Вплив євроінтеграційних процесів на формування сучасної культурної політики України

Одним из главных аспектов перестройки независимой Украины стала проблема поиска новой культурной идентичности. Важнейшим инструментом решения этой проблемы является культурная политика. Разработка проблематики культурной политики является актуальной учитывая ориентацию государства на интеграцию в...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2006
Автор:	Дрожжина, С.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Кримський науковий центр НАН України і МОН України 2006
Теми:	Проблемы материальной культуры – ЭКОНОМИЧЕСКИЕ НАУКИ
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/15076
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Вплив євроінтеграційних процесів на формування сучасної культурної політики України / С. Дрожжина // Культура народов Причерноморья. — 2006. — № 80. — С. 46-48. — Бібліогр.: 2 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-15076
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-150762011-01-11T12:08:28Z Вплив євроінтеграційних процесів на формування сучасної культурної політики України Дрожжина, С. Проблемы материальной культуры – ЭКОНОМИЧЕСКИЕ НАУКИ Одним из главных аспектов перестройки независимой Украины стала проблема поиска новой культурной идентичности. Важнейшим инструментом решения этой проблемы является культурная политика. Разработка проблематики культурной политики является актуальной учитывая ориентацию государства на интеграцию в европейские структуры. Одним із головних аспектів розбудови незалежної України стала проблема пошуку нової культурної ідентичності. Найважливішим інструментом вирішення цієї проблеми є культурна політика. Розробка проблематики культурної політики є актуальною з огляду на орієнтацію держави на інтеграцію до європейських структур. 2006 Article Вплив євроінтеграційних процесів на формування сучасної культурної політики України / С. Дрожжина // Культура народов Причерноморья. — 2006. — № 80. — С. 46-48. — Бібліогр.: 2 назв. — укр. 1562-0808 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/15076 uk Кримський науковий центр НАН України і МОН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Проблемы материальной культуры – ЭКОНОМИЧЕСКИЕ НАУКИ Проблемы материальной культуры – ЭКОНОМИЧЕСКИЕ НАУКИ
spellingShingle	Проблемы материальной культуры – ЭКОНОМИЧЕСКИЕ НАУКИ Проблемы материальной культуры – ЭКОНОМИЧЕСКИЕ НАУКИ Дрожжина, С. Вплив євроінтеграційних процесів на формування сучасної культурної політики України
description	Одним из главных аспектов перестройки независимой Украины стала проблема поиска новой культурной идентичности. Важнейшим инструментом решения этой проблемы является культурная политика. Разработка проблематики культурной политики является актуальной учитывая ориентацию государства на интеграцию в европейские структуры.
format	Article
author	Дрожжина, С.
author_facet	Дрожжина, С.
author_sort	Дрожжина, С.
title	Вплив євроінтеграційних процесів на формування сучасної культурної політики України
title_short	Вплив євроінтеграційних процесів на формування сучасної культурної політики України
title_full	Вплив євроінтеграційних процесів на формування сучасної культурної політики України
title_fullStr	Вплив євроінтеграційних процесів на формування сучасної культурної політики України
title_full_unstemmed	Вплив євроінтеграційних процесів на формування сучасної культурної політики України
title_sort	вплив євроінтеграційних процесів на формування сучасної культурної політики україни
publisher	Кримський науковий центр НАН України і МОН України
publishDate	2006
topic_facet	Проблемы материальной культуры – ЭКОНОМИЧЕСКИЕ НАУКИ
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/15076
citation_txt	Вплив євроінтеграційних процесів на формування сучасної культурної політики України / С. Дрожжина // Культура народов Причерноморья. — 2006. — № 80. — С. 46-48. — Бібліогр.: 2 назв. — укр.
