Фальсифікації радянських слідчих органів 1930-х років у справах духовенства Істинно-Православної Церкви
Випадки фальсифікації слідчих справ пенітенціарної системи СРСР 1930-х років свідчать про певну політику держави щодо формування свідомості народу в умовах тоталітарного режиму. Слідча справа Чернігівського єпископа Стефана Проценка є одним з прикладів використання фальсифікації документів у держ...
Збережено в:
| Дата: | 2019 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
2019
|
| Назва видання: | Сiверянський лiтопис |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/152170 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Фальсифікації радянських слідчих органів 1930-х років у справах духовенства Істинно-Православної Церкви / В. Шуміло // Сіверянський літопис. — 2019. — № 1. — С. 70-75. — Бібліогр.: 30 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-152170 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1521702019-06-09T01:25:02Z Фальсифікації радянських слідчих органів 1930-х років у справах духовенства Істинно-Православної Церкви Шуміло, В. Церковна старовина Випадки фальсифікації слідчих справ пенітенціарної системи СРСР 1930-х років свідчать про певну політику держави щодо формування свідомості народу в умовах тоталітарного режиму. Слідча справа Чернігівського єпископа Стефана Проценка є одним з прикладів використання фальсифікації документів у державних цілях. The formation of the True Orthodox Church took place towards the end of the 1920’s, as a result of the majority of the episcopate and clergy of the Russian Orthodox Church refusing to accept the political position of Metropolitan Sergius (Stragorodskyi), which would subjugate the Church and place it under the control of the atheist government. The government’s campaign to liquidate the TOC had many far-reaching aspects, as the KGB attempted to condemn as many people as possible. This was the time of mass repressions, when the numbers of those arrested meant more than who precisely these individuals were. We present the problem of forged and falsified investigative reports in the USSR and Ukrainian SSR during the 1930’s, using case no. 37140, concerning «the Counterrevolutionary group of churchgoers» in Chernigov. Bishop Stefan (Protsenko) was arrested in 1936, along with other active members of the TOC. This bishop never broke with the church authorities in Moscow, was a member of the episcopate of the Moscow Patriarchate, and received directives and accepted the appointments of Metropolitan Sergius and the synod he headed. However, this did not save Bishop Stefan from being arrested and even from being accused of belonging to the TOC. Bishop Stefan stated that he denies the TOC and emphasized that he was a member of the Moscow Patriarchate. Nevertheless, his case was included with the case against the TOC and he was condemned as a member of the TOC. The investigation of this case presented many difficulties, and without a doubt, we are dealing with a falsified report. The real aim of such a falsification was to intimidate society and to confuse the issue of where the limits lied in determining when something was «criminal» and when it was «just». The news that someone innocent had been condemned was meant to force every single citizen of the USSR to expect to be arrested and even to doubt his own innocence. Such falsification is one of the most vivid examples of how a totalitarian system works, for the true aim of totalitarianism is to change the consciousness of a person and to totally subjugate him to the system. 2019 Article Фальсифікації радянських слідчих органів 1930-х років у справах духовенства Істинно-Православної Церкви / В. Шуміло // Сіверянський літопис. — 2019. — № 1. — С. 70-75. — Бібліогр.: 30 назв. — укр. 2518-7430 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/152170 271.2-726.1(470)«19» uk Сiверянський лiтопис Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Церковна старовина Церковна старовина |
| spellingShingle |
Церковна старовина Церковна старовина Шуміло, В. Фальсифікації радянських слідчих органів 1930-х років у справах духовенства Істинно-Православної Церкви Сiверянський лiтопис |
| description |
Випадки фальсифікації слідчих справ пенітенціарної системи СРСР 1930-х років
