Єпископ львівський, галицький і кам’янецький Єремія (Свистельницький, 1668–1676)
У статті в ширшому контексті культурного й релігійного життя Православної церкви у Галичині постмогилянської доби розглядається генеалогія та пастирсько-адміністративна діяльність львівського владики Єремії-Євстафія (Свистельницького). Євстафій походив з відомого українського шляхетського роду Свист...
Gespeichert in:
| Datum: | 2010 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
2010
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/15166 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Єпископ львівський, галицький і кам’янецький Єремія (Свистельницький, 1668–1676) / І. Скочиляс // Генеалогічні записки: Зб. наук. пр. — 2010. — Вип. 8. — С. 70-74. — Бібліогр.: 25 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-15166 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-151662011-01-13T12:02:29Z Єпископ львівський, галицький і кам’янецький Єремія (Свистельницький, 1668–1676) Скочиляс, І. Родоводи У статті в ширшому контексті культурного й релігійного життя Православної церкви у Галичині постмогилянської доби розглядається генеалогія та пастирсько-адміністративна діяльність львівського владики Єремії-Євстафія (Свистельницького). Євстафій походив з відомого українського шляхетського роду Свистельницьких гербу Сас. Його хіротонія на Святоюрську катедру в 1668 р. засвідчувала провідну роль православного нобілітету (поряд з владичим двором і церковними братствами) як репрезентанта руського соціуму в тогочасному публічному житті реґіону. Багаторічне протистояння владики Єремії з його опонентом і контркандидатом Йосифом (Шумлянським, 1667-1708) увиразнює, з одного боку, інституційну кризу Київської митрополії в другій половині XVII ст., а з іншого – зловживання королівською владою Речі Посполитої своїм правом патронату над українсько-білоруською Східною церквою. В статье в широком контексте культурной и религиозной жизни Православной церкви Галичины постмогилянской эпохи рассматривается генеалогия и пастырско-административная деятельность львовского епископа Иеремии (в миру Евстафия) Свистельницкого. Евстафий происходил с известного украинского мелкопоместного шляхетского рода Свистельницких герба Сас. Его хиротония на Святоюрскую кафедру в 1668 г. свидетельствовала о ключевой роли православного нобилитета (на ряду с владычим двором и церковными братствами) как репрезентанта руського социума в тогдашней публичной жизни региона. Многолетнее противостояние владыки Иеремии с его оппонентом и контркандидатом Иосифом (Шумлянским, 1667-1708) указывает, с одной стороны, на институционный кризис Киевской митрополии во второй половине XVII ст., а с другой – на злоупотребление королевской властью Речи Посполитой своим правом патроната над украинско-белорусской Восточной церковью. The article concerns the genealogy, pastoral and administrative activity of Yeremiya-Eustathius Svystelnytskyi, the bishop of Lviv, in a broad context of the cultural and religious life of the Orthodox Church in Galicia during the time of Petro Mohyla. Eustathius descended from the famous noble family of Svystelnytskyi belonging to the arms of Sas. The fact that he, as a representative of the Ruthenian society, was consecrated as a bishop for the see of Lviv in 1668 testified to the leading role of Orthodox nobility (along with the royal court and church brotherhoods) in the public life of this region at that time. The long-term confrontation of Eustathius Svystelnytskyi with his opponent and counter-candidate Josef Shumlyanskyi (1667-1708) clearly displays the institutional crisis of the Metropolitanate of Kyiv in the second half of the 17th century, on the one hand, and the misuses of the right of patronage by the royal power of the Polish-Lithuanian Commonwealth over the Ukrainian-Byelorussian Oriental Church, on the other. 