Тема натури як Божого промислу у творчості Григорія Сковороди і Климентія Зіновієва
Стаття присвячена темі природи у творчості двох українських письменників доби бароко. Шляхом порівняння творів Григорія Сковороди і Климентія Зіновієва автор доходить висновку щодо спільних і відмінних рис їхніх поглядів на природу як на один з основних складників навколишнього світу. Об'єкт...
Збережено в:
| Дата: | 2015 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України
2015
|
| Назва видання: | Слово і Час |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/151294 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Тема натури як Божого промислу у творчості Григорія Сковороди і Климентія Зіновієва / М. Меркулов // Слово і час. — 2015. — № 4. — С. 8-14. — Бібліогр.: 5 назв. — укp. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-151294 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1512942019-05-03T01:25:28Z Тема натури як Божого промислу у творчості Григорія Сковороди і Климентія Зіновієва Меркулов, М. Ad fontes! Стаття присвячена темі природи у творчості двох українських письменників доби бароко. Шляхом порівняння творів Григорія Сковороди і Климентія Зіновієва автор доходить висновку щодо спільних і відмінних рис їхніх поглядів на природу як на один з основних складників навколишнього світу. Об'єктом дослідження стали вірші Климентія Зіновієва та байки й вірші Григорія Сковороди. The article deals with the theme of nature in the works of two famous Ukrainian baroque writers. The author compares the poems and fables by Hryhorii Skovoroda with the poems by Klymentii Zinoviiv. Common and different features of their views on the nature as one of the basic elements of the surrounding world structure are discussed in the paper. The research is based on the poems by Klymentii Zinoviiv and poems and fables by Hryhorii Skovoroda. Статья посвящена теме природы в творчестве двух известных украинских писателей эпохи барокко. Путем сравнения произведений Григория Сковороды и Климентия Зиновиева автор приходит к выводу относительно общих и отличных черт их взглядов на природу как на одну из основных составляющих частей окружающего мира. Объектом исследования стали стихотворения Климентия Зиновиева, басни и стихи Григория Сковороды. 2015 Article Тема натури як Божого промислу у творчості Григорія Сковороди і Климентія Зіновієва / М. Меркулов // Слово і час. — 2015. — № 4. — С. 8-14. — Бібліогр.: 5 назв. — укp. 0236-1477 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/151294 821.161.2 – 97.09 “17” uk Слово і Час Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Ad fontes! Ad fontes! |
| spellingShingle |
Ad fontes! Ad fontes! Меркулов, М. Тема натури як Божого промислу у творчості Григорія Сковороди і Климентія Зіновієва Слово і Час |
| description |
Стаття присвячена темі природи у творчості двох українських письменників доби бароко.
Шляхом порівняння творів Григорія Сковороди і Климентія Зіновієва автор доходить висновку
щодо спільних і відмінних рис їхніх поглядів на природу як на один з основних складників
навколишнього світу. Об'єктом дослідження стали вірші Климентія Зіновієва та байки й вірші
Григорія Сковороди. |
| format |
Article |
| author |
Меркулов, М. |
| author_facet |
Меркулов, М. |
| author_sort |
Меркулов, М. |
| title |
Тема натури як Божого промислу у творчості Григорія Сковороди і Климентія Зіновієва |
| title_short |
Тема натури як Божого промислу у творчості Григорія Сковороди і Климентія Зіновієва |
| title_full |
Тема натури як Божого промислу у творчості Григорія Сковороди і Климентія Зіновієва |
| title_fullStr |
Тема натури як Божого промислу у творчості Григорія Сковороди і Климентія Зіновієва |
| title_full_unstemmed |
Тема натури як Божого промислу у творчості Григорія Сковороди і Климентія Зіновієва |
| title_sort |
тема натури як божого промислу у творчості григорія сковороди і климентія зіновієва |
| publisher |
Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України |
| publishDate |
2015 |
| topic_facet |
Ad fontes! |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/151294 |
| citation_txt |
Тема натури як Божого промислу у творчості Григорія Сковороди і Климентія Зіновієва / М. Меркулов // Слово і час. — 2015. — № 4. — С. 8-14. — Бібліогр.: 5 назв. — укp. |
| series |
Слово і Час |
| work_keys_str_mv |
AT merkulovm temanaturiâkbožogopromisluutvorčostígrigoríâskovorodiíklimentíâzínovíêva |
| first_indexed |
2025-07-13T01:11:47Z |
| last_indexed |
2025-07-13T01:11:47Z |
| _version_ |
1837492194876850176 |
| fulltext |
Слово і Час. 2015 • №48
Максим Меркулов УДК 821.161.2 – 97.09 “17”
ТЕМА НАТУРИ ЯК БОЖОГО ПРОМИСЛУ
У ТВОРЧОСТІ ГРИГОРІЯ СКОВОРОДИ І КЛИМЕНТІЯ ЗІНОВІЄВА
Стаття присвячена темі природи у творчості двох українських письменників доби бароко.