свідчать про певну політику держави щодо формування свідомості народу в умовах
тоталітарного режиму. Слідча справа Чернігівського єпископа Стефана Проценка є
одним з прикладів використання фальсифікації документів у державних цілях. |
| format |
Article |
| author |
Шуміло, В. |
| author_facet |
Шуміло, В. |
| author_sort |
Шуміло, В. |
| title |
Фальсифікації радянських слідчих органів 1930-х років у справах духовенства Істинно-Православної Церкви |
| title_short |
Фальсифікації радянських слідчих органів 1930-х років у справах духовенства Істинно-Православної Церкви |
| title_full |
Фальсифікації радянських слідчих органів 1930-х років у справах духовенства Істинно-Православної Церкви |
| title_fullStr |
Фальсифікації радянських слідчих органів 1930-х років у справах духовенства Істинно-Православної Церкви |
| title_full_unstemmed |
Фальсифікації радянських слідчих органів 1930-х років у справах духовенства Істинно-Православної Церкви |
| title_sort |
фальсифікації радянських слідчих органів 1930-х років у справах духовенства істинно-православної церкви |
| publisher |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| publishDate |
2019 |
| topic_facet |
Церковна старовина |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/152170 |
| citation_txt |
Фальсифікації радянських слідчих органів 1930-х років у справах духовенства Істинно-Православної Церкви / В. Шуміло // Сіверянський літопис. — 2019. — № 1. — С. 70-75. — Бібліогр.: 30 назв. — укр. |
| series |
Сiверянський лiтопис |
| work_keys_str_mv |
AT šumílov falʹsifíkacííradânsʹkihslídčihorganív1930hrokívuspravahduhovenstvaístinnopravoslavnoícerkvi |
| first_indexed |
2025-07-13T02:26:45Z |
| last_indexed |
2025-07-13T02:26:45Z |
| _version_ |
1837496911989309440 |
| fulltext |
70 Сіверянський літопис
УДК: 271.2-726.1(470)«19»
Віталій Шуміло.
ФАЛЬСИФІКАЦІЇ РАДЯНСЬКИХ
СЛІДЧИХ ОРГАНІВ 1930-х РОКІВ
У СПРАВАХ ДУХОВЕНСТВА
ІСТИННО-ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ
Випадки фальсифікації слідчих справ пенітенціарної системи СРСР 1930-х років
свідчать про певну політику держави щодо формування свідомості народу в умовах
тоталітарного режиму. Слідча справа Чернігівського єпископа Стефана Проценка є
одним з прикладів використання фальсифікації документів у державних цілях.
Ключові слова: Стефан Проценко, Катакомбна церква, ІПЦ, гоніння на віру, фаль-
сифікація слідчих справ.
Історія виникнення й діяльність Істинно-Православної (або інакше – Катакомбної)
Церкви в СРСР привертає все більше уваги сучасних істориків, релігієзнавців, філо-
софів, богословів. ІПЦ почала формуватися наприкінці 1920-х – початку 1930-х рр.
внаслідок неприйняття більшістю єпископату й духовенства Російської Православної
Церкви політичного курсу митрополита Сергія Страгородського, що був спрямований
на підпорядкування православної Церкви атеїстичній державі. Виконуючи обов’язки
заступника місцеблюстителя московського патріаршого престолу, митрополит Сергій
оприлюднив у липні 1927 р. так звану «Декларацію про лояльність до радянської вла-
ди», оголосивши, що відтепер «радости и успехи» Радянської влади – «наши (тобто,
Церкви. – прим. В. Ш.) радости и успехи, а неудачи – наши неудачи»1. Для єпископату
й духовенства це означало втрату внутрішньої свободи Церкви, із чим більшість із них
погодитися не могли; почався масовий відхід від митрополита Сергія та його синоду.
Так в Російській Церкві виник рух «непоминаючих», який отримав назву «Істинно-
Православна Церква». Більшість лідерів ІПЦ, головним чином серед єпископату,
була заарештована в період з 1928 по 1930 роки. У середині 30-х рр. органами ОДПУ
починається кампанія, спрямована на повну ліквідацію руху «непоминаючих»: у всіх
адміністративних центрах СРСР приблизно в один час були проведені арешти най-
активніших діячів ІПЦ і заведені справи про так звану «Всесоюзну контрреволюційну
монархічну організацію церковників «Істинно-православна церква». Не маючи мож-
ливості існувати легально, ІПЦ була змушена піти в підпілля, від чого у неї виникла
інша назва – Катакомбна Церква: «После того, как все явно протестовавшие были
«ликвидированы» карательными органами богоборческого государства (то есть были
расстреляны, запытаны, сосланы в ссылки) – истинная Православная Церковь ушла
в катакомбы»2.
