Версія ессейсько-кумранського походження християнства: аргументи «за» і «проти»

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2008
Автор:	Павленко, П.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Відділення релігієзнавства Інституту філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України 2008
Теми:	Історія християнства
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/15141
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Версія ессейсько-кумранського походження християнства: аргументи «за» і «проти» / П. Павленко // Українське релігієзнавство. — 2008. — № 45. — С. 67-81. — Бібліогр.: 43 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-15141
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-151412013-02-13T02:33:41Z Версія ессейсько-кумранського походження християнства: аргументи «за» і «проти» Павленко, П. Історія християнства 2008 Article Версія ессейсько-кумранського походження християнства: аргументи «за» і «проти» / П. Павленко // Українське релігієзнавство. — 2008. — № 45. — С. 67-81. — Бібліогр.: 43 назв. — укр. XXXX-0032 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/15141 uk Відділення релігієзнавства Інституту філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Історія християнства Історія християнства
spellingShingle	Історія християнства Історія християнства Павленко, П. Версія ессейсько-кумранського походження християнства: аргументи «за» і «проти»
format	Article
author	Павленко, П.
author_facet	Павленко, П.
author_sort	Павленко, П.
title	Версія ессейсько-кумранського походження християнства: аргументи «за» і «проти»
title_short	Версія ессейсько-кумранського походження християнства: аргументи «за» і «проти»
title_full	Версія ессейсько-кумранського походження християнства: аргументи «за» і «проти»
title_fullStr	Версія ессейсько-кумранського походження християнства: аргументи «за» і «проти»
title_full_unstemmed	Версія ессейсько-кумранського походження християнства: аргументи «за» і «проти»
title_sort	версія ессейсько-кумранського походження християнства: аргументи «за» і «проти»
publisher	Відділення релігієзнавства Інституту філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України
publishDate	2008
topic_facet	Історія християнства
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/15141
citation_txt	Версія ессейсько-кумранського походження християнства: аргументи «за» і «проти» / П. Павленко // Українське релігієзнавство. — 2008. — № 45. — С. 67-81. — Бібліогр.: 43 назв. — укр.
work_keys_str_mv	AT pavlenkop versíâessejsʹkokumransʹkogopohodžennâhristiânstvaargumentizaíproti
first_indexed	2025-07-02T16:39:56Z
last_indexed	2025-07-02T16:39:56Z
_version_	1836554017612759040
fulltext	66 67 клір і формувати прошарок осіб, що покладалися на авторитет Церкви, саме родина з її владою та багатством була основою авторитету єпископів. Відповідно, політика єпископів проводилася у інтересах їхніх сімей. Закон Десятини був запроваджений в обіг єпископом-хевдингом Ґіцуром Іслейфссоном, який мав владу, вплив та зацікавленість у прийнятті цього закону. Закон був прибутковим для усього кола церковно-світської еліти країни та став економічною підосновою для росту багатства та влади аристократичних сімей. У другому випадку запис світського права у 1117–1118 рр. стався за невпливового єпископа, єпископа-без- ґодорда – Торлака Рунольфссона, залежного від роду Хаукдалірів. Сама кодифікація і переваги надані кодексу з Скаульхольтського єпископства свідчила про намагання впливових хевдингів, пов‘язаних з церквою встановити монополію на закон, через використання технології письма. Стосовно запису християнських законів у 1123 р. слід підкреслити обставини, в яких ця подія відбулася. Єпископ Торлак Рунольфссон не належав до вищого прошарку ісландської еліти, він походив з шанованої, але невпливової родини. Торлак також був єпископом-без-ґодорда. Його негаразди з хевдингами через порушення закону і, особливо, невдала спроба арбітражу значно знизили авторитет. Інший ініціатор кодифікації – єпископ північного Холару Кетіль – був єпископом-хевдингом та близьким родичем Хаукдалірів, проте його власна родина не була домінуючою у регіоні. Законотворення засвідчувало владу єпископів для першого і для другого мало зміцніти їх авторитет у середовищі хевдингів. Стосовно існування суто церковних законів слід сказати наступне. Теоретично, Ісландська Церква як гілка Римської Католицької Церкви мала підпорядковуватися канонічному праву, яке і визначало права та обов‘язки єпископів. Канонічне право є збіркою законів та постанов створених або прийнятих церковною владою для управляння християнською організацією та її членами. 71 Жодного разу у джерелах я не зустрічала натяків на те, що канонічне право було прийняте в Ісландії. Й. Йоханнессон зазначає, що повсякденна діяльність кліриків та їх статус в общині були багато в чому у суперечності з канонічним правом та наслідувала дуже на неї схожий світський взірець. 72 Спроби відділяти клерикальну юрисдикцію від світської та підпорядкувати ісландський клір регламенту Католицької Церкви на практиці мали місце наприкінці XII ст.. Ці спроби виникли під тиском норвезького архієпископа, якому організаційно підпорядкувалася Ісландська Церква, але це явище вимагає окремого дослідження. 71 www.newadvent.org/canon law 72 Jуhannesson J. Зазнач. праця.- Р. 188. _____________________________________________________________________  ІСТОРІЯ ХРИСТИЯНСТВА П.Павленко * (м. Київ) ВЕРСІЯ ЕССЕЙСЬКО-КУМРАНСЬКОГО ПОХОДЖЕННЯ ХРИСТИЯНСТВА: АРГУМЕНТИ «ЗА» І «ПРОТИ» Ессейство чи ессеїзм являє собою одну з найбільших і найавторитетніших течій передхристиянського іудаїзму. За текстами Флавія, ессеї, після фарисеїв і саддукеїв, були третьою «філософською школою» чи «сектою» в межах тогочасного іудаїзму. 73 Але якщо перші дві течії були відкритими до суспільства, не зацикленими на собі, то на противагу їм ессеї були, так би мовити, чимсь на зразок таємного ордену. І те, що назагал характеризувало ессеїв, то їхня віддаленість від людей, свідома закритість, система жорсткого прийому в членство і строга віроповчальна дисципліна. І якщо в релігієзнавчій літературі пошуки витоків християнства в середовищі фарисеїв, не говорячи вже тут про саддукеїв, є непопулярними, то натомість ессейська версія походження релігії Христа є доволі поширеною. Першими, хто схилився до подібної точки зору були англійські деїсти і французькі енциклопедисти (кін. XVII – XVIII ст.