Чернігівщина в роки Першої світової війни

Статтю присвячено аналізу подій на території Чернігівської губернії під час Першої світової війни 1914–1918 рр. Розглядаються проблеми формування військових частин та ополчення, форми участі владних структур, самоврядних установ та населення губернії у справі допомоги фронту, сім’ям мобілізованих...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2018
Hauptverfasser:	Коваленко, О., Рахно, О.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України 2018
Schriftenreihe:	Сiверянський лiтопис
Schlagworte:	Дослідницькі нотатки
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/152133
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Чернігівщина в роки Першої світової війни / О. Коваленко, О. Рахно // Сіверянський літопис. — 2018. — № 6. — С. 141-157. — Бібліогр.: 121 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-152133
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1521332019-06-07T01:25:47Z Чернігівщина в роки Першої світової війни Коваленко, О. Рахно, О. Дослідницькі нотатки Статтю присвячено аналізу подій на території Чернігівської губернії під час Першої світової війни 1914–1918 рр. Розглядаються проблеми формування військових частин та ополчення, форми участі владних структур, самоврядних установ та населення губернії у справі допомоги фронту, сім’ям мобілізованих, пораненим та хворим воїнам, біженцям, вирішенні продовольчої проблеми. Статья посвящена анализу событий на территории Черниговской губернии во время Первой мировой войны 1914–1918 гг. Рассматриваются проблемы формирования воинских частей и ополчения, формы участия властных структур, органов местного самоуправления и населения губернии в деле помощи фронту, семьям мобилизованных, раненым и больним воинам, беженцам, решении продовольственной проблемы. The paper is devoted to the analysis of events on the territory of Chernihiv province during the First World War 1914-1918. Under analyses are the problems of formation of military units and militias, forms of participation of policy-making structures, self-governing institutions and inhabitants of the province in assistance to the front, families of mobilized, wounded and ill warriors, solving food problem. 2018 Article Чернігівщина в роки Першої світової війни / О. Коваленко, О. Рахно // Сіверянський літопис. — 2018. — № 6. — С. 141-157. — Бібліогр.: 121 назв. — укр. 2518-7430 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/152133 94 (477.51) «1914/1918» uk Сiверянський лiтопис Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Дослідницькі нотатки Дослідницькі нотатки
spellingShingle	Дослідницькі нотатки Дослідницькі нотатки Коваленко, О. Рахно, О. Чернігівщина в роки Першої світової війни Сiверянський лiтопис
description	Статтю присвячено аналізу подій на території Чернігівської губернії під час Першої світової війни 1914–1918 рр. Розглядаються проблеми формування військових частин та ополчення, форми участі владних структур, самоврядних установ та населення губернії у справі допомоги фронту, сім’ям мобілізованих, пораненим та хворим воїнам, біженцям, вирішенні продовольчої проблеми.
format	Article
author	Коваленко, О. Рахно, О.
author_facet	Коваленко, О. Рахно, О.
author_sort	Коваленко, О.
title	Чернігівщина в роки Першої світової війни
title_short	Чернігівщина в роки Першої світової війни
title_full	Чернігівщина в роки Першої світової війни
title_fullStr	Чернігівщина в роки Першої світової війни
title_full_unstemmed	Чернігівщина в роки Першої світової війни
title_sort	чернігівщина в роки першої світової війни
publisher	Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
publishDate	2018
topic_facet	Дослідницькі нотатки
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/152133
citation_txt	Чернігівщина в роки Першої світової війни / О. Коваленко, О. Рахно // Сіверянський літопис. — 2018. — № 6. — С. 141-157. — Бібліогр.: 121 назв. — укр.
series	Сiверянський лiтопис
work_keys_str_mv	AT kovalenkoo černígívŝinavrokiperšoísvítovoívíjni AT rahnoo černígívŝinavrokiperšoísvítovoívíjni
first_indexed	2025-07-13T02:20:08Z
last_indexed	2025-07-13T02:20:08Z
_version_	1837496498838831104
fulltext	Сіверянський літопис 141 © Коваленко Олександр Борисович – кандидат історичних наук, професор кафедри історії України, директор Навчально-наукового інституту історії та соціогуманітарних дисциплін імені О.М.Лазаревського Національного університету «Чернігівський колегіум» імені Т.Г.Шевченка; © Рахно Олександр Якович – кандидат історичних наук, доцент, завідувач ка- федри історії України Національного університету «Чернігівський колегіум» імені Т.Г.Шевченка. ДОСЛІДНИЦЬКІ НОТАТКИ УДК 94 (477.51) «1914/1918» Олександр Коваленко, Олександр Рахно. ЧЕРНІГІВЩИНА В РОКИ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ Статтю присвячено аналізу подій на території Чернігівської губернії під час Першої світової війни 1914–1918 рр. Розглядаються проблеми формування військових частин та ополчення, форми участі владних структур, самоврядних установ та населення губернії у справі допомоги фронту, сім’ям мобілізованих, пораненим та хворим воїнам, біженцям, вирішенні продовольчої проблеми. Ключові слова: Чернігівщина, Перша світова війна, земство, лазарет, біженці, про- довольча проблема, Лютнева революція, Центральна Рада. Перша світова війна 1914–1918 рр., яку сучасники назвали «Великою», а нащадки – «забутою», залишила глибокий і болісний слід в історії людства і стала, за виразом дослідників, кривавим прологом «сплюндрованого», «пекельного» або «червоного» ХХ сторіччя. Особливий трагізм цього конфлікту для українського суспільства був обумовлений одночасною участю на боці обох ворогуючих військових блоків – Антанти і Четвертного союзу. За різними оцінками, до російської армії було мобілізовано від 3,5 до 4,5 млн., а до військових формувань Австро-Угорщини – 250–300 тис. етнічних українців. Водночас Перша світова війна каталізувала процес формування української модерної нації, яка з об’єкту міжнародної політики поступово перетворилася в її суб’єкт, і зрештою уможливила відродження української державності1. Тим не менше, український контекст Першої світової війни був чітко артикульо- ваний лише за доби незалежності. Інтерес вітчизняних істориків до цієї події помітно зріс у зв’язку з відзначенням 100-річчя Першої світової війни, але історіографічний до- робок не вичерпує усіх аспектів проблеми й, зокрема, її регіонального виміру. Зокрема, вона донедавна залишалася «білою плямою» на історичній мапі Чернігово-Сіверщини. Одна з найбільших у Європейській частині Російської імперії Чернігівська губернія займала територію у 46 042 кв. версти і складалася з 15 повітів. Станом на 1 січня 1914 р. тут мешкало 3 131 500 чол., з них 336 800 – у містах2. Напередодні війни тут були дислоковані піхотні 175-й Батуринський (Глухів) та 176-й Переволоченський (Черні- гів) полки, 44-а артилерійська бригада (Ніжин), які перебували у складі 44-ї піхотної дивізії 21-го армійського корпусу (штаб корпусу знаходився у Києві), та Шосткінська місцева піхотна команда загальною чисельністю 7 508 чол.3. Локальний конфлікт – убивство у столиці Боснії м. Сараєво сербськими терориста- ми спадкоємця австро-угорського престолу ерцгерцога Франца Фердинанда 15 червня 1914 р. (тут і далі датування подій подається за так званим старим стилем), спричинив 142 Сіверянський літопис глобальні наслідки. Спочатку Німеччина, а потім Австро-Угорщина оголосили війну Росії, яка традиційно виступила на підтримку балканських слов’ян. По всій імперії, у тому числі й у містах Чернігівської губернії пройшли багатолюдні патріотичні мітинги та демонстрації. 23 липня 1914 р. було запроваджено воєнний стан у межах Київського воєнного округу, в тому числі й у 10 повітах Чернігівської губернії та губернському центрі4. У решті повітів Чернігівщини – Суразькому, Мглинському, Новозибківсько- му, Новгород-Сіверському та Стародубському 24 липня 1914 р. був оголошений стан надзвичайної охорони 5. Дислоковані на території Чернігівської губернії 175-й Батуринський та 176-й Пере- волоченський піхотні полки, 44-та артилерійська бригада у складі 44-ї піхотної дивізії 21-го армійського корпусу 3-ї армії були відправлені до Діючої армії на Південно-За- хідний фронт, а сформований з мобілізованих офіцерів і солдатів у Чернігові на базі літнього табору Переволоченського полку 316-й Хвалинський піхотний полк другої черги увійшов до складу 79-ї піхотної дивізії й опинився серед військових частин 2-ї армії Північно-Західного фронту. Відтоді у казармах Переволоченського полку перебували переважно мобілізовані, яких після нетривалого вишколу відправляли на фронт. Так, у листопаді 1914 р. у Чернігові на так званому «Казарменном участке» був розквартирований запасний піхотний полк, що нараховував близько 3 500 вояків-новобранців, які проходили тут короткотерміновий вишкіл. У місті комплектувалися окремі військові частини та дружини державного ополчення. Загалом протягом 1914 р. у Чернігівській губернії було мобілізовано 91,3 тис. чоловік, а за увесь період війни – 280 тис. 6 У серпні 1914 р. Чернігівське губернське земство приєдналося до «Всероссийского союза земств помощи больным и раненым на войне»7. Водночас було обрано