"Маскарад душі" або щира сповідь? Нова студія про автобіографію в українській прозі ХХ століття
Рецензія на книгу: Констанкевич І. Українська проза першої половини ХХ століття: автобіографічний дискурс: Монографія. – Луцьк: Вежа-Друк, 2014. – 420 с.
Збережено в:
| Дата: | 2015 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України
2015
|
| Назва видання: | Слово і Час |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/151308 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | "Маскарад душі" або щира сповідь? Нова студія про автобіографію в українській прозі ХХ століття / С. Філоненко // Слово і час. — 2015. — № 4. — С. 117-119. — укp. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-151308 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1513082019-05-03T01:25:31Z "Маскарад душі" або щира сповідь? Нова студія про автобіографію в українській прозі ХХ століття Філоненко, С. Рецензії Рецензія на книгу: Констанкевич І. Українська проза першої половини ХХ століття: автобіографічний дискурс: Монографія. – Луцьк: Вежа-Друк, 2014. – 420 с. 2015 Article "Маскарад душі" або щира сповідь? Нова студія про автобіографію в українській прозі ХХ століття / С. Філоненко // Слово і час. — 2015. — № 4. — С. 117-119. — укp. 0236-1477 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/151308 uk Слово і Час Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Рецензії Рецензії |
| spellingShingle |
Рецензії Рецензії Філоненко, С. "Маскарад душі" або щира сповідь? Нова студія про автобіографію в українській прозі ХХ століття Слово і Час |
| description |
Рецензія на книгу: Констанкевич І. Українська проза першої половини ХХ століття:
автобіографічний дискурс: Монографія. – Луцьк: Вежа-Друк,
2014. – 420 с. |
| format |
Article |
| author |
Філоненко, С. |
| author_facet |
Філоненко, С. |
| author_sort |
Філоненко, С. |
| title |
"Маскарад душі" або щира сповідь? Нова студія про автобіографію в українській прозі ХХ століття |
| title_short |
"Маскарад душі" або щира сповідь? Нова студія про автобіографію в українській прозі ХХ століття |
| title_full |
"Маскарад душі" або щира сповідь? Нова студія про автобіографію в українській прозі ХХ століття |
| title_fullStr |
"Маскарад душі" або щира сповідь? Нова студія про автобіографію в українській прозі ХХ століття |
| title_full_unstemmed |
"Маскарад душі" або щира сповідь? Нова студія про автобіографію в українській прозі ХХ століття |
| title_sort |
"маскарад душі" або щира сповідь? нова студія про автобіографію в українській прозі хх століття |
| publisher |
Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України |
| publishDate |
2015 |
| topic_facet |
Рецензії |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/151308 |
| citation_txt |
"Маскарад душі" або щира сповідь? Нова студія про автобіографію в українській прозі ХХ століття / С. Філоненко // Слово і час. — 2015. — № 4. — С. 117-119. — укp. |
| series |
Слово і Час |
| work_keys_str_mv |
AT fílonenkos maskaraddušíaboŝiraspovídʹnovastudíâproavtobíografíûvukraínsʹkíjprozíhhstolíttâ |
| first_indexed |
2025-07-13T01:14:03Z |
| last_indexed |
2025-07-13T01:14:03Z |
| _version_ |
1837492338902958080 |
| fulltext |
117Слово і Час. 2015 • №4
“МАСКАРАД ДУШІ” АБО ЩИРА СПОВІДЬ?
НОВА СТУДІЯ ПРО АВТОБІОГРАФІЮ
В УКРАЇНСЬКІЙ ПРОЗІ ХХ СТОЛІТТЯ
Констанкевич І. Українська проза першої половини ХХ століття:
автобіографічний дискурс: Монографія. – Луцьк: Вежа-Друк,
2014. – 420 с.
Американська індіанська письменниця і критик Пола Ганн Аллен в
“Автобіографії злиття” зауважила: “Моє життя – це історія, політика, географія.
Це релігія і метафізика. Це музика та мова”. Поліваріантність і синтетичність
“історій власного життя”, розмаїття їхніх комунікативних стратегій робить
автобіографію одним із найцікавіших і найперспективніших об ’єктів
студіювання. Її бурхливий розквіт у ХХ ст., популярність на книжковому ринку,
а також сучасні генологічні дискусії та актуалізація документально-художніх
текстів зумовлюють збільшення уваги теоретиків та істориків літератури
до цього жанру. Звісно, його вивчення виходить далеко за межі філології,
стабільний інтерес до автобіографії виявляють філософи, соціологи,
історики, культурологи, психологи, лінгвісти, фахівці з гендерних досліджень.
Мультидисциплінарна проблема автобіографічних текстів у гуманітарних
дослідженнях фокусується довкола питання суб’єкта та його ідентичності,
уяви й пам’яті; автобіографію трактують не лише як літературний жанр, а
й культурний конструкт, соціальний феномен, поведінковий акт або й міф.