Шляхом порівняння творів Григорія Сковороди і Климентія Зіновієва автор доходить висновку
щодо спільних і відмінних рис їхніх поглядів на природу як на один з основних складників
навколишнього світу. Об’єктом дослідження стали вірші Климентія Зіновієва та байки й вірші
Григорія Сковороди.
Ключові слова: бароко, природа, Григорій Сковорода, Климентій Зіновіїв, вірш, байка.
Maksym Merkulov. The theme of nature as divine providence in the works by Hryhorii Skovoroda
and Klymentii Zinoviiv
The article deals with the theme of nature in the works of two famous Ukrainian baroque writers.
The author compares the poems and fables by Hryhorii Skovoroda with the poems by Klymentii
Zinoviiv. Common and different features of their views on the nature as one of the basic elements of
the surrounding world structure are discussed in the paper. The research is based on the poems by
Klymentii Zinoviiv and poems and fables by Hryhorii Skovoroda.
Key words: baroque, nature, Hryhorii Skovoroda, Klymentii Zinoviiv, poem, fable.
Тема природи, її властивостей, сутності й таємниць посідає вагоме місце в
українській літературі доби бароко. І хоча, як зазначав Д. Чижевський, жанр
природознавчого трактату був відсутній у вітчизняному письменстві, однак
українські митці все ж не оминали своєю увагою природні явища і процеси,
розмірковуючи над їхнім місцем у світобудові та роллю в людському житті.
Яскравий приклад цього – спадщина двох письменників барокового періоду
Григорія Сковороди і Климентія Зіновієва.
Поет, мислитель і байкар Г. Сковорода розглядав природу як одну з іпостасей
Бога: митець сповідував пантеїзм, за яким Усевишній виявляє себе не лише
через своє слово (Біблію), а й через своє творіння, через весь навколишній світ,
через його закони й таїни. Твори Сковороди нерідко сповнені похвали природі,
її гармонії та красі. Письменник протиставляє природу місту: місто символізує
мирську метушню, підступну пастку, в якій може опинитися необачна людина,
у той час коли природа – символ спокою й радості:
Ах поля, поля зелены,
Поля, цвhтами распещренны!
Ах долины, яры,
Круглы могилы, бугры!
Ах вы, вод потоки чисты!
Ах вы, берега трависты!
Ах ваши волоса, вы, кудрявые лhса!
[3, 70].
9Слово і Час. 2015 • №4
Цей перелік елементів природних пейзажів можна потрактувати як складний
образ іще одного філософсько-естетичного ідеалу письменника: “потоки
чисты” означають звільнення від невігластва і скверни, бо ж образ води,
за християнським ученням, символізує очищення й духовне переродження,
зречення старого буття й перехід до буття оновленого; “берега трависті” –
символ буйного та багатого врожаю, себто корисної і продуктивної діяльності,
її результатів; також берег часто трактують як кінець подорожі, як досягнення
мети. Автор не шкодує епітетів (“зелены”, “трависты”, “чисты”), вдається до
метафори (“Ах ваши волоса, вы, кудрявы лhса!”), яка свідчить, що митець,
наділяючи ліс людською ознакою (“волосами”), ставиться до нього не як до
безликого й неживого об’єкта, а як до людини, як до близької істоти. Вірш
містить елементи пасторального твору, зокрема образ пастуха, що глядить
отару:
А когда взойшла денница,
Свищет в той час всяка птица,
Музыкою воздух растворенный шумит
вкруг
Только солнце выникает,
Пастух овцы выганяет.
