Чернігівщина в Лівонській війні

Чернігівщина в Лівонській війні

Стаття присвячена вивченню перебігу подій Лівонської війни на території Чернігово-Сіверщини. Досі історики пропонували різні дати боїв, що відбувалися в ході неї під стінами Чернігівської фортеці. У результаті аналізу різнорідних джерел автор дійшов висновку, що Чернігів піддавався нападу лише дві...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:
Bibliographische Detailangaben
Datum:2019
1. Verfasser: Ігнатенко, І.
Format: Artikel
Sprache:Ukrainian
Veröffentlicht: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України 2019
Schriftenreihe:Сiверянський лiтопис
Schlagworte:
У глиб віків
Online Zugang:http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/152164
Tags: Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:Чернігівщина в Лівонській війні / І. Ігнатенко // Сіверянський літопис. — 2019. — № 1. — С. 17-32. — Бібліогр.: 36 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
id irk-123456789-152164
record_format dspace
spelling irk-123456789-1521642019-06-09T01:24:59Z Чернігівщина в Лівонській війні Ігнатенко, І. У глиб віків Стаття присвячена вивченню перебігу подій Лівонської війни на території Чернігово-Сіверщини. Досі історики пропонували різні дати боїв, що відбувалися в ході неї під стінами Чернігівської фортеці. У результаті аналізу різнорідних джерел автор дійшов висновку, що Чернігів піддавався нападу лише двічі, у 1564 та 1579 р. Детальні описи боїв у ході Лівонської війни на Чернігово-Сіверщині містяться в історичній праці польського історика XVI ст. Б. Папроцького. Однак він неправильно вказав дати військових сутичок. Б. Папроцький об’єднав у своїй праці різночасові епізоди бойових зіткнень в єдиний блок, щоб підкреслити військові подвиги Філона Кміти. Порівнявши ці відомості з іншими документами, автор уточнив дати військових акцій росіян і литовців, котрі відбувалися в ході Лівонської війни на території Чернігово-Сіверської землі. The article is devoted to studying the course of events of the Livonian war on the territory of the Chernihiv-Sivershchina. Until now, historians have offered different dates for the battles that took place in the course of this war under the walls of the Chernihiv fortress. It was believed that such battles took place in 1552, 1562, 1564, 1565 and 1579. The author compared data from various sources: Lithuanian chronicles and official documents, Russian «Books of Ranks», works by Polish historians of the 16th century. These sources have varying degrees of reliability. As a result of the analysis of the information received, the author came to the conclusion that Chernihiv was attacked only twice, in 1564 and 1579. In addition, there were other hostilities on the territory of Chernihiv- Sivershchyna land. In particular, in 1562, between the cities of Chernihiv and Oster, two battles of Lithuanians against the Russians took place. In these battles, the Lithuanians, led by the governor of the castle of Oster, Philon Kmyta, won. In 1563, the Lithuanian army under the command of Prince Mikhail Vishnevetsky attacked the Russian part of Chernihiv-Sivershchyna. On the way back, when crossing the Desna River, the detachment of M. Vishnevetsky was defeated by the Russians. Detailed descriptions of the battles that took place in the Chernihiv-Sivershchyna region during the Livonian War are contained in the historical work of the 16th century Polish historian Bartosz Poprotsky. Comparing this story with other documents, the author suggested that B. Paprotsky incorrectly indicated the dates of military clashes. Polish historian combines episodes of clashes occurring at different times in a single unit. The purpose of such an editing of the text was an attempt to emphasize the feats of Philon Kmita. Comparison of the historical narrative of B. Paprotsky with the act documents dated 1579 showed a number of coincidences. Thus, the author specified the dates of the military actions of the Russians and Lithuanians, which took place during the Livonian War on the territory of the Chernihiv-Sivershchyna land. 2019 Article Чернігівщина в Лівонській війні / І. Ігнатенко // Сіверянський літопис. — 2019. — № 1. — С. 17-32. — Бібліогр.: 36 назв. — укр. 2518-7430 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/152164 94 (474.51)+904:72 uk Сiверянський лiтопис Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection DSpace DC
language Ukrainian
topic У глиб віків
У глиб віків
spellingShingle У глиб віків
У глиб віків
Ігнатенко, І.
Чернігівщина в Лівонській війні
Сiверянський лiтопис
description Стаття присвячена вивченню перебігу подій Лівонської війни на території Чернігово-Сіверщини. Досі історики пропонували різні дати боїв, що відбувалися в ході неї під стінами Чернігівської фортеці. У результаті аналізу різнорідних джерел автор дійшов висновку, що Чернігів піддавався нападу лише двічі, у 1564 та 1579 р. Детальні описи боїв у ході Лівонської війни на Чернігово-Сіверщині містяться в історичній праці польського історика XVI ст. Б. Папроцького. Однак він неправильно вказав дати військових сутичок. Б. Папроцький об’єднав у своїй праці різночасові епізоди бойових зіткнень в єдиний блок, щоб підкреслити військові подвиги Філона Кміти. Порівнявши ці відомості з іншими документами, автор уточнив дати військових акцій росіян і литовців, котрі відбувалися в ході Лівонської війни на території Чернігово-Сіверської землі.
format Article
author Ігнатенко, І.
author_facet Ігнатенко, І.
author_sort Ігнатенко, І.
title Чернігівщина в Лівонській війні
title_short Чернігівщина в Лівонській війні
title_full Чернігівщина в Лівонській війні
title_fullStr Чернігівщина в Лівонській війні
title_full_unstemmed Чернігівщина в Лівонській війні
title_sort чернігівщина в лівонській війні
publisher Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
publishDate 2019
topic_facet У глиб віків
url http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/152164
citation_txt Чернігівщина в Лівонській війні / І. Ігнатенко // Сіверянський літопис. — 2019. — № 1. — С. 17-32. — Бібліогр.: 36 назв. — укр.
series Сiверянський лiтопис
work_keys_str_mv AT ígnatenkoí černígívŝinavlívonsʹkíjvíjní
first_indexed 2025-07-13T02:25:44Z
last_indexed 2025-07-13T02:25:44Z
_version_ 1837496847693774848
fulltext Сіверянський літопис 17 УДК 94 (474.51)+904:72 Ігор Ігнатенко . ЧЕРНІГІВЩИНА В ЛІВОНСЬКІЙ ВІЙНІ Стаття присвячена вивченню перебігу подій Лівонської війни на території Черніго- во-Сіверщини. Досі історики пропонували різні дати боїв, що відбувалися в ході неї під стінами Чернігівської фортеці. У результаті аналізу різнорідних джерел автор дійшов висновку, що Чернігів піддавався нападу лише двічі, у 1564 та 1579 р. Детальні описи боїв у ході Лівонської війни на Чернігово-Сіверщині містяться в історичній праці поль- ського історика XVI ст. Б. Папроцького. Однак він неправильно вказав дати військових сутичок. Б. Папроцький об’єднав у своїй праці різночасові епізоди бойових зіткнень в єдиний блок, щоб підкреслити військові подвиги Філона Кміти. Порівнявши ці відомості з іншими документами, автор уточнив дати військових акцій росіян і литовців, котрі відбувалися в ході Лівонської війни на території Чернігово-Сіверської землі. Ключові слова: Чернігівська фортеця, Лівонська війна, Стародуб, Почеп, Радогощ, Філон Кміта, Костянтин Острозький, Бартош Папроцький, Потьомкін, Михайло Вишневецький. Лівонська війна, або Ліфляндська чи Інфлянтська, являла собою 26-річний схід- ноєвропейський воєнний конфлікт (1558–1582 рр.), який відбувався в кілька етапів, розділених між собою перемир’ями. Головною метою збройного протистояння був контроль над Лівонією. Згодом цей конфлікт розповсюдився за межі власне при- балтійських земель. Початком військових дій вважається напад Московії на Лівон- ську конфедерацію в січні 1558 року. Після того, як у 1561 році до північної Лівонії вторглися шведи, лівонці, неспроможні власними силами спинити загарбників, звернулися за допомогою до Великого князівства Литовського (далі ВКЛ. – Авт.) й уклали з литовцями Віленську унію. Унаслідок підписання литовсько-лівонського союзу Московське царство не стало подовжувати перемир’я з Литвою, термін якого сплив у березні 1562 р., а відразу розпочало з нею війну. Прагнучи зміцнити свої по- зиції у протистоянні з Московією, литовці були змушені укласти унію з Короною Польською, об’єднавшись з нею в одну федеративну шляхетську державу – Річ Посполиту. Проголошення Унії відбулося 12 серпня 1569 р. на сеймі в Любліні. Об’єднання військових потенціалів Литви і «Коруни Польської» докорінно вплинуло на результати Лівонської війни, й у липні 1570 р. було укладено трирічне перемир’я між царем Іоанном IV та королем Сигізмундом Августом, термін якого спливав на- прикінці червня 1573 р.1. Чергове загострення в Лівонській кампанії розпочалося після обрання польським королем Стефана Баторія, котрий спробував повернути втрачені Литвою землі. Оста- точно Лівонська війна припинилася після підписання 15 січня 1582 р. 10-тирічного Ян-Запольського перемир’я, за яким кордони між Московією та Річчю Посполитою мали повернутися до довоєнного обрису. Лівонська війна є однією з найулюбленіших тем серед дослідників історії Цен- тральної і Східної Європи XVI ст. Вона цікава не тільки неординарними політични- ми фігурами, так чи інакше в ній задіяними: Іваном Грозним, Андрієм Курбським, Стефаном Баторієм. Цей військовий конфлікт також є яскравим і виразним про- явом протиріч Європейського суспільства періоду переходу від середніх віків до ранньомодерної доби. Хоча історики різних країн присвятили цій проблемі багато 1 Новодворский В. Борьба за Ливонию между Москвою и Речью Посполитою (1570 – 1582). Историко-критическое исследование. СПб. : Тип. И. Н. Скорохода, 1904. C.1. 