ст.). Пізніше ця версія була підтримана німецькими раціоналістами, особливо Вахтером та Штейдліном. Дослідниками християнства «ще задовго до знахідок у печерах біля Мертвого моря висловлювалося припущення, що Ісус був близький до ессеїв і що християнство зародилося в їхньому ордені. Коли були оприлюднені головні кумранські манускрипти, ця гіпотеза, здавалося б, знайшла підтвердження. Спільність майна, братські трапези, нічні пильнування, месіанські тлумачення Біблії і, нарешті, віра в швидку загибель світу – все це неначе ріднить ессеїв і першохристиян. У тих й інших подібна термінологія. Слово мевакер 74 , наглядач, відповідає християнському «єпископ». Кумраньці, як і учні Ісусові, називали себе «бідняками», «синами світла», «громадою Нового Завіту». В одній із їхніх книг зустрічається відомий євангельський вираз «бідні духом». Символіка двох світів * Павленко П.Ю. – кандидат філософських наук, докторант Інституту філософії імені Г.С. Сковороди НАН України. 73 Флавій Й. Іудейські старожитності ХІІІ, 5, 9; XVIII, 1, 2. 74 Тут і далі в цитаті курсив наш. 68 69 світла і темряви – характерна і для ессейських і для новозавітних авторів». 75 І все ж, незважаючи на ряд уподібнень між ессеїзмом і первісним християнством існує низка конкретних «але», які стоять на заваді проводити повне ототожнення між обома рухами, при чому, як на віроповчальному рівні, так і на рівні їхніх фундаторів. По-перше, Ісус Христос чи Ісус з Назарету ніяк не може бути кумранським Вчителем Праведності вже на тій підставі, що перший був уродженцем коліна Іуди, а другий, оскільки був колишнім священиком і тлумачем закону, – священицького коліна Левія. А це суттєвий аргумент, оскільки Ісус, на відміну від Вчителя Праведності є Месією, а в Писанні ніде не сказано, що Месія буде левітом, бо ж він буде походити з іншого коліна – коліна Іуди, „з якого ніхто, - як зауважує автор Послання до євреїв, - не ставав був до жертівника. Бож відомо, що Господь наш походить від Юди, а про це плем‘я, про священство його, нічого Мойсей не сказав‖ (Євр. 7:13-14). По-друге, незважаючи на той факт, що окремими рисами проповідуване Ісусом Христом вчення дещо подібне до ессейського, однак ніщо не може характеризувати Назарянина (з огляду на його життя і діяльність) як ту особу, яка є ессеєм чи, принаймні, дотримується ессейських законів життя. Головне, на що треба в цьому смислі звернути увагу, то винятково на те, що, на відміну від кумранітів-ессеїв з їхнім надто закритим способом життя, яке регулювалося строгими нормами виконання статуту і відстороненістю навіть від іудейського суспільства, Ісус, а опісля і його учні, був у дусі діаспорних іудеїв цілком відкритим до всіх людей (при чому не тільки до іудеїв, а й до язичників) і не зацикленим на офіційних нормах іудейського закону. 76 Дуже вдало це характеризує А.Мень. «Ідіть і навчіть всі народи», - говорить Христос, девіз же секти можна було б виразити словами: «Знищіть всі народи», бо вона вважала, що заблудлим немає ні помилування, ні спасіння». 77 Підкреслимо, що, по суті, одним з лейтмотивів ідеології ессеїв є їх відверто високомірне і людиноненависницьке ставлення до всіх інших людей на світі, які кваліфікуються, як «люди шеолу (тобто смерті чи погибелі)». Приміром, у «Статуті громади» читаємо наступне: «Ось правила шляху для керівника в ці часи, для його любові разом з його ненавистю, вічною ненавистю до людей шеолу 78 , скритним духом, щоб залишити їм майно і ручну працю, точно рабові, що володіє їм, і біднякові перед володарем своїм, і бути людиною, що ревнує про 75 Мень А. История религии: В 7-ми т.- Т. 6.- http://www.amen.org.ru/bibliography/6tom/6tom.zip 76 Детальніше про кумранітів-ессеїв див.: Старкова К. Литературные памятники Кумранской общины.- М., 1973; Тексты Кумрана. Вып. 1: Пер. с древнеевр. и арамейского.- М., 1971; Амусин И.Д. Рукописи мертвого моря.- М., 1961; Павленко П.Ю. Платон і християнство.- Біла Церква, 2001. 77 Мень А. На пороге Нового Завета: От эпохи Александра Македонского до проповеди Иоанна Крестителя.- Глава двадцатая «Сыны Света»: Иудея, 135-63 гг. до н.э.- http://www.krotov.info/library/13_m/myen/1_7_gl_20.html 78 Тут і далі курсив наш. закон і його час для дня помсти, щоб виконувати волю (Бога) будь-яким рухом руки і у всьому підвладному Йому, як (Він) заповідав» (Статут громади ІХ 21- 24). На підставі цього тексту кидається у вічі не лише ставлення ессеїв до всього іншого людства, як до «людей смерті», а й зверхнє ставлення до них, як рабовласників до своїх рабів, як володаря до бідняка. І це при всьому тому, що самі кумраніти називали себе «бідняками», «жебраками» чи «бідними» (про цю їхню назву докладно ми будемо говорити нижче). У принципі, подібне ставлення до іновірців не було чимсь новим у межах іудаїзму. Навіть при поверховому прочитанні старозавітних текстів пробиває вкрай зневажливе ставлення євреїв до всіх інших людей, цебто до язичників (про це докладно було вище). Але щоб один єврей зневажав іншого лише за те, що той інакше розуміє приписи і настанови Тори – такого до часу ессеїв іудаїзм ще не знав. Кумранські ж тексти дають нам зрозуміти, що ессеї ненавиділи всіх, хто не був ессеєм – будь він євреєм, а чи ж язичником. По-третє, християнські громади, на відміну від ессейських, не мали духовенства і якщо й були серед них окремі члени, які були відігравали роль ідеологів чи місіонерів 79 , але це не давало їм право вивищуватися над іншими, бо ж всі християни були рівними вже на тій підставі, що вони, як Церква, були одним тілом Христовим. Та й сам Спаситель, як то вже видно на підставі євангельських текстів не вивищував себе, а навпаки – навіть принижував. По-четверте, в ессеїв-кумранітів настільки розробленою була система різного роду заповідей і приписів, що це їх зближує можливо більше з фарисеями, а не з ранніми християнами, в яких нічого подібного не було й близько (принаймні про це нам нічого не говорять ні євангельські, ні ранньохристиянські тексти). «Деякі вчені розглядають ессеїв, як гілку фарисеїв, що прагнула до досягнення вищого ступеню благочестя і слідувала строгим правилам святості і ритуальної чистоти, і вважають релігійні розпорядження в так званому Сувої Храму (чи «Храмовому сувої» (11Q Temple Scroll) – П.П.) законами громади ессеїв. 80 Багато з цих розпоряджень розходиться з Галахою, яку набагато пізніше розробили фарисеї, і позначені тенденцією до гранично обтяженого тлумачення законів Біблії … В громадах ессеїв практикувалося строге дотримання законів Тори, причому особливе значення надавалося ритуалам, насамперед, пов'язаним із суботою і законами святості і чистоти, які наказувалися кохенам у Книзі Левіт». 