Ізгой системи
Рецензія на книгу: Ізгой. Віктор Некрасов у спогадах сучасників. – К.: ДУХ І ЛІТЕРА. – 2014. – 208 с.
Збережено в:
| Дата: | 2015 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України
2015
|
| Назва видання: | Слово і Час |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/151100 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Ізгой системи / А. Шпиталь // Слово і час. — 2015. — № 2. — С. 124-126. — укp. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-151100 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1511002019-04-25T01:25:13Z Ізгой системи Шпиталь, А. Рецензії Рецензія на книгу: Ізгой. Віктор Некрасов у спогадах сучасників. – К.: ДУХ І ЛІТЕРА. – 2014. – 208 с. 2015 Article Ізгой системи / А. Шпиталь // Слово і час. — 2015. — № 2. — С. 124-126. — укp. 0236-1477 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/151100 uk Слово і Час Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Рецензії Рецензії |
| spellingShingle |
Рецензії Рецензії Шпиталь, А. Ізгой системи Слово і Час |
| description |
Рецензія на книгу: Ізгой. Віктор Некрасов у спогадах сучасників. – К.:
ДУХ І ЛІТЕРА. – 2014. – 208 с. |
| format |
Article |
| author |
Шпиталь, А. |
| author_facet |
Шпиталь, А. |
| author_sort |
Шпиталь, А. |
| title |
Ізгой системи |
| title_short |
Ізгой системи |
| title_full |
Ізгой системи |
| title_fullStr |
Ізгой системи |
| title_full_unstemmed |
Ізгой системи |
| title_sort |
ізгой системи |
| publisher |
Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України |
| publishDate |
2015 |
| topic_facet |
Рецензії |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/151100 |
| citation_txt |
Ізгой системи / А. Шпиталь // Слово і час. — 2015. — № 2. — С. 124-126. — укp. |
| series |
Слово і Час |
| work_keys_str_mv |
AT špitalʹa ízgojsistemi |
| first_indexed |
2025-07-13T01:02:48Z |
| last_indexed |
2025-07-13T01:02:48Z |
| _version_ |
1837491629804486656 |
| fulltext |
Слово і Час. 2015 • №2124
ІЗГОЙ СИСТЕМИ
Ізгой. Віктор Некрасов у спогадах сучасників. – К.:
ДУХ І ЛІТЕРА. – 2014. – 208 с.
У 1970-ті рр. критика замовчала Віктора Некрасова – з’являлась лише
інформація про його “проробку”, а потім і про виключення із КПРС і СПУ.
Справжнім вибухом був виступ білоруса Василя Бикова 1975 р. на конференції
“Література і війна”. Він тоді сказав, що всі письменники, які писали про війну,
почалися з Некрасова, всі вони “вийшли з “Окопів…”. Проробки церберів від
ідеології В. Биков переніс гідно: його загартувала заборона повісті “Мертвим
не боляче”, яку він називав улюбленим дитям. А сам В. Некрасов уже був
у Парижі – із СРСР його просто “видавили”, особливо ж принизливим був
42-годинний обшук, головною метою якого було залякати і принизити.
1 вересня 1987 р. в “Московських
новостях” з’явилася стаття, автор якої
В ’ячеслав Кондратьєв не побоявся
прямо сказати, що книжка В. Некрасова
належить до золотого фонду радянської
літератури про війну. Вигнанець прочитав
її за три дні до смерті. А от некролог,
який написав В. Биков, у “Литературной
газете” не помістили. Свій відгук на
смерть колеги вдалося опублікувати в
“Московських новостях” Г. Бакланову,
Б. Окуджаві, В. Лакшину, В. Кондратьєву.
Тодішній неосталініст із Політбюро
Є. Лихачов здійняв із цього приводу
страшенний галас , газету ледь не
закрили, але редактора Є. Яковлєва
захистив сам М. Горбачов . Україна
ж залишалася заповідником застою,
“болотом” імені В. Щербицького.
