середньомісячного доходу ВПО усе ще залиша-
ється низьким порівняно з фактичним прожитковим
мінімумом, який за розрахунком Міністерства соціа-
льної політики України становив 3215 грн на березень
2018 р. [20]. Тому не дивним є те, що у березні 2018 р.
16% домогосподарств ВПО вказали на необхідність за-
ощаджувати навіть на харчуванні, а 38% на те, що
коштів вистачало лише на харчування. Наведені дані
відображають загальну економічну незахищеність до-
могосподарств ВПО, оскільки 59% повідомили, що
вдавалися до принаймні однієї зі стресових або кризо-
вих стратегій виживання, як то витрачання заощад-
жень, позичання грошей, продаж активів.
4. Порушення прав і можливостей ВПО на житло.
Ст. 47 Конституції України проголошує право кож-
ного на житло, а ст. 30 зазначає, що кожному гаран-
тується недоторканість житла. Держава не забезпечила
недоторканість житла для більшості переселенців.
Значна частина його втратила внаслідок воєнних дій,
ще більша — внаслідок окупації територій. Проблема
житла також є однією з найболючіших для ВПО.
Пройшло чотири роки з початку масового вимуше-
ного переселення, а проблема забезпечення житлом
практично не вирішується. Дослідження умов життє-
діяльності ВПО показує, що станом на початок 2018 р.
більшість ВПО продовжує проживати в орендованому
житлі: 47% опитаних мешкають в орендованих квар-
тирах, 9% в орендованих будинках та 5% в орендова-
них кімнатах. Порівняно з червнем 2017 р. частка
орендуючих житло зросла на 5 в. п., зросла також
1 Постанова Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради від
14 грудня 1989 р. № 315 «Про додаткові заходи щодо по-
силення охорони здоров'я та поліпшення матеріального
становища населення, яке проживає на території, що за-
знала радіоактивного забруднення результаті аварії на
Чорнобильській АЕС»; Постанова Ради Міністрів УРСР і
Укрпрофради від 21 травня 1990 р. № 115 «Про забезпе-
чення житлом громадян, які підлягають додатковому пе-
реселенню з територій, що зазнали радіоактивного за-
бруднення в результаті аварії на Чорнобильській АЕС»;
частка тих, хто мешкає в гуртожитку — з 3 до 7%.
Частка ВПО, які проживають із родичами або прий-
маючими родинами, зменшилася з 26 до 13%. Пози-
тивним є зростання ВПО, що проживають у власному
житлі з 9 до 12% [20].
Соціальна несправедливість відносно ВПО в
плані житлового забезпечення є багатоаспектною.
Вона пролягає, по-перше, у втраті житла і майна, що
суттєво збіднює родини вимушених переселенців; по-
друге, у тому, що держава поки що не розробила (і не
планує цього робити в найближчій перспективі) регу-
ляторних актів щодо реституції та (або) компенсації
родинам ВПО за втрачені в результаті анексії Криму
та конфлікту на сході України права власності на
житло, землю та майно; по-третє, поширеним стало
стигматизоване відношення орендодавців до виму-
шено переміщених осіб, що проявилося у небажанні
здавати в оренду їм житло та у завищеній орендній
платі; по-четверте, надмірна орендна плата виснажує
бюджети родин, а державна допомога на ці цілі ком-
пенсує незначну частину витрат на оренду житла; по-
п’яте, неможливість ВПО-орендарів житла отримати
житлові субсидії.
Певні кроки у вирішенні житлових проблем пе-
реселенців робляться на місцевому рівні та з допомо-
гою іноземних спонсорів, однак вони охоплюють не-
значну кількість ВПО і не вирішують даної болючої
проблеми. Нині держава не гарантує отримання соці-
ального житла навіть найбільш соціально уразливими
категоріями ВПО — багатодітним родинам, особам з
інвалідністю, особам похилого віку. Відсутнє фактич-
не сприяння безоплатній передачі ВПО землі під бу-
дівництво житла відповідно до чинного законодавства.
Також не надається сприяння щодо надання ВПО кре-
дитів на придбання земельних ділянок, придбання та
будівництво житла, що принаймні могло б допомогти
ВПО вирішити житлове питання самостійно.