work_keys_str_mv	AT drožžinas vplivêvroíntegracíjnihprocesívnaformuvannâsučasnoíkulʹturnoípolítikiukraíni
first_indexed	2025-07-02T16:37:05Z
last_indexed	2025-07-02T16:37:05Z
_version_	1836553837865861120
fulltext	Дрожжина С.В. ВПЛИВ ЄВРОІНТЕГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ НА ФОРМУВАННЯ СУЧАСНОЇ КУЛЬТУРНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ 46 Дрожжина С.В. ВПЛИВ ЄВРОІНТЕГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ НА ФОРМУВАННЯ СУЧАСНОЇ КУЛЬТУРНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ Одним із головних аспектів розбудови незалежної України стала проблема пошуку нової культурної ідентич- ності. Найважливішим інструментом вирішення цієї проблеми є культурна політика. Розробка проблематики куль- турної політики є актуальною з огляду на орієнтацію держави на інтеграцію до європейських структур. Сфера культурної політики і стратегія дій значно мінялися в Європі протягом сторіч, що супроводжувалося поширенням впливу європейських народів і націй. На початку ХХІ століття проблема культурної політики стає особливо гострою у зв'язку з процесом загальної глобалізації у світі і тому роль культури і зв'язаної з нею діяльності все більше виявляється в центрі уваги на національному і міжнародному рівні. Міжурядова конференція з використання культурної політики з метою розвитку, що проводилася в Стокгольмі з 30 березня по 2 квітня 1998 року, проголошує наступне: 1) Культурна політика, як один з найважливіших компо- нентів політики стійкого розвитку в рамках існуючої системи, повинна застосовуватися в єдиному комплексі з ін- шими формами соціальної політики на основі інтегрованого підходу. Будь-яка політика розвитку повинна врахову- вати культуру як таку. 2) Діалог між культурами повинен будуватися на основі спільності цілей культурної політи- ки… 3) Культурна політика повинна бути спрямована на усвідомлення нацією себе як багатогранної спільності в рамках національної єдності – співтовариства, заснованого на цінностях, загальних для всіх чоловіків і жінок, що дає всім своїм членам право на доступ, життєвий простір і власну думку. 4) Культурна політика повинна також бу- ти вільною від будь-якої дискримінації і спрямована на поліпшення соціальної інтеграції і якості життя всіх членів суспільства... 5) Держава повинна робити все можливе для тісного співробітництва з громадянським суспільством у вироб- ленні й реалізації культурної політики й її інтегруванні в стратегію розвитку. 6) У світі, де взаємозалежність росте з кожним днем, відновлення культурної політики повинне відбуватися одночасно на місцевому, регіональному і гло- бальному рівнях... 7) Будь-яка культурна політика обов’язково повинна враховувати всі елементи, що визначають культурне життя… Доступ до культури і її поширення неможливі без підтримки динамічного творчого початку, що розвивається під захистом закону. “Сьогодні культура, з одного боку, як скарбниця європейської самосвідомості надає законної сили нашій полі- тиці й способу життя, з іншого боку, серед професійних і бюджетних пріоритетів держави вона розміщується дуже низько. Статус культури в суспільстві характеризується величезним розривом між підтримкою на словах і допомо- гою, у тому числі фінансовою, на ділі... У більшості сучасних держав культура розміщується в самому низі верти- калі пріоритетів... Складається таке враження, начебто витрати на культурне здоров’я суспільства йдуть врозріз з витратами на тілесне здоров’я громадян” [1, с. 39]. Одним із суб’єктів культурної політики є держава. Всі держави Європейського Союзу та США прово- дять продуману політику залучення до розвитку культури недержавних коштів. Тут є суттєві податкові пільги не лише для приватних спонсорів, а й для активного спонукання митців до їх пошуку, запроваджено різноманітні схеми так званих “доповнюючих гарантів” (отримавши певну суму від приватного спонсора, митець одержує і певну доплату від держави). На початку 90-х років ХХ ст. сфера культури щороку за ра- хунок спонсорства одержувала близько 60 млн. фунтів стерлінгів у Великобританії, близько 700 млн. франків у Франції, 300 млн. марок у Німеччині [2, с. 298]. У сучасних розвинених державах можна виокремити три найголовніші моделі взаємовідносин держави з культурною сферою: американську, британську, французьку. Вони відрізняються рівнем державного втручання в процеси підтримки культури, обсягами й механізмами недержавної підтримки культури. Аме- риканська модель відзначається децентралізацією підтримки культури, провідною роллю приватних спон- сорів і фундацій, високим рівнем власної господарської ефективності культурно-мистецьких закладів. Бри- танська модель передбачає підтримку культури державою за принципом “витягнутої