Кампанія з ліквідації ІПЦ носила широкомасштабний характер: органи ОДПУ
були зацікавлені в тому, щоб покарати якомога більшу кількість людей. Наступала
епоха масових репресій, коли, як писав О. Солженіцин, важливою була кількість за-
арештованих, а не особистість кожного з них. За такої ситуації були неминучі натяжки,
фальсифікації, упереджене ведення слідства й несправедливе винесення вироків. Саме
тому при вивченні слідчих справ тих років варто з обережністю ставитися до показань
свідків і винесених вироків, ретельно аналізувати й зіставляти матеріали слідчих справ
з іншими джерелами.
1 Цит. за: Декларация митрополита Сергия о признании им советской власти // Пред судом
Божиим: Русская Православная Зарубежная Церковь и Московская Патриархия. Монреаль, 1990. С. 7.
2 Андреев И. Заметки о Катакомбной Церкви в СССР. Нью-Йорк, 1947. С. 7.
Сіверянський літопис 71
Фальсифікації слідчих органів у справі ІПЦ дотепер залишаються недослідженими,
хоча цей матеріал дозволив би проаналізувати основні принципи радянської пенітен-
ціарної системи, що актуально як для вивчення історії держави (СРСР та УРСР як
його складової частини) і її політики, так і для осмислення процесу формування та
реформування сучасних каральних органів в Україні.
Незважаючи на відсутність цілісного, систематичного дослідження фальсифікацій
у справі ІПЦ, багато слідчих документів щодо руху «непоминаючих» вивчено й опуб-
ліковано істориками. Перші публікації про Катакомбну Церкву в СРСР з’явилися в
еміграції, їхніми авторами, як правило, були самі представники ІПЦ, які емігрували
під час II Світової війни на Захід. Як найважливіші з цієї теми варто назвати роботи
протопресвітера Михаїла Польського3, професора Івана Андрєєва4, Олени Лопушан-
ської5, Олени Концевич6. У СРСР вивченням цієї теми займався Лев Регельсон, чия
книга була нелегально переправлена за кордон і видана у Франції в 1977 р.7 Серед
радянських дослідників найцікавіші роботи Г. Цимбал8, Ф. Федоренка9, І. Малахової10,
А. Дем’янова11, В. Лешан12. Істотним недоліком досліджень радянських істориків і
релігієзнавців є ідеологічна спрямованість, заангажованість, що не дозволила авторам
об’єктивно оцінити катакомбний церковний рух у Радянському Союзі. У 1990-ті й на-
ступні роки з’являється низка нових досліджень з історії ІПЦ, важливою рисою яких є
використання й уведення в науковий обіг слідчих матеріалів 1920–1930-х рр. Назвемо
авторів деяких з них: Ірина Осипова13, Михаїл Шкаровський14, Лідія Сікорська15, Павло
Проценко16 та ін. Серед українських дослідників: Сергій Білокінь17, Олександр Тригуб18,
Сергій Шумило, Віталій Шуміло19 та ін.
Одним з перших, хто звернув увагу на проблему можливих фальсифікацій під час
ведення слідчих справ у 1930-і рр. і на необхідність обережного підходу до матеріалів
цих справ як до історичного джерела, був публікатор архівних матеріалів відомого
катакомбного єпископа й церковного письменника Варнави Бєляєва Павло Проценко.
Він виступив із критикою книги І. Осипової, вказавши, зокрема, на те, що «для того,
чтобы ввести в научный оборот [матеріали слідчих справ], необходимо проделать
огромную и кропотливую работу по систематизации следственно-чиновничьих штам-
3 Польский М., Положение Церкви в Советской России: Очерк бежавшего из России
священника. Иерусалим, 1931. 132 с.; Його ж. О Церкви в СССР. Нью-Йорк ; Монреаль, 1993. 18 с.