18 Сіверянський літопис праць, автору не траплялися роботи, в яких би безпосередньо розглядався перебіг Лівонської війни на Чернігівщині. Серед сучасних чернігівських істориків, у роботах яких окремим рядком проходить тема згаданого військового конфлікту, слід назвати О. Бондаря та І. Кондратьєва. Також про тогочасні події згадує у своїх наукових і науково-популярних розвідках, присвячених історії Чернігова, С. Леп’явко2. Хоча всі науковці погоджуються з твердженням, що в ході війни місто кілька разів піддавалося ворожим нападам, у визначенні хронології її окремих епізодів учені неодностайні. Дослідники історії Чернігівщини минулих часів нечасто писали про події Лівон- ської війни, лише М. Маркевич у праці «Историческое и статистическое описание Чернигова» згадує три її епізоди: 1563 р. – коли «околиці (Чернігова) були спусто- шені Михайлом Вишневецьким», 1564 р. – «литовці з Сапегою відбиті від го ́рода князем Василієм Прозоровським», та 1579 р. – коли «князі Костянтин Острозький та Михайло Вишневецький запалили Чернігів з усіх боків».3 Сучасний чернігівський дослідник О. Бондар вважає, що в ході Лівонської війни біля стін Чернігова відбулося чотири сутички литовців з московитами: у 1562 р., коли приходив Ф. Кміт, у 1563 р. під час нападу М. Вишневецького, ще раз у 1564 р., та у 1579 р. після приходу війська К. Острозького4. І. Кондратьєв також нараховує чотири напади литовців на Чернігів, але у нього вони датовані інакше: 1552, 1562, 1565 та 1579 роками.5 Під 1552 та 1562 рр. дослідником зазначена одна й та сама подія – су- тичка Ф. Кміти між Остром і Черніговом6, тільки в інтерпретаціях різних істориків. У акції 1565 р. І. Кондратьєв бачить напад на Чернігів К. Острозького, останній, на його думку, разом із П. Сапегою повторив спробу взяти Чернігів улітку 1579 р.7. С. Леп’явко припускає, що бій загону Ф. Кміти з московитами між Остром і Чер- ніговом і подальше спалення Чернігова трапилися у 1562 р.8 Другий напад на Чернігів він відносить до 1579 р. і пов’язує з атакою К. Острозького та М. Вишневецького.9 Такий різнобій в оцінках, певною мірою, спричинений плутаниною в джерельній базі. Не всі дати нападів на Чернігів у ході Лівонської війни, приведені в давніх до- кументах, можна вважати однаково достовірними. Джерела за даною темою, котрими послуговуються історики, мають різний сту- пінь надійності та історичної цінності. Найпевнішими з точки зору достовірності є актові матеріали: переписка посадовців, сеймові постанови. Близькі до них за сту- пенем точності «Розрядні книги» Московської держави. Опубліковані «розряди» не є справжніми тогочасними документами, оскільки офіційні Розрядні книги були спалені за царським наказом у 1682 р. в ході боротьби з місництвом. Однак окремі виписки з «розрядів», що були зроблені представниками аристократичних родин для власного користування, лишаються цінним історичним джерелом. Ширший погляд на тогочасну військово-політичну ситуацію дають літописи, хроніки та інші праці історичного характеру, складені у XVI–XVIІ ст. Їхнім недоліком є менший ступінь правдивості. З різних причин автори історичних праць могли підтасовувати факти під власні концепції або робити механічні помилки. Отож, для більшої певності, їх слід звіряти з актовими документами, що лишили обидві сторони збройного конфлікту. Сучасні історичні розвідки, що висвітлюють перебіг подій Лівонської війни 2 Бондар О.М. Чернігів: місто і фортеця у XIV – XVIII століттях. Київ : Видавець Олег Філюк, 2014. 178 с.; Кондратьєв І.В. Любецьке староство (XVI – середина XVII ст.). Чернігів : Видавець Лозовий В.М., 2014. 384 с.; Леп’явко С. Українське козацтво у міжнародних відносинах (1561- 1591). Чернігів : Сіверянська думка, 1999. 216 с. Леп’явко Сергій. Чернігів. Історія міста. – Науково-по- пулярне видання. Київ : Темпора, 2012. 432 с., іл. 3 Маркевич М. Историческое и статистическое описание Чернигова.Чернигов : 1852. С.178. 4 Бондар О.М. Чернігів: місто і фортеця у XIV – XVIII століттях. Київ : Видавець Олег Філюк, 2014. С. 27, 59-60, 110. 5 Кондратьєв І.В. Любецьке староство (XVI – середина XVII ст.). Чернігів : Видавець Лозовий В.М., 2014. С. 81, 92, 111. 6 Там само. С.81, 93. 7 Там само. С.93, 111. 8 Леп’явко С. Українське козацтво у міжнародних відносинах (1561–1591). Чернігів : Сіве- рянська думка, 1999.С.20. 9 Леп’явко С. Чернігів. Історія міста. Науково-популярне видання. Київ : Темпора, 2012. С. 108. Сіверянський літопис 19 на українських землях, побудовані головним чином на працях Б. Папроцького, Р. Гейденштейна, М. Стрийковського, М. Бєльського, К. Несецького, М. Малинов- ського, котрі також мають різну якість. Якщо «Записки про московську війну» Р. Гейденштейна, видані друком у 1584–1585 рр.10, самостійна робота, автор якої був очевидцем подій або записав їх зі слів сучасників, то гербовник Б. Папроцького, виданий у 1584 р., є компілятивним твором11. Уривок, дуже близький за змістом до тексту Б. Папроцького, наведений у «Хроніці польській, литовській, жмудській і всієї Русі київської і московської» М. Стрийковського, виданій у 1582 р.12 Імовірно, обидва автори користувалися одним джерелом, котре не збереглося. Решта зазначених істо- риків XVIІ–XVІІІ ст. тільки більш або менш точно переказувала написане у працях вищеназваних авторів. Звертає на себе увагу книга М. Малиновського «Джерела до польської історії», видана у Вільно в 1844 р. У ній дослідник не тільки доволі точно повторює попередників, а й робить спробу проаналізувати спірні моменти та темні місця їхніх текстів13. У даній статті автор публікує витяги з писемних джерел, у котрих описані бойові дії Лівонської війни на Чернігово-Сіверщині, та робить їхній аналіз. Для кращого розуміння тогочасної ситуації дана інформація подається в загальному контексті подій цього періоду в межах території Середнього і частково Верхнього Подніпров’я. Початок війни на Подніпров’ї У березні 1562 р. мало скінчитися перемир’я Речі Посполитої з Московським царством, у повітрі знову запахло війною. Ще 1 лютого Сигізмунд Август наказав «українним» воєводам і старостам перебувати «у великои чуиности и осторожности», та заборонив їм здійснювати будь-які зачіпки з московитами до закінчення терміну перемир’я. Листи такого змісту були надіслані й до Любеча та Остра14. Але все одно в останній день, обумовлений мирною угодою, – на Благовіщення (25 березня) 1562 р., цар Іван IV відправив до Литви своє військо. За його наказом зі Стародуба виступив путивльський намісник князь Григорій Мещерський з товаришами, вони мали «вою- вати» Могильовські, Чичерські і Пропойські місця15. Можливо, серед цих нападників були і чернігівські ратні люди. За іншими даними, чернігівці були задіяні в нападі на Остер та Київ16. А вже 2 квітня король повідомляв прикордонним державцям про вторгнення московитів у Полоцькі землі17. Поки литовський уряд займався мобілізацією війська та посилював артилерію Лю- бецького і Могилівського замків18, удару по Московщині завдали татари. На прохання Литви у липні 1562 р. кримський хан Девлет-Гірей із царевичами пішов у Верхівські землі, де не тільки спустошив села, але й зробив спробу взяти Мценськ19. Зважаючи 10 Гейденштейн Р. Записки о Московской войне (1578-1582). СПб., 1889. 78 с. Передмова+309 с. 11 Herby rycerstwa polskiego przez Bartosza Paprockiego zebrane i wydane r. p. 1584; wydanie Ka- zimierza Józefa Turowskiego. Nakladem wydawnictwa biblioteki polskiej. Krakόw : 1858 . 6+964+ CLXII s.; Herby rycerstwa polskiego na pięcioro ksiąg rozdzielone W Krakowie : w drukarni Macieia Garwolczyka : (za staraniem własnym y nakładem autora) 1584, 723 s. URL : https://polona.pl/item/herby-rycerztwa- polskiego-na-piecioro-xiag-rozdzielone,NjcyNTM5NTQ/719/#item (дата звернення: 17.01.2019). 12 Стрийковський М. Літопис польський, литовський, жмудський і всієї Руси / Відп. ред. О. Куп- чинський. Наукове товариство ім. Шевченка. Львів : Наукове товариство ім. Шевченка, 2011. 1075 с. 13 Malinowski M., Przezdiecki A. Źródła do dziejów polskich. nakladem I drukiem Józefa Zawadz- kiego. Tom II. Wilno : 1844. 485 с. 14 Lietuvos Metrika. Kn. Nr. 564 (1553-1567), Viešųjų reikalų 7 knyga. [Литовская Метрика. Книга публичных дел 7] Vilnius : Parengė Algirdas Baliulis, 1996. P.89. 15 ПСРЛ. Т.29. Летописец начала царства царя и великого князя Ивана Васильевича, Алек- сандро-Невская летопись, Лебедевская летопись. Москва : Наука, 1965. С.297. 