И на свою свирhль выдает дрожливый
трhль [3, 70].
Цей образ так само вказує на головну ідею твору – єднання людини з
навколишнім світом. Музика, якою шумить “воздух растворенный”, і пісня, котру
співає “всяка птица”, лунають в унісон із “трhлью” пастуха. Завершується твір
суворим вироком суєті й марноті:
Пропадайте, думы трудны,
Города премноголюдны!
А я с хлhба куском умру на мhстh таком [3, 70].
Наявний образ міста ( “города”) , що його автор наділяє епітетом
“премноголюдны”, як і образ “трудных” (важких) дум, символізує те зайве,
чого хоче позбутися (а радше взагалі уникнути) мислитель. Натомість образ
шматка хліба має зовсім іншу семантику: хліб віддавна асоціюється із життям,
з насиченням і достатком. Проте помилковим буде припущення, що Сковорода,
удаючись до цього образу, указує на достаток матеріальний: ідея втечі від
“премноголюдних міст”, а ширше – від усього метушливого світу свідчить
проти цього. Доречно згадати, як пояснюють образ хліба у християнській
традиції. Ісус Христос говорив про себе, що Він – Хліб життя. Святе Письмо
вчить, що кожен, хто заживатиме сього хліба, не лише насититься, а й
житиме вічно. Тобто йдеться насамперед про багатство духовне, про бажання
нагодувати не так своє тіло, як душу. Тож навіть авторський намір умерти
позбавлений песимізму. Таке завершення життєвого шляху не трагічне,
бо ліричний герой полишає світ, будучи духовно насиченим, зі спокоєм
у серці : Співзвучна вищерозглянутом твору “Пhснь 16” ( “Прошли
облака…”):
О прелестный мір! Ты мнh – окіан, пучина.
Ты – мрак, облак, вихр, тоска, кручина.
Се радуга прекрасная мнh вéдро блистает,
Сердечная голубочка мнh мир вhщает [3, 72].
Цитований текст, на перший погляд, дисонує з попереднім твором за своїм
настроєм. Проте в контексті біблійного вчення стає зрозуміло, що автор має
Слово і Час. 2015 • №410
на увазі не світ, сотворенний Богом, а ворожий Творцеві “мір” – царство гріхів
і пороків, нищівну стихію, яка опирається кожному, хто стає на шлях духовного
зростання. Письменник уживає два омофони (у російській мові) – “мір” і “мир”,
удаючись так до властивої для барокової літератури гри слів, що увиразнює
зміст сказаного у творі: слово “мир” означає душевний спокій і внутрішню
гармонію, натомість лексема “мір” означає океан марноти, від якого автор прагне
втекти. У вірші з’являється образ моря, а також інших природних явищ – хмар,
темряви, виру. Але не всі вони мають негативне забарвлення: так, “радуга
прекрасная” тішить ліричного героя своїм блиском, а “сердечная голубочка”
звіщає йому мир. Тут доречно згадати й біблійний образ голуба, у подобі якого
зійшов на Спасителя Святий Дух, а також старозавітний образ голубки, що
принесла Ноєві зелену гілку, а з нею і звістку про те, що десь є омріяна земля.
Зв’язок між цими образами очевидний. Сковорода ясно говорить, що мир і надія
в його душі даровані самим Богом (Святий Дух, за християнським ученням, –
одна із трьох іпостасей Усевишнього разом з Отцем і Сином):
Прощай, о печаль! Прощай, прощай, зла утроба!
Я на ноги встал, воскрес от гроба.
