Виникнення та становлення роду Голубів: кінець ХV–XVI ст.
У статті розглядається історія виникнення роду Голубів у XV-XVI ст. Подано аналіз різних гербів роду.
Збережено в:
| Дата: | 2010 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
2010
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/15164 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Виникнення та становлення роду Голубів: кінець ХV–XVI ст. / О. Алфьоров // Генеалогічні записки: Зб. наук. пр. — 2010. — Вип. 8. — С. 57-61. — Бібліогр.: 59 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-15164 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-151642011-01-13T12:02:15Z Виникнення та становлення роду Голубів: кінець ХV–XVI ст. Алфьоров, О. Родоводи У статті розглядається історія виникнення роду Голубів у XV-XVI ст. Подано аналіз різних гербів роду. В статье рассматривается история возникновения рода Голубов в ХV–XVI в. Приведен анализ гербов рода. This article has examined the history of the origin of the Golubs family in the 15th–16th c. Also family coat of arms were analized. 2010 Article Виникнення та становлення роду Голубів: кінець ХV–XVI ст. / О. Алфьоров // Генеалогічні записки: Зб. наук. пр. — 2010. — Вип. 8. — С. 57-61. — Бібліогр.: 59 назв. — укр. 2074-8345 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/15164 929.52Голуб"14/15" uk Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Родоводи Родоводи |
| spellingShingle |
Родоводи Родоводи Алфьоров, О. Виникнення та становлення роду Голубів: кінець ХV–XVI ст. |
| description |
У статті розглядається історія виникнення роду Голубів у XV-XVI ст. Подано аналіз різних гербів роду. |
| format |
Article |
| author |
Алфьоров, О. |
| author_facet |
Алфьоров, О. |
| author_sort |
Алфьоров, О. |
| title |
Виникнення та становлення роду Голубів: кінець ХV–XVI ст. |
| title_short |
Виникнення та становлення роду Голубів: кінець ХV–XVI ст. |
| title_full |
Виникнення та становлення роду Голубів: кінець ХV–XVI ст. |
| title_fullStr |
Виникнення та становлення роду Голубів: кінець ХV–XVI ст. |
| title_full_unstemmed |
Виникнення та становлення роду Голубів: кінець ХV–XVI ст. |
| title_sort |
виникнення та становлення роду голубів: кінець хv–xvi ст. |
| publisher |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| publishDate |
2010 |
| topic_facet |
Родоводи |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/15164 |
| citation_txt |
Виникнення та становлення роду Голубів: кінець ХV–XVI ст. / О. Алфьоров // Генеалогічні записки: Зб. наук. пр. — 2010. — Вип. 8. — С. 57-61. — Бібліогр.: 59 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT alfʹorovo viniknennâtastanovlennârodugolubívkínecʹhvxvist |
| first_indexed |
2025-07-02T16:40:51Z |
| last_indexed |
2025-07-02T16:40:51Z |
| _version_ |
1836554074755956736 |
| fulltext |
57
Генеалогічні записки. – Львів, 2010. – Вип. 8 (нової серії 2)
Родоводи
УДК 929.52Голуб"14/15"
Олександр АЛФЬОРОВ
(Київ)
ВИНИКНЕННЯ ТА СТАНОВЛЕННЯ РОДУ ГОЛУБІВ: КІНЕЦЬ ХV–XVI ст.
Помітний слід, що залишили представники роду Голубів у XVIІ ст., викликав не абиякий інтерес
серед вітчизняних дослідників. Так, майже в усіх фундаментальних працях, присвячених подіям
XVIІ ст., ця родина наводиться як приклад. У часи Речі Посполитої – це шляхта, яка за рівнем
економічної могутності досягає магнатського рівня1; одні з захисників православ’я2; старий козачий
та гетьманський рід3; славні польські полковники у війні з козаками4. В дослідженнях Гетьманату –
це міщанський рід5; шляхетський рід6; рід невідомого походження7; аристократичний рід, що
поріднився із Самойловичами, Скоропадськими, Забілами, Марковичами, Горленками. Звісно, період
XVIІ ст. несе за собою кардинальні зміни в вітчизняній історії і є занадто суперечливим, щоб вимагати
від істориків детальних досліджень окремих родів. Проте, із наростаючою зацікавленістю до
“доленосних” династій і генеалогії взагалі, маємо сподівання, що в майбутньому історія країни (століть)
стане розглядатись і в призмі дослідження окремо взятих родин.