Це лише малень к і штрихи до
характеристики ідеологічної ситуації,
партійного пресу на літературу, коли
правив бал “найпередовіший” метод
світової літератури – соціалістичний
реалізм. В. Некрасов, чиїми творами
пишалася б будь-яка література, був
із неї викинутий і навіть позбавлений
громадянства СРСР, коли вже перебував
у Франції . Коли всі славили “Малу
землю” Л. Брежнєва, В. Некрасов гірко
зіронізував: “Так це ви відсижувались
в окопах Сталінграда, коли ми кров
проливали на Малій землі?”. Але коли
письменник повернувся до читачів
своїми книжками, раптом стало модою в
літературі вихвалятися дружбою з ним.
На жаль, були надруковані спогади людей
навіть тих, хто голосував за виключення
його зі Спілки письменників, і також тих,
хто мав із ним “шапочне знайомство”.
До честі Леся Танюка, укладача книжки
спогадів про В . Некрасова “ Ізгой” ,
він вибрав спогади лише тих людей
мистецтва, хто мав право сказати “я був
з Некрасовим і у світлі часи, і в годину
негоди”. Щоправда, тих світлих часів
було зовсім мало…
Коли простежував російські публікації
з кінця осені 1987 р. (а саме тоді почали
писати в СРСР про В . Некрасова),
помітив ц і к аву тенденц ію . У цих
матеріалах, навіть і в респектабельному
“Литературном обозрении”, проводилась
думка , що письменник у Києві був
самотнім. Так, офіційно письменницьке
оточення бачило в ньому чужого –
тут суть не в мові творів, а чужого за
світоглядом, поведінкою, ставленням
до влади й до свободи творчості. Ось це
офіціозне ставлення було взято за основу
теми “Некрасов і Україна”: письменник
постав як самотня жертва, людина, яка
буквально там задихалася. Але багато
з написаного самим В. Некрасовим і
спогади про нього свідчать, що концепція
московських літературознавців невірна:
було у нього коло спілкування, гурт
найвірніших друзів, яке можна назвати
“ближнє коло”. І складалося воно не
лише з колишніх фронтовиків , які
армійською кашею і спиртом святкували
на вул. Ярославів Вал День Перемоги.
Про те, як він шукав фронтову махорку
та американську (та хоч яку б знайти!)
тушонку для “фронтового братства”,
розповів Гр. Кіпніс у своїх спогадах
“Віка”. Були серед друзів В. Некрасова
письменники, котрі “вписувалися” в
тогочасну ідеологічну систему, були й
дисиденти, як-то Є. Сверстюк, який у
125Слово і Час. 2015 • №2
спогадах прямо написав, що “В. Некрасов –
постать величезного масштабу, складна
і суперечлива . Ця постать яскраво
виділялася на тлі безбарвної доби”.
І саме Є. Сверстюк зауважив, що до
Спілки письменників автор “В окопах
Сталінграда” належав формально, до
КПРС належав формально , бо жив
своїм життям. Так, врешті, жили всі
порядні митці. Як психолог за основним
фахом, Є. Сверстюк чітко визначив стан
В. Некрасова: “Дика самота письменника
в тоталітарному суспільстві. Самота в
“ідейно здоровому” колективі. Самота
у вузькому колі, де немає гарантії ,
що ніхто не донесе про розмову. Ні з
ким порадитись і нікому звіритись”.
Анал ізуючи книжку В . Некрасова
“Погляд і дещо” (1977), автор цих
рядків зробив своєрідну каталогізацію
поглядів уже вигнанця із СРСР на
український літературний істеблішмент.
І скільки тут було точних характеристик
і деталізованих спостережень! Ось про
смерть М. Рильського й П. Тичини: “Пішли
з життя два великі поети. Вони вмерли
задовго до своєї смерті. І привела їх до
передчасної смерті Комуністична партія.
Та сама, яку вони оспівували і членами
якої були”. Також цікаві його роздуми про
О. Довженка, Л. Новиченка, а от стосунки
з О. Корнійчуком і В. Василевською, які так
обіграв сам В. Некрасов у фантастичних
мемуарах, проаналізувала Т. Свербілова
(див.: “Слово і Час”. – 2011. – №12).
Так, часто в його творах превалюючим
було ігрове начало , але воно було
приземлене життєвою достовірністю.