Можна констатувати, що по четвертому році кон-
флікту Україна все ще демонструє відсутність ком-
плексних державних рішень з вирішення житлової
проблеми для внутрішньо переміщених осіб, постраж-
далих внаслідок зовнішньої агресії. Слід відзначити,
що нинішні ВПО знаходяться в значно гіршому і не-
рівноправному становищі стосовно вирішення житло-
вого питання порівняно з іншою значною групою ви-
мушених переселенців із зони відселення внаслідок
аварії на Чорнобильській АЕС. Для переселенців з
зони Чорнобильської АЕС держава прийняла низку
нормативних актів та розробила механізми вирішення
житлового питання1, чого не можна сказати про виму-
шених переселенців з Донбасу та Криму.
Висновки. Викладене вище — це перелік лише
найбільш гострих форм прояву соціальної несправед-
ливості стосовно внутрішньо переміщених осіб з оку-
пованого Донбасу та анексованого Криму. Мають
місце прояви несправедливості стосовно доступу ВПО
Постанова Ради Міністрів Української РСР від 30 червня
1990 р. № 149 «Про передачу громадянам, які переселені
з територій, що зазнали радіоактивного забруднення в ре-
зультаті аварії на Чорнобильській АЕС, жилих будинків в
особисту власність»; Постанова Кабінету Міністрів Укра-
їни від 16 грудня 1992 р. № 706 «Про Порядок відселення
та самостійного переселення громадян з територій, що
зазнали радіоактивного забруднення внаслідок аварії на
Чорнобильській АЕС». URL: http://zakon3.rada.gov.ua/
laws/show/706-92-%D0%BF.
АНТОНЮК В. П.
16 ВІСНИК ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ УКРАЇНИ
до медичних послуг, освіти, встановлення право-
суб’єктності, можливості участі в державному управ-
лінні та громадському житті. Особливим пунктом слід
розглядати несправедливе відношення з різними фор-
мами приниження людської гідності до тих ВПО,
яким необхідно відвідувати окуповані території для
підтримки рідних, що там проживають, здійснювати
нагляд за залишеним майном та мають інші причини
для поїздок на непідконтрольні Україні території.
Можна зробити загальний висновок, що стосовно
ВПО ефективна соціальна політика на засадах соціаль-
ної справедливості на сьогоднішній день не забезпечу-
ється. На даний момент — це одна із найбільших груп
населення, яка найчастіше стикається з проявами не-
рівноправного та несправедливого відношення, при
цьому таке відношення закріплено законодавчо. Під
впливом інертної державної соціальної політики щодо
забезпечення реалізації основних прав постраждалим
переселенцям формується також негативне відно-
шення місцевого населення до їх вимог щодо рівно-
правності та до їх претензій на державну та гумані-
тарну допомогу. Сьогодні вимушені переселенці в
рідній країні фактично є людьми «другого сорту», їм
приходиться боротися за свої громадянські та соціа-
льно-економічні права.
Тому нерідко виникають конфлікти. Як відзначає
М. Дем’яненко, аналізуючи результати моніторингу
соціальної згуртованості та конфліктної чутливості ді-
яльності органів влади, які стосуються ВПО, що пред-
ставлені Програмою «Радник з питань ВПО» за підт-
римки Посольства Великої Британії разом із пред-
ставниками Міністерства тимчасово окупованих тери-
торій і внутрішньо переміщених осіб України та Міні-
стерства соціальної політики, наразі ситуація залиша-
ється досить складною. Він наводить такі тривожні ре-
зультати моніторингу:
«1. Було виявлено достатньо високий рівень не-
терпимості громад щодо основних «маркерів нетерпи-
мості». Конфлікти на тлі нетерпимості переважно ви-
являються в сутичках і бійках між різними групами з
залученням значної кількості осіб. Найбільшу ступінь
нетерпимості було виявлено в Харківській області,
найменшу — у Київській та Львівській областях. Ма-
ють бути реалізовані кампанії в регіонах, які будуть
спрямовані на виховання толерантності, забезпечення
сприйняття різноманітності та протидію інформацій-
ній агресії.
2. Щодо стану забезпечення основних життєвих
потреб у досліджених регіонах, то найгірша ситуація
склалася в Луганській та Донецькій областях, що обу-
мовлено високим рівнем безробіття…
3. Було виявлено системну проблему, а саме від-
сутність підтримки ВПО місцевими органами влади,
які не розробляють програми для інтеграції ВПО та не
передбачають у місцевих бюджетах фінансування їх
соціальних потреб.
4. Дослідження продемонструвало загострення
конфліктів у багатьох сферах групової взаємодії ВПО,
представників приймаючих громад та учасників АТО.