2010 Article Єпископ львівський, галицький і кам’янецький Єремія (Свистельницький, 1668–1676) / І. Скочиляс // Генеалогічні записки: Зб. наук. пр. — 2010. — Вип. 8. — С. 70-74. — Бібліогр.: 25 назв. — укр. 2074-8345 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/15166 271.2-726.2(477.83/.86)"16"Єремія:929.52.7.031 uk Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Родоводи Родоводи |
| spellingShingle |
Родоводи Родоводи Скочиляс, І. Єпископ львівський, галицький і кам’янецький Єремія (Свистельницький, 1668–1676) |
| description |
У статті в ширшому контексті культурного й релігійного життя Православної церкви у Галичині постмогилянської доби розглядається генеалогія та пастирсько-адміністративна діяльність львівського владики Єремії-Євстафія (Свистельницького). Євстафій походив з відомого українського шляхетського роду Свистельницьких гербу Сас. Його хіротонія на Святоюрську катедру в 1668 р. засвідчувала провідну роль православного нобілітету (поряд з владичим двором і церковними братствами) як репрезентанта руського соціуму в тогочасному публічному житті реґіону. Багаторічне протистояння владики Єремії з його опонентом і контркандидатом Йосифом (Шумлянським, 1667-1708) увиразнює, з одного боку, інституційну кризу Київської митрополії в другій половині XVII ст., а з іншого – зловживання королівською владою Речі Посполитої своїм правом патронату над українсько-білоруською Східною церквою. |
| format |
Article |
| author |
Скочиляс, І. |
| author_facet |
Скочиляс, І. |
| author_sort |
Скочиляс, І. |
| title |
Єпископ львівський, галицький і кам’янецький Єремія (Свистельницький, 1668–1676) |
| title_short |
Єпископ львівський, галицький і кам’янецький Єремія (Свистельницький, 1668–1676) |
| title_full |
Єпископ львівський, галицький і кам’янецький Єремія (Свистельницький, 1668–1676) |
| title_fullStr |
Єпископ львівський, галицький і кам’янецький Єремія (Свистельницький, 1668–1676) |
| title_full_unstemmed |
Єпископ львівський, галицький і кам’янецький Єремія (Свистельницький, 1668–1676) |
| title_sort |
єпископ львівський, галицький і кам’янецький єремія (свистельницький, 1668–1676) |
| publisher |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| publishDate |
2010 |
| topic_facet |
Родоводи |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/15166 |
| citation_txt |
Єпископ львівський, галицький і кам’янецький Єремія (Свистельницький, 1668–1676) / І. Скочиляс // Генеалогічні записки: Зб. наук. пр. — 2010. — Вип. 8. — С. 70-74. — Бібліогр.: 25 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT skočilâsí êpiskoplʹvívsʹkijgalicʹkijíkamânecʹkijêremíâsvistelʹnicʹkij16681676 |
| first_indexed |
2025-07-02T16:40:56Z |
| last_indexed |
2025-07-02T16:40:56Z |
| _version_ |
1836554080119422976 |
| fulltext |
70
Генеалогічні записки. – Львів, 2009. – Вип. 8 (нової серії 2)
Родоводи
УДК 271.2-726.2(477.83/.86)"16"Єремія:929.52.7.031
Ігор СКОЧИЛЯС
(Львів)
ЄПИСКОП ЛЬВІВСЬКИЙ, ГАЛИЦЬКИЙ І КАМ’ЯНЕЦЬКИЙ ЄРЕМІЯ
(СВИСТЕЛЬНИЦЬКИЙ, 1668-1676)
Єремія (Свистельницький) (??? – † не раніше червня 1678), православний єпископ львівський,
галицький и кам’янецький у 1668-1676 гг. Найвірогідніше, народився у родовому маєтку – селі
Свистельники (Свистільники) Галицького повіту Руського воєводства. Дата його народження невідома.