Чернігів- ський губернський комітет з організації допомоги хворим і пораненим воїнам8. Повітові земства Чернігівської губернії також приєдналися до Всеросійського земського союзу і створили відповідні повітові комітети. До «Всероссийского союза городов помощи больным раненым воинам», утвореного в серпні 1914 р. у Москві на Всеросійському з’їзді міст за участі представників чернігівського самоврядування, вступила й Черні- гівська міська дума9. У роки Першої світової війни на державні, земські, міські та станові установи губернії ліг тягар забезпечення Діючої армії одягом та взуттям, продовольством і фу- ражем, лікування та забезпечення поранених воїнів, утримання інвалідів, біженців та евакуйованих із західних губерній Російської імперії установ та їх персоналу. Чернігівське губернське дворянське зібрання у серпні 1914 р. пожертвувало 100 000 руб. і приєдналося до Загальнодворянської організації допомоги хворим і пораненим воїнам. З означених коштів 50 000 руб. були надані у розпорядження організації, а решта була витрачена на обладнання та утримання окремого санітарного потягу імені Чернігівського дворянства, який у перший свій рейс на Північно-Західний фронт відправився з Москви 25 січня 1915 р. За кожний рейс потяг вивозив з прифронтової смуги 350–400 поранених бійців і за роки війни загалом переправив у тил близько 10 000 поранених солдатів і офіцерів10. На екстрених зборах духовенства Чернігова 1 серпня 1914 р. під головуванням преосвященного Василія (Богоявленського), єпископа Чернігівського і Ніжинського, було ухвалено терміново розгорнути Єпархіальний лазарет для поранених у лікарні Чернігівської духовної семінарії та запропонувати повітовим відділенням Братства святого Михайла, князя Чернігівського, «принять самое живое и деятельное учас- тие в оказании помощи призванным на защиту отечества воинам и их семьям путем организации местных лазаретов для раненых по образцу центрального в Черниго- ве»11. Чернігівська громада сестер милосердя Червоного Хреста вирішила обладнати військовий шпиталь, для забепечення якого була відкрита майстерня з пошиття білизни12. Водночас були створені Чернігівський губернський та повітові Дамські комітети, які займалися збиранням пожертв на подарунки для нижчих чинів армії, організовували пошиття одягу та білизни тощо. Благодійні товариства Чернігівської губернії розгорнули роботу з метою допомоги сім’ям мобілізованих, пораненим, біженцям та воїнам Діючої армії. Зокрема, Єврейське жіноче товариство допомоги бідним у Чернігові підтримало сім’ї мобілізованих воїнів, Сіверянський літопис 143 збираючи для них одяг, взуття, надаючи їм продовольчі пайки. Для поранених збирали білизну, для солдатів Діючої армії шили одяг. Товариство також надавало всебічну допомогу біженцям13. На початковому етапі війни внаслідок переможної Галицької битви у серпні-верес- ні 1914 р. війська Південно-Західного фронту зайняли Східну Галичину та частину Буковини. 20 серпня 1914 р. до Чернігова прибула перша партія військовополонених австрійських вояків – 4 рядових та 2 офіцери гусарського полку14. Окреслилася і трагічна сторона світової бійні – у губернію почали прибувати поранені й покалічені воїни, надходити похоронні листи. На сторінках губернських газет «Черниговское слово» и «Черниговская земская неделя» з’явилася рубрика «Убитые, раненые и безвести пропавшие воины, жители Черниговской губернии». За далеко неповними даними, які є в розпорядженні Чернігівського обласного пошукового науково-редакційного центру, на фронтах Першої світової війни загинули, пропали безвісти й були поранені близько 20 тис. мешканців Чернігівської губернії. Чернігівський губернський комітет з організації допомоги хворим і пораненим воїнам на початку вересня обладнав шпиталь у Ніжині на 550 ліжок, з яких 25 ліжок знаходилися у Ніжинській земській лікарні і були призначені для важкопоранених та інфекційних хворих. Шпиталем керували предводитель дворянства Ніжинського по- віту М. В. Висоцький та завідувач Ніжинських богоугодних закладів П. А. Буштедт15. Зазначимо, що за перший місяць війни Ніжинське повітове земство власним коштом облаштувало 3 шпиталі на 210 ліжок, а на початку 1916 р. – ще один на 170 ліжок. У зв’язку з переміщенням через Ніжин великої кількості людей, особливо біженців, у повіті поширилася епідемія тифу. Для боротьби з нею у Ніжині, Носівці та Лосинівці були облаштовані тифозні бараки з кількістю ліжок від 12 до 2416. Тим часом до Чернігівської губернії почали прибувати поранені та хворі вояки, яких доправляли з Київського та Гомельського евакуаційних пунктів. 2 вересня 1914 р. до Чернігова прибув перший транспорт з пораненими. На чернігівській пристані на р. Десна пароплав з пораненими зустрічали очільники губернії та міста і духовні ієрархи. Поранені були розміщені у міських шпиталях, зокрема 21 чоловіка взяв на лікування Єпархіальний лазарет, розміщений у лікарні Чернігівської духовної семінарії17. Ста- ном на 19 вересня 1914 р. у губернії для прийому поранених було обладнано у міських лікувальних закладах 413 місць, у земських – 1315 місць, а на утриманні благодійних організацій та приватних осіб – ще 390 місць18. У Чернігові Губернським комітетом були відкриті шпиталі у Будинку працелюбства та у приміщенні Миколаївського єпархіального братства19. На початку 1915 р. Чернігівська губернія перетворилася у значний госпітальний центр. Тут було облаштовано 3 452 лікарняних ліжок, а на 1 січня 1916 р. – 3 55320, тобто їх кількість зросла несуттєво, оскільки матеріальні ресурси губернії були вичерпані. Однак створені лікувальні заклади на належному рівні продовжували надавати до- помогу пораненим і хворим воякам. Її масштаби засвідчує той факт, що облаштовані лікувальні заклади лише за період з 1 серпня по 31 грудня 1916 р. прийняли 32 986 по- ранених21. Значну допомогу пораненим надавало чернігівське духовенство, дворянство та пересічні мешканці губернії. Зокрема, духовенство Чернігівщини облаштувало 7 лікувальних закладів і, зокрема, Єпархіальний лазарет імені царевича Олексія на 100 ліжок, відкритий у жовтні 1914 р. у колишньому палаці графа П.В.Завадовського у с. Ляличі Суразького повіту, придбаному Чернігівською єпархією22. На Чернігівщині здійснювалася підготовка нижчого медичного персоналу для фронту. Зокрема, при Чернігівській громаді сестер милосердя Червоного Хреста були відкриті безплатні курси з підготовки запасних медичних сестер воєнного часу23, яких після завершення навчання направляли у військові шпиталі. 15 червня 1917 р. відбу- лися випускні випробування слухачок шеститижневих курсів, за підсумками яких 38 випускниць отримали звання медичних сестер воєнного часу24. Водночас особливої гостроти набула проблема біженства – переміщення населення з прифронтової зони у тилові райони країни. З початком бойових дій з прифронтових та окупованих територій через Чернігівської губернію гужовими шляхами вглиб Росії рушили валки біженців, частина з яких залишалася у регіоні. Уже в серпні 1914 р. до Чернігова прибули перші декілька родин біженців з Калиша – губернського центру 144 Сіверянський літопис Царства Польського25. Це стихійне переміщення ще не набуло значних масштабів, відтак центральна влада відреагувала на нього створенням у вересні 1914 р. «Комитета для оказания временной помощи пострадавшим от военных действий под председа- тельством Великой княжны Татьяны Николаевны»26. Чернігівське губернське земське зібрання виділило Тетянинському комітету 1 000 руб. для надання допомоги постраждалим від бойових дій та ухвалило рішення про безплатне лікування біженців у губернській земській лікарні27. Чернігівський губерн- ський комітет з надання допомоги постраждалим від війни виділив кошти на придбання квитків для проїзду залізницею, дров, сплату за наймані квартири28. Контрнаступ німецьких військ 2 травня 1915 р. і прорив фронту у районі Карпат спричинив катастрофічні наслідки для населення прифронтових губерній. Відступа- ючи з Польщі, Галичини, Буковини, Білорусії й Прибалтійських губерній, російська армія вдалася до примусового виселення місцевих мешканців, у першу чергу чоловіків віком від 17 до 45 років29. На початку червня 1915 р. Ставка Верховного Головнокоман- дуючого російської армії видала наказ, згідно з яким належало залишати «територію, перетворену на пустелю, тобто очищену як від населення, так і від усього, що могло скласти цінність ворогу»30. Це призвело до масштабних переміщень люднлсті. Влада змушена була терміново 30 серпня 1915 р. ухвалити закон «Про забезпечення потреб біженців», відповідно до якого була створена Особлива нарада з улаштування біженців на чолі з міністром внутрішніх справ. Чернігів почав заповнюватися масою біженців у третій декаді липня 1915 р. Станом на 1 серпня у приміщеннях міських промислових підприємств та Вільного пожежно- го товариства було розміщено 1 818 осіб, яких утримувала міська управа. Крім того, біженці мешкали у навчальних закладах, міському «ночлежном» притулку, ремісни- чому училищі, церковно-приходському училищі при Катерининській церкві, чайній Троїцького монастиря на Болдиній горі, «Странноприемном доме» під Валом та на приватних квартирах. Натоді у місті було зареєстровано 1 297 сімей біженцев у складі 4 591 особи. Усі вони були забезпечені харчуванням і медичним обслуговуванням. Не- забаром надійшло розпорядження щодо їх переміщення за межі губернії на схід. Станом на 11 вересня 1915 р. у місті залишилося близько 100 біженців31. Однак вже 25 вересня несподівано було відкрито гужовий рух біженців з Гомеля на Київ через Чернігів і далі до економії графині Браницької у Білій Церкві Київської губернії, який організував Центральний обивательський комітет губерній Царства Польського. 