16 Malinowski M., Przezdiecki A. Źródła do dziejów polskich. nakladem I drukiem Józefa Zawadz- kiego. Tom II. Wilno : 1844. Р.310. 17 Lietuvos Metrika. Kn. Nr. 564 (1553-1567), Viešųjų reikalų 7 knyga. [Литовская Метрика. Книга публичных дел 7] Vilnius : Parengė Algirdas Baliulis, 1996. Р.92. 18 Там само. С. 117. 19 ПСРЛ. Т.29. Летописец начала царства царя и великого князя Ивана Васильевича, Алек- сандро-Невская летопись, Лебедевская летопись. Москва : Наука, 1965. С. 297. 20 Сіверянський літопис на небезпеку з боку Кримського хана, а можливо й литовських прикордонних старост, цар наказав посилити гарнізони в деяких містах Сіверщини. Так, зокрема, в Черні- гів був призначений додатковий начальник «для осадного дела» (тобто на випадок облоги) – дяк Ржевской, до Стародуба, також відряджений урядник «для осадного дела» І.Ф.Шишкін20. Однак протягом 1562 р. російські джерела не сповіщають про набіги супротивника на Чернігівщину, більше того, Іван Грозний розпочав підготовку війська до майбутнього походу, в якому мали взяти участь і сіверці. Готуючись до нападу на Литву, цар у вересні 1562 р. оголосив своїм військам збір на «Николин день осеней» наступного 1563 року. Для участі в поході на збірному пункті в Калузі мали з’явитися люди з «Новагородка Северского, и радогощане, которые лутчи, почапцы з году, брянчане, из Чернигова, и из Стародуба, да стародубцы». Ці сіверці повинні були увійти до складу Передового полку, який мали очолити татарські царевичі Тохтамиш і Бекбулат. Помічниками царевичів були призначені велико- князівські бояри й воєводи. Діти боярські, обрані для участі в поході, зобов’язалися відгодовувати своїх коней усю зиму й весну. Також, щоб збільшити військо, для збору піших людей по містах Московської держави були розіслані представники зі складу дітей боярських. Оголошення конкретної дати початку походу, певно, мало на меті ввести в оману супротивника. Насправді ж похід розпочався значно раніше. Царське військо, до передового полку якого увійшли загони сіверців, виступило з Великих Лук на Полоцьк 11 січня 1563 р. Наразі невідомо чи брали участь у цьо- му поході власне чернігівці. «Записна книга полоцького Походу» повідомляє, що в ньому разом з воєводою князем Василієм Михайловичем Глинським, були 28 осіб зі Стародуба Сіверського, з боярином і воєводою Іваном Васильовичем Шереметє- вим – 85 «брянчан» та 20 чоловік з Новгорода-Сіверського, а з боярином Олексієм Даниловичем Басмановим 35 осіб «почапцов»21. Литовська сторона не була готова до такого перебігу подій, і 15 лютого 1563 р. на 11-й день облоги Полоцька фортеця здалася московитам22. 24 лютого 1563 р. з облоги були випущені полочани разом з жінками й дітьми, які потім ходили при- сягати московському царю, котрий зі своїми воєводами та армією розташувався у військовому таборі в 20 верстах від Полоцька. Конвоювання полочан, що прямували на чолобиття до Івана IV Грозного, було доручене дітям боярським стародубцям, почепцям, новгород-сіверцям23. 5 березня 1563 р. виник привід для тривоги, царю доповіли про отримання важливих розвідданих. Виявилося, що біля Мстиславля козацький отаман Олексій Тухачевський взяв у полон литвина Кур’янка, котрий розповів, що дехто Зіновьєвич з литовськими людьми із Мстиславля, Могильова, Пропойська, Кричева, Радомля, Чичерська і Гомья у чистий понеділок пішов до Стародуба. Більше того, стародуб- ський намісник листувався з литовцями й обіцяв здати їм фортецю. Царський уряд відреагував на цю вість миттєво, Іван IV надіслав у Брянськ наміснику Офонасію Количьову повідомлення, у котрому наказав негайно йти до Стародуба й знаходитись там разом з командиром загону ратних людей з міста Одоєва Інаєм Ординцовим. О. Количьов також мав заарештувати зрадників: князя Васілія Фунікова та Івана Шишкіна разом з їхніми дружинами, конфіскувати й переписати усе їхнє майно, а потім відіслати арештантів та списки їхнього майна в Москву до царя. Наступного дня, 6 березня, цар відіслав до Стародуба воєвод Дмітрія Грігорьєва, сина Плещеєва, та Грігорія Злобіна, сина Пєтрова, разом з 83-ма брянчанами – дітьми боярськими та стрільцями. Їм було наказано їхати спішно, а для швидкості пересування надані підводи. Після цього протягом короткого часу Іван Грозний кілька разів переставляв 20 Разрядная книга 1475 – 1598 гг. / сост. В.И.Буганов /. Москва : Наука,1966. С. 195. 21 Записная книга Полоцкого похода 1562/63 года // Русский дипломатарий. Вып. 10. Москва : Древлехранилище, 2004. С.120-154. 22 Там само. С.120–154; ПСРЛ. Т.29. Летописец начала царства царя и великого князя Ивана Васильевича, Александро-Невская летопись, Лебедевская летопись. Москва : Наука, 1965.С. 311. 23 Записная книга Полоцкого похода 1562/63 года // Русский дипломатарий. Вып. 10. Москва : Древлехранилище, 2004. С.120–154. Сіверянський літопис 21 місцями Стародубських воєвод, не довіряючи їм, але й не маючи ким їх замінити 24. Тоді ж у Москві був розроблений план організації підмоги Сіверщині на випадок атаки супротивника. Боярам і воєводам з Пооччя було наказано йти «к брынскому лесу» й там стояти, чекаючи подальших наказів від царя, а в разі надходження звіст- ки про те, що на стародубські, почепські чи брянські місця прийшли литовські або білгородські люди, то йти на допомогу в ті місця25. Напад литовців на Сіверщину не став раптовим. Як повідомляє Олександро- Невський літопис, у 1563 р. «июля (sic!) … месяца въ 21 день приходил на цареву и великого князя украину на Северские мѣста из Канева князь Михаило Вишневец- кои с Черкасы Каневскими и з Белогороцкими Татары изгономъ войною. И многие волости Черниговские и Стародубские и Ноугороцкие и Почапские повоевали и в Радогоще посад пожгли. И посылали за князем Михаилом из Новагородка Север- ского намѣстникъ князь Иван Щербатой тамошних жилцов детей боярских в головах Богдана да Василия Александровых з детми боярскими и с казаки и с посацкими людми Десною рекою в судѣх. И сошли его на Богринове перевозе, и многих людей и Черкас и Татар побили и потоптали, и многой полон Рускои отполонили, и княже Михаилов Вишневецкого струг со всѣм его воинскимъ нарядом и коморника его Богданка на том стругу взяли, и многих языков взяли и ко царю и великому князю в слободу Александровскую прислали. Заставы же Цареве и великого князя в Север- ских городѣх и по иным украинам не было, по ссылке королевы рады под Полотескъ царевым великого князя бояром, что было на обе стороны воинѣ не быти, а быти послом ко царю и великому князю ко Успению пречистыя богородица»26. У зв’язку з цим інцидентом 11 липня 1563 р. Іван IV послав до короля Сигізмун- да Августа грамоту. У ній цар писав, що оскільки князь Михайло Вишневецький приходив з Канева на «Сіверські місця … війною» під час перемир’я, то Сигізмунд зобов’язаний «казнити» М. Вишневецького й тих людей які з ним приходили, а російських полонених, відшукавши їхнє майно, відпустити до великого князя мос- ковського27. 1564 рік почався для Чернігово-Сіверщини мирно, а з 1 квітня цар призначив нову зміну «городових» воєвод до фортець Московії. У Чернігові воєводою став Фома Іванов, син Трєтьяков, а намісником князь Васілєй, княж Іванов син Прозоровського. У «розряді» зроблена примітка, що в листах треба спершу писати В. Прозоровського, а потім Ф. Трєтьякова. Це застереження зроблене, безперечно, внаслідок місницької суперечки28. У XVI–XVIІ ст. місницькі конфлікти призводили, подекуди, до відмови виконання царських указів, але схоже за правління Івана Грозного російська родова аристократія не дозволяла собі таких вольностей. Тому розрядні книги мовчать сто- совно розвитку конфлікту між чернігівськими воєводами, восени того ж року вони разом повідомляли царю про свою перемогу. Розрядні книги свідчать, що 14 вересня 1564 року до Чернігова підійшов Павло Сапега з литовськими ротмістрами та багатьма людьми. Як писали в реляції черні- гівські воєводи, вони відбили литовських людей від «го́рода» й багатьох литовських людей вбили та захопили прапор Сапеги. Як нагороду московський государ послав до Чернігова Якова Шетньова з подячною промовою від імені царя та золотими монетами, котрі мали бути роздані учасникам бою29. Золоті або позолочені монети в московській практиці того періоду слугували аналогом медалей. Наступного року на Сіверщині очікували повторення нападу. 11 травня 1565 р. до Москви надійшов лист від чернігівського воєводи Офонасєя Количова, в якому 24 Записная книга Полоцкого похода 1562/63 года // Русский дипломатарий. Вып. 10. Москва : Древлехранилище, 2004. С.120-154. 25 Разрядная книга 1475 – 1598 гг. / сост. В.И.Буганов /. Москва : Наука,1966. С. 203 26 ПСРЛ. Т.29. Летописец начала царства царя и великого князя Ивана Васильевича, Алек- сандро-Невская летопись, Лебедевская летопись. Москва : Наука, 1965. С. 321. 27 Там само. С. 322. 28 Разрядная книга 1475 – 1598 гг. / сост. В.И.Буганов /, Москва : Наука,1966 . С. 207. 29 Там само. С. 210; Разрядная книга 1475–1605 гг. М. АН СССР. (Институт истории).Т. II. Часть II. Москва : Институт истории АН СССР, Наука, 1982. С. 166. 