руки”, розподілом бю- джетних коштів через автономні недержавні й напівдержавні інституції. Французька модель зорієнтована на централізовану підтримку національної культури. На сучасному етапі розвитку України з цілою низкою соціально-економічних, політичних, релігійних, культу- рних, національних, мовних проблем найбільш доцільною, мабуть, можна вважати британську модель. Американ- ська модель сьогодні не може бути повною мірою втіленою в життя з цілого ряду причин: 1) навряд чи місцеві ор- гани влади, які не можуть через проблеми економічного характеру забезпечити гідний рівень життя місцевій гро- маді, велику увагу зможуть приділити розвитку культури; 2) рівень розвиненості громадянського суспільства краї- ни ще не дійшов до повного розуміння полікультурності; принцип мультикультуралізму ще не став однією з прові- дних засад політики держави; принцип інтеркультурності ще не став одним з головних принципів освіти, а тому кожна етнічна спільнота при визначенні напрямків розвитку культури в період несформованості повної поваги до інших культур почне „тягнути ковдру на себе”, що зовсім не веде до зміцнення єдності суспільства; 3) рівень нор- мативно-правової бази держави у сфері захисту прав людини, у сфері культурної політики не дозволить сьогодні вільно надавати фінансову допомогу культурі з боку приватних осіб. Французька модель, як зазначалось вище, зо- рієнтована на повну централізацію підтримки національної культури. Але осмислення полікультурності України центральною владою сьогодні ще на недостатньому рівні. Про це свідчать нормативно-правові акти держави. Бри- Проблемы материальной культуры – ЭКОНОМИЧЕСКИЕ НАУКИ 47 танська ж модель з її розподілом бюджетних коштів через автономні недержавні й напівдержавні інституції надасть державі змогу бути об’єднуючою силою в полікультурному суспільстві через підтримку культурної політики в ці- лому, а крім того, дозволить залучати кошти не тільки з державного бюджету. Збалансована політика влади в сфері культури повинна задовольняти критерію гнучкості. Втілюючи в життя навіть саму вдалу культурну політику, легко впасти в щедре фінансування окремих обраних установ культури, що, в свою чергу, в повній відповідності до законів самозбереження бюрократичної структури, починають вигадувати нові проблеми, щоб одержувати державні асигнування для їхнього вирішення. Культурна політика повинна прово- дитися таким чином, щоб установа культури мала стимул для постійного удосконалювання своєї щоденної діяль- ності. Бюджет культури має містити деякий резервний фонд для підтримки нових ініціатив чи нових організацій. Важко вказати точну цифру і сказати: ось де співпадають економічні інтереси пільгового оподатковування і розум- ного фінансування культури. Однак „існує грань, нижче за яку інфраструктура культури просто не може нормально існувати. Такий граничний рівень фінансування лежить між 0,5 і 1% суспільних фондів. Найбільш щедрі європей- ські держави витрачають на культуру близько 2%, самі ощадливі – 0,3%” [1, с. 46]. 2003 рік був об’явлений в Укра- їні роком культури. Але, незважаючи на помпезність події, розмір заробітної плати робітників культури займає останнє місце в шкалі заробітних плат в Донецькій області – 254, 70 грв. (порівняймо: фінансові робітники мають середню заробітну плату 881,82 грн.). У Європі фінансування культури з державних джерел має довгу історію, що почалася і розвивалася завдяки па- тронажу аристократії і королівського двору, підтримці мистецтва церквою, а також міською владою. У багатьох мі- стах практика саме міської, а згодом і муніципальної підтримки виявилася більш послідовною, ніж загальнодержа- вна. Місцеві політики прекрасно розуміють, що інвестування в розвиток муніципальної культури і її процвітання завжди знайдуть підтримку місцевого населення, оскільки розвивають їхнє почуття громадянської гордості. У тих країнах, де місцеве самоврядування одержало високий ступінь самостійності і де є давня традиція державної під- тримки, міські влади дуже активно допомагають культурі. У центральної влади повинно бути три стратегії фінансування: прямі безпосередні асигнування, підтримка ви- сокого рівня інвестицій на місцях і, нарешті, оптимальне використання тих засобів, які держава не може прямо кон- тролювати, тобто приватних інвестицій. Пожертвування від приватних осіб можна тільки вітати, тому що роблять- ся вони від чистого серця і з любов’ю до культурної спадщини. А якщо при цьому надавати жертвователям подат- кові пільги, то їхній потік тільки збільшиться. У США вважають, що демократичний принцип волі вибору, традиція щедрих пожертвувань на підтримку місцевих ініціатив, спрямованих на суспільні блага, і звільнення від податків можуть зробити федеральний внесок