Дана розвідка має на меті відтворення моделі виникнення родини Голубів та її існування в
XVI ст., коли представники цього роду, нарощують необхідний фундамент своєї могутності XVIІ ст.
Перші відомості про носіїв шляхетського прізвища Голуб припадає на 1528 р. Проте одні з
перших відомостей про представників цього роду знаходимо під 1498 р. У цей рік Ганко Михайлович
отримав від Великого князя Олександра с. Ольшаниця під Києвом8. Детальнішої інформації – за що
був наданий цей лен і ким був сам Ганко, – не збереглось. Можемо хіба що зазначити: на Київщині
цей шляхтич або представники його сім’ї раніше не були помічені. Не набагато більшою інформацією
володіємо про його сина Голубка Ганковича. Останній фіксується в документах тричі, але і з цих
згадок перед нами виникає образ досить “енергійного” пана. В 1510 р. Голубко отримує 9 кіп грошей.
Причому 5 кіп грошей він отримує зі “скарбу”, а 4 копи з митних грошей9. З цих відомостей можна
зробити висновок про прикордонну службу Голубка Ганковича. В 1513 р. він згадується, як
королівський дворянин10, а 1520 р. фіксується в колі слуг князя Костянтина Івановича Острозького11.
Помер Голубко Ганкович до 1528 р., залишивши по собі дружину “Голубчиную”, яка по смерті чоловіка
мешкала в Новогрудському замку та зі своїх маєтків виставляла на війну двох вершників12. Відомих
дітей у Голубка було декілька. Всі вони використовували патронім Голубо(е)вич. Вотчина, що
залишилась по смерті Голубка, була подрібнена між його дітьми та онуками. Зафіксувати в джерелах
вдалось тільки двох синів Голубка Ганковича, проте, є певні факти, що говорять про існування ще
кількох його нащадків. На 1520-і рр. сім’я Голубка Ганковича складалась з синів Марка та Гліба. У
переписі війська ВКЛ (1528 р.) з Марком Голубовичем фіксуються два сини Войтех та Якуб Голуби13.
Саме ці двоє представників родини і дали початок прізвищу Голуб. Другий син Голубка Гліб помер
до 1528 р., залишивши після себе кілька нащадків чоловічої статі, серед них сина, відомого на ім’я
Яцька Голубовича (у цьому разі патронім переходить у прізвище), та доньку Ганну, яка була дружиною
Тимофія Гурка14. Яцько Голубович помер 1569 р., передавши маєток Голубівщизну (або Дворище)
своїй сестрі15. Наведені вище діти та онуки Голубка володіли незначними маєтками, що розташувались
чи не по всій території сучасної Білорусі. Однак кілька невідомих нам на ім’я синів Голубка, ймовірно,
ще з часу його перебування під патронатом князів Острозьких, залишились на терені Волинського
воєводства. Таким чином у другій половині XVI ст., коли джерельна база з історії Волині та
Центральної України значно розширюється, в полі зору дослідників “виникають” кілька родин Голубів.
Вище вже було зазначено, що лише онуки Голубка фіксуються за прізвищем Голуб, діти ж – Голубовичі.