Здебільшого це зумовлено відсутністю реального пуб-
лічного діалогу навколо соціально важливих рішень.
Необґрунтовані рішення поряд з ігноруванням інтере-
сів усіх сторін призводять до конфлікту та загострення
протистояння навіть у тих сферах, які ще три роки
тому оцінювались як безконфліктні» [21].
Наведені висновки вказують на те, що тривале
невирішення проблеми забезпечення прав і свобод ви-
мушених переселенців, а також незабезпечення прин-
ципів соціальної справедливості в українському суспі-
льстві створюють загрози розпалювання внутрішніх
конфліктів, наростання протистояння між різними
групами населення, що підриває основи національної
безпеки та цілісності держави. Це вимагає негайної
концентрації зусиль влади на вирішенні проблем
ВПО, прийняття до уваги усіх тих численних реко-
мендацій, які надаються міжнародними організаціями
і експертами та розробляються вітчизняними дослід-
никами й громадськими діячами. У зв’язку з цим не-
обхідно:
здійснити інвентаризацію всіх нормативних актів
(законів, постанов, розпоряджень та ін.), які спрямо-
вані на захист прав ВПО та вирішення їх проблем, а
також тих, що регламентують основні сфери життєді-
яльності вимушених переселенців, на предмет їх від-
повідності нормам Конституції України та міжнарод-
них документів із захисту прав людини. При виявленні
невідповідності розробити систему заходів щодо зміни
нормативних актів для забезпечення рівноправності
ВПО відносно інших верств населення;
найбільше нарікань стосовно несправедливого
становища ВПО мають переселенці-пенсіонери, яким
обмежують можливість отримати своєчасно пенсії та
пов’язують її виплати з необхідністю пройти проце-
дуру перевірки. Згідно ст. 8 Закону України «Про за-
гальнообов’язкове державне пенсійне страхування»
право на отримання пенсій мають громадяни України,
які застраховані згідно із цим Законом та досягли вста-
новленого цим Законом пенсійного віку і мають необ-
хідний для призначення відповідного виду пенсії стра-
ховий стаж. Пенсійне забезпечення ніяк не пов’язане
з вимушеним переміщенням, це не благодійність дер-
жави щодо ВПО, а її обов’язок забезпечити своїх гро-
мадян, що досягли пенсійного віку та які впродовж
тривалого попереднього періоду працювали і платили
страхові внески. Призначені мешканцям Донецької,
Луганської областей та Криму пенсії є їх законним
джерелом доходів і не можуть бути відмінені або об-
межені. Необхідно розвести пенсійні виплати з іншими
соціальними виплатами ВПО. ВПО-пенсіонерам та тим
мешканцям непідконтрольних Україні територій,
яким була встановлена пенсія українською державою,
здійснювати пенсійні виплати на основі паспорта Ук-
раїни (підтвердження громадянства) та даних пенсій-
ної справи і пенсійного посвідчення (підтвердження
законності отримання пенсійних виплат) без будь яких
інших перевірок;
на сучасному етапі особливу увагу приділити за-
безпеченню умов толерантної та неконфліктної інте-
грації ВПО у приймаючі громади. Заходи щодо соціа-
льно-економічної підтримки ВПО та вирішення їх
проблем мають враховувати інтереси не лише вимуше-
них переселенців, але й мешканців громад. Тому доці-
льно різноманітні проекти з підтримки та допомоги
ВПО передавати на рівень громад із залученням до їх
реалізації не лише переміщених осіб, але й інших чле-
нів громад.
Список використаних джерел
1. Пилипенко Г.М. Соціальна справедливість:
сутність, концепції та місце у ліберальному проекті
України. Академічний огляд. 2013. № 1(38). С. 24-31.
АНТОНЮК В. П.
2018/№2 17
2. Прохоренко Т. Г. Соціальна справедливість як
чинник соціальної стабільності. URL: file:///C:/Users/
Work/Downloads/spravedlivost-kak-faktor-sotsialnoy-sta
bilnosti%20(1).pdf.
3. Яременко О. Суперечлива єдність економічної
ефективності і соціальної справедливості як чинник
функціонування та еволюції економічних систем. Еко-
номічна теорія. 2016. № 4. С. 19-32.
4. Макарова О. М. Соціальна політика в Україні:
монографія. Київ, 2015. 244 с.
5. Внутрішньо переміщені особи: від подолання
перешкод до стратегії успіху / О.Ф. Новікова, О.І.
Амоша, В.П. Антонюк та ін.: кол. моногр., Київ, 2016.