81 79 Згідно з апостолом Павлом, в Церкві були апостоли, пророки і вчителі. «І ви тіло Христове, а зосібна ви члени! А інших поставив Бог у Церкві поперше апостолами, подруге пророками, потретє учителями, потім дав сили, також дари вздоровлення, допомоги, управління, різні мови» (1 Кор.12:27-28). 80 Між тим є й такі дослідники, які вважають, що ессеїзм ніколи не мав нічого спільного ні з фарисеїзмом, ні взагалі з якоюсь іншою іудейською течією свого часу. До числа цих дослідників відносить себе і відомий радянський кумранознавець І.Амусін [Див.: Амусин И.Д. Находки у Мертвого моря.- http://khazarzar.skeptik.net/books/amusin02.htm]. 81 Ессеи // Электронная Еврейская Энциклопедия.- http://www.eleven.co.il/?mode=article&id=11551 70 71 Як висновує зі згадок Флавія і кумранських текстів, і як на цьому слушно зауважує А.Шик 82 , «у дотриманні Тори, і особливо суботи, вони були ще строгішими за фарисеїв» 83 , тобто були навіть більш скрупульознішими за фарисеїв. Відомо, що закон не дозволяв ніякої роботи в суботу. Однак якщо тварина впала в яму, то на такий особливий випадок був передбачений виняток: дозволялося носити йому корм, щоб воно не загинуло, а чи ж взагалі надати йому необхідну допомогу, якщо воно страждає чи мучиться. Цей віроповчальний виняток євангельський Ісус часто наводив в якості аргументу, аби його не звинувачували в богохульстві, коли він зцілював когось в суботу. 84 В ессеїв же такого винятку не існувало і все було набагато суворіше. Так, в Дамаському документі читаємо: «Хай ніхто не допомагає отеленню худобини в день суботній. І якщо вона впаде в рів або яму, хай не витягує її в суботу» (Дамаський документ Х, 13-14). Іншими словами, віроповчальні настанови ессеїв здебільшого були навіть більш строгіші, ніж ті, які обстоювали фарисеї. По-п‘яте, на відміну від християн, які були відкритими до всіх людей і в центрі євангельської проповіді яких стояло вчення про каяття, звернуте передусім до всіх грішників 85 , а відтак до всіх, бо ж, згідно з християнським віровченням, грішниками є всі люди, ессеї плекали «вічну ненависть до людей шеолу 86 » і на цій підставі приховували своє віровчення від усіх сторонніх. У Статуті громади читаємо: «Не слід сперечатися і вступати в тяжбу з людьми шеолу, але слід приховувати пораду Вчення (Тора) серед людей Кривди . І (слід) наставляти дійсним знанням і праведним судом тих, що обирають (правильний) шлях (або: обранців (правильного) шляху), кожного, згідно з його духом, згідно з плином часу, щоб ве[с]ти їх за допомогою знання. І так само (слід) умудряти їх дивними таємницями й істиною серед людей громади, щоб непорочно обходитися один з одним у всьому відкритому їм. Цей час підготувати шлях у пустелі і напоумити їх у всьому, що опиниться (потрібним) робити в цей час, і відокремитися від кожної людини, яка не відхилилася в своєму шляху від будь- якої Кривди. Ось правила шляху для керівника в ці часи, для його любові разом із його ненавистю, вічною ненавистю до людей шеолу, скритним духом, щоб залишити їм майно і ручну працю, точно рабу, що володіє ним, і бідняку перед володарем своїм, і бути людиною, що ревнує про закон і його часі для дня помсти, щоб виконувати волю (Бога) будь-яким рухом руки і у всьому підвладному Йому, як (Він) заповідав. І все, скоєне з ним, він бажає, як добровільну жертву, і, окрім волі Божої, не хоче (нічого)». (Статут громади ІХ, 16-24). 82 Александр Шик у серпні 2002 року входив у число членів американської експедиції під крівництвом доктора Рандалла Прайса, яка вела розкопки на передньому плато Кумрана. 83 Шик А. Тайна глиняных сосудов // Вера и жизнь.- №6.- 1998.- http://www.lio.ru/cgi- bin/counter/count.cgi?from=vera&way=/download/vera/v_06_1997.zip 84 Мт. 12:11-12; Лк. 14:5. 85 Мк. 2:17. 86 В російському перекладі – людьми преисподней, тобто «людьми підземелля», «шеолу», людьми, які призначені на погибіль. До слова сказати, ессеї, виокремлюючи себе з-поміж інших людей, які до них не належали і яких, як ми побачили, вони називали «людьми Кривди» чи «людьми шеолу», себе ж іменували «людьми жеребу Божого» 87 . Нічого подібного християнство не обстоювало, при всьому тому, що християни себе називали «святими» чи «народом святих» 88 , «родом вибраним». А не обстоювало тому, що однією з найголовніших заповідей християнства є «заповідь любові», за якою любити належить не свого одновірця, не представника одного з тобою племені чи етносу, а всіх без винятків. До християнства такої ідеї світ не знав. Натомість ессеї у цьому сенсі трималися однієї із заповідей Декалогу про любов до ближнього, але розуміли її ще вужче, ніж її розуміли в іудейському середовищі, тобто у своєму вузькосектантському смислі. Більше того, сам Ісус здебільшого проповідував саме в середовищі тих людей, яких іудейське суспільство вважало пропащими, а це були, як відомо, здебільшого митники, різного роду злочинці, повії і навіть язичники, яких іудеї, як відомо, також вважали за грішниками і лише на тій підставі, що вони не були іудеями. 89 По-шосте, християни ніколи не «сортували» людей за принципом той здоровий – відтак потенційно наш, а той з фізичними вадами, літній чи надто старий, а тому це є підставою забороняти такій особі доступ до християнських громад назавжди. А в ессеїв така дискримінаційна схема була зафіксована на віроповчальному рівні. «І кожен, уражений будь-якою людською нечистотою, хай не входить в збори цих. І кожен уражений цими (недоліками), так що не може тримати місце серед суспільства, і будь-який уражений щодо свого тіла: хворий ногами або руками, кульгавий або сліпий, або глухий, або німий, або (той), чийого тіла торкнулося псування таким чином, що помітно очам, або старий, що запинається (настільки), що не може триматися твердо середа суспільства – ці (ті, хто) хай не приходять, щоб з'явитися серед товариства іменитих людей, бо святі ангели в їхньому суспільстві» (Перше доповнення до «Статуту громади» під назвою «Дві колонки» ІІ, 3-9). Причому, якщо Закон і справді наголошував, що особа з фізичними вадами «не приступить, щоб приносити хліб свого Бога», а відносилося це лише «до Аарона й до синів його» 90 , то ессеї це обмеження перенесли на своє товариство в цілому, чого Закон не передбачав робити, бо ж ессеї не могли бути священиками вже на тій підставі, що не визнавали храмових жертв і перебували в опозиції до храмового священства. 91 До слова сказати, апокрифічна Євангелія від 87 Статут громади ІІ, 2. 88 Назва «народ святих» («народ Божих святих») зустрічається і в ессеїв (Подячні гімни ХІ, 12). 89 Мт. 9:10-11; Мк. 2:15. 90 Лев. 21:16-24; Лев. 22:17-25. 