22 Сіверянський літопис сповіщалося про те, що «виходець» з Литви попереджав щодо скорого приходу до Чернігова значної кількості литовських людей з «нарядом» (артилерією). Згідно з цим повідомленням, цар наказав бути насторожі воєводам з Брянська, Дорогобужа, Почепа, Стародуба зі своїми загонами. Гарнізони цих міст були розписані в польові полки, котрі в разі нападу «литовських і кримських людей … на брянські чи які інші місця»30 мали бути в «сходе (зборі) по вестям» у Брянському лісі31. 19 травня трапився новий алярм, станичники доповіли про рух «кримських людей» Муравським шляхом. Негайно були вислані воєводи в Новгород-Сіверський, Брянськ, Карачев і Калугу32. Наприкінці червня надійшов відбій тривоги й повернення до попереднього плану захисту Сіверщини та Верхівських земель33. Восени 1565 р. напруга на Сіверщині спала, й цар зосередився на охороні інших регіонів своєї держави, хоча путивльці і новгородсіверці продовжували доповідати щодо загрозливого скупчення татар на Донеччині34. Доволі деталізовані російські джерела не згадують про напади на Чернігів або інші міста московської Сіверщини в 1565 році. Це дає підставу вважати, що повідом- лення Стрийковського про напад Кміти і Лесньовольського на Стародуб і Почеп35 та побудовані на ньому припущення деяких сучасних істориків, що й Чернігів був атакований саме цього року36, відносяться до іншої дати. Бої під Черніговом 1579 р. 26 червня 1579 р. Стефан Баторій послав до Москви свого гінця Вацлава Ло- патинського з «размётною» грамотою, в якій оголошував війну цареві Івану IV. У цьому документі польський король оголосив себе визволителем російського народу від тиранії Івана Грозного, проти якого зібрався виступити в похід37. Головною метою першого походу С. Баторія було повернення Полоцька, захопле- ного Москвою у 1563 р. Наприкінці літа військо Речі Посполитої підійшло до цього міста й узяло його в облогу, а вже за три тижні король вступив до Полоцька. У цей час литовські загони під командуванням князя Костянтина Костянтиновича Острозького здійснили набіг на сіверські землі. Про перебіг конфлікту на Сіверщині в 1579 р. до нашого часу дійшла значна кількість повідомлень. Один з найрозлогіших описів бойових дій у регіоні наведений у роботі Р. Гейденштейна. Точна дата цих сутичок у «Записках» цісарського дипломата не вказана, але текстуально вона прив’язана до датованих подій. Так у книзі Р. Гейденштейна звістка про експедицію К. Острозького на Сіверщину наведена після опису взяття Стефаном Баторієм Полоцька й Сокола й логічно поєднана з цими акціями. З документів відомо, що Полоцьк був узятий поляками 1 вересня 1579 р., а фортеця Сокіл 11 вересня 1579 р.38. Далі наводимо фрагмент «Записок» Р. Гейденштейна в перекладі з російської: «Ще раніше князь Костянтин Острозький готувався до експедиції у ворожі землі за Дніпро, і король наказав тоді Миколі Сенявському, начальнику Руських станиць 30 Разрядная книга 1475 – 1598 гг. / сост. В.И.Буганов /, Москва : Наука,1966 . С. 219. 31 Там само. С. 218; Разрядная книга 1475-1605 гг. М. АН СССР. (Институт истории).Том II. Часть II. Москва : Институт истории АН СССР, Наука, 1982. С.181. 32 Разрядная книга 1475 – 1598 гг. / сост. В.И.Буганов /, Москва : Наука,1966 .С. 216. 33 Там само. С. 219. 34 Там само. С. 223. 35 Стрийковський Мацей. Літопис польський, литовський, жмудський і всієї Руси / Відп. ред. О. Купчинський. Наукове товариство ім. Шевченка. Львів : Наукове товариство ім. Шевченка, 2011. С. 938-939. 36 Вялікае княства Літоўскае : Энцыклапедыя. У 2 т. Т.2 : Кадэцкі корпус– Яцкевіч / Рэдкал. : Г.П. Пашкоў (гал. рэд.) і інш.; Маст. З.Э. Герасімовіч. 2-е выд. Мінск : БелЭн, 2007. 792 с.: іл. – С. 111; Томаш Кемпа. Костянтин Василь Острозький (бл. 1524/1525-1608) воєвода Київський і мар- шалок землі Волинської / Пер. з польськ. І.Ярмошик. Хмельницький : ПП Мельник А.А., 2009. С. 51. 37 Волков В.А. Войны и войска Московского государства (конец XV– первая половина XVII вв.) Москва : Эксмо, 2004. 572 с. URL : http://militera.lib.ru/h/0/pdf/volkov_va01.pdf (дата звернення: 17.01.2019). 38 Тарас. А.Е. Войны Московской Руси с Великим княжеством Литовким и Речью Посполитой в XIV – XVII вв. Москва : АСТ; Минск : Харвест, 2006. С. 322. Сіверянський літопис 23 (чат), приєднатися до Острозького з тими військами, які стояли під його начальством на кордонах Русі та вступити у ворожу землю з боку Києва; але віддаленість місця завадила Сенявському виконати це. Тим часом настала середина осені й тому князь вважав, що не треба (даремно) втрачати час, а потрібно починати справу. І так, на- бравши із середовища своїх клієнтів, яких у нього була досить велика кількість, кілька тисяч осіб і приєднавши до них інших багатьох молодих людей, він переправився за Дніпро з сином Янушем і Михайлом Вишневецьким, каштеляном Брацлавським. Розіславши вперед легкоозброєні загони й наказавши їм спустошувати країну в усіх напрямках та нести всюди жах, він сам з іншими військами дійшов до самого Чернігова і, розташувавшись табором, приступив до облоги з великою енергією. Побачивши, що місто захищене надійним гарнізоном і що гарнізон готовий мужньо триматися та забезпечений всім необхідним, а сам він прийшов, не взявши доброї піхоти і гармат, інше ж військо постраждало від великих тягарів шляху і негоди, він (К. Острозький) скоро, залишивши облогу, став просто грабувати навколишні місця і сплюндрував усю Сіверську землю, поширивши спустошливі набіги легкими кінними загонами до Стародуба, Радагоста (Радогоща) і Почепа, пішов, взявши величезну здобич39. У Стрийковського цей же текст наведений у дещо скороченому вигляді, відмін- ністю від Р. Гейденштейна є вказівка на те, що К. Острозький і М. Вишневецький «спалили саме місто Чернігів». Згаданий фрагмент так само вставлений після опису взяття Полоцька, Сокола і Суші та віднесений до 1579 р.40. Ця ж інформація дуже стисло наведена у «Хроніці Польській» Мартіна Бєльсько- го: «князь Костянтин Острозький, зібравши немало люду, з двома своїми синами та Михайлом Вишневецьким виїхав під Чернігів, котрий здобував, однак Чернігів міцно обороняли, він від’їхав, немало там шкоди учинивши»41. Фрагмент також датований 1579 роком. У К. Несецького дана оповідка має наступний вигляд: «Михайло Вишневецький, каштелян київський і староста черкаський, разом з князем Костянтином Острозьким 1579 року, зайшовши до московської Сіверщини, вогнем і мечем пустошив Стародуб і Чернігів й добував інших фортець»42. «Під час Московської кампанії 1579 р. Кос- тянтин Острозький із сином своїм Янушем на князівство Сіверське напав з військом, спустошивши край і набравши здобичі, вони повернулися назад, де тим часом король здобував Полоцьк»43. Ці повідомлення знаходить підтвердження й у літописах, складених на території ВКЛ. На сторінках «Острозького літописця» сповіщається, що: 1579 р. «Кроль Сте- фан поиде к Полоцку облегши и взял. Того же року саранча была. Князь Острозский воевода Киевский Чернегова добывал»44. Литовська і жмудська хроніка 1579 р. по- відомляє: «A з другой стороны Константин, княжа Острозкое, с князем Миколаем Вишневецким преправившися през Днѣпр, роспустивши в загоны козаков и татар своих, облегли Чернѣгов, столицу княжат сѣверских здавна, але же ся в замку мо- 39 Гейденштейн Р. Записки о Московской войне (1578-1582). СПб., 1889. С.82-83. 40 Стрийковський Мацей. Літопис польський, литовський, жмудський і всієї Руси / Відп. ред. О. Купчинський. Наукове товариство ім. Шевченка. Львів : Наукове товариство ім. Шевченка, 2011. С. 955. 41 Kronika polska Marcina Bielskiego Drukarnia Jakoba Siebeneychera 1597 Zygmunt III Waza (król Polski i Szwecji ; 1566-1632). Р.1458-1459. URL : https://jbc.bj.uj.edu.pl/dlibra/publication/242286/ edition/230623 (дата звернення: 17.01.2019). 42 Niesiecki, Kasper. Korona Polska przy Złotey Wolnosci Starożytnemi Rycerstwa Polskiego y Wielkiego Xięstwa Litewskiego Kleynotami, Naywyższymi Honorami, Heroicznym Męstwem y odwa- gą, wytworną Nauką a naypierwey Cnotą, Pobożnością y Swiątobliwością Ozdobiona [...]. T. 4. Lwów : Drukarnia Jezuitów, 1743. Р.545. 43 Niesiecki, Kasper : Korona Polska przy Złotey Wolnosci Starożytnemi Rycerstwa Polskiego y Wielkiego Xięstwa Litewskiego Kleynotami, Naywyższymi Honorami, Heroicznym Męstwem y odwagą, Wytworną Nauką a naypierwey Cnotą, Pobożnością y Swiątobliwością Ozdobiona [...]. T. 3 w Drukarni Collegium Lwowtkiego Societatis JESU. 1740. Р.510. 44 Тихомиров М.Ц. Малоизвестные летописные памятники // Исторический архив. Том VII. Москва-Ленинград : 1951. С. 236–253. 