Хресне ім’я – Євстафій (Євстахій, Остап, Остапій). Напередодні хіротонії на єпископа, весною
1668 р., вступив до Скиту Манявського, де був пострижений у монахи під іменем Єремія. Батьком
майбутнього львівського єпископа здогадно був Ілля Свистельницкий, якого вважають фундатором
православної парафії у Свистельниках (1630 р.)1. Згідно із заявами опонентів Євстафія (не
підтвердженими іншими джерелами), до своєї хіротонії був двічі одружений, причому вдруге на вдові,
що суперечило церковному праву й вважалося канонічною перепоною для отримання єпископського
сану (“quemvis bigamum et viduogamum non minus ad solum altare in praesbiterum ordinari, multo magis in
episcopum consecrari”). Можливо, сином Євстафія був фундатор церкви Воскресення Христового у
родовому маєтку (1699 р.)2 Олександр Свистельницький, посмертний портрет якого зберігся у фондах
Національного музею у Львові3. Євстафій походив з дрібної руської (української) шляхти гербу Сас4.
Рід Свистельницьких став відомим у Галицькій землі вже у першій третині XV ст. У петиціях
православної шляхти Галичини до київського митрополита Макарія з 1539-1540 гг. фіґурує, зокрема,
Никандро Свистельницький5, – один из предків Євстафія.
Як кандидат на Львівську православну катедру, вперше запропонований наприкінці 1667 р., на
противагу Йосифові (Шумлянському), вже обраного місцевою руською шляхтою в січні-квітні
1667 р.6 За обранням Свистельницького стояв адміністратор Київської митрополії (в межаї Речі
Посполитої) Антоній (Винницький, 1663-1679)7. Після смерті владики Атанасія (Желіборського) в 1666
р. Винницький виконував також обов’язки адміністратора вакантної Львівської єпископії, й поставленням
Свистельницького він намагався зберегти за Святоюрською катедрою свій контроль. Кандидатуру
Євстафія також активно підтримували Львівське ставропігійське братство, православна шляхта
Галицької землі й правобережний гетьман України Павло Тетеря8. На елекційному (виборчому) соборі,
який відбувся 11 (21) січня 1668 р. в Святоюрському соборі (незадовго до цього захопленого
прибічниками Винницького), єпископом-електом з-поміж чотирьої кандидатів був обраний Євстафій
Свистельницький “чималою кількістю духовенства, капітули й обивателів рицарського стану Руського
і Подільського воєводств”, а також Успенського й інших церковних братств. “Хроніка міста Львова”
повідомляє, что собор проходив “під головуванням києво-галицького митрополита Антонія
Винницького”9. Опоненти Свистельницького наполягали на тому, що насправді в його елекції приймала
участь невелика група осіб, переважно зі середовища руської шляхти сусідньої Перемишльської єпархії
й православних греків Львівської ставропігії. Незважаючи на протести, кандидатура Свистельницького
була запропонована православними для затвердження королеві Яну II Казимиру (1648-1668), згідно з
“правом подавання”, польському. У своїй грамоті мотивом номинації король називав неканонічність
обрання Шумлянського, здійсненого нібито “приватно, без відома старших” і “в незвичайному місці”.
Привілей на владичий престол Свистельницький отримав 5 травня 1668 р., він неоднократно
підтверджувався, зокрема, королем Міхалом Вишневецьким 20 вересня 1670 р. і 6 квітня 1671 р.10
Хіротонію владики Єремії в братській церкві Успення Богородиці у Львові 30 квітня (10 травня)
1668 р., на празник Вознесення Господнього, здійснили адміністратор Київської митрополії Антоній
(Винницький) і коад’ютор Перемишльської православної єпархії Юрій (Гошовський). Незважаючи на
очевидний успіх дипломатії митрополита Антонія, 12 липня 1668 р. король оголосив недійсною елекцію
Свистельницького, взявши до уваги скарги прихильників Шумлянського11. Вони наполягали на тому,
що вибір Єремії відбувся у присутності всього п’яти осіб, до того ж родичів митрополита, а парафіяльний
клир і церковні братства Львівської єпархії в цьому виборі участі не брали. Одночасно Шумлянський
захопив Святоюрську катедру, змусивши Свистельницького залишити Львів, позбавивши його таким
чином змоги здійснити акт консекрації в канонічній столиці єпархії. Нову політику королівського двору
підтримали частина шляхти, духовенства і братств, які вважали своїм кандидатом Йосифа
71
Генеалогічні записки. – Львів, 2010. – Вип. 8 (нової серії 2)
Родоводи
(Шумлянського) і не прийняли Свистельницького12. Однак навіть після цього король Міхал
Вишневецький неодноразово апробовував елекцію Єремії, одночасно відкидаючи вибір Шумлянського.