4 Андреев И. Заметки о Катакомбной Церкви в СССР. Нью-Йорк, 1947. 16 с.; Його ж. Святые
Русских Катакомб. Платина (Калифорния), 1982. 648 с.
5 Лопушанская Е. Епископы исповедники. Сан-Франциско, 1971. 104 с.
6 Концевич Е. Схиигумения София Киевская: Настоятельница Покровского монастыря в Киеве
(1873–1941). Форэствиль (Калифорния), 1976. 77 с.
7 Регельсон Л. Трагедия Русской Церкви: 1917–1945. Париж, 1977. 630 с.
8 Цимбал Г. Манифест православных христиан. М., 1958. 158 с.
9 Федоренко Ф. Секты, их вера и дела. М., 1965. 365 с.
10 Малахова И. Духовные христиане. М., 1970. 128 с.
11 Демьянов A. Истинно православные христиане. Воронеж, 1977. 151 с.
12 Лешан B. Лики христианского сектантства. К., 1988. 205 с.
13 Осипова И. «Сквозь огнь мучений и воды слез…» Гонения на Истинно-Православную
Церковь: По материалам следственных и лагерных дел заключенных. М., 1998. 432 с.
14 Шкаровский М. Иосифлянство: Течение в Русской Православной Церкви. СПб., 1999. 398 с.
15 Сикорская Л. Священномученик Иосиф, митрополит Петроградский: Жизнеописание и
труды. СПб., 2006. 346 с.
16 Проценко П. В Небесный Иерусалим: История одного побега. Биография епископа Варнавы
(Беляева). Нижний Новгород, 2010. 736 с.
17 Білокінь С. О. Анатолій Жураковський і київські йосифляни: Документальне дослідження.
К., 2008. 117 с.
18 Тригуб О. Розгром української церковної опозиції в Російській православній церкві
(1922–1939 рр.). Миколаїв, 2009. 312 с.
19 Шумило В. Схиархимандрит Лаврентий и его время: Очерк церковной истории
Черниговщины (1868–1950 гг.). Чернигов, 2001. 68 с.; Шумило С. В катакомбах: Православное
подполье в СССР. Конспект по истории Истинно-Православной Церкви в СССР. Луцк, 2011. 272 с.;
Шумило В., Шумило С. Русская Истинно-Православная Церковь: Происхождение, история. Чернигов,
2012. 68 с.
72 Сіверянський літопис
пов, содержащихся в них, и по вычленению того «личного элемента», в котором только
лишь и могут содержаться крупицы действительности»20. На думку П. Проценка,
«материалы чекистских архивов заведомо фальсифицированы»21. Погоджуючись з цим
твердженням лише частково, наведемо один із прикладів такої фальсифікації, з якою
ми зіткнулися при вивченні слідчих матеріалів у справі духовенства ІПЦ Чернігова
та Чернігівської області.
Мета цієї статті – актуалізувати порушену проблему фальсифікації слідчих справ
в 1930-х рр. в СРСР та УРСР, розглянувши її на прикладі справи № 37140 про «контр-
революционную группу церковников» на Чернігівщині.
Слідчу справу духовенства ІПЦ в Чернігові було розпочато 25 липня 1936 й за-
вершено 2 червня 1937 року, всі заарештовані засуджені до різних термінів тюремного
ув’язнення: уціліли лише ті, хто (подібно ігумену Аліпію Яковенку22) ще до початку
кампанії по ліквідації ІПЦ устиг сховатися в «катакомби». Однак поряд з активними
діячами ІПЦ був заарештований і чернігівський єпископ «Сергієвської» орієнтації
Стефан Проценко. Цей архієрей ніколи не розривав відносин з московською церковною
владою, чия політика, як зазначено вище, була спрямована на повну лояльність до Ра-
дянської держави, знаходився в складі єпископату Московської патріархії, отримував
вказівки й призначення від митрополита Сергія й очолюваного ним синоду. Тим не
менше, це не вберегло єпископа Стефана від арешту й навіть від звинувачення його в
приналежності до ІПЦ. Звернемося безпосередньо до слідчої справи.