у мистецтво зовсім зайвим. Гранти від різних фондів можуть стати корисним доповненням до бюджету установи культури. Їх корисніше усього використовувати для фінансування конкретних проектів, а не поточних витрат. На початку 1980-х років дуже модним засобом залучення доходів у культурному секторі стало комерційне спонсорство. Комерційне спонсорство рідко приносить більш 10 відсотків бюджету уста- нови культури, за винятком бюджетів деяких фестивалів. Комерційне спонсорство найчастіше носить локальний характер. Багатонаціональні компанії, найбільш схильні до таких проектів, мають управлінські і збутові структури в основному на національному і регіональному рівнях, і саме на цих рівнях приймаються рішення про маломасш- табне спонсорство, якими і є проекти в області культури. Розпад системи майже повної державної власності і тотального контролю над економікою в Східній Європі, що існувала декілька десятків років, поставив питання про те, як бути з культурною спадщиною цієї системи. Бага- то що з досягнутого соціалістичними державами вражало. Була створена система великих державних підприємств, де робочі місця – нехай і не завжди необхідні – були гарантовані, ціни були низькими, а люди могли відвідувати культурні установи і заходи, що іноді відбувалося в наказовому порядку. При розбудові в цих країнах нової суспі- льної системи було витрачено багато зусиль на роздержавлення цілого ряду установ і організацій, перетворення їх в акціонерні товариства і введення їх у повноцінний ринок з його жорстокою конкурентною боротьбою. Якщо для ефективного виробництва, метою якого є просте виготовлення товарів на продаж, такий крок цілком обґрунтова- ний, то для сектора економіки, що займається наданням соціальних послуг, чи для частини інфраструктури культу- ри він далеко не завжди доцільний. З одного боку, всі організації мають потребу у визначеній самостійності для то- го, щоб вести свою діяльність без бюрократичного втручання. З іншого боку, зв'язок з державою додає стабільність. Жодна європейська культурна система не могла діяти успішно без союзу з діючою державною владою. Однак та- кий зв’язок не обов’язково має бути прямим і безпосереднім. Він може здійснюватися за допомогою визначених процедур, що передбачають взаємну відповідальність: наприклад, державна дотація надається після схвалення пік- лувальною радою установи, при дотриманні визначених процедур і обнародуванні періодичних звітів. У законо- давстві повинно бути закріплене зобов’язання держави не використовувати ці механізми для втручання у творчий чи музейний процес, хоча вона може і повинна наполягати на тому, щоб діяльність установ культури відповідала самим високим стандартам і щоб велася звітність про використання отриманих коштів і про заходи щодо розши- рення публічного доступу. Саймон Манді перелічує традиції в області підтримки культури: задачі влади в області культури – надати під- тримку, а потім відійти убік; витрати на культуру можуть обернутись соціальними благами тільки в тому випадку, якщо супроводжуються відповідними мірами в області економіки й соціальної політики; культурні аспекти нада- ють додаткову цінність цілому ряду областей державної діяльності, тому культурна політика повинна виступати координуючим початком і прагнути до поширення на інші сфери діяльності; влада повинна проводити три стратегії фінансування: безпосередньо, через місцеві органи влади, через приватний сектор; пожертвування і спонсорська допомога є додатковими ресурсами для бюджетів установи культури; установам культури повинна бути гарантова- Дрожжина С.В. ВПЛИВ ЄВРОІНТЕГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ НА ФОРМУВАННЯ СУЧАСНОЇ КУЛЬТУРНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ 48 на свобода від бюрократичного втручання; культурна політика повинна враховувати творчу діяльність окремих особистостей і всього населення [1, с. 92]. Цей автор визначає також рівні керування культурою: 1) рішення повинні прийматися на тому рівні, на якому будуть втілюватися в життя, тобто міські влади несуть відповідальність за міське культурне життя і т.