Незважаючи на це, Свистельницькому не вдалося оволодіти Святоюрським собором, і в травні
1668 р. він перебрався у Галич – древню катедру Львівської єпархії, де він користувався значною
підтримкою місцевого православного люду. У Галичі владика Єремія влаштував резиденцію та
єпископський двір, а також отримав доступ до духовних посілостей у Крилосі. Збережені джерела
засвідчують, що він реґулярно здійснював архиєрейські богослуження, висвячував новоєреїв та
адміністративно управляв тими парафіями й намісництвами Львівської єпархії, котрі визнавали його
пастирську юрисдикцію.
Протягом 1668-1673 рр. Свистельницький був заанґажований у тривалі й виснажливі судові
суперечки зі Шумлянським, звинувачуючи його в неканонічності поставлення і намагаючись відкликати
королівські привілеї, котрі він отримав на Львівську катедру. У цей період конкуруючі між собою
єпископи неодноразово здійснювали взаємні напади, що нерідко завершувалися кривавими розправами,
людськими жертвами й приниженням особистої гідності обидвох електів-кандидатів13. Уже в перші
місяці боротьби за Львівську єпископію частина православних трактувала Шумлянського як “уніата”,
підозрюючи його в тому, що він “змінив віру”. Однако становище Свистельницького ускладнювалося
тією обставиною, що єрархічний статус Шумлянського визнавався частиною духовної та світської
влади. У червні 1667 р. правовірність електа Йосифа визнав Теофіл, ігумен Хрестовоздвиженського
монастиря, а через декілька років і Константинопільський патріархат14. Отримав Шумлянський
підтримку і від александрійського патріарха Паїсія, який перебував осінню 1669 р. у Могилеві-
Подільському, на території Львівської єпархії. 8 квітня 1670 р. на прохання гетьмана України Петра
Дорошенка та київського митрополита Йосифа (Нелюбовича-Тукальського) вселенський патріарх
Методій III підтвердив хіротонію Шумлянського і зажадав відсторонення Свистельницького15.
Водночас Єремія (Свистельницький) заручився підтримкою східних патріархів. У 1670 р. один з них
– єрусалимський патріарх Доситей – проголосив у молдавських Яссах клятву на Шумлянського як
“фальшивого пастиря” і закликав вірних Львівської єпархії виявляти послух владиці Єремії як їхньому
єдиному “істинному єпископу”.
Одним із наслідків цього безпрецедентного, майже десятилітнього протистояння16, була часткова
дезорганізація пастирської й адміністративної структури Львівської єпархії. У ці роки відбувся фактичний
поділ духовенства і вірних на два табори, а також з’явилися дві паралельні православні юрисдикції, зі
“своїми” катедрами, намісництвами й парафіями. Виразно дані процеси відображені в діяннях і правилах
(конституціях) єпархіального собору, скликаного Йосифом (Шумлянським) 26 квітня 1669 р.17
Тоді
серед 37-ми намісників (протопопів) Львівського владицтва духовну владу Шумлянського не визнали
й не прибули на собор п’ять намісників Львівського, майже всі (13) намісники Галицького (разом з
катедральним протопопом) і три з п’яти намісників Кам’янецького (Подільського) крилосів
(офіціалатів)18. Вони залишилися вірними Свистельницькому й адміністративно підпорядковувалися
його генеральному намісникові (“офіціалові”) о. Михаїлу Ловецькому. Такий “розподіл” території між
конкурентами за Львівський владичий престол загалом зберігався протягом усієї першої половини
1670-х рр. Таким чином, більшість православного духовенства Галичини й Поділля спочатку
підтримувала Єремію (Свистельницького), який в основному контролював православні парафії в
південних районах Руського воєводства й, частково, Кам’янецького крилосу. Окремі намісники, які
зайняли вичікувальну позицію, невдовзі визнали юрисдикцію Шумлянського. Наприкінці вересня