О отрасле Давидовска! Ты брег мнh и кифа,
Ты радуга, жизнь, ведро мнh, свhт, мир, олива [3, 75].
Поет звертається до Всевишнього (“гілкою Давидовою” називали Ісуса
Христа, чий родовід сягає старозавітного царя Давида, батька премудрого
Соломона), називає його берегом (згадаймо образ берега як надійного
прихистку), а також життям, веселкою, світлом, миром тощо. Кожне із цих
найменувань свідчить, що письменник не відокремлює творіння від Творця,
що Творець і творіння для нього нерозривно з’єднані. Милуючись красою
Всесвіту, митець милується Самим Богом.
Будучи втіленням Божої величі та Божої волі, натура, подібно до свого Творця,
постає не лише захисником і благодійником, а й наставником людини, усіляко
напучуючи її, подаючи взірець або ж приклад. Так зміна пір року і швидке
зростання козеняти, що перетворюється на дорослого цапа, нагадує чоловікові
про його власний короткий вік на цій землі (“Пhснь 30-я”):
Осhнь нам проходит, а весна прошла,
Мать козленка родит, как весна пришла.
Едва лhто запало, а козля цапом стало,
Цап бородатый.
Ах, отвержем печали! Ах, вhк наш краткій, малый! [2, 89].
Проте довголіття не становить для Сковороди самоцілі:
Проживи хоть 300 лhт, проживи хоть цhлый свhт,
Что тебh то помогает,
Естли сердце внутрь рыдает? [3, 86].
Людина як Боже творіння все необхідне для свого щастя містить у власній
душі. Самопізнання, внутрішній шлях до Бога в собі – одна з основ барокового
світогляду, блукання лабіринтами власної душі – не менш захопливе, ніж
мандрівка “зовнішнім” світом. Однак подорож углиб душі у Сковороди не
сповнена тривоги та небезпеки. Філософ переконаний, що в надрах свого
єства людина обов’язково знайде найцінніші духовні скарби:
11Слово і Час. 2015 • №4
Брось, пожалуй, думать мнh, сколько жителей в лунh!
Брось Коперниковски сферы.
Глянь в сердечныя пещеры!
В душh твоей глагол, вот будеш с ним весьол!
Бог есть лутчій астроном, он наилутчій економ.
Мать блаженная натура
Не творит ничто же здура [3, 86].
Тут маємо досить дивний на перший погляд виступ проти науки :
протиставляючи “сердечні печери” (себто шлях самопізнання) “сферам
Коперниковим” (тобто природознавству, роботі, спрямованій на виявлення,
опис і систематизацію явищ натури), автор усе ж не відкидає науку як
таку. Бароко, як і доба Ренесансу, не заперечувало науково-дослідницької
діяльності; але якщо людина доби Відродження вірила в те, що наука всесильна
й усепереможна, то художники й мислителі епохи бароко розглядали науку
як ефективний спосіб пізнання дійсності, котрий, однак, не дає відповіді на
всі запитання і ключів од усіх загадок і таємниць. Спроби пізнати світ, а тим
паче Бога (котрий за своєю природою “лутчій астроном”), спираючись лише на
саму науку, марні. Г. Сковорода, будучи добре освіченою людиною, це розумів,
віддаючи належне Божій мудрості, яку не спроможна збагнути жодна людина.
Поет недарма вдається до саме такої антитези: людська душа за своєю суттю
не менш глибока й маловивчена, ніж космос.
Ідея природи як Божого промислу втілена й у сковородинівських байках.
Більшість персонажів циклу “Басни Харковскія” належать до тваринного
світу, тобто до світу природи; це ніби натяк на те, що саме натура (точніше,
Бог, що явив себе через неї) становить джерело всякої мудрості й відповіді
на всі запитання. У байках Сковорода так само доводить, що любомудрам
і шукачам істини приємніше бути на лоні природи, аніж перебувати в
галасливих і сповнених облуди містах; цю тезу ілюструє байка “Орел и
сорока”. Образ Орла демонструє читачеві особистість, яка розірвала зв’язки
із тлінним світом і лише іноді контактує з ним тому, що до цього її спонукають
нечисленні потреби (у їжі, одязі тощо). Коріння такого світогляду знаходимо в
ученні християнської Церкви, яка від початку свого існування оголосила, що
кожен, хто хоче наблизитися до Бога й вічності, має зректися світської метушні.