Проте трансформація Голубовичів у Голубів пройшла не на всіх рівнях. Сини Гліба Голубовича,
померлого раніше за діда Голубка, іменувались так само як Голубовичі16. З цієї ж сім’ї в результаті
спрощення виникає і ще одне прізвище – Голубич. Слід зауважити, що і сама форма прізвища Голуб
була неусталена до середини XVI ст., коли воно могло вимовлятись і як Голуба17. В
“загальнородинному” процесі “отримування” прізвищ виникла ще одна модифікація – Голубок (у
польській традиції – Голубек). Один з Голубків, Якуб Голубок, у 1567 р. мав (вірогідно) сина, що
звав себе Борис Голубков18.
Тож, можна побачити, що неусталеність прізвища даної родини тривала до другої половини
XVI ст. Це пояснюється досить великою кількістю дітей у родині Голубка Ганковича, віковими
Генеалогічні записки. – Львів, 2010. – Вип. 8 (нової серії 2)
Родоводи
58
коливаннями всередині родини. Відмітимо, що в разі, коли смерть Гліба Голубовича наступила раніше
смерті самого Голубка, це, ймовірно, і призвело до консервації у синів Гліба імені їх живого діда, як
не лише ім’я по-батькові їх батька, а вже у формі їхнього власного прізвища. Щодо родини Ганковичів,
то фактів, пов’язаних із цією ними, мало. Невідомий на ім’я Ганкович належав до слуг князя
Костянтина-Василя Острозького і володів на Київщині згаданим маєтком Ольшаниця. У 1583 р. він
був страчений у Києві за розбій19. Припускаємо, що один з синів Голубка, успадкувавши землі діда
на Київщині, прозивав себе Голубом-Ганковичем, принаймні у ХІХ ст. в Києві ще ходила легенда
кінця XVI ст. про страченого за розбій Голуба20.
Таким чином, в XVI ст. на території Речі Посполитої нащадки Голубка Ганковича, з тих або
інших причин, починають вживати прізвища: Голуб, Голуба, Голубо(е)к, Голубо(е)вич, Голубич.
Поступово прізвища Голуба та Голубо(е)к модифікувались у Голуб. Голубо(е)вичі, які походять від
Голубка Ганковича, згадуються в ХІХ ст.21, Голубичі і до нині22. Проте останні два відгалуження в
поле дослідження даної статті не входять.
Тож зупинимось на генеалогії носіїв прізвища Голуб. В нашому випадку простежити їх повний
родовід поки що неможливо. З урахуванням цього деякі представники родини будуть віднесені до
того чи іншого коліна нашої схеми теоретично, за сукупністю показників.
Як зазначалось вище, Голубко Ганкович мав синів Якуба та Войтеха Голубів. Найповнішим є
родинний розпис Якуба Голуба. Про нього, окрім наведеної згадки 1528 р. та його появи у 1533 р. на
території Литви, більше нічого не відомо. Після себе він залишив сина Андрія. В 1566 р. той отримує
королівські привілеї на сс. Скоревщина та Городщина Вітебського повіту Лужицької волості23. Ще в
ХІХ ст. деякі польські генеалоги на рівні гіпотези звернули увагу на ймовірність існування двох
Андріїв Голубів в один час і, фактично, на одній території. Зараз стало відомо про існування Андрія
Яковича та Андрія Гнатовича Голубів.
Мало відомо про Гната Голуба. Ймовірно, він був сином Войтеха або Якуба Голуба і помер до
1567 р. Саме від нього бере свої початки магнатська гілка Голубів, фундамент якої заклав Андрій
Гнатович Голуб.