1671 р. крилошани Святоюрської катедри та 12 намісників єпархії публічно підтримали владику Йосифа
у Львівському ґродському суді19. Ті ж намісники, котрі залишились вірними Свестильницькому, були
відсторонені від священнодійства та засуджені духовним єпископським судом. Натомість на єреїв,
які отримали рукоположення від “пана Свистельницького”, єпархіальный собор 1669 р. наклав клятву
та заборонив усім православним визнавати їх “правдивими священиками”20. Найближчих
співробітників Свистельницького Йосиф (Шумлянський) переслідував та відсторонював від парафій
і церковних урядів. У боротьбі зі своїм опонентом Йосиф (Шумлянський) досить успішно
використовував фіскальні важелі. Одно з правил собору 1669 р. передбачало звільнення від сплати
пастирського податку “куниче” (“катедратик”) священиків тих протопопій (намісництв), які
відмовлялися підлягати єпископові Єремії21. У 1670 р. за посередництвом королівського двору між
Свистельницьким і Шумлянським було укладено угоду про відмову останнього від Львівської катедри,
його вірогідне переведення до Мстиславсько-Оршансько-Могилівської православної єпископії та виплату
йому матеріальної компенсації за втрату архиєрейського престолу. Однак Шумлянський порушив ці
умови й продовжив боротьбу за Святоюрську катедру. Наступного року він проіґнорував королівський
72
Генеалогічні записки. – Львів, 2010. – Вип. 8 (нової серії 2)
Родоводи
декрет про своє відсторонення від катедри, сплату матеріальної компенсації своєму опоненту та
введення його у володіння Львівською єпископією на основі нового королівського привілею. Незважаючи
на те, що в 1673 р. Свистельницькому вдалося отримати новий монарший привілей, йому так і не
вдалося нейтралізувати свого конкурента22. З обранням королем Яна Собеського – особистого друга
Шумлянського – владика Єремія втратив будь-які шанси на успіх у цій виснажливій боротьбі. 16
вересня 1674 р. король видав нову грамоту, якою підтвердив статус Шумлянського як єпископа
львівського, мотивуючи своє рішення його “заслугами перед Річчю Посполитою”. У привілеї від 10
березня 1675 р., адресованому православній єрархії в Польсько-Литовскій державі, Собеський
звинуватив Свистельницького у симонії й втручанні в духовну юрисдикцію, запропонувавши йому
усамітнитися в одному з православних монастирій. Іґноруючи позицію шляхти Руського воєводства
на Вишенському сеймику, король 6 лютого 1676 р. остаточно утвердив Шумлянського на Святоюрській
горі “всупереч домаганням Єремії Свистельницького”23, а Люблінский трибунал 25 травня 1677 р.
наклав на Єремію інфамію, тобто постановив вигнати його з країни.
Не беручи до уваги очевидних вад вікових традицій соборноправності та виборності у Східній
Церкві, а також фактичного поділу з 1660-х рр. Київської православної митрополії, вирішальним
фактором у позбавленні Єремії (Свистельницького) Львівського владичого престолу була тодішня
політика королівського двору, який відверто й брутально зловживав своїм “правом патронату” (“jus
patronatus”)24. З появою на варшавському троні Яна Собеського ця політика набула яскраво виражених
конфесійних рис, метою якої було практична реалізація ідеї “нової” унії в Речі Посполитій.
Інструментуючи “право патронату”, в кінцевому підсумку правлячі кола Польсько-Литовської держави
зробили ставку не на Єремію (Свистельницького), а на Йосифа (Шумлянського), який на початках не
виявляв зацікавлення унійними проектами. Однак саме він зарекомендував себе лояльним до держави
пастирем, будучи інтеґрованим у його політичну й соціальну структуру, а також ефективним
адміністратором25, котрий проводив на території Львівської єпархії досить успішні церковні реформи у
дусі “могилянського відродження” Київської православної митрополії.