448 с.
6. Новікова О.Ф., Шамілева Л.Л. Мобілізація со-
ціальних ресурсів внутрішньо переміщених осіб із
промислових регіонів України на забезпечення розви-
тку територіальних громад. Економіка промисловості.
2016. № 4(76). С. 70-79.
7. Антонюк В.П. Вплив внутрішньо переміще-
них осіб на розвиток територіальних громад: проблеми
та перспективи. Вісник економічної науки України. 2016.
№2(32). С. 8-13.
8. Galbraith John Kenneth. The Good Society: The
Humane Agenda. Boston — New York: Houghton Mifflin
Company. 1996. 152 p.
9. Хайєк Ф. А. Право, законодавство та свобода.
Нове викладення широких принципів справедливості
та політичної економії: в 3 т. / пер. з англ. Н. Кома-
рова. Київ: Сфера, 1999. Т. 2 : Міраж соціальної спра-
ведливості. 200 с.
10. Фридмен М., Хайек Ф. Свобода, равенство и
эгалитаризм. О свободе. Москва: Социум, 2003. С. 73—
106.
11. Ролз Дж. Теория справедливости. Новоси-
бирск: Изд-во Новосибирского ун-та, 1995. 535 с.
12. Стиглиц Дж. Ревущие девяностые. Москва :
Современная экономика и право, 2005. 424 с.
13. Гаєк Ф.А. Конституція свободи; пер. з англ.
М. Олійник та А. Королишина. Львів: Літопис, 2002.
556 с.
14. Герасимов О., Мілованова К. Зарубіжний та
міжнародний досвід забезпечення соціальної справед-
ливості у суспільстві. Україна: аспекти праці. 2014.
№ 5. С. 43-51
15. Новая эра социальной справедливости. До-
клад Генерального директора Международная конфе-
ренция труда, 100-я сессия 2011 г. Международное
бюро МОТ. Женева, 2011. 55 с.
16. Міжнародний пакт про громадянські та полі-
тичні права. URL: http://zakon0.razda.gov.ua/laws/
show/995_043.
17. Міжнародний пакт про економічні, соціальні
і культурні права. URL: http://zakon5.rada.gov.ua/
laws/show/995_042.
18. Українське суспільство: моніторинг соціаль-
них змін. URL: http://i-soc.com.ua/ua/edition/
ukrainske-suspilstvo.
19. Внутрішньо переміщені особи. URL:
https://www.msp.gov.ua/.
20. Національна система моніторингу ситуації з
внутрішньо переміщеними особами в Україні. URL:
//http://iom.org.ua/sites/default/files/-nms_round_9_ukr
_press.pdf.
21. Дем’яненко М. Внутрішньо переміщені особи
України: актуальні проблеми та шляхи їх розв’язання.
Україна: події, факти, коментарі. 2018. № 3. С. 34—43.
22. Садова У.Я., Риндзак О.Т., Андрусишин Н.І.
Актуальні проблеми зайнятості внутрішньо переміще-
них осіб: регіональний аспект. Демографія та соціальна
економіка. 2016. № 3 (28). С. 171—185.
23. Актуальний стан забезпечення прав і свобод
внутрішньо переміщених осіб в Україні. Доповідь за-
цікавлених сторін. Україна. Доповідь представлена до
Універсального періодичного огляду Організації
Об’єднаних Націй Двадцять восьма сесія Ради з прав
людини ООН з Універсального періодичного огляду
(третій цикл). 2017. URL: http://vpl.com.ua/wp-
content/uploads/2017/04/UPR_IDP_ukr.pdf.
24. Деякі питання здійснення соціальних виплат
внутрішньо переміщеним особам: Постанова КМУ від
08.07.2016 року № 365. URL: http://zakon2.rada.gov.ua/
laws/show/365-2016-п.
25. Інформація для структурних підрозділів з пи-
тань соціального захисту населення обласних, Київсь-
кої міської державних адміністрацій щодо виконання
судового рішення від 23 Липня 2018. URL:
file:///C:/Users/-Work/Desktop/%D0%92%D0%9F%D0
%9E%20%D1%81%D0%BE%...
References
1. Pylypenko, H.M. (2013). Sotsialna spravedlyvist:
sutnist, kontseptsii ta mistse u liberalnomu proekti Ukrainy
[Social justice: nature, concept and place in liberal project
of Ukraine]. Akademichnyi ohliad — Academic review,
1(38), 24-31 [in Ukrainian].