Що стосується образу Сороки, то він репрезентує тип людини мирської, котра
міцно прив’язана до світу, через що й не спроможна зрозуміти причину духовних
пошуків Орла. Сам пошук у байці зображено як політ; це дуже влучна метафора,
адже й духовний розвиток людини часто характеризують як нестримний злет її
душі. Також у цьому циклі творів наявна думка про марність будь-яких спроб
міняти встановлений Усевишнім порядок речей: байка “Вhтер и философ”
висміює мудрагеля, який звинувачує вітер у тому, що той дме (тобто виконує
свою, визначену Творцем функцію), і тим повстає проти волі Божої через свою
глупоту, а байка “Двh курицы” доводить, що кожна істота має робити те, до чого
її покликала природа. У байці “Собака и кобыла” автор говорить, що натура
сама пробуджує в людині охоту до певного роду діяльності й веде її шляхом
набуття досвіду, котрий породжує мистецтво.
На природу як на складне багатолике явище звертав увагу й інший український
письменник доби бароко (Климентій Зіновіїв), проте його візія натури дещо
відрізнялася від поглядів Сковороди. Поет так само визнавав натуру і її вияви
наслідками волі Всевишнього, однак, спостерігаючи за стихіями, фауною і
флорою, він не створює складної філософської системи про вплив природи
на людину і її духовний шлях. Природа для цього автора насамперед даність,
невід’ємна частина світу, Боже творіння, та аж ніяк не мудрий учитель і
Слово і Час. 2015 • №412
провідник. Климентій говорить про вогонь, дим і вітер, про шкоду і користь,
що її вони приносять людям, про деякі їхні властивості, часом не зовсім йому
зрозумілі:
Подобно створил богъ вhтръ болшъ людεм на пакост:
нεжε на выго́ду: кгды ж чинит многу и на́паст.
То εст бhду̀ творит, іжъ огнεм хра́мы запаля́εтъ:
и множεство въ водахъ людεи потопля́εтъ.
А особно іногда клhты прεвраща́εтъ
и зъ фундамεнту стрεмглав часом обраща́εтъ.
А ча́сом на людεи зъ стран многии врεд прино́ситъ:
на ско́ты и на быдла zаразливост вно́ситъ.
А часом тεж бу́рεю кру́шыт и дрεвεса̀:
и страшли́ва¤ творитъ на свhтh чудεса̀.
А іногда особъ зас кого̀ и zморо́зитъ:
а́щε и зъ мра́зом въ зы́мном ча́сh с¤ умно́житъ.
Ему́ жε а́щε б зво́лилъ бог̃ъ во́лю пода́ти:
то моглъ бы зъ долы́нами и го́ры зравня́ти [2, 32].
Перелічивши всі біди, що їх завдає вітер людям, поет зазначає: ця шкідлива
стихія все ж перебуває у владі всемогутнього Бога, який стримує її руйнівну
потугу. Оскільки Господь не творить нічого дарма, Климентій визнає, що вітер іноді
приносить людям і користь, яка, проте, не сумірна з вищезгаданими нещастями:
А признаεм правда εст ча́сом хоч мала́¤
от вhтра выго́да:
кгды бываεт въ солнεчномъ палεнъю охло́да.
I на вhянъ¤ зъбожа помhрныи надо́бεнъ:
а бо́лhε нε вhмы на что̀ ю́жъ подо́бεнъ [2, 32].
З більшою симпатією автор говорить про вогонь. Письменник не лише
відзначає його корисні властивості, а й дивується його природі, зокрема
здатності “народжуватися в камені”, нищити дуже тверду матерію (“крепкии
фундамhнт”) і з’являтися завдяки сонячному променеві:
Тылко вся́кому εго трεбh сεбh мhти:
тако я́сти варити, я́ко и согрhти.