У монографії луцької дослідниці
Ірини Констанкевич окреслюється
специфіка автобіографічного дискурсу в
українській прозі першої половини ХХ ст.
Вочевидь, до написання цієї книжки
авторку спонукало усвідомлення розриву
між яскравістю літературного феномена,
втіленого в десятках текстів (від Лесі
Українки до В. Петрова, від В. Винниченка
до Ю . Смолича ) , неповнотою і
фрагментарністю його осмислення
вітчизняною наукою про літературу.
Якщо в зарубіжній гуманітаристиці
сформ у вал и с я в п л и во в і шк оли
дослідників автобіографії (французька,
американська), то в Україні подібні студії
почали системно розгортатися лише з
1990-х рр. (М. Жулинський, В. Дончик,
С. Гальченко, Т. Гундорова, Р. Мовчан,
М. Наєнко, В. Панченко, С. Павличко,
В. Агеєва, М. Коцюбинська, О. Галич,
М. Федунь, Т. Черкашина, Т. Гажа та ін.).
Історико-літературна рефлексія над
автобіографічним дискурсом вимагала
ґрунтовних теоретичних засад , що
сформульовані в першому розділі
монографії. Авторка подає змістовний
огляд становлення жанру від часів
античності до сьогодення (Августин –
Монтень – Руссо – Ґете – Лев Толстой),
в українській традиції (І. Турчиновський –
Т. Шевченко – П. Куліш – М. Костомаров –
І. Франко); ревізує головні методологічні
с т р а т е г і ї : п с и х о а н а л і т и ч н у ,
феноменологічну, семіотичну, гендерну,
зупиняючись на етапних працях та
найважливіших концепціях зарубіжних
дослідників (Г. Міша, Ж. Гюсдорфа,
Ф. Лежена, Ж. Старобінскі, С. Дубровскі,
П. де Мана, Дж. Олні). Згадується й
термінологічна проблема у зв’язку з
появою нових означників: “автофікція”,
“ е г о - д о к ум е н т и ” , “ а в т о г р аф і я ” ,
“автотематизм”, “автопсихологізм” тощо.
Автобіографія не зводиться до жанру,
її інтерпретовано як фігуру читання
й розуміння , наративний прийом .
Традиційно автобіографію протиставлено
щоденнику, мемуарам, біографії; утім
в аналітичних розділах монографії
І . Констанкевич міркує не так про
непорушність меж цих близьких жанрів,
як про їхнє взаємопроникнення, дифузію,
взаємну мімікрію. Дослідниця торкається
істотних для вивчення автобіографії
к о нцеп т і в : репрезе н тат и в но с т і ,
“правди”, суб’єктності, обґрунтовуючи
тезу, що і с тинн і сть цього жанру
радше наративна, ніж фактографічна.
У монографії висвітлюється специфіка
а в т о б і о г р аф і ч н о г о д и с к у р с у в
літературі модернізму, що полягає в
інтертекстуальній настанові: “Причинно-
наслідковий зв’язок між біографією та
творчістю руйнується. Біографія ставала
контекстом, а не матеріалом для тексту”
Слово і Час. 2015 • №4118
(49). Теоретичний розділ рецензованої
прац і загалом засв ідчує наукову
сумлінність та ерудицію авторки, її вміння
узагальнити різнорідні ідеї та концепції,
окреслити центральні проблеми дискусій
довкола автобіографії.
Наступні три розділи охоплюють
величезний корпус текстів українських
автор ів першої половини ХХ ст. :
О . Кобилянсько ї , Лес і Укра їнки ,
А . К р и м с ь к о г о , У. К р а вч е н к о ,
В. Винниченка (розділ 2); М. Хвильового,
Ю . Яновсь к о го , О . Сл і с арен к а ,
В. Сосюри, Б. Антоненка-Давидовича,
Ю. Смолича (розділ 3); О. Довженка,
В. Петрова-Домонтовича, Д. Гуменної
(розділ 4). Можна сперечатися про вибір
творів і співмірність талантів, приміром,
Лесі Українки та Уляни Кравченко ,
однак сам перелік імен засвідчує
неабияку сміливість І. Констанкевич,
котра взялася перепрочитати масив
твор і в як хрестомат і йних , та к і
маргінальних у вітчизняному каноні й
тому малодосліджених.
Останнім пощастило найбільше .
На наш погляд, найцікавіші підрозділи
монографі ї т і , в яких дослідницю
н е с к о ву ва в а в т о р и т ет з н а н и х
теоретиків та істориків літератури .
Ідеться про повість “Хризантеми ”
Уляни Кравченко , автобіографічну
трилогію Ю . Смолича “Дитинство” ,
“Наші тайни”, “Вісінадцятилітні”, романи
Ю. Яновського “Майстер корабля” та
Д. Гуменної “Діти Чумацького Шляху”.