15 жовтня влада заборонила перехід цих біженців на правий берег Дніпра, що призвело до того, що на Чернігівському харчувальному пункті скупчилося 13 000 біженців. Після тривалого листування вдалося здобути дозвіл на прохід 8 000 біженців до Київської губернії, решта ж 5 000 станом на 6 листопада 1915 р. залишалися у Чернігові32. Л. М. Жванко зазначила, що на території Чернігівської губернії у роки війни кількість біженців коливалася від 28 648 осіб у листопаді 1915 р. до 40 000 у лютому 1918 р.33 Для забезпечення нормальних умов життєдіяльності біженців у грудні 1915 р. в губернії розпочав діяльність Чернігівський відділ Всеросійського товариства опіки над біженцями, основним завданням якого був пошук роботи та забезпечення місцями проживання нужденних переселенців34. Внаслідок евакуації у Чернігові опинилися Люблінська жіноча та Варшавська п’ята чоловіча гімназії, які з дозволу попечителя Варшавського навчального округу у вересні 1915 р. відновили навчальний процес35. На клопотання Чернігівської міської думи щодо залишення у Чернігові Варшавської чоловічої гімназії 24 серпня 1916 р. міська дума отримала позитивну відповідь попечителя Київського навчального округу36. До м. Мени Сосницького повіту була переведена Калишська чоловіча гімназія, перші чотири класи якої розпочали навчання у вересні 1916 р.37 У серпні 1917 р. директор Рівненського реального училища звернувся до чернігівського губернського комісара з проханням дозволити проводити у навчальних закладах Чернігова вечірні заняття учнів Рівненських реального училища та жіночої гімназії у зв’язку з їх евакуацією38. Ситуація знову загострилася влітку 1917 р. у зв’язку з відступом військ Південно- Західного фронту з Галичини та Буковини. Виконком Чернігівської ради представників громадських організацій був змушений на початку серпня того ж таки року звернутися до біженців з попередженням, щоб вони не прямували до Чернігова, оскільки у місті Сіверянський літопис 145 немає вільних квартир та відчутна нестача продовольства і товарів першої необхідності, «так что прибывающие беженцы рискуют остаться без крова и хлеба»39. Внаслідок невдалих військових операцій російської армії у 1914–1915 рр. в австрійському та німецькому полоні опинилися сотні тисяч солдатів і офіцерів російської армії, чисельність яких згодом зростала. Чимало воїнів зникло безвісти. Для з’ясування долі співвітчизників та допомоги військовополоненим наприкінці червня 1915 р. було створено «Комитет по оказанию помощи русским военнопленным, на- ходящимся во вражеских странах, под покровительством императрицы Александры Федоровны», губернський осередок якого також виник у Чернігові. Зокрема, у липні 1917 р. Чернігівський комітет звернувся до населення губернії з повідомленням про масову відправку посилок з харчами до таборів військовополонених у Німеччині та Австро-Угорщині. Крім того, повідомлялося, що Комітет відправляє іменні посилки, підписує адреси, пише листи полоненим, наводить довідки про військовополонених та зниклих безвісти. Комітет збирав гроші, борошно, крупи, житні сухарі, тютюн, мило, чай, цукор, білизну та грубе селянське полотно для обшивки посилок40. Згідно зі звітом «Черниговский комитет по оказанию помощи военнопленным» надіслав до Німеччини та Австро-Угорщини у липні 1917 р. 86, а у серпні – 214 посилок з продовольчими товарами та побутовими речами. Допомога призначалася переважно уродженцям Чернігівської губернії41. Внаслідок війни у країні, у тому числі й у Чернігівській губернії, з’явилася значна кількість скалічених військовослужбовців та інвалідів. На загальнодержавному рівні допомогою скаліченим воїнам та інвалідам опікувалася Особлива комісія Ради міністрів з питань піклування про скалічених та поранених воїнів, на засіданні якої 29 січня 1916 р. у Петрограді було вирішено створити для них мережу ремісничих притулків- майстерень, різного роду курсів тощо. Організовувати такі установи було доручено Всеросійському земському союзу та Всеросійському союзу міст42. Однак допомога цій категорії воїнів надавалася благодійними організаціями хаотично. Долучилася до цієї шляхетної справи й Чернгігівська губернія. У лютому 1916 р. у Чернігові для інвалідів війни були відкриті річні курси десятників, які готували нижчий технічний персонал для будівництва гідротехнічних споруд. Протягом навчання скалічені воїни отримували стипендію у розмірі 40 руб. на місяць, їм гарантувалося працевлаштування із заробітною платнею 80 руб. на місяць 43. Для скалічених воїнів, які мали початкову освіту, наприкінці 1916 р. при Ново- зибківському сільськогосподарському технічному училищі за підтримки повітової земської управи та Союзу кооперативів були відкриті безкоштовні тримісячні курси для підготовки старших скотарів, маслоробів, контроль-асистентів тощо. Бухгалтер- сько-кооперативні курси при тому ж таки училищі готували бухгалтерів, касирів, при- кажчиків і членів правління кооперативних установ, кредитних товариств, споживчих спілок. Для інвалідів, знайомих з роботою парових котлів, парових машин, двигунів внутрішнього згорання, були відкрити курси з підготовки помічників машиніста44. У Чернігові та Конотопі у листопаді 1916 р. на благодійні кошти були відкриті при- тулки-майстерні на 20 місць кожний. Проте скалічені воїни не поспішали навчатися, безпідставно побоючись втратити пенсійне забезпечення45. Упорядкувати справу до- помоги інвалідам війни, надати їй системного характеру намагався Тимчасовий уряд. За пропозицією князя Г. Є. Львова було організовано Всеросійський союз скалічених воїнів, який вирішив діяти спільно із земським і міським самоврядуванням. На початку липня 1917 р. виник Чернігівський союз скалічених воїнів, який очолив Л. Г. Вовченко. На підставі циркуляру Міністерства державної опіки від 29 липня 1917 р. «Об основа- ниях помощи военно-увечным воинам» у губерніях і повітах створювалися комітети допомоги покаліченим воїнам та розроблялися заходи для їх реабілітації. 1 вересня 1917 р. у Чернігові відбулося засідання «Временного Черниговского губернского ко- митета помощи военно-увечным». На ньому було вирішено приступити до створення повітових комітетів допомоги покаліченим воїнам та повітових союзів покалічених воїнів, ухвалено першочергові заходи, зокрема щодо відкриття гуртожитку для місцевих інвалідів та інвалідів-біженців, які виходили з госпіталів46. На початку Першої світової війни продовольчі ресурси Чернігівської губернії були на належному рівні, і чимало сільських громад та приватних осіб зверталося до 146 Сіверянський літопис Чернігівського губернського присутствія за дозволами пожертвувати певну кількість хліба або грошей на потреби армії. Однак через бюрократичну тяганину наряди на продовольство Головне інтендантське управління передало лише наприкінці 1914 р., коли значна його частина вже опинилася в руках перекупників. Через активну закупівлю продовольства скупниками, Головним інтендантським управлінням, Голо- вним управлінням землеустрою та землеробства, а також іншими органами, внаслідок відсутності злагоджених дій та конкуренції, ціни на продовольство і товари першої необхідності почали зростати вже у перші місяці війни. Велика армія заготівельників, намагаючись закупити якомога більше продуктів, пропонувала за них великі гроші47. Внаслідок цього відбулося порушення товарообігу між містом та селом. На руках у селян накопичувалися значні грошові суми, які швидко знецінювалися, оскільки так звані «мануфактурні» товари, одяг, взуття суттєво подорожчали і незабаром почали зникати з місцевих ринків48. Протягом 1914–1915 рр. ціни на гас та сірники зросли на 40–50 %, на тканини – майже удвічі, втричі подорожчали шкіра та взуття, на 30–40 % – цукор49. Неспроможність уряду та підпорядкованих йому виконавчих структур на належ- ному рівні забезпечити армію та населення продовольством і товарами першої необ- хідності (за їх наявності) призвела до загострення кризи, стимулювала революційний вибух, який зрештою призвів до повалення династії Романових. Зазначимо, що у Чернігівській губернії протягом 1915 р. продовольче питання де- далі більше загострювалося, і земське та міське самоврядування поряд із закупівлями продовольства для армії активізували свою діяльність у напрямку продовольчого забез- печення цивільного населення. Для боротьби з дорожнечею та спекуляцією 14 травня 1915 р. було створено Чернігівський губернський комітет із забезпечення міських поселень предметами першої необхідності на чолі з губернатором. За рекомендацією Комітету більшість міських дум встановила та періодично переглядала обов’язкові тверді ціни на продовольчі товари. Восени 1915 р. за пропозицією Чернігівського губернського комітету міські та земські установи організували закупівлю предметів першої необхідності для продажу їх населенню за доступними цінами. Уповноваженим Міністерства землеробства по закупках хліба для армії та уповно- важеним голови Особливої наради з продовльчої справи у Чернігівській губернії у грудні 1915 р. був призначений колишній голова Чернігівської губернської земської управи, член Державної ради М. П. Савицький. Керована ним Губернська продо- вольча нарада відіграла помітну роль у забезпеченні населення продовольством. Зо- крема, на її засіданні 20 січня 1916 р. М. П. Савицький доповів про результати ревізії у Новгород-Сіверському повіті. Місцева преса повідомляла: «В Новгород-Северске, при наличности значительного количества соли, цена на нее поднялась до 2 рублей за пуд. По ходатайству уездной земской управы, поддержанному уполномоченным Н. П. Савицким, было разрешено произвести реквизицию запасов соли, в исполнение чего было реквизировано 4 вагона»50. 