Місце й час смерті Єремії (Свистельницького) невідомі. Востаннє він фіґурує в декреті
Галицького ґродського суду від 1 червня 1678 р., що стосувався його родового маєтку Свистельники.
_________________
Примітки:
1
Візитаційні описи Воскресенської церкви у Свистельниках з 1733 і 1762 рр. зберігаються в: Національний музей
ім. Митрополита Андрея Шептицького у Львові. Відділ рукописної та стародрукованої книги (далі – НМЛ). – Ркл-
11. – Арк. 168-168 зв.; Ркл-20. – Арк. 558-561 зв.
2 Słownik geograficzny Krolestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. – Warszawa, 1890. – T. 11. – S. 721.
3 Опис пам’ятки у: Жеплинська О. Натрунний портрет Олександра Свистельницького у збірці Національного
музею у Львові // Літопис Національного музею у Львові. – Львів, 2001. – № 2 (7). – С. 103-107.
4 Niesiecki K. Herbarz Polski. – Lipsk, 1841. – T. 8. – S. 588; Wyrostek L. Rod Dragów-Sasów na Węgrzech i Rusi Halickiej
// Rocznik Polskiego Towarzystwa Heraldycznego. – Kraków, 1932. – Rok 1931/2. – T. 11. – S. 101.
5 Акты ЗР. – Санкт-Петербург, 1853. – Т. 2. – № 193, 198; Т. 5. – С. 113-114; Грушевський М. Історія України-Руси. –
Київ, 1995. – Т. 6. – С. 239-240.
6 Центральний державний історичний архів України у Львові (далі – ЦДІА України у Львові). – Ф. 9 (Львівський
ґродський суд). – Оп. 1. – Спр. 418. – С. 1151-1155, 1157-1162; Спр. 419. – С. 2162-2164. Опубл: Архивъ Юго-Западной
Россіи, издаваемый Временною коммиссіею для разбора древнихъ актовъ, высочайше учрежденною при
Кіевскомъ, Подольскомъ и Волынскомъ генералъ-губернаторh (далі – Архивъ ЮЗР). – Кіевъ, 1904. – Ч. 1. – Т. 10.
– С. 203-214, 248, 253-257, 263, 285-288, 290-293, 636-642.
7 ЦДІА України у Львові. – Ф. 129 (Львівське Ставропігійське братство). – Оп. 1. – Спр. 653. – Арк. 1.
8 Зубрицкій Д. Лhтопись Львовскаго Ставропигійскаго братства. Переводъ съ польскаго. – Львовъ, 1926. – С. 78-
79, 282-283, 376; Крыловскій А. Львовское Ставропигіальное братство. (Опыт церковно-историческаго изслhдованія).
– Кіевъ, 1904. – С. 166-167.
9 Зубрицький Д. Хроніка міста Львова / Перекл. з польської І. Сварника; наук. коментар М. Капраля. – Львів, 2002.
– С. 376-377.
10 Див. загальну інформацію про Свистельницького в: Блажейовський Д. Ієрархія Київської Церкви (861-1996). –
Львів, 1996. – С. 234.
11 Інститут рукопису Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського НАН України (далі – ІР НБУ). – Ф.
XVIII (Колекція та архів митрополита Андрея Шептицького). – № 76. – Арк. 1; № 77. – Арк. 1; № 78. – Арк. 1; № 83.
– Арк. 1 (ориґінали королівських привілеїв).
12 Огляд тогочасної релігійної ситуації в українсько-білоруських землях у: Макарий (Булгаков). История Русской
73
Генеалогічні записки. – Львів, 2010. – Вип. 8 (нової серії 2)
Родоводи
Церкви. – Москва, 1996. – Кн. 7. – С. 532-543.