Аналіз їх позначений оригінальністю
та св іж і с тю по гляду. Натом і с ть ,
висвітлюючи автобіографічний дискурс
у прозових творах О. Кобилянської, Лесі
Українки, А. Кримського, В. Винниченка,
І. Констанкевич подекуди залишається в
силовому полі концепцій Т. Гундорової,
В. Агеєвої, О. Забужко й С. Павличко.
Аналітична стратегія, обрана авторкою
(автобіографізм як наративний прийом),
ефективна і спонукає до розмови
про літературну гру, маскування ,
“шифрування”, імітацію, роздвоєння –
спершу як частини модерністського
проекту, а згодом як способу адаптації
п и с ь м е н н и к а в т о т а л і т а р н о м у
суспільстві. Адже автобіографії колишніх
петлюрівців Ю. Смолича, В. Сосюри,
О. Довженка були покликані не так
викласти історичну правду, як приховати
її від влади, тому місцями зводилися до
каяття й розвінчання помилок минулого,
примітивізаці ї власного життєвого
вибору: “І пішов я тоді до Петлюри, бо у
мене штанів не було” (В. Сосюра).
Евристичний потенціал монографії
засвідчують міркування І. Констанкевич
про невротизм автобіографічного
дискурсу у прозі багатьох письменників
(А . Кримсько го , М . Хвильово го ,
Б . А н т о н е н к а - Д а в и д о в и ч а ,
В. Винниченка). Дослідниця прагне
віднайти суб ’єктивні та об ’єктивні ,
етичні та естетичні чинники цього
феномена, міркує про стильові прийоми
вираження й розщеплення особистості,
хворобливої нервовості (траншейного
психозу, фобії , істерії , меланхолії)
в їхніх новелах, повістях, романах.
Окремі тези, висловлені авторкою щодо
цього психічного явища, потребують
ширшого розгортання із застосуванням
психоаналітичного інструментарію.
Одна з наскрізних проблем у науковій
праці – це жанр, що зумовлено самою
природою автобіографії, яка постійно
розширює власні межі, та експериментами
письменників із літературними формами
й засобами саморепрезентації. Увагу
І. Констанкевич привертають точки дотику
автобіографічних наративів з есеїстикою,
мемуарами, епістолярієм, класичним
реал і с т и чним та фантас ти чним
романом, історичною драмою, лірикою (в
А. Кримського та В. Сосюри), що робить
аналіз глибшим та “стереоскопічним”.
Часом авторка виходить за межі обраного
предмета , наприклад , торкаючись
проблематики становлення “нової жінки”
в Лесі Українки, “ніцшеанських впливів” у
В. Винниченка або “кіноманії” двадцятих
років (стосовно роману Ю. Яновського).
Це аж ніяк не можна вважати недоліком
студії, адже в ній конкретні літературні
факти розглядаються в широкому
л і т е р ат ур н ом у, к ул ьт ур н ом у т а
історичному контекстах.
Поставити на карб авторці можна
хіба послідовне уникнення гендерної
та постколоніальної методології, яка
могла би бути вельми ефективною для
аналізу деяких творів. У зарубіжному
літературознавств і з к інця ХХ ст.
відчувається зростання цікавості до
маргінальних варіацій автобіографії,
наприклад, у збірниках праць “Фемінізм
та автобіографія: тексти, теорії, методи”
(2000), “Автобіографія і постмодернізм”
119Слово і Час. 2015 • №4
(1994), “Жінки, автобіографія, теорія:
хрестоматія” (1998), “Мультикультурна
автобіографія: американські життя”
(1992), у працях “Постколоніальна теорія
і автобіографія” Девіда Гуддарта (2008)
та “Розмови з дзеркалом і Задзеркаллям:
Автодокументальні жіночі тексти в
російській літературі першої половини
ХІХ століття” Ірини Савкіної (2007). Такі
студії, на нашу думку, вкрай потрібні
та актуальні для розгляду українського
матер і а л у, що може с та но ви т и
перспективу дослідження.
Сумнівне вміщення підрозділів про
автобіографічні стратегії О. Довженка
(4. 1, 4. 2) до розділу “Досвід емігрантів
і вигнанц ів в автоб іо графічному
наративі сорокових років ХХ століття”.
Напевно, структурування матеріалу
вимагало в цьому пункт і більшої
продуманості.
Н а н аш п о г л я д , м о н о г р аф і я
І. Констанкевич має безумовну наукову
вартість та актуалізує низку проблем
історії та теорії літератури. Ґрунтовна за
змістом, чітка й послідовна за викладом,
написана доступно та ясно, книжка стане
в нагоді не тільки профільному фахівцеві,
а й викладачу і студенту. Праця луцької
дослідниці спонукає читача до роздумів
над питаннями автобіографічного жанру,
стилю й наративу, його специфіки в
українському письменстві, використання
традиційних моделей та експериментами
в царин і форми , сп івв ідношення
пам’яті та уяви, що важливо в період
модернізації української культури та
пошуків національної ідентичності.
Софія Філоненко
Отримано 24 березня 2015 р. м. Бердянськ
|