27 січня 1916 р. Чернігівська міська дума порушила клопотання перед Особливою нарадою з продовольчої справи про надання місту для боротьби з дорожнечею пози- ки у 100 000 руб.51 На засіданні Чернігівського надзвичайного повітового земського зібрання 21 січня 1916 р. голова губернської земської управи О. О. Бакуринський по- відомив, що «губернской управой вносится в губернское собрание доклад о снабжении населения губернии предметами первой необходимости, как-то: мукой, сахаром, солью и, быть может, керосином; роль губернского земства в данном случае будет кредитно- посредническая»52. 8 березня 1916 р. Чернігівська губернська продовольча нарада під головуванням заступника уповноваженного голови Особливої наради у губернії Є. І. Малявка розглянула клопотання Чернігівської губернської земської управи про надання їй позики з державної скарбниці у 1,5 млн. руб. для організації постачання населенню продуктів першої необхідності через повітові земства і кооперативи. Неза- баром Чернігівське відділення Державного банку повідомило, що губернському зем- ству дозволено взяти кредит «по специальному текущему счету под государственные процентные бумаги до 3 млн. руб.»53. Однак, незважаючи на зусилля органів міського і земського самоврядування, дер- жавних продовольчих органів, населення Чернігівської губернії вже влітку 1916 р. від- Сіверянський літопис 147 чуло серйозну нестачу продовольства. «Черниговская земская неделя» у редакційній статті «К продовольственному вопросу» 26 серпня 1916 р. змушена була констатувати, що війна, відірвавши від станка та землі значну кількість робітників і селян, призвела до скорочення обсягів виробництва у багатьох галузях господарства. Зазначалося, що «если год тому назад шла речь о дороговизне продуктов, то теперь приходится говорить уже о недостатке некоторых необходимых продуктов. Не хватает сахара, мало мяса, …. а то немногое, что попадает на рынок, распределяется далеко неравномерно – одному густо, а другому пусто». Вихід із цього складного становища, враховуючи досвід інших міст, редакція вбачала у запровадженні карткової системи на деякі продукти та розвитку споживчої кооперації, яка являє собою «самое верное прибежище от грабительства спекулянтов и роста дороговизны»54. Перша світова війна підірвала господарство Чернігівської губернії, що не могло не позначитися на рівні життя населення. Зменшення посівних площ та врожаїв сільсько- господарських культур, поголів’я худоби призвело до дефіциту продуктів харчування та високих цін на товари першої необхідності. У порівнянні з червнем 1914 р. у листопаді 1916 р. ціни у Чернігові суттєво зросли – на житнє борошно – у 2,5 рази, пшеничне борошно – у понад 3 рази, білий та чорний хліб – у 4 рази, гречану крупу – у понад 3 рази, картоплю – у 6 разів, свине сало – у 6 разів, коров’яче масло – у 7 разів, цукор – у 2 рази, сіль – у понад 3 рази. У 5 разів подорожчали дрова, мило, взуття 55. Починаючи з 19 лютого 1917 р. у Чернігові почала відчуватися нестача житнього хліба. Рундуки з хлібом щоденно оточувала маса покупців56. У повітах Чернігівській губернії поширювалися епідемічні хвороби. Зокрема, 16 лютого у с. Неданчичі Чернігів- ського повіту було зафіксовано 30 випадків захворювання на скарлатину і 2 – на віспу57. Після повалення самодержавства розпорядженням голови Ради Міністрів князя Г. Є. Львова чернігівські губернатор барон Є.-П.-М. О. Гревениць і віце-губернатор Д. М. Матвєєв 2 березня 1917 р. були зміщені з посад. 6 березня того ж таки року до виконання обов’язків губернського комісара Тимчасового уряду приступив голова Чернігівської губернської земської управи О. О. Бакуринський58. У повітах владу перебрали голови повітових земських управ. 9 березня Чернігів відзначав перемогу Лютневої революції. У кафедральному Спасо-Преображенському соборі відбулося урочисте богослужіння, а потім на Соборній площі – парад військових частин, дис- локованих у Чернігові, який приймав губернський комісар О. О. Бакуринський. В урочистостях загалом взяло участь близько 20 тис. чол.59 Нова влада передала загальне керівництво продовольчим забезпеченням армії і на- селення спеціально створеній Продовольчій комісії і доручила губернським земським управам створити продовольчі комітети, до складу яких мали увійти представники земського і міського самоврядування, кооперативів, місцевих рад робітничих і сол- датських депутатів (в разі їх створення), профспілок, селянських союзів тощо. Продо- вольча комісія пропонувала «не останавливая обычных закупок и получения хлеба по разверстке от всех владельцев, немедленно по получении этой телеграммы приступить к реквизиции хлеба у крупных земельных собственников и арендаторов всех сословий, имеющих запашку не менее 50 десятин, а также к реквизиции запаса хлеба у торговых предприятий и банков. Реквизиция должна производиться без понижения цены»60. Курс на демократичні перетворення, проголошений Тимчасовим урядом, амністія політичних в’язнів, надання виборчих прав жінкам вдихнули життя у політичні партії, які перебували на нелегальному становищі, призвели до появи численних політичних, громадських і професійних організацій. У повітових центрах Чернігівської губернії замість царської адміністрації голо- ви повітових земських управ почали створювати тимчасові виконавчі комітети, які діяли від імені Тимчасовго уряду і були його виконавчими органами на місцях. Так, у Новозибкові вже 5 березня 1917 р. був обраний Тимчасовий виконавчий комітет у складі 21 особи, який очолив голова Новозибківської повітової земської управи С. І. Чарнолуський. Комітет роззброїв місцеву поліцію, створивши натомість міліцію, заарештував місцевого жандармського ротмістра, провів реквізицію хліба для потреб мешканців Новозибкова61. Виконавчі комітети створювалися також у волостях. Водночас розпочалося створення Рад робітничих депутатів. Зокрема, на Шост- кинському пороховому заводі 5 березня 1917 р. була обрана Рада робітничих депутатів 148 Сіверянський літопис у складі 13 осіб – по 1 від кожної тисячі робітників, у тому числі 2 жінки62. У другій половині березня у Чернігові була обрана Рада робітничих депутатів у кількості 70 чоловік. Наприкінці березня – на початку квітня вона об’єдналася з Радою солдатсь- ких депутатів. На початку березня 1917 р. сформувався Чернігівський міський комітет представників громадських органцізацій, який поставив собі за мету «всемерное со- действие новому правительству в деле охраны спокойствия и порядка в населении и устранения продовольственных трудностей». До його складу увійшли 27 представників громадських, національних, профспілкових, кооперативних та інших організацій. Президія його складалася з 6 осіб на чолі з І. Л. Шрагом63. На засіданні Комітету 8 березня було заслухано доповідь про організацію у Чернігові народної міліції. Оскільки це ж питання розглядала Чернігівська міська дума, було ухвалено обрати третину членів Комітету для участі у засіданнях думи з цього питання64. На засіданні Чернігівськоі міської думи 8 і 9 березня був прийнятий проект, розроблений Комітетом і узгоджений у думі, про створення тимчасової міліції, якій з 10 березня були передані усі поліцейські установи зі службовцями. Начальником міліції був обраний гласний думи, лікар М. О. Лапін65. 23 березня 1917 р. губернський комісар О. О. Бакуринський згідно з телеграмою голови Тимчасовго уряду князя Г. Є. Львова скликав зібрання представників повітових виконавчих комітетів (155 осіб), на якому він оголосив, що у зв’язку зі складанням по- вноважень належить обрати губернського комісара і членів Губернського виконавчого комітету – вищого колегіального органу влади в регіоні. Наступного дня закритим балотуванням губернським комісаром був обраний колишній депутат 3-ї Державної думи Російської імперії М. А. Іскрицький (119 проти 32) та 50 членів Губернського виконавчого комітету. 25 березня його головою одноголосно було обрано І. Л. Шрага 66. 7–9 квітня 1917 р. у Чернігові відбувся Губернський селянський з’їзд. Понад 400 делегатів від 14 повітів губернії з питання політичного устрою висловилися за де- мократичну федеративну республіку, із земельного питання – за скасування приватної власності на землю та конфіскацію удільних, монастирських та приватновласницьких земель і передачу їх тим, хто на землі працює. На з’їзді була також ухвалена постанова про організацію Чернігівського відділу Всеросійської селянської спілки та обрана його рада, яка згідно з рішенням з’їзду перебрала на себе обов’язки Чернігівської губернської ради селянських депутатів67. 