Андрій Гнатович згадується вперше під 1562 р. як королівський дворянин. У березні-травні
цього ж року він за королівськими дорученнями виїжджав до Луцька, де долею випадку “зчепився”
з Іваном Борзобогатим, і це ледь не коштувало йому життя24. Надалі він фіксується в Речицькій
землі, де своєвільно заволодів сс. Євтиховичі та Карповичі (1566 р.)25, а також отримав привілей на
50 волок землі (1576–1580 рр.)26. Згадуються й інші тримання цього дворянина, що він накопичував
в Новогрудському воєводстві, де переважно й перебував. Авторитет Андрія Голуба серед місцевої
шляхти був значним. Про це свідчить його перебування на Сеймі 1576 р. від Новогрудської
воєводства27. Тут він проявив себе палким прихильником православної партії, яка намагалась
лобіювати зайняття польсько-литовського престолу московським царевичем28. Одна з останніх згадок
про цю особу відноситься до 1578 р., коли він обійняв уряд поборця слонімського29. Акцентуємо, що
такому кар’єрному росту Андрій Голуб завдячує великій ласці короля Сигізмунда-Августа. Останній
в одному із своїх привілеїв згадує: “не шкодуючи крові та горла свого” Андрій Голуб в битві із
москвинами полонив одного з командуючих московської армії Захара Плєщеєва30. Андрій Голуб мав
кількох синів: Пилипа, Івана, Олександра та Станіслава. Пилип був вітебським возним. Відомо, що
його двоюрідний брат Степан Матвійович 1595 р. продав йому на Вітебщині “Голубовські землі”. В
1597 р. Олександр Андрійович уступив села Євтиховичі та Карповичі братові Станіславу31, а в 1598 р.
подав скаргу до гродського луцького суду на Ст. Білецького32. Цим обмежуються відомості про цих
двох братів. Набагато яскравіший слід по собі залишив Іван (Ян) Андрійович Голуб. В 1583 р. Іван
вже числиться серед слуг кн. Юхима Корецького і позичає йому 500 кіп грошей у заставу села
Богате33. Для нащадків Івана Андрійовича це була знакова дата: по-перше – с. Богате стало “титульним”
маєтком, що генерувало появу в XVII ст. нового прізвища Голуб-Богацький, трансформованого в
козацькому середовищі на Голуб-Богатий34; по-друге – з часу, коли Голуби увійшли під опіку могутнього
патрона й до початку Хмельниччини, вони стали одними з найбільших кредиторів Корецьких і
отримали від них в заставу значні маєтності. З відомих нам джерел дізнаємось, що Іван Андрійович
користувався повагою Юхима Корецького. Останній надав йому уряд білилівського підстарости35, а
в 1598–99 рр. він згадується як корецький намісник36. Окрім цього, 1587 р. князь силою виручає
свого слугу з-під арешту в луцькому замку, куди той потрапив під час нічних гулянь з друзями37, і,
ймовірно, допомогає в 1597 р., коли Іван Голуб був банітований38. Цей син Андрія Гнатовича разом
із дружиною Катериною Бісікерською мав велику сім’ю: синів Петра, Павла, Юрія, Данила, Самуеля,
Романа і доньок Софію та Регіну39.
Генеалогічні записки. – Львів, 2010. – Вип. 8 (нової серії 2)
Родоводи
59
Вище зазначалось, що Пилип Андрійович Голуб мав двоюрідного брата Степана Матвійовича.
Це єдина віднайдена згадка імен другого сина разом із онуком Гната Голуба. Зафіксовано існування і
третього його сина. У 1567 р. під час перепису війська ВКЛ разом із Андрієм Гнатовичем згадується
Ждан Голуб, який виставляв на війну одного панцирного вершника з маєтків Морозовичі та Стаєк40.