На запитання слідчого, чи мав обвинувачений спілкування з єпископом Ніжин-
ським Дамаскіним Цедриком, активним прихильником ІПЦ в Україні, Стефан Про-
ценко докладно пояснює, що спілкування не було, а було лише дві зустрічі з Дамаскі-
ним, у 1929 й 1934 рр. Під час першої зустрічі Дамаскін «(Арк. 81) … говорил о своих
расхождениях с руководством церкви, в частности, с патриаршим синодом по вопросу
нормальных взаимоотношений с властью, и дал мне ряд документов по этому вопро-
су для ознакомления. … Я тогда с этими документами ознакомился и, впоследствии,
большинство из них уничтожил. Впоследствии мне стало известно, что часть авто-
ров этих документов принадлежала к ИПЦ»23. У 1934 р., звільнившись з ув’язнення,
єпископ Дамаскін сам відвідав Стефана Проценка: «(Арк. 81) О принадлежности к
ИПЦ мне тогда Дамаскин Цедрик ничего не говорил, напротив – он рассказывал, что
был у экзарха Украины митрополита Константина Дьякова и якобы получил его со-
гласие поселиться на территории экзархата. О положении церкви и на политические
темы мы тогда вовсе не говорили»24. Здається, згадка імені митрополита Костянтина,
активного прибічника політики митрополита Сергія, не випадкова. Єпископ Стефан
навмисно наголошує на своїх зв’язках із лояльними до Радянської влади київським і
московським церковними управліннями, щоб слідству було зрозуміло, що до ІПЦ, у
справі якої Проценка заарештували, він не має жодного стосунку і її ідеологію не поді-
ляє. Навіть якщо історія з відвідуванням єпископом Дамаскіним Костянтина Дьякова
була вигаданою (Дамаскіним або самим Стефаном Проценком), згадка цього факту дає
єпископу Стефану певне «алібі»: він приймав у себе в 1934 р. не прихильника ІПЦ, а
єпископа легальної, офіційної Церкви, який отримав благословення від самого екзарха
України. І лише «впоследствии мне (Стефану Проценку. – прим. В.Ш.) удалось узнать,
что, будучи на Глуховщине, Дамаскин Цедрик проводил работу в том направлении,
чтобы не признавали не только митрополита Сергия, но и митрополита Константина
и меня, как правящего епископа»25.
У 1934 р. митрополитом Сергієм Страгородським єпископ Стефан Проценко був
20 Проценко П. Сквозь миф об «Истинной Церкви» // Русский пастырь (Сан-Франциско).
№ 35. 1999. С. 86.
21 Там само.
22 Див.: Шуміло В. Ігумен Аліпій (Яковенко) та його роль у створенні осередку ІПЦ на
Чернігівщині // Долі репресованих земляків. Чернігівський район. Чернігів, 2018. С. 75–85.
23 ГДА СБ України, м. Чернігів, ф. П-11588, т. 1, с. 256383, сл. с. 37140. Зараз ця слідча справа
зберігається в Державному архіві Чернігівської області.
24 Там само.
25 Там само.
Сіверянський літопис 73
призначений правлячим архієреєм Чернігівської єпархії, тобто знаходився в юрисдикції
«совєтської церкви», як називало духовенство ІПЦ легальну Московську патріархію26.
Як ми бачимо зі свідчення, єпископ Стефан в черговий раз відмежовується від ІПЦ і
наголошує на своєму зв’язку з легалізованою Московською патріархією. І далі безпо-
середньо про свою уявну «приналежність» до ІПЦ він зазначає: «(Арк. 81) Конкретно по
вопросу о своей принадлежности к ИПЦ я могу заявить следующее: формально к ИПЦ
я не принадлежу и связей с деятелями ИПЦ сейчас не имел и не имею. Я поддерживаю
связь с патриархией в Москве и с экзархом Украины митрополитом Константином.