12 травня 1917 р. на своє засідання зібралося Чернігівське губернське земське зібрання, до якого у повному складі увійшов Губернський виконавчий комітет і пред- ставники від Губернської ради селянських депутатів 68. За цих умов голова Чернігів- ської губернської земської управи О. О. Бакуринський заявив про відставку. Вибори її нового складу відбулися 18 травня. Головою управи заочно був обраний О. О. Свєчин, членами В. Ф. Адаменко, В. І. Курочкин, М. П. Винников, М. М. Вериго, О. О. Бара- новський 69. 15 червня 1917 р. О. О. Свєчин очолив Чернігівську губернську земську управу і керував нею до кінця 1918 р. Саме йому довелося запроваджувати в життя законодавство Тимчасового уряду, розпорядження Центральної Ради, а потім і гетьмана П. П. Скоропадського. Активізувало свою діяльність і чернігівське жіноцтво, яке отримало рівні грома- дянські права з чоловіками. 18 червня 1917 р. в Єпархіальному будинку відбулися збори громадянок Чернігова з метою утворення Жіночого союзу70. 22 червня на уста- новчих зборах було затверджено Статут і тимчасове Правління з 7 осіб. До Жіночого союзу увійшли 70 громадянок71, а його головою було обрано З. В. Данилевич-Петусь. Чернігівський союз жінок ставив собі за мету виховання жінки як повноправної гро- мадянки Вітчизни, залучення її до повноцінного громадсько-політичного, соціально- економічного та культурного життя. Значна увага приділялася освіті, боротьбі з проституцією, пияцтвом, охороні материнства, а також створенню кооперативів і майстерень72. Як відомо, у Києві 4 березня 1917 р. постала Українська Центральна Рада, котра проголосила курс на автономію України у складі демократичної федеративної Росії. Ця подія ознаменувала початок Української національної революції та суттєво ускладнила ситуацію на фронті й у тилу. Як слушно зауважив Я. Й. Грицак, «між Першою світовою Сіверянський літопис 149 війною і революцією в Україні тяжко провести вододіл», адже вони були безпосередньо пов’язані цілою низкою причинно-наслідкових зв’язків73. У Чернігівській губернії одразу ж розгорнули діяльність українські політичні партії та громадські організації. Відновила роботу Чернігівська «Просвіта». 8–10 червня 1917 р. у Чернігові відбувся Український з’їзд, який ухвалив резолюції щодо автономії України та перетворення Росії у федеративну демократичну республіку, створення на Чернігівщині Українських рад – від сільських до губернської, скасування приватної власності на землю, націона- лізацію землі та наділення нею хліборобів74. У Чернігові почали формуватися українські військові частини. Зокрема, відставний поручик В. А. Павленко звернувся до населення губернії із закликом вступати до- бровольцями до українського війська75. Він сформував першу Чернігівську сотню охочих, яка 24 квітня 1917 р. пароплавом вирушила до Києва, а потім на фронт76. Не- забаром з вояків 13-го резервного полку на «Казарменном участке» був сформований Український полк. Чернігівська міська дума стала центром політичного життя і своєчасно реагувала на політичні події в Росії та Україні. 25 червня 1917 р. вона ухвалила резолюцію на підтримку Центральної Ради, яка 10 червня проголосила своїм І Універсалом автономію України77. Разом з тим, пробуджені революцією народні маси стали деструктивним, руйнівним елементом щойносформованої системи державного управління. Зокрема, 10–12 червня 1917 р. у Чернігові відбувся 2-й губернський селянський з’їзд. Поряд з вирішенням інших питань, з’їзд, на вимогу делегатів, запросив губернського комісара М. А. Іскриць- кого, який відповідав на їхні запитання. З’їзд ухвалив наступну резолюцію: «Отдавая справедливость всем хорошим качествам и личным достоинствам, как частного челове- ка, губернского комиссара, – находит, однако, что в силу его политического прошлого, как октябриста, а также вследствие его имущественного положення, он совершенно не соответствует тем требованиям, какие в революционную епоху могут быть предъяляемы к главе губернской администрации»78. З’їзд заслухав товариша губернського комісара П. П. Савича про те, що «губернский комиссар в виду постановления Крестьянского съезда снимает с себя обязанности комиссара, но будет их нести до избрания нового губернского комиссара» 79. 10–11 серпня 1917 р. Чернігівський губернський виконавчий комітет за участю представників губернських продовольчого і земельного комітетів, губернських рад селянських, робітничих і солдатських депутатів та Української ради провів вибори губернського комісара та його заступників. Закритим балотуванням на посаду губернсь- кого комісара був обраний відомий український громадсько-політичний діяч та історик Д. І. Дорошенко, який з квітня по липень 1917 р. був комісаром Тимчасового уряду у справах Галичини й Буковини80, а його заступниками – П. П. Савич і Р. А. Ганжа 81. Ситуацію в регіоні з кожним днем погіршувала нестача продовольства. У редак- ційній статті «Черниговской земской газеты» від 4 липня 1917 р. зазначалося: «Про- довольственная разруха осложняется изо дня в день. Все наши корреспонденты в один голос говорят нам о голодной бездне, на краю которой мы стоим. Из южных уездов еще поступают жалобы на дороговизну; северные же о дороговизне уже не говорят. … Мы страдаем от недостатка пшеничной муки, сахара, крупы»… Кое-где назревает не- что вроде голодных бунтов. В Кролевецком уезде под влиянием агитации дезертиров население деревень отказывается дать хлеб из хлебозапасных магазинов. Положение критическое; хлеба для городов и голодающего населения не имеется» 82. Внаслідок нестачі у місті цукру, хліба й борошна Чернігівська міська управа з 1 липня 1917 р. взяла ці продукти на облік і ухвалила реалізовувати їх лише за картками. Оскільки пшеничного борошна у місті майже не залишилося, його відпускали тільки хворим за лікарняними рецептами. Міська управа взяла також на облік гас, дрова, вугілля, усі промислові товари і встановила на них тверді ціни. Водночас був узгодже- ний максимальний відсоток прибутку від продажу усіх товарів, причому на предмети першої необхідності він не мав перевищувати 30% 83. Прогнози на врожай 1917 р. були невтішними. За даними кореспондентів Чернігівського губернського земства, станом на 10 червня повсюдно в регіоні спостерігалися посуха і спека. У деяких місцевостях з ранньої весни не було жодного дощу. Передбачуваний урожай жита та вівса був нижче середнього, ячменю, квасолі та картоплі – середній 84. 150 Сіверянський літопис Незважаючи на відчайдушні зусилля органів місцевої влади, продовольча криза в губернії загострювалася. З 15 липня 1917 р. у Чернігові було запроваджено продаж хліба за картками, що породило довгі черги біля магазинів85. Однак і за картками місцева влада не могла забезпечити населення хлібом, внаслідок чого у Чернігові 1–2 серпня 1917 р. відбулися заворушення. Юрба, що складалася переважно з жінок, які декілька днів не могли купити хліба за картками, почала громити міський продовольчий комітет. Міліція та військові не змогли заспокоїти людей, приєдналися до них і почали робити труси на складах великих крамарів, звозячи хліб до міліції. Керівництво реквізицією взяла на себе Рада робітничих та солдатських депутатів. Наступного дня хліб за карт- ками продавався в усіх крамницях. Загалом було реквізовано понад 3 500 пуд. хліба, а також чай, тютюн, масло. Чернігівський губернський продовольчий комітет звернувся до населення із закликом до спокою, сповіщаючи, що забезпечення міста хлібом він бере на себе, хлібні запаси у приватних крамарів у разі потреби будуть реквізовані 86. У повітових центрах ситуація була не кращою. Зокрема, у Ніжині на початку жовтня декілька днів у краминцях не було хліба, оскільки місцеві селяни не довозили зерна до міста і перешкоджали його вивезенню з поміщицьких маєтків. Для реквізиції зерна у повіт були надіслані автомобілі з озброєними солдатами й офіцерами87. З 1 листопада 1917 р. згідно з розпорядженням Тимчасового уряду у Чернігівській губернії було за- проваджено державну монополію на продаж цукру 88. Ситуацію у країні та Чернігівській губернії суттєво загострив розклад армії вна- слідок її так званої «демократизації». Петроградська рада робітничих і солдатських депутатів 1 березня 1917 р. видала Наказ № 1, згідно з яким солдати й матроси урів- нювалися у правах з офіцерами, в усіх військових частинах обиралися солдатські комітети, у розпорядження і під контроль яких передавалася зброя, вводилася вибор- ність командирів, дозволялася політична діяльність, заборонялося грубе поводження з нижніми чинами89. Як слушно зазначив А. О. Буравченков, «цим наказом були закладені підвалини нових принципів організації збройних сил, яких не прктикувала жодна армія світу. Він передбачав організацію керівництва збройними силами на засадах самоврядування. «Демократизація» полягала в утворенні в армії громадських організацій – солдатських комітетів. Вони обиралися явочним порядком: ротні, батальйонні, полкові – на загаль- них зборах підрозділів і частин; бригадні, дивізійні, корпусні, армійські – на відповідних з’їздах. … По суті, наказ руйнував основи армії – усталену систему статутних відносин, субординацію, єдиноначальність. Він спричинив і загальне падіння дисципліни – осно- вної умови існування армії, значно обмежив повноваження командирів, фактично узаконив неповагу до начальників»90. Наслідки не змусили себе довго чекати. Заплановані на літо 1917 р. наступальні операції російської армії зазнали невдачі. Зокрема, 16 червня артилерія Південно- Західного фронту відкрила вогонь по позиціях австро-угорських військ. 