д.; 2) біль- шість установ культури має зв'язок із владою національного, регіонального і місцевого рівнів; 3) необхідно, щоб рішення влади могли бути, при необхідності, оскаржені на загальнодержавному рівні (у Міністерстві культури); 4) пріоритети на шкалі суспільної користі повинні розподілятися так: по-перше, інтереси громадян, по-друге, інтереси діячів культури, по-третє, інтереси органів влади; 5) культуру необхідно підтримувати на національному і міжнаро- дному рівнях; 6) кількість офіційних структур і органів повинно бути зведене до мінімуму – немає необхідності ви- трачати кошти на керування культурою, якщо їх можна витратити безпосередньо на культуру; 7) необхідно розви- вати структури громадянського суспільства, створювати мережі культурних контактів, забезпечувати фінансування їхньої діяльності; 8) чиновники всіх рівнів повинні бути підготовленими для роботи в області культури і розуміти її специфіку, у тому числі уявляти собі повсякденну діяльність людей творчих професій [1, с. 93]. Сьогодні Європа стала дійсним перехрестям культур. Ефективна культурна політика повинна бути відкрита для нових форм творчості, входити у світовий культурний обмін і в той же час в обов’язковому порядку підтриму- вати традиційну національну культуру. Культурна програма Ради Європи спрямована на сприяння усвідом- ленню і розвитку багатогранної європейської культурної самобутності; пошук відповіді на такі проблеми, що постають перед європейським суспільством, як, наприклад, глобалізація ділової області та вплив, який подібна гло- балізація здійснює на культурну політику в державах-членах. Сьогодні, коли ми стали перед проблемою самоідентифікації в полікультурному суспільстві, втратили старі орієнтири та не придбали нових, коли ми швидко, без належної підготовки увійшли до полікультурної Європи, ко- ли глобалізація дійшла до нас повною мірою, Українська держава повинна посилити свою роль у підтримці сфери національної культури для: 1) піднесення національного престижу; 2) створення освітньо-виховної галузі культури з метою відродження у свідомості народу духовно-моральних рис; 3) побудови індустрії культури. Таким чином, на сучасному етапі розвитку України найбільш доцільною, мабуть, можна вважати британську модель, яка передбачає підтримку культури державою за принципом „витягнутої руки”, розподілом бюджетних коштів через автономні недержавні й напівдержавні інституції. Центральна влада може вже сьогодні розробити та здійснювати три стратегії фінансування: прямі безпосередні асигнування, підтримка високого рівня інвестицій на місцях і, нарешті, оптимальне використання тих засобів, які держава не може прямо контролювати, тобто приват- них інвестицій. Джерела та література 1. Саймон Манді. Культурна політика: коротке керівництво / Культурна політика в Європі: вибір стратегії й оріє- нтири. Збірка матеріалів. Укладачі: Є.І.Кузьмін, В.Р.Фірсов. – М.: «Видавництво Ліберія», 2002. – 240 с. 2. Історія української та зарубіжної культури. Навч. посіб. / За ред. С.М.Клапчука, В.Ф.Остафійчука. – К.: Вища школа: Т-во “Знання”, КОО, 2000. – 326 с. Зубкова А.Б. ФОРМУВАННЯ КУЛЬТУРИ ЯКОСТІ ПРИ ВПРОВАДЖЕННІ СИСТЕМ УПРАВЛІННЯ ЯКІСТЮ Сучасні умови розвитку світової економіки, що спрямовані на подальшу інтеграцію економік окремих країн, загострюють конкурентну боротьбу не тільки на зовнішньому, але й на внутрішньому ринку Украї- ни. В умовах насичених ринків, розвитку інформаційних каналів та мережі транспортних послуг якість продукції постає основним фактором конкуренції, зокрема, промислових підприємств України. Відповіддю таким викликам сьогодення стає управління якістю та впровадження систем управління якістю (СУЯ). Сутністю впровадження СУЯ є зміни в діяльності підприємства. Ці зміни, спрямовані на розвиток під- приємства, повинні відбуватися в напрямку формування культури якості. Але такий підхід ігнорується як на національному рівні, так і на рівні підприємства, а тому потребує обґрунтування. Зокрема, питанням культури якості не приділено достатньо уваги з боку держави, яка повинна стимулювати заходи щодо під- вищення та забезпечення конкурентоспроможності вітчизняної продукції, у тому числі, на рівні підприємс- тва. Діяльності держави щодо інтеграційних процесів та ринкових реформ, а саме в галузі забезпечення якості, спрямована головним чином на гармонізацію стандартів та технічних регламентів з міжнародними та європейськими [1]. Проте це є лише передумовою або ж оціночним механізмом функціонування СУЯ на промисловому підприємстві. Зараз державні органи України намагаються виконати всі вимоги щодо вступу до Світової організації торгівлі, та серед регламентованих підготовчих процедур жодного слова не йде про підвищення якості віт- чизняної промислової продукції, що є необхідною умовою забезпечення її майбутньої конкурентоспромож- ності вже на внутрішньому ринку [2, 3]. У сучасній моделі управління приділяється багато уваги формуванню та підтриманню такої організа- ційної культури, що сприяла би ефективній взаємодії співробітників та діяльності підприємства в цілому. Тому цьому питанню присвячено багато уваги у вітчизняних та закордонних виданнях з менеджменту. Проте в більшості спеціалізованих публікацій з управління якістю питанню впливу культури підприємства

Вплив євроінтеграційних процесів на формування сучасної культурної політики України

Репозитарії

Схожі ресурси