Фактическая принадлежность моя к патриархии в соответствии с установившимися
порядками определялась произнесением формулы повиновения (у друкованому ори-
гіналі – «повиновения», в оригіналі рукописному – «поминовения». – прим. В.Ш.),
текст которой присылается церковной властью»27. Свідчення, на наш погляд, більш ніж
переконливе. Уся подальша доля й церковне служіння єпископа, згодом митрополита
Стефана Проценка, промовляє сама за себе: в 1942 р. Московською патріархією він
зведений в сан архієпископа з призначенням в Уфу, у 1944 – призначений архієпис-
копом Полтавським і Кременчуцьким, у 1959 – зведений в сан митрополита з титулом
Харківського й Богодухівського. Нагороджений медаллю «За доблестный труд в Ве-
ликой Отечественной войне 1941–1945 гг.», брав «самое деятельное участие в борьбе
за мир, неизменно призывая с амвона свою паству отстаивать дело мира»28. Цілком
типова доля архієрея офіційної Церкви радянського періоду: ніколи і ні в чому він не
виявив себе «не лояльно» стосовно Радянської влади.
І, тим не менше, у 1936 р. його було заарештовано й притягнуто до відповідаль-
ності в справі про приналежність до ІПЦ. Чому? Відповідь на це питання можна
знайти в свідченнях самого Проценка: «(Арк. 81) В апреле месяце 1936 года я, в связи
с закрытием кафедрального храма в Носовке, переехал на постоянное жительство в
г. Чернигов. … Переехав в Чернигов, я отступил от установленных порядков и не вводил
формулы поминовения, предполагая это сделать позднее. Встал я на этот путь потому,
что помнил … о наличии в Чернигове оппозиционной группы церковников, где мое
выступление в качестве открытого представителя патриаршей ориентации могло при-
вести к расколу. Т[аким] о[бразом] с апреля 1936 года, т[о] е[сть] с момента переезда в
Чернигов, я встал на путь ИПЦ. Признаю свою тактику ошибочной, ибо мне хорошо
известно, что представляет из себя ИПЦ по отношению к Соввласти. Я заявляю, что
к ИПЦ я никогда сознательно примыкать не хотел»29. Однак пояснення й категорич-
на заява єпископа Стефана не задовольняє слідчого і він ставить наступне питання:
«Следствию известно, что Ваша деятельность как участника ИПЦ не ограничивалась
пределами одного г. Чернигова, а имела распространение на все приходы подчиненной
Вам епархии. Расскажите, каким путем Вы провели все это на Черниговщине. Ответ:
Вступив в управление епархией в 1933 году, я оставил старые порядки, установленные
архиепископом Сергием Гришиным, при которых формула поминовения, указывающая
на принадлежность к Патриархии, не применялась полностью, а только частично, ибо
в ней отсутствовало упоминание о митрополите Сергии Страгородском. В 1934 году
при установлении новой формулы, преподанной Константином Дьяковым, я таковую
не вводил в приходах епархии. В результате, все приходы Черниговщины, в лице имею-
щегося духовенства, не имеют ясно выраженной ориентационной принадлежности»30.
Ми навмисно зробили великі виписки з матеріалів слідчої справи, щоб було видно,
що слідство стосовно єпископа Стефана Проценка велося з натяжкою. Перед слідчим
не ставилося завдання скрупульозно й сумлінно розібратися в питанні, відокремивши
«контрреволюційно налаштованих церковників» від абсолютно слухняних Радянській
владі представників офіційної Церкви. Безсумнівно, що перед нами фальсифікація
26 Див.: Андреев И. Благодатна ли советская церковь? Нью-Йорк, 1948. 22 с.
27 ГДА СБ України, м. Чернігів. Вказ. слідча справа.
28 Киреев А., протодиак. Епархии и архиереи Русской Православной Церкви в 1943–2002
годах. М., 2002. С. 189.
29 ГДА СБ України, м. Чернігів. Вказ. слідча справа.
30 Там само.