Тому й в і рили деяк і читач і , що
В. Некрасов із самим Й. Сталіним два дні
“обмивав” Сталінську премію… І в житті
він частенько грав, любив розігрувати
друзів, улаштовував мізансцени. Але,
як пише Л. Танюк, для нього існувало
три святі поняття: мама, війна і Бабин
Яр . Про якесь трепетне ставлення
В. Некрасова до своєї матері згадують
у спогадах усі автори книжки. Війна,
друзі-фронтовики, чоловіча воїнська
дружба – то була тема сакральна ,
тільки для втаємничених – тих, хто
був під кулями і снарядами, в окопах.
А про Бабин Яр треба писати велике
дослідження , центром якого став
день 25-ї річниці початку розстрілів –
29 вересня 1966 року. До речі, коли
народний депутат Г. Алтунян одержав
із КДБ уцілілу папку з одного із семи
мішків конфіскату, там було есе (27
сторінок) В. Некрасова про І. Дзюбу.
Нині ж ми читаємо у книжці спогадів і
про перші їхні зустрічі, і про стосунки,
за словами І. Дзюби, “про які я і не
мріяв”. Одному з перших він показав
будинок М. Булгакова на Андріївському
узвозі, натомість І. Дзюба познайомив
його із творчістю шістдесятників. Йому
ж дав на прочитання “Інтернаціоналізм
чи русифікація”, адже В. Некрасов,
знаючи про цю роботу, спонукав до
швидшого написання. В. Некрасов так
перейнявся українськими справами,
що підписав відомий лист 139 діячів
науки і мистецтва із приводу арештів і
переслідувань. І саме В. Некрасов і ще
М. Лукаш та Гр. Тютюнник прийшли до
І. Дзюби додому після його 18-місячного
перебування у слідчому ізоляторі КДБ.
Важливість цієї книжки спогадів і в
тому, що тут не лише письменники.
Режисер О. Муратов, актори О. Борисов,
В. Смєхов, інші автори – усе це дає
можливість стереоскопічно і всебічно
з м а лю ва т и н е буд е н н у п о с т а т ь
В. Некрасова. Й особлива тут заслуга
редактора-упорядника, який постає
якоюсь мірою своєрідним хроністом
життя В. Некрасова в Україні. Лесь
Степанович ще з далеких 50-х років
ХХ століття вів щоденник. І ті записи
дуже важливі, адже нотувалося все
“по живих слідах”. Тут знаходимо дуже
важливі як суто літературні або мистецькі
записи, так і фіксацію життєвих ситуацій,
які розкривають людські характери.
Тут і розмова з Л. Новиченком щодо
“захисту” О. Довженка від В. Некрасова
(“зателефонували звідти і сказали
“Треба!”), згадка про Олеся Гончара, який у
житті “довіряв тільки щоденникові”. А про
зламаний хребет української літератури
на прикладі творчості М. Бажана вже в
Парижі сказав В. Некрасов, зауваживши,
що доля української літератури – одна
з найтрагічніших доль літератур світу.
Знайшовши цю статтю в доробку
В. Некрасова, Л. Танюк полемізує з нею.
Так, хай зі “зламаним хребтом”, але ж
скільки спромігся зробити М. Бажан для
України…
Слово і Час. 2015 • №2126
Документи іноді говорять виразніше,
ніж деякі люди. Добру справу зробив Лесь
Танюк, помістивши до книжки “Виписку з
протоколу засідання Київського міськкому
партії” за 12 жовтня 1966 р., присвячене
розгляду “неорганизованного сборища
по поводу расстрелов в Бабьем Яру”, а
також лист Л. Брежнєву 20 травня 1974 р.
Наступного дня В. Некрасова за цей
лист було виключено зі СПУ як такого,
“що зганьбив високе звання радянського
письменника антирадянською діяльністю
і аморальною поведінкою”. Й абсолютно
закономірно, що Л. Танюк увів до книжки
радіовиступ “Кому це потрібно?” –
крик душі письменника про ситуацію
з обшуком і виїздом із СРСР. Саме
там зацитований протокол партзборів:
“Виключити з КПРС за те, що дозволив
собі мати власну думку, яка не збігалася
з лінією партії”. І там також стаття
“Камінь з Бабиного Яру” (це коли ще
на камені було написано: “Тут буде
споруджено…”).
Була у В. Некрасова Україна І. Дзюби,
була і друга – Україна О. Корнійчука і
В. Щербицького. І був він ізгоєм саме
другої України…
Анатолій Шпиталь
Отримано 8 грудня 2014 р. м. Київ
|