91 Ессеї вважали, що іудейське священство занапастило Єрусалимський храм і саме на цій підставі вони назвали себе «Новим Завітом», бо ж «Старий Завіт» з Богом, на їхню думку, був зруйнований передусім ортодоксальними іудеями і перш за все самими священнослужителями. В цьому контексті зрозумілою стає й інша їх назва – «сини світла», на відміну від «синів темряви» чи «погибелі», під якими поставали всі ті ж ортодокси. 72 73 ессеїв з цього приводу подає абсолютно протилежну картину, зауважуючи, що середовище, хоча й вже не тих традиційних ессеїв, а вже ессеїв-християни, складалося у переважній більшості якраз саме з «кульгавих, сліпих, покалічених». 92 Назагал ми не можемо відкидати той факт, що, попри традиційну закритість ессейського середовища від світу, воно могло якимсь чином готувати ґрунт для постання християнства, а пізніше, через колишніх своїх членів, які ставали християнами, і впливати на його оформлення, але все це будуть лише наші здогадки, оскільки конкретних свідчень щодо цього немає, та й самозаконсервованість ессеїзму стоїть на заваді відшуковувати такі шляхи можливих впливів. Все це будуть лише непрямі впливи, а тому виводити ессеїзм у розряд фундаторів християнства буде доволі чималою натяжкою, а тим більше вважати взагалі, що християнство по суті є тим само ессеїзмом, а чи ж прахристиянством у своїй основі. Ряд поданих нами кардинально відмінних позицій між обома рухами яскраво доводить це. У цьому контексті виникає одне слушне запитання: якщо есеїзм був таким могутнім (а Флавій подає його першим у своєму переліку тогочасних іудейських сект чи шкіл), то чому про нього немає згадок ні в євангельських текстах, ні в Новому Завіті в цілому? Згадки про фарисеїв, саддукеїв, зелотів, іродіан та ін. є, а про ессеїв ні слова. Це видається доволі дивним, що деякі дослідники і на одній цій підставі роблять свої висновки про те, що ессеїм і був отим первісним християнством і тому про нього (ессеїзм) нічого не згадується в означеній нами християнській літературі. «Ведучи гостру полеміку з фарисеями і включаючи в події саддукеїв, - зауважує М.Гребельський, - автор Євангелії (від Матвія – П.П.) не згадує зовсім третю, не дуже численну, замкнуту, але добре відому за часів виникнення Євангелій школу ессеїв. Між тим саме ця школа за своєю ідейною спрямованості, за тлумаченням канонічних книг іудаїзму, що увійшли згодом до Старого Завіту, найбільш близька поглядам, висловленим в Євангелії. Про це свідчать як згадані книги Йосифа Флавія, так і вже розшифрована частина рукописів, виявлених в 1946 році. Вони носять найменування "кумранських". Авторство цих рукописів Принагідно зазначимо, що, хоч і не конкретно, але і християни вважали себе також «синами світла» (Еф. 5:8; 1 Сол. 5:4-5), Але якщо ессеї весь зовнішній світ чи суспільство за межами громади називали «царством темряви», то християнство тут пішло далі – в ньому все земне постає, як «царство темряви» чи просто «темрявою» (Дiї 26:18; Кол. 1:12- 14; Еф. 6:12 також див.: Лк. 22:53). 92 «Навіщо йти нам додому, де ніхто нас не любить? Так говорили всі, і були вони бідними, кульгавими, сліпими, покаліченими, жебраками, бездомними (курсив наш – П.П.), що зневажаються у своєму нещасті, які народилися лише для того, щоб викликати жалість в домах, де вони знаходили притулок декілька днів. Навіть ті, у кого були і будинок і сім'я, говорили: Ми теж залишимося з вами. Бо кожен відчував, що слова того, хто пішов, зв'язали їх маленьку групу невидимими нитками. І відчували вони, що отримали нове народження» (Євангеля від ессеїв 11:16-20). приписують школі ессеїв. Навряд чи автор Євангелії не знав про існування цієї школи. Але з якихось причин не зважив за потрібне про неї згадати». 93 Принагідно зазначимо, що М.Гребельський, досліджуючи Євангелію від Матвія, водночас приходить до цікавого висновку. «Зачинаючи роботу над Євангелією від Матвія, автор, безумовно, ставив перед собою завдання написати твір, що не суперечить книгам канону, відображає їх дух, короткий за викладом і доступний за змістом. У тлумаченні канонічних текстів автор дотримувався синтетичної концепції двох найбільш близьких йому за поглядами шкіл – ессеїв і фарисеїв. Проте взаємна ненависть автора і фарисеїв привела до того, що фарисеї – не школа, а її представники – виведені в Євангелії в обліку лицемірів… і негідників». 94 Безперечно, М.Гребельський має рацію, коли підкреслює, що ессеї були «добре відомі за часів виникнення Євангелій», і на цій підставі виглядає дивним, що ні в Євангеліях, ні взагалі в християнському каноні немає й бодай якогось натяку про ессеїв. І це на фоні того, що і про фарисеїв, і саддукеїв, та й навіть про більш незначні іудейські течії згадки там є? Водночас, дослідник, роблячи надто поверхові висновки з кумранських рукописів і підсовуючи на цій підставі есейство в розряд чи ненайголовніших підмурків виникнення християнства, приходить, по суті, до необ‘єктивних результатів. Так, як видно з його тексту, він наголошує, що ессейство «найбільш близька поглядам, висловленим в Євангелії» або зауважуючи, що євангеліст Матвій «дотримувався синтетичної концепції двох найбільш близьких йому за поглядами шкіл – ессеїв і фарисеїв». Щодо фарисеїв – це факт беззаперечний, а от щодо ессеїв, то це абсолютно безпідставний висновок, помилка, якої припускаються чимало дослідників, не вникаючи чи не знаючи суті ні організації первіснохристиянської грамади, ні ранньохристиянського віровчення, ні основних положень проповіді Ісуса Христа. Безумовно, подібні висновки не виникають на пустому місці. Як на нас, то вони провокуються здебільшого лише суто зовнішніми подібностями між ессеями і християнами, але ця на перший погляд зовнішня подібність немає під собою надійної ідеологічної аргументації, яка б давала й справді визначати ессеїзм як ідейний чи віроповчальний фундамент християнства, не говорячи вже про проведення якоїсь тотожності між обома течіями. Приміром, виходячи з того факту, що ессеї називали себе «жебраками» чи «бідними», а також «простаками» і «немудрими» (очевидно в такий спосіб виокремлюючи себе від таннаїв, книжників чи законників, які були знавцями і тлумачами закону, але на думку ессеїв, їхні знання були хибними), за бажання можна віднайти паралель з християнами, які і себе також, щоправда нечасто, але називали себе евйонітами чи ебіонітами 95 , тобто «жебраками чи бідними» 96 , а 93 Гребельский М. Об авторе Евангелия от Матфея.- http://nauka.relis.ru/cgi/nauka.pl?10+9709+10709136+html 94 Там само. 95 Староєвр.  (‘ebyôwn) – буквально «жебрак», «нужденний», «бідний», «неімущий», «убогий». 