2. Prokhorenko, T. H. Sotsialna spravedlyvist yak
chynnyk sotsialnoi stabilnosti [Social justice as a factor of
social stability]. (n.d.). Retrieved from file:///C:/Users/
Work/Downloads/spravedlivost-kak-faktor-sotsialnoy-sta
bilnosti%20(1).pdf [in Ukrainian].
3. Yaremenko, O. (2016). Superechlyva yednist
ekonomichnoi efektyvnosti i sotsialnoi spravedlyvosti yak
chynnyk funktsionuvannia ta evoliutsii ekonomichnykh
system [Contradictory unity of economic efficiency and so-
cial justice as a factor for economic systems functioning
and evolution]. Ekonomichna teoriia — Economic theory, 4,
19-32 [in Ukrainian].
4. Makarova, O. M. (2015). Sotsialna polityka v
Ukraini [Social policy in Ukraine]. Kyiv [in Ukrainian].
5. Novikova, O.F., Amosha, O.I., Antoniuk, V.P. &
et al. (2016). Vnutrishno peremishcheni osoby: vid
podolannia pereshkod do stratehii uspikhu [Internally dis-
placed persons: from overcoming obstacles to a strategy of suc-
cess]. Kyiv [in Ukrainian].
6. Novikova, O.F., Shamileva, L.L. (2016). Mobi-
lizatsiia sotsialnykh resursiv vnutrishno peremishchenykh
osib iz promyslovykh rehioniv Ukrainy na zabezpechennia
rozvytku terytorialnykh hromad [Mobilization of social re-
sources of internally dis-placed persons from industrial re-
gions of Ukraine for ensuring development of local com-
munities]. Econ. promisl. — Economy of Industry, 4(76), 70-
79 [in Ukrainian].
7. Antoniuk, V.P. Vplyv vnutrishno peremishchenykh
osib na rozvytok terytorialnykh hromad: problemy ta
perspektyvy [The impact of internally displaced persons on
the development of territorial communities: problems the
prospects]. Visnyk ekonomichnoi nauky Ukrainy — Bulletin
of Economic Science of Ukraine, 2(32), 8-13 [in Ukrainian].
БЕЗХЛІБНА А. П.
18 ВІСНИК ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ УКРАЇНИ
8. Galbraith, John Kenneth. (1996). The Good Soci-
ety: The Humane Agenda. Boston — New York: Houghton
Mifflin Company.
9. Hayek, F. A. (1999). The Mirage of Social Justice.
Pravo, zakonodavstvo ta svobo-da. Nove vykladennia
shyrokykh pryntsypiv spraved-lyvosti ta politychnoi ekonomii
[Law, Legislation and Liberty. A new definition of broad
principles of justice and political economy]. (Vols. 1-3).
(N. Komarova, Trans). Kyiv, Sfera. Vol. 2 [in Ukrainian].
10. Friedman, M. & Hayek, F. (2003). Svoboda,
ravenstvo y эhalytaryzm [Freedom, Equality and Egalitar-
ianism]. O svobode — About freedom. (рр. 73-106).
Moskow, Socium [in Russian].
11. Rolz Dzh. (1995). Teoriya spravedlivosti [Justice
theory]. Novosibirsk, Novosibirsk University Press [in
Russian].
12. Stiglits Dzh. (2005). Revushchiye devyanostyye
[Roaring nineties]. Moscow, Modern Economics and Law
[in Russian].
13. Haiek F.A. (2002). Конституція свободи [Con-
stitution of freedom]. Lviv, Litopys [in Ukrainian].
14. Herasymov O., Milovanova K. (2014). Zaru-
bizhnyi ta mizhnarodnyi dosvid zabezpechennia sotsialnoi
spravedlyvosti u suspilstvi [Foreign and international expe-
rience in ensuring social justice in society]. Ukraina:
aspekty pratsi — Ukraine: aspects of labor, 5. рр. 43-51 [in
Ukrainian].
15. Novaya era sotsialnoy spravedlivosti [A new era of
social justice]. International Labor Conference, 100th
Session, 2011. Mezhdunarodnoye byuro MOT — ILO
International Bureau. Zheneva [in Russian].
16. Mizhnarodnyi pakt pro hromadianski ta poli-
tychni prava [International Covenant on Civil and Political
Rights]. (n.d.). zakon0.razda.gov.ua. Retrieved from
http://zakon0.razda.gov.ua/laws/ show/995_043 [in
Ukrainian].