18 червня ударні частини 11-ї та 7-ї армії розпочали наступ з метою здобуття Львова і зайняли першу лінію оборони противника. Найбільший успіх припав на долю 8-ї армії, яка 23 червня прорвала оборону противника на південь від Станіслава і 27 червня здобула Галич, а наступного дня – Калуш. Однак через брак боєздатних частин наступ при- пинився – війська відмовлялися виходити на позиції й мітингували. Скориставшись цим, 6 липня німецьке командування завдало контрудару. Російські війська майже не чинили опору, знімалися з позицій і відходили у тил, дезертирство набуло величезних масштабів91. Наступ військ Південно-Західного фронту, незважаючи на його ретельну підготовку, закінчився невдачею. Російська армія відійшла до державного кордону за річку Збруч, залишивши частину Галичини й Буковини 92. Провал червневого 1917 р. наступу військ Південно-Західного фронту внаслідок небажання військових частин йти у наступ мав катастрофічні наслідки. Місцева пре- са почала регулярно публікувати повідомлення командирів полків про самовільне залишення місця служби вояками – уродженцями Чернігівської губернії і про те, що їхні сім’ї позбавляються державного пайка93. Потерпав від мобілізованих військових і губернський центр. У 1917 р. у казармах на так званому «Казарменном участке» розміщувалися частини 13-го запасного піхотного полку, 150-а піша Воронезька дружина, підрозділи кубанських козаків та інших частин Сіверянський літопис 151 94. Мобілізація тривала, а відправки на фронт не було. Станом на жовтень 1917 р. кіль- кість військових у місті досягла понад 16 тис. на 40 тис. чол. місцевого населення. У Чернігові у цей час помітно зросла злочинність. Майже щодня відбувалися грабунки, ґвалтування, напади. Місцеві жителі боялися виходити ввечері з дому. Власники дач на Подусівці подали позов до Військового відомства про відшкодування за зруйно- вані солдатами садиби, знищені та розкрадені майно і продукти, знівечені паркани 95. Однак вплинути на цю масу військових місцева влада не могла. Губернський комісар Д. І. Дорошенко зазначав, що командування Київського військового округу намага- лося вивести військо з Чернігова, але «воно тієї влади не послухалось» 96. 18 жовтня 1917 р. Чернігівська міська дума ухвалила Положення про організацію охорони міста вночі. Однак становище погіршувалося. 22 жовтня близько 1000 солдат о 4-й годині дня розгромили і пограбували тютюнову крамницю Левітіна на Шосейній вулиці у центрі міста 97. Невтішні новини надходили з повітів про мародерство і грабунки, які здійснювали люди у військовій формі. Зокрема, громада с. Димера Остерського повіту звернулася до Центральної Ради з проханням вивести з їхнього села розквартированих солдатів, які грабують сіно, жито, гречку, птицю, крадуть телят тощо98. Потерпали від військових, які поверталися з фронту, вантажі, що перебували на залізницях. Зокрема, вночі на 28 вересня 1917 р. солдати, потяг яких зупинився на залізничній станції Крути, пограбу- вали вагони з мануфактурою, що стояли на запасних путях, а наступної ночі – потяг зі шкіряними товарами, тютюном та парфюмерією99. Тим часом 25 жовтня 1917 р. більшовики повалили Тимчасовий уряд і захопили владу в Петрограді. Створивши уряд – Раду народних комісарів на чолі з В. І. Леніним, вони почали поширювати її на всі регіони колишньої Російської імперії. Українська Центральна Рада засудила більшовицький переворот і заявила, що не допустить подібних подій в Україні. Чернігівська міська дума на екстренному засіданні 31 жовтня ухвалила наступну резолюцію: «Черниговская городская дума решительно осуждает преступное восстание большевиков против революционного порядка – восстание, угрожающее созыву Учредительного собрания и ослабляющее фронт и призывает все живые государственные силы города Чернигова сплотиться вокруг нее и самым решительными мерами поддержать революционную власть в лице Временного Пра- вительства, Совета республики и краевых органов этой власти – Центральной Рады и Генерального Секретариата»100. 18 листопада 1917 р. у Чернігові на Соборному майдані відбулися урочистості, пов’язані з проголошенням ІІІ Універсалу Української Центральної Ради. Відбулося урочисте богослужіння, губернський комісар Д. І. Дорошенко зачитав текст Універсалу, відбувся парад військ гарнізону101. Таким чином, у Чернігівській губернії була вста- новлена влада Української Народної Республіки. Наприкінці листопада 1917 р., згідно зі спогадами сучасника подій М. Янова, у Чернігові були створені 3-й Чернігівський козацький запасний полк на чолі з полков- ником В. Янченком та кіш Українського вільного козацтва102, який згідно з наказом генерального секретаря у військових справах М. В. Порша від 18 грудня 1917 р. був підпорядкований начальнику місцевого гарнізону і мав боротися «з ворогами Україн- ської Народної Республіки»103. У другій половині грудня 1917 р. становище Чернігівської губернії стало вкрай небезпечним. Більшовицькі загони загрожували зі сходу і півночі, а сил для оборони Чернігова майже не було, оскільки «Український батальйон таяв щодня як сніг, та на нього неможна було ніяк покластися». Діставши повідомлення про наступ з Городні більшовицького загону з кулеметами і гарматами, який вже захопив Седнів, губерн- ський комісар Д. І. Дорошенко залишив місто і виїхав до Києва104. Зазначимо, що більшовицьке командування розуміло важливість залізниць для загарбання України і починаючи з середини грудня 1917 р. намагалося оволодіти залізничним вузлом Бахмач. Однак українська залога Бахмача та залізничники зупи- нили просування більшовиків. Військове протистояння під Бахмачем М. Ковальчук слушно вважає «прологом першої українсько-радянської війни»105. У січні 1918 р. більшовицькі війська під командуванням М. Муравйова двома групами повели наступ на Київ через Чернігівську губернію залізницями Харків – Полтава – Київ та Курськ 152 Сіверянський літопис – Бахмач – Київ. Оборона залізничних станцій Бахмач та Крути – героїчні сторінки в історії Визвольних змагань. За спогадами М. Янова, чернігівські 3-й Козацький полк та кіш Українського вільного козацтва (декілька десятків вояків) отримали наказ вирушати на фронт під Бахмач106. На станції Бахмач Чернігівський кіш Українського вільного козацтва у складі українських добровольчих формувань на початку січня 1918 р. чинив опір більшови- кам, а потім був відправлений для захисту Ніжина та залізниці Крути–Чернігів, щоб перекрити їм шлях на Чернігів107. Українські війська не змогли втримати Бахмач і відступили до станції Крути. На допомогу їм з Києва прибуло підкріплення у складі чотирьох сотень Першої Україн- ської юнацької (юнкерської) школи ім. Б. Хмельницького (понад 400 курсантів та 20 старшин) та перша сотня новоствореного добровольчого Помічного Студентського куреня січових стрільців (до 130 осіб). Саме ці підрозділи та близько 80 доброволь- ців з підрозділів місцевого Вільного козацтва, маючи на озброєнні 16 кулеметів та 1 гармату на залізничній платформі, 16 січня 1918 р. прийняли бій з переважаючими силами добре озброєних більшовицьких військ (понад 3 000 осіб). Впродовж дня вони мужньо відбивали атаки ворога, витративши увесь запас набоїв і, користуючись присмерком, відступили до своїх ешелонів. 27 студентів та гімназистів під час відсту- пу потрапили у полон і наступного дня були розстріляні або замордовані. Згодом їх урочисто поховали на Аскольдовій могилі у Києві. За різними джерелами українське військо втратило загалом від 300 до 400 вояків, але спромоглося затримати ворога на чотири дні, що дозволило Центральній Раді підготуватися до евакуації з Києва, укласти 27 січня 1918 р. Брестський мир і в такий спосіб зберегти молоду Українську державу108. Наприкінці 1917 р. чернігівські більшовики не мали достатніх сил, щоб захопити владу в Чернігові. Тому їх представниця С. І. Соколовська, яка очолювала Чернігівську міську раду робітничих і солдатських депутатів, звернулася за допомогою до Мінського революційного загону, який перебував у Гомелі. 19 січня 1918 р. підрозділ цього загону, що складався з робітників Замоскворіччя під командуванням лівого есера М. Порадіна (Порядіна) без бою захопив Чернігів109. 3-й Український полк замість того, щоб обо- роняти місто від більшовиків, покинув напризволяще військові склади і розбігся110. Більшовики наклали контрибуцію в розмірі 675 тис. крб. на організації, установи та приватних осіб, вилучили велику кількість товарів у місцевих крамницях, провели численні обшуки у громадян, які супроводжувалися крадіжками. Незважаючи на забо- рону вживання алкогольних напоїв, червоногвардійці провели реквізицію на місцевому винному складі й постійно перебували напідпитку. Від їхніх рук загинули декілька місцевих мешканців111. 