74 75 також «немудрими» 97 . «А Він (Ісус Христос – П.П.), звівши очі на учнів Своїх, говорив: Блаженні убогі 98 , Царство Боже бо ваше» (Лк. 6:20). Або, як цю фразу подає Євангелія від Хоми: «Блаженні бідні, бо ваше – Царство Небесне» (Євангелія від Хоми 5:10). Спаситель не просто називає своїх послідовників «бідними» чи «убогими», він прославляє їх за їхню бідність – станову, а чи ж добровільну. «Блаженні убогі, Царство Боже бо ваше», проголошує Ісус (Лк. 6:20). Ці слова Христа означають одне – щасливими можуть бути лише матеріально бідні, вбогі, бо ж вони не обтяжені цьогосвітніми клопотами із-за відсутності своєї власності. Це вже пізніше, коли перестала існувати первіснохристиянська комуна, коли не сталося Другого пришестя Христа за часу життя людей, які були його безпосередніми учнями і слухачами (а саме так був визначений Спасителем час його Другого пришестя), коли Церква з часом розрослася і стала впливовою в суспільстві релігійною силою, і передусім коли її членами вже ставали не так із- за світоглядних переконань, як з меркантильних інтересів і в числі цих меркантильних осіб були вже далеко не добровільні бідняки, а навпаки – доволі заможні люди, теза Нагірної проповіді Христа про «блаженство бідних» стала коробити слух і Церква з цього часу починає говорити про блаженство не фізичне, не матеріальне, а витлумачує це в суто духовному, образному сенсі. «А оскільки вона пустила надто глибокі коріння, щоб її можна було б просто ліквідувати, - зауважує К.Каутський, - то прийшлося обмежитися тим, що початкове розуміння намагалися послабити в дусі компромісу». 99 Це добре відслідковується в тексті Євангелії від Матвія, де та ж само теза Нагірної проповіді подається у видозміненому якимсь християнським редактором вигляді: фраза «Блаженні вбогі, бо їхнєє Царство Небесне» перетворюється тепер на Блаженні вбогі духом, бо їхнєє Царство Небесне» (Мт. 5:3). «Отже, Нагірна 96 З цього приводу знаходимо в апостола Павла один текст, в якому він можливо називає називає християн «убогими»: «І пізнавши ту благодать, що дана мені, - пише він, - Яків, і Кифа, і Іван ... подали мені та Варнаві правиці спільноти, щоб ми для поган працювали, вони ж – для обрізаних, тільки щоб ми пам‘ятали про вбогих (тут і далі курсив наш – П.П.)... ( (від (ptōchŏs) – П.П.)» (Гал. 2:9-10). Або в апостола Якова: «Послухайте, мої брати любі, чи ж не вибрав Бог бідарів цього світу за багатих вірою й за спадкоємців Царства, яке обіцяв Він тим, хто любить Його?» (Як. 2:5). 97 «Дивіться бо, браття, на ваших покликаних, що небагато-хто мудрі за тілом, небагато- хто сильні, небагато-хто шляхетні. Але Бог вибрав немудре (тут і далі курсив наш – П.П.) світу, щоб засоромити мудрих, і немічне світу Бог вибрав, щоб засоромити сильне, і простих світу, і погорджених, і незначних вибрав Бог, щоб значне знівечити, так щоб не хвалилося перед Богом жадне тіло» (1 Кор. 1:26-29); «Ні в чому ніякого спотикання не робимо, щоб служіння було бездоганне, а в усьому себе виявляємо, як служителів Божих …, як убогі, але багатьох ми збагачуємо; як ті, що нічого не мають, але всім володіємо» (2 Кор. 6:3-10); «Повідомляємо ж вас, браття, про Божу благодать, що дана Церквам македонським, що серед великого досвіду горя вони мають радість рясну, і глибоке їхнє убозтво збагатилось багатством їхньої щирости» (2 Кор. 8:1,2); 98 Курсив наш. 99 Каутский К. Происхождение христианства.- С. 309. проповідь, одержуючи свою «нову», перероблену редакцію, тепер вже не обіцяє частку в Царстві Божому лише бідноті, бо ж «вбогими духом» і «спрагненими праведності» можуть необов‘язково бути лише бідні: ними, як відомо, можуть бути, без винятку, всі – і бідні і багаті. Буквальні слова Христа перетворюються Церквою на символи. Втім цей символізм водночас вступає в протиріччя з деякими місцями Євангелій, які залишилися незмінними». 100 До слова сказати, кумранський вираз «бідні (чи вбогі) духом» цілком відповідає євангельському «вбогі духом». Але якщо в ранніх християнських текстах, як ми вже наголосили, під «бідними» розумілися буквально бідні чи вбогі в матеріальному сенсі, тобто неімущі і лише пізніше вони стали бідними в духовному сенсі, то в ессеїв таки образно – «бідні духом» (1Q M XVI, 7). Навряд чи кому прийде в голову зауважувати на цій підставі, що в Матвія (5:3) блаженні бідні стали блаженними лише духом під впливом ессеїзму. Між тим і така точка зору існує у переважній більшості серед тих дослідників, які абсолютизуючи подібність між кумранітами і ранніми християнами, надто апріорно все і вся у виникненні пов‘язують винятково з ессеїзмом. Це – по-перше. По-друге, ессеї і християни застосовували до себе назву «Новий Завіт». Це яскраво видно на підставі «Дамаського документу» (чи «Садокитського документу»), або, як повніше подається його назва перекладачами і видавцями «Новий Союз (Завіт) в землі Дамаска» (Див.: Дамаський документ ХІХ, 32 - ХХ, 12). Ну а по-третє, за бажання можна вивести ідею про ессейське походження Ісуса Христа з тексту Євангелії від Марка (1:13). Читаємо: «І Він (Спаситель – П.П.) був сорок днів у пустині, випробовуваний від сатани, і перебував зо звіриною. І служили Йому Анголи». Примітним у цьому тексті є фраза «і перебував зо звіриною» («і перебував серед звірів» 101 ) – в оригіналі « 102 ». Справа в тім, що звірами якраз називали себе кумраніти (Коментарі на Книгу пророка Авакума (1Q pHab) 2:17). 103 Відтак виходить, що впродовж свого 40-денного посту Ісус насправді перебув не просто в пустелі, а саме в Кумрані – в середовищі кумранітів-ессеїв. І ця версія про можливий зв‘язок Назарянина могла б проходити, як поруч й інші, якби не існували інші тексти, які не те, що не підтверджують цих зв‘язків, але повністю заперечують це. Ці контраргументи, які, по суті, розбивають ессейську версію походження християнства ми віднайшли у праці відомого російського христолога Б.Деревенського «Ось Людина: Ісус Христос як історична особа». «Зв‘язок Ісуса з ессеями, - зауважує дослідник, - залишається допоки всього лише гіпотезою. У 100 Павленко П.Ю. Платон і християнство.- Біла Церква, 2001.- С. 187-188. 101 Переклад Українського Біблійного товариства (УБТ) 1997 р. 102 Грецьк. (thēriǒn) – букв. «дика тварина», «звір», «твар». 103 «[Бо злодійство твоє на Лівані обрушиться на тебе (самого) за винищування зляканих тварин (курсив наш – П.П.)] потрясе тебе із-за крові людської, насильства над країною, містом і над усіма жителями» (1Q pHab 2:17). 