13 Розгляду цих подій у ширшому контексті історії Львівської єпархії присвячена низка публікацій, найважливішими
з яких є: Андрусяк М. Львівське, Галицьке й Кам’янець-Подільське православне (в 1539-1700 рр.) та й уніятське (в
1700-1808 рр.) єпископство у Львові // Логос. – Йорктон (Саскачеван, Канада), 1959. – Т. 10. – Ч. 1. – С. 43-49; Ч. 3.
– С. 201-205; Ч. 4. – С. 256-264; 1960. – Т. 11. – Ч. 1. – С. 30-36; Його ж. Львівський Єпископ Йосиф Шумлянський та
його змагання за права для духовенства й об’єднання церков // Логос. – Йорктон, 1978. – Т. 29. – Ч. 1. – С. 23-58;
1979. – Т. 30. – Ч. 3. – С. 193-214; Ч. 4. – С. 292-307; Мирон [Франко И.]. Иосифъ Шумлянскій, послhдний православный
епископъ львовскій и его “Метрика” // Киевская старина. – 1891. – № 33. – С. 339-345; Andrusiak M. Józef Szumlański,
pierwszy biskup unicki lwowski (1667-1708). Zarys biograficzny. – Lwów, 1934. – S. 25-30, 32-33, 36-65.
14 ІР НБУ. – Ф. XVIII. – № 73. – Арк. 1; № 79. – Арк. 1 (ориґінали грамот церковнослов’янською мовою).
15 ІР НБУ. – Ф. XVIII. – № 98. – Арк. 1 (ориґінал патріаршої грамоти грецькою мовою).
16 Аналіз цього протистояння, з публікацію вартісних документів, можна знайти в: Андрусяк М. Боротьба за
епископську катедру. (Картина з історії православної Церкви на Україні в друній половині XVII ст.) // Записки Чина
Св. Василія Великого. – Львів, 1935. – Т. 6. – Вип. 1-2. – С. 85-200.
17 НМЛ. – Ркк-151. – С. 23-30; опубл.: Собори Львівської єпархії XVI–XVIII століть / Упор. та істор. нарис І. Скочи-
ляса. – Львів, 2006. – С. 96-108.
18 НМЛ. – Ркк-151. – С. 23-24; 28-30; опубл.: Собори Львівської єпархії XVI–XVIII століть / Упор. та істор. нарис
І. Скочиляса. – Львів, 2006. – С. 96-98, 101-104, 108.
19 Архивъ ЮЗР. – Ч. 1. – Т. 10. – С. 306-310 (док. № CXV).
20 НМЛ. – Ркк-151. – С. 26; опубл.: Собори Львівської єпархії... – С. 99, 105.
21 НМЛ. – Ркк-151. – С. 23-30; опубл.: Собори Львівської єпархії... – С. 100, 106.
22 ІР НБУ. – Ф. XVIII. – № 106. – Арк. 1 (ориґінал королівського привілею).
23 ІР НБУ. – Ф. XVIII. – № 112. – Арк. 1 (ориґінал королівського привілею).
24 Становище Східної церкви в Речі Посполитій розглядає: Bienkowski L. Organizacja Kościoła wschodniego w
Polsce // Kościół w Polsce. Studia nad historią Kościoła katolickiego w Polsce / Pod red. J. Kłoczowskiego. – Kraków,
1969. – T. 2: Wieki XVI–XVIII. – S. 779-899.
25 Достатньо сказати, що за час свого архиєрейського служіння Шумлянський висвятив понад 3000 єреїв для
Львівської та низки інших єпархій Київської митрополії. Реєстри цих актів рукоположення зберігаються в: НМЛ. –
Ркк-89. – С. 2-132. Аналізу реформ владики Йосифа у ширшому західноєвропейському контексті присвячені праці
Петра Вавренюка (Вавженюка): Wawrzeniuk P. Confessional Civilising in Ukraine: The Bishop Iosyf Shumliansky and
the Introduction of Reforms in the Diocese of Lviv 1668-1708. – Stockholm, 2005; Ejusd. Social Disciplining and Social
Control in the L’viv diocese during the Episcopate of Iosyf Shumlians’kyi in the European context // Україна XVII
століття: суспільство, філософія, культура. Зб. наук. праць на пошану пам’яті проф. Валерії Михайлівни Нічик /
Ред.-упор. Л. Довга, Н. Яковенко. – Київ, 2005. – С. 347-366.