28 січня більшовики оголосили в Чернігові військовий стан 112. За цих обставин голова Чернігівської губернської земської управи О. О. Свєчин виїхав до Києва і повернувся до Чернігова лише після відступу більшовиків 113. Тим часом делегація УНР на переговорах у Бресті-Литовському 27 січня 1918 р. підписала мирний договір з країнами Четвертного союзу без анексій та контрибуцій і звернулася до них за допомогою у війні з більшовицькою Росією. Армія УНР та німецькі війська розпочали звільнення України. Більшовицький загін М. Порадіна вночі з 15 на 16 лютого 1918 р. залишив Чернігів114. Місцева преса повідомляла: «Еще до ухода большевиков, отдельные организации унесли затворы от большевистских пушек, лишив таким образом большевиков артиллерии. Большевики двинулись на Седнев, но по дороге частью были разоружены и часть обоза отбита. В Седневе они оставили свои автомобили»115. Вночі з 16 на 17 лютого того ж таки року на приватній нараді гласних Чернігівської міської думи на «помощь президиуму управы были избраны гласные Н. П. Савицкий и А. В. Яковлев». У цьому зібранні брав участь і командир українського Переволоченського полку, який 17 лютого увійшов до міста116, полковник П. К. Бондаренко, якого призначили начальником гарнізону. Водночас у Чернігові був створений думський загін у складі 150 чоловік, який мав кулемети, захоплені у роззброєних більшовиків117. Цей загін чергував у місті і вдень, і вночі, забезпечуючи охорону правопорядку, і незабаром мав у своєму складі три сотні піхотинців, підрозділ кінноти, артилерійський взвод і команду кулеметників. У зв’язку з відсутністю у Чернігівській губернії легітимної влади, призначеної Сіверянський літопис 153 урядом УНР, 21 лютого в Чернігові відбулася нарада представників Губернської української ради, Губернської ради селянських депутатів, Губернської земської управи і Чернігівської міської управи, на якій губернським комісаром Чернігівської губернії тимчасово було обрано члена Української Центральної Ради І. Л. Шрага, а його по- мічниками у військових справах – командира Переволоченського полку полковника П. К. Бондаренка, у цивільних – В. Л. Модзалевського118. Командування німецького військового підрозділу, який на той час перебував у Городні, запропонувало свою вій- ськову допомогу, але міська дума відхилила цю пропозицію «ввиду полной безопасности Чернигова и сохраняемого в нем спокойствия и порядка»119. Невдовзі Міністерство внутрішніх справ Української Народної Республіки призначило комісаром Чернігів- ської губернії І. В. Стаднюка120. На початку березня 1918 р. до Чернігова прибули частини Українського 3-го пішого імені Богуна полку Синьожупанної дивізії, сформованої з військовополонених україн- ців, що перебували у таборах в Німеччині. Разом з ним прибув підрозділ німецької армії у складі 50 чол.121. Незабаром вся територія Чернігівської губернії була звільнена від більшовиків. До неї були приєднані Гомельський повіт Могильовської та Путивльський і Рильський повіти Курської губерній. Життя ненадовго певною мірою стабілізувалося, однак обстановка в губернії та місті залишалася складною. Перша світова війна для України й Чернігівської губернії завершилася. Однак її населення чекали тяжкі випробування під час Визвольних змагань і чергової війни з радянською Росією. 1. Велика війна 1914–1918 рр. і Україна. К.: ТОВ «Видавництво «Кліо», 2013. С. 11–13. 2. Календарь Черниговской губернии на 1916 год. Чернигов, 1916. С. 119. 3. Див.: Коваленко Ю. 175-й стрілецький Батуринський полк // Соборний майдан. 2010. №1 (37). С. 6; Єсюнін С. До історії 44-ї артилерійської бригади (1897–1914) // Ніжинська старовина: Збірник регіональної історії та пам’яткознавства. К., 2013. Вип. 15 (18). С. 49–56; Календарь Черниговской губернии на 1914 год. Чернигов, 1914. С.112–114, 47–49, 248–249. 4. Чернігівська губернія у роки Першої світової війни: Документи і матеріали / [упорядники: О.Б.Коваленко, О.М.Потапенко, О.Я.Рахно]. Чернігів: Десна Поліграф, 2017. Кн.1. С. 59–61. 5. Там само. С.65. 6. Сіментов Ю.Я., Яцура М.Т. Краєзнавчі матеріали з історії Чернігівщини. – К.: Радянська школа, 1968. С. 134. 7. Журналы Черниговского губернского земского собрания чрезвычайной сессии 3–4 августа 1914 года. Чернигов, 1914. С.2–3. 8. Там само. С.6. 9. Донік О.М. Діяльність громадських організацій у справі допомоги армії й цивільному населенню // Велика війна 1914–1918 рр. і Україна / [упор. О.П.Реєнт]. К.: Тов «Видавництво» «Кліо», 2013. С. 537. 10. Чрезвычайное губернское собрание Черниговского дворянства // Черниговская земская неделя. 1915. № 37. С. 8–9. 11. В тяжелые дни испытания (Участие епархии в помощи воинам и их семьям // Вера и жизнь. 1914. № 16. Август. С. 80–93. 12. М. Изготовление белья для военного госпиталя // Черниговская земская не- деля. 1914. № 31. 1 августа. С. 3. 13. Чернігівська губернія у роки Першої світової війни: Документи і матеріали… С.173–174. 14. Пленные австрийцы в Чернигове // Черниговская земская неделя. 1914. № 35. 29 августа. С. 9. 15. Держархів Чернігівської області. Ф. 342. Оп.1. Спр.1863. Арк.23. 16. Гринь П.С. Ніжинське повітове земство в роки Першої світової війни // Сівер- щина в історії України. – Глухів; Київ, 2017. Вип. 10. С. 343. 17. Черниговский епархиальный лазарет для больных и раненных воинов // Вера и жизнь. 1914. № 17–18. Август – сентябрь. С. 28–32. 154 Сіверянський літопис 18. Майборода Л. Благодійна допомога воїнам і цивільному населенню в роки Першої світової війни на Чернігівщині (за матеріалами місцевих газет) // Скарбниця української культури: Збірник наукових праць. Чернігів, 2007. Вип. 8. С. 127. 19. Безугла О.О. Діяльність Чернігівського губернського земства в складі Всеросій- ського земського союзу (1914–1918) // Історична наука: проблеми розвитку: Матеріали конференції. Всесвітня історія – Луганськ, 2002. С. 8. 20. Там само. С. 8. 21. Журналы заседаний Черниговского губернского земского собрания 51-й оче- редной сессии 1915 г., состоявшейся 31 января – 11 февраля 1916 г. (С приложением). – Чернигов, 1916. Приложения. Доклад № 104 а. С. 8. 22. Степаненко Г. В. Соціальне служіння православного духовенства українських єпархій // Велика війна 1914–1918 рр. і Україна / [упор. О.П.Реєнт]. К.: Тов «Видав- ництво» «Кліо», 2013. С. 569. 23. Курсы для подготовки сестер милосердия // Черниговская земская неделя. 1914. № 31. 1 августа. С. 5. 24. Экзамены в Красном Кресте // Черниговская земская газета. 1917. № 49. 30 июня. С. 4. 25. Подвербний А. Громадське життя Чернігова на початку І світової війни (за матеріалами преси) // Сіверянський літопис. 2012. № 5–6. С.172. 26. Жванко Л.М. Біженство Першої світової війни в Україні: Документи і матеріали (1914–1918). Харків: Харківська національна академія міського господарства, 2010. С. 119. 27. Черниговское губернское земское собрание // Черниговская земская неделя. 1915. № 9. С. 4– 6. 28. Черниговский губернский комитет по оказанию помощи пострадавшим от во- йны // Черниговская земская неделя. 1915. № 22. С. 6. 29. Реєнт О., Сердюк О. Загострення суперечностей в імперському суспільстві у роки Першої світової війни (липень 1914 – лютий 1917 рр.) // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст. К.: Інститут історії України НАН України, 2004. Вип. 7. С. 28. 30. Цит. за: Жванко Л.М. Назв. праця. С. 35–36. 31. Черниговское Х городское попечительство о беженцах // Черниговская земская неделя. 1915. № 37. С. 4–6. 32. Чернігівська губернія у роки Першої світової війни: Документи і матеріали… С. 223–226. 33. Жванко Л.М. Назв. праця. С. 41, 62. 34. Отдел Всероссийского общества попечения о беженцах // Черниговская земская неделя. 1916. № 51. С. 8–9. 35. По Черниговской губернии // Черниговкая земская неделя. 1915. № 34. 21 ав- густа. С. 6; По Черниговской губернии // Черниговская земская неделя. 1915. № 35. 28 августа. С. 4. 36. Черниговская городская дума // Черниговская земская неделя. 1916. № 35. 26 августа. С. 3. 37. Первая гимназия в селе Черниговской губернии // Черниговская земская не- едля. 1916. № 34. 19 августа. С. 5. 38. Новые гимназии в Чернигове // Черниговская земская газета. 1917. № 61. 11 августа. С. 3. 39. К беженцам // Черниговская земская газета. 1917. № 59. 4 августа. С. 3. 40. Черниговский комитет по оказанию помощи нашим военнопленным // Черни- говская земская газета. 1917. № 48. 27 июня. С. 4. 41. Помощь военнопленным // Черниговская земская газета. 1917. № 72. 19 сен- тября. С. 2. 42. Безугла О.О. Назв. праця. С. 72. 43. Курсы десятников земельных улучшений для увечных воинов // Черниговская земская газета. 1917. № 9. 31 января. С. 15–16. 44. Курсы для увечных воинов // Черниговская земская неделя. 1916. № 47. 18 ноября. С. 4. 45. Хворостанский М. Помощь увечным // Черниговская земская неделя. 1916. № 48. 25 ноября. С. 13–14. Сіверянський літопис 155 46. Заседание Временного Черниговского губернского комитета помощи военно- увечным (1-го сентября 1917 г.) // Черниговская земская газета. 1917. № 69. 8 сентября. С. 5–6. 47. Петровська Ю.М. Діяльність земських установ Чернігівської губернії з про- довольчого забезпечення населення (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.): дис. … кандидата іст. наук: 07.00.01. Чернігів, 2010. С. 166–167. 48. Михайлюк О. В. Селянство України в перші десятиліття ХХ ст.: Соціокультурні процеси. Дніпропетровськ: Вид-во «Інновація», 2007. С. 222 49. К вопросу о дороговизне // Черниговская земская неделя. 