76 77 будь-якому разі вся його публічна діяльність, вся його проповідь "при збіговиську народу" немов би протистоїть ізольованій і замкнутій поведінці ессеїв. Окремі євангельські висловлювання, наприклад, Мт. 5:15, Мк. 4:21, Лк. 8:16, можна розцінити не інакше, як випади проти ессейства». 104 Аж і справді, прочитуючи ці зазначені євангельські тексти в контексті ессеїзму, виникає відчуття, що Ісус тут говорить саме про ессеїв. «І не запалюють світильника, щоб поставити його під посудину, але на свічник, і світить воно всім у домі» (Мт. 5:15); «І сказав Він до них: Чи світильника приносять на те, щоб поставити його під посудину, чи може під ліжко? А не щоб поставити на свічнику?» (Мк. 4:21); «А світла засвіченого ніхто не покриває посудиною, і не ставить під ліжко, але ставить його на свічник, щоб бачили світло, хто входить» (Лк. 8:16). А поруч також: «Засвіченого світильника ніхто в сховок не ставить, ані під посудину, але на свічник, щоб бачили світло, хто входить» (Лк. 11:33). І хоч Церква традиційно витлумачує ці висловлювання таким чином, що вони, мовляв, стосуються релігійного лицемірства взагалі, а конкретно тогочасних Христу лицемірів усіх мастей – передусім фарисеїв, саддукеїв, книжників і законників, все ж до жодної з цих категорій не можна віднести те (навіть якщо те було сказане образно), що вони своє «світло», тобто своє віровчення, ховали від людей. Жодна з перерахованих тут іудейських груп не те, що ніколи не приховувала свого віровчення, а навіть навпаки – ці якраз були відкритими до суспільства. Тільки одна течія, яка справді ховалася від людей і яка водночас ховала від них і «світло» свого віровчення – це були ессеї. Більше того, можливий зв‘язок Назарянина з есейством спростовують й інші його слова, а вони – це заклик до відкритого вселюдного проповідування: «Що кажу Я вам потемки, говоріть те при світлі, що ж на вухо ви чуєте проповідуйте те на дахах» (Мт. 10:27). Відтак, якщо первіснохристиянська громада була відкритим суспільством, то ессейська – закритим релігійним орденом із строгим «монастирським» законом. І в такій закритості, замкнутості і самозацикленості на собі, на своїй богообраності і вивищеності над усіма іншими людьми навряд чи можна відшукати щось справді подібне до християнського, не говорячи вже тут, що сам Ісус навряд чи чимсь міг бути подібним на ессейського лідера, а чи ж людину, яка бодай колись мала якесь відношення до ессеїв. Якщо й шукати в його житті й діяльності з якоюсь релігійною течією, то скоріше за все він здебільшого подібний таки на фарисея, аніж на ессея. Що стосується проблеми ототожнення Назарянина з кумранським «Вчителем Праведності» (а подібна постановка питання була доволі популярною серед радянських дослідників раннього християнства і кумранознавців), то тут треба зазначити, що кумранський вчитель, на відміну від Ісуса, не вмер мучинецькою смертю (принаймні, таку інформацію подає нам «Дамаський документ»). Більше того, «Вчитель Праведності» не те, що не подавав себе 104 Деревенский Б. «СЕ ЧЕЛОВЕК»: Иисус Христос как историческая личность.- http://www.relig-museum.ru/ecclesia/word/derew2.doc Месією, а й навіть не перебирав на себе окремі його повноваження і той Завіт, який ессеї називали «Новим Завітом» і який був укладений з ессеями, був лише тимчасовим і мусив тривати до пришестя Месії чи «Помазаника Аарона та Ізраїлю». «Ці спасуться в день покарання, а останні будуть віддані мечу, коли прийде помазаник (або: Помазаник) Аарона та Ізраїлю» (Дамаський документ Текст В. XIX, 10-11). «Н[е] вважатимуться в таємній раді народу і в записі його не будуть записані, з дня кончини Наставника (Вчителя Праведності – П.П.) громади (або: Єдиного наставника) і до постання помазаника (Помазаника) з Аарона і з Ізраїлю» (Дамаський документ Текст В. XIX, 35 - ХХ, 1). Цікавим у цих текстах є те, що Месія має подвійний титул. То ж, що стосується порівняння ессеїзму з християнством, то, як свого часу зауважив І.Амусін, «замість кумранської проповіді ненависті до ворогів раннє християнство проголосило своїм принципом загальну любов, у тому числі і до своїх ворогів». 105 І вже одне це суттєво відрізняло його не лише від ессеїзму, а й загалом від інших тогочасних іудейських течій, які, попри окремі між ними віроповчальні відмінності, всі вони тією чи іншою мірою були таки проєврейськими організаціями і в політичному плані також. Ну і насамкінець: якщо первіснохристиянська громада, як в цілому і все єврейство, жила за місячним календарем, то ессеї мали свій – сонячний. А це також немаловажний штрих у з‘ясуванні організаційно-побутових відмінностей між обома релігійними течіями. 106 105 Амусин И.Д. Находки у Мертвого моря.- http://khazarzar.skeptik.net/books/amusin02.htm Ми вже тут не говоримо, що у кумранітів існував так званий Статут Війни, в якому «по- чудернацькому поєднуються міфологічні, апокаліптичні й есхатологічні уявлення про останню вирішальну сутичку сил світла і добра із силами темряви і зла… та реалістичне зображення деталей війни і військової справи – зброї, спорядження, прапорів, військового устрою, стратегії, тактики і так далі. В основі цього твору лежить дуалістичне вчення громади про поділ світу на «синів світла» (з якими члени кумранської громади ототожнювали самих себе) і «синів темряви» та про невідворотність рішучої боротьби між ними. Боротьба ця мислиться в космічному плані з участю в ній не лише людей, але й духів добра і зла, ангелів і сатани. І хоча результат цієї боротьби зрештою вирішений наперед на користь «царства світла», проте до цієї війни, на думку кумранітів, слід ретельно готуватися. Готуватися не лише шляхом духовного самовдосконалення, але і в суто військовому, практичному плані. Статут Війни присвячений ретельній і у всіх деталях продуманій підготовці до майбутньої вирішальної боротьби. Але він містить також детальний опис ходу і перипетій майбутньої війни» [Амусин И. Кумранская община.- http://www.krotov.info/history/01/mertvoe/amusin_1.htm (Також див: Амусин И. Кумранская община.- Москва: Наука, Главная редакция восточной литературы, 1983 або фотокопію книги на сайте http://www.greeklatin.narod.ru)]. 106 Під час однієї з експедицій до Кумрану було знайдено щось на зразок сонячного годинника з можливістю урахування похибок тривалості світлового дня в різні пори року. Про це повідомляє один із членів такої експедиції А.Шик. «Ця спільнота людей жила за особливим календарем. Його часто описують як сонячний календар, на який дуже схожий цей (віднайдений експедицією – П.