24 Сіверянський літопис сква добре боронилася, a пѣших до штурму мало было, самое тылко мѣсто Чернѣгов спалили, a загоны по всей Сѣверской земли аж до Стародуба, Радогощи и Початова (Почепа) роспустили, a потом з великими здобычами до дому вернулися»45. Серед актових документів, що стосуються згаданої теми, слід згадати вирок ко- роля Стефана за скаргою бояр Овруцького староства на старосту Авраама Мишку Варковського. Бояри жалілися на Овруцького старосту за те, що той порушує їхні права, затверджені королівськими привілеями, а саме: «Якожъ деи въ року прошломъ семдесятъ девятомъ, кгды они съ хути своее на послузе нашой подъ Черниговомъ были, староста овруцкий,» … прикував їх, як злочинців до возів за те, що бояри не мали «приволоки бакгазневые блакитные до барвы своее» (елементів однострою синього кольору), та примушував їх пасти коней і телиць, розбирати намети та виконувати інші їм не належні повинності46. Про бої на Сіверщині у 1579 р. згадано й у російських текстах. У порівнянні з поль- сько-литовськими у них спостерігаються помітні відмінності. Зокрема в «Розрядній книзі 1475–1605 рр.» під 7088 р. (1579/1580 р.) записано наступне: «зі Стародуба намісник М. Мєзєцкой писав царю, що у Стародубські місця приходили литовські люди й намісник і воєводи посилали за ними охочих людей з козаками Фьодора Шалімова. І Фьодор з ними, дійшовши до литовських людей, розбив їх»47. В іншій «Розрядній книзі» приведений текст царського листа-наказу: «От царя и великого князя Ивана Васильевича всеа Русии в Стародуб намеснику нашему князю Михаилу Васильевичю Мезецкому да Ортемью Ивановичю Колтовскому, да Юрью Петрову сыну Левонтьеву. Писали есте к нам, что приходили на Стародубские места литов- ские люди и вы за ними посылали с охочими людьми, с казаки Федора Шалимова. И Федор за теми людьми ходил и дошед, их (литовских людей) побил, а взял у них четыре человека живых Ивашка Филипова, Федьку Иванова, Яшку Гаврилова да Гришку. И сказал Гришка, что он перебежал в Литву ис Почепа, а был у Кучеслава у Старова; и вы де тех мужиков пасадили в тюрьму до нашево указу. И как к вам ся наша грамота придет, и вы б тово переметчика Докучанка Старово да Гришку повесили, а Ивашка и Федьку и Якунку прислали бы к нам к Москве, з детьми боярскими и с розсыльщики, а велели б их вести, перековав, чтоб з дороги не ушли и дурна бы ни какова над собою не учинили. Писана на Москве лета 7088-го августа в 21 день». Привез государеву грамоту Федор Квашнин»48. Одначе в цьому наказі проставлена невірна дата, бо 21 серпня 7088 р. має відпо- відати 1580 року від Різдва Христового, хоча із західних документів ми знаємо, що подія сталася у серпні 1579 р. Мабуть, причина плутанини полягає в тому, що до- кумент був складений у вересні 1579 р., коли за тодішнім московським календарем уже наступив 7088 р. від створення світу і цей рік був автоматично перенесений на події кінця попереднього місяця, який відносився до минулого 7087 року. Ще один доволі детальний опис боротьби московитів з литовцями на Сіверщині наведений у гербовнику Б. Папроцького. Він також має помилкове датування, на що звертали увагу історики й раніше49. На думку автора, більшу частину опису слід віднести до подій 1579 р., аргументація цього твердження подана нижче. Текст на- ведений в авторському перекладі з польської: «Перед роком 1552, у день Великодній, коли московити наїжджали на прикор- донні замки, він (Ф. Кміта) тільки тими людьми, котрих мав більше 300, наскочив 45 ПСРЛ. Том 32. Хроники: Литовская и Жмойтская, Быховца. Летописи: Баркулабовская, Аверки и Панцырного. Москва : Наука, 1975. С. 119. 46 Архив Юго-западной России, издаваемый временной комиссией для разбора древних актов... : [В 37 т.]. – Киев, 1859-1914. Ч. 8 : Т. 5 : Акты об украинской администрации в XVI – XVII в.в. Киев : Тип. Универ. св. Владимира,1907. С. 235-236. 47 Разрядная книга 1475-1605 гг. М. АН СССР. (Институт истории). Том III. Часть I. Москва : Институт истории АН СССР, Наука, 1984. С.138. 48 Разрядная книга 1475-1605 гг. М. АН СССР. (Институт истории). Том III. Часть I. Москва : Институт истории АН СССР, Наука, 1984. С. 139. 49 Malinowski M., Przezdiecki A. Źródła do dziejów polskich. nakladem I drukiem Józefa Zawadz- kiego. Tom II. Wilno : 1844. Р.310. Сіверянський літопис 25 на московитів, котрих було 2 тисячі й які йшли до його Остерського замку. Про них він мав вірну звістку відразу, як тільки вони (московити) вийшли з Чернігова. Добре облаштувавши свій замок, Ф. Кміта виїхав на них (московитів), дав вдалу битву, збив, зім’яв, тільки двох своїх слуг втратив – шляхтичів мужів добрих Грегора Василевича з полоцької волості і Федора Восна. Помщаючись московитам за цю кривду і вбивство своїх слуг, він (Ф. Кміта) послав козаків, щоб вирізали прикордонний люд. Того ж тижня виїхав під Чернігів і перестрів немалий почет неприятельського війська, котрі хотіли йти під Київ. Обравши вигідне становище (позицію), дав їм битву й там йому (Ф. Кміті) так Господь допоміг, що усіх розгромив і жодного не упустив. Не повертаючись назад додому, він (Ф. Кміта) пішов прямо під Чернігів, маючи із собою 14 сотень чоловік, котрі вже були добре загартовані (в боях з) ворогами. Там він здобув місто (miasto) Чернігів, спалив, знищив, до ґрунту вибравши, де взявши велику здобич поїхав у королівський замок Любеч. Там він (Ф. Кміта) зустрівся з двором Костянтина, воєводи київського, котрий надіслав йому на поміч 200 козаків. Радіючи з доброго товариства й бажаючи їх теж підготувати, передавши свій струдже- ний люд, (Ф. Кміта) пішов знову під Чернігівський замок, наскочив на люд немалий, котрий йшов за першою тривогою із замку на відсіч, над тим людом був старшим князь Мieścieski. Здалося московитам, що вони мають здолати значно менший почет (в литовців), ніж самі мають й дали їм битву. Учинили великий галас, однак їх (ли- товців) тим не вразили, (литовці) прудко на них (московитів) натиснули і розбили їх наголову. Дуже їх (московитів) мало в замок втекло. Москви було 2000, наших не було й 640. Утік і поранений князь Мieścieski, а Ф. Кміта з користю (здобиччю) до замку свого Остра та з доброю славою (повернувся). Там, мало давши відпочинку коням, послав козаків у землі неприятельські, де щастя також непогано послужило, (й вони) вчинили велику шкоду землі Сіверській. А коли (Ф. Кміта) послав воєводі київському Костянтину, що князював в Острозі, немало в’язнів з тими козаками, (К. Острозький) у подяку надіслав йому потім на допомогу 6 сотень татар білгородських, прохаючи аби з ними йшов на неприятельські землі й відплатив за шкоду, котру ворог учинив у королівських землях. Над тими татарами старшими були Єзехоза (Jezechoza) та другий Абакайчик (Abakajczyk). Не затримуючи цих людей надовго, (Ф. Кміта) пішов з ними під замок неприятельський Стародуб, маючи з собою цих татар та виборної дружини 4 сотні неповних. Був з ним в тій акції Калиньський, староста гомельський. Як скоро вони опинилися під замком і московити дали їм битву, він (Ф. Кміта) пізнав щастя ласкаве від Господа Бога, розбив московитів 500, над котрими був старшим воєвода цього міста, дістав значних в’язнів немало і Козлова. Розмістившись кошем під містом, (Ф. Кміта) по- слав кілька сотень татар, котрі весі (села) в цій волості виплюндрували й, узявши велику здобич, пішли назад. Москва із замку Почепова (Почепа) та з інших (замків) зібравшись, йшла за ними (литовцями) в погоню. Над тими (московитами) були старшими Ciemkin Wasil Iwanowicz та Василь Волк. Вони (московити) мали з собою 3 тисячі вершників та 400 піших й наздогнали їх (литовців) у 6 милях від Стародуба на річці Снов. Філон повернув до них (московитів) своїх людей, вишикувавши ряди й (литовці) дали їм битву. За Божою поміччю розгромили московитів, розбили їх наголову, князя Волка вбили, Ciemkinа захопили живим. Упіймали в’язнів 200 і 18 значних дворян самого князя. Того Ciemkinа надіслав Ф. Кміта до короля Августа, звідки мельницьким підкоморієм Каспером Єжиковичем був відвезений на обмін полоцького воєводи Довойни, інших в’язнів потім було теж віддано на обмін. У тій битві Філон не мав загиблих, (втратив) тільки одного татарина. Змовився Ф. Кміта з гетьманом люду польського Лесньовольським, хоча служити доводилося людям литовським, замисливши вторгнутися у ворожі землі. Лесньо- вольський те з ним постановивши, зробив аби з частиною цих людей (Ф. Кміта) вирушив туди, де розумів (отримати) добру славу і користь, послав з ним Мартина Добросоловського, ротмістра над чотирма сотнями люду лицарського. Він (Ф. Кміта) теж їх утримував на свій кошт, як і тих 12 сотень, котрих повів під Почепов – не- приятельський замок. Відразу взяв місто, звідки (литовці) великі скарби винесли, 26 Сіверянський літопис зруйнував волость усю і місто спалив, каравани турецькі відібрав. Розмістившись між Стародубом і Почепом, (Ф. Кміта) цілий тиждень землі неприятельські спустошував, дуже велику здобич до своїх повернув»50. Цей текст було покладено в основу праць багатьох польських істориків, де він наводиться в скороченому вигляді. Слід звернути увагу на переказ даного уривку, зроблений польським дослідником і видавцем ХІХ ст. Миколаєм Малиновським. Публікатор дещо відкоригував оповідання, усунувши не тільки стильові недоліки, а й цінні для сучасного дослідника нюанси «протографу». Натомість він надав корисні коментарі окремих спірних місць цього документа. Зокрема, М. Малиновський за- значив, що дата бою Ф. Кміти під Остром, віднесена автором гербовника Бартошем Папроцьким до 1552 року, а потім із цією ж датою повторений польськими істориками ХVІІ ст. Войцехом Кояловичем, Шимоном Окольським та Каспером Несецьким, є невірною. Дослідник запропонував альтернативну дату – 1562 р., причому зазначив, що ця військова акція стала початком військової кар’єри остерського старости Ф. Кмі- ти51. Дана гіпотеза була підтримана сучасним польським істориком Т. Кемпою52, якого цитували чернігівські науковці І. Кондратьєв 53, С. Лепявко54 та інші дослідники55. Дійсно, у 1552 р. цей бій не міг відбутися, оскільки Лівонська війна розпочалася через 6 років після цієї дати, а потім до 1562 р. проходила лише в Прибалтиці. Ро- сійські літописи нічого не сповіщають про конфлікти на Сіверщині 1552 року, зате описують війну Московії з Казанню56. На думку автора, праця Б. Папроцького є компіляцією, в якій оповідання про різночасові діяння Ф. Кміти об’єднані в спільний інформаційний блок. Вірогідно, перший епізод історії, приведеної в гербовнику, відноситься до 1562 р. Помилка переписувача могла бути спричинена неправильним прочитанням цифри «6» у даті оригінального тексту. Події, описані в повідомленні, відбувалися на Великдень, котрий у 1562 р. настав 8 квітня, що також відповідає хронології тогочасних подій. Тоді й справді Ф. Кміта міг зустріти й розбити загін московитів, що здійснювали спробу захопити Остер та Київ. Однак акції остерського старости спрямовані проти Чернігова слід віднести до іншого часу. Також М.