74 Сіверянський літопис
слідчих органів. Важливо усвідомити мету цієї фальсифікації, яка, на перший погляд,
здається безглуздою: засуджено людину, яка ніколи свідомо не сповідувала того, за що
її засудили. Здається, причина цього криється навіть не в тому, що арешти мали бути
масовими, що важливим був, так би мовити, кількісний показник. Виходячи з того, як
вівся допит, як підсудного змушували зізнатися в тому, у чому він не винен, справжня
мета цієї (і подібних до неї) фальсифікації полягала в залякуванні суспільства, в розми-
ванні уявлень про межі «злочинного» й «справедливого». Звістка про те, що засуджено
невинного, повинна була змушувати кожного громадянина СРСР очікувати арешту й
глибоко всередині сумніватися в своїй власній невинуватості. Фальсифікації радян-
ських слідчих органів, таким чином, – це одне з найяскравіших проявів тоталітарної
системи, справжня мета якої, як писав Джордж Орвел – зміна свідомості людини і її
абсолютне підкорення правлячому режиму.
References
Andreev, Y. (1947). Zametki o Katakombnoi Tserkvi v SSSR. New York, USA.
Andreev, Y. (1948). Blahodatna li sovetskaia tserkov? New York, USA.
Andreev, Y. (1982). Sviatye Russkikh Katakomb. Platinum, USA.
Bilokin, S. (2008). O. Anatolii Zhurakovskyi i kyivski yosyfliany: Dokumentalne doslid-
zhennia. Kyiv, Ukraine.
HDA SB Ukrainy, m. Chernihiv (Haluzevyi derzhavnyi arkhiv Sluzhby bezpeky
Ukrainy). F. P-11588. T. 1. D. 256383. Sl. d. 37140. P. 81.
Demianov, A. (1977). Istinno pravoslavnye khristiane. Voronezh, USSR.
Kireev, A., protodiak. (2002). Eparkhii i arkhyerei Russkoi Pravoslavnoi Tserkvi v
1943–2002 hodakh. Moscow, Russia.
Kontsevich, E. (1976). Skhiihumenyia Sofyia Kyevskaia: Nastoiatelnitsa Pokrovskoho
monastyria v Kieve (1873–1941). Forestavil, USA.
Leshan, B. (1988). Lіkі khrіstіanskoho sektantstva. Kyiv, USSR.
Lopushanskaia, E. (1971). Epіskopy іspovednіkі. San Francisco, USA.
Malakhova, Y. (1970). Dukhovnye Khristiane. Moscow, USSR.
Osipova, Y. (1998). «Skvoz ohn muchenii i vody slez…» Honenyia na Istinno-Pravo-
slavnuiu Tserkov: Po materialam sledstvennykh i lahernykh del zakliuchennykh. Moscow,
Russia.
Polskii, M., sviashch. (1931). Polozhenie Tserkvi v Sovetskoi Rossii: Ocherk bezhavsheho
iz Rossii sviashchennika. Jerusalem.
Polskii, M., prot. (1993). O Tserkvi v SSSR. New York, USA ; Montreal, Canada.
Pred sudom Bozhiim: Russkaia Pravoslavnaia Zarubezhnaia Tserkov i Moskovskaia
Patryarkhiia. (1990). Montreal, Canada.
Protsenko, P. (1999). Skvoz mif ob «Istinnoi Tserkvi». Russkii pastyr, 35, pp.84–97.
Protsenko, P. (2010). V Nebesnyi Ierusalim: Istoriia odnoho pobeha. Biohrafiia episkopa
Varnavy (Beliaeva). Nizhny Novgorod, Russia.
Rehelson, L. (1977). Trahediia Russkoi Tserkvi: 1917–1945. Paris, France.
Sikorskaia, L. (2006). Sviashchennomuchenik Iosif, mitropolit Petrohradskii:
Zhizneopisanie i trudy. Saint-Petersburg, Russia.
Tryhub, O. (2009). Rozghrom ukrainskoi tserkovnoi opozytsii v Rosiiskii pravoslavnii
tserkvi (1922–1939 rr.). Nikolaev, Ukraine.
Fedorenko, F. (1965). Sekty, ikh vera i dela. Moscow, USSR.
Tsymbal, H. (1958). Manifest pravoslavnykh khristian. Moscow, USSR.
Shkarovskii, M. (1999). Iosiflianstvo: Techenie v Russkoi Pravoslavnoi Tserkvi. Saint-
Petersburg, Russia.
Shumilo, V. (2001). Skhiarkhymandrit Lavrentii i eho vremia: Ocherk tserkovnoi istorii
Chernihovshchiny (1868–1950 hh.). Chernigіv, Ukraine.
Shumilo, S. (2011). V katakombakh: Pravoslavnoe podpole v SSSR. Konspekt po istorii
Istinno-Pravoslavnoi Tserkvi v SSSR. Lutsk, Ukraine.
Shumilo, V., & Shumilo, S. (2012). Russkaia Istinno-Pravoslavnaia Tserkov:
Proiskhozhdenie, istoriia. Chernigiv, Ukraine.
Сіверянський літопис 75
Shumilo, V. Ihumen Alipii (Iakovenko) ta yoho rol u stvorenni oseredku IPTs na
Chernihivshchyni // Doli represovanykh zemliakiv. Chernihivskyi raion. (2018). Chernihiv,
Ukraine.
Шуміло Віталій Вікторович – головний редактор наукового альманаху «Чернігів-
ські Афіни», науковий секретар Науково-дослідного центру вивчення історії релігії та
Церкви імені Лазаря Барановича, Національний університет «Чернігівський колегіум»
імені Т. Г. Шевченка (Чернігів, вул. Гетьмана Полуботка, 53).
Vitaliy Shumilo
Chief editor of the «The Athens of Chernigov» academic journal, academic secretary of
the Lazar Baranovich Research Institute of Religion, PhD candidate in history at the T.G.
Shevchenko «Chernigіv Collegium» National University
FORGERIES AND FALSIFICATIONS BY THE SECRET POLICE IN CASES
CONCERNING CLERGY OF THE TRUE ORTHODOX CHURCH IN THE 1930’s.
The formation of the True Orthodox Church took place towards the end of the 1920’s, as a
result of the majority of the episcopate and clergy of the Russian Orthodox Church refusing to
accept the political position of Metropolitan Sergius (Stragorodskyi), which would subjugate the
Church and place it under the control of the atheist government. The government’s campaign to
liquidate the TOC had many far-reaching aspects, as the KGB attempted to condemn as many
people as possible. This was the time of mass repressions, when the numbers of those arrested
meant more than who precisely these individuals were. We present the problem of forged and
falsified investigative reports in the USSR and Ukrainian SSR during the 1930’s, using case no.
37140, concerning «the Counterrevolutionary group of churchgoers» in Chernigov.
Bishop Stefan (Protsenko) was arrested in 1936, along with other active members of the
TOC. This bishop never broke with the church authorities in Moscow, was a member of the
episcopate of the Moscow Patriarchate, and received directives and accepted the appointments
of Metropolitan Sergius and the synod he headed. However, this did not save Bishop Stefan
from being arrested and even from being accused of belonging to the TOC. Bishop Stefan stated
that he denies the TOC and emphasized that he was a member of the Moscow Patriarchate.
Nevertheless, his case was included with the case against the TOC and he was condemned as a
member of the TOC. The investigation of this case presented many difficulties, and without a
doubt, we are dealing with a falsified report.
The real aim of such a falsification was to intimidate society and to confuse the issue of
where the limits lied in determining when something was «criminal» and when it was «just». The
news that someone innocent had been condemned was meant to force every single citizen of the
USSR to expect to be arrested and even to doubt his own innocence. Such falsification is one of
the most vivid examples of how a totalitarian system works, for the true aim of totalitarianism
is to change the consciousness of a person and to totally subjugate him to the system.
Key words: Stefan Protsenko, Catacomb Church, True orthodox Church, persecution of
religion, forging and falsification of investigative reports.
Дата подання: 31 січня 2019 р.
|