П.) маленький предмет. Знахідка унікальна. За можливості використання прилад дійсно можна вважати сонячним годинником. Його всюди можна було брати з собою. Важливо було, звичайно, встановити прилад 78 79 Безперечно, християнство не виникло на пустому місці. Постаючи і оформлюючись початково як одна з іудейських течій, воно увібрало в себе ряд рис і характеристик, притаманних для інших, існуючих до нього, а тепер – паралельно з ним течій. Тому віднаходження в ньому окремих, скоріше зовнішніх, ознак, притаманних для ессеїзму, ще не означає, що ми мусимо вважати ессеїзм фундаментом християнства. «Спроби встановити зв‘язок між общиною ессеїв Кумрана і Ісусом або Іваном Хрестителем робилися неодноразово. Але звістка Ісуса Христа знаходиться в різкій суперечності з аскетичним і обрядовим мисленням ессеїв. Незважаючи на це домисли із цього приводу не припиняються й до цього дня». 107 Врешті-решт, первісне християнство із зрозумілих об‘єктивних причин ніяк не могло бути ні за віровченням, ні організаційно абсолютно відмінним від чинних традицій і тих рухів, як існували в тому середовищі, в якому воно поставало і поширювалося. У цьому відношенні, як справедливо свого часу зауважував Е.Ренан, воно могло йти лише слідами іудейських течій чи «сект», заснованих на відлюдницькому способі житті. «Принцип комунізму був душею цих сект (ессеї, терапевти), на яких і фарисеї, і саддукеї дивилися однаково несхвально. Месіанізм, який був у правовірних іудеїв суто політичний принципом, ставав у них принципом соціальним. … (Відтак – П.П.) ці маленькі церкви, в яких, мабуть, небезпідставно передбачалося наслідування неопіфагорейських установ, думали встановити на землі Небесне Царство» за допомогою спокійного, урівноваженого, споглядального способу життя, що надає свободу кожному індивіду. «Ісус, відношення якого до ессеїв тяжко встановити точно (а схожість в історії далеко не завжди визначає собою ще й розуміння зв’язку 108 ), у цьому відношення був, без сумніву, їхнім братом. Спільність майна була деякий час правилом цієї нової громади. Скупість була горизонтально, для чого в ньому було поглиблення, в яке наливалася вода, і він міг бути від‘юстированй, як звичайний ватерпас. В отвір, розташований у центрі, вертикально вставлявся штифт, тінь якого служила годинниковою стрілкою. Циферблатом є три кільця з градуюванням, яке ще можна розпізнати. Оскільки тривалість світлового дня залежно від пори року різна, то для чотирьох пір року були різні циферблати. Внутрішнє кільце використовувалося для визначення часу літом, середнє – восени і весною, а зовнішнє – взимку» [Шик А. Солнечные часы Кумрана // Вера и жизнь.- №6.- 1998.- http://www.lio.ru/cgi-bin/counter/count.cgi?from=vera&way=/download/vera/v_06_1998.zip]. 107 Шик А. Кумран: открытиям нет конца! // Вера и жизнь.- №1.- 2004.- http://www.lio.ru/cgi-bin/counter/count.cgi?from=vera&way=/download/vera/vera_2004-01.zip Скажімо, «в кінці липня 2002 року ізраїльські археологи почали пошуки не відкритих доти печер. У пошуках використовувалася найсучасніша радарна система, проникаюча в шари гірської породи. Цей пошук не увінчався успіхом. Але за межами Кумранського могильника була знайдена гробниця. Виявлений у ній труп видавався світовою пресою за останки Івана Хрестителя. Керівник групи д-р Маген Броші рішуче відкидав цю версію, вважаючи гробницю за останній притулок бедуїна XVIII століття. Античні могили Кумрану розташовані в напрямку з півночі на південь. Поховання ж бедуїнів останніх століть, навпаки, спрямовані у бік Мекки» [Там само]. 108 Курсив наш. головним гріхом; одначе, слід відзначити, що "скупість", до якої християнська мораль була такою строгою, тоді була простим почуттям прив‘язаності до своєї власності. Першу умову для того, щоб зробитися досконалим учнем Ісуса, складало те, щоб продати своє майно і роздати гроші бідним. Ті, кого така крайність лякала, не мали доступу до громади. Ісус часто повторював, що той, хто знайшов Царство Боже, повинен купити його ціною всіх своїх багатств, оскільки при цьому він лише вигравав 109 ». 110 Підсумовуючи все вищезазначене про ессеїзм, можна висновити наступне: дарма шукати в одному ессействі, терапевтизмі чи кумранізмі ідейні коріння походження християнства. Безперечно, окремі подібності віднайти таки можна, але ці окремі подібності, по-перше, не розкривають нам всіх механізмів постання, залишаючи поруч з собою масу нез‘ясованих обставин (і не лише на рівні одного його засновника), по-друге, подібна ідеалізація ессеїзму як головного ідеологічного фундаменту християнства виглядає несправедливо вже з огляду на те, що в горнилі тогочасного іудейського релігійного комплексу, поруч з есеїзмом, гартувалися й інші, і також окремими рисами подібні до християнства течії. Тому, як це підкреслює С.Рузер, «зародившись в надрах палестинського єврейства, християнство випробувало на первинному етапі свого існування вплив різного єврейського перебігу періоду кінця Другого храму, в тому числі груп, близьких за своїми переконаннями до кумранської громади (Флуссер 111 ). Потім, в перші декілька десятиліть після зруйнування Храму, християнство формувалося 109 Ісусова проповідь була спрямована, перш за все, до соціальних низів, до простолюду (Мт. 9:36; Мк. 6:34). Подібно до ессеїв, Спаситель закликав до того, щоб люди залишали свої родини і помешкання, цебто відмовлялися від усього «мирського», від усього, що тримає їх у цьому світі (Мт. 19:28-29; Мк. 10:29-30; Лк. 18:29-30). Він стверджував, що багатим дуже важко потрапити в Царство Небесне (Мт. 19:21; Мк. 10:21; Лк. 18:22) тому, що вони вже отримали свою втіху тут, у цьому світі (Лк. 6:24). Але оскільки істинна втіха, істинне щастя лежить за межами земного, то єдиним порятунком для багатіїв може бути лише відмова від свого багатства і пожертва його бідним (Мт. 19:21; Мк. 10:21; Лк. 18:22). «Сама ж громада, яку очолював Ісус, жила за комуністичним принципом. Вона існувала за рахунок подаянь, а також за рахунок внесків, які передавали громаді нові її члени (Лк. 8:3; пор. Дії 4:34-37; 5:1-4; Eus.HE.II.17:6). Для того, щоб підтримувати майнове рівноправ'я, в громаді був вибраний скарбник (Ін. 12:6). Але на відміну від ессеїв, які також жили за комуністичними законами, Ісус відкидав матеріальне виробництво (Лк. 9:62; 12:22-33), вважаючи, що роботою є тільки проповідь і зцілення хворих (Лк. 9:2; 10:2). Він вважав, що будь-яка благочестива людина повинна нагодувати Його і Його учнів, бо працюючий гідний прожитку (Мт. 10:10; Лк. 10:7). Не дивлячись на те, що школа Ісуса не займалася ніяким ремеслом, вона, подібно до ессеїв, заробляла стільки грошей, що, ймовірно, могла навіть поділитися з тими, що мають потребу (Ів. 13:29)» [Хазарзар Р. Сын Человеческий.- http://www.barnascha.narod.ru/arc/barnasch.zip]. 