17. Mizhnarodnyi pakt pro ekonomichni, sotsialni i
kulturni prava [International Covenant on Economic, So-
cial and Cultural Rights]. (n.d.). zakon5.razda.gov.ua.
Retrieved from http://zakon5.rada.gov.ua/ laws/show/995
_042 [in Ukrainian].
18. Ukrainske suspilstvo: monitorynh sotsialnykh
zmin [Ukrainian society: monitoring social change]. (n.d.).
Retrieved from http://i-soc.com.ua/ua/edition/ ukrainske-
suspilstvo [in Ukrainian].
19. Vnutrishno peremishcheni osoby [Internally dis-
placed persons]. (n.d.). Retrieved from https://www.msp.
gov.ua/ [in Ukrainian].
20. Natsionalna systema monitorynhu sytuatsii z
vnutrishno peremishchenymy osobamy v Ukraini [The na-
tional system for monitoring the situation with internally
displaced persons in Ukraine]. (n.d.). Retrieved from
//http://iom.org.ua/sites/default/files/-nms_round_9_ukr
_press.pdf [in Ukrainian].
21. Demianenko M. (2018). Vnutrishno pere-
mishcheni osoby Ukrainy: aktualni problemy ta shliakhy
yikh rozviazannia [Internally displaced persons of Ukraine:
actual problems and ways of their solution]. Ukraina: podii,
fakty, komentari — Ukraine: events, facts, comments, 3. рр.
34—43 [in Ukrainian].
22. Sadova U.Ya., Ryndzak O.T., Andrusyshyn N.I.
(2016). Aktualni problemy zainiatosti vnutrishno
peremishchenykh osib: rehionalnyi aspekt [Actual prob-
lems of employment of internally displaced persons: re-
gional aspect]. Demohrafiia ta sotsialna ekonomika —
Demography and Social Economy, 3 (28), рр. 171—185 [in
Ukrainian].
23. Aktualnyi stan zabezpechennia prav i svobod
vnutrishno peremishchenykh osib v Ukraini. Dopovid
zatsikavlenykh storin. Ukraina [The current state of ensur-
ing the rights and freedoms of internally displaced persons
in Ukraine. Stakeholder Report. Ukraine]. (2017).
Retrieved from http://vpl.com.ua/wp-content/uploads/
2017/04/UPR_IDP_ukr.pdf [in Ukrainian].
24. Deiaki pytannia zdiisnennia sotsialnykh vyplat
vnutrishno peremishchenym osobam: Postanova KMU vid
08.07.2016 roku № 365 [Some issues concerning the im-
plementation of social benefits for internally displaced per-
sons: Resolution of the Cabinet of Ministers of Ukraine of
08.07.2016 № 365]. zakon2.rada.gov.ua. Retrieved from
http://zakon2.rada.gov.ua/ laws/show/365-2016-п [in
Ukrainian].
25. Informatsiia dlia strukturnykh pidrozdiliv z pytan
sotsialnoho zakhystu naselennia oblasnykh, Kyivskoi
miskoi derzhavnykh administratsii shchodo vykonannia
sudovoho rishennia vid 23 lypnia 2018 r. [Information for
departments of social protection of the population of the
oblast, Kyiv city state administrations concerning execu-
tion of the court decision dated July 23, 2018]. Retrieved
from file:///C:/Users/-Work/Desktop/%D0%92%D0%9F
%D0 %9E%20%D1%81%D0%BE%.
А. П. Безхлібна
канд. екон. наук,
Запорізький національний технічний університет
АНАЛІЗ ПІДХОДІВ ДО ВИЗНАЧЕННЯ ФАКТОРІВ
РЕГІОНАЛЬНОЇ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ
Постановка проблеми. Дослідження питань кон-
курентоспроможності регіонів розглядається в рамках
системного підходу. Значне внутрішнє єднання окре-
мих суб’єктів регіону, його зв'язок з зовнішнім сере-
довищем для оцінки змін в факторах та їх вплив на
конкурентоздатність регіонів (прямий та зворотній
зв'язок) вивчаються за використання моделювання.
Розробка методологічного інструментарію передбачає
дослідження існуючих методик оцінювання регіональ-
ної конкурентоспроможності та факторів, що на неї
впливають.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Аналіз
праць вітчизняних та закордонних вчених дозволяє зо-
середити увагу на концептуальних особливостях кож-
ного підходу та адаптувати існуючі напрацювання до
реалій української економіки. Використання методів
|