1915. № 49. С. 9–10. 50. Губернское продовольственное совещание // Черниговская земская неделя. 1916. № 4. 22 января. С. 9. 51. Киселевич Ф. Черниговская городская дума // Черниговская земская неделя. 1916. № 6. 5 февраля. С. 1. 52. Черниговское чрезвычайное уездное земское собрание // Черниговская земская неделя. 1916. № 5. 29 января. С. 4–5. 53. Земская и городская хроника Черниговской губернии // Черниговская земская неделя. 1916. № 13. 25 марта. С. 4. 54. К продовольственному вопросу // Черниговская земская неделя. 1916. № 35. 26 августа. С. 1. 55. Сравнительная таблица цен на главные предметы в мае, июне и июле 1914 и 1915 гг., в январе и ноябре 1916 года // Журналы заседаний Черниговского губернского земского собрания чрезвычайной сессии 11–12 декабря 1916 года (С приложениями). Чернигов, 1917. Приложения. С. 11. 56. Недостаток печеного хлеба // Черниговская земская газета. 1917. № 17. 28 февраля. С. 4. 57. Эпидемия оспы и скарлатины // Черниговская земская газета. 1917. № 17. 28 февраля. С. 4. 59. Смена местной администрации // Черниговская земская газета. 1917. № 20. 9 марта. С. 10. 59. Киселевич Ф. Торжество из торжеств // Черниговская земская газета. 1917. № 21. 13 марта. С. 6. 60. Приказ об образовании местных продовольственных комитетов // Черниговская земская газета. 1917. № 20. 9 марта. С. 9–10. 61. В Новозыбкове // Черниговская земская газета. 1917. №21. 13 марта. С. 7. 62. Корниенко И. В Шостке Глуховского уезда // Черниговская земская газета. 1917. № 21. 13 марта. С. 8–9. 63. Комитет представителей общественных организаций // Черниговская земская газета. 1917. № 20. 9 марта. С. 10. 64. Черниговский комитет общественных организаций // Черниговская земская газета. 1917. № 21. 13 марта. С. 3–4. 65. Черниговская городская дума // Черниговская земская газета. 1917. № 21. 13 марта. С. 4–5. 66. Губернский исполнительный комитет // Черниговская земская газета. 1917. № 25. 28 марта. С. 4–5. 67. Крестьянский съезд // Черниговская земская газета. 1917. № 29. 11 апреля. С. 3. 68. По Черниговской губернии // Черниговская земская газета. 1917. № 35– 36. 2–16 мая. С.4. 69. Выборы губернской земской управы // Черниговская земская газета. 1917. № 38. 23 мая. С.4. 70. Союз женщин в Чернигове // Черниговская земская газета. 1917. № 47. 23 июня. С. 4. 71. Женский союз в Чернигове // Черниговская земская газета. 1917. № 49. 30 июня. С. 5. 72. Черниговский союз женщин // Черниговская земская газета. 1917. № 51. 7 июля. С. 3. 73. Грицак Я. Нарис історії України: формування модерної української нації ХІХ– ХХ ст. К., 2000. С. 103–105. 156 Сіверянський літопис 74. Український з’їзд у Чернігові 8–10 червня // Черниговская земская газета. 1917. № 44. 18 июня. С. 4–5. 75. Павленко В. Відозва до мешканців м. Чернігова і його околиць // Черниговская земская газета. 1917. № 29. 11 апреля. С. 11–12. 76. Чернігівська сотня охочих // Черниговская земская газета. 1917. № 34. 28 апре- ля. С. 3. 77. Резолюция Черниговской городской думы об Универсале // Черниговская земская газета. 1917. № 49. 30 июня. С. 5. 78. Второй губернский крестьянский съезд // Черниговская земская газета. 1917. № 48. 27 июня. С. 6. 79. Там само. С. 7. 80. По России // Черниговская земская газета. 1917. № 30. 14 апреля. С. 11. 81. Выборы губернского комиссара и его помощников // Черниговская земская газета. 1917. № 63. 18 августа. С. 2–3. 82. 4 июля // Черниговская земская газета. 1917. № 50. 4 июля. С. 2. 83. Твердые цены в Чернигове // Черниговская земская газета. 1917. № 50. 4 июля. С. 4. 84. Ш. Н. Состояние посевов и трав к 10 июня 1917 г. (По данным постоянных кор- респондентов Черниговского земства, продовльственных и исполнительных волостных комитетов) // Черниговская земская газета. 1917. № 49. 30 июня. С. 6–7. 85. Недостаток хлеба // Черниговская земская газета. 1917. № 58. 1 августа. С. 3. 86. N. Хлібний кризіс у Чернігові // Черниговская земская газета. 1917. № 60. 8 августа. С. 9–10. 87. Недостаток хлеба // Черниговская земская газета. 1917. № 77. С. 3. 88. Сахарная монополия // Черниговская земская газета. 1917. № 84–85. С. 5. 89. Приказ № 1, 1 марта 1917 года. Петроградский совет рабочих и солдатских депутатов. 1 с. 90. Буравченков А. О. Офіцерський корпус російської армії в роки Першої світової війни. К. : «Аквілон-Плюс», 2011. С.120–121. 91. История Первой мировой войны 1914–1918. В 2 т. М.: Наука, 1975. Т. 2. С. 314–315 92. Жилин А. П. Последнее наступление (июнь 1917 г.). М.: Наука, 1983. С. 76. 93. Розыск самовольно отлучившихся // Черниговская земская газета. 1917. № 52. 11 июля. С. 4. 94. Блакитний М.М. «Казарменный участок»: до історії забудови Чернігова (друга половина ХІХ – поч. ХХ ст. // Сіверщина в історії України. К.; Глухів, 2015. Вип. 8. С. 218. 95. N. Г. Чернигов // Черниговская земская газета. 1917. №79. 13 октября. С. 5. 96. З’їзд комісарів автономної України // Черниговская земская газета. 1917. № 84–85. 3 ноября. С. 7–8. 97. Разгром магазина // Черниговская земская газета. 1917. № 84–85. С. 5. 98. Мародеры // Черниговская земская газета. 1917. № 76. С. 2. 99. С. Круты // Черниговская земская газета. 1917. № 79. 13 октября. С. 4. 100. Городская дума // Черниговская земская газета. 1917. № 86–87. 10 ноября. С. 7. 101. Урочисте проголошення Універсалу Центральної Ради // Черниговская земская газета. 1917. № 92–93. С. 4. 102. Янов М. Кіш УВК в Чернігові // Українське козацтво (Чикаго (США). 1973. Ч. 1 (23). С. 15–20. 103. Крути. Січень 1918 року: док., матеріали, дослідж., кіносценарій / [упоряд. Я.Гаврилюк]. К.: Вид. центр «Просвіта», 2008. С. 48–49. 104. Дорошенко Д. Мої спомини про недавнє минуле (1914 – 1920); 2-е вид. – Мюн- хен: Українське видавництво, 1969. С. 213. 105. Див.: Ковальчук М. Пролог першої українсько-радянської війни: наступ 1-го Мінського революційного загону на Бахмач (грудень 1917 р.) // Загартована історією: Ювілейний збірник на пошану проф. Н.І.Миронець. К., 2013. С. 89–99. 106. Янов М. Кіш УВК в Чернігові // Українське козацтво (Чикаго (США). 1973. Ч. 1 (23). С.19. Сіверянський літопис 157 107. Янов М. Кіш УВК в Чернігові // Українське козацтво (Чикаго (США). 1973. Ч. 2 (24). С. 28–29. 108. Див.: Крути. Січень 1918 року: док., матеріали, дослідж., кіносценарій / [упоряд. Я.Гаврилюк]. К.: Вид. центр «Просвіта», 2008. 840 с. 109. Бойко В. Перше пришестя: Встановлення більшовицької влади в Чернігові // Чернігівщина incognita. – Чернігів: Чернігівські обереги, 2004. С. 97; Большевики // Черниговская земская газета. 1918. № 7–8. 26 января. С. 2. 110. От главного штаба губернского коменданта Черниговщины // Черниговская земская газета. 1918. № 21–22. 16 (29) марта. С. 7. 111. Ростальний В. Закривавлене Придесення 1918–1919 рр. // Сіверянський літопис. 1995. №2. С. 11. 112. Арест членов губернской земской управы // Черниговская земская газета. 1918. № 9–10. 2 января. С. 3. 113. Болезнь председателя губернской земской управы // Черниговская земская газета. 1918. № 13–14. 16 февраля (1 марта). С. 1; Возвращение председателя губернской управы // Черниговская земская газета. 1918. № 21–22. 16 (29 марта). С. 3. 114. Выезд большевиков из Чернигова // Черниговская земская газета. 1918. № 15–16. 23 февраля (8 марта). С. 3. 115. К уходу большевиков из Чернигова // Черниговский край. 1918. №19 (84). 6 марта (21 февраля). С.2. 116. Занятие Чернигова украинским войском // Черниговская земская газета. 1918. № 15–16. 23 февраля (8 марта). С. 3. 117. Заседание городской Думы // Черниговский край. 1918. №21 (86). 8 марта (23 февраля). С.4. 118. Вибори губернського комісара // Черниговская земская газета. 1918. № 15–16. 23 февраля (8 марта). С. 3. 119. Помощь немцев Чернигову // Черниговский край. 1918. №23 (88). 10 марта (25 февраля). С. 3. 120. Губернский комиссар // Черниговский край. 1918. № 28 (93). 20 (7) марта. С. 3. 121. Прибытие украинского полка // Черниговская земская газета. 1918. – № 23–24. 23 марта (3 апреля). С. 3. Александр Коваленко, Александр Рахно Черниговщина в годы Первой мировой войны Статья посвящена анализу событий на территории Черниговской губернии во время Первой мировой войны 1914–1918 гг. Рассматриваются проблемы формирования воинских частей и ополчения, формы участия властных структур, органов местного самоуправления и населения губернии в деле помощи фронту, семьям мобилизованных, раненым и больним воинам, беженцам, решении продовольственной проблемы. Ключові слова: Черниговщина, Первая мировая война, земство, лазарет, беженцы, продовольственная проблема, Февральская революция, Центральная Рада. Oleksandеr Kovalenko, Oleksandеr Rakhno Chernihiv region at the First World War The paper is devoted to the analysis of events on the territory of Chernihiv province during the First World War 1914-1918. Under analyses are the problems of formation of military units and militias, forms of participation of policy-making structures, self-governing institutions and inhabitants of the province in assistance to the front, families of mobilized, wounded and ill warriors, solving food problem. Key words: Chernihiv region, First World War, zemstvo, infirmary, refugees, food problem, February revolution, Central Rada.

Чернігівщина в роки Першої світової війни

Institution

Ähnliche Einträge