* * *
Ігор Скочиляс (Львів): Єпископ львівський, галицький і кам’янецький Єремія
(Свистельницький, 1668-1676)
У статті в ширшому контексті культурного й релігійного життя Православної церкви у Галичині
постмогилянської доби розглядається генеалогія та пастирсько-адміністративна діяльність львівського
владики Єремії-Євстафія (Свистельницького). Євстафій походив з відомого українського шляхетського
роду Свистельницьких гербу Сас. Його хіротонія на Святоюрську катедру в 1668 р. засвідчувала
провідну роль православного нобілітету (поряд з владичим двором і церковними братствами) як
репрезентанта руського соціуму в тогочасному публічному житті реґіону. Багаторічне протистояння
владики Єремії з його опонентом і контркандидатом Йосифом (Шумлянським, 1667-1708) увиразнює,
з одного боку, інституційну кризу Київської митрополії в другій половині XVII ст., а з іншого –
зловживання королівською владою Речі Посполитої своїм правом патронату над українсько-
білоруською Східною церквою.
Ключові слова: Свистельницький, українська шляхта, Львівська єпархія
* * *
Игорь Скочиляс (Львов): Епископ львовский, галицкий и каменецкий Иеремия
(Свистельницкий, 1668-1676)
В статье в широком контексте культурной и религиозной жизни Православной церкви Галичины
постмогилянской эпохи рассматривается генеалогия и пастырско-административная деятельность
львовского епископа Иеремии (в миру Евстафия) Свистельницкого. Евстафий происходил с известного
украинского мелкопоместного шляхетского рода Свистельницких герба Сас. Его хиротония на
74
Генеалогічні записки. – Львів, 2010. – Вип. 8 (нової серії 2)
Родоводи
Святоюрскую кафедру в 1668 г. свидетельствовала о ключевой роли православного нобилитета (на
ряду с владычим двором и церковными братствами) как репрезентанта руського социума в тогдашней
публичной жизни региона. Многолетнее противостояние владыки Иеремии с его оппонентом и
контркандидатом Иосифом (Шумлянским, 1667-1708) указывает, с одной стороны, на институционный
кризис Киевской митрополии во второй половине XVII ст., а с другой – на злоупотребление королевской
властью Речи Посполитой своим правом патроната над украинско-белорусской Восточной церковью.
Ключевые слова: Свистельницкий, украинская шляхта, Львовськая епархия
* * *
Ihor Skochylyas (Lviv): Yeremiya Svystelnytskyi, the Bishop of Lviv, Halych and Kamyanets
(1668-1676)
The article concerns the genealogy, pastoral and administrative activity of Yeremiya-Eustathius
Svystelnytskyi, the bishop of Lviv, in a broad context of the cultural and religious life of the Orthodox Church
in Galicia during the time of Petro Mohyla. Eustathius descended from the famous noble family of Svystelnytskyi
belonging to the arms of Sas. The fact that he, as a representative of the Ruthenian society, was consecrated
as a bishop for the see of Lviv in 1668 testified to the leading role of Orthodox nobility (along with the royal
court and church brotherhoods) in the public life of this region at that time. The long-term confrontation of
Eustathius Svystelnytskyi with his opponent and counter-candidate Josef Shumlyanskyi (1667-1708) clearly
displays the institutional crisis of the Metropolitanate of Kyiv in the second half of the 17th century, on the one
hand, and the misuses of the right of patronage by the royal power of the Polish-Lithuanian Commonwealth
over the Ukrainian-Byelorussian Oriental Church, on the other.
Key words: Svystelnytskyi, Ukrainian nobility, Lviv eparkhy
|