А что чуднhε жε с ка́мεні¤ ро́дитъ:
а во іных вέ щаx нhст вовhки нε пло́дитъ.
Кром особно въ крvста́лεх житεлствуεтъ таино:
и про́мεнεм солнέ чнымъ можεтъ выити я́вно [2, 33].
Однак у Климентієві прокидається не лише цікавий дослідник, а й ревний
християнин: поет згадує про біблійний образ геєни огненної, що її Господь
приготував для численних грішників; ця згадка викликає в нього побожний
страх. Так образ вогню набуває подвійного, доволі суперечливого значення:
I я́ко всὲ дал божε чловεчому роду:
тако и о́гнь створилъ εсѝ намъ на выго́ду.
<…>
Бо̀ и zа тоε дhло тA благодарству́εмъ:
а по кончинах наших вгасѝ молεбству́εмъ.
Абыхмо тогда̀ ужѐ ни зрhли вовhки:
εго жε грhшным εсѝ зготова́лъ прεд вhки [2, 33].
13Слово і Час. 2015 • №4
Іноді, розмірковуючи над тим чи тим явищем, Климентій не приховує своєї
безпорадності: у вірші, що присвячений диму (“Ω ды́мh”), поет щиро дивується
й не може збагнути, куди він, піднявшись угору, зникає, натомість доходить
висновку, що такий процес був навмисно задуманий Богом, аби дим не застеляв
людям сонця й небес. Ще таємничіший для поета грім: серйозною перешкодою
для осмислення цього явища є той факт, що про нього нічого не писав святий
Іоан Богослов, автор біблійної книги Об’явлення. Відсутність в Іоана згадок про
грім переконує Климентія в тому, що людям не варто про нього замислюватися,
бо на те немає Божої волі. У цьому випадку властивий письменникові інтерес
дослідника-природознавця відступає перед іншою питомою рисою барокового
світосприйняття – покорою перед Богом і Його незбагненною волею. Це, однак,
не заважає поетові говорити про натуру із суто практичного погляду:
Богъ гдь сотворил на́мъ врέ мεна и лhта:
котрыε будут трва́ти до кончины̀ свhта.
I ча́сы тεж всякіи от нεго̀ створεнны:
но наипачε лhтныε от всhхъ ухвалέ нны.
Лучшεи бо лhто в нεм жε всяк плод с¤ ражда́εтъ:
и на зы́мноε врεм¤ пищу умножа́εтъ.
I что вготуεтъ лhто zыма̀ прибыра́εтъ:
а растhніA плодов възымh нε быва́εтъ.
I якъ мовят на зы́му лhто работа́εтъ:
а zыма̀ работати на лhто нε зна́εтъ [2, 176].
Що стосується різноманітних звірів, то їм Климентій присвячує невеликий
цикл віршів, в якому описано властивості і вдачу тих чи тих тварин, а також
їхній вплив на життя людини. Деякі із цих творів містять роздуми, в яких
автор звертається до Бога з наріканнями (проте аж ніяк не із претензією) на
сотворенних Ним істот: у вірші “Ω лва́хъ, и ω мεдвέ дях…” висловлено жаль із
приводу того, що Всевишній не наділив людину такою ж великою силою, яку
Він дарував бестіям (хижакам; якби людина була такою ж дужою, як і ведмідь,
вона б могла краще послужити не лише собі, а й Творцеві (тут дається взнаки
специфіка барокового розуміння культу сильної особистості – така особистість
може постати, але її призначенням має бути служіння Богові й нікому іншому).
А загалом Климентій Зіновіїв розглядає звірів насамперед як вагомий чинник,
що впливає на господарську діяльність людини, побіжно відзначаючи їхні риси:
зайці шкідливі, бо їдять городину, а шкіра їхня неміцна й тому не годиться для
якісного одягу (вірш “О зайцах”); риба особлива тим, що її можна вживати
в їжу навіть під час посту (вірш “О рыбах”); кози дають не вельми смачне й
корисне м’ясо (“О козах”); натомість добре м’ясо дає свиня (“О свиніях”) тощо.