Малиновський звернув увагу на ім’я чернігівського воєводи, котрого Б. Папроцький іменує «Мieśćieʃki»57, а В. Коялович і К. Несецький – «Mieścieʃki»58. М. Малиновський змінив написання прізвища князя на «Мieszczerski» (Мещер- ський). Науковець вважав цього полководця родичем згаданих А. Курбським князів 50 Herby rycerstwa polskiego na pięcioro ksiąg rozdzielone W Krakowie : w drukarni Macieia Garwolczyka : (za staraniem własnym y nakładem autora) 1584. Р. 853 – 855. URL : https://polona.pl/item/ herby-rycerztwa-polskiego-na-piecioro-xiag-rozdzielone,NjcyNTM5NTQ/719/#item (дата звернення: 17.01.2019). 51 Malinowski M., Przezdiecki A. Źródła do dziejów polskich. nakladem I drukiem Józefa Zawadz- kiego. Tom II. Wilno : 1844. Р. 310. 52 Томаш Кемпа. Костянтин Василь Острозький (бл. 1524/1525-1608) воєвода Київський і мар- шалок землі Волинської / Пер. з польськ. І.Ярмошик. Хмельницький : ПП Мельник А.А., 2009. С. 50. 53 Кондратьєв І.В. Любецьке староство (XVI – середина XVII ст.). Чернігів : Видавець Ло- зовий В.М., 2014. С. 92. 54 Леп’явко С. Українське козацтво у міжнародних відносинах (1561- 1591). Чернігів : Сіве- рянська думка, 1999. С. 20. 55 Вялікае княства Літоўскае : Энцыклапедыя. У 2 т. Т.2 : Кадэцкі корпус– Яцкевіч / Рэдкал. : Г.П. Пашкоў (гал. рэд.) і інш.; Маст. З.Э. Герасімовіч. 2-е выд. Мінск : БелЭн, 2007. С. 111. 56 ПСРЛ. Т.13. Первая половина. Летописный сборник именуемый Патриаршею или Нико- новскою летописью. СПб. : Тип. И.Н.Скороходова, 1904. 302 с. 57 Herby rycerstwa polskiego na pięcioro ksiąg rozdzielone W Krakowie : w drukarni Macieia Garwolczyka : (za staraniem własnym y nakładem autora) 1584, Р. 668. URL : https://polona.pl/item/ herby-rycerztwa-polskiego-na-piecioro-xiag-rozdzielone,NjcyNTM5NTQ/719/#item (дата звернення: 17.01.2019) 58 Niesiecki, Kasper. Korona Polska przy Złotey Wolnosci Starożytnemi Rycerstwa Polskiego y Wielkiego Xięstwa Litewskiego Kleynotami Naywyższymi Honorami Heroicznym Męstwem y odwagą, Wytworną Nauką a naypierwey Cnotą, nauką Pobożnością y Swiątobliwością Ozdobiona [...]. T. 2. Lwów : Drukarnia Jezuitów, 1738, Р. 538. Сіверянський літопис 27 Андрія і Нікіти Мещерських59. Дійсно, в «Розрядах» серед воєвод, намісників і осадних голів, що служили в Чернігові протягом XVI ст., є особа з прізвищем Мещерський. У 7080 (1571/1572) році він вказаний на другому місці після намісника Федора Нагого, причому без вказівки імені й посади. Цей Мещерський зустрічається в «розрядах» по Чернігову тільки одного разу, ні раніше цієї дати – у 7078 (1569/1570) р., ні пізніше – у 7081 (1572/1573) р. згаданої особи у списках чернігівських очільників немає60. Імовірно, цим чернігівським посадовцем був князь Грігорєй, князь Фьодоров, син Мє- щєрского, згаданий в якості воєводи Новгорода-Сіверського у 7070 (1561/1562) р.61, та воєводи Путивля у 7074 (1565/1566) р.62. Мабуть, ці його служби і стали підставою для датування деякими істориками нападу Ф. Кміти на Чернігів 1562 та 1565 роками. Автор хоче звернути увагу читачів на інше повідомлення, яке краще підходить під опис бою Ф. Кміти під Стародубом, зробленого Б. Папроцьким. У Розрядних книгах під 1579 р. згаданий Стародубський намісник Міхайло, княж Васільєв, син Мєзєцкого, котрий очолював московське військо в бою проти литовців між Старо- дубом і Почепом, тобто саме там, де відбувалися події, описані в «Гербовнику» 1584 р. Прізвище цього намісника близьке до написання імені воєводи з польського джерела. Ще одна особа, котру спробував ідентифікувати М. Малиновський, це взятий литвинами в полон у Почепі Wasil Iwanowicz Ciemkin. Польський учений ототож- нює останнього з Василієм Тьомкіним, згаданим у полемічній праці А. Курбсько- го. Цей В. Тьомкін разом зі своїм сином був ув’язнений катами Івана Грозного63. М. Малиновський, посилаючись на М. Устрялова, додає, що Василій Іванович Тьом- кін-Ростовський перебував у литовському полоні до 1567 р., а потім, як це написано у Б. Папроцького, був обміняний на полоцького воєводу Станіслава Довойну і вмер на волі в 1571 р.64. Таке твердження суперечить оригінальному джерелу – у «Запис- ках про Московську війну» Р. Гейденштейна вказано, що король Сигізмунд Август викупив С. Довойну в московитів за кілька тисяч золотих65. Головним аргументом всупереч теорії Папроцького-Малиновського є лист від князя Костянтина Костянтиновича Острозького до остерського старости Філона Семеновича Кміти від 31 серпня 1579 р. Дозволимо собі процитувати частину цього документа: «… Прошу за то, абысь ваша милость тогожъ дня былъ у мене, которого и Бѣлгородцы; а для велю слушныхъ преченъ, абысь ваша милость зъ собою взялъ пете або шесте вязневъ старшехъ, и того воеводу Васелева, Федоровича Володимера Петемкина, для большое учтевости пана нашого и для розвѣдыванья вшелякехъ справъ тамошнехъ и для веле преченъ. … Песанъ у Кiевѣ, августа 31 дня»66. З цього документа чітко видно, що військова акція Ф. Кміти біля Стародуба і По- чепа за участі білгородських татар, надісланих К. Острозьким, у ході якої була взята в полон значна кількість московитів, відбулася у серпні 1579 р. Отже, історія про обмін В. І. Тьомкіна на С. Довойну, котрий відбувся в 1567 р., незалежно від ступеня її правдивості не має значення для визначення дати литовського походу на Чернігів. Цікаво, що згаданий у листі Василій (чи Володимир) Федорович Пєтьомкін може бути родичем славетного вельможі Катерининської доби – світлійшого князя Григорія Олександровича Потьомкіна-Таврійського. У родословній книзі серед представників цього уславленого роду згаданий Федір Іванович Потьомкін, котрий був воєводою 59 Malinowski M., Przezdiecki A. Źródła do dziejów polskich. nakladem I drukiem Józefa Zawadz- kiego. Tom II. Wilno : 1844. Р. 310-311. 60 Разрядная книга 1550-1636 гг. / Кузьмина Л. Ф./ Том I. АН СССР. (Институт истории). Москва : Наука, 1975. С. 194. 61 Разрядная книга 1475 – 1598 гг. / сост. В.И.Буганов /, Москва : Наука,1966 .С. 195. 62 Там само. С. 223. 63 Курбский А.М. История о великом князе Московском. Москва : Изд-во УРАО, 2001. URL : http://elcocheingles.com/Memories/Texts/Kurbsky/Kurb_7.htm (дата звернення: 17.01.2019). 64 Malinowski M., Przezdiecki A. Źródła do dziejów polskich. nakladem I drukiem Józefa Zawadz- kiego. Tom II. Wilno : 1844.С. 311. 65 Гейденштейн Р. Записки о Московской войне (1578-1582). СПб., 1889. С.75-76. 66 Археографический сборник документов, относящихся к истории Северо-Западной Руси. T.1. Вильно : Печатня Губернского Правления,1867. С.154. 28 Сіверянський літопис у полоцькому поході 1551 р. Також там написано, що Ф. Потьомкін у 1582 р. був від- правлений зустрічати на литовському кордоні папського посла Поссевіна67. Але заради справедливості слід зауважити, що похід Москви на Полоцьк відбувся не в 1551, а у 1563 р., і в Розрядних книгах, котрі його описують, немає воєводи з таким іменем. І нарешті останній штрих для доведення вірності запропонованого автором дату- вання акцій Ф. Кміти на Чернігівщині. В оповіданні Б. Папроцького, повтореному іншими польськими хроністами та істориками, є цікавий епізод, який М. Малинов- ський не вставив у свою розвідку – це згадка про пограбування турецьких караванів. У ті часи міжнародна торгівля особливо ретельно оберігалася європейськими государями, оскільки була не тільки джерелом збагачення казни, а й шляхом під- триманням престижу еліти, що користувалася «заморськими» предметами розкоші, недоступними для простолюдинів. Пункт про охорону й супровід караванів був присутній у королівських привілеях, котрі надавалися містам ВКЛ, отож напад на іноземних купців був безпрецедентним фактом порушення як міжнародних правил, так і законів Речі Посполитої. Серед архівних документів, опублікованих ще у ХІХ ст., є текст скарги турецьких вірмен Манойла Караван Баші та його товаришів на розбиття їхнього каравану, кот- ре сталося у 1579 р. Скарга була розглянута на Варшавському сеймі. Там ображені купці повідомили, що вони йшли з Кам’янця до Києва, а далі збиралися рушити в Московську землю. Київський воєвода мав дати їм ком’ягу (судно) та своїх провід- ників. Але по дорозі, за замком Остром, козаки «погромили их», утопили кількох чоловік і забрали товари. Під час розгляду справи виявилося, що купці не мали права йти у ворожу мос- ковську землю під час війни, але все ж пішли без жодного дозволу й листа. Сторона захисту так описала ці події: «По прибутті каравану до Києва, Київський каштелян Павло Сапєга викликав до Святої Софії вірменських купців, куди й сам з’явився із ротмістрами київського замку Каспаром і Яном Стужинськими, намісником київсько- го воєводи Василієм Раєм, ротмістром Остерського замку Станіславом Клопоцьким, київським городничим Михайлом Дєвочкою та київським війтом Станіславом Со- коловським. Там він від королівського імені заявив, щоб вірмени не мали наміру їхати в Московію зі своїми товарами, а поверталися до Кам’янця або Вільна. Але купці не дослухались попередження, вирушили з Києва до Остра річкою Десною. Коли остер- ський староста Лаврин Ратемський спитав у вірмен дозвіл від Київського уряду на пропуск у Московію, ті не надали таких листів, бо не мали їх. Староста заявив, що не пропустить караван, й купці мають повернутися назад. Тоді вірмени зробили вигляд, що повернулися назад, а самі об’їхали замок Остер водою, що їм вдалося зробити з причини великої повені, й подалися до Московської землі. Десь між замком Остром і московським Чернігівським замком їх погромили козаки»68. Б. Папроцький писав, що Ф. Кміта здійснив напад на Почеп і пограбував караван разом з варшавським каштеляном Станіславом Лесньовольським. У Стрийковського цей фрагмент дещо розширений, у ньому С. Лесньовольський діє спільно з паном Якубом Сецигньовським. Згадані пани атакують Почеп, спустошують Стародубську волость і забирають скарби турецького каравану. Як відомо, ці події сталися 1579 року. Але в працях польських істориків бій Ф. Кміти під Почепом і грабунок каравану відбуваються у 1565 році після набігу на Красногородок69. Указаний замок і справді міг постраждати саме того року, принаймні так вважає дехто з польських істориків70. 67 Россiйская родословная книга. Часть вторая. СПб. : Тип. Карла Вингебера, 1855. С.168-169. 68 Архив Юго-западной России, издаваемый временной комиссией для разбора древних актов... : [В 37 т.]. – Киев, 1859-1914. Ч. 8 : Т. 5 : Акты об украинской администрации в XVI – XVII в.в. Киев : Тип. Универ. св. Владимира,1907. С.187 – 190. 69 Стрийковський Мацей. Літопис польський, литовський, жмудський і всієї Руси / Відп. ред. О. Купчинський. Наукове товариство ім. Шевченка. Львів : Наукове товариство ім. Шевченка, 2011. С. 938 – 939. 70 Томаш Кемпа. Костянтин Василь Острозький (бл. 1524/1525-1608) воєвода Київський і маршалок землі Волинської / Пер. з польськ. І.Ярмошик. Хмельницький : ПП Мельник А.А., 2009. С. 51; Kotarski H. Leśniowolski (Leśnowolski) Stanisław h. Kolumna vel Roch (zm. 1565) // Polski Słownik Сіверянський літопис 29 Напад литовців на Красногородок, можливо, населений пункт на Смоленщині, міг бути окремою військовою акцією, штучно поєднаною на сторінках хроніки з пізні- шими подіями лише спільністю імен учасників. Таким чином стаття у «Гербовнику», присвячена військовим подвигам Філона Кміти, є компіляцією з невизначеним ступенем достовірності. Описана в ній військова активність згаданого персонажа на Сіверщині виглядає одномоментною справою, насправді ж вона могла складатися з кількох різночасових епізодів. Оскільки наразі немає інших документів, за допомогою котрих можна було б перевірити і уточнити інформацію, наведену Б. Папроцьким, то залишається продовжувати нею користу- ватися, проте з певними застереженнями. Підсумовуючи написане вище, спробуємо реконструювати порядок подій навколо Чернігова в ході Лівонської війни. Відразу по закінченні перемир’я між Литвою і Московією – 4 квітня 1562 р. у Середньому Подніпров’ї розпочинаються бойові дії. Першою атакує Московія. Не готова до адекватної відповіді Литва мобілізує сили для захисту. З Чернігова виступають загони московського війська, які планують напасти на литовські замки. Підрозділ Ф. Кміти, перестрівши ці загони, розбиває їх один за одним. 8 квітня був знищений той, що був спрямований на Остер, а кількома днями пізніше і той загін, який прямував на Київ. На початку 1563 р. царське військо захоплює Полоцьк, причому в цьому поході беруть участь ратні люди із сіверських міст. Навесні того ж року до московитів над- ходить інформація про можливий напад литовців на Сіверщину та зраду Стародуб- ського воєводи. Після цих звісток були посилені гарнізони в сіверських фортецях і приведене в бойову готовність польове військо, яке мало йти на підмогу в разі нападу супротивника. Лише в середині літа 1563 р. Литва здійснила набіг на Сіверщину. За- гони М. Вишневецького разом з білгородськими татарами спустошили Чернігівську, Новгород-Сіверську, Стародубську й Почепську волості та спалили посад Радогоща. На зворотній дорозі Новгород-Сіверському наміснику вдається перестріти напад- ників на перевозі через Десну й відбити частину ясиру, завдавши втрат татарам і козакам М. Вишневецького. У вересні наступного 1564 р. литовці чинять ще один набіг на Чернігово-Сіверщи- ну. Загони П. Сапеги приходять безпосередньо під стіни Чернігова й роблять спробу взяти місто, але чернігівські воєводи В. Прозоровський та Ф. Трєтьяков відбивають напад. Навесні 1565 р. московська влада очікує повторення атаки на Чернігів та інші міста Сіверщини, але тепер уже з артилерією, що могло би бути набагато небезпеч- ніше, через що режим охорони фортець регіону було посилено. Однак напад так і не відбувся ні в цьому, ні в наступні роки. Бойові дії на Сіверщині знову активізуються влітку 1579 р. після початку Москов- ського походу польського короля С. Баторія. У серпні цього року литовці здійснюють напад на Чернігів. У ньому беруть участь Костянтин та Януш Острозькі, Михайло Вишневецький, а також Філон Кміта. Литовське військо нараховувало близько 1400 осіб, серед яких були присутні й овруцькі бояри. До складу з’єднання, окрім кінноти, входила й піхота, наявність артилерії викликає сумніви. Підійшовши до Чернігова, литовське військо стає табором і починає облогу. Чер- нігівські фортифікації на той момент складалися з двох ліній укріплень: зовнішнього, котре охоплювало сучасний парк ім. М. Коцюбинського і називалося московитами «острогом», а поляками – «miasto», та внутрішнього – що розміщувалося на краю «Валу», де нині стоїть пам’ятник Т. Г. Шевченку. Останнє у російській термінології мало назву «го́род», а в польській – «zamek». Якщо вірити Б. Папроцькому, литовцям вдалося захопити зовнішнє укріплення (місто), котре вони пограбували та спалили. Також нападники знищили палісад цієї фортифікації «до ґрунту вибравши» його71. Постраждали й цегляні храми Чернігова, Biografi czny. Wrocław – Warszawa – Kraków – Gdańsk – Łódź : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1972. – T. XVII/2. – Zeszyt 73. – S. 184–185. 71 Herby rycerstwa polskiego przez Bartosza Paprockiego zebrane i wydane r. p. 1584; wydanie Kazimierza Józefa Turowskiego. Nakladem wydawnictwa biblioteki polskiej. Krakόw : 1858 . Р. 853. 30 Сіверянський літопис з них були зірвані дахи, коли оборонці стріляли у ворога зі склепінь цих споруд72. Литвини так і не змогли оволодіти замком і після безрезультатного його блокування відступили до Любеча. Через деякий час після завершення згаданої акції загін кінноти Ф. Кміти, поповне- ний 200 білгородськими татарами та козаками, прибулими від К. Острозького, знову вирушає спустошувати Сіверщину. Це з’єднання, котре тоді нараховувало близько 640 коней, зіткнулося з московським підрозділом, очолюваним стародубським на- місником М. Мезецьким. Московський загін рухався на підмогу до Чернігова після звісток, отриманих ще під час облоги міста. Відбувся бій, кожна зі сторін оголосила про свою перемогу. Після цього Ф. Кміта повернувся до себе в Остер. Третього разу Ф. Кміта вибрався в похід наприкінці серпня 1579 р. Цього разу він мав при собі 6 сотень білгородських татар, 4 сотні власної виборної дружини та загін гомельського старости Калиньского. Удар був спрямований проти Стародуба. Під стінами цього міста московити дали бій з’єднанню Ф. Кміти й були розбиті. Литов- ці стали табором біля Стародуба й почали плюндрувати його околиці. Дізнавшись про московське військо, котре вирушило з Почепа на підмогу обложеним, литовці відступили. Бій між з’єднанням Ф. Кміти та московитами, що його переслідували, відбувся біля річки Снов на відстані близько 50 км від Стародуба, там де нині про- ходить кордон між Росією й Чернігівською областю України. У цій битві литовське військо отримало беззаперечну перемогу над супротивником. У полон потрапило багато московських ратних людей, серед яких 18 дворян та старшина В. Потьомкін, котрий на прохання К. Острозького був доправлений до нього в Київ. Приблизно в цей же час між Остром і Черніговом козаки Ф. Кміти конфіскували товари каравану турецьких вірмен, котрі без дозволу литовської влади намагалися перетнути кордон та виїхати до Московії. Таким чином, нами встановлено, що в ході Лівонської війни Чернігів піддавався нападам лише двічі, у 1564 та 1579 роках, а у 1562 та 1563 рр. литовці обмежувалися спустошенням Чернігівської волості та завдавали ударів по інших населених пунктах московської Сіверщини. References 1. Arkheohrafycheskyi sbornyk dokumentov, otnosiashchykhsia k ystoryy Severo- Zapadnoi Rusy. (1867). (Vol.1). Vylno, Pechatnia Hubernskoho Pravlenyia. 