110 Ренан Э. Жизнь Іисуса.- СПб., 1906.- С. 163. 111 Флуссер Д. Иисус.- М., 1992 (або: Flusser D. Jesus.- Jerusalem; Magnes Press, 1997). Також див.: Flusser D. Judaism and the Origins of Christianity.- Jerusalem, 1988; Flusser D. Hishtaqfutan shel emunot meshihiyot yehudiyot be-nazrut ha-qeduma (Переломлення єврейських месіанських вірувань в раннньохристиянських традиціях) // Meshihiyut ve- eskhatologiya (Месіанізм і есхатологія).- Jerusalem, 1984 (іврит). 80 81 паралельно рабиністичному нахилу іудаїзму в рамках полемічного діалогу з останнім (Юваль 112 )». 113 «Таким чином, еессенізм, - зауважує російський ессеєзнавець К.Чемена, - немовби оповитий "таємничим покровом", являє собою для вчених дослідників, так би мовити, гнучку речовину, з якої кожен на свій розсуд міг ліпити фігуру, не побоюючись бути викритим з цілком вагомими підставами в протиісторичному і тенденційному поводженні з предметом». 114 Так воно було в ХІХ ст., коли цей дослідник писав книгу і коли світ покладався лише на суто античні повідомлення про ессеїв і терапевнів, і передусім на інформацію з Флавія і Філона; так воно є, на превеликий жаль, і зараз, коли ми вже, здавалося б, володіємо набагато повнішою інформацією, отриманою безпосередньо від самих ессеїв, тобто з ессейських чи кумранських текстів. Як на нас, то відкриття кумранських рукописів, якщо й кинуло жмут світла на ессеїзм, його віровчення, уклад життя громади і навіть на історію, то у випадку з дослідженнями, присвяченим з‘ясуванню витоків християнства, історичності постаті Ісуса Христа, існуванню первіснохристияської громади ще більш заплутало їх. Так, ряд вчених, зокрема радянських, після знайомства з кумранськими текстами різко і тенденційно стали чомусь підтягувати витоки християнства до ессейського «стандарту», а постать самого Назарянана – до «Вчителя Праведності». 115 Ми ж вище вже довели, що подібні спроби є всього- 112 Приміром див. статті І.Юваля «Ha-poshim al shte ha-seifim: ha-haggada shel pesah we-ha- pasha ha-nozrit» (Пасхальна Агада та християнська Пасха) // Tarbiz.- 1996.- № 65.- Р. 5-28 (іврит), «Ha-nakam we-ha-qelala, ha-dam we-ha-alila - me-alilot qedoshim le-alilat dam» // Zion.- 1993. № 58.- Р. 33-90 (іврит), Yuval I.J. Itzhak Baer and the Search for Authentic Judaism // The Jewish Past Revisited: Reflections on Modern Jewish Historians.- London: New Haven, 1998.- Р. 77-87. 113 Рузер С. Иудаизм и христианство в израильских гуманитарных исследованиях: модели интеракции.- http://www.jcrelations.net/ru/-item=1619.htm (також див.: Рузер С. Иудаизм и христианство в израильских гуманитарных исследованиях: модели интеракции // Вестник Еврейского Университета.- 1999.- № 1 (19).- М.-Иерусалим.- С.178-193). Зазначимо принагідно, що дослідження єврейського коріння християнства, так само як й інших питань, що стосуються відносин двох релігій, давно провадяться в Ізраїлі фахівцями, які працюють в різних галузях іудаїки: історія єврейського народу, єврейська релігійно- філософська думка та ін. У 1968 році в Єрусалимському університеті створюється кафедра релігієзнавства, значна частка дослідницької діяльності якої зосереджена на питаннях взаємовпливу іудаїзму і християнства. 114 Чемена К.А. Происходженіе и сущность Ессейства. Опыт историко-критического исследования.- Черкассы, 1894.- С. 10. 115 Див.: Лившиц Г.М. Кумранские рукописи и их историческое значение.- Мн., 1959.- С. 50-51; Заборов М. "Сыны света" и "Новый завет".- М., 1963.- С. 42; Стучевский И.А. Восточные корни мифа о Христе.- М., 1958.- С. 39; Каждан А.П. Происхождение христианства и его сущность.- М., 1962.- С. 48; Каждан А.П. От Христа к Константину.- М., 1965.- С. 210; Ковалев СИ. , Кубланов М.М. Находки в иудейской пустыне.- М., 1964.- С. 82-85; Лившиц Г.М. Кумранские рукописи и их историческое значение.- Мн., 1959.- С. 52; Лившиц Г.М. Происхождение христианства в свете рукописей Мертвого моря.- Мн., 1967.- С. 192; История древнего мира. Часть II. Греция и Рим / Под ред. А.Г. Бокщанина.- на-всього штучними, є прагненням видати бажане за дійсне. Кардинальна відмінність у базових положеннях віровчень, в організації життєвого укладу обох громад, у стилі самого проповідування є докорінно відмінними. Тому помилково шукати сьогодні ессейський слід у християнських витоках. Назагал, нічого такого спільного між ессеїзмом і християнством не існує, щоб його (ессеїзм) прямо можна було б подавати якщо не протохристиянством, то джерелом зародження християнського віровчення. І.Гаюк * (м. Львів) ФЕНОМЕНОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ ПЕРШОГО ЕТАПУ РОЗВИТКУ ХРИСТИЯНСТВА Теорія Хаосу лауреата Нобелевської премії 1977 р. І. Пригожина дозволяє розглядати будь-яку релігійну систему як дисипативну структуру, розвиток якої відповідає провідним характеристикам хаотичних систем. Одразу зазначимо, що дисипативними структурами називають системи, активність яких породжує хаос, що руйнує існуючий порядок і, водночас, є основою для виникнення самоорганізації та порядку вищого рівня. Сучасні наукові дослідження довели всезагальність нелінійних (хаотичних) систем, показали, що ізольованих систем у світі не існує взагалі - все є взаємопов'язаним. Це повною мірою відноситься й до розвитку релігійних систем. Якщо Хаос є джерелом виникнення релігії, то Принцип Логосу обумовлює існування всіх форм релігійних систем. Він діє через: - мову як найважливіший формотворчий та формозберігаючий чинник релігійних систем; - Державу як найповніше втілення Принципу Логосу, вплив якої, особливо в християнстві, є одним з визначальних чинників формування й розвитку релігійних систем; - лінійно-висхідний час як фактор становлення сучасної цивілізації Логосу; - особистість як концентроване втілення (поєднання) Принципів Хаосу і Логосу; вона ж є основою та умовою реалізації ймовірності тієї чи іншої події та джерелом еволюції будь-якої соціальної системи, тобто, еволюції як такої [Пригожин И., Стенгерс И. Время, хаос, квант. К решению парадокса времени. - М., 2001. - С. 47-48]. А.Тихий вважає, що упорядкованість світу вкорінена у "первісній, першопочатковій глобальній єдності Буття, яка (авт.- на рівні проявленому) М., 1982.- С. 363-364; История Древнего Рима / Под ред. В.Я. Кузищина.- М., 1981.- С. 285- 287; История древнего мира. Древний Рим / Под ред. А.П. Бадак, И.Е. Войнич, И.М. Волчек.- Мн., 1998. * Гаюк І.Я. – кандидат філософських наук., старший науковий співробітник Львівського музею історії релігії.

Версія ессейсько-кумранського походження християнства: аргументи «за» і «проти»

Репозитарії

Схожі ресурси