У вищезгаданому циклі вирізняється твір “Ω ско́тh и ω бы́длу, и о бέ стіях”, у
якому автор робить спробу класифікувати відомих йому тварин, обравши за
критерій користь, що її вони приносять людям:
Ско́то(м) правε рога́ты(и) това(р) с¤ называ́εтъ:
то ε(ст) воловε кра́вы, тако повhда́εтъ.
А що бы(д)ломъ то ε(ст) с¤ конh імεну́ютъ:
о чεсо(м) и славя́нε та(к) свhдhтε(л)ству́ютъ.
Бεстіями ж волкѝ лвы̀ и ψи нарыцаютъ:
и інъ звhр которых коростянε мяс нε вжыва́ю(т).
Токмо на ωдεжды кожы іхъ вышмεни́ты:
хто с¤ споможεт изъ ных кожъ сεбh поши́ти [2, 168].
Слово і Час. 2015 • №414
Не оминув поет своєю увагою й рослинний світ, якому присвятив вірш
“О древах всяких, и о всяких зеліях…”, що за своїм значенням суттєво
відрізняється од віршів Климентія про тварин. Спостерігаючи за рослинами,
письменник уже не ставить питання практичного вжитку й господарської
придатності, а розмірковує над дивовижною природою дерев, порівнюючи її
із природою людською:
Дрεва и зεлі¤ духу в сεбh нε ма́ютъ:
а бεздушныε якъ живыε возрастаютъ:
I нε тылко тоε, жε онѝ возрастают:
алε что жывотныε и плоды ражда́ютъ.
I ды́внhи жε зсhчεнно і́но дрεво отраста́εтъ:
а чл̃къ у́мεрши впятъ жывъ нε быва́εтъ.
Кром ґды̀ приидεт богъ живых и мεртвых суди́ти:
тогда̀ всякъ возраст паки возможεт ωжи́ти.
I даи намъ божε в часъ тои нε постиднымъ бы́ти:
и даруи небесноε царство наслhдити.
Як бачимо, автор здивований тим, що рослини подібні за своїми функціями
до живих (одухотворених) істот, і навіть більше – здатні до відродження, що
не властиве людям. Проте Климентій не намагається пояснити це явище, а
просто констатує факт.
Українські барокові поети Климентій Зіновіїв і Григорій Сковорода
неодноразово зверталися до теми природи, її особливостей, її ролі в житті
людини. Однак розуміли природу вони по-різному. Г. Сковорода розглядав
натуру крізь призму філософії пантеїзму, згідно з якою природа не просто
Боже творіння, а й один зі способів взаємодії людини із Творцем: пізнаючи
навколишній світ, чоловік пізнає Бога, а одночасно й себе, свою душу. Климентій
Зіновіїв не робив спроб осмислити натуру за допомогою певного філософського
вчення, природа для нього – це насамперед даність, яка не завжди зрозуміла,
але впливає на людське існування і свідчить про Божу могуть, через що й
не може бути проігнорована. Але попри різні візії цього явища обидва митці
знаходили в ньому теми для своїх творів і роздумів.
ЛІТЕРАТУРА
1. Ісіченко І. Історія української літератури епохи бароко (XVII–XVIII cт.): Навчальний посібник для
студентів вищих навчальних закладів. – Львів: Святогорець, 2011.
2. Климентій Зіновіїв. Вірші, приповісті посполиті. – К.: Наук. думка, 1971.
3. Сковорода Г. Твори: У 2 т. – К.: Наук. думка, 1973. – Т. 1.
4. Ушкалов Л. Сковорода та інші: Причинок до історії української літератури. – К.: Факт, 2007.
5. Чижевський Д. Історія української літератури. – К.: ВЦ “Академія”, 2008.
Отримано 27 січня 2015 р. м. Київ
|