2. Arkhiv Yugo-zapadnoy Rossii. izdavayemyy vremennoy komissiyey dlya razbora drevnikh aktov. Akty ob ukrainskoy administratsii v XVI – XVII v.v. (1907). (Part. 8 : Vol. 5). Kiyev, Tip. Univer. sv. Vladimira. 3. Bondar, O.M. (2014). Chernihiv: misto i fortetsia u XIV – XVIII stolittiakh. Kyiv, Ukraine : Vydavets Oleh Filiuk. 4. Buganov, V.I. (Ed.) (1966). Razryadnaya kniga 1475 – 1598 gg. Moskva, Nauka. 5. Geydenshteyn, R. (1889). Zapiski o Moskovskoy voyne (1578-1582). St. Peters- burg, 6. Herby rycerstwa polskiego na pięcioro ksiąg rozdzielone W Krakowie : w drukarni Macieia Garwolczyka. (1584). Krakow, from https://polona.pl/item/herby-rycerztwa- polskiego-na-piecioro-xiag-rozdzielone,NjcyNTM5NTQ/719/#item articles/2019/01/17/ 7. Kondratiev, I.V. (2014). Liubetske starostvo (XVI – seredyna XVII st.). Chernihiv, Ukraine : Vydavets Lozovyi. 8. Kotarski H. (1972). Leśniowolski (Leśnowolski) Stanisław h. Kolumna vel Roch (zm. 1565): Polski Słownik Biograficzny. (Vol XVII/2) . Wrocław – Warszawa – Kraków – Gdańsk – Łódź, Poland : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, pp. 184–185. 9. Kronika polska Marcina Bielskiego.(1597) Drukarnia Jakoba Siebeneychera. From 72 Мартин Груневег (о.Венцеслав); духовник Марины Мнишек. Записки о торговой поездке в Москву в 1584-1585 гг./ Сост. А.Л.Хорошкевич. Москва : Памятники исторической мысли, 2013. С. 178. Сіверянський літопис 31 https://jbc.bj.uj.edu.pl/dlibra/publication/242286/edition/230623 articles/2019/01/17/ 10. Kurbskiy, A.M. (2001). Istoriya o velikom knyaze Moskovskom. Moskva, Rus- sia : URAO. from http://elcocheingles.com/Memories/Texts/Kurbsky/Kurb_7.htm articles/2019/01/17/ 11. Kuzmina, L. F. (Ed.) (1975). Razryadnaya kniga 1550-1636 gg. (Vol.1). Moskva, Nauka. 12. Lepiavko, S. (1999). Ukrainske kozatstvo u mizhnarodnykh vidnosynakh (1561- 1591). Chernihiv, Ukraine : Siverianska dumka. 13. Lepiavko, S. (2012). Chernihiv. Istoriia mista – Naukovo-populiarne vydannia. Kyiv, Ukraine : Tempora. 14. Lietuvos Metrika. Kn. Nr. 564 (1553-1567), Viešųjų reikalų 7 knyga. [Литовская Метрика. Книга публичных дел 7] (1996).Vilnius, Lithuania: Parengė Algirdas Baliulis. 15. Malinowski, M. and Przezdiecki, A. (1844). Źródła do dziejów polskich. nakladem I drukiem Józefa Zawadzkiego. (Vol.2). Wilno. 16. Maloizvestnyye letopisnyye pamyatniki (1951). Istoricheskiy arkhiv. (Vol.7). Moskva-Leningrad : pp. 237 -253. 17. Markevich, M. (1852). Istoricheskoye i statisticheskoye opisaniye Chernigova. Chernigov. 18. Martin, Gruneveg (o.Ventseslav); dukhovnik Mariny Mnishek. (2013). Zapiski o torgovoy poyezdke v Moskvu v 1584-1585 gg. Moskva, Russia : Pamyatniki istoricheskoy mysli. 19. Niesiecki, Kasper. (1738). Korona Polska przy Złotey Wolnosci Starożytnemi Rycerstwa Polskiego y Wielkiego Xięstwa Litewskiego Kleynotami Naywyższymi Ho- norami Heroicznym Męstwem y odwagą, Wytworną Nauką a naypierwey Cnotą, nauką Pobożnością y Swiątobliwością Ozdobiona [...]. (Vol.2). Lwów : Drukarnia Jezuitów. 20. Niesiecki, Kasper. (1740). Korona Polska przy Złotey Wolnosci Starożytnemi Ry- cerstwa Polskiego y Wielkiego Xięstwa Litewskiego Kleynotami, Naywyższymi Honorami, Heroicznym Męstwem y odwagą, Wytworną Nauką a naypierwey Cnotą, Pobożnością y Swiątobliwością Ozdobiona [...]. (Vol.3). w Drukarni Collegium Lwowtkiego Societatis JESU. 21. Niesiecki, Kasper. (1743). Korona Polska przy Złotey Wolnosci Starożytnemi Ry- cerstwa Polskiego y Wielkiego Xięstwa Litewskiego Kleynotami, Naywyższymi Honorami, Heroicznym Męstwem y odwagą, wytworną Nauką a naypierwey Cnotą, Pobożnością y Swiątobliwością Ozdobiona [...]. (Vol.4). Lwów : Drukarnia Jezuitów. 22. Novodvorskiy, V. (1904). Borba za Livoniyu mezhdu Moskvoyu i Rechyu Po- spolitoyu (1570 – 1582). Istoriko-kriticheskoye issledovaniye. St. Petersburg : Tip. I.N.Skorokhoda. 23. Paprocky, B. (1858). Herby rycerstwa polskiego przez Bartosza Paprockiego zebra- ne i wydane r. p. 1584; wydanie Kazimierza Józefa Turowskiego. Nakladem wydawnictwa biblioteki polskiej. Krakόw. 24. Pashkov,H.P. et al. (Ed.). (2007). Vialikae kniastva Litovskae : Эntsyklapedyia. (Vol.2). Minsk, Belarus : BelEn. 25. PSRL. (Vol.13). Pervaya polovina. Letopisnyy sbornik imenuyemyy Patriarsheyu ili Nikonovskoyu letopisyu. (1904). St. Petersburg, Tip.I.N.Skorokhodova. 26. PSRL. (Vol.29). Letopisets nachala tsarstva tsarya i velikogo knyazya Ivana Va- silyevicha. Aleksandro-Nevskaya letopis. Lebedevskaya letopis. (1965). Moskva, Nauka. 27. PSRL. (Vol.32). Khroniki: Litovskaya i Zhmoytskaya. Bykhovtsa. Letopisi: Bar- kulabovskaya. Averki i Pantsyrnogo. Moskva, Nauka. 1975. 28. Razryadnaya kniga 1475-1605 gg. M. AN SSSR. (Institut istorii).Tom II. Chast II. Moskva : Institut istorii AN SSSR. Nauka. 1982. 440 s. 29. Razryadnaya kniga 1475-1605 gg. (1984). (Vol.3. Part 1). Moskva, Nauka. 30. Rossiyskaya rodoslovnaya kniga. (1855). (Vol.2) St. Petersburg, Tip. Karla Vingebera. 31. Stryikovskyi, Matsei. (2011). Litopys polskyi, lytovskyi, zhmudskyi i vsiiei Rusy. Lviv, Ukraine : Naukove tovarystvo im. Shevchenka. 32 Сіверянський літопис 32. Taras, A.E. (2006). Voyny Moskovskoy Rusi s Velikim knyazhestvom Litovskim i Rechyu Pospolitoy v XIV – XVII vv. Moskva, Russia : AST; Minsk, Belarus : Kharvest. 33. Tikhomirov M.Ts. (1951). Maloizvestnyye letopisnyye pamyatniki : Istoricheskiy arkhiv. (Vol.7). Moskva-Leningrad : pp. 236–253. 34. Tomash, Kempa. (2009). Kostiantyn Vasyl Ostrozkyi (bl. 1524/1525-1608) voievoda Kyivskyi i marshalok zemli Volynskoi. Khmelnytskyi, Ukraine : PP Melnyk A.A. 35. Volkov,V.A. (2004). Voiny y voiska Moskovskogo gosudarstva (konets XV– per- vaia polovyna XVII vv.) Moskva, Russia : Эksmo. from http://militera.lib.ru/h/0/pdf/ volkov_va01.pdf articles/2019/01/17/ 36. Zapysnaia knyga Polotskogo pokhoda 1562/63 goda (2004).: Russkyi dyplo- mataryi, (Vol. 10). pp.120-154. Ігор Михайлович Ігнатенко – науковий співробітник Дочірнього підприємства «Старожитності Полісся» державного підприємства «Охоронна археологічна служба України» Інституту археології Національної академії наук України (Чернігів, про- спект Перемоги, 39). Ihor Ihnatenko research worker of the Daughter company «Antiquities of Polesie» of state-owned enterprise «Archaeological protection service of Ukraine» of Archaeology Institute of the National Academy of Science of Ukraine (Chernihіv, Peremohy Avenue, 39). Chernihiv region in the Livonian War The article is devoted to studying the course of events of the Livonian war on the terri- tory of the Chernihiv-Sivershchina. Until now, historians have offered different dates for the battles that took place in the course of this war under the walls of the Chernihiv fortress. It was believed that such battles took place in 1552, 1562, 1564, 1565 and 1579. The author compared data from various sources: Lithuanian chronicles and official documents, Russian «Books of Ranks», works by Polish historians of the 16th century. These sources have varying degrees of reliability. As a result of the analysis of the information received, the author came to the conclusion that Chernihiv was attacked only twice, in 1564 and 1579. In addition, there were other hostilities on the territory of Chernihiv- Sivershchyna land. In particular, in 1562, between the cities of Chernihiv and Oster, two battles of Lithuanians against the Russians took place. In these battles, the Lithuanians, led by the governor of the castle of Oster, Philon Kmyta, won. In 1563, the Lithuanian army under the command of Prince Mikhail Vishnevet- sky attacked the Russian part of Chernihiv-Sivershchyna. On the way back, when crossing the Desna River, the detachment of M. Vishnevetsky was defeated by the Russians. Detailed descriptions of the battles that took place in the Chernihiv-Sivershchyna region during the Livonian War are contained in the historical work of the 16th century Polish historian Bartosz Poprotsky. Comparing this story with other documents, the author suggested that B. Paprotsky incorrectly indicated the dates of military clashes. Polish historian combines episodes of clashes occurring at different times in a single unit. The purpose of such an editing of the text was an attempt to emphasize the feats of Philon Kmita. Comparison of the historical narrative of B. Paprotsky with the act documents dated 1579 showed a number of coincidences. Thus, the author specified the dates of the military actions of the Russians and Lithuanians, which took place during the Livonian War on the territory of the Chernihiv-Sivershchyna land. Key words: Chernihiv fortress, Livonian War, Starodub, Pochep, Radogosh, Filon Kmita, Konstanty Wasyl Ostrogski, Potemkin, Bartosz Poprotsky, Mikołaj Wiśniowiecki. Дата подання: 31 січня 2019 р.

Ähnliche Einträge