Детальнішої інформації про нього немає. Немає сумнівів, що Андрій та Ждан були родичами, оскільки
обидва виходили на війну з Новогрудського повіту і в переписі записані разом. Ждан Голуб не міг
бути сином Андрія (хоча саме на ці роки і припадає молодість Івана Андрійовича), оскільки останній
мав народитися десь у середині 1530-х рр. Тобто Ждан за віковим цензом ще не міг виставляти від
себе вояків. Встановити істину допомагає згадка його маєтку Морозовичі. В XVII ст. між онуками
Андрія Гнатовича Юрієм та Данилом розпочнеться справжня ворожнеча за володіння с. Морозівка
Житомирського повіту. Обидва будуть називати себе Голуб з Морозович – за часом утримування в
своїх руках села Морозівки41. Це селище до того не належало Голубам, а перейшло до Юрія Івановича
Голуба в 1630 р. від його дружини Маґдалени Бутович42. Нею ж в 1650 р. Морозівка передається в
спадок її дітям від Юрія Голуба (це її другий шлюб) – Томашу та Якобу43, чим наново підкреслюється
велике значення цього маєтку (Томаш Юрійович 1673 р., так само, як і батько, вживає назву в
своєму імені: “пан Томаш з Морозович Голуб”44). Підкреслимо, що з потраплянням Морозівки до
родичів Ждана Голуба “воскресла” якась стара традиція, що пов’язана із Морозовичами. Ані Юрія,
ані Данила не лякало, що це два різних маєтки, бачимо, що обом була потрібна лише подібна, “тотемна”
назва. Ймовірно з маєтком Ждана Голуба пов’язана якась більш давня історія, ніж його разова фіксація
в 1567 р. Ждан з Морозович не був ні сином, ні батьком Андрія Яковича, але той факт, що саме його
онуки сприймали себе спадкоємцями цієї сакральної “титулатури”, наводить на думку, що маєток
міг належати лише старшому синові в сім’ї Якова Марковича Голуба. Тож можемо стверджувати, що
Андрій та Ждан були братами і, вірогідніше за все, останній спадкоємців не залишив.
Окрім синів Ждана, Андрія та Степана, Гнат Голуб мав ще одного сина – Михайла. Михайло
Голуб був володимирським повітовим возним (1580–1593 рр.45). Утримуючи маєток Сердятичі того
ж повіту він називав себе Голуб-Сердятицький. Найімовірніше, що він був наймолодшим сином
Гната Голуба. На це наштовхують роздуми про його можливе життя з матір’ю-вдовою в
Володимирському повіті, де 1567 р. фіксується і сама Марія Гнатова Голуб46.
Саме так виглядає приблизна реконструкція генеалогії нащадків Гната Голуба, що в середині
XVI ст. перебралась з земель Новогрудщини та Вітебщини на Волинь, а згодом і Київщину.
В українських джерелах XVI ст. є велика кількість фрагментарних згадок про інші уламки
родини Голубів. І якщо 1562 р. Андрій Гнатович, недовго перебуваючи в Луцьку, поспішав виїхати з
нього через погрози місцевої шляхти вбити його, то саме в цей час інші його родичі почували себе
вже тутешніми. Як зазначалось вище, можливо, що ще кілька синів Голубка Ганковича залишились
під патронатом Острозьких. Принаймні те, що як і вихідці з литовських теренів, так і місцеві українські
Голуби належали до однієї родини – не підлягає сумніву. Так, під 1571 р. знаходимо згадку про
ігумена Острозького монастиря Св. П’ятниці о. Іова та його сина Флора Голуба47. Фіксуємо сім’ю
Остапа Голуба – Оліфер (гетьман України: 1622, 1624, 1626 рр.), Дмитро та Єфросинія48. З роду
Голубів походить і уславлений герой Речі Посполитої, соратник Стефана Баторія – Гаврило Голуб
(Габріель Голубек), польською короною якому забов’язаний Сигізмунд ІІІ49. Ще в XVII ст. цього
козацького ватажка порівнювали із Підковою та Сагайдачним50.
Такі досить розлогі відомості про Голубів, що вже на початку виникнення родини розійшлись
по всій території Речі Посполитої, наводять на думку про штучне зведення кількох родів в один.
Проте, це не так. На користь кровної єдності всіх представників роду Голубів свідчить геральдика,
якою користувалась дана родина. Проблема родового герба Голубів є надто широкою і заслуговує на
окреме дослідження. Зауважимо, що в XVI ст. Голуби використовували три герби. Вживання т. зв.
герба “Голуб-І” завершилось на початку XVI ст. Врешті, використання цього герба Голубами, окрім
як зі слів польських геральдистів, поки не підтвердилось. Опис герба: “На трьох зелених пагорбах
стоїть фігура, що нагадує перегорнуту літеру Ш. Середній стовп подовжується до гори, перехрещується,
роздвоюється і округлюється до боків. Поле червоне. Над щитом князівська корона”51. Так званий
герб “Голуб-ІІ”, або “Сирокомля Голубов”52 чи “Три крокви”53, має такий опис: “На фігуру, що схожа
на “дубель-ве”, згори покладено гак (стрілу) з одним краєм”. Подібність герба з Абданком призвела
до їх повного ототожнення. В панегіричному вірші на цей герб Голубів 1650 р. його називають
Абданком54. Третій герб Голубів, званий серед польських істориків як герб “Голуб-ІІІ”, відомий їм не
був: “herb znany tylko z nazwy”55, проте, віднайдений на сучасному етапі: “Хрест, що його верхній
стовп роздвоюється і округлюється до боків”56. Як бачимо, третій герб є нічим іншим, як спрощеним
Генеалогічні записки. – Львів, 2010. – Вип. 8 (нової серії 2)
Родоводи
60
варіантом герба “Голуб-І”. Якщо один з гербів Голубів дослідники назвали “Абданком”, то останній
за подібністю називали “Юнчиком”57, “Котвичем”58 чи “Ясенчиком”59.
________________
Примітки:
1 Яковенко Н. Українська шляхта з кінця XIV до середини XVII ст.: (Волинь і Центральна Україна). – К., 1993. –
С. 194.
2 Антонович В. Б. О происхождении шляхетских родов в Юго-Западном крае. – К., 1867. – Табл. XXVIII.
3 Кривошея В. Генеалогія українського козацтва: нариси історії козацьких полків. – Вид. 2-е, доп. – К., 2004. – С. 78.
4 Słownik geograficzny królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich.– Warszawa, 1880. – T. І. – S. 389-390.
5 Щербак В. Українське козацтво: формування соціального стану. Друга половина XV – середина XVII ст. – К.,
2000. – С. 185.
6 Яковенко Н. Нарис історії середньовічної та ранньомодерної України. – К., 2005. – С. 405.
7 Модзалевский В. Л. Малороссийский родословник.– К., 1908. – Т. 1. – С. 296-298.
8 Кулаковський П. Канцелярія Руської (Волинської) Метрики 1569-1673 рр. Студія з історії українського реґіоналізму
в Речі Посполитій. – Острог, Львів, 2002. – С. 173.
9 Lietuvos Metrika. Knyga № 8 (1499-1514). – Vilnius, 1995. – S. 422.
10 Boniecki A. Herbarz Polski.– Warszawa, 1904. – T. VII. – S. 320.
11 Кулаковський П. Канцелярія... – С. 173.
12 Русская историческая библиотека. – Санкт-Петербург, 1915. – Т. XXXIII /Литовская метрика. Отдел первый.
Часть третья: Книги публичных дел. Перепись войска Литовского. – С. 35.
13 Там само. – С. 172.
14 Słownik geograficzny...– Warszawa, 1885. – T. VI. – S. 854
15 Там само.
16 Вкажемо на існування вірменської родини Голубовичів, так-само як і вірменської родини Голубів. Голубовичі-
вірмени, користувались гербом “Яніна”. В кінці ХVIII ст., ці Голубовичі переїхали на Київщини та Черкащину. В
наслідок цього, місцеві Голубовичі, побоючись декласації, почали приписувати себе до Голубовичів герба
“Яніна”, які у 1794 та 1829-х рр. отримували підтвердження на шляхетство. Тим самими, вдавшись до фальсифікацій,
з’єднали два окремих роди в один (справи Голубовичів див.: Державний архів Київської області (далі – ДАКО). –
Ф. 782. – Оп. 1. – Спр. 2465, 2466, 2596).
17 Boniecki A. Herbarz Polski. – Warszawa, 1904. – T. VII. – S. 320.
18 Русская историческая библиотека. – Т. XXXIII /Литовская метрика... – С. 909, 1023.
19 Кулаковський П. Канцелярія… – С. 173
20 Українські перекази / Збір М. Возняк. – К., 1993. – С. 36-37.
21 ДАКО. – Ф. 782. – Оп. 1. – Спр. 2596.
22 З архіву автора.
23 Центральний державний історичний архів України в м. Києві (далі – ЦДІАК України). – Ф. КМФ-36. – Оп. 1. –
Спр. 51. – Арк. 27 зв.–28.
24 Там само. – Ф. 25. – Оп. 1. – Спр. 466. – Арк. 9, 16, 19.
25 Там само. – Ф. 257. – Оп. 1. – Спр. 52. – Арк. 11 зв.–18 зв.
26 Там само. – Арк. 14 зв.
27 Źródła dziejowe.– Warszawa, 1877. – T. IV. – S. 19-20
28 Соловьев С. М. Сочинения. – Москва, 1989. – Кн. 3. – Т. 5-6.– С. 617.
29 Uruski S. Rodzina. Herbarz szlachty polskiej. – Warszawa, 1912. – T. IX. – S. 128.
30 Російський державний архів давніх актів (далі – РДАДА). – Ф. 389. – Оп. 1. – Спр. 38. – Арк. 539 зв.
31 ЦДІАК України. – Ф. 26. – Оп. 1. – Спр. 75. – Арк. 8.
32 Там само. – Ф. 25. – Оп. 1. – Спр. 519. – Арк. 23.
33 Там само. – Ф. 26. – Оп. 1. – Спр. 65. – Арк. 20.
34 Алфьоров О. Показачення роду Голубів-Княжицьких, як вияв соціально-політичних змін на українських землях
у XVII ст. // Nad Wisłą i Dnieprem: Polska i Ukraina w przestrzeni europejskiej – przeszłość i teraźniejszość. – Toruń,
Kijów, 2003-2004. – № 2-3. – S. 22–27.
35 Яковенко Н. М. Склад шляхти-землевласників Київського воєводства напередодні Визвольної війни українського
народу 1648-1654 рр. // Феодалізм на Україні. – К., 1990. – С. 85.
36 ЦДІАК України. – Ф. 25. – Оп. 1. – Спр. 522. – Арк. 43 зв.; Спр. 519. – Арк. 37 зв.
37 Там само. – Спр. 503. – Арк. 93-93 зв.
38 Там само. – Спр. 517. - Арк. 38.
Генеалогічні записки. – Львів, 2010. – Вип. 8 (нової серії 2)
Родоводи
61
39 Uruski S. Rodzina Herbarz szlachty polskiej. – T. IX. – S. 128; Boniecki A. Herbarz Polski. – Warszawa, 1904. – T. VII.
– S. 320; Niesiecki K. Herbarz Polski. – Lipsk, 1839. – T. IV. – S. 366. Віднести ж Регіну до доньок Івана Голуба,
дозволили нам ряд фактів про опіку над нею Юрія Івановича Голуба та передачу її чоловікові маєтку, вірогідно,
або спадку по-батькові, або посагу (ЦДІАК України. – Ф. 11. – Оп. 1. – Спр. 8. – Арк. 825).
40 Русская историческая библиотека. – Т. XXXIII /Литовская метрика... – С. 816.
41 Архив Юго-Западной России. – К., 1861. – Ч. ІІ. – Т. І.– С. 343-347; Кривошея В.В., Орел В.М. Українська шляхта
напередодні визвольної війни середини XVII століття (історико-географічні та історико-генеалогічні матеріали).
– К., 2000. – С. 28.
42 ЦДІАК України. – Ф. 11. – Оп. 1. – Спр. 188. – Арк. 56.
43 Там само. – Спр. 13. – Арк. 404-406.
44 Там само. – Ф. 25. – Оп. 1. – Спр. 340. – Арк. 268, 271.
45 Памятники, изданные Киевскою коммиссиею для разбора древних актов. – К., 1898. – Т. 1-2. – С. 150; ЦДІАК
України. – Ф. 28. – Оп. 1. – Спр. 13. – Арк. 553; Ф. 28. – Оп. 1. – Спр. 186. – Арк. 8, 34, 36; Ф. 25. – Оп. 1. – Спр. 534.
– Арк. 4, 5, 59; Архив Юго-Западной России. – К., 1863. – Ч. ІІІ. – Т. І. – С. 47-48.
46 ЦДІАК України. – Ф. 28. – Оп. 2. – Спр. 2. – Арк. 177 зв.; Володимирський ґродський суд. Подокументні описи
Актових книг. Справа 1–5, 1566–1570. – К., 2002. – Вип. 1. – С. 60.
47 ЦДІАК України. – Ф. 25. – Оп. 1. – Спр. 534. – Арк. 37.
48 Bartoszewicz J. Kniaź i xiąże. – Kraków, 1876. – S. 39.
49 РДАДА. – Ф. 389. – Оп. 1. – Спр. 37. – Арк. 538зв.; Polski słownik biograficzny. – Wroсław, Warszawa, Kraków, 1960-
1961. – T. IX. – S. 602; Wielka encyklopedya powszechna ilustrowana. – Warszawa, 1902. – T. XXIX-XXX. – S. 278.
50 Винар Л.-Р. Козацька Україна: вибрані праці. – К., Львів, Нью-Йорк, Париж, 2003. – С. 369.
51 Wielka encyklopedia powszechna ilustrowana. – T. XXIX-XXX. – S. 278.
52 Piekosiński F. O dynastycznem szlahty polskiej pochodzeniu. – Kraków, 1888. – S. 230.
53 Kojałowicz W. W. Herbarz rycerstwa W. X. Litewskiego tak zwany compedium czyli o Klejnotach albo herbach
których familie stanu rycerskiego w prowincyach Wielkiego Xięstwa Litewskiego zażywaja. – Kraków, 1897. – S. 276.
54 Грушевський М. С. Історія України-Руси. – К., 1997. – Т. 9, кн. 2. – С. 1525.
55 Polska encyklopedia szlachecka. – Warszawa, 1935. – T. II. – S. 375.
56 Алфьоров О. Показачення роду Голубів-Княжицьких... – С. 27.
57 Лукомский Д. К., Модзалевский В. Л. Малороссийский гербовник. – К. 1993. – С. 33; Яковенко Н. Нарис історії
середньовічної та ранньомодерної України. – К., 2005. – С. 405.
58 Boniecki A. Herbarz Polski. – T. VII. – S. 320.
59 ДАКО. – Ф. 782. – Оп. 1. – Спр. 2465. – Арк. 9.
* * *
Олександр Алфьоров (Київ): Виникнення та становлення роду Голубів: кінець ХV–XVI ст.
У статті розглядається історія виникнення роду Голубів у XV-XVI ст. Подано аналіз різних
гербів роду.
Ключові слова: Голуб, Велике князівство Литовське, генеалогія.
* * *
Александр Алфёров (Киев): Возникновение и становление рода Голубов: конец ХV–XVI в.
В статье рассматривается история возникновения рода Голубов в ХV–XVI в. Приведен анализ
гербов рода.
Ключевые слова: Голуб, Великое княжество Литовское, генеалогия.
* * *
Oleksandr Alfyorov (Kyiv): Origin of the Gobub’s Kin: end of the 15th – 16th c.
This article has examined the history of the origin of the Golubs family in the 15th–16th c. Also family
coat of arms were analized.
